Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1. Поняття Особливої частини кримінального права України та її система.
Особлива частина Кримінального права України – сукупність кримінально-правових норм, прийнятих вищим органом законодавчої влади, які регулюють суспільні відносини пов’язані із вчиненням конкретних суспільно-небезпечних діянь та призначення покарання за кожен із них.
Особлива частина Кримінального права України складається з 20 розділів, які розміщені в певній послідовності в залежності від родового об’єкта. Виключення складають лише 2 розділи: Розділ ХVІІ «Злочини у сфері службової діяльності»та Розділ ХІХ «Військові злочини», які сконструйовані в залежності від спеціального суб’єкта (службова особа, військовослужбовець).
Норми Особливої частини Кримінального закону можна поділити на 3 основні групи.
1. Забороняючі – наявність яких вказує на те, що ті чи інші діяння прямо заборонені до вчинення тягнуть кримінально-правову відповідальність. Таких норм в Особливій частині більшість (ст. 185 КК України, ст.257 КК України, ст. 364 КК України.).
2. Роз’яснюючі – за допомогою яких законодавець тлумачить або розкриває деякі поняття і терміни, які зазначені в самій нормі (ст.401 КК України – поняття військового злочину).
3. Заохочувальні – норми, наявність яких дає можливість звільнити суб’єкта від кримінальної відповідальності, за наявності умов, що зазначені у статті (ч.2 ст.111 КК України, ч.3 ст.263 КК України).
2. Поняття кримінально-правової кваліфікації.
Кваліфікація – (походить від лат. quails – який за якістю і facio - роблю) в буквальному розумінні означає визначати за якістю або робити оцінку будь-чого. В теорії кримінального права термін кваліфікації вживається принаймні в 2-х основних значеннях:
1) Кримінально-правова кваліфікація.
2) Кваліфікація злочинів
Як правило цих два поняття ототожнюють, однак, це не зовсім вірно, оскільки термін кримінально-правова кваліфікація дещо ширший за змістом і включає в себе термін кваліфікація злочинів (кваліфікація малозначних діянь, діянь при наявність обставин, що виключають злочинність).
На наявність кримінально-правової кваліфікації вказують принаймні дві ознаки:
1) Вчинене діяння містить ознаки протиправності;
2) Вчинене діяння містить ознаки суспільної небезпечності.
Кримінально-правова кваліфікація – це оцінка вчиненого діяння, яке містить ознаки протиправності і завдало чи могло завдати шкоди правоохоронюваним інтересам з метою встановлення є воно злочинним чи незлочинним.
Кваліфікація злочинів – це встановлення і юридичне закріплення точної відповідності між фактичними ознаками вчиненого діяння і юридичними ознаками складу злочину, які закріплені в Особливій частині Кримінального закону.
3. Стадії та етапи кримінально-правової кваліфікації.
В теорії кримінального права виділяють такі стадії кримінально-правової кваліфікації:
1) стадія вибору кримінально-правової норми;
2) стадія встановлення відповідності між фактичними і юридичними ознаками;
3) стадія юридичного закріплення результатів кваліфікації.
Кваліфікація повинна пройти всі три стадії, оскільки вони є рівнозначними між собою. Відсутність хоча б однієї із них свідчить про те, що кваліфікація або не відбулася або є невірною.
Кожна із зазначених вище стадій кваліфікації характеризується рядом етапів.
І стадію характеризують:
1) етап зібрання фактичних даних;
2) етап висунення версій;
3) етап оцінки доказів;
4) етап встановлення кримінально-правової норми (норм).
ІІ стадію характеризують:
1) етап доведення наявності складу злочину;
2) етап встановлення моменту закінчення злочину;
3) етап оцінки діяння, що було вчинене кількома співучасниками;
4) етап оцінки множинності злочину;
5) етап встановлення наявності чи відсутності обставин, які виключають злочинність діяння.
ІІІ стадію характеризують:
1) етап обґрунтування;
2) етап мотивування.
4. Результат та структура кримінально-правової кваліфікації.
Результат кваліфікації це кінцевий підсумок або оцінка вчиненого суспільно небезпечного діяння. В результаті кримінально-правової кваліфікації може бути встановлено:
1 – діяння є злочином:
- діяння являє собою один злочин, вчинений одним виконавцем і кваліфікується за однією нормою Особливої частини;
- діяння було вчинене кількома співучасниками або містить ознаки незакінченого злочину (при кваліфікації крім норм Особливої частини застосовуються відповідні норми Загальної частини (ст.14, 15,27);
- діяння містить ознаки множинності злочинів – кваліфікується за кількома нормами Особливої частини.
2 – діяння не є злочином:
- воно містить ознаки складу злочину, але у зв’язку з малозначністю не є злочином;
- воно містить ознаки складу злочину, але вчинене при наявності обставин, які виключають злочинність діяння (виправданий ризик, необхідна оборона);
- воно містить ознаки складу злочину, однак не є злочином, оскільки вчинене особою, яка або не досягла віку кримінальної відповідальності або є неосудною;
- діяння не є злочинним, оскільки не містить ознак будь-якого складу злочину.
Кваліфікація має свою внутрішню структуру (будову):
1) об’єкт кваліфікації;
2) суб’єкт кваліфікації;
3) зміст кваліфікації.
Об’єкт кваліфікації – це вчинене діяння, яке піддається оцінці з метою визначення є воно злочином чи незлочинним.
Суб’єкт кваліфікації – орган (службова особа), який уповноважений державою на здійснення кримінально-правової оцінки вчиненого.
В залежності від суб’єкта кваліфікація поділяється на 2 види:
1) офіційна;
2) неофіційна.
Суб’єктом офіційної кваліфікації є службові особи, уповноважені на її проведення (слідчі, судді та ін.). Суб’єктом офіційної кваліфікації можуть бути також обвинувачений і його захисник, оскільки вони мають право подавати клопотання про зміну кваліфікації (про перекваліфікацію).
Суб’єктом неофіційної кваліфікації можуть виступати вчені, науковці, студенти (громадяни в цілому).
Правове значення має лише офіційна кваліфікація, оскільки вона тягне певні правові наслідки. За допомогою неофіційної кваліфікації визначають певну думку громадськості.
Зміст кваліфікації складає сам процес кваліфікації. Для того, щоб кваліфікація була вірною, існує формула кваліфікації.
Формула кваліфікації – це сукупність цифр і літер, за допомогою яких здійснюється вказівка на відповідну норму кримінального закону та її частину, що прямо передбачає вчинене діяння.
Правильна кваліфікація має широке кримінально-правове, кримінально-процесуальне, кримінологічне, криміналістичне значення, зокрема: вона впливає на призначення справедливого покарання засудженого; на тактику і методику проведення слідчих дій; на обрання запобіжного заходу; є основою правової статистики; визначає напрямки боротьби із злочинністю; впливає на правосвідомість людей та ін.
5. Поняття та загальна характеристика злочинів проти основ національної безпеки України.
Злочини проти основ національної безпеки України передбачені розділом І Особливої частини КК України. До злочинів проти основ національної безпеки України відносять:
1) Дії спрямовані на насильницьку зміну конституційного ладу або на захоплення державної влади (ст.109 КК України);
2) Посягання на територіальну цілісність та недоторканість України (ст.110 КК України).
3) Державна зрада (ст.111 КК України).
4) Посягання на життя державного чи громадського діяча (ст.112 КК України).
5) Диверсія (ст.113 КК України).
6) Шпигунство (ст.114 КК України).
Родовим об’єктом злочинів проти основ національної безпеки України виступає державна безпека в цілому, загальний стан захищеності суспільства.
Родовий об’єкт цих злочинів – це суспільні відносини, які забезпечують суверенітет, цілісність і недоторканість держави, її обороноздатність, а також безпеку в економічній, політичній, інформаційній та інших сферах.
Безпосередні об’єкти зазначених вище злочинів абсолютно ідентичні із родовим, однак, в залежності від складу злочину вони можуть деталізуватися (державна зрада – внутрішня безпека, шпигунство - зовнішня).
Окремі склади злочинів даного роду містить також і додаткові безпосередні об’єкти (посягання на життя державного діяча, диверсія).
Такими додатковими об’єктами виступають:
1) життя і здоров’я потерпілих осіб;
2) власність;
3) громадська безпека;
4) довкілля.
Окремі із злочинів проти основ національної безпеки України як обов’язкову ознаку складу злочину передбачають предмет злочину (диверсія, шпигунство).
Таким предметом є:
1) споруди, які мають важливе оборонне чи народногосподарське значення.
2) відомості, які містять державну таємницю.
3) матеріали, які містять публічні заклики до насильницької зміни конституційного ладу.
4) атмосферне повітря.
5) рослинний і тваринний світ.
Ст. 112 Кримінального кодексу України як обов’язкову ознаку складу злочину також передбачає потерпілу особу (державний або громадський діяч).
Із об’єктивної сторони всі злочини цього розділу сконструйовані як злочини із формальним складом злочину, тобто є закінченим в момент посягання, незалежно від того чи настали наслідки. Виключення складають ст.112 КК України, яка сконструйована як злочин з формально-матеріальним складом та ч.2 ст. 109 КК України, що має усічений склад злочину. Кваліфіковані види деяких посягань (ч.3 ст. 110 КК України) характеризується матеріальним складом, оскільки настання загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків є обов’язковим.
Абсолютно всі злочини даного розділу вчиняються шляхом активних дій (нанесення удару, вчинення вибуху, перехід на бік ворога), хоча ст.112 КК України передбачає посягання, яке може виражатися і в бездіяльності (ненадання допомоги потерпілій особі).
Інколи обов’язковими із об’єктивної сторони можуть бути й інші ознаки. Зокрема, для державної зради у формі переходу на бік ворога обов’язковим є час вчинення злочину – під час військового стану або збройного конфлікту, при посяганні на державного діяча обов’язковою є обстановка вчинення, оскільки потерпіла особа перебуває в обстановці по виконанню своїх державних чи громадських обов’язків.
Із суб’єктивної сторони злочини проти основ національної безпеки України вчиняються тільки умисно і при цьому умисел прямий.
Для окремих злочинів характерні із суб’єктивної сторони й інші ознаки (мотив і мета). Зокрема, метою вчинення диверсії є ослаблення України; метою шпигунства є передача відомостей, що містять державну таємницю іноземній державі, організації чи їх представникам. Вбивство державного діяча може вчинятись або з метою перешкоджання його діяльності або з мотивів помсти за таку діяльність.
Суб’єктами злочинів, що передбачені першим розділом КК України можуть бути:
1) загальний суб’єкт – особа з 16 років (дії спрямовані на насильницьку зміну конституційного ладу, посягання на територіальну цілісність).
2) особа з 14 років – посягання на державного діяча, диверсія.
3) спеціальний суб’єкт: а) громадянин України за вчинення державної зради; б) іноземець або особа без громадянства при вчиненні шпигунства; в) представник влади (кваліфіковані види ст.ст.109-110 КК України).
Деякі статті першого розділу містять заохочувальні норми, за наявності яких суб’єкт може бути звільнений від кримінальної відповідальності за вчинене, при наявності передбачених умов (підстав) (ч.2 ст.111 КК України, ч.2.ст.114 КК України).
Таким чином, злочини проти основ національної безпеки України – це умисні, суспільно-небезпечні та протиправні діяння (дія або бездіяльність), які посягають на суспільні відносини, що забезпечують цілісність і недоторканість держави, її суверенітет та обороноздатність, вчинені суб’єктом злочину.
6. Державна зрада: поняття, ознаки та форми.
Відповідно до ч.1ст.111 КК України державна зрада – це діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній економіці, інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту; шпигунство; надання іноземній державі чи її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Безпосереднім об’єктом виступає безпека України.
Із об’єктивної сторони даний склад злочину є формальним і вважається закінченим із моменту вчинення однієї з трьох наступних дій.
1) Перехід на бік ворога в умовах військового стану або збройного конфлікту. В даному випадку злочин буде закінчений лише тоді, коли громадянин України реально перейшов на бік ворога і вступив на службу у збройні сили противника або служби розвідки чи контррозвідки. Перехід на бік ворога буде караним якщо він був вчинений під час військового стану або збройного конфлікту.
2) Шпигунство – це передача або збирання з метою передачі відомостей, що містять державну таємницю іноземній державі, органам або їх представникам. Для цієї форми державної зради обов’язковою ознакою є предмет злочину – відомості, що містять державну таємницю.
Шпигунство як форма державної зради за своїми ознаками абсолютно ідентичні із шпигунством, передбаченим ст.114 КК України. Єдина відмінність між ними полягає у суб’єкт вчинення (при державній зраді – громадянин України, ст.114 КК України – іноземець, або особа без громадянства).
3) КК України не конкретизує видів підривної діяльності, однак, це можуть бути будь-які дії, кінцевою метою яких є завдання шкоди інтересам України і дії, спрямовані на зміну зовнішньої і внутрішньої політики, на насильницьку зміну керівництва держави і т.д.
Із суб’єктивної сторони – прямий умисел.
Суб’єкт – громадянин України, якому виповнилося 16 років.
Ч.2 ст.111 КК України містить заохочувальну норму, яка дає підстави звільнити від кримінальної відповідальності суб’єкта за таких умов в їх сукупності:
• громадянин України отримав завдання від представника іноземної держави на шкоду інтересам України;
• особа не виконала жодних дій на виконання поставленого завдання;
• добровільно повідомила у правоохоронні органи про отримане завдання та про особу, яка його доручила.
7. Посягання на життя державного чи громадського діяча.
Основний безпосередній об’єкт – безпека держави в політичній сфері.
Обов’язковий додатковий об’єкт – життя та здоров’я потерпілої особи.
Обов’язковою ознакою цього складу злочину є наявність потерпілих осіб, до них кримінальний закон відносить:
1) голова Верховної Ради України;
2) Президент України;
3) народні депутати України;
4) прем’єр-міністр України;
5) члени Кабінету Міністрів України;
6) голова та судді Конституційного суду України.
7) голови та судді Верховного суду України та вищих спеціалізованих судів;
8) генеральний прокурор України;
9) голова Національного Банку України;
10) голова Рахункової палати;
11) уповноважений з прав людини при Верховній Раді;
12) керівник політичної партії.
Із об’єктивної сторони даний склад злочину є формальним і характеризується посяганням на потерпілу особу. Посягання як правило вчиняється шляхом активної дії (здійснення пострілу, нанесення удару), однак, може полягати і в бездіяльності (ненадання допомоги державному діячу з метою позбавлення життя).
Посягання виражається:
1) у вбивстві зазначеної потерпілої особи;
2) у замаху на вбивство потерпілої особи.
Характерним для посягання є те, що воно вчиняється саме у зв’язку з діяльністю, яку виконує державний чи громадський діяч.
Із суб’єктивної сторони злочин вчиняється із прямим умислом. Обов’язковою ознакою також є або мета – перешкодити державній чи громадській діяльності потерпілої особи, або мотив – помститись за таку діяльність.
Суб’єкт – особа, яка досягла 14 років.
8. Поняття та кримінально-правова характеристика диверсія.
За ч.1 ст.113 КК України, диверсія – це вчинення вибухів, підпалів чи інших дій з метою ослаблення держави, що спрямовані на масове знищення людей чи заподіяння їм тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров’ю, на зруйнування або пошкодження об’єктів, які мають важливе оборонне чи народногосподарське значення, а також вчинення із цією самою метою дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій.
Диверсія – це двохоб’єктний злочин, де основним безпосереднім об’єктом є внутрішня та зовнішня безпека України, а обов’язковим додатковим – життя та здоров’я осіб, власність, громадська безпека, довкілля.
Обов’язковою ознакою диверсії є предмет злочину, а саме:
1) будівлі та споруди, які мають важливе оборонне та народногосподарське значення (мости, дамби, тунелі, електростанції, аеропорти та ін.);
2) атмосферне повітря, водні ресурси;
3) лісові насадження та земельні угіддя;
4) рослинний і тваринний світ.
Із об’єктивної сторони диверсія сконструйована, як злочин з формальним складом для якого характерні такі дії:
• вчинення вибухів, підпалів чи інших дій (обвали або затоплення), що спрямовані на масове знищення людей чи заподіяння їм тілесних ушкоджень;
• руйнування або пошкодження будівель та споруд, що мають важливе оборонне чи народногосподарське значення;
• масове отруєння;
• радіоактивне забруднення;
• поширення епідемій (вірусні захворювання серед людей – чума, холера);
• поширення епізоотій (вірусні захворювання представників тваринного світу – ящур, сказ);
• поширення епіфітотій (вірусні та грибкові захворювання рослинного світу – жовта іржа пшениці, гомопсис кукурудзи).
В цілому даний склад злочину є закінченим з моменту вчинення хоча б однієї із семи зазначених дій.
З суб’єктивної сторони – прямий умисел і обов’язкова мета – ослаблення держави.
Суб’єкт злочину – особа, який виповнилось 14 років.
9. Поняття, загальна характеристика та система злочинів проти життя і здоров’я особи.
Відповідно до ст.3 Конституції України, життя особи та її здоров’я є однією із основних цінностей держави. Життя та здоров’я в першу чергу охороняється кримінальним законом України. Саме тому розділ другий Особливої частини КК України містить усі можливі посягання на особу, її життя і здоров’я (ст.ст.115-145 КК України).
Безпосереднім об’єктом усіх злочинів проти життя та здоров’я особи є життя особи, її фізична недоторканість (здоров’я). Досить часто злочини, що закріплені в другому розділі посягають і на інші безпосередні об’єкти (додаткові) – вбивство заручника, залишення в небезпеці, порушення прав пацієнта та ряд інших. Такими додатковими безпосередніми об’єктами є воля, честь і гідність особи, її статева недоторканість, власність, громадський порядок та безпека. Ряд злочинів даного розділу як обов’язкову ознаку складу передбачають предмет злочину (розголошення лікарської таємниці, незаконне донорство, порушення встановленого законом України порядку трансплантації органів чи тканин людини та ін.) Такими предметами є: лікарська таємниця, відомості про медичний огляд на виявлення ВІЛ-інфекції, кров живої людини, органи або тканини.
В ряді випадків обов’язковою ознакою є і потерпіла особа (вбивство малолітньої дитини або вагітної жінки, залишення в небезпеці, вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, незаконне проведення аборту та ряд інших). Ними є заручник, малолітня дитина, вагітна жінка, особа, що вчинила злочин, при затриманні якої були перевищені межі, пацієнт, хвора особа та ін.)
Із об’єктивної сторони злочини проти життя та здоров’я особи сконструйовані по різному. Абсолютна їх більшість – злочини з матеріальним складом (вбивство, тілесні ушкодження, катування, незаконна лікувальна діяльність та ін.). Для них обов’язковими ознаками є суспільно небезпечне діяння, суспільно-небезпечний наслідок та причинний зв’язок між ними. Мають місце і злочини з формальним складом (погроза вбивством, залишення в небезпеці та ін.) Обов’язковою ознакою таких складів є вчинення лише суспільно-небезпечного діяння, незалежно від того, чи настали наслідки.
Більшість злочинів проти життя та здоров’я особи вчиняються шляхом активних дій (нанесення удару, скидання з висоти та ін.). Однак, є склади, що характеризуються бездіяльністю (ненадання допомоги особі, що перебуває у небезпечному для життя стані, невиконання обов’язків медичними або фармацевтичними працівниками та ін.).
В окремих випадках обов’язковими ознаками об’єктивної сторони також можуть бути спосіб вчинення злочину (незаконне донорство шляхом обману, вбивство з особливою жорстокістю); час вчинення злочину (умисне тяжке тілесне ушкодження під час стану афекту, вбивство матір’ю новонародженої дитини під час пологів або одразу після них); обстановка вчинення злочину (умисне вбивство в обстановці захисту).
Із суб’єктивної сторони злочинів проти життя та здоров’я особи можуть бути вчинені як умисно, так і через необережність (умисне вбивство і вбивство через необережність). При цьому умисел може бути як прямий, так і непрямий. А необережність – як у виді злочинної самовпевненості, так і недбалості.
Досить часто суб’єктивна сторона може виражатись і в змішаній формі вини, коли має місце умисел щодо діяння і необережність щодо наслідків (умисне тяжке тілесне ушкодження, що потягнуло за собою смерть, незаконне проведення аборту, що призвело до безпліддя, смерті чи ін.).
Інколи обов’язковими із суб’єктивної сторони можуть бути і інші ознаки. Зокрема, мотив вчинення злочину (вбивство з корисливих мотивів), мета вчинення злочину (катування з метою примусити потерпілого до вчинення певних дій проти його волі, тяжке тілесне ушкодження з метою залякування потерпілого чи його близьких родичів); емоційний стан (умисне тяжке тілесне ушкодження у стані афекту).
Суб’єктом злочинів проти життя та здоров’я особи є: 1) особи з 14 років (умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, умисне тяжке тілесне ушкодження); 2) особа з 16 років (доведення до самогубства, погроза вбивством, побої і мордування); спеціальний суб’єкт – мати при вбивстві власної новонародженої дитини; особа, яка перебувала обстановці захисту або уявної оборони; медичний працівник (ненадання допомоги хворому); особа, яка своїми діями поставила потерпілого в небезпечний для життя стан (залишення в небезпеці); особи, на яких Законом України покладено обов’язок піклуватись про інших людей (працівники швидкої медичної допомоги, рятувальних служб МНС, міліції та ін.).
Таким чином, злочини проти життя та здоров’я особи – це винні (умисні або через необережність) протиправні суспільно-небезпечні діяння (дія або бездіяльність), що посягають на невід’ємні права людини, її життя і здоров’я, вчинені суб’єктом злочину.
Усі злочини проти життя та здоров’я особи умовно можна поділити на такі групи:
1) злочини проти життя особи (вбивство, погроза вбивством і т.д.);
2) злочини проти здоров’я особи (тілесні ушкодження, побої, мордування, катування і т.д.).
3) злочини проти життя і здоров’я, що вчиняються у медичній сфері (ненадання допомоги хворому медичним працівником, незаконна лікувальна діяльність та ін.);
4) інші злочини проти життя та здоров’я особи (зараження венеричною хворобою, ВІЛ або іншою невиліковною інфекційною хворобою, залишення в небезпеці та ін.).
10. Шпигунство: поняття, об’єктивні і суб’єктивні ознаки.
За ч.1ст.114 КК України шпигунство – це передача або збирання з метою передачі відомостей, що містить державну таємницю іноземній державі, організації або їх представникам.
Безпосередній об’єкт – державна безпека в економічній, політичній інформаційній сферах (зовнішня безпека України).
Обов’язковою ознакою шпигунства є його предмет, а саме – відомості, які містять державну таємницю і розміщені на будь-якому матеріальному носії.
З об’єктивної сторони шпигунство - формальний склад злочину, який вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однією із двох наступних дій:
1) передача відомостей, які містять державну таємницю іноземній державі, організації або їх представникам. Передача являє собою будь-які дії, в результаті яких зазначені відомості стали відомими іноземній державі чи її представникам.
2) збирання відомостей, що містять державну таємницю з метою їх подальшої передачі іноземній державі, організації чи їх представникам.
Із суб’єктивної сторони – прямий умисел і обов’язкова мета - передати відомості, що містять державну таємницю іноземній державі, організації або їх представникам. Відсутність цієї мети виключає кваліфікацію за ст.114 КК України.
Суб’єкт злочину: спеціальний – іноземець або особа без громадянства.
Ч.2 ст.114 КК України вказує на умови, за наявності яких винна особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності за шпигунство.
11. Поняття, види та характеристика вбивств.
Відповідно до ч.1 ст.115 КК України вбивство – це умисне протиправне заподіяння смерті іншій особі. Однак, вбивство вчиняється не тільки умисно, але й через необережність, тому під вбивством слід розуміти винне (умисне або через необережність) протиправне заподіяння смерті іншій особі.
Безпосереднім об’єктом є життя особи. Моментом виникнення життя особи є початок фізіологічних пологів. Моментом припинення життя є настання біологічної смерті, тобто це незворотній процес розпаду клітин центральної нервової системи та головного мозку.
Із об’єктивної сторони вбивство характеризується матеріальним складом, тому для нього характерні:
1) суспільна небезпечність діяння, яке, як правило, полягає в активній дії, хоча може полягати в бездіяльності;
2) суспільно-небезпечний наслідок у вигляді біологічної смерті потерпілої особи;
3) причинний зв’язок між 1 і 2. Він повинен бути прямим безпосереднім і необхідним. Це означає, що вчинене діяння неминуче тягне за собою передбачений у законі наслідок у вигляді смерті, а такий наслідок є закономірним результатом вчиненого діяння.
При кваліфікації вбивства обов’язковому з’ясуванню підлягають і такі ознаки об’єктивної сторони як спосіб та час вчинення вбивства, а також обстановка його вчинення, оскільки ці ознаки суттєво впливають на кваліфікацію вчиненого.
Із суб’єктивної сторони вбивство може вчинятись як умисно так і через необережність. Досить часто обов’язковим при кваліфікації є встановлення мотиву та мети вчинення вбивства, а також емоційного стану.
Суб’єктом може бути: особа віком з 14 років ( ст. 115-117 КК України), особа віком з 16 років (ст. 118 – 119 КК України).
Усі вбивства, залежно від форми вини поділяються на:
- умисні вбивства ( ст. 115 – 118 КК України );
- вбивство через необережність ( ст. 119 КК України).
У свою чергу умисне вбивство за ступенем тяжкості поділяють на:
1) просте умисне вбивство ( ч. 1 ст. 115 КК України ) – це вбивство при відсутності як пом’якшуючих, так і обтяжуючих обставин. Кримінальний закон України не дає вичерпного переліку таких вбивств, однак, судова практика до них відносить: вбивство у бійці або в сварці, вбивство з помсти, ненависті чи заздрощів, вбивство з ревнощів;
2) умисне вбивство при пом’якшуючих обставинах:
• вбивство у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК України);
• вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК України);
• вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК України)
3) умисне вбивство при обтяжуючих обставинах ч. 2 ст. 115 КК України до таких вбивств відносить:
- вбивство 2-х або більше осіб ( п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України);
- вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України);
- вбивство заручника або викраденої особи (п.3 ч.2 ст.115 КК України);
- вбивство з особливою жорстокістю (п. 4 ч.2 ст. 115 КК України)
- вбивство способом, небезпечним для життя багатьох осіб;
- вбивство з корисливих мотивів (п.6 ч.2 ст.115 КК України);
- вбивство з хуліганських мотивів (п.7 ч. 2 ст.117 КК України);
- вбивство особи або її близького родича в зв’язку з виконанням нею свого службового чи громадського обов’язку ( п.8 ч. 2 ст. 115 КК України);
- вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п. 9 ч. 1 ст. 115 КК України );
- вбивство, поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним шляхом (п.10 ч.2 ст.115 КК України);
- вбивство на замовлення (п. 11 ч.2 ст. 114 КК України);
- вбивство вчинене за попередньою змовою групою осіб (п.12 ч.2 ст.115);
- повторне вбивство ( п. 13 ч. 2 ст.115 КК України);
- вбивство з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості( п. 14 ч. 2 ст.115 КК України).
12. Вбивства при пом’якшуючих обставинах: характеристика та види.
• вбивство у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК України);
• вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК України);
• вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК України)
13. Вбивства при обтяжуючих обставинах: види та кримінально-правовий аналіз.
П.1 вбивство 2-х або більше осіб: ч.2 ст. 115 КК України - вбивство двох або більше осіб буде мати місце, якщо винна особа з єдиним наміром і, як правило, одночасно позбавляє життя двох або більше осіб. Якщо ж мало місце вбивство однієї особи, а потім іншої, що не об’єднані єдиним наміром, то це за відсутності інших обтяжуючих обставин слід кваліфікувати за п. 13 (повторне вбивство).
Якщо особа мала намір позбавити життя двох осіб, однак, позбавила лише одного, а інший залишився живим, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю відповідної частини ст. 115 (вбивство однієї особи) і за п.1 ч.2 ст.115 з посиланням на відповідну частину ст. 15 (закінчений або незакінчений замах на вбивство двох або більше осіб).
Якщо винна особа мала намір позбавити життя трьох або більше осіб, однак, з незалежних від неї причин позбавила життя двох осіб, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю п.1 ч.2 ст.115 (вбивство двох осіб) і за відповідною частиною ст.15 і п.1 ч.2 ст.115 (замах на вбивство трьох або більше осіб).
П.2 вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності: ч. 2 ст.115 КК України буде мати місце, якщо винна особа позбавляє життя дитину віком до 14 років, або жінку, що перебувала в стані вагітності. В даному випадку термін вагітності на кваліфікацію не впливає. Обов’язковим для кваліфікації є усвідомлення суб’єктом факту позбавлення життя саме зазначених потерпілих осіб. Аналогічно кваліфікуються і випадки, коли винна особа не усвідомлювала, але могла і повинна була усвідомлювати цей факт.
П. 3 вбивство заручника або викраденої особи : ч.2 ст.115 КК України має місце, якщо життя було позбавлено саме заручника або викрадену особу. Заручник – це особа, яку захоплюють і утримують з метою пред’явлення вимог до близьких родичів чи службових осіб, виконання чи невиконання яких є умовою звільнення заручника. Вбивство заручника може мати місце в процесі його захоплення, утримання, в результаті невиконання вимог, або під час його втечі. Тому при кваліфікації крім п.3 ч.2 ст.115 КК України застосовують ч.2 ст.147 КК України. Аналогічно кваліфікується за сукупністю і умисне вбивство викраденої особи (п.3 ч.2 ст.115 КК України, ч.3 ст. 146 КК України).
П.4 вбивство з особливою жорстокістю: ч. 2 ст.115 КК України буде мати місце у випадках, коли винна особа при вчиненні вбивства використала особливо жорстокий спосіб. Особлива жорстокість характеризується тим, що потерпіла особа зазнала нестерпного фізичного болю або психічного впливу та душевних страждань. При кваліфікації обов’язково слід встановити те, що винна особа усвідомлює факт застосування особливої жорстокості при вбивстві. Вона може полягати в нанесенні великої кількості тілесних ушкоджень, що завдали сильного болю, а також застосування вогню, струму, кислот, радіоактивних речовин. Особлива жорстокість буде мати місце і у випадку, коли винна особа вчиняє глумління над трупом або розчленовує його в присутності близьких чи рідних, чим крім фізичного болю завдає і душевних страждань. Якщо ж винна особа розчленовує труп лише з метою приховання вбивства, п.4 ч.2 ст.115 КК України не застосовується.
П.5 вбивство способом, небезпечним для життя багатьох осіб: ч. 2 ст.115 КК України буде у випадках, коли винна особа, маючи намір позбавити життя одного потерпілого, використовує для цього спосіб, що є небезпечним для життя багатьох осіб ( постріл у натовп, закладення вибухівки та ін.) Якщо в результаті таких дій іншим особам було заподіяно тілесні ушкодження, це вимагає додаткової кваліфікації за відповідними статтями особливої частини (ст.ст. 121, 122, 125 КК України). Якщо ж в результаті таких дій було позбавлено життя двох або більше осіб, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю п.1 і 5 ч.2 ст. 115КК України.
П.6 вбивство з корисливих мотивів: ч.2 ст.115 КК України має місце у випадках, коли винна особа в результаті вбивства прагне одержати майнову вигоду (заволодіти грошима) або ухилитися від виконання майнових зобов’язань (неповернення боргу). Характерним є те, що намір заволодіти чужим майном виникає раніше, ніж намір вчинити вбивство, тому вбивство у цьому випадку виступає лише як засіб досягнення поставленої мети. Якщо ж винна особа спочатку заволоділа чужим майном, а потім вчинила вбивство з метою уникнення затримання п. 6 ч. 2 ст.115 КК України не застосовується. В цьому випадку заволодіння чужим майном охоплюється відповідними статтями злочинів проти власності (ст. ст.185 – 187КК України), а вбивство, в залежності від обставин, кваліфікується за ч. 1 або 2 ст. 115 КК України.
П.7 вбивство з хуліганських мотивів: ч.2 ст.115 КК України буде мати місце в тих випадках, коли винна особа, вчиняючи вбивство, нехтує всіма нормами моралі та правилами співжиття. Дане вбивство вчиняється з мотивів явної неповаги до суспільства з незначного приводу або взагалі без нього. Якщо таке вбивство супроводжувалося й порушенням громадського порядку, крім п.7 ч.2 ст.115КК України, застосовується ще й відповідна частина ст.296 КК України. Вбивство у бійці чи сварці якщо при цьому було порушено громадський порядок, не охоплюється п.7, а кваліфікується за ч.1 ст.115 КК України.
П.8 вбивство особи або її близького родича в зв’язку з виконанням нею свого службового чи громадського обов’язку: ч.2 ст.115 КК України буде лише в тих випадках, якщо воно вчинене з метою перешкодити виконанню особою своїх законних громадських чи службових обов’язків або з мотивів помсти за таку діяльність, що була здійснена раніше. Характерним є і те, що крім самої особи потерпілим є і її близькі родичі, а саме: чоловік-дружина, батьки-діти, брати-сестри, бабусі-дідусі-онуки і інші. Не підпадає під дію п.8. ч.2 ст. 115 КК України вбивство специфічних потерпілих осіб (державного діяча, працівника правоохоронних органів, судді, захисника). Посягання на їх життя в зв’язку з виконуваною діяльністю кваліфікується за спеціальними нормами Особливої частини (ст.ст.112, 345, 377 КК України).
П.9 вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення: ч.2 ст.115 КК України буде тільки в тих випадках, коли винна особа переслідує передбачену мету. При цьому немає значення для кваліфікації приховує особа раніше чи щойно вчинений злочин, а також приховує вона закінчений чи незакінчений злочин. Потерпілими від цього вбивства можуть бути будь-які особи, які здатні, або повідомити певну інформацію про злочин, який був вчинений, вчинення якого готується, або на який вчиняється замах, а також особи, які на думку суб’єкта здатні перешкодити досягненню злочинного результату.
П.10 вбивство, поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним шляхом: ч.2 ст.115 КК України буде мати місце як під час зґвалтування чи насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, так і перед їх вчиненням чи після їх закінчення. Оскільки вбивство не є способом вчинення цих злочинів, тому воно повинно кваліфікуватися за сукупністю п.10 ч.2 ст. 115 КК України і ч.4 ст. 152 КК України або ч.3 ст. 153 КК України.
Якщо ж вбивство мало місце після зґвалтування лише з метою приховати цей злочин п.10 ч.2 ст. 115 КК України виключається, в кваліфікація здійснюється з п.9 ч.2 ст. 115 КК України.
П.11 вбивство на замовлення: ч.2 ст.115 КК України буде у випадках, якщо у вчиненні вбивства брали участь принаймні дві особи: замовник і виконавець. Вбивство на замовлення являє собою угоду, за якою одна особа – виконавець – зобов’язується вчинити вбивство зазначеної потерпілої особи і як правило одержати за це винагороду, а інша сторона – замовник – зобов’язується сплатити виконану роботу. Угода при вбивстві на замовлення може мати не лише договірний характер, може виражатись в проханні, примусі чи інших діях. Замовник в залежності від ролі, яку він виконує у цьому вбивстві може нести відповідальність лише за п.11 ч.2 ст.115 КК України як і виконавець (при співвиконавстві), а може нести також відповідальність за відповідною частиною, ст. 27 та п.11 ч.2 ст.115 КК України (як організатор або як пособник).
П.12 вбивство вчинене за попередньою змовою групою осіб: ч.2 ст.115 КК України буде тільки в тих випадках, коли у вчиненні вбивства брали участь два або більше суб’єкти, які заздалегідь, тобто до моменту початку вбивства домовились про спільне його вчинення. Якщо одна із осіб, що бере участь у вбивстві не є суб’єктом злочину (не досягла віку, або неосудна), то п. 12 ч.2 ст.115 КК України виключається.
П.13 повторне вбивство: ч.2 ст.115 КК України буде в таких випадках, коли особою раніше було вчинене умисне вбивство за винятком вбивств, передбачених ст.ст.116-118 КК України. Повторність буде і в тих випадках, коли особою раніше були вчинені і посягання на життя тих осіб, відповідальність за яких закріплені іншими нормами Особливої частини. Для наявності повторності не має значення чи раніше вчинене вбивство було закінченим чи незакінченим, вчинялось воно одноособово чи у співучасті з іншими. Повторність при вбивстві виключається якщо за раніше вчинене вбивство особа була звільнена від кримінальної відповідальності на законних підставах, минули строки давності притягнення її до відповідальності або з неї була знята чи погашена судимість.
П. 14 вбивство з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості: ч. 2 ст.115 КК України буде у випадках, коли посягання на життя особи вчиняється з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості.
14. Умисне вбивство вчинене в стані сильного душевного хвилювання.
Характерним для цього вбивства при пом’якшуючих обставинах є те, що особа, яка перебуває в стані афекту, не може в повній мірі усвідомлювати протиправний характер свого діяння, а також не здатна в повній мірі ним керувати – саме тому це вбивство відноситься до вбивств при пом’якшуючих обставинах. Для вбивства у стані афекту обов’язково слід встановити час його вчинення. Це означає, що винна особа вчиняє його, перебуваючи саме в стані сильного душевного хвилювання. Якщо ж такий стан ще не настав, або вже минув, кваліфікація за ст.116 КК України виключається і здійснюється на загальних підставах. Стан афекту – це такий стан, який раптово виникає, є швидкоплинним, несподівано зникає.
Стан афекту є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони цього вбивства, це означає, що особа перебуває під впливом певних факторів, що зумовлюють стан сильного душевного хвилювання. Стан афекту може бути спровокований:
- протиправним насильством з боку потерпілої особи;
- систематичним знущанням з боку потерпілої особи;
- тяжкою образою з боку потерпілої особи.
Саме тому характерним при вбивстві у стані афекту є те, що потерпілою є та особа, яка спровокувала у суб’єкта цей стан. Якщо ж винна особа вчинила вбивство іншої особи, вчинене кваліфікується на загальних підставах.
15. Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини.
Це вбивство відноситься до вбивств при пом’якшуючих обставинах, оскільки мати під час пологів або одразу після них перебуває у певному психологічному стані, в результаті якого вона не усвідомлює у повній мірі характер своїх дій і не здатна ними в повній мірі керувати. Саме тому час пологів або час одразу після них є обов’язковою умовою для кваліфікації вчиненого за ст. 117 КК України. Якщо ж такий час минув або жінка заздалегідь мала намір позбавити життя новонароджену дитину, ст. 117 КК України виключається, а вчинене кваліфікується за п.2 ч.2 ст. 115 КК України.
Психологічний стан матері може виникати в результаті ряду факторів, що мають місце під час терміну вагітності (подружня зрада, тривалий строк виношування, ненависть через недосипання). Дана пом’якшуюча норма поширюється лише на матір, яка позбавляє свою новонароджену дитину, при цьому вік матері складає 14 років і вище. Якщо до вбивства новонародженого малюка були залучені або приймали участь інші особи, тоді дії таких осіб слід кваліфікувати за п.2 ч.2 ст.115 КК України і п.12 ч.2 ст.115 КК України із посиланням на відповідну частину ст.27 КК України .
16. Вбивство через необережність.
Відповідно до ч.1 ст.115 КК України вбивство – це умисне протиправне заподіяння смерті іншій особі. Однак, вбивство вчиняється не тільки умисно, але й через необережність, тому під вбивством слід розуміти винне (умисне або через необережність) протиправне заподіяння смерті іншій особі.
Безпосереднім об’єктом є життя особи. Моментом виникнення життя особи є початок фізіологічних пологів. Моментом припинення життя є настання біологічної смерті, тобто це незворотній процес розпаду клітин центральної нервової системи та головного мозку.
Із об’єктивної сторони вбивство характеризується матеріальним складом, тому для нього характерні:
1) суспільна небезпечність діяння, яке, як правило, полягає в активній дії, хоча може полягати в бездіяльності;
2) суспільно-небезпечний наслідок у вигляді біологічної смерті потерпілої особи;
3) причинний зв’язок між 1 і 2. Він повинен бути прямим безпосереднім і необхідним. Це означає, що вчинене діяння неминуче тягне за собою передбачений у законі наслідок у вигляді смерті, а такий наслідок є закономірним результатом вчиненого діяння.
При кваліфікації вбивства обов’язковому з’ясуванню підлягають і такі ознаки об’єктивної сторони як спосіб та час вчинення вбивства, а також обстановка його вчинення, оскільки ці ознаки суттєво впливають на кваліфікацію вчиненого.
Вбивство через необережність за своїми об’єктивними і суб’єктивними ознаками в цілому схоже на умисне вбивство. Єдина суттєва відмінність полягає у суб’єктивній стороні, що виражається в необережній формі вини (як самовпевненість, так і недбалість). Суб’єкт – особа із 16 років. Кваліфікований вид - вбивство через необережність 2-х і більше осіб.
17. Тілесні ушкодження: поняття, види та характеристика.
Тілесне ушкодження – це винне протиправне порушення анатомічної цілісності людського організму.
Безпосереднім об’єктом є здоров’я особи.
Додатковим об’єктом може виступати і життя особи (умисне тяжке тілесне ушкодження, що потягнуло за собою смерть).
Із об’єктивної сторони – характеризується матеріальним складом. Для нього характерні:
1) суспільно-небезпечне діяння, яке як правило полягає в активній дії (нанесення удару), однак можлива і в бездіяльність.
2) суспільно-небезпечний наслідок у вигляді порушення анатомічної цілісності організму (втрата руки, втрата працездатності, переривання вагітності та ін.)
3) причинний зв’язок між діянням і наслідком, який має бути прямим, безпосереднім.
Інколи для тілесних ушкоджень характерні із об’єктивної сторони і інші ознаки (час вчинення, обстановка).
Із суб’єктивної сторони тілесні ушкодження вчиняються як умисно, так і через необережність. Інколи обов’язковою є мета або емоційний стан суб’єкта (тілесні ушкодження з метою залякування або в стані сильного душевного хвилювання).
Суб’єкт - особа з 14 років (ст.121-122 КК України). Особа з 16 років (ст.125,128 КК України). Інколи суб’єкт конкретизується (особа в стані афекту).
Усі тілесні ушкодження в залежності від форми вини поділяються на дві групи:
1) умисні тілесні ушкодження (ст. 121-125 КК України);
2) тілесні ушкодження через необережність (ст.128 КК України).
В свою чергу умисне тяжке тілесне ушкодження поділяється на:
1) просте умисне тяжке тілесне ушкодження (ч.1 ст.121 КК України);
2) умисне тяжке тілесне ушкодження при обтяжуючих обставинах (ч.2 ст.121 КК України);
3) умисне тяжке тілесне ушкодження при пом’якшуючих обставинах (в стані афекту - ст.123 КК України), (при перевищенні меж необхідної оборони або заходів необхідних для затримання злочинця – ст. 124 КК України).
Тілесні ушкодження через необережність за ступенем тяжкості поділяються на :
1) необережне тяжке тілесне ушкодження
2) необережне середньої тяжкості тілесне ушкодження;
Легкі тілесні ушкодження через необережність кримінальним законом не передбачені.
18. Умисне тяжке тілесне ушкодження: поняття, об’єктивні та суб’єктивні ознаки.
За ч.1 ст.121 КК України умисне тяжке тілесне ушкодження – це таке ушкодження, яке є небезпечним для життя у момент заподіяння або таке, що спричинило втрату органу чи його функцій, психічну хворобу, переривання вагітності чи іншого тривалого розладу здоров’я, що поєднаний із стійкою втратою працездатності більш ніж на 1/3, чи непоправне знівечення обличчя.
Небезпечним для життя в момент заподіяння є таке тілесне ушкодження, яке за звичайного перебігу здатне призвести або призводить до настання смерті і лише вчасна та належна медична допомога відвертає цей наслідок (проникаюче поранення грудної клітини, перелом основних склепінь черепа, відкриті переломи і ін.).
Під втратою органу чи його функцій слід розуміти:
1) втрату зору;
2) втрату слуху;
3) втрату руки чи ноги;
4) втрату язика;
5) втрату репродуктивної здатності.
Ч.2 ст.121 КК України як одну із кваліфікуючих ознак передбачає настання смерті потерпілої особи в результаті тілесних ушкоджень. Певними особливостями цього виду тілесного ушкодження є об’єктивна і суб’єктивна сторони.
Із об’єктивної сторони для нього характерні два види наслідків:
1) обов’язковий (необхідний) – тілесні ушкодження у вигляді порушення анатомічної цілісності організму.
2) віддалений (похідний) – смерть потерпілої особи.
У зв’язку з цим специфічним є і причинний зв’язок, який в першому випадку існує між заподіяним ушкодженням і його наслідками, а в другому – між наслідками, що настали та смертю потерпілої особи.
Із суб’єктивної сторони умисне тяжке тілесне ушкодження, що потягнуло смерть характеризується подвійною (змішаною) формою вини, тобто умисел щодо діяння (нанесення тілесного ушкодження) та його обов’язкових наслідків, і необережність до наслідків у вигляді смерті. Саме за суб’єктивними ознаками таке тілесне ушкодження слід відрізняти від умисного вбивства та вбивство через необережність.
19. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження та його відмінність із умисним тяжким тілесним ушкодженням.
Відповідно до ч.1 ст.122 КК України умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження – це таке тілесне ушкодження, яке не є небезпечним для життя в момент заподіяння і не призвело до наслідків, що характерні для ст.121 КК України, однак, призвело до тривалого розладу здоров’я або значної стійкої втрати працездатності менше як на 1/3.
Умисне тяжке та середньої тяжкості тілесні ушкодження відрізняються між собою наступним чином:
1) для ст.121 КК України характерна небезпечність у момент заподіяння, а для ст.122 КК України – ні;
2) тяжкі наслідки, що характерні для ст. 121 КК України є характерними лише для цієї статті і не входять в об’єктивну сторону ст. 122 КК України.
3) умисне тяжке тілесне ушкодження призводить до тривалого розладу здоров’я, що поєднане із стійкою втратою працездатності більше як на 1/3, а при середньої тяжкості до значної стійкої втрати працездатності до 1/3 (до 33%).
20. Умисне легке тілесне ушкодження.
Відповідно до ст. 125 КК України умисне легке тілесне ушкодження є двояке:
1) це таке тілесне , що не призвело до розладу здоров’я та втрати працездатності (ч.1 ст.125 КК України).
2) це таке тілесне ушкодження, що призвело до короткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності (не більше 10%).
21. Побої і мордування. Катування.
Ст. 126 Побої і мордування
Безпосереднім об’єктом є здоров’я потерпілої особи.
Додатковим – її фізична і психічна недоторканість честь та гідність.
Із об’єктивної сторони даний склад злочину є формальним і може виражатися:
1) нанесенні удару (чи інших дій);
2) нанесенні побоїв (чи інших дій);
3) вчиненні інших насильницьких дій;
4) мордуванні.
В цілому даний склад злочину буде закінченим з моменту вчинення однієї з цих дій.
Суб’єкт – загальний – особа з 16 років.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел. При кваліфікації цього діяння обов’язково слід встановити чи мала місце мета (її відсутність свідчить про наявність ст. 126 КК України). Якщо ж суб’єкт вчинив такі дії з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, втому числі отримати від нього або іншої особи інформацію, свідчення або визнання, то вчинене слід кваліфікувати не за ст.126 КК України, а за ст.127 КК України – катування. Саме за метою проводиться відмежування між цими нормами.
Катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання, або з метою покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, а також з метою залякування чи дискримінації його або інших осіб.
22. Незаконне проведення аборту: об’єктивні і суб’єктивні ознаки.
Безпосереднім об’єктом є здоров’я вагітної жінки, додатковим може бути життя.
Із об’єктивної сторони злочин полягає у діях, які виражаються у:
1) в проведенні аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти;
2) в незаконному проведенні аборту, якщо це спричинило тривалий розлад здоров’я, безплідність або смерть особи.
Проведення аборту особою, яка немає спеціальної медичної освіти в будь якому разі є незаконною. Аборт, вчинений особою із спеціальною медичною освітою тягне відповідальність за ч.2 ст. 134 КК України лише за наявності двох в їх сукупності:
1) незаконність аборту (за наявності медичних протипоказань, не у акредитованих закладах, з недотриманням терміну, забороненими способами і ін.);
2) спричинення ним тривалого розладу здоров’я, безплідності або смерті.
У зазначеному випадку даний склад злочину є матеріальним, а отже вважається закінченим з моменту настання передбачених в законі наслідків.
Суб’єктивна сторона незаконного проведення аборту в цілому характеризується прямим умислом, хоча психічне ставлення суб’єкта до наслідків, які закріплені в ч.2 ст.134 КК України, є необережними.
Суб’єктом з ч.1 ст.134 КК України є особа, яка досягла 16-річного віку і не має спеціальної медичної освіти, а за ч.2 ст.134 КК України також і особи, які мають спеціальну медичну освіту (акушер, гінекологи).
23. Залишення в небезпеці та його відмежування від ненадання допомоги особі, яка перебуває у небезпечному для життя стані.
Безпосереднім об’єктом є життя і здоров’я особи.
Потерпілим є особа, яка характеризується двома ознаками:
1) вона перебуває в небезпечному для життя стані;
2) вона немає можливості вжити заходів до самозбереження через певні обставини (малолітній вік, старість, безпорадний стан та ін.).
Із об’єктивної сторони даний склад злочину є формальним і вважається закінченим з моменту залишення потерпілої особи без допомоги не залежно від того, чи настали суспільно небезпечні наслідки. В цілому об’єктивна сторона характеризується пасивною формою поведінки (бездіяльністю). Якщо така злочинна бездіяльність призвела до смерті потерпілої особи чи інших тяжких наслідків, то дії суб’єкта слід кваліфікувати за ч.3 ст. 135 КК України.
Із суб’єктивної сторони злочин вчиняється із прямим умислом. Суб’єкт усвідомлює суспільно небезпечний характери своєї бездіяльності і бажає вчинити саме так. Його ставлення до суспільно небезпечних наслідків, характерних для ч. 3 ст.135 КК України характеризується необережною формою вини.
Суб’єкт злочину – спеціальний. Це лише дві категорії осіб, а саме:
1) особи, які зобов’язані піклуватися про потерпілого (співробітники МНС, працівники екстреної медичної допомоги, працівники міліції, опікуни, піклувальники та ін.);
2) особи, які своїми діями поставили потерпілого в небезпечний для життя стан.
До кваліфікованих видів залишення в небезпеці слід віднести:
- вчинення таких дій матір’ю щодо своєї новонародженої дитини при умові, що матір не перебувала в обумовленому пологами стані (ч.2 ст. 135 КК України);
- якщо такі дії спричинили смерть або інші тяжкі наслідки (ч.3 ст.135 КК України).
Залишення в небезпеці слід відмежовувати від ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані.
24. Характеристика та види злочинів проти волі, честі та гідності.
Злочини проти волі, честі та гідності особи передбачені третім розділом Особливої частини КК України, тобто це норми, що містять кримінальну відповідальність за посягання на блага людини, що закріплені в ст.3 Конституції України - волю, честь і гідність.
До злочинів проти волі, честі та гідності особи відносять:
1) ст. 146 КК України – незаконне позбавленні волі або викрадення людини;
2) ст. 147 КК України – захоплення заручників;
3) ст. 148 КК України – підміна дитини;
4) ст. 149 КК України – торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини;
5) ст. 150 КК України – експлуатація дітей;
6) ст. 150-1 КК України – використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом;
7) ст. 151 КК України – незаконне поміщення в психіатричний заклад.
Родовим об’єктом – воля, честь та гідність особи.
Безпосередні об’єкти аналогічні родовому.
Зазначені злочини можуть бути поєднані з насильством, застосуванням зброї, а можуть потягнути і тяжкі наслідки. Саме тому, властивим є і додатковий безпосередній об’єкт (викрадення людини або захоплення заручників). Це, зокрема, є життя і здоров’я потерпілих осіб. Характерною для злочинів даного виду є потерпіла особа (експлуатація дітей, використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом, незаконне поміщення в психіатричний заклад та ін.). Зокрема, потерпілими є:
1) малолітні особи (кваліфікований вид ст.146 КК України, 150-1 КК України);
2) неповнолітні особи (кваліфікований вид ст.147 КК України);
3) особа, що перебуває в уразливому стані (ст.149 КК України );
4) заручник (ст. 147 КК України);
5) особа, що перебуває у матеріальній чи службовій залежності від винного (ст.149 КК України);
6) новонароджена дитина або немовля (ст.148 КК України);
7) особа до 16 років (ст.150 КК України);
8) психічно здорова особа (ст.151 КК України).
Із об’єктивної сторони усі злочини сконструйовані як злочини із формальним складом, тому вважаються закінченими уже в момент вчинення суспільно-небезпечного діяння. Вчиняються такі злочини виключно шляхом активної дії (викрадення, поміщення, експлуатація та ін.). В ряді випадків, кваліфікуючі види тих чи інших злочинів, передбачають і настання наслідків (ч.3 ст. 146 КК України, ч.2 ст.147 КК України, ч.3 ст.150-1 КК України і т.д.). За таких умов склад злочину має матеріальний характер, а отже обов’язковими є діяння, наслідок і причинний зв’язок. Серед суспільно небезпечних наслідків виділяють спричинення істотної шкоди для здоров’я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини, спричинення дитині тяжких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень або настання інших тяжких наслідків. Досить часто обов’язковими із об’єктивної сторони є і інші ознаки.
Із суб’єктивної сторони ці злочини вчиняються виключно із прямим умислом. Ставлення суб’єкта до можливих кваліфікуючих наслідків може виражатись і в необережній вині. Обов’язковою ознакою ряду злочинів цього розділу є мотив та мета їх вчинення.
Суб’єктом злочинів проти волі, честі і гідності виступають:
1) особа з 16 років (незаконне позбавлення волі, торгівля людьми);
2) особа з 14 років (захоплення заручників);
3) спеціальний суб’єкт:
а) працівник пологового чи дитячого будинку (підміна дитини);
б) лікар-психіатр (незаконне поміщення в психіатричний заклад);
в) особа, від якої потерпілий перебуває в матеріальній чи службовій залежності (торгівля людьми);
г) батьки або особи, які їх заміняють (використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом).
Отже, злочини проти волі, честі та гідності особи – це умисні суспільно-небезпечні протиправні діяння, що посягають на волю особи, її честь та гідність, вчинені суб’єктом злочину.
25. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини: кримінально-правовий аналіз.
Ст. 146 Незаконне позбавлення волі або викрадення людини
Безпосереднім об’єктом є воля, честь і гідність особи, додатковим – фізична та психічна недоторканність особи, її здоров’я та життя.
Потерпілими можуть бути будь-які особи, щодо яких мало місце незаконне позбавлення волі або викрадення. Якщо такими потерпілими були малолітні особи, то вчинене утворює кваліфікований склад даного злочину і буде кваліфікуватись за ч.2 ст.146 КК України.
Об’єктивна сторона характеризується формальним складом злочину, а, отже, злочин буде закінченим з моменту вчинення однієї з двох наступних дій:
1) незаконне позбавлення волі;
2) викрадення людини.
Позбавлення волі буде незаконним у всіх випадках, якщо це суперечить нормам Конституції України та чинного законодавства, або буде здійснене з порушенням норм КПК. Не вважається незаконним позбавлення волі особи на підставі обвинувального вироку суду, що набрав законної сили. Незаконне позбавлення волі може полягати:
1) в поміщенні потерпілої особи в місце, де вона не бажає перебувати;
2) тримання потерпілої особи в місці, яке вона не може вільно залишити.
У зв’язку із цим обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є місце вчинення злочину.
Викрадення людини як правило, виражається в захопленні людини і подальшому обмеженні волі цієї людини. Воно може бути вчинене у будь який спосіб (відкрите чи таємне заволодіння людиною, шляхом обману), однак, на кваліфікацію як правило це не впливає.
Якщо незаконне позбавлення волі або викрадення людини потягнуло за собою тяжкі наслідки (самогубство потерпілої особи, тяжке тілесне ушкодження, смерть) вчинене утворює матеріальний склад злочину і кваліфікується за ч.3 ст.146.
Із суб’єктивної сторони має місце прямий умисел, мотиви та мета можуть бути різними.
Суб’єктом – особа із 16 років.
До кваліфікованих видів незаконного позбавлення волі або викрадення людини відносять:
1. вчинення зазначених дій щодо малолітньої дитини, щодо двох або більше осіб;
2. вчинення таких дій з корисливих мотивів;
3. вчинення цього злочину за попередньою змовою групою осіб або у спосіб, що є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого або таких, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань;
4. вчинення таких дій із зброї;
5. вчинення цих дій протягом тривалого часу;
До особливо кваліфікованих видів відносять:
1. вчинення таких дій організованою групою;
2. вчинення зазначених дій, якщо вони спричинили тяжкі наслідки.
26. Захоплення заручників.
Основним безпосереднім об’єктом злочину є воля, честь і гідність особи. Його додатковим факультативним об’єктом можуть бути громадська безпека, життя та здоров’я особи, власність тощо.
Об’єктивна сторона його характеризується суспільно небезпечними діями у двох можливих формах: 1) захоплення особи як заручника; 2) тримання особи як заручника.
Заручником є особа, яку захоплює або утримує інша особа, погрожуючи при цьому її вбити, спричинити тілесні ушкодження, вчинити інші насильницькі дії або продовжувати утримувати далі.
Потерпілим (заручником) від злочину, передбаченого ст. 147, не можуть бути особи, які завідомо для винного є представниками влади, працівниками правоохоронних органів та їх близькими родичами, крім випадків, коли вони захоплені або тримаються як заручники з метою спонукання родичів затриманих або інших фізичних (неслужбових) осіб до вчинення або утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника. Захоплення або тримання вказаних осіб як заручників разом з іншими особами створює підстави для кваліфікації злочинів за статтями 147 і 349 (реальна сукупність).
Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.
Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом. Ставлення особи до тяжких наслідків цього злочину може бути тільки необережним.
Оскільки захоплення і тримання особи фактично означають позбавлення її волі, від злочину, передбаченого ст. 146, розглядуваний злочин відрізняється переважно за спеціальною метою. Тут вона може мати альтернативний характер - спонукати родичів затриманого, державну або іншу установу, підприємство чи організацію, фізичну або службову особу до: а) вчинення будь-якої дії (передати зброю, наркотичні засоби, інші речі, транспортні засоби чи гроші, звільнити якогось заарештованого чи ув’язненого, забезпечити безперешкодний виліт за межі країни тощо); б) утримання від учинення будь-якої дії (неприйняття певної особи на ту чи іншу посаду, відмова від укладення угоди тощо).
Вчинення чи невчинення певних дій адресатом вимоги є умовою звільнення заручника.
Адресатом вимоги можуть бути такі суб’єкти:
1) державна або інша установа, підприємство чи організація (установа виконання покарань, орган виконавчої влади, суд, господарське товариство, банк тощо), у т. ч. іноземні або міжнародні;
2) родичі затриманого або інші фізичні особи (скажімо, його близькі, знайомі). Про поняття родичі див. коментар до ст. 122;
3) службові особи. Про поняття службова особа див. примітки 1 і 2 до ст. 364 і Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.
Кваліфікованими видами розглядуваного злочину є: 1) вчинення його щодо неповнолітнього; 2) вчинення його організованою групою; 3) захоплення або тримання особи як заручника, поєднане з погрозою знищення людей; 4) спричинення ним тяжких наслідків.
Поняттям тяжкі наслідки у складі цього злочину охоплюються заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, у т. ч. таке, що спричинило смерть потерпілого, спричинення великої матеріальної шкоди, суттєве загострення міждержавних чи міжнаціональних стосунків, серйозне порушення діяльності установ, організацій і підприємств тощо. При цьому, крім безпосередньо заручника, потерпілими від цього злочину можуть бути визнані й інші особи, що постраждали під час захоплення або тримання особи як заручника.
27. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини.
Безпосереднім об’єктом є воля, честь і гідність особи.
Додатковим – життя і здоров’я.
Потерпілою від цього злочину може бути будь-яка особа, однак, ч.2 ст.149 виділяє таких потерпілих як неповнолітня особа, особа, що перебуває в матеріальній чи службовій залежності, особа в уразливому стані, а ч.3 наголошує на малолітній дитині.
Торгівля людьми – продаж людини або здійснення іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану.
Із об’єктивної сторони цей склад злочину є формальним і вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї із наступних дій:
1) торгівля (продаж);
2) інша незаконна угода;
3) вербування;
4) переміщення;
5) переховування;
6) передача або одержання людини.
Характерним для об’єктивної сторони є також спосіб вчинення злочину – обман, шантаж або використання уразливого стану.
Із суб’єктивної сторони торгівля людьми вчиняється з прямим умислом. Обов’язковою ознакою також є мета вчинення злочину – експлуатація потерпілої особи.
Суб’єкт цього злочину загалом загальний (особа з 16 років), однак, інколи такий суб’єкт містить і спеціальні ознаки (службова особа, особа від якої потерпілий перебуває в матеріальній чи іншій залежності).
Частини 2 і 3 ст. 149 КК України передбачають ряд кваліфікованих і особливо кваліфікованих видів торгівлі людьми.
28. Поняття, ознак та класифікація злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.
Злочини проти статевої свободи і статевої недоторканості – розділ 4 Особливої частини КК України. До них належать:
1) зґвалтування (ст.152 КК України);
2) насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст.153 КК України);
3) примушування до вступу у статевий зв’язок (ст.154 КК України);
4) статеві зносини із особою, яка не досягла статевої зрілості (ст.155 КК України);
5) розбещення неповнолітніх (ст.156 КК України).
Родовим об’єктом виступає статева свобода і недоторканість особи. Безпосередні об’єкти аналогічні родовому.
Статева свобода – це право повнолітньої і психічно здорової особи самостійно обирати собі партнера для статевих стосунків, не допускаючи при цьому будь якого примусу.
Статева недоторканість – це абсолютна заборона вступати у статеві відносини з особою, яка з різних причин не наділена статевою свободою (психічна хвороба, малолітня особа).
Ряд злочинів проти статевої свободи і статевої недоторканості поєднані із насильством, примусом чи погрозою насильством, а деякі тягнуть і тяжкі наслідки, а тому характерним є і додатковий безпосередній об’єкт –життя, здоров’я, воля, честь, гідність, власність (зґвалтування, примушування до вступу у статевий зв'язок).
Ст.154 КК України – примушування до вступу у статевий зв'язок як обов’язкову ознаку складу може передбачати предмет злочину (ч.2 ст.154 КК України). Ним є майно особи, яке погрожує знищити, пошкодити або вилучити суб’єкт, а також відомості, що ганьблять потерпілого чи його родичів, які потерпіла особа прагне зберегти в таємниці і, які погрожує розголосити суб’єкт.
Обов’язковою ознакою усіх статевих злочинів є потерпіла особа, якою можуть виступати:
1) особи чоловічої та жіночої статі (зґвалтування, ст.153 КК України);
2) особи протилежної статі суб’єкту (зґвалтування);
3) малолітні та неповнолітні особи (кваліфіковані види ст. 152 КК України, ст.153 КК України);
4) особа, яка перебуває у матеріальній або службовій залежності від винного (ст.154 КК України);
5) особа, яка недосягла статевої зрілості (ст155 КК України);
6) особа до 16 років (ст.156 КК України).
Із об’єктивної сторони злочини проти статевої свободи і статевої недоторканості сконструйовані як злочини із формальним складом, а тому є закінченими уже в момент вчинення суспільно небезпечного діяння. Загалом немає значення для кваліфікації чи настали певні наслідки в результаті таких діянь. Однак, кваліфіковані види окремих злочинів (ч.4 ст.152 КК України, ч.3 ст.153 КК України) обов’язково вимагає встановлення наслідків. В таких випадках склади злочинів стають матеріальними. Серед наслідків, зокрема, виділяють тяжкі наслідки, а саме: самогубство потерпілої особи, тяжкі тілесні ушкодження, смерть, вади в розвитку дитини, зараження венеричною хворобою та ін. Обов’язковим також є причинний зв'язок.
Усі статеві злочини вчиняються шляхом активної дії. Такі дії як правило, носять фізичний характер (примушування, насильство), однак, можуть мати і інтелектуальний вираз (при розбещенні неповнолітніх (ведення розмов, демонстрація предметів порнографічного характеру).
Ст. 153 КК України як обов’язкову ознаку об’єктивної сторони передбачає спосіб вчинення злочину, тобто задоволення статевої пристрасті неприродним способом (мужолозтво, мазохізм, використання при статевих зносинах непризначених предметів, орогенітальний та аногенітальний, сурогатні форми статевих зносин). Саме за цим способом ст. 153 КК України відрізняється від ст.152 КК України.
Із суб’єктивної сторони усі злочини проти статевої свободи і статевої недоторканості вчиняється із прямим умислом, при якому винна особа усвідомлює протиправний характер своїх суспільно небезпечних діянь, однак бажає саме їх вчинення.
Мотиви та мета статевих злочинів можуть бути різними (заздрість, помста, прагнення самореалізації), однак, домінуючим є сексуальний мотив – прагнення задовольнити свою статеву пристрасть.
Суб’єктом може виступати:
1) особа із 14 років (ст.152 КК України, 153 КК України);
2) особа із 16 років (ст.155 КК України, ст.156 КК України);
3) спеціальні суб’єкти:
- особа протилежної статі до потерпілої при зґвалтуванні;
- особа від якої потерпіла залежить матеріально або по службі (ст.154 КК України);
- батьки або особи, які їх заміняють (кваліфіковані види ст.ст.155-156 КК України).
Таким чином, злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи – це умисні суспільно небезпечні та протиправні діяння, які посягають на статеву свободу та недоторканість потерпілої особи, вчинені суб’єктом злочину.
29. Поняття, ознаки та кваліфікуючі види зґвалтування.
Відповідно до ч.1 ст.152 КК України зґвалтування – природний статевий зв'язок між чоловіком та жінкою із застосуванням насильства, погрози насильством або із використанням безпорадного стану потерпілої особи.
Безпосереднім об’єктом є статева свобода і статева недоторканість потерпілої особи.
Додатковими безпосередніми об’єктами є фізична та психічна недоторканість потерпілої особи, її здоров’я, життя, воля, честь та гідність.
Потерпілою від зґвалтування є особа як чоловічої так і жіночої статі. При цьому обов’язковим є те, що стать потерпілої особи повинна бути протилежною статі суб’єкта.
Із об’єктивної сторони зґвалтування завжди являє собою насильницький природний статевий зв'язок між чоловіком та жінкою (геторосексуальний зв'язок).
Якщо зґвалтування було вчинено в будь який інший спосіб, крім природного, то ст.152 КК України виключається, а вчинене слід кваліфікувати за відповідною частиною ст.153 КК України.
Зґвалтування є кримінально-караним якщо воно супроводжувалося:
1) насильством;
2) погрозою насильством;
3) використанням безпорадного стану потерпілої особи.
При використанні насильства або погрози насильством воля потерпілої особи пригнічується, а при використанні безпорадного стану потерпілої особи, воля цієї особи ігнорується.
Перелік зазначених характерних для зґвалтування дій є вичерпним, тому якщо особа будь яким іншим чином домоглася вступу у статевий зв'язок (шляхом обману чи зловживанням довірою) то склад зґвалтування відсутній (особі обіцяли зробити дорогий подарунок, одружитися і т.д.).
Насильство може бути різним – нанесення удару чи побоїв, мордування, умисне легке, середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження, обмеження чи позбавлення волі чи інші насильницькі дії.
Насильство при зґвалтуванні застосовується виключно з метою подолати опір потерпілої особи. Тому воно повинно бути дійсним та реальним, тобто таким, що здатне подолати опір потерпілої особи. В той же час опір потерпілої особи також повинен бути дійсним, а не удаваним.
Погроза насильством являє собою психічний вплив на потерпілу особу, що полягає в її залякуванні. Для наявності зґвалтування суб’єкт повинен погрожувати саме фізичним насильством. Погроза насильством може бути виражена у будь якій спосіб - словами, жестами, мімікою, демонстрацією зброї, а може випливати із обстановки що склалася.
Погроза вбивством охоплюється складом зґвалтування і додаткової кваліфікації за ст.129 КК України не потребує. Якщо ж погроза вбивством мала місце після зґвалтування з метою недопущення повідомлення потерпілою особою про вчинений злочин, то вона повинна бути додатково кваліфікована за ст.129 КК України.
Використання безпорадного стану потерпілої особи має місце у випадках, коли зґвалтування буде вчинене щодо особи, яка або не усвідомлює вчинюваних щодо неї дій або хоч і усвідомлює їх, однак, не здатна чинити опір. Саме тому виділяють два види безпорадного стану: фізична і психічна безпорадність.
В цілому зґвалтування вважається закінченим злочином з моменту початку вступу у статевий зв'язок (формальний склад злочину), незалежно від того чи довів суб’єкт зґвалтування до кінця у фізіологічному плані.
Із суб’єктивної сторони – прямий умисел і як правило сексуальний мотив, хоча може бути і інший (ненависть, заздрість, прагнення самоствердитись і т.д.).
Суб’єкт – особа чоловічої або жіночої статі із 14 років. Характерним для суб’єкта є те, що безпосереднім його виконавцем може бути лише особа протилежної статі до потерпілої. Співвиконавцем або співучасником може бути будь яка інша особа – як особа однакової з потерпілим статі, так і особа, яка не здатна вчинити зґвалтування у фізіологічному плані (жінка).
Кваліфіковані види:
1) вчинення зґвалтування повторно;
2) вчинення зґвалтування особою, яка раніше вчинила злочини, передбачені ст.153-155 КК України;
3) вчинення зґвалтування групою осіб;
4) зґвалтування малолітньої або малолітнього;
5) зґвалтування неповнолітньої або неповнолітнього;
6) зґвалтування, що потягнуло тяжкі наслідки.
30. Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом.
Об’єкт: статева свобода і статева недоторканність, нормальний розвиток неповнолітніх.
Об’єктивна сторона злочину полягає у задоволенні статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.
Під задоволенням статевої пристрасті неприродним способом потрібно розуміти будь-які дії сексуального характеру незалежно від їх гетеро- або гомосексуальної спрямованості (крім природного статевого акту - див. коментар до ст. 152), які здатні задовольнити статеву пристрасть чоловіка або жінки і які зовсім не обов’язково означають так зване статеве проникнення - введення частини тіла однієї людини або предметів навколишнього світу у природні отвори іншої людини з метою отримання сексуального задоволення.
Суб’єктом злочину є особа чоловічої або жіночої статі (залежно від змісту вчинюваних дій сексуального характеру), якій виповнилось 14 років. Якщо особа, використовуючи фізичне насильство або погрозу його застосування, бере безпосередню участь у подоланні опору потерпілого або призводить останнього у безпорадний стан і при цьому сама у безпосередній сексуальний контакт з потерпілим не вступає, вона повинна визнаватись співвиконавцем насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом. Дії такого учасника групи кваліфікуються за ч. 2 ст. 153 без посилання на ст. 27.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. За спрямованістю умислу цей злочин потрібно відрізняти від інших посягань, наприклад, від замаху на зґвалтування, заподіяння тілесних ушкоджень. Мотиви даного злочину можуть бути такі самі, як і мотиви зґвалтування. Про особливості психічного ставлення винного до неповнолітнього чи малолітнього віку потерпілої особи див. коментар до ст. 152.
Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) групою осіб;
3) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачений статтями 152 або 154;
4) щодо неповнолітнього або неповнолітньої (ч. 2 ст. 153), а особливо кваліфікуючими - вчинення злочину щодо малолітнього (малолітньої), а також спричинення особливо тяжких наслідків (ч. З ст. 153). За своїм змістом ці ознаки аналогічні кваліфікуючим ознакам зґвалтування (про їх зміст див. коментар до ст. 152).
31. Примушування до вступу у статевий зв’язок.
Основний безпосередній об’єкт злочину - статева свобода особи. Додатковим обов’язковим об’єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 154, може бути - альтернативно - право власності або честь і гідність особи.
З об’єктивної сторони злочин виражається у примушуванні особи жіночої або чоловічої статі до вступу у статевий зв’язок.
Статевий зв’язок природним або неприродним способом охоплює як одноразові, так і неодноразові статеві контакти незалежно від їх гетеро- або гомосексуальної спрямованості. Якщо потерпіла особа добровільно погоджується на одні форми сексуальних контактів, але заперечує проти інших, її примушування до них за наявності до цього підстав утворює об’єктивну сторону злочину.
Суб’єктом злочину є особа жіночої або чоловічої статі, якій виповнилось 16 років. Суб’єкт злочину, передбаченого як ч. 1, так і ч. 2 ст. 154, є спеціальним: це особа, від якої жінка або чоловік матеріально чи службово залежні.
Жінка або чоловік може примушуватись до вступу в статевий зв’язок як з винною, так і з іншими особами (знайомі, родичі, керівництво тощо). При цьому для кваліфікації за ст. 154 не має значення те, чи знала про вчинене примушування особа, статева пристрасть якої задовольняється потерпілою жінкою або чоловіком. Дії того, хто вступає в статевий зв’язок з жінкою або чоловіком, знаючи про те, що вони примушені до цього, відповідальність за ст. 154 не тягнуть. Водночас дії особи, яка, маючи намір вступити з потерпілою особою у статевий зв’язок, підбурює іншу особу вчинити примушування жінки або чоловіка до вступу у такий зв’язок, слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 27 і ст. 154.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Кваліфікованими видами цього злочину є примушування до вступу у статевий зв’язок, поєднане з погрозою: 1) знищення, пошкодження або вилучення майна потерпілої (потерпілого) чи її (його) близьких родичів; 2) розголошення відомостей, що ганьблять її (його) чи близьких родичів.
32. Розбещення неповнолітніх.
Об’єкт злочину - статева недоторканість і нормальний фізичний, психічний і соціальний розвиток неповнолітніх. Розбещення неповнолітніх здатне викликати у потерпілих від цього злочину різні статеві збочення.
Потерпілим виступає особа чоловічої або жіночої статі, яка не досягла 16-річ- ного віку. Для кваліфікації діяння за ст. 156 не має значення, чи досягла потерпіла особа статевої зрілості, хто був ініціатором вчинення розпусних дій, а також характеристика потерпілої особи (попереднє ведення статевого життя, наявність сексуального досвіду тощо).
З об’єктивної сторони злочин виражається у вчиненні розпусних дій сексуального характеру. Розпусні дії (розбещення) можуть мати як фізичний, так і інтелектуальний характер.
Суб’єктом злочину виступає особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 16-річного віку. У статті 156 встановлено відповідальність за розпусні дії незалежно від їх гетеро- або гомосексуальної спрямованості, тому винний і потерпілий можуть бути особами як однієї, так і різної статі.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
У разі сумлінної помилки особи щодо віку потерпілого відповідальність за ст. 156 виключається.
Розпусні дії, передбачені ст. 156, зазвичай спрямовані на задоволення винним статевої пристрасті, на збудження у неповнолітньої особи статевого інстинкту або його задоволення. Але мотиви цього злочину не впливають на його кваліфікацію. Винний може керуватись не лише сексуальними, а й іншими спонуканнями (помста близьким, подальше втягнення у проституцію тощо).
Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення розпусних дій: 1) щодо малолітньої особи; 2) батьком, матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього.
33. Кримінально-правова характеристика злочинів виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина.
Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина передбачені 5 розділом Особливої частини КК України (ст.157-184).
Родовим об’єктом такого роду діянь є суспільні відносини, які забезпечують кожній людині і громадянину їхні невід’ємні конституційні блага. Відрізняються ці злочини між собою за безпосередніми об’єктами, які в кожному конкретному випадку є різними (порушення таємниці голосування – виборчі права, невиплата заробітної плати – трудові права і т.д.).
Ряд злочинів проти виборчих, трудових і інших особистих прав і свобод людини і громадянина також мають додатковий безпосередній об’єкт (перешкоджання здійснення виборчого права, розголошення таємниці усиновлення, пошкодження релігійних споруд чи культових будинків та ін.). Це, зокрема, життя та здоров’я потерпілої особи, фізична та психічна недоторканість, честь та гідність, власність, а також моральні аспекти життя суспільства.
Досить часто характерною ознакою злочинів п’ятого розділу є потерпіла особа (ухилення від сплати аліментів на утримання дітей або коштів на утримання непрацездатних батьків, порушення авторського права і суміжних прав, порушення угоди про працю, перешкоджання професійній діяльності журналістів і ін. ). Ними є неповнолітні діти, непрацездатні батьки, автори, журналісти, працівники, члени виборчої комісії і т.д..
Ряд злочинів цього розділу також є предметними, тобто предмет злочину є обов’язковим (порушення законодавства про референдуми, фальсифікація виборчих документів, порушення таємниці листування, знищення виборчої документації, порушення недоторканості житла, порушення права на винахід, корисну модель, незаконне осквернення, знищення релігійних святинь і ряд інших). Такими предметами є документи референдуму, виборча документація, відомості, що передаються шляхом листування, твори науки, винаходи, релігійні споруди, приватне житло і ін.
Із об’єктивної сторони абсолютна більшість злочинів характеризується формальним складом і є закінченими з моменту посягання незалежно від того чи настали наслідки (незаконні дії щодо усиновлення, невиплата заробітної плати, порушення права на медичну допомогу і т.д.). Мають місце також злочини із матеріальним складом (порушення авторського права і суміжних прав, порушення права на винахід, корисну модель, промисловий зразок, пошкодження релігійних споруд чи культових будинків). Характерним для цих злочинів є такі ознаки як діяння, наслідки, причинний зв'язок. Діяння можуть бути різними, однак всі вони безпосередньо спрямовані на порушення прав потерпілої особи. Як наслідки зокрема, виділяють:1) майнову шкода у великих розмірах (200 або більше неоподаткованих мінімумів); 2) шкоду в особливо великих розмірах (1000 і більше неоподаткованих мінімумів доходів громадян); 3) інші наслідки, що можуть виражатися у впливі на результати виборів або у знищенні чи пошкодженні майна.
Крім того як кваліфіковані ознаки можуть бути передбачені і тяжкі наслідки (смерть потерпілої особи або тяжкі тілесні ушкодження). Причинний зв'язок повинен бути прямим, безпосереднім та необхідним.
Абсолютна більшість цих злочинів можуть бути вчинені шляхом активних дій (примушування до участі в страйку, перешкоджання здійсненню релігійного обряду, голосування виборцем на виборчій дільниці більше ніж один раз, порушення недоторканості приватного життя і ін.). Є також і злочини, що вчиняються і шляхом бездіяльності (злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною, ухилення від сплати аліментів на утримання дітей або коштів на утримання непрацездатних батьків, невиплата заробітної плати, пенсії, стипендії чи інших встановлених законом виплат.)
Для деяких злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина характерні із об’єктивної сторони і інші ознаки, зокрема, спосіб час та засоби вчинення (обман, погроза, підкуп і т.д.).
Із суб’єктивної сторони злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина вчиняються, як правило, умисно, причому умисел може бути як прямий, так і непрямий. Ставлення суб’єкта до наслідків або можливих наслідків може також характеризуватись і необережністю.
Деяким злочинам цього розділу властиві і такі ознаки суб’єктивної сторони, як мотив та мета вчинення (корислива мета або особистий мотив).
Суб’єкт злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина може бути двоякий:
1) загальний (особа з 16 років)
2) спеціальний (член виборчої комісії, службова особа, керівник підприємства, установи, організації і ін.).
Таким чином, злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина – це суспільно небезпечні, винні та протиправні діяння (дія або бездіяльність), що посягають на передбачені і гарантовані Конституцією України права та свободи людини і громадянина, вчинені суб’єктом злочину.
В залежності від безпосереднього об’єкта всі злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина можна поділити на наступні види:
1. Злочини проти виборчих прав громадян.
2. Злочини проти трудових прав громадян.
3. Злочини у сфері права на об’єкти інтелектуальної власності.
4. Злочини, що посягають на особисті права і свободи людини і громадянина.
5. Злочини проти сім’ї.
6. Злочини проти свободи совісті.
34. Порушення таємниці голосування.
Ст. 159 Порушення таємниці голосування
Стаття 71 Конституції України гарантує громадянам України вільне волевиявлення на виборах до органів державної влади та місцевого самоврядування, які відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Розголошення таємниці голосування є грубим порушенням цього важливого конституційного права громадянина і кваліфікується за ст. 159 КК України.
Об’єктом злочину є виборче право громадян.
Об’єктивна сторона проявляється в діях або бездіяльності, що спрямовані на розголошення змісту волевиявлення громадянина. Серед активних дій, що спрямовані на порушення таємниці голосування можна виділити: встановлення у кабінках для голосування технічних пристроїв для спостереження, домагання повідомити про зміст волевиявлення, вимога пред’явити заповнені бюлетені і ін. Бездіяльність може полягати у невстановлені спеціальних закритих кабінок для голосування, невстановлені урн для заповнених бюлетенів, неопломбовані урн і т.д.
Способи і наслідки розголошення таємниці голосу¬вання юридичного значення не мають. Однак, для кваліфікації вчиненого обов’язковим є час вчинення злочину. Ст.159 КК України вказує на час проведення виборів або референдуму.
Злочин вважається закінченим з моменту порушення таємниці голосування.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел.
Суб’єкт злочину за ч.1 ст.159 – загальний, а за ч.2 – спеціальний (член виборчої комісії або комісії з референдуму чи інша службова особа, яка використовує для вчинення цього злочину своє службове становище).
35. Порушення законодавства про референдум.
Об’єктом його є право громадянка участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, а також встановлений порядок організації та проведення всеукраїнського або місцевого референдумів.
Предметом злочину в окремих його формах є документи референдуму, до яких, зокрема, належать: список учасників зборів по створенню ініціативної групи з проведення референдуму; протокол зборів; свідоцтво про реєстрацію ініціативної групи референдуму; посвідчення членів ініціативної групи; підписні листи для збирання підписів громадян під вимогою про проведення референдуму; підсумковий протокол щодо загальної кількості підписів громадян; списки громадян, які мають право брати участь у референдумі; протокол засідань комісії з референдуму; бюлетень для голосування.
З об’єктивної сторони цей злочин може бути вчинений у формі:
1) перешкоджання вільному здійсненню громадянином права брати або не брати участь у референдумі;
2) перешкоджання веденню агітації до дня проведення референдуму;
3) підроблення документів референдуму;
4) приписування голосів;
5) неправильного підрахунку голосів;
6) порушення таємниці голосування.
Вчинення цього злочину у формі підроблення документів референдуму, приписування чи неправильного підрахунку голосів та порушення таємниці голосування підлягає кваліфікації за ч. З ст. 160.
Суб’єкт злочину у перших його двох формах загальний, а в останніх чотирьох - спеціальний (член комісії з проведення референдуму або інша службова особа).
Вчинення злочину у перших його двох формах членом комісії з проведення референдуму або іншою службовою особою є кваліфікуючою ознакою цього злочину і потребує кваліфікації за ч. 2 ст. 160.
До членів комісії з проведення референдуму належать: члени Центральної комісії з всеукраїнського референдуму, комісії АРК із всеукраїнського референдуму, обласних, районних, міських, районних у містах, селищних, сільських комісій з референдуму, дільничних комісій з референдуму. Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та коментар, викладений у Загальних положеннях до розділу XVII Особливої частини КК.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
36. Порушення недоторканості житла.
Ст.162 Порушення недоторканності житла
Конституцією України кожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду (ч. 2 ст. З0 Конституції України).
Стаття 162 КК захищає це важливе конституційне право громадянина України. Саме тому безпосереднім об’єктом злочину є конституційне право громадянина на житло. Додатковим об’єктом є власність особи.
Потерпілими від цього злочину можуть лише фізичні особи, тобто громадяни України, іноземці чи особи без громадянства.
Предметом злочину є житло чи інше володіння особи.
Об'єктивну сторону цього злочину утворюють:
1) незаконне проникнення до житла;
2) незаконне проведення огляду чи обшуку;
3) незаконне виселення;
4) інші дії, якими порушується недоторканність житла громадянина.
Під незаконним проникненням до житла чи іншого володіння особи слід розуміти будь-яке вторгнення у житло (інше володіння), здійснене всупереч волі законного володільця, за відсутності визначених законом підстав чи в порушення встановленого законом порядку.
Незаконний огляд - це проведення такої слідчої дії, як огляд житлового приміщення чи іншого володіння особи з недотриманням вимог щодо підстав його проведення або з порушенням процесуального порядку його проведення
У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, а також за письмовою згодою володільця огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведено без постанови судді.
Обшук вважається незаконним, якщо він здійснений: 1) приватною особою; службовою особою, у т. ч. з правоохоронних органів, яка не має права його проводити; 2) службовою особою, яка відповідно до закону наділена правом проведення обшуку
Під незаконним виселенням слід розуміти виселення із займаного житлового приміщення за відсутності підстав або з порушенням порядку, встановлених законом.
До інших дій, що порушують недоторканність житла громадян, може бути віднесено самовільне вселення до чужого житла, тимчасове використання житла без згоди його власника, незаконне проведення виїмки тощо.
Суб'єктивна сторона цього злочину характеризуєть¬ся умислом. Сумлінна помилка виключає кримінальну відповідальність.
Суб’єктом є особа, якій до моменту вчинення злочину виповнилося шістнадцять років.
Порушення недоторканності житла, вчинене служ¬бовою особою або із застосуванням насильства чи з погрозою застосувати насильство, визначається за ч. 2 ст. 162 КК кваліфікованими видами цього злочину.
37. Грубе порушення законодавства про працю.
Ст. 172 Грубе порушення законодавства про працю
Право громадянина на працю — одне із найважливіших. Воно закріплене в ст. 43 Конституції України. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (ч. 6 ст. 43). Порушення законодавства про працю є порушенням конституційних прав громадян.
Об’єктом злочину виступають трудові права людини і громадянина, тобто право на працю, на відпочинок, винагороду і т.д.
Потерпілим від цього злочину може бути лише працівник. Частина 2 дещо конкретизує таких потерпілих. Мова іде про неповнолітню особу, вагітну жінку або жінку, яка має дитину віком до 14 років або дитину інваліда.
Об'єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 172 КК, утворює одне із зазначених у ній діянь:
а) незаконне звільнення з роботи;
б) інше грубе порушення законодавства про працю (незаконне переведення на іншу роботу, встановлення продовженого робочого дня, зниження заробітної плати, ненадання відпустки).
Звільнення з роботи працівника має визнаватися незаконним, якщо воно здійснене без законних підстав для цього або з порушенням встановленого порядку звільнення, визначеного законом. Такі законні підстави можуть бути загальними або спеціальними. Останні обумовлюються видом трудового договору (строковий, позастроковий тощо), категорією працівників
Під іншим грубим порушенням законодавства про працю слід розуміти будь-яке інше, крім незаконного звільнення працівника з роботи, порушення законодавства про працю, яке істотним чином порушило чи могло порушити право громадянина на працю. Це може бути: невидання наказу про звільнення та/або невидача трудової книжки особі, яка хоче звільнитися з роботи в установленому законом порядку; незаконне переведення на іншу роботу чи істотна зміна умов праці; ненадання щорічної чи додаткової відпустки або систематичне ненадання вихідних днів або перерви для відпочинку і харчування;
Суб’єктивна сторона – прямий умисел. Обов’язковою ознакою є також наявність особистих мотивів.
Суб’єкт – спеціальний (особа, яка наділена правом прийому на роботу і звільнення з роботи).
Кваліфікуючою ознакою цього злочину є незаконне грубе порушення законодавства про працю щодо певних категорій працівників (потерпілих): неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, що має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.
38. Невиплата заробітної плати,стипендії, пенсії чи інших передбачених законом виплат.
Ст. 175 Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат
Конституція України гарантує всім своєчасне одер¬жання винагороди за працю (ч. 7 ст. 43). Стаття 175 КК України передбачає відповідальність за спеціальний вид службової недбалості — невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших виплат, установлених законом.
Об’єктом є конституційне право особи на заробітну плати чи інші виплати.
Об'єктивну сторону діяння утворює невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії і та інших виплат більше ніж за один місяць (ч. 1), а також безпідставна невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших встановлених законом виплат внаслідок нецільового використання коштів, призначених для цих виплат.
Суб’єктивна сторона - невиплата заробітної плати, стипендії чи пенсії може бути необережною і умисною. Кримінальна відповідальність за ст. 175 КК настає лише за умисну невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших виплат, установлених законом.
Суб'єкт злочину спеціальний. Ним може бути лише керівник підприємства, установи або організації незалежно від форми власності.
Кваліфікуючою ознакою злочину є вчинення описаного у ч. 1 ст. 175 діяння в результаті нецільового використання коштів, призначених для виплати заробітної плати, стипендії, пенсії та інших установлених законом виплат.
Відповідальними за невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншого платежу є службові особи, які наділені повноваженнями розпоряджатися фінансами підприємства, установи, організації.
Згідно з частиною 3 ст. 175 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо до притягнення до кримінальної відповідальності нею здійснено виплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої встановленої законом виплати громадянам.
39. Порушення авторського права і суміжних прав.
Ст. 176 Порушення авторського права і суміжних прав
Цей злочин спрямований проти інтелектуальної власності, тобто проти прав громадян на володіння, користування, розпорядження своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, гарантованих ст. 41 Конституції України.
Безпосереднім об'єктам цього злочину є авторське право і суміжні права, які регулюються Законом України «Про авторське право і суміжні права»
Відповідно предметом порушення авторського права виступають твори літератури, науки, мистецтва: опубліковані чи не опубліковані музичні твори, скульптури, картини, ілюстрації, перекази, фотографії, комп'ютерні програми, бази даних, тощо, а предметом порушення суміжних прав – виконання, відтворення фонограми, відеограми, програми мовлення.
Обов'язкові ознаки цього предмету: 1) предмет злочину має бути для винного чужим; 2) має виражатися в об'єктивній (матеріальній) формі: рукописного, машинописного, друкарського тексту, нотному записові, фонограмі, дискеті тощо; 3) він має бути новим і оригінальним.
Об'єктивна сторона цього злочину характеризується трьома обов'язковими ознаками: діяння, його наслідки і причинний зв'язок між ними.
Саме діяння може полягати в незаконному відтворенні або розповсюдженні творів науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних; незаконному відтворенні, розповсюдженні виконань фонограм і програм мовлення; незаконному їх тиражуванні та розповсюдженні на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації; а також в іншому порушенні авторського права і суміжних прав.
Наслідок як ознака об'єктивної сторони — це матеріальна шкода. Вона може бути різною в залежності від обставин справи, однак, кримінальний закон встановлює кримінальну відповідальність за ч.1 статті за умови, що була завдана значна шкода (згідно з приміткою це 20 і більше неоподаткованих мінімумів доходів громадян). Ч.2 ст.176 КК України як наслідок передбачає шкоду у великому (200 і більше неоподаткованих мінімумів), а ч.3 – в особливо великому розмірі (1000 і більше).
Закінченим злочин вважається з моменту заподіяння саме такої матеріальної шкоди. Між діянням і матеріальною шкодою має бути встановлений прямий, безпосередній причинний зв'язок.
Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, а мотиви можуть бути різними.
Суб'єкт злочину — загальний. Якщо це діяння було вчинене службовою особою із використанням службового становища, то дії суб’єкта слід кваліфікувати за ч.3 ст. 176 КК України.
До кваліфікованих видів цього злочину також відносять: 1) вчинення його повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) вчинення організованою групою.
40. Порушення недоторканості приватного життя.
Ст. 182 Порушення недоторканності приватного життя
Конституція України в ст. 32 встановила право кожного громадянина на недоторканність приватного життя, на особисту і сімейну таємницю, а також заборонила збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. Однією з гарантій здійснення цього права громадян є ст. 182 КК.
Безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують недоторканність приватного життя.
Предмет злочину — конфіденційна інформація про особу, яка може міститися у публічному виступі, в творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації,
До конфіденційних відносяться такі відомості, які складають особисту або сімейну таємницю особи, а також будь-які інші відомості, які потерпілий бажає зберегти в таємниці.
Потерпілим від злочину може бути будь-яка особа, без згоди якої збиралася, використовувалась або поширювалась така конфіденційна інформація.
Об'єктивна сторона злочину виражається в одній з таких альтернативних дій, вчинених без згоди особи: а) незаконному збиранні конфіденційної інформації щодо цієї особи; б) незаконному зберіганні такої інформації; в) незаконному використанні конфіденційної інформації; г) незаконному поширенні вказаної інформації; д) поширенні конфіденційної інформації в публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації.
Збирання конфіденційної інформації про особу передбачає отримання їх у будь-який спосіб, у т. ч. шляхом викрадення . Використання конфіденційної інформації про особу - це користування винним за власним розсудом відомостями, які становлять особисту чи сімейну таємницю особи, для задоволення певної потреби чи одержання певної вигоди. Під поширенням конфіденційної інформації про особу слід розуміти повідомлення будь-яким способом (усно, письмово, друкованим способом, за допомогою комп'ютерної мережі тощо) такої інформації невизначеному числу осіб (хоча б одній людині). Публічний виступ - це виступ на заходах публічного характеру Злочин вважається закінченим з моменту здійснення хоча б однієї з указаних дій.
Суб'єктивна сторона цього злочину – прямий умисел.
Суб'єкт злочину – загальний.
41. Поняття, характеристика та види злочинів проти власності.
Злочини проти власності передбачені 6 розділом Особливої частини (статті 185-198 КК України).
Родовим об’єктом цих суспільно небезпечних діянь виступає право власності, тобто право володіти, користуватися і розпоряджатися майном. Безпосередні об’єкти кожного із злочинів цього розділу повністю співпадають із родовим. Для деяких злочинів проти власності характерним є додатковий безпосередній об’єкт (насильницький грабіж, розбій, вимагання, знищення або пошкодження майна, умисне пошкодження об’єктів електроенергетики та ін.). Це, зокрема, здоров’я і життя особи, особиста недоторканість, інколи громадська безпека та довкілля.
Характерною ознакою усіх злочинів проти власності є їх предмет. Таким предметом, зокрема, є: 1) майно; 2) право на майно; 3) дії майнового характеру.
З об'єктивної сторони більшість злочинів проти власності сконструйовані законодавцем як злочини з матеріальним складом їх обов'язковою ознакою є спричинення внаслідок протиправного діяння суспільно небезпечних наслідків у вигляді матеріальної шкоди відносинам власності. Тому закінченими вони є з моменту настання цієї шкоди. Однак, для закінчення таких злочинів як розбій, вимагання, погроза знищення майна не потрібно фактичного настання шкоди (злочини із формальним складом), вони вважаються закінченими з моменту вчинення діяння.
Злочини проти власності, як правило, вчиняються шляхом активної дії (заволодіння, привласнення, знищення, придбання і т.д.), однак, можлива і бездіяльність (невиконання обов’язків щодо охорони майна). З суб'єктивної сторони більшість злочинів проти власності характеризуються прямим умислом, за якого особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, на яку вона не має права, передбачає спричинення матеріальної шкоди і бажає цього.Суб’єктом злочинів проти власності можуть бути:
1. особа віком з 14 років (крадіжка, розбій вимагання та ін.);
2. особа віком з 16 років (шахрайство, погроза знищення майна, необережне знищення або пошкодження майна і ін.);
3. спеціальний суб’єкт (службова особа, особа, якій майно було ввірене чи перебувало у її віданні, особа, під охороною якої перебуває майно).
Таким чином, злочини проти власності – це винні (умисні або через необережність), протиправні, суспільно небезпечні діяння (дія або бездіяльність), що посягають на право володіння, користування чи розпорядження майном, вчинені суб’єктом злочину.
Усі злочини проти власності поділяють на такі види:
1. Корисливі злочини проти власності, пов’язані із оберненням майна на користь винного.
2. Корисливі злочини проти власності, не пов’язані із оберненням майна на користь винного.
3. Некорисливі злочини проти власності.
2. Кримінально-правова характеристика окремих злочинів проти власності.
42.Завлодіння чужим майном шляхом крадіжки.
Ст. 185 Крадіжка
Частина 1 ст. 185 КК України визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна.
Безпосереднім об’єктом є право власності. Предметом злочину є чуже майно.
Із об’єктивної сторони крадіжка є злочином із матеріальним складом. Тому для неї характерно:
1) суспільно небезпечне діяння, що полягає у безоплатному, протиправному вилученні суб’єктом чужого майна і оберненні його на свою користь;
2) суспільно небезпечний наслідок, що виражається у майновій шкоді, яка завдана потерпілій особі в результаті вилучення її майна. Саме за майновою шкодою слід відрізняти кримінально карану крадіжку від дрібної, відповідальність за яку встановлена адміністративним законодавством.
3) причинний зв'язок;
4) спосіб вчинення – таємне викрадення майна. Таємне викрадення означає, що майно вилучається потайки, непомітно, за відсутності власника чи інших осіб, або в їх присутності, але за умови, що потерпілий або інші особи не здатні усвідомлювати факт викрадення.
Закінченою крадіжка визнається з моменту вилучення майна і отримання винним хоча б первинної можливості розпорядитись вилученим (сховати, передати, викинути тощо).
Із суб'єктивної сторони крадіжка передбачає прямий умисел, за якого винний усвідомлює, що вилучає чуже майно таємно. І це психічне відношення винного має вирішальне значення для кваліфікації вчиненого як крадіжки. Якщо злочинець помиляється, вважаючи свої дії непомітними, а за ним фактично хтось спостерігає, вчинене є крадіжкою. Обов’язковою ознакою крадіжки є також корисливий мотив.
Суб’єктом крадіжки є особа з 14 річного віку.
Кваліфіковані види крадіжки (ч. ч. 2-5 ст.185 КК України): 1) крадіжка, вчинена повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) з проникненням в житло, приміщення чи інше сховище; 4) крадіжка, що завдала значної шкоди потерпілому; 5) у великих розмірах; 6) в особливо великих розмірах; 7) вчинена організованою групою.
43. Грабіж: поняття,об’єктивні та суб’єктивні ознаки.
Згідно з ч.1 ст. 186 КК України, грабіж – відкрите викрадення чужого майна.
Безпосередній об’єкт – право власності. Предмет злочину – чуже майно.
Із об’єктивної сторони для грабежу характерно суспільно небезпечне діяння, наслідок, причинний зв'язок і відкритий спосіб заволодіння. Відкрито означає очевидно для інших або в присутності сторонніх осіб. Грабіж вважається закінченим з моменту вилучення майна і отримання початкової можливості розпорядитися ним як своїм власним.
Частина 2 ст.186 КК України передбачає також насильницький грабіж, тобто відкрите заволодіння чужим майном, що поєднане із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя і здоров’я потерпілого або з погрозою застосування такого насильства.
Під таким насильством розуміється як фізичне насильство – обмеження волі потерпілого або інших осіб (зв'язування, замкнення в певному приміщенні), нанесення ударів, побоїв, заподіяння легкого тілесного ушкодження, так і психічне насильство – погроза застосувати вказане фізичне насильство. Такий грабіж має додатковий безпосередній об'єкт – свободу і тілесну недоторканність особи. Більш небезпечне насильство до потерпілого утворить склад розбою.
Насильство при грабежі у більшості випадків застосовується з метою вилучити майно, а тому передує вилученню. Але насильство може застосовуватися і для утримання вже вилученого майна, тобто слідувати за вилученням Якщо ж насильство застосовується тільки з метою уникнути затримання, то грабежу, поєднаного з насильством, не буде Від грабежу, поєднаного з насильством, слід відрізняти так званий грабіж - ривок, при якому винний застосовує певні зусилля, щоб відібрати у потерпілого річ, предмет (наприклад, вирвав з рук мобільний телефон, зірвав з голови шапку тощо). У цих випадках насильство до потерпілого не застосовується, тому грабіж-ривок кваліфікується за ч. 1 ст. 186 КК України.
Із суб’єктивної сторони грабіж характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.
Суб’єкт – особа з 14 років.
Кваліфіковані види грабежу аналогічні крадіжці.
44. Розбій: поняття,ознаки,кваліфіковані види, відмежування його від грабежу.
Відповідно до ч.1 ст. 187 КК України, розбій – це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя і здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.
Розбій – це двохоб'єктний злочин, де основний безпосередній об’єкт – право власності, а додатковий обов’язків – життя і здоров’я потерпілої особи.
Предметом злочину є чуже майно.
Об'єктивна сторона розбою полягає в нападі. Напад при розбої завжди супроводжується насильством або погрозою насильства. При цьому мова іде про насильство, яке є небезпечним для життя і здоров’я потерпілої особи. Насильство при розбої носить реальний характер: здатне подавити волю потерпілого і примусити його передати майно винному.
Під фізичним насильством, небезпечним для життя чи здоров'я розуміється легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості, тяжке тілесне ушкодження, замах на вбивство, вбивство. Заподіяння в процесі розбою тяжких тілесних ушкоджень охоплюється ч. 4 ст. 187 і додаткової кваліфікації за ст. 121 не потребує.
Фізичне насильство може бути як відкритим, так і таємним (нанесення удару потерпілому, який спав). Насильство при розбої є способом заволодіння майном і, як правило, передує йому. Однак, воно може застосовуватися і після заволодіння майном для його утримання. Насильство, небезпечне для життя чи здоров'я, застосоване винним з метою уникнути затримання, вимагає самостійної кваліфікації за сукупністю з крадіжкою чи грабежем.
Психічне насильство – це погроза заподіяти вказане фізичне насильство або погроза вбивством. Погроза вбивством при розбої повністю охоплюється ст.187 КК України і додаткової кваліфікації за ст.129 не потребує.
Розбій відноситься до формальних (усічених) складів злочинів, тому вважається закінченим з моменту нападу, тобто з моменту застосування насильства, незалежно від того, чи вдалося винному заволодіти майном, чи ні.
Із суб’єктивної сторони розбій вчиняється з прямим умислом, корисливим мотивом і спеціальною метою.
Суб’єкт – особа з 14 років.
Кваліфікуючими ознаками розбою є: вчинення його за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм (ч. 2 ст. 187); поєднання розбою з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище (ч. З ст. 187); спрямування розбою на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах або вчинення організованою групою, або поєднання із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187).
Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами розбою є розбій: 1) вчинений за попередньою змовою групою осіб, або 2) особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм (ч. 2 ст. 187), або 3) організованою групою (ч. 4 ст. 187); 4) поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище (ч. 3 ст. 187), або 5) із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187); 6) спрямований на заволодіння майном у великих чи 7) особливо великих розмірах (ч. 4 ст. 187)
45. Вимагання. Відмінність вимагання від розбою.
Згідно до ч. 1 ст.189 КК України вимагання – вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру, що підкріплена відповідною погрозою і спрямована щодо потерпілого чи його близьких родичів.
Основним безпосереднім об’єктом виступає право власності, а додатковим фізична і психічна недоторканість особи, життя, здоров'я, честь і гідність.
Предметом вимагання є не тільки майно, а й право на майно, а також дії майнового характеру.
Потерпілими можуть бути: власник, особа, якій майно ввірене на законній підставі, близькі родичі цих осіб (батьки, діти, бабуся, дідусь, сестри, брати).
Об'єктивна сторона вимагання виражається у вимозі передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру. Вимога являє собою відповідну пропозицію, що викладена в рішучій формі і підкріплена однією з наступних погроз: 1) погроза насильством щодо потерпілого чи його близьких родичів; 2) погроза знищення або пошкодження їх майна; 3) погроза обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб; погроза розголошення відомостей, які потерпілий чи його родичі бажають зберегти в таємниці.
Погроза може бути виражена усно, письмово, жестами, демонстрацією зброї тощо. У будь-якому разі важливо встановити, що винний, застосовуючи погрозу, прагне до того, щоб у потерпілого чи його родичів склалося переконання про реальність, дійсність реалізації цієї погрози, якщо він не виконає пред'явленої вимоги. Тому, навіть у тому випадку, якщо винний і не думав розголошувати відомості або погрожував непридатною зброєю або її макетом, а потерпілий сприймав таку погрозу як реальну – вчинене є вимаганням.
Вимагання вважається закінченим з моменту пред'явлення вимог, тобто з моменту погрози. Якщо винний реалізував свою погрозу і умисно заподіяв потерпілому або його близьким родичам смерть, необхідна кваліфікація за сукупністю ч. 4 ст. 189 і відповідної частини ст. 115 КК України.
Із суб’єктивної сторони вимагання вчиняється з прямим умислом і корисливим мотивом.
Суб’єкт – особа з 14 років.
Кваліфікованими і особливо кваліфікованими видами злочину закон визнає вимагання: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб, або 3) службовою особою з використанням свого службового становища, або 4) з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або 5) з пошкодженням чи знищенням майна (ч. 2 ст. 189), або 6) організованою групою (ч. 4 ст. 189); 7) що завдало значної шкоди потерпілому (ч. 2 ст. 189), або 8) майнової шкоди у великих (ч. 3 ст. 189) чи 9) в особливо великих (ч. 4 ст. 189) розмірах; 10) поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи (ч. 3 ст. 189), або 11) із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження (ч. 4 ст. 189).
46. Шахрайство та його відмежування від заподіяння.
Шахрайство – це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману або зловживання довірою.
Безпосереднім об’єктом є право власності.
Предметом шахрайства є не тільки майно, але і право на майно.
Об'єктивна сторона цього злочину виражається у заволодінні чужим майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.
Обман — це повідомлення неправдивих відомостей або замовчування відомостей, які мають бути повідомлені, з метою заволодіння чужим майном або придбання права на майно. Він може виражатися в усній, письмовій формі, у використанні підроблених документів.
Зловживання довірою — це вид обману, що полягає у використанні винним довірливих відносин з власником або іншою особою, заснованих на родинних, службових відносинах, знайомстві, інших цивільно-правових відносинах.
Особливості шахрайства полягають у тому, що потерпілий, будучи введеним в оману, зовні добровільно передає винному майно або право на майно. Тому обман або зловживання довірою за часом передує передачі майна або права на майно і викликає у потерпілого усвідомлення правомірності такої передачі.
Закінченим шахрайство вважається з моменту заволодіння майном або придбання права на майно (матеріальний склад).
Із суб’єктивної сторони шахрайство вчиняється з прямим умислом і корисливим мотивом.
Суб’єкт – особа з 16 років (загальний).
Частина 2 ст. 190 КК України передбачає відповідальність за шахрайство, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому; ч. 3 – за шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки; ч. 4 – за вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою.
47. Умисне знищення або пошкодження майна.
Безпосереднім об'єктом цього злочину виступають відносини власності. Додатковим об'єктом злочину за ч. 2 ст. 194 КК України виступає життя і здоров'я людини.
Предмет злочину – чуже майно. Воно може бути рухомим і, на відміну від викрадення і заволодіння, нерухомим – будівлі, споруди, обладнання тощо. Майно як предмет злочину повинно мати товарну, мінову вартість.
Об'єктивна сторона цього злочину полягає у знищенні або пошкодженні чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах.
Знищення чужого майна — це такий протиправний руйнуючий вплив на майно, внаслідок якого воно повністю втрачає свою споживчу або економічну цінність, приведення його до такого стану, при якому воно взагалі не може бути використане за своїм призначенням, причому втрачені майном властивості не можуть бути відновлені.
Пошкодження чужого майна полягає в такому протиправному впливі на предмет, внаслідок якого він частково, не в повному обсязі втрачає свої споживчі властивості та економічну цінність і при цьому істотно обмежується можливість його використання за призначенням. Пошкоджене майно може бути відновлене.
Суспільно небезпечні наслідки як ознака об'єктивної сторони злочину виражаються в шкоді у великих розмірах. Шкода у великих розмірах – поняття оціночне, яке уточнюється у кожному конкретному випадку, з урахуванням матеріального становища потерпілого.
Між знищенням або пошкодженням чужого майна і заподіяною шкодою має бути встановлений причинний зв'язок.
Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується умисною формою вини – прямий або непрямий умисел.
Суб'єкт злочину – будь-яка особа з 16 років, а за ч. 2 ст. 194 КК України – особа, яка досягла 14 річного віку.
Частина 2 ст. 194 передбачає відповідальність за те саме діяння, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загально-небезпечним способом, або заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки.
48. Поняття і види злочинів у сфері господарської діяльності.
Злочини у сфері господарської діяльності передбачені сьомим розділом Особливої частини кримінального закону (ст.ст.199-235 КК України). Безпосереднім об'єктом цих злочинів виступають конкретні суспільні відносини, що складаються у певній сфері господарської діяльності. А додатковим можуть виступати життя та здоров'я споживача, при контрабанді зброї чи вибухових речовин – громадська безпека та ін. З об'єктивної сторони більшість злочинів у сфері господарської діяльності вчиняються шляхом дії. Окремі злочини можуть виразитися тільки у бездіяльності (ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, тощо). Абсолютну більшість злочинів у сфері господарської діяльності слід віднести до злочинів з формальним складом. Тому вони вважаються закінченими з моменту вчинення вказаних у законі дій, незалежно від настання наслідків.
Однак, серед злочинів у сфері господарської діяльності є і злочини з так званим матеріальним складом, тобто такі, для об'єктивної сторони яких необхідно встановити не тільки суспільно небезпечне діяння, а й настання суспільно небезпечних наслідків, це, наприклад, обман покупців та замовників, доведення до банкрутства, ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) та ін.
Інколи обов’язковими можуть бути і інші ознаки об’єктивної сторони. Із суб'єктивної сторони злочини, які вчиняються у сфері господарської діяльності, характеризується виключно умисною формою вини. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони деяких складів є наявність мотиву та мети.
Суб’єктами такого роду діянь можуть бути особи, які досягли 16 років, а в окремих випадках – це спеціальний суб’єкт (службова особа, платник податків).
Отже, злочини у сфері господарської діяльності – це умисні суспільно небезпечні та протиправні діяння (дія або бездіяльність), що посягають на суспільні відносини, які виникають з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів, робіт і послуг, вчинені суб’єктом злочину.
В залежності від безпосереднього об'єкта посягання, злочини, які вчиняються у сфері господарської діяльності, можна поділити на такі види:
1. Злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської і бюджетної систем України.
2. Злочини у сфері підприємництва, конкурентних відносин та іншої діяльності господарюючих суб'єктів.
3. Злочини у сфері банкрутства.
4. Злочини у сфері використання фінансових ресурсів та обігу цінних паперів.
5. Злочини у сфері обслуговування споживачів.
6. Злочини у сфері приватизації державного та комунального майна.
49. Виготовлення ,зберігання придбання,перевезення,пересилання,ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей,державних цінних паперів чи білетів державної лотереї.
Основним об'єктом цього злочину є встановлений законом порядок формування і функціонування грошової системи України як частини економічної системи нашої держави. Його додатковим факультативним об'єктом можуть виступати відносини власності.
Предмет цього злочину становлять: підроблені національна валюта України у вигляді банкнот або металевої монети; іноземна валюта; державні цінні папери; білети державної лотереї. Загалом, розміри підробок на кваліфікацію не впливають, однак, якщо мова іде про предмет у великих чи особливо великих розмірах, то відповідальність настає за ч.2 або 3 ст.199 КК України.
Об'єктивна сторона цього злочину може виражатися у одній із наступних альтернативних дій: виготовленні, зберіганні, придбанні, перевезенні, пересиланні, ввезенні в Україну з метою збуту, а також збуті зазначених вище предметів.
Під виготовленням розуміються дії, внаслідок яких створюються підроблені валюта, державні цінні папери чи білети державних лотерей. Способи такого виготовлення можуть бути різними
Під зберіганням підробленої валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї слід розуміти знаходження цих предметів безпосередньо у винного або в будь-якому іншому місці, де вони перебувають у розпорядженні та під контролем винного.
Збутом підробленої валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї є їх умисне відчуження як оплатне, так і безоплатне (використання як засобу платежу, продаж, розмін, обмін, дарування, передача в борг або в рахунок покриття боргу, програш в азартних іграх тощо).
Придбанням предметів цього злочину вважається їх оплатне або безоплатне отримання винним від іншої особи. Перевезенням цих предметів є переміщення їх винним із використанням будь-яких транспортних засобів. Пересиланням підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї слід вважати передачу чи спробу передачі їх іншій особі з використанням засобів поштового зв'язку (у листах, посилках, бандеролях, інших поштових відправленнях). Ввезенням в Україну предметів розглядуваного злочину слід вважати їх переміщення винною особою із-за кордону на територію України.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення діяння, незалежно від того чи настали будь-які наслідки.
Суб'єктивна сторона цього злочину – прямий умисел, поєднаний з метою збуту вказаних вище предметів. Відсутність такої мети виключає кримінальну відповідальність.
Суб'єкт злочину – будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.
Частина 2 ст. 199 КК України передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб чи у великому розмірі. Великий розмір, відповідно до примітки, має місце, якщо сума підробки у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Частина 3 ст. 199 КК України передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені організованою групою чи в особливо великому розмірі. Особливо великий розмір, відповідно до примітки, має місце, якщо сума підробки у чотириста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
50. Поняття та ознаки контрабанди.
Контрабанда, тобто переміщення через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, вибухових речовин, радіоактивних матеріалів, зброї та боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), а також спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації.
Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений порядок переміщення відповідних предметів через митний кордон України, який є необхідною умовою нормальної діяльності митних органів по стягненню передбачених законодавством платежів, здійсненню митного контролю і митного оформлення предметів. Додатковим об'єктом контрабанди можуть виступати встановлений порядок обігу предметів дозвільної системи і захисту культурної спадщини, встановлений порядок оподаткування, громадська безпека, здоров'я населення.
Предмет цього злочину – товари, тобто будь-яка переміщувана через кордон продукція, в тому числі продукція, на яку поширюються права інтелектуальної власності. Склад злочину матиме місце, якщо переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю вчинене у великих розмірах. Згідно з приміткою до ст. 201 КК України контрабанда товарів вважається вчиненою у великих розмірах, якщо їх вартість у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
До предмета контрабанди також відносяться: історичні та культурні цінності, отруйні, сильнодіючі, радіоактивні, вибухові речовини, зброя та боєприпаси (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), стратегічно важливі сировинні товари, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України. Кримінальна відповідальність за переміщення таких предметів не пов’язана із будь-якими розмірами.
Об’єктивна сторона контрабанди характеризується трьома альтернативними діями: 1) переміщення предметів через митний кордон України (ввіз, вивіз, транзит); 2) переміщення поза митним контролем; 3) переміщення з приховуванням від митного контролю.
Обов’язковою ознакою контрабанди є місце вчинення злочину – митний кордон України.
Злочин вважається закінченим з моменту незаконного переміщення предметів через митний кордон України. Затримання особи у межах митного кордону України в момент його перетину з предметами контрабанди кваліфікується як замах на цей злочин.
Суб'єктивна сторона цього злочину – прямий умисел.
Суб'єкт злочину – будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.
Частина 2 ст. 201 КК України передбачає відповідальність за контрабанду, вчинену за попередньою змовою групою осіб або особою, раніше судимою за контрабанду.
51. Кримінально правова характеристика ухилення від сплати податків , зборів.
Безпосередній об'єкт цього злочину – суспільні відносини у сфері державного регулювання оподаткування і формування прибуткової частини державного бюджету.
Предметом цього злочину є податки, збори (обов’язкові платежі), що сплачуються як юридичними, так і фізичними особами.
Об'єктивна сторона цього злочину полягає в ухиленні від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах (ч. 1), у великих розмірах (ч. 2) або в особливо великих розмірах (ч. 3 ст. 212 КК України). Ухилення як ознака об'єктивної сторони цього злочину виражене в бездіяльності (наприклад, неподання податкових декларацій і розрахунків, незважаючи на те, що таке подання є обов'язковим). Способи ухилення можуть бути різними, наприклад, внесення до поданих податкових декларацій, розрахунків завідомо помилкових відомостей про доходи і видатки, приховання або заниження об'єктів оподаткування, просто відмова сплатити податок тощо. Під значним розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів, інших обов'язкових платежів, які в тисячу і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, під великим розміром – суми, які в три тисячі та більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а під особливо великим розміром – суми, які в п'ять тисяч і більше разів перевищують той самий мінімум (примітка до ст. 212 КК України).
Злочин вважається закінченим з моменту ненадходження зазначених сум до бюджету або цільового фонду (матеріальний склад).
Суб'єктивна сторона цього злочину – прямий умисел. Мотиви та мета не є обов’язковими ознаками.
Суб'єкт злочину – службові особи підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, на які покладені обов'язки щодо ведення і подання документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою обов'язкових платежів до бюджетів і державних цільових фондів, а також фізичні особи, якщо вони мають ознаку платника податків, у тому числі ті, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи.
52. Фіктивне підприємство.
Фіктивне підприємництво – це створення або придбання суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.
Безпосередній об’єкт – встановлений законодавством порядок здійснення підприємницької діяльності. Додатковим може бути встановлений порядок оподаткування, право власності.
Об'єктивна сторона цього злочину виражається у 1) створенні або 2) придбанні суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб).
Створення суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) полягає в його державній реєстрації. Дії винного мають зовні цілком законний вигляд: подаються документи на державну реєстрацію, іноді і на ліцензування; з дотриманням необхідної процедури приймається рішення про реєстрацію (та ліцензування). Однак, ще до офіційного створення суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) винний знає, що підприємство створюється ним для прикриття незаконної чи забороненої діяльності.
Під придбанням суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) слід розуміти отримання будь-яким способом права власності на цю юридичну особу як в цілому, так і на визначену його частину, що дозволить здійснювати контроль над ним.
Злочин вважається закінченим з моменту створення або придбання суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) незалежно від того, чи досяг винний поставленої мети (формальний склад злочину).
Суб'єктивна сторона цього злочину – прямий умисел, що поєднаний із спеціальною метою – прикриття незаконної або забороненої підприємницької діяльності.
Суб'єкт злочину – будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.
У частині 2 ст. 205 КК України встановлена відповідальність за ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або заподіяли велику матеріальну шкоду державі, банкові, кредитним установам, іншим юридичним особам або громадянам (розмір шкоди визначений приміткою до статті).
53. Доведення до самогубства: аналіз складу злочину.
Об'єктом злочину є життя та здоров'я особи. З об'єктивної сторони цей злочин характеризується: 1) діянням у формі: а) жорстокого поводження з потерпілим; б) шантажу; в) примусу до протиправних дій; г) систематичного приниження людської гідності потерпілого; 2) наслідками у вигляді доведення особи до: а) самогубства; б) замаху на самогубство; 3) причиновим зв'язком між вказаним діянням і наслідками у вигляді самогубства або замаху на самогубство потерпілого.
Самогубство - це умисне позбавлення себе життя.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення потерпілим дій, безпосередньо спрямованих на позбавлення себе життя.
Суб'єкт цього злочину загальний.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом до діяння, умислом або необережністю до наслідків. Якщо винний умисно схилив до фактичного самогубства або до замаху на таке самогубство особу, яка хвора на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, то вчинене, залежно від обставин справи, слід кваліфікувати тільки за відповідною частиною (і пунктом ч. 2) ст. 115 або за відповідною частиною ст. 15 і відповідною частиною (і пунктом ч. 2) ст. 115.
Кваліфікуючими ознаками цього злочину є вчинення його щодо: 1) особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого; 2) двох або більше осіб (ч. 2 ст. 120), а особливо кваліфікуючою ознакою - щодо неповнолітнього (ч. 3 ст. 120).
54. Розголошення комерційної банківської таємниці.
Об'єкт злочину аналогічний об'єкту злочину, передбаченого ст. 231. Про поняття комерційної таємниці та банківської таємниці див. коментар до ст. 231.
З об'єктивної сторони злочин виражається у формі розголошення комерційної або банківської таємниці, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи, яка раніше не була ознайомлена з відповідною інформацією. Розголошення може бути здійснене будь-яким способом (усно, письмово, із застосуванням засобів зв'язку, через засоби масової інформації тощо).
Не визнається розголошенням передача службовою особою органу державної влади (слідчим, прокурором, суддею тощо) іншим особам відомостей чи ознайомлення інших осіб з відомостями, що є комерційною або банківською таємницею, якщо така передача (ознайомлення) є наслідком виконання вимог закону
Злочин є закінченим з моменту спричинення власникові комерційної або банківської таємниці істотної шкоди (див. коментар до ст. 231).
Суб'єктом злочину може бути особа: 1) якій відповідна таємниця стала відома внаслідок її особливих взаємовідносин з власником таємниці (наприклад, член спостережної ради, інша посадова особа господарського товариства, яка не є його працівником, співвласник відповідної юридичної особи тощо); 2) яка є працівником юридичної особи чи індивідуального підприємця - власника таємниці; 3) яка є службовою особою органу державної влади (зокрема, слідчим, прокурором, суддею) і отримала відповідні відомості на підставі закону під час виконання своїх службових обов'язків.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим чи іншим особистим мотивом.
55. Легалізація доходів одержаних злочинним шляхом.
Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений з метою протидії залученню в економіку "брудних" коштів порядок здійснення господарської діяльності, а також порядок вчинення цивільно-правових угод в частині особистого та іншого подібного використання майна, не пов'язаного з господарською діяльністю. Додатковим об'єктом виступають інтереси правосуддя, нормальне функціонування фінансової системи, засади добросовісної конкуренції.
Предмет цього злочину - кошти та інше майно, одержане внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також права на кошти та майно.
Об'єктивна сторона злочину може альтернативно виражатись в одній з чотирьох форм:
1) вчинення фінансової операції з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів;
2) укладення угоди з такими коштами та майном;
3) вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження або переміщення;
4) набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних унаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів.
Під фінансовою операцією треба розуміти будь-яку операцію, пов'язану із здійсненням або забезпеченням здійснення платежу за допомогою суб'єкта первинного фінансового моніторингу. До фінансових операцій законодавство про протидію відмиванню доходів відносить: внесення або зняття депозиту (внеску, вкладу); переказ грошей з рахунку на рахунок; обмін валюти; надання послуг з випуску, купівлі або продажу цінних паперів та інших видів фінансових активів; надання або отримання позики або кредиту; страхування (перестрахування); надання фінансових гарантій та зобов'язань; Поняття угоди доповнює описання об'єктивної сторони злочину й охоплює відмінні від фінансових операцій правочини - дії фізичних і юридичних осіб, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути як односторонніми (наприклад, заповіт, довіреність), так і дво- або багатосторонніми.
Вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження "брудного" майна чи володіння ним, прав на таке майно, джерела його походження, місцезнаходження та переміщення - це активна поведінка винної особи, яка може полягати у: зміні правового статусу коштів або іншого майна шляхом підроблення документів, що засвідчують право власності; отриманні фіктивних документів на придбання майна; вчиненні цивільно-правових угод.
Під набуттям майна, одержаного внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації доходів, треба розуміти отримання такого майна винною особою, яка усвідомлює його відповідне походження, тим чи іншим оплатним або безоплатним способом (купівля, отримання в обмін на інші предмети, прийняття як оплати за надані послуги або виконану роботу, одержання як подарунку або як оплати боргу тощо). Використання коштів чи іншого майна, одержаних унаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації доходів, - це вилучення у тій чи іншій формі корисних властивостей такого майна для задоволення потреб власника або інших осіб.
Злочин визнається закінченим з моменту вчинення фінансової операції або укладення угоди з майном, одержаним унаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації доходів, або з моменту набуття володіння чи використання такого майна.
Суб'єкт злочину загальний. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Кваліфікуючими ознаками злочину є: 1) повторність; 2) вчинення його за попередньою змовою групою осіб або 3) у великому розмірі. Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є: 1) вчинення його організованою групою; 2) в особливо великому розмірі.
56. Поняття та загальна характеристика злочинів проти довкілля.
Злочини проти довкілля передбачені 8 розділом Особливої частини кримінального закону (ст.ст. 236-254 КК України).
Родовим об’єктом злочинів проти довкілля виступають суспільні відносини, які забезпечують охорону, раціональне використання та відтворення природних ресурсів. Усі злочини цього розділу відрізняються між собою за безпосередніми об’єктами. Такими об’єктами можуть бути відносини в сфері лісовикористання, охорони атмосферного повітря, водних ресурсів, тваринного світу та ін.. Додатковими об’єктами виступають життя і здоров’я осіб, власність, громадська безпека та ін.
Усі злочини проти довкілля є предметними, тому їх обов’язковою ознакою є предмет злочину, а саме це:
1) підприємства та споруди у зв’язку з їх проектуванням;
2) відомості про екологічний стан або стан захворюваності населення;
3) земельні ресурси;
4) континентальний шельф;
5) об’єкти природно-заповідного фонду;
6) атмосферне повітря;
7) водні ресурси;
8) лісові угіддя;
9) рослинний і тваринний світ. Із об’єктивної сторони усі злочини проти довкілля сконструйовані по різному. Абсолютна їх більшість характеризується матеріальним складом (забруднення або псування земель, порушення законодавства про континентальний шельф, порушення законодавства про захист рослин, незаконне заволодіння ґрунтовим покривом. Окремі злочини 8 розділу сконструйовані як злочини з формальним складом (приховування відомостей про екологічний стан, проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів). Із суб’єктивної сторони злочини проти довкілля характеризуються як правило змішаною або необережною формою вини. Це стосується, насамперед, тих злочинів, що мають матеріальний склад. Для злочинів проти довкілля із формальним складом характерною є також умисна форма вини.
Суб’єктами злочинів проти довкілля можуть бути:
1) особи, які досягли 16-річного віку;
2) спеціальний суб’єкт
Злочини проти довкілля – це винні (умисні або через необережність), суспільно небезпечні, протиправні діяння (дія або бездіяльність), що посягають на суспільні відносини, які забезпечують охорону, раціональне використання та відтворення природних ресурсів, вчиненні суб’єктом злочину.
За своїм безпосереднім об'єктом всі злочини проти довкілля можуть бути поділені на:
1) злочини проти екологічної безпеки;
2) злочини у сфері землевикористання, охорони надр, атмосферного повітря;
3) злочини у сфері охорони водних ресурсів;
4) злочини у сфері лісовикористання, захисту рослинного і тваринного світу.
57. Порушення правил екологічної безпеки: аналіз складу злочину.
Екологічна безпека – це такий стан навколишнього природного середовища, за якого забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров’я людей.
Основним безпосереднім об’єктом є екологічна безпека, а додатковим – життя особи або інші блага.
Предметом злочину є підприємства, споруди, пересувні засоби та інші об’єкти у зв’язку з проектуванням, експлуатацією яких існує небезпека негативного впливу на людину та довкілля.
Із об’єктивної сторони цей злочин характеризується сукупністю таких ознак:
1) діяння, яке полягає в порушенні порядку проведення екологічної експертизи, правил екологічної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об’єктів (надання завідомо неправдивих відомостей про екологічні наслідки діяльності об’єкта екологічної експертизи, відсутність споруд для очищення викидів і скидів, дії з відходами без відповідних дозволів та ін.);
2) наслідки у вигляді загибелі людей, екологічне забруднення значних територій або інших тяжких наслідків (загибель однієї особи, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень двом чи більше особам, масове захворювання людей, виведення з ладу виробничих підприємств чи інших споруд);
3) Причинний зв'язок між діяннями та наслідками.
Метою екологічної експертизи є запобігання негативному впливові антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах.
Проектування - це розробка, складання і затвердження проектної документації на той чи інший об'єкт (креслення, графічні і текстові матеріали, техніко-економічне обґрунтування тощо). Розміщення означає просторове розташування об'єкта на місцевості, якому передує надання земельних ділянок або будівель. Будівництвом визнається як спорудження нових об'єктів, так і добудова та капітальний ремонт вже існуючих об'єктів. Реконструкція - це переобладнання виробничих потужностей, пов'язане із вдосконаленням виробництва і спрямоване на поліпшення якості продукції, зростання обсягів її виробництва, поліпшення умов праці тощо. Під введенням в експлуатацію розуміється врегульована нормативними актами і документально оформлена процедура початку експлуатації об'єкта. Експлуатація означає використання об'єкта відповідно до його цільового призначення.
Диспозиція статті 236 КК України має бланкетний характер і для з’ясування кримінально-правової заборони відсилає до екологічного законодавства.
Злочин є закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених в кримінальному законі. Відсутність таких наслідків утворює склад відповідного адміністративного проступку.
Із суб’єктивної сторони злочин визначається психічним ставленням особи до наслідків і характеризується необережною формою вини.
Суб’єкт злочину – спеціальний.
58. Знищення або пошкодження об’єктів рослинного світу.
Основний безпосередній об’єкт – встановлений порядок охорони відтворення рослинного світу, а додатковий – життя і здоров’я людини, інші блага.
Предметом цього злочину є лісові масиви, зелені насадження навколо населених пунктів, вздовж залізниць або інші такі насадження, а також стерня, дикоростучі трави, рослинність або її залишки на землях сільськогосподарського призначення. Предметом злочину не визнаються зелені насадження міст та інших населених пунктів за умови, що вони не віднесені до категорії лісів.
З об'єктивної сторони злочин проявляється в знищенні або пошкодженні лісових масивів, зелених насаджень навколо населених пунктів, вздовж залізниць або інших таких насаджень, стерні, сухих дикоростучих трав, рослинності або її залишків на землях сільськогосподарського призначення вогнем чи іншим загально-небезпечним способом.
Обов’язковою ознакою є спосіб вчинення – вогнем чи іншим загально небезпечним способом (вибух, затоплення, обвал).
Під знищенням розуміється повна загибель лісового масиву, припинення його існування, пошкодження – це часткова його загибель.
Злочин вважається закінченим з моменту, коли настали передбачені суспільно небезпечні наслідками (матеріальний склад).
Суб'єктивна сторона злочину передбачає змішану форму вини: щодо дії – умисел або необережність, щодо наслідків – необережність. Наявність умислу щодо наслідків може свідчити про вчинення іншого, більш небезпечного злочину.
Суб'єкт злочину – загальний.
Ч.2 ст.245 передбачає такі кваліфікуючі ознаки злочину, як загибель людей, масова загибель тварин або інші тяжкі наслідки.
59. Незаконна порубка лісу як злочин проти довкілля.
Безпосереднім об’єктом є встановлений порядок охорони, раціонального використання і відтворення лісу.
Предметом цього злочину є ліс, тобто дерева і чагарники в природному стані, які невідокремлені від коріння і зростають у всіх лісах, незалежно від їх характеру, а також у заповідниках, на територіях і об'єктах природно-заповідного фонду або в інших лісах, що особливо охороняються. Відповідно не є предметом цього злочину сухостій, трава, очерет, пеньки, хмиз, деревина, що повалена буреломом та ін.
Об'єктивна сторона цього злочину проявляється в незаконній порубці лісу, тобто у відділенні дерев, що знаходяться в лісі, від кореня незалежно від засобів, що використовуються для цього, і способів (за допомогою сокири, пилки або механічної тяги тощо). Незаконною визнається порубка лісу без відповідного дозволу (тобто лісорубного квитка чи ордера), виданого відповідним органом або, хоч і за лісорубним квитком або ордером, але не на відведеній дільниці, в більшій, ніж дозволено кількості, не тих порід дерев або недозволеним способом.
Даний склад злочину за структурою є формально-матеріальним, тобто в одній частині є закінченим з моменту вчинення діяння (незаконна порубка на територіях природно-заповідного фонду), а в інших випадках з моменту заподіяння істотної шкоди (категорія оціночна).
Суб'єктивна сторона злочину - прямий умисел.
Суб'єкт злочину - загальний.
60. Поняття та характеристика незаконного полювання.
Безпосереднім об’єктом є встановлений порядок охорони, раціонального використання і відтворення тваринного світу і суходолу.
Предметом незаконного полювання є дикі звірі та птахи, які перебувають у стані природної волі та відносяться до так званого мисливського фонду. Мисливський фонд це перелік видів дичини, на яку можна полювати за умови дотримання всіх правил полювання. До мисливських звірів належать: хохулі, олені, зайці, козулі, кабани та інші, а до мисливських птахів – гуси, качки, кулики. Не є предметом цього злочину: 1) комахи, плазуни, земноводні, морські ссавці, риби; 2) шкідливі звірі і птахи, які не охороняються кримінальним законом (хом'яки, щурі, ховрахи, ворони, сороки та ін.); 3) мисливські тварин у неволі, які утримуються у відповідних спорудах.
Об'єктивна сторона цього злочину проявляється в незаконному полюванні, тобто в порушенні правил полювання, якщо воно заподіяло істотну шкоду, а також незаконному полюванні в заповідниках або на інших територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, або полюванні на звірів, птахів чи інші види тваринного світу, що занесені до Червоної книги України.
Полювання - це висліджування з метою здобичі, переслідування і сама здобич (відлов, відстріл диких звірів та птахів). До полювання прирівнюється також перебування в мисливських угіддях з мисливськими об'єктами, рушницями чи іншими знаряддями здобичі, а також із здобутою продукцією. Під незаконним полюванням розуміють полювання, що здійснюється без належного дозволу, в заборонений час, в недозволених місцях та ін.
За структурою даний склад злочину є формально-матеріальним, а, отже, в одній частині є закінченим з моменту початку полювання, а в іншій - з моменту заподіяння такими діями істотної шкоди. Істотною шкодою у цій статті, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка у двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до статті).
Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується умислом.
Суб'єкт злочину - загальний.
Кваліфіковані види незаконного полювання: 1) вчинення службовою особою із використанням службового становища; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) способом масового знищення звірів, птахів чи інших видів тваринного світу; 4) з використанням транспортних засобів; 5) особою, раніше судимою за цей злочин.
