Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE \* MERGEFORMAT 1
Положенням про бюджетування визначається основний бюджет (генеральний бюджет, майстер-бюджет) як фінансовий чисельно визначений вираз маркетингових і підприємницьких планів, необхідних для досягнення поставлених цілей.
Основний бюджет – це узгоджений з усіма підрозділами план роботи підприємства в цілому. Він охоплює операційний і фінансовий бюджети, склад яких залежить від специфіки діяльності підприємства. На етапі розробки основного бюджету проводять аналіз і уточнення цінової та кредитної політики, стратегії управління запасами, виявляють ризики та оцінюють можливі наслідки управлінських рішень. Основний бюджет та його складові – операційний і фінансовий бюджети представлені на прикладі виробничого підприємства наведено на рис. 8.1.
До операційних бюджетів виробничого підприємства відносяться:
Залежно від специфіки діяльності підприємства за своїм складом операційні бюджети можуть відрізнятись.
Так, наприклад у ВАТ ”Молочноконсервний комбінат дитячих продуктів” розроблено подібні, але дещо відмінні операційні бюджети:
Бюджети продажів та витрат на збут складає відділ маркетингу. Всі інші бюджети розробляє планово-економічний відділ (ПЕВ) разом з іншими відділами і службами підприємства (включаючи фінансовий відділ). Методичні основи підготовки операційних бюджетів, пов’язані з певними аспектами щодо їх формування та виконання, які потрібно враховувати.
Основні принципи проведення діагностики фінансового стану підприємства:
Найбільш правильно формувати тимчасові ряди показників (місячних, квартальних, річних), щоб оцінити величину їхньої зміни (зіставити з базовим і попереднім періодами) для даного підприємства. Порівняння з аналогічними підприємствами не завжди коректно через не співпадання технологічних, ринкових і інших умов господарювання. Показники, які порівнюють, повинні бути співставними та відноситись до аналогічних періодів.
Основними показниками, що характеризують точність бюджетів є:
Розглянемо зміст і порядок розробки найважливіших операційних бюджетів.
Бюджет продаж. Відправним пунктом складання операційних бюджетів є прогноз обсягів продаж та визначення факторів, що обмежує збут продукції. Для виробничого підприємства таким фактором є споживчий попит, що виражається в прогнозному обсязі реалізованої продукції в натуральних одиницях. Тому розробка основного бюджету починається з формування програми збуту – бюджету продаж, оскільки обсяг та асортимент продукції будуть визначати виробничу програму, тобто бюджет виробництва. Рідше, при сприятливій кон’юнктурі на ринку промислової групи продукції (сухе знежирене молоко, сухе незбиране молоко, монолітне вершкове масло) обсяг продаж обмежується наявними виробничими потужностями. В цьому випадку перед складанням бюджету продаж формується бюджет виробництва. При складанні операційних бюджетів узгоджуються процеси постачання, виробництва та збуту.
Прогноз обсягу продаж – це необхідний попередній етап роботи по підготовці бюджету продаж. Прогноз продаж перетворюється в бюджет продаж в тому випадку, якщо керівництво підприємства вважає, що прогнозний обсяг продаж може бути досягнутим. Прогноз обсягу продаж здійснюють на основі аналізу макро- і мікроекономічних факторів, в тому числі й описаних статистичними даними.
Факторами, які впливають на прогноз обсягу продаж є:
Прогноз обсягу продажів стає бюджетом у тому випадку, якщо дирекція підприємства вважає, що прогнозований обсяг продажу може бути досягнутим.
Бюджет продаж має нескладну форму. Однак для його підготовки відділу маркетингу необхідно виконати велику за обсягом роботу, щоб визначити, які вироби, за якою ціною та в якій кількості можна буде реалізувати в прогнозному періоді (року, кварталі).
До задач даного відділу маркетингу входять:
Подібна послідовність дій дозволяє підприємству вільно орієнтуватися на товарному ринку. При прогнозуванні продажів необхідно враховувати вплив різних факторів.
Серед них виділяють внутрішні і зовнішні фактори.
При прогнозуванні продажу використовують різні методи. Надійність прогнозу продажу підвищується в результаті комбінації статистичних і експертних методів.
За своїм складом та призначенням ці методи відрізняються:
Різні методи використовують для обробки отриманих даних. Найпоширенішими є експертні і статистичні. Кожний із цих методів має свої позитивні і негативні моменти, тому краще використовувати їх у комплексі, що дозволяє уникнути багатьох помилок у розрахунках. Перший метод – математичний. Для його використання з найбільшою віддачею, підприємству необхідно мати спеціальне програмне забезпечення і сучасну комп'ютерну техніку. Другий і третій із вказаних методів є експертними. Їхня загальна перевага – залучення багатьох фахівців до складання прогнозу. Після аналізу усіх факторів, що впливають на обсяг продажу, і обробки отриманих даних доцільно розглянути кілька сценаріїв виходу на ринок з новими продуктами. Кожний з цих прогнозів буде істотно відрізнятися від інших.
Наприклад, проникнення на новий ринок продукції; розвиток ринку продукції, що випускається підприємством; сегментація ринку продукції (тобто виділення з загальної маси покупців окремих груп, що відрізняються вимогами до продукції і чутливістю до рівня цін на неї); розробка нових видів продукції чи модифікація вже існуючих для завоювання нових ринків.
Для прогнозу обсягу продажів рекомендують вибирати одну з типових цінових стратегій:
Установлення ціни продукції трохи більш високої, чим у конкурентів, може бути обране в тому випадку, якщо мається сегмент ринку, у якому покупці готові платити за особливі властивості продукції трохи більш високу ціну, чим основна група потенційних покупців. Установлення ціни на продукцію підприємства приблизно на рівні цін конкурентів не тільки не дає використовувати ціну для розширення займаного сектора ринку, але і не дозволяє ціні знижувати даний сектор. Отже, при обранні такої стратегії роль ціни як інструмента маркетингової стратегії підприємства зводиться до мінімуму. Стратегія встановлення щодо зниженої ціни продукції спрямована на одержання більшої маси прибутку за рахунок збільшення обсягу продажів в освоєному сегменті ринку. При цьому ціна продукції, що встановлена в рамках даної стратегії, зовсім необов'язково повинна бути низькою по абсолютній величині. Вона невисока тільки стосовно споживчих властивостей продукції, її необхідності для покупців і цін аналогічних конкуруючих товарів. Застосування такої цінової стратегії виправдано тільки в тому випадку, якщо є підстави думати, що потенційні конкуренти з якихось причин не зможуть (чи не захочуть) відповісти аналогічним зниженням цін.
Після прогнозу обсягу продажів переходять до складання відповідного бюджету.
При розробці бюджету продажів доцільно враховувати що:
Методичні основи розрахунку обсягу продажів по підприємству харчової промисловості наведено у табл. 8.1.
Бюджет продажів є базою для розробки основного бюджету, оскільки обсяг продажів впливає на всі його статті. Складання бюджету починають з визначення обсягу реалізації продукції на майбутній квартал у фізичному вираженні. Обсяг продажів сформований на основі наявного на підприємстві портфеля замовлень. У розробці бюджету приймають участь відділи маркетингу, економічної й іншої служби. Вони виходять з річної виробничої програми (з поквартальною розбивкою), у розробці якої брали участь багато підрозділів підприємства. Крім того, відділ маркетингу відповідає і за прогноз цін на продукцію. Виручку від реалізації (без непрямих податків) на майбутній квартал визначають шляхом множення цін на відповідний обсяг реалізації у фізичному вираженні. Додатково до бюджету продажів складають бюджет інших доходів, оскільки з його допомогою корегують дохідну базу основного бюджету. Для його розробки економічні служби підприємства використовують різноманітну інформацію, що надходить з бухгалтерії й фінансового відділу. Формат бюджету інших доходів представлений у табл. 8.2.
На основі плану продаж та показника залишків готової продукції розраховують на виробничу програму на бюджетний період – один рік з помісячною розбивкою за кожним найменуванням продукції в натуральному виразі. Необхідний обсяг виробництва продукції визначається як бажаний запас готової продукції на кінець періоду плюс обсяг продаж за бюджетний період і мінус запас готової продукції на кінець періоду.
Бюджет виробництва складають у фізичному й у вартісному вираженні. Його розробляють виходячи з бюджету продажів. Він враховує виробничі потужності, збільшення (зниження) запасів, а також величину зовнішніх закупівель. Необхідний обсяг випуску продукції визначають як прогнозний запас готової продукції на кінець періоду плюс обсяг продажів за даний період і мінус запас готової продукції на початок планованого періоду. Самий складний момент у складанні бюджету виробництва – обчислити прийнятний запас готової продукції на кінець планованого періоду (кварталу, року). Найбільш простим і надійним способом визначення рівня запасів є вираження його у відсотках від рівня продажів наступного періоду. Бюджет виробництва повинний бути узгоджений з бюджетом продажів, щоб забезпечити збалансованість виробництва і реалізації продукції при як можна більш оптимальному завантаженню виробничих потужностей. Форма бюджету виробництва по підприємству харчової промисловості на майбутній квартал представлена в табл. 8.3.
Бюджет виробництва тісно зв'язаний з бюджетом виробничих запасів (планом закупівель матеріальних ресурсів). Тому їх рекомендують складати паралельно. Це дуже важливий момент, тому що від планованого рівня запасів буде залежати й обсяг їхнього фінансування. На відміну від бюджету виробництва, який розробляють у фізичному вимірнику, бюджет запасів формують у вартісному вираженні. При підготовці даного бюджету доцільно приділити велику увагу обсягу запасів сировини і матеріалів на кінець планованого періоду. Бюджет запасів містить інформацію, необхідну для підготовки двох фінансових документів: бюджету руху грошових коштів і прогнозу балансу активів і пасивів. За планування запасів на підприємстві відповідають відділи постачання, фінансовий, бухгалтерія й ін. На основі виробничої програми, нормативів витрат на матеріали й інформації про їхні залишки на складі складають бюджет потреби в них і закупівель матеріальних ресурсів. Даний бюджет представлений у табл. 8.4.
Примітки. 1. Ціна за одиницю зазначена без ПДВ. 2. Залишки матеріалів на кінець майбутнього кварталу – залишки на початок кварталу плюс закупівлі мінус потреба виробництва в них на даний квартал.
З таблиці видно, що для розглянутого підприємства рівень матеріальних запасів складає 65% (57 482,1:89 025,9 х 100) від потреб наступного кварталу. Це означає, що вхідні запаси рівні 58,5 днів, виходячи з 90-денного кварталу. Необхідність змісту значних запасів обумовлена прагненням підприємства попередити себе від непередбачених обставин у взаєминах з постачальниками. Кожне підприємство самостійно вирішує, який рівень запасів йому необхідний.
Цей бюджет складають відділи постачання й економічний відразу після розробки виробничої програми для визначення потреби підприємства в сировині і матеріалах.
Планові витрати розраховують в натуральних та вартісних показниках на основі виробничої програми та норм витрат основних та допоміжних матеріалів на виробництво одиниці продукції кожного найменування. При складанні бюджету враховують залишки запасів на складах підприємства на начало та кінець бюджетного періоду.
При складанні цього бюджету враховують, що:
Бюджет прямих витрат на матеріали показує потребу в матеріальних ресурсах, що задовольняють шляхом закупівель. Обсяг закупівель залежить від передбачуваного використання матеріальних ресурсів, а також від рівня запасів. Обсяг закупівель визначають за такою формулою:
Обсяг закупівель = Запаси на початок розрахункового періоду +
+ Обсяг споживання – Запаси на кінець розрахункового періоду (8.1)
Дані про запаси сировини і матеріалів автоматично надходять з бюджету виробництва і бюджету запасів на майбутній квартал (див. табл. 8.3 і 8.4). У випадку зміни бюджету чи продажів бюджету виробництва повинний бути оперативно відкоригований і план закупівель сировини і матеріалів. Бюджет витрат на придбання матеріалів на майбутній квартал по підприємству харчової промисловості представлений у табл. 8.5.
Правильно складений бюджет витрат на матеріали забезпечує взаємодію між виробництвом і відділом постачання та дозволяє утримувати величину запасів на прийнятному для підприємства рівні.
Поряд з бюджетом на матеріали цей бюджет є найважливішим для підприємства, тому що витрати на оплату праці займають значну питому вагу у витратах виробництва, а їхнє планування дозволяє управляти персоналом. Принципи побудови бюджету прямих витрат на оплату праці досить відомі працівникам економічних служб підприємств. Єдине, на що варто звернути увагу, цей поділ фонду оплати праці виробничого персоналу на умовно змінні й умовно постійні витрати. Змінна складова фонду оплати праці безпосередньо залежить від обсягу виробництва. Постійна частина являє собою гарантований мінімум оплати праці, яку працівник одержує незалежно від того, чи виконує він свої чи обов'язки ні (наприклад, через простої устаткування). Величина змінної частини витрат на оплату праці залежить від обсягу випуску продукції конкретним робітником. Варто мати на увазі, що прямі витрати на оплату праці – це витрати на заробітну плату основного виробничого персоналу. Бюджет прямих витрат на оплату праці розробляють виходячи з бюджету виробництва, даних про продуктивність праці і ставок оплати праці основного виробничого персоналу.
У бюджеті оплати праці основного виробничого персоналу доцільно виділити два складових елементи:
Якщо до моменту розробки бюджету утворилася значна кредиторська заборгованість з оплати праці, то доцільно передбачити графік її погашення. Графік погашення заборгованості з оплати праці складають за тим же принципом, що і графік погашення заборгованості на матеріали. Слід зазначити, що до складу витрат на оплату праці включені відрахування в соціальні фонди. На основі всіх наявних даних економічна служба підприємства розробляє бюджет витрат на оплату праці. На кожному підприємстві зароблену плату виплачують у поточному звітному періоді за минулий місяць. Тому необхідно витрати на оплату праці включати в бюджет цих витрат за поточний місяць, щоб вони відносились саме до даного періоду, у якому були зроблені. Формат бюджету витрат на оплату праці представлений у табл. 8.6.
Бюджет амортизаційних відрахувань на планований період (квартал, рік) розробляє фінансовий відділ. Для визначення суми цих відрахувань можна скористатись методом прямого розрахунку й аналітичним. При використанні прямого методу розрахунку суму амортизаційних відрахувань визначають шляхом множення первісної вартості об'єктів основних засобів за групами на відповідні норми (у відсотках) по кожному з них. Отримані результати складають і одержують загальну суму амортизаційних відрахувань по підприємству в цілому. При використанні аналітичного методу спочатку обчислюють середню вартість амортизаційних основних засобів 
на майбутній рік за формулою:
де 
– первісна вартість основних засобів на початок розрахункового періоду; У – вартість основних засобів, що вводяться в експлуатацію в розрахунковому періоді; 
– вартість основних засобів, що вибувають з експлуатації в розрахунковому періоді; K – число повних місяців функціонування основних засобів у розрахунковому періоді (у I кв. його приймають рівним 10,5 міс.; у II кв. – 7,5; у III кв. – 4,5; у IV кв. – 1,5 міс.); (12-К) – число місяців, що залишаються до кінця року після вибуття основних засобів.
Середню вартість основних засобів, що амортизується у плановому періоді, множать на середню фактичну норму амортизації 
що склалася за звітом підприємства за базовий рік:
де 
– планова сума амортизаційних відрахувань на майбутній рік по підприємству в цілому.
Суму амортизації визначають розрахунковим шляхом. Розраховану суму амортизації включають у плановий бюджет на майбутній період. Формат планового бюджету представлений у табл. 8.7.
8.7. Бюджет загальновиробничих витрат
Бюджет загальновиробничих накладних витрат виражає обсяг усіх витрат, пов'язаних з випуском продукції, за винятком прямих матеріальних витрат і прямих витрат на оплату праці. Загальновиробничі витрати можуть містити в собі змінну і постійну частини. Змінну частину встановлюють як норматив (наприклад, від працевитрат основних працівників виробництва), а постійну частину – виходячи з потреб виробництва.
Даний бюджет містить ряд стандартних статей:
Відповідальним за планування загальновиробничих витрат є заступник директора підприємство з виробництва. Використовуючи інформацію про виробничу програму на наступний квартал (місяць),керівники підрозділів, що підкоряються заступнику директора, надають йому службові записки з запланованими витратами, за які вони відповідають. Заступник директора по виробництву затверджує ці витрати, а підлегла йому служба складає зведений бюджет загальновиробничих накладних витрат. За формою і складом статей цей бюджет наведено у табл. 8.8.
Бюджет витрат на збут формують після складання бюджету продажів, тому що він тісно пов'язаний з останнім. Бюджет витрат на збут (реклама, комісійні торгових агентів, транспортні послуги й ін.) повинний співвідноситися з обсягом продажів. Не можна очікувати зростання обсягу продажів, одночасно плануючи зниження фінансування заходів, спрямованих на стимулювання збуту продукції. Багато статей бюджету витрат на збут планують у відсотках до обсягу продажів (за винятком оренди складських приміщень і транспортних послуг). Величина прогнозного відсотка залежить від життєвого циклу готової продукції. Витрати на збут можна класифікувати за багатьма критеріями, ключовим з який є: види продукції, категорії покупців, географія збуту, діяльність конкурентів на окремих сегментах товарного ринку. Значну частину витрат на збут складають витрати на рекламу і просування товарів на ринок. Тому заступник директора по збуту (комерційний директор) повинен точно становити, де і коли повинна бути здійснена рекламна кампанія і скільки коштів необхідно на неї витратити. При розробці бюджету витрат на збут доцільно передбачити витрати на упакування, транспортування, страхування, складування і збереження товарів на складі. Бюджет витрат на збут показано в табл. 8.9.
З даних табл. 8.9 випливає, що рівень витрат на збут по даному підприємству складає значну величину – 12% (25 341 ÷ 210 607 х 100), що дозволяє йому успішно просувати свою продукцію на товарний ринок.
До складу цього бюджету входять різні витрати, пов'язані з обслуговуванням виробничої діяльності підприємства (витрати по управлінню їм). Оскільки статті даного бюджету різнорідні і пов'язані з діяльністю великого числа відділів підприємства, то і задача по складанню бюджету є складною. Допоміжні підрозділи не складають окремі бюджети, а планують витрати шляхом розробки службових заявок. Загальну їхню величину розглядає і затверджує економічний відділ, що зводить ці витрати в єдиний бюджет (табл. 8.10).
З усіх бюджетів, пов'язаних із грошовими потоками, бюджет податкових платежів є пріоритетним. Він характеризує взаємини підприємства з державою. У випадку виникнення касового розриву по розрахунках з постачальниками матеріальних цінностей і інших партнерів можна порушувати питання про відстрочку платежів. У взаєминах з державою (в особі податкових органів) це зробити практично неможливо, тому що за діючим податковим законодавством дуже складно одержати податковий кредит чи відстрочку по сплаті податків. З огляду на приведені доводи, зрозуміло, чому так важливо правильно запланувати податкові платежі. З одного боку, при плануванні коштів менше необхідного обсягу існує реальна погроза фінансової стабільності підприємства (зростає ймовірність його банкрутства в найближчому майбутньому). З іншого боку, зайве резервування коштів для виплати податків буде означати неефективне їхнє використання (недоодержання доходу по них).
Податковий бюджет розробляє бухгалтерія разом з фінансовим відділом, оскільки ці служби мають усю необхідну інформацію і фахівцями. Форма податкового бюджету по підприємству в цілому представлена в табл. 8.11.
З даних, наведених в таблиці видно, що податкове навантаження на підприємство досить висока і складає 41,4% (86 664 ÷ 210 607 х 100) до обсягу продажів.
Розглянуті бюджети, відносяться до операційної діяльності підприємства. Однак неможливо скласти реальний основний бюджет без планування платежів по фінансовій діяльності. Цю задачу вирішує фінансовий відділ підприємства, залучаючи інформацію, отриману в бухгалтерії. За вірогідність цього бюджету він несе відповідальність у рамках загального процесу бюджетування. Форма бюджету виплат по фінансовій діяльності представлена в табл. 8.12.
Окремі (локальні) бюджети підприємство інтегрує у зведеному бюджеті доходів і витрат.
Завершальним етапом процесу наскрізного бюджетування є складання зведеного бюджету. Він являє собою розрахункову оцінку доходів і витрат підприємства, а також його структурних підрозділів (центрів відповідальності) на майбутній період.
Бюджет доходів і витрат можна використовувати:
Значення бюджету доходів і витрат для керівництва підприємства полягає також у тім, що він дозволяє вибрати найкращий варіант розрахунку прибутку, визначити його за видами діяльності і розрахувати критичну точку беззбитковості інвестиційного проекту чи нового виду бізнесу (якщо мова йде про напрямок діяльності, що відкривається знову,). При розрахунку прибутку по підприємству в цілому і по видах діяльності важливе значення має обрана їм облікова політика, а саме правильне рознесення загальновиробничих і загальногосподарських накладних витрат по центрах фінансового обліку. Універсального алгоритму розподілу зазначених витрат по бізнес – одиницях не існує, і кожне підприємство розробляє його самостійно з урахуванням специфіки своєї комерційної діяльності. Доходи і витрати розраховують роздільно, і тільки після цього їх об’єднують у зведений бюджет (табл.8.13).
Дохідну частину бюджету поділяють на три групи:
Видаткова частина складається з:
Особливу увагу необхідно звернути на витрати по сплаті податків. Частину з них враховують у складі витрат виробництва (комунальний податок, плата за природні ресурси), іншу частину відносять на фінансовий результат (податок на прибуток, податок на майно, податок на рекламу). Непрямі податки (ПДВ, акцизи, мито), як правило, не беруть участь у процесі бюджетування доходів і витрат. Зіставленням доходів і витрат визначають загальний фінансовий результат діяльності підприємства в майбутньому періоді: перевищення доходів над витратами (бюджетний профіцит) чи перевищення витрат над доходами (бюджетний дефіцит). По розглянутому підприємству на майбутній квартал профіцит бюджету запланований у сумі 20 772,2 тис. грн., чи 8,0%. Перегляд бюджету можливий, але тільки у випадку його дефіциту. На багатьох підприємствах величину чистого прибутку порівнюють з виручки від реалізації продукції чи з власним капіталом. Якщо, на думку керівництва, планова рентабельність знаходиться на недостатньо високому рівні, то й у цьому випадку можливий перегляд окремих статей бюджету. Після закінчення кварталу складають звітний бюджет доходів і витрат, який порівнюють із плановим як по дохідних, так і видаткових статтях. За результатами аналізу виконання бюджету керівництво підприємства вживає заходів по усуненню недоліків у фінансово-господарській діяльності (наприклад, по збільшенню доходів і зниженню витрат).
До розробки БДіВ пред’являють такі вимоги:
При розробці бюджету необхідно визначити його основні статті доходів, і витрат. Насамперед треба поділити усі види витрат на дві основні групи, визначити, які витрати відносяться до прямих (змінних) витрат, а які – до постійних (умовно-постійних), хоча немає єдиного, універсального критерію віднесення конкретних витрат виробництва до прямих чи постійних.
Для складання бюджету доходів і витрат необхідно насамперед визначити:
Ті ж самі витрати для підприємств однієї і тієї ж галузі чи навіть для однопрофільних структурних підрозділів одного і того ж підприємства можуть бути в одному випадку віднесені до змінних, а в іншому – до постійних витрат. Єдиним універсальним критерієм їх диференціації може бути зміна цих витрат прямо пропорційно зі зміною обсягів продажу.
При розробці бюджету необхідно включити в нього насамперед ті статті витрат, які відповідають найбільш важливим (критичним) для даного бізнесу ресурсам. Однак ця проблема посилюється ще і тим, що для кожного окремого підприємства навіть однієї і тієї ж галузі чи регіону в якості критичних можуть виступати різні ресурси. Які ресурси повинні бути виділені у формі бюджету доходів і витрат як окремі статі – цілком залежить від менеджерів підприємства.
Розглянемо порядок складання бюджету за міжнародними стандартами. Складання бюджету доходів і витрат необхідно починати з розробки прогнозів збуту і бюджету продажу. Проблема полягає в тому, який показник вибрати для фінансової оцінки обсягу продажу; загальний оборот чи чистий продаж (прогноз нетто-виручки від реалізації), що розраховується за різними способами. В ідеалі слід оперувати в бюджеті доходів і витрат обома показниками. Тому, що для управління фінансами підприємства менеджеру важливо знати не стільки те, що він отримає від реалізації продукції (послуг), а й те, що залишиться в його розпорядженні після обов’язкових розрахунків з бюджетом. Крім того, для оцінки фінансової можливості проекту чи бізнесу, прогнозованого фінансового стану підприємства важливо, щоб усі фінансові результати можна було зіставити один з одним. Тому за кордоном прийнято оперувати в бюджеті доходів і витрат чистими продажами як основним показником фінансової оцінки прогнозованої динаміки обсягу продажу.
Загальний оборот на майбутній бюджетний період визначається за вартістю відвантажених (виготовлених) відповідно до прогнозу збуту товарів (послуг) підприємства за фактичними відпускними цінами (включаючи всі обов’язкові розрахунки з бюджетом з обороту; на утримання житла і т.д.) для зовнішніх споживачів. Загальний оборот включає ПДВ і всі інші податки з обороту, а також митні платежі й акцизи. Для виробничих структур загальний оборот включає також приріст незавершеного виробництва (напівфабрикатів для наступного використання у внутрішньозаводському обороті), по планованих (нормативних) витратах. Вартість напівфабрикатів у БДіВ відображається за трансфертними (внутрішніми) цінами без врахування усіх видів податків і платежів у бюджеті з обороту. Проблемою при цьому є визначення прибутку окремого бізнесу чи структурного підрозділу в трансферних цінах (можуть бути випадки, коли трансферна ціна не включає прибуток і визначається тільки собівартістю продукції (послуг). У будь-якому випадку рішення цієї проблеми – задача менеджерів конкретного підприємства.
Якщо в БДіВ обсяг продажу розрахований за загальним оборотом, то для переходу до чистого продажу має бути визначений резерв для розрахунків з бюджетом з обороту. Даний показник встановлюється окремо керівниками підприємства за конкретним видом бізнесу. В ідеалі він повинний бути незмінним протягом усього бюджетного періоду (протягом 12 місяців). Після закінчення року при складанні бюджету на перший квартал наступного бюджетного періоду нормативи можуть бути переглянуті.
Зробити це складно, тому цей норматив потрібно визначати ”із запасом”. Резерв для розрахунків з бюджетом включає усі платежі, що підприємство сплачує із загального обороту і включає ПДВ, що не відшкодовується, акцизи, місцеві податки, митні платежі й інші збори залежно від різних особливостей.
При постановці бюджетування норматив такого резерву може бути визначений для підприємства двома методами:
При визначенні нормативів резерву для розрахунку з бюджетом необхідно використати дані бухгалтерського обліку підприємства за останні періоди (рік, квартал).
Чисті продажі, чи чиста виручка від реалізації, обчислюється як різниця між загальним оборотом і резервом для розрахунків з бюджетом. Саме ця позиція бюджету приймається за 100% при встановленні лімітів (нормативів) витрат і прибутку. Далі мають визначатися змінні (прямі) витрати. Прямі витрати, чи собівартість реалізації товарів, робіт, послуг, відбивають у бюджеті ті види очікуваних витрат, що прямо пропорційно чи майже прямо пропорційно пов’язані зі зростанням обсягу продажу бізнесу чи структурного підрозділу і ця частка чистої виручки від реалізації залишається майже незмінною протягом 1-3 років. Ці витрати важливі при визначенні точки беззбитковості бізнесу чи проекту, тобто визначення того обсягу продажу (чистої виручки), при якому усі доходи (чиста виручка) покривають усі (прямі і ”накладні”) витрати. Залежно від виду бізнесу конкретний склад витрат, які відносяться до змінних, може змінюватися, але в цілому тут виділяють три основні статті з наступною більш детальною розбивкою залежно від специфіки бізнесу:
а) оплата сировини, товарів, матеріалів й комплектуючих виробів, що придбаваються у постачальників чи субпідрядників;
б) оплата операційних (виробничих, експлуатаційних) витрат, безпосередньо пов’язаних з зростанням (зменшенням) обсягу продажу (загального чи чистого обороту);
в) витрати на заробітну плату основного виробничого персоналу, що прямо пов’язані з обсягами продажу підприємства.
Ліміти (нормативи) прямих витрат повинні встановлюватись відповідно до структури собівартості продукту бізнесу як частка чистої виручки від реалізації (у відсотках). Перегляд нормативів (особливо у бік зниження) повинний бути обумовлений серйозними змінами в технології й організації виробництва, що забезпечують реальне зниження прямих витрат (упровадження нового обладнання, технології, переорієнтація на більш дешевих постачальників і субпідрядників, тощо). Збільшення частки прямих витрат може бути обумовлено зростанням вартості комплектуючих і сировини в результаті інфляції при неможливості (через конкуренцію) адекватного підвищення відпускних цін. У будь-якому випадку керівництво підприємства чи структурного підрозділу повинно обґрунтувати причини зміни нормативів прямих витрат.
Усі змінні витрати характерні для виробничих структур. У випадках, коли важко віднести які-небудь витрати до прямих чи накладних витрат (неможливо вирішити, чи змінюються дані витрати прямо пропорційно з обсягом продажу), доцільніше такі види витрат у бюджеті включати в накладні (і встановлювати їхні ліміти). До них можуть бути також віднесені ті види витрат, що як правило відносяться до змінних (прямих) витрат, але в даному випадку не можуть бути з необхідною точністю визначені. Наприклад, напівфабрикати для наступного використання в інших стадіях технологічного процесу виробничого підприємства (у допоміжних, механічних, заготівельних і інших цехах).
Конкретний склад статей змінних витрат буде змінюватися для різних видів бізнесу.
Для торгово-закупівельних підприємств по статті ”оплата сировини” повинні відбиватися закупівлі товарів і продукції в постачальників, по статті ”операційні витрати” – витрати по їхній доставці і збереженню, по статті ”витрати на оплату праці” – заробітна плата працівників складів, вантажників, експедиторів і навіть працівників охорони, що працюють позмінно. Тут необхідно встановити перелік тих працівників, заробітна плата яких включається до змінних витрат. Принцип розподілу тут один – якщо для збільшення обсягу продажу потрібно аналогічне збільшення кількості працівників відповідних категорій, то їхня заробітна плата повинна бути віднесена до прямих витрат.
Для туристичної фірми до змінних витрат будуть включені, наприклад, витрати, пов’язані з обслуговуванням одного клієнта, які необхідно оплатити зовнішнім постачальникам чи контрагентам (наприклад, вартість путівки, квитків, екскурсійного обслуговування в пунктів призначення і т.п.).
Для інвестиційної компанії змінні витрати можуть містити в собі насамперед вартість цінних паперів, куплених для проведення відповідних операцій. Всі інші види витрат (включаючи усі витрати на оплату праці) будуть частиною накладних витрат.
Якщо витрати на заробітну плату для жодної з категорій персоналу не можуть бути однозначно пов’язані з динамікою чистої виручки (чистого продажу), то це означає, що усі витрати з оплати праці відбиваються тільки в накладних витратах. В бюджетах витрати на заробітну плату краще відразу ж відображати з нарахуваннями на неї у відповідні фонди. Нарахування на заробітну плату є частиною змінних витрат; і заробітна плата, що відноситься до постійних (накладних) витрат, повинна відображатись в бюджеті окремо.
За наявності чистого продажу і змінних витрат можна визначити валовий чи маржинальний прибуток. Валовий прибуток – це різниця між чистими продажами і змінними (прямими) витратами. Для багатьох видів бізнесу це перша контрольна точка в оцінці фінансової ефективності проекту чи прогнозованого фінансового стану підприємства. Наприклад, для виробничих структур частка валового прибутку в чистих продажах за західними мірками повинна бути не нижче 33%. Саме це значення даного показника розглядається ”у них” у якості одного з індикаторів фінансової стійкості фірми. Окремі російські автори вважають, що частка валового прибутку для виробничих структур повинна бути вищою (до 40-45%).
Якщо частка валового прибутку в обсягу чистого продажу нижче 33%,то це, не означає, що даний вид бізнесу не перспективний. Адже середня ”маржа” дистриб’юторів на Заході складає 8-12% (у Росії – 15-17%). Якщо норма валового прибутку нижче критичного рівня, то значну увагу варто приділяти накладним витратам, пошуку шляхів їх економії, підвищення відпускних цін, зміні асортименту на користь виробів і послуг з більш високою ”маржею”. У сфері управління фінансами немає і не може бути якогось одного універсального показника, значення якого має абсолютне критичне значення. Необхідна збалансованість за багатьма фінансовими показниками, враховуючи і рівень маржинального прибутку тому, що поліпшуючи одні показники, можна погіршити інші. В будь-якому випадку потрібно знати, на яку величину того чи іншого показника потрібно орієнтуватися, який рівень контролювати. У випадку, коли показник валового прибутку менше 33% (40-45% в умовах Росії), необхідно почати одне з наступних дій (рішень):
а) закрити проект (ліквідувати чи перепрофілювати бізнес або структурний підрозділ);
б) разом з менеджерами бізнес-одиниці визначити напрямки зниження прямих витрат (зниження заробітної плати основного персоналу, пошук більш дешевих джерел постачання сировини, матеріалів чи надання послуг зі сторони, підвищення продуктивності праці чи зниження матеріалоємності) і переглянути відповідні ліміти витрат у бюджеті;
в) проаналізувати накладні витрати для того, щоб визначити на прийнятний рівень прибутку окремого бізнесу чи структурного підрозділу.
Постійні витрати – це витрати, опосередковано пов’язані з господарською діяльністю, є умовою існування підприємства як організації. Це витрати, які не можна безпосередньо віднести на вартість окремого продукту, витрати зв’язку). Сюди включають усі види витрат, величина яких не залежить прямо пропорційно від обсягу реалізації. При плануванні таких витрат необхідно передбачати зниження їхньої частки у чистому виторзі в міру зростання обсягу продажу.
У бюджетуванні виділяють три групи постійних витрат: адміністративні (управлінські), витрати на збут та інші витрати. За окремим бізнесом вони можуть розподілятися на дві групи: витрати одиниці бізнесу, структурного підрозділу і загальноорганізаційні витрати.
Адміністративні витрати включають заробітну плату працівників апарату управління підприємства, загальноцехові і загальнозаводські витрати різного призначення, частину накладних витрат, пов’язаних з їх діяльністю (наприклад, послуги допоміжних цехів, додаткова заробітна плата, представницькі, витрати на відрядження, службовий транспорт, оренда, послуги юристів, консультантів і зовнішніх аудиторів, господарські нестатки, канцтовари і малоцінне офісне устаткування і т.д.).
Витрати на збут включають витрати з продажу, розсилання і доставки продукції споживачу (реклама, тощо). Методи визначення витрат на рекламу залежать від стратегії маркетингу.
У бюджеті доходів і витрат передбачається, що частка витрат на рекламу зростає повільніше, ніж темпи зростання виручки від реалізації.
Ліміти накладних витрат усіх категорій повинні встановлюватись у формі фіксованих сум на майбутній період, що забезпечують відповідні нормативи показників прибутку. При зростанні обсягу продажу допускається збільшення лімітів накладних витрат бізнесу чи структурного підрозділу при обов’язковому дотриманні двох умов:
а) показники прибутку не повинні погіршуватись;
б) відрахування на потреби підприємства повинні збільшуватись прямо пропорційно зі зростанням витрат на окремий бізнес чи структурний підрозділ.
При економії накладних витрат структурного підрозділу всі адміністративні витрати повинні бути профінансовані у повному обсязі.
Iнші витрати містять у собі амортизаційні відрахування (визначаються окремо за кожним об’єктом основних засобів і нематеріальних активів), сплату відсотків за кредит і різні екстраординарні витрати. Склад останніх цілком визначається менеджерами підприємства.
В сучасних умовах більшість керівників вітчизняних підприємств не звикли грамотно працювати із зовнішнім інвестором чи великим акціонером (що припускає непрозорість інформації про фінансовий стан окремого підприємства, істотні і цілком з’ясовні розбіжності між бюджетами і фінансовою звітністю). Такий підхід по суті означає, що при бюджетуванні в багатопрофільних компаніях холдингового типу, у яких бюджети доходів і витрат складаються також окремо для структурних підрозділів (дочірніх компаній), прибуток (обов’язкові платежі), отриманий головною компанією в цілому від окремих бізнесів (структурних підрозділів), може відноситись в їхніх бюджетах доходів і витрат на собівартість (як частина інших накладних витрат). Крім того, якщо для оптимізації податків підприємству чи компанії необхідно зменшити також прибуток, то саме екстраординарні витрати дочірньої компанії можуть виступати головним цільовим показником бюджету доходів і витрат, що буде встановлювати і відслідковувати материнська компанія (наприклад, у вигляді статті ”Розрахунки з АТ”). Фактично він може підмінити в якійсь частині показник чистого прибутку (дивіденди), використовуватись у відповідних фінансових коефіцієнтах, що характеризують результативність операцій дочірньої структури. I якщо в бюджеті частка накладних витрат компанії в чистому виторзі від реалізації планується до зниження із зростанням обороту навіть поза залежністю від спеціальних організаційно-технічних заходів за винятком особливих випадків (наприклад, рекламна кампанія нового продукту), то в останньому випадку вона може максимізуватися. Ліміти амортизаційних відрахувань повинні встановлюватись у бюджетах у формі фіксованих на бюджетний період сум з врахуванням суми активів, що знаходяться у розпорядженні менеджерів підприємства, структурного підрозділу чи окремого бізнесу; оптимізації податкових платежів (якщо нормативні акти допускають прискорену амортизацію).
У бюджеті доходів і витрат також можуть виділятись накладі витрати окремого бізнесу чи структурного підрозділу і загальноорганізаційні витрати. У цьому випадку окремі статті адміністративних витрат і витрат на збут можуть поділятись на дві частини і відображатися відповідно в складу двох груп накладних витрат.
У складі загальноорганізаційних (загальнозаводських) витрат конкретного бізнесу чи структурного підрозділу окремо повинні враховуватись витрати на оплату напівфабрикатів, що надходять у даний структурний підрозділ з інших бізнесів-одиниць, основних і допоміжних цехів чи структурних підрозділів підприємства (не виділених у самостійні бізнес-одиниці). У випадках, коли витрати напівфабрикатів не можуть бути розраховані у якості й у складі прямих витрат по окремих структурних підрозділах, доцільно такі витрати в бюджеті включати в накладні і розподіляти аналогічно іншим видам загально-організаційних витрат. Для цього весь обсяг приросту запасів і незавершеного виробництва (виготовлених напівфабрикатів) у підприємстві, розрахований за нормативами на майбутній бюджетний період, необхідно розподілити між бізнесами-одиницями відповідно до прийнятого критерію (наприклад, пропорційно прямим витратам на основне виробництво, загальному обсягу товарної продукції, чисельності персоналу, фонду основної заробітної плати і т.п.). Критерії розподілу повинні бути єдиними для всіх структурних підрозділів і підприємства в цілому.
Далі в бюджеті доходів і витрат можуть відбиватися позареалізаційні доходи. Дані витрати звичайно містять у собі планові доходи підприємства чи компанії від продажу частини своїх активів, від здачі їх в оренду, від реалізації відходів, штрафи, неустойки за прострочення платежів споживачами по договорах тощо. Рівень цих статей і цільові нормативи цілком залежать від конкретних заходів, передбачених на бюджетний період.
Чистий прибуток сформується після відрахування з валового (маржинального) прибутку всіх накладних витрат і додатка позареалізаційних доходів. Відповідно до міжнародних стандартів саме цей прибуток є об’єктом для оподатковування, тому її називають ще прибутком до сплати податків і відповідно він є також основним показником для визначення резервів податку на прибуток. Він планується за ставкою податку на прибуток, установленої для відповідного виду бізнесу у відповідний період. Чистий прибуток визначається після вирахування з валового прибутку податку на прибуток, а також інших платежів, які сплачують з прибутку підприємства. Це той прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства чи фірми, з якого формується власний капітал бізнесу в частині збільшення (зменшення) нерозподіленого прибутку. Чистий прибуток є головним цільовим показником бюджету доходів і витрат, відповідно до якого оптимізуються окремі статті даного бюджету. Він є джерелом погашення інвестиційного (довгострокового і середньострокового) кредиту, позики і виплати дивідендів. Усі ці витрати підприємства на собівартість виробництва не відносяться.
Ці обставини визначають рівень норми чистого прибутку, тобто її частку в чистих продажах. Якщо бізнес не може розвиватись без залучення кредитів, о норма чистого прибутку повинна складати 20-25%. У протилежному випадку повернення кредиту на таких умовах неможливо. Чим триваліше термін, на який береться кредит, тим менше може бути норма чистого прибутку, при якій фірма-позичальник може забезпечити повернення кредиту. Процентна ставка при цьому має навіть другорядне значення, хоча в сукупності (короткостроковий кредит за високої ставки) робить нереальним фінансування інвестиційних проектів у сфері промислового виробництва, за рахунок банківських кредитів. Норма чистого прибутку в розмірі 10-15%, характерна для високорентабельних видів бізнесу в промислово розвинутих країнах світу, припускає насамперед можливість одержання кредиту на 10-15 років і більш, про що при нинішньому вкрай низькому рівні банківського менеджменту в Україні (відсутності банківської системи як такої) у сполученні з економічною політикою Уряду не приходиться і мріяти.
Певним аналогом бюджету доходів і витрат можна вважати форму № 2 ”Звіт про фінансові результати”, оскільки в чистому вигляді цю форму застосовувати для бюджетування не варто. Вона не придатна для ефективного управління фінансами підприємства. Разом з тим майже вся вихідна інформація, що необхідна для бюджетування, знаходиться в розпорядженні бухгалтерських служб. Отже, для того, щоб одержати її, потрібно забезпечити сумісність бюджетних форм (особливо форми бюджету доходів і витрат, що задає в бюджетуванні структуру собівартості) із установленими формами бухгалтерської звітності. Це можливо тільки при модифікації форми № 2.
Нижче представлені зразки форм основних бюджетів, складені на основі модифікованих відповідно до міжнародних стандартів і форм № 2 і 4.
Модифікація їх заключається в наступному:
Як скласти форму для конкретного підприємства?
Заходи для підготовки форми № 2 для бюджетування: