Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
9
Предмет і умови формування статистики
Слово «статистика» в його суч. знач. вперше використав вчений з Німеччини Готфрід Ахенваль (1719-1772рр) і запозичив його з італійської мови( stato – держава, statista – людина, що знає політику та різні держави).
У Німеччині у 17 ст. було поширене словосполучення «статистична дисципліна». Ахенваль перетворив прикметник в іменник і запровадив слово «статистика», що означало суму знань про державу, потрібну купцям, політикам, військовим та культурним людям.
Виникн. госп. обліку пов’язують з утвор. держав (необхідні були відомості про стягнення податків, набір військ, чисельність насел., склад земель, їх якість, поголів’я худоби, стан торгівлі).
У Давньому Єгипті та в Іудеї склалася розвинута сист. госп. та адміністративного обліку. Суворо контролювалося викор. земель, їжі, роб. сили, будів. матеріалів, складалися кошториси витрат та прибутків, існував порядок строгої обов’язкової звітності людей, яким довіряли держ. матер. цінності. проте суворої періодичності подання звітності не було. Далі з’явилися штучні од. обліку – умовна цегла – людино-день.
Перші кроки у розвитку обліку зазначені у священних книгах різних народів – у Стародавньому Китаї, у 18 ст. до н. е. збиралися відомості про к-сть насел., розподіл його за статтю та віком, прибутковість землі та зміни в торгівлі.
Книга Конфуція «Шу – Кінг» (551-479рр. до н. е.) має відомості про перепис насел. у Китаї у 2238р. до н.е. У Біблії розповідається про підрахунок чол. насел., здатного носити зброю. В цілому облік в країнах Давнього Сходу був цілком і повністю організований державою, вона строго контролювала всі ресурси країни.
Античний світ значно змінив характер госп. обліку: швидкий напрямок приват. в-цтва призвів до того, що збір даних провод. з ініціативи банкірів і торговців, проте держава значно удосконалила організацію обліку. В Афінах було організовано облік природного руху насел.: всі вільнонароджені малюки вносилися до спец. списку. Молодь від 18р. – до списку військовозобов’язаних, 20річні – у список повноправних громадян. В Афінах існув. земельні кадастри – оцінка буд., інвентаря,худоби, рабів, отриманих прибутків. Поява у 7 ст. до н.е. у Лідії монет дала можливість грош. оцінки майна в цілому (до цього часу облік вівся в натур. вимірниках). Гроші сприяли чіткішому розподілу і збору податків.
Арістотель(384-322рр. до н.е.) описав детально 57 міст і держав. В стародавньому Римі держ. облік отримав новий потужний імпульс. У 550р. до н.е. Сервій Туллій утворив І статистичний орган – назвав його ценз, для провед. перепису вільних громадян. Чиновниками цензу – цензори, що встановл. ім’я, стать, вік усієї родини, перераховували все майно. Цензи провод. що 5 років. Останній у 72р. н.е.Цензори складали майнові списки, керували держ.майном. це був потужний держ.орган.
Окрім періодичних цензів було організове поточне спостереження руху насел., за його результатами відомий юрист того часу Уль Піам(170-228р. н.е.) зробив припущення про можливість продовження життя людей різних вікових груп.
Тацит(58-117р. н.е.) у своїх трактатах розповідав, що засновник Римської імперії Октавіан Август керував складанням спец. книги, яка назив. «Бреваріум», у якій розкривалися кошторисні потоки, а також стан фінансів, армії, флоту, громадян – бюджетний облік в межах всієї країни.
Особливий розвиток у Римі одержав облік приват. госп. Голова кожної родини зобов’язаний був вести книгу домашнього майна,доходів і витрат. Отже, в Античному світі було 2 джерела обліку – держава, приватна ініціатива власників.
В Середньовіччі облік зробив великий крок назад через роздробленість держав, великий церковний вплив, низький рівень освіти. все це призвело до різкого падіння інтересу щододослідж. істини. Детально велися тільки інвентарні описисписків воїнів.
В 17 ст. в Зах. Європі склалися умови, які привели до виникн. статистики. Це ще не була наука, це були спроби раціонального погляду на природу держави. теорія ще не відділилася від практики і була з нею нерозривно пов’язана. Це був великий крок вперед.
Формування статистики стало можливим завдяки:
Ці фактори з’явилися у 2 пол. 17 ст. Це був великий перелом в історіїлюдства в част. розвитку науки та кардинальних соц. змін. У цьому столітті одночасно працювали Академії наук в Англії, Франції, Німеччині. У роботах таких видатних вчених, як Галілео галілей, Френсіс Беркон, Рене Декарт, Керплер Спіноза, Ісак Ньютон, були закладені основи суч. науки.
Особливо успішним був розвиток матем., фізики та астрономії. Виникли політ. економія і демографія. перша стала теоретичною базою статистики, а друга – зароджувалась разом зі статистикою, а потім відокремилась.
В 17 ст. інтенсивно розвив. товарно-грош. відносини та зовн. торгівля. Пошир. зовн. та внутр. ринки, розвив. торговельний капітал, виникли мануфактури, з’явився меркантилізм, держава поч. втручатися до екон. життя. Все це вимагало кількісного виміру екон. явищ. Купці, банкіри, вчені усвідомили, необхідність масових облікових даних, наука і практика отримали спільний інтерес це призвело до того, що формув. статистики стало неминучим.
Вона виникла у 17 ст. одночасно як у Європі, так і в Англії, але форми її були різними. Державоведення(ДВ) у Європі і політ. арифметика(ПА) в Англії.
Праці в галузі ПА присвячені соц.-екон. питанням, вони виявляли закономірності сусп., політ. і екон. життя. Вимірювальні методи вважалися обов’язковою умовою дослідж. масових облікових даних. Термін «ПА» свідчив про прикладання матем. до політики, про вимір. фактів соц.-екон. життя.
Зовсім ін. був підхід ДВ, батьківщиною якого була Німеччина(країна з міцними традиціями бюджетного обліку). Держава була єдиним джерелом даних. Спостереження велися чиновниками, поліцейськими. Представники ДВ недооцінювали матем. способи пізнання. кількісні оцінки трактувалися як приватна особл. заг. опису, звідси і назва ДВ – описова статистика.
ПА і ДВ – це напрямки, що не протистояли один одному, вони виникли з госп. обліку. З ДВ виділилась екон. статистика та політ. географія, а з ПА – політ. економія, статистика, демографія.
В 2-ох напрямах один предмет дослідж. – суспільство, але різні методи – опис і вимірювання.
Представником і основоположником ПА був Вільям Петті(1623-1687рр) – лікар, винахідник копіювальної техніки, доктор фізики, професор астрономії, основоположник труд. теорії вартості, держ. діяч, один із засновників лондонського королівського товариства(1662р.)
Для статистики інтерес представляють 2 праці – «ПА»(1690р) і «Політ. анатомія Ірландії»(1672р).. Перша принесла автору всесвітню відомість. У праці розгл. детально всі сфери екон. життя по відношенню до будь-якої країни взагалі, але більш докладно відносно території Великобританії і її сусідів Голландії, Зеландії і Франції.
Одне із центр. місць у роботах Петті відводилося землі і насел.(за його переконанням – осн. багатство країни). У працях відсутній словесний текст, його роботи написані мовою цифр, узагальнених з обліком реал. відносин, що виник. між явищами.
В роботах Петті розкривається стат. сутність ПА та класовий характер. Особливо це видно в роботі «Політ. анатомія Ірландії». Предмет дослідж. – госп. життя Ірландії, яке розгл. з 2-ох боків: 1) к-сть насел. і труд. ресурсів; 2) екон. стану.
Заг. земельна площа країни розподілена за її госп. викор., обчислена заг. прибутковість земель, насел. згруповане за нац. та релігійно. ознаками. За к-стю бічних димарів він згруповував насел. за матер. забезп. і розраховував вартість житлового фонду. В Ірландії існував податок на димарі, вікна і т.д. Найбільший інтерес представляє групування насел. за віком та заняттям. Побудував баланс труд. ресурсів та розрахував скільки необхідно суспільству різних професій нині і в майб.
