Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Глава 2.3. Пам’ять
Поняття про пам’ять. Теорії пам’яті
Психіка людини може відображувати не тільки предмети і явища дійсності, які в цей час безпосередньо сприймаються, але й сприйняті людиною колись. Результати чуттєвого і раціонального пізнання людиною світу стають її власним досвідом завдяки пам’яті. Пам’ять – це сукупність процесів запам’ятовування, збереження та відтворення людиною свого досвіду. Завдяки ній людина здатна сприймати світ знайомих речей, сприйнятий образ є до деякої міри незалежним від умов сприйняття та викривлень. Пам’ять дає можливість існувати і розвиватися мисленню та уяві.
За допомогою знань про своє минуле людина може прогнозувати майбутнє і будувати свою поведінку. Знання про минуле попередніх поколінь за допомогою пам’яті можуть бути привласнені людиною, і, таким чином, взагалі стає можливими історичний розвиток людства. Втративши пам’ять людина втрачає можливість нормально жити.
Питання про механізми пам’яті досліджується в рамках ряду наук – фізіології, біохімії, психології.
Фізіологами з’ясовано, що пам’ять забезпечується спільною роботою функціональних блоків мозку, велику роль серед яких відіграє блок прийому, переробки і зберігання інформації. Нейрони цього блоку здатні зберігати сліди збуджень і звіряти їх із параметрами нової інформації. Інформація, що надходить, деякий короткий час циркулює в замкнених нервових колах. Процеси запам’ятовування та збереження представляють собою утворення тимчасових нервових зв’язків між новою інформацією і тією, що вже була закріплена. Процес відтворення представляє собою відновлення цих зв’язків, а забування – їхнє гальмування. Тривале збереження інформації знаходиться під контролем лобових часток мозку і при їх ураженні процес відтворення стає безконтрольним.
Як показали біохімічні дослідження, збудження нейронів викликають хімічні реакції, що призводять до зміни складу рибонуклеїнової кислоти (РНК). Повторна дія того ж подразника буде викликати такі самі зміни, а здатність молекул РНК змінюватися практично необмеженою кількістю способів дає можливість зберігати дуже велику кількість різноманітних слідів. На відміну від молекул РНК, молекули дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК) є носіями генетичної пам’яті, зберігають коди генотипу людини. Хоча деякі види ДНК приймають участь і в процесах прижиттєвої пам’яті.
Протягом розвитку психологічної науки в рамках різних її напрямків виникали теорії, що мали на меті пояснення сутності пам’яті та її закономірностей. Ці теорії звертали увагу на різні аспекти проблеми дослідження процесів пам’яті.
Асоціативна теорія розкриває залежність процесів пам’яті від характеристик матеріалу, що запам’ятовується. В основі пояснення механізмів пам’яті в цій теорії лежить поняття асоціації. Між явищами, що запам’ятовуються, встановлюється зв’язок, або асоціація, яка потім впливає на відтворення матеріалу. При пригадуванні людина відшукує ланцюжок зв’язків, який приведе до потрібного матеріалу. Відтворення деякого факту веде до відтворення факту, із ним асоціативно пов’язаного, а запам’ятовується те, що пов’язане із вже наявним в пам’яті матеріалом.
При дослідженнях пам’яті в межах асоціативної теорії були встановлені типи утворення асоціацій: асоціації за схожістю (зв’язок виникає між подібними фактами), за суміжністю (зв’язок виникає між фактами, що слідують в часі один за одним), за контрастом (зв’язок виникає між фактами, які відрізняються, протилежні один до одного).
Гештальтпсихологічна теорія підкреслює залежність процесів пам’яті від способів організації і структуризації матеріалу, що запам’ятовується. Чим чіткіше буде організовано матеріал, тим простіше його запам’ятати. При цьому наголошується на активній ролі людини в структуризації матеріалу шляхом ритмізації, перебудови, об’єднання або, навпаки, роз’єднання його різних частин.
В біхевіористичній теорії закономірності процесів пам’яті розглядаються, як подібні до закономірностей утворення рухових навичок. Асоціації для біхевіористів – це елементи досвіду людини, що створюються в результаті научіння. Як і для формування рухових навичок, так і для формування навичок збереження матеріалу в пам’яті потрібні вправи. В рамках цієї теорії встановлено, що на ефективність закріплення матеріалу впливає кількість вправ, проміжок часу між вправами, обсяг матеріалу та індивідуально-психологічні властивості людини, яка запам’ятовує матеріал.
За когнітивною теорією пам’ять розглядається, як деяка структура, призначена для обробки інформації. Ця структура складається із різних блоків, що відповідають за розпізнавання інформації, побудову когнітивної карти, збереження отриманої інформації і за відтворення її в певному вигляді. Процеси переробки інформації (об’єднання, доповнення, зміна та інші) забезпечують належні зміни інформації в блоках і перехід її із одного блоку в інший.
В діяльнісній теорії розглядається залежність процесів пам’яті від діяльності людини. За цією теорією, закономірності запам’ятовування, збереження і відтворення певної інформації визначаються змістом та структурою діяльності людини із цією інформацією, мотивами, що лежать в основі цієї діяльності, ставленням людини до неї.
В даній теорії пам’ять розглядається як вид діяльності, а саме, як мнемічна діяльність. Ця діяльність складається із мнемічних дій, спрямованих на запам’ятовування, збереження і відтворення матеріалу. За допомогою цих дій людина конструює мнемічний образ матеріалу або його уявлення.
Таким чином, асоціативна теорія пояснює закономірності процесів пам’яті зв’язком між елементами матеріалу, який запам’ятовується, гештальтпсихологічна теорія – організацією матеріалу, біхевіористична – характеристиками вправ по закріпленню матеріалу. Діяльнісна теорія підкреслює роль зв’язку між пам’яттю та діяльністю людини та не заперечує досягнення інших теорій пам’яті.
Характеристика процесів пам’яті
Процесами пам’яті (тобто мнемічними процесами – від імені давньогрецької богині пам’яті Мнемозіни) є запам’ятовування, збереження, відтворення і забування. Ці процеси є пов’язаними між собою, їх зв’язок характеризує взаємопроникнення і неможливість існування в окремому вигляді.
Запам’ятовування - це процес закріплення в пам’яті нового матеріалу. Він може бути мимовільним і довільним, механічним і логічним.
Мимовільне запам’ятовування матеріалу відбувається, коли в людини немає мети запам’ятати цей матеріал, він закріплюється ніби сам собою. Краще запам’ятовуються сильні враження і той матеріал, що пов’язаний із змістом діяльності.
Дослідження П.І.Зінченко процесів мимовільного запам’ятовування показали, що ефективність його залежить від мети, мотиву та способу діяльності. В ході експерименту виявилось, що при завданні класифікувати предмети, зображені на пронумерованих картках, досліджувані запам’ятовували лише предмети, і зовсім не пам’ятали числа. При оберненому завданні (розкласти картки за зростанням номерів) учасники досліду пам’ятали числа, а не картинки.
В інших експериментах з’ясувалось, що учні початкових класів краще, ніж студенти, запам’ятовують числа при розв’язанні задач. Це пояснюється входженням чисел у мету діяльності учнів, при тому як у студентів операції із числами відбуваються майже автоматично.
Також ефективність мимовільного запам’ятовування залежить від активності дії людини із об’єктами, які потрібно запам’ятати. Активний переказ тексту веде до кращого запам’ятовування, ніж багаторазове читання.
Довільне запам’ятовування матеріалу відбувається в результаті дій мнемічної спрямованості, тобто коли діяльність людини спрямована саме на запам’ятовування. При цьому на ефективність процесу впливають вимоги, установки. Характер запам’ятовування буде різним в залежності від установки запам’ятати матеріал повністю чи вибірково, точно чи приблизно, послідовно чи у вільному порядку, надовго чи на короткий строк.
Мнемічними діями, що підвищують ефективність запам’ятовування є складання плану матеріалу, його систематизація, класифікація, пошук асоціацій. Ефективність запам’ятовування значно залежить від кількості повторень матеріалу і зростає із збільшенням їх числа.
Механічне запам’ятовування полягає у закріпленні зовнішніх зв’язків матеріалу. При цьому повне розуміння матеріалу не є обов’язковим, не вибудовуються логіка його побудови, зв’язки окремих частин. Діяльність при цьому має мнемічну спрямованість, але мнемічні дії не використовуються. Механічне запам’ятовування набуває свого повного розвитку у дитини в дошкільному віці, і потім поступово поступається логічному. Дорослими механічне запам’ятовування використовується рідко.
Логічне запам’ятовування будується на встановленні логічних зв’язків в матеріалі. Також шукаються такі зв’язки між даним матеріалом і тим, що відомий раніш. В процес логічного запам’ятовування активно включається мислення. Матеріал активно обробляється, розбивається на смислові частини, аналізується, порівнюється із попереднім досвідом людини. Таке запам’ятовування набагато ефективніше, ніж механічне, і переважно використовується дорослими людьми.
Збереження – це процес утримання