Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Міністерство освіти і науки України
ДВНЗ «Національный гірничий університет»
Контрольна робота
«Типи інвестиційних компаній»
Виконала:
студентка групи ФК-10-1
Арсентьева А. С.
Перевірив:
Замковий О.І.
м. Дніпропетровск
2013
Зміст:
1) Поняття інвестицій та інвестиційних компаній.
2) Об'єкти і суб'єкти інвестиційної діяльності.
3) Предмет, мета, завдання та функції інвестиційної діяльності.
4) Інвестиційні фонди.
5) Типи інвестиційних компаній.
6) Статистичні дані.
7) Висновки. Основні проблеми інвестиційної діяльності.
Інвестиції - довгострокові вкладення капіталу з метою отримання прибутку. Інвестиції є невід'ємною частиною сучасної економіки. Від кредитів інвестиції відрізняються ступенем ризику для інвестора (кредитора) - кредит і відсотки необхідно повертати в обумовлені терміни незалежно від прибутковості проекту, інвестиції повертаються і приносять дохід тільки в прибуткових проектах. Якщо проект збитковий - інвестиції можуть бути втрачені повністю або частково.
Інвестування - це вкладення капіталу з метою отримання доходу.
Інвестиційна діяльність - вкладення інвестицій і здійснення практичних дій з метою отримання прибутку і (або) досягнення іншого корисного ефекту.
Інвестиційні компанії - це кредитні установи, що збирають кошти у безлічі дрібних інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення отриманих коштів у цінні папери.
Для залучення коштів інвестиційні компанії застосовують акції, паї та сертифікати. Вкладення коштів за допомогою інвестиційних компаній відноситься до колективного виду інвестування.
По суті, інвестиційні компанії є посередниками, які акумулюють гроші інвесторів, а потім професійно вкладають їх у різні активи.
Під об'єктом інвестування або інвестиційної діяльності розуміється предмет вкладення коштів інвесторами.
Об'єктами інвестиційної діяльності є, насамперед, новостворювані і модернізовані виробничі і невиробничі основні фонди та оборотні кошти в усіх галузях і сферах національної економіки. Саме сюди направляється основна частина реальних, капіталоутворюючі інвестицій. Це пояснюється тим, що матеріальною основою зростання економіки, обсягів випуску різної продукції (продукції машинобудування, металів і металопрокату, палива, електроенергії, продукції сільського господарства, мінеральних добрив, лісопродукції і т.д.) і надання послуг (залізничні, водні та автотранспортні перевезення , теле-і радіокомунікацій, телефонний зв'язок, комунально-побутове обслуговування і т.д.) є наявність і якісний рівень відповідних основних фондів, включаючи в них і сільськогосподарські угіддя. При цьому всі фонди повинні зберігатися, розвиватися і вдосконалюватися. Тому обсяги капіталоутворюючі інвестицій і їх зростання визначають стан і майбутнє національної економіки, економіки регіонів, окремих галузей, підприємств.
Іншими об'єктами інвестування для власників засобів є цінні папери, цільові грошові вклади. Однак ці об'єкти вкладення коштів є супідрядними по відношенню до вкладень у створення нових або модернізацію діючих основних фондів. У кінцевому рахунку кошти від реалізації цінних паперів, цільових грошових вкладів служать джерелом фінансового забезпечення капіталоутворюючі інвестицій.
Об'єктами інвестиційної діяльності є також готова науково-технічна продукція та її розробка, майнові права та права володіння земельними ділянками, угіддями, права на промислову інтелектуальну власність, торгові марки та сертифікати і т.д. Інвестиції в науково-технічні розробки та науково-технічну продукцію тісно пов'язані з інвестиціями у створення нових і модернізацію діючих основних фондів. Вони відображають стан і перспективи інноваційної діяльності, якісного оновлення матеріальної основи національної економіки - основних фондів.
Особливо, як об'єкт інвестиційної діяльності, необхідно відзначити об'єкти і засоби забезпечення екологічної безпеки. Інвестиції в екологію можуть являти собою і самостійні природоохоронні об'єкти і заходи і бути складовою частиною інвестицій у створення і модернізацію основних фондів. Прикладом самостійних природоохоронних об'єктів і заходів можуть бути, наприклад, здійснення берегоукріплювальних робіт і зведення відповідних берегозахисних споруд, розробка технічних рішень і засобів щодо зниження та запобігання шкідливих викидів в атмосферу. Прикладом інвестування в екологію, як складової частини інвестування у створення та модернізацію основних фондів, може служити зведення споруд з очищення промислових стічних вод, установка пилоуловлюючих коштів на димових трубах і в системах витяжної вентиляції тощо.
