Соціальна педагогіка Ліщук Олександр Петрович Науковий керівник- кандидат педагогічних наук доц

Работа добавлена на сайт samzan.net:

PAGE   \* MERGEFORMAT4

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Житомирський державний університет імені Івана Франка

Кафедра соціальної педагогіки та педагогічної майстерності

Профілактика вживання наркотичних речовин 

в загальноосвітньому навчальному закладі

Бакалаврська робота

виконав  студент 43 групи

соціально – психологічного факультету

спеціальності: «Соціальна педагогіка»

Ліщук Олександр Петрович

Науковий керівник:

кандидат педагогічних наук, доцент Літяга Інна Володимирівна

Рекомендовано до захисту:

На засіданні кафедри соціальної педагогіки та педагогічної майстерності

Від______  ______ р., протокол № ___

Завідувач кафедри соціальної педагогіки та педагогічної майстерності

_________________________________

доцент Коляденко Світлана Миколаївна

Житомир – 2013
ЗМІСТ

[1] РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОФІЛАКТИКИ АДИКТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ В УМОВАХ ЗОШ [2] Висновки до розділу 1 [3] РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНЯ НАРКОГЕННОЇ СИТУАЦІЇ В ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ [4] 2.2. Програма соціально-педагогічної профілактики наркоманії в умовах загальноосвітньої школи [5] Висновки до розділу 2 [6] Загальні висновки [7] Список використаних джерел [8] [9] ДОДАТКИ

[1] РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОФІЛАКТИКИ АДИКТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ В УМОВАХ ЗОШ [2] Висновки до розділу 1 [3] РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНЯ НАРКОГЕННОЇ СИТУАЦІЇ В ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ [4] 2.2. Програма соціально-педагогічної профілактики наркоманії в умовах загальноосвітньої школи [5] Висновки до розділу 2 [6] Загальні висновки [7] Список використаних джерел [8] [9] ДОДАТКИ

Вступ

Актуальність дослідження. Різке соціальне розшарування сімей, неврівноваженість психоемоційного фону виховання, соціалізація в умовах знецінення загальнолюдських принципів моралі призводять до порушення соціальної адаптації, яке характеризується зловживанням однією або кількома психоактивними речовинами. Проблема наркотичної залежності залишається однією з найактуальніших у нашому суспільстві. Більшість лікарів на власному досвіді пересвідчилися, що примусове лікування хворого без його згоди і бажання не приносить позитивних результатів. У зв’язку з цим виникла потреба іншого підходу до розв’язання цієї проблеми. На жаль, проблеми, пов’язані із вживанням хімічних речовин, що викликають залежність, дуже поширились останнім часом. Це явище охопило практично усі країни Східної Європи, а особливо, як повідомляють експерти ВООЗ, це стосується країн СНД. У нашій країні зловживання адиктивними речовинами (речовинами, що викликають залежність), набуло характер епідемії.

Особливо гостро в сучасному суспільстві постала проблема молодіжної та підліткової наркоманії, яка перетворилася на проблему всіх верств населення, починаючи з людей, що живуть за межею бідності та закінчуючи заможними людьми. Відносно нашої країни ця проблема є особливо актуальною, що пов’язано з недостатньо високою культурою суспільства, а також із певними світоглядними уявленнями людей стосовно наркотиків, із стереотипами громадської думки щодо ставлення до споживачів цих речовин. Вирішення цієї проблеми залежить від позиції всього людства і ступеня усвідомлення важливості її кожною людиною. Особливо це стосується молоді, розуміння нею своєї відповідальності за майбутнє, здоров’я нації, формування духовних цінностей, усвідомлення визначальної ролі здорового способу життя та формування індивідуальної поведінки кожної молодої людини на цих засадах.

Проблема соціально-педагогічної профілактики наркоманії в загальноосвітніх навчальних закладах актуалізує у собі дослідження ряду напрямків: соціально-медичні аспекти вживання психоактивних речовин (В. Битенський, Б. Братусь, Н. Буторіна, М. Буянов, А. Личко, І. П’ятницька,   П. Сидоров, В. Херсонський),  соціально-правові аспекти (Ю. Аргунова, А. Габіані, Р. Готліб, С. Дворяк),   соціально-педагогічні   аспекти (О. Гройсман, Д. Колесов, Б. Лєвін, М. Лєвін, Н. Максимова, В. Матвєєв, О. Маюров, В. Оржеховська, О. Пилипенко, Н. Пихтіна, С. Толстоухова, О. Удалова).

Однак проблема соціально-педагогічної специфіки профілактики вживання наркотичних речовин в умовах загальноосвітнього закладу залишається малодослідженою, саме тому темою нашого дослідження було обрано: «Профілактика вживання наркотичних речовин в загальноосвітньому навчальному закладі».

Об’єкт дослідження – вживання наркотичних речовин як соціально-педагогічна проблема.

Предмет дослідження – система профілактики вживання наркотичних речовин в умовах загальноосвітнього навчального закладу.

Мета дослідження – дослідити рівень наркогенної ситуації в загальноосвітньому навчальному закладі.

Завдання дослідження:

1.  Виявити сутність наркоманії, соціально-педагогічні аспекти профілактики та технології превенції вживання наркотичних речовин в умовах загальноосвітнього навчального закладу.
2.  Дослідити рівень наркогенної ситуації в умовах загальноосвітнього навчального закладу.
3.  Розробити програму соціально-педагогічної профілактики наркоманії в умовах загальноосвітньої школи.

Методи дослідження. Для виконання поставлених завдань дослідження ми використали аналіз науково-теоретичних джерел, анкетування, методи кількісної та якісної обробки отриманих результатів.

Експериментальна база дослідження: дослідно-експериментальна робота здійснювалася на базі ЗОШ № 14 м. Житомира.

Теоретичне значення дослідження: систематизація наукових досліджень у сфері соціально-педагогічної профілактики наркоманії в умовах загальноосвітньої школи.

Практичне значення дослідження: розроблено й обґрунтовано програму соціально-педагогічної профілактики наркоманії в умовах загальноосвітньої школи.

Апробація роботи. Результати дослідження опубліковані у збірнику науково-методичних праць: Соціально-педагогічні аспекти профілактики вживання наркотичних речовин в умовах ЗОШ // Актуальні проблеми соціальної сфери: [збірник наукових робіт викладачів і студентів] / за заг. ред. Н. П. Павлик. – Житомир: Видавництво Житомирського державного інституту імені Івана Франка, 2013. – С. 128 – 130.

Структура роботи. Бакалаврська робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел (82 найменування). Робота викладена на 72  сторінках друкованого тексту та 11 сторінках додатків.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОФІЛАКТИКИ АДИКТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ В УМОВАХ ЗОШ

1.1. Поняття наркоманії та фактори її виникнення

Молодь часто виступає транслятором полегшеного відношення до наркотиків і наркотичної субкультури, пропагуючи такі цінності, як «наркотики бувають «серйозні» і «несерйозні», «наркотики роблять людину «вільною», «наркотики допомагають вирішувати життєві проблеми», «наркотики можуть і мають бути легалізовані».

Звернемося до характеристики провідного терміну нашого дослідження – «наркоманія» [18].

Традиційно «наркоманія» – це медичний термін (від грец. narke – заціпеніння і mania – безумство), що визначається як хворобливий непереборний потяг до вживання токсичних засобів (наркотиків), що супроводжується важкими порушеннями фізичних і психічних функцій, що призводять до деградації особистості і різних форм девіантної поведінки (Г. В. Осипов) [51].

Наркоманія – це хвороба, що викликається систематичним вживанням наркотиків і що проявляється синдромом психічної і фізичної залежності (Г. В. Латишев, А. Г. Макєєва та ін.) [57, с. 18]; це немедичне споживання наркотиків, що призводить до швидкого руйнування здоров’я, неадекватної поведінки, спотворення зв’язків з суспільством (Б. М. Левін і М. Б. Левін) [33, с. 91].; пристрасть до речовин, що викликають стан ейфорії (М. А. Галагузова) [14, с. 42]; захворювання, викликане зловживанням лікарськими і нелікарськими наркотичними засобами і обумовлене залежністю від них (Д. Д. Єнікєєва, В. І. Москальов, М. В. Фірсов) [45, с. 203].

Тому в нашій роботі, нарівні з використанням традиційного тлумачення терміну «наркоманія», ми говоримо про наркоманію не лише як про захворювання або хворобливий потяг, але і як про один з чинників соціальної дезорганізації особистості, в основі якого лежить залежність від психоактивних речовин [55].

Для успішної ідентифікації наркозалежної молоді серед школярів соціальному педагогу вкрай необхідно розрізняти ознаки наркозалежності, а для цього необхідно знати специфіку наркогенних речовин. У природі існує незліченна кількість видів і різновидів збуджуючих і наркотичних речовин, які здійснюють вплив на людину. Наркотики розподіляються на дві категорії: рослинного походження (виготовлені з маку чи коноплі), фармацевтичні препарати та хімічні сполуки. Наркотичний ефект мають:

1.  речовини, що містяться у коробочках харчового маку (випарений з надрізів на недозрілих коробочках маку молочний сік після висихання називається опіумом);
2.  речовини, які містяться в різних частинах коноплі, деякі отруйні гриби, інші рослини [79].

Останнім часом істотно розширився асортимент речовин, які впливають на психічний та фізичний стан людини. Доцільно знати найбільш вживані наркотики та одурманюючі речовини, хapaктep їх впливу на людський організм.

Одними з найбільш розповсюджених і часто вживаних є опіумні препарати (опіумна наркоманія). Опій (морфій, героїн) добувається з соку маку – опій-сирець. З опію виділяється морфінова основа, з якої виготовляється героїн [60, с. 19].

Для опійної наркоманії характерне швидке збудження, прискорене, на перших порах доволі чітке мислення, швидка мова, різке звуження зіниць, блідість, суха шкіpa та слизової поверхні органів людини. «Доза» викликає найчастіше стан споглядальної ейфорії і відчуття здійснення усіх бажань, пригнічує моторну та іншу активність. Легкість збудження опіатами системи задоволення, можливість введення великих доз, що у десятки чи сотні разів перевищують нормальну кількість під час природного збудження системи задоволення, пояснюють чималу швидкість і повну незворотність руйнування опіатами системи задоволення і деградації особистості [6, с. 24].

Опіати створюють глибоку залежність наркомана від них, бо відсутність цих речовин впливає не лише на психіку, а й на фізіологію. Вже на початковій стадії звикання відсутність наркотику викликає різкий біль у суглобах, животі і внутрішніх органах. Надалі до цього долучаються аритмія серця, порушення роботи центру дихання. Не дивно, що фіналом «глибокого знайомства» з опіатами є смерть або повна деградація особистості, неможливість виліковування і легкість рецидивів після спроб «розлучитися» з маком [11, с. 39].

До цього виду наркотиків належить героїн, який у залежності від суміші та ступеня очищення може бути коричневого, сірого, білого чи кремового кольору у вигляді зерен чи крупинок. У такому вигляді його нюхають чи ковтають, у вигляді рідини гepoїн вживають для ін’єкцій. Героїн є найбільш сильнодіючим та небезпечним з усіх відомих наркотиків. До нього дуже швидко звикають. Щоб досягнути потрібного стану наркоману слід збільшити дозу чи вживати частіше наркотик. Людина втрачає почуття власної гідності, контроль над собою, критичне сприймання того, що відбувається навколо. Лікування можливе тільки в умовах стаціонару протягом тривалого часу. Проте і після лікування можливі рецидиви, тому моральна, психологічна та медична допомога хворому наркоману необхідна постійно. Якщо лікування не буде проведено своєчасно, то на наркомана чекає повна психічна та фізична деградація і смерть [13].

З коноплі виготовляють гашиш, який буває у вигляді порошку, паличок, пластинок, зелених кульок, а також може бути у рідкому чи в’язкому стані темного кольору. Верхні висушені частини коноплі(марихуана) вживаються, окрім нюхання, і для куріння cyміші з тютюном [25, с. 12].

Психостимулятори (спортивні наркотики). В наш час вони штучні, але не бракує й продуктів переробки коноплі чи листя коки – маріхуана, ефедрин, піродрол, катинон, кокаїн. Ці речовини викликають форсування чи підстьобування організму і психіки – ейфорію, зникнення втоми і відчуття голоду, підвищення тиску крові і частоту серцевих скорочень [28, с. 11].

Ця група речовин також близька до присутніх у процесі нормальної діяльності нашої системи задоволення «внутрішніх стимуляторів» – норадреналіну та дофаміну. Без них неможливий перехід закоханих у «стан Ромео і Джульєтти» [32].

Для кокаїнової наркоманії характерна сильно-збуджуюча дія, нейтралізувати яку можна лише шляхом застосування наркотиків, які заспокоюють або розслабляють. Організм наркомана перебуває у контрастних відчуттях: галюцинаiї та маячний стан можуть перейти в гостру серцеву недостатність, плаксивість або агресивність, манію переслідування та остраху, бажання здійснити напад. Тривале вживання кокаїну призводить до повної психічної деградації та тяжких фізичних захворювань.

Зрозуміло, яку силу мають ці наркотики нескінченно вони втручаються у систему задоволення і концентровано збуджуючи сентюм, швидко руйнують психіку і викликають штучну потребу у введенні все нових і нових «доз». Припинення прийому автоматично збуджує роботу «системи депресії», тому не дивно, що саме кокаїністи частіше від інших наркоманів закінчують життя самогубством [4, с. 102].

Психотомитетики (галюциогени). Їх можна побачити в рослинах від тропіків аж до полярного кола. Типовим прикладом є мескалін (з мексиканського кактуса «пейотль»), псидліцибін, буфотеїн, гармін. Найвідоміша речовина – «ЛСД» (діетиламід лезиргінової кислоти). Лише маленька частина цієї речовини особливо шкідливо діє на СЗ, всі - на весь мозок чи на більшу його частину, викликаючи розлади його роботи, що лежать в широкому діапазоні – від тимчасових галюцинацій до радикального порушення інтелекту й перетворювання людини у рослину. Навіть одноразове вдихання якогось отруйного «сміття» легко може назавжди пошкодити мозок [46].

Не можна торкатися всіх наркотиків, але психотомитетиків – особливо, бо жоден лікар не зможе передбачити дії цих наркотиків на певну людину з огляду на індивідуальність наслідків, що залежать від сили-силенної чинників.

Барбітурати (снодійні). Барбітуратна наркоманія відрізняється станом, який нагадує алкогольне сп’янiння: розсіяна увага, погане осмислення ситуації, загальмованість, гучний голос, невиразна мова, надмірна жестикуляція, порушення координації рухів, розширення зіниць, їх в’яла реакція на світло. Після пробудження у наркоманів виникає відчуття спустошеності та розбитості, спостерігається дезорієнтація та нездатність до пересування [61, с. 14].

Вони штучно застосовуються для пригнічення нормальної активності мозку і засинання тоді, коли «не хочеться спати». Тоді, коли організм дійсно втомиться і потребуватиме сну, він сам дасть сигнал – «час спати». Засинання тоді швидке і настає саме собою за будь-яких умов – на транспорті, у кімнаті, в кінотеатрі тощо. Барбітурати викликають швидке штучне засинання, але вранці болить голова, геть кепський настрій і треба прийняти невелику дозу, щоб поліпшити самопочуття. Цим вони схожі на алкоголь. Не дивно, що і наслідки надмірного вживання подібні – розлад психіки, інтелекту аж до стадії «білої гарячки» і галюцинацій з чортиками та інопланетянами [72, с.26].

Група «вуличних наркотиків». Найвідомішім з них став «крек», а назви змінюються мало не що місяця. Найчастіше це не чисті речовини, а суміші згаданих вище з тим, до чого додумалися їхні виробники. Не дивно, що дія часто посилена, комбінована (впливають одночасно представники різних груп наркотиків), а наслідки індивідуальні і складні для передбачення [62, с. 41].

Накопичено надто мало даних про «вуличні наркотики». Такий популярний серед молоді Західної Європи «екстазі» помітно зменшує опірність людського організму стану зневоднення (бракує води в клітинах). Були непоодинокі випадки миттєвої втрати свідомості і подальшої загибелі під кінець тривалих дискотек, бо оточуючі діяли на основі переконання, що йдеться про «брак кисню», і штучним диханням чи залишенням у спокої остаточно добивали своїх друзів [7].

Однією з психологічних суб’єктивних причин наркоманії є незадоволеність життям у зв’язку з самими різними обставинами: особистими труднощами, недоліками соціально-культурної сфери, невлаштоване дозвілля, соціальна несправедливість, невлаштованість побуту, невдачами в навчанні або на роботі, розчарування в людях.

Мотиви наркоманії:

•  задоволення цікавості щодо дії наркотичної речовини;
•  переживання почуття приналежності з метою бути прийнятим певною групою;
•  вираз незалежності, а іноді ворожого настрою по відношенню до тих, що оточують;
•  пізнання нового досвіду, що приносить задоволення, хвилює або таїть небезпеку;
•  досягнення «ясності мислення» або «творчого натхнення»;
•  досягнення відчуття повного розслаблення;
•  відхід від чогось гнітючого [3, с. 27 – 31].

Існує ряд чинників, сприяючих розповсюдженню синтетичних наркотиків:

Економічний – отримання суперприбутків; низька собівартість виробництва, дешевизна робочої сили, можливість швидкого синтезу у величезних кількостях і т.д..

Юридичний – недосконалість правової бази; ослаблення у населення стримуючих чинників по відношенню до дотримання законів і до органів правопорядку; відсутність належного контролю за роботою підприємств хімічної промисловості.

Соціальний – порушення соціальних зобов’язань держави перед громадянами; надмірна соціальна напруженість в суспільстві; відвертість меж, слабкість митного контролю, високий рівень контрабанди.

Особистий – слабка інформованість молоді про дію синтетичних наркотиків, схильність тиску однолітків, феномен підліткової субкультури, простота вживання [31, с. 70 – 72].

Аналіз перелічених причин свідчить, що вони перебувають в площині соціальних проблем. Однак соціальні причини у виникненні наркоманії не єдині. Це також є наслідком недостатнього виховання, моральної нестійкості, наслідування поганим смакам та інших причин. Треба зазначити, що наркоманія в основному властива підліткам, у яких соціальна зрілість відстає від фізичного розвитку. Перш ніж перейти від соціальних причин, які є ніби – то зовнішніми чинниками наркоманії, до соціально-психологічних і психологічних, треба сказати про сприятливі чинники, які на тлі перелічених причин є порівняно другорядними.

Чинники, сприяючі активній наркотизації школярів, на думку Б. Г. Комісарова і А. А. Роменко, можна розділити на особистісні, сімейні, соціальні.

•  Особистісні чинники включають:
  •  успішність в реалізації своїх прагнень та очікувань;
    •  усвідомлення життєвої перспективи;
      •  відношення до можливості вживання наркотиків;
      •  відношення до насильства;
      •  рівень емоційної зрілості;
      •  сформованість системи цінностей і прив’язаностей;
      •  наявність кризових ситуацій;
      •  рівень домагань і самооцінка;
      •  наявність непорушних авторитетів.
    •  До сімейних чинників відносять:
      •  систему розподіл ролей, прав і обов’язків в сім’ї;
      •  рівень конфліктності в сім’ї;
      •  сімейні традиції і відношення членів сім’ї до вживання наркотиків і інших психоактивних речовин;
      •  систему стосунків і рівень емоційної близькості між членами сім’ї;
      •  батьківські очікування;
      •  компетентність батьків в контексті виховання і наявність єдиного підходу до виховання дитини;
      •  генетичну схильність до вживання наркотичних речовин;
      •  співзалежність [23].

Зупинимося детальніше на характеристиці співзалежності як одному з чинників наркотизації підлітка.

Учені вважають, що в результаті спільного життя з наркоманом його родичі заробляють собі психічну патологію або співзалежність.

Співзалежність – це стійкий стан хворобливої залежності від форм поведінки і думки інших людей, що формується при спробах знайти упевненість в собі, усвідомити власну значущість, визначити себе як особистість [42, с. 38].

Загальні ознаки (симптоми) співзалежності наступні:

•  занадто суворе відношення до себе і до інших, нелюбов до себе, зазвичай неусвідомлено масковані (передусім від самого себе);
•  «боязнь страху», старання заздалегідь захистити себе від нього, уникаючи тих ситуацій, в яких цей страх може з’явитися;
•  бажання подобатися навколишнім людям, супроводжуване готовністю робити усе, що для цього знадобиться;
•  страх або дискомфорт при спілкуванні з наполегливими або сердитими людьми, страх особистої критики і гостра емоційна реакція на неї;
•  нездатність відрізнити любов від жалості, тенденція плутати і змішувати ці почуття;
•  відчуття провини при необхідності відстоювати себе, свої особисті інтереси або зробити щось заради себе особисто;
•  постійне відкладання усього «на потім»;
•  нездатність або активне, супроводжуване страхом небажання брати участь в іграх, розвагах, забавах;
•  у стосунках з людьми украй рідко виникає відношення справжньої близькості, довіри і постійності;
•  звична брехня навіть там, де простіше і природніше сказати правду [15, с. 36].

Третя група чинників наркотизації дітей і підлітків – соціальні чинники – дуже велика, вона включає загальносоціальні чинники, вплив середовища однолітків (ближнє оточення) і шкільні чинники [17].

Так, до загальносоціальних чинників зараховують:

•  норми, політику і законодавство відносно наркотиків;
•  громадські традиції, доступність наркотиків;
•  несприятливий соціально-економічний клімат;
•  позицію засобів масової інформації по відношенню до проблеми наркоманії;
•  законодавство в сфері молодіжної політики;
•  розвиненість системи соціально-психологічної допомоги молоді;
•  організованість дозвілля молоді, її участь в громадському житті [37].

Для середовища однолітків як чинника наркотизації істотними є:

•  відношення «значущого оточення» до вживання наркотиків;
•  рівень соціальної прийнятності поведінки і соціально-психологічний клімат групи;
•  роль школяра в групі однолітків;
•  широта кола спілкування;
•  відношення групи до дорослих;
•  ціннісні орієнтири групи [77, с. 103].

У контексті питань, що розглядаються нами, найбільш важливе знання так званих «шкільних» чинників, до яких дослідники відносять:

•  успішність учнів, їх бажання вчитися, регулярне відвідування школи;
•  часта зміна школи;
•  участь педагогів у виховному процесі і прийнята в школі система виховання;
•  стосунки учнів з учителями (рівень довіри), соціально-психологічний клімат;
•  участь педагогів в профілактиці наркоманії;
•  зв’язок між сім’єю і школою;
•  участь школярів в шкільному самоврядуванні [69, с. 111].

Таким чином, можна узагальнити, що учень, який почав вживати наркотики, знаходиться у своєрідній соціально-психологічній ситуації: з одного боку, рекламні пропозиції нового стилю життя, пов’язаного з наркотизацією, нових відчуттів у поєднанні з домінуючими для неповнолітньої мотивами цікавості і наслідування, з іншого – байдужість і некомпетентність педагогів і батьків в цьому питанні, а також виникнення явища співзалежності в сім’ї.

1.2. Соціально-педагогічна профілактика наркоманії в умовах ЗОШ

Для чіткішого розуміння соціально-педагогічної специфіки профілактики наркоманії в умовах ЗОШ, розглянемо поняття профілактика наркоманії.

Профілактика наркоманії – це активний поступовий процес створення умов і формування особистісних якостей, підтримуючих благополуччя людини. Цей процес покликаний сприяти забезпеченню соціально стабільного середовища; доступу до інформації і до спеціалізованих служб допомоги; допомозі в набутті життєвих навичок [52].

Досягнення мети антинаркотичної діяльності в навчальних закладах зумовлює її зміст і напрямок. Серед основних напрямків можуть бути названі:

1. Роз’яснення учням гігієнічних і моральних аспектів шкідливості вживання наркотичних і психоактивних речовин.

2. Роз’яснення причин виникнення наркоманії і токсикоманії. Розкриття сутності наркоманії як захворювання і картини ранніх ознак цього захворювання.

3. Характеристика соціальних, економічних, етичних, психічних, соматичних, юридичних наслідків вживання наркотиків [19].

Оскільки в навчальних закладах перебувають діти різних вікових груп, напрямки антинаркотичної діяльності повинні бути чітко диференційовані з урахуванням вікового аспекту, типу навчального закладу, психологічної характеристики учнів та ступеня їх інтелектуального розвитку.

Антинаркотична діяльність не повинна бути ідентичною для 8-10-річних та 16-17-річних учнів. Ця робота має проводитись з урахуванням психофізіологічних аспектів дитячого організму [21].

При створенні спеціальних програм антинаркотичної діяльності для молодшої вікової групи необхідно враховувати те, що для цієї категорії дітей характерним є невисока концентрація уваги, конкретно-образне мислення. Текстовий матеріал сприймається важко, оскільки навички читання ще недостатньо сформовані, увага нестійка. Об’єм тексту для молодшої вікової групи не повинен перевищувати 3 тис. знаків. Збільшення тексту ускладнює читання і розуміння матеріалу. Тому при розробці засобів навчання і антинаркотичного виховання перевагу необхідно віддавати наочності: буклетам, плакатам, фільмам тощо [39, с. 41].

Завданням цих засобів є формування у молодших школярів (учнів 1-4 класів) негативного ставлення до наркотиків в загальному вигляді, без зайвої деталізації і аргументації [59].

На цьому етапі вони повинні чітко зрозуміти: наркотики — це погано, небезпечно.

Завданням навчання і виховання в середній віковій групі (5-8 класи) є подальше закріплення негативного ставлення до наркотиків шляхом поширення і поглиблення знань про ці речовини, про їх дію на організм, про наслідки вживання [34].

Цей етап є найбільш важливим, оскільки в цьому віці саме і формується світогляд дитини, підлітка. Тут необхідне чітке і аргументоване подання матеріалу про шкідливість наркотиків. При цьому слід враховувати рівень знань школярів (учнів) з анатомії, фізіології, валеології, хімії. Надання інформації не повинно бути нав’язливим і некоректним. Методи такі ж самі, як в молодшій групі, але більш деталізовані, аргументовані. Об’єм матеріалу (особливо текстового) значно більший.

В старшій віковій групі (9-11 класи) на перший план виступають засоби, які в собі несуть аргументовану інформацію, найбільш значну і цікаву для цього віку. Тут можна і потрібно надавати великий об’єм інформації з включенням елементів психології, сексології, соціології тощо. Доцільно певну кількість занять проводити з медичними працівниками: психотерапевтами, гінекологами, урологами [8].

В старшому віці доцільним є подання інформації з конкретними прикладами — як негативними, так і позитивними. В антинаркотичній роботі не існує і не може існувати єдиного універсального засобу. До цього питання необхідно підходити тільки в комплексі. Створення комплексу заходів, спрямованих на протидію наркотикам — це загальне завдання медиків, педагогів, психологів та юристів. Зрозуміло одне: раннє антинаркотичне виховання в наш час є вкрай необхідним, але це виховання повинно здійснюватись високопрофесійно і перманентно. Епізодична (на громадських засадах) антинаркотична діяльність ніякої користі не приносить, а часто навіть завдає шкоди.

Крім роботи зі школярами, учнями, велику увагу слід приділяти антинаркотичному впливу на їх батьків. Озброєння батьків достатнім обсягом медичних знань з основ наркології, гінекології, психогігієни є одним з найважливіших питань антинаркотичної діяльності.

Надання цих знань (особливо батькам учнів початкової школи) треба пов’язувати з конкретними прикладами, з урахуванням регіональних, релігійних особливостей, рівнем вихованості дітей, типом сімейних відносин тощо.

Особливо важливим є переконання батьків в тому, що сім’я, відносини в ній є, системоутворюючими факторами в формуванні подальшої поведінки дитини. Необхідно навести приклади основних типів сімейного виховання: гіперпротекція,гіпопротекція по типу «попелюшки», «кумира сім’ї» та негативний вплив такого виховання на подальше формування особистості дитини взагалі й її стійкості до наркотизації зокрема [22].

Особливий наголос слід робити на тому, що особистий вплив батьків (особливо негативний) – сімейні сварки, побутове пияцтво – може сприяти дезадаптації дитини і в подальшому гіпертрофії наркотичної мотивації. Як і в роботі з учнями, підхід до антинаркотичної просвіти батьків повинен бути індивідуальним. Перш за все потрібно переконати батьків, що при найменшій підозрі вживання їх дитиною наркотичних  речовин вони повинні негайно звернутися до спеціаліста. І в цьому питанні медики, педагоги можуть і зобов’язані надати допомогу [48, с. 21].

До теперішнього часу питання про те, зусиллями яких фахівців – педагогів, лікарів, психологів – повинна проводитись антинаркотична профілактика, не знайшов однозначної відповіді [14, с. 25].

Старання учителів, психологів, соціальних педагогів недостатні через їх низьку обізнаність про причини наркотизації підростаючого покоління, а також внаслідок того, що практично відсутні адаптовані науково-обгрунтовані програми первинної профілактики наркоманії серед підлітків і молоді в умовах загальноосвітньої школи.

Спираючись на погляди вітчизняних дослідників А. І. Данилина, В. В. Ковальова, І. П. Марова, під профілактикою наркоманії в умовах загальноосвітньої школи ми розуміємо комплекс соціально-психолого-педагогічних заходів, спрямованих на попередження поширення наркоманії серед дітей і підлітків [58].

На думку В. І. Кокіна профілактика зловживання наркотиками – комплекс соціальних, освітніх і медико-психологічних заходів, спрямованих на виявлення і усунення причин і умов, сприяючих поширенню і споживанню наркотичних і інших психоактивних речовин, попередження розвитку і ліквідацію негативних особистісних, соціальних і медичних наслідків зловживання наркотичними речовинами (бездоглядність, безпритульність, злочинність, зростання випадків віл-інфекції, гепатиту, захворювань поширюваних статевим шляхом і т. д.) [10, с. 78].

Сучасна концепція первинного, тобто раннього попередження вживання наркотиків серед дітей і підлітків базується на положенні про те, що в центрі уваги повинні знаходитися особистість неповнолітнього і три основні сфери, в яких реалізується його життєдіяльність – сім’я, освітня установа і дозвілля, включаючи пов’язане з ним макросоціальне оточення.

Ця концепція охоплює усі сторони життєдіяльності підлітка, що створює умови для активного виявлення і динамічного контролю над процесом попередження вживання психоактивних речовин. Вона дозволяє оцінити ефективність усієї системи профілактичних заходів, тобто її спрямованість на викорінювання джерел дискомфорту, як в самій дитині, так і в соціальному і природному середовищі, і одночасно створити умови для придбання неповнолітнім необхідного досвіду, навчання дитини новим навичкам, які допоможуть реалізувати поставлені цілі, зберегти здоров’я і попередити виникнення нових проблем. Проте важливим для нас є положення про соціалізуючу роль сім’ї – життєво необхідного середовища для розвитку і виховання дитини [68, с. 43].

З метою запобігання вживанню наркотиків в освітніх установах і установах додаткової освіти проводиться профілактична робота. Профілактика зловживання психоактивними речовинами – це комплекс соціальних, освітніх і медико-психологічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню і вживанню психоактивних речовин, а також попередження розвитку і ліквідації негативних особистісних, соціальних і медичних наслідків зловживання психоактивних речовин (бездоглядність, злочинність, зростання супутніх наркоманії захворювань) [75].

ВООЗ прийнята класифікація профілактики, що передбачає первинну, вторинну і третинну її форми [80].

Первинна профілактика спрямована на попередження залучення до вживання психоактивних речовин, що викликають хворобливу залежність. Це робота з популяцією умовно здорових людей, а також з так званою групою ризику наркотизації. До цієї групи відносяться молоді люди, в найближчому оточенні яких є споживачі наркотиків. Також до групи ризику входять ті, що експериментують з психоактивними речовинами; що мають генетичну схильність до психічних і наркологічних захворювань, люди , що знаходяться в несприятливих сімейних або соціальних умовах [9, с. 23].

Зважаючи на небезпеку формування залежності навіть після одноразового прийому психоактивних речовин (особливо у дітей і підлітків), первинна профілактика набуває пріоритетного значення. При цьому важливо відмітити, що, згідно з сучасним розумінням природи наркотичної залежності, «воротами» залучення до наркотиків є вживання алкоголю і куріння. Тому ведення профілактичної роботи повинне починатися з профілактики вживання алкоголю і тютюну [1].

