Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

Подписываем
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Глава 2.3. Память
Поняття про память. Теорії памяті
Психіка людини може відображувати не тільки предмети і явища дійсності, які в цей час безпосередньо сприймаються, але й сприйняті людиною колись. Результати чуттєвого і раціонального пізнання людиною світу стають її власним досвідом завдяки памяті. Память це сукупність процесів запамятовування, збереження та відтворення людиною свого досвіду. Завдяки ній людина здатна сприймати світ знайомих речей, сприйнятий образ є до деякої міри незалежним від умов сприйняття та викривлень. Память дає можливість існувати і розвиватися мисленню та уяві.
За допомогою знань про своє минуле людина може прогнозувати майбутнє і будувати свою поведінку. Знання про минуле попередніх поколінь за допомогою памяті можуть бути привласнені людиною, і, таким чином, взагалі стає можливими історичний розвиток людства. Втративши память людина втрачає можливість нормально жити.
Питання про механізми памяті досліджується в рамках ряду наук фізіології, біохімії, психології.
Фізіологами зясовано, що память забезпечується спільною роботою функціональних блоків мозку, велику роль серед яких відіграє блок прийому, переробки і зберігання інформації. Нейрони цього блоку здатні зберігати сліди збуджень і звіряти їх із параметрами нової інформації. Інформація, що надходить, деякий короткий час циркулює в замкнених нервових колах. Процеси запамятовування та збереження представляють собою утворення тимчасових нервових звязків між новою інформацією і тією, що вже була закріплена. Процес відтворення представляє собою відновлення цих звязків, а забування їхнє гальмування. Тривале збереження інформації знаходиться під контролем лобових часток мозку і при їх ураженні процес відтворення стає безконтрольним.
Як показали біохімічні дослідження, збудження нейронів викликають хімічні реакції, що призводять до зміни складу рибонуклеїнової кислоти (РНК). Повторна дія того ж подразника буде викликати такі самі зміни, а здатність молекул РНК змінюватися практично необмеженою кількістю способів дає можливість зберігати дуже велику кількість різноманітних слідів. На відміну від молекул РНК, молекули дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК) є носіями генетичної памяті, зберігають коди генотипу людини. Хоча деякі види ДНК приймають участь і в процесах прижиттєвої памяті.
Протягом розвитку психологічної науки в рамках різних її напрямків виникали теорії, що мали на меті пояснення сутності памяті та її закономірностей. Ці теорії звертали увагу на різні аспекти проблеми дослідження процесів памяті.
Асоціативна теорія розкриває залежність процесів памяті від характеристик матеріалу, що запамятовується. В основі пояснення механізмів памяті в цій теорії лежить поняття асоціації. Між явищами, що запамятовуються, встановлюється звязок, або асоціація, яка потім впливає на відтворення матеріалу. При пригадуванні людина відшукує ланцюжок звязків, який приведе до потрібного матеріалу. Відтворення деякого факту веде до відтворення факту, із ним асоціативно повязаного, а запамятовується те, що повязане із вже наявним в памяті матеріалом.
При дослідженнях памяті в межах асоціативної теорії були встановлені типи утворення асоціацій: асоціації за схожістю (звязок виникає між подібними фактами), за суміжністю (звязок виникає між фактами, що слідують в часі один за одним), за контрастом (звязок виникає між фактами, які відрізняються, протилежні один до одного).
Гештальтпсихологічна теорія підкреслює залежність процесів памяті від способів організації і структуризації матеріалу, що запамятовується. Чим чіткіше буде організовано матеріал, тим простіше його запамятати. При цьому наголошується на активній ролі людини в структуризації матеріалу шляхом ритмізації, перебудови, обєднання або, навпаки, розєднання його різних частин.
В біхевіористичній теорії закономірності процесів памяті розглядаються, як подібні до закономірностей утворення рухових навичок. Асоціації для біхевіористів це елементи досвіду людини, що створюються в результаті научіння. Як і для формування рухових навичок, так і для формування навичок збереження матеріалу в памяті потрібні вправи. В рамках цієї теорії встановлено, що на ефективність закріплення матеріалу впливає кількість вправ, проміжок часу між вправами, обсяг матеріалу та індивідуально-психологічні властивості людини, яка запамятовує матеріал.