Суб'єктами інвестиційної діяльності є всі учасники реалізації інвестиційних проектів: інвестори, замовники, виконавці робіт, користувачі об'єктів інвестиційної діяльності, постачальники, банківські, страхові та посередницькі організації, інвестиційні біржі та інші учасники інвестиційного процесу.
Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, здійснюють вкладення власних, позикових і залучених коштів у формі інвестицій та забезпечують їх цільове використання.
Предметом регулювання інвестиційної діяльності є - “горизонтальні” договірні відносини між незалежними сторонами, що виникають у зв'язку з інвестуванням. Ці відносини є цивільно-правовими (приватно-правовими), у тому числі і тоді, коли держава виступає стороною таких відносин (держзамовлення і т.п.), і регулюються цивільним законодавством, а при наявності іноземного елементу — нормами міжнародного приватного права (міжнародного контрактного права). Держава активно втручається у них, в результаті чого складаються вторинні інвестиційні відносини (тісно пов'язані з інвестиційними), що їх обслуговують.
Головна мета інвестиційної діяльності — забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії підприємства.
У процесі реалізації основної мети механізм інвестиційного менеджменту має бути спрямований на вирішення таких найважливіших завдань або цілей, а зокрема забезпечення:
Усі розглянуті завдання інвестиційної діяльності взаємозалежні, взаємодоповнюючі, і тому їх слід розглядати та враховувати сукупно з особливостями кожної окремо. Об'єкт дослідження — це процеси управління інвестиціями, які містять у собі об'єкт, суб'єкт і функції управління.
Функції системи управління інвестиціями підприємства:
Ознаками надійної інвестиційної компанії є:
• Наявність ліцензії на здійснення брокерської, дилерської діяльності, діяльності з управління цінними паперами.
• Тривалість діяльності, якщо компанія пережила обвал ринку внаслідок фінансової кризи, це, безумовно, свідчить на її користь.
• Наявність значних власних коштів.
• Відсутність обіцянок прибутковості, що перевищує середні значення в кілька разів.
• Відкритість відомостей про вкладення, вкладення у власні проекти.
Такі організації як інвестиційні компанії є своєрідним засобом для фінансування різних сфер економіки. Принцип інвестиційних компаній досить простий - вони розпродають свої акції інвесторам, в результаті чого вони залучають кошти, які в подальшому можна буде вкласти у розвиток економіки і отримувати з цього певний прибуток, засновану на прирості коштів. Інвестиційні компанії, як і будь-яка інша фінансова організація, потрапляє під певне поділ, який складається з організацій за вкладами відкритого і закритого типу.
Друга назва таких компаній - інвестиційні фонди. Діляться вони на такі види: пайові інвестиційні фонди (ПІФи), загальні фонди банківського управління (ЗФБУ) і недержавні пенсійні фонди.
Інвестиційні фонди - це один з найпоширеніших і відомих способів колективного вкладення грошових коштів у сучасному світі, коли об'єднання коштів багатьох вкладників дозволяє розширити спектр інвестиційних можливостей і здійснювати ефективніше і професійніше управління цими засобами.
Інвестиційні фонди України або інститути спільного інвестування в Україні за своєю організаційно-правовою формою поділяються на:
• корпоративні інвестиційні фонди;
• пайові інвестиційні фонди.
Корпоративні та пайові інвестиційні фонди, у свою чергу, залежно від порядку здійснення діяльності поділяються на:
• відкриті інвестиційні фонди;
• закриті інвестиційні фонди;
• інтервальні інвестиційні фонди.
Відкриті та інтервальні інвестиційні фонди в залежності від терміну, на який вони створюються, поділяються на:
• термінові відкриті / інтервальні інвестиційні фонди;
• безстрокові відкриті / інтервальні інвестиційні фонди.
Закриті інвестиційні фонди поділяються на:
• диверсифіковані закриті інвестиційні фонди
• недиверсифіковані закриті інвестиційні фонди
Недиверсифіковані інвестиційні фонди, у свою чергу, можуть бути:
• венчурні
• невенчурні.
Корпоративний інвестиційний фонд "КІФ" - створюється у формі відкритого акціонерного товариства і є емітентом простих іменних акцій. Учасником фонду є власник його акцій. Виключний вид діяльності - спільне інвестування. Документи фонду - статут і проспект емісії акцій. Вищим органом управління є загальні збори акціонерів. Управління активами на підставі відповідного договору здійснює КУА. Нагляд за діяльністю КУА з боку інвесторів здійснює наглядова рада.
Пайовий інвестиційний фонд "ПІФ" - активи, які належать інвесторам на правах спільної часткової власності, перебувають в управлінні КУА і враховуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності. Не є юридичною особою. Учасниками фонду є покупці інвестиційних сертифікатів - цінних паперів фонду, емітентом яких виступає КУА. Основний документ фонду проспект емісії інвестиційних сертифікатів, який включає в себе регламент і інвестиційну декларацію і підлягає реєстрації в ДКЦПФР. Для контролю над діяльністю КУА, з числа інвесторів, може створюватися наглядова рада з числа акціонерів.
Диверсифікований ІСІ - фонд, активи якого складаються виключно з цінних паперів та грошових коштів, у тому числі в іноземній валюті. Основна частина активів - високоліквідні цінні папери, що мають рейтинг не нижче інвестиційного та обертаються на біржі, депозити і грошові кошти. Частка активів, що не допущені до торгів на фондовій біржі або в ТІС "Торгова Інформаційна Система" та які не отримали рейтингової оцінки не може перевищувати 20%. Законодавством визначено вимоги не тільки в частині напрямів інвестування, але і частки кожного виду цінних паперів та емітентів в структурі активів "диверсифікація інвестицій".
Недиверсифікований ІСІ - фонд, активи якого не більше ніж на 50% складають нерухомість і цінні папери, не допущені до торгів на фондовій біржі або ТІС.
Венчурний ІСІ - фонд, частка активів у нерухомості і цінних паперів, не допущених до торгів на фондовій біржі або ТІС, може складати більше 50%. До складу активів можуть входити боргові зобов'язання емітентів, частина в корпоративних правах яких входить до складу активів цього фонду. Такі зобов'язання можуть бути оформлені договором позики, облігаціями "в тому числі і конвертованими".
Відкритого типу - викуп цінних паперів здійснюється КУА у будь-який час на вимогу інвесторів. Продаж цінних паперів третім особам не допускається "обмежене звернення".
Інтервального типу - викуп цінних паперів здійснюється КУА у визначений у проспекті емісії цінних паперів термін, але не рідше ніж раз на рік. Допускається продаж цінних паперів третім особам.
Закритого типу - викуп паперів не здійснюється до закінчення строку, на який фонд створювався або до реорганізації фонду. Допускається продаж цінних паперів третім особам.
Термінові інвестиційні фонди - фонди, які створюються на певний строк, встановлений у проспекті емісії.
Безстрокові інвестиційні фонди - створюються на невизначений термін. При цьому фонди закритого типу можуть бути тільки терміновими.
Переваги вкладень у відкритий пайовий інвестиційний фонд в Україні:
• невисокий ризик (законодавством встановлені жорсткі вимоги до структури активів та обмеження по об'єктах інвестування);
• можливість викупу цінних паперів у будь-який момент;
• як правило, невисокий розмір винагороди КУА;
• невисока номінальна вартість інвестсертифікатів (хоча іноді встановлюється мінімальна кількість сертифікатів для інвестування.
Недоліки вкладень у відкриті пайові інвестиційні фонди:
• невисока прибутковість у порівнянні з іншими типами інвестфондів;
• обмежене звернення цінних паперів відкритих інвестфондів.
Переваги вкладень в інтервальний пайовий інвестиційний фонд в Україні:
• невисокий ризик (згідно із законодавством, можуть бути тільки диверсифікованими);
• дохідність трохи вища, ніж у відкритих інвестиційних фондах;
• законодавчо не обмежена обіг цінних паперів таких інвестиційних фондів.
Недоліки вкладень у інтервальні пайові інвестиційні фонди:
• можливість викупу цінних паперів надається тільки в строго певні дні, саме цей день може випасти в розпал кризи;
• раніше акумулювали приватизаційні сертифікати і створювалися саме для цих цілей, зараз не настільки цікаві для інвесторів.
Переваги вкладень в закритий пайовий інвестиційний фонд в Україні:
• найвища прибутковість в порівнянні з іншими типами інвестфондів;
• вільний обіг цінних паперів на ринку.
Недоліки вкладень в закриті пайові інвестиційні фонди:
• найвищі ризики (закриті інвестиційні фонди, як правило, є недиверсифікованими);
• викуп цінних паперів фондом проводиться тільки після закінчення терміну його дії;
• виплачені в кінці строку дивіденди можуть не наздогнати інфляцію;
• номінальна вартість цінних паперів вище, ніж в інвестфондах інших типів;
• винагорода і премія КУА, як правило, вище, ніж у фондах інших типів.
При виборі виду і типу інвестиційного фонду слід враховувати свої можливості і очікування від інвестування. Так, не варто вкладати останні кошти в закриті недиверсифіковані інвестиційні фонди в надії на величезний прибуток, оскільки існує серйозний ризик не тільки не розбагатіти, а й потерпіти збитки. Розраховуючи на швидкий прибуток, краще вибрати відкритий або інтервальний інвестиційний фонд, на довгостроковий - закритий. Якщо немає можливості і бажання відстежувати постійно котирування акцій на ринку, знову ж таки, краще зупинитися на менш ризикових фондах і т.п. І нехай інвестор не завжди може впливати на рівень своїх доходів, він завжди вільний у своєму праві вибору об'єкта інвестування.
І так можна підсумувати, що інвестиційні компанії поділяються на три основні типи: фонду відкритого і закритого типів (переважно в Україні), інвестиційні трасти.
Інвестиційний траст - це інвестиційна компанія, яка протягом усього періоду свого існування володіє портфелем цінних паперів встановленого розміру і структури.
З метою створення інвестиційного трасту засновник (часто - брокерська фірма) - особа, яка вносить капітал для створення компанії, - купує певний пакет цінних паперів і передає їх довірчій особі (якою є банк). Після цього компанія випускає свої акції, відомі як сертифікати, які погашаються, які поширює серед інвесторів. Ці сертифікати забезпечують їх власникам право власності на цінні папери, які знаходяться у довірчої особи (пропорційно до їх частки участі). Всі доходи, які отримує довірча особа за цінними паперами, а також номінальна вартість, з часом виплачуються власникам сертифікатів. Певний під час створення компаній набір цінних паперів змінюється лише у виняткових випадках. Оскільки активне управління об'єднаним інвестиційним трастом відсутнє, щорічні комісійні засновника незначні (вони можуть становити 15% річних вартості чистих активів).
Більшість інвестиційних трастів володіє паперами з фіксованим рівнем прибутковості і припиняє існування по завершенню строку обігу цінних паперів. Термін існування трасту коливається від 6 місяців (для об'єднаних інвестиційних трастів, які оперують інструментами грошового ринку) до 20 років (для трастів, які працюють з облігаціями). Об'єднані інвестиційні трасти здебільшого спеціалізуються на певних видах паперів; в США переважають інвестиційні трасти облігацій.
Як правило, інвестор, який купує акції об'єднаного інвестиційного трасту, не повинен тримати їх уздовж всього терміну існування трасту. У більшості випадків акції можна продати трасту за ціною, яка дорівнює вартості чистих активів. Оскільки об'єднані інвестиційні трасти не мають боргових зобов'язань, для розрахунку вартості чистих активів на акцію загальну вартість чистих активів ділять на кількість акцій в обігу. Визначивши вартість акції, довірена особа може продати один або кілька паперів, щоб отримати кошти для викупу.
Іноді вторинний ринок підтримується засновником трасту. Тоді інвестори можуть продати акції засновникові, а потім інші інвестори можуть купити ці акції. За звичаєм ціна продажу на вторинному ринку дорівнює вартості чистих активів паперів у портфелі плюс додатку комісійних, які дорівнюють комісійним, що стягуються під час створення трасту.
Відкритого типу (open-endfund) частіше називають взаємним фондом (mutualfund). Відкритий фонд постійно продає свої акції всім охочим і зобов'язаний викуповувати їх у акціонерів, які повертають фонду його акції за ціною, що відповідає ринковій вартості певної частки портфеля фонду.
Акції взаємного фонду пропонує сам фонд або брокер від його імені. Вони оцінюються на основі двосторонніх котирувань цін купівлі / продажу. Ціна пропозиції (offer price) - це ціна продажу акції. Вона дорівнює вартості чистих активів компанії в розрахунку на акцію плюс торгова націнка, призначена фондом. Ця націнка називається «навантаженням», або надбавкою до ринкової ціни. Фонд «з навантаженням» (load fund) - це взаємний інвестиційний фонд, акції якого продаються з сплатою торгової націнки (навантаження). Зазвичай ця націнка становить 8,5% для малих сум інвестування і 1% для сум більше 500000 дол. Взаємний фонд, не стягуючий націнку за продаж, називається фондом "без навантаження" (no-load fund). Ці фонди конкурують з фондами «з навантаженням». При цьому перші апелюють до інвесторів, які не бажають сплачувати навантаження при купівлі акцій (зокрема, через те, що немає даних, що підтверджують більшу ефективність таких фондів). Це змусило багато взаємні фонди відмовитися від «навантаження». (Деякі з них обрали так звану стратегію «малих навантажень», призначаючи порівняно малі торговельні націнки від 3 до 3,5%.) Для фондів "без навантаження" ціна продажу акцій дорівнює вартості чистих активів компанії в розрахунку на акцію.
Закритого типу, на відміну від взаємних фондів, випускають і продають акції, як і інші корпорації, але назад свої акції не викуповують. Акції закритих фондів продаються або на великих біржах, таких, як Нью-Йоркська фондова біржа, або на позабіржовому ринку. У газетах їх котирування публікуються під заголовком «Фонди, по яких проходять публічні торги». Брокерські комісійні інвестор платить по них як при покупці, так і при продажу ціна акції такого фонду визначається попитом і пропозицією, тому вона може опускатися нижче або підніматися вище вартості чистих активів компанії. Акції, продані за ціною нижчою чистої вартості активів (NAV) у розрахунку на акцію, називаються дисконтними, а за ціною вище неї – преміальними. Хоча відхилення ціни акції від чистої вартості активів у розрахунку на акцію досить хаотичне, проте наявність премії або дисконту у багатьох випадках цілком зрозуміла. Так, наприклад, ціна акції може бути нижче чистої вартості через значні податків на приріст капіталу, що призводять до зростання чистих активів. Оскільки інвестор орієнтується на дохід після сплати податків, то реальна ціна акції виявляється нижче чистої вартості.
Однак ціна акції може бути вище чистої вартості активів на акцію, якщо фонд отримує доступ до дешевих активів інших країн, інформація щодо яких малодоступна приватним інвесторам і інвесторам з невеликим капіталом. В останні роки Іспанський і Корейська фонди були прикладом фондів такого роду.
Закритим фондам властиво перекладати витрати, пов'язані з андеррайтингом і розміщенням акцій, на первинних інвесторів. Виторг керуючих фондом дорівнює повній сумі проданих акцій мінус всі витрати з випуску. Останні становлять у середньому близько 7,5% повної суми випуску, зазвичай вони складаються з комісійних за продаж, виплачуваних брокерській фірмі, що займається розміщенням випуску. Високі комісійні є гарним стимулом для брокерів.
Рис. №2.Характеристика інвестиційних процесів в Україні:
Рис.№3Динаміка міжнародної інвестиційної діяльності України:
Рис.№4.Прямі іноземні інвестиції в Україну
Рис.№5.Бюджетні інвестиції в соціально-економічному розвитку України:
Рис.№6.Залучення інвестиційних ресурсів в економіку України:
Рис.№7.Основні проблеми інвестиційної діяльності.
У практиці бізнесу основні проблеми інвестиційної діяльності досить розповсюджені і типові. В цілому їх можна згрупувати наступним чином:
• Відсутність єдиної методики розрахунку проектів. Використовуються різні формати представлення даних, припущення, допущення і т.п. Це особливо актуально при залученні зовнішніх (сторонніх) виконавців.
• Відсутність регламентів. Немає чітко регламентованого, формалізованого процесу управління інвестиційною діяльністю на всіх стадіях життєвого циклу інвестиційних проектів.
• Відсутність системи Центрів Фінансової Відповідальності (ЦФВ). Організаційна структура недостатньо адекватна завданням і цілям бізнесу, не освоєна система бюджетування, немає системи делегування повноважень, чіткого поділу за функціями та периметрах відповідальності в рамках інвестиційного процесу.
• Низький рівень взаємодії. Відсутня координація між підрозділами, відповідають за реалізацію проекту, і підрозділами, що здійснюють планування діяльності компанії.
• Слабкий контроль і ускладнення корекції діяльності. Не проводиться регулярний моніторинг та аналіз реалізації інвестиційних проектів, немає ефективної системи зворотного зв'язку, низький рівень комунікаційного процесу на фірмі.
У цілому, якщо узагальнено сказати, - це відсутність налагодженої і вдосконаленої технології інвестиційної діяльності компанії.
Вирішення цих проблем знаходиться у площині розуміння і застосування основних принципів сучасної ефективної системи управління інвестиційною діяльністю компанії.
Список літератури: