Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
6. Офіційно-діловий стиль як різновид літературної мови. Сфера застосування, призначення, підстилі, основні мовні ознаки.
Офіційно-діловий стиль — це різновид літературної мови, який обслуговує сферу офіційно-ділових стосунків. Офіційно-діловий стиль — це мова ділових паперів, розпоряджень, постанов, програм, заяв, автобіографій, резолюцій, протоколів і законів, актів, наказів, анкет, розписок тощо.
Сфера вживання ділового стилю зумовлює його жанрову розгалуженість. Обслуговуючи потреби суспільства в державному, громадському, економічному й політичному житті, тексти офіційно-ділового стилю мають виразні відмінності й у межах того самого жанру. Однак для всіх текстів офіційно-ділового стилю характерні й спільні мовні риси.
Офіційно-діловий стиль має такі функціональні підстилі:
Законодавчий - використовується в законотворчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними т службовими особами. Реалізується в Конституції, законах, указах, статутах, постановах та ін.
Дипломатичний - використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Реалізується в конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях). нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах та ін.
Юридичний використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання. розслідування, арбітраж). Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах, повідомленнях та ін.
1. Офіційно-діловий стиль ґрунтується на логічній основі. Найважливішим у ньому є послідовність і точність викладу фактів, документальність, об'єктивність оцінок, гранична чіткість, емоційно-експресивна нейтральність вислову.
2. Цей стиль відзначається суворими вимогами до лексики й фразеології.
3. Діловий текст характеризується як рівнем стандартизації мови (вживання усталених словесних формул, значна частота повтору слів, зворотів, конструкцій), так і своєрідністю синтаксису (прямий порядок слів).
4. Високий ступінь одноманітності, стандарту форми, сувора регламентація розміщення та будови тексту.
7. Структурно-функціональна характеристика наукового стилю. Структура й організація інформації у наукових текстах: анотація, план, тези, реферат тощо.
У межах наукового стилю виділяють три різновиди (підстилі):
У межах власне-наукового підстилю виділяються такі жанри, як монографія, дисертація, доповідь та інше. Підстиль відрізняється в цілому суворою, академічної манерою викладу. Він об'єднує наукову літературу, написану фахівцями і призначену для фахівців. Цьому підстилю протиставлено науково-популярний підстиль. Його функція полягає у популяризації наукових відомостей. Тут автор-фахівець звертається до читача, не знайомого в достатній мірі з даною наукою, тому інформація подається в доступній, і нерідко - у цікавій формі.
Особливістю науково-популярного підстилю є поєднання в ньому полярних стильових рис: логічності та емоційності, об'єктивності та суб'єктивності, абстрактності й конкретності. На відміну від наукової прози в науково-популярній літературі значно менше спеціальних термінів і інших власне наукових засобів.
Науково-навчальний підстиль поєднує в собі риси власне-наукового підстилю та науково-популярного викладу. З власне-науковим підстилем його ріднить термінологічність, системність в описі наукових відомостей, логічність, доказовість; з науково-популярним - доступність, насиченість ілюстративним матеріалом. До жанрів науково-навчального підстилю відносяться: навчальний посібник, лекція, семінарський доповідь, відповідь на іспиті та інше.
Науковий текст являє собою опис наукового дослідження в цілому або яких-небудь його складових. Він є знаковою формою наукового знання.
Важливими характеристиками наукового тексту є його проблемність, гіпотетичність, цілеспрямованість, зв'язність. Текст обов'язково відображає ту чи іншу проблему, висуває гіпотези, орієнтує на нове знання, характеризується доцільністю і раціональністю усіх положень, орієнтований на досягнення дослідницької мети та завдань.
Виділені особливості наукового тексту визначають його структуру. За найзагальнішого підходу науковий текст складається з трьох частин: постановочної, дослідницької і заключної.
У постановочній частині тексту визначаються проблема, мета і завдання, гіпотези і методи дослідження, а також відзначається зв'язок даного дослідження з іншими дослідженнями.
Дослідницька частина тексту дає опис проведеного дослідження й отриманих результатів.
У заключній частині тексту робляться висновки і даються рекомендації для проведення подальших наукових досліджень і використання результатів у практичному житті.
Науковий текст являє собою своєрідну суміш кількох різновидів простих текстів: оглядового, методологічного, емпірико-фактологічного, теоретичного, пояснювального і додаткового.
Мистецтво підготовки наукового тексту полягає в тому, щоб не тільки рельєфно відобразити окремі складові наукового тексту, а й інтегрувати їх у цілісність.
8. Проблеми перекладу і редагування наукових текстів. Типові помилки під час перекладу наукових текстів українською.
Серед лексичних труднощів наукового перекладу є багатозначність слів (термінів) та вибір адекватного словникового відповідника або варіанту перекладу слова (терміна), особливості вживання загальнонародних слів у наукових текстах, правильне застосування того чи іншого способу перекладу лексики, визначення межі припустимості перекладацьких лексичних трансформацій, переклад термінів-неологізмів, абревіатур.
До граматичних відмінностей належать особливості граматичної будови мови, форми і традиції письмового наукового мовлення.
Основна складність перекладу наукових текстів, а саме переклад термінів, полягає у розкритті та передачі засобами української мови іншомовних реалій. Механічне заучування термінів, без проникнення у їх сутність, без знання самих явищ, процесів та механізмів, про які йдеться в оригіналі, може призвести до грубих помилок у перекладі.
Елементи новизни, які часто зустрічаються у науково-технічних текстах пов’язані із вживанням нових термінів, ще не зафіксованих у словниках (неологізми). Такі випадки ускладнюють переклад.
Будь-який науковий текст характеризується певною повторюваністю термінів. Тому для правильної передачі значення незнайомого і відсутнього у словниках терміна або термінологічного сполучення дуже важливо врахувати і співставити всі випадки його вживання в даному тексті і лише після цього спробувати вияснити значення терміну шляхом ознайомлення із спеціальною літературою з даного питання. Велику допомогу перекладачеві може надати уже існуюча перекладна література з даного питання, особливо якщо є можливість порівняти оригінал і переклад.
Під час перекладу українською мовою наукових текстів неправильно добирають українські еквіваленти загальновживаних лексем російської мови, перекладають дослівно усталені словосполуки.
Як свідчить досвід, складним виявляється переклад поширеної у науковому стилі конструкції з фразеологічним сполученням в качестве кого-то (чего-то).
Для наукового стилю характерна наявність слів, які позначають процесуальні поняття. У цьому зв'язку треба розрізняти назви дій (процесів) і назви наслідків дії (процесу).
Виникають труднощі і під час перекладу конструкцій з активно вживаним дієсловом является, яке в українській мові уживається тільки в художньому стилі, переважно в поетичних творах (згадаймо І. Франка: "Чому являєшся мені у сні?"). У науковому стилі уживаються форми виявляється, є; але обирати відповідну форму слід, враховуючи значення контексту.
Значні проблеми під час перекладу текстів наукового стилю спричиняє дієприкметник, який активно уживаний у текстах наукового стилю російської мови.
Активні дієприкметники теперішнього часу, які утворюються від дієслів 1 і II дієвідміни обмежені утворенні й використанні. У сучасній мові функціонують тільки ті дієприкметники, які втратили дієслівні ознаки й перейшли до класу прикметників.
Переклад речень, у яких уживаються дієприкметникові звороти, здійснюється так: якщо дієприкметниковий зворот утворено за допомоги активних дієприкметників теперішнього часу, він перекладається складнопідрядним реченням. У наукових текстах часто вживаються так звані кліше, які структурують текст. Вони мають перекладатися як одне ціле: в заключение - на закінчення, підсумовуючи; другими словами - інакше кажучи; прежде всего - насамперед; с другой стороны-з іншого боку; с одной стороны - з одного боку: в настоящее время - зараз, нині, наразі; в основному – здебільшого.
Очевидно, укладати двомовні словники для перекладу загальновживаної лексики наукових текстів повинні фахівці, що досконало володіють обома мовами, або ті, хто уміє працювати з наявними тлумачними і граматичними словниками цих мов та довідниками. Адже причина недосконалості словників полягає у недооцінюванні їх авторами відмінностей між двома мовами та переоцінюванні власних знань.
59. Правопис українських та іншомовних префіксів і суфіксів.
Правопис голосних у префіксах
Пишемо е в префіксах: без-, не-, пере-, перед-, пред-, пре-, серед-, через-; іншомовного походження: де-, ре-, дез-.
Пре- - виражає найвищу ознаку (його можна замінити прислівником дуже): премудрий, прехитрий, прекрасно.
Зверніть увагу! Президент, президія, презент, прерогатива, препарат, прейскурант, престиж, преамбула, прелюдія, прем’єра, претензія, прецедент, претендент, презирство, престол, преосвященний, преподобний.
Пред- - у старослов’янських словах: предтеча, предводитель.
Пере- - значення завершеної дії: перемогти, переділити, перевірити.
Ре- - значення зворотної або повторної дії: реакція, регрес.
Де-, дез- - означає усунення, припинення, втрату чогось: деблокування, дезінфекція, дезактивація.
Пишемо и у префіксах: при-, ви-; іншомовного походження: анти-, деци-, диз-, дис-, межи-.
При- - у дієсловах зі значенням наближення, приєднання: прийти, прилетіти;
- в іменниках і прикметниках зі значенням розміщення поруч: приморський, прибережний;
- у словах, що означають неповноту ознаки, дії чи її результат: присісти, примусити, пригубити, прикиданий, приглушений, привільний.
Ди- - у складних словах з першою частиною, що означає «подвійний»: дилогія, дилема.
Диз-, дис- - значення поділу, розладу: дисгармонія.
Анти- - значення протилежності, протидії: антибіоти.
Деци- - означає «десяту частину»: децибел, дециметр.
Пишемо і в префіксі прі-: (з колишнього про-): прізвище, прірва.
Правопис приголосних у кінці префіксів
У кінці префіксів роз-, без-, воз-, через-, між-, від-, під-, над-, од-, пред-, об- завжди пишеться буква, що позначає дзвінкий приголосний: розписка, безтурботний, відкривати, представник.
Для милозвучності мовлення після кінцевого приголосного префікса перед коренем, що починається двома приголосними звуками, з’являється голосний звук [і], тобто префікс видозмінюється: розі-, піді-, віді-, зі- (ізі-): розірвати, зіставити.
Префікс с- пишеться лише перед глухими приголосними к, п, т, ф, х: скошлатити, сховатися.
Префікс з- пишеться перед усіма іншими буквами: зцілення, загітувати.
При додаванні префіксів роз-, з- до кореня, який починається двома приголосними, вживаються префікси розі-, зі- або зо-: розіграти, зібрати, зостатися.
Правопис голосних у суфіксах
Іменникові суфікси
Буква и пишеться у суфіксах іменників:
-ик: хлопчик, братик, равлик;
-ник, -чик, -щик: племінник, горобчик, прапорщик;
-ич, -ищ: москвич, дідище;
-иськ: дівчисько, чудовисько.
При творенні нових слів и зберігається: рушник - рушничок; виняток: далеч (бо далеко), але в іншомовних словах використовуються -ік, -їк: хімік, прозаїк, стоїк.
Пишеться и в суфіксі -ин іменників, що означають осіб жіночої статі, загальні назви тварин, рельєфу, продукти харчування: бариня, княгиня, бояриня, яловичина, довжина.
Суфікс -ин (-анин, -янин) використовується в іменниках чоловічого роду типу: киянин, грузин. У множині суфікс -ин випадає: болгари, горяни.
Суфікс -ив(о) використовується в іменниках середнього роду зі значенням матеріалу або продукту праці: мереживо, вариво, морозиво, паливо, але марево, сяєво.
Суфікс -инн(я) використовується в іменниках середнього роду зі збірним значенням: гарбузиння, але каміння, говоріння, де наголос падає на суфікс -інн(я) й іменники називають процеси та абстрактні поняття.
В іменниках вживається суфікс -ищ(е), -иськ(о) після приголосних: прізвище, прізвисько, вовчище, алеубоїще.
Іншомовні суфікси -ир, -ист, -изм, виступають після д, т, з, с, ч, ш, ж, р: бомбардир, культурист, туризм, кар’єрист, класицизм. Після інших приголосних пишуться суфікси -ір, -іст, -ізм: пломбір, натуралізм.
Буква е пишеться у зменшено-пестливих суфіксах іменників (при скороченні слова е випадає):
-ечк: донечка - донька, діжечка - діжка;
-ечок: вершечок - вершок, словечко - слово
-еньк: серденько, доленька;
- у суфіксі -ен(я) іменників IV відміни: імена, племена, письмена та іменників зайченя, кошеня;
- у суфіксі -енн(я) віддієслівних іменників середнього роду з наголосом на корінь: пригнічення, повернення, підвищення;
- у суфіксах:
-ець: молодець, стрілець;
-ень: велетень, красень;
-елезн, -тель: довжелезний, вихователь, учитель.
Прикметникові суфікси
Буква и пишеться у:
- суфіксі -ичн після основи на д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р (правило «дев’ятки») іншомовного походження: математичний, терапевтичний;
- суфіксі -ин(-ий) у прикметниках зі значенням присвійності та утворених від назв тварин після приголосних: доччин, орлиний, бджолиний.
Буква ї в суфіксі -їн пишеться після апострофа, й та букв, що позначають голосні: солов’їний, зміїний;
- у суфіксі -ист(-ий) пишеться після приголосних: барвистий, голосистий, а після голосних ї - -іст(-їст): двоїстий, вибоїстий.
Буква і(ї) пишеться у суфіксах:
- -ічн прикметників іншомовного походження після всіх приголосних, крім д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р: фізіологічний, але історичний;
- -їчн прикметників іншомовного походження після голосних: алгебраїчний.
Буква е пишеться у:
- суфіксах -ев (-єв), якщо основа закінчується на м’який або шиплячий приголосний із наголосом на основі: ситцевий, березневий, грушевий, але кварцовий, калиновий. Суфікс -єв пишеться, коли основа закінчується на й або подовжений м’який приголосний: дієвий, життєвий, життєвий;
- суфіксах -енко (-єнко) прізвищ: Кравченко.
Якщо наголос падає на закінчення, вживається суфікс -ов: польовий, крайовий.