Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
«ДІМ НА ГОРІ»
Сучасний світ все більше звертає свою увагу на ірраціональне, не підвладне людському розуму. Людство знов приходить до висновку, що життя — це арена постійної боротьби сил добра і зла, боротьби, яка триває насамперед у людських душах. Цим і можна пояснити інтерес сучасних письменників до міфологічного. В українській літературі таким майстром є Валерій Шевчук.
Незвичайним і навіть сюрреалістичним можна вважати роман — баладу Валерія Шевчука «Дім на горі». Розповідь про реальне життя героїв роману тісно переплітається з подіями, які відбуваються в їхніх снах і спогадах, думках і мріях. Сама назва «роман-балада» відносить нас до традиції європейського бароко. І дійсно, для Шевчукової прози характерні барокові риси: контрастність — у поєднанні високого і низького; динамізм, експресивність, драматична напруженість; виражена метафоричність національної художньої символіки. Основним є суто бароковий мотив — протистояння добра і зла, у якому здебільшого добро в душі людини перемагає. У творі автор глибоко аналізує проблеми стосунків між людьми: старими й молодими, Чоловіками й жінками, батьками й дітьми, братами й сестрами; розкриває їх внутрішній світ, такий неспокійний, бурхливий, такий тендітний і ранимий.
Життя героїв Шевчука начебто подвійне, ніби проходить одночасно і в реальному, і в уявному світі. Вчителька Галина Іванівна, молода жінка, бачить себе то сірою й буденною, то — голубою й казковою; в її душу то входить казкова богиня, то лишає її — і від того змінюється настрій жінки, і все, що її оточує. Навіть одяг Галина добирає у колір своїх відчуттів, сірий чи голубий. Її бабця бачить «богиню в серці онуки», але завжди вертає Галю до реального життя. Син теж помічає в матері незвичайні зміни: «Хлопець раптом відчув, який він порівняно з нею малий та нікчемний. Йому захотілося схилитись у поклоні перед цією несподіваною материною величністю, відтак підняти голубий шлейф і піти в супроводі, гордо зводячи й своє підборіддя».
Зворушливо й незвичайно описує автор старого козопаса Івана Шевчука та його жінку Марію. Теплом і ніжністю осяяне життя цих немолодих вже людей. Коли Іван повертався з козами додому, Марія «чекала, поки ступить у двір отой сивий король». Жінка доїла кіз, а Іван «сидів на веранді, густо заплетеній крученими паничами, і щось писав у великій бухгалтерській книзі», писав «слова, які народилися в ньому сьогодні, ... про спокій вечірнього неба і про тишу, яка наливається вечорами у людські душі». Ці записи, у яких реальність, казка, містика й філософія поєднані в нерозривне ціле, складають другу частину роману. У цього простого селянина душа ясновидця, здатного наскрізь бачити те, що приховано від людського ока, розуміти мову дерев і квітів, відчувати тривогу своєї дружини, відчувати біль і радість інших людей. Через увесь твір проходять лейтмотивом філософські роздуми старого Івана, він спостерігає і ніби коментує життя односельців. «Любов — це і є рух до спокою, — подумав старий козопас Іван Шевчук, коли дружина оповіла йому історію про Миколу й Олександру, — ті, що руйнують, не знають любові — це діти темряви й ночі».
Описуючи дівочі роки Галини Іванівни, Галі, автор показує нереальний світ її снів, який то наслідує події реальності, то передрікає їх. Джиґун Анатоль у сірому костюмі, що приходить до Галі і спокушає її своїми розмовами, у снах дівчини перетворюється на сірого птаха в лакованих черевиках і солом'яному капелюсі. Анатоль таки спокушає Галю і зникає; у реальному житті народжується сип, а сни-фантазії перетворюються на сувору життєву прозу. Пройде час, і такий же сірий птах буде снитися Оксані, доньці Галини Іванівни...
Хоча автор називає конкретні дати — 191.1, 1931, 1946, 1963 роки, сюжет у романі розвивається не в хронологічному порядку. Це ще більш притягує увагу читача, бо інтрига й напруга оповіді постійно зростає. У творі йдеться, в основному, про мирне життя героїв, але гострою стрілою, що травмує життя кожної родини, проходить через увесь твір війна. Вона у спогадах і живих, і мертвих.
У романі переплетені два сюжетні стрижні: дім, з якого герой іде у світ і до якого повертається, а також дорога, яка постійно його вабить. Йдучи цією дорогою, людина все одно приходить додому. Піднімаючись до будинку, що височіє на горі, недавній фронтовик, директор школи Володимир, навіть не підозрює, що у тому домі він знайде спокій і душевну гармонію. Хлопець, син Галини Іванівни, повертається додому через сімнадцять років, що нагадує біблійний сюжет про блудного сина. Цей дім є надійною основою, фортецею, де зберігається духовність. Із мотивом дороги пов'язана й різниця між втіленнями жіночого та чоловічого начала. Жіноча доля — чекати й терпіти, чоловіча — шукати свою дорогу та повертатися.
«Дім на горі», цей приклад магічного реалізму, дає розуміння динамічного внутрішнього життя людини. Через творче проникнення у фольклорні образи, через барокову алегоричну багатошаровість автор пише літопис філософсько-образного діалогу добра і зла
Роман побудований з двох частин: повісті-преамбули і циклу «Голос трави» з тринадцяти новел. Та міф-легенди який перетворюється на циклічно повторюваний магічний обряд, пронизує жіноч і образи ореолом таємничості.
Тема. В. Шевчук "Дім на горі". Фольклорно-міфологічна основа, притчовий підтекст, специфіка композиції "Панна сотниківна". Проблема пошуку душевної гармонії як центральна. Образ молодої дівчини, протиборство в її душі добра і зла".
Матеріали до уроку: Фольклорно-міфологічна основа, притчовий підтекст, специфіка композиції роману-балади "Дім на горі". "Панна сотниківна". Проблема пошуку душевної гармонії як центральна. Образ молодої дівчини, її внутрішнього стану. Протиборство добра і зла в її душі.
У творчості В. Шевчука умовно можна виділити 3 основні напрямки: історична проза, твори, що відображають сучасне життя, літературознавчі праці ("Козацька держава", "Київський Атеней. Мистецьке життя в Києві в 17-28 ст.", "Муза роксоланська. Українська література ХVІ-ХVІІІ століття. Ренесанс і Бароко", "Доля. Книга про Тараса Шевченка".
Образ Дому у творчості В. Шевчука займає усю різножанрову творчість. З вікон цього дому побачено українську історію трьох століть у романі "Три листки за вікном" (1986), удостоєному Шевченківської премії за 1987 р. Особливий часопростір Дому розбудовувався у інших, нових творах.
Роман "Дім на горі", який письменник називає "обителлю свого духу", народжувався у 1966-1980 роки.
Книжку "Дім на горі" я писав мовби з кінця, тобто з другої, фольклорно-фантастичної частини "Голос трави". Писалась вона поволі: спершу одне оповідання, котре я відкладав убік – хай вилежиться, тоді друге й так далі. Мав щастя, що мене ціле десятиліття не друкували, отож міг собі дозволити таку розкіш – не поспішати. А коли згодом переглянув усі ті оповідання, побачив, що вони утворюють певну цілість. Мені забаглось видати її окремою книжкою, але, на щастя, ніхто не зважився її друкувати, і поки вона собі лежала, я відчув, що чогось їй бракує. І дописав тоді першу частину".
То чому ж все-таки автор визначив жанр твору як роман-балада? Балада, як відомо, ліро-епічний поетичний твір про кохання з фантастичним, часто фольклорно-фантастичним елементом. Отже, Валерій Шевчук модернував літературний термін, перевів з одного жанру в інший. Логіка такого перенесення цілком зрозуміла, виправдана, бо перед нами справді ліро-епічний твір із фольклорно-фантастичним елементом. Роман-балада "Дім на горі" написано під впливом та на основі народнопоетичних традицій.
