Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Кафедра соціології та соціальної роботи
Реферат
на тему:
«Великобританія»
Зміст
1.Загальна характеристика Великобританії
Великобританія (Об'єднане Королівство) – острівна держава, велика частина території якого розташована на двох великих островах, розділених водами Ірландського моря. Загальна площа Великобританії складає 244 017 кв. км. Столицею є Лондон.
Населення Великобританії складає більш 58 мільйонів чоловік. Національний склад: англійці більш 80%, шотландці 10%, валлійці (корінні жителі Уельсу) 2%, ірландці 2,5%. Великобританія - парламентська монархія, на чолі держави королева (король). З 1952 року цей титул належить Єлизаветі II. Законодавча влада належить двопалатного парламенту. Виконавчу владу здійснює уряд на чолі з прем'єр-міністром
Офіційно країна називається Об'єднане Королівство Великобританії і Північної Ірландії. У його склад входять чотири країни: Англія, Шотландія й Уельс, розташовані на острові Британія, і Північна Ірландія. Остання розташована на одному острові з Незалежною Республікою Ірландія. Таким чином, загальну сухопутну границю Великобританія має тільки з Ірландією. Валютою Великобританії є фунт стерлінгів. Час відстає від московського на три години
Основна частина жителів Великобританії (71,6%) сповідує християнство, більшість є прихильниками англіканської протестантської церкви. Приблизно 15% населення вважають себе атеїстами. Прихильники ісламу становлять 2,7%, індуїзму - 1%, іудаїзму - 0,5%, буддизму - 0,3%
З півдня Великобританія граничить із Францією найближчим і найбільш розвитим сусідом, що має з нею загальні водні границі. Основне сполучення між державами здійснюється через протоку Ла-Манш (британці називають її «Англійський канал»), по дну якого наприкінці двадцятого століття був прокладений тунель для швидкісного залізничного сполучення. До цього сполучення між двома країнами здійснювалося водним або повітряним шляхом.
Також найбільш близькими сусідами Великобританії є Бельгія і Нідерланди, значно далі розташовані Данія, Німеччина, Норвегія [ 1 ].
Історія розвитку cистеми соціального захисту у Великобританії.
Історія утворення в області соціальної роботи у Великобританії Утворення в області соціальної роботи у вищій школі Англії має довгу історію. Починається вона з курсів, що проводилися в університетах у першій половині минулого сторіччя. Уряд протягом 1930-х років починало й, пізніше, в 1940-х і 1950-х роках, розвивало спеціалізовані курси по охороні дитинства й добродійності аж до кінця 1960-х. Ці курси були з'єднані після 1971 року. Незабаром була сформована Центральна Рада для Утворення й Навчання в Соціальній Роботі (CCETSW) з метою розвити й затвердити професійне утворення в соціальній роботі. Безліч непорівнянних кваліфікацій бути з'єднано, і в 1972 році, після твердження Свідчення про Кваліфікацію в Соціальній Роботі (CQSW), для працівників патронажу була представлена стандартна кваліфікація. Цей крок забезпечував дворічні курси для абітурієнта без вищого утворення й один рік для тих, хто мав учений ступінь у соціальних науках. Всі курси включали польову практику. Вони були засновані в університетах і інших установах вищого утворення.
У Великобританії професійна підготовка соціальних працівників розпочалась із 90-х років ХІХ століття з лекційної і практичної роботи, пов’язаної з діяльністю Товариства благодійності в Лондоні. Та все ж заснування першого учбового закладу, професійно орієнтованого на соціальну роботу, відбулося в Амстердамі, де в 1899 році був відкритий перший у світі Інститут підготовки соціальних працівників. На початку ХХ століття в Європі і Америці вже діяло 14 шкіл соціальної роботи . У США цю професію зразу стали називати соціальною роботою, а в країнах Європи -соціальною медициною. З часом і в Європі перейшли до американського варіанту її назви, і тепер вона визнана у всьому світі.
Отже, професія соціального працівника отримала свій початок з благодійних організацій США і Європи. Завдяки своїй неформальній діяльності активісти цих організацій набули досвіду, який давав їм змогу не лише покращувати зміст соціальної допомоги, а й визначити напрямки на перспективу, розробляти наукові методи, започаткувати спеціальну підготовку кадрів.
Цікаві і давні традиції має соціальна робота в одній із територіальних частин Великої Британії — Шотландії.
Поява великої кількості установ пов.язана з політикою уряду і через це Шотландія продовжує відрізнятися від решти Великої Британії. Тому, щоб зрозуміти систему надання соціальних послуг в Шотландії, необхідно дослідити установи органів місцевого і центрального самоврядування у їх шотландських формах. Хоч Шотландія є повноправною частиною Об.єднаного Королівства, вона має власні політичні установи як на центральних так і на місцевих рівнях управління.
Причину появи і існування цих установ можна відслідковувати від часів підписання Союзу між Шотландією і Англією у 1707 році, тому що саме тоді були закладені основи теперішньої системи урядування в Шотландії. У 1707 році було започатковано розподіл між видами діяльності уряду (фактично діяли окремо Шотландський уряд і Британський). По суті, сфера Шотландії була визначена з оглядом на існування важливих соціальні установ та закладів, які були створені в Шотландії ще до підписання Союзу: церква Шотландії, правова система і система освіти. Їм було надано вічні гарантії в рамках Акту про Союз для того, щоб Шотландії не треба було приймати англіканізм, правову систему Англії і т.д. Так, важливі відмінності між Шотландією і Англією повинні були залишитися, зважаючи на той факт, що Шотландія в даний момент створила власний парламент і уряд (Scottish Executive).
Такі соціальні служби, які існували в часи підписання Союзу (якщо цей термін можна взагалі використовувати по відношенню до послуг, які тоді надавалися), існували переважно як один з видів діяльності церкви. Так, освіта і надання допомоги бідним були одним з напрямків релігійної діяльності і ефективно контролювалися церквою Шотландії. Той факт, що Шотландія мала власний релігійний істеблішмент означало, що практика з таких питань відділяла її від Англії і це допомагало утримувати соціальну політику непохитно в руках шотландських діячів.
В кінці 19 століття церква втратила більшість контролю над освітою і наданням допомоги бідним і віддала його державі, зокрема, органам управління місцевого уряду. Надання допомоги бідним перейшло у відомство до парафіяльних рад у 1845 році, і шкільні ради прийняли цю функцію від парафіяльних у 1872 році [ 2, с.85].
3. Великобританія у сфері соціального захисту та соціальної допомоги в країні.
Цікавим прикладом заміни пільг та різноманітних компенсацій якісними соціальними послугами для соціально вразливих категорій на основі персонального підходу є Велика Британія.
У Великобританії взагалі функціонує 150 державних соціальних служб з оцінки потреб та планування надання соціальних послуг, в обов’язки яких входить визначення потреб, призначення соціальних послуг, призначення соціальної допомоги. У країні налічується 31 000 постачальників соціальних послуг для дорослих, з яких близько 70% – недержавні або приватні постачальники соціальних послуг, 30% - комбіновані. 76% послуг надається на місцевому рівні.
Надзвичайно важливим питанням в даному випадку є управління ринком постачальників соціальних послуг. Усе ще пріоритетними у наданні соціальних послуг, незважаючи на тривалий досвід, понад 20 років, є відхід від інституційної моделі та організація догляду у громаді. Крім того, особлива увага приділяється наданню клієнтам більшої свободи при формуванні пакету соціальних послуг.
З метою забезпечення отримання клієнтами насправді потрібних їм послуг формуються системи різноманітних соціальних послуг, розробляються гнучкі схеми надходження грошей. Найстарішою у Великобританії з недержавних організацій є – Національне товариство попередження жорстокого ставлення до дітей (NSPCC). Організація була заснована близько 120 років тому, у 1884 році, у відповідь на жорстоке поводження з дітьми і розпочала свою роботу з підготовки та лобіювання спеціального закону про захист дітей. Основними напрямками роботи організації є: розробка чітких правил найму на роботу соціальних працівників для роботи з дітьми; урізноманітнення послуг та збільшення чисельності постачальників соціальних послуг для дітей; здійснення внутрішнього моніторингу дотримання стандартів якості соціальних послуг при роботі з дітьми; поширення застосування системи адвокації; розвитку систем забезпечення прав дітей; здійснення лобіювання та проведення кампаній з реформування законодавства; розробка системи моніторингу дотриманням прав дітей у школах; участь у розробці ефективної системи покарань за кривдження дітей.
У Великобританії практично немає будинків-інтернатів для дітей. Трапляються лише невеликі школи-інтернати. Поширеним є respite care – короткострокове проживання, найпопулярніша форма – прийомні сім’ї (в них утримується до 80 % всіх дітей, позбавлених батьківського піклування). Обсяг ж соціальної допомоги на дитину визначається індивідуально і залежить від комплексу індивідуальних потреб.
Соціальні служби у Великобританії надають різноманітні послуги. На прикладі міста Бірмінгем можна побачити чим займаються і як діють соціальні служби у Великобританії. При міській раді міста діє дирекція з питань дорослих та громад (соціальні служби), яка надає широкий спектр послуг. Основна аудиторія - діти та їх сім’ї, люди похилого віку, люди з труднощами в навчанні, люди з фізичними вадами, люди з проблемами психічного здоров’я. Дана дирекція тісно співпрацює із відділами охорони здоров’я, управліннями житлового будівництва і асоціаціями власників житла, школами та відділами освіти, службою апробації (нагляду за умовно засудженими), волонтерськими організаціями, поліцією, приватними особами, що надають платні послуги з догляду.
У Бірмінгемі діє багато соціальних служб, а також діє центр підтримки доглядальників, що є недержавною організацією, що надає підтримку особам, які здійснюють догляд за людьми з особливими потребами. Фінансується відбувається з місцевого бюджету. У Бірмінгемі таких людей багато, практично кожен 10 у місті когось доглядає. Даний заклад працює п’ять днів на тиждень (понеділок – п’ятниця) з 10.00 до 16.00 год., у штаті має 5 постійних працівників. Центр пропонує різноманітні послуги: місце для зустрічей, спілкування, консультування, здійснює консультування по-телефону, надає юридичне консультування оглядальників, надає психологічну підтримку, організовує щомісячні форуми для тих, хто здійснює догляд, на яких можна отримати поради професійних соціальних працівників.
У Великобританії існує розподіл функцій при наданні соціальних послуг різним групам клієнтів, і організацією надання соціальних послуг дітям опікується Департамент освіти і науки. Всього по країні діє 120 схожих центрів, вони є нецентралізованими, мають власні програми діяльності, що розробляються відповідно до місцевих потреб.
Соціальна робота у Великобританії має відповідати вимогам державних професійних стандартів соціальної роботи. Головні завдання працівників є: працювати з індивідуальними клієнтами, сім’ями, опікунами, групами та громадами з метою оцінювання їх потреб та обставин; планувати, проводити, переглядати та оцінювати практику соціальної роботи з індивідуальними клієнтами, сім’ями, опікунами, групами, громадами та іншими фахівцями; підтримувати індивідуумів у представленні їх власних потреб, поглядів та обставин; управляти ризиком індивідуумів, сімей, опікунів, груп, громад, самих себе та своїх колег; керувати та нести відповідальність, з проведенням супервізії та наданням допомоги у власній практиці соціальної роботи Вашої організації; демонструвати професійну компетентність у практиці соціальної роботи.
При підготовці соціальних працівників велика увага приділяється практичній роботі, перед отриманням кваліфікації вони мають відпрацювати 200 днів практики у 2 різних установах. У Великобританії також діє Комісія по інспектуванню соціального догляду, що здійснює перевірку діяльності усіх служб, як державних так і недержавних, що надають соціальні послуги у країні. [ 3 ].
4. Сучасні тенденції і перспективи розвитку соціальної роботи у Великобританії.
У Великобританії дослідники відзначають знижений статус і маргінальне положення соціальної роботи у вищому утворенні. Проблема, зокрема, полягає в організаційному оформленні й найменуванні предмета. Тільки чверть вузів визначила положення соціальної роботи у своїй структурі у вигляді факультету (або школи). Найчастіше соціальна робота існує як секція усередині факультету й тільки в п'яти випадках з 64 найменування «соціальна робота» винесено в назву факультету в «комбінованому титулі»: наприклад, факультет соціальної роботи й медицини.
У більшості випадків соціальна робота існує усередині факультету, у назві якого немає найменування соціальної роботи. Переважна більшість цих назв містять «соціальні науки», «соціальну політику» або «соціологію». Різниця між «старими» і «новими» (колишніми політехнічними) університетами видна в тім, що в нових університетах назви факультетів, у яких існує соціальна робота, куди більше загадкові, наприклад «Бізнес і адміністрування», «Менеджмент і професійне утворення» та інше. На думку британських дослідників, подібне обмеження свідчить про маргінальне положення соціальної роботи у вищому утворенні.
Таким чином, існує безліч варіацій того, як вузи вишиковують «карту знань» в області соціальної роботи. Дослідження показують, що соціальна робота не має ясного оформлення як предметна область у вищому утворенні й у більшості випадків віддається на волю адміністрацій факультету.
Звертаючись до існування соціальної роботи усередині факультетів, слід зазначити, що більшість відділень навіть усередині факультетів «соціальних наук» іменуються комбінованими титулами: наприклад, «Медицина й соціальна робота».
Питання, чи є соціальна робота наукою або мистецтвом, піднімався в академічному середовищі Великобританії наприкінці 1980-х років, але адресований був найчастіше зовні, а не усередину інституціональної системи вищого утворення.
Швидше за все, дихотомія «наука - мистецтво» відірвана від реальності й марна, але вона дозволяє виявити незгоду в поглядах на сутність соціальної роботи і її маргінальну позицію у вищому утворенні. Ця ж незгода виникає й при взаємодії соціальної роботи з іншими науками.
Взаємини між соціальною роботою й іншими науками визначаються скоріше як мрячні, неясні. Всі асоціації можна розділити на дві категорії: взаємодія між навчальними дисциплінами й між видами професійної активності.
Якщо враховувати різницю між «старими» і «новими» університетами, то більша кількість респондентів з «старих» університетів [9, с. 56] схильні згадувати лише взаємодію соціальної роботи з іншими навчальними дисциплінами, тоді як представники «нових» університетів визначають взаємозв'язок соціальної роботи переважно з іншими видами професійної активності. З академічних дисциплін найчастіше згадується соціальна політика, далі по частоті згадування випливають соціологія, психологія, право.
Зв'язок з іншими видами професійної активності насамперед починається, на думку респондентів, із предмета гігієни й здоров'я, потім треба робота в громаді й робота з молоддю та інше. Визначилася основна тенденція описати розвиток соціальної роботи саме як академічної області в тісному зв'язку із соціальними науками. Традиційно, утворення в області соціальної роботи розглядалося більшою мірою як міждисциплінарне знання, чим властиво самостійна дисципліна.
Більшість підручників містить загальні місця про філософію або цілях програми й фрази типу «підготовка для зміни миру» та інше. Програми мають мети оснастити студентів «стратегіями інтервенції» для роботи в «широкому спектрі соціальних агентств», що саме по собі виявляє провал між утилітарними курсами й академічними програмами, несумісними з реальними вимогами структури соціальної роботи. Лише меншість програм використовують категорії клієнтів або проблеми як основу для складання розкладу.
Утворення в області соціальної роботи у Великобританії в цей час переживає глобальні зміни.
У ході досліджень 2000-2001 років було визначено, яке число й розподіл студентів спеціальності соціальна робота у вузах і як це співвідноситься з іншими предметними областями. [3].
5. Аналіз сучасних підходів і структур у системі соціального захисту.
Сучасні тенденції розвитку соціального захисту значною мірою
обумовлені загальними особливостями й закономірностями світової
політичної трансформації. Глобалізаційні процеси, посилення економічної конкуренції, активізація міжнародних організацій, транснаціональних корпорацій, зростання взаємозалежності національних економік, – ці та інші фактори впливають на формування нових підходів та змін у сфері функціонування соціальної політики.
Глобалізація (від лат. globus – земна куля, глобус, куля, та англ.
global – світовий, всесвітній) визначається як загальноцивілізаційний
процес, який характеризується економічною, культурною, політичною
інтеграцією та уніфікацією. Глобалізація справляє величезний вплив
на всі сфери людського буття. Основними рисами цього процесу є
зміцнення зв’язків між найвіддаленішими точками планети, посилення
взаємозалежності країн і народів; поширення спільних для всього
людства технологій, культури, ідей, ціннісних орієнтацій, стандартизація законодавства; розподіл праці, міграція капіталу, людських та виробничих ресурсів в масштабах усієї планети; виникнення спільних для світового співтовариства проблем (економічних, екологічних, політичних тощо).
З процесами глобалізації пов’язана переоцінка ролі національної
держави як основного інструмента соціального захисту. Традиційно
соціальний захист асоціювався перш за все з державою, адже саме
його виникнення – це, по суті, проект національних держав,
пов’язаний із процесами державотворення.
Критичні періоди в історії певних країн вели до загострення
національного духу та проведення соціальних реформ, таких, як
«Новий курс» Ф. Рузвельта або створення системи соціального захисту
на поч. 40-хх рр ХХ ст. у Великобританії. Введення соціального страхування О. Бісмарком в 1883-1889 роках було логічним продовженням об’єднання Німеччини 1871 р. Соціальні програми завжди мали на меті не лише зростання добробуту громадян, а й формування політичної спільноти і почуття приналежності до певної громади. Поступове формування соціальної політики стало невід’ємною частиною процесів розбудови національної держави.
На сучасному етапі, у світлі глобалізації, надання соціальних послуг
перестає існувати тільки в межах певної держави, бути її особливою
прерогативою. Наявні тенденції до формування єдиної, глобальної
соціальної політики, суб’єкт якої – наднаціональне джерело. В цьому
розумінні національна держава діє як частина глобальної політичної
системи. Формується новий тип соціальної політики – наддержавний,
суб’єктами якої є такі структури, як Організація економічного
співробітництва і розвитку (ОЕСР), Світовий банк, Міжнародний
валютний фонд, Всесвітня торгова організація тощо.
Вплив глобалізації на соціальну політику, як правило, пов’язується
зі скороченням державного втручання в соціально-економічну сферу.
Ринкові підстави відіграють все більшу роль в державній та соціальній
політиці. Ця тенденція підкріплюється лінією, яку в питаннях соціальної політики займає Європейське Співтовариство. Її сутність – в
укріпленні позицій Європи та економічно активних індивідів, груп на
світовому ринку. Це стосується й інших наднаціональних утворень.
Так, Світовий банк вимагає від національних урядів забезпечувати
лише мінімальний рівень соціального захисту, а Всесвітня організація
торгівлі ініціює приватизацію медичного та соціального обслуговування.
Сьогодні в усіх європейських країнах можна спостерігати тенденції, що
ведуть до часткового «відступу» держави та відродження волюнтаризму.
Разом з тим, наукові дослідження про вплив різноманітних проблем
та тисків на європейські системи соціального захисту єдині в тому, що
вони демонструють надзвичайну пружність: реформуються, але не
спростовуються. Виникають нові стратегії, які спрямовані на обмеження вартості та активізацію програм соціальної допомоги. В той же час, незважаючи на те, що з боку світової громадськості підтримка головних сервісів добробуту досить висока, в порівнянні з більш ранніми показниками (до 1980-х рр.), зараз можна спостерігати тенденцію до відмови від їх беззастережної підтримки. З одного боку, скорочення програм загалом не схвалюється, але, з іншого, те ж саме можна сказати про ставлення до оплати додаткових податків та «соціальних контрибуцій», обов’язкових для підтримки сучасних стандартів соціального забезпечення. Негативне ставлення виявляється тоді, коли під час Соціальна і гуманітарна політика досліджень акцент переноситься з державної відповідальності за добробут людей на проблеми фінансування забезпечення.
Водночас, можна говорити про те, що соціальні витрати сьогодні
зберігають «статус кво»: існують саме в тому вигляді, який необхідний
урядам країн, щоб, з одного боку, не втратити підтримки електорату
(тобто відповідні програми не скорочуються), а з іншого, ці програми
й не посилюються через економічні ризики.
Основні соціальні проблеми на глобальному рівні пов’язуються з
нерівномірністю соціально-економічного розвитку країн, бідністю,
високим рівнем безробіття, складнощами економічного розвитку,
зростанням нерівності між країнами і всередині країн тощо. На
перший план виходять такі глобальні проблеми, як освіта, професійна
підготовка, здоров’я, безпека людини. В умовах процесів диференціації, поляризації світу, та інших проблем питання посилення ефективності існуючих механізмів соціальної політики набувають особливої актуальності.
Зміни у формуванні соціального захисту пов’язані також з
необхідністю вирішення таких проблем, як старіння населення в
індустріалізованих країнах, а в країнах з низьким рівнем розвитку –
його збільшення. Змінюється структура сім’ї: збільшується кількість
неповних сімей, що веде до збільшення попиту на такий напрям
соціальних послуг, як охорона дитинства.
Соціальна політика та соціальний захист як її складовий елемент
призначені пом’якшувати соціальні проблеми, запобігати їх загостренню.
Об’єктивна необхідність вирішення цих завдань обумовила відродження інтересу до цінностей соціальної державності.
У цілому, незважаючи на загальну тенденцію посилення економічних
чинників, соціальні пріоритети світової політики залишаються важливим стратегічним аргументом у політичному процесі. Соціальному захисту сьогодні відводиться особлива роль у вирішенні проблем сучасності, досягненні соціальної справедливості, суспільної злагоди в межах капіталістичної системи господарювання. Якщо на початку 80-х років головний аргумент проти розвитку соціального захисту базувався на тому, що забезпечення його високої якості коштує дорожче, аніж може дозволити економіка, так, наприклад, поширеною тезою було те, що соціальна політика в багатьох країнах створює перешкоди для економічного зростання, то сьогодні вже очевидним стало те, що «фіскальна криза» здійснення соціальної політики переглянута й переоцінена як на практиці, так і в теорії.
Таким чином, спільними для держав Європейського Союзу є
наступні підходи у сфері соціального захисту:
– значна роль держави в збереженні суспільного добробуту,
високий рівень соціальних видатків;
– зростання уваги до перевірки рівня нужденності для призначення
соціальної допомоги, що пов’язане з посиленням її адресного характеру;
– наявність великої кількості соціальних програм, які базуються
на страховій основі, впровадження ринкових відносин у систему
соціального страхування, поширення приватного пенсійного страхування;
– деінституціоналізація (відмова від великих стаціонарних
закладів) та децентралізація;
– підвищення ролі недержавного та приватного сектора
(«плюралізм» соціальних послуг), широке впровадження інновацій у
соціальній політиці;
– підтримка активної зайнятості, створення умов для реалізації
економічної ініціативи громадян.
Перспективи розвитку цієї сфери пов’язуються з формуванням
глобальної соціальної політики, яку будуть адмініструвати міжнародні
інституції. Продовжуватиметься процес децентралізації та переміщення відповідальності за добробут від держави до локальних та приватних агенцій. Держава в меншій мірі буде здійснювати соціальний захист як В. В. Дерега прямий постачальник, перевага буде надаватись «активній» політиці, а не наданню прямої допомоги громадянам.
Незважаючи на посилення економічних чинників, соціальній
політиці сьогодні приділяється особлива роль у вирішенні глобальних
проблем, досягненні соціальної справедливості, суспільної злагоди в
межах ринкової системи господарювання.
6. Порівняльна характеристика України та Великобританії у сфері соціального захисту.
Соціальний захист посідає чільне місце в соціальній політиці. Як
діяльність держави соціальний захист відноситься до одного із
напрямів соціальної політики поряд із такими, як зайнятість населення,
система охорони здоров’я, житлова політика, освіта тощо.
Вважається загальноприйнятим, що поширення терміна «соціальний
захист» пов’язане із прийняттям Закону про соціальний захист
(«Social Security Act») в 1935 році в США.
У буквальному перекладі термін «security» має декілька значень,
основні з яких: безпека, охорона, захист, забезпечення, гарантування.
У свою чергу «social» перекладається з англійської мови як «суспільний», «соціальний».
У цілому виокремлюється два основні підходи до поняття «соціальний
захист». Відповідно до першого підходу, соціальний захист трактується як широке поняття і стосується усієї соціальної сфери в державі. Соціальний захист у широкому розумінні включає соціальну допомогу, соціальні гарантії, соціальне страхування, а також заходи активного характеру (політика зайнятості, боротьба з безробіттям). Іншими словами, це діяльність держави, спрямована на забезпечення процесу формування і розвитку повноцінної особистості, виявлення й нейтралізацію негативних факторів, що впливають на неї, створення умов для самовизначення й ствердження у житті.
Під соціальним захистом у вузькому сенсі розуміють у першу
чергу певну, обмежену сукупність дій, спрямованих на надання
допомоги під час життєвих негараздів.
У Великій Британії – до всієї системи грошової допомоги, у материковій Європі (за термінологією МОП) охоплює всю грошову допомогу та охорону здоров’я, в деяких інших країнах означає здебільшого соціальне страхування. Звідси і розходження в трактуванні соціального захисту, які існують у західній літературі.
Метою соціального захисту є, з одного боку, надання кожному
можливості вільно розвиватися, реалізувати себе, свої здібності через
забезпечення гідного життєвого рівня, а з другого боку, дотримання
стабільності в суспільстві, соціальну солідарність, підвищення загального добробуту населення.
Отже, соціальний захист можна визначити як процес, діяльність
суспільно-політичних інститутів щодо підтримки гідного рівня
соціального добробуту людини в конкретних економічних умовах.
Однією з важливих функцій соціального захисту є уникнення
соціального ризику. Соціальні ризики – це обставини, що об’єктивно
порушують життєдіяльність особи, пов’язані з соціально-економічними проблемами.
Правовим підґрунтям визначення таких обставин є положення
законодавства щодо соціального захисту. За змістом найчастіше
виокремлюються такі соціальні ризики, як непрацездатність, безробіття
(часткове безробіття), втрата годувальника та малозабезпеченість.
За статтею 46 Конституції України право на соціальний захист
включає право на забезпечення громадян у разі повної, часткової
або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника,
безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в
інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним
страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств,
установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального
забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних
закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних
виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають
забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму,
встановленого законом.
Поняття «соціальний захист» закріплене конституційно. Разом з
тим термін «соціальне забезпечення», який широко використовувався
за радянських часів, продовжує знаходитися в науково-практичному
обігу і є центральною категорією права соціального забезпечення, яке,
в свою чергу, є невід’ємною складовою загальної системи національного права України.В. В. Дерега
Система соціального захисту – це інтегрована цілісність
соціального страхування, соціальної допомоги та гарантій, що
орієнтована на сталий людський розвиток.
Фундамент для формування системи соціального страхування в
нашій державі заклали Основи законодавства України про загально-
обов’язкове державне соціальне страхування, прийняті 14 січня 1998 р.
Цей Закон визначив принципи та загальні правові, фінансові й
організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального
страхування громадян в Україні.
Відповідно до Основ, загальнообов’язкове державне соціальне
страхування – це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає
надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення
громадян у випадку хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати
працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них
обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, встановлених законом. Законом також передбачено такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування: пенсійне; у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне; від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; на випадок безробіття та інші види страхування, передбачені законами України.
Суб’єктами загальнообов’язкового державного соціального стра-
хування є застраховані громадяни, а в окремих випадках – члени їх
сімей та інші особи, страхувальники і страховики. Застрахованою є
фізична особа, на користь якої здійснюється загальнообов’язкове
державне соціальне страхування. Страхувальниками за загально-
обов’язковим державним соціальним страхуванням є роботодавці та
застраховані особи, якщо інше не передбачено законами України.
Об’єктом загальнообов’язкового державного соціального страхування
є страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи (члена
її сім’ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального
забезпечення та соціальних послуг. Страховий ризик – обставини,
внаслідок яких громадяни та/або члени їх сімей можуть втратити
тимчасово або назавжди засоби до існування і потребують матеріальної
підтримки або соціальних послуг за загальнообов’язковим державним
соціальним страхуванням. Страховий випадок – подія, з настанням
якої виникає право застрахованої особи на отримання матеріального
Не менш важливим елементом системи соціального захисту є
державна соціальна допомога. Соціальна допомога – це одна з основних форм підтримки суспільством осіб, чиє матеріальне становище не відповідає загальноприйнятому рівню забезпечення або є нижчим межі забезпеченості, визначеної законодавством. Соціальна допомога буває державною, благодійною, гуманітарною, грошовою або натуральною тощо. Державна соціальна допомога – це гарантований державою рівень матеріальної підтримки громадян, тобто грошова виплата. Правові засади надання державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, а також надання державної соціальної допомоги на догляд визначає Закон України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам», який набрав чинності з 1 січня 2005 року.
Державна соціальна допомога в Україні регулюється низкою
законів, таких як «Про державну допомогу сім’ям з дітьми»; «Про
державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та
інвалідам»; «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим
сім’ям»; «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та
дітям-інвалідам» та ін.
Законом «Про соціальні послуги» від 19 червня 2003 р. визначено
основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг
особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують стороньої допомоги. Соціальні послуги – це комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя. Надання соціальних послуг здійснюють соціальні працівники та інші фізичні особи, які мають відповідну освіту і схильні за особистими якостями до надання соціальних послуг. До надання соціальних послуг можуть залучатися волонтери, діяльність яких регулюється відповідним положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.
Кваліфікаційні вимоги до соціальних працівників та інших фахівців,
які надають соціальні послуги, порядок їх атестації, визначаються
відповідними центральними органами виконавчої влади.
До суб’єктів, що надають соціальні послуги відносяться державні та
комунальні спеціалізовані підприємства, установи та заклади соціального
обслуговування, підпорядковані центральним, місцевим органам В. В. Дерега виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (державні та
комунальні суб’єкти), юридичні особи, створені відповідно до
законодавства, які не мають на меті отримання прибутку (недержавні
суб’єкти), фізичні особи.
Сфера надання соціальних послуг заснована на використанні та
розвитку всіх форм власності і складається з державного та недержавного секторів. До державного сектору входять суб’єкти, що надають соціальні послуги і знаходяться в державній власності, управління якими здійснюється центральними органами виконавчої влади. Комунальний сектор включає установи та заклади комунальної власності, які надають соціальні послуги і знаходяться в підпорядкуванні органів місцевого самоврядування. До недержавного сектору також відносяться громадські, благодійні, релігійні організації та фізичні особи, діяльність яких пов’язана з наданням соціальних послуг.Основними формами надання соціальних послуг є матеріальна
допомога та соціальне обслуговування. Матеріальна допомога надається особам у вигляді грошової або натуральної допомоги: продуктів харчування, засобів санітарії і особистої гігієни, засобів догляду за дітьми, одягу, взуття та ін. предметів першої необхідності, палива, а також технічних і допоміжних засобів реабілітації. Закон передбачає такі види послуг: соціально-побутові, психологічні, соціально-педагогічні, соціально-медичні, соціально-економічні, юридичні, послуги з працевлаштування, послуги з професійної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями, інформаційні та інші.
Соціальне обслуговування здійснюється шляхом надання соціальних
послуг: за місцем проживання особи (вдома); у стаціонарних
інтернатних установах та закладах; у реабілітаційних установах та
закладах; в установах та закладах денного перебування; в установах та
закладах тимчасового або постійного перебування; у територіальних
центрах соціального обслуговування; в інших закладах соціальної
підтримки (догляду).
Постановою Кабінету Міністрів від 14 січня 2004 р. «Про порядок
надання платних соціальних послуг та затвердження їх переліку»
платні соціальні послуги надають державні та комунальні підприємства, установи і заклади соціального обслуговування, юридичні особи, створені відповідно до законодавства, які не мають на меті отримання прибутку, та фізичні особи. Платні соціальні послуги повинні відповідати опису їх змісту і якості, наведеному в Державному класифікаторі соціальних стандартів та нормативів, а також діючим соціальним нормам і нормативам. До платних соціальних послуг віднесено: ведення домашнього господарства, Соціальна і гуманітарна політика придбання і доставка продовольчих, промислових та господарських товарів, медикаментів, книг і періодичних видань; організація харчування; транспортні, перукарські, з виконання ремонтних робіт, у користуванні послугами зв’язку, надання допомоги в оформленні документів та написанні листів, організація дозвілля, прання білизни та одягу тощо.
Важлива складова системи соціального захисту – державні соціальні
гарантії встановлюються з метою забезпечення конституційного права
громадян на достатній життєвий рівень. Правові засади формування та
застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих
на реалізацію основних соціальних гарантій, були визначені в Законі
«Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»,
прийнятому 5 жовтня 2000 р.
Державні соціальні стандарти – це встановлені законами, іншими
нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх
комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних
соціальних гарантій.
Державні соціальні гарантії – це встановлені законами мінімальні
розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення,
соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат,
встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які
забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.
Основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з
метою забезпечення конституційного права громадян на достатній
життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій
включаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір
пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри
державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.
Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом
існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму,
встановленого законом.
Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий
мінімум, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та
стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров’я та освіти.
Прожитковий мінімум визначається як вартісна величина достатнього
для забезпечення нормального функціонування організму людини,
збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також
мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору
послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних
потреб особистості.
Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з
метою:
– визначення механізму реалізації соціальних прав та державних
соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України;
– визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо
забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах та
фінансових ресурсів для їх реалізації;
– визначення та обґрунтування розмірів видатків Державного
бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих
бюджетів, соціальних фондів на соціальний захист і забезпечення
населення та утримання соціальної сфери.
На основі соціальних стандартів визначаються розміри основних
соціальних гарантій: мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за
віком, інших видів соціальних виплат і допомоги. Також державні
соціальні стандарти обов’язково враховуються при розробці програм
економічного і соціального розвитку.
Список використаної літератури.