Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ПЕДАГОГІЧНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ «ЙЄНА-ПЛАН»
Ус Т.А– студентка ІІІ курсу педагогічного факультету, Національного університету біоресурсів і природокористування України
Науковий керівник – О. В. Васюк, к. пед.н., доцент.
Нові умови життя, обумовлені соціально-економічними факторами, зміною менталітету суспільства, зміною ціннісних орієнтації і високі вимоги духовно-моральному, інтелектуальному і фізичному розвитку кожної особистості ставлять перед її освітньою системою складні завдання. Потреба у вирішенні цих завдань стимулювала експериментальну роботу в галузі освіти, поклала початок реформуванню школи, інноваційної діяльності, що передбачає впровадження нового, сприяючого появі якісних змін в педагогічній системі.
Гуманістична педагогіка кінця XIX - початку XX століття,носила інтернаціональний характер. Вона сприяла розвитку прогресивних педагогічних теорій в країнах Західної Європи, Америки та Росії.
Пріоритетом гуманістичної педагогіки серед суспільних цінностей є виховання духовно вільної особистості і ставлення педагога до цієї особистості, як вищої педагогічної та суспільної цінності, як предмету виховання і розвитку.
Яскравими представники гуманістичної педагогіки кінця XIX - початку XX століття були: Л.Гурлітт, Б.Отто, А.Ліхтварк, Г.Гаудіг, Г.Кершенштейнер, Г.Літц, П.Гехеб, Р.Штайнер, П.Петерсен, які визначили основні напрямки в педагогіці вільного виховання.
Концептуально педагогічна технологія П. Петерсена була протиставленням традиційній школі з її класно-урочною системою, жорсткою регламентацією режиму дня, дисципліною, субординацією у взаєминах між учнями та вчителями. Вона спиралася на виховну общину, сформовану на засадах поваги до особистості дитини, поєднання свободи і самостійності, тісного зв'язку батьків, дітей і педагогів [1].
Сповідуючи примат виховання над навчанням і дбаючи про створення сприятливого розвивального середовища, П. Петерсен перетворив школу на «місце життя», клас - на «шкільну житлову кімнату», розклад – на «ритмічний тижневий план», який раціонально регламентує життя дитини в цьому доброму будинку . Основою виховної програми школи, яка реалізує ідею «спільності і братерства», він вважав гуманістичні взаємини. З огляду на ці орієнтири було визначено такі головні засоби духовно-морального виховання особистості:
У системі методів і прийомів виховання П. Петерсен відводив помітне місце невербальному зауваженню у формі піднесеного до губів пальця, легкого поруху руки, певного знаку тощо. Відстоюючи невербальні способи впливу на дітей, він виступав проти зауважень у словесній формі, вважаючи їх більш ніж у 90 % випадків невиправданими і безглуздими. Людське слово, на його думку, завжди викликає відповідну реакцію у формі вибачення, виправдання або протидії. Тихе, безсловесне взаєморозуміння є у стократ кращим, ніж розмови про те, що повинно бути ліквідовано. Будь-яка практична дія щодо виправлення вчинку морально набагато цінніша, ніж словесне виправдання [1].
Конструюючи гуманістичні відносини і формуючи гуманні почуття у своїй школі, П. Петерсен спирався на індивідуальності дітей, вірячи й у невичерпні виховні можливості навколишнього середовища.
Основний принцип внутрішньої динаміки групи полягає у вільній активності дітей, які працюють цілком самостійно відповідно до своїх індивідуальних запитів і потреб. «Йєна-план» не передбачає жодних прийомів, здатних погасити природну моторику, вільну активність дітей. Це аж ніяк не дає підстав вважати П. Петерсена «анархістом» у педагогіці. Він привчав вихованців відрізняти справжню свободу від безладу і вседозволеності. Головний закон групи проголошує: «У приміщенні повинно відбуватися лише те, що відповідає спільним побажанням і прагненням, що надає порядку, моральності і краси спільній праці і проживанню». Діти на власному досвіді пізнають не лише свободу, а й межі її, які визначають такі чинники:
Отже, «Йєна-план» виходить із цілісного, універсального знання про дитину як істоту біосоціальну, надає пріоритетного значення не лише внутрішнім механізмам її розвитку, а й процесу соціалізації, ролі середовища, яке виховує і навчає. Технологія Петерсена розглядає культивування общинності як умову виховання індивідуальності в процесі колективної життєдіяльності, конструює школу як дослідне поле для розвитку дитини, як життєвий простір для її входження в соціум.
Список використаної літератури