Чому і заради яких ідейно-естетичних та морально-філософських проблем так активно й щедро використовуються в романі-баладі фольклорні мотиви, фольклорна образність? Слід насамперед урахувати, що В. Шевчук – відомий дослідник давньої української поезії. Він добре знає епоху українського Відродження, той період в історії національної культури, коли здійснювався активний обмін філософськими й естетичними поглядами та концепціями, коли творчо переосмислювалось усе те, що виробила філософська й естетична думка Заходу і Сходу.
Світова література активно зверталася до народного міфологічно-фольклорного мислення, яке є основою народної творчості. Сучасних художників хвилюють такі проблеми, як смисл людського життя, совість, як міра людяності, внутрішні принципи й першопричини людських вчинків.
Роман-балада "Дім на горі" – це прагнення розкрити людину через психо-інтуїтивне пізнання її долі, коли вона творилася не лише за логікою національної доцільності, а слідувала передусім за почуттями. До серця, до цього істинного виразника людських почуттів, звертається козопас Іван, складаючи заповіт для нащадків. Ставиться до свого діла винятково серйозно, є в ньому від Любомудра Сковороди. Він так само хоче научати, але як розумний батько, без дидактичної заданості.
Його уроки ми маємо осягати не умом, а серцем, почуттями, через це й посилає наш герой у світ свої мистецькі одкровення. Безмежно чутливий він і на відстані відчуває сльози і горе близьких собі і чужих, з пильною увагою розглядає "долоню своєї вулиці" – отой світ людей, адже й сам він частина його плоті і його любові.
Дивлячись на своїх сучасників, Іван пише трохи відсторонені притчі-новели. (Досить нагадати, що у ті роки В. Шевчук студіював давню українську літературу, творчість Сковороди, якого вважав своїм "учителем життя"). Адже вони, ці новели, результат його спостережень, – вони наслідок його роздумів про світ видимий, його пристрасна проповідь живим людям – він, як митець, прагне бачити більше і глибше.
Система образного мислення Івана – фольклорно-фантастична.
Народне фантастичне оповідання здавна вабило письменників як прагнення побачити світ у двох вимірах – реальному і казковому.
В українській літературі перше фольклорно-фантастичне оповідання написав ще Самійло Величко, далі Квітка-Основ'яненко, Любов Яновська й Наталя Кобринська, у сучасній українській літературі це роман О. Ільченка "Козацькому роду нема переводу, або роман Мамай і Чужа Молодиця", твори Р. Іваничука, Р. Федоріва, П. Загребельного, Є. Гуцала, М. Вінграновського.
Всі 13 новел роману мають яскраво виражений притчевий характер. Як відомо, притча, як різновид оповідання, містить в іноказальній, алегоричній формі повчання. Але у цьому жанрі воно більше значиме, ніж просто в оповіданні притча ілюструє важливу ідею, торкаючись проблем моралі, загальнолюдських законів. Притча є одним із засобів вираження морально-філософських міркувань автора і почасти використовується з метою прямої настанови читачу у питаннях людської і суспільної поведінки.
Навіть сама система образного мислення Івана свідчить про те, що воно фольклорно-фантастичне, сюжети його новел зведені на тій основі, на яких побудовано сотні народних фантастичних оповідань.
Первісним ступенем такої форми мислення була персоніфікація природи, певних природних сил.
Грім, дощ, блискавка, веселка, мороз, пори року, вогонь, вода, повітря, олюднення птахів та звірів стають силами, уподібненими до людини. У фольклорно-міфологічних творах цей уявний світ живе поруч з людиною, як невидна реальність, яку людина часто приймала заодно з видимою реальністю.
У свідомість людини входить поняття темного і світлого, дня і ночі, бога сонця та смерті – символи віковічної боротьби добра та зла.
Демонологічні образи починають ставати втіленням того чи іншого стану людини, частиною його "живого "Я", того доброго чи темного, яке переливається в людському єстві і перебуває в постійному змаганні.
Взагалі творів, у яких запозичуються і художньо обробляються фантастично-міфологічні образи і сюжети, в сучасній українській літературі є багато (В. Дрозд "Самотній вовк").
У романі В. Шевчук стверджує ідею єдності усього живого, сущого на землі, яке передбачає необхідність для кожного нового покоління виборювати свій досвід пізнання себе і світу й так перевіряти досвід поколінь минулих задля майбутнього.
Усе у цьому творі, як у житті, взаємообумовлено і взаємопов'язане.
Але чому ж саме "Дім на горі"?
Незвичайний цей дім. Бабуся розповідає Галі історію дому тому, що вже "з'явився "той сірий, з вусиками" – повторювалася та ж ситуація. "Народжуються в цьому домі здебільшого дівчата, чоловіки сюди приходять... Вони підіймаються знизу і, як правило, просять напитися води. Той, хто нап’ється з наших рук, переступає цей поріг і залишається в домі назавжди. Так було в моєї бабуні, в моєї матері і в мене... Так було і в матері твоєї, так повинно статись і з тобою..."
Друга частина казки така: інші чоловіки "не підіймаються знизу і не просять напитися води, вони з'являються бозна-звідки..."
З’явився до Галі сірий птах-джигун – і залишив по собі дитину. Хлопець, який прагнув літати, багато років був "птахом перелітним", непосидючим і загадковим.
З’явився і до її дочки Оксани сірий птах, але не стрепенулося серце Оксани, і тоді "птах ударив із розпачем крилами об шибки дому, піднявся в небо і там помер "загуснувши серед безмежного простору на ще одну з міліардів зорю, котрі швидко й нестримно віддалялися від землі".
І зразу ж після цієї фантастичної ситуації – реальна дата, коли "Хлопець поставив свій підпис на акті громадського стану..." І тоді ж освітило Хлопця зсередини дивовижне світло – "чудове сяйво увійшло в його душу, запліднивши навіки його життя". Він відчув ритм у всьому. І дід його, козопас Іван, передав хлопцеві 5 списаних зошитів і мрію-тугу за п'ятьма ненародженими синами.
У розмові з Марією Яківною, дружиною діда Івана, Хлопець скаже: "Спорідненість душ – одна з найдійовіших форм боротьби людини із самотністю". Він відчув спорідненість з душею козопаса Івана, спрагло вчитувався у фантастичні історії з його зшитків, причащався до казки, бо "казка – це те, чого ми хочемо. Це своєрідні символи наших бажань".
Хлопець, як і козопас Іван, – носії творчого начала.
Дім на горі – символ Парнасу з його жіночим населенням (музи); дім на горі живе водночас реальним життям свого часу і мусить поборювати житейські клопоти, яких не оббігти.
Іван не залишається жити на горі, його вабить світ, бо без з’єднання із світом людей творчість неможлива.
Кожна його притча – певний погляд на світ, намагання і прагнення його зрозуміти, побачити і полюбити. Митець мислить мистецькими образними блоками:
Отже, результат Іванового довголітнього вивчення світу людей – його образна наука тим людям.Не набридати людям нею, а залишити їм у спадок – так розуміє свою життєву місію козопас і виконує її цілком.
Хлопцеві уготовано таку ж долю – правнуку Івана: оселяється у дідовому домі, з дружиною кохається на тій же галявині, повній квітів та бджіл, де свого часу побував з Марією Іван.
Образ пришельців-звідників виростає в символічний образ жіночої біди.
Галя – другий центральний персонаж повісті – одна з властительок дому. Об’єднує всіх – бабуню, Володимира, сина свого і дочку, багато читає, мудріє з літами.
Галина баба – третій головний персонаж роману, вона належить до твердих жінок, житейськи мудра. Стара воює за лад і спокій в домі, прагне утримати Галю й захистити її.
В Оксані, її правнучці, творче начало начебто відсутнє. "Алло, Оксано, – спитав якось у сестри хлопець, – скажи, ти прочитала книжки з нашої бібліотеки?" – "Я? - повернулася Оксана. – До вашого відома я взагалі не читаю книжок! А що ж ти читаєш?" – Я?... Я не читаю, – сказала вона, гордо зносячи підборіддя, – я живу!"
"Дім на горі" – твір про любов. Любов у широкому розумінні: як складне і високе почуття, що містить у собі кохання, поняття рідної землі, дому, що символічно уособлює спокій, рівновагу духу вміння бути небайдужим, намагання освітити своє видноколо святим і високим вогнем творчого осяяння, – той стан, що його однаково переживають козопас Іван та його внук.
У романі ми знайдемо елементи естетики бароко й романтизму, образи-символи, сторінки, писані реалістично та імпресіоністичне.
Герой естетики бароко загадковий, дивакуватий. Він любить усе земне і звичайне, невибагливе, але тягнеться до вічного і високого, навіть, недосяжного.
Наскрізна ідея, якою перейнята естетика бароко, – пізнати сенс буття, побачити, відчути, естетично пережити добро і зло, світло і тінь, їх вічне протистояння, яке лежить в основі руху, динаміки поступу, допомагає оголити людську душу, художньо дослідити людську природу.
У кожній з 13 новел II частини роману діють загадкові демонічні сили (домовики, відьми, чорти, перелесники, злі духи). Вони є невід’ємною часткою того світу, який оточує людину, спонукає її до протистояння, боротьби. Весь сюжет від того стає динамічним, напруженим, захоплюючим. Ці сили не завжди уособлюють зло. Почуття страху, тривоги, непевності, неминучого драматизму пронизує всі оповіді, всі вони закінчуються трагічно. Розв’язка, отже, завжди пов’язана зі смертю. Образ смерті був одним із найулюбленіших у бароковій літературі. У Шевчука смерть постає в різних іпостасях – всюдисуща і всепереможна, як розплата і данина, добровільна і усвідомлена. Водночас це кінець шляху, його логічне завершення наперед визначеної долі чи тієї, яку сама робить собі людина.
Для барокової літератури був притаманний культ сильної особистості. У Шевчука немає такої сильної особистості, людина у нього скоріше заблукала в хаосі своїх переживань, прагнень, дій, це розгублена дитина великого Всесвіту ("Джума"). Сильний характер у період культу був для письменника вимріяним ідеалом, якого він, можливо, шукав. Але його герой веде себе не просто достойно тієї омріяної сильної людини, він підтверджує потенційну можливість своєї прихованої сили.
Типова барокова ситуація – прагнення людини до очищення власного духу, до краси, до гармонії і разом з тим душевна роздвоєність показана у новелі "Панна сотниківна".
Якоїсь дивної ночі панна сотниківна схвильовано переживає несподіване "осяяння", після чого їй сниться химерний сон, що лякає і манить її водночас. У ньому вона грається із сонячними зайчиками, "збирає їх у пелену". Сотниківні являється молодий чорт у образах 3-х хлопців – вона постає перед вибором: завжди герої бароко переживають роздвоєність.
Сон змінюється відчуттям тривоги, потім переростає у внутрішню боротьбу "з хаосом у собі", коли до дівчини приходять дивні видіння.
Вона обирає святу любов – вранці сотниківну відвозять у монастир. Їде вона туди "кілька десятків років" (подібні гіперболи часті в бароковій поетиці), по дорозі її наздоганяє смерть. В останню мить вона бачить ті омріяні "повні вмиротвореного світла чоловічі очі", звісно ж, очі "юного чорта", які "можливо, й полюбити могла, але так і не спромоглася". Роздвоєність душі погубила сотниківну.
Отже, у новелах роману сконденсовані релігійні уявлення народу, елементи язичества, пантеїстичного ставлення до природи і елементи східнослов'янського фольклору, сюжети й образи із етнографії, слов’янства, реальні події національної історії, біблійські сюжети та образи.
ОБРАЗИ ДЕМОНОЛОГІЧНИХ ІСТОТ В РОМАНІ-БАЛАДІ ВАЛЕРІЯ ШЕВЧУКА «ДІМ НА ГОРІ»
Використання містично-міфологічних ремінісценцій у творчості українських та зарубіжних письменників відбувається вже не одне століття. Демонологічна образність роману-балади «Дім на горі» зумовлена впливами бароко. Раїса Мовчан розглядає цей твір в контексті бароко, наводячи ряд доказів на підтвердження цієї точку зору.
Роман побудований з двох частин: повісті-преамбули і циклу «Голос трави» з тринадцяти новел. Цікаво, що новел саме тринадцять: містична тканина твору дає підстави говорити про невипадкову наявність цього магічного числа.
Ірреальні мотиви з'являються ще в повісті-преамбулі. Образи жінок, що мешкають у Домі на горі, виписані цілком реалістично, традиційними прийомами і засобами характеротворення. Та міф-легенда, який перетворюється на циклічно повторюваний магічний обряд, пронизує жіночі образи ореолом таємничості. Пришельці, які «з'являються бозна-звідки» перед жінками Дому, подані в романі як демонологічні істоти. Вони сірим птахом спускаються з неба, перетворюються на чоловіків і намагаються спокусити юних мешканок Дому. Якщо зваблення вдається — народжуються дивні хлопчики, «доля яких майже завжди була сумна». Варто наголосити на демонологічності цих хлопчиків.
Мотив «парування» демона з людиною є типовим у фольклорі. Сам письменник продовжує цю тему в другій частині, в новелах «Перелесник», «Панна сотниківна», «Відьма», змінюючи лише зовнішній вигляд потойбічного спокусника.
Містичним є також лейтмотив синьої дороги в першій частині твору.
І символіка синього кольору, і мотив дороги запозичені з фольклору. В.Шевчук зливає ці два поняття в цілісний образ, що синтезує вищі емоції і раціоналізм, рух у безмежність, спроби самопошуку. Мотив синьої дороги певною мірою перегукується з пошуком синього птаха у М.Метерлінка.
Більшість сюжетів циклу «Голос трави» запозичені з фольклорно-фантастичних і міфологічних оповідей. Вражає подібність деяких новел до Лесиної «Лісової пісні», теж створеної на фольклорному ґрунті.
У новелі «Дорога» розповідається про домовика-невдаху з комплексом «білої ворони». Фактично, він є псевдодомовиком, бо його тягне не до хатнього життя, а до мандр. Образ юного чорта з новели «Панна сотниківна» теж не відповідає фольклорно-фантастичному стереотипу: закохавшись в панночку, він прагне взаємності без кривди. «Я не хочу її дурити», — каже він своєму дідусеві. Через це чорт має загинути, бо не здатен виконувати своїх обов'язків — шкодити людям. У новелі «Відьма» теж створено подібний образ: молода жінка, над якою знущається пан, перетворивши її на свою коханку, втомилась бути безсилою річчю хазяїна. Вона повертається до свого природного стану відьми; її магічні здібності прокидаються лише внаслідок тривалої ганьби над дівочою гідністю. Наславши мор на село, молода жінка не здатна боронитися від роззлюченого натовпу: її спалюють на вогнищі, а пан залишається і далі бенкетувати у маєтку.
Фольклорно-типовими є обставини і образи новел «Швець», в якій людина перемагає чорта, і «Чорна кума», де Смерть допомагає бідному селянину, а потім забирає його до себе. Ставлення до чорта у Жабунихи, героїні новели «Голос трави», алегоричне: «Чорт — це наші лихі помисли».
Отже, демонологічні образи другої частини роману-балади представлені конкретніше, ніж у першій частині, де містяться лише натяки на надприродні явища. Друга частина твору відтворює містичні мотиви і демонологічні образи, що не завжди відповідають схемам характеро- і сюжетотворення, закладеним у фольклорі. Але саме це надає твору оригінальності і нового алегоричного забарвлення.