Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Державний Вищий Навчальний Заклад
Київський Національний Університет ім Тараса Шевченко
Реферат на тему - причини та напрями масової еміграції українців Австро-Угорської імперії наприкінці 19 – на початку 20 ст
Виконав студент
2 курсу, 5 групи
Чумаченко Ярослав Валерійович
Київ 2013
Зміст
Вступ
Причини і характер еміграції
Еміграція в США
Еміграція до Бразилії
Еміграція в Канаду
Список використаної літератури
Вступ
У XX столітті мільйони українців покинули свою батьківщину в пошуках кращої долі на чужині. Багатьом довелося зробити це з соціально-економічних причин. Величезна кількість східних українців переселилося або було переселено в азіатську частину Російської імперії, а пізніше Радянського Союзу, і їх не можна вважати емігрантами в загальноприйнятому сенсі цього слова. На противагу їм західні українці прямували на Захід у Новий Світ, де вони зіткнулися не тільки з незнайомою землею, але і з зовсім іншими політичними, економічними, соціальними і культурними умовами. Саме до них застосовується поняття «українські емігранти». Багато українці залишали свою землю також з політичних причин. Не бажаючи визнавати радянську владу, вони вважали за краще вигнання. Трудову і політичну еміграції склали три різних хвилі українців, яких і до наших днів прибиває до чужих берегів.
ПРИЧИНИ І ХАРАКТЕР ЕМІГРАЦІЇ
Важливу роль у виїзді українців в інші країни, навіть у періоди переважання економічної еміграції, відігравали політичні мотиви. Дискримінація української культури, традицій, мови, утиски й переслідування, а нерідко й загроза неминучої розправи за найменші прояви національної самосвідомості, відстоювання права українського народу самому визначати свою долю — все це підсилювало еміграційні настрої українців.
Традиційно вважається, що початок українській діаспорі поклала група українських переселенців із південно-східної Пряшівщини до Бачки та Банату (територія колишньої Югославії), яка осіла тут у середині XVIII ст. Упродовж другої половини XIX ст. ці українські поселення, зокрема в Сремі, поповнили вихідці з північної Пряшівщини. Водночас у 1890-І898 рр. близько 8 тис. українських поселенців, переважно з Галичини, прибуло до Боснії.
Масова міграція українців за межі українських земель припадає на останню чверть XIX ст. З українських територій, що входили до складу Росії, цей рух був спрямований на Схід, передусім в азіатську частину імперії. З Австро-Угорщини переселенський рух спрямовувався на Захід, до Америки. В обох випадках переселення українського селянства зумовлювалося переважно соціально-економічними причинами. Утвердження капіталізму супроводжувалося малоземеллям або й повним обезземелюванням селянства, внаслідок чого майже 70% працездатного населення (передусім на селі) не мало змоги віднайти застосування своїм робочим рукам.
Переселенський рух з українських земель між двома світовими війнами отримав назву "другої хвилі масової української еміграції". Поряд із соціально-економічними причинами, які стимулювали цей процес, зокрема еміграцію українців зі Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття (після закінчення Першої світової війни і розпаду Австро-Угорщини ці території відійшли, відповідно, до Польщі, Румунії та Чехословаччини), самодостатнє значення для започаткування цієї еміграційної хвилі мали політичні причини.
Українці, що іммігрували до Нового Світу перед першою світовою війною, як правило, намагалися поліпшити своє вкрай незадовільне матеріальне становище. Для цього вони обирали один із двох можливих шляхів. Більшість прямувала до Сполучених Штатів, де влаштовувалася робітниками на шахтах і фабриках, розташованих у великих містах або ж поблизу них. Ці іммігранти, переважно молоді парубки, спочатку планували залишатися у Сполучених Штатах доти, доки не зароблять стільки грошей, щоб повернутися до рідних осель, придбати там досить землі та загосподарюва¬ти. Втім, із часом, перспективи життя у Сполучених Штатах стали здаватися їм яскравішими, ніж ті, що чекали їх на батьківщині. З приїздом жінок-українок почалося бурхливе зростання українських громад у великих містах на північному сході Сполучених Штатів.
Іншу групу перших українських іммігрантів складали ті, хто, покидаючи свої села, сподівався зайнятися сільським господарством у чужих краях, де земля була дешевою та приступною. З самого початку ці іммігранти, що найчастіше лишали батьківщину цілими сім'ями, планували осісти на нових землях назавжди. Оскільки ці землі, як правило, містилися в незаселених районах (наприклад, де-небудь у бразільській чи канадській глушиш), цим іммігрантам доводило¬ся вступати у важку, виснажливу боротьбу з природою.
Розпорошившись по багатьох країнах світу, насамперед Європи, відчуваючи нестатки й труднощі повсякденного життя, українські емігранти все ж не перетворилися в безлику людську масу. Вони виявили достатні внутрішні сили для самоорганізації, а відтак — для збереження себе як частини українського етносу, відірваної через вказані вище причини від його ядра. Цьому сприяла діяльність створених емігрантами в місцях їхнього скупчення численних громадських і культурно-освітніх установ. Великим досягненням стало заснування, зокрема в Чехословаччині, кількох українських вищих навчальних закладів і науково-дослідних інституцій.
Еміграція в США
Окремі українці з'являлися в Америці ще задовго до того, як сюди нахлинула перша масова хвиля емігрантів на межі XIX-XX ст. Українські імена можна зустріти серед засновників колонії Джеймстаун у Вірджинії або серед учасників американської революції і громадянської війни. Коли Росія заснувала свої колонії на Алясці і в Каліфорнії, в числі їх мешканців були українські козаки і цивільні особи. Втім, поява в Америці перші національно свідомого українця зазвичай пов'язують з ім'ям Агапія Гончаренко православного священика з Київської губернії, людини революційних поглядів, особисто знайомого з Шевченком. У 1867 - 1872 рр.. ця оригінальна, авантюрного складу особистість редагувала газету «Вісник Аляски» першу американську газету, де публікувалися матеріали про Україну та її людей. Пізніше Гончаренко став дуже відомий у Каліфорнії, де спробував заснувати на початку XX ст. українську соціалістичну колонію. Інший досить колоритною постаттю був Микола Судзиловський-Руссель київський лікар і революціонер, що жив в 1880-і роки в Каліфорнії і згодом переїхав на Гаваї, де став президентом місцевого сенату. Він також намагався залучити українців на свою нову батьківщину. Однак перша велика група українських емігрантів у Сполучені Штати суттєво відрізнялася від своїх колоритних попередників. Це були в основному селяни Закарпаття та Лемківщини найзахідніших і найменш розвинених українських земель. Вісті про напівміфічному краї, що лежить далеко за морями, вперше донесли закарпатцям і лемкам їхні західні сусіди словаки, угорці та поляки. У 1877 р . випала можливість перевірити достовірність цих легенд. Вугільна компанія Пенсільванії, зіткнувшись зі страйками, вирішила використовувати як штрейкбрехерів дешеву робочу силу з найбідніших районів Австро-Угорської імперії. Коли агенти компанії пропонували молодим лемкам і закарпатцям підйомні на переїзд до Америки (з подальшим вирахуванням цих сум з платні), вони знайшли чимало охочих. А коли від тих, хто виїхав на заробітки стали приходити вражаючі грошові перекази і обнадійливі звістки (часто прикрашають агентами компаній), результат до Америки набув масового характеру. Подібно до своїх незліченних попередникам і послідовникам, молодь, що витримала довгий, виснажливий переїзд до Америки, незабаром починала розуміти, що ця країна не тільки надає великі можливості, але і вимагає напруженої роботи. Спочатку більшість новоприбулих влаштовувалося на шахтах і металургійних заводах Західної Пенсільванії, і цей район став осердям ранньої української еміграції. Інші знаходили роботу на фабриках Нью-Йорка, Нью-Джерсі, Коннектикуту, Огайо, Іллінойсу. Спочатку було дуже важко: колишні селяни стикалися з дивною, чужою землею і незрозумілою мовою; їх кидало в метушливий, незвичний і непривітний світ міст, де доводилося працювати в оточенні величезних і галасливих, постійно рухаються механізмів. До першої світової війни середній заробіток фабричного робітника чи шахтаря становив 1-2 долари за 9-10 годинний робочий день. Жити доводилося в перенаселених нічліжних будинках компаній чи мебльованих кімнатах. Оскільки метою перших емігрантів було накопичити кілька сотень доларів і швидше повернутися додому, вони обмежували себе навіть у найнеобхіднішому, витрачаючи мінімум грошей на одяг та їжу. Багатьом, щоправда, не вдавалося подолати поклик корчми. У цілому українські емігранти були економічно самодостатньою і законослухняною групою: у порівнянні з іншими емігрантськими громадами вони давали найменший відсоток людей, які потребували благодійності (0,04%) або звинувачувалися в порушенні закону (0,02%). У той же час останніх серед ірландців, наприклад, було 4%, німців-1, 8%, поляків-1%. Тимчасовий характер перебування перших емігрантів у США помітно позначилась на їх ставлення до американського суспільства: вони нехтували вивченням англійської мови, мало контактували з американцями, не прагнули до отримання американського громадянства, практично не цікавилися політичним життям Америки. Найбільшою мірою їхні інтереси були пов'язані з батьківщиною. Однак зі зростанням еміграції приходили зміни. Все більше емігрантів приймали рішення залишитися в Америці назавжди. До того ж у великих кількостях сюди стали прибувати жінки з Україною, хоча навіть в кінці 1905 р . вони становили лише 25-30% емігрантів. Зазвичай вони влаштовувалися прислугою в сім'ях українських чи польських євреїв. Пізніше багато знаходили роботу на швейних фабриках. З утворенням сімей, приїздом в США до чоловіків та їхнім батькам дружин і дітей життя українських громад увійшла в нормальну колію. Найбільш заповзятливі емігранти налагоджували всередині громад систему сервісу, відкриваючи невеликі бакалійні та м'ясні магазини, мебльовані кімнати.
Еміграція до Бразилії
Перший час Бразилія здавалася українцям найбільш привабливим місцем. У 1895 р ., Коли в Галичині з'явилися агенти італійських пароплавних компаній, що обіцяли дешеві й родючі землі в Бразилії, почалася справжня «бразильська лихоманка». У шлях рушили близько 15 тис. безземельних селян, що мали дуже туманне уявлення про те, що за країна Бразилія й де вона знаходиться. Однак, прибувши сюди, замість обіцяного чорнозему вони отримали наділи в непрохідних джунглях на околицях Прудентополіс, штат Парана. Кинуті напризволяще, страждаючи від нездорового клімату, зіштовхуючись з вороже налаштованими індійцями і, що гірше за все, зовсім позбавлені медичної допомоги, багато хто вмирав незабаром після приїзду. Частина поверталася додому. Залишився, намагалися налагоджувати господарство в боротьбі з дикою природою. Однак, незважаючи на всі ці труднощі, мрія про дешеву землю продовжувала притягати галичан у Бразилію. Перед початком першої світової війни в штат Парана прибула нова хвиля українських емігрантів чисельністю в 15 - 20 тис. чоловік. Втім, коли стало широко відомо про більш сприятливих умовах у США і Канаді, еміграція в Бразилію різко скоротилася. У міжвоєнний період сюди переїхали всього 9 тис. чоловік, в основному з Волині. Після другої світової війни до них приєдналися ще 7 тис. Багато з них, правда, згодом перебралися до Північної Америки. В даний час українців у Бразилії налічується до 150 тис. Близько 80% з них живуть компактно в штаті Парана, в районі, іменованому «бразильської України». Центром українського життя є місто Прудентополіс. Найвпливовішою української інституцією в Бразилії є Українська католицька церква, яка налічує 17 парафій і 52 священика. Останнім часом серед тутешніх українців збільшується прошарок зайнятих у бізнесі, освіті, інших сучасних професіях. Однак більшість бразильських українців, як і їхні предки-першопоселенці, залишаються бідними фермерами. Цей відносний застій робить їх унікальним явищем серед українців, що живуть в діаспорі. Обробляючи неплодоносние землі, не пробиваючись до приносить хороші доходи занять, живучи в нерозвинених, ізольованих регіонах, українські фермери відокремлені від передових секторів бразильської економіки. Вони продовжують жити в селах і будинках, що мало відрізняються від тих, в яких жили їхні попередники. Хоча 90% народилося вже в Бразилії, обмеженість контактів дозволила зберегти їм рідну мову. У багатьох відносинах їх сільські громади сильно нагадують галицькі «громади» минулого сторіччя.
Еміграція в Канаду
Якщо Бразилія розчарувала, то Канада згодом і після вкладення величезної праці перевершила всі очікування українських емігрантів. Її великі прерії швидко перетворилися на предмет жадання шукають землю селян з Галичини та Буковини. Першими українськими емігрантами в Канаді вважаються сміливі і заповзятливі Іван Пилипів та Василь Єленяк. У 1891 р . вони оселилися в Західній Канаді. Повернувшись до Галичини, Пилипів умовив шість сімей з рідного села Небилів переїхати до Канади. У результаті в 1892 р . «Небилівська група» заснувала перше постійне українське поселення в Една-Стар поблизу Едмонтона в канадській провінції Альберта. Однак масова еміграція українців в Канаду почалась багато в чому завдяки Йосипу Олеськіву професору-агроному, українських народників. Одержимий ідеєю поліпшення селянської долі, він приїхав до 1895 р . до Канади, щоб особисто дослідити умови тутешнього життя. Побачивши, які можливості надає селянам захід Канади, Олеськів опублікував цілу серію популярних брошур, що набули поширення, у яких відмовляв селян емігрувати в Бразилію і закликав переїжджати до Канади. Його зусилля були підтримані канадським урядом. Міністр внутрішніх справ Канади Кліффорд Сіфтон був вражений здатністю працьовитих українців освоювати дикі прерії: «Я думаю, що потужний селянин в баранячому кожусі, який народився на землі, який має за плечима десять поколінь предків-хліборобів, з потужною дружиною і півдюжиною дітей якраз те, що нам потрібно ». З часом захоплені листи з Канади, що описували тутешнє життя в рожевих тонах, і підбадьорливі чутки, розпускається агентами пароплавних компаній, сприяли зростанню еміграції в прерії. Канада дійсно обіцяла багато. Земля прерій була родючою, хоча і вимагала тяжкої праці для обробки. Води вистачало всім. Дерево, настільки дороге в Старому Світі, було доступне в необмежених кількостях для будівництва та опалення. І клімат був майже таким же, як на батьківщині. Піклуючись про заселення безлюдних прерій, уряд продавало тутешні землі за символічною ціною 10 доларів за 160 акрів ( 64 га ). Українцям дозволялося селитися компактно, тому на милі навколо їх сусідами були співвітчизники. Приваблювало й те, що політична система Канади була стабільною і демократичною, а суспільство та економіка сучасними і прогресивними. Можливості, що надаються Канадою, були великі, однак для їх реалізації потрібні не менші зусилля. Емігранти, що прибували на чужину, майже або зовсім не мали грошей, не говорили по-англійськи і часто були неграмотні. Після довгого виснажливого шляху вони виявлялися посеред холодних незаселених безкрайніх рівнин. Першою і складним завданням ставало просте виживання. Щоб захиститися від холоду, будували однокімнатні примітивні халупи. Не маючи грошей і можливості засіяти ще не очищену землю, вони опинялися перед загрозою постійного голоду чи навіть смерті. У пошуках заробітків на найнеобхідніше чоловіки перетинали всю країну. Тим часом жінки, що залишилися на своїх ділянках, займалися благоустроєм житла, доглядали за дітьми і намагалися розчищати землю для посіву. Будучи не в змозі купити машини або хоча б тяглова худоба, емігранти виконували всю роботу вручну. Зазвичай проходило кілька років, перш ніж вдавалося зібрати перший урожай. Для того ж, щоб розчистити під засів всю ділянку, часто було потрібно 15 - 20 років виснажливої праці. Стан справ погіршувався відкритої дискримінацією емігрантів. Хоча Сіфтон і деякі інші урядовці визнавали корисність емігрантів з України, багато канадців думали інакше. Вперше зіткнувшись з емігранти не англо-саксонського походження, населення Західної Канади запротестувало проти «навали брудних, неосвічених жебраків іноземців». Багато газет виступали проти «покидьків Європи», які могли завдати моральної та інтелектуальний збиток канадському суспільству, знизити його культурний рівень. Те, що українці селилися компактними громадами, одягалися в традиційні вбрання, розмовляли на своїй мові і дотримувалися візантійської обрядовості, тільки розпалювало пристрасті. Незважаючи на ці труднощі, українські емігранти поступово освоювалися в Канаді. З часом вони підняли мільйони акрів земель. Широкі канадські рівнини засіяли їх акуратні білі хати та церкви з цибулинними куполами. Коли напередодні першої світової війни підскочили ціни на зерно, багато українців розбагатіли. Впевнено затверджувалася їх репутація як сумлінних, працьовитих господарів, і ворожість до них стала остигати. Канадцям довелося визнати вирішальну роль українських емігрантів у перетворенні безлюдних прерій в найбільш продуктивні в усьому світі житниці. До початку першої світової війни до Канади переїхали близько 170 тис. українців. Понад 85% оселилося в преріях. Які обрали місцем для життя місто в основному зосереджувалися в Вінніпезі, що перетворився на головний центр суспільного життя українських канадців. Якщо врахувати, що загальна чисельність населення заходу Канади становила в 1896 р . всього близько 200 тис., цілком очевидно, що українські емігранти не могли не зробити величезного впливу на життя цього регіону. І якщо б їх приплив не був перерваний першою світовою війною, він міг би стати найбільшою українською територією Канади.
Список використаної літератури
4. Поклад Н. Конференція українських земляків Сибіру // Народна
творчість та етнографія. – 1992. – № 4. – С. 82-83.
5. Сашук А. Українці в Тюмені. Паростки вербової гілки // Урядовий
кур’єр – 2000 – 19 лютого. – С. 8-9.
1. Беба П. Привіт від українців Тюмені // Урядовий кур’єр. – 2000. – 20
травня. – С. 6-7.
2. Зубалій О., Лановик Б. Історія української діаспори. – К., 1998. –
148 с.
3. Ковальчук О. “Переселення селян українських губерній Російської
імперії (друга пол. XIX – поч. XX ст.)” Київ–Чикаго. – 1992. – С. 30-32
1. Українська еміграція в США - Бачинський
2. Історія України - Грушевський
3. Нарис історії України - Дорошенко
4. Україна історія - Субтильний