Вторинна профілактика зловживання психотропними речовинами спрямована на запобігання формуванню залежності від психоактивних речовин і припускає роботу з людьми, що вживають наркотичні засоби, але не виявляють ознак наркоманії як хвороби. Іншими словами, це робота з тими, хто зловживає наркотиками, але без сформованої фізичної залежності [41].

Третинна профілактика зловживання психоактивних речовин (чи реабілітація наркозалежних) проводиться серед хворих наркоманіями і токсикоманіями і спрямована на запобігання рецидивам захворювання. Тобто, реабілітація припускає проведення комплексу заходів, сприяючих відновленню особового і соціального статусу хворого наркоманіями, включаючи алкоголізм, і повернення його до сім’ї, освітньої установи, до суспільно-корисної діяльності.

При первинній профілактиці ефективність дії складає 60 – 70%, при вторинній – 30 – 40%, при третинній – 3 – 5% [49].

Нині у всьому світі в освітньому середовищі боротьба з наркоманіями проводиться шляхом використання різних профілактичних моделей і методів психолого-педагогічної дії. На самому початку проведення первинної профілактики хімічної залежності необхідно з’ясувати міру інформованості про наркотики у підлітків в групі, з якою проводиться робота.

Отже, соціально-педагогічна профілактика, перш за все, виконує координуючу функцію комплексного превентивного впливу з поліпшення наркогенної ситуації в школі за сприяння всіх можливих соціальних існтитуцій впливу, використовуючи різноманітні форми роботи.

1.3. Основні напрями та форми соціально-педагогічної профілактики наркоманії в умовах ЗОШ

Соціально-педагогічна профілактика наркоманії в умовах загальноосвітнього навчального закладу передбачає роботу в трьох основних її вимірах.

Міри первинної, превентивної профілактики спрямовані на підтримку й розвиток умов, що сприяють збереженню фізичного, особистісного й соціального здоров’я, на попередження несприятливого впливу факторів соціального й природного середовища. Якщо правоохоронним органам не вдається повністю збалансувати незаконний обіг наркотичних речовин, якщо наркотики, з різних причин, залишаються відносно доступними в підлітковому й молодіжному середовищі, то первинна профілактика здобуває вирішальне значення в порятунку кожного окремого підлітка й усього підростаючого покоління від смертельної небезпеки.

Ефективність первинної профілактики визначається двома критеріями: по-перше, масовістю; по-друге, особистісною спрямованістю. Первинна профілактика повинна служити підвищенню наркостійкості підлітків і молоді. Наркостійкість кожної окремої людини прямо залежить від рівня розвитку його особистості, від його здатності суб’єктивно (відповідально) приймати рішення в умовах невизначеності й ризику [47].

Різноманіття підходів до профілактики наркоманії, що склалися до теперішнього часу в нашій країні й за кордоном, поділяються в такий спосіб:

Інформаційний підхід. Він заснований на поширенні інформації про наркотики. Прихильники цього підходу переконані, що знання про вживання психоактивних речовин та їхні наслідки стануть ефективним поштовхом для формування здорової поведінки й відмови від наркотиків.

Підхід, заснований на впливі соціальних факторів. Вживання наркотиків передбачає найважливішу роль соціального середовища в розвитку людини, що є джерелом зворотнього зв’язку для особистості, вона розглядається як система заохочень і покарань.

У соціумі, насамперед, варто шукати передумови вживання наркотичних речовин самою людиною. Найбільш вдалими варіантами цього підходу можна розглядати педагогічний і правоохоронний .

Педагогічний підхід пояснює ризик формування девіантної поведінки шкідливими звичками, педагогічною занедбаністю, вихованням у соціально неблагополучних сім’ях.

Правоохоронний підхід як основні ознаки ризику розглядає певні форми поведінки (азартні ігри, участь в асоціальних дитячих і підліткових групах). Профілактика наркоманії в рамках цього підходу спрямована, насамперед, на мікросоціум – сім’ю, підліткові компанії, шкільні колективи.

У рамках підходу формування життєвих звичок наркотична залежність розглядається як повчальна форма поведінки, що транслюється конкретною субкультурою. Предметом профілактики є підвищення в підлітків стійкості до різних соціальних впливів, у тому числі бажання спробувати наркотики.

Підхід, заснований на ефективному навчанні, розвитку емоційної сфери людини. Ввважається, що вживання наркотиків, починають люди з недостатньо розвиненою емоційною сферою, що мають у структурі свого виховання так звану «заборону на емоції».

Особистісно-орієнтований підхід, відповідно до якого дитина не буде курити або вживати інші психоактивні речовини відповідно до внутрішньособистісних мотивів.

Духовно-орієнтований підхід розуміє наркоманію як вираз кризи духовності в суспільстві. Ціль профілактики наркоманії - сформувати в підлітка моральну поведінку, систему цінностей, з якої наркотик був би виключений.

Представники дозвіллєвого (альтернативного) підходу вважають, що профілактика наркоманії полягає в розвитку альтернативної діяльності. Для цього необхідно розвивати такі соціальні програми, у яких підлітки могли б реалізовувати власні потреби в гострих відчуттях, прагнення до ризику, підвищену поведінкову активність.

Формування здорового способу життя. Основна ідея цього підходу – формування здорової особистості, яка має на меті здоровий життєвий стиль, що впливає не тільки на власне благополуччя, але й на сприятливі позитивні зміни середовища, соціальної й культурної ситуації.

Сутність етнокультурного підходу полягає в тому, що наркоманія розглядається в контексті «кризи культури» й «кризи свідомості» на сучасному етапі культурно-історичного розвитку. Криза розуміється не як «тотальний занепад вимираючої цивілізації», а як сформована неузгодженість зовнішнього й внутрішнього середовища людини [20].

Кожен з підходів має свої можливості й обмеження. Ведучими профілактичних програм, як показує практика, є або педагоги, або соціологи, або лікарі, або навчені волонтери. Тому психологічні форми й методи роботи вони використовують тільки як допоміжні елементи.

Профілактика наркоманії повинна бути спрямована на сприяння у вирішенні протиріч, конфліктів дорослішання підлітків у період інтенсивного розвитку їхньої особистості. З’ясовано, що для всіх наркоманів періоду дорослішання характерне переживання незадоволеності потреб у визнанні, у приналежності до значимої групи, у любові, повазі, що є для них першочергово-визначальними в даний момент. При цьому конкретний зміст потреб школярем усвідомлюється недостатньо [27].

Первинна профілактика наркоманії – це створення певних умов для породження, підтримки і самовідтворення намагань [70]. Намагання створюють умови для визнання школярем себе як особистості, що виключає наркотики із засобів побудови своїх відносин із собою та світом. У цьому і є головна мета первинної профілактики. Плануючи первинну профілактику, важливо вирішити питання про те, що необхідно для того, щоб намагання «яке виникло одного разу», надалі «самовідтворювалося» й «самопідтримувалося».  

На жаль, ні в сім’ї, ні в школі не вчать школяра тому, як переборювати й вирішувати внутрішньоособистісні неузгодженості й протиріччя. Здоровий спосіб життя як панацея від всіх проблем у школярів актуально не залучається. Фізкультура й спорт, художня самодіяльність, цікаві екскурсії, книги, участь в олімпіадах, все, що прийнято називати зайнятістю школяра, саме по собі не забезпечує йому психологічну стійкість до виникнення наркозалежності. Як показує практика, не забезпечують психологічний захист і харчові добавки, вітаміни, дієти. Навчання стратегіям поведінки, що перетворює відносно життєво важливі проблеми орієнтується на когнітивні, раціональні «пригнічення» одних (негативних) спонукань іншими (позитивними з погляду вихователя). Однак результат такого навчання залишається для школяра зовнішнім, не знаходить чуттєво-тілесного резонансу, а значить відчужується [65].

Отже, сприяючи школярам у вирішенні їхніх завдань дорослішання, можна сформувати в них чуттєво-тілесну й індивідуально-психологічну стійкість до негативних залежностей. Вирішення завдань дорослішання – це узгодження суб’єктивних (не об’єктивних) протиріч, тілесно представлених в особистості. Конструктивний дозвіл цих протиріч переживається як відкриття в собі нових, надлишкових можливостей при зовнішній і внутрішній фіксації психічного стану суб’єкта «Я - МОЖУ!» переважаючого дефіцитний стан «Я -ХОЧУ» [2, с. 213].

Для профілактики наркоманії в освітньому середовищі використовуються різноманітні форми і методи.

Волонтерський рух. Досить специфічна і «інтелігентна» технологія. Може набувати форми громадських рад, вуличних комітетів, шкільних організацій. Коротко охарактеризувати її сутністьь можна двома словами: робота громадських соціальних працівників на добровільних засадах. Ця технологія має досить невелику ефективність через низькі можливості впливу на розповсюджувачів і споживачів психоактивних речовин.  Рушійна сила – благополучні батьки і підлітки, що не мають проблем з наркотиками і алкоголем.

Інформаційна кампанія. Міру інформованості школярів можна виявити і в процесі вільної бесіди. Погляди молоді на зловживання психоактивними речовинами і його профілактику заслуговують на особливу увагу. Говорячи про профілактичну роботу з учнями освітніх установ можна виділити наступні напрями: загальна виховна робота з дітьми і підлітками; коректувальна робота з дітьми і підлітками групи ризику; робота з дітьми і підлітками, що мають досвід використання наркотичних речовин [12].

Будь-яка профілактична програма або проект повинні включати певні види діяльності по кожному з наступних напрямів:

•  поширення інформації про причини, форми і наслідки споживання наркотичних засобів;
•  формування у підлітків навичок аналізу і критичної оцінки інформації, що отримується про наркотики, уміння приймати правильне рішення;
•  надання альтернативи наркотизації;
•  корекція соціально-психологічних особливостей особистості;
•  цільова робота з групою ризику (визначення груп ризику і надання адекватної допомоги в подоланні проблем, що ведуть до появи потягу до наркотиків);
•  тісна взаємодія з організаціями і структурами, що проводять профілактичну роботу [40, с. 30].

Профілактичні програми в школі повинні відповідати ряду правил:

1.  Будь-яка робота в області антинаркотичної освіти повинна проводитися тільки підготовленим персоналом з числа працівників школи у рамках комплексних програм на базі затвердженої концепції профілактичної роботи.
2.  Просвітницькі програми необхідно проводити упродовж усього періоду навчання дитини в школі.
3.  В ході реалізації програм повинна надаватися точна і достатня інформація про наркотики і їх вплив на психічне, психологічне, соціальне і економічне благополуччя людини.
4.  Інформація, що надається, має бути доречною і давати знання про наслідки зловживання наркотиками для суспільства.
5.  Необхідно робити акцент на пропаганді здорового способу життя і формуванні життєвих навичок, обов’язкових для того, щоб протистояти бажанню спробувати наркотики в моменти стресу, ізоляції і життєвих невдач.
6.  Інформація повинна надаватися з урахуванням особливостей аудиторії (вік, стать, переконання).
7.  Батьки й інші дорослі, що відіграють важливу роль в житті дитини, повинні залучатися до розробки стратегії антинаркотичної діяльності [16].

У антинаркогенній соціально-педагогічній роботі слід уникати:

•  використання тактики залякування;
•  спотворення і перебільшення негативних наслідків зловживання наркотиками при описі їх дії;
•  разового характеру дій, спрямованих на профілактику, оскільки такий підхід не дає можливості підліткам розвивати навички протистояння наркотикам;
•  помилкової інформації, навіть після одноразової її подачі уся подальша інформація буде відштовхуватись школярами, які сьогодні досить добре поінформовані;
•  згадок про культурні передумови вживання наркотиків;
•  виправдання вживання наркотиків [43, с. 95].

При організації профілактики в освітній установі можна виділити два етапи: підготовчий етап і етап реалізації програми профілактики.

Підготовчий етап є надзвичайно важливим, оскільки дає можливість оцінити проблему, визначити стратегію профілактичних заходів, обрати найбільш ефективні методи, і найголовніше – підготувати сприятливе середовище для подальших дій [73, с. 59].

Загальна логіка побудови профілактичної програми вимагає, передусім, формування в педагогічному колективі ціннісно-смислової єдності по відношенню до проблеми наркотиків. З цією метою адміністрації загальноосвітнього закладу необхідно організувати проведення серед педагогічного колективу спеціальних семінарів з проблем наркоманій. Окрім цього з числа фахівців, що працюють в освітній установі має бути створена група, активно діюча у рамках профілактичної роботи, що проводиться, координуюча її і оцінююча ефективність заходів, що проводяться. Учасники цієї групи повинні пройти спеціальну підготовку [71, с. 96].

Підготовка фахівців до проведення профілактичної роботи має бути спрямована на вирішення двох груп завдань: виховних (усвідомлення педагогами особистої відповідальності за здоров’я і безпеку вихованців, формування готовності до безпосередньої участі в процесі педагогічної профілактики) і освітніх (формування уявлення про різні аспекти адиктивної поведінки неповнолітніх) [53, с. 22].

Специфічні завдання підготовки соціальних педагогів до профілактичної роботи припускають розширення поінформованості учасників про різні аспекти адиктивної пов, усвідомлення і корекцію (при необхідності) особистого відношення до наркотичних речовин, освоєння основних прийомів організації профілактичної роботи в дитячому колективі.

При аналізі аспектів наркотизма поняття «залежність» повинно розглядатися в широкому значенні: в коло традиційних об’єктів залежності (ліки, тютюн, алкоголь, наркотики) вводять такі компоненти як їжа, телевізор, комп’ютер. Тому профілактику наркотизма треба розглядати як комплексну проблему, пов’язану з попередженням виникнення універсальних особистісних детермінант девіантної поведінки [26, с. 69].

Без підтримки і активної співпраці батьків неможливо розраховувати на ефективність профілактичних заходів. Тому наступним кроком підготовчого етапу повинна стати робота з батьками: збори, присвячені проблемі поширення наркоманії серед підлітків, що розкривають важливість профілактичної роботи, яка проводитиметься з учнями. Слід створити ініціативну групу і серед батьків, що мають можливість безпосередньо брати участь в профілактичних заходах.

Дослідження проблеми – це частина підготовчого етапу, яка дає можливість визначити стратегію профілактичної роботи в цьому освітньому закладі і обрати найбільш відповідні методи психолого-педагогічної профілактики з урахуванням різних середовищних чинників (див. Табл. 1.1.) [29, с. 337].

Таблиця 1.1.

Основні напрями профілактики вживання наркотичних речовин в умовах загальноосвітнього закладу

Напрямки	Завдання та шляхи реалізації
Психогігієнічний	Корекція неправильного виховання та ранніх аномалій розвитку особистості. Індивідуальна психолого-педагогічна робота з “важкими” підлітками, які мають нахили до неправильної поведінки.
Педагогічний	Послідовне антинаркотичне виховання в школі з 1 по 11 класи. Формування установок здорового способу життя у молодого покоління.
Санітарно-гігієнічний	Покращення санітарної грамотності та культури населення. Антинаркотична робота серед населення.
Медико-соціальний	Комплексна робота з особами, що вживають наркотичні речовини. Оздоровлення мікросоціального середовища. Робота за індивідуальними планами медико-педагогічних заходів.
Охорона здоров’я	Розвиток та покращення наркологічної служби. Системи заходів зі скорочення поширеності наркоманії. Широка антинаркотична робота всієї загальномедичної мережі.
Адміністративно-правовий	Правове регулювання подолання наркоманії. Удосконалення антинаркотичного законодавства.
Економічний	Система державних заходів по матеріальному та економічному забезпеченню всіх установ антинаркотичного напрямку.

З метою вивчення наркологічної ситуації в районі, виявленні міри поширеності наркотичних засобів, «популярності» тих або інших наркотиків серед неповнолітніх, особливостей їх поширення і вживання, працівникам освітньої установи необхідно провести збір інформації в установах охорони здоров’я і органах внутрішніх справ. Ці дані допоможуть при організації спеціального антинаркотичного контролю в загальноосвітній школі. Подібний контроль покликаний унеможливити як неповнолітніми в загальноосвітній установі наркотичних речовин, так і залучення використання до наркотизації своїх однолітків.

У самій освітній установі має бути проведений моніторинг наркологічної ситуації, спрямований на виявлення груп ризику, з якими надалі буде проводиться диференційована профілактична робота.

У зв’язку з необхідністю профілактичної роботи з усіма групами неповнолітніх в ЗОШ повинен реалізовуватися комплекс профілактичних заходів, що включає первинну, вторинну і третинну профілактику (див. Табл. 1.2.) [54, с. 42].

Таблиця 1.2.

Схема реалізації програми профілактики в ЗОШ

Структурні компоненти програми	Зміст роботи
1. Робота з шкільним середовищем	загальне визнання правил і норм неприйняття наркотиків;  чутливість до сигналів небезпеки;  освіта і інформація;  тренінги активного заперечення;  переконання в доступності допомоги;  виявлення «груп ризику».
2. Робота з неповнолітніми групи ризику	розробка індивідуальних програм допомоги залежно від чинників ризику;  надання допомоги в подоланні проблем.
3. Робота з неповнолітніми, що вживають наркотичні речовини	створення мотивації для звернення по допомогу до фахівців;  адресна допомога наркозалежним неповнолітнім;  допомога сім’ї у вирішенні проблем, пов’язаних з наркозалежністю неповнолітнього;  створення сприятливих умов для неповнолітніх, таких, що пройшли реабілітацію.

Тобто, в програму слід включати наступні групи структурних компонентів:

•  дії, спрямовані на шкільне середовище в цілому;
•  дії, спрямовані на дітей «групи ризику»;
•  дії, спрямовані на допомогу дітям, поміченим у вживанні наркотиків [74, с. 186].

Таким чином, основними формами і методами соціального педагога щодо профілактики наркоманії є: бесіда, тренінги, консультування, ігротерапія, музикотерапія, арттерапія, працетерапія, пригнічення, ігнорування, концентрація на позитивному, створення ситуації успіху і інші. Робота соціального педагога здійснюється як індивідуально, так і з підгрупою школярів. Чергування теоретичних і практичних занять дозволить провести рефлексію школярів на отриману інформацію.

Висновки до розділу 1

Наркоманія – це хвороба, що викликається систематичним вживанням наркотиків і що проявляється синдромом психічної і фізичної залежності. Для успішної ідентифікації наркозалежної молоді серед школярів соціальному педагогу вкрай необхідно розрізняти ознаки наркозалежності, а для цього необхідно знати специфіку наркогенних речовин. У природі існує незліченна кількість видів і різновидів збуджуючих і наркотичних речовин, які здійснюють вплив на людину. Наркотики розподіляються на дві категорії: рослинного походження (виготовлені з маку чи коноплі), фармацевтичні препарати та хімічні сполуки. Не можна торкатися всіх наркотиків, але психотомитетиків – особливо, бо жоден лікар не зможе передбачити дії цих наркотиків на певну людину з огляду на індивідуальність наслідків, що залежать від сили-силенної чинників. Мотиви наркоманії: задоволення цікавості щодо дії наркотичної речовини; переживання почуття приналежності з метою бути прийнятим певною групою; вираз незалежності, а іноді ворожого настрою по відношенню до тих, що оточують;  пізнання нового досвіду, що приносить задоволення, хвилює або таїть небезпеку; досягнення «ясності мислення» або «творчого натхнення»; досягнення відчуття повного розслаблення; відхід від чогось гнітючого.

Профілактика наркоманії – це активний поступовий процес створення умов і формування особистісних якостей, підтримуючих благополуччя людини. Цей процес покликаний сприяти забезпеченню соціально стабільного середовища; доступу до інформації і до спеціалізованих служб допомоги; допомозі в набутті життєвих навичок. Досягнення мети антинаркотичної діяльності в навчальних закладах зумовлює її зміст і напрямок. Серед основних напрямків можуть бути названі: роз’яснення учням гігієнічних і моральних аспектів шкідливості вживання наркотичних і психоактивних речовин; роз’яснення причин виникнення наркоманії і токсикоманії; розкриття сутності наркоманії як захворювання і картини ранніх ознак цього захворювання; характеристика соціальних, економічних, етичних, психічних, соматичних, юридичних наслідків вживання наркотиків. Антинаркотична діяльність не повинна бути ідентичною для 8-10-річних та 16-17-річних учнів. При створенні спеціальних програм антинаркотичної діяльності для молодшої вікової групи необхідно враховувати те, що для цієї категорії дітей характерним є невисока концентрація уваги, конкретно-образне мислення. Текстовий матеріал сприймається важко, оскільки навички читання ще недостатньо сформовані, увага нестійка. Завданням навчання і виховання в середній віковій групі (5-8 класи) є подальше закріплення негативного ставлення до наркотиків шляхом поширення і поглиблення знань про ці речовини, про їх дію на організм, про наслідки вживання. В старшій віковій групі (9-11 класи) на перший план виступають засоби, які в собі несуть аргументовану інформацію, найбільш значну і цікаву для цього віку. Тут можна і потрібно надавати великий об’єм інформації з включенням елементів психології, сексології, соціології тощо. Доцільно певну кількість занять проводити з медичними працівниками: психотерапевтами, гінекологами, урологами.

Соціально-педагогічна профілактика наркоманії в умовах загальноосвітнього навчального закладу передбачає роботу в трьох основних її вимірах: первинному, вторинному та третинному. Основні напрями профілактики вживання наркотичних речовин в умовах загальноосвітнього закладу: психогігієнічний, педагогічний, санітарно-гігієнічний, медико-соціальний, охорона здоров’я, адміністративно-правовий, економічний.  Основними формами і методами соціального педагога щодо профілактики наркоманії є: бесіда, тренінги, консультування, ігротерапія, музикотерапія, арттерапія, працетерапія, пригнічення, ігнорування, концентрація на позитивному, створення ситуації успіху і інші. Робота соціального педагога здійснюється як індивідуально, так і з підгрупою школярів. Чергування теоретичних і практичних занять дозволить провести рефлексію школярів на отриману інформацію.

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНЯ НАРКОГЕННОЇ СИТУАЦІЇ В ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

2.1. Діагностика рівня наркогенної ситуації в загальноосвітньому навчальному закладі 

Оскільки наркоманія сьогодні все більше стає явищем характерним для молоді, зокрема і шкільної, саме школа є тим ключовим соціальним середовищем, в якому доцільно проводити профілактичну роботу з попередження адиктивної поведінки.

Дослідження рівня наркогенної ситуації в загальноосвітньому навчальному закладі проводилось на базі ЗОШ №14 м. Житомира. Всього участь в дослідженні взяли 100 респондентів 8 та 10 класів (по 50 учнів з кожної паралелі). Гендерна структура досліджуваних є приблизно схожою: 44 хлопці та 56 дівчат (24 хлопці і 26 дівчат у 8 класі та 20 хлопців і 30 дівчат – в десятому.

Дослідження проводилось за допомогою анкети «Особистий досвід школяра щодо вживання одурманюючих речовин», розробленої Ю. Слаутіною (див. Додаток А). Узагальнюючи отримані дані, ми отримали наступні результати: 100% школярів відповіли, що не споживали наркотичних речовин. В той же час 54% школярів відповіли, що споживали алкоголь, при чому 30% вживають його не рідше ніж раз на місяць (36% учнів 10 класу та 24% восьмикласників). Також 62% школярів хоча б раз в житті курили (48% учнів 8 класу та 76% десятикласників), з них регулярно курить 16% респондентів (62,5% з них – хлопці та 38,5% – дівчата). Щодо соціальних чинників виникнення вживання адиктивних речовин школярі відзначають компанію друзів (56%), самостійне прийняття рішення (30%), та навіть батьків (10%) (див. Рис.2.1). В той же час свою, далеко не завжди об’єктивну, можливість в будь-який момент відмовитись від вживання адиктивних речовин відзначають 92% учнів, не впевнені в цьому 6% учнів та 2% запевняють, що не можуть відмовитись від залежності.

Рис.2.1. Суб’єкти причетні до першого вживання адиктивних речовин

До основних мотивів вживання адиктивних речовин школярами було віднесено компанію друзів (36%), певну подію в житті (18%), радість (16%). Особливо насторожують високі показники мотиву бездіяльності, коли 14% восьмикласників та 10% десятикласників вживають адиктивні речовини (алкоголь і тютюн) по причині того, що їм банально «нема чого робити». Також варто відзначити, що основні мотиви у хлопців і дівчат практично повністю збігаються, істотно відрізняються показники лише у мотивах «горе, образа» (75% дівчат та 25% хлопців), «поганий настрій» (5% дівчат та 3% хлопців від загальної кількості респондентів), «вимагає організм» (100% хлопці та жодної дівчини від загальної кількості опитаних) (див. Рис.2.2).

Також нами з досліджуваною групою школярів було проведено дослідження за методикою «Вивчення наркогенної ситуації в колективі» (в адаптації Дж. Нілла) (див. Додаток Б).  Дана методика, після  опрацювання показала наступні результати: 68% опитаних відзначили, що більшість їхніх однокласників вже палять, 61% відповіли, що більшість однокласників вживають алкогольні напої.

Рис.2.2. Основні мотиви вживання адиктивних речовин

 

На думку 73% школярів 1 – 2 людини з їхнього класу вже вживали наркотичні речовини, у випадку 29% учнів – це їхні близькі друзі. Викликає почуття тривожності той факт, що на запитання ж «Чи вважаєте Ви куріння гашишу, коноплі та інших видів «травки» наркоманією?» негативно відповіли 63% респондентів (47% дівчат та 79% хлопців), при чому цей показник зростає від 8-го до 10-го класу (Див. Рис. 2.3).

До основних джерел отримання інформації про шкідливий вплив наркотиків школярі віднесли школу (68%), телебачення та інтернет (59%), батьків (43%) та друковані засоби масової інформації (38%).

Рис.2.3. Оцінка вживання «легких наркотиків»

В той же час до найбільш достовірних джерел отримання такої інформації школярі віднесли лікарів-наркологів (56%), телебачення та інтернет (53%), школу (40%), батьків (22%), друковані ЗМІ (18%), друзів (14%), співробітників міліції (8%) (див. Рис.2.4).

До основних асоціальних дій, які можуть виступати в ролі прямих чи опосередкованих причин адиктивної поведінки в шкільному середовищі даної ЗОШ учнями було віднесено приниження гідності особистості (71% респондентів), бійки (55%), куріння в школі (51%), вживання алкоголю (48%), насильне вилучення грошей (33%), крадіжки (18%), вживання наркотиків (4%). В той же час діагностуючи залученість школярів до основних видів організації дозвілля, які б могли «відволікти» дітей від асоціальної поведінки, було встановлено, що 64% школярів не займаються ніяким видом організованого дозвілля, лише 31% опитаних відвідує певні спортивні секції, 18% – певні гуртки, 12% – факультативи в межах школи. Відповідаючи на запитання, які дозвіллєві заходи організовуються в школі 69% учнів відзначили дискотеки, 28% виділили спортивні змагання, 24 % – екскурсії, 17% – тематичні тижні, на думку 11% – в школі не проводять нічого.

Рис.2.4. Оцінка достовірності джерел інформації про шкідливий вплив наркотиків

Узагальнюючи результати цієї методики, можемо зазначити, що більшість школярів, які навчаються у 8 – 10 класах мають досвід вживання алкогольних напоїв та тютюнопаління. Незначна частка з них вже вживали наркотичні речовини, проте більшість позитивно або індиферентно оцінює вживання «легких наркотиків» та не вважає їх вживання наркоманією. До основних причин такої поведінки самі респонденти відносять незайнятість дозвілля та поширеність асоціальної поведінки серед їх однолітків в шкільному середовищі.

Ще однією методикою «Тест на схильність дитини до ризику наркоманії та алкоголізму» в авторській адаптації (див. Додаток В), нами було виявлено наступні тенденції. Середній ступінь ризику характерний для 74% школярів, він характеризується і визначається ситуацією в суспільстві (наприклад, кількість магазинів з алкогольними напоями і ціни в них). Для 22% учнів характерним є підвищений ступінь ризику, який залежить від місцевого кола спілкування й типу школи. Ще для 4% респондентів є характерним високий ступінь ризику наркотичної поведінки, який зазвичай характеризує людей, які вже вживають алкоголь та курять. Дана група школярів потребує професійної допомоги (див. Рис. 2.5).

Рис.2.5. Ступінь ризику схильності до адиктивної поведінки

Таким чином, проведене дослідження показує, що в старшій школі більшість учнів вже мають досвід вживання адиктивних речовин у вигляді алкоголю та тютюнопаління, в той же час в досліджуваній групі ніхто не повідомив в анонімному анкетуванні, що мав досвід вживання наркотичних речовин. Тому соціально-педагогічна профілактика, в першу чергу, має бути спрямована на учнів молодшого шкільного та підліткового віку, в той же час слід враховувати вікові особливості школярів та застосовувати в роботі з ними різноманітні форми та методи профілактики.

2.2. Програма соціально-педагогічної профілактики наркоманії в умовах загальноосвітньої школи

Програма соціально-педагогічної профілактики адиктивної поведінки в ЗОШ була розроблена нами на основі аналізу соціально-педагогічного досвіду в науково-теоретичних джерелах та результатів дослідження.

Мета програми: сприяти формуванню у школярів соціальних навичок, необхідних для здорового способу життя, корекція певних психологічних особливостей особистості, що створюють залежність до вживання наркотичних речовин.

Завдання програми:

•  організація й проведення спеціальних профілактичних заходів, спрямованих на попередження вживання наркотичних речовин;
•  сприяння поліпшенню якості виховання й формування в дітей і підлітків антинаркотичних підвалин;
•  сприяння підвищенню якості здоров’я школярів;
•  надання школярам консультаційної допомоги;
•  здійснення антинаркотичної профілактичної роботи в сім’ях.

В програмі соціально-педагогічної профілактики адиктивної поведінки в умовах ЗОШ можна виділити три ключові напрями реалізації.

1. Специфічний інформаційний супровід.

Цей напрям соціально-педагогічної профілактики адиктивної поведінки є вкрай важливим, але не є головним, його завдання – дати мінімум інформації з проблеми й водночас не сформувати інтерес до неї.

2. Навчання поведінковим навичкам.

Це основний блок профілактичної роботи. З допомогою психологів і соціальних педагогів організується система занять і тренінгів.

3. Психолого-педагогічний супровід.

Необхідність такого напряму випливає з умов, що в роботі з дітьми постійно виникають різноманітні психологічні проблеми, потребують втручання фахівців – психолога та соціального педагога.

Основні форми роботи: шкільні гуртки, секції, уроки, класні години, консультації, рольові ігри, взаємодія з батьками, з громадськими організаціями, центрами дозвілля тощо.

Передбачається поетапна реалізація програми, розділивши її на відповідні тематичні розділи.

1 РОЗДІЛ: ВПЛИВ НАРКОТИКУ НА СТАН ЗДОРОВ’Я ПІДЛІТКА.

Валеологічні уроки.

Тема: «Квітка здоров’я»

Мета: Дати уявлення, що організм – єдине ціле, що складається з взаємозалежних частин, усе, що приміром із одній з частин, впливає усі частини цілого.

Тема: «Наркотики – загроза здоров’ю».

Мета: Дати уявлення школярам про вплив наркотиків на стан здоров’я.

Класні години (відповідальний класний керівник)

Тема: «Я відповідаю за своє добре здоров’я».

Мета: Надання соціально-педагогічної допомоги у формуванні у школярів активного і відповідального ставлення до свого життя, до світу.

Необхідно обговорити з школярами такі питання:

•  Що ж все-таки краще: пасивно підпорядковуватися випадковостям і обставинам чи активно будувати своє життя?
•  Що найчастіше заважає діяти по-своєму?
•  Що необхідне для самостійних дій.

Тема: «Моє здоров’я – основа мого життя».

Мета: Формувати уявлення про духовне здоров’я як "про необхідну базу для досягнення життєвих цілей: вступу до ВНЗ; успішного навчання та фахової кар’єри; створення сім’ї та народження здорових малюків.

•  Необхідно обговорити з школярами такі питання:
•  Як поліпшити стан здоров’я школяра (спорт, дотримання режиму тощо).
•  Чи може молодь позбутися шкідливих звичок і чому?
•  Як спосіб життя оточуючих людей впливає здоровий організм школяра?

Лекція лікаря-нарколога (відповідальний лікар-нарколог, соціальний педагог)

Тема: «Здоровий спосіб життя»

Мета: дати уявлення про підліткам про який вплив наркотику на стан здоров’я.

Виготовлення інформаційних буклетів, пам’яток (відповідальний соціальний педагог, журналістський гурток за наявності).

Тема: «Наркотики – зло!», «50 способів сказати немає!».

Мета: Залучити школярів до виготовлення та розповсюдження буклетів та пам’яток для інформованості всіх студентів школи.

Інтерактивна гра (відповідальний соціальний педагог).

Тема: «За і проти».

Мета: Допомогти школярам усвідомити залежність стану здоров’я від способу життя й шкідливих звичок.

Школярі діляться на дві підгрупи. Одна підгрупа була «за вживання наркотиків», інша – «проти».

Виступ учнів у молодших класах (відповідальні соціальний педагог, класний керівник)

Тема: «Наркотики шкідливі здоров’ю».

Мета: Формувати відповідальність і розумний підхід до свого здоров’я і здоров’я оточуючих людей.

2 РОЗДІЛ: УМОВИ ВИНИКНЕННЯ НАРКОЗАЛЕЖНОСТІ

Заходи: гурткові заняття (відповідальні вчителі-предметники).

Мета: Розкрити перед підлітками механізм впливу наркотику на організм.

Класні години (відповідальний класний керівник)

Тема: «Чи можна зняти стан стресу з допомогою прийому наркотику?»

Мета: Допомогти школярам усвідомити, що прийом наркотику – сильний токсикологічний стрес для організму.

Тема: «Психологічні відхилення при наркоманії» (відповідальний психолог)

Мета: Дати уявлення підліткам про наслідки прийому наркотиків, можливих психологічних відхилень.

Лекція (відповідальний лікар-нарколог, соціальний педагог)

Тема: «Наслідки одиничного прийому наркотику»

Мета: Розкрити підліткам механізм виникнення наркозалежності.

Психологічні вправи (відповідальний психолог)

Теми: «Вчимося розслаблятися», «Марафон».

Мета: Допомогти дітям навчитися розслаблятися і уваги зосереджувати з допомогою психологічних вправ.

3 РОЗДІЛ: ПРАВИЛА СПІЛКУВАННЯ З ОДНОЛІТКАМИ

Заходи: класні години (відповідальні соціальний педагог, класний керівник)

Тема: «Я мої однолітки»

Мета: Допомогти у формуванні адекватної самооцінки, встановленні гармонійних відносин між бажаннями й можливостями.

Тема: «Правила спілкування з однолітками» (відповідальні соціальний педагог й класне керівник)

Мета: розробити і затвердити спільно з школярами правила спілкування з однолітками; розкрити їх значення й застосування.

Психологічні вправи (відповідальний психолог)

Теми: «Рангування конфлікту», «Бар’єри нерозуміння та його подолання»

Мета: Допомогти навчитися діяти й жити у гармонії із довкіллям.

Ігри (відповідальний соціальний педагог, психолог)

Теми: «Дзеркало», «Ти мені подобаєшся», «Незручна ситуація»

Мета: Допомогти підліткам навчитися знаходити шляхи вирішення важких життєвих ситуацій.

Зустріч з юристом (відповідальний соціальний педагог, юрист)

Тема: «Вивчення Конвенції ООН про права дитини»

Мета: Ознайомити підлітків з документом, допомогти усвідомити своїх прав й обов’язки.

4 РОЗДІЛ: ОРГАНІЗАЦІЯ ДОЗВІЛЛЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ

Заходи: класні години (відповідальні соціальний педагог, класний керівник)

Теми: «Мої потреби», «Мої цінності».

Мета: Допомогти школярам вивчити свої потреби, ознайомлення зі структурою основних людських потреб.

День відкритих дверей в організаціях для дітей та молоді (відповідальні соціальний педагог, класний керівник, адміністрація і керівники гуртків, секцій, дитячих та молодіжних організацій).

Мета: Залучити школярів до занять спортом, творчістю.

Робота шкільних гуртків для підлітків «Журналістський гурток» - керівник соціальний педагог, «Музична студія» - керівник вчитель музики.

Мета: Допомогти підліткам організувати своє дозвілля, реалізувати творчі потреби.

Відвідання театрів, музеїв (відповідальні класний керівник і соціальний педагог)

Мета: Знайомство підлітків з мистецтвом, допомогу у створенні додаткового дозвілля.

Таким чином дана програма дозволить сформувати у школярів соціальні якості, сучасні знання й уміння, що допомагають особистості розв’язувати виникаючі проблеми, адаптуватися до мінливих соціально-економічних і політичних умов, представляти й захищати свої інтереси, поважаючи інтереси й права інших людей та сформується в школярів потреба в здоровішому способі життя, що, відповідно, призведе до зниження ризику залучення молоді до наркоманії.

Програма є більш теоретизованою, практично орієнтованими є інтерактивні форми роботи. Так, тренінг є однією з найбільш ефективних та універсальних форм роботи з соціально-педагогічної профілактики. Орієнтовна програма  тренінгу може виглядати наступним чином.

Ведучий представляє тему тренінгу, позначає проблему, коротко розповідає, що відбуватиметься в ході тренінгового заняття.

Знайомство в групі. (30 хв.)

Всі учасники, включаючи ведучого, розташовуються по колу. Ведучий розповідає про себе, своїй професійній діяльності і особистих очікуваннях від тренінгу, просить учасників представиться так, як вони хотіли б називати себе під час тренінгу (для простоти запам’ятовування легко зробити бейджики для всіх учасників в яких вписуються їх імена). Так само учасники розповідають про своє відношення до поставленої проблеми і досвід прийому наркотичних або інших психотропних речовин.

Ухвалення правил роботи. (10 хв.)

Ведучий коротко оголошує правила роботи і пояснює їх значення. Правила такі:

(1) що говорить може перервати тільки ведучий, ніхто з учасників не перебиває товариша, що говорить;

(2) охочий висловитися піднімає руку і відповідає, коли йому дозволяє ведучий;

(3) критикуючи – пропонуй;

(4) не давати оцінок іншим учасникам;

(5) вся особиста інформація, повідомлена на тренінгу є закритою. За бажанням і з урахуванням специфіки групи, можна запропонувати додаткові правила.

Оцінка рівня інформованості. (40 хв.)

Ведучий просить групу відповісти на питання:

(1) чи існує проблема наркоманії в нашому суспільстві?

(2) чи стикалися з цією проблемою ви або ваші близькі?

(3) що ви відчували, коли стикалися з цією проблемою?

(4) наскільки небезпечна проблема наркоманії серед молоді?

(5) як проблема наркоманії може вплинути на майбутнє Землі?

(6) чи знаєте ви тих людей, які загинули від наркотиків?

У випадку, якщо група не поспішає включатися в дискусію, тренер повинен спиратися на отримані дані досліджень, пропонувати висловитися найактивнішим учасникам. Який би не опинився рівень інформованості групи слід уникати викладу матеріалу в лекційній формі. Особливість тренінгової роботи – участь всіх каналів отримання інформації, вироблення позитивного особистого досвіду.

1. Гра «Спірні твердження» (2 години)

Мета: ця гра, окрім інформування, дає можливість кожному учасникові з’ясувати свої погляди на проблему наркоманії.

Для проведення гри необхідно чотири листи паперу з написаними на них твердженнями:

«Абсолютно згоден»

«Згоден, але частково»

«Абсолютно не згоден»

«Не маю точної думки»

Ці листи прикріпляються по чотирьох сторонах кімнати. Ведучий зачитує спірні твердження, після чого учасники повинні розійтися і встати біля тих листів, на яких відбита їх точка зору на дане питання. Після ухвалення рішення кожен з учасників повинен його обгрунтувати: «чому я вважаю саме так». Вислухавши думки кожного з учасників ведучий у вигляді короткої лекції висловлює свою думку. Вислухавши всі точки зору, учасники можуть вибрати листи з твердженнями, найбільш відповідними для них тепер.

Приклади спірних тверджень:

Наркоманія – це злочин.

Легкі наркотики нешкідливі.

Наркотики підвищують творчий потенціал.

Наркоманія це хвороба.

У багатьох молодих людей виникають проблеми із-за наркотиків.

Припинити вживати наркотики можна у будь-який момент.

Наркоманія виліковна.

Багато підлітків починають вживання наркотиків «за компанію».

Люди, що вживають наркотики, дуже часто не усвідомлюють, що залежать від них.

Наркоман може померти від СНІДУ.

Залежність від наркотиків формується тільки після їх багатократного вживання.

За зовнішнім виглядом людини можна визначити, вживає він наркотики чи ні.

Наркоман може померти від передозування.

Продаж наркотиків не переслідується законом.

Наркоманія не виліковна.

Програми обміну шприцами стимулюють розповсюдження наркоманії.

Лікування і реабілітація наркоманів мають бути абсолютно безкоштовними, якщо держава хоче вирішити цю проблему.

Наркомани – це не люди.

Щоб вирішити проблему вживання опіатів, потрібно вирішити легені.

2. Оцінка втоми (15 хв.)

Всі учасники шикуються уздовж стіни і повинні зробити стільки кроків до наступної стіни, на скільки вони втомилися. Наступна стіна – максимум втоми.

3. Показ фільму про наркоманів (30 хв.)

У фільмі мають бути показані наркомани під час «ломки», короткі інтерв’ю з розповіддю про проблеми, що виникають у зв’язку з прийомом наркотиків. В кінці фільму коротка статистика про смертність серед наркоманів.

4. Гра «Асоціації» (30 хв.)

Мета: визначити рівень знань учасників групи. Створити основу для глибшого змісту роботи і дискусій. Для гри необхідні ручки і листи паперу. Дається завдання: «назвіть 2 – 3 слова, які приходять вам на думку, коли ви чуєте – «наркотики», «наркоманія», «залежність». Після чого учасники по кругу говорять записані асоціації, а ведучий записує їх так, щоб варіанти не повторювалися. В результаті обговорення ведучий підсумовує запропоновані асоціації.

5. Гра «Словесний портрет» (30 хв.)

Група за допомогою жеребкування ділиться на чотири мікрогрупи по п’ять чоловік. Групі дається завдання описати наркомана.

6. Рольова гра «Сім’я» (45 хв.)

Мета: взяти особисту участь у вирішенні проблеми, знайти можливі стратегії виходу.

Кожна мікрогрупа повинна придумати історію сім’ї, де хтось страждає залежністю від психоактивних речовин. Вся група бере участь в написанні історії, розподілі ролей. Завдання кожного учасника – знайти способи вирішення проблеми і подумати, як особисто він може вплинути на ситуацію.

Група розігрує ситуацію, після чого необхідне обговорення найбільш прийнятних способів вирішення проблеми. Варіант розподілу ролей в мікрогрупі з п’яти чоловік: наркоман, його мати і отець, його друг і тінь наркомана (його внутрішній голос).

7. Гра «Маріонетки» (30 хв.)

Мета: визначити, що може відчувати людина, коли нею хтось управляє, коли вона не вільна.

Учасники повинні розбитися по три люди. Кожній трійці дається завдання: два учасники повинні грати роль ляльковода – повністю управляти всіма рухами ляльки – маріонетки, один з учасників грає роль ляльки. Кожен учасник повинен побувати в ролі ляльки. Для кожної трійки розставляються два стільці на відстані 1,5 –3 метри. Мета «ляльководів» – перекласти «ляльку» з одного стільця на іншій. При цьому людина, яка грає «ляльку», не повинна чинити опір тому, що з ним роблять «ляльководи». Дуже важливо, щоб на місці «ляльки» побував кожен учасник. Після завершення гри відбувається обговорення, грав пропонується відповісти на питання:

1.  Що ви відчували, коли були в ролі «ляльки»?
2.  Чи сподобалося вам це відчуття, чи комфортно вам було?
3.  Чи хотілося що-небудь зробити самому?

8. Гра «Відмова» (30 хв.)

Мета: дати можливість учасникам оволодіти навиками упевненої поведінки, аргументованої відмови в ситуації вибору.

Робота так само проводиться в мікрогрупах, кожною з яких пропонується одна з ситуацій:

1.  Однокласник (сусід, знайомий, друг) просить дозволу приготувати наркотик у тебе удома.
2.  Однокласник (сусід, знайомий, друг) просить залишити якісь речі у тебе удома.
3.  Однокласник (сусід, знайомий, друг) пропонує спробувати наркотик «за компанію».
4.  Однокласник (сусід, знайомий, друг) просить відвезти якусь річ незнайомій тобі людині.
5.  Однокласник (сусід, знайомий, друг) просить дістати для нього наркотик.

Завдання підгрупам: протягом семи хвилин придумати якомога більше аргументів для відмови в цій ситуації. Після цього кожна підгрупа «програє» свою ситуацію перед рештою учасників. Один грає роль – що «умовляє, інший – що «відмовляється». Ведучий пропонує використовувати в кожній ситуації три стилі відмови: упевнений, агресивний, невпевнений.

Реалізація вищевказаних заходів дозволить не тільки підвищити рівень поінформованості шкільної молоді, а й попередити поширення адиктивної поведінки, в тому числі й через взаємовплив школярів одне на одного.

Висновки до розділу 2

Дослідження рівня наркогенної ситуації в загальноосвітньому навчальному закладі проводилось на базі ЗОШ №14 м. Житомира. Всього участь в дослідженні взяли 100 респондентів 8 та 10 класів (по 50 учнів з кожної паралелі). Дослідження проводилось за допомогою анкети «Особистий досвід школяра щодо вживання одурманюючих речовин», розроблена Ю. Слаутіною. Узагальнюючи отримані дані, ми отримали наступні результати: 100% школярів відповіли, що не споживали наркотичних речовин. В той же час 54% школярів відповіли, що споживали алкоголь, при чому 30% вживають його не рідше ніж раз на місяць. Також 62% школярів хоча б раз в житті курили, з них регулярно курить 16% респондентів. Щодо соціальних чинників виникнення вживання адиктивних речовин школярі відзначають компанію друзів, самостійне прийняття рішення, та навіть батьків. До основних мотивів вживання адиктивних речовин школярами було віднесено компанію друзів, певну подію в житті, радість. Особливо насторожують високі показники мотиву бездіяльності, коли 14% восьмикласників та 10% десятикласників вживають адиктивні речовини (алкоголь і тютюн) по причині того, що їм банально «нема чого робити». Також варто відзначити, що основні мотиви у хлопців і дівчат практично повністю збігаються, істотно відрізняються показники лише у мотивах «горе, образа» (75% дівчат та 25% хлопців), «поганий настрій» (5% дівчат та 3% хлопців від загальної кількості респондентів), «вимагає організм» (100% хлопці та жодної дівчини з числа опитаних).

Також нами з досліджуваною групою школярів було проведено дослідження за методикою «Вивчення наркогенної ситуації в колективі» (в адаптації Дж. Нілла).  Дана методика, після  опрацювання показала наступні результати: 68% опитаних відзначили, що більшість їхніх однокласників вже палять, 61% відповіли, що більшість однокласників вживають алкогольні напої. Викликає почуття тривожності той факт, що на запитання ж «Чи вважаєте Ви куріння гашишу, коноплі та інших видів «травки» наркоманією?» негативно відповіли 63% респондентів (47% дівчат та 79% хлопців), при чому цей показник зростає від 8-го до 10-го класу. До основних джерел отримання інформації про шкідливий вплив наркотиків школярі віднесли школу, телебачення та інтернет, батьків та засоби масової інформації. До основних асоціальних дій, які можуть виступати в ролі прямих чи опосередкованих причин адиктивної поведінки в шкільному середовищі даної ЗОШ учнями було віднесено приниження гідності особистості, бійки, куріння в школі, вживання алкоголю, насильне вилучення грошей, крадіжки, вживання наркотиків.

Узагальнюючи результати цієї методики, можемо зазначити, що більшість школярів, які навчаються у 8 – 10 класах мають досвід вживання алкогольних напоїв та тютюнопаління. Незначна частка з них вже вживали наркотичні речовини, проте більшість позитивно або індиферентно оцінює вживання «легких наркотиків» та не вважає їх вживання наркоманією. До основних причин такої поведінки самі респонденти відносять незайнятість дозвілля та поширеність асоціальної поведінки серед їх однолітків в шкільному середовищі.

Ще однією методикою «Тест на схильність дитини до ризику наркоманії та алкоголізму» в авторській адаптації, нами було виявлено наступні тенденції. Середній ступінь ризику характерний для 74% школярів, він характеризується і визначається ситуацією в суспільстві (наприклад, кількість магазинів з алкогольними напоями і ціни в них). Для 22% учнів характерним є підвищений ступінь ризику, який залежить від місцевого кола спілкування й типу школи. Ще для 4% респондентів є характерним високий ступінь ризику наркотичної поведінки, який зазвичай характеризує людей, які вже вживають алкоголь та курять. Дана група школярів потребує професійної допомоги.

Таким чином, проведене дослідження показує, що в старшій школі більшість учнів вже мають досвід вживання адиктивних речовин у вигляді алкоголю та тютюнопаління, в той же час в досліджуваній групі ніхто не повідомив в анонімному анкетуванні, що мав досвід вживання наркотичних речовин. Тому соціально-педагогічна профілактика, в першу чергу, має бути спрямована на учнів молодшого шкільного та підліткового віку, в той же час слід враховувати вікові особливості школярів та застосовувати в роботі з ними різноманітні форми та методи профілактики.

Програма соціально-педагогічної профілактики адиктивної поведінки в ЗОШ була розроблена нами на основі аналізу соціально-педагогічного досвіду в науково-теоретичних джерелах та результатів дослідження.  Мета програми: сприяти формуванню у школярів соціальних навичок, необхідних для здорового способу життя, корекція певних психологічних особливостей особистості, що створюють залежність до вживання наркотичних речовин. Мета даної програми реалізується в її завданнях: організація й проведення спеціальних профілактичних заходів, спрямованих на попередження вживання наркотичних речовин; сприяння поліпшенню якості виховання й формування в дітей і підлітків антинаркотичних підвалин; сприяти підвищенню якості здоров’я школярів; надання школярам консультаційної допомоги; здійснення антинаркотичної профілактичної роботи в сім’ях.

В програмі соціально-педагогічної профілактики адиктивної поведінки в умовах ЗОШ можна виділити три ключові напрями реалізації:  специфічний інформаційний супровід, навчання поведінковим навичкам, психолого-педагогічний супровід. Основні форми роботи: шкільні гуртки, секції, уроки, класні години, консультації, рольові гри, взаємодію з батьками, з громадськими організаціями, центрами дозвілля тощо. Реалізація даної програми дозволить копмлексно поліпшити наркогенну ситуацію в загальноосвітньому навчальному закладі, врахувавши всі соціально-педагогічні аспекти цього явища.

Загальні висновки

1. Виявивши сутність наркоманії, соціально-педагогічні аспекти профілактики та технології превенції вживання наркотичних речовин в умовах загальноосвітнього навчального закладу, ми прийшли до ряду висновків. Для успішної ідентифікації наркозалежної молоді серед школярів соціальному педагогу вкрай необхідно розрізняти ознаки наркозалежності, а для цього необхідно знати специфіку наркогенних речовин. У природі існує незліченна кількість видів і різновидів збуджуючих і наркотичних речовин, які здійснюють вплив на людину. Наркотики розподіляються на дві категорії: рослинного походження (виготовлені з маку чи коноплі), фармацевтичні препарати та хімічні сполуки. До найбільш поширених мотивів наркоманії в шкільному середовищі відносять: задоволення цікавості щодо дії наркотичної речовини; переживання почуття приналежності з метою бути прийнятим певною групою; вираз незалежності, а іноді ворожого настрою по відношенню до тих, що оточують;  пізнання нового досвіду, що приносить задоволення, хвилює або таїть небезпеку; досягнення «ясності мислення» або «творчого натхнення»; досягнення відчуття повного розслаблення; відхід від чогось гнітючого.

Активний поступовий процес створення умов і формування особистісних якостей, підтримуючих благополуччя людини – це ключове завдання профілактики адиктивної поведінки в умовах ЗОШ. Цей процес покликаний сприяти забезпеченню соціально стабільного середовища; доступу до інформації і до спеціалізованих служб допомоги; допомозі в набутті життєвих навичок. Досягнення мети антинаркотичної діяльності в навчальних закладах зумовлює її зміст і напрямок. Серед основних напрямків можна виділити: роз’яснення учням гігієнічних і моральних аспектів шкідливості вживання наркотичних і психоактивних речовин; роз’яснення причин виникнення наркоманії і токсикоманії; розкриття сутності наркоманії як захворювання і картини ранніх ознак цього захворювання; характеристика соціальних, економічних, етичних, психічних, соматичних, юридичних наслідків вживання наркотиків. При створенні спеціальних програм антинаркотичної діяльності для молодшої вікової групи необхідно враховувати те, що для цієї категорії дітей характерним є невисока концентрація уваги, конкретно-образне мислення. Текстовий матеріал сприймається важко, оскільки навички читання ще недостатньо сформовані, увага нестійка. Завданням навчання і виховання в середній віковій групі (5-8 класи) є подальше закріплення негативного ставлення до наркотиків шляхом поширення і поглиблення знань про ці речовини, про їх дію на організм, про наслідки вживання. В старшій віковій групі (9-11 класи) на перший план виступають засоби, які в собі несуть аргументовану інформацію, найбільш значну і цікаву для цього віку. Тут можна і потрібно надавати великий об’єм інформації з включенням елементів психології, сексології, соціології тощо. Доцільно певну кількість занять проводити з медичними працівниками: психотерапевтами, гінекологами, урологами.

Соціально-педагогічна профілактика наркоманії в умовах загальноосвітнього навчального закладу передбачає роботу в трьох основних її вимірах: первинному, вторинному та третинному. Основні напрями профілактики вживання наркотичних речовин в умовах загальноосвітнього закладу: психогігієнічний, педагогічний, санітарно-гігієнічний, медико-соціальний, охорона здоров’я, адміністративно-правовий, економічний.  Основними формами і методами соціального педагога щодо профілактики наркоманії є: бесіда, тренінги, консультування, ігротерапія, музикотерапія, арттерапія, працетерапія, пригнічення, ігнорування, концентрація на позитивному, створення ситуації успіху і інші. Робота соціального педагога здійснюється як індивідуально, так і з підгрупою школярів. Чергування теоретичних і практичних занять дозволить провести рефлексію школярів на отриману інформацію.

2. Дослідивши рівень наркогенної ситуації в умовах загальноосвітнього навчального закладу, можемо узагальнити наступне. Оскільки наркоманія сьогодні все більше стає явищем характерним для молоді, зокрема і шкільної, саме школа є тим ключовим соціальним середовищем, в якому доцільно проводити профілактичну роботу з попередження адиктивної поведінки. Дослідження рівня наркогенної ситуації в загальноосвітньому навчальному закладі проводилось на базі ЗОШ №14 м. Житомира. Всього участь в дослідженні взяли 100 респондентів 8 та 10 класів (по 50 учнів з кожної паралелі). Дослідження проводилось за допомогою анкети «Особистий досвід школяра щодо вживання одурманюючих речовин», розроблена Ю. Слаутіною. Узагальнюючи отримані дані, ми отримали наступні результати: 100% школярів відповіли, що не споживали наркотичних речовин. В той же час 54% школярів відповіли, що споживали алкоголь, при чому 30% вживають його не рідше ніж раз на місяць. Також 62% школярів хоча б раз в житті курили, з них регулярно курить 16% респондентів. Щодо соціальних чинників виникнення вживання адиктивних речовин школярі відзначають компанію друзів, самостійне прийняття рішення, та навіть батьків. До основних мотивів вживання адиктивних речовин школярами було віднесено компанію друзів, певну подію в житті, радість. Особливо насторожують високі показники мотиву бездіяльності, коли 14% восьмикласників та 10% десятикласників вживають адиктивні речовини (алкоголь і тютюн) по причині того, що їм банально «нема чого робити». Також варто відзначити, що основні мотиви у хлопців і дівчат практично повністю збігаються, істотно відрізняються показники лише у мотивах «горе, образа» (75% дівчат та 25% хлопців), «поганий настрій» (5% дівчат та 3% хлопців від загальної кількості респондентів), «вимагає організм» (100% хлопці та жодної дівчини з числа опитаних).

Методика  «Вивчення наркогенної ситуації в колективі» (в адаптації Дж. Нілла), після  опрацювання показала наступні результати: 68% опитаних відзначили, що більшість їхніх однокласників вже палять, 61% відповіли, що більшість однокласників вживають алкогольні напої. Викликає почуття тривожності той факт, що на запитання ж «Чи вважаєте Ви куріння гашишу, коноплі та інших видів «травки» наркоманією?» негативно відповіли 63% респондентів (47% дівчат та 79% хлопців), при чому цей показник зростає від 8-го до 10-го класу. До основних джерел отримання інформації про шкідливий вплив наркотиків школярі віднесли школу, телебачення та інтернет, батьків та засоби масової інформації. До основних асоціальних дій, які можуть виступати в ролі прямих чи опосередкованих причин адиктивної поведінки в шкільному середовищі даної ЗОШ учнями було віднесено приниження гідності особистості, бійки, куріння в школі, вживання алкоголю, насильне вилучення грошей, крадіжки, вживання наркотиків.

Узагальнюючи результати цієї методики, можемо зазначити, що більшість школярів, які навчаються у 8 – 10 класах мають досвід вживання алкогольних напоїв та тютюнопаління. Незначна частка з них вже вживали наркотичні речовини, проте більшість позитивно або індиферентно оцінює вживання «легких наркотиків» та не вважає їх вживання наркоманією. До основних причин такої поведінки самі респонденти відносять незайнятість дозвілля та поширеність асоціальної поведінки серед їх однолітків в шкільному середовищі.

Ще однією методикою «Тест на схильність дитини до ризику наркоманії та алкоголізму» в авторській адаптації, нами було виявлено наступні тенденції. Середній ступінь ризику характерний для 74% школярів, він характеризується і визначається ситуацією в суспільстві (наприклад, кількість магазинів з алкогольними напоями і ціни в них). Для 22% учнів характерним є підвищений ступінь ризику, який залежить від місцевого кола спілкування й типу школи. Ще для 4% респондентів є характерним високий ступінь ризику наркотичної поведінки, який зазвичай характеризує людей, які вже вживають алкоголь та курять. Дана група школярів потребує професійної допомоги.

В цілому, проведене дослідження показує, що в старшій школі більшість учнів вже мають досвід вживання адиктивних речовин у вигляді алкоголю та тютюнопаління, в той же час в досліджуваній групі ніхто не повідомив в анонімному анкетуванні, що мав досвід вживання наркотичних речовин. Тому соціально-педагогічна профілактика, в першу чергу, має бути спрямована на учнів молодшого шкільного та підліткового віку, в той же час слід враховувати вікові особливості школярів та застосовувати в роботі з ними різноманітні форми та методи профілактики.

3. Розробивши програму соціально-педагогічної профілактики наркоманії в умовах загальноосвітньої школи, можемо узагальнити наступне. Програма соціально-педагогічної профілактики адиктивної поведінки в ЗОШ була розроблена нами на основі аналізу соціально-педагогічного досвіду в науково-теоретичних джерелах та результатів дослідження. Мета програми: сприяти формуванню у школярів соціальних навичок, необхідних для здорового способу життя, корекція певних психологічних особливостей особистості, що створюють залежність до вживання наркотичних речовин. Завдання програми: організація й проведення спеціальних профілактичних заходів, спрямованих на попередження вживання наркотичних речовин; сприяння поліпшенню якості виховання й формування в дітей і підлітків антинаркотичних підвалин; сприяти підвищенню якості здоров’я школярів; надання школярам консультаційної допомоги; здійснення антинаркотичної профілактичної роботи в сім’ях.

В програмі соціально-педагогічної профілактики адиктивної поведінки в умовах ЗОШ можна виділити три ключові напрями реалізації:  специфічний інформаційний супровід, навчання поведінковим навичкам, психолого-педагогічний супровід. Основні форми роботи: шкільні гуртки, секції, уроки, класні години, консультації, рольові гри, взаємодію з батьками, з громадськими організаціями, центрами дозвілля тощо.

Також нами було розроблено програму одного із тренінгів в рамках програми соціально-педагогічної роботи з профілактики адиктивної поведінки в школі. Дана програма дозволить сформувати у школярів соціальні якості, сучасні знання й уміння, що допомагають особистості розв’язувати виникаючі проблеми, адаптуватися до мінливих соціально-економічних і політичних умов, представляти й захищати свої інтереси, поважаючи інтереси й права інших людей та сформується в школярів потреба в здоровішому способі життя, що, відповідно, призведе до зниження ризику залучення молоді до наркоманії.

Список використаних джерел

1.  Аменд А. Проблема профилактики наркомании в молодёжной среде / А. Аменд // Педагогика. – 2004. – № 4. – С. 21.
2.  Баландин Р. К. Наркоцивилизация : Мнимая реальность / Р. К. Баландин. – М. : ЭКСМО : Алгоритм, 2003. – 444 с.
3.  Березин С. В. Психологія наркотичної залежності / С. В. Березин. – К. : «С.К.О», 2001. – 213 с.
4.  Бєлогуров С. Б. Наркотики та наркоманія / С. Б. Бєлогуров. – К. : Університетська книга, 1997. – 232 с.
5.  Брюн Е. А. Реабилитационно-профилактические технологии наркологической помощи / Е. А. Брюн, И. В. Духанина, В. Г. Москвичёв // Здравоохранение Российской Федерации. – 2007. – № 4. – С. 16 – 19.
6.  Бубеев Ю. А. Наркотические аддикции : профилактика и коррекция с помощью интегративных психотехнологий / Ю. А. Бубеев, В. В. Козлов, Н. Ф. Круговых. – М. : Слово, 2009. – 464 с.
7.  Быстрова Р. Школа против наркотиков / Р. Быстрова // Здоровье детей. – 2007. – № 5. – С. 18.
8.  Вайнер Э. Н. Профилактика аддиктивного поведения в молодёжной среде / Э. Н. Вайнер // Основы безопасности жизни. – 2011. – № 3. – С. 43 – 49.
9.  Верминенко Ю. В. Технологии социальной работы по профилактике наркомании в подростковой среде / Ю. В. Верминенко, В. Н. Келасьев. – СПб. : Речь, 2003. – 211 с.
10.  Вінда О. В. Формування навичок здорового способу життя у дітей та підлітків / О. В. Вінда, О. П. Коструб. – К. : Ніка-центр, 2004. – 284 с.
11.  Гаранский А. Н. Наркомания : рекомендации по преодолению наркозависимости / А. Н. Гаранский. – СПб. : Невский Диалект, 2002. – 471 с.
12.  Гвоздева Г. П. Социальное окружение школьников и опасность приобщения к наркотикам / Г. П. Гвоздева, М. В. Коротких, И. И. Харченко // Регион: экономика и социология. – 2004. – № 2. – С. 79 – 94.
13.  Гилинский Я. И. Наркотизм: мифы и реальность / Я. И. Гиллинский // Молодёжь. Цифры, факты, мнения. – 1996. – № 1. – С. 80 – 84.
14.  Гоголева А. В. Аддиктивное поведение и его профилактика / А. В. Гоголева. – М. : Московский психолого-социальный институт, 2003. – 240 с.
15.  Горбатенко Л. С. Родителям и педагогам : всё о наркомании / Л. С. Горбатенко. – Ростов-на-Дону : Феникс, 2003. – 348 с.
16.  Горяна Л. Г. Щоб уникнути наркоманії серед підлітків : методичні рекомендації для педагогів / Л. Г. Горяна. – К. : КМІУВ, 2000. – 14 с.
17.  Гульдан В. В. Подросток-наркоман и его окружение / В. В. Гульдан // Вопросы наркологии. – 1993. – №2. – С. 14 – 16.
18.  Еременко В. В. Наркомания в образовательной среде / В. В. Еременко // Социально-гуманитарные знания. – 2006. – № 4. – С. 127 – 135.
19.  Железнякова О. Как говорить с подростком о наркотиках / О. Железнякова // Воспитание школьников. – 2007. – № 7. – С. 53 – 57.
20.  Зарецкий В. В. Работа в образовательной среде по профилактике употребления наркотиков и психоактивных веществ: оценка и мониторинг / В. В. Зарецкий // Социальная педагогика. – 2011. – № 5. – С. 20 – 35.
21.  Золотова Г. Д. Нові підходи до профілактики адиктивної поведінки / Г. Д. Золотова // Соціальна педагогіка: теорія та практика. – 2004. – №1. – С. 74 – 79.
22.  Зуев А. М. Наркомания и жизнь несовместимы / А. М. Зуев // ОБЖ. Основы безопасности жизни. – 2010. – № 9. – С. 43 – 49.
23.  Иваницкая Е. Аддикт – это кто? : психологические основы формирования наркотической зависимости / Е. Иваницкая // Нарконет. – 2006. – № 6. – С. 29 – 31.
24.  Капська А. Й. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю / А. Й. Капська. – К. : УДЦССМ, 2001. – 218 с.
25.  Колесов Д. В. Наркотизм: сущность и профилактика / Д. В. Колесов. – М.: Знание, 1988. – 48 с.
26.  Коробкина З. В. Профилактика наркотической зависимости у детей и молодёжи / З. В. Коробкина, В. А. Попов. – М. : Академия, 2002. – 189 с.
27.  Корсак К. Освіта і наркотики  / К. Корсак, З. Тарутiна // Освіта і управління. – 2001. – № 4. – С. 117 – 128
28.  Корсак К. П. Вчителю про наркотичні речовини і впливи / К. П. Корсак // Все для вчителя. – 1999. – №44. – 32 с.
29.  Котляров А. В. Другие наркотики, или HOMO ADDICTUS Человек зависимый / А. В. Котляров. – М. : Психотерапия, 2006. – 469 с.
30.  Кравченко Т. В. «Життєві сценарії» сім’ї та їхній вплив на соціальний розвиток особистості / Т. В. Кравченко // Педагогіка і психологія. – 2002. – № 1– 2. – С. 61 – 67.
31.  Кулинич Г. Г. Вредные привычки: профилактика зависимостей [учеб.-метод. пособие] / Г. Г. Кулинич. – М. : Вако, 2008. – 270 с.
32.  Курек Н. С. Медико-психологический подход к диагностике повышенного риска заболеваний наркоманией у подростков и коррекция их эмоциональных нарушений / Н. С. Курек // Вопросы наркологии. – 1993. – №1. – С. 15 – 18.
33.  Леонова Л. Г. Питання профілактики адиктивної поведінки у підлітковому віці / Л. Г. Леонова, Н. Л. Бочкарьова. – К. : Наука, 1998. –381 с.
34.  Лисова Е. В. Подростковая наркомания: сущность и особенности проявления / Е. В. Лисова // Социально-гуманитарные знания. – 2008. – № 3. – С. 125 – 132.
35.  Лошкарев В. В. Наркотизм как правовая категория / В. В. Лошкарев // Право и политика. – 2008. – № 7. – С. 11 – 16.
36.  Макеева А. Как и почему люди становятся рабами наркотиков / А. Макеева // Биология. – 2004. – № 2. – С. 17.
37.  Макеева А. Подросток тянется к наркотикам, почему? / А. Макеева // Семья и школа. – 2003. – № 7-8. – С. 16.
38.  Макеева А. Субкультура наркоманов как информационная угроза / А. Макеева // Народное образование. – 2007. – № 9. – С. 241 – 247.
39.  Макеева А. Г. Педагогическая профилактика наркотизма школьников / А. Г. Макеева. – М. : Просвещение, 2005. – 60 с.
40.  Макеєва А. Г. Соціально-педагогічна профілактика наркоманії / А. Г. Макеєва. – К. : «Вересень», 1999. – 54 с.
41.  Максимова Н. Ю. Про схильності підлітків до адиктивної поведінки / Н. Ю. Максимова, М. М. Ісаєва // Психологічний журнал. – 1996. – №3. – С.149 – 157.
42.  Максимова Н. Ю. Психологія адиктивної поведінки / Н. Ю. Максимова. – К. : ВПЦ «Київський університет», 2002. – 308 с.
43.  Максимова Н. Ю. Соціально-психологічні аспекти профілактики адиктивної поведінки підлітків та молоді / Н. Ю. Максимова, С. В. Толстоухова. – К. : Дніпро, 2000. – 212 с.
44.  Малюченко Г. Н. Профілактика наркоманії в освітньому середовищі: проблемно-орієнтований підхід / Г. Н. Малюченко. – К. : БГПІ, 2001. – 104 с.
45.  Москаленко В. В. Соціальна служба в Україні: соціально-психологічні засади формування й ефективного функціонування / В. В. Москаленко. – К. : Фенікс, 2005. – 664 с.
46.  Невирко Д. Д. Наркоситуация и профилактика наркопотребления в вузах / Д. Д. Невирко, Т. В. Коробицина, В. Е. Шинкевич // Социально-гуманитарные знания. – 2011. – № 6. – С. 116 – 130.
47.  Овчаренко В. Педагогическая профилактика наркомании : метод. рекоменд / В. Овчаренко // Основы безопасности жизнедеятельности. – 2005. – № 5. – С. 37 – 41.
48.  Орєшникова І. Б. Попередження підліткової і юнацької наркоманії /  І. Б. Орєшникова / Самара: Інститут Психотерапії, 2001. – 121 с.
49.  Оржеховська В. М. Соціально-педагогічні проблеми девіантної поведінки неповнолітніх у сучасних умовах / В. М. Оржеховська // Педагогіка і психологія. – 1995. – №4. – С. 39 – 42.
50.  Пальчевський С. С. Соціальна педагогіка / С. С. Пальчевський. – К. : Либідь, 2005. – 454 с.
51.  Пелипас В. Е. Проблемные ситуации в сфере профилактики злоупотребления психоактивными веществами среди детей и подростков  / В. Е. Пелипас // Вопросы наркологии. –1998. –№ 4. – 70 – 75 с.
52.  Плющ И. Профилактика злоупотребления психоактивными веществами / И. Плющ, А. Третьякова // Основы безопасности жизни. – 2007. – № 6. – С. 42 – 45.
53.  Родионов В. Профилактика наркомании в школе / В. Родионов, А. Сергеев, Е. Царапкина. – М. : ООО «Чистые пруды», 2005. – 32 с.
54.  Рожков М. И. Профилактика наркомании у подростков / М. И. Рожков, М. А. Ковальчук. – М. : ВЛАДОС, 2003. – 142 с.
55.  Романова О. Л. Наркоман і його оточення / О. Л. Романова // Питання психології. – 2003. – №3. – С. 26 – 32.
56.  Рыбакова Л. Н. Зарубежный опыт привлечения семьи к участию в антинаркотической профилактике / Л. Н. Рыбакова, В. Е. Пелипас // Педагогика. – 2009. – № 9. – С. 108 – 115.
57.  Салагаев А. Л. Наркотизация молодёжи в группах риска: от изучения к профилактике / А. С. Салагаев, А. В. Шашкин. – М. : МГФПШК, 2004. – 118 с.
58.  Семенов С. Ю. Социально-педагогические проблемы детей с девиантным поведением / С. Ю. Семенов // Социальная педагогика. – 2012. – № 1. – С. 109 – 119.
59.  Сидорова Л. Дети «группы риска»: помощь, поддержка, защита / Л. Сидорова // Социальная педагогика. – 2003. – № 2. – С. 98 – 100.
60.  Симатова О. Б. Психология зависимости / Симатова О. Б. – Чита : Изд-во ЗабГГПУ, 2006. – 308 с
61.  Сирота М. А. Профилактика наркомании и алкоголизма / М. А. Сирота. – М. : Изд. центр «Академия», 2007. – 176 с.
62.  Смагин С. В. Аддиктивное поведение / С. В. Смагин. – СПб. : Нева, 2006. – 146 с.
63.  Соболев В. А. Молодёжь и наркотики (социология наркотизма) / В. А. Соболев. – Харьков: Торсинг, 2000. – 432 с.
64.  Стародубова В. И. Влияние наркомании на социально-экономическое развитие общества / В. И. Стародубова, А. И. Татаркина. – М. : Ин-т экономики УрО РАН, 2006. – 380 с.
65.  Столин В. В. Семейные трудности: какие и почему? Задание для самоанализа / В. В. Столин, А. Г. Шмелёв // Семья и школа. – 1985. – № 3. – С. 18 – 21.
66.  Тихомиров С. Признаки потребления психоактивных веществ / С. Тихомиров // Основы безопасности жизнедеятельности. – 2002. – № 9. – С. 55.
67.  Торшин А. Проблема наркомании становится реальной угрозой / А. Торшин // Вопросы социального обеспечения. – 2011. – № 23. – С. 9 – 10.
68.  Хажилина И. И. Профилактика наркомании / И. И. Хажилина. – М. : Ин-т Психотерапии, 2002. – 222 с.
69.  Шабанов П. Д. Наркомании: патопсихология, клиника, реабилитация / П. Д. Шабанов. – СПб.: Лань, 2000. – 368 с.
70.  Шакуров Р. Профилактика наркомании среди учащихся : концептуальные основы / Р. Шакуров // Народное образование. – 2005. – № 7. – С. 143.
71.  Шереги Ф. Э. Оценка наркоситуации в среде детей, подростков и молодёжи : доклад / Ф. Э. Шереги, С. Б. Зайцев. – М. : МГФПШК, 2004. – 119 с.
72.  Шилова М. А. Профилактика алкогольной и наркотической зависимости у подростков в школе / М. А. Шилова. – М: Айрес-Пресс, 2004. – 96 с.
73.  Шипицына Л. М.  Факторы риска и защиты в профилактике злоупотребления психоактивными веществами у несовершеннолетних / Л. М. Шипицына. – М. : МГФПШК, 2004. – 111 с.
74.  Шипицына Л. М. Профилактика злоупотребления психоактивными веществами несовершеннолетними и молодёжью : руководство / Л. М. Шипицына, Л. С. Шпилени. – М. : Образование-Культура, 2003. – 445 с.
75.  Широкова Н. Есть выбор: жизнь без наркотиков / Н. Широкова // Воспитание школьников. – 2004. – № 9. – С. 72 – 75.
76.  Щербина Л. Ф. Методичні підходи до психологічної реабілітації осіб, залежних від наркотичних речовин / Л. Ф. Щербина // Практична психологія та соціальна робота. – 2000. – №8. – 43 с.
77.  Юнак В. Ю. Наркоманія – дорога в безодню / В. Ю. Юнак. – К. : Здоров’я, 2001. – 160 с.
78.  Caulkins J. School-Based Drug Prevention: What Kind of Drug Use Does It Prevent? / J. Caulkins. – Pittsburgh : Rand Corporation, 2002. – 198 p. – Режим доступу: http://www.rand.org/content/dam/rand/pubs/ monograph_reports/2007/MR1459.pdf. – Назва з екрана.
79.  Hanson G. Drugs and Society / G. Hanson. – Sudburry : Jones & Bartlett Publishers, 2009. – 551 p. – Режим доступу: http://www.jblearning.com/samples/0763738123/Table%20of%20Contents%20and%20Preface_Hanson_Drugs%20and%20Society_9e.pdf. – Назва з екрана.
80.  Knowles R. Prevention That Works!: A Guide For Developing School-Based Drug and Violence Prevention Programs / R. Knowles. – London: Corwin Press, 2001. – 225 p. – Режим доступу: http://www.indiana.edu/~safeschl/psv.pdf. – Назва з екрану.
81.  Penney D. Addictive conduct and family / D. Penney. – Chicago: Prentice Hall, 1998. – 460 p. – Режим доступу:  http://www.unf.org/education/pdf/44543.pdf. – Назва з екрана.
82.  Tullis G. Work is with family of drug addict / G. Tullis. – Essex: Pearson Education Limited, 2000. – 144 p. – Режим доступу: http://www.aw.edu/hivandaids/552n.pdf . – Назва з екрану.

ДОДАТКИ

Додаток А

Стать___ Вік___ Клас___

Інструкція. Заповни праві стовпці цифрами з лівого стовпця.

Питання	Паління	Алкоголь	Наркотики
Вживання:  не вживав/ла взагалі  спробував/ла один раз  2 – 3 рази в рік  щомісяця  1 раз або більше в день
Хто дав спробувати:  батьки  родичі  друзі  малознайомі люди  самостійно
Привід вживання:  подія в житті  компанія друзів  вимагає організм  немає чого робити  горе, образа  поганий настрій  радість  для сміливості
Чи можете Ви відмовитися  так  ні  не знаю

Щиро дякуємо за участь!

Додаток Б

Стать___ Вік___ Клас___

Інструкція до анкети

Нас дуже цікавить ваша думка з деяких питань, що стосуються молодіжних проблем. Заповните, будь ласка, анкету

1. Як ви думаєте, скільки серед ваших однокласників тих, хто вже курить?

а) ніхто;

б) 1-2 людини;

в) близько третини;

г) близько половини;

д) більшість.

2. Скільки серед ваших однокласників тих, хто вживає алкогольні напої?

а) ніхто;

б) 1-2 людини;

в) близько третини;

г) близько половини;

д) більшість.

3. Скільки серед ваших однокласників тих, хто хоча б раз спробували наркотики?

а) ніхто;

б) 1-2 людини;

в) близько третини;

г) близько половини;

д) більшість.

4. Скільки серед ваших друзів тих, хто вживає наркотики?

а) ніхто;

б) 1-2 людини;

в) близько третини;

г) близько половини;

д) більшість.

5. Чи вважаєте ви куріння марихуани, гашишу й інших видів «травки» наркоманією?

а) так;

б) ні.

6. Звідки Ви отримуєте інформацію про шкоду наркотиків?

а) не одержував;

б) від батьків;

в) зі школи;

г) з телебачення;

д) з газет, журналів;

е) від друзів;

ж) від співробітників міліції;

з) від наркологів;

и) інше (указати).

7. Яку інформацію про шкоду наркотиків ви вважаєте найцікавішою й достовірною?

а) від батьків;

б) зі школи;

в) з телебачення;

г) з газет, журналів;

д) від друзів;

е) від співробітників міліції;

ж) від наркологів;

з) інше (указати).

8. Що з перерахованого досить часто має місце у вашій школі:

а) приниження особистості;
б) бійки;
в) злодійство;
г) куріння в будинку школи;
д) вилучення грошей;
е) вживання алкоголю;
є) вживання наркотиків;
ж) інші антисуспільні вчинки (які).

9. Після уроків ти відвідуєш:

а) факультативи в школі;
б) курси;
в) спортивну секцію;
г) гуртки;
д) не займаєшся нічим.

10. Для відпочинку й розваги учнів у вашій школі проводять:

а) дискотеки;
б) «Вогники» у класі;
в) предметні тижні, вечори;
г) спектаклі;
д) спортивні змагання;
е) походи;
ж) екскурсії в музеї;
з) відвідування театрів;
і) не проводиться нічого.

Щиро дякуємо за участь!

Додаток В

Стать___ Вік___ Клас___       

1. Чи можете Ви купити собі алкогольні напої (пиво, вино, горілку)?

2. Чи помічали Ви, що в магазинах вашого району алкоголь продають неповнолітнім?

3. Чи Вважають дорослі, близькі вашій сім’ї, що пити, курити, приймати ліки в великих кількостях – цілком нормально?

4. Чи є недалеко від Вашого будинку або школи винні (алкогольні) магазини?

5. Чи живете Ви у важких матеріальних умовах (постійні борги, недоїдання) або, навпаки, Ваші матеріальні умови далеко перевищують можливості оточуючих (у цьому випадку теж відповідайте «так»).

6. Чи напиваються Ваші сусіди, чи порушують закон, чи хуліганять вони у нетверезому стані?

7. Чи є в родині родичі, залежні від алкоголю або наркотиків?

8. Чи п’є хто-небудь в родині (вживає наркотики) хоча б час від часу?

9. Чи дають Вам повну свободу поведінки відносно алкоголю й наркотиків?

11. Ви проводите з батьками час неохоче (мало розмовляєте, уникаєте контактів, замикаєтесь в собі)?

12.  Чи були Ви агресивні в ранньому дитинстві ( до 10 років)?

13. У Вас постійні невдачі в школі?

15. У ранньому дитинстві Вас не приймали у свою компанію ровесники?

16. Ваші друзі й подруги курять, випивають, пробують наркотики?

17. Ви відчуваєте самотність, ізольованість, у Вас немає друзів?

19. Чи був у Вас ранній (до 14-15 років) контакт із  алкоголем, палінням, наркотиками?

20. Чи відчували ви труднощі при відповідях на ці запитання?

Додаток Г

ПРОГРАМА 
ВСТУПНОГО ІНСТРУКТАЖУ 
з охорони праці та безпеки життєдіяльності в навчальному закладі

1. Загальні відомості

1.1. Трудова дисципліна ґрунтується на свідомому і сумлінному виконанні правил. 

1.2. Працівники (назва закладу) (далі – заклад) приймаються на роботу за трудовим договором, контрактом або на конкурсній основі згідно до чинним законодавством. Вони можуть працювати за сумісництвом згідно з чинним законодавством України.

1.3. Усі працівники при прийнятті на роботу і в процесі роботи (раз на три роки) проходять навчання і перевірку знань з питань охорони праці та безпеки життєдіяльності (пожежна і радіаційна безпека, техніка безпеки при виконанні робі, що можуть привести до травмування, надання першої допомоги потерпілим від нещасних випадків, про правильні дії при виникненні аваріях тощо) та періодично інструктажі (вступний – один раз при оформленні на роботу, первинний, повторний, позаплановий та цільовий).

1.4. Допуск до роботи осіб, які не пройшли спеціального навчання, інструктажів і перевірки знань з охорони праці та безпеки життєдіяльності, забороняється. 
1.5. Працівники зобов’язані:

- виконувати правила внутрішнього розпорядку, дотримуватися дисципліни праці, трудитися сумлінно; 

- виконувати вимоги з охорони праці та безпеки життєдіяльності, передбачені відповідними правилами та інструкціями;

- берегти обладнання, інвентар, матеріали, навчальні посібники, тощо, виховувати у дітей бережливе ставлення до майна закладу; 

- у встановлені строки проходити медичний огляд. 

1.6. Коло обов’язків (робіт), що їх виконує кожен працівник закладу за своєю спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, визначається посадовими та функціональними інструкціями і положеннями, затвердженими в установленому порядку тарифно-кваліфікаційними довідниками посад службовців і тарифно-кваліфікаційними довідниками робіт і професій робітників, положеннями і правилами внутрішнього розпорядку закладу.

1.7. У закладі для вчителів за погодженням з профспілковим комітетом встановлений п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями, а для окремих педагогічних працівників і обслуговуючого персоналу робочий тиждень (день) визначається графіками роботи. 

1.8. Час початку і закінчення роботи встановлюється у відповідності з режимом робочого дня і затверджується директором закладу. Робочий час педагогічних працівників визначається навчальним розкладом, графіком роботи. 
1.9. Тривалість робочого дня обслуговуючого персоналу і робітників визначається графіком змінності, який складається відповідно до встановленої тривалості робочого часу на тиждень.

1.10. На бажання працівника, який працює у святковий день, йому може бути наданий інший день відпочинку. 

1.11. Необхідність підвищення рівня безпечних умов праці у закладі, як одного із навчально-виховних закладів зумовлена особливою турботою про збереження життя і здоров’я підростаючого покоління. У процесі навчання учні оволодівають різносторонніми знаннями, вони також залучаються до суспільне корисної, продуктивної праці. У зв’язку з цим, першочерговим є завдання створення здорових і безпечних умов праці й навчання. 
1.12. Охорона здоров’я і життя учнів під час навчально-виховного процесу закладу, при залученні їх до суспільно корисної праці організовується так, щоб заздалегідь виключити можливі несприятливі наслідки, а заходи щодо виконання вимог норм, правил та інструкцій з техніки безпеки, щоб мали попереджувальний, профілактичний характер, тобто виключали б ситуації, які можуть призвести до травматизму. 

1.13. Обов’язковим у роботі з охорони праці та безпеки життєдіяльності в закладу є навчання та інструктування про безпечні методи праці працюючих і безпечні методи навчання для учнів.

1.14. Виконання вимог правил з техніки безпеки вчителями та викладачами і класними керівниками закладу, завідуючими кабінетами, адміністрацією та іншими працівниками є обов’язковим у роботі, яка спрямована на організацію безпечних та здорових умов праці співробітників, а також збереження життя та здоров’я учнів - під час проведення занять у навчальних кабінетах, лабораторіях, спортивних залах, інших навчальних приміщеннях закладу та в період проведення навчальних заходів (екскурсії, практичне навчання на свіжому повітрі, змагання тощо) за межами закладу. 

2. Основні положення Закону "Про охорону праці", Кодексу законів про працю та інших нормативних актів про охорону праці (Основні законодавчі акти з охорони праці).

2.1. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону праці, їх життя і здоров’я у процесі трудової діяльності визначає Закон України "Про охорону праці", введений в дію Верховною Радою з 14 жовтня 1992 р. із змінами від 2002 року Закон "Про охорону праці" поширюється на всіх громадян, що працюють (ст. 2). 

2.2. Закон проголошує, що кожен працівник має право відмовитись від дорученої роботи, якщо створилася ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я, або для людей, які його оточують (ст. 7. вищезазначеного закону). 
2.3. Працівникам видається безплатно за встановленими нормами спецодяг та інші засоби індивідуального захисту на таких видах робіт (ст. 10. вищезазначеного закону). 

- на роботах, пов’язаних із забрудненням; 

- на роботах, що здійснюються в несприятливих температурних умовах; 

- на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці. 

2.4. Якщо нещасний випадок трапиться внаслідок невиконання працівником вимог нормативних актів про охорону праці, виділяється розмір допомоги, який визначається комісією з розслідування нещасного випадку. 

2.5. У разі смерті потерпілого встановлюється такий розмір одноразової допомоги його сім’ї: не менше п’ятирічного заробітку працівника на його сім’ю, і, крім того, не менше однорічного заробітку на кожного утриманця потерпілого, а також на його дитину, яка народилася після його смерті (ст. 11. вищезазначеного закону). 
2.6. Закон передбачає також відшкодування моральних збитків працівникові, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до них, порушили нормальні життєві зв’язки потерпілого.

3. Кодекс законів про працю України — основний закон 
національного трудового законодавства

3.1. Законодавство про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянином України права розпоряджатися своїми здібностями продуктивної і творчої праці, регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ незалежно від форми власності. 

3.2. Працівники мають право на: 

-відпочинок згідно з законами про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки; 

-здорові і безпечні умови праці; 

-матеріальне забезпечення у порядку соціального страхування у старості, при хворобі, втраті працездатності, а також матеріальну допомогу у разі безробіття; 

-об’єднання у професійні спілки; 

-вирішення колективних трудових конфліктів. 

3.3. Закон України "Про охорону здоров’я населення" визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи охорони здоров’я населення в Україні. Згідно цього закону громадяни зобов’язані: 

-піклуватися про своє здоров’я і здоров’я своїх дітей, не шкодити здоров’ю інших громадян; 
-проходити своєчасні профілактичні щеплення та медичні огляди; 
-надавати невідкладну допомогу іншим громадянам, які потрапили в умови, що загрожують їхньому життю і здоров’ю. 

4. Загальні правила електробезпеки

4.1. Електробезпека - це система організаційних і технічних заходів і засобів, які забезпечують захист людей від шкідливого і небезпечного впливу електричного струму, електричної дуги, електромагнітного поля і статичної електричної електрики. 
4.2. Електротравма - це травма, викликана впливом електричного струму або електричної дуги.

4.2.1. Особливості електротравматизму: 

- організм людини не наділений властивістю , за допомогою якої можна було б визначити наявність електроструму; 

-електротравма може виникнути без безпосереднього контакту зі струмо-провідниками, частинами устаткування (ураження через електричну дугу, крокову напругу, тощо); 

-електричний струм, проходячи через тіло людини, діє не тільки в місцях контактів і на шляху проходження через організм, а й на центральну нервову систему, що спричиняє ураження внутрішніх органів (порушення нормальної діяльності серця, зупинку дихання тощо).

- дія електричного струму на організм людини супроводжується зовнішнім ураженням тканин та органів у вигляді механічних ушкоджень електричних знаків, електро-металізації шкіри, опіків. 

- електричний струм, проходячи через організм людини, спричиняє термічну, електролітичну та біологічну дії. 

- термічна дія струму виявляється в опіках окремих ділянок тіла, в нагріванні до високої температури кровоносних судин, нервів, серця, мозку, що стає причиною серйозних функціональних розладів. 

- електротермічна дія струму виявляється в розкладанні органічної рідини крові, що призводить до значних порушень її фізико-хімічного складу.

- біологічна дія струму виявляється у подразненні і збудженні живої тканини організму, що супроводжується мимовільним скороченням м’язів.
- тривалість проходження струму через організм впливає на кінцевий результат ураження: чим довше проходження струму, тим більша можливість тяжкого і смертельного наслідку.

- правильне користування електроенергією виключає випадки ураження електричним струмом. 

4.3. Основні вимоги, яких потрібно дотримуватись при користуванні електроенергією: 
- захист від коротких замикань (автомати, пробкові запобіжники) у електропроводці повинен бути завжди справним. 
- заміна заводських запобіжників, навіть тимчасово, усілякими металевими провідниками ("жучками") може стати причиною нещасного випадку чи пожежі. 
4.4. Основною умовою безпечного застосування електроенергії у приміщеннях є справний стан ізоляції електропроводів, електроприладів і апаратів, електричних щитків, вимикачів, штепсельних розеток, лампових патронів і світильників, а також електрошнурів, з допомогою яких вмикають в електромережу електроприлади, тому необхідно слідкувати за станом ізоляції, забезпечуючи своєчасний ремонт. 
4.5.Щоб уникнути пошкодження ізоляції, забороняється: 
- підвішувати електропровід на цвяхах, металевих і дерев’яних предметах; 
- перекручувати проводи; 

- закладати провід і шнури за газові і водопровідні труби, за батареїопалення; 
- витягати за шнур вилку з розетки. 

4.6. У приміщеннях, де електропроводка зроблена закритим способом під штукатуркою, забивання у довільні місця стіни цвяхів (костилів) для підвішування штор, картин та інших предметів, а також пробивання отворів і борінок може призвести до пошкодження схованої електропроводки і ураження електричним струмом. Тому всі подібні роботи треба виконувати, попередньо переконавшись у відсутності в даному місці електропроводки. 

4.7. Освітлювальну арматуру і електролампи небезпечно чистити від забруднення і пилюки при ввімкненому вимикачі, тобто під напругою, мокрими чи вологими ганчірками. Чистку треба виконувати при вимкненому вимикачі сухою ганчіркою, стоячи на підставці, яка не проводить електроструму. 
4.8. Пошкоджені вимикачі, лампові патрони, штепсельні розетки, електроприлади і апарати заборонено замінювати під напругою. Для цього прилад, апарат слід вимкнути з електромережі, а при ремонті електропроводки - викрутити запобіжник (чи вимкнути автомат). Цю роботу повинна виконувати особа, яка обізнана з правилами ремонту. 

4.9. При користуванні переносними приладами, електроінструментами небезпечно одночасно торкатись батареї опалення, водопровідних труб та інших заземлених металевих конструкцій, тому що при пошкодженні ізоляції електричного приладу через тіло людини, яка доторкнулась до названих металевих конструкцій, пройде небезпечний для організму струм. 
4.10. Небезпека ураження електричним струмом може виникнути також у таких випадках: 
- при користуванні електроприладами із пошкодженою ізоляцією, електроплитками із відкритою спіраллю; 

- саморобними електропечами, електроводонагрівачами, при заповненні водою електронагрівальних приладів (чайників, каструль, самоварів, тощо), вже ввімкнених в електромережу; 

- при порушенні порядку ввімкнення приладу у електромережу необхідно електрошнур спочатку підключити до приладу, а потім до мережі, а не навпаки; 
- при застосуванні оголених кінців проводу замість штепсельних вилок. 
4.11. Діти, не усвідомлюючи небезпеки, доторкаються до електроприладів, ввімкнених у електромережу, і часто отримують опіки й більш серйозні травми. Необхідно виключити можливість доступу дітей до електроприладів і відкритих розеток. 
4.12. Особливо обережним треба бути при користуванні електроенергією у вологих приміщеннях, у приміщеннях із земляною, цегляною і бетонною підлогою (підвали, ванна кімната, вбиральня та ін.), які є добрим провідником струму, бо за таких умов небезпека ураження електричним струмом збільшується. Тому в санвузлах та інших подібних приміщеннях не дозволяється встановлювати вимикачі і штепсельні розетки, користуватись ввімкненими в електромережу різними електронагрівальними приладами (плитками, камінами, рефлекторами), пральними машинами і переносними світильниками, а також використовувати стаціонарні світильники без запобіжної арматури.

5. Основи гігієни та санітарії

5.1. Санітарія - це система організаційних і технічних заходів, спрямованих на усунення потенційно небезпечних факторів і запобігання захворювань та отруєнь. 
5.2. До організаційних заходів санітарії належать: 
- дотримання вимог охорони праці жінок та осіб віком до 18 років;

- проведення попередніх та періодичних медичних оглядів; 

- забезпечення працюючих у шкідливих умовах лікувально-профілактичним обслуговуванням. 
5.3. Технічні засоби , які використовуються для виконання санітарних вимог передбачають: 
- систематичне підтримання чистоти у приміщеннях і на робочих місцях;

- розробку та конструювання обладнання, що виключає виділення пилу, газів та пари, шкідливих речовин у приміщеннях;

- влаштування систем вентиляції та кондиціювання робочого місця із шкідливими умовами праці; 

- забезпечення захисту працюючих від шуму, вібрації, різних видів випромінювання. 
5.4. Граничні норми підіймання та переміщення вантажів вручну для жінок становлять 10 кг , для підлітків віком 16-17 років встановлені такі граничні норми переміщення та підіймання важких речей: для юнаків - 12,6 кг; для дівчат - 6,3 кг. 

5.5. Забороняється використання побутових приміщень не за призначенням. Усі побутові приміщення повинні мати на видному місці укомплектовані аптечки. Дезінфекцію побутових приміщень необхідно здійснювати не рідше одного разу на місяць.

5.6. Працівник має право: 

- одержувати інформацію про стан свого здоров’я на основі висновків медичної комісії; 
- відмовитись від роботи, яка протипоказана йому згідно з медичними висновками. 
5.7. Працівник зобов’язаний проходити в установленому порядку і термінах медичні огляди та виконувати медичні рекомендації. 

1. История развития ЭВМ
2. В управленческой деятельности процесс принятия решений состоит из трех этапов-Информационное обеспечени
3. Лекция 8 Информационная модель ~ информационнологическая модель предметной области ИЛМ ПО
4. Финансовые результаты и распределение прибыли предприятия
5. ГОМЕЛЬСКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ МЕДИЦИНСКИЙ УНИВЕРСИТЕТ Военная кафедра Д.html
6. Проблемы взаимодействия общества и природы в современных условиях
7. тема модели развивающих уроков включает в себя три последовательных этапа- Пе
8. Функции управления БЖД
9. Лабораторная работа 3 Изучение способов построения графиков в программной среде
10. DdMMyyyy 29122013 Билеты по истории Казахстана с ответами 1
11. Лабораторная работа 3 Тема- Гомоморфизм групп
12. ресурсами и их использованием; факторами производства и результатами их использования; совокупным про
13. ТЕМА 9 ПРАВОВАЯ ОХРАНА ОКРУЖАЮЩЕЙ ПРИРОДНОЙ СРЕДЫ В ПРОМЫШЛЕННОСТИ ЭНЕРГЕТИКЕ И НА ТРАНСПОРТЕ
14. Финансовая, кредитная и бюджетная системы
15. 201 г. Гражданин РК паспорт серия N выдан
16. темами знаков и правил их употребления
17. Організація депозитних операцій комерційними банками з фізичними особами.html
18. Совершенствование политики распределения предприятия
19. тематики организмов Вид 3 популяция род 4 отдельн
20. Амины

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе