Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Проведено дослідження 160 хворих (89 чоловіків та 71 жінка) з НППО у віці від 20 до 59 років (середній вік складав 46,5±3,1 роки). Для вирішення поставлених задач користувались Міжнародною класифікацією хвороб та проблем, які пов’язані зі здоров’ям 10-го перегляду та класифікацією Попелянського Я.Ю. та інш. (1989), у зв'язку з чим виділені наступні клінічні групи: група 1 - рефлекторні синдроми –(18,8%) осіб, група 2 - корінцеві синдроми –(60,6%) пацієнтів, група 3 - компресійно-судинні синдроми –(20,6%) хворих. Клінічний аналіз стану хворих був проведений із урахуванням локалізації дегенеративно-дистрофічного процесу в хребті, наявності гриж міжхребцевих дисків, їх розмірів та розміщення у просторі, строків захворювання, виду праці, що виконується, ступеня та виду обмеження життєдіяльності. Оцінювалась клінічна характеристика НППО, топічна діагностика морфологічних змін хребта з формуванням клініко-реабілітаційних груп (КРГ), визначенням реабілітаційного потенціалу та прогнозу.
В більшості випадків тривалість захворювання становила понад 10 років - 46,3% (12,73±2,1 роки). Основними провокуючими факторами були підняття вантажів, постійне фізичне перевантаження та переохолодження. Аналіз загострень дозволив встановити, що у 78,87% хворих І та ІІ груп загострення відзначались 1-2 рази на рік. Більшість хворих (53,9%) займались фізичною працею, яка відноситься до 3-го класу умов праці, 46,3% займались розумовою діяльністю 2-го та 1-го класів тяжкості.
Спондилографічне дослідження, КТ та МРТ проводили поодинці або у комплексі, що дозволило встановити діагноз остеохондрозу попереково-крижового відділу хребта в 100% випадків. Найбільш інформативною виявилась комбінація спондилографії та КТ або МРТ.
Остеохондроз при спондилографічному дослідженні характеризувався непрямими ознаками: сплощенням диска (зменшення висоти міжхребцевої щілини) у 86,5% обстежених; сплощенням і нерівністю замикаючої пластинки у 93,1%; ущільненням прилеглих відділів кістки, крайовими горизонтально спрямованими кістковими розростаннями у 66,8%; зміщенням суміжних тіл хребців (нестабільність ХРС) у 17,5% хворих.
При проведенні сподилографії у хворих I клінічної групи встановлено наявність ознак I стадії остеохондрозу (відповідно до класифікації Armstrong L., 1957) у 4,3% обстежених, до II стадії –у 14,4% хворих. Серед хворих II групи у 60,6%, а у 18,1% групи III були визначені ознаки II стадії остеохондрозу. У 2,5% пацієнтів групи III були визначені ознаки III стадії дегенеративно-дистрофічного процесу. Явища деформуючого спондильозу були виявлені у 63,1% хворих, в тому числі у 1,2%, 53,1% та 8,8% пацієнтів відповідно I, II та III клінічних груп. Спондилоартроз зустрічався у 79,3% хворих, з них у 3,7% I групи хворих, у 56,8% II групи, у 18,8% III групи хворих, які при спондилографічному дослідженні мали порушення конгруентності суглобових поверхонь, склерозування замикальних пластин хребця, розташованих нижче, наявністю крайових кісткових розростань в усі боки, взаємне сковзування суглобових поверхонь по осі суглоба, блокуванням суглоба. Нестабільність ХРС зустрічалась у 17,5% обстежених хворих. Вона спондилографічно підтверджувалась при проведенні функціональних проб за наявністю зниження висоти міжхребцевого диску з ознаками його дегенеративних змін, ретропозиції краніального хребця, тракційної шпори, що інколи супроводжувалось підвивихом в міжхребцевих суглобах.