Петті не вживав слово «статистика», а називав її незвичайним методом соц. пізнання і визначив важливі риси – велику роль як знаряддя соц. пізнання, метод грунтується на обліку реал. фактів і викор. кількісних характеристик.
Петті намагався за даними, які він мав, знайти ін. необхідні йому дані шляхом розрахунку та припущень. У праці «Слово мудре»(1664р) він ввів норму душових витрат на день для насел.Такий спосіб отримав широку відомість і назив. сьогодні метод непрямих розрахунків. петті був перший, хто зробив обгрунтовані кількісні оцінки нац. багатства і нац. доходу(підсумувавши грош. оцінки буд., кораблів, худоби, землі у вигляді капіталізованої ренти за 18 років – отримав великі нац. багатства Англії та Ірландії станом на 1665 р.) Заснований ним метод підсумовування грош. оцінок різних матер. об’єктів залиш. провідним у статистиці нац. багатства капіталістичних країн до 60-х р. 20 ст.
Велику увагу Петті приділяв міждерж. порівнянням( порівнюва Англію з Францією і Голландією). Ім’я Петті нерозривно пов’язана з його послідовником, членом Лондонського королівського товариства, торговцем Джоном Граунтом(1620-1674рр). Петтті досліджував людину як суб’єкт, що керує госп., Граунт дослідж. закономірності відтворення насел. Його робота «Природні і політ. спостереження за насел.» написана на осн. бюлетнів смертності(1662р). Бюлетні смертності – це щотижневі публікації померлих з розподілом за статтю і причинами смерті. Вони були введені на поч. 16 ст. у зв’язку з епідемією чуми. Граунт вивчив бюлетні за 33 роки(1628-1661рр), відібрав 229250 випадків смерті за 20 років за якими було достовірно вказані причини смертності. Визначив віковий склад померлих, ввів уявлення про частоту випадків, що відіграло величезну роль у розвитку ТІМС. Першим помітив наявність закономірностей у масі випадків і побудував І табл. смертності, яка розкривала взаємозв’язок між віком та смертністю.
Статистичні і демографічні ідеї Петті та Граунта були розвинуті їх послідовниками.
Грегорі Кінг(1648-1712рр), що написав працю «Природні і політ. спостереження на висновки про стан та умови в Англії»(1696, опублікова у 1801р.) – наводилися розрахунки нац. доходу, в-цтва і витрат Англії у 1688-1695рр. Вперше науково розрахував нац. дохід, провів рахунок доходу, витрат та збережень на особу за соц. та екон. класами. В сумі ці величини дали сукуп. нац. доходу. кінг провів розрахунок розподілу нац. доходу (вперше з»явилися нац. балансові табл.). розрахунки і аналіз Кінга були дуже старанними і точними порівняно з тими, що робив Вільям Петті. Його розрахунки к-сті насел. високо цінуються суч. демографами. Він виявив взаємозв’язок між змінами цін на пшеницю та її урожайністю, який одержав назву «Закон Грегорі Юнга»
Послідовником Петті був англієць Чарльз Давенант(1656-1714рр.). Він визначив роль статистики у вивченні закономірностей життя дослідженні взаємозв’язків між екон. явищами. Відзначив необхідність застосовувати стат. рахунки для всебічного обліку явищ, яккі вивч. Давенант спробував узагальнити теорію ПА і встаню її практ. знач. для суспільства.
Себастьян де Вован(1633-1707рр) – військовий інженер, відомий своїми фортифікаційними спорудами, маршал Франції. Свої спостереження виклав у праці «Проект королівської десятини»(1707), де були розглянуті форми оподаткування, стат. дані про податки та дані про насел.. Він першим розрах. нац.дохід Франції.Вован запропонував більш досконалу та продуману сист. організації статистики – макет формуляра щорічного перепису насел. за прибутками.
Антуан Депарс’є(1707-1768рр) – матем., астроном, член Паризької Академії наук, у 1746 р. видав «Трактат про ймов. продовження людського життя», пов’язаний із закладенням основ страхування життя. після видав «Додання» до своєї основної роботи. Свої розрахунки Депарс’є провів на осн. списків померлих за 16 років, отриманих від 162 кур’є з різних част. Франції. Осн. увагу він приділяв дослідж. смертності в дитинстві та її факторам: добробуту родини, якістю догляду за дітьми тощо. Депарс’є вперше розробив табл. смертності для неодружених чол. та жін.
Йоган Петер Зюсмільх(1707-1767рр) – автор роботи «Божественний порядок змін у роді людському, підтверджений даними про виникн. в ньому процесу народжуваності, смертності, розмноження»(1741р), в якій він поставив задачу пояснити закономірності народжуваності, смертності, склав першу табл. смертності для насел., здійснив практ. розрахунок чисел. св. насел. використавши роботи Петті і Граунта він був переконаний,що в світі існує божественний порядок – стійкі, задані Богом пропорції в народонасел. Він вивчав вплив зовн. факторів, дослідж. залежність числа шлюбів від густоти насел., рівня добробуту, залежність смертності від умов проживання міського та сільського насел.
Петер Вергентон(1717-1783рр) – астроном, матем., секретар Шведської Академії наук, за Зюсмільхом активно організував держ. облік насел. Швеції. в роботах «Зауваження про користь щорічних списків народжених та померлих у країні(1754-55рр) і «Смертність у Швеції за даними табельної комісії»(1766р) він узагальнив досвід одерж. даних про народж. і смерт. та склав табл. смертн. насел. Швеції на 1755-66 роки.
Найважливішою заслугою політ. арифметиків було розуміння необхідності аналізу масових даних для одерж. стійких доведених висновків. Спец. стат. спост. тільки-но зароджувалося, осн. част. вхідних даних збиралася через матеріали оподаткування. Політ. арифметики розуміли необхідність організації спец. спост., так Петті у роботі «Зауваження відносно Дублінських бюлетнів смертності»(1781р) визначив спец. спост. як єдиний засіб отримати точні дані про к-сть насел. Точніше цю ідею виклав Вован, який запропонував щорічні переписи насел. і раз у 10 років перепис провінцій Франції(дані про насел., будівлі,землі,худобу, промислові п-ства та заклади). вован спроектував обліково-стат. апарат, силами якого ця робота повинна була викон., розробив формуляри, табл. для збору даних.
Політ. арифм. часто викор. абсолютні величини, проте зустрічаються сер. та відн. показники. Петті викор. сер. величини – міра витрат на сер. денне харчув. одного дорослого робітника. Грегорі Кінг надто захопився сер. величинами при аналізі даних про насел. англії(сер.дохід на 1 родину, на 1 особу тощо).
Політ. арифм. в цілому правильно визнач. суть статистики і її задачі і знач. як методу соц. пізнання. Проте через бідність вхідних даних, нерозробленість методів статитсики, відсутність традицій у дослідж., інтересу до теорії статистики у них не було.
Усі роботи політ. арифметиків присвячені актуальним проблемам того часу. Політ. арифм. мала чіткий зв’язок з політ. економією і правом, що добре простежувалося і у ДВ.
ДВ – це описова школа статистики. Її представники вважали, що статистика є наукою, завд. якої є систематизований опис усього, що впливає на добробут держави. Якщо для політ. арифм. вживання чисел, мір та ваг було обов’язковим, то ДВ обходилось без якісних даних тому, що одержати їх було неможливо через слабкість первинного обліку.
Статистика розгл. як сусп. наука про соц., правові та госп. аспекти держави. ПА: Петті та Кінг поклали поч. розрахункам нац. доходу, що грунтув. на непрямих рахунках, тоді як нам. статистики не могли думати про виріш. подібної задачі. Усуч. розумінні описова школа – це комплексний підхід до аналізу, а школа ПА – це системний підхід.
Одним із засновників описової школи був Герман Конрінх(1606-1681рр) – видатний лікар та держ. діяч. Першим почав читати лекції з ДВ в університеті. Ціль нової науки Конрінх сформував так: навчити політ. діячів розуміти причини державно-важливих явищ, які він поділив на 4 групи:
Ці 4 част. визнач. розвиток демографії, політ. географії, бюджетної статистики і адміністративної статистики.
Готфрід Ахенваль(1719-1772рр) – саме він створ. школу, яка надзвичайно вплинула на долю статистики в Європі і проіснувала до сер. 19 ст.
Натсупний крок у спробі подання даних засобів зробив нім. професор Адольф Кроме(1753-1833рр), який від табличного відображення даних перейшов до граф. Увиданій ним у 1782 р. карті продуктів Європи була наведена карта з познач. місць видобутку і в-цтва різних продуктів. Кроме подав безліч таблиць про площу цих держав, к-сть та густоту насел., а також карт, на яких відношення між цими показниками були зображені за доп. квадратів. кроме поклав поч. вживанню картограм, площинних діаграм порівняння для зображ. стат. даних.
Август Шлеццер(1761-1809рр) – розвинув традиційні ідеї ДВ, провів8 років у Росії. був членом Петербурзької Академії наук, будучи істориком, статистику трактував з позицій історії як відображення стану держави. Він приділяв значну увагу кількісному підходу у вивч. визначних пам’яток. У росії брав участь у розробці прикладних зразків реєстрації парафіяльними священиками смертей, народжень, шлюбів. У складанні зразків списків, у яких померлі розподілялись за віком та причинами смертності. У 1794р. ця сист. була введена у Петербурзі, а потім і у всіх губерніях. За даними 1764р. Шлеццер побудував табл. смертності для Петербурга. Йому належить розчленування процедури стат. дослідж. на спост., групув., звед. та аналіз. Як державознавець він зосереджував увагу на адміністративній статистиці.
У цей час у Франції виникло ще одне визнач. мети статистики – вивч. причинного зв’язку окремих положень історії людства. Різниця у розумінні статистикии свідчить про розвиток школи державознавців про поступове зближення з досягненнями ПА. Найбільш цінними досягн. описової статистики були:
Хоча це були не суч. стат. табл.,вони включали не тільки числові, але і словесні дані. Представниками описової школи було дане чітке визнач. статистики як особл. науки, що допомогло її розвитку. Було поставлено пит. про зміст цієї науки, характер матеріалів, що викор. представником описової школи Ахенвалем було введено термін «статистика».
Успіхи статистики в період 17-18 ст. були пов’язані з розвитком матем. і перш за все теорії ймов. У сер. 17ст. були зроблені спроби застосув. теорії ймов. до виріш. практ. задач, побудови табл. смертності, розрахунку страхових платежів.
Кондорс’є(1743-1794рр) був перший, хто застосував теорію ймов. до соц. явищ. Більшість матем. мали інтерес до розкриття тих чи ін. стат. закономірностей. Так, Готфрід Лейбніц(1646-1716рр) – нім. матем., біолог, геолог, історик та філософ, один із тих, хто утворив диференціальний та інтегральний розрахунок. показав, що рух насел. знах. у тісному зв’язку з соц. умовами.
Лаплас розгл. насел. як барометр добробуту держави. він розробляв пит. застосув. теорії ймов. до вивч. причин смертності. розробив прямий метод побудови табл. смертності, тобто метод реального покоління, зробив внесок у розвиток вибіркового методу. Лаплас організував І вибіркове спост. – перепис насел. франції(1802р).
Найважливішв підсумки в Європі 17-18ст.:
Основні досягнення статистики:
Суч. статистика вийшла далеко за рамки соц. явищ. Широко застосов. при вивч. багатьох областей науки, але виникла вона як метод дослідж. сусп. життя разом із політ. економією.
Зарубіжна статистика 19 ст.
Найважливішими підсумками розвитку статистики в 17-18 ст. було:
Все це сприяло створ. теорії статистики. справжнім засновником теорії статистики є найвидатніший статистик 19 ст. Адольф кетле(1796-1874рр) – бельгієць, матем. за освітою, сформувався за впливом Лапласа, займався астрономією, фізикою,геодезією, член Бельгійської Академії наук, член-кореспондент Петербурзької академії наук(1874р). Кетле багато займався пит. стат. практики не тільки в Бельгії(там він очолював нац. статистику), але і в масштабах цілої Європи. Він був організотором міжн. стат. конгресів, що зіграло велику роль у розвитку теоретичної і практ. статистики. Кетле здійснив ряд стат. досліджень, зокрема на матеріалах карної статистики він вияв ряд закономірностей громадського життя.