За когнітивною теорією память розглядається, як деяка структура, призначена для обробки інформації. Ця структура складається із різних блоків, що відповідають за розпізнавання інформації, побудову когнітивної карти, збереження отриманої інформації і за відтворення її в певному вигляді. Процеси переробки інформації (обєднання, доповнення, зміна та інші) забезпечують належні зміни інформації в блоках і перехід її із одного блоку в інший.
В діяльнісній теорії розглядається залежність процесів памяті від діяльності людини. За цією теорією, закономірності запамятовування, збереження і відтворення певної інформації визначаються змістом та структурою діяльності людини із цією інформацією, мотивами, що лежать в основі цієї діяльності, ставленням людини до неї.
В даній теорії память розглядається як вид діяльності, а саме, як мнемічна діяльність. Ця діяльність складається із мнемічних дій, спрямованих на запамятовування, збереження і відтворення матеріалу. За допомогою цих дій людина конструює мнемічний образ матеріалу або його уявлення.
Таким чином, асоціативна теорія пояснює закономірності процесів памяті звязком між елементами матеріалу, який запамятовується, гештальтпсихологічна теорія організацією матеріалу, біхевіористична характеристиками вправ по закріпленню матеріалу. Діяльнісна теорія підкреслює роль звязку між памяттю та діяльністю людини та не заперечує досягнення інших теорій памяті.
Характеристика процесів памяті
Процесами памяті (тобто мнемічними процесами від імені давньогрецької богині памяті Мнемозіни) є запамятовування, збереження, відтворення і забування. Ці процеси є повязаними між собою, їх звязок характеризує взаємопроникнення і неможливість існування в окремому вигляді.
Запамятовування - це процес закріплення в памяті нового матеріалу. Він може бути мимовільним і довільним, механічним і логічним.
Мимовільне запамятовування матеріалу відбувається, коли в людини немає мети запамятати цей матеріал, він закріплюється ніби сам собою. Краще запамятовуються сильні враження і той матеріал, що повязаний із змістом діяльності.
Дослідження П.І.Зінченко процесів мимовільного запамятовування показали, що ефективність його залежить від мети, мотиву та способу діяльності. В ході експерименту виявилось, що при завданні класифікувати предмети, зображені на пронумерованих картках, досліджувані запамятовували лише предмети, і зовсім не памятали числа. При оберненому завданні (розкласти картки за зростанням номерів) учасники досліду памятали числа, а не картинки.
В інших експериментах зясувалось, що учні початкових класів краще, ніж студенти, запамятовують числа при розвязанні задач. Це пояснюється входженням чисел у мету діяльності учнів, при тому як у студентів операції із числами відбуваються майже автоматично.
Також ефективність мимовільного запамятовування залежить від активності дії людини із обєктами, які потрібно запамятати. Активний переказ тексту веде до кращого запамятовування, ніж багаторазове читання.
Довільне запамятовування матеріалу відбувається в результаті дій мнемічної спрямованості, тобто коли діяльність людини спрямована саме на запамятовування. При цьому на ефективність процесу впливають вимоги, установки. Характер запамятовування буде різним в залежності від установки запамятати матеріал повністю чи вибірково, точно чи приблизно, послідовно чи у вільному порядку, надовго чи на короткий строк.
Мнемічними діями, що підвищують ефективність запамятовування є складання плану матеріалу, його систематизація, класифікація, пошук асоціацій. Ефективність запамятовування значно залежить від кількості повторень матеріалу і зростає із збільшенням їх числа.
Механічне запамятовування полягає у закріпленні зовнішніх звязків матеріалу. При цьому повне розуміння матеріалу не є обовязковим, не вибудовуються логіка його побудови, звязки окремих частин. Діяльність при цьому має мнемічну спрямованість, але мнемічні дії не використовуються. Механічне запамятовування набуває свого повного розвитку у дитини в дошкільному віці, і потім поступово поступається логічному. Дорослими механічне запамятовування використовується рідко.
Логічне запамятовування будується на встановленні логічних звязків в матеріалі. Також шукаються такі звязки між даним матеріалом і тим, що відомий раніш. В процес логічного запамятовування активно включається мислення. Матеріал активно обробляється, розбивається на смислові частини, аналізується, порівнюється із попереднім досвідом людини. Таке запамятовування набагато ефективніше, ніж механічне, і переважно використовується дорослими людьми.
Збереження це процес утримання в памяті матеріалу, одержаного в результаті запамятовування. Але матеріал не зберігається в тому самому вигляді, в якому був отриманий, змінюється його зміст і форма. Ці зміни відбуваються в результаті мнемічних операцій, які не усвідомлюються. Але точність і надійність збереження інформації залежить від частоти її використання, від включеності її до діяльності людини і ступеня значимості для людини цієї інформації. Матеріал, що рідко використовується і мало значить, забувається швидше.
Відтворення - це процес відновлення матеріалу, який зберігається в памяті.
Ефективність, точність і легкість відтворення матеріалу залежать від його обєму, складності, часу, що пройшов від запамятовування до відтворення. Чим більше за обсягом та складніше матеріал, тим важче він відновлюється. Але й непроста інформація буде відтворюватися краще, якщо в свій час була установка на точність її запамятання, зроблена значна кількість повторень.
Відтворення тісно повязане із мисленням, це реконструкція матеріалу, яка часто проходить із вольовими зусилля. Мнемічні дії при цьому мають репродуктивний характер.
Формами відтворення є впізнавання, власне відтворення, пригадування і згадування.
Впізнавання матеріалу відбувається при його повторному сприйманні. При цьому шукається потрібний матеріал із того, що міститься в довготривалій памяті і звіряється із сприйманим образом. Впізнавання може бути різним за ступенем чіткості та довільності.
Власне відтворення - це відновлення матеріалу, який раніш запамятовувався. Воно може бути мимовільним і довільним. При мимовільному відтворенні відновлення матеріалу відбувається за умов відсутності мнемічної спрямованості. Матеріал відновлюється без зусиль, спливає сам собою. Одні думки ведуть за собою інші, елементи відтворюваного матеріалу асоціативно повязані між собою.
Довільне відтворення відбувається при постановці завдання відтворити матеріал. При цьому застосовуються мнемічні дії, часто докладаються вольові зусилля. Як правило, чим більший проміжок часу пройшов від момента запамятовування, тим важче точно відтворити матеріал. Але бувають випадки точного відтворення матеріалу, який вже здавався забутим. Цей ефект має назву ремінісценції і найчастіше буває у дітей.
Пригадування це найбільш активна форма відтворення. Воно повязане із довільним пошуком потрібного матеріалу в тривалій памяті та його реконструкцією. Цей процес часто тривалий, вимагає вольових зусиль і включає мислительні дії. Людина міркує, шукає логічні звязки між елементами, що відтворюються, порівнює та аналізує. Успішність пригадування залежить від чіткого розуміння репродуктивної задачі, навичок використання мнемічних дій і наполегливості.
Згадування це відтворення людиною образів подій її минулого. Спогади часто бувають дуже яскравими, в усіх подробицях. Згадування буває мимовільним, тоді образи минулого виникають на грунті асоціацій, і довільним, при постановці завдання згадати.
Забування - це процес, що полягає у неможливості відтворити матеріал, що був закріплений в памяті. В першу чергу забувається те, що не є важливим для людини, не знаходить звязків із її попереднім досвідом. Також, на думку З.Фрейда, забувається (витісняється з памяті) те, що людина не хоче памятати. Швидкість, із якою забувається деякий матеріал, тим більше, чим він більше за обсягом, менш структурований і беззмістовний, чим менше звязків існує між ним і відомим раніш.
За дослідженнями Г. Еббінгауза в перші 12 годин після запамятовування забувається біля 60% матеріалу, після процес забування іде значно нижчими темпами і через 6 діб памятається приблизно 20% початкового матеріалу. Тому для кращого запамятовування матеріалу варто використовувати повторення в декілька етапів: через 15-20 хвилин після заучування, через 8-9 годин, і через 1-2 доби.
Процес забування грунтується на явищі гальмування нервових звязків, що утворилися при запамятовуванні. Воно може відбуватися внаслідок діяльності, що передувала запамятовуванню або відбувалася після нього. В першому випадку гальмування буде проактивним, в другому ретроактивним. Ці явища пояснюють, наприклад, корисність розподілення повторень в часі, краще збереження початку і кінця матеріалу, стійкість того, що вивчено перед сном.
Види памяті
Розрізняють два типа памяті: генетичну і прижиттєву. Генетична память (її вивчає не психологія) містить інформацію, що визначає анатомічну та фізіологічну будову організму в процесі розвитку, а також інстинкти.
В прижиттєвій памяті зберігається інформація, яка отримана людиною протягом її життя. В залежності від критерію розрізняють різні види прижиттєвої памяті.
Рухова память - це память на позу, рух тіла. Вона виявляється у людини ще в ранньому дитинстві і є основою для формування рухових навичок: ходіння, танцю, грі на музичному інструменті, спортивних, професійних та великої кількості інших навичок. Рухова память досягає свого повного розвитку раніше інших видів памяті та є підґрунтям для їх формування
Емоційна память - це память емоцій, почуттів. Вона надає можливість зберігати емоції і почуття, що раніш виникали і відновлювати певний емоційний стан при повторній дії ситуації. Слідами в емоційній памяті є не самі по собі емоції і почуття, а події, що їх викликали. Особливості цієї памяті полягають в швидкості, виключної стійкості, тривалості зберігання слідів та в мимовільності відтворення. При виникненні в житті людини ситуацій, що схожі на емоційно забарвлені події минулого, в неї виникають схожі емоційні стани. При цьому людина не відноситься до згаданого почуття як до спогадів раніш пережитого, а відносить його саме до даної ситуації.
Память на почуття присутня вже у піврічної дитини і досягає повного розквіту в три пять років. Спогади дитинства найчастіше повязані із глибокими переживаннями. Взагалі, яскраві, емоційно насичені події, можуть зберігатися в памяті дуже довго. І запамятовується, насамперед, та інформація, що емоційно забарвлена.
Образна память це память на зорові, слухові, нюхові, смакові, дотикові образи. В ній зберігаються картини навколишнього світу, звуки, запахи, що колись сприймалися людиною. Образи, що містяться у памяті, з часом трансформуються: вони спрощуються, втрачають яскравість, стають більш узагальненими, на передній план виходять суттєві ознаки матеріалу, а часткові особливості стираються. Найменше змін зазнають незвичайні зорові образи.
Словесно-логічна память це суто людська память на думки, судження, закономірності і звязки між предметами і явищами дійсності. Цей вид памяті тісно повязаний із мовленням і мисленням, формується разом із їх ними і досягає свого розвинутого вигляду пізніше за рухову, емоційну, образну. За допомогою словесно-логічної памяті можливо збереження і відтворення вербальної інформації. Але можливо як дослівне запамятовування текстів, так і запамятовування тільки їх змісту. В останньому випадку відтворення являє собою реконструкцію тексту, перехід від більш узагальнених характеристик матеріалу до частковостей.
Сліди в словесно-логічної памяті із часом дещо трансформуються, але взагалі цей вид памяті характеризується точністю і залежністю від волі людини.
Короткочасна память забезпечує константність образу, що сприймається та обслуговує розуміння, мислення. Вона дозволяє управляти тривалістю збереження слідів за допомогою повторення.
Довгочасна память практично не обмежена за обємом і тривалістю зберігання інформації. Це основне сховище досвіду людини. В нього поступає матеріал із короткочасної памяті, але він не знаходиться там в постійному вигляді. Цей матеріал неперервно перетворюється: узагальнюється, класифікується, обєднується в смислові групи.
Мимовільна память є продуктом діяльності, не спрямованої безпосередньо на запамятовування даного матеріалу. Утримання та відтворення матеріалу відбувається без мети його утримати чи відтворити. Цей вид памяті зявляється в ранньому дитинстві і обслуговує процес набуття дитиною певних навичок. Мимовільна память є підґрунтям для виникнення довільної, що починає розвиватися набагато пізніше, і удосконалюється у взаємодії із нею.
Довільна память є продуктом особливої, мнемічної, діяльності, спрямованої на запамятовування. Ця діяльність характеризується наявністю мнемічної мети, сукупності мнемічних дій, часто супроводжується вольовими зусиллями.
Мнемічні властивості особистості.
В памяті людей спостерігаються значні індивідуальні відмінності. Вони проявляються:
Характеристиками продуктивності процесів памяті є обсяг матеріалу, що може запамятати людина за деякий проміжок часу, швидкість і точність запамятання матеріалу, тривалість збереження матеріалу в памяті і готовність до його відтворення. Ці характеристики значно розрізняються у різних людей і певною мірою залежать від особливостей типів вищої нервової системи. Встановлено, що продуктивність процесів памяті у осіб із слабким типом нервової системи нижча, ніж у представників сильної, проте вони краще запамятовують логічну структуру матеріалу. Висока рухливість нервових процесів обумовлює високу швидкість запамятовування, а сильне гальмування підвищує точність і міцність запамятовування. В представників рухливої нервової системи краще розвинена мимовільна память, а у осіб із інертною нервовою системою довільна.
Але на продуктивність памяті впливає не тільки тип вищої нервової системи. Остаточно властивості памяті формуються у процесі мнемічної діяльності людини, в результаті тренувань.
Людині із образним типом памяті простіше запамятовувати і відтворювати образний матеріал. Вона легко оперує наочним матеріалом, добре запамятовує кольори, картини природи, обличчя, звуки, мелодії, запахи та смаки. При цьому, як правило, простіше вдається оперувати образами тої чи іншої модальності: зоровими, слуховими, тактильними, нюховими чи смаковими. Найчастіше люди оперують зоровими та слуховими образами.
Людям із словесно-логічним типом памяті просто запамятати словесний, абстрактний матеріал: логічні схеми, формули. Такі люди без зусиль можуть відтворити структуру складно організованого матеріалу.
Якщо у людини немає переважання того чи іншого типу оперування матеріалом, то вона є володарем проміжного типу памяті.
Тип памяті впливає на успішність людини в оволодінні тією чи іншою професією. І, навпаки, оперування людиною в своїй діяльності тим чи іншим типом матеріалу веде до розвитку відповідного типу памяті, у людини формується професійна память. Образний тип памяті властивий, наприклад, працівникам матеріального виробництва, художникам, музикантам, акторам. Економістам, аналітикам властивий словесно-логічний тип памяті.
Зустрічаються люди, які мають феноменальну память, що характеризується незвичайно великим обємом, тривалістю зберігання слідів і виключно сильною образністю. Такі люди можуть утримати в памяті величезні таблиці чисел, слів, можуть уявити собі відсутній предмет до дрібних деталей. Часто вони користуються спеціальними прийомами для запамятовування. Однак наявність феноменальної памяті не завжди свідчить про високий рівень загального інтелекту, хоча багато хто з видатних людей мали надзвичайно хорошу память.
Психічним процесом, який звичайно відрізняють від відтворення як процесу памяті, є уявлення. Уявлення це процес утворення образу предмету або явища, які в даний момент не сприймаються, але були сприйняті раніш. На відміну від відтворення, уявлення не передбачають чіткої часової локалізації в минулому, а стосуються предмета або явища як такого.
Уявлення, як і образи памяті, відрізняються від образів сприймання. Між образом сприйнятого предмету та його уявленням через деякий час майже ніколи не буває фотографічної подібності. Зміна образу пояснюється тим, що уявлення є результатом не тільки одиничного акту сприймання даного предмета, воно є результатом складної практичної діяльності. В уявленні та образі памяті матеріал окремого сприймання обовязково повязується із матеріалом всього попереднього досвіду.
Психологічним механізмом уявлення (як і памяті), є асоціація тобто звязок близьких за змістом уявлень. За принципом побудови розрізнюють такі основні їх види:
Види уявлень можна виділити за такими ознаками:
За модальністю уявлення розділяються на зорові, слухові, рухові, нюхові, смакові та дотикові. Але часто різні за модальністю уявлення сполучаються, утворюючи синтетичний образ. Так, наприклад, уявлення морського узбережжя може включати в себе не тільки зорову картину моря та піску, але і шум хвиль, крик чайок, запах водоростей.
Яскравість уявлення можна зрозуміти як міру подібності до актуального образу сприймання. Як показують дослідження, уявлення значно менш яскраві, але змістовно багатші, ніж образи сприймання. Як і відтворення предмету в памяті, уявлення передбачає попередню інтелектуальну переробку інформації, виділення найбільш суттєвих його ознак, віднесення предмета до певної категорії.
Чіткість, повнота та стійкість уявлення залежать від часу. Ступінь відмінності між образом сприймання предмету та його уявленням зростає із зростанням проміжку часу, який пройшов між актом сприймання і уявленням. Із збільшенням часу спрощуються та знищуються деталі предмету, деякі елементи перетворюються, роблячи предмет більш симетричним та однорідним, може змінюватися його розташування. Із часом образ предмета може перетворитися на загальну схему або символ.
Чим більша кількість звязків предмету відображається в процесі сприймання, чим більше якостей даного предмету розуміється, тим більш повним, чітким та стійким буде його уявлення. При повторному сприйманні предмету його уявний образ доповнюється новими деталями, росте, збагачується та поступово прояснюється. У різних людей в залежності від їх індивідуальних особливостей уявлення також розрізняються за даними якостями.
Запитання для повторення й самоперевірки