Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Прикарпатський національний університет
імені Василя Стефаника
Скоморовський
Віталій Богданович
УДК 94 (477)
07.00.01 –історія України
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Івано-Франківськ –
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі історії України Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
Науковий керівник: доктор історичних наук, професор
Грабовецький Володимир Васильович,
Прикарпатський національний університет
імені Василя Стефаника, завідувач
кафедри історії України
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор
ВЕГЕШ Микола Миколайович,
Ужгородський національний університет,
ректор університету
кандидат історичних наук, доцент
ПЕДИЧ Василь Пилипович,
Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу, доцент кафедри історії і політології
Провідна установа: Львівський національний університет імені І. Я. Франка
Захист відбудеться “15” травня 2006 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 20.051.05 при Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника (76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79).
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника за адресою: 76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79.
Автореферат розісланий “6” квітня 2006 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат історичних наук, доцент Райківський І. Я.
Актуальність теми. Протягом тривалого часу наукова спадщина визначних українських науковців замовчувалася, а нерідко й фальшувалася. Тому тепер, у період незалежності України, ми повертаємо невиправдано забуті імена вчених, що залишили вагому наукову спадщину, яка ще недостатньо висвітлена в сучасній українській історіографії.
Одним із найважливіших завдань української історичної науки на сучасному етапі є дослідження наукового доробку відомих учених, зокрема, західноукраїнських земель у ХІХ –ХХ ст. Звернення до їхніх історико-краєзнавчих поглядів –це об’єктивна потреба часу, яка спонукає до нової й неупередженої оцінки творчого доробку науковців. Важливу роль у цьому контексті відіграв Іван Франко, який упродовж свого життя активно вивчав історію рідного краю.
Дослідження історико-краєзнавчих поглядів Івана Яковича Франка (1856–) відзначається нині науковою й суспільно-політичною актуальністю. Завдяки його науковим розробкам було заповнено низку прогалин у вивченні місцевої історії, фольклорно-етнографічних джерел та пам’яток старовини. Значним є внесок ученого у вивчення етнографічних регіонів Галичини –Гуцульщини, Бойківщини, Покуття, Опілля. У ХІХ ст. певний дослідницький інтерес до вивчення історії Галичини та окремих її регіонів проявляли іноземні вчені, однак І. Франко своїми дослідженнями в галузі історичного краєзнавства прагнув пробудити інтерес українських науковців до вивчення рідного краю.
На сьогоднішній день дане питання в науково-історичній літературі висвітлено ще недостатньо. Розглядались окремі аспекти діяльності Івана Франка як історика, етнографа, фольклориста, публіциста, також донині немає комплексного аналізу історико-краєзнавчих поглядів ученого, відсутні узагальнювальні чи спеціальні праці, у яких було б дано оцінку вкладу Івана Франка у вивчення рідного краю.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Дослідження проведено в рамках загальної наукової теми кафедри історії України Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника “Історія суспільно-політичних рухів в Україні в ХІХ–ХХ ст.”
Метою дисертації є об’єктивне дослідження місця і ролі історико-краєзнавчих поглядів Івана Франка в національному й культурно-просвітницькому житті Галичини та всієї України. Досягнення вказаної мети передбачає розв’язання наступних основних завдань:
Об’єктом дослідження виступає історико-краєзнавча спадщина Івана Франка в контексті національно-культурного руху в Галичині другої половини ХІХ –початку ХХ ст.
Предметом дослідження є становлення та розвиток історико-краєзнавчих поглядів Івана Франка та їх місце в українській історичній науці.
Хронологічні рамки роботи визначаються роками життя та діяльності Івана Франка. Нижня межа –кінець 1870-х років відзначається початком формування його суспільних і наукових поглядів. Верхня межа –смерть ученого. При висвітленні деяких аспектів проблеми необхідним було звернення до попередньої історичної епохи.
Географічні межі дослідження визначаються колом науково-краєзнавчих зацікавлень І. Франка. Передусім вони охоплюють територію сучасної Галичини, у минулому –історичної частини Червоної Русі та Галицько-Волинського князівства, а згодом –Руського воєводства, що існувало у складі Польщі. З 1772 р. Галичина –складова частина Австрійської імперії як коронний край Галіції і Лодомерії.
Методологічною основою праці слугували принципи наукового пізнання: об’єктивності й історизму, які базуються на пріоритеті документів, що дають змогу всебічно проаналізувати історико-краєзнавчі погляди І. Франка. Важливу роль відіграв також біографічний принцип, що передбачає дослідження історичних явищ і процесів крізь призму життя й творчості окремих помітних представників епохи.
Дослідження здійснено на основі використання таких методів: історичних (проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, ретроспективний), емпірико-теоретичних (аналіз, синтез), загальнонаукових (логічний, абстрагування, узагальнення, індукція та дедукція).
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше в українській та зарубіжній історіографії:
–здійснено спробу комплексного вивчення процесу зародження й розвитку історико-краєзнавчих поглядів Івана Франка;
–уведено в науковий обіг нові матеріали, що дадуть змогу комплексно розглянути історіографічні дослідження рідного краю;
–охарактеризовано спроби Івана Франка налагодити взаємини з іноземними краєзнавцями;
–з’ясовано місце історико-краєзнавчих досліджень Івана Франка в українській історичній науці.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що матеріали і висновки дисертації можуть бути використані в науково-дослідницькій (при підготовці фундаментальних праць з історії України) та навчально-педагогічній (у процесі розробки та викладання нормативних і спеціальних курсів у ВНЗ, для написання підручників з історії України, проведення семінарських занять) галузях.
Особистий внесок здобувача полягає в ініціюванні розроблення актуальної, але недостатньо вивченої теми, виявленні та систематизації низки історіографічних, пов’язаних з науковою спадщиною І. Франка джерел, висуненні та обґрунтуванні нових концептуальних підходів до висвітлення історико-краєзнавчих поглядів ученого.
Апробацію дисертації здійснено при обговоренні окремих її положень на щорічних наукових конференціях викладачів і на засіданнях кафедри історії України Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Результати дослідження були викладені також на Міжнародній науковій конференції “Духовна вісь України: Галичина–Наддніпрянщина–Донеччина” (Івано-Франківськ, 24–червня 2004 р.) та V Буковинській Міжнародній історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 130-річчю заснування Чернівецького університету (Чернівці, 29 вересня 2005 р.).
Публікації. Основні положення дисертації висвітлені в 5 публікаціях (6 д. а.), з них у фахових виданнях –(2,25 д. а.).
Структура дисертації обумовлена метою й завданнями дослідження. Робота обсягом 197 сторінок (з них основного тексту –сторінки) складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (366 найменувань) і додатків.
У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його об’єкт і предмет, хронологічні рамки й територіальні межі, сформульовано мету, завдання, методи, наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи.
У першому розділі –“Джерела та історіографія дослідження” –подано огляд використаних документів і матеріалів, проаналізовано стан наукової розробки проблеми.
Архівну джерельну базу дослідження склали документи Центрального державного історичного архіву України у м. Києві (ЦДІАУК), Центрального державного історичного архіву України у м. Львові (ЦДІАУЛ), Державного архіву Львівської області (ДАЛО), відділу рукописних фондів та текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України (ЛНБ ім. В. Стефаника).
Цінні відомості з досліджуваних питань також містяться в рукописах і публікаціях учених, що були надруковані в книгах і періодичних виданнях ХІХ–ХХ ст. З метою їх виявлення опрацьовано практично всі наявні каталоги та бібліографічні покажчики видань історико-краєзнавчої літератури того періоду в наукових бібліотеках Києва, Львова, Івано-Франківська, а також у книгосховищах Львівського та Прикарпатського національних університетів.
Значну наукову вартість становлять документи ЦДІАУК, які розкривають переважно громадсько-політичну діяльність Івана Франка. Так, фонд 274 “Київська губернська жандармська управа” містить матеріали про наукову діяльність ученого та його участь у громадсько-політичному житті краю (оп. 1, т. 1, спр. 536). Низку матеріалів про жандармський нагляд за Іваном Франком та його товаришами розміщено у фонді 442 “Канцелярія київського, подільського і волинського генерал-губернатора” (оп. 827, спр. 54; оп. 839, спр. 79; оп. 842, спр. 40). Важливі документи про взаємовідносини між І. Франком та М. Грушевським знаходяться у фонді 1235 “Грушевські –історики, лінгвісти” (оп. 1, спр. 90). Інформативно значущим є фонд 2025 “Особистий архів М. Ф. Сумцова”, де містяться дані про І. Франка як збирача краєзнавчих матеріалів для Етнографічного музею (оп. 1, спр. 305).
Великий науковий інтерес із даної теми становлять фонди ЦДІАУЛ. У фонді 146 “Галицьке намісництво. Президіальний відділ” знаходяться матеріали поліційного нагляду за громадською і політичною діяльністю Івана Франка (оп. 4, спр. 3684). Важливими для нашого дослідження є документи Долинського староства про зв’язки вченого з родиною Рошкевичів (оп. 4, спр. 7652). Цінними є також донесення Львівської поліції про діяльність “Академічного братства”, одним з ініціаторів створення якого виступив Іван Франко (оп. 4, т. 2, спр. 7653-а). У фонді знаходяться документи з історії написання письменником ряду власних творів (оп. 7, спр. 4319).
Різноманітна інформація про діяльність І. Франка як члена НТШ розміщена у фонді 309 “Наукове товариство імені Т. Г. Шевченка (НТШ) у Львові” (оп. 1, спр. 665; 2267; 2268; 2271). Як відомо, учений очолював Етнографічну комісію товариства, де згуртував і спрямовував працю інших дослідників. Поступово навколо нього утворилась група етнографів, серед яких були відомі вчені В. Гнатюк, В. Охримович, М. Павлик, В. Шухевич, Л. Гарматій та інші.
Дисертантом також використано ряд документів фонду 361 “Листи І. Франка до Крушельницького А. Копії переписані Крушельницьким Іваном в 1926 р.”, що містять листування між І. Франком і А. Крушельницьким (оп. 1, спр. 138). Ці матеріали фонду мають особливу цінність з огляду на те, що А. Крушельницький відіграв значну роль у видавничій діяльності І. Франка.
У фонді 401 ЦДІАУЛ “Редакція журналу Літературно-наукового вісника (ЛНВ)” знаходяться рецензії, огляди та переклади І. Франка. Особливо виділимо рецензію Володимира Гнатюка на його працю краєзнавчого характеру “Галицько-руські народні приповідки” (оп. 1, спр. 35).
У ЦДІАУЛ значну наукову цінність також являють матеріали фонду 663 “М. Павлик. Публіцист, письменник, активний діяч демократичної преси”, зокрема, вміщене в ньому листування І. Франка з М. Драгомановим і М. Павликом. Важливими є матеріали про підготовку до друку історико-літературно-фольклорного журналу, ініціатором якого виступив Іван Франко (оп. 2, спр. 66). Окремий інтерес становлять матеріали написання вченим оповідання історичного характеру “Свинська конституція” (оп. 1, спр. 154).
Чималу вартість для нашого дослідження мають матеріали ДАЛО. Зокрема, у документах фонду 285 “Общество Академический кружок во Львове” знаходимо інформацію про діяльність І. Франка в цьому товаристві (оп. 1, спр. 1). У фонді 298 “Общество сторонников украинской литературы, науки и искусства” містяться матеріали, що стосуються видавничої діяльності І. Франка (оп. 1, спр. 3). Слід відзначити, що творчі плани Каменяра передбачали публікацію значної кількості краєзнавчої літератури.
Велику наукову цінність для дослідження історико-краєзнавчих поглядів Івана Франка представляють матеріали з фонду відділу рукописних фондів та текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, зокрема, Ф. 3 –“Франко Іван Якович (1856–) –український письменник, вчений, громадський діяч”. Варті уваги збірники документів, що містять твори вченого. Корисним для нашого дослідження є копії й виписки з матеріалів історичного характеру про наукову, політичну та культурно-просвітню діяльність. Великий дослідницький інтерес викликає листування І. Франка з Л. Ганкевичем, В. Гнатюком, Н. Кобринською, К. Попович, редакцією “Kwartalnika historycznego” тощо.
Окрему групу історичних джерел складають документи, що зберігаються у відділах рукописів вітчизняних бібліотек. Однак у відділі рукописів ЛНБ ім. В. Стефаника персонального фонду І. Франка не існує, тож особливо цінні матеріали, пов’язані з його діяльністю, знаходяться у фонді Михайла Возняка та Михайла Павлика. У фонді М. Возняка збережено ряд творів І. Франка, що висвітлюють питання еміграції галицьких селян, проблеми використання статистичних матеріалів у наукових дослідженнях, а також кілька історичних творів ученого з історії України періоду Середньовіччя. Окремі документи про його наукову діяльність зберігаються у фонді М. Павлика.
Підсумовуючи огляд джерел з досліджуваної проблеми, автор вважає за потрібне констатувати, що джерельна база теми досить вагома та багата за видовим й персонологічним складом, що несе значний інформаційний потенціал.
У науковій літературі, зокрема історіографічній, висвітлюються лише окремі аспекти досліджуваної нами проблеми, проте досі фактично немає окремої монографічної праці, де був би здійснений комплексний аналіз історико-краєзнавчих поглядів Івана Франка.
Ще за життя Каменяра про нього багато писали в пресі, тоді ж з’явилися окремі публікації в різних періодичних виданнях. Уже 1898 року вийшла перша бібліографія праць І. Франка, складена М. Павликом, де вміщено твори письменника за хронологічним принципом, що охоплюють період з 1874 до 1898 рр. Деяким із них давалися пояснення й коментарі. У статті О. Колесси “Наукова діяльність Івана Франка” (1913) чи не вперше було здійснено аналіз творчості І. Франка, охарактеризовано його науково-просвітницьку та громадську діяльність. Цікавою для нас стала і замітка М. Грушевського на честь відзначення 40-річчя творчої діяльності І. Франка, де узагальнено його наукові здобутки, звернено увагу на суспільно-політичну та культурно-просвітницьку діяльність Каменяра. М. Грушевський став одним із перших, серйозних дослідників наукової спадщини і культурно-просвітницької діяльності вченого, що дало поштовх до розвитку франкознавчих студій.
Тематика, що вивчається дисертантом, привертала найбільшу увагу науковців другої половини ХХ ст., коли розпочалися дослідження окремих аспектів життя і наукової діяльності І. Франка. Доцільно згадати роботи О. Дея, що вивчав фольклорний матеріал, який використовував І. Франко в історико-краєзнавчих дослідженнях. 1952 р. О. Мороз та О. Дей у статті “До питання про вивчення спадщини І. Франка” здійснили аналіз праць ученого, у тому числі з історико-краєзнавчої тематики. Було узагальнено й систематизовано роботи дослідників, які вивчали наукову спадщину І. Франка.
Значних результатів, що прямо чи опосередковано стосуються теми, досягнуто одним із найвизначніших франкознавців Михайлом Возняком. Він уперше намагався показати І. Франка як краєзнавця. 1955 р. вийшла його монографія “З життя і творчості Івана Франка”, де здійснено аналіз краєзнавчих розвідок Каменяра, показано їхній вплив на розвиток тогочасної науки.
р. з нагоди відзначення 100-річчя від дня народження вченого було здійснено ряд наукових видань. У монографії “Рання творчість Івана Франка” С. Щурат подав важливі відомості щодо формування світогляду І. Франка, проаналізував його перші твори, відзначив, що Каменяр був передовою людиною свого часу, яка могла викласти оригінальні наукові концепції, зокрема й з історичного краєзнавства. У статті “Історичні погляди І. Я. Франка” Л. Коваленко переконує, що Франкові розробки з історії вивчення власного народу мають велике значення й дозволяють вважати його істориком-професіоналом.
Висвітлення основних напрямів історико-краєзнавчих досліджень І. Франка лягли в основу робіт М. Ломової, М. Кравця, В. Маланчук, які здійснили різнобічний аналіз його історіографічної спадщини.
Помітною подією в розвитку франкознавчих студій став Міжнародний симпозіум ЮНЕСКО, присвячений 130-й річниці від дня народження Каменяра та завершенню видання його творів у 50-ти томах, що відбувся у Львові 11–вересня 1986 р. У ньому взяли участь понад 300 учених із 12 країн. Варто відзначити доповіді М. Кравця, М. Котляра, Г. Горинь, Р. Горака, Ю. Мицика, М. Мороза, В. Грабовецького та інших відомих дослідників, які тією чи іншою мірою стосувалися історико-краєзнавчих поглядів І. Франка.
Значно активізувалась науково-пошукова робота з обширу цієї проблематики в роки незалежності України. Вагомим внеском в її розвиток стали дослідження О. Багана, С. Квіта, Г. Гром, М. Мороза, Б. Якимовича.
У вересні 1996 р. у Львові відбулася Міжнародна наукова конференція, присвячена 140-річчю від дня народження Івана Франка. Серед опублікованих матеріалів конференції для нашого дослідження найбільш цікавими виявились статті О. Франко, Я. Гарасим, К. Кріль, що подають нові факти суспільно-політичної та науково-просвітницької діяльності Івана Франка.
На сучасному етапі активно розробляються різні проблеми з франкознавства. У монографії П. Арсенича “Криворівня” є інформація про перебування і творчу працю І. Франка в цьому гуцульському селі, де були написані такі його твори, як “Терен у нозі”, “У кузні”, “Великий шум” тощо.
Дослідники Б. Гаврилів та І. Любінець вивчали діяльність Івана Франка на Прикарпатті. Вони встановили, що дослідження місцевої історії, етнографії та фольклору займало особливе місце в науковій праці письменника. Учені проаналізували зв’язки краєзнавців Прикарпаття з І. Франком.
Протягом 2001–років у Дрогобичі видавався збірник “Франкознавчі студії”. Автори статей порушували питання вивчення творчості І. Франка на сучасному етапі. Серед них відзначимо публікації М. Мороза, Є. Пшеничного, А. Войтюка, Л. Тимошенко, які ввели в науковий обіг нові матеріали про краєзнавчу діяльність Івана Франка.
р. Я. Луцький видав монографію “Український краєзнавчо-туристичний рух у Галичині (1830-1939 рр.)”, де висвітлив питання організації І. Франком історико-краєзнавчих мандрівок на території Галичини.
Розробкою питань історико-краєзнавчих поглядів Івана Франка займалися й науковці українського зарубіжжя. У зв’язку з цим відзначимо дослідження І. Книш, Л. Винара, К. Кисілевського, В. Мудрого, З. Кузелі, О. Воропая, В. Жили, М. Стахіва, Ф. Медведя та ін.
Дослідженням діяльності І. Франка займалися й іноземні вчені. Серед них виділимо А. Берльштейна, який показав стан вивчення творчості І. Франка у США, яка нині викликає значний інтерес у цій країні.
Останні роки життя і творчості І. Франка вивчав Є. Паранюк. Автор наголосив, що дослідження вченого як краєзнавця-професіонала зайняли чільне місце в українській історичній науці.
Віддаючи належне зробленому та оцінюючи загальний рівень історіографії нашої теми, треба визнати, що сучасний стан дослідження історико-краєзнавчих поглядів І. Франка є недостатнім.
У другому розділі –“Формування історико-краєзнавчих поглядів та громадська діяльність Івана Франка в контексті суспільно-політичного розвитку Галичини другої половини ХІХ –початку ХХ ст.” –розкрито процес формування світогляду історика й становлення його як ученого та громадського діяча, охарактеризовано головні етапи життя й діяльності І. Франка, висвітлено громадсько-культурну діяльність на основі введення до наукового обігу маловідомих сторінок його біографії.
Великий вплив на формування І. Франка як історика-краєзнавця, етнографа і фольклориста мали його краєзнавчі мандрівки. Відвідавши десятки мальовничих місцевостей та сіл Прикарпаття, він записав багато народних пісень, коломийок, оповідань.
Будучи студентом філософського факультету Львівського університету, І. Франко вступив до “Академіческого кружка”, який гуртував москвофільську університетську молодь. До друкованого органу цієї організації –журналу “Друг” І. Франко висилав свої поетичні й прозові твори ще тоді, коли був учнем Дрогобицької гімназії.
І. Франко співпрацював із багатьма періодичними виданнями, опублікувавши в них багато цінних статей, прозових і поетичних творів. Він вислав кілька новел і статей до часописів “Діло”, “Громадський Друг”, збірників “Дзвін” і “Молот”. Учений спільно з Іваном Белеєм видавали часопис “Світ”. Проживаючи в 1880–рр. у рідному селі Нагуєвичі, І. Франко вміщував на сторінках цього часопису свої “Кореспонденції з Дрогобича”, де показав важкі умови життя бориславських робітників, їх жорстоку експлуатацію, нещадний визиск дитячої праці. Матеріали “Кореспонденцій” лягли в основу багатьох прозових творів письменника бориславського циклу, зокрема повісті “Борислав сміється”.
Вивчення життєдіяльності свого народу, його традиційного побуту і духовної культури мали великий вплив на формування історико-краєзнавчих поглядів І. Франка.
Він активно цікавився та всіляко сприяв розвитку жіночого руху на західноукраїнських землях, визначною організаторкою якого виступила українська письменниця Н. Кобринська. Учений постійно підтримував та популяризував діяльність створеного нею 1884 р. в Станіславі культурно-освітнього “Товариства руських жінок”. І. Франко вважав необхідним збагатити український жіночий рух історичним досвідом боротьби за права жінок різних народів, що проживали в Австро-Угорщині, зокрема чеського та польського. Він всіляко підтримував спільну боротьбу німецьких, чеських, польських, українських жінок Австро-Угорщини за доступ до вищої освіти та здобуття виборчих прав.
Формування світоглядних орієнтацій І. Франка відбувалося за доби українського національного відродження в Галичині. Він брав активну участь у діяльності гімназійних учнівських громад, виступивши одним із організаторів краєзнавчих екскурсій Галичиною. У цей період з’являються перші його твори з краєзнавчої тематики. Через політичні переконання І. Франка було заарештовано. Судові процеси негативно позначились на життєдіяльності молодого дослідника, однак він продовжував займатися вивченням історії рідного краю, присвятив свою діяльність дослідженню минулого Галичини. Як історик та краєзнавець, Каменяр займався вивченням та збереженням історичних пам’яток українського народу. Завдяки невтомній праці був визнаний багатьма провідними установами Європи як один з передових учених свого часу.
Третій розділ –“Внесок Івана Франка в розвиток краєзнавства, фольклористики та етнографії” –присвячено висвітленню поглядів і концепцій І. Франка, який, продовжуючи традиції своїх попередників, більш успішно й на професійній основі вивчав джерела з історії краю.
З кінця 70-х років ХІХ ст. під впливом активізації фольклорно-етнографічних досліджень у західноєвропейських країнах, а також на Наддніпрянщині пожвавлюється інтерес до народознавчої тематики з боку української інтелігенції Галичини. Великий вплив на розгортання фольклорно-етнографічного руху відіграла група галицьких народовців із числа студентської молоді на чолі з І. Франком.
Вивчаючи культуру і побут українського населення краю, молодий учений звертав особливу увагу на їхню залежність від економічних, політичних і соціальних умов та виробничої діяльності людей. Не задовольняючись тільки зовнішнім описом явищ, І. Франко намагався розкрити їх внутрішній зміст, який зумовлювався соціально-історичними умовами життя народу.
Як і багато вчених ХІХ ст., під поняттям “етнографія” І. Франко розумів народну творчість, побут, звичаї певної народності. Таким чином, він вказав на тісний взаємозв’язок етнографічних та історико-краєзнавчих досліджень. І. Франко один із перших в українській науковій думці наголосив, що в краєзнавчих дослідженнях слід обов’язково використовувати дані різних наук –історії, економіки, статистики, археології, етнографії, етнології тощо.
Дисертант встановив, що початок краєзнавчих студій фактично збігається з розгортанням літературної діяльності письменника. Вивчаючи побут українського народу, І. Франко особливу увагу зосередив на вивченні його етнографічної групи –бойків. На прикладі бойківського села Бандрів він розкриває особливості українського й німецького способів поселення. Цим самим дослідник спростував твердження Ф. Вовка про те, що архітектура і спосіб планування сільської садиби в українців не східнослов’янського походження, а сформувалися начебто під впливом німецької культури.
На основі аналізу джерельних матеріалів показано, що паралельно зі збором краєзнавчих матеріалів І. Франко вивчав пісенну творчість українських селян. Давні пісні стали для нього джерелом пізнання побуту народу, зокрема, його сімейного та громадського життя, торгівлі, народних зборів, воєнних походів і т. д. Вважаючи місцеві перекази цінним матеріалом для висвітлення історії окремих сіл і місцевостей, а також для глибокого розуміння народних поглядів на навколишню дійсність, дослідник закликав негайно записувати їх. Народні перекази він активно використовував при написанні історико-краєзнавчих праць.
У роботі показана діяльність І. Франка з організації масового збирання матеріалів про життя і побут українського народу. При цьому він прагнув розширити ареал краєзнавчих досліджень і залучити до цієї роботи якомога більше представників інтелігенції, особливо студентської молоді. У численних публікаціях у часописі “Світ” учений підкреслював, що життя і побут рідного краю та всього українського народу слід вивчати комплексно, у нероздільній єдності. З цією метою він створив 1883 р. у Львові “Етнографічно-статистичний кружок”, основне завдання якого полягало у створенні бібліографії книг, статей, заміток, які стосувалися етнографії та різних статистичних даних про життєдіяльність українського народу.
Цілий пласт науково-краєзнавчих досліджень І. Франко присвятив Гуцульщині. Він активно вивчав матеріали з історії побуту гуцулів, залучав громадських діячів і дослідників-аматорів до збору експонатів для народознавчих музеїв. Під час експедицій Гуцульщиною І. Франко зібрав колекцію різних виробів українського народного мистецтва, зразків одягу, прикрас тощо. В Українському державному музеї етнографії та художнього промислу знаходяться експонати з його особистої колекції. Він підтримував тісні зв’язки з М. Грушевським, який також часто бував на Гуцульщині. Як голова НТШ, М. Грушевський сприяв І. Франку в дослідженні Гуцульщини, зокрема, виділенню коштів для експедицій, придбання історичних раритетів та етнографічних матеріалів.
У дисертації проаналізовано зв’язки Івана Франка із зарубіжними етнографами та краєзнавцями. Виявлено низку маловідомих матеріалів про його співпрацю з польськими та чеськими науковцями. Учений тісно співробітничав із польськими науковими установами, зокрема, Антропологічною комісією Краківської Академії наук, її органом “Zbior wiadomosci do antropologii krajowej”, журналом “Wisla” та ін. І. Франко виступив одним із засновників “Польського товариства народознавчого” і входив до складу редакції його друкованого органу “Lud”. Він підтримував наукові зв’язки з І. Коперницьким, Я. Карловичем, А. Каліною, С. Здзярським, а також співпрацював з чеськими вченими –А. Черним, Ї. Полівкою, Л. Кубою та іншими.
Іван Франко очолював історико-філологічну секцію НТШ та був головою редколегії “Етнографічного збірника”. Під його керівництвом вийшло понад 30 томів збірника, уміщені у ньому фольклорні матеріали та історико-етнографічні студії стали цінним вкладом в українську краєзнавчу науку. Досліджуючи історико-краєзнавчу літературу Галичини, І. Франко зробив глибокий науковий аналіз праць з історичного краєзнавства краю. Результати цієї роботи були викладені у низці публікацій, серед яких відзначимо ґрунтовне дослідження “Галицьке краєзнавство”. Наукові висновки Івана Франка з цієї проблематики лягли в основу багатьох сучасних історико-краєзнавчих досліджень та не втрачають актуальності для українських й іноземних учених.
Четвертий розділ –“Історія західноукраїнських земель у дослідженнях І. Франка” –розкриває методологічні засади й концептуальні положення досліджень Івана Франка, присвячених проблематиці Середньовічної і Нової історії, зокрема, Київської доби (ІХ–ХІІІ ст.), яскравих сторінок історії Литовсько-польського періоду (XIV–XVIII ст.), а також Козаччини, Хмельниччини, Гайдамаччини та періоду австрійського панування.
У першому параграфі –“Погляди вченого на історію Галичини часів Київської Русі та Литовсько-польської доби” –проаналізовано погляди І. Франка на особливості національного розвитку краю в зазначені періоди.
І. Франко доводив, що Київська Русь сформувалася на русько-українській етнічній основі (полянський Київ на Сході, Волинь і Галич –на Заході). Вивчаючи дане питання, учений звертався до давньоруського літописання, особливо його цікавив найдавніший південноруський літопис “Повість временних лет”. Він резонно розглядав його як твір, що зазнав детальної редакції. Велику увагу учений приділив дослідженню історії Червоної (Галицької) Русі.
У дисертації проаналізовано здобутки І. Франка у вивченні історії Галицько-Волинського князівства. Вивчаючи Галицько-Волинський, Литовський, Короткий Київський та інші літописи, учений зауважив, що вони, як й інші літературні пам’ятки XIV–XV ст., писалися вже не церковнослов’янською, а мовою, яка все більше наближалася до української.
У роботі констатується, що період із середини XIV ст. до Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького І. Франко розглядав як епоху складних соціально-економічних зрушень і національно-визвольної боротьби проти іноземних загарбників. Уже під кінець XIV ст. на території, спустошеній татарами, почали відроджуватися міста –нові культурні центри, які отримували Магдебурзьке право. На українські землі прибували польські і німецькі колоністи. Польські пани одержали на загарбаній території великі земельні маєтки. Характеризуючи правове становище селян, науковець вважав руське право корисним для населення, бо воно дало громадам самоуправління. Тому шляхта намагалась створити якомога більше поселень за волоським або німецьким правом та ліквідувати навіть рештки староруського вічевого порядку в селах. Історик резонно зауважував, що становище українського населення, яке перебувало в складі Польщі, було гіршим, ніж населення, що опинилося в складі Литви. Багато цих та інших положень, оцінок, висновків, зроблених І. Франком, не втратили наукової значущості для сучасної історико-краєзнавчої науки.
Здійснивши ґрунтовний аналіз історичних подій XIV –XVI ст., І. Франко дав наукову оцінку багатьом важливим дискусійним питанням. Більшість його попередників не змогли піднятися до загально-аналітичного висвітлення історії України XVI–XVII ст., та не розглядали її у зв’язку з історичним поступом усієї Європи. Учений по-новому підійшов до вивчення цього періоду, поклавши в основу своїх досліджень критичний аналіз історичних джерел і наукової літератури.
І. Франко приділив багато уваги висвітленню причин виникнення Козаччини. У своїх історико-краєзнавчих розвідках він наголошував, що українське козацтво постало не тільки в результаті важкого внутрішнього становища України, але й під впливом несприятливої міжнародної ситуації. Дослідник глибоко проаналізував причини козацько-селянських війн кінця XVI –першої половини XVII ст. В історії українського козацтва визначну роль І. Франко відводив таким постатям, як С. Наливайко, П. Конашевич-Сагайдачний, які були вихідцями з Галичини.
Учений найбільш ґрунтовно розробив проблеми Визвольної війни українського народу середини XVII ст. під проводом Богдана Хмельницького. Глибокі знання історичних джерел і високий дослідницький рівень сприяли об’єктивному висвітленню І. Франком важливих аспектів цієї теми. Він опублікував понад 40 праць з історії Хмельниччини, де багато уваги приділив особі Б. Хмельницького. Досліджуючи Коліївщину, історик указав на її причини, рушійні сили, характер збройної боротьби селян, а також дав загальну оцінку цьому суспільному явищу. І. Франко вважав Коліївщину важливою віхою національно-визвольної боротьби українського народу проти польсько-шляхетського володарювання.
У дисертації зроблена узагальнювальна оцінка наукового доробку І. Франка щодо визначеного кола історичних проблем. Його підхід до вивчення історії Київської Русі та Галицько-Волинського князівства, як і до дослідження Козацтва, Хмельниччини, Гайдамаччини, Коліївщини та інших широких соціальних рухів відзначаються новизною думок, неординарністю оцінок та водночас глибиною й фундаментальністю викладу історичних подій і явищ. Це досягалося завдяки критичному опрацюванню широкого кола джерел і літератури, а також широкому науковому кругозору та фундаментальними знаннями з різних галузей науки, літератури тощо. Відтак творча спадщина І. Франка мала величезний вплив як на подальший розвиток української суспільно-історичної думки, так і на формування національної свідомості народу.
У другому параграфі –“Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття австрійського періоду в історико-краєзнавчій спадщині І. Франка” –показано погляди вченого на історію західноукраїнських земель у складі Австрійської імперії після поділу Польщі 1772 р. Чільне місце в його працях займають наступні теми історичних подій.
І. Франкові належить заслуга у створенні наукової концепції опришківства як явища соціального характеру. Саме він висунув думку, що цей рух став єдино можливою в тих умовах формою збройного протесту проти гноблення. Зауважимо, що цей висновок було зроблено в часи, коли висвітлення опришківського руху було далеким від об’єктивності, адже впродовж ХІХ ст. польська історіографія розглядала опришківство як звичайне грабіжництво, розбійництво.
І. Франко виважено та об’єктивно розкривав становище селянства після входження Галичини до складу Австрійської імперії 1772 р. Він один із перших висвітлив особливості соціально-економічного розвитку галицького села кінця XVIII –початку ХІХ ст. Проаналізувавши аграрне законодавство австрійського монарха Йосифа II, історик показав, що власність поміщика на землю, якою користувалися селяни, була обмеженою, але земля не була власністю і селян.
Основною причиною глибинних суспільних зрушень 1846–років у Галичині І. Франко вважав кризу феодально-кріпосницької системи, зростання соціальних і національних суперечностей. Велику увагу він приділив антифеодальному повстанню селян 1846 року, що збіглося в часі з піднесенням польського національного руху. Підготовку до нього вчений пов’язував з діяльністю підпільних гуртків і організацій, які діяли переважно в Кракові, Львові, Тарнові і Перемишлі. Таким чином, посилення незадоволення селян шляхтою вилилось у розгром її маєтків, боротьбу проти повстанців-шляхтичів.
Революційні події в Галичині 1848 року І. Франко розглядав як невід’ємну складову частину революції в Австро-Угорській імперії.
І. Франко дав об’єктивну характеристику революції 1848–років, яку вважав переломною подією в історії західноукраїнських земель. Історика найбільше цікавили соціально-економічні та політичні аспекти цього явища, а також боротьба революційних сил проти реакції, зв’язки між слов’янськими народами, культурний рух і наслідки революції.
Іван Франко дав характеристику колоніальній політиці австрійського уряду щодо західноукраїнських земель. Він глибоко проаналізував соціально-економічні відносини у Східній Галичині, Північній Буковині і Закарпатті другої половини ХІХ ст. Вагомим є його внесок у вивчення національно-політичного становища українського народу другої половини ХІХ –початку ХХ ст. Учений гостро засудив асиміляторську політику супроти українців з боку російського, австрійського, угорського урядів та польської шляхти.
У результаті проведеного дослідження автор дійшов висновків, які виносяться на захист.
На формування історико-краєзнавчих поглядів І. Франка благодатно вплинула його родина, зокрема батько Яків Франко. Молоді роки життя І. Франка проходили під впливом різних національно-визвольних рухів, а також поширення фольклорно-етнографічних знань із Західної Європи, розгортання етнографічної діяльності польських, російських та українських учених на Наддніпрянщині та пожвавлення народознавчих студій української інтелігенції Галичини. Усе це сприяло формуванню у нього розуміння необхідності глибокого вивчення історії рідного краю.
І. Франко ґрунтовно дослідив і дав перший науковий аналіз праць з історичного краєзнавства Галичини. На зорі розвитку західноукраїнського краєзнавства Каменяр розкрив ці питання у праці “Галицьке краєзнавство”. Глибокий аналіз історико-краєзнавчої літератури дозволив йому оцінити дійсний стан вивчення історії Галичини, а також указати на подальші шляхи розгортання західноукраїнського краєзнавства в кінці ХІХ –на початку ХХ ст.
Іван Франко досліджував історію західноукраїнських земель протягом усієї наукової діяльності. Багато його розробок присвячено вивченню історії краю від найдавніших часів до кінця ХІХ ст. Праці вченого з історичної тематики склали не менше третини від загального обсягу його досліджень. Він звертався до історії Київської Русі, розглядаючи періоди її становлення, розвитку та упадку. При висвітленні історії Галицько-Волинського князівства дослідник на основі документальних даних здійснив аналіз умов розвитку літописання та закцентував увагу на діяльності визначних князів того часу. Цьому періоду присвячено ряд наукових і художніх творів письменника.
Досліджуючи Литовсько-польський період в історії західноукраїнських земель, І. Франко значну увагу приділив питанням Люблінської та Берестейської уній, а також полемічній літературі, яку розглядав як ідеологічну підготовку до національно-визвольної війни українського народу 1648–рр.
І. Франко простежив процес єднання запорожців з галичанами, починаючи з виникнення козацтва в степах Наддніпрянщини і спалаху повстання Мухи в галицькій землі наприкінці XVI –XVII ст. Дослідник встановив, що цьому процесу сприяли бурхливі виступи козацько-селянських військ під проводом К. Косинського, С. Наливайка, П. Конашевича-Сагайдачного, Т. Федоровича, Д. Гуні.
Згідно з висновками І. Франка визвольні походи козацьких військ Богдана Хмельницького в Галичину сприяли виникненню повстань в усьому краї, серед них найбільшими стали повстання під проводом Семена Височана на Покутті та Івана Грабівського на Калущині, Долинщині. Єднання запорожців із галицьким населенням у період Хмельниччини вчений вважав визначним явищем національно-визвольної боротьби двох регіонів –Наддніпрянщини і Галичини за волю України і звільнення її від польської влади.
З’ясована оцінка І. Франком значення Гайдамаччини та Коліївщини для історії західноукраїнських земель. Він вказав на причини цих явищ, а також визначив рушійні сили, характер збройної боротьби селян та її наслідки. Учений встановив, що в період найвищого піднесення гайдамацького руху в 50–-х роках XVIII ст. до повстанчих загонів Правобережжя вступали галицькі селяни. Налякана гайдамацьким рухом галицька шляхта намагалася не допустити розгортання народної боротьби на території західноукраїнських земель. За її сприяння було ув’язнено учасників повстання 1768 р., їх стратили в Галичині, щоб відвернути місцеве населення від боротьби за соціальне і національне визволення.
І. Франко ґрунтовно проаналізував опришківський рух, матеріал про який збирав ще з дитинства. Опираючись на першоджерела та усну народну творчість, він вказав на причини поповнення селянами загонів опришків. Глибоке вивчення народних пісень і переказів про опришків переконало його в історичній достовірності опришківського фольклору. Опришківська тематика зайняла важливе місце в його історико-краєзнавчих творах.
Вивчаючи революційні події 1848–років на західноукраїнських землях, І. Франко акцентував увагу на їх соціально-економічних й політичних аспектах, а також на боротьбі революційних сил проти реакції, зв’язках між слов’янськими народами, культурному русі й наслідках боротьби. Він глибоко висвітлив характер розгортання національно-визвольного руху в Східній Галичині другої половини ХІХ ст., наслідком якого стало проведення селянської реформи, що мала, на його думку, половинчастий характер. Дослідженню цієї проблеми присвячена ґрунтовна монографія “Панщина та її скасування 1848 р. в Галичині”.
Основний зміст і положення дисертації викладено в таких
публікаціях автора:
Скоморовський В. Б. Історико-краєзнавчі погляди Івана Франка. –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 –історія України. –Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, Івано-Франківськ, 2006.
Дисертація є першим в українській історіографії комплексним дослідженням історико-краєзнавчих поглядів Івана Франка. У праці проаналізовано стан вивчення проблеми, використано широке коло джерел, узагальнено відомі та введено до наукового обігу маловивчені сторінки біографії науковця. Автор простежив процес формування та становлення історико-краєзнавчих поглядів Івана Франка в тісному зв’язку з конкретно-історичною ситуацією на західноукраїнських землях другої половини ХІХ –початку ХХ ст.
У дисертації розкрито місце й значення історико-краєзнавчих поглядів І. Франка, його участь у діяльності національно-культурних товариств Галичини другої половини ХІХ ст. На основі систематизації фактичного матеріалу досліджено наукову спадщину вченого й подано оцінки його внеску в розвиток національної історіографії.
Ключові слова: Франко І. Я., історичне краєзнавство, історико-краєзнавчі погляди, краєзнавчий матеріал, західноукраїнські землі, культурно-освітні товариства.
Скоморовский В. Б. Историко-краеведческие взгляды Ивана Франко. –Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 –история Украины. –Прикарпатский национальный университет имени Васыля Стефаныка, Ивано-Франковск, 2006.
Диссертация является первым в украинской историографии комплексным исследованием историко-краеведческих взглядов Ивана Франко. Используя широкий спектр научных источников, автор проанализировал состояние изучения проблемы, обобщил известные и ввел в научное обращение малоизвестные странички жизни ученого, а также описал процесс формирования историко-краеведческих взглядов Ивана Франко в тесной связи с исторической ситуацией на западно-украинских землях во второй половине ХІХ –начала ХХ ст.
Диссертант исследовал участие Ивана Франко в работе культурно-просветительных обществ, его сотрудничество с периодическими издательствами. Писатель содействовал развитию историко-краеведческих исследований не только на западноукраинских землях, но и за их пределами. Сотрудничая с зарубежными этнографами-краеведами, он опубликовал свои краеведческие наблюдения на страницах польских, австрийских, немецких и чешских изданий. Ученый был инициатором научных экспедиций по территории западноукраинских земель, что существенно повлияло на развитие краеведения, как самостоятельной науки.
В диссертации отмечено, что Иван Франко глубоко изучил и проанализировал работы по историческому краеведению Галичины. Результаты его исследований обобщены в научных работах, наиболее известной из них является “Галицьке краєзнавство”. Выводы Ивана Франко легли в основу многих современных историко-краеведческих работ и являются актуальными среди украинских и иностранных исследователей. Ученый считал, что изучение родного края играет важную роль в исследовании историко-культурного наследия украинского народа.
Констатируется, что Иван Франко изучал историю западно-украинских земель на протяжении всей научной деятельности. Множество его работ посвящены исследованию истории края с древнейших времен до конца ХІХ ст., а точнее Киевского периода (IХ–ХI ст.), Литовско-польского периода (ХIV–ХVIII ст.), который включает Козаччину, Хмельниччину, Гайдамаччину и период австрийского владычества.
Работы Ивана Франко, которые касаются истории данного периода, отличаются новаторством и оригинальностью постановки проблемы, нестандартностью исследовательской методики, новизной и научностью выводов. В основе исследований ученого лег анализ исторических источников и литературы. Иван Франко стремился по-новому осветить данные периоды, используя и анализируя разнообразные источники и материалы.
Ключевые слова: Франко И. Я., историческое краеведение, историко-краеведческое взгляды, краеведческий материал, западноукраинские земли, культурно-просветительные общества.
Skomorovsky V. B. Historical ethnographic views of Ivan Franko. –Manuscript.
The dissertation in order to be granted the degree of candidate of historical science by the speciality 07.00.01 –the History of Ukraine. –Precarpathian national university named after Vasyl Stefanyk, Ivano-Frankivsk, 2006.
The dissertation is the first complex research of historical ethnographic views of Ivan Franko within Ukrainian historiography. In the work there have analysed the condition of studying the problem, used a wide link of sources, generalized famous bad known pages of the scientist’s biography and involved them in the scientific process. The author observed the process of formulating and creating Ivan Franko’s historical ethnographic views in the close connection with the certain historical situation on the west-Ukrainian territory in the second part of the XIXth –beginning of the XXth centuries.
The dissertation describes the place and the meaning of Ivan Franko’s historical ethnographic views, his participation in the activity of national cultural associations in Halychyna in the second part of the XIXth century. Basing on the systematization of the real material there have investigated a scientific heritage of the scientist and also given the value of his input to the development of the national historiography.
Key words: Franko I. Ya., historical regional ethnography, historical ethnographic investigation, ethnographic material, west-Ukrainian territory, cultural educational associations.