Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 6
Велика Людина – це звання, яке не кожному можна надати. Так можливо назвати тільки того, хто має чисте серце та світлий розум, хто увібрав у свою душу все, що пов’язано з рідною країною та народом, хто не боїться оточуючих та, перш за все, самого себе. І чесно кажучи, мені було дуже важко обрати, про кого написати цю роботу, адже Україна подарувала цьому світу безліч відомих імен, безліч Великих Українців. Але все ж таки я зупинилась на гідній доньці своєї землі, на Ліні Василівні Костенко, яка, без сумніву, належить до плеяди найталановитіших, глибоко українських митців, зоря яких гордо і чисто сяє на поетичному небосхилі нашої Батьківщини. Постать письменниці овіяна різними легендами, вигадками. "Нерозгадане чудо", "Казка казок", "Спартанка Києва" - так в народі називають горду, непоступливу у своїх принципах, кришталево чесну українську поетесу. І я повністю згодна з такими епітетами.
Народившись 19 березня 1930 р., Ліна Василівна Костенко належить до того покоління, на долю якого випало важке дитинство, коли зранена земля стогнала від болю, плакала гарячими слізьми дітей-сиріт і вдів-солдаток.
Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі,
моє дитинство, вбите на війні. [3, с.56]
Так сама охарактеризувала своє дитинство і юність Ліна Василівна.
Зовсім юна поетеса багато пише. Вірші немов самі народжуються з її душі. І що мене найбільш дивує, і в той самий час захоплює, так це те, що Ліна Костенко ніколи не поступалася своїм принципам, своєму життєвому кредо, хоча й довелося їй пережити різні роки: і період сталінських репресій, і Велику Вітчизняну війну, і хрущовську «відлигу», і досі поетеса продовжує нас радувати. До речі, в цьому році вона справила свій 80-річний ювілей.
Хрущовську «відлигу» Ліна Василівна зустріла в Москві. З особливої атмосфери тих років і постало покоління «шістдесятників». Поетеса прийшла в літературу з такими поетами-«шістдесятниками», як І. Драч, Б. Олійник, Т. Коломієць, В. Симоненко, М. Вінграновський. Але треба зауважити, що навколо її імені створювався ореол підозри і недовіри. Зловісне табу, накладене на її поезію, тривало впродовж майже двох десятиліть. Але знов хочу підкреслити, що незважаючи на непросту долю митця, поетеса залишилася безкомпромісною й сміливою, ліричною й громадянські активною, і її творчість характеризується ідейно-тематичним і жанровим розмаїттям ліричних і ліро-епічних творів, нескінченними творчими пошуками, які стали, безперечно, вагомим внеском у скарбницю української культури. На сьогодні Л.Костенко авторка близько десяти поетичних книг, серед яких найвідоміші: «Мандрівка серця» (1961), «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), «Вибране» (1989). Драматичні поеми «Скіфська Oдісея», «Сніг у Флоренції», поема-балада «Дума про братів неазовських», - це жагуче минуле в сучасності, без якого, на мою думку, народ не може повнокровно існувати, претендувати на безсмертя.
Ліна Костенко є видатною постаттю українського культурного життя завдяки, на мою думку, своїй сильній особистості, принциповому запереченню позиції пристосуванства, яка характеризує багатьох радянських письменників, здатності мовчати в час, коли це мовчання означало відмову від спокус облаштувати своє життя ціною поступок. Вона – одна з тих письменників, хто не втратив людської гідності в часи переслідувань, не йшов на компроміс з владою, бо свою позицію поетеса завжди виражала прямо і відкрито: «…не боюсь донощика в трактирі, бо все кажу у вічі королю» [6, с. 83].
Простеживши за творчістю Ліни Василівни аж до сьогодні, я помітила, що весь час письменниця самовіддано служила Мистецтву, продовжуючи і збагачуючи славні традиції предків, зокрема, високого античного світу. Поетеса тяжко хворіла від найбільшого лиха - фальші, неправди, особливо у мистецтві. Вона розсипала перли мудрості, добра, гуманізму, досі проповідує служіння народові словом правди і любові. Поетеса від Бога любить і шанує свою Музу, поклоняється їй - покровительці Мистецтва Слова, мабуть тому її поезія посіла значне місце у ряді видатних творів не тільки українського, але й світового мистецтва.
Ліна Костенко вибудувала самоцінний поетичний світ, що є не зліпком чи подобою реальності, а згустком енергії творчого духу, який, за словами безсмертної Мавки з «Лісової пісні», «скарби творить, а не відкриває»[7, с.34].
«Справжня поезія адекватна не слову, а буттю, його первозданній і справжній поетичності, бо ж у своїй основі існування людини у світі є поетичним»[2, с.251]. І, читаючи поезію цієї великої поетки, я побачила, що десь у надрах творчого її духу зародилась ідея буття дословесного, а отже, істинного й у філософському сенсі цього слова, і в контексті ідейного духу того часу, в якому випало їй жити. Наприклад, у цих рядках легко простежується ця тема дословесного буття:
Ще слів нема.
Поезія вже є.
Світ незбагненний
здалеку і зблизька.
Початок є. А слова
ще нема. [5, с.28]
Золоту сторінку творчості Л.Костенко, я вважаю, становить її духовний, етичний діалог з матінкою-природою. Все оживає під люблячим прозорливим оком поетеси; її душу і серце осяває зізнання у потребі духовного очищення від шлаків життя, суєтного людського спілкування, яке має базуватися на цінностях чистого серця, чистої душі, чистих рук. Л.Костенко не лише любить природу, вона, як Мавка, зі світу «природи з чистим серцем іде у світ людей»[7, с.53]. Вона неперевершена у створенні звукових образів. І саме такі її твори, по-моєму, допомагають відчути красу української мови, її багату інтонаційну будову.
Не можна не помітити те, що поетеса завжди духом і тілом була зі своїм народом, зі своєю країною. Вона завжди піклувалась про іхній добробут, зокрема духовний. І саме це піклування я побачила у шедеврі духовної поезії Ліни Костенко – її переспівах «Давидових псалмів». Від імені свого народу вона благає Господа не віддалятися, вустами Ісуса Христа молить зберегти душу рідного народу:
Боже мій, Боже мій! Боже!
Душу врятуй від грабунку! [4, с.137]
Читаючи Біблію, ми звертаємо увагу на одне із найчастіших там слів – «серце». І воно є символічним. В поезії ж Ліни Костенко таким символом є слово «душа», яке акцентує увагу читача на духовних цінностях народу, який на стику тисячоліть має відродити найцінніше - душу людини. Серце поетеси віддане людям, я це відчула у її віршах... І з цього роблю простий ніби-то висновок, що нам треба не осліпнути серцем, а молитись за Українську Берегиню, вірити її Слову.
Поезія будь-якого автора вимагає від нас розуміння реалій, серед яких жила і творила ця людина, і, можливо, ми зможемо зрозуміти її внутрішній світ. Але, щоб зрозуміти поезію Л.Костенко, буде замало ознайомитися з її біографією. На мою думку, її вірші треба осмислити розумом і серцем, стати хоч на хвилю ліричним героєм її творів, або хоча б представити себе героїнею, так би мовити, лебединої пісні поетеси «Маруся Чурай».
Це історичний роман у віршах, який побачив світ у 1977 році. І цей твір став сенсацією номер один в літературі. Він потряс весь український мистецький світ. І, на мою думку, є за що.
«Минуло небагато часу від виходу книги, а вона вже стала раритетом, предметом схвильованих виступів майстрів слова, про неї одразу ж з'явилися відгуки у пресі. Так розпочала свій шлях «Маруся Чурай» Ліни Костенко» [2, с.341], - писав наприкінці 1980 року літературознавець Павло Охріменко.
Прочитавши цей роман, він захопив мене один раз i назавжди, бо Лiна Костенко, тiльки-но розпочавши розповiдь, запрошує нас у вир пристрастей, де Iван любив Марусю, а Маруся - Гриця, де на iсторичному тлi розгортаються, дiйсно, безсмертнi, вiчнi подiї i проблеми життєвi, якi з особливою мудрiстю i майстернiстю вирiшує талановитий митець. І, на мою думку, всі образи, представлені у цьому творі, як і твір в цілому, мали значний вплив на розвиток нашої духовної культури. Хоча б взяти Марусю, яка стає виpазником ідеї свого часу, співцем своєї геpоїчної доби. Обдаpована, ліpична й гоpда натуpа, вона виступає в pомані як символ усієї Укpаїни доби козацьких воєн за своє звільнення. Саме чеpез обpаз Маpусі Ліна Костенко вводить нас в духовний світ наших пpедків, pозкpиває забуті стоpінки істоpії, вчить мужності, совісті, пpобуджує почуття власної гідності. Маpуся Чуpай – це обpаз, взятий з наpоду і так майстеpно оспіваний Ліною Костенко для наpоду.
В якості висновка хочу сказати, що є люди, які, крім особистого, несуть ще й хрест свого народу. Це люди неймовірно тонкі і талановиті. Такою і є наша сучасниця, можливо, найвидатніша українська поетеса часу Ліна Костенко. Недарма американський літературознавець Джордж Луцький назвав її «царицею поезії в Україні» [2, с.334]. Поезію Ліни Костенко знають, люблять і обожнюють мільйони людей в Україні. Світ її творів – це світ драми. Єдиного, що нема там, - нарікань. Ліна Костенко несе не тільки глибоку, а й свіжу неординарну думку. Говорить правду там, де багато хто хотів би відмовчатись. Власна дочка Ліни Василівни назвала поезію матері «бунтом, бунтом особистості»[2, с.334]. Такою вона була раніше, така й сьогодні. Ось що говорить академік Микола Жулинський: «Ліна Костенко - унікальне явище не тільки в українській, а й у європейській, світовій літературі, тому що такої глибини переживань і самокритичних катувань, проекцій на долю своєї країни, я думаю, ще українська література не знала. У неї чи не кожен твір - проблема митця і свого народу. Наголошую - українського митця»[2, с.339].
Але все ж таки, на мою думку, влучніше за всіх про значущість поезії та сутність поетеси могла сказати тільки вона сама: «Я дерево, я сніг, я все, що я люблю. І, може, це і є моя найвища сутність» [1, с. 14].
Я думаю, що не помилилася, надавши Ліні Василівні Костенко звання Великого Українця, точніш Великої Українки. Я впевнена, ща саме вона заслуговує на це право.
Список використаної літератури: