Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
LOVE
Любов...А що любов?
Це почуття даремного страждання,
За тим кому байдужий ти.
Ріка душевного кохання,
Проливша серця береги.
Любов – не зла,
Вона боїться,
Що наступають ті часи,
Коли любов уже не сниться,
Нема колишньої краси...
Але ж є й ті,
Хто спокусився на цей плід,
Не знищив почуття святі,
Зробив він крок у вищий світ.
Я знаю – збудуться знамення,
Й помре нездолана надія,
А мій секрет смішний до болі,
Любов – моя остання мрія.
WAR
Ти йдеш – і лягає на землю трава,
Мене ти з собою зовеш
І кажеш останні слова:
« Я вернусь...»
Не бреши!
Забере і тебе ця війна,
Обіцянку ти дай лиш одну,
Що помстиш ти за нас, і сповна.
Не врятують благання від мук,
Постріли, шум, крики, стук,
Не заглушать у серці той звук,
Ту мелодію – що давно вже луна,
Помре лиш зі мною вона.
Все забрала війна...
Чую крик дитячий на мінному полі,
Люди, спиніться! Чи ще не доволі?
Чи хочете ви цих війн на землі?
Миру – ось чого просите ви.
Огляньтесь навколо – побачте картину,
Чи варте життя тієї дитини?!
PARENTS
Коли я дивлюсь в ваші очі,
Я згадую себе малим,
І дякую сказати хочу,
За море радісних хвилин.
Мої батьки я вам молюся,
Простіть мене за всі гріхи,
Біля порогу зупинюся,
Попрошу ласки увійти.
Уклін низенький мамо й тату,
Дарую вам за ту любов,
Навчили ви мене літати,
Тож поклоняюсь я вам знов.
Пробач мене моя матусе,
Я не забуду ніжних рук,
Тобі я мамо посміхнуся,
І залунає в серці звук.
Люблю тебе, мій милий тато,
Ти завжди хтів допомогти,
Колись ти дав мені пораду,
Любити всіх, й все берегти.
I Like
Люблю гуляти там де небо плаче,
Неначе бачить Божий рай, одначе ,
Я нетерпляче запинюся, стану, подивлюся,
І стане на душі гаряче.
Люблю літати там де згаслі зорі,
Пливуть поволі в яснопрозорім морі,
Поодинокії актори,
Що вже перебороли горя гори.
Люблю дивитись в твої очі,
Це нерви лоскоче охоче,
А ще, як над вухом хтось тихо шепоче,
Й цей голос співочий пророчить щоночі.
Люблю блукати десь самотньо,
У темній безодні,
Нехай це не модно, але так природньо,
Учора й сьогодні.
Невже я ніколи не стану героєм?
З моїм то настроєм не рвусь до бою,
Дивлюсь на прибої
На хвилі спокою.
Люблю відчувати той сонячний ранок,
Коли вхожу в оману нірвани,
І всі мої рани зникають з туманом,
Й стаю я востаннє титаном.
Можливо і я колись стану відомий,
Но зараз свідомо я падаю в кому
Щоби нікому і навіть сліпому не снилась та втома,
До болі знайома.
Я знаю що моя душа нескорима,
Нехай я не плачу пустими сльозима, та не родився я пілігримом,
Я йду до дверей, а за тими дверима,
Останняя рима.
SaVior
Завис у темряві брехні.
Чому сказать не можу "Ні"?
Де ділась радість від буття?
Де зникло все моє життя?
Лечу над прірвою страдань,
На нитці марних намагань,
Лечу і падаю, у низ,
І вдруг над прірвою завис...
Зневіра все ще не зника,
Але печалі вже нема,
Патання є: " Хто мене спас?
І часу дав мені в запас?"
Ніколи я не буду ідеалом,
Навіщо ж буть брудним кристалом?
Якщо живеш ти в боротьбі,
Спаситель, дякую тобі.
Live Right
Чому останньою вмира надія?
І, взагалі, чому повинно все вмирати?
Невже немає шансу жити вічно?
Та все ж, хотілось б цю надію мати.
У кожного свої бажання, мрії,
Але всі прагнуть мати все та зразу,
Але чому ніхто не любить дії?
Ніхто не склеїть сам розбиту вазу.
Чому ж тоді усі настільки горді?
Чому всі грають з долею дует?
Побудь сміливим - відкинь примхи,
Продемонструй нам етикет!
Невже не хватить тобі сили,
Зробити один крок вперед?
Чи може ти є особливий?
І в тебе золотий скелет.
Не прагни змінити сценарій життя,
Невже так погано жити сьогодні?
А що, як попаде усе в забуття?
І теплії дні тобі стануть холодні.
В тебе завжди є шанс повернутись назад,
Стерти рядок, найти чисту сторінку.
Ну а доля твоя - це учитель життя,
Тож отримуй у неї високі оцінки.
Fate of the victim
Як жаль, що кров твоя лилась даремно,
А твоя сім’я все плакала ревно,
Радій, що помер ти не у ганьбі,
Як жаль, що навколо блаженно сліпі.
Лежиш ти у землю заритий і мертвий,
Ти народився із долею жертви,
Кара Богів – так думали люди,
Ну а від цього не дітись нікуди.
Тепер же сумують про втрачений час,
Та про момент що давно уже згас,
Кожна людина робить помилки,
Тяжко не стати часу опилком,
Коли зупинився сонячний вальс,
Що був однією з життєвих прикрас.
This is not the end
О, Україно, мати моя,
Живе в тобі душа ізгоя,
Не підкорялась ти нікому,
Ти просто йдеш, не ставиш кому,
Не ставиш крапки,
Ти не здаєшся,
Ти не тряпка.
І ось я так живу,
Я намагаюсь наяву,
Побачить сон,
Ні, я не наркоман,
Я ж не кажу що небо - зверху океан,
Я просто мрію,
Мрія ця - попасти в Ирій,
Я знаю що живу не в тирі,
І постріли мої не є бажання,
Я прагну лиш щоб намагання,
Хоть трішечки були правдиві.
Но, далебі, я не творець,
Не зводжу я життя дворець,
Я лиш планую вийти із омани,
Бо це не є іще кінець.
Я кричу
Я кричу, тому що мушу,
Я кричу, тому що край,
Я кричу відкривши душу,
Ось узбіччя, ось і рай.
Де забуте сонцем небо,
Не зіпсоване дощем,
Де кричу: «уже не треба».
Промінь мрії за плечем.
Де гріховна віра світу,
Перелившись через край,
Потонула в мертвих квітах,
Як приречений шахрай.
Пустеля
Теплий сон. Як ніби пусте
Сонце захоплює. Бач, як росте.
В сонних пустелях чекають води.
Вітер витягує ніч із біди.
Тінь поглинає. Може й міраж.
Чистий оазис висох на стаж.
Мертві піски подихом в спину
Змушують впасти на збиті коліна.
Тануть години. Хоч не шкодують.
Обрій з надіями. Більше не чують.
В юних пустелях зникають сліди.
Ніч залишилась в обіймах біди…
Тіло розтануло. Вранці. Безшумно.
Білим піскам. Вічно. Не сумно.
Тобі завтра в далеке небо
Тобі завтра в далеке небо,
Мені завтра в далекий порт,
Ти для мене - лише потреба
А я для тебе - окремий сорт...
Тобі завтра в далекі ниви,
Мені завтра в далеку путь,
Ти для мене - лише вродлива,
Я для тебе - життєва суть...
Тобі завтра в далеку долю,
Мені завтра в далекий час,
Ти для мене - відсутність болю,
Я для тебе - більше за нас...
Поділи
Поділи мій маршрут на чотири,
І частину залиш собі,
Я повернуся до тебе щасливим
У незайманій нашій весні.
Поділи мою долю на вісім,
І уламок залиш собі,
Я повернуся до тебе з Полісся
У новому своєму вірші.
Поділи моє серце на двоє,
Половину залиш собі,
Я повернуся до тебе з двобою,
Якщо повернусь взагалі.
Осінь
Лиш слова мої так і не сказані,
Вони стали лише пантомімами.
І думки мої з вітром пов’язані
Десь гуляють стежками осінніми.
Все минуле дощем змивається,
Затягло його сірими хмарами,
Знов неспокій в душі ховається,
Знов окутав сумними чарами…
Тільки плачуть дощі за вікнами,
І дерева осінні гойдаються,
І потоками сіро-синіми
Біль із серця мого змивається…
Ніч
І тільки ніч безсоння розуміє,
Коли стає так легко на душі,
Коли лиш кава душу м’яко гріє,
Коли найкращі пишуться вірші,
Коли тебе ніхто вже не чіпає,
Коли лиш ти і тиша віч-на-віч,
Коли один лиш місяць ясний знає,
Як легко дихається в прохолодну ніч.
Мовчи
Мовчи, слова - брехливі звуки,
це лише пустка на губах.
Твої слова солодка мука,
що серце розтирає в прах...
Мовчи,усе розкажуть очі
такі ж блакитні, як і рай.
Більше кричати я не хочу.
Просто мовчи і відчувай
оцю безслівно-милу тишу,
що розійшлась куди не йди.
І лише вітер навкруг свище,
і ми з тобою - я і ти...
Безвість
Я бачу чорно-білі сни
І я живу цих снів обманом.
Кудись ведуть мене вони
У безвість, заслану туманом.
Я йду.Навколо пустота
Спричинює в мені тривогу.
Нічна таємна темнота
Мені перешкоджа дорогу.
Кінець дороги.Тут провалля.
Закривши очі я жахаюсь.
Підходжу до самого краю.
Падаю у безвість.Прокидаюсь