61. Кримінально правовий аналіз злочинів проти громадської безпеки.
Злочини проти громадської безпеки передбачені 9 розділом Особливої частини кримінального закону (ст.ст. 255-270 КК України). Вони є загально небезпечними діяннями, що порушують загальну безпеку, ставлячи ряд цінностей, насамперед, життя та здоров’я невизначеного кола осіб під загрозу заподіяння їм істотної шкоди.
Родовим об’єктом цього злочину є громадська безпека, тобто загальний стан захищеності суспільства, а, зокрема, таких його цінностей як життя та здоров’я людей, власності, довкілля та інших, від загально небезпечних посягань. Безпосередні об’єкти кожного із злочинів цього розділу аналогічні родовому. додатковий безпосередній об’єкт (бандитизм, терористичний акт, недбале зберігання вогнепальної зброї та ін.). Такими є життя і здоров’я осіб, інші блага, власність, авторитет органів державної влади. Такими предметами виступає: 1) вогнепальна зброя та боєприпаси; 2) вибухові речовини; 3) радіоактивні матеріали; 4) легкозаймисті та їдкі речовини; 5) продукти харчування рослинного та тваринного походження із зони відчуження та ін.
Всі злочини проти громадської безпеки із об’єктивної сторони сконструйовані по різному. Абсолютна їх більшість характеризується формальним складом, для яких обов’язковим є лише суспільно небезпечне діяння. При цьому характерним також є те, що такі посягання вчиняються виключно ляхом активної дії.
Деякі із злочинів цього розділу відносяться до злочинів із матеріальним складом.
Діяння у цих складах може бути вчинене як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності. Наслідки можуть виражатись в наступному: 1) в створенні небезпеки загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків; 2) у загибелі людей; 3) в інших тяжких наслідках; 4) у майновій шкоді у великих або особливо великих розмірах.
Із суб’єктивної сторони злочини проти громадської безпеки із формальним складом характеризуються виключно прямим умислом. Для злочинів із матеріальним складом характерною як правило, є змішана форма вини.
Досить часто обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони деяких злочинів проти громадської безпеки є мета їх вчинення. Зокрема, метою бандитизму є напад на підприємства, установи, організації або окремих громадян; метою створення злочинної організації є вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів; метою вербування, фінансування, навчання, озброєння особи є вчинення терористичного акту і ряд інших.
Суб’єктом злочинів даної категорії можуть бути:
1) особа з 14-ти років (бандитизм, терористичний акт);
2) особа з 16-ти років (створення злочинної організації, завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян і ін.);
3) спеціальний суб’єкт (службова особа або особа, на яку законом покладено обов’язок дотримуватись певних правил).
Злочини проти громадської безпеки – це суспільно небезпечні та протиправні діяння (дія або бездіяльність), що посягають на загальний стан захищеності суспільства, вчинені суб’єктом злочину.
62. Створення злочинної організації.
Створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а також керівництво такою організацією або участь у ній, або участь у злочинах, вчинюваних такою організацією, а також організація, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп.
Об’єктом злочину є громадська безпека. Додатковим – можуть виступати будь-які блага, в залежності від того, які злочини були вчинені суб’єктом в складі злочинної організації.
Об'єктивна сторона цього злочину виражається в одній із наступних альтернативних дій:
1) створенні злочинної організації для вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину;
2) керівництві такою організацією;
3) участі у ній;
4) участі у злочинах, вчинюваних такою організацією;
5) організації зустрічі (сходок) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп;
6) керівництві цією зустріччю (сходкою);
7) сприянні такій зустрічі (сходці).
Під створенням злочинної організації слід розуміти дії, спрямовані на виникнення злочинної організації. Такі дії включають підшукування співучасників, об'єднання їхніх зусиль, детальний розподіл між ними обов'язків, створення плану, визначення способів його виконання.
Керівництво злочинною організацією передбачає виконання організаційно-розпорядчих функцій стосовно організації в цілому чи її структурних підрозділів.
Участь у злочинній організації передбачає перебування у складі злочинної організації.
Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони створення злочинної організації є мета вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а організації, керівництва чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп - мета розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп. Мотиви злочину можуть бути різними, однак, на кваліфікацію це не впливає.
Суб'єктом цього злочину може бути будь-яка фізична особа, яка досягла 16-річного віку.
Відповідно до ч. 2 ст. 255 КК України звільняється від кримінальної відповідальності особа, крім організатора чи керівника злочинної організації, за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 255, якщо вона добровільно заявила про створення злочинної організації або участь у ній та активно сприяла її розкриттю. Для наявності звільнення необхідні усі умови в їх сукупності.
63. Поняття , ознаки та характеристика бандитизму.
Організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі.
Обов'язковими ознаками банди є:
1) наявність у ній декількох (трьох і більше) суб'єктів злочину;
2) стійкість;
3) озброєність;
4) загальна мета учасників угрупування — вчинення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб;
5) спосіб вчинення злочину — напад на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб.
Безпосереднім об’єктом є громадська безпека, а додатковим – життя та здоров’я осіб, інші блага, власність.
Об'єктивна сторона бандитизму може виражатися в трьох формах:
1) організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб;
2) участь у такій банді;
3) участь у вчинюваному бандою нападі. Для складу бандитизму досить вчинення хоча б однієї з цих дій.
Під створенням слід розуміти дії, спрямовані на виникнення злочинної організації. Такі дії включають підшукування співучасників, об'єднання їхніх зусиль, детальний розподіл між ними обов'язків, створення плану, визначення способів його виконання. Основною метою організатора є утворення стійкого об'єднання осіб для заняття злочинною діяльністю, забезпечення взаємозв'язку між діями всіх учасників останнього, упорядкування його структурних частин. Участь у нападі, вчинюваному бандою, означає виконання дій, які становлять собою напад, зокрема застосування насильства чи створення реальної загрози його застосування до працівників підприємств, установ, організацій чи до окремих громадян.лочинну організацію, у майбутньому може й не бути її керівником чи учасником. Участь у нападі, вчинюваному бандою, наявна й тоді, коли в конкретному епізоді брали участь лише окремі її члени (тобто, не банда у повному складі), навіть один бандит за умови, що відповідне сприяння цьому нападові здійснювала банда як злочинне об'єднання.
Суб'єктивна сторона складу бандитизму характеризується виною у формі прямого умислу. Якщо особа, яка брала участь у нападі, не знала про те, що інші учасники входять до складу банди, то вона не може підлягати відповідальності за бандитизм. Дії такої особи необхідно кваліфікувати залежно від характеру вчиненого, наприклад, як розбій, вбивство тощо. Бандитизм може вчинюватися з метою викрадення, вбивства, зґвалтування, звільнення винних з-під варти, вчинення хуліганства тощо. Таким чином, обов’язковою ознакою бандитизму є мета його вчинення – напад на підприємства, установи, організації, окремих фізичних осіб.
Суб'єкт бандитизму - будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку.
64. Порушення вимог законодавства про охорону праці: аналіз складу злочину.
Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці службовою особою підприємства, установи, організації або громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності, якщо це порушення заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого.
Основним безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують безпеку праці.
Потерпілими від злочину можуть бути штатні працівники підприємства, тимчасові робітники та службовці, учні виробничого навчання, студенти, учні профтехучилищ, які проходять виробничу практику та будь-які інші особи, діяльність яких пов'язана з цим виробництвом.
Об’єктивна сторона характеризується чотирма ознаками:
1) діяння, яке полягає в порушенні вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці. Диспозиція цієї статті є банкетною.
2) наслідки у вигляді заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого (ч.1 ст. 271 КК України) або загибелі людей чи інших тяжких наслідків (ч.2 ст.271 КК України).
3) причинний зв'язок між діяння і наслідками.
4) місце вчинення злочину – виробництво (підприємство, установа, організація).
Суб'єктивна сторона злочину характеризується змішаною або необережною формами вини.
Суб'єкт злочину – службова особа підприємства, установи, організації або громадянин – суб'єкт підприємницької діяльності. За ст. 271 можуть нести відповідальність лише службові особи, на яких покладений обов'язок за дотриманням вимог про охорону праці на відповідній ділянці роботи або контроль за їх виконанням.
65. Терористичний акт.
Терористичний акт, тобто застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою. Під тероризмом звичайно розуміють залякування населення і органів влади з метою досягнення злочинних намірів. Він полягає у погрозі насильством, підтриманні стану постійного страху з метою досягнути певних політичних чи інших цілей, спонукати до певних дій, привернути увагу до особи терориста або організацій, які він представляє.
Об'єктом злочину, передбаченого ст. 258, є громадська безпека від проявів тероризму.
Об'єктивна сторона злочину може проявитися у таких формах:
1) застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини, або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків;
2) погроза вчинення зазначених дій.
Під застосуванням зброї при вчиненні терористичного акту слід розуміти її використання за цільовим призначенням - здійснення вибухів, прицільних пострілів чи хаотична стрільба в місцях перебування людей, заподіяння ударів холодною зброєю.
Інші дії, які створювали небезпеку, - це вчинки, внаслідок яких виникала реальна загроза настання наслідків у вигляді смерті чи завдання тілесних ушкоджень, знищення чи пошкодження майна, перерви руху транспортних засобів, роботи підприємств, установ, організацій.
Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.
Суб'єктивна сторона терористичного акту характеризується прямим умислом і хоча б однією спеціальною метою, зазначеною в диспозиції ч. 1 ст. 258: а) порушення громадської безпеки, залякування населення; б) провокація воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення; в) вплив на прийняття рішень чи вчинення або не вчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами; г) привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста).
Кваліфікованими видами терористичного акту є: 1) вчинення його повторно; 2) вчинення його за попередньою змовою групою осіб; 3) заподіяння ним значної майнової шкоди; заподіяння ним інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 258), а особливо кваліфікованим - загибель людини (ч. 3 ст. 258).
66. Не законне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами.
Носіння, зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу.
Об’єктом даного злочину є громадська безпека в частині убезпечення від порушення правил обороту вогнепальної і холодної зброї, бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв.
Предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, є вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської), бойові припаси, вибухові речовини і вибухові пристрої. Предмет злочину, передбаченого ч. 2 ст. 263, - кинджали, фінські ножі, кастети чи інша холодна зброя.
Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263, полягає у носінні, зберіганні, придбанні, виготовленні, ремонті, передачі чи збуті вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв, без передбаченого законом дозволу, а злочину, передбаченого ч. 2 цієї статті, у носінні, виготовленні, ремонті або збуті кинджалів, фінських ножів, кастетів чи іншої холодної зброї без вказаного дозволу.
Холодна зброя - це предмети, які відповідають стандартним зразкам або історично виробленим типам зброї, чи інші предмети, що справляють колючий, колючоріжучий, рубаючий, роздроблюючий або ударний ефект (багнет, стилет, ніж, кинджал, арбалет, нунчаку, кастет тощо), конструктивно призначені для ураження живої цілі за допомогою м'язової сили людини або дії механічного пристрою.
Під незаконним зберіганням вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин чи вибухових пристроїв розуміються умисні дії, які полягають у володінні (незалежно від тривалості в часі) без відповідного дозволу або із простроченням його дії будь-яким із зазначених предметів, що знаходиться не при особі, а в обраному нею місці.
Незаконне носіння зазначених предметів є умисними, вчиненими без передбаченого законом дозволу діями по їх переміщенню, транспортуванню особою безпосередньо при собі (в руках, одязі, сумці, спеціальному футлярі, транспортному засобі тощо).
Незаконним придбанням їх слід вважати умисні дії, пов'язані з їх набуттям (за винятком викрадення, привласнення, вимагання або заволодіння шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем) всупереч передбаченому законом порядку - в результаті купівлі, обміну, привласнення знайденого, одержання як подарунок, на відшкодування боргу тощо.
Під незаконним виготовленням холодної, вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв потрібно розуміти умисні, вчинені без передбаченого законом дозволу дії по їх створенню чи переробленню, внаслідок чого вони набувають відповідних характерних властивостей.
Під незаконною передачею вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв слід розуміти надання цих предметів іншій особі у володіння, для тимчасового зберігання чи використання за цільовим призначенням без передбаченого законом дозволу.
Злочин має місце лише за умови, що зазначені дії вчиняються без передбаченого законом дозволу, тобто є незаконними.
З суб'єктивної сторони ці злочини можуть бути вчинені лише з прямим умислом. їх мета і мотив можуть бути різними.
Суб'єктом злочину може бути будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.
У частині 3 ст. 263 КК України встановлено, що звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений частинами 1 або 2 цієї статті, якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої.
67. Порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки.
Порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, якщо воно спричинило виникнення пожежі, якою заподіяно шкоду здоров'ю людей або майнову шкоду у великому розмірі.
Основним безпосереднім об’єктом є пожежна безпека, а додатковим – життя чи здоров’я особи або власність.
Об'єктивна сторона цього злочину полягає у діянні, що характеризується порушенням встановлених законодавством вимог пожежної безпеки. Порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки може бути вчинено як шляхом дії, так і бездіяльності.
Відповідальність за ст. 270 настає лише тоді, коли порушення вимог пожежної безпеки спричинило виникнення пожежі, якою заподіяно шкоду здоров'ю людей (заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень одній або більше особам) або майнову шкоду у великому розмірі (відповідно до примітки до ст. 270 КК України майнова шкода вважається заподіяною у великих розмірах, якщо прямі збитки становлять суму, яка в триста і більш разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян).
Обов’язковим також є і причинний зв'язок.
Суб'єктивна сторона злочину щодо порушення вимог пожежної безпеки може бути як умисною, так і необережною, а щодо наслідків (шкоди здоров'ю людей або майнової шкоди) – лише необережною (змішана форма вини).
Суб'єкт злочину – спеціальний, тобто особа, на яку покладено обов’язки з дотримання відповідних правил чи вимог.
У частині 2 ст. 270 КК України передбачена відповідальність за те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей, майнову шкоду в особливо великому розмірі або інші тяжкі наслідки. Майнова шкода вважається заподіяною в особливо великих розмірах, якщо прямі збитки становлять суму, яка в тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 270 КК України).
68. Поняття, загальна характеристика та види злочинів проти безпеки виробництва.
Злочини проти довкілля передбачені 10 розділом Особливої частини КК України (ст.ст. 271-275). Родовим об’єктом злочинів проти безпеки виробництва є відносини, що забезпечують безпеку виробництва.
Виробництво – це складна соціально-економічна і технічна, відносно замкнута система, в основі функціонування якої лежить праця людини, спрямована на отримання суспільно-корисного результату.
Безпека виробництва – це такий технічний стан, при якому нейтралізується можливість поражаючого впливу на людей, майно і довкілля небезпечних та шкідливих виробничих факторів.
Безпосередні об’єкти злочинів проти безпеки виробництва входять в систему відносин родового об’єкта хоч, і мають свої особливості. Вони залежать передусім від видів безпеки виробництва, рівнів безпеки, характеру можливої шкоди та сфер її поширення. Таким чином, основним безпосереднім об’єктом є безпека окремих видів виробництв.
Додатковими обов’язковими об’єктами всіх злочинів що посягають на безпеку виробництва виступають – життя та здоров’я людини, а додатковим факультативним об’єктом злочинів, передбачених ст. 272-275 КК України – власність і довкілля (екологічна безпека).
Потерпілими від цих злочинів можуть бути або тільки працівники виробництва (ст. 271,272), або і працівники виробництва і сторонні особи (ст. 273,274), або тільки сторонні особи (ст. 275). предметами є радіоактивні матеріали, будівлі, споруди, промислова продукція.
З об’єктивної сторони злочини проти безпеки виробництва сконструйовані однотипно. Всі вони описані в законі, як злочини з матеріальним складом і тому вимагають встановлення діяння, наслідків і причинного зв’язку.
Суспільно небезпечне діяння, як ознака об’єктивної сторони, проявляється в порушенні шляхом протиправної дії або бездіяльності вимог безпеки, що містяться в правилах безпеки праці та виробництва.
Закінченими ці посягання вважаються з моменту настання передбачених в законі наслідків. Вони можуть бути двох видів:
- перший вид наслідків закон пов’язує із створенням загрози загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків (ч. 1 ст. 272-275);
- другий вид наслідків складають ті, що пов’язані із спричиненням реальної шкоди особі або настанням інших тяжких наслідків.
Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочинів проти безпеки виробництва є причинний зв'язок між допущеними порушеннями правил безпеки і реальною шкодою, що настала, або можливістю її настання. Причинний зв'язок у цих злочинах має ряд особливостей. Так, у більшості випадків має місце опосередкований, а не прямий розвиток причинного зв’язку.
Інколи обов’язковими із об’єктивної сторони є і інші ознаки, зокрема, місце вчинення злочину (вибухонебезпечні цехи) або час вчинення (порушення правил під час проектування чи будівництва).
Суб’єктивна сторона цих злочинів визначається їх об’єктивною стороною. Щодо порушення правил безпеки можуть мати місце умисел або необережність, щодо наслідків – тільки необережність (тобто змішана форма вини).
Суб’єкт злочинів проти безпеки виробництва – спеціальний, це особи, які зобов’язані дотримуватись правил безпеки виробництва, а саме:
- службові особи і громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності;
- робітники і службовці (ст.272-275);
- сторонні для виробництва особи (ст.273-274).
Виходячи з викладеного, під злочинами проти безпеки виробництва слід розуміти суспільно небезпечні, винні та протиправні діяння (дія або бездіяльність), що порушують встановлені вимоги безпеки виробництва, вчинені суб’єктом злочину.
Злочини проти безпеки виробництва можна поділити на дві групи:
1. Злочини у сфері безпеки праці.
2. Злочини у сфері безпеки виробництва.
69. Поняття, загальна характеристика та система злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту передбачені 11 розділом Особливої частини кримінального закону України (ст.ст. 276- 292). Безпосередні об'єкти окремих транспортних злочинів мають деякі особливості і відрізняються між собою. Вони залежать, насамперед, від видів транспорту, якими можуть вчинятися ці злочини, а також від характеру об'єктивної сторони та кваліфікуючих ознак. Тому безпосередніми об’єктами можуть виступати відносини, які забезпечують контрольоване використання транспорту (ст. 278 КК України), відносини, що забезпечують нормальну роботу транспорту (ст.. 279 КК України) та ін.
Деякі злочини цього розділу можуть бути вчинені із застосуванням насильства або погроз, або тягнуть настання суспільно небезпечних наслідків, а тому їм властивий і додатковий безпосередній об’єкт. Такими об’єктами є життя і здоров’я особи, власність, інші блага, довкілля. Предметом транспортних злочинів є транспортні засоби, шляхи сполучення, споруди на них, транспортні комунікації, вокзали, засоби зв'язку, сигналізації, автоматизації, що забезпечують безпеку руху транспортних засобів, магістральні трубопроводи, агрегати транспортного засобу та ін. З об'єктивної сторони ці злочини побудовані по-різному. Більша частина цих посягань описана в кримінальному законі, як злочини з матеріальним складом (блокування транспортних комунікацій, самовільне без нагальної потреби зупинення поїзда стоп-краном, випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів і ряд інших), менша частина – з формальним (угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна, примушування працівника транспорту до невиконання своїх службових обов’язків і ін. ).
У злочинах з матеріальним складом об'єктивна сторона містить у собі діяння, наслідки і причинний зв'язок між ними. Суб'єктивна сторона транспортних злочинів характеризується неоднаково. Злочини з формальним складом вчинюються тільки з прямим умислом. У злочинах з матеріальним складом необхідно встановлювати психічне ставлення особи до діяння і його наслідків (необережна або змішана форма вини).
Суб'єктом транспортних злочинів може бути особа:
1) особа, яка досягла 16-річного віку (ст.ст. 279, 280, 283 КК України і інші);
2) особа, як досягла 14-річного віку (ст.ст. 277, 278, ч.2,3 ст. 289 КК України)
3) Спеціальний суб’єкт (працівник транспорту, пілот, капітан чи інша особа, на яку накладено обов’язок дотримуватись певних правил).
Таким чином, під транспортними злочинами слід розуміти передбачені кримінальним законом винні (умисні або через необережність), суспільно небезпечні, протиправні діяння (дія або бездіяльність), що посягають на безпеку руху та експлуатації всіх видів механічного транспорту, а також магістрального трубопровідного транспорту, вчинені суб’єктом злочину.
Усі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту можна умовно поділити на три групи:
1. Злочини, які вчиняються на залізничному, водному чи повітряному транспорті (статті 276-285 КК);
2. Злочини, які вчиняються на автомобільному і міському електротранспорті (статті 286-290 КК).
3. Злочини, що виражаються в порушенні чинних на транспорті правил та в пошкодженні магістральних трубопроводів (статті 291 і 292 КК).
70. Пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів.
Умисне руйнування або пошкодження шляхів сполучення, споруд на них, рухомого складу або суден, засобів зв'язку чи сигналізації, а також інші дії, спрямовані на приведення зазначених предметів у непридатний для експлуатації стан, якщо це спричинило чи могло спричинити аварію поїзда, судна або порушило нормальну роботу транспорту, або створило небезпеку для життя людей чи настання інших тяжких наслідків.
Основним безпосереднім об’єктом є безпека використання шляхів сполучення і транспортних засобів всіх видів транспорту, крім трубопровідного. Додатковим – життя і здоров’я особи, інші блага, власність.
Предметом злочину охоплюються:
1) шляхи сполучення (залізничне полотно, злітні смуги, канали, автомобільні дороги і т.д.);
2) споруди на них (пасажирські платформи, мости, тунелі, шлагбауми. підпірні стіни і ін.);
3) рухомий склад і судна (усі види транспорту);
4) засоби зв’язку і сигналізації (світлофори, семафори, локатори та ін.)
Об’єктивна сторона характеризується такими ознаками, як діяння, наслідок і причинний зв'язок між ними.
Діяння може полягати: 1) у руйнуванні зазначених вище предметів; 2) в їх пошкодженні; 3) або в інших діях, спрямованих на приведення таких предметів у непридатний для експлуатації стан.
Наслідки пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів можуть бути двох видів. По-перше, це наслідки, що виражаються у безпосередньому руйнуванні чи пошкодженні відповідних предметів злочину. По-друге, це наслідки, які полягають: у можливості спричинення аварії поїзда чи судна, у порушенні нормальної роботи транспорту, у створенні небезпеки для життя людей чи небезпеки настання інших тяжких наслідків (ч.1 ст.277 КК України). Частина 2 цієї статті передбачає такі наслідки, як велика матеріальна шкода або спричиненні потерпілій особі середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження, а частина третя – загибель людей.
Причинний зв'язок у цьому злочині має певну специфіку, обумовлену характером наслідків.
Інші дії, спрямовані на приведення зазначених предметів у непридатний для експлуатації стан, - це будь-які дії, внаслідок яких відбуваються зміни, що унеможливлюють або істотно ускладнюють використання об'єктів транспорту без шкоди для безпеки руху
Суб'єктивна сторона злочину носить складний характер. Мова іде про умисел щодо діяння і необережність щодо наслідків.
Суб'єктом злочину є особа, яка досягла 14-річного віку.
71. Угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового.
Угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна.
Безпосереднім об’єктом є контрольоване використання засобів залізничного, водного і повітряного транспорту. Додатковим виступає – особиста недоторканість особи, її здоров’я та життя, а також власність і громадська безпека.
Предметом злочину є пасажирський рухомий склад, повітряне, морське чи річкове судно.
Об'єктивна сторона цього злочину полягає в угоні або захопленні зазначених транспортних засобів. Угон - це самовільне заволодіння транспортним засобом та поїздка на ньому. Для нього характерно те, що він: а) вчиняється всупереч встановленому порядку допуску до управління транспортними засобами; б) здійснюється всупереч або внаслідок фальсифікації волі власника чи особи, яка вправі управляти транспортним засобом; в) полягає у керуванні транспортним засобом, здійсненні функцій машиніста, судноводія, пілота. Угон є закінченим з моменту початку руху.
Захоплення транспортного засобу - це встановлення фактичного контролю над ним, отримання можливості для його використання на власний розсуд, включаючи обмеження доступу до нього інших осіб, перешкодження руху і т. д. Захоплення, як і угон, здійснюється самовільно, всупереч встановленому порядку. Він може полягати у заволодінні транспортним засобом таємно, із застосуванням насильства або погрози, обману. При цьому особи, які повинні і мають право здійснювати управління цим засобом, не допускаються до нього або виганяються, або ж відсторонюються від керування чи керують ним під примусом.
Закінченим захоплення є з моменту отримання можливості керування транспортним засобом, приведення його в рух, визначення маршруту чи зупинення.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Винна особа усвідомлює фактичні ознаки вчиненого діяння, розуміє їхній суспільно небезпечний і протиправний характер та бажає вчинити такі дії.
Суб'єктом цього злочину є особа, яка досягла 14-річного віку.
Частина 2 ст. 278 КК України встановлює відповідальність за ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб або поєднані з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого; а частина 3 – дії, вчинені організованою групою або поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або такі, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки.
Якщо угон чи захоплення транспортного засобу поєднаний із вчиненням інших більш тяжких злочинів, то вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів.
72. Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатація транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Основним безпосереднім об’єктом є безпека руху і експлуатації транспорту, а додатковим обов’язковим – життя і здоров’я потерпілої особи.
Під транспортним засобом слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби (примітка до ст. 286 КК України).
Об'єктивна сторона цього злочину характеризується чотирма обов’язковими ознаками: діянням, наслідками, причинним зв'язком між діянням і наслідками і обстановкою вчинення.
Діяння (дія чи бездіяльність) полягає у порушенні правил безпеки руху або експлуатації транспорту. Порушення правил безпеки руху можуть полягати в перевищенні швидкості, порушенні правил обгону, об'їзду перешкод, проїзду перехресть, користування світловими приборами, буксирування, а також їзди з причепом тощо.
Порушення правил експлуатації може полягати в недотриманні водієм технічних умов експлуатації, порушенні порядку перевезення пасажирів, неправильному завантаженні, укладанні та закріпленні вантажів.
Відповідальність за ст. 286 КК України диференційована і залежить від тяжкості наслідків, які настали. В частині першій йдеться про наслідки у вигляді середньої тяжкості тілесних ушкоджень, в ч. 2 – про тяжкі тілесні ушкодження або смерть потерпілого, а в ч. 3 – про загибель кількох осіб.
Причинний зв'язок між діянням і наслідками, що настали, є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони розглянутого злочину.
Обстановка вчинення характеризується тим, що діяння вчиняється і наслідки настають в обстановці дорожнього руху, тобто в процесі пересування транспортного засобу.
Суб'єктивна сторона цього злочину визначається ставленням суб’єкта до суспільно небезпечних наслідків і в цілому характеризується необережністю.
Суб'єктом злочину є особа, яка керує транспортним засобом і досягла 16-річного віку.
73. Незаконне заволодіння транспортним засобом: об’єктивні та суб’єктивні ознаки.
Безпосереднім об’єктом є контрольоване використання транспорту. Додатковим виступає – особиста недоторканість особи, її здоров’я та життя, а також власність.
Відповідно до примітки ст. 289 КК України під незаконним заволодінням транспортним засобом слід розуміти вчинене умисно з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача, всупереч їх волі (п.1 примітки до ст. 289 КК України).
Предметом злочину є транспортні засоби, перелік, яких закріплений в примітці до ст. 286 КК України.
Із об’єктивної сторони злочин полягає у незаконному заволодінні транспортним засобом. Заволодіння може здійснюватися таємно або відкрито, шляхом обману або зловживання довірою. Воно може мати місце і під час руху транспортного засобу, коли винний установлює контроль, примушуючи водія виконувати його розпорядження і рухатися в зазначеному напрямку. Заволодіння носить протиправний характер. Це означає, що винний не має права на використання транспортного засобу для поїздки на ньому.
Суб'єктивна сторона злочину виражається тільки в прямому умислі. Заволодіння може відбуватися з будь-якою метою: для привласнення транспортного засобу, для доставки вантажу, для того, щоб доїхати до певного місця, або навіть покататися, тощо.
Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України, є особа, яка досягла 16-річного віку, а злочинів, передбачених частинами 2 та З ст. 289 КК України – 14-річного віку.
У частині 2 ст. 289 КК України передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб або повторно, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинені з проникненням у приміщення чи інше сховище, або якщо вони завдали значної матеріальної шкоди потерпілому (реальні збитки на суму від 100 до 250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян).
Частина 3 ст. 289 КК України встановлює більш сувору відповідальність за заволодіння транспортним засобом, що поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинене організованою групою, або якщо це завдало великої матеріальної шкоди (реальні збитки на суму, що перевищує 250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян).
Частина 4 цієї статті містить заохочувальну норму, яка дає можливість звільнити суб’єкта від кримінальної відповідальності за вчинене за наявності таких умов в їх сукупності: 1) особа вперше вчинила дії, передбачені цією статтею (за винятком випадків незаконного заволодіння транспортним засобом із застосуванням будь-якого насильства до потерпілого чи погрозою застосування такого насильства); 2) особа має добровільно повідомити про це відповідні правоохоронні органи; 3) вона повернула транспортний засіб власнику та повністю відшкодувала завдані збитки.
74. Поняття, кримінально правова характеристика та види злочинів проти громадського порядку та моральності.
Злочини проти громадського порядку і моральності передбачені 12 розділом Особливої частини кримінального закону України (ст.ст. 293-304 КК України).
Родовим об’єктом злочинів даної категорії виступають суспільні відносини, які забезпечують громадський порядок та моральні основи життя суспільства.
Громадський порядок – це сукупність суспільних відносин, що забезпечують спокійні умови життя людей у різних сферах суспільно корисної діяльності, відпочинку, побуту і нормальної діяльності підприємств, організацій, установ у цій сфері.
Суспільна моральність – це погляди, уявлення і правила, що визначають поведінку, духовні та моральні якості, необхідні людині в суспільстві, та відповідні правила, що визначають умови нормального громадського життя людей.
Майже усі злочини цього розділу передбачають додатковий об’єкт (масові заворушення, наруга над могилою, втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність і ін.). Такими об’єктами є життя і здоров’я особи, інші конституційні блага людини, авторитет органів державної влади, власність.
З об’єктивної сторони абсолютна більшість злочинів проти громадського порядку і моральності відносяться до злочинів із формальним складом, в яких для закінчення посягання достатньо лише наявності суспільно небезпечного діяння (масові заворушення, хуліганство, сутенерство, втягнення неповнолітніх в злочинну діяльність і ін.). Мають тут місце і злочини з матеріальним складом (групове порушення громадського порядку, знищення, руйнування або пошкодження пам’яток – об’єктів культурної спадщини та самовільне проведення пошукових робіт на археологічній пам’ятці, та ін.). Такого роду діяння вважаються закінченими з моменту настання передбачених в законі наслідків. Злочини 12 розділу вчиняються виключно шляхом активної дії, а для деяких із них властиві і інші ознаки: спосіб посягання (жорстокі методи поводження з тваринами, що відносяться до хребетних, обман або шантаж при втягненні особи в заняття проституцією), знаряддя вчинення (вогнепальна, холодна зброя чи інші предмети, що використовуються як зброя при масових заворушеннях, хуліганстві).
Суб’єктивна сторона злочинів проти громадського порядку і моральності характеризується виключно умисною формою вини. Ставлення суб’єкта до загибелі людей (ч.2 ст. 294 КК України) чи інших тяжких наслідків (ч.3 ст. 297 КК України, ч.4 ст. 303 КК України) характеризується необережністю. Деякі злочини цього розділу передбачають також мотив або мету посягання (хуліганський мотив, мета збуту відповідних предметів та інші).
Суб’єктом даної групи злочинів, як правило, виступає особа з 16 років. Іноді така особа конкретизується (організатори або активні учасники масових заворушень). Суб’єктом хуліганства є особа 14-ти річного віку. Деяким посягання властивий і спеціальний суб’єкт ( ч.4 ст. 298 КК України – службова особа, ст. 304 – особа з 18 років, ч.2 ст. 304 КК України – батько, мати чи інша особа, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого).
Отже, злочини проти громадського порядку та моральності можна визначити як умисні суспільно небезпечні посягання на громадський порядок у різних сферах забезпечення життєдіяльності людей і моральні основи життя суспільства, взяті під охорону законом про кримінальну відповідальність, вчинені суб’єктом злочину.
Виходячи із безпосередніх об'єктів ці злочини можуть бути поділені на два види: 1) злочини проти громадського порядку (ст.ст. 293-296 КК України); 2) злочини проти суспільної моральності (ст.ст. 297-304 КК України).
75. Поняття, об’єктивні та суб’єктивні ознаки масових заворушень, їх відмежування від групового порушення громадського порядку.
Організація масових заворушень, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя, а також активна участь у масових заворушеннях.
Основним безпосереднім об'єктом цього злочину є громадський порядок. Крім цього об'єкта при вчинені масових заворушень часто шкода заподіюється і додатковим об'єктам – життю і здоров’ю людей, авторитету органів влади, інтересам особи, власності.
Об'єктивна сторона злочину виражається в організації масових заворушень чи активній участі в них.
Організація масових заворушень полягає в підбурюванні тих людей, які стихійно зібралися, для масових виступів, насильства над людьми, погромів, підпалів, захоплення будівель, споруд, насильницького виселення громадян, знищення майна, збройного опору представникам влади. Як організаційну діяльність треба розглядати і керівництво діями натовпу при вчинені названих дій, поширення серед натовпу неправдивої інформації тощо.
Активна участь у цьому злочині означає особисту участь у вчиненні насильства над особою, погромах, підпалах, захопленні будівель, насильницькому виселенні громадян, збройному опорі представникам влади та інших діях.
Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується тільки прямим умислом. Однак, умисел щодо заподіяння шкоди в результаті масових заворушень може бути і непрямим. Мотиви і мета масових заворушень можуть бути різними, та на кваліфікацію вони не впливають.
Суб'єктом цього злочину можуть бути лише організатори масових заворушень та активні їх учасники, які досягли 16-річного віку.
Частина 2 ст. 294 КК України передбачає відповідальність за ті самі дії, якщо вони призвели до загибелі людей або до інших тяжких наслідків.
76. Поняття, ознаки та кваліфіковані види хуліганства.
Частина 1 ст. 296 КК України визнає хуліганством грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.
Основним безпосереднім об'єктом хуліганства є громадський порядок, додатковим – здоров’я особи, громадська безпека, власність, авторитет органів влади.
З об'єктивної сторони хуліганство являє собою суспільно небезпечну дію, що грубо порушує громадський порядок. Діями, що грубо порушують громадський порядок, закон визнає тільки ті, що відрізняються особливою зухвалістю або винятковим цинізмом.
Особлива зухвалість – це нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, які спричинили тілесні ушкодження, чи знущанням над потерпілим, знищення або пошкодження майна, тривале, що довгий час не припиняється, порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо.
Винятковий цинізм – це демонстративна зневага нормами моральності, наприклад, груба непристойність, демонстративне оголення, знущання над хворими, немічними тощо.
Хуліганство визнається закінченим з моменту вчинення дії, що грубо порушує громадський порядок. Форми хуліганських дій можуть бути найрізноманітнішими: нахабне, зухвале, цинічне порушення громадського спокою, нормального функціонування підприємств, організацій, масових заходів, роботи транспорту. Це можуть бути і будь-яка наруга, знущання над людьми, їх побиття, осквернення громадських та інших місць роботи, відпочинку або побуту людей.
Хуліганські дії можуть бути вчинені в будь-якому місці, частіше це відбувається в парках, на вулицях, кінотеатрах, магазинах та інших громадських місцях. Як правило, такі дії відбуваються в присутності потерпілих та інших громадян. Однак, публічність не є обов'язковою ознакою хуліганства. Воно може мати місце в квартирі, на безлюдній вулиці тощо. Можливе вчинення хуліганства і по телефону, коли винний, наприклад, у нічний час періодично дзвонить потерпілим, порушуючи їх сон і цинічно ображає їх.
Із суб'єктивної сторони хуліганство – це злочин, вчинений із прямим умислом. Хуліганство припускає наявність хуліганського мотиву. Мова іде про мотив явної неповаги до суспільства. Неповага повинна бути явною, тобто очевидною, зрозумілою та безсумнівною як для хулігана, так і очевидців.
Суб'єктом хуліганства можуть бути особи, які досягли 14-річного віку.
Частина 2 ст. 296 КК України передбачає відповідальність за хуліганство, вчинене групою осіб, причому попередня змова учасників не є обов'язковою для кваліфікації.
Частина 3 ст. 296 КК України передбачає відповідальність за хуліганство, якщо воно було вчинене особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов'язане з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.
У частині 4 ст. 296 КК України передбачена відповідальність за хуліганство, вчинене із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.
Використання предметів, які були випадково підібрані на місці вчинення хуліганських дій, не утворить передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України хуліганства.
77. Наруга над могилою, іншим місцем поховання або над тілом померлого.
Наруга над могилою, іншим місцем поховання, над тілом (останками, прахом) померлого або над урною з прахом померлого, а також незаконне заволодіння тілом (останками, прахом) померлого, урною з прахом померлого, предметами, що знаходяться на (в) могилі, в іншому місці поховання, на тілі (останках, прахові) померлого.
Об'єктом цього злочину є моральні засади суспільства в частині поваги до померлих та місць їхнього поховання.
Предметом злочину може бути могила, інше місце поховання, тіло померлого (останки, прах), урна з прахом, предмети, що знаходяться на (в) могилі, в іншому місці поховання, на тілі (останках, прахові) померлого (ч.1 ст. 297 КК України), братська могила, могила Невідомого солдата (ч.2 ст. 297 КК України).
Об'єктивна сторона цього злочину виражена: 1) в нарузі над могилою, іншим місцем поховання, над тілом померлого або урною з прахом; 2) в незаконному заволодінні тілом померлого, урною з прахом, предметами, що знаходяться на (в) могилі, в іншому місці поховання, на тілі (останках, прахові) померлого.
Наруга – це образливе ставлення, грубе знущання, демонстрація зневаги до відповідних предметів. Наруга може вчинятися шляхом осквернення могили, її розкопування, пошкодження ніші в стіні, урни з прахом, осквернення труни, знущання з трупа, пошкодження пам'ятника, надгробної плити, пам'ятних написів на ній, огорожі тощо.
Незаконне заволодіння припускає протиправне, таємне або відкрите вилучення вище перелічених предметів і звернення їх на свою користь. Якщо таке заволодіння було поєднане із застосуванням насильства або погроз насильством, то вчинене слід кваліфікувати за ч.2 ст. 297 КК України, а якщо воно потягнуло за собою тяжкі наслідки, то – за частиною третьою цієї статті.
Даний склад злочину за своєю структурою є формально-матеріальним, а, отже, в частині наруги є закінченим з моменту вчинення цього суспільно небезпечного діяння, а в частині заволодіння – з моменту, коли суб’єкт вилучив відповідний предмет і мав можливість ним розпорядитись.
Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Якщо зазначені вище дії були вчинені з корисливих або хуліганських мотивів, то дії суб’єкта слід кваліфікувати за ч.2 ст. 297 КК України.
Суб'єкт цього злочину — особа, яка досягла 16-річного віку.
78. Створення або утримання місць розпусти і звідництво як злочин проти моральності.
Об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують основні принципи суспільної моральності у сфері статевих стосунків.
Місцем розпусти визнається будь-яке приміщення або інше місце, спеціально підготовлене чи пристосоване для постійного або періодичного вчинення розпусних дій. Це може бути будинок, квартира, кімната в гуртожитку, номер у готелі, офіс чи інше службове приміщення, підсобні приміщення (підвал, сауна, сарай, гараж та інші, де відбуваються розпусні дії).
З об'єктивної сторони цей злочин полягає в 1) створенні місць розпусти; 2) утриманні місць розпусти; 3)звідництві для розпусти.
Створенням місця розпусти будуть дії, завдяки яким певний об’єкт починає використовуватись для розпусти, наприклад, пошук приміщення, облаштування такого місця, підбір обслуги, забезпечення засобами зв'язку і транспорту тощо.
Утримання місця розпусти припускає – це дії по забезпеченню функціонування таких місць, наприклад, пошук клієнтів, оплату оренди приміщення, транспорту, інші фінансові розрахунки, придбання і реалізацію для клієнтів напоїв, продуктів тощо.
Звідництво – це своєрідне посередництво, що виражається в сприянні добровільним сексуальним стосункам незнайомих осіб між собою. Воно може полягати в знайомстві або організації зустрічей таких осіб, у пошуку осіб, які погоджуються займатися розпустою тощо.
Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Мотиви і мета вчинення злочину можуть бути різними, однак, за наявності мети наживи дії суб’єкта підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 302 КК України.
Суб'єкт цього злочину – загальний.
Частина 2 ст. 302 КК України ще передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені особою, раніше судимою за такий злочин, або вчинені організованою групою, а частина 3 ст. 302 КК України посилює відповідальність за дії, вчинені із залученням неповнолітнього.
79. Сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією.
Втягнення особи в заняття проституцією або примушування її до зайняття проституцією з використанням обману, шантажу чи уразливого стану цієї особи, або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, або сутенерство.
Основним безпосереднім об’єктом є моральні засади життя суспільства в частині задоволення статевих потреб, а додатковим – особиста недоторканість потерпілої особи.
Частини 2 і 3 ст. 303 КК України дещо конкретизують потерпілих осіб. Мова іде про особу, яка була в матеріальній або службовій залежності від суб’єкта чи неповнолітню особу.
Із об’єктивної сторони злочин полягає в одній із наступних дій: 1) втягнення особи в заняття проституцією; 2) примушування особи до заняття проституцією; 3) сутенерстві.
Втягнення – це дії, внаслідок яких інша особа спонукається до певної поведінки. Втягнення полягає у впливі на свідомість конкретної особи завдяки переконуванню її в доцільності певної поведінки. Воно здійснюється шляхом умовлянь, підкупу, обману, розпалювання почуття помсти та іншим чином. Характерним при втягненні є те, що в подальшому особа вчиняє бажані для суб’єкта дії за власною волею.
Примушування виражається у протиправному психічному впливі, що включає відкриту або завуальовану погрозу настання для потерпілої особи небажаних для неї наслідків.
Сутенерство – це дії особи по забезпеченню заняття проституцією іншою особою (примітка до ст. 303 КК України).
Характерною ознакою об’єктивної сторони цього складу є спосіб його вчинення. Кримінальний закон вказує на обман, шантаж, використання уразливого стану особи або застосування чи погроза застосування насильства.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї із вище перелічених дій (формальний склад).
Із суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Мотиви та мета значення для кваліфікації не мають.
Суб’єкт злочину – загальний. Якщо це діяння було вчинене службовою особою із використанням свого службового становища, то вчинене слід кваліфікувати за ч.2 ст.303 КК України.
До кваліфікованих видів також відносять: 1) вчинення цього діяння щодо кількох осіб; 2) повторно; 3) за попередньою змовою групою осіб; 4) організованою групою.
80. Втягнення неповнолітніх у злочину діяльність.
Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом, азартними іграми.
Об’єктом злочину є моральні засади життя суспільства в частині ставлення до виховання підростаючого покоління.
Потерпілим від цього злочину є неповнолітні особи – особи віком до 18 років.
Об’єктивна сторона полягає у втягненні неповнолітніх у: 1) злочинну діяльність; 2) пияцтво; 3) заняття жебрацтвом; 4) заняття азартними іграми.
Втягнення неповнолітнього в таку діяльність — це психічний чи фізичний вплив на нього, вчинений дорослою особою з метою схилити його до вчинення злочину або до участі в ньому в ролі співвиконавця або пособника чи в інших антигромадських діях.
Втягнення – це дії, внаслідок яких інша особа спонукається до певної поведінки. Втягнення полягає у впливі на свідомість конкретної особи завдяки переконуванню її в доцільності певної поведінки. Воно здійснюється шляхом умовлянь, підкупу, обману, розпалювання почуття помсти та іншим чином. Характерним при втягненні є те, що в подальшому особа вчиняє бажані для суб’єкта дії за власною волею.
Втягнення у злочинну діяльність – це залучення неповнолітньої особи до вчинення одного чи кількох злочинів.
Втягненням у пияцтво визнаються умисні дії дорослої особи, безпосередньо спрямовані на збудження (появу) у неповнолітнього бажання систе¬матично вживати спиртні напої, частіше – це спільне з неповнолітнім вживання таких напоїв.
Втягнення у заняття жебрацтвом полягає в умисному схиленні неповнолітнього до систематичного (не менше трьох разів) випрошування у сторонніх осіб грошей або інших матеріальних цінностей.
Втягнення неповнолітнього в азартні ігри теж означає умисне схилення такої особи до систематичної (не менше трьох разів) гри на гроші або інші матеріальні цінності.
Суб’єктивна сторона – прямий умисел.
Суб’єкт – особа, віком з 18 років.
Ч.2 ст. 304 КК України встановлює кримінальну відповідальність за аналогічні дії, вчинені щодо малолітньої особи або батьком, матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, або особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого чи піклування про нього.
81. Поняття, кримінально правова характеристика та види злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів.
Злочини, передбачені розділом XIII Особливої частини КК України, посягають на здоров'я населення, яке є родовим об'єктом цих злочинів.
Додатковими безпосередніми об’єктами можуть бути життя і здоров’я потерпілої особи, інтереси правосуддя, нормальне функціонування фінансово-кредитної системи, право власності, громадський порядок, суспільна моральність та ін.
Обов'язковою ознакою злочинів, що розглядаються (за винятком порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційним захворюванням та масовим отруєнням – ст. 325 КК України), є наявність предметів, що становлять підвищену небезпеку для здоров'я людей. Вони виступають як предмети або як засоби вчинення цих злочинів. Такими предметами є: 1) наркотичні засоби; 2) психотропні речовини; 3) прекурсори; 4) аналоги наркотичних засобів та психотропних речовин; 5) снотворний мак і конопля; 6) отруйні і сильнодіючі речовини; 7) одурманюючі засоби; 8) мікробіологічні та інші біологічні агенти; 9) токсини; 10) допінг; 11) радіоактивно забруднені продукти та інша продукція; 12) рецепт на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин; 13) кошти, здобуті від незаконного обігу наркотичних засобів; 14) обладнання, призначене для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.
Об'єктивна сторона злочинів, що розглядаються, полягає в суспільно небезпечному і протиправному заподіянні шкоди здоров'ю населення.
Як правило, ці злочини вчинюються тільки шляхом дії, а деякі з них і бездіяльністю. Склади злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів сконструйовані в основному як формальні. Водночас деякі злочини проти здоров'я населення мають матеріальні склади (статті 325-327 КК України), які передбачають два види наслідків: 1) створення загрози заподіяння шкоди здоров'ю населення і 2) фактичне заподіяння такої шкоди.
Суб'єктивна сторона злочинів з формальним складом характеризується прямим умислом. Важливе значення для кваліфікації злочину при цьому має встановлення наявності або відсутності мети збуту наркотичних засобів, радіоактивно забруднених продуктів харчування чи іншої продукції та інших предметів. У більшості злочинів з матеріальним складом вина є тільки умисною (наприклад, викрадення, привласнення наркотичних засобів, заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовою особою своїм службовим становищем.). Разом з тим, для таких злочинів, як порушення правил поводження з біологічними агентами чи токсинами; заготівля, перероблення або збут радіоактивно забруднених продуктів харчування характерна необережна форма вини до наслідків, хоч самі дії (бездіяльність) у вигляді порушення правил, можуть бути вчинені як умисно, так і через необережність. Інколи характерним є і мотив посягання (корисливий мотив при незаконній видачі рецепта на право придбання наркотичних засобів).
Суб'єкт цих злочинів як правило, загальний, тобто будь-яка осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Лише за викрадення (крадіжку, грабіж, розбій) і вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів передбачена відповідальність осіб, які досягли 14-річного віку. Водночас тільки спеціальним суб'єктом можливе вчинення таких злочинів, як заволодіння наркотичними засобами шляхом зловживання службовим становищем, незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних засобів, порушення правил поводження з наркотичними засобами, отруйними і сильнодіючими речовинами, біологічними агентами чи токсинами.
Таким чином, злочини проти здоров'я населення – це передбачені кримінальним законом винні, суспільно небезпечні діяння, які створюють загрозу заподіяння шкоди або заподіюють фактичну шкоду здоров'ю невизначеного кола осіб.
Частина 4 ст. 307 КК України, ч. 4 ст. 309 КК України і ч. 4 ст. 311 КК України закріплюють заохочувальні норми, які передбачають обов'язкове і безумовне звільнення особи від кримінальної відповідальності за наявності певних передумов та підстав (добровільна здача наркотичних засобів, звернення до лікувальної установи і початок лікування від наркоманії тощо).
В залежності від безпосереднього об'єкта, особливостей предмета та об'єктивної сторони усі злочини проти здоров'я населення, можна поділити на такі групи:
1) злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних засобів та інших предметів, небезпечних для здоров'я населення;
2) злочини, пов'язані з незаконним заволодінням наркотичними засобами, а також обладнанням, призначеним для їх виготовлення;
3) злочини, пов'язані з незаконним вживанням наркотичних і одурманюючих засобів, а також допінгу;
4) інші злочини проти здоров’я населення.
82. Незаконне виробництво,виготовлення,придбання,зберігання,перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або ї аналогів.
Об’єктом злочину є встановлений з метою захисту здоров’я населення порядок обігу наркотичних засобів або психотропних речовин.
Предметом злочину є: 1) наркотичні засоби; 2) психотропні речовини; 3) аналоги наркотичних засобів та психотропних речовин.
Об'єктивна сторона злочину полягає в одній із наступних альтернативних дій: 1) незаконне виробництво; 2) виготовлення; 3) придбання; 4) зберігання; 5) перевезення; 6) пересилання з метою збуту; 7) незаконний збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів. Для наявності складу злочину досить вчинення хоча б однієї із зазначених дій.
Під незаконним виробництвом слід розуміти виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів з використанням механізмів, промислових ліній і комплексів тощо. Причому виробництво передбачає систематичну, постійну злочинну діяльність, що здійснюється, як правило, на професійній основі і з професійним обладнанням.
Незаконне виготовлення – це будь-які дії, внаслідок яких були отримані наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги. Під виготовлення підпадають і дії з переробки, рафінування (очищення) з метою підвищення їх концентрації або наркотичного ефекту.
Придбання – це отримання наркотичних засобів або психотропних речовин у самого виробника або інших осіб (купівля, отримання в обмін, в рахунок сплати боргу, в дарування або позики, а також привласнення знайденого).
Під зберіганням слід розуміти фактичне володіння наркотичними засобами або психотропними речовинами (при собі, в приміщенні, в тайнику чи інших місцях). Причому для кваліфікації вчиненого не має значення, чи є винний власником чи ні, здійснюється зберігання тимчасово або постійно, а також місце зберігання.
Під зберігання підпадає також носіння наркотичних засобів і психотропних речовин.
Перевезення – це переміщення наркотичного засобу або психотропної речовини з одного місця в інше будь-яким транспортним засобом, по землі, воді або у повітрі.
Збут – це будь-яка форма передачі або реалізації наркотичних засобів або психотропних речовин, в результаті якої вони переходять у володіння і розпорядження інших осіб (продаж, дарування, обмін, передача і оплата в борг, і навіть введення ін'єкцій іншій особі тощо).
Збут є закінченим злочином з моменту передачі наркотичного засобу і психотропної речовини іншій особі, незалежно від того, розпорядилася вона ним чи ні.
Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом, що поєднується із спеціальною метою збуту наркотичних засобів або психотропних речовин.
Суб'єкт цього злочину – загальний.
Частина 2 ст. 307 КК України передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 308- 310, 312, 314, 315 і 317 цього Кодексу, або із залученням неповнолітнього, а також збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів у місцях, що призначені для проведення навчальних, спортивних і культурних заходів, та в інших місцях масового перебування громадян, або збут чи передача цих речовин у місця позбавлення волі, або якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги у великих розмірах чи особливо небезпечні наркотичні засоби або психотропні речовини.
Частина 3 ст. 307 КК України передбачає відповідальність за такі ж дії, вчинені організованою групою, а також якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги в особливо великих розмірах, або вчинені із залученням малолітнього або щодо малолітнього.
Відповідно до ч.4 ст. 307 КК України, особа, яка добровільно здала наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю злочинів, пов'язаних з їх незаконним обігом, звільняється від кримінальної відповідальності за незаконне їх виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання.
Ст. 307 КК України за своїми об’єктивними і суб’єктивними ознаками схожа із статтею 309 КК України. Єдина відмінність між ними полягає у меті вчинення. Відсутність мети збуту зазначених вище предметів дає підстави кваліфікувати вчинене за статтею 309 КК України.
83. Посів або вирощування снотворного маку чи конопель.
Незаконний посів або незаконне вирощування снотворного маку в кількості від ста до п'ятисот рослин чи конопель у кількості від десяти до п'ятдесяти рослин.
Об’єктом злочину є встановлений з метою захисту здоров’я населення порядок культивування наркотиковмісних рослин.
Предметом злочину є насіння або рослини снотворного маку чи конопель. Кримінальна відповідальність за цією статтею настає лише у випадку, коли мав місце незаконний посів або вирощування снотворного маку у кількості від ста до п’ятисот рослин чи конопель у кількості від десяти до п’ятдесяти рослин. Посів або вирощування інших рослин, які містять наркотичні речовини або у меншій кількості, не утворить складу цього злочину.
Із об'єктивної сторони цей злочин полягає в незаконному посіві або вирощуванні вказаних сільськогосподарських культур.
Посів – це дії, спрямовані на висів насіння рослин або розсади без належного дозволу на будь-яких земельних ділянках, як спеціально підготовлених, так і порожніх.
Злочин визнається закінченим з моменту внесення насіння або розсади в грунт незалежно від подальшого проростання чи зростання рослин, розміру площі.
Вирощування – це догляд (рихлення, прополювання, прорідження, полив, підживлення тощо) за посівами і сходами з метою доведення їх до стадії дозрівання. Причому для наявності вказаного діяння не має значення, посадив ці рослини сам винний, висіяні вони будь-ким іншим або є дикорослими.
Закінченим злочин вважається з моменту здійснення дій, спрямованих на поліпшення зростання вказаних культур, незалежно від того, чи був вирощений або зібраний урожай з ділянок, що обробляються. На кваліфікацію злочину не впливають ні розмір площі, що засіяна чи обробляється, ні приналежність земельної ділянки.
Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що вчиняє посів або вирощування рослин, що містять наркотики і заборонені до обробітку, і бажає цього.
Мотиви, якими керується особа, можуть бути різними і на кваліфікацію злочину не впливають. У більшості випадків вони носять корисливий характер.
Суб'єктом цього злочину може бути будь-яка особа (загальний суб’єкт).
У частині 2 ст. 310 КК України встановлена відповідальність за незаконний посів або вирощування снотворного маку чи конопель особою, яка була засуджена за цією статтею чи, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 307, 309, 311 і 317 КК України, або вчинення зазначених дій за попередньою змовою групою осіб з метою збуту, а також незаконний посів або вирощування снотворного маку у кількості п'ятисот і більше рослин чи конопель у кількості п’ятдесят і більше рослин.
84. Кримінально правовий аналіз та види злочинів у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів , забезпечення призову та мобілізації.
Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову і мобілізації передбачені 14 розділом Особливої частини кримінального закону України. До них відносять: 1) ст. 328 КК України – розголошення державної таємниці; 2) ст. 329 КК України – втрата документів, що містять державну таємницю; 3) ст. 330 КК України – передача або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави; 4) ст. 332 КК України – незаконне переправлення осіб через державний кордон України; 5) ст. 333 КК України – порушення порядку здійснення міжнародних передач товарів, що підлягають державному експертному контролю; 6) ст. 334 КК України – порушення правил міжнародних польотів; 7) ст. 335 КК України – ухилення від призову на строкову військову службу; 8) ст. 336 КК України – ухилення від призову за мобілізацією; 9) ст. 337 КК України – ухилення від військового обліку або спеціальних зборів.
Усі злочини цього розділу суттєво відрізняються між собою, оскільки вони не мають спільного родового об’єкта. Тут можна говорити про такі родові об’єкти, як режим державної таємниці, порядок перетинання державного кордону, порядок забезпечення призову і мобілізації.
Безпосередні об’єкти перелічених злочинів можуть співпадати із їх родовим об’єктом, а можуть і дещо конкретизуватися. Для деяких посягань властивий і додатковий безпосередній об’єкт (власність, громадська безпека, інші блага).
Такими предметами, зокрема, є: 1) відомості, що становлять державну таємницю, 2) матеріальні носії секретної інформації, 3) конфіденційна інформація, яка є власністю держави, 4) товари, що підлягають експертному контролю.
Абсолютна більшість злочинів 14 розділу сконструйовані як злочини із формальним складом (ст. ст. 328, 333, 336 КК України і ін.), які вважаються закінченими в момент вчинення суспільно небезпечного діяння. Стаття 329 КК України характеризується матеріальним складом, а, отже, цей злочин є закінченим з моменту настання передбачених в законі наслідків (втрата відповідних матеріальних носіїв інформації).
Із суб’єктивної сторони злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову і мобілізації вчиняються, як правило, умисно, хоча в деяких випадках характерна і необережна форма вини (ст. 329 КК України).
Суб’єктом такого роду діянь може бути: 1) загальний суб’єкт, тобто особа, віком з 16 років (ст. 332 КК України); 2) спеціальний суб’єкт (особа, якій відомості, що містять державну таємницю були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, пілот повітряного судна, військовозобов’язані особи та ін.).
Таким чином, злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову і мобілізації – це винні (умисні або через необережність), суспільно небезпечні та протиправні діяння (дія або бездіяльність), що посягають на суспільні відносини, які покликані охороняти державну таємницю, зберігати недоторканість державних кордонів, забезпечити призов і мобілізацію, вчинені суб’єктом злочину.
В залежності від родового об’єкту усі злочини цього розділу можна розділити н три групи:
1. Злочини, що посягають на відносини у сфері охорони державної таємниці чи конфіденційної інформації, яка є власністю держави.
2. Злочини, що посягають на недоторканість державного кордону та безпеку міжнародних польотів.
3. Злочини, що порушують порядок забезпечення призову і мобілізації.
2. Кримінально-правовий аналіз деяких злочинів у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову і мобілізації.
85. Розголошення державної таємниці та його відмежування від втрати документів що містять державну таємницю.
Розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства.
Безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини з охорони державної таємниці в різних сферах діяльності держави, що можна охарактеризувати як відносини інформаційної безпеки.
Предметом цього злочину є відомості, що становлять державну таємницю, вичерпний перелік яких передбачений в Законі України «Про державну таємницю». У статті 1 цього Закону державна таємниця визначається як вид таємної інформації, що охоплює відомості в сфері науки і техніки, оборони, економіки, державної безпеки й охорони правопорядку, розголошення яких може заподіяти шкоду національній безпеці України.
Об'єктивна сторона злочину, передбаченого в ч. 1 ст. 328 КК України, визначена як розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, тобто протиправне доведення їх до відома сторонніх осіб. Під сторонніми особами слід розуміти осіб, яким ці відомості не повинні бути відомими. Розголошення може виражатися як у дії, так і бездіяльності. Бездіяльність може полягати в недотриманні правил збереження, обертання, перевезення матеріалів, предметів, документів, коли створюється можливість ознайомлення з відомостями сторонніх осіб. Спосіб розголошення для кваліфікації значення не має.
Обов'язковою ознакою є відсутність у цих діях або бездіяльності ознак державної зради або шпигунства.
Злочин вважається закінченим з моменту розголошення відомостей, тобто коли вони стали відомі хоча б одній сторонній особі (формальний склад).
Суб'єктивна сторона цього злочину – це будь-яка форма вини: як умисел (прямий чи непрямий), так і необережність (самовпевненість чи недбалість).
Мотиви і мета розголошення можуть бути різними і на кваліфікацію вчиненого не впливають. Виключення становлять мета ослаблення держави та мета передачі відомостей, що є державною таємницею, іноземній державі, іноземній організації або їх представникам, які є обов'язковими ознаками державної зради або шпигунства як злочинів проти основ національної безпеки України. Саме це і відмежовує ст. 328 КК України від статей 111 та 114 КК України.
Суб'єкт злочину – спеціальний. Це особа, якій відомості, що містять державну таємницю, були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків.
Частина 2 ст. 328 КК України передбачає кваліфікуючу ознаку розголошення державної таємниці – спричинення тяжких наслідків (оціночне поняття, що визначається в кожному конкретному випадку окремо).
Від розголошення державної таємниці злочин, передбачений ст. 329, відрізняється переважно змістом суб'єктивної та об'єктивної сторони. Крім того, на відміну від розголошення державної таємниці, відповідальність за втрату матеріальних носіїв інформації, що містять державну таємницю, або предметів, відомості про які становлять державну таємницю, несуть тільки особи, яким ці документи (предмети) було довірено.
У багатьох випадках, коли відповідний носій (предмет) втрачено, буває неможливим встановити, де саме і за яких обставин він вийшов із володіння особи, котрій був довірений.
Суб'єктивна сторона злочину передбачає тільки необережну вину - злочинну самовпевненість або злочинну недбалість. При цьому ставлення до порушення правил поводження з вказаними документами (предметами) може бути й умисним, 3 об'єктивної сторони цей злочин сформульований як злочин з матеріальним складом і полягає у двох взаємопов'язаних фактах, перший із яких є причиною, а другий - наслідком: 1) порушення особою, якій було довірено матеріальні носи секретної інформації, що містить державну таємницю, або предмети, відомості про які становлять державну таємницю, встановленого законом порядку поводження із ними 2) втрата зазначених матеріальних носіїв інформації або предметів. Між цими фактами обов'язково має бути безпосередній причинний зв язок.
86. Незаконне переправлення осіб через державний кордон.
Незаконне переправлення осіб через державний кордон України, організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України, керівництво такими діями або сприяння їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод.
Безпосереднім об’єктом злочину є порядок перетинання державного кордону України.
Об'єктивна сторона цього злочину проявляється в: 1) організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України; 2) керівництві такими діями; 3) сприянні їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод.
Організація незаконного переправлення – це дії, які виявляються у розробці планів, визначенні місця, часу незаконного переправлення, пошуку співучасників, створенні організованої групи, її фінансуванні, озброєнні тощо.
Керівництво переправленням – це активна діяльність щодо забезпечення самого переправлення під час його вчинення: віддання певних команд, розстановка учасників, розподіл їх обов'язків тощо.
Сприяння – будь-яке діяння, що допомагає здійснити незаконне переправлення (поради і вказівки щодо найбільш зручних маршрутів руху, місця та часу перетинання кордону, надання засобів маскування, карт, схем та ін.).
Злочин є закінченим з моменту вчинення хоча б однієї із вище перелічених дій (формальний склад).
З суб'єктивної сторони цей злочин вчинюється з прямим умислом. Як правило, для злочину характерні корисливі мотиви і мета.
Суб’єкт злочину – загальний.
У частині 2 ст. 332 КК України передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб.
87. Злочини, які порушують порядок комплектування Збройних сил України, їх види та кримінально правовий аналіз.
Загальним безпосереднім обєктом цих злочинів виступають відносини з комплектування Збройних Сил, їх бойовій підготовці і, отже, із забезпечення обороноздатності України. Диспозиції цих статей є бланкетними: статті 335 і 336 відсилають до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції Закону України від 13 травня 1999 р.) , а ст. 337 — до Закону України «Про загальний військовий обовязок і військову службу» від 25 березня 1992 р.. Загальною ознакою обєктивної сторони цих злочинів є бездіяльність — ухилення від виконання конституційного обовязку нести військову службу. Субєктивна сторона всіх цих злочинів характеризується прямим умислом.
Субєкт цих злочинів спеціальний — громадянин України, який досяг18-річного віку, на якого законом покладений військовий обовязок. Цей обовязок може бути різним за своїм змістом. Саме у цьому виражається розмежування злочинів цієї групи.
Обовязок, передбачений ч. 1 ст. 337, виражається в необхідності проходити періодичний військовий облік. Обовязковою умовою кримінальної відповідальності за ухилення військовозобовязаного від військового обліку є наявність попередження, зробленого відповідним військовим комісаріатом.
Частина 2 ст. 337 передбачає ухилення від обовязку проходити навчальні (чи перевірні) або спеціальні збори. Дотримання цього обовязку серйозно впливає на військову підготовку і боєздатність військовозобовязаних.
88. Поняття та загальна характеристика злочинів проти авторитету органів державної влади , органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян.
Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян передбачені ХV розділом Особливої частини КК України (ст. ст.338-360).
Їх родовим об’єктом – є суспільні відносини, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування та об’єднаннями громадян і фізичними особами з приводу дотримання їх законних прав, свобод та інтересів.
Безпосереднім об’єктом – суспільні відносини які забезпечують нормальне функціонування органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян.
Досить часто характерним для цих злочинів є і додатковий безпосередній об’єкт Такими додатковими об’єктами є життя і здоров’я потерпілих осіб, їх воля, честь і гідність, власність, інколи громадська безпека і довкілля. Деякі злочини цього розділу є предметними, а, отже, їх обов’язковою ознакою є предмет посягання (наруга над державними символами, захоплення державних або громадських будівель чи споруд, умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу, викрадення документів, печаток, штампів, умисне пошкодження ліній зв’язку та ін.). Це, зокрема: 1) Державний Прапор, Герб і Гімн України, прапор іноземної держави; 2) будівлі або споруди, що забезпечують діяльність органів влади; 3) штампи, печатки, бланки, приватні документи; 4) лінії зв’язку; 5) майно потерпілих осіб; 6) незаконна винагорода та ін.. Із об’єктивної сторони злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян сконструйовані по різному.
Більшість – формальний склад (незаконне підняття Державного Прапора України на річковому або морському судні, незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій, опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу та ін.).
Друга група – з формально-матеріальним складом (погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу, посягання на життя працівника правоохоронного органу). Такого роду діяння в одній своїй частині є закінченими в момент вчинення діяння (погроза вбивством, замах на вбивство), а в іншій з моменту настання передбачених в законі наслідків (тілесне ушкодження, смерть потерпілої особи).
Третя група – злочини з матеріальним складом (умисне пошкодження ліній зв'язку, самоправство). Для них обов’язковими є суспільно-небезпечні наслідки (значна шкода, тимчасове припинення зв’язку та ін.).
Із суб'єктивної сторони всі злочини цієї групи вчиняються лише умисно, причому умисел прямий. Інколи характерними є мотив або мета вчинення цих злочинів
Суб'єкт злочину, як правило, загальний. За деякі злочини знижений вік відповідальності до 14 років (наприклад, за заподіяння працівникові правоохоронного органу тяжкого тілесного ушкодження або його вбивство. В деяких випадках суб'єктом може виступати і службова особа (наприклад, за незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій.
В залежності від безпосереднього об'єкта ці злочини можуть бути розділені на такі групи:
1. Злочини у сфері використання державних символів.
2. Злочини, пов'язані із перешкоджанням діяльності організацій та об'єднань громадян.
3. Злочини проти представників влади, працівників правоохоронних органів, членів громадських формувань.
4. Злочини у сфері використання документів, печаток, штампів, бланків.
5. Інші злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян.
89.Опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу,державному виконавцю, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовцеві.
Опір представникові влади, крім державного виконавця, під час виконання ним службових обов'язків. Опір працівникові правоохоронного органу, державному виконавцю під час виконання ним службових обов'язків, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання цими особами покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку або уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Основним безпосереднім об’єктом є суспільні відносини, які забезпечують нормальне функціонування представників влади, працівників правоохоронних органів, членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовців, а додатковим – особиста недоторканість, здоров’я, воля, честь і гідність потерпілих осіб.
Потерпілими від цього злочину можуть бути 1) представники влади, 2) працівники правоохоронних органів, 3) члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, 4) військовослужбовці.
Із об'єктивної сторони злочин, передбачений ч. 1 ст. 342 КК України, полягає в опорі представникові влади під час виконання ним службових обов'язків, а ч. 2 – в опорі працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов'язків, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання цими особами покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку. Виходячи із зазначеного, обов’язковою ознакою злочину є час його вчинення. Отже, для об'єктивної сторони необхідно, щоб опір виявлявся при виконанні зазначеними працівниками службових обов'язків або обов'язків з охорони громадського порядку. Для злочину не має значення, виконували ці особи свої службові обов'язки, перебуваючи безпосередньо на службі, чи діяли у межах своїх повноважень з власної ініціативи (наприклад, працівник міліції у вільний від роботи час намагається припинити злочин, а винний чинить опір).
Опір – це активна протидія виконанню представником влади службових обов'язків. При цьому дії того, хто чинить опір, можуть бути спрямовані безпосередньо проти особи представника влади (наприклад, винний перешкоджає слідчому пройти до однієї з кімнат квартири для проведення огляду місця події або обшуку) або проти предметів, необхідних для виконання цими особами своїх обов'язків (наприклад, винний знищує документ, який прокурор намагався вилучити).
Опір слід відрізняти від злісної непокори, тобто відмови від виконання неодноразово повторених законних вимог або розпоряджень працівника міліції під час виконання ним своїх службових обов’язків, яка тягне за собою адміністративну відповідальність.
Злочин вважається закінченим з моменту активної протидії.
Суб'єктивна сторона цього злочину – прямий умисел.
Суб'єкт цього злочину – будь-яка особа.
У частині 3 ст. 342 КК України встановлена відповідальність за опір, що поєднується з примушенням потерпілих осіб шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій.
90. Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу.
Погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо працівника правоохоронного органу, а також щодо його близьких родичів у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків. Умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків. Умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.
Основним безпосереднім об’єктом є суспільні відносини, які забезпечують нормальну діяльність працівників правоохоронних органів, а додатковим – особиста недоторканість (фізична і психічна) та здоров’я потерпілих осіб.
Потерпілими від цього злочину можуть бути працівники правоохоронних органів та їх близькі родичі.
Об'єктивна сторона цього злочину виражена у погрозі вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна. Причому погроза висловлюється винним обов'язково у зв'язку з виконанням працівником правоохоронного органу своїх службових обов'язків (обстановка вчинення злочину).
Поняття «у зв'язку з виконанням своїх службових обов'язків» передбачає погрозу потерпілому як під час, так і до або після виконання таких обов'язків, тобто і тоді, коли особа вже не є працівником правоохоронного органу
В цьому випадку має місце формальний склад злочину, який вважається закінченим, з моменту висловлення погрози, коли її зміст доведений до адресата будь-яким способом (усно, письмово, жестами, з використанням технічних засобів).
Суб'єктивна сторона цього злочину – прямий умисел. Для застосування ч. 1 ст. 345 КК України не має значення, чи розраховував винний реалізувати погрозу щодо працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів.
Суб'єктом в даному випадку є особа, яка досягла віку 16 років.
У ч. 2 ст. 345 КК України передбачена відповідальність за умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а у ч. 3 ст. 345 КК України – тяжкого тілесного ушкодження (матеріальний склад злочину).
Суб'єктивна сторона цього злочину – умисна форма вини.
Суб'єктом в цих випадках є особа, яка досягла 14 років (за винятком побоїв, де суб’єкт - загальний)..
Ч. 4 ст. 345 КК України містить ще й таку кваліфікуючу ознаку злочину, як вчинення його організованою групою.
91. Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу.
Основним безпосереднім об’єктом злочину є авторитет органів державної влади. Обов’язковим додатковим його об’єктом виступає право приватної власності, а факультативним може виступати громадський порядок, екологічна безпека, життя або здоров’я людини.
Предметом злочину є рухоме або нерухоме майно, яке належить працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам (є їхньою власністю або перебуває в їх володінні). Однак сам факт належності майна зазначеним особам не є достатньою підставою для кваліфікації його знищення чи пошкодження за ст. 347. Для цього необхідно встановити наявність зв’язку між такими діями і виконанням працівником правоохоронного органу службових обов’язків.
Об’єктивна сторона злочину характеризується суспільно небезпечними діями, наслідками у вигляді знищення чи пошкодження майна та причинним зв’язком між вказаними діями і наслідками.
Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 347, є осудна особа, яка досягла 16-річного віку, а злочину, передбаченого ч. 2 ст. 347,- 14 років.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Умислом винного охоплюється усвідомлення ним факту: 1) належності знищуваного чи пошкоджуваного ним майна працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам; 2) зв’язку між вчинюваними ним діями та виконанням працівником правоохоронного органу своїх службових обов’язків.
Мотивом цього злочину зазвичай є помста за виконання працівником правоохоронного органу своїх службових обов’язків. Мета цього злочину може бути різною.
Кваліфікуючими цей злочин обставинами є: 1) вчинення його шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом; 2) спричинення ним загибелі людей чи інших тяжких наслідків.
92. Самоправство: поняття, об’єктивні та суб’єктивні ознаки.
Самоправство (ст.. 356) – це самовільне, всупереч установленому законом порядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином або підприємством, установою чи організацією, якщо такими діями була заподіяна значна шкода інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника.
Об’єктом злочину є встановлений законодавством порядок реалізації громадянами своїх законних прав та виконання обов’язків.
Із об’єктивної сторони даний склад злочину є матеріальним, а тому для нього характерні такі ознаки: 1) суспільно небезпечне діяння, що виражається у самовільному, всупереч установленому законом порядку, вчиненні будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином або підприємством, установою чи організацією; 2) суспільно небезпечний наслідок у вигляді значної шкода інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника; 3) причинний зв'язок між діями суб’єкта та завданою шкодою.
Самовільне вчинення будь-яких дій – це здійснення особою свого дійсного або удаваного права чи вчинення інших дій всупереч встановленому порядку і без законних повноважень (самовільне зайняття кімнати, що звільнилась в комунальній квартирі, порушення порядку заготівлі лісоматеріалів, заволодіння майном, яке є предметом цивільно-правового спору або перебуває у спільній власності та ін.).
Оспорюваність таких дій означає, що інша приватна або юридична особа вважає їх неправомірними, відкрито не погоджується з ними, оскаржує їх. Якщо ж особа, щодо якої мали місце самовільні дії, не має претензій до особи, яка їх вчинила, склад самоправства відсутній.
Самоправство вважається закінченим з моменту настання наслідків – значної шкоди інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника. Питання, про те, чи є заподіяна шкода значною вирішується у кожному конкретному випадку, виходячи з фактичних обставин справи (оціночна категорія). Це може бути шкода здоров’ю, житловим, трудовим, політичним та іншим конституційним правам людини і громадянина.
Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом щодо дії. Ставлення до наслідків може бути виражене як в умислі (прямому або непрямому), так і в необережності (самовпевненості або недбалості).
Суб'єктом самоправства може бути лише приватна особа (загальний суб’єкт). Службова особа, яка вчинила аналогічні дії, відповідає за ст. 365 КК України.
93. Підроблення документів, печаток, штампів і бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів.
Ст. 358 Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів.
Безпосереднім об’єктом є встановлений законодавством порядок обігу і використання документів, печаток, штампів та бланків, який забезпечує нормальну діяльність підприємств, установ, організацій.
Предмет злочину: 1) посвідчення та інші документи, які видаються чи посвідчуються державними або громадськими підприємствами, установами, організаціями, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором, іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи (ним, наприклад, може бути працівник паспортної служби). Ці документи повинні надавати права або звільняти від обов'язків (наприклад, диплом кандидата наук дає право претендувати на посаду доцента, лікарняний лист звільняє від роботи тощо); 2) штампи, печатки та бланки підприємств, установ, організацій, незалежно від форми власності, а також інші офіційні штампи, печатки та бланки (маються на увазі штампи, печатки та бланки громадянина-підприємця, приватних нотаріусів, лікарів тощо).
Об'єктивна сторона цього злочину виражається в таких діях: 1) підробленні посвідчення або іншого документа, який надає права або звільняє від обов'язків; 2) виготовленні підроблених печаток, штампів чи бланків; 3) у збуті зазначених документів, штампів, печаток чи бланків.
Підроблення – це повне виготовлення фальшивого документа, схожого на справжній, а також зміна характеру чи змісту справжнього документа за допомогою технічних маніпуляцій (підтирання, підчистки, витравлення). Підробленим визнається і бездоганний з точки зору форми документ, зміст якого є неправдивим (наприклад, бездоганно оформлений лікарняний лист, виданий завідомо здоровій людині).
Виготовлення штампів, печаток, бланків означає, що вони з самого спочатку створюються будь-яким способом, або у справжні предмети вносяться необхідні зміни.
Збут перерахованих у законі предметів означає їх відшкодувальне або безоплатне відчуження (продаж, обмін, дарування). Особа, яка збуває підроблений предмет, не обов'язково повинна сама його виготовити або видозмінити, досить знати, що він фальшивий.
Закінченим цей злочин вважається з моменту вчинення хоча б однієї із зазначений дій (формальний склад).
Суб'єктивна сторона цього злочину полягає у прямому умислі і спеціальній меті – використання підробленого документа, штампу, печатки, бланка за призначенням як самим підроблювачем, так і іншими особами. Якщо мета інша (продемонструвати майстерність, поповнити колекцію тощо) – склад злочину відсутній.
Суб'єкт цього злочину – загальний. Службова особа, у разі вчинення таких дій відповідає за службове підроблення (ст. 366 КК України).
У частині 2 ст. 358 КК України передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, а у ч. З ст. 358 КК України – за використання завідомо підробленого документа.
94. Поняття, загальна характеристика злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку.
Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж, і мереж електрозв’язку передбачені 16 розділом Особливої частини Кримінального кодексу України. До них відносять:
1. Несанкціоноване втручання в роботу комп’ютерів, автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку (ст.361 КК України);
2. Створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут (ст.361-1 КК України);
3. Несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або на носіях такої інформації (ст.361-2 КК України);
4. Несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї (ст.362 КК України);
5. Порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється (ст.363 КК України);
6. Перешкоджання роботі електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку шляхом масового розповсюдження повідомлень електрозв’язку (ст.363-1 КК України).
Родовим об’єктом таких посягань є суспільні відносини, які забезпечують контрольоване використання комп’ютерної інформації, а також забезпечують нормальну роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку.
Безпосередні об’єкти кожного із цих злочинів аналогічні родовому. Додатковим об’єктом виступає право власності.
Характерною ознакою злочинів 16 розділу є предмет посягання, а саме: 1) комп’ютери; 2) автоматизовані системи; 3) комп’ютерні мережі; 4) мережі електрозв’язку; 5) інформація з обмеженим доступом; 6) комп’ютерна інформація, яка обробляється або зберігається в комп’ютері; 7) носії комп’ютерної інформації та ін.
Із об’єктивної сторони комп’ютерні злочини характеризуються двоякою структурою. Одні із них сконструйовані як злочини з формальним складом (створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом), об’єктивна сторона яких вичерпується лише вчиненням суспільно небезпечного діяння.
Другі – сконструйовані як злочини із матеріальним складом (несанкціоноване втручання в роботу комп’ютерів, порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин, перешкоджання роботі комп’ютерів, систем, мереж). Такі злочини вважаються закінченими з моменту настання, передбачених в кримінальному законі, наслідків, а саме: 1) витік інформації, 2) блокування інформації, 3) порушення порядку маршрутизації, 4) значна матеріальна чи нематеріальна шкода та ін.
Згідно з приміткою до ст. 361 КК України, значна шкода матеріального характеру у злочинах 16 розділу – це шкода, яка в 100 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян. Значна шкода нематеріального характеру є оціночним поняттям і визначається окремо в кожному випадку.
Обов’язковим для таких посягань є також діяння і причинний зв'язок.
Абсолютна більшість комп’ютерних злочинів вчиняється шляхом активної дії (втручання, розповсюдження, збут, блокування і інші), однак, може мати місце і бездіяльність при порушенні правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку.
Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони ст.363-1 КК України є також спосіб вчинення злочину – перешкоджання роботі ЕОМ шляхом масового розповсюдження повідомлень електрозв’язку, а ст.361-1 КК України – засоби вчинення злочину (шкідливі програми - віруси).
Із суб’єктивної сторони комп’ютерні злочини, як правило, вчиняються з прямим умислом. Виключення складає лише порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється (ст.363 КК України), де властивою є необережна форма вини. Інколи обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є і мета вчинення злочину (створення шкідливих програм з метою розповсюдження чи збуту).
Суб’єктом комп’ютерних злочинів може бути:
загальний суб’єкт (ст. ст. 361, 361-1, 361-2 КК України);
спеціальний суб’єкт (особа, яка має доступ до комп’ютерної інформації; особа, яка відповідає за експлуатацію комп’ютерів, систем, мереж - ст. ст. 362, 363 КК України).
Отже, комп’ютерні злочини – це винні (умисні або через необережність), суспільно небезпечні, протиправні діяння (дія або бездіяльність), що посягають на суспільні відносини, які забезпечують контрольоване використання комп’ютерної інформації, а також забезпечують нормальну роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку, вчинені суб’єктом злочину.
95. Кримінально-правова характеристика та види злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної із наданням публічних послуг.
Злочини у сфері службової діяльності передбачені в розділі 17 Особливої частини Кримінального кодексу України. До числа таких діянь кримінальний закон відносить: зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК України), перевищення влади або службових повноважень (ст.365 КК України), службове підроблення(ст. 366 КК України), службова недбалість (ст. 367 КК України), одержання (ст. 368 КК України), давання (ст. 369 КК України) і провокацію хабара (ст. 370 КК України).
Родовим об’єктом даної категорії злочинів виступають суспільні відносини, що забезпечують і регулюють зміст нормальної діяльності державного і громадського апарату, апарату органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, а також апарату управління підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Безпосереднім об’єктом злочинів у сфері службової діяльності є правильна діяльність державного апарату, апарату органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, окремої організації, установи, підприємства (незалежно від форми власності), зміст якої визначається законодавством України, а також авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій.
Окремі із злочинів, що передбачені в 17 розділі Особливої частини кримінального закону крім основного безпосереднього об’єкта передбачають і додатковий об’єкт. Так, зокрема, якщо мова іде про істотну шкоду або тяжкі наслідки, що мають місце або можуть мати місце при зловживанні владою або службовим становищем (ст. 364 КК України), перевищенні влади або службових повноважень (ст. 365 КК України), службовому підробленні (ст. 366 КК України) чи службовій недбалості (ст. 367 КК України), а також якщо мова йде про насильство, застосування зброї чи інші дії, що ображають особисту гідність потерпілого при перевищенні влади або службових повноважень (ст. 365 КК України), то в цих випадках додатковим факультативним чи обов’язковим об’єктом виступають життя та здоров’я потерпілої особи, її честь та гідність, інші конституційні блага (виборчі, трудові, житлові), а також власність, авторитет органів державної влади і в окремих випадках довкілля.
Деякі склади службових злочинів, як обов’язкову ознаку складу передбачають наявність предмету злочину (службове підроблення, одержання, давання і провокація хабара). Зокрема, такими предметами є офіційні документи при службовому підробленні, а також незаконна винагорода матеріального характеру при хабарництві.
З об’єктивної сторони злочини у сфері службової діяльності сконструйовані по-різному і характеризуються наступними ознаками. Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК України) і службова недбалість (ст. 367 КК України) можуть бути вчинені як шляхом дії, так і бездіяльності. Інші злочини вчиняються тільки шляхом дії. Однак, для всіх службових злочинів (за винятком давання хабара) характерним є наявність безпосереднього зв’язку між вчиненим особою діянням і займаної нею посадою чи здійснюваною службовою діяльністю. Інакше кажучи, суспільно небезпечне діяння завжди обумовлене тут службовим становищем службової особи, що або а) використовує його для вчинення злочину, діючи у межах своїх повноважень; б) виходить за межі прав і повноважень, наданих їй за посадою; або, нарешті, в) не виконує чи виконує неналежним чином покладені на неї службові обов’язки. При цьому діяння, що утворює об’єктивну сторону службового злочину, завжди вчиняється всупереч інтересам служби, тобто є незаконним і суперечить тим цілям і задачам, заради досягнення яких функціонує апарат відповідних органів, і для виконання яких службові особи цього апарату наділяються визначеними повноваженнями. Ця ознака є загальною для об’єктивної сторони будь-якого службового злочину.
Службове підроблення, одержання, давання і провокація, хабара відносяться до злочинів з формальним складом, об’єктивна сторона яких вичерпується лише вчиненням суспільно небезпечного діяння.
Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочинів, передбачених частинами першими статей 364, 365 і 367 КК України є настання суспільно небезпечних наслідків у виді заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам і інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам окремих юридичних осіб.
Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони службових злочинів з матеріальним складом є причинний зв’язок між вчиненим службовою особою порушення службових обов’язків і наслідками цього порушення.
У чотирьох статтях (ч.2 ст. 364 КК України, ч.3 ст. 365 КК України, ч.2 ст. 366 КК України і ч.2 ст. 367 КК України) як на кваліфікуючу ознаку, що обтяжує відповідальність, вказано на настання тяжких наслідків. Поняття “істотна шкода ” і “тяжкі наслідки ” співпадають за своїм характером, але відрізняються мірою (тяжкістю) заподіяної шкоди.
Із суб’єктивної сторони службові злочини можуть бути вчинені як умисно, так, і через необережність. Вина в таких злочинах з формальним складом, як службове підроблення без обтяжуючих обставин, одержання, давання і провокація хабара можлива тільки у формі прямого умислу.
У службових злочинах із матеріальним складом вина визначається психічним ставленням винного до самого діяння і до суспільно небезпечних наслідків, що наступили в результаті його вчинення. У трьох з них діяння може бути вчинено тільки умисно, оскільки в ст. 364 КК України вказується на умисне використання службового становища; у ст. 365 КК України – на умисне вчинення дій, що явно, тобто очевидно для всіх і насамперед для самого винного виходять за межі наданих йому повноважень; а в ст. 366 КК України – на завідомо неправдивий характер відомостей, внесених в офіційні документи. При вчиненні службової недбалості (ст. 367 КК України) діяння може бути як умисним, коли винний свідомо порушує встановлений законом порядок здійснення службової діяльності, так і необережним, коли винний приймає неправильне управлінське рішення внаслідок, наприклад, відсутності з його боку належної уважності, обачності, у результаті невірної оцінки сформованої ситуації).
Психічне ставлення службової особи до наслідків його діяння характеризується як умисною так і необережною формою провини.
В деяких випадках обов’язковими із суб’єктивної сторони є і інші ознаки, зокрема, мотив або мета вчинення (корисливий мотив, інший особистий інтерес, мета викриття).
Суб’єктом злочинів, вчинених у сфері службової діяльності, може бути тільки службова особа, тобто спеціальний суб’єкт (виключення складає давання хабара, де суб’єкт – загальний). Відповідно до п.1 примітки до ст. 364 КК України службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно або тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням.
Не є суб’єктами службових злочинів ті працівники підприємств, установ і організацій, що виконують суто професійні (наприклад, лікар, педагог, адвокат), виробничі (наприклад, водій, робітник) чи технічні обов’язки (наприклад, друкарка, технічний секретар, охоронець, вантажник, сторож). У той же час, якщо із зазначеними, дані працівники виконують і організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов’язки, вони визнаються службовими особами. Наприклад, лікар, що зловживає своїми обов’язками при видачі листків непрацездатності або викладач, що виставляє позитивні оцінки на іспиті за незаконну винагороду.
В деяких випадках кримінальний закон дещо конкретизує службову особу – службова особа – працівник правоохоронного органу, службова особа, яка обіймає відповідальне становище.
Частина 2 ст. 369 КК України містить також заохочувальну норму, наявність якої дає можливість звільнити від кримінальної відповідальності особу, що дала хабар за наявності відповідних умов, які закріплені в законі.
Таким чином, злочини в сфері службової діяльності – це суспільно небезпечні, винні (умисні або через необережність) та протиправні діяння (дія або бездіяльність), які посягають на суспільні відносини, що забезпечують правильне та нормальне функціонування державного і громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, вчинені суб’єктом злочину, як правило, службовою особою всупереч інтересам служби.
96. Зловживання владою або службовим становищем.
Відповідно до ч.1 ст. 364 КК України зловживання владою або службовим становищем – це умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб.
Безпосереднім об’єктом є нормальна діяльність державного апарату, апарату органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, окремої організації, установи, підприємства (незалежно від форми власності), зміст якої визначається законодавством України, а також авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій. Додатковим – життя та здоров’я потерпілої особи, її честь та гідність, інші конституційні блага (виборчі, трудові, житлові), а також власність, авторитет органів державної влади і в окремих випадках довкілля.
Об’єктивна сторона цього злочину містить у собі три обов’язкові ознаки:
• використання службовою особою влади або службового становища всупереч інтересам служби, що виражається у певних діях чи бездіяльності суб’єкта;
• настання наслідків у виді істотної шкоди правоохоронним інтересам;
• причинний зв’язок між діянням і наслідками.
Конкретні форми зловживання службовим становищем дуже різні, оскільки воно може вчинятись в найрізноманітніших сферах. Найбільш розповсюдженими з них є: незаконна експлуатація праці підлеглих в особистих інтересах, використання службового становища в процесі приватизації державних підприємств, зловживання при реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, нецільове використання фінансових коштів або службових приміщень, устаткування, транспорту, потурання вчиненню злочинів і їхнє приховування й ін.
В усіх цих та подібних їм випадках зловживання владою або службовим становищем може бути кваліфіковане за ст. 364 КК України лише за умови, якщо це завдало істотної шкоди правоохоронюваним інтересам. Істотна шкода може мати як матеріальний, так і не матеріальний вигляд. Відповідно до п.3 примітки до цієї статті, шкода матеріального характеру визнається істотною, якщо вона в 100 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян. Питання про те, чи є шкода істотною, якщо вона полягає в заподіянні суспільно небезпечних наслідків нематеріального характеру, вирішується в кожному випадку з урахуванням конкретних обставин справи. Судова практика визнає істотною таку шкоду, що виражається в обмежені конституційних (виборчих, трудових, житлових і ін.) прав і свобод людини і громадянина, підриві престижу й авторитету органів державної влади і місцевого самоврядування, у порушенні громадського порядку і громадської безпеки, у створені таких обстановки і умов, що погіршують підприємствам, установам і організаціям умови виконання своїх основних функцій і т.п. Істотною практика визнає шкоду, якщо службова особа, використовуючи своє службове становище, сприяє або потурає вчиненню злочину іншими особами або сама вчиняє (поряд із службовим) інший злочин або приховує злочин, раніше вчинений нею або іншими особами.
Суб’єктивна сторона службового зловживання характеризується умисною чи змішаною формою вини. Діяння вчиняється тільки з прямим умислом, а до наслідків, передбачених у ч.1 і ч.2 ст.364 КК України ставлення суб’єкта може бути у формі умислу або необережності. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину є мотив, а саме: корисливий мотив, інший особистий інтерес, інтереси третіх осіб.
Суб’єкт злочину – спеціальний (службова особа).
У ч.2 ст.364 КК України встановлена кримінальна відповідальність за таке ж діяння, що потягло тяжкі наслідки, а в ч.3 – за вчинення службового зловживання працівником правоохоронного органу.
Відповідно до п.4 примітки, шкода матеріального характеру вважається тяжкими наслідками, якщо вона в 250 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян. Кваліфікація за ознакою тяжких наслідків також можлива, якщо заподіяна така шкода, як аварія, що потягла загибель людей чи заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень; тривала зупинка транспорту чи виробничих процесів; дезорганізація діяльності органів влади чи місцевого самоврядування; розвал роботи підприємств, що привів до їхнього банкрутства; приховування вчинених злочинів і т.п.).
97. Перевищення влади або службових повноважень.
Перевищення влади або службових повноважень – це умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.
Безпосередній об’єкт злочину аналогічний попередньому складу.
Об'єктивна сторона цього злочину полягає: 1) в перевищенні влади або службових повноважень шляхом вчинення активних дій, які виходять за межі наданих суб'єкту прав чи повноважень; 2) в заподіянні істотної шкоди охоронюваним законом інтересам; 3) наявності причинного зв'язку між діянням та його наслідками.
Обсяг прав і повноважень службової особи визначається її службовою компетенцією, яка закріплюється у різних нормативних актах (законах, статутах, положеннях, наказах, інструкціях тощо). Тому, щоб вирішити питання про те, чи виходять дії службової особи за межі наданих їй повноважень, необхідно з'ясувати, яким саме нормативним актом вони регулюються, і які положення цього акту були порушені.
У судовій практиці найбільш характерними випадками перевищення службових повноважень визнаються: а) вчинення дій, які входять до компетенції будь-якої іншої (а не даної) службової особи; б) вчинення дій, які могли бути вчинені даною службовою особою, але лише за наявності особливих обставин (в особливих випадках, в особливій обстановці, з особливого дозволу, в особливому порядку); в) вчинення дій одноосібно, тоді як вони могли бути вчинені тільки колегіально; г) вчинення дій, на які жодна службова особа і за жодних обставин законом не уповноважена.
Цей злочин вважається закінченим з моменту настання передбачених в диспозиції наслідків. Суспільно небезпечні наслідки аналогічні попередньому складу злочину.
З суб'єктивної сторони перевищення влади або службових повноважень характеризується умисною або змішаною формою вини. При цьому діяння може бути вчинене тільки умисно, оскільки службова особа усвідомлює, що її дії явно (тобто безперечно і очевидно для неї самої) вийдуть за межі наданих їй повноважень і бажає цього. Щодо наслідків можлива як умисна, так і необережна форма вини. Мотиви і цілі вчинення таких дій можуть бути різними і на кваліфікацію злочину не впливають.
У частині 2 ст. 365 КК України встановлена відповідальність за перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося: 1) насильством; 2) застосуванням зброї або 3) болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями.
1. Насильство може бути як фізичним, так і психічним. Фізичне насильство може полягати в незаконному позбавленні волі, нанесенні удару, побоїв, легких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень, вчиненні дій, характерних для мордування, а психічне насильство – у створенні реальної загрози застосування фізичного насильства щодо потерпілого або його близьких.
2. Застосування зброї означає як фактичне використання її вражаючих властивостей для фізичного впливу на потерпілого, так і психічний вплив шляхом погрози заподіяння зброєю шкоди життю або здоров'ю, якщо у потерпілого були реальні підстави побоюватися виконання цієї погрози.
3. Під болісними слід розуміти дії, що заподіюють потерпілому особливий фізичний біль та моральні страждання. Вони можуть бути пов'язані з протиправним застосуванням спеціальних засобів (наручників, гумових палиць, сльозоточивих газів тощо), тривалим позбавленням людини їжі, питва або тепла, залишенням її у шкідливих для здоров'я умовах тощо. Під такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями розуміють умисне приниження його честі та гідності, виражене в непристойній формі.
Частина 3 ст. 365 КК України передбачає відповідальність за дії, що спричинили тяжкі наслідки.
98. Службове підроблення: поняття та ознаки.
Під службовим підробленням закон розуміє внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видачу завідомо неправдивих документів.
Предметом цього злочину є офіційні документи, тобто та інформація, яка зафіксована у формі, передбаченій законом на будь-якому матеріальному носії (папері, магнітної, кіно-, відео- або фотоплівці, дискеті тощо) з метою її зберігання, використання або розповсюдження, і яка складається або видається службовими особами від імені державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності для посвідчення фактів, що мають юридичне значення.
Офіційні документи повинні бути складені у відповідній формі і мати всі необхідні реквізити (підпис, штамп, печатку тощо). Офіційними можуть бути визнані і приватні документи за умови, якщо вони передані і знаходяться у веденні (діловодстві) відповідних органів або установ.
Об'єктивна сторона підроблення може полягати в одній з таких альтернативних дій:
1) внесення до документів неправдивих відомостей (поміщення інформації, що не відповідає дійсності, в справжній документ, який при цьому зберігає всі ознаки і реквізити справжнього);
2) інше підроблення документів (підроблення документів передбачає повну або часткову зміну змісту документа або його реквізитів шляхом виправлень, підчисток, дописок, витравлювань та іншими подібними способами);
3) складання неправдивих документів (це повне виготовлення документа, що містить інформацію, яка не відповідає дійсності);
4) видача неправдивих документів (це надання фізичним або юридичним особам документів, зміст яких повністю або частково не відповідає дійсності і які були складені службовою особою, яка їх видала, чи іншою особою).
Аналіз зазначених дій свідчить, що за способом свого вчинення підроблення може бути матеріальним – внесення різних змін в справжній документ, і інтелектуальним – складання неправдивого за змістом, але справжнього за формою документа.
За частиною 1 ст. 366 КК України злочин визнається закінченим з моменту вчинення вказаних дій незалежно від того, чи спричинили вони наслідки і чи був використаний підроблений документ (формальний склад злочину).
Суб'єктивна сторона службового підроблення за ч. 1 ст. 366 КК України характеризується тільки прямим умислом, а за ч. 2, де кваліфікуючою ознакою є настання тяжких наслідків, вина щодо останніх може бути умисною і необережною.
Суб'єктом службового підроблення може бути тільки службова особа.
99.Службова недбалість.
Службова недбалість – це невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, якщо це заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб (ч.1 ст. 367 КК України).
Об'єктивна сторона недбалості характеризується:
1) невиконанням (бездіяльність) або неналежним виконанням (дія) службових обов'язків через несумлінне ставлення до них службової особи;
2) настанням наслідків у вигляді істотної шкоди (ч. 1) або тяжких наслідків (ч. 2);
3) причинним зв'язком між неналежною поведінкою по службі та наслідками, що настали.
Вказівка закону на несумлінне ставлення службової особи до своїх службових обов'язків, передусім, характеризує злочинну поведінку (дію або бездіяльність) при недбалості. Вона означає, що за наявності об'єктивної можливості діяти так, як того вимагають інтереси служби, службова особа безвідповідально ставиться до виконання своїх обов'язків, у зв'язку з чим виконує їх неналежним чином (неякісно, неточно, неповно, поверхнево, несвоєчасно тощо) або взагалі не виконує службові обов'язки, які входять до її компетенції.
Суб'єктивна сторона недбалості частіше за все виражається у необережній формі вини як щодо діяння, так і щодо його наслідків. Можлива і змішана форма вини – умисел щодо діяння і необережна форма вини щодо наслідків цього діяння.
Суб'єктом службової недбалості може бути тільки службова особа.
У частині 2 ст. 367 КК України встановлена відповідальність за те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.
100. Хабарництво: поняття, характеристика, види.
Нині діючий Кримінальний кодекс визначає хабарництво як родове поняття, яке охоплює три пов’язані між собою склади злочинів: одержання хабара (ст. 368 КК) і пропозиція або давання хабара (ст. 369 КК).
Із об’єктивної сторони одержання хабара — це прийняття посадовою особою від іншої особи матеріальних цінностей, отримання майнових вигод чи користування послугами майнового характеру за діяння, яке вона повинна була чи могла виконати або виконала на користь інших особи завдяки посадовому становищу.
Давання хабара із об’єктивної сторони — це дія, яка виявляється в даванні хабара. Під даванням хабара треба розуміти передачу матеріальних цінностей або надання їй майнових вигод чи послуг майнового характеру за виконання або невиконання нею в інтересах хабародавця будь-якої дії, яку ця посадова особа повинна була або могла вчинити з використанням свого посадового становища. Давання хабара вважається закінченим злочином з моменту прийняття посадовою особою хоча б частини хабара.
Предметом хабара може бути майно (гроші, продукти, речі, будівельні матеріали тощо), право на майно (документи, що надають право на отримання майна, надання права користуватися майном або вимагати виконання майнових зобов’язань тощо), будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них, відмова від прав на майно, безоплатне надання послуг майнового характеру, санаторних чи туристичних путівок, проведення будівельних чи ремонтних робіт тощо).
Не можуть визначатися предметом хабара надані посадовій особі послуги немайнового характеру (наприклад, улеслива характеристика або відгук в пресі, інтимний зв’язок, виступ на ”захист” посадової особи, яка критикується за недоліки в роботі).
Суб’єктивна сторона цього злочину включає наявність прямого умислу. Злочин може вчинятися з різних мотивів (помста, кар’єризм, заздрість тощо).
Відповідно до норм вітчизняного кримінально-правового законодавства, суб’єктами одержання хабара є посадові особи. Відповідно до приміток до статті 364 Кримінального кодексу України, під останніми розуміються особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням.
До їхнього числа відносяться народні депутати, судді, слідчі, керівники міністерств і відомств, державних, колективних чи приватних установ і організацій, ділянок робіт (майстра, виконроби), начальники постачальницьких і фінансових відділів і служб і багато інших осіб.
101. Кримінально-правовий аналіз незаконного збагачення.
Основним безпосереднім об’єктом злочину (ст.. 368-2) є правильна робота, тобто така, що відповідає вимогам законодавства, діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних і комунальних підприємств, установ та організацій, а додатковим об’єктом – відносини справедливого розподілу матеріальних благ у суспільстві.
Предмет – неправомірна вигода у значному розмірі (перевищує 100 нмдг).
Об’єктивна сторона: 1) одержання службовою особою неправомірної вигоди; 2) передача такої вигоди її близьким родичам.
Суб’єкт: службова особа.
Суб’єктивна сторона: прямий умисел.
Ч. 2 – у великих розмірах, ч. 3 – в особливо великих розмірах.
102. Кримінально-правова характеристика зловживання впливом.
Основним безпосереднім об’єктом злочину (ст.. 369-2) є правильна робота, тобто така, що відповідає вимогам законодавства, діяльність органів державної влади, а додатковим об’єктом – відносини справедливого розподілу матеріальних благ у суспільстві.
Предмет злочину – неправомірна вигода незалежно від її розміру.
Об’єктивна сторона:
1) пропозиція неправомірної вигоди особі, яка пропонує чи обіцяє (погоджується) за таку вигоду вплинути на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави (ч. 1);
2) надання неправомірної вигоди особі, яка пропонує чи обіцяє (погоджується) за таку вигоду вплинути на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави (ч. 1);
3) одержання суб’єктом злочину неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави (ч. 2);
4) пропозиція здійснити вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, за надання суб’єкту злочину неправомірної вигоди (ч. 2).
Суб’єкт: ч. 1 – загальний, ч. 2 і 3 – спеціальний.
Суб’єктивна сторона: прямий умисел.
Кваліфікований вид: поєднання діяння з вимаганням неправомірної вигоди (ч. 3).
103. Поняття, загальна характеристика та система злочинів проти правосуддя.
Злочини проти правосуддя передбачені 18 розділом Особливої частини Кримінального кодексу України.
Родовим об’єктом такого роду посягань є суспільні відносини, що забезпечують здійснення правосуддя в державі. Іншими словами – це відносини, забезпечують нормальне функціонування органів судової влади, а також органів т осіб, які забезпечують або сприяють здійсненню правосуддя.
Безпосередні об’єкт вказаних злочинів – суспільні відносини, пов’язані з регулюванням певних аспектів діяльності щодо здійснення правосуддя.
Деякі злочини проти правосуддя вимагають встановлення і додаткового безпосереднього об’єкта, оскільки їх вчинення пов’язане із насильством, примусом, заподіянням тілесних ушкоджень або смерті (примушування давати показання, погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного, злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи, умисне знищення майна захисника та ін.). Такими об’єктами є життя і здоров’я особи, власність, громадська безпека і громадський порядок, авторитет відповідних органів тощо.
Цілий ряд аналізованих посягань як обов’язкову ознаку складу передбачають предмет злочину (постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали, умисне знищення майна судді, невиконання судового рішення, розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист та ін.). Такими предметами виступають: 1) вирок, рішення, ухвала, постанова; 2) майно, яке належить судді, народному засідателю чи присяжному або ї близьким родичам; 3) відомості про заходи безпеки; 4) дані досудового слідства; 5) майно, на яке накладено арешт або яке описано чи підлягає конфіскації та ін.
Деякі злочини проти правосуддя конкретизують і потерпілу особу (незаконне затримання, привід або арешт, притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, порушення права на захист, дії, що дезорганізують роботу виправних установ, втручання в діяльність захисника чи представника особи і ін.). Потерпілими, зокрема, можуть бути: 1) підозрюваний, обвинувачений, підсудний, свідок; 2) особа, взята під захист; 3) потерпілий, експерт; 4) суддя, народний засідатель, присяжний або їх близькі родичі; 5) захисник чи представник особи або їх близькі родичі; адміністрація виправної установи; 6) засуджені особи та ін.
Із об’єктивної сторони злочини проти правосуддя сконструйовані по-різному. Більшість із них відносяться до злочинів із формальним складом, які вважаються закінченими в момент посягання, незалежно від того чи настали наслідки (приховування злочину, втеча з місць позбавлення волі або з-під варти, втручання в діяльність судових органів, примушування давати показання і т.д.).
Другу групу утворюють злочини із матеріальним складом (умисне знищення або пошкодження майна судді, невжиття заходів безпеки щодо особи, взятої під захист, розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист і ін.), які є закінченими з моменту настання суспільно небезпечних наслідків. Серед таких наслідків кримінальний закон, зокрема, називає шкоду здоров’ю потерпілої особи, інші тяжкі наслідки, втрата майна або приведення його у непридатний для використання стан. Характерним для таких злочинів є і причинний зв'язок між діянням і наслідками.
В третю групу входять злочини проти правосуддя із формально-матеріальним складом (погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного, посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного, у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, погроза або насильство щодо захисника та ін.), які в одній своїй частині є закінченими в момент вчинення діяння (погроза вбивством, насильством), а в іншій – з моменту настання наслідків (смерть потерпілої особи, заподіяння тілесного ушкодження).
Абсолютна більшість злочині 18 розділу вчиняється шляхом активної дії (перешкоджання з’явленню свідка, потерпілого, експерта, втручання в діяльність судових органів, приховування злочину і т.д.), хоча є і посягання, які в цілому характеризуються бездіяльністю (невиконання судового рішення, відмова свідка від давання показань, невжиття заходів безпеки щодо особи, взятої під захист, ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавленням волі та ін.).
Інколи злочинам проти правосуддя властиві із об’єктивної сторони і інші ознаки. Зокрема, спосіб вчинення (примушування давати показання шляхом незаконних дій з боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство), час вчинення (завідомо неправдиве показання під час провадження дізнання, досудового слідства), знаряддя вчинення злочину (втеча з місць позбавлення волі із використанням зброї), місце посягання (тероризування засуджених в установах виконання покарань), обстановка вчинення злочину (посягання на життя судді у зв’язку з його діяльністю по здійсненню правосуддя).
Із суб’єктивної сторони злочини проти правосуддя вчиняються умисно, причому умисел прямий. Однак, злочини, що передбачені ст. ст. 380, 381 КК України характеризуються змішаною формою вини, тобто умисел або необережність щодо діяння і тільки необережність щодо наслідків.
В деяких випадках обов’язковими також є мотив або мета вчинення (постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали з корисливих мотивів, завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину з корисливих мотивів, втручання в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків, організація організованої групи з метою тероризування засуджених або нападу на адміністрацію виправної установи та ін.).
Суб’єктом злочинів проти правосуддя можуть бути:
1. Загальний суб’єкт, тобто особа віком з 16 років (приховування злочину, втручання в діяльність судових органів, втручання в діяльність захисника чи представника особи та ін.);
2. Особа, віком з 14 років (посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного, посягання на життя захисника чи представника особи і ін.);
3. Спеціальний суб’єкт, а саме: працівники правоохоронних органів, суддя, свідок, експерт, перекладач, службова особа, особи, що перебувають в місцях позбавлення волі та ін.
Таким чином, злочини проти правосуддя – це суспільно небезпечні, винні (умисні або через необережність), протиправні діяння (дія або бездіяльність), що посягають на суспільні відносини, які забезпечують здійснення правосуддя в державі, вчиненні суб’єктом злочину.
В залежності від безпосередніх об'єктів, усі злочини, передбачені у розділі XVIII Особливої частини КК, можуть бути об'єднані у такій системі:
1. Злочини, які посягають на конституційні принципи діяльності органів досудового слідства, дізнання, прокуратури і суду. Сюди входять: завідомо незаконні затримання, привід або арешт (ст. 371 КК України); притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372 КК України); порушення права на захист (ст. 374 КК України); постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375 КК України) та ін.
2. Злочини, які посягають на життя, здоров'я, особисту безпеку, майно суддів, засідателів та інших учасників судочинства. У цю групу входять: посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя (ст. 379 КК України); посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги (ст. 400 КК України); погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 377 КК України); погроза або насильство щодо захисника чи представника особи (ст. 398 КК України) і ін.
3. Злочини, які перешкоджають одержанню достовірних доказів та істинних висновків у справі. Сюди слід включити примушування давати показання (ст. 373 КК України); завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383 КК України); завідомо неправдиве показання (ст. 384 КК України); відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків (ст. 385 КК України) та ін.
4. Злочини, які перешкоджають своєчасному розкриттю злочину. У цю групу входять: невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист (ст. 380 КК України); розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист (ст. 381 КК України); розголошення даних досудового слідства або дізнання (ст. 387 КК України); приховування злочину (ст. 396 КК України) та ін.
5. Злочини, які перешкоджають виконанню вироку (рішення) і призначеного ним покарання. Це невиконання судового рішення (ст. 382 КК України); ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі (ст. 389 КК України); злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи (ст. 391 КК України); дії, що дезорганізують роботу виправних установ (ст. 392 КК України); втеча з місця позбавлення волі або з-під варти (ст. 393 КК України) та ін.
104. Завідомо незаконне затримання, привід, арешт або тримання під вартою.
Cт. 371 Завідомо незаконні затримання, привід, арешт або тримання під вартою
У статті 29 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути заарештований або утримуватися під вартою інакше ніж за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановленому законом. Саме тому основним безпосереднім об’єктом злочину є правосуддя в частині забезпечення законного затримання, приводу, арешту чи тримання під вартою, а також конституційне право людини на свободу і особисту недоторканість. Додатковим безпосереднім об’єктом може виступати честь і гідність особи, а в разі настання тяжких наслідків – життя, здоров’я, інші блага.
Потерпілими від злочину є: підозрюваний, обвинувачений, підсудний, а також свідок і потерпілий.
Із об’єктивної сторони цей склад злочину є формальним і вважається закінченим з моменту вчинення однієї із наступних альтернативних дій: 1) незаконне затримання (ч.1 ст. 371 КК України); 2) незаконний привід (ч.1 ст. 371 КК України); 3) незаконний арешт (ч.2 ст. 371 КК України); 4) незаконне тримання під вартою (ч.2 ст. 371 КК України).
Незаконним вважається вчинення вище перелічених дій не на підставі або не в порядку, що регламентується чинним процесуальним законодавством (привід або затримання без складання відповідних процесуальних документів, арешт без рішення суду, тримання під вартою після закінчення встановлених в законі строків та ін.).
Із суб’єктивної сторони злочин вчиняється з прямим умислом.
Суб’єкт злочину – спеціальний, а саме службова особа органу дізнання, слідчий, прокурор або начальник місця попереднього ув’язнення.
Ч.3 ст. 371 КК України містить такі кваліфікуючі ознаки: 1) вчинення діяння з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах; 2) вчинення діяння, що спричинило тяжкі наслідки (смерть потерпілої особи, шкода здоров’ю та інші).
105. Порушення права на захист.
Ст. 374 Порушення права на захист
Пункт 6 ст. 129 Конституції України відносить до одного з найважливіших принципів правосуддя право обвинувачуваного на захист. Відповідно до цієї статті в ст. 374 КК України встановлена кримінальна відповідальність за порушення цього принципу.
Основним безпосереднім об’єктом злочину є правосуддя в частині забезпечення конституційного права на захист. Додатковим безпосереднім об’єктом може виступати честь і гідність особи, а в разі настання тяжких наслідків – життя, здоров’я, інші блага.
Потерпілими від злочину є: підозрюваний, обвинувачений, підсудний.
З об'єктивної сторони цей злочин виражається: 1) у недопущенні чи ненаданні своєчасно захисника (наприклад, захисник не допущений до участі в допиті обвинувачуваного або не був наданий обвинувачуваному в момент пред'явлення обвинувачення) або 2) в іншому грубому порушенні права підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного на захист (наприклад, вплив на потерпілу особи з метою, щоб вона відмовилась від запрошеного захисника, позбавлення чи істотне скорочення часу на ознайомлення обвинувачуваного з матеріалами закінченої слідством кримінальної справи, невручення підсудному копії обвинувального висновку, ненадання останнього слова підсудному тощо).
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення відповідного діяння (формальний склад).
Суб'єктивна сторона цього злочину – тільки прямий умисел, при якому особа усвідомлює, що грубо порушує право на захист, і бажає цього.
Суб'єкт цього злочину спеціальний – особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор або суддя.
У частині 2 цієї статті встановлені кваліфікуючі ознаки цього злочину: засудження внаслідок зазначених порушень невинної у вчиненні злочину особи; вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб; настання внаслідок порушень інших тяжких наслідків.
106. Втручання в діяльність судових органів.
Об’єктом злочину є інтереси правосуддя в частині реалізації конституційного принципу незалежності суддів при здійсненні судочинства.
Потерпілим від злочину є суддя. Під суддею розуміється професійний суддя, який є державною посадовою особою і в конституційному порядку наділений повноваженнями здійснювати правосуддя у КС чи будь-якому суді загальної юрисдикції (місцевому, апеляційному, вищому спеціалізованому, ВС). Професійними суддями є громадяни, які відповідно до Конституції України призначені чи обрані судцями і займають штатну суддівську посаду, у т. ч. посаду голови чи заступника голови суду, в одному із зазначених судів.
Об’єктивна сторона злочину полягає у втручанні в діяльність судді.
Під таким втручанням розуміється вплив у будь-якій формі на суддю з метою перешкодити виконанню ним своїх службових обов’язків або добитися винесення неправосудного рішення. До конкретних форм впливу можна віднести: вказівку, погрозу, підкуп, критику судді в засобах масової інформації до вирішення конкретної справи у зв’язку з її розглядом, проведення пікетів тощо. Вплив на суддю може здійснюватись і через третіх осіб - близьких родичів, колег по роботі тощо. У випадках, коли формою впливу на суддю є погроза або насильство, вчинене за наявності підстав, підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених статтями 376 і 377.
Злочин вважається закінченим з моменту здійснення впливу на суддю, незалежно від того, чи вдалося винному перешкодити судді у виконанні ним службових обов’язків або добитися винесення неправосудного рішення.
Суб’єкт злочину загальний.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину є мета - перешкодити виконанню суддею службових обов’язків або добитися винесення неправосудного рішення.
Кваліфікуючими ознаками злочину є втручання в діяльність судді, яке: 1) перешкодило запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила; 2) вчинено особою з використанням свого службового становища.
Вплив на суддю, що став перешкодою запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила, утворює кваліфікуючу ознаку тільки у випадку, коли здійснення впливу на суддю безпосередньо призвело до зазначених наслідків. Втручання в діяльність судді, вчинене особою з використанням свого службового становища - це зловживання службовою особою своїми повноваженнями задля впливу на суддю з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися винесення неправосудного рішення.
107. Примушування давати показання.
Ст. 373 Примушування давати показання
Ст. 28 Конституції України встановлює, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. КПК України, також забороняє домагатися показань обвинувачуваного, підозрюваного, свідка, потерпілого, експертів шляхом насильства, погроз та інших незаконних дій. Саме порушення цих вимог і утворює злочин, передбачений ст. 373 КК України.
Основним безпосереднім об’єктом є правосуддя в частині забезпечення процесуального порядку отримання доказів. Факультативним об’єктом є воля, здоров’я особи, а також її право на те, що обвинувачення не буде ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом.
Потерпілим від цього злочину є особа, яка відповідно до КПК України може давати показання під час дізнання або досудового слідства – підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий та експерт.
Із об'єктивної сторони цей злочин полягає в незаконних діях, які є способом примушування особи давати показання під час її допиту. Ці дії можуть проявлятися в різних погрозах, адресованих допитуваному або його близьким (наприклад, залишенні без їжі, погіршенні режиму тримання під вартою, притягненні до відповідальності близьких тощо). Незаконні дії при допитах можуть полягати також в обмані, шантажі, фальсифікації пред'явлених особі матеріалів слідства, в різних обіцянках (наприклад, дати наркотики, алкоголь тощо).
Виходячи із вище зазначеного, обов’язковими знаками цього злочину є діяння (примушування), спосіб (шляхом незаконних дій) та час вчинення злочину (під час допиту та прирівняної до нього очної ставки).
Злочин вважається закінченим з моменту примушування давати показання.
Із суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється з прямим умислом. Мотиви для кваліфікації значення не мають.
Суб'єкт цього злочину спеціальний – особа, яка проводить дізнання або досудове слідство.
У частині 2 ст. 373 КК України встановлена кримінальна відповідальність за примушування давати показання, що поєднане із застосуванням насильства (фізичний вплив на особу, що завдає їй болю або призводить до тілесних ушкоджень) або із знущанням над особою (багатогодинні допити, вплив на особу, світлом чи шумом, образа національних почуттів тощо), за відсутності ознак катування.
108. Завідомо неправдиве показання.
Ст. 384 Завідомо неправдиве показання
Основним безпосереднім об'єктом злочину є діяльність суду із всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин кримінальної або цивільної справи, органів, що сприяють здійсненню правосуддя (органів дізнання, досудового слідства, прокуратури) і тимчасових слідчих або спеціальних комісій Верховної Ради України. Додатковим – права і охоронювані законом інтереси фізичних і юридичних осіб (особиста недоторканість, свобода та інші).
Об'єктивна сторона цього злочину полягає у: 1) даванні завідомо неправдивого показання свідком чи потерпілим; 2) завідомо неправдивому висновку експерта; 3) завідомо неправильному перекладі, зробленому перекладачем. Стаття 384 КК України передбачає також відповідальність за завідомо неправдиві показання свідка чи потерпілого, неправдивий висновок експерта, завідомо неправдивий переклад, зроблений перекладачем під час проведення розслідування тимчасовою слідчою чи спеціальною комісією Верховної Ради України.
Отже, вказані дії можуть бути вчинені під час провадження дізнання, досудового слідства, в судовому засіданні, а також під час проведення розслідування вказаними парламентськими комісіями Верховної Ради України.
В кримінальному процесі – джерелом доказів є показання свідка, потерпілого та висновок експерта. Показання – це повідомлення будь-яких відомостей, які підлягають встановленню по справі для її вирішення у відповідності із законом. Висновок експерта – це документ, складений в результаті дослідження експертом, якому згідно із законом було доручено провести експертизу і дати відповіді на поставлені перед ним запитання. Переклад полягає в переводі усних чи письмових документів, показань промов та реплік учасників процесу з однієї мови на іншу.
Свідок, потерпілий, експерт і перекладач попередньо попереджаються про кримінальну відповідальність за вчинення дій, передбачених у ст. 384 КК України. Тому даний злочин буде мати місце лише тоді, коли перелічені відомості будуть неправдивими. Неправдивими є такі показання, дані під час допиту, очної ставки, пред'явлення для впізнання, при відтворенні обстановки і обставин події, а також свідчення в парламентських комісіях, які перекручують дійсні обставини і фактичні дані, що мають доказове значення у справі. Неправдивість висновку експерта може виявитися у неправильному викладенні ходу експертного дослідження або його висновків. Неправдивість перекладу може полягати у неправильному перекладі з однієї мови на іншу показань, запитань, відповідей, промов та документів.
Що стосується тимчасових слідчих чи спеціальних комісій Верховної Ради України, то вони створюються ВРУ для підготовки, попереднього розгляду і розслідування питань, що становлять суспільний інтерес, якщо за це проголосувало не менше як третина складу ВРУ. Висновки і пропозиції таких комісій не є вирішальними для слідства і суду. Однак, явка громадян і службових осіб до таких комісій є обов’язковою в разі їх виклику.
Злочин вважається закінченим з моменту підписання особою показань, даних на дізнанні чи досудовому слідстві, давання їх у судовому засіданні чи на засіданні парламентської комісії, наданні експертом висновку, перекладачем письмового перекладу чи підписання ним протоколу, тобто з моменту фактичного виконання незаконних дій, тому цей склад злочину є формальним. Однак, якщо перелічені суб’єкти не були попередженні про кримінальну відповідальність за такі дії, то кримінальна відповідальність не настає.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Суб'єкт злочину - спеціальний. Ним може бути осудна особа, яка до моменту вчинення злочину досягла 16-річного віку і дає показання як свідок чи потерпілий, призначена експертом чи залучена як перекладач. Відповідно до КПК до перекладачів відносять також осіб, які залучаються до участі в процесі для роз’яснення знаків німого чи глухого.
Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 384 КК України) є: а) зазначені дії поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині; б) штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту (подання сфальсифікованих документів, речових доказів тощо), а також в) вчинення їх з корисливих мотивів.
109. Приховування злочину.
Ст. 396 Приховування злочину
Об'єктом злочину є нормальна діяльність органів дізнання, досудового слідства і суду з всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи.
Об'єктивна сторона злочину полягає у заздалегідь не обіцяному приховуванні тяжкого або особливо тяжкого злочину. Вона охоплює активні дії по переховуванню: а) злочинця (надання йому сховища, підроблених документів, зміна його зовнішнього вигляду тощо); б) знарядь і засобів вчинення злочину (переховування, знищення або зміна їх зовнішнього вигляду); в) слідів злочину (знищення, переховування); г) предметів, здобутих злочинним шляхом (переховування, переробка тощо).
На відміну від заздалегідь обіцяного приховування злочину, при якому обіцянка дається в той час, коли виконавець готується до злочину або здійснює замах на нього, що, згідно з ч. 5 ст. 27 КК України, становить пособництво у вчиненні злочину, у разі заздалегідь не обіцяного переховування злочину (ст. 396 КК України) згода на переховування дається вже після його вчинення.
Відповідальність за заздалегідь не обіцяне придбання або отримання, зберігання чи збут майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, передбачена у ст. 198 КК України.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з вказаних вище дій.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і метою –перешкодити правоохоронним органам розкрити злочин чи притягнути винного до кримінальної відповідальності.
Суб'єкт злочину – загальний. Згідно з ч.2 ст. 396 КК України, не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину (будь-якого) члени сім'ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин.
110. Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти.
Об’єктом злочину є інтереси правосуддя в частині забезпечення виконання вироку щодо позбавлення особи волі чи її арешту або постанови судді чи ухвали суду про застосування запобіжного заходу у виді взяття під варту.
Об’єктивна сторона злочину полягає у втечі, тобто самовільному залишенні місця позбавлення волі або місця перебування під вартою особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту чи перебуває в попередньому ув’язненні.
Самовільним визнається залишення, яке здійснено без належного дозволу чи за відсутності законних підстав. Втеча може бути вчинена з установ виконання покарань, установ для попереднього ув’язнення, з кабінету прокурора, слідчого або особи, яка провадить дізнання, із залу судового засідання, місця проведення слідчих дій, з транспортного засобу для конвоювання, з гауптвахти чи ізолятора тимчасового тримання тощо.
До способів втечі, передбаченої ч. 1 ст. 393, можна, зокрема, віднести обман, відкрите залишення місця позбавлення волі чи арешту, підкуп охорони.
Втеча утворює склад цього злочину лише у випадку, якщо особі було оголошено суддею чи судом про застосування до неї запобіжного заходу у виді взяття під варту, або після оголошення вироку суду, в резолютивній частині якого зазначено про застосування запобіжного заходу у виді взяття під варту до набрання вироком законної сили, або після набрання вироком законної сили.
Злочин вважається закінченим з моменту фактичного залишення місця позбавлення волі або місця утримання під вартою. Цей злочин є триваючим.
Суб’єкт злочину спеціальний. Ним є особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту або до якої застосовано запобіжний захід у виді взяття під варту.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення втечі: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) способом, небезпечним для життя чи здоров’я інших осіб; 4) у поєднанні із заволодінням зброєю чи її використанням; 5) із застосуванням насильства чи погрозою його застосування; 6) шляхом підкопу; 7) з пошкодженням інженерно-технічних засобів охорони.
111. Поняття та види військових злочинів.
Конституція України визначає, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону (ст. 65 Конституції України). Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави (ст. 17 Конституції України).
Військові злочини передбачені 19 розділом Особливої частини КК України (статті 401-435).
Військовими злочинами, згідно зі ст. 401 КК України, визнаються злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов'язаними під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів.
Родовим об'єктом військових злочинів є встановлений порядок несення або проходження військової служби, під яким розуміють врегульовані правовими нормами суспільні відносини, що виникають та існують при проходженні служби різними категоріями військовослужбовців в процесі їх службової та бойової діяльності.
Цей порядок заснований на Конституції України, окремих законах, військових статутах, положеннях військової присяги, наказах міністра оборони України та інших нормативних актах. Конкретні військові злочини посягають на окремі сфери цього порядку, що є безпосередніми об'єктами цих злочинів.
Деяким військовим злочинам властивий і додатковий безпосередній об’єкт – життя, здоров’я, честь і гідність особи, а також власність та довкілля.
Цілий ряд злочинів проти встановленого порядку несення військової служби є предметними, а, отже, предмет злочину є їх обов’язковою ознакою (необережне знищення або пошкодження військового майна, втрата військового майна, розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, мародерство насильство над населенням в районі бойових дій та ряд інших). Такими предметами виступають: 1) військове майно; 2) зброя, боєприпаси, вибухові або інші бойові речовини, а також засоби пересування, військова та спеціальна техніка; 3) відомості військового характеру, що містять державну таємницю; 4) речі, що знаходяться на вбитих чи поранених; 5) майно населення в районі бойових дій; 6) символіка Червоного Хреста і Червоного Півмісяця та ін.
Окремі військові злочини конкретизують і потерпілу особу (невиконання наказу, погроза або насильство щодо начальника, зловживання військовою службовою особою вадою або службовим становищем, погане поводження з військовополоненими та ін.). Такими потерпілими є: 1) начальник; 2) особа, підлегла по службі; 3) населення в районі бойових дій; 4) військовополонені.
Об'єктивна сторона військових злочинів полягає у вчиненні суспільно небезпечного діяння, що порушує встановлений порядок несення або проходження військової служби. Такі діяння можуть бути вчинені як шляхом дії (опір начальникові або примушування його до порушення службових обов’язків, дезертирство, мародерство та ін.), так і бездіяльності (невиконання наказу, ухилення від військової служби шляхом самокалічення, бездіяльність військової влади та ін.). Деякі посягання цього роду можуть вчинятись як шляхом дії, так і бездіяльності (порушення правил польотів або підготовки до них, порушення правил несення бойового чергування, порушення правил кораблеводіння та ін.).
Деякі склади військових злочинів містять в якості необхідної або кваліфікуючої ознаки вказівку на настання тяжких наслідків (статті 414 КК України, 416 КК України, 421 КК України тощо): зрив виконання бойового завдання, загибелі людей, заподіяння тілесних ушкоджень, знищення або пошкодження цінного воєнного майна, послаблення боєздатності підрозділу, спричинення катастрофи тощо. Мають місце також і злочини, момент закінчення яких не пов'язаний із настанням наслідків (формальні склади) – статті 402 КК України, 405 КК України, 407 КК України та інші.
Ряд військових злочинів характеризується такими ознаками, як вчинення діяння в умовах воєнного стану, в бойовій обстановці, під час бою, в районі бойових дій. Ці ознаки свідчать про підвищену суспільну небезпеку діяння.
Суб'єктивна сторона військових злочинів характеризується або умисною виною (статті 402 КК України, 404 КК України, 406 КК України тощо), або необережною виною (стаття 412 КК України), деякі військові злочини характеризуються змішаною формою вини (статті 418 КК України, 419 КК України, 420 КК України тощо).
Деяким злочинам проти встановленого порядку несення військової служби властиві і такі ознаки суб’єктивної сторони, як мотив і мета вчинення (добровільна здача в полон через боягузтво або легкодухість, самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби).
Суб'єктами військових злочинів можуть бути:
а) військовослужбовці Збройних Сил України;
б) військовослужбовці Служби безпеки України, прикордонних військ України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України;
в) військовослужбовці військових формувань, утворених відповідно до законів України;
г) особи, щодо яких є спеціальна вказівка в законодавстві України;
д) військовозобов'язані під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів.
Таким чином, закон виділяє два види суб'єктів військових злочинів – військовослужбовців і військовозобов'язаних під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів.
До військової служби притягуються тільки громадяни України, які досягли певного віку і не старші граничного віку перебування на військовій службі. Суб'єктами ряду військових злочинів можуть бути військовополонені ворожої армії, військовослужбовці України під час перебування в полоні у ворога.
Не вважаються суб'єктами військових злочинів співробітники органів внутрішніх справ, робітники та службовці військових частин і установ, учні суворовських та нахімовських училищ.
У деяких випадках особа, яка вчинила військовий злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності із застосуванням до неї заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.
В залежності від безпосереднього об'єкту можуть бути виділені такі групи військових злочинів:
1) проти порядку підлеглості і військової честі (статті 402-406 КК України);
2) проти порядку проходження військової служби (статті 407-409 КК України);
3) проти порядку користування військовим майном і його зберігання (статті 410-414 КК України);
4) проти порядку експлуатації військової техніки (статті 415-417 КК України);
5) проти порядку несення бойового чергування та інших спеціальних служб (статті 418-421 КК України);
6) проти встановленого порядку збереження військової таємниці (ст. 422 КК України);
7) військові службові злочини (статті 423-426 КК України);
8) проти порядку несення служби на полі бою і в районі воєнних дій (статті 427-433 КК України);
9) злочини, відповідальність за які передбачена міжнародними конвенціями (статті 434-435 КК України).
112. Поняття та кримінально-правовий аналіз злочинів проти миру безпеки людства та міжнародного правопорядку.
Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку передбачені 20 розділом Особливої частини кримінального закону (ст. ст. 436-447 КК України).
Характерною ознакою злочинів даного розділу є те, що вони не мають спільного родового об’єкту. Такими об’єктами є: 1) мир, 2) безпека людства і 3) міжнародний правопорядок. Безпосередні об’єкти аналогічні родовому.
Мир – це становище, що характеризується відсутністю ворожнечі, відкритих політичних суперечок між державами, війни та збройних конфліктів.
Безпека людства – це стан, за якого відсутня загроза війни, екологічної катастрофи чи інших дій, наслідком яких може бути масове знищення людей.
Міжнародний правопорядок – це встановлений міжнародно-правовими нормами порядок, який забезпечує мирне співіснування народів, міжнародне співробітництво та безпеку людства.
Деякі злочини 20 розділу поєднані із насильством або тягнуть суспільно небезпечні наслідки, а тому їм властиві і додаткові об’єкти (порушення законів та звичаїв війни, геноцид, посягання на представника іноземної держави та ін.). Такими об’єктами є життя і здоров’я особи, воля, честь та гідність, власність, довкілля та інші.
Окремі злочини останнього розділу Особливої частини кримінального закону є предметними, а, отже, предмет злочину є їх обов’язковою ознакою (екоцид, злочини проти осіб та установ, що мають міжнародний захист, незаконне використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця і ін.). Такими предметами виступають: 1) зброя масового знищення; 2) атмосфера, водні ресурси, рослинний і тваринний світ; 3) службові або житлові приміщення осі, які мають міжнародний захист; 4) символіка Червоного Хреста і Червоного Півмісяця.
Властива також деяким злочинам проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку і потерпіла особа (порушення законів та звичаїв війни, геноцид, посягання на життя представника іноземної держави, піратство і т.д.). Це, зокрема, військовополонені, члени етнічної, расової чи релігійної групи, представник іноземної держави, члени екіпажу та пасажири судна, захоплені на морському чи річковому судні.
З об'єктивної сторони злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, як правило, вважаються закінченими з моменту вчинення відповідного суспільно небезпечного діяння, тобто є формальними за конструкцією складу. Деякі з них (наприклад, кваліфіковані склади таких злочинів, як застосування зброї масового знищення, піратство, порушення законів та звичаїв війни) є злочинами з матеріальними складами, оскільки вони вимагають настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків. Злочин, передбачений ст. 443 КК України сконструйований як злочин із формально-матеріальним складом.
В деяких випадках злочинам 20 розділу із об’єктивної сторони властиві і інші ознаки. Зокрема, засоби вчинення злочину (застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом); знаряддя вчинення злочину (озброєне чи неозброєне судно) та інші.
Із суб'єктивної сторони усі злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку характеризуються прямим умислом. Для ряду із них властива і спеціальна мета (вербування найманців з метою їх використання у збройних конфліктах, піратство з метою одержання матеріальної винагороди, вбивство представника іноземної держави з метою провокації війни чи міжнародних ускладнень).
Суб'єктами злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку можуть бути осудні особи, які досягли 16-річного віку, а злочину, передбаченого ст. 443,- 14-річного віку.
На підставі вищезазначеного можна констатувати, що злочинами проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку є передбачені міжнародно-правовими актами та розділом XX Особливої частини Кримінального кодексу України умисні суспільно небезпечні діяння, які спричинюють істотну шкоду миру, безпеці людства та/або міжнародному правопорядку чи загрожують спричиненням такої шкоди.
Усі злочини, передбачені розділом XX Особливої частини КК, виходячи з їхніх безпосередніх об'єктів, можна поділити на три групи:
- злочини проти миру (статті 436, 437, 447);
- злочини проти безпеки людства (статті 439-442);
- злочини проти міжнародного правопорядку (статті 438,443-446).
PAGE \* MERGEFORMAT1