Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Мінестерство освіти та науки,молоді та спорту України
Вищий навчальний заклад
Торговий коледж Запорізького Національного Університету
Реферат
На тему: «Милосердя і доброта - найбільші людські цінності»
Виконала:
студентка групи II курсу
групи Б 1 /12
Амелько Олена олександрівна
Перевірив: викладач
Сумма Анжела Петрівна
Запоріжжя 2013
ВСТУП
Пилип Орлик – державний і політичний діяч, дипломат, полководець,
публіцист, поет, полеміст, – без сумніву, належить до найбільш яскравих
постатей не лише української, а й загалом європейської історії першої полови ни ХVІІІ ст.
Пилип Степанович Орлик народився 21 жовтня 1672 — помер 24 травня 1742. Гетьман України (у вигнанні) в 1710-1742 роках.
Народився в м. Косут Ошмянського повіту на Віленщині (тепер територія Білорусії) в родовитій литовсько-чеській сім’ї. Батько Степан Орлик був військовим та служив на боці польського короля, загинув на 51-у році життя під час польсько-турецької війни в битві під Хотином у грудні 1673 року. Матір — Ірина Орлик (з українського роду Малаховських), охрестила сина за православним обрядом (батько був католиком).
Пилип Орлик навчався у єзуїтському колегіумі у Вільні, а також у Києво-Могилянській колегії, яку закінчив у 1694 році. Навчався на відмінно, проявив талант ораторства і поезії, цікавився філософією і літературою, добре володів українською, польською, церковнослов’янською, болгарською, сербською, латинською, італійською, німецькою, шведською, французькою, російською, старогрецькою, новогрецькою і ймовірно турецькою мовами.
План
Вступ
I.Гетьман-спадкоємець
II. Перша Українська Конституція
III. Боротьба за гетьманство
Висновок
Список використаної літератури
I.ГЕТЬМАН-СПАДКОЄМЕЦЬ
У 1698-1700 рр. Орлик служив консисторським писарем у канцелярії київського митрополита у Києві, потім у Полтавському полку, а потім став старшим військовим канцеляристом і регентом справами Генеральної військової канцелярії Війська Запорізького.
Вирішальну роль і в кар’єрі, і в житті Пилипа Орлика відіграв гетьман України Іван Мазепа, котрий для здійснення своєї державної програми шукав здібних співробітників і помічників, яким можна було б довіритися. Він не міг не помітити Пилипа Орлика з його розумною головою, доброю освітою, літературними здібностями, шляхетною душею, ентузіазмом і неймовірною працездатністю.
Пилип Орлик до глибини душі пройнявся ідеєю Мазепи. Водночас Орлику імпонувала сама особистість Мазепи, його винятковий розум, ерудиція, інтелігентність, витончена духовність, різноманітний досвід. Для молодого канцеляриста, а потім і генерального писаря гетьман завжди залишався вчителем. Написаний Орликом у 1695 р. панегірик на честь Мазепи не був даниною моді часів бароко, коли в панегіриках вихваляли можновладців. Це був щирий вислів відданості й пошани до Івана Мазепи. Ставши гетьманом України в еміграції, й на схилі свого життя Орлик завжди зберігав пам’ять про Мазепу як про великого українського патріота, людину виняткових здібностей.
У 1708 році Пилип Орлик взяв участь у повстанні І. Мазепи проти Російської імперії — Петра Першого — і перейшов на бік Карла XII. 27 червня 1709 року (після Полтавської битви) емігрував в Османські володіння.
За І. Мазепою до Бендер пішли близько 50 провідних представників старшини, майже 500 козаків із Гетьманщини та понад 4 тис. запорожців. Ці “мазепинці”, як їх часом називають історики, були першою українською політичною еміграцією. Вони і обирають 5 квітня 1710 р. (через півроку по смерті І. Мазепи) П. Орлика гетьманом України (у вигнанні). Обрання відбулося в присутності запорожців, генеральної старшини, козацтва, а також турецького султана і шведського короля.
Крім Орлика кандидатами на гетьманську булаву були Войнаровський Андрій (близький родич Мазепи) та Горленко Дмитро (прилуцький полковник). Але цих людей на козацькій раді майже ніхто не підтримав. Сам Карл ХІІ спочатку прихильніше ставився до родича Мазепи Андрія Войнаровського, але потім підтримав Пилипа Орлика.
10 травня 1710 року Карл ХІІ підписав формальний диплом “Diploma assecuratium pro Duce et Exercitu Zaporovienski” (“Диплом підтверджуючий про Вождя і Військо Запоріжське”), яким він затвердив П. Орлика гетьманом України.
II.ПЕРША УКРАЇНСЬКА КОНСТИТУЦІЯ
Намагаючись завоювати собі підтримку, в 1710 р. П. Орлик складає (за деяким джерелами — схвалює) “Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорізького” (“Pacta et Constitutiones legum libertatumqe Exercitus Zaporoviensis”), укладає зі старшиною та запорожцями угоду — документ, який пізніше дістав назву Конституція Пилипа Орлика — так звана Бендерська конституція, яку вважають першою українською Конституцією, а також однією із перших конституцій у Європі. Нею він зобов’язувався обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне й церковне відокремлення України від Росії у випадку, якщо він здобуде владу в Україні.
Повна назва документа — “Договір та Встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського між Ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між Генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами схвалені обома сторонами вільним голосуванням і скріплені найяснішим гетьманом урочистою присягою”. Сучасна поширена назва походить від скороченої латинської назви — Pacta et Constitutiones legum libertatumque exercitus zaporoviensis.
За оцінкою сучасних українських істориків, це перша європейська конституція в сучасному розумінні. У тексті документа її автори називають Українську державу Україною, Малою Руссю, Військом Запорізьким.
Найвищу виконавчу владу мали гетьман разом із Радою генеральної старшини (стаття 6). У період між сесійними зборами Генеральної Ради виконував її повноваження. Можливості гетьмана і його владні повноваження було значно обмежені статтями 6, 7 і 8. Відповідно до цих положень гетьман не мав права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику. Йому також було заборонено створювати якусь власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних. Для задоволення матеріальних потреб гетьманові виділялись певні рангові маєтності з чітко визначеними прибутками, проте ли.ше на час його перебування на посаді.
Конституція дає змогу усунути гетьмана від влади лише на підставі підозри в корупції, надає право малозабезпеченим не платити мита й збори, а якщо міський бюджет має перевитрати — Конституція зобов’язує керівників міста сплатити їх зі своєї кишені.
III.БОРОТЬБА ЗА ГЕТЬМАНСТВО
За підтримки Карла XII Орлик вступає в союз із кримськими татарами та Оттоманською Портою і 8 листопада 1710 року Туреччина, підтримуючи гетьмана Орлика, оголошує війну Російській імперії.
На початку 1711 р. Орлик розпочинає спільний похід запорожців і татар проти росіян в Україні. В поході взяли участь Туреччина, Кримське Ханство, Швеція та частина польського війська, яка підтримувала Лещинського. Шведський король брав на себе зобов’язання вести війну доти, поки Україна не буде звільнена від московського панування, а турки і татари обіцяли свою допомогу у цій боротьбі. Пилип Орлик дуже добре підготувався до походу. Він розсилав листи-універсали в яких закликав до повстання народу проти влади російського імператора. Народ же підтримав Орлика і один за одним міста Правобережжя переходили під владу гетьмана. П. Орлик також надіслав листа із закликом до боротьби гетьману Лівобережжя Івану Скоропадському, що дуже налякало російський уряд і Петра І
Проти полків Пилипа Орлика виступило військо під командуванням генерального осавула Г. Бутовича, яке було розбите в бою під Лисянкою. Гетьмана підтримав повсталий український народ. У березні 1711 року об’єднані війська під командуванням П. Орлика підійшли до добре укріпленої Білої Церкви, у якій перебував російський гарнізон. Розпочалася облога міста, але жоден із штурмів не був успішним, тому що гарнізон мав достатню кількість боєприпасів і сильну артилерію. Частина татарських загонів під проводом самого хана здійснили похід на Слобідську Україну. Такі дії союзників підривали авторитет П. Орлика серед українського населення.
Протягом наступних років Орлик із невеликою групою прибічників їздить від однієї європейської столиці до іншої в пошуках підтримки своєї справи. У 1714 році перебував у Молдавії, потім (1715) разом із частиною старшини скористався запрошенням Карла ХІІ і жив до 1720 року у Швеції, після чого вимушено відбув до Польщі (за іншими даними — до Німеччини, а згодом до Франції), де промешкав два роки. З 1722 року П. Орлик переїхав на територію Оттоманської імперії, де його фактично було інтерновано — на вимогу турецького уряду до 1738 року він оселився в Салоніках (Греція).
Проте він не припиняв пошуки підтримки у різних європейських державах (Франції, Англії, Польщі, Ватикану, Саксонії, Прусії та інших). Орлик неодноразово порушував питання про допомогу в справі відновлення української державності, продовжував бомбардувати французьких, польських, шведських і турецьких політичних діячів маніфестами про недолю України та разом із сином Григором планувати кроки, спрямовані на звільнення вітчизни від «московського ярма».
Надалі П. Орлик жив у Хотині, Серезі, по тому — в Чернівцях, Каушанах і Бухаресті. Згодом переїхав до Ясс, де помер 24 травня 1742 року.
ВИСНОВОК
В історії України діяльність Пилипа Орлика оцінюється по-різному
навіть найкращими представниками української історичної науки та
біографами гетьмана, хоча вони виявляють до нього шану. Його вважали
романтичним героєм типу Дон-Кіхота, який протягом усього життя був
вірний своїм ідеалам, перенісши всі випробування долі, боровся за ідею і
мав фантастичний оптимізм та високі моральні якості. І сьогодні його
мрія нарешті знайшла втілення. Українська незалежна держава стала
реальністю.
Шляхами свого батька пішов його старший син — Григорій, для якого
Франція стала другою батьківщиною і за інтереси якої він загинув 1759 р.
у званні генерал-лейтенанта при графськім титулі. Король Франції Людовик
XV з приводу його смерті писав, що він «втратив найгіднішого дворянина,
сміливого і видатного генерала... Граф Орлик помер так, як варто
помирати людині його походження, і гідності".
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ: