Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
37 Розміщення країни визначається її економіко-географічним й геополітичним положенням.
Економіко-географічне положення (ЕГП) країни визначається її розміщенням щодо інших держав, з якими вона має економічні й культурні зв’язки.
Геополітичне (Політико-географічне – ПГП) положення країни – це розміщення країни щодо інших держав з погляду її загальнополітичних, економічних й військово-стратегічних інтересів, їхньої масштабності, надійності, перспективності.
Глобальне геополітичне положення України характеризується безліччю особливостей. Це витікає перш за все з великої різноманітності і складності політико-географічної ситуації у сучасному світі, наявність глобальних політико-географічних і економіко-географічних структур, нових тенденцій світового розвитку, глобального розподілу політичних і економічних інтересів, суперечностей і сил.
Геополітичне положення характеризується за такими показниками:
1. Місцем країни на політичній карті світу
2. Віддаленістю від економічних центрів і транспортних шляхів економічних угрупувань
3. Участю у військово-політичних та політико-економічних організаціях, міжнародних потоках товарів, капіталів, людей, інформації
4. Положенням зовнішніх джерео ировини, їх віддаленість та різноманітність
5. Рівнем розвитку країн-сусідів.
Україна розташована в Північній півкулі, на материку Євразія, у центрально-східній частині Європи. Площа України — 603,7 тис. км2. І за цим показником Україна – найбільша держава Європи. За кількістю населення (більше 46,67 млн. осіб на 01.12.2006 р.) Україна поступається Німеччині, Італії, Великобританії, Франції. Майже 68 % населення проживає в містах, 32 % — у сільській місцевості.
Положення території України в системі географічних координат фіксується координатами її крайніх точок, протяжністю території із заходу на схід та з півночі на південь.
Крайня північна точка території України знаходиться на державному кордоні з Російською Федерацією біля с. Грем'яч Новгород-Сіверського району Чернігівської області й має координати 52° 22' північної широти і 33° 11' східної довготи. Крайньою південною точкою на суші є мис Сарич у Криму з координатами 44° 23' північної широти і 33° 44' східної довготи. Крайня західна точка знаходиться біля м. Чоп Закарпатської області та має координати 48° 05' північної широти і 22° 08' східної довготи. Крайня східна точка фіксується на околиці с. Червона Зірка Міловського району Луганської області, її координати 49° 15' північної широти і 40° 05' східної довготи.
Протяжність території між крайніми точками з півночі на південь становить 893 км, а із заходу на схід — 1316 км. Географічний центр України знаходиться на північно-східній околиці районного центру смт. Добровеличківки в Кіровоградській області. Тут встановлено символічний знак (1990), який має координати 48° 23' північної широти і 31° 10' східної довготи. На території України знаходиться географічний центр Європи: це село Ділове Закарпатської області. Україна розташована в Центральній і Південно-Східній Європі у безпосередній близькості від більшості країн, з якими вона має інтенсивні транспортно-економічні зв'язки. Україна займає південний захід Східноєвропейської рівнини, частину Карпатського гірського пасма під назвою Українські Лісисті або Східні Карпати та Кримські гори. На півдні Україна омивається Чорним та Азовським морями.
Положення України дає їй можливість інтеграції в міжнародні системи колективної системи безпеки в Європі, які засвідчили свою миролюбивість та ефективність. Входження до таких систем разом з цивілізованими країнами Заходу значно покращило б становище України на міжнародній арені.Разом з тим Україна як член Співдружності Незалежних держав (СНД) зберігає добросусідські відносини з колишніми членами СРСР.
Україна має кордони з країнами Європейського Союзу(ЄС) та Організації Північноатлантичного договору (НАТО), що сприяє покращенню ЕГП й ПГП України.З 2008 року Україна стала членом Світової організації торгівлі (СОТ). Всі аспекти такого кроку заслуговують на окрему тему. Велике значення для України має розповсюдження української діаспори у різних частинах світу. Через представників української діаспори відбувається культурний обмін України з багатьма країнами світу.
38Населення. У Західній Європі спостерігається тенденція «старіння» нації, що виявляється в зниженні природного приросту населення та подовженні тривалості життя. У статевій структурі переважають жінки. Більшість Народів розмовляє мовами індоєвропейської сім'ї, що охоплює такі основні мовні групи: германську (західна підгрупа — німці, англійці, голландці, фламандці, австрійці, швейцарці і північна підгрупа — норвежці, шведи, ісландці, данці), романську (італійці, французи, іспанці, португальці), грецьку (греки). Найбільше міських жителів — у Великій Британії та Німеччині (до 90%), найменше — у Португалії (50%). У Західній Європі утворилися великі міські агломерації — Паризька, Лондонська, Рейнсько-Рурська та мегалополіси — Паризький, Південноанглійський. Проте нині відбувається відтік міських жителів до найближчих приміських селищ, що зумовлено погіршенням екологічного стану великих міст, масовою автомобілізацією, скупченням великої кількості населення в центральних районах міст, бажанням мати власний будинок. У Західній Європі населення сповідує здебільшого християнську релігію: у Південній Європі переважає католицизм, у Північній — протестантство, а в Середній Європі співвідношення католиків і протестантів є майже однаковим.
Господарство. У міжнародному поділі праці країни Західної Європи посідають провідні місця за обсягами промислового і сільськогосподарського виробництва, експорту, запасами золота і валюти, розвитком міжнародного туризму. Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія є власне серцевиною економічної могутності регіону. Серед них найбільш динамічно розвивається Німеччина. Чималий економічний потенціал також мають Нідерланди, Швеція,Іспанія. Високого рівня розвитку досягли галузі промисловості, які в більшості країн регіону розвиваються завдяки наявності висококваліфікованих науково-технічних трудових ресурсів.
Паливно-енергетичний комплекс базується на власних запасах вугілля у Німеччині, Великій Британії, Франції, нафти й газу — на шельфі Північного моря. Найбільшу кількість електроенергії виробляють ТЕС. На річках Скандинавії, Альп, Піренеїв працюють великі ГЕС. Західна Європа посідає провідне місце у світі за розвитком атомної енергетики. Багато АЕС побудовано у Франції, Великій Британії, Німеччині, Швеції, Бельгії. В Ісландії електроенергетика використовує геотермальні джерела.
Машинобудування є основою промисловості країн Західної Європи. На нього припадають третина продукції, що виробляється в регіоні, та дві третини його експорту. Розвиток галузі ґрунтується на висококваліфікованих трудових ресурсах, добре розвинутих науковій базі та інфраструктурі. Тому значні центри галузі розміщено у великих містах Німеччини, Великої Британії, Нідерландів. Західна Європа—один з найбільших виробників та експортерів верстатів, продукції електротехніки, електроніки, транспортного машинобудування. Такі підприємства, як «Рено» (Франція), «Фольксваген» (ФРН), «Фіат» (Італія), «Брітіш лейленд» (Велика Британія), «Вольво» (Швеція) відомі в усьому світі.
Чорна металургія розвинута у країнах, що мають власну сировину, -Німеччині, Великій Британії, Франції, Іспанії, Бельгії. За обсягами виплавки сталі Західна Європа посідає 1-ше місце в світі. Центрами цього виробництва є промислові райони Рур (Німеччина) і Лотарингія (Франція). В останні роки географія чорної металургії змістилася до морських портів, куди надходить імпортна залізна руда (Бремену в Німеччині, Торонто в Італії, Дюнкерк у Франції).
Кольорова металургія представлена виплавкою алюмінію та міді. Алюміній виплавляють у країнах, що мають сировину (боксити), — Франції, Італії, Греції та у країнах з розвинутою електроенергетикою у Норвегії, Австрії, Німеччині, Швейцарії. Виробництво міді зосереджено у Німеччині, Франції, Італії, Великій Британії, Бельгії.
Хімічна промисловість Західної Європи на cучасному етапі орієнтується переважно як на власні нафтопродукти та газ, так і на привізні, а також на кам'яне й буре вугілля, калійну і кам'яну солі. Найбільші центри нафтохімічної промисловості розташовані там, де відбувається нафтопереробка: у гирлах річок Темзи, Ельби, Рони, Сени, Рейну. Виробництво окремих видів продукції закріпилося за певними країнами регіону: пластмаси та фарби виробляють у Німеччині, хімічні добрива та соду — у Бельгії, синтетичний каучук — у Франції, фармацевтичні вироби — у Швейцарії, продукцію лісохімії - у Швеції та Норвегії.
Лісова та деревообробна промисловість зосереджена на півночі Західної Європи, зокрема у Швеції, Фінляндії.
Легка промисловість нині переміщується з відомих світових центрів текстильного та шкіряно-взуттєвого виробництва, що сформувалися у Великій Британії, Франції, Бельгії, до регіонів, де є притік дешевої робочої сили. Так, Італія за якістю пошиття взуття поступається у світі лише Китаю, а Португалія стала найбільшим виробником швейної продукції в Європі. Італія, крім того, — провідний виробник вовняних волокон і тканин. Найбільшу кількість хутрових виробів виготовляють у Німеччині, Греції; найкращі вироби з кришталю та скла — у Чехії, Німеччині, Великій Британії.
Сільське господарство має в основному сприятливі природні умови для розвитку. Відповідно до них у країнах Європи виділяють 3 типи ведення сільського господарства. Північноєвропейський тип характерний для Норвегії, Швеції, Великої Британії, Ісландії. Там переважає інтенсивний характер ведення господарства. Розводять велику рогату худобу (молочний напрям), а землеробство спрямоване на обслуговування тваринництва (вирощування кормових культур). Серед зернових переважають посіви ячменю та жита. Рибальство — галузь спеціалізації Норвегії, Ісландії. Країни середньоєвропейського типу (Німеччина,Франція, Швейцарія та інші) спеціалізуються на розведенні великої рогатої худоби м'ясного та м'ясо-молочного напрямів. Тут добре розвинуто також свинарство, вівчарство й птахівництво.
Рослинництво спрямоване на забезпечення населення продуктами харчування, а тваринництва — кормами. Франція - світовий лідер з вирощування цукрових буряків і льону-довгунцю. Південноєвропейський тип охоплює відповідно країни Південної Європи. Основна галузь спеціалізації тут — рослинництво, головні культури — зернові. Крім того, міжнародне значення має вирощування оливок, фруктів, винограду, цитрусових, горіхів, тютюну та ефіроолійних культур. У тваринництві переважає розведення кіз і овець, добре розвинуто свинарство, птахівництво, скотарство молочно-м'ясного напряму. Деякі країни Західної Європи спеціалізуються на окремих галузях сільськоґо господарства. Так, Німеччина — на вирощуванні ячменю та хмелю, які є сировиною для пивоваріння, Нідерланди — квітів, Греція — на рибальстві, а також видобуває із Середземного моря губку.
39До цієї групи проблем відносять переважно енергетичну, сировинну та продовольчу. З одного боку, економічні проблеми стосуються безпосередньо кожного жителя, як споживача продукції. Адже дефіцит сировини, енергії, продуктів харчування призводить до зростання цін на готову продукцію, а отже — до зниження життєвого рівня населення, особливо в найбідніших країнах. З іншого боку, в глобальних масштабах, економічні проблеми втрачають гостроту у зв'язку з тим, що людство почало їх ефективно вирішувати. Зараз, наприклад, вже не стоїть питання про те, чи ресурсний потенціал нашої планети дасть змогу прогодувати шість чи навіть десять млрд жителів. Тієї сільськогосподарської продукції, яка виробляється в останні роки, цілком достатньо для повноцінного харчування всіх жителів Землі. Проблема полягає в тому, що вона дуже нерівномірно розподіляється між різними регіонами і країнами.
Сировинна та енергетична проблеми мають багато спільного. Викликані вони насамперед недостатньою кількістю розвіданих запасів корисних копалин і дуже нераціональним їх використанням. У 60-70-ті роки найбільш песимістично настроєні вчені передбачали, що вже до 2000 р. будуть вичерпані родовища срібла, золота та інших кольорових металів, а до 2025 р. — більшість запасів корисних копалин. Активізація пошукових робіт дала змогу наприкінці 80-х-на початку 90-х років досягти позитивного балансу між кількістю новорозвіданих запасів корисних копалин і розмірами їх видобутку. Проте доводиться експлуатувати родовища, які знаходяться у гірших гірничо-геологічних умовах, у районах з екстремальними природними умовами (Сибір, Канадська Арктика, пустелі Африки і Австралії), з нижчим вмістом корисних компонентів у рудах. Усе це призводить до подорожчання сировини і енергії, а значить, і всієї продукції різних галузей господарства. Тому основним шляхом вирішення сировинної та енергетичної кризи є перехід до матеріало- і енергозберігаючих технологій, комплексного використання сировини, створення маловідходного і безвідходного виробництва.
Уже в 70-80-х роках матеріаломісткість продукції у найбільш розвинених країнах світу зменшилась на 25-40%, зараз цей процес охопив усю світову економіку. Країни, які мають значно вищі від середньосвітових показники витрат сировини і енергії, не можуть випускати конкурентноздатної продукції. Це добре видно на прикладі України та інших постсоціалістичних країн, в яких витрати матеріалів і енергії на одиницю готової продукції у 2-3 рази більші, ніж у Японії і країнах Західної Європи.
До зменшення використання сировини повинна привести і заміна бага перед повинна бути висока припливна хвиля. В цьому відношенні найсприятливіші характеристики мають канадська затока Фанді (17 м), протока Ла-Манш (до15 м), Бенжинська Губа на Камчатці (до 13 м), Біле море (10 м) та деякі інші райони.
До нетрадиційних джерел належать також синтетичне рідке і газоподібне паливо, гідротермальні електростанції, енергія водню.
Але розрахунки показують, що й зараз, наприкінці XX ст., на всі ці нетрадиційні джерела енергії у світовому паливно-енергетичному балансі припадає менше 2%.