Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ
ЛАКТІОНОВА Галина Михайлівна
УДК 371:362.86
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З ЖІНОЧОЮ МОЛОДДЮ В УМОВАХ ВЕЛИКОГО МІСТА
13.00.05 - соціальна педагогіка
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук
Київ-1999
Дисертацією є рукопис. Робота виконана у Київському університеті імені Тараса Шевченка.
Науковий консультант: доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України Ничкало Нелля Григорівна, Президія АГШ України, академік-секретар Відділення педагогіки і психології професійно-технічної освіти.
Офіційні опоненти:
доктор філософських наук, професор, дійсний член АПН України Зязюн Іван
Андрійович, Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України,
доктор педагогічних наук, професор Оржеховська Валентина Михайлівна, Науково-методичний центр превентивного виховання АПН України, директор;
доктор педагогічних наук, професор Сущенко Тетяна Іванівна, Запорізький обласний інститут удосконалення вчителів, професор кафедри теорії і методики
виховання;
Провідна установа: Луганський державний педагогічний університет імені Тараса Шевченка, кафедра соціальної педагогіки, Міністерство освіти України,
м. Луганськ
Захист відбудеться “ 12 ” листопада 1999 p. o 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.452.01 в Інституті педагогіки АПН України за адресою: 252053, м. Київ, вул. Артема, 52-а, 4-й поверх, зал засідань.
З дисертацією можна ознайомитися в науковій частині Інституту педагогіки АПН України.
Автореферат розісланий “ 9 ” жовтня 1999 року.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Легкий М.П.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність та доцільність дослідження. Однією з характерних ознак розвитку світового співтовариства в останні десятиліття є посилення уваги до жіночих проблем. Про це, зокрема, свідчать визнання прав жінок як винятково важливої складової частини прав людини, розробка та прийняття Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації жінок (1979), проголошення ООН Міжнародного року жінки (1975), Десятиліття жінки (1976-1985), проведення міжнародних та всесвітніх конференцій, присвячених розгляду питань становища жінок у суспільстві.
У зв'язку з посиленням жіночого руху в 60-х роках XX століття в органах державного управління країн Заходу з'являються структури, на які покладається обов'язок захищати права жінок, починається розробка та реалізація національних жіночих програм, зростає кількість жіночих неурядових організацій, об'єднань, наукових центрів, що досліджують жіночі проблеми. Водночас створюються додаткові робочі місця, спеціальні інформаційні видання, розгалужена система соціальних служб для жінок.
Однак, незважаючи на певні досягнення, жінки й сьогодні залишаються захищеними, їх життя сповнене багатьох гострих проблем. Суспільству майбутнього століття належить зробити наступні кроки для розширення прав та можливостей жінок, які складають половину людства. На IV Всесвітній конференції у Пекіні (1995) зазначалося, що для кращого майбутнього необхідно надихнути "нове покоління жінок та чоловіків до спільної праці, спрямованої на будівництво більш справедливого суспільства... Через це принцип рівності жінок та чоловіків повинен стати органічним елементом процесу соціалізації".1 Таким чином, інститути виховання молоді, в тому числі заклади освіти та соціальні служби, в своїй діяльності покликані вирішувати нові завдання, що набули актуальності й впливають на майбутнє.
На відміну від Заходу в колишньому СРСР вважалося, що соціалізм гарантує рівноправність чоловіків та жінок вже самим фактом свого існування. Жінці відводилися дві основні ролі - "трудівниці" та "матері", що, як правило, збігалися. Їх виконання призводило до подвійного навантаження в умовах відсутності належних умов побуту, сфери обслуговування та соціальної допомоги. Задекларована рівноправність на практиці оберталася витискуванням жінок на периферію політичного та економічного життя, "фемінізацією" окремих галузей з низькою оплатою праці, погіршенням стану здоров'я жінок та їх психологічного самопочуття, зростанням масштабів соціальних проблем, багато з яких були "закритими" (наприклад, аборти, раннє материнство, жіноча злочинність, проституція, насильство, сексуальна експлуатація). Наявність цих проблем не визнавалася, вони не досліджувались і не знаходили свого розв'язання на державному рівні.
Протягом декількох десятиліть у колишньому СРСР серед цілей та завдань системи народної освіти мета формування як жіночої, так і чоловічої особистості не , розглядалася. Держава піклувалася про формування "громадян", "працівників", "представників нової спільності - радянського народу" і виступала замовником безстатевого виховання. Ні на теоретичному, ні на практичному рівнях не враховувалося, що дівчатка, юнки, молоді жінки мають свої специфічні фізіологічні, демографічні, соціально-психологічні, соціокультурні характеристики й суттєві проблеми соціалізації. Не було також системи державних та недержавних соціальних служб, спеціальних програм для жінок, що мали б за мету надання їм допомоги та підтримки.
Протягом останніх років у соціально-політичному, економічному, культурному житті відбулися суттєві зміни (усвідомлення та визнання у суспільстві актуальності жіночих прав та проблем, створення державних структур та заснування цілого ряду неурядових організацій, спрямованих на поліпшення становища жінок), але у сфері освіти та соціально-педагогічної роботи зрушення досить незначні. Державна національна програма "Освіта" (Україна XXI століття). Закони "Про освіту", "Про загальну середню освіту", "Про професійно-технічну освіту", розроблені на їх основі регіональні програми, чинна нормативно-правова база та освітянська статистика, як і раніше, залишаються безстатевими. Внаслідок цього значний потенціал закладів освіти, соціальних служб як агентів соціалізації використовується не повною мірою.
Особливої гостроти набула сукупність суперечностей між:
- декларуванням рівноправності жінок і чоловіків, проголошеною у міжнародних документах, які ратифіковані Україною, і реальною тенденцією до обмеження можливостей участі жінок у керівництві державою, у досягненні високого соціального статусу, економічної незалежності;
- визнанням важливості реалізації творчого потенціалу жінок як рушійної сили забезпечення сталого розвитку світового співтовариства і реальним "вимиванням" жінок, у тому числі й жіночої молоді, на периферію суспільно-політичного та економічного життя;
- спробами органів державної влади та управління створити цілісну концепцію соціальної підтримки жінок й відсутністю системи та механізмів її реалізації;
недостатніми темпами розвитку соціальних служб для жінок, наукових структур, котрі досліджували б жіночі проблеми і розробляли обгрунтовані рекомендації щодо їх розв'язання; безстатевістю державної статистики;
- проголошенням необхідності інвестувати кошти у формальну та неформальну освіту, професійну підготовку дівчат та жінок як пріоритету в державній політиці, що характеризується винятково високою соціальною та економічною віддачею, і фактичною нерозвиненістю системи жіночої освіти, обмеженістю спеціалізованих освітніх та просвітницьких програм, які базуються на тендерних підходах;
ігноруванням та нівелюванням статі у педагогічній практиці, обмеженням її традиційно вузькими сферами професійного навчання;
- необхідністю відмови від стереотипних патріархальних уявлень про жінок, систему їхніх життєвих цінностей та практикою зображення жінок у спотвореному, принизливому вигляді у засобах масової інформації. Це негативно позначається на становищі жінок, знижує їхню самооцінку, блокує готовність до самореалізації й погіршує психологічне самопочуття, породжує невдоволення своєю статтю.
У доповіді ЮНІСЕФ "Жінки в перехідний період" зазначається, що дискримінація жінок стримує розвиток держав так само, як вона гальмує прогрес для дівчат, жінок, їхніх сімей. Рівність не можна нав'язувати згори, як це було при соціалізмі, але вона також не може існувати в умовах нічим не регульованого ринку.
Науково обгрунтована державна політика стосовно жінок у нашій державі тільки починає складатися. На сьогодні майже немає відпрацьованих наукових підходів щодо обгрунтування теоретико-методичних основ соціально-педагогічної роботи з жіночою молоддю, окрім поодиноких досліджень. Історико-педагогічний аспект жіночої проблематики представлений у дисертації Л.В.Применко (1994), присвяченій порівнянню систем жіночої освіти України та Франції в XVIII - першій чверті XX століття. Окремі проблеми виховання дівчат висвітлено у монографії Т.С.Гурлєвої "Дівчина-підліток: проблеми віку і профілактика важковиховуваності" (1997). Процеси статеворольової соціалізації, зміни в сексуальній поведінці сучасної молоді, в тому числі жіночої, вивчають Б-В.Ворник, Т.М.Говорун. Медико-соціальні проблеми дівчат досліджують З-А-Шкіряк-Нижник, Е.І-Непочатова-Курашкевич.
Дослідження обраної теми зумовило необхідність вивчення оригінальних теоретичних праць зарубіжних фахівців з питань психофізіологічного та сексуального розвитку підлітків та жіночої проблематики (М.Кле, М.Богачевська-Хомяк, Дж-Віткін, С.Еванс, Дж-Ландрам та ін.). Особливе значення мало ознайомлення з добре відомими на Заході працями Сімони де Бовуар, Бетгі Фрідан, Карен Хорні. Важливими для дослідження стали спеціальні видання з соціальної роботи (насамперед, "Енциклопедія соціальної роботи" в 3-х томах, що знайомить з американським досвідом)3, а також журнали, інформаційні бюлетені з жіночої проблематики, більшість яких мають незначний тираж ("Женщина плюс...", "Вн й мн", "Діалог різноманітностей", низка інформаційних матеріалів Жіночого Консорціуму ННД-США). Особливий інтерес для дослідження становили праці російських дослідників (С-Айвазова, В. Геодакян, В. Каган, І.Кон та ін.).
Теоретична нерозробленість, відсутність спецкурсів з підготовки та підвищення кваліфікації фахівців і науково-методичних рекомендацій для батьків, педагогів, громадських жіночих, молодіжних організацій, а також органів державної влади і управління негативно впливають на розв'язання нагальних проблем соціалізації жіночої молоді, призводять до значних втрат як окремих особистостей, так і суспільства в цілому. В сучасних умовах у вирішенні означених проблем переважають застарілі стереотипи, механічне перенесення зарубіжних методик на наш грунт без урахування особливостей національної культури, сучасної ситуації.
Зростання кількості великих міст є сталою тенденцією суспільного розвитку. Дві третини сучасного населення України проживає у містах, спосіб життя в яких зумовлює характер процесу соціалізації, у зв'язку з чим дослідження жіночої проблематики з урахуванням факторів середовища набуває особливого значення і в теоретичному, і в практичному аспектах. Крім того, існує нагальна потреба в аналізі соціальних програм для дівчат в Україні на першому етапі становлення і розвитку системи соціальних служб для молоді, а також в переосмисленні вітчизняного і зарубіжного досвіду роздільної освіти, котрий для багатьох країн, серед яких Англія, США, продовжує залишатися реальністю.
Викладене вище зумовило вибір теми дисертаційного дослідження "Теоретико-методичні основи соціально-педагогічної роботи з жіночою молоддю в умовах великого міста".
Дана дисертація є частиною комплексної теми "Різнорівнева педагогічна підготовка в університетах", яка досліджувалась кафедрою педагогіки Київського університету імені Тараса Шевченка протягом 1994 - 1998 pp.
Об'єкт дослідження — соціалізація жіночої молоді в умовах великого міста.
Предмет дослідження - тенденції, закономірності, основні напрями, зміст і форми організації соціально-педагогічної роботи з жіночою молоддю в умовах великого міста.
Мета дослідження - виявити тенденції та закономірності соціалізації жіночої молоді в умовах великого міста; обгрунтувати й експериментальне перевірити авторські моделі соціально-педагогічної роботи з жіночою молоддю; розробити науково-методичні рекомендації для органів державної влади і управління, закладів освіти різних рівнів акредитації, а також для соціальних служб для молоді та неповнолітніх.
Концепція дослідження. Соціально-педагогічна робота з жіночою молоддю є феноменом, виникнення та розвиток якого зумовлюються сукупністю демографічних, економічних, соціальних, етнонаціональних, сопіокультурних чинників. Жіноча молодь з властивими їй демографічними, соціально-психологічними, соціокультурними характеристиками, як і молодь в цілому, не є уніфікованою, цілісною підгрупою. Соціально-педагогічна робота з жіночою молоддю передбачає необхідність усвндомленнч сутності та специфіки процесу жіночої соціалізації основі зіставлення різних теоретичних підходів, що вже впроваджені чи мають реальні шанси на вихід у практику.
Метою соціально-педагогічної роботи є процес формування жіночої особистості на основі навчання і виховання, засвоєння соціальних ролей, набуття суспільного та власного досвіду, саморозвитку і самореалізації, досягнення психофізіологічної та соціальної зрілості. Специфіка процесу соціалізації жіночої особистості визначається психофізіологічними та соціокультурними факторами, історичним та національним контекстами, домінуючими уявленнями про роль жінки у суспільстві, реальним економічним та соціальним статусом, регіональними особливостями та відмінностями життєвого середовища. Процесу соціалізації в умовах великого міста властивий ряд суперечностей, пов'язаних з умовами життя, що створюють як додаткові можливості для розкриття творчого потенціалу особистості, так і труднощі, складні проблеми в жіночій соціалізації.
Велике місто у порівнянні з сільськими населеними пунктами та малими містами має безперечні переваги, широкі можливості для життєвого самовизначення, вибору форм здобуття освіти, професії, дозвілля, способу життя, партнерів та друзів. Як правило, у великих містах прискорені темпи фізіологічного дозрівання, швидше формується здатність адаптації до нових науково-технічних досягнень. Водночас велике місто ускладнює процес життєвого самовизначення, для здійснення якого потрібні певний рівень компетентності, набуття навичок поведінки, що гарантують збереження психофізіологічної сталості особистості. Суперечності великого міста позначаються на характері процесу соціалізації, що потребує врахування у практичній діяльності найважливіших інститутів соціалізації, якими є заклади освіти та соціальні служби.
Проблеми жіночої соціалізації, спектр яких постійно розширюється, можуть частково чи повністю розв'язуватися завдяки створенню цілісної системи соціальної підтримки, що сприяє розвиткові та подальшому використанню творчого потенціалу жінок і водночас забезпечує різноманітні форми допомоги в кризових чи проблемних ситуаціях.
Історичний і сучасний зарубіжний та вітчизняний досвід свідчить про те, що жіноча освіта відігравала і відіграє роль найвпливовішого інституту соціалізації. Рівень жіночої освіти, за даними аналітичних досліджень, корелює з рівнем дитячої та материнської смертності, репродуктивного здоров'я та загальним рівнем задоволення життям. Існує необхідність розробки та впровадження гнучких моделей формальної та неформальної неперервної освіти з урахуванням особливостей різних категорій жінок, а також поширення освітніх та просвітницьких програм, зорієнтованих на тендерне виховання представників обох статей, котре передбачає формування нових принципів побудови відносин між чоловіками та жінками.
Розробка і впровадження комплексу ефективних соціально-педагогічних технологій, спрямованих на формування жіночої особистості, профілактику негативних явищ, є пріоритетом на шляху пошуків вирішення проблем соціалізації визначеної молодіжної підгрупи.
Основні положення концепції відображені в гіпотезі дослідження: соціально-педагогічна робота з жіночою молоддю в умовах великого міста буде ефективною за умов реалізації її науково обгрунтованих концепцій, які враховують сукупність соціально-економічного, психофізіологічного, культурологічного, екологічного та інших аспектів, що впливають на процес соціалізації жіночої особистості, а також досягнення світового та вітчизняного досвіду організації соціальної роботи з жінками та освіти дівчат і жінок. Системне дослідження феномену сопіально-педагогічної роботи з дівчатами-підлітками і юнками в умовах великого міста потребує створення цілісного концептуального підходу до визначення її сутності й специфіки, розробки та апробації соціально-педагогічних моделей, які сприятимуть успішній соціалізації' різних категорій жіночої молоді.
Завдання дослідження:
1. Теоретично обгрунтувати сутність поняття "жіноча молодь" як суб'єкта та об' єкта соціально-педагогічної роботи.
2. Здійснити порівняльний аналіз теоретичних концепцій жіночої соціалізації, в тому числі психоаналітичних та неопсихоаналітичних, феміністичних.
3. Визначити тенденції, закономірності та особливості процесу жіночої соціалізації в сучасних умовах.
4. Виявити чинники впливу великого міста на процес соціалізації жіночої особистості.
5. Обгрунтувати основні напрями, зміст і форми організації діяльності соціальних служб для жінок в умовах великого міста.
6. Виявити можливості жіночої освіти як інституту соціалізації та визначити перспективи розвитку соціально-педагогічного потенціалу жіночої освіти.
7. Розробити та експериментально перевірити авторські моделі соціально-педагогічної роботи з жіночою молоддю.
8. Обгрунтувати теоретичні засади, розробити та експериментально перевірити методику організації соціально-педагогічної роботи з жінками в умовах великого міста.
9. Розробити рекомендації щодо використання прогресивних ідей вітчизняного та зарубіжного досвіду у соціально-педагогічній роботі з жіночою молоддю в нових соціально-економічних умовах розвитку України.
Загальна методологія дослідження базується на міждисциплінарному підході, який поєднує положення теорії пізнання, теорій особистості, соціалізації особистості у полікультурному просторі, діалектичний взаємозв'язок явищ і процесів, ідеї сучасної філософії освіти, нової парадигми виховання, гуманізації неперервної освіти, урбаністичних теорій, теорій соціальної роботи, концепцій соціальної стратифікації, сексуальних та тендерних ролей, впливу інформаційно-технологічної революції на розвиток світового співтовариства.
Теоретичну основу дослідження становлять положення :
- теорії соціалізації, в тому числі жіночої соціалізації (Е.Барш, І.Бех, С.де Бовуар, 'Б-Братусь, Л-Виготський, В.Войтко, Ф-Дальто, В-Каган, М.Кле, І.Кон, Дж.Ландрам, ; М.Мід, Е.Остров, Д.0ффер, В.Сухомлинський, К.Хорні, Б.Фріден, Е. Еріксон та ін.);
- теорії статевого диморфізму (В-Геодакян), порівняльної психології (Б.Заззо, Р. Заззо), жіночої психології ( К.Хорні, Е. Дейч);
- феміністичні концепції (С-Айвазова, С.де Бовуар, Б.Фридан);
- урбаністичні теорії, а також теорії про вплив міста на формування особистості (н.аітов, С.Алексєєва, М.Вебер, Л-Виготський, Г.Зіммель, М.Тітма);
- культурологічні теорії (М. Бахтін, В. Біблер, Б.Ліхачов);
- теорії сучасної філософії освіти (В.Андрущенко, Г.Асмолов, І.3язюн, В-Кремень, В.Лутай, М-Ругкевич);
- концепції розвитку освіти, виховання та навчання в сучасних умовах (А-Алексюк, С.Гончаренко, Н-Ничкало, О.Савченко, МЛрмаченко);
- теорії жіночої освіти (М-Богачевська-Хомяк, В-Ванчугов, Е-Гіліган, Н-Годфрей, Л. Козлова, 0-Ліхачова, В.Стоюнін, С-Еванс);
- теорії соціально-педагогічної роботи (А.Капська, Л.Коваль, Л.Міщик, І.Мигович, В.Оржеховська, Т.Сущенко).
Методи дослідження. Для розв'язання визначених дослідницьких завдань використовувались методи: а) теоретичні — історико-теоретичний аналіз філософських, літературних, архівних матеріалів, міжнародних документів;
порівняльно-історичний метод оцінки зарубіжного та вітчизняного досвіду організації соціальної роботи з жіночою молоддю; вивчення та аналіз результатів сучасних зарубіжних та вітчизняних досліджень; диференціація та класифікація соціальних проблем дівчат та жінок на сучасному етапі розвитку суспільства; б) емпіричні -соціологічні дослідження ціннісних орієнтацій старшокласників України, а також "Жінки України: соціальний портрет"за безпосередньою участю автора; лонгітюдні методи, що передбачали систематичне опитування слухачок київських вечірньої жіночої гімназії та жіночого ліцею протягом кількох років; експертне оцінювання;
інтерв'ю з соціальними працівниками з проблем жіночої молоді, представниками засобів масової інформації та недержавних організацій, спостереження, бесіди, тестування; дискусії, а також круглі столи, семінари, конференції з питань соціально-педагогічної роботи з жіночою молоддю, соціально-педагогічний експеримент з перевірки ефективності нових технологій роботи з жіночою молоддю в умовах великого міста.
Джерельна база дослідження: законодавчі акти та документи, що визначають Діяльність міжнародних, національних державних та громадських організацій;
статистичні дані, які характеризують становище жінок, розвиток моделей соціальної роботи з жінками; документи та матеріали зарубіжних і вітчизняних соціальних служб;
наукові дослідження зарубіжних та вітчизняних вчених з проблем історії та філософії освіти, соціалізації, становища жінок, соціальної роботи з різними категоріями дівчат і жінок, впливу великого міста на процес формування особистості; публікації з питань соціалізації жіночої молоді в умовах великого міста, можливостей та особливостей жіночої освіти у сучасному суспільстві; матеріали конференцій, круглих столін. соціологічних досліджень з проблем жінок, дівчат-підлітків, у тому числі проведених за ініціативою автора; вітчизняні та зарубіжні довідкові видання.
Організація дослідження. Дослідження проводилось протягом 1990-1998 pp. \ три етапи.
На першому етапі (1990-1993) досліджувався стан проблеми у теорії та практиці вітчизняної й зарубіжної соціально-педагогічної роботи; визначалися предмет, мета і завдання дослідження, формувалася джерельна база з питань жіночої освіти. здійснювалось вивчення ціннісних орієнтацій старшокласників України (1992), теоретично розроблялися і перевірялися експериментальні моделі формальної пі неформальної освіти жінок в Україні.
На другому етапі (1993-1996) розроблялася, впроваджувалася та уточнювалася концепція соціально-педагогічної роботи з жіночою молоддю в умовах великого міста, узагальнювався досвід використання зарубіжних технологій соціальної допомоги жінкам; продовжувалося виявлення та систематизація фактологічних матеріалів ча темою дослідження; встановлювалися контакти з міжнародними та зарубіжними національними асоціаціями, зокрема Асоціацією жіночих шкіл Великобританії, Міжнародним жіночим центром "Майбутнє жінки". Міжнародною федерацією соціальних працівників, рядом соціальних служб Франції; розроблялася програма дослідження "Жінки України: соціальний портрет" (1994), визначалися індикатори із зміст роботи соціальних служб для жіночої молоді; відбулися міжнародні семінари та конференції в Україні з проблем соціалізації жіночої молоді (1992,1995).
На третьому етапі (1996-1998) здійснювалося узагальнення результатів впровадження концепції та соціально-педагогічних технологій роботи з різними категоріями жіночої молоді в Україні, в тому числі Вечірньої жіночої гімназії, Київського жіночого ліцею; ініціювалося створення першої в Україні молодіжної жіночої громадської організації - Асоціації Гайдів України (АГУ); перевірялася ефективність соціально-педагогічних моделей роботи з дівчатами та жінками;
проводилися круглі столи, дискусії з участю державних та громадських організація;
обґрунтовувалися та впроваджувалися інноваційні проекти (створення у 12-ти областях України мережі вечірніх та недільних жіночих гімназій, клубів для дівчат. регіональних сервісних центрів для неповнолітніх матерів та ін.); відбувалося нове осмислення методологічних засад роботи з жіночою молоддю та узагальнювалися результати дослідно-експеримеитальної роботи.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в Україні виявлено закономірності, тенденції, особливості процесу жіночої соціалізації з урахуванням умов великого міста; на підставі узагальнення зарубіжного та вітчизняного досвіл> обгрунтовано основні напрями та моделі соціальних служб для жінок в умовам великого міста; виявлено особливості процесу становлення та розвитку жіночої освіти в різних країнах на різних історичних етапах, визначено її соціально-педагогічний потенціал, розроблено концепції створення та організації навчально-виховного процесу в закладах формальної та неформальної освіти для жінок. Подальшого розвитку набули положення щодо змісту, особливостей, закономірностей, тенденцій у процесі соціалізації підлітків у сучасних умовах, визначення впливу великого міста на процес соціалізації, обгрунтування основних напрямів соціальної роботи з жінками.
Теоретичне значення одержаних результатів полягає в обгрунтуванні теоретико-методичних основ діяльності соціальних служб для жінок та концептуальних засад соціальної роботи з жінками в Україні; у визначенні змісту понять "жіноча молодь", 'тендерне виховання"; виокремленні ряду чинників, в тому числі й запропонованих автором "ефектів великого міста", що впливають на процес соціалізації особистості та виявлення суперечностей цього процесу; в теоретичному обгрунтуванні авторських моделей соціально-педагогічної роботи з жіночою молоддю;
у виявленні можливостей жіночої освіти для успішної соціалізації дівчат та визначенні тенденцій і перспектив розвитку освітніх закладів для жінок; в розробці програм соціологічних досліджень "Ціннісні орієнтації старшокласників України" (1992), "Жінки України: соціальний портрет" (1994), а також у введенні у науковий обіг теоретичних концепцій, бази даних соціологічних досліджень (феміністичні концепції К.Хорні, С.де Бовуар, Б.Фріден, концепції порівняльної психології Б.Заззо, результати кроскультурного дослідження підлітків за методикою Д.0ффера, Е.Острова, К.Ховарда, Р.Аткінсона).
Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що: а) розроблено моделі формальної та неформальної додаткової жіночої освіти, а також моделі соціально-педагогічної роботи з жіночою молоддю в умовах великого міста, які впроваджені у 12 областях України; б) складено навчальні плани і програми жіночої освіти на основі обгрунтованих нами концептуальних положень; в) проведені перші в Україні міжнародні семінари та конференції з проблем становища молодих жінок (1992) та проблем соціалізації дівчат-підлітків (1995); г) підготовлені науково-методичні рекомендації щодо організації соціально-педагогічної роботи з жіночою молоддю для соціальних працівників, освітян, представників неурядових жіночих і молодіжних організацій ("Вечерняя женская гимназия: пакет документов", 1994 p.;
"Социальньїе службн для женской молодежи" у співавторстві, 1994 p., "Актуальние проблемьі социализации девушек-подростков", 1995 p.); д) стимулювало створення першої в Україні національної молодіжної жіночої організації - Асоціації гайдів України (АГУ), а також надано допомогу в підготовці лідерів цієї організації.
Основні положення і рекомендації автора впроваджено у Київському жіночому ліцеї 1992-1997 pp., гімназії-інтернаті №13 (довідка. № 40 від 11.05.1999 p.). Київській Вечірній жіночій гімназії та ряді вечірніх, недільних гімназій і клубів для дівчат в різних регіонах України ( довідка № 01/167-1 від 17.05. 1999 p.). Центрі роботи з жінками Київської міської державної адміністрації (довідка №055-122-а від 21.04.1999 p.). Дніпропетровській обласній молодіжній інформаційно-консультативній службі (довідка № 97 від 29.04.1999 p.). Педагогічному коледжі при Київському університеті імені Тараса Шевченка (довідка № 81/а від 12.05.1999 p.), а також на курсах підвищення кваліфікації працівників соціальних служб для молоді при Державному Комітеті у справах сім'ї та молоді, в Київському міжрегіональному інституті підвищення кваліфікації учителів, Київському інституті підвищення кваліфікації працівників культури, на науково-практичних конференціях працівників освіти, соціальних служб, семінарах і тренінгах для представників неурядових організацій, у численних виступах у засобах масової інформації.
Особистий внесок автора в одержанні наукових результатів полягає в обгрунтуванні концептуальних засад соціально-педагогічної роботи з жіночою молоддю з урахуванням умов великого міста; розробці моделей соціально-педагогічної роботи в системі соціальних служб для молоді, освіти, в громадських організаціях;
обгрунтуванні змісту та завдань жіночої освіти як важливого інституту соціалізації;
започаткуванні напряму "Жіноча молодь" під час створення та на першому етапі діяльності державних центрів соціальних служб для молоді.
Вірогідність та аргументованість наукових результатів і висновків дослідження забезпечується вихідними теоретико-методологічними положеннями, застосуванням методів, адекватних його меті і завданням, системним аналізом значного обсягу законодавчих та інших джерел, вітчизняних та зарубіжних філософських, психологічних, педагогічних та методичних праць, тривалим терміном експериментальної роботи в різних регіонах України та ефективністю результатів впровадження.
На захист виносяться:
1. Концепція соціально-педагогічної роботи з жіночою молоддю в умовах великого міста.
2. Теоретичні засади та методика організації соціально-педагогічної роботи з жінками в умовах великого міста.
3. Авторські моделі соціально-педагогічної роботи з жіночою молоддю в умовах великого міста.
4. Положення і висновки, що характеризують процес соціалізації жіночої молоді у великому місті в сучасних умовах розвитку суспільства з характерними для нього закономірностями, тенденціями, суперечностями, а також виховний потенціал різних форм жіночої освіти, зокрема загальноосвітніх закладів для дівчат, моделей додаткової неформальної жіночої освіти.
5. Теоретичне обгрунтування сутності понять "жіноча молодь", "гендерне виховання".
6. Рекомендації для органів державної влади та управління, закладів освіти різних рівнів акредитації, а також для системи соціальних служб для молоді та неповнолітніх стосовно пріоритетних напрямів соціально-педагогічної роботи з жіночою молоддю.
Апробація результатів дослідження здійснювалася у доповідях та виступах на 25 міжнародних конференціях, українських, регіональних науково-практичних конференціях, семінарах (Київ - 1992-1998 pp., Москва - 1994,1996 pp., Санкт-Петербург - 1995 p., Дніпропетровськ - 1993 p., 1995 p., Донецьк - 1995 p., Чернівці -1994 p.), під час дискусій та круглих столів у різних регіонах України, а також у виступах на засіданнях педагогічних рад Київського жіночого ліцею, гімназії-інтернату №13 м. Києва, в ряді загальноосвітніх закладів Києва, Вінниці, Дніпропетровська, соціальних службах для молоді, неурядових організаціях Києва, Тернополя, Чернівців.
Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано в 32 наукових та науково-методичних працях, з них без співавторів - 23, у тому числі: 1 одноосібна монографія; 2 науково-методичні видання, 22 наукові статті у журналах та збірниках матеріалів конференцій. Загальний обсяг особистого внеску - понад 37 авторських аркушів.
Структура дисертації. Робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (253 найменування, з них 16 іноземними мовами), 9 додатків, що займають 51 crop. Основний текст дисертації викладено на 399 crop. Робота містить 4 таблиці.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовується актуальність і доцільність дослідження, визначаються його предмет, мета і завдання, розкриваються новизна, теоретичне і практичне значення, наводяться дані про впровадження результатів дослідження, публікації.
У першому розділі — "Теоретико-методологічні підходи до проблеми соціалізації жіночої молоді" - викладена характеристика жіночої молоді як суб'єкта та об'єкта педагогічного впливу та соціальної роботи. Представлені теоретичні підходи до соціалізації жіночої особистості психоаналітичної та неопсихоаналітичної концепцій. Схарактеризовані феміністичні концепції формування жіночої особистості. Здійснено аналіз сучасних міжнародних документів щодо мети, завдань, змісту соціалізації жіночої молоді та методів вирішення її актуальних проблем. Обґрунтовується доцільність введення s науковий обіг поняття "жіноча молодь" -молодіжної підгрупи, до складу якої входять дівчата та молоді жінки від 12 до 28 років. Розкриваються основні демографічні та соціально-психологічні характеристики жіночої молоді.
Визначається та уточнюється авторське розуміння терміну "соціалізація", який залишається предметом обговорень та дискусій. Ознакою останнього десятиріччя XX ст. стало поширення нового погляду на процес соціалізації дитини, зумовленого прийняттям Конвенції про права дитини (1989). Ратифікація цього важливого міжнародного документа абсолютною більшістю країн світу, в тому числі й Україною, зумовила необхідність зміни підходів до розуміння процесу формування особистості:
дитину стали визнавати як суб'єкта, безпосереднього і активного учасника соціалізації.
Розкривається особливе значення періоду отроцтва, яке вважають феноменом XX сторіччя, зумовленим насамперед урбанізацією та індустріалізацією. Як доводять дослідження (ГЛІуман, Ж.Скотт), картина світу, що формується на етапі підліткового віку, виявляється значущою для всього подальшого життя. На практиці всі люди не лише родом з дитинства, але й раннього юнацтва. Поряд з цим у сучасній ситуації розвитку суспільства етап отроцтва є винятково важливим, оскільки охоплює елементи та риси майбутнього, внаслідок чого дослідження комплексу проблем підлітків сприяє здійсненню прогнозів соціального розвитку на майбутнє.
Автором здійснено спробу виявити актуальні проблеми соціалізації жіночої молоді у міжнародному та національному контексті. Серед них найбільш вагомими є проблеми здоров'я, передусім репродуктивного; реального та майбутнього рівня життя; розлучень та неповних сімей; безробіття; насильства, жертвами якого, як свідчить зарубіжна статистика, стають одна з чотирьох дівчат та кожний сьомий хлопчик (В.Кетлер).
У викладеному аналізі демографічних характеристик жіночої молоді зазначається, що Україна відрізняється від країн Заходу більш раннім вступом дівчат у шлюб та відповідно більш раннім віком здобуття материнського статусу, а також більшою часткою народжень дітей у мам віком до 21 року. Дуже високими є українські показники абортів серед неповнолітніх та молодих жінок.
На цьому етапі дослідження здійснено порівняльний аналіз різних підходів до процесу соціалізації жіночої особистості, зокрема психоаналітичних, феміністичних концепцій, на яких базується практика соціальної роботи і освіти. Виявлено провідні ідеї документів, що стали основою у здійсненні соціальної політики щодо жінок у сучасному світовому суспільстві. Такий підхід дозволяє по-новому вивчати проблеми жіночої соціалізації та сформулювати ряд висновків, важливих не лише у теоретичному, але й у практичному аспектах. Наприклад, під тиском громадської думки, традицій, виховання жінки іноді бачать своє призначення лише у тому, щоб досягти успіху в сексуальній сфері. Справжнє кохання дає людям можливість бути щасливими, але воно потребує саморозвитку, творчості, духовних сил, а дівчата виявляються не готовими до цього.
Теоретичні підходи, сформульовані представниками фемінізму, базуються на визнанні соціальної, а не біологічної домінанти. С. де Бовуар в своїй загальновідомій на Заході праці "Друга стать" наголошує на необхідності формувати у дівчини прагнення до особистісного розвитку. Суспільство часто пропонує, а іноді й нав'язує дівчині шлях "зверху-вниз", який обмежує її можливості, зваблює легкістю перетворити себе на товар для продажу і водночас зупиняє у розвитку.
З урахуванням цілей і завдань жіночої соціалізації викладено результати вивчення сучасних міжнародних документів, зокрема матеріалів IV Всесвітньої конференції щодо становища жінок (Пекін, 1995), Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації по відношенню до жінок. Декларації про викоренення насильства стосовно жінок. На основі здійсненого аналізу сформульовано висновок щодо пріоритетності розробки та реалізації різноманітних освітніх програм для формальної та неформальної освіти дівчат, що дають змогу підвищувати їх самооцінку, рівень обізнаності щодо питань збереження здоров'я, попередження насильства, сприяти формуванню високих професійних намагань, розвитку власного творчого потенціалу, а також звільненню від застарілих стереотипів уявлень про життєве призначення жінки, коли єдиним бажаним імперативом ставали заміжжя і материнство.
Обгрунтування теоретико-методологічних підходів проблеми соціалізації жіночої молоді дало змогу визначити шляхи та методи, спрямовані на вирішення актуальних проблем дівчат і молодих жінок, а також на розробку експериментальних соціально-педагогічних моделей.
У другому розділі — "Психолого-педагогічні засади соціалізації дівчат-підлітків в умовах великого міста" викладено соціально-психологічні характеристики великого міста, результати дослідження впливу його соціального середовища на процес формування жіночої особистості, а також вивчення деяких проблемних моделей жіночої соціалізації у великому місті.
Дослідження проводилося із залученням відомостей з різних сфер знань: історії, філософії, культурології, медицини, соціальної психології, соціології, демографії, статистики, літератури. Підкреслено складність міського життя, в якому присутні різноманітні явища, фактори, прошарки культури та складові організації життєвого устрою, що ускладнюють проблему вибору системи цінностей, створюючи суперечності. На основі теоретичних підходів В.Біблера та поглядів М.Бахтіна на культуру взагалі та міську зокрема, до якої особистість має бути залучена в результаті успішної соціалізації, розкрито сутність запропонованого автором поняття "ефекти" великого міста- "ефект міської поліфонії", "ефект калейдоскопа", "ефект скарбнички", - неоднозначних за своїм впливом на особистість.
Поряд з цим результати зарубіжних досліджень (кроскультурне дослідження міських підлітків у десяти різних країнах світу - Австралії, Бангладеш, Ізраїлі, Італії, Західній Німеччині, США, Тайвані, Туреччині, Угорщині, Японії - за методикою Д.Оффера, Е.Острова, К.Ховарда, Р-Аткінсона) дали змогу виявити зворотні кореляції між кількістю населення у місті та рівнем психологічного комфорту молодіжної підгрупи: чим більше місто, тим гірше почуваються у ньому підлітки.
Велике місто пропонує "широкий набір" можливостей для життєвого самовизначення в усіх сферах (освітній, професійній, міжособистісній, сімейній, інформаційній, дозвілля, культурно-побутовій, стилю та моделей поведінки). У розділі обґрунтовується, що у міському середовищі, як і в будь-якій складній системі, для правильного життєвого вибору необхідні рівень компетентності у різноманітних життєвих питаннях, усвідомлення особистої відповідальності, навички поведінки, які гарантують виживання та благополуччя особистості.
Здійснене нами вивчення ціннісних орієнтацій старшокласників України, яким було охоплено 1200 підлітків за репрезентативною вибіркою, дало змогу встановити більш низький рівень самооцінки та внутрішнього психологічного комфорту у дівчат-старшокласниць (1992). Беручи участь у розробці програми дослідження "Жінки України: соціальний портрет", проведеного у 1994 p. центром "Соціальний моніторинг" на замовлення Українського центру жіночих досліджень, ми сформулювали ряд питань щодо психологічного самопочуття жінок. 1200 респонденткам з репрезентативної вибірки було поставлено запитання: "Як часто Ви відчуваєте сильне нервове напруження, передчуття зриву?". У/а відповіли — "ніколи", 15% - "дуже рідко", 16% постійно перебували у такому стані, а 26% відчували стан нервового напруження дуже часто. Серед факторів, що впливають на посилення психологічного напруження, вагомими виявились : стан здоров'я, рівень матеріального забезпечення, наявність вільного часу, а також вік (після 40 років рівень напруження зростав і досягав апогею після 60), виконання ролі глави сім'ї, а також регіон проживання. Виявилася значущою і самооцінка: чим вона вища, тим кращим є психологічний стан. На питання: "Чи шкодували Ви коли-небудь, що народилися жінкою, а не чоловіком?" кожна п'ята відповіла позитивно.
На етапі порівняння результатів проведеного нами дослідження ціннісних орієнтацій старшокласників України з даними дослідження "Жінки України:
соціальний портрет" (1994), виникли доповнення, що пояснюють, на нашу думку, більш низький рівень самооцінки дівчат. -Як зазначалося вище, дівчата чутливіші до настроїв, переживань членів сім'ї. Для них характерними є достатньо тісні взаємини з матір'ю. Цілком припустимо, що стан нервового напруження, котрий відчувають матері, сприймається доньками та відбивається на їхній самооцінці. Незадоволеність жінок своєю статтю також позначається на зниженні самооцінки дочок, які часто дивляться на себе крізь призму материнського світосприйняття та світовідчуття.
Вивчення залежності між рівнем задоволеності життям і типом поведінки у дослідженні жінок України дало змогу зафіксувати вже відому кореляцію: чим більшим є місто, тим менше жінки у ньому задоволені своїм життям. Найвищий рівень задоволеності життям, за даними дослідження "Жінки України...", у жительок середніх та малих міст, що знаходяться поза епіцентром бурхливих подій політичного життя, злочинності, екологічних проблем, інформаційного перевантаження і транспортної втоми, мають свій більш сімейний та домашній устрій.
Підлітки великого міста, особливо старшокласники, є значним інтелектуальним резервом, бо саме вони поповнюють кадри творчої інтелігенції, політиків, підприємців, службовців. За умов суспільної нестабільності, втрати кредиту довіри найбільш здібні та підготовлені старшокласники використовують будь-які можливості для того, щоб продовжити освіту (а потім і самостійне життя) за кордоном. Необхідність пошуків шляхів для створення можливостей самореалізації молоді у соціальне вагомих сферах життєдіяльності в Україні стає провідним завданням соціалізації й ефективним засобом, що блокує, попереджує, зменшує відтік мізків з нашої країни.
Тенденції сучасного суспільного розвитку, зокрема скорочення кількості дітей, збільшення матеріальних витрат на їх утримання та виховання; розузгодження між фізіологічним та соціальним розвитком; зміна структури сім'ї, її функцій та стилю сімейних відносин; своєрідність конкретної соціальної ситуації у поєднанні з психологічними особливостями підліткового віку (прагнення до самоствердження, самовираження, несформованість, несталість світоглядних структур, полівалентність настроїв, емоційність, максималізм, схильність до зовнішнього впливу, немотивованого ризику) - усе це створює нові труднощі й проблеми у процесі соціалізації.
У суперечливій, драматичній ситуації сучасного розвитку суспільства, коли зламано старе, а нове лише з'являється і впроваджується болісно, зберігається досить високий рівень соціальної напруженості. Й" епіцентрами, як правило, стають великі міста. У зв'язку з цим, на нашу думку, важливо оберігати підлітків від станів соціальної фрустрації. В іншому разі молоді люди вбиратимуть в себе ті соціально-психологічні риси маргіналів, що породжують негативні явища. Не виключена небезпека, що, легко втрачаючи орієнтири і стаючи зручним об'єктом політичного маніпулювання, саме підлітки можуть піти шляхом заколоту чи втечі у власний світ, в тому числі за допомогою наркотиків, алкоголю, містики, сексу.
Міське середовище особливо впливає на дівчат-підлітків, починаючи з темпів статевого дозрівання. Поряд із феноменом акселерації в останні десятиріччя з'явився і феномен уповільненого (ретардантного) фізіологічного розвитку, що супроводжується виникненням у дівчат комплексів неповноцінності та прагнення до самоствердження будь-якою ціною. Результати міжнаціонального дослідження міських підлітків за методикою Д.Оффера, Е.строва, К.Ховарда, Р.Аткінсона дозволяють стверджувати існування суттєвих відмінностей між хлопцями й дівчатами у сприйнятті свого образу тіла, самооцінки, вміння контролювати емоції, поведінку, спілкуватися, а також у рівні соціальної свідомості, здатності до співчуття.
У розділі викладено результати вивчення деяких проблемних моделей жіночої соціалізації. Ці моделі не обмежуються. Ми поділяємо точку зору, що до проблемних груп належать не тільки дівчата-правопорушниці, юні повії, неповнолітні мами, вихованки шкіл-інтернатів, жертви насильства, також й дівчата-відмінниці, дівчата-спортсменки із затримкою процесів статевого дозрівання (ретардантний тип розвитку).
На цьому етапі дослідження значну увагу було приділено обгрунтуванню шляхів профілактики негативних явищ. На нашу думку, не перевиховання, а упередження є перспективнішим і набагато ефективнішим засобом розв'язання багатьох жіночих проблем. До найактуальніших ми відносимо три з них: велику кількість абортів та зростання чисельності неповнолітніх мам; проблему проституції й проблему різкого зростання венеричних захворювань, захворювань на ВІЧ/СШД, а також проблему насильства.
У третьому розділі — "Зміст діяльності соціальних служб для жінок в умовах великого міста" — висвітлено зарубіжний досвід роботи соціальних служб для жінок, проаналізовано організацію соціальної роботи з жіночою молоддю у державній системі соціальних служб для молоді на першому етапі існування (1994-1996). У розділі представлено авторську експериментальну соціально-педагогічну модель, розкрито потенціал неурядових жіночих молодіжних організацій у вирішенні проблем соціалізації дівчат-підлітків, З метою вивчення змісту і форм організації соціальної допомоги різним категоріям жінок у зарубіжному досвіді проаналізовано десять моделей: притулки (сховища) для жінок; телефонну службу "Жінка-насильство-інформація"; центри інформації для жінок; багатопрофільні жіночі центри; центри планування сім'ї та сімейного виховання; центри допомоги молодим мамам; жіночі програми у діяльності регіональних соціальних служб; моделі, що спрямовані на розв'язання проблем жіночої зайнятості (зокрема бізнес-інкубатор); соціальні та освітні програми в жіночих тюрмах;
соціальні служби для неповних сімей.
Проаналізовані моделі не вичерпують усіх існуючих варіантів соціальної допомоги жінкам, їх вивчення і зіставлення дають змогу виявити, які проблеми розв'язуються чи пом'якшуються завдяки використанню можливостей як державних, так і недержавних соціальних служб.
Практично в усіх моделях велике значення має освітній компонент. У процесі оволодіння новими знаннями необхідно враховувати жіночу психологію. Одним з прикладів такого підходу є викладені в розділі концептуальні засади діяльності жіночої тюрми штату Індіанаполіс (США). Ознайомлюючись з багатоаспектною діяльністю цього закладу, ми переконалися, що домінантою є не покарання і не перевиховання, а корекція поведінки та підготовка до життя на свободі, профілактика рецидивів.
Соціальна робота з молоддю взагалі й жіночою молоддю зокрема - це проблема нового часу, коли соціально-економічна і політична ситуація в Україні стала принципово іншою, у зв'язку з чим актуалізувалась необхідність створення нової концепції соціального захисту та науково обгрунтованих моделей її практичної реалізації. Майже шість років, що минули від часу створення системи державної соціальної служби для молоді, можна схарактеризувати як етап реформування, становлення та розвитку.
Узагальнення результатів роботи, дозволяє виділити кілька завдань, на розв'язання яких в Україні у перші роки спрямовувалась діяльність соціальних служб для молоді (ССМ) :
1. Обгрунтування, розробка та впровадження соціально-педагогічних технологій, орієнтованих на соціальний та особистісний розвиток дівчат, на допомогу представницям "кризових груп" (зокрема одиноким матерям; жінкам, що перебувають у депресивних станах; дівчатам-вихованкам шкіл-інтернатів); на різноманітну консультативну допомогу дівчатам та & батькам, молодим жінкам (Вінницький, Євпаторійський, Житомирський, Київський, Одеський, Полтавський, Хмельницький обласні та міські центри).
2. Дослідження процесів, що відбувались у середовищі жіночої молоді, з метою підвищення ефективності соціальної роботи (опитування, проведене Житомирським обласним центром соціальних служб для молоді "Ціннісні орієнтації дівчат та молодих жінок, у тому числі вихованок інтернатів" (1995); твір-роздум "Чи легко бути молодою?" в містах Києві, Дніпропетровську, Чернівцях, Саках, Червоногвардійську).
3. Інформаційно-методичне забезпечення соціальної роботи з дівчатами підліткового віку, молодими жінками шляхом підготовки перших публікацій серії "Жіноча молодь", а також висвітлення у публікаціях методик соціальної роботи з цією категорією молоді.
4. Підвищення рівня підготовки працівників, що займаються організацією соціальної роботи з жіночою молоддю (до програми курсів підвищення кваліфікації працівників соціальних служб увійшла тема "Жіноча молодь як об'єкт та суб'єкт соціальної роботи"; у вересні 1995 p. відбувся перший в Україні Міжнародний семінар "Дівчата-підлітки: актуальні проблеми соціалізації").
Позитивну роль відіграло налагодження зв'язків та співробітництва з державними та недержавними жіночими організаціями, науково-дослідними інститутами, центрами України, Росії та інших країн ("Жіноча громада", "Спілка жінок України", Український центр жіночих студій. Жіночий консультаційно-інформаційний центр "Мама-86", Міжнародний жіночий центр "Майбутнє жінки". Асоціація жіночих шкіл Великобританії та ін.).
На основі концепції соціальної роботи з молоддю в Україні нами були визначені змістові компоненти соціальної роботи з жіночою молоддю за трьома основними напрямами: соціальна профілактика, соціальні послуги та допомога, соціальна реабілітація.
Соціальна профілактика стосовно жіночої молоді передбачає створення моделей неформальної освіти, різноманітних клубів для дівчат, молодих жінок; реалізацію окремих просвітницьких та навчальних програм, лекторіїв як для жіночої молоді, так і для тих, хто працює з цією підгрупою, з питань здорового способу життя, планування сім'ї, попередження насильства, жіночих прав, розвитку лідерських якостей та ін. Великий потенціал для здійснення превентивного виховання, соціальної профілактики мають молодіжні, жіночі організації. Саме тому підтримка їх діяльності, турбота про підготовку лідерів цих організацій з числа здібних до громадської діяльності дівчат, залучення юнок до соціальної творчості, участі у русі милосердя, волонтерської діяльності є також складовими соціальної профілактики. Зростає значення використання ефективних соціальних технологій організації змістовного дозвілля, що сприяють усвідомленню цінності жінки як особистості й е своєрідними альтернативами "конкурсів краси" (зокрема конкурсні програми "Розумниця". "Доньки-матері", святкування "Дня сім'ї", "Дня Матері", "Свята Віри, Надії, Любові", Тетяниного дня та ін.). Важливою ланкою профілактичної роботи стає розробка та здійснення регіональних програм з підтримки та розвитку жіночого підприємництва, а також підтримки обдарованої жіночої молоді.
З напряму соціальні послуги та допомога жіночій молоді було виділено 13 компонентів, серед яких особливе значення мають: консультативна допомога юристів, психологів, соціальних працівників, медиків, педагогів юнкам та їх батькам, вихователям; відкриття жіночих ліній "телефонів довіри"; створення анонімних консультативних кабінетів, служб, пунктів з проблем планування сім'ї, профілактики наркоманії, СШДу; відкриття інформаційних центрів для жіночої молоді; розробка та проведення тренінгових програм з розвитку комунікативних навичок, позбавлення комплексів неповноцінності, подолання заниженої самооцінки; створення груп з нагляду за дітьми у вечірні години та вихідні дні; видання наукових, інформаційно-методичних, популярних видань, створення відповідних рубрик у газетах та журналах, теле- та радіопрограм, що висвітлюють проблеми жіночої молоді з урахуванням сучасних міжнародних підходів.
Напрям соціальна реабілітація жіночої молоді передбачає розробку та реалізацію індивідуальних та групових тренінгових програм, консультативних методик для жінок, які переживають чи пережили стресову ситуацію; створення кризових центрів, притулків для жертв насильства та осіб, що перебувають під загрозою насильства чи сексуальної експлуатації, наркотичної або алкогольної залежності; реалізацію програм професійного навчання, комп'ютерної грамотності для безробітних жінок; розробку та здійснення програм підтримки неповнолітніх матерів, передусім тих, які виховують дітей без батька.
Соціальні профілактика, послуги і допомога, а також реабілітація жіночої молоді пов'язані між собою. Досить часто їх важко розмежувати. Запропонований підхід є тільки першої спробою визначити загальний зміст соціальної роботи з жіночою молоддю, базою для подальшого вдосконалення та корегування.
Здійснене вивчення дало підстави для висновку щодо пріоритетності освітнього компоненту в соціальній роботі з жіночою молоддю. Висновок підтверджується і практикою реалізації державної політики в цій галузі, зарубіжним та вітчизняним досвідом діяльності соціальних служб, освітніх закладів, неурядових організацій. У розділі наголошується на важливості використання можливостей жіночих молодіжних громадських організацій у вирішенні проблем жіночої молоді на принципах самодопомоги.
У розділі викладено авторську концепцію неформальної додаткової жіночої освіти та схарактеризовано організаційно-педагогічні заходи, що забезпечують ефективне впровадження запропонованих моделей. У 1990 p. у Києві за ініціативою та при безпосередній участі автора було створено Вечірню жіночу гімназію (ВЖГ) - першу в Україні експериментальну модель додаткової освіти для дівчат, спрямовану на соціальну та психолого-педагогічну допомогу жіночій молоді. Назва "Вечірня жіноча гімназія" свідчила про відродження в державі на новому етапі суспільного розвитку традицій минулого, які певна частина населення, передусім інтелігенція, сприймала позитивно. Один з результатів соціологічного дослідження "Жінки України:
соціальний портрет" полягав у тому, що 60% від загальної кількості опитуваних позитивно поставились до можливості відтворення моделей жіночої освіти.
На першому етапі своєї діяльності провідним завданням Вечірньої жіночої гімназії стала компенсація прогалин існуючої системи освіти, яка не розв'язує проблем становлення особистості з урахуванням психофізіологічних та соціокультурних особливостей статі. У запропонованій моделі вбачався шлях, спрямований на часткове зняття визначених проблем. З урахуванням обгрунтованих нами концептуальних засад Вечірню жіночу гімназію була зорієнтована на : створення умов для формування особистості з урахуванням психофізіологічних та соціокультурних відмінностей статі;
розвиток у дівчат готовності брати участь у благодійній діяльності; здійснення орієнтації на вибір професії соціального працівника; використання нових можливостей для співробітництва з міжнародними та національними жіночими організаціями, асоціаціями, благодійними фондами; створення у перспективі культурного та науково-інформаційного центру, діяльність якого спрямовувалась би на дослідження жіночих проблем та забезпечення організаційно-практичної роботи з дівчатами та молодими жінками; розробку та експериментальну перевірку соціальних технологій для роботи з жіночою молоддю.
Вагомим результатом діяльності ВЖГ стало те, що близько 70% її випускниць продовжили подальше навчання. Частина гімназисток, визначаючи свій професійний шлях, віддали перевагу спеціальностям педагога та соціального педагога.
Ще один результат діяльності Вечірньої жіночої гімназії полягав у підготовці лідерів національної жіночої молодіжної організації - Асоціації Гайдів України, яка за темпами розвитку випередила багато "дорослих" жіночих організацій та заявила про себе й на міжнародному рівні.
У четвертому розділі — "Перспективи розвитку соціально-педагогічного потенціалу жіночої освіти у вітчизняній та зарубіжній практиці" - визначено історичні етапи, особливості, а також тенденції розвитку жіночої освіти в Україні, Росії; викладено результати аналізу минулого і сучасного жіночої освіти у Великобританії та США; проаналізовано перший досвід відродження моделей жіночої освіти в СНД.
З початку 90-х років у ряді великих міст країн СНД (Москва, Санкт-Петербург, Мінськ, Київ, Ярославль, Баку, Казань та ін.) були розроблені моделі формальної та неформальної освіти для дівчат. У Латвії та Литві в середині 90-х років на державному рівні порушувалося питання про перехід до роздільного навчання. Запропоновані моделі сприймалися як інновація, і одночасно як внесок у відродження втрачених культурних традицій. Таким чином, актуалізувалося завдання осмислення історичного педагогічного досвіду з метою визначення в ньому науково обгрунтованих компонентів, розробки рекомендацій для практики, яка не зможе успішно розвиватися, повторюючи тільки минуле.
Вітчизняна історія жіночої освіти сягає своїм корінням у далеке минуле і має багаті традиції. Від самого початку організація діяльності навчальних закладів для дівчат досить часто ініціювалися самими жінками (наприклад, княгиня Ганна Всеволодівна, Катерина II, жіночі групи, які виступали за створення гімназій та вищих навчальних закладів для дівчат у другій половині XIX ст.). Система жіночої освіти досить чітко відображала існуючий соціально-економічний та політичний устрій.
Особливий етап у розвитку жіночої освіти пов'язаний з відкриттям у 1764 p. Смольного інституту, педагогічну концепцію якого на той час було визнано однією з кращих. Вона передбачала елементи демократії: доступність освіти, у тому числі й для представниць міщанства. Повністю здійснити задумане не вдалося, але, безперечно, відкриття та діяльність Смольного стали важливим внеском у розвиток освіти, культури, суспільного життя. Смольний інститут був моделлю, яка тиражувалася (щоправда, інколи зі зниженням рівня) в інших регіонах Росії, включаючи Україну, а також сприяла формуванню групи жіночої інтелігенції. Освічені жінки впливали як на сім'ю, виховання дітей, так і на соціальне життя.
Новий етап у розвитку жіночої освіти почався у другій половині XIX ст. Зі зміною соціально-економічної ситуації виникла потреба створення умов для навчання не лише вибраних, й широкого загалу дівчат. Підвищення освітнього цензу жінки пов'язується у суспільній свідомості з підвищенням її можливостей для успішного виконання соціальних ролей дружини, матері, подруги, компаньйона. Створення перших жіночих гімназій збігається з боротьбою за скасування кріпосного права.
Досягненням другої половини XIX ст. стало те, що жінки завоювали право на здобуття вищої освіти не лише за кордоном, але й в своїй країні. Саме великі міста відіграли роль освітніх центрів, які накопичували "жіночий потенціал".
Розвиток системи жіночої освіти у ХК ст. в Україні мав свої особливості, при чому в кожній з двох її частин, одна з яких входила до складу Російської імперії, а друга належала Австрії. Освіта набувала тут взаємозв'язку з боротьбою за національне самовизначення, за збереження національної культури. В цілому процес створення навчальних закладів для жінок відбувався із запізненням, відстаючі від вимог суспільного розвитку. Незважаючи на певні позитивні результати, Австрія й Росія у тогочасній Європі були "лідерами" щодо показників жіночої неписьменності, дитячої смертності, низької тривалості життя.
У Великобританії вже наприкінці XVin ст. функціонувало 6 типів навчальних закладів для дівчат з різних соціальних прошарків населення: жіночі притулки для сиріт, школи милосердя для доньок представників середнього класу; монастирські та церковні школи переважно для доньок духовенства; публічні школи, що надавали освітній стандарт для підготовки до заміжжя, материнства; приватні школи для представниць заможних сімей; вищі школи для жінок, які прагнули до професійної діяльності.
На відміну від Росії та ряду інших європейських країн у сучасній Англії збереглася система навчальних закладів для дівчат. Питома вага жіночих шкіл в цій країні складає сьогодні 11% від загальної кількості; 250 з них об'єднує національна Асоціація жіночих шкіл. При цьому саме жіночі школи мають найвищий рейтинг у порівнянні з чоловічими навчальними закладами та школами зі спільним навчанням. Жіночі школи не тільки гарантують одержання освітнього стандарту, а й готують до ефективного дорослого життя. Саме з цією метою в програмах приділяється значна увага професійній підготовці, соціальній освіті, формуванню характеру, навичок життя у суспільстві. Характерною рисою нової педагогіки стає увага та повага до особистості, індивідуальності з урахуванням психофізіологічних та соціокультурних особливостей статі.
Досвід Англії свідчить, що принцип роздільного навчання, від якого радянська державна система освіти відмовилася на початку 50-х років XX ст., має і навчальний, і виховний потенціал. Саме тому є сенс в подальшому вивченні цього досвіду та використанні його на практиці.
Здійснений на даному етапі дослідження аналіз дав змогу виявити чинники сталості й престижності закладів жіночої освіти в Англії та США. Жіночі коледжі сьогодні відповідають потребам певної групи населення, що намагається дати не тільки високий академічний рівень освіти своїм донькам, але й виявляє турботу про розвиток їхніх здібностей, формування характеру, психологічно комфортні умови для забезпечення успішного формування особистості.
Цілком зрозуміло, що абсолютно ідеальних освітніх моделей не створено. Поряд з перевагами жіноча освіта має й недоліки та проблеми, які потребують свого розв'язання.
У розділі викладено провідні ідеї концепції навчального закладу нового типу -Київського жіночого ліцею, розробленої нами разом із С.О.Алексієнко. У навчальному закладі нового типу створювалися додаткові можливості для розкриття творчого потенціалу дівчат, а також для їх підготовки до майбутнього життя, в якому, як правило, поєднуватимуться професійні та специфічні соціальні жіночі ролі.
З урахуванням викладених вище концептуальних положень нами обгрунтовано мету ліцею - розвиток та формування соціальне зрілої творчої жіночої особистості в її власних інтересах та інтересах держави., а також визначені його основні завдання.
У навчальній програмі цього закладу було передбачено 3 блоки дисциплін, зокрема для: а) забезпечення стандарту середньої освіти; б) професійної орієнтації та сприяння допрофесійній підготовці; в) розвитку нахилів та здібностей, загальної культури та ерудиції.
Реалізуючи концепцію жіночої освіти, педагогічний колектив зіткнувся з низкою проблем. Дівчата та їх батьки боялися слова "інтернат", яке асоціювалося з уявленнями неблагополуччя, проблемної сім'ї, важкої дитини, збитковості. Цей стереотип заважав формуванню позитивного іміджу жіночого ліцею.
Незважаючи на те, що більшість дівчат, які складали вступні іспити до ліцею -киянки, спостерігався недостатньо високий культурний рівень сімейного виховання, Що виявлявся в неготовності до самообслуговування, виконання гігієнічних норм, незнанні культурних надбань рідного міста. Суттєву проблему становила адаптація до нового закладу з підвищеним рівнем освітніх вимог, а також до вміння жити у колективі, зберігаючи свою індивідуальність і водночас рахуючись з потребами інших.
Дефіцит навчальної та іншої спеціальної літератури, недостатнє науково-методичне забезпечення, сповільнювало просування вперед, потребувало експериментальної перевірки кожного кроку з метою попередження помилок.
Серед переваг поєднання "жіночої освіти" з пансіонною (інтернатною) формою навчання, зокрема: значне збільшення часу для освіти та розвитку особистості; набуття навичок життя у колективі; формування адекватної самооцінки, почуття психологічного комфорту. Випускниці ліцею зорієнтовані на продовження освіти і професійну діяльність на основі поєднання соціальних ролей. Характерними для них є вірність шкільній дружбі, готовність допомагати одна одній.
Навчання дівчат виявило проблему врахування у змісті програм та методиках викладання, особливостей статі. Є підстави вважати, що не тільки у зарубіжній, але й у вітчизняній педагогічній практиці при розробці цілого ряду програм, їх реалізації передусім беруться до уваги інтереси, потреби, здібності учнів-юнаків.
Для певної категорії старшокласниць жіноча освіта виступає не тільки формою здобуття загальної середньої освіти, а й дієвою формою соціальної та психолого-педагогічної підтримки. Моностатеве середовище сприяє подоланню деяких комплексів неповноцінності, формує віру у власні сили та почуття гідності. Ці риси, сформовані на етапі підліткового віку, виявляються сталими особистісними характеристиками.
ВИСНОВКИ
1. Здійснений аналіз сукупності соціально-демографічних, психофізіологічних, соціокультурних характеристик дівчат та молодих жінок, що становлять в Україні, як і в цілому у світі, більшу частину серед своєї вікової групи, дає підстави для виокремлення жіночої молоді в особливу молодіжну підгрупу та визначення її особливостей. У порівнянні з ровесниками чоловічої статі для жіночої молоді, яка об'єднує дівчат-підлітків та молодих жінок, характерними є: більш ранній (на 1,5-2 роки) вік вступу у пубертатний період; вищий ступінь залежності від суспільства, сім'ї, оточуючого середовища, культурних традицій, зумовлений цим вищий рівень "слухняності". Водночас для дівчат характерною є більша вразливість до негативних проявів соціуму.
Становище жіночої молоді в нашій державі та за її межами досить складне. Вітчизняна і зарубіжна статистика свідчить, що приблизно 6-7 з 10 клієнтів соціальних служб - жінки. Отже, жіноча молодь є об'єктом соціально-педагогічної роботи. З іншого боку, саме з числа жіночої молоді формується база працівників освіти та соціальних служб. Переважна більшість студентів вищих педагогічних закладів освіти, відділень та шкіл соціальної роботи і в Україні, і в інших країнах СНД, і на Заході - це жінки. Саме вони виступають ініціаторами створення громадських організацій та об'єднань, які беруть на себе розв'язання досить складних соціальних, культурних, екологічних проблем. Таким чином, жіноча молодь не тільки об'єкт, але й суб'єкт соціально-педагогічної роботи.
2. На підставі зіставлення положень теорії статевого диморфізму (В.Геодакян), теорій диференціації сексуальних ролей (функціоналізм, теорія конфлікту, неомарксистські теорії, психоаналітична та неопсихоаналітична теорії, культурологічна теорія, порівняльна психологія, феміністичні теорії), даних нейрофізіологічних досліджень останніх років, а також аналізу ряду міжнародних документів з проблем жінок обгрунтовано положення про те, що жіноча соціалізація має свою специфіку, свої актуальні проблеми, динаміку, що зумовлено історичними та соціально-економічними змінами у суспільстві.
Дослідження проблем жіночої соціалізації потребує міждисциплінарного аналізу. Й метою є формування жіночої особистості, яку характеризує психофізіологічна та соціальна зрілість, вміння самостійно здійснювати життєві вибори і нести відповідальність за них, сформована картина світу та визначення свого місця в ньому.
На сучасному етапі розвитку суспільства змінюються завдання соціалізації: для успішного життя в майбутньому з його швидкими змінами в техніці, ідеології, нормах і стандартах поведінки важливо не тільки оволодіти певними знаннями, соціальними ролями, набути необхідні навички, але й мати відкриті можливості для підготовки до життя в динамічному суспільстві майбутнього.
Нове суспільство повинно бути суспільством, в якому принцип рівних можливостей для чоловіків та жінок не тільки декларується, але й досягається в реальності. За таких умов важливим завданням соціалізації має стати гендерне виховання. Воно передбачає спосіб передачі знань, норм, стандартів поведінки, зорієнтованих на сприйняття жінки як повноправного члена суспільства, визнання цінності її особистості і творчого потенціалу, побудову на цій базі відносин між представниками обох статей.
3. Особливості процесу жіночої соціалізації зумовлені передусім психофізіологічними відмінностями, а також соціально-економічними чинниками, культурними нормами, стандартами, уявленнями щодо жіноче призначення, котрі панують в суспільстві. Здійснене порівняння результатів ряду досліджень (Каліфорнійський лонгітюд, кроскультурне дослідження підлітків за методикою Д.0ффера та ін., дослідження Б.Заззо, а також вивчення ціннісних орієнтацій старшокласників в Україні) дозволило виявити жіночі особливості, що зумовлюють і характер соціалізації. Дівчатам притаманна така риса, як екстравертність. Для них більше значення мають міжособистісні відносини. Процес розвитку жіночої особистості в порівнянні з чоловічою має більше варіантів. Залежністю від соціальних, культурних чинників зумовлюється здатність дівчат до адаптації, конформізму. Вони мають особливості у характері і процесі розвитку сексуальності, емоційніше сприймають навколишній світ, їм притаманно більш розвинені почуття відповідальності, інтуїція, здатність до співчуття, і водночас нижчий, в порівнянні з юнаками, рівень самооцінки, повільніші темпи набуття автономії. Серед жінок більше поширення мають різноманітні комплекси неповноцінності, починаючи від незадоволення своєю зовнішністю, тілом, до незадоволеності статтю.
У сучасний умовах ряд проблем жіночої соціалізації є типовими не тільки на національному, а й на міжнародному рівні. До них, зокрема, відносяться такі, як: збереження репродуктивного здоров'я; загроза венеричних захворювань, ВІЧ/СШДу;
абортів та народжень у неповнолітніх; насильства; сексуальної експлуатації та проституції; зростання кількості сімей, в яких мати виховує дітей без батька;
депресивних станів і соціальних девіацій, фемінізація бідності; низький політичний, професійний та соціальний статус жінки.
4. Однією з тенденцій світового розвитку є зростання міського населення та кількості великих міст. Великі міста з їх складною організацією та структурою є епіцентрами політичних, економічних, соціальних, культурних подій. В них народжуються, моделюються, апробуються різні концепції й моделі майбутнього. Як правило, саме звідси вони ретранслюються в поселення інших типів. Здійснена у процесі дослідження спроба синтезувати факти й ідеї щодо феномену великого міста дали змогу запропонувати три характерні "ефекти великого міста", а саме: "ефект поліфонії", "ефект калейдоскопу", "ефект скарбнички".
5. Спосіб життя великого міста суперечливо впливає на соціалізацію жіночої особистості. З одного боку, велике місто скорочує період початку пубертату, надає більші можливості, свободу в одержанні інформації, задоволенні різних інтересів, у виборі форм здобуття освіти, дозвілля, спілкування, друзів, культурних та моральних цінностей, стилю, способів життя та ін. З іншого боку, соціальне нерідко розвивається за рахунок ураження біологічного, що зумовлює втрати у фізичному та психічному здоров'ї. Складність міського життя, зростаючі напруження та навантаження призводять до збільшення кількості підлітків із затримкою фізіологічного дозрівання. Серед них чимало дівчат-відмінниць та дівчат-спортсменок. Велике місто утруднює проблему життєвого вибору, вимагає від особистості певних знань та навичок, відсутність чи недостатність яких обертається життєвими драмами і навіть трагедіями. Проблеми міської самотності, безособистісності спілкування, байдужості великого міста, віддаленості, а нерідко й відсутності "батьківського дому", розлучень, спокуси міською свободою викликають появу та посилення проявів інфантилізму, соціальної фрустрації, девіантної поведінки та психопатологи. Як показало кроскультурне дослідження підлітків (Д.0ффер та ін.), величина міста вже сама по собі призводить до погіршення психологічного самопочуття його молоді. Складність великого міста зумовлює множинність моделей і типів жіночої соціалізації, які ще чекають свого вивчення.
6. Узагальнення результатів досліджень з демографії, політології, філософії, урбаністики, соціології, соціальної психології, етнографії, футурології, медицини, сексології, педагогіки, психології, культурології та соціальної роботи дало змогу виявити чинники, що впливають на характер процесу жіночої соціалізації, зокрема:
стан здоров'я, темпи фізичного розвитку, тип навчального закладу, структура та соціально-професійний статус батьківської сім'ї, характер сімейних відносин, найближчого оточення, захоплень, мікрорайон проживання, національні, культурні традиції, регіональні особливості, система ціннісних орієнтацій.
У великому місті, здебільшого в загальноосвітніх закладах нового типу (ліцеях, гімназіях та ін.), формується тип дівчини, що орієнтується на поєднання професійної діяльності, громадянської активності з виконанням суто жіночих соціальних ролей, на досягнення економічної та духовної незалежності, тобто на формування власної особистості. Саме цей тип дівчат є найбільш перспективним для поповнення кадрів інтелігенції, підприємців.
Результати західних і вітчизняних досліджень свідчать, що новою тенденцією жіночої соціалізації, починаючи з другої половини XX ст., стає зміна сексуальної поведінки, в тому числі у бік зниження віку набуття першого досвіду статевих відносин. Це стосувалось передусім жительок великих міст, які виступили "рушійною силою" сексуальної революції на Заході в 60-х роках і в останнє десятиріччя — в країнах СНД. Для сучасної України характерним є зниження приблизно на 2,5 роки у порівнянні з 80-ми роками віку початку сексуального життя у великих індустріальних містах. Більше половини дівчат та 80% юнаків набувають перший сексуальний досвід до 17,5 років (Б.Ворник, Т.Говорун). Сексуальна революція в Україні на відміну від західних країн відбувається в умовах медичної та сексуальної неосвіченості не тільки підлітків, а й дорослих, нерозвиненості служб планування сім'ї, відсутності підліткової гінекологічної служби.
Одним із проявів "сексуальної революції"" стало зростання числа народжень у молодих (іноді й занадто молодих) мам. В Україні 20% дітей ( в 2 рази більше, ніж в Росії і в 4-6 разів більше, ніж у Середній Азії) народжується жінками молодше 20 років. Більшість з них не підготовлені психологічно і соціальне до самостійного виконання материнських обов'язків. Молодшає й позашлюбна народжуваність (питома вага якої є приблизно однаковою і в містах, і в сільській місцевості). Одним з негативних результатів сексуальної революції в Україні є різке зростання, переважно у великих містах, венеричних захворювань, кількості вагітностей та абортів неповнолітніх.
Проблеми проституції, сексуальної експлуатації та сексуальних домагань, проблеми насильств, жіночої наркоманії та алкоголізму, жіночої, в тому числі дівочої, злочинності, показники якої мають тенденцію до зростання, перш за все характерні також для великих міст. Один з висновків, котрий робить дослідник жіночої злочинності Ю.Антонян і який поділяє авторка, полягає у тому, що чинником правопорушень нерідко стає відсутність любові батьків, тісних емоційних зв'язків з ними. Мотивацією раннього початку статевого життя для дівчат з таких сімей часто стає бажання знайти кохання. В цих випадках дівчата іноді легко потрапляють у тенета секс-бізнесу, злочинних груп чи окремих осіб, наркоманії, алкоголізму. Притаманний дівчатам більший ступінь адаптивнос-гі, лабільності, навіювання обертається неможливістю повернутися до нормальних людських стосунків та повноцінного життя. Таким чином, зростання за кількістю та якістю проблемних моделей жіночої соціалізації в умовах великого міста - ознака сучасності. Це вимагає пошуку шляхів вирішення на основі прогресивних ідей вітчизняного та зарубіжного досвіду.
Перспективними у розв'язанні проблем жіночої соціалізації з урахуванням особливостей жіночої психології, реакцій на кризовий соціум є створення умов для розвитку особистості, її самореалізації, самовизначення, а також профілактика негативних явищ.
7. Інтеграція України в європейський простір передбачає виявлення і водночас творче використання ефективного зарубіжного досвіду з урахуванням етнонаціональних, соціально-економічних та соціокультурних особливостей. Це зумовлює доцільність подальшого об'єктивного вивчення власного та сучасного зарубіжного досвіду створення і функціонування системи соціальних служб, виявлення прогресивних ідей, обгрунтування їх творчого використання в Україні.
Узагальнення сучасного зарубіжного й вітчизняного досвіду дало змогу запропонувати для практики 10 моделей соціальних служб для жінок, а саме: притулки для жінок-жертв домашнього насильства; телефонна служба "Жінки - насилля -інформація"; багатопрофільні жіночі центри; соціальні служби для неповних сімей;
центри планування сім'ї та сімейного виховання; центри допомоги молодим матерям;
окремі програми професійної підготовки жінок; соціальні та освітні програми для жінок-в'язнів. У сучасних умовах ефективно використовуються можливості державних та недержавних структур, накопичено великий досвід розв'язання багатьох складних жіночих проблем психолого-педагогічними та соціальними методами. Провідним компонентом більшості програм соціальної допомоги жінкам є освітні програми чи підпрограми, спрямовані на забезпечення нових знань, зміни у свідомості та поведінці особистості. Поряд з цим соціальні служби також сприяють задоволенню потреб у спілкуванні, в інформації, сприяють розвитку особистості.
Ініціатива створення багатьох соціальних служб належала самим жінкам. Принцип самодопомоги був і залишається одним з основних в організації та діяльності системи соціальних служб для жінок. У вирішенні жіночих проблем зростає роль неурядових організацій. При підтримці держави, громадськості вони реалізують свої соціальні програми, створюють недержавні соціальні служби для жінок.
8. Система соціальної роботи з жіночою молоддю в Україні тільки починає формуватися в умовах вкрай недостатнього фінансування, відсутності кваліфікованих фахівців, методологічної та методичної нерозробленості проблеми, дефіциту наукових та інформаційно-методичних видань, збереження у певної частини керівників (серед яких переважну більшість становлять чоловіки) застарілих стереотипів щодо важливості вирішення жіночих проблем. При всій оригінальності і окремих позитивних результатах вітчизняних напрацювань створення в Україні системи спеціалізованих служб для жінок поки що є тільки перспективою. Але з перших днів діяльності Українського державного центру соціальних служб для молоді (1993) і підпорядкованих йому регіональних структур за ініціативою і участю автора було започатковано напрям "Соціальна робота з жіночою молоддю", який з появою Державного Комітету у справах сім'ї та молоді був визнаний одним з пріоритетів.
Розроблені та апробовані автором моделі соціальної роботи з жіночою молоддю, а також проведені семінари, дискусії, круглі столи, підготовлені науково-методичні та інформаційні матеріали сприяли появі соціально-педагогічних технологій в інших регіонах України. В 12 областях діяли Вечірні жіночі гімназії, була створена мережа клубів для дівчат. Розроблено окремі проекти, мета яких полягала в наданні психолого-педагогічної допомоги дівчатам з "груп ризику" (вихованки шкіл-інтернатів та дитячих будинків, одинокі матері, жінки в депресивних станах). В останній час новим напрямом діяльності соціальних служб стала робота з попередження залучення дівчат до секс-бізнесу при виїзді на роботу за кордон.
Концепції, ідеї, обгрунтовані автором, використано у створенні Асоціації Гайдів України, яка за досить короткий час увійшла до світового жіночого та молодіжного руху. За ініціативою автора гайдами було розроблено і здійснено при підтримці міжнародних донорів інноваційний для України соціальний проект "Народитись жінкою: виклик життю", яким передбачалося створення сервісних центрів для неповнолітніх та молодих одиноких мам у чотирьох регіонах України. Проект підтримали органи місцевого врядування, Державний Комітет у справах сім'ї та молоді. За змістом і за принципами реалізації його можна оцінювати як нову сторінку в соціальній роботі з жіночою молоддю. Було також обгрунтовано доцільність відкриття відділень соціальної роботи на базі окремих педагогічних коледжів та університетів
9. Освіта, як один з найважливіших інститутів соціалізації, має особливе значення для жінок і визнається чинником сталого розвитку. Додаткові можливості жіночої освіти для успішної соціалізації полягають у : а) забезпеченні оволодіння знаннями на рівні сучасних стандартів; б) допомозі своїм вихованкам у визначенні сфери майбутньої професійної діяльності ще у шкільні роки, а також у формуванні психологічної готовності до успішної роботи в ній; в) розвитку здібностей та нахилів вихованні вільної особистості з розвиненим почуттям гідності, вірою у власні сили, незалежністю; г) підготовці жіночої молоді до життя в суспільстві, забезпеченні соціальної грамотності, стимулюванні її активності, що в подальшому забезпечуватиме додаткові можливості для самореалізації; д) врахуванні психофізіологічних особливостей, зумовлених статтю. Проектуючи та використовуючи педагогічні технології, жіноча освіта орієнтується саме на дівчину, її сприйняття, логіку, рівень фізичного та духовного розвитку, інтелектуальні й творчі здібності. Вона спрямована на допомогу кожній дівчині в реалізації власного потенціалу, встановленні для себе більш високих завдань у всіх життєвих сферах, усвідомленні своєї унікальності та її збереженні на користь собі й суспільству; е) впровадженні спеціальних програм для особливих категорій жінок (жінки середнього віку, самотні матері, засуджені та ін.), зорієнтованих на вирішення життєвих проблем, складних ситуацій, підвищення шансів на виживання та поліпшення матеріального становища.
Наведений у дисертації матеріал у поєднанні зі спробами автора відродити жіночу освіту (у тому числі в експериментальних авторських моделях Вечірньої жіночої гімназії та Київського жіночого ліцею) доводять, що не лише у зарубіжній практиці, а й у національному контексті моделі жіночої освіти можливі й доцільні. Автором була підготовлена і концепція створення Вищих жіночих курсів на базі Київського Слов'янського університету, але з певних причин ця ідея не втілена в життя.
На нашу думку, доцільним є створення експериментального майданчика АПН України на базі школи-інтернату № 13 м. Києва, що сприяло б продовженню розпочатої науково-дослідної роботи, результати якої матимуть значення як для педагогічної практики, так і для практики соціальної роботи.
Особливу роль відіграють програми "уповноваженої освіти", що спрямовані на тендерне виховання, формування готовності до побудови міжстатевих відносин з визнанням прав жінки, створення рівних можливостей для розвитку особистості шляхом ознайомлення представників обох статей з тендерними проблемами.
10. Здійснене дослідження дає змогу сформулювати деякі пропозиції і рекомендації щодо удосконалення соціально-педагогічної роботи з жіночою молоддю в Україні в умовах великих міст.
На рівні органів державної влади та управління: сприяти розвитку та вдосконаленню соціально-педагогічної роботи з жіночою молоддю на основі розробленої концепції, що узагальнює прогресивні ідеї історичного і сучасного вітчизняного та зарубіжного досвіду, враховує регіональні особливості; доцільно розробити та реалізувати національну і регіональні цільові програми "Жіноча молодь", спрямовані на:
відродження національних традицій жіночого виховання, визнання та законодавче закріплення права на існування освітніх закладів для дівчат;
розширення мережі соціальних служб, зорієнтованих на соціальну профілактику, надання соціальної допомоги та послуг, соціальну реабілітацію жіночої молоді, ефективність діяльності яких підтверджується вітчизняним досвідом;
підтримку та використання потенціалу неурядових жіночих і молодіжних організацій, які можуть виступати партнерами держави у розв'язанні жіночих проблем, сприяти самореалізації особистості, залученню жіночої молоді до вирішення власних проблем; організацію спеціальної підготовки управлінських кадрів, соціальних працівників, освітян, працівників органів охорони здоров'я, правоохоронних органів та інших фахівців, професійна діяльність яких пов'язана з жіночою молоддю, а також батьків, представників громадськості;
створення науково-дослідних структур (центрів, лабораторій, секторів тощо) з метою вивчення процесів у середовищі жіночої молоді, аналізу й узагальнення зарубіжного та вітчизняного досвіду, розробки науково обгрунтованих рекомендацій з проблем жіночої соціалізації;
видання в Україні наукової бібліографії з проблем жінок, а також створення інформаційних центрів із сучасними інформаційними технологіями; заснування просвітницьких видань, журналів, сторінок, рубрик теле- і радіопрограм для дівчат-підлітків, які вели б зацікавлену компетентну розмову, допомагали у розв'язанні складних проблем соціалізації, у створенні цілісних уявлень про сучасний світ, стан та роль жінки в ньому;
введення до державної статистики, показників, пов'язаних із фактором статі, зокрема до статистики Міністерства освіти. Міністерства внутрішніх справ, Міністерства праці та соціального захисту, Державного Комітету у справах сім'ї та молоді.
На рівні соціальних служб для молоді та неповнолітніх:
будувати роботу з жіночою молоддю на пріоритетності принципів профілактики негативних явищ та самодопомоги, створення умов для розвитку, реалізації творчого потенціалу дівчат та молодих жінок;
підтримувати розвиток лідерських якостей у дівчат та молодих жінок, стимулювати їх участь у роботі громадських організацій, волонтерському русі та русі доброчинності й милосердя; з цією метою проводити літні школи, семінари;
використовувати можливості освітнього компоненту соціально-педагогічних програм як форми надання соціальної та психолого-педагогічної підтримки; враховувати сукупність факторів, котрі в умовах великого міста впливають на процес жіночої соціалізації й зумовлюють появу багатьох проблем і особливих "груп ризику", в роботі з якими потрібні спеціальні соціально-педагогічні, медико-соціальні, психологічні технології та фахівці, обізнані з ними;
широко використовувати в своїй діяльності прогресивні моделі, соціально-педагогічні технології, що підтвердили свою ефективність у вітчизняному досвіді;
розвивати та зміцнювати зв'язки зі службами, що вирішують проблеми жінок, науково-дослідними центрами в Україні та за рубежем для прискорення адаптації та ефективного використання прогресивних ідей зарубіжного досвіду; ініціювати проведення міжнародних конференцій, семінарів, дискусій з актуальних питань соціальної роботи з жіночою молоддю, підготовки пропозицій в органи регіонального та державного управління щодо вдосконалення соціальної роботи з цією молодіжною підгрупою;
поліпшити інформаційно-методичне забезпечення фахівців, які працюють з жіночою молоддю.
На рівні закладів освіти:
у навчально-методичному забезпеченні враховувати, що творча реалізація принципу роздільного навчання створює додаткові можливості для формування жіночої особистості з розвиненим почуттям власної гідності, віри у власні сили, намаганнями до самореалізації у професійній діяльності, громадському житті. Саме цим зумовлюється доцільність створення експериментальних майданчиків у закладах освіти різного рівня, діяльність яких побудована на основі роздільного навчання;
перспективним напрямом є створення спеціальних навчальних закладів чи програм для окремих категорій жіночої молоді (наприклад, неповнолітні і молоді одинокі матері, молоді жінки з окремими потребами, жінки-безробітні, жінки-в'язні). Як свідчить сучасний зарубіжний досвід, саме освітні програми є гарантом підвищення шансів на інтеграцію в суспільство, досягнення економічної незалежності;
у процесі спільного навчання хлопчиків і дівчаток, юнаків і дівчат необхідно враховувати відмінності, що зумовлені статтю, у визначенні змісту освіти і виховання, методик викладання навчальних дисциплін, організації виховної роботи. Нагальною потребою є подолання дискримінації дівчат у процесі навчання, особливо при викладанні дисциплін природничого циклу, під час складання програм;
за прикладом Заходу в системі підготовки та перепідготовки кадрів освіти, спеціалістів соціальної роботи доцільно запровадити та розширити курси з гендерної проблематики ( "Фемінологія", "Соціологія сексуальних ролей", "Жінка в історії та сучасності", "Жіночі права як невід'ємна частина людських прав" та ін.) й відповідно доповнити програми з педагогіки, психології, соціальної роботи;
у практиці виховної роботи з дівчатами ширше використовувати зустрічі з жінками, які досягли конкретних успіхів у професійній діяльності, громадському житті і можуть служити зразками успішної самореалізації;
сприяти підвищенню педагогічної культури сімейного виховання, до участі у вихованні дівчат активніше залучати не тільки матерів, а й батьків.
Проведене дослідження є лише першим кроком у вивченні складної, актуальної та вагомої у теоретичному і практичному аспектах теми і не вичерпує всіх проблем соціально-педагогічної роботи з жіночою молоддю у великому місті. Подальшого вивчення потребують: процес формування особистості в умовах великого міста з урахуванням факторів впливу етно національних, культурних, сімейних традицій, навчального закладу, мікрорайону проживання, стану здоров'я, віку, системи життєвих цінностей, регіону. Актуальними також є дослідження організаційно-педагогічних умов ефективної діяльності закладів формальної та неформальної жіночої освіти, соціальних служб для жінок; соціально-педагогічної роботи з окремими підгрупами жіночої молоді (наприклад, неповнолітні мами, жінки із залежністю від наркотиків та алкоголю, жінки-хворі на СНІД, жертви насильства, одинокі молоді матері, жінки-інваліди, жінки-в'язні, а також дівчата-спортсменки, дівчата-відмінниці, дівчата-лідери та ін.), Є нагальна потреба у відпрацюванні поняттєво-термінологічного апарату, що розкриває якісні характеристики та складові процесу соціалізації жіночої особистості та соціальної роботи з жіночою молоддю.
Основний зміст дисертації відображено у таких публікаціях:
І. Монографії.
І.Лактионова Г.М. Социально-педагогическая работа с женской молодежью в крупном городе: теоретико-методические основьі - К.: Укр. центр духов. культурьі, 1998. - 326 с. - 19,07 авт, арк.
II. Науково-методичні посібники та брошури:
2.Соціальна робота / Соціальная педагогіка : (поняттєво-термінол. слов.). - К.:
Етносфера, 1994.- 118с.
3. Довіра і надія: Інформ.-метод. бюл./ Відп. за вил. Г.М. Лактіонова. - 1995.- №3.
-34с.
4. Вечерняя женская гимназия / Под общ. ред. Г.М.Лактионовой, А.АЛременко.-К.: Академпресс, 1994.- 80 с.
5. Актуальньїе проблеми социализации девушек-подростков : Сб. науч. ст. / Под общ. ред. Г.М.Лактионовой. - К.: А.Л.Д., 1995. - 104 с.
6. Лактионова Г., Григорьева Н., др. Социальньїе службьі для женской молодежи.
-К.: Академпресс, 1994. - С.36-98.
7. Лактіонова Г.М., Звєрєва І.Д., Єрмаков І.Г. Соціальна робота та реабілітаційна педагогіка на порозі XXI століття. - К.: ІнфоДРУК, 1998. - 32с. Ш. Наукові статті, тези:
8. Лактіонова Г.М. Сучасні міжнародні документи про завдання та зміст соціалізації жіночої молоді // Соціалізація особистості: 36. наук. пр. / За заг. ред. А-Й.Капської. - К., 1999. - Вил. 2. - С. 32-40
9. Лактионова Г.М. Сексуальнеє поведение женской молодежи как социально-педагогическая проблема // Наука і сучасність: 36. наук. пр. Нац. пед. ун-ту ім. М.П. Драгоманова. - К., 1999- 4.1. - С. 34 -41.
10. Лактионова Г. Процесе формирования женской личности в "знциклопедии феминизма" — работе Симоньї де Бовуар "Второй пол" // Наукові записки: 36. наук. ст. Нац. пед. ун-ту ім. М.П. Драгоманова / Укл. П.В.Дмитренко, І..М. Ковчина, Н.М. Скоробогатько.-К., 1999.-Ч.1.-С. 95-102
11. Лактіонова Г.М. Жінка і професія: парадокси буття // Професійно-техн. освіта.
-1999.-№3.-С.48-49.
12. Лактіонова Г.М. Підготовка дівчат до професійної діяльності: історико-педагогічний аспект // Педагогіка і психологія професійної освіти. — 1999. - №2. - С. 212-218.
13. Лактіонова Г.М. В класі тільки дівчата /'/ Шлях освіти. - 1999. - №2 - С. 30-33.
14. Лактионова Г. М. Творческий потенциал девочек-подростков: барьерьі в процессе формирования й развития // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: 36. наук. пр- К.; Запоріжжя.- Вип.10.- С.29-33.
15. Лактіонова Г., Братусь І. Традиції жіночої освіти у Великобританії // Шлях освіти. - 1997. - №4 - С.25-28.
16. Лактионова Г.М. Неформальнеє образование как фактор развития творческого потенциала подростков : (На примере авт. модели Вечер. жен. гимназии^ //Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: 36. наук. пр.- К.;
Запоріжжя. - Вип. 15.-С. 105-109.
17. Лактионова Г.М. Женское образование: право на настоящее, право на будущее //Практ. психологія та соціал. робота. - 1998. —№10. - С. 17-20.
18. Лактіонова Г.М. Закономірності і проблеми жіночої соціалізації в контексті психоаналітичної теорії Карен Хорні // Освіта на Луганщині. -1998. - № 3.-С.21-24.
19. Лактіонова Г.М. Програма діяльності центрів соціальних служб для молоді з реалізації напряму "Соціальна підтримка жіночої молоді" : (Жіноча молодь у світ. та нац. контекстах: актуал. завдання соціал. роботи) // Соціал. робота з молоддю в Україні.-К., 1997- С.47-53
20. Лактіонова Г.М. Що день прийдешній нам готує? // Світло. - 1998. - №12. -С.64-65.
21. Лактіонова Г. Жіноча молодь як об'єкт і суб'єкт соціальної роботи // Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв'язання : 36. наук. публ. УкрНДІ пробл. молоді за підсумками виконання наук. прогр. і проектів у 1993 p. - К.,1994. - Вип.З.- С.106-112
22. Лактіонова Г. Стать і проблеми соціальної адаптації старшокласників // Соціальна педагогіка і адаптивність особистості : Наук.-метод. вид.- Суми, 1994. -1994.- С.358-366.
23. Лактіонова Г.М. Цінності світу та світ цінностей старшокласників // Позашкільна педагогіка: пошук і проблеми: Матеріали Всеукр. наук.-пракг. конференції, 20-24 верес. 1994 p. / М-во освіти України. Ін-т систем, дослідж.- К., 1996.-С.19-24.
24. Лактионова Г.М. Крупний город как среда социализации : (Теоретико-методол. аспект) // Соціально-педагогічні та медико-психологічні заходи протидії вживанню наркогенних засобів неповнолітніми і молоддю.-К.,1995.- Вип.2. - С.16-31
25. Лактіонова Г. Старшокласниці - сьогодні, жінки XXI сторіччя - завтра // Соціально-педагогічні проблеми виховання дітей та молоді в національній системі освіти та шляхи їх вирішення: Матеріали наук.-практ.. конф. 22-23 січ. 1997 p. Дніпропетровськ. -1997- С.37-41
26. Лактионова Г. Проблемьі социальной адаптации женской молодежи // Проблеми соціального захисту молоді в умовах зміни соціально-економічних відносин:
Матеріали міжнар. наук.-практич. конф. 25-28 листоп. 1992 р.Диїв.—К., 1993:- C.I 18-120.
27. Лактіонова Г.М. Конфлікт між образами ідеальних і реальних чоловіків та жінок в уявленнях старшокласниць як віддзеркалення конфлікту статей в суспільстві // Конфлікти в педагогічних системах.: 36. доп.наук.-практ. конф. 20-21 трав. 1997 p. -Вінниця, 1997.-C.I 81-183.
28. Лактіонова Г.М. Громадсько-політична активність жінок в Україні: проблеми сьогодення і перспективи // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина української держави: Матеріали Всеук. наук. конференції 29-31 травня 1995 р.-К., 1995-С. 208-209.
29. Лактіонова Г.М., Звєрєва І.Д. Діти в скруті: альтернативи вирішення проблеми // Практ. психол. та соціал. робота. - 1998. - №3. - С.9-10.
30. Лактіонова Г. Молоде покоління обирає не тільки "Пепсі" // Нова освіта України. - 1994. - № 2. - С.34-36.
31. Лактионова Г.М., Зверева И.Д., Берштейн В.М. Центр социально-психологической поддержки детей й подростков // Соціальні служби для молоді : .(Теорія, методика і організація роботи). Вип.І. - К.,1992. - 64-80. Український НДІ
проблем молоді, 1992. - С.64-80.
32.Лактионова Г.М., Зверева И.Д., Турбина М.Д. Примерное положение о , "Телефоне доверия" для подростков й молодежи // "Телефон доверия": служба
телефонной зкстренной психологической помощи для подростков й молодежи (Сер.
Тосударственная молодеж. политика в России: документи, опьггьі, практика"). - М.,
1993.-С.9-31.
Лактіонова Г.М. Теоретико-методичні основи соціально-педагогічної роботи з жіночою молоддю в умовах великого міста. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук із спеціальності 13.00.05 - соціальна педагогіка, Інститут педагогіки АПН України, Київ, 1999.
Дисертація містить дослідження теоретичних і методичних основ соціально-педагогічної роботи з жіночою молоддю в умовах великого міста. На основі порівняльного аналізу різних теоретичних концепцій, міжнародної та національної статистики, результатів соціологічних та психолого-педагогічних досліджень обгрунтовані методологічні підходи до процесу соціалізації жіночої молоді. Визначено .сучасні тенденції, закономірності та особливості цього процесу, його актуальні ; проблеми з урахуванням впливу соціального середовища великого міста. Проаналізовано й узагальнено зарубіжний та вітчизняний досвід організації соціальної роботи з жінками. Розроблено й експериментальне перевірено авторські концепції та моделі, обгрунтовано основні напрями, зміст і форми організації діяльності соціальних служб для жіночої молоді. Здійснено історико-педагогічний аналіз вітчизняної та зарубіжної практики жіночої освіти, обгрунтовано її соціально-педагогічний потенціал.
Основні результати дослідження впроваджено у практику діяльності соціальних служб для молоді, закладів формальної та неформальної освіти для дівчат у м. Києві та в ряді регіонів України.
Ключові слова: соціально-педагогічна робота, жіноча молодь, гендерне виховання, урбанізація, соціалізація, соціальні служби для жінок, моделі соціальної роботи, жіноча освіта.
Лактионова Г.М. Теоретико-методические основи социально-педагогической работьі с женской молодежью в условиях крупного города. - Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени доктора педагогических наук по специальности 13.00.05 - социальная педагогика. - Институт педагогаки АПН Украиньї, Киев, 1999.
В диссертации впервьіе в Украине исследуются теоретические й методические основн социально-педагогической работьі с женской молодежью с учетом особенностей образа жизни в крупном городе. Теоретически обосновнвается Целесообразность введення в научньїй оборот термина "женская молодежь", определяются его содержание й характеристики. На оснований сравнительно-педагогического анализа различньїх теоретических концеїщий социализации женской личности, национальной й зарубежной статистики обосновьіваются закономерности, тенденции, особенности процесса в современньїх условиях. Междисциплинарньїй анализ позволил определить факторьі, влияющие на процесе социализации в крупном городе, вьіявить особенности некоторьіх проблемньїх моделей женской социализации й внчленить актуальньїе проблемн женской молодежи города на современном зтапе развития украинского общества.
С учетом зарубежного й отечественного опьгга организации й функционирования социальньгх служб для женщин представленьї конкретньїе модели социальньк технологий, способствующие решению жизненно важньїх женских проблем, а также обоснованн содержание, методьі, перспективньїе направлення социальной работьі. Разработаньї й зкспериментально проверенн авторские концепции й модели социально-педагогической работьі с женской молодежью в условиях крупного города. Обобщение результатов анализа деятельности государственньїх центров социальньк служб для молодежи в Украине свидетельствует, что работа с женской молодежью становится одним из приоритетньїх направлений в государственной системе ее социальной поддержки.
Разработка й внедрение в практику зкспериментальньк социально-педагогических авторских моделей, получивших поддержку й распространение в ряде регионов Украиньї, создали предпосьілки для теоретического й методического обоснования национальньк моделей социально-педагогической работьі с женской молодежью. Сформулирован вьівод о том, что образовательньїй компонент является обязательной составляющей всех социально-педагогических программ. Подчеркнуто, что формн женского образования обладаюг социально-педагогическим потенциалом.
Исследование процесса становлення й развития женского образования в России, Украине, Англии, СІЛА, результатьі зкспериментальной проверки авторских моделей й научно-методического обеспечения женского образования на современном зтапе развития общества доказьівают, что учебньїе заведення для девушек, действующие на основе принципа раздельного обучения, имеют полное право на существование не только в зарубежной, но й в отечественной педагогической практике. Они создают дополнительньїе возможности для успешной социализации, формирования женской личности й являются моделями социально-педагогической поддержки женской молодежи. Приобретаемьій йми опьіт по осуществлению учебно-воспитательного процесса с учетом психофизиологических й социокультурньїх половьіх отличий имеет важное социально-педагогическое значение.
Обобщениє результатов зтого исследования позволило сформулировать ряд вбшодов й рекомендаций для органов управления, социальньк служб для молодежи, а также для учебньк заведений, направленньїх на дальнейшее улучшение социально-педагогической работьі с женской молодежью.
Ключевьіе слова: социально-педагогическая работа, женская молодежь, геядерное воспитание, урбанизация, социализация, социальньїе служби для женщин, модели социальной работн, женское образование.
Galina M. Laktionova. The theoretical-methodical basis of social-pedagogical work with female youth in urban areas. - Manuscript.
The author is pursuing a scientific degree of Doctor of Pedagogical Science, specialization No. 13.00.05 - Social Pedagogy, the Institute of Pedagogy, Ukrainian Academy of Pedagogical Science, Kyiv, 1999.
The present thesis includes researches on theoretical and methodical bases of social-pedagogical work with female youth in urban areas. Methodological approaches to the process of female youth socialization were elaborated based on the comparative analysis of different theoretical conceptions, national and world statistics, the results of social and psycho-pedagogical researches. The author pointed out modem tendencies, regularities and distinctions of this process, its topical problems taking into account the influence of social environment in urban areas.
There has been analyzed and summarized foreign and national experience in organizing social work with women, the author's models have been developed. The major directions, content and forms of work of social services for female youth have been grounded as well.
The author provides historical and pedagogical analysis of foreign and national practice of women's education and reasons its social-pedagogical potential. The major results of the research have been put into practice by social service organizations for young people, institutions of formal and non-formal education for girls in the city of Kyiv and other regions of Ukraine.
Key words: social-pedagogical work, female youth, gender education, urbanization, socialization, social services for women, social work models, female education