Згідно з даними КТ і МРТ, у обстежених хворих виявлені різні за локалізацією та рівнем грижі дисків. Частіше зустрічались форамінальні (48,5%), дифузні (36,6%), у 10,9% - парамедіанні грижі, тільки у 4% випадків зустрічались медіанні грижі міжхребцевих дисків. Проведені дослідження дозволили встановити, що із 45 хворих, які перенесли операції дискектомії, у віддаленому післяопераційному періоді у 60% мала місце вагома спондилогенна патологія, в тому числі: рецидиви зміщення дисків у 24,4%, рецидив зміщення диска і нестабільність в сусідніх сегментах у 4,4%, рецидив зміщення диска та наявність зміщення дисків в сусідніх сегментах –у 11,1%, наявність зміщення дисків в сусідніх сегментах у 4,4%, нестабільність в прооперованому сегменті у 15,5%. У 22,2% хворих діагностовано остеохондроз без наявності зміщення дисків або нестабільності. Крім того, у 8,9% хворих виявлено спайково-рубцевий процес в хребетному каналі, з його стенозом, у 4,4% –компресія дурального мішка.
Кількість та вид післяопераційних ускладнень насамперед залежали від локалізації та різновиду дискогенної патології, тривалості захворювання до оперативного втручання, характеру та тривалості операції, типу розрізу, залучення чутливих до болю структур в ході операції, якість післяопераційного догляду. За характером оперативного втручання у 91% хворих була зроблена дискектомія через ламінектомічний доступ: на рівні L-5 42,2% випадків, на рівні L-S - 44,4% випадки, на рівні L-4 - 4,4%. У 64,4% хворих була зроблена пластика жовтої зв’язки. Мікрохірургічні операції були виконані лише у 8,9% хворих (мікродискектомія та лазерна вапоризація диска).
Більшості хворих (77,8%) оперативне лікування було виконане при тривалості хвороби більше 5 років (таким чином хворі мали стійкий неврологічний дефіцит. Переважна більшість хворих мали до оперативного лікування прогностично несприятливі фактори (тривалість захворювання більше 4-х місяців, двобічна радикулярна симптоматика, наявність вегетативного компоненту болю тощо). От же, невірне визначення показань, недооцінка скарг, проведення розширеної інтерламінектомії з видаленням суглобових відростків, активний кюретаж порожнини міжхребцевого диска з ураженням замикаючих пластинок, травматизація зв’язок призвело до розвитку спондилогенних ускладнень в післяопераційному періоді.
Використання термотопографії дозволило діагностувати вегетативно-судинні порушення у 92% обстежених. Чіткої кореляції між температурною асиметрією (0,8-1,4ºC) та клінічними групами не простежувалось. У 98% випадків при НППО спостерігались зміни інфрачервоного випромінювання на нижніх кінцівках та, як правило, зниження температури реєструвалось на хворій кінцівці, причому “холодна ділянка” відповідала зоні іннервації ураженого корінця. Термоасиметрія (ΔТºС) на попереково-крижовому рівні склала у I-й клінічній групі –,0±0,05ºC; у II-й –,4±0,09ºC; у III-й –,8±0,04ºC; на рівні гомілки у I-й групі –,7±0,04ºC; у II-й –,2±0,08ºC; у III-й –,8±0,3ºC; на рівні стопи - у I-й групі 0,9±0,02ºC; у II-й –,6±0,07ºC; у III-й 0,6±0,03ºC. Простежувалась чітка тенденція до зростання температурної асиметрії у випадках посилення больового синдрому. Ця закономірність найбільш чітко проявлялась у хворих II та III груп (0,4-0,8±0,2ºC). Залежно від локалізації та характеру ураження визначені кількісні і якісні відмінності термографічної картини. Ділянки гіпертермії переважали на рівні ураження в проекції хребта та паравертебрально і гіпотермії в ділянці іннервації ураженого корінця, навіть до симптому “термоампутації” при ураженні кількох корінців. Простежена чітка тенденція до зростання температурної асиметрії у випадках посилення больового синдрому.
Електроміографічними (ЕМГ) критеріями оцінки стану нервово-м`язового апарату є закономірні зміни електрогенезу м`язів у вигляді зниження амплітуди інтерференційної кривої, або повного електричного мовчання, збільшення коефіцієнту асиметрії однойменних м`язів, порушення їх синергічної взаємодії, зростання часу розповсюдження імпульсів по м`язу. Проводилась оцінка якісних та кількісних показників м’язового електрогенезу. Аналіз отриманих даних показав наявність порушення нейропровідності по n.tibialis (над m.biceps femoris) зареєстровано у 25% випадків; n.femoralis –у 32,4% і по n.peroneus profundus і n.tibialis (над m.gastrocnemius) –у 57,7% випадків, що свідчить про найбільш часте ушкодження сегментів L-S. Амплітуда коливань потенціалу в пробах з максимальним довільним скороченням над переднім великогомілковим мязом у середньому склала 12046 мкВ, двоголовим мязом стегна –44 мкВ, переднім великогомілковим –30 мкВ, гомілковим –25 мкВ. Коефіцієнт асиметричності електрогенезу склав 140-400% (в нормі –%). При цьому у 80% хворих ритм коливань потенціалу помітно не зріджувався і форма окремих осциляцій залишалась нормальною (ЕМГ I типу за Юсевич Ю.С.). У 20% обстежених в стані спокою і при синергічних змінах тонусу відмічалась присутність потенціалів фасцикуляцій, при тонічній пробі було зареєстровано послаблення амплітуди і зниження частоти коливань потенціалу (II типу ЕМГ за Юсевич Ю.С.). Посилення синергічної реакції виражалось у збільшенні КС до 15-35% (в нормі –%). Міжгруповий аналіз результатів показників ЕМГ показав, що у пацієнтів I групи зниження біоелектричної активності мязів, а відповідно і порушення нейропровідності, було зареєстровано в меншому відсотку випадків, ніж у представників II та III групи. Із застосуванням методу визначення вірогідності різниці середніх величин за критерієм t встановлено, що розбіжність в показниках кількості випадків зниження електрогенезу вірогідна над m.biceps femoris (t>7,5) і над m.gastrocnemius (t>3,4) в I і III групах. Статистично вірогідної різниці між обстеженими I і II груп встановлено не було (Р>0,05). Кореляційний і факторний аналіз виявив чітку пряму взаємозалежність між амплітудою інтерференційної кривої і порушенням рухової функції (r=0,44, p<0,05), та відсутність зв'язку між кількістю хворих з больовими синдромами різного ступеню, пряму залежність між амплітудою інтерференційної кривої та ступенем визначеності порушення рухової функції.
Зміни на реовазограмі виявлені у 18,3% хворих (із них у 98% за рахунок підвищення тонусу артеріол), відповідно в 10% випадків у I групі, в 17,2% - у II, в 27,2% випадків –у III та стосувались здебільш судин середнього і дрібного калібру. Зниження швидкості розповсюдження пульсової хвилі (ШРПХ) і модуля пружності судин м'язового типу було визначено у 2,1% хворих I групі, 86,2% - II та 75% III групи.
Порушення мікроциркуляції, за даними капіляроскопії, зареєстровано у всіх хворих. Помірні та виражені зміни (спастичний, атонічний та спастико-атонічний синдроми) виявлені у 87,3%, легкі –у 12,7% хворих. Переважав спастичний синдром (53,5%, 65,5% та 53,4% відповідно в групах І, II та III), спастико-атонічний синдром відмічено у 13,6%, 13,7% та 35,0% хворих I, II та III груп, атонічний синдром виявлений у відповідно 32,9%, 20,8% і 21,6% пацієнтів клінічних груп. Аналіз отриманих результатів показав більше зниження еластичності судинної стінки (за даними ШРПХ) та характеристик капілярного русла у хворих груп ІІ та ІІІ (р<0.05). Визначалась достовірна різниця показників у хворих I та III групи (t=2,9, р<0,05).
У значної частини хворих з НППО відмічалось погіршення показників нейропсихологічного тестування. Експериментально-психологічні проби виявили: зниження пам'яті у 80-96%, уваги у 46-80%; розумової працездатності у 46-96% випадків, серед яких переважали хворі II та III груп. Профіль особистості характеризувався підвищенням показників по шкалі істерії (78%), іпохондрії (76%) та психастенії (66%). Тип реагування на хворобу мав інтрапсихічну направленість у 70% випадків (тривожний - 28%, неврастенічний - 26% та іпохондричний 14%). Кореляційний аналіз не виявив тісного зв’язку між результатами нейропсихологічного тестування та ступенем тяжкості стану хворих з НППО. Але проведення нейропсихологічного тестування ми вважаємо необхідним для складання індивідуальних реабілітаційних програм.
При вивченні динаміки інвалідності хворих з НППО за даними медико-експертних справ встановлено, що при останньому огляді у МСЕК, в порівнянні з первинним оглядом, знизилась питома вага тяжкої інвалідності: І групи з 0,8% до 0%, ІІ групи –з 51,7% до 27,5% (на 24,2%), та зріст рівня ІІІ групи інвалідності –з 47,5% до 72,5% (на 25.0%). По м. Дніпропетровську розподіл хворих, що вперше визнані інвалідами в 1999 –роки з локалізацією патологічного процесу в поперково-крижовому відділі становив відповідно 81,7%; 84,7% та 87,6% для І, ІІ та ІІІ груп інвалідності.
Медико-соціальна експертиза хворих з НППО базується на медико-біологічних критеріях, які визначені класифікацією Попелянського Я.Ю.(1989). Вони враховують форму та характер клінічних проявів, ступінь їх вираженості, особливості перебігу захворювання, ступінь функціональних порушень хребта в залежності від стадії, форми дегенеративно-дістрофічних змін хребта, обмеженні життєдіяльності з урахуванням виду життєдіяльності та ступеня його обмеження, клінічному прогнозу, реабілітаційного потенціалу в залежності від клініко-реабілітаційної групи, ефективності лікування, та також від індивідуальних особливостей фізичного розвитку та соціальних факторів: професії та кваліфікації хворого, важкості праці, яка виконується, характеру виробничого процесу та умов де він відбувається, протипоказань до праці та можливості раціонального працевлаштування, віку хворого.
Особливе значення в МСЕ має обмеження життєдіяльності: порушення здібності до повсякденної діяльності, здатності організму здійснювати діяльність способом і в рамках, звичайних для людини; здатність людини забезпечувати своє існування, існування інших членів суспільства та всього суспільства у цілому шляхом навчання, спілкування, орієнтації, пересування, самообслуговування, контролю за своєю поведінкою, участі у трудовій діяльності. Також важливим для експертизи є наявність несприятливих факторів виробництва: значне фізичне перевантаження, підняття важкостей, переохолодження, тривала вимушена робоча поза, нахили тулуба, які можуть викликати погіршення перебігу хвороби. Таким чином, наявність несприятливих факторів виробництва, при рівних функціональних порушеннях, по-різному впливає на винесення експертного рішення.
Для визначення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності нами враховувались також основні соціальні критерії: тяжкість виконуваної праці, професія, освіта, вік, можливості перекваліфікації, працевлаштування, сімейний стан. Не виявлено різниці в стані життєдіяльності серед осіб з різним соціальним статусом: відсотки інвалідів та не визнаних інвалідами серед робітників і службовців склали відповідно 53,7% і 46,3% та 52,4% і 53,6%. У осіб, які виконували більш важку працю (3 класу) життєдіяльність була обмежена значно частіше, ніж серед осіб, які виконували більш легку працю (2 класу) –% та 38% (р<0,05). Оцінка життєдіяльності хворих з різними неврологічними синдромами ОХ показала наявність більшого обмеження у хворих з компресійно-судинними синдромами, ніж з корінцевими синдромами (доля визнаних інвалідами складала відповідно 78,3% і 35,4% (р<0,05).
Ступінь обмеження життєдіяльності ми оцінювали у 4,4% осіб, які вже були визнанні інвалідами II, у 20,6% III групи, у 48,1% не визнаних раніше інвалідами та у 26,3% хворих внаслідок НППО, направлених без рішення МСЕК. Після обстеження були визнані інвалідами 50,0% хворих (в тому числі інваліди II групи - 3,8%, III групи 46,3%), 1,9% хворим були винесені рекомендації про подовження лікарняного листка; 48,1% пацієнтів не були визнані інвалідами. При НППО були встановленні такі причини інвалідності: загальне захворювання у 46,9% хворих; професійне захворювання у 3,1% хворих та відсотки втрати працездатності внаслідок професійних захворювань були встановлені 5% хворим не визнаним інвалідами.
Серед оперованих хворих залишились інвалідами 77,7%, в тому числі ІІ групи –,8%, ІІІ групи –,9%, що свідчить про наявність вираженої дискогенної патології, що є підставою розвитку неврологічних ускладнень, обмежуючих їх життєдіяльність. Аналіз структури неврологічних синдромів у прооперованих хворих показав перевагу компресійно-корінцевих синдромів (73,3%) над компресійно-судинними (26,7%). Останні були представлені у вигляді нижнього млявого монопарезу (8,9%), парапарезу (6,7%), пірамідного синдрому (11,1%).
Порівняльний аналіз стану життєдіяльності прооперованих (28,1%) та неоперованих (71,9%) з приводу зміщення дисків в попереково-крижовому відділі хребта хворих показав, що у оперованих життєдіяльність була обмежена більше, ніж у неоперованих. Відсоток інвалідів серед оперованих та неоперованих становив відповідно 77,1% і 49,3% (р<0,05), а працездатних –,9% і 50,7% (р<0,05). Більша кількість інвалідізованих пацієнтів обумовлена наявністю у оперованих більш важкої дискогенної патології, а також, рецидивів протрузії гриж дисків, нестабільності в прооперованому сегменті, які обумовлювали вагомі неврологічні ускладнення.
Відповідно до класифікації обмежень життєдіяльності за ступенем вираженості при неврологічних ускладненнях остеохондрозу попереково-крижового відділу хребта виділяли наступні типи обмежень: обмеження самообслуговання, здатності до самостійного пересування, здатності до праці.
При комплексній оцінці отриманих кількісних характеристик показників, які досліджувались, різні види обмеження життєдіяльності встановлені у 98,1% хворих. Серед них у 93,7% пацієнтів спостерігались обмеження здібності до самостійного пересування, у 87,5% - до самообслуговування, у 58,8% пацієнтів - працездатності. Порушення здатності до спілкування і навчання встановлені у 21,2% пацієнтів; порушення орієнтації та контролю за своєю поведінкою були виявлені лише у 3,7% хворих, що було пов’язано з порушеннями психоемоційної сфери. Таким чином, визначення критеріїв медико-соціальної експертизи обмежень життєдіяльності дозволило встановити кореляційний зв’язок між ступенем визначеності основних видів життєдіяльності, які порушуються при НППО та важкістю клінічного стану хворих.
Проведений кореляційний аналіз між балами по оціночним шкалам та провідними видами обмежень життєдіяльності встановив наступні особливості. Для хворих групи I при проведенні кореляційного аналізу встановлена кореляція між даними оціночних шкал та ступенем обмеження здатності до самостійного пересування –позитивна із балами за шкалою ВАШ (0,87, р<0,01), опитувальником Освестрі (0,87, р<0,01) та опитувальником Мак Гілла (0,63, р>0,05), негативна із балами за шкалою Ваделля (-0,71, р>0,05); здатності до самообслуговування –позитивна із балами за шкалою ВАШ (0,87, р<0,01), опитувальником Освестрі (0,93, р<0,005), опитувальником Мак Гілла (0,93, р<0,01), негативна із балами за шкалою Ваделля (-0,87, р<0,01); працездатності –позитивна із балами за шкалою ВАШ (0,87, р<0,01), опитувальником Освестрі (0,87, р<0,01), опитувальником Мак Гілла (0,53, р>0,01), негативна із балами за шкалою Ваделля (-0,45, р>0,01). Для хворих клінічної групи II при проведенні кореляційного аналізу встановлена кореляція між даними оціночних бальних шкал та ступенем обмеження здатності до самостійного пересування –позитивна із шкалою ВАШ (0,87, р<0,01), опитувальником Освестрі (0,87, р<0,01), опитувальником Мак Гілла (0,93, р<0,01), негативна із шкалою Ваделля (-0,91, р<0,01), здатності до самообслуговування - позитивна із шкалою ВАШ (0,87, р<0,01), опитувальником Освестрі (0,93, р<0,005), опитувальником Мак Гілла (0,93, р<0,01), негативна із шкалою Ваделля (-0,87, р<0,01), здатністю до працездатності –позитивна із шкалою ВАШ (0,87, р<0,01), опитувальником Освестрі (0,87, р<0,01), опитувальником Мак Гілла (0,93, р<0,01), негативна із шкалою Ваделля (-0,91, р<0,01). Для хворих клінічної групи III при проведенні кореляційного аналізу встановлена кореляція між даними оціночних шкал та ступенем обмеження здатності до самостійного пересування –позитивна із шкалою ВАШ (0,87, р<0,01), із опитувальником Освестрі (0,87, р<0,01), опитувальником Мак Гілла (0,93, р<0,01), негативна кореляція із шкалою Ваделля (-0,91, р<0,01), здатності до самообслуговування –позитивна із шкалою ВАШ (0,87, р<0,01), опитувальником Освестрі (0,93, р<0,005), опитувальником Мак Гілла (0,93, р<0,01), негативна із шкалою Ваделля (-0,87, р<0,01); працездатності позитивна із шкалою ВАШ (0,87, р<0,01), опитувальником Освестрі (0,87, р<0,01), опитувальником Мак Гілла (0,93, р<0,01), негативна із шкалою Ваделля (-0,91, р<0,01).
Згідно отриманих даних, медичними показаннями для встановлення стійкого обмеження життєдіяльності, яке відповідає III групі інвалідності є: помірно виражені обмеження пересування, самообслуговування, працездатності та навчання, спілкування внаслідок помірно виражених рефлекторних, корінцевого та корінцево-судинного синдромів, що підтверджується оціночними показниками бальних шкал: ВАШ (40–балів), шкали Ваделля (25–%), індекса Мак Гілла (15–бала). При цьому кількість балів за даними опитувальника Освестрі складає від 40 до 60.
Для встановлення II-ї групи інвалідності необхідна наявність у хворого виражених обмежень пересування, самообслуговування, працездатності, навчання та спілкування, внаслідок виражених рефлекторних, корінцевих та корінцево-судиних синдромів, що характеризується даними оціночних бальних шкал: ВАШ (60-80 балів), шкали Ваделля (35-37%), опитувальника Мак Гілла (25-34 бала), опитувальника Оствестрі від 60 до 80 балів.
В нашому дослідженні були відсутні пацієнти, які б мали ступінь вираженості обмежень життєдіяльності, що дають підстави для встановлення I групи інвалідності.
Після прийняття експертного рішення про групу інвалідності, визначення реабілітаційного потенціалу та реабілітаційного прогнозу складається індивідуальна програма реабілітації, де зазначаються конкретні заходи щодо реабілітації інваліда, передбачається їх послідовність, комплексність та терміни виконання, очікувані результати та критерії оцінки ефективності реабілітаційних заходів. Формування медичних реабілітаційних програм для хворих з НППО базується на уявленнях про патогенез патологічного процесу, його саногенетичні механізми, особливості патоморфологічного субстрату, характер неврологічних ускладнень. Як і при інших захворюваннях, при НППО основними принципами реабілітації хворих є: комплексність та сполученість дії на всі ланки патогенезу патологічного процесу; ранній початок, комплексність та послідовність впливу на різні механізми саногенезу відповідно періодам хвороби; сполучення медичної, психологічної та соціально-трудової реабілітації; комплексна дія на патоморфологічний субстрат і неврологічні синдроми.
Таким чином, проведені дослідження дозволили встановити зв’язок клініко-функціонального стану хворих з НППО та ступенем обмеження їх життєдіяльності за допомогою стандартизованих оціночних шкал, розробити нові критерії для визначення обмеження життєдіяльності при проведенні медико-соціальної експертизи, удосконалити принципи складання індивідуальних реабілітаційних програм для хворих цього контингенту.
ВИСНОВКИ
СПИСОК РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
АНОТАЦІЯ
Мороз О.М. Медико-соціальна експертиза та реабілітація хворих з неврологічними проявами остеохондрозу поперекового відділу хребта. –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.15 –нервові хвороби. –Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України. –Київ, 2005.
На підставі клінічних, функціональних, спондилографічних, нейровізуалізаційних, нейропсихологічних особливостей у хворих з неврологічними проявами поперекового остеохондрозу були виділені та удосконалені критерії медико-соціальної експертизи обмеження життєдіяльності. Наведено теоретичне узагальнення та нове розв’язання існуючої проблеми, яка полягає у комплексному визначенні клініко-реабілітаційних груп, реабілітаційного потенціалу та реабілітаційного прогнозу у хворих з вертеброгенними ураженнями нервової системи. Показана роль стандартизованих оціночних бальних шкал для встановлення виду та ступеня обмеження життєдіяльності з урахуванням морфо-функціональних змін при неврологічних проявах поперекового остеохондрозу, які впливають на встановлення групи інвалідності та організацію реабілітаційного процесу.
Ключові слова: неврологічні прояви поперекового остеохондрозу, медико-соціальна експертиза, індивідуальна реабілітаційна програма.
АННОТАЦИЯ
Мороз Е.Н. Медико-социальная экспертиза и реабилитация больных с неврологическими проявлениями остеохондроза поясничного отдела позвоночника. –Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.15 –нервные болезни. –Киевская медицинская академия последипломного образования им. П.Л. Шупика МЗ Украины. –Киев, 2005.
Диссертационная работа посвящена выяснению клинико-функциональных особенностей течения неврологических проявлений поясничного остеохондроза (НППО), экспертно-реабилитационной инструментальной диагностике с применением оценочных шкал, нейропсихологическому тестированию, определению реабилитационного потенциала и реабилитационного прогноза, оценке ограничения жизнедеятельности, принципам составления индивидуальных реабилитационных программ. Для решения поставленных задач был использован комплексный подход с включением клинико-функционального обследования, спондилографического, компьютерно-томографического, магнитно-резонансно-томографического и нейропсихологического исследований с проведением корреляционного анализа полученных данных.
Течение неврологических проявлений поясничного остеохондроза в значительной степени определялось клинической формой и морфофункциональными особенностями дегенеративно-дистрофических изменений позвоночника. В большинстве случаев причиной НППО являлись грыжи межпозвонковых дисков заднелатеральной локализации. Одной из причин инвалидизации больных с НППО являлось хроническое течение заболевания.
Неврологические проявления поясничного остеохондроза характеризовались определенной степеню функциональных нарушений позвоночника и нижних конечностей. Клиническими факторами инвалидизации больных являлись: наличие корешковых и компрессионно-сосудистых синдромов, ограничение самообслуживания, способности самостоятельного передвижения, способности к труду в умеренной и значительной степени, отнесение больных ко второй и третьей клинико-реабилитационным группам со средним и низким реабилитационным потенциалом, относительно благоприятным и неблагоприятным реабилитационным прогнозом.
На основании клинических, функциональных, нейровизуализационных и нейропсихологических особенностей у больных с неврологическими проявлениями поясничного остеохондороза были выделены и усовершенствованы критерии медико-социальной экспертизы ограничения жизнедеятельности. Показана роль стандартизованных оценочных шкал для установления вида и степени ограничения жизнедеятельности с учетом морфо-функциональных нарушений при неврологических проявлениях остеохондроза, которые влияют на установление группы инвалидности и организацию реабилитационного процесса.
Ключевые слова: неврологические проявления поясничного остеохондроза, медико-социальная экспертиза, индивидуальная реабилитационная программа.
SUMMARY
Moroz O.М. Medical-social expertise and rehabilitation in patients with neurological manifestations of lumbar osteochondrosis. –Manuscript.
Dissertation for a candidates degree of medical sciences by specialty 14.01.15 –nervous diseases. – Kyiv Medical Academy of Post Graduate Education, Ministry of Public Health, Ukraine, –Kyiv, 2005.
Determination and improvement of disability criteria for medical-social expertise were performed on the basis of clinical, functional, spondylographycal, neurovisualisation and neuropsychological peculiarities in patients with neurological manifestation of lumbar osteochondrosis. Theoretical analysis and new approaches of the present scientific problem were carried out. The thesis includes complex determination of clinico-rehabilitation groups, rehabilitation potential and prognosis in the present contingent of patients. The role of standardized assessment instruments for the quantitative disability evaluation as well as morpho-functional peculiarities of such a vertebrogenic pathology, influenced on the invalidity group determination and rehabilitation process organization were established.
Keywords: neurological manifestations of lumbar osteochondrosis, medical-social expertise, individual program of rehabilitation.