Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1.Сутність та завдання банківського менеджменту. Банківський менеджмент — це наука про надійні та ефективні системи управління всіма процесами та відносинами, які характеризують діяльність банку. Збільшення прибутковості та зниження ризику є двома основними напрямками банківського менеджменту. Під процесами та відносинами розуміють усю сукупність фінансових, економічних, організаційних і соціальних сфер банківської діяльності. Завдання банківського менеджменту:забезпечення прибуткової діяльності;задоволення потреб клієнтів у структурі та якості пропонованих банком послуг;наявність адекватних систем контролю за рівнем банківських ризиків;створення ефективної організаційної структури банку;організація роботи систем контролю, аудиту, безпеки, інформаційних та інших систем, що забезпечують життєдіяльність банку;створення умов для набору кваліфікованих співробітників та повної реалізації їх потенційних можливостей;створення систем підготовки, перепідготовки та розстановки кадрів;забезпечення умов для здійснення сильного і послідовного управління банком;створення умов для підвищення культури співробітників, наявність спільних цінностей, забезпечення морального клімату в колективі.
2.Функції банківського менеджменту: аналіз інформаційних потоків;планування;регулювання;
контроль. Аналіз охоплює всю сукупність чинників, які визначають умови функціонування банку в поточному періоді та в майбутньому. Планування діяльності розглядається як центральна ланка всього процесу управління банком і головна функція менеджменту. Під регулюванням розуміють процес оперативного управління, тобто прийняття поточних управлінських рішень.
Функція контролю полягає в перевірці виконання прийнятих управлінських рішень і забезпечує можливість безперервного здійснення процесу управління банком.
3.Види банківського менеджменту: За напрямами діяльності банківський менеджмент поділяють на фінансовий та організаційний. Фінансовий менеджмент охоплює управління фінансовими процесами, що перебувають у компетенції банку. Організаційний менеджмент в банку спрямовано на вирішення проблем раціональної організації й управління колективом, створення організаційних структур і систем забезпечення діяльності банку.
4.Стратегії управління фінансами банку. Оскільки між прибутковістю та ризиком існує пряма залежність, то ринкова оцінка вартості банку підвищується за двох обставин: підвищення прибутків за постійного рівня ризику або зниження ризику за умови стабілізації прибутковості. Тому і вибір стратегій управління фінансами банку незначний — їх лише дві. Першу спрямовано на максимізацію прибутків, не виключаючи при цьому можливості зазнати збитків, а отже, вона є стратегією підвищеного ризику. Друга — має на меті мінімізацію ризиків та стабілізацію прибутків. У такий спосіб банки вимушені постійно балансувати між прибутковістю і ризиком, вибираючи одну з цих альтернативних стратегій. Слід підкреслити, що вибір найраціональнішої стратегії управління є індивідуальним і залежить насамперед від настроїв, сподівань і преференцій власників (акціонерів) банку.
5.Етапи фінансового управління банком. За цими ознаками можна виокремити три основні етапи (блоки) процесу фінансового управління банком. На першому здійснюється стратегічне управління фінансами банку, на другому — тактичне управління банківськими портфелями, на третьому — оперативне управління фінансовими потоками банку. Ці етапи управління фінансовою діяльністю банку відрізняються за рівнем деталізації, складом і кількістю об’єктів управління та застосовуваними методами управлінняНа першому етапі у процесі стратегічного управління орієнтуються на ринкову оцінку власного капіталу банку. На другому етапі об’єктом управління є окремі банківські портфелі, кількість та склад яких визначається необхідним рівнем деталізації .
6. Види планування банківської діяльності : Планування охоплює всі аспекти діяльності банку і в процесі реалізації цієї функції менеджменту використовуються різні види планів. Залежно від мети та рівня розроблення плану виокремлюють такі види планування: стратегічне; тактичне; оперативне. Стратегічне планування має на меті визначення основних цілей та стратегії діяльності банку в умовах конкретного ринку. Це процес розроблення загальної концепції, яка є основою для прийняття ключових управлінських рішень щодо бажаного рівня прибутковості, допустимого ризику, методів ведення конкурентної боротьби, перспектив розширення діяльності. Тактичне планування зорієнтоване на виконання певного завдання, що постає перед банком і сформульоване у стратегічному плані. Такі завдання здебільшого мають середньо- та короткостроковий характер.Оперативне планування спрямовано на вирішення конкретних питань діяльності банку в короткостроковому періоді. Метою оперативного планування є забезпечення безперебійної, ритмічної, збалансованої роботи банку як у часовому розрізі (по днях, тижнях, місяцях), так і в розрізі його структурних підрозділів
7. Етапи та організація процесу планування в банку. Процес планування складається з декількох етапів. 1. Збір, оцінка й аналіз інформації, яка включає економічні, правові, соціальні та політичні чинники; перспективи росту та конкуренції на існуючих і потенційних ринках; фінансові перспективи в основних секторах економіки; слабкі та сильні сторони банку.2. Формулювання основної мети діяльності банку та конкретних завдань, які охоплюють загальні напрями просування на ринку, корпоративні фінансові результати, методи управління банком, пріоритетні ринки та види банківських операцій.3. Прийняття рішення та формулювання програми дій: установлення конкретних кількісних показників — доходи, витрати, обсяг кредитів, збитки за кредитами, структура активних операцій, структура депозитної бази тощо; конкретизація шляхів їх досягнення; перелік необхідних заходів; прийняття рішень щодо придбання та використання ресурсів, розширення чи зміни організаційної структури банку; кадрове забезпечення.4. Документування: письмове оформлення планів у такій послідовності — стратегія, тактичний план, бюджет, повний баланс і фінансовий звіт на рівні підрозділів та банку в цілому.5. Координування та затвердження планів: загальний огляд, переговори, координація окремих планів, затвердження плану на рівні Правління банку.6. Контроль за виконанням планів: аналіз доходів, витрат, результатів та ефективності планів; перевірка додержання строків виконання; у разі виявлення значних розбіжностей — аналіз причин та розроблення коригуючих заходів;
8. Бюджетування в банку : сутність, рівні методи узгодження бюджету
Метою організації системи бюджетування в банку є створення інструментарію планування, управління і контролю ефективності фінансової діяльності і ліквідності банку, що ґрунтується на систематичному прогнозуванні розвитку банку через складання бюджетів.Постановка і впровадження бюджетування включає такі етапи: 1. Формування фінансової структури банку на основі організаційно-штатної структури та бізнес-плану. Це сукупність сфер фінансової відповідальності, що є об’єктами бюджетування і поділені між структурними підрозділами банку, що забезпечує формування бюджетних параметрів і контроль бюджетного процесу. 2. Розробка структури бюджету банку. Якість бюджетування визначається структурою бюджету, складом бюджетних статей і погодженням бюджетів між собою. 3. Розробка методичних документів. Сукупність методичних рекомендацій, положень, де визначені принципи, методики бюджетування. Положення про бюджетну структуру включає опис змісту бюджетів структуру бюджетних статей. 4. Розробка організаційного та часового регламентів організації бюджетного процесу. Визначення учасників – суб’єктів бюджетного процесу, розподіл між ними функцій та посадових обов’язків та порядок їх взаємодії та всіх етапах бюджетного планування
Має три рівні : 1. Стратегічне планування – ідеї, цілі, концепції, підходи. 2 . Тактичне планування – визначення конкретних заходів і завдань із виконання стратегії і досягнення поставлених цілей. 3 . Фінансове планування і розроблення бюджетів – кількісне вираження цілей, завдань, заходів, тобто розрахунок абсолютних і відносних показників та нормативів
9. Бізнес – план банку : сутність , види, структура.Ціль розробки бізнес-плану — спланувати діяльність організації на найближчий І віддалений періоди відповідно до потреб ринку І можливостей одержання необхідних ресурсів. Бізнес-план являє собою документ, що формується у банку з метою здійснення ефективного керування ресурсами, забезпечення одержання максимального прибутку за умови збереження стійкості банку, на підставі якого приймаються рішення керівництвом банку. Бізнес-план є загальнобанківським документом і складається з фінансової й організаційної частин. Можна рекомендувати таку структуру бізнес-плану комерційного банку. І. Загальна частина
1. Огляд політичного, економічного і правового стану країни. 2. Аналіз конкурентоспроможності банку на ринку. 3. Дослідження результатів діяльності банку за попередній період.
II. Бізнес-план 1. Основні цілі і пріоритети банку на майбутній рік. Задачі в галузі маркетингу. 2. Програма практичної реалізації наміченого (наводиться прив´язка до докладних планів підрозділів).III. Ресурси. 1. Персонал. 2. Робочі приміщення 3. Акціонерний капітал. 4. Інше.Методи бізнес – плану :1. Прогнозування значення показника на майбутній період.2. Прогнозування значень показника для послідовності майбутніх періодів.3. Методи неформального аналізу.
10. Структура бізнес – плану банку та характеристика розділів1. Резюме (2-3 стр.). В резюме представлений зміст всього проекту. Повідомлення про наміри: короткий, ясний та доступний огляд бізнес-проекту, його ключових і важливих аспектів.
2. Галузь, суб’єкт господарювання та його продукція. Перелік основних конкурентних переваг галузі, суб’єкта господарювання та його продукту. Галузь, суб’єкт господарювання та його продукція. Перелік основних конкурентних переваг галузі, суб’єкта господарювання та його продукту.3. Дослідження конкурентного середовища. ослідження конкурентного середовища. Стратегічний аналіз сильних та слабких сторін, можливостей та загроз конкурентів середовища.5. Маркетинговий план. Для досягнення успіху, суб’єкт господарювання має побудувати ефективне конкурентне середовище для свого товару. 6. Виробничий план. Даний розділ має показати, що економічний потенціал суб’єкта господарювання має спроможність забезпечити виконування виробничої програми.7. Організаційний план. Організаційний план включає інформацію про: організаційну структура, кількість персоналу на різних стадіях здійснення проекту, оплата його праці, зміни, які потрібні в організаційній формі та структурі для виконання проекту.8. Оцінка ризиків. Співвідношення РИЗИК / ДОХОД - найважливіший критерій для оцінки привабливості бізнесу.9. Фінансовий план. При побудові бізнес-плану необхідно проводити аналіз чуттєвості (вивчення ефекту зміни поточної чистої вартості проекту в зв’язку зі змінами його ключових параметрів) та визначати джерела капіталу, який необхідний для діяльності суб’єкта господарювання.
11.Система управління та види аналізу прибутку банку.Управління прибутком являє собою процес розробки та прийняття управлінських рішень за всіма основними аспектами його формування, розподілу та використання у банку. Головною метою управління прибутком є забезпечення максимізації добробуту засновників та учасників банку в поточному періоді та на перспективу. Ефективний механізм управління прибутком банку дозволяє в пов- ному обсязі реалізувати завдання та цілі, що стоять перед ним, сприяє результативному виконанню функцій цього управління. Ефективне управління прибутком передбачає побудову в банку відповідних організаційно-методичних систем забезпечення цього управління знання основних механізмів формування прибутку використання сучасних методів його аналізу і планування.Є такі види аналізу прибутку банку: факторний аналіз прибутку (доходи і витрати банку, вплив яких на прибуток та його складові є очевидним і обчислюється за методом прямого рахунку на основі адитивної факторної моделі); аналіз формування та розподілу прибутку.
12.Абсолютні та відносні показники прибутковості банку.Абсолютні показники дохідності можна зарахувати до показниками економічного ефекту. Ефективність банківську діяльність вимірюється шляхом зіставлення банківських результатів (ефекту) до витрат чи застосованими ресурсами. До відносних показників прибутковості банку відносять показники прибутковості банку. Прибутковість - це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у коефіцієнтах або відсотках. Показники рентабельності являються відносними характеристиками фінансових результатів та ефективності діяльності підприємства. У порівнянні з абсолютними показниками прибутку, показникам прибутковості властиві наступні переваги: -вони мають більш широкі можливості порівняння;-ці показники менше охоплюються інфляційними процесами. Для розрахунку рентабельності використовують значну кількість показників рентабельності. Показники рентабельності характеризують ефективність роботи банку в цілому, прибутковість різних напрямів діяльності; вони більш повно, чим прибуток, характеризують узагальнюючі результати.
13.Аналіз структури норми прибутку на капітал та прибутку на активи.Норма прибутку на капітал є одним із головних показників прибутковості банку. Тому, здійснюючи аналіз, дуже важливо оцінити кількісний вплив факторів, що обумовлюють зміну цього показника. Норма прибутку на капітал, тобто відношення прибутку до капіталу, — узагальнюючий показник результативності діяльності банку, яка відображає залежність норми прибутку від впливу таких чинників:а)маржі прибутку — відношення чистого прибутку до сукупних доходів банку. б)використання активів — відношення сукупного доходу до сукупних активів. в) мультиплікатора капіталу. Основними чинниками підвищення ефективності використання капіталу є збільшення маржі прибутку та підвищення ефективності використання активів. Зменшення мультиплікатора капіталу негативно впливає на норму прибутку, але, у свою чергу, є свідченням поліпшення достатності капіталу банку. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків. Цей метод оптимізації структури капіталу пов'язаний з процесом диференційного вибору фінансування різних складових частин активів. Існує три принципових підходи для фінансування різних груп активів, а саме: 1) консервативний підхід; 2) компромісний підхід; 3) агресивний підхід.Залежно від свого ставлення до фінансових ризиків власники або менеджери підприємства вибирають один варіант фінансування активів.
14.Факторний аналіз прибутку банку.Утворення прибутку комерційного банку є наслідком впливу різноманітних факторів. Це доходи і витрати банку, вплив яких на прибуток та його складові є очевидним і обчислюється за методом прямого рахунку на основі адитивної факторної моделі. Фактори, під впливом яких формується прибуток, не обмежуються доходами і витратами. Дуже важливими факторами, що обумовлюють суму прибутку до оподаткування, є:обсяг капіталу банку;рівень ефективності використання активів банку;мультиплікативний ефект капіталу; рентабельність доходу. Обсяг капіталу відображається у пасиві балансу банку.Рівень ефективності використання активів банку характеризує показник дохідності активів (Да), який розраховується як відношення доходів банку (Д) до сукупних активів (А):Да = Д / А. Мультиплікатор капіталу — це показник максимальної здатності банку залучати депозити і видавати кредити чи розширювати ланку «депозит — позичка» в розрахунку на одну грошову одиницю свого капіталу, тобто мультиплікатор — це важіль управління банком структурою власного і залученого капіталу, за допомогою якого він повинен забезпечити потрібну структуру капіталу (співвідношення власного і залученого капіталу), тобто бажану збалансованість між капітальною базою (власним капіталом) і її можливостями залучення додаткових фінансових ресурсів. Іншими словами, це здатність капіталу банку залучати в оборот додаткові гроші, не порушуючи стійкої і дохідної роботи банку.
15.Ліквідність банку: сутність, джерела поповнення та напрями використання, проблема управління.Ліквідність банку — це його здатність своєчасно та в повному обсязі задовольняти невідкладні потреби у грошових коштах. Банківська ліквідність залежить від багатьох чинників, які поділяються на дві групи: внутрішні та зовнішні. Ліквідність банку тісно пов'язана з поняттям ліквідності балансу. Цей показник визначається співвідношенням вимог (статей активу) та зобов'язань (статей пасиву) на певний момент часу. Отже, ліквідність банківського балансу є складовою загальної ліквідності банку, а відтак процедура визначення ліквідності балансу є необхідним етапом аналізу рівня ліквідності банку. Отже, банк вважається ліквідним, якщо він має можливість постійно і безперебійно виконувати свої зобов'язання, проводити активні операції та забезпечити поповнення ліквідних коштів у будь-який момент часу через запозичення коштів на ринку за середньою ставкою або реалізацію своїх активів без суттєвої втрати їх вартості.Сутність проблеми банківської ліквідності полягає в тому, що попит на ліквідні кошти рідко дорівнює їх пропонуванню в будь-який момент часу, тому банк постійно має справу або з дефіцитом ліквідних коштів, або з їх надлишком. Дефіцит ліквідних коштів призводить до виникнення ризику втрати ліквідності, порушення нормативних вимог центральних банків, штрафних санкцій і що найнебезпечніше для банку — до втрати депозитів. І навпаки, невиправдано високий рівень ліквідності породжує дилему «ліквідність — прибутковість», адже найліквідніші активи не генерують доходів. Якщо фактична ліквідність значно перевищує необхідний рівень або встановлені нормативи, то діяльність банку негативно оцінюється акціонерами, адже не використані можливості щодо отримання прибутку призводять до зниження вартості бізнесу. Імовірність настання ситуації невідповідності між попитом і пропонуванням ліквідних коштів називають ризиком незбалансованої ліквідності. Очевидно, що ризик ліквідності майже завжди супроводжує банківську діяльність.
16.Види активів за ступенем ліквідності та показники ліквідності банку.З метою оцінювання ліквідних коштів банку активи групуються за ступенем їх ліквідності, тобто швидкості перетворення у грошову форму.
1. Абсолютно ліквідні активи — готівкові кошти в касі та залишки на коррахунках в інших банках (міжнародна практика). Для вітчизняних банків до розрахунку приймають лише касу та залишки на коррахунку в НБУ. Це первинні резерви ліквідних засобів, які не приносять доходів.
2. Високоліквідні активи — це такі активи, які можна швидко реалізувати на ринку і які мають високий рівень оборотності. У загальному випадку до їх складу включаються державні цінні папери, банківські акцепти, векселі та цінні папери першокласних емітентів. Це вторинні резерви ліквідних засобів, які приносять банку певний дохід.
3. Ліквідні активи — це такі, які можуть бути перетворені в грошову форму протягом певного періоду часу (наприклад, 30 днів). До цієї групи відносять платежі на користь банку з термінами виконання в зазначений період, такі як кредити, в тому числі і міжбанківські, строкові депозити банку тощо. До складу ліквідних активів включають також інші цінні папери (крім високоліквідних), які обертаються на ринку.
17.Стратегії управління ліквідністю банку:• стратегія трансформації активів (управління ліквідністю через активи); полягає у нагромадженні високоліквідних активів, які повністю забезпечують потреби ліквідності банку • стратегія запозичення ліквідних коштів (управління ліквідністю через пасиви); полягає у запозиченні грошових коштів у кількості,
достатній для повного покриття потреб ліквідності.• стратегія збалансованого управління ліквідністю (через активи і пасиви) частина попиту на ліквідні кошти задовольняється за рахунок нагромадження високоліквідних активів, а решта – за
допомогою проведення операцій запозичення коштів. 18.Методи оцінювання потреби в ліквідних коштах.У практичній діяльності менеджмент банків застосовує кілька методів оцінювання потреб банку у ліквідних коштах: • метод фондового пулу (оцінювання грошових потоків); полягає у зіставленні загальної потреби у ліквідних коштах з наявними джерелами їх надходження, котрі перебувають у розпорядженні банку. • метод структурування фондів (поділу джерел фінансування); полягає у встановленні відповідності між конкретними видами джерел та напрямами використання ресурсного потенціалу;• метод показників ліквідності. застосовується менеджментом банку для контролю за її рівнем. Центральні банки ряду країн вдаються до цього методу, щоб підтримати певний рівень
ліквідності всієї банківської системи.
19.Обовязкові економічні нормативи ліквідності банку.
|
– показники, встановлені Національним банком України з метою регулювання банківської діяльності на основі безвиїзного нагляду для здійснення моніторингу діяльності окремих банків і банківської системи в цілому. Національний банк України встановлює наступні економічні нормативи, що є обов’язковими до виконання всіма банками:1. Нормативи капіталу: мінімального розміру регулятивного капіталу – Н1 (120 млн. грн.); достатності (адекватності) регулятивного капіталу – Н2 (не менше 10%); (коефіцієнт) співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3) – Н3 (не менше 9%);(коефіцієнт) співвідношення регулятивного капіталу до зобов’язань (Н3-1) (не менше 10%).2. Нормативи ліквідності: миттєва ліквідність – Н4 (не менше 20%); поточна ліквідність – Н5 (не менше 40%); короткострокова ліквідність – Н6 (не менше 60%).3. Нормативи кредитного ризику: максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента – Н7 (не більше 25%); великих кредитних ризиків – Н8 (не більше 8-ми кратного розміру регулятивного капіталу); максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру – Н9 (не більше 5%); максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам – Н10 (не більше 30%).4. Нормативи інвестування: інвестування в цінні папери окремо за кожною установою – Н11 (не більше 15%); загальної суми інвестування – Н12 (не більше 60%). |
20.Способи регулювання ліквідності банку.Ліквідність надзвичайно важлива для банку, оскільки її відсутність небезпечна для банку, як і банкрутство. З метою підтримки ліквідності банків органи нагляду повинні вирішувати такі завдання: 1. Здійснювати контроль правильності визначення та здійснення адекватної політики щодо підтримки ліквідності,а саме через:• визначення оптимального рівня ліквідності, • забезпечення своєчасного подання звітності та іншої необхідної
інформації,•забезпечувати вироблення належної стратегії у цьому напрямі.
2. Виявляти оперативно (своєчасно, на ранніх етапах) негативні зміни в ліквідній позиції банку та завчасно вживати заходів щодо їх усунення. 3. Встановлювати (за можливості та в разі необхідності) ліміти та параметри коефіцієнтів, що аналізують ліквідність, виключно для власної орієнтації та спрощення виявлення різних проблем.
4. Ставитися неупереджено до всіх банків та визначати їхню ліквідність відповідно до загальновизнаних міжнародних принципів.
21. Сутність та функції власного капіталу банку.Власний капітал банку - це виражена у грошовій формі частина майна, яка належить його власникам, забезпечує економічну самостійність і фінансову стійкість банку, використовується для здійснення банківських операцій та надання послуг з метою одержання прибутку.- захисна функція пов'язана з тим, що розмір власних банківських ресурсів повинен забезпечувати захист вкладників і кредиторів шляхом виплати їм компенсацій у випадку виникнення збитків або банкрутства банку, а також підтримувати платоспроможність банку при загрозі появи збитків за рахунок створених резервів;- оперативна функція має допоміжний характер і особливо важлива в період утворення нового комерційного банку, тому що за рахунок власного капіталу фінансується придбання (будівництво, оренда) необхідних для банку приміщень, їх обладнання меблями, оргтехнікою і комп'ютерними системами тощо;- регулятивна функція тісно пов'язана з діяльністю НБУ щодо контролю за додержанням обов'язкових нормативів регулювання діяльності комерційних банків, в основу розрахунку яких покладено розрахункову величину власного капіталу (регулятивний капітал). Зокрема, встановлення нормативу адекватності регулятивного капіталу (платоспроможності) має на меті не допустити надмірної мінімізації банками власного капіталу заради максимізації отримуваних доходів, знизити ризик банкрутства банків та підвищити рівень захисту інтересів вкладників і кредиторів.
22. Структура регулятивного капіталу банку.Регулятивний капітал банку включає: 1) основний капітал; 2) додатковий капітал. Основний капітал банку включає статутний капітал і розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у статутний капітал, загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів. За умови затвердження Національним банком України додатковий капітал може включати: 1) нерозкриті резерви ; 2) резерви переоцінки ; 3) гібридні капітальні інструменти,
|
23. Обов’язкові економічні нормативи капіталу банку |
|
|
Економічні нормативи діяльності– показники, встановлені Національним банком України з метою регулювання банківської діяльності на основі безвиїзного нагляду для здійснення моніторингу діяльності окремих банків і банківської системи в цілому. Національний банк України встановлює наступні економічні нормативи, що є обов’язковими до виконання всіма банками:Нормативи капіталу: мінімального розміру регулятивного капіталу – Н1 (120 млн. грн.); достатності (адекватності) регулятивного капіталу – Н2 (не менше 10%); (коефіцієнт) співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3) – Н3 (не менше 9%);(коефіцієнт) співвідношення регулятивного капіталу до зобов’язань (Н3-1) (не менше 10%). 24. Методи оцінювання величини власного капіталу банку.МЕТОД БАЛАНСОВОЇ ВАРТОСТІ 25. Методи визначення достатності капіталу банкуМЕТОД ЛІВЕРИДЖУполягає у встановленні нормативу співвідношення власних та залучених коштів банку. Наприклад, якщо співвідношення встановлено на рівні 5%, то це означає, що залучені кошти банку не можуть перевищувати капіталу більш ніж у 20 раз. У сучасній банківській практиці цей метод визначення достатності капіталу може паралельно з іншими методами використовуватись як допоміжний.МЕТОД ПОРІВНЯЛЬНОГО АНАЛІЗУ ПОКАЗНИКІВ |
26.Методи управління власним капіталом банку. Головна мета процесу управління банківським капіталом полягає в залученні та підтримці достатнього обсягу капіталу для розширення діяльності й створення захисту від ризиків. Величина капіталу визначає обсяги активних операцій банку, розмір депозитної бази, можливості запозичення коштів на фінансових ринках, максимальні розміри наданих кредитів, величину відкритої валютної позиції та інші важливі показники, які істотно впливають на діяльність банку. Для українських банків актуальними залишаються питання нарощування капітальної бази і для більшості з них мета управління капіталом полягає в його поповненні.У банківській практиці використовуються два методи поповнення капіталу:метод внутрішніх джерел поповнення капіталу;метод зовнішніх джерел поповнення капіталу.
27. Сутність і види залучених коштів та методи управління ними.Залучені кошти є найбільш значною частиною пасивів банку, яка в кілька разів перевищує його власні кошти. Фактично залучені кошти - це основне джерело формування ресурсів комерційного банку, які спрямовуються на проведення активних операцій.До залучених коштів банку належать залишки коштів на поточних, бюджетних та розрахункових рахунках клієнтів, ощадні та строкові вклади фізичних і юридичних осіб, вклади до запитання, різні види депозитних рахунків, таких як умовні, заставні, брокерські, цільові депозити, депозити в іноземній валюті, а також кошти на кореспондентських рахунках інших банків. У банківській практиці всі рахунки клієнтів, відкриті в банку, у цілому називають депозитами, а залучені кошти – депозитними зобов’язаннями.Для забезпечення бажаної структури, обсягів та рівня витрат за депозитними зобов’язаннями менеджмент використовує різні методи залучення коштів, які загалом зводяться до двох груп - цінові та нецінові методи управління залученими коштами.
28. Особливості визначення оптимальної депозитної ставкиЗвичайна процентна ставка за депозит - ставка, яка застосовується при визначенні суми нарахованих процентів за депозитами за операціями з пов'язаними особами, що відносяться на витрати банку, та розраховується, виходячи з офіційно встановленої облікової ставки Національного банку України.Звичайна процентна ставка за депозит у національній валюті для пов'язаних осіб визначається як процентна ставка, рівень якої на дату укладення депозитного договору не перевищує п'яти процентних пунктів діючої облікової ставки Національного банку України. Звичайна процентна ставка за депозит в іноземній валюті для пов'язаних осіб визначається як процентна ставка, рівень якої на дату укладення депозитного договору не перевищує рівень діючої
облікової ставки Національного банку України.
29. Сутність та управління запозиченими коштами банкуЗапозичені кошти банку - це позики на грошовому ринку, які залучаються у формі міжбанківських кредитів і кредитів центрального банку (НБУ), операцій з цінними паперами на вторинному фондовому ринку, а також позик на ринку євродоларів. Ці кошти мають суттєве значення для підтримки поточної банківської ліквідності і тому активно використовуються комерційними банками України. Процес управління запозиченими коштами має певні особливості, виходячи з яких менеджери формують стратегію управління ресурсами.1. Гнучкість управління — у будь-який момент часу можна чітко визначити, скільки і на який період необхідно банку запозичити коштів. Потреба в недепозитних джерелах розраховується як різниця між вихідними та вхідними грошовими потоками банку, урахуванням як реальних, так і очікуваних значень.2. Висока чутливість до змін ринкової ставки — позики здебільшого надаються під плаваючу ставку або на короткі періоди часу.3. Короткостроковий характер операцій запозичення — найпопулярнішими є одноденні позики та позики зі строками погашення до двох тижнів.4. Неможливість застосування нецінових методів управління, оскільки ставку за позикою встановлює кредитор.
30. Методи управління ризиком кредитного портфеля банку:1) диверсифікація;2) лімітування;3) створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків.Метод диверсифікації полягає у розподілі кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками (розмір капіталу, форма власності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон).Лімітування, як метод управління кредитним ризиком, полягає у встановленні максимально допустимих розмірів наданих позик, що дозволяє обмежити ризик.Створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків як метод управління кредитним ризиком полягає в акумуляції частини коштів на спеціальному рахунку для компенсації неповернених кредитів
31. Методи управління ризиком окремого кредиту.Класифікація методів управління кредитним ризиком на рівні окремого кредиту: - аналіз привабливості проекту, що кредитується.- оцінка кредитоспроможності позичальника.-структурування кредиту.- оформлення кредитного договору.
- кредитний моніторинг.Основною метою управління кредитним ризиком на рівні окремого кредиту є впровадження заходів, спрямованих на мінімізацію втрат банку за окремою кредитною операцією у разі настання кредитного ризику.
32.Обов*язкові економічні нормативи кредитного ризику банку. Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7). Оптимальне значення нормативу Н7 не має перевищувати 25 %.Норматив великих кредитних ризиків (Н8) визначається як співвідношення суми всіх великих кредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контрагентів або груп пов'язаних контрагентів , з урахуванням усіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів, до регулятивного капіталу банку. Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру(Н9) установлюється для обмеження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до прямого та непрямого впливу на діяльність банку. Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10) установлюється для обмеження сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів.
33. Методи управління валютним ризиком банку.У процесі управління валютним ризиком банки можуть скористатися методом випередження та відставання, який ґрунтується на змінах строків платежів в іноземних валютах залежно від очікуваних коливань валютних курсів. Маніпулювання строками дозволяє закрити короткі позиції за певними валютами до зростання їх ринкового курсу і відповідно довгі позиції — до зниження курсу. До найпоширеніших на практиці форм зазначеної тактики належать:прискорення репатріації (повернення до своєї країни із-за кордону) капіталу, прибутків, інших грошових коштів в очікуванні ревальвації національної валюти або сповільнення процесів репатріації перед девальвацією національної валюти;прискорення чи сповільнення погашення основної суми боргу в іноземній валюті та виплати відсотків залежно від зміни валютного курсу;
дострокова оплата послуг і товарів (основних фондів, товарно-матеріальних цінностей) у разі підвищення курсу валюти платежу або затримка платежів в очікуванні зниження курсу;прискорення чи сповільнення нарахування і виплати дивідендів, надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду банку;регулювання одержувачем інвалютних коштів строків їх конверсії в національну валюту.
34. Обов*язкові ліміти валютної позиції банку.— ліміт загальної відкритої валютної позиції — не більше 30 %.— ліміт довгої відкритої валютної позиції банку у вільно конвертованій валюті — не більше 27%;— ліміт короткої відкритої валютної позиції банку у вільно конвертованій валюті — не більше 5%;— ліміт довгої (короткої) відкритої валютної позиції банку в неконвертованій валюті — не більше 3%;— ліміт довгої (короткої) відкритої валютної позиції банку в усіх банківських металах — не більше 5%.Валютна позиція — це співвідношення активів і пасивів, а також позабалансових вимог і зобов'язань банку за кожною іноземною валютою, яке складається внаслідок проведення уповноваженим банком валютних операцій.
35. Методи управління процентним ризиком банку.Процентний ризик банку — це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості понесення банком втрат унаслідок непередбачених змін процентних ставок. Цей ризик є наслідком незбалансованості активів та пасивів з плаваючою процентною ставкою.Основним методом оцінки процентного ризику банку є аналіз гепу. Принципи управління гепом можна сформулювати таким чином:1. Зміна процентного прибутку, який отримується при заданому співвідношенні активів та пасивів, у результаті зміни процентної ставки, залежить від величини гепа.2. У разі негативного гепа при зростанні ставки процента процентний прибуток зменшиться, а при її зниженні — зросте. Навпаки, при позитивному гепі, при зростанні ставки процента процентний прибуток збільшується, а при її зниженні — зменшується.3. Поняття гепа нерозривно пов'язано зі строками погашення або переоцінки пасивів та активів. Якщо ці строки суттєво різняться, то виникає так званий ефект Стігума-Бренча, згідно з яким, якщо пасиви (активи) багаторазово переоцінюються до того, як здійснюється переоцінка активів (пасивів), то це й буде визначати позицію гепа, що розраховується на момент переоцінки.4. Позиція гепа визначається характером діяльності банку.
36.Види та функції портфеля цінних паперів банку.Види банківських портфелів цінних паперів передбачають вкладення коштів:• у торговий портфель цінних паперів;• портфель цінних паперів на продаж;• портфель цінних паперів, що утримуються до погашення;
• портфель інвестицій в асоційовані та дочірні компанії.Функції портфеля цінних паперів:-генерування доходів;-диверсифікація портфеля активів, що має на меті зниження ризиків;-підвищення ліквідації банку;-зниження податкових виплат;-можливість використання як застави;-поліпшення фінансових показників діяльності банку, оскільки цінні папери в цілому мають вищу якість порівняно з іншими активами;
-забезпечення гнучкості портфеля активів, так як за рахунок цінних паперів можлива швидка реструктуризація балансу банку;
-стабілізація доходів банку незалежно від фаз ділового циклу: коли відсоткові ставки на ринку знижуються, -дохідність цінних паперів зростає, і навпаки.
37. Стратегії формування портфеля цінних паперів банку.
Для активної інвестиційної політики є характерним: активна гра на підвищення з недооціненими цінними паперами;активна гра на зниження з цінними паперами із завищеною ціною;
великі обороти за операціями купівлі-продажу цінних паперів;
в основному короткостроковий характер інвестицій
низький рівень диверсифікації;
висока концентрація окремих ризикових цінних паперів;спекулятивний характер і високий рівень ризиковості;
результатом є формування активного портфеля.Головні характеристики пасивної інвестиційної політики:інвестиції мають більш довгостроковий характер; відсутність значних оборотів за операціями купівлі-продажу цінних паперів; високий рівень диверсифікації, частка окремих цінних паперів мала, ризик збалансований;
результатом є формування пасивного портфеля.
38. Оцінювання ризику портфеля цінних паперів банкускладається з трьох етапів:-оцінка ризику окремих цінних паперів;-з’ясування ступеня їх взаємовпливу; -визначення сукупного ризику портфеля. Ризики, пов’язані з проведенням операцій з цінними паперами, не однорідні за своїм змістом, а тому банк має оцінювати та брати до уваги основні види ризиків, на які наражається інвестор у процесі придбання та зберігання цінних паперів, а саме:-рівень ліквідності цінних паперів;-ризик дострокового відкликання;-інфляційний ризик;-відсотковий, кредитний та діловий ризики;-ризик, пов’язаний з тривалістю періоду обігу цінного папера.
39. Обов´язкові економічні нормативи інвестування банку.
4. Нормативи інвестування: інвестування в цінні папери окремо за кожною установою – Н11 (не більше 15%); загальної суми інвестування – Н12 (не більше 60%).Норматив інвестування (Н14) Норматив інвестування характеризує використання капіталу банку для придбання часток (акцій, інших цінних паперів) акціонерних товариств, інших підприємств та недержавних боргових зобов'язань. Норматив (Н14) встановлюється у формі відсоткового співвідношення між розміром коштів, які інвестуються, та загальною сумою капіталу комерційного банку
40. Стратегії управління інвестиційним горизонтом портфеля цінних паперів банку. Стратегія рівномірного розподілу полягає в інвестуванні коштів рівними частинами у кожному з кількох інтервалів, на які поділяється загальний інвестиційний горизонт.Стратегія короткострокового акценту застосовується комерційними банками у випадках, коли портфель цінних паперів розглядається як джерело підтримання ліквідності, а не одержання доходу. Стратегія довгострокового акценту орієнтована на інвестиційний портфель як джерело доходів банку. Стратегія «штанги» поєднує елементи стратегій довгострокового і короткострокового акценту Стратегія відсоткових очікувань базується на постійному оновленні складових портфеля цінних паперів залежно від очікуваних змін відсоткових ставок на ринку