У його роботах глибоко розглянуті багато пит. теорії статистики: необхідність статистики як знаряддя соц. пізнання; предмет; теоретичний зміст осн. методів статист.дослідж.
Найважливішою роботою Кетле є «Розрахунок ймовірних злочинів»(1829р), «Листи про теорію ймов.»(1830р), «Соц. фізика або досвід дослідж. про розвиток людських здібностей»(1836р), «Соц. сис. і закони, що нею керують»(1848р)
В своїх працях Кетле намагався зібрати і проаналізувати якнайбільше фактів з різних областей людського життя і діяльності, що пояснюють його погляди на природу людини. Він прагнув виробити методи для відкриття і визнач. законів громадського життя. З одного боку він був засновником науки про суспільства, з ін. боку методологом – справжнім засновником теорії статистики. Людина як об’єкт дослідж. за Кетле характеризується фіз. та моральними особливостям, які уже досліджувалися статистиками раніше (народжуваність, смертність, одружуваність) так вперше включених до наукового дослідж.(дані про фіз. стан людей. матеріали карної статистики, які відображають моральний стан суспільства). Статистичний аналіз цих даних привели Кетле до відкриття. Він виявив високостійкі правильності, не тільки у фіз. вл. людей, але і у їхніх соц. стосунках і поведінці. Кетле встановив факт існув. соц.законів, настільки ж суворих і об’єктивних, як закони природи.
Кетле в своїх роботах викор. тільки фактичний матеріал. Розкрив статистичний характер закономірностей громадського життя, що чітко виявляються лише у масі явищ. Його роботи показали знач. статистики як могутнього знаряддя соц. пізнання.
Кетле вважають родоначальником стат. науки. Усвоїх працях він об’єднав 2 напрями розвитку статистики – ДВ і ПА. разом із представниками описової школи він визнач. статистику як науку, що вивч. державу.
За Кетле статистика – це наука, що вивч. державу в певну епоху, вона збирає ел., пов’язані з життям цієї держави, намагається зробити їх порівняннями і комбінує їх, щоб пізнати усе те, що вони можуть нам відкрити(«соц. фізики» з праці), Кетле вклав у це означ. значно білье, ніж представники описової школи. Віе стверджував, що статистика є наукою про суспільство – соц. фізока. Вона вивч. життя «соц. тіла». Кетле у розвитку теорії статистики виступив як новатор, хоча він не залишив послідовного і систематичного викладу теорії статистики. але поставив і вирішив осн. проблеми ста. науки, зокрема:
Кетле довів у своїх дослідж. наявність стійких закономірностей, що властиві соц. явищем. Одиничні випадки, що безладно варіюють, з’єднуючись у сукуп., виявляли закономірності і це проявлялося навіть у таких явищах, які пов’язані виключно з воею людини(самогубство,злочин, вступ у шлюб). Для пояснення причин формув. тих чи ін. закономірностей Кетле висунув вчення про «Постійні»(заг.) і «патрубаційні»(індив., що діють нерівномірно і у різних напрямах) причини, під впливом яких склад. явище, спільну дію причин обох категорій він вважав найважливішою рисою предмету стат. пізнання. Вчення Кетле про заг. та індив. причини пов’язане з наступними припущеннями про характер предмета.
В 19ст. відбув. стрімкий розвиток розвиток стат. практики, проте цей процес почався дуже нерівномірно. Увсіх країна до поч. 19 ст. були відсутні спец. стат. установи, тільки у Швеції у 1748р. була створена табельна комісія. Це держ. установа, що організовувала статистику насел. в країні. осн. формою були переписи, які визнач. чисельність, склад і рух насел.
На рубежі 18-19 ст. було створене стат. бюро у Франції. Протягом 1 пол. 19 ст. стат. установи з’явилися практично у всіх країнах Європи. Вони входили до складу ін. відомств(міністерства внутр. справ, міністерства торгівлі, промисловості тощо)
Перша позавідомча (окрема) установа – центр. стат. комісія – була створена у 1841р. у Бельгії на вимогу Кетле. До кінця 19 ст. самост. стат.органи були створені практично у всіх країнах Європи.
Осн. част. статист. робіт виконувалася адміністративними органами, окремими сусп. і дослідницькими установами. Іноді збір і обробка даних викон. спец. особами(США, Англія), проте у країнах Європи для спост. викор. місц. адміністративно-поліцейський апарат. Створ. спец. стат. установ свідчило про високу оцінку знач. статистики і визнач. її справою держ. важливості.
Характер д-сті спец. стат. установ змінювався. спочатку в осн. це були оперативні розробки для обслуговування фін. і військових запитів уряду. надалі тематика робіт розширювались та викон. спец. організовані спост. У всіх країнах надзвичайно розвинулась статистики насел. (проводились заг. одномоменті переписи насел.). Поряд з переписами насел. стали проводитись переписи худоби і житла, переписи занять і професій, виникли промислові і с/г переписи, розширилася сфера практ. статистика.
Відбувся поступовий перехід від обліку окремих сфер соц.-екон. життя(насел., зовн. торгівлі) до екон. статистики, що охоплює всі сфери ек.
Застосовувалася і поточна реєстрація(станом на момент часу) – реєстрація народження, смерті, шлюбу, еміграції, імпорту, експорту, сімейні бюджети.
До кінця 19 ст. стат. облік проводився систематично. Істотно підвищилась якість стат. робіт, був накопичений значний стат. матеріал, видавалися численні щорічники та збірники, будувались динамічні ряди за осн. показниками. Значну роль в організації адмістративної статистики відіграли міжн. стат. конгреси, оргазовані за ініціативою Кетле (відбулося 10 сесій). у роботі конгресів брали участь як працівники адмін. статистики, так і діячі стат. науки. Міжн. конгреси сприяли широкому обміну досвіду і помітним підвищ. якості рівня стат. робіт. Завдяки їм відбулося:
У 1887р. в Римі був заснований Міжн. стат. і-тут. його завд. було сприяти успіхам практ. і наукової статистики. Він працює ще досі, проте його роль, на відміну від конгресів, є незначна.
Недоліки розвитку статистики 19ст. – не було досягнуто централізації і єдності провед. стат. робіт, не було централізованого к-цтва. Місц. спец. урядові стат. органи були слабкі, спец. стат. апарат був відсутній(стат.спост. виконув. адміністрація і поліція). у результаті якість стат.робіт знижувалася, дуже неточними були дані зі статистики промисловості і с/г. тільки у кін. 19 – на поч. 20 ст. дані були більш-менш точними.
Успіхи розвитку статистики:
Вплив ідей Кетле виходив за межі статистики. В Англії історик Генрі Бокль проводив свої дослідж., спираючись на статистику, відомий економіст і філософ Джон Стюарт Мілль(1806-1873рр) включив стат. методи як логічний і-мент до складу індуктивної логіки. В Італії криміналіст Чарльз Ламброзо(183501909рр) висунув теорію про вроджену злочинність. Вплив Кетле був дуже сильним на європейську статистичну думку, проте неоднозначним.
У Нім., батьківщині описової статистики, вчення Кетле спочатку зустріли недовірливо, а потім з’явилися послідовники – Адольф Вагнер, для якого статистика – це математизована індукція і надзвичайно практ. наука. Проте у Нім. були і антикетлінці – відомий психолог М.В.Дробиш(1802-1896рр) виходив з того, що в статистиці вивч. тільки прояви людської волі, вчинки людей, а мотиви поведінки є таємні і приховані, навіть від тих людей, що роблять ці вчинки і залиш. поза увагою статистики.
Гол. завд. статистики – не перераховувати к-сть злочинів, не зазаначати к-сть виробленої продукції, а давати відповідь – чому зроблено злочин, чому не виготовлено необхідної продукції?
За його вченням статистика повинна не описувати, а розкривати потенційні можливості.
Представником соц.-демографічного напряму був американець Річмонд Смітт(1854-1901рр), його праця «Статистика і соціологія» корист. великою популярністю.
Нім. вчений і представник описової статистики Гюстаф Рюмелін(1815-1883рр) вважав,що слово статистика має 2 зовсім різних знач. і відповідає 2-ом зовсім різним наукам:
Статистики Франції також зазнали впливу ідей Кетле. П’єр Дюфо(1795-1877рр) вважав,що статистика повинна вивч. закони руху і розвитку суспільства. Олександр Моро Денонез(1778-1870рр) вважав статистику наукою про факти природні, соц., політ, виражені в числах. Він думав,що статистика тільки групує факти, які продукує політика і економіка.
Французький соціолог і держ. діяч Фредерік Ле Пле(1806-1882рр) вважав, що статистика – це точне спост. і опис соц. фактів, який мали здійснювати «соц. авторитети»(експерти). Основу суспільства повинна складати родина, а не людина.
Ле Пле заклав основи статистики сімейних бюджетів та розробив класиф. прибутків і витра. Ввів монограф. метод у соц.-екон. статистику, підкреслюючи,що глибина дослідж.досягається тим, що береться до уваги не всі явища, а тільки типові випадки. Ідеї Ле Пле сприяли формув. 2-ох освітніх шкіл бюджетної статтистики 19 ст.:
Великим досягненням бюджетної статистики було формув. 2-ох осн. законів:1) із зростанням рівня доходів родини її витрати на харчування зростають абсолютно, але зменш. відносно – Закон Енгеля у 1857р.; 2) із зростанням доходів родини її витрати на житло зростають абсолютно, але зменш. відносно – закон Швабі (1868р)
Відкриття цих закономірностей зробило глибокий вплив на розвиток бюджетної статистики та статистики цін.
До кін. 19 ст. статистика поповнилась новими методологічними ідеями, зародилася теорії, усталеності, кореляції, регресії. Теорію усталеності започаткував Вільгельм Лексіс(1837-1914рр) – нім. статистик, економіст, прихильник застосув. матем. методів в ек. Його праці «Про теорію стабільності стат.рядів»(1879р), він висунув теорію усталеності та виявив проблему однорідності даних(актуальна і досі). Лексіс запропонував викор. метод найменших квадратів, щоб виключити варіацію даних, викликаних зовн. причинами, він передбачив відкриття відповідності між аналізом дисперсії і стат.зв’язку, що пізніше присвоїли Фішеру.
Лексіс вивів формули для визнач. дисперсії 3-ох видів: заг., внутрішньогрупової, міжгрупової, також визначив ранг кожної з них(ступені свободи). Вивів правило додавання дисперсій.
Послідовником Лексіса був В.І.Борткевич, що поширив теорію усталеності з відносних чисел на сер. розмір. Лексіс вніс багато нового у розробку методів демографії, створив граф. метод демографічного аналізу, щоодержав назву демограф. сітки Лексуса, ввів поняття умовного покоління та удосконалив побудову табл. смертності.
2 пол. 19 ст. – це поч. формув. кореляційного і регресійного аналізу. Чарльз Дарвін серед різних форм мінливості назвав кореляцію і регресію, «закон відповідності», «закон поширення». Двоюрідний брат Дарвіна – Френсіс Гальтом(1802-1911рр) довів, що розподіл похибок виміру підпорядкований нормальному розподілу. Теоретичні обгрунтування перевірив Пірсон.
У 19 ст. відбув. у статистиці переворот – Огюст Конт і його послідовник Д.С. Мілль розвинули теорі. соц. фізики, яка згодом стала соціологією у 1837р.
У 19 ст. остаточно визнач. осн. риси стат. методу: 1) масове спост.; 2) узагальнення даних; 3) аналіз.
В 19 ст. відкриття Гальтома, Пірсона і Лексіса одержали теоретичне узагальнення в концепції «стохастичної теорії статистики». праці вчених 19 ст. підготували значний розвиток їхнє обгрунтування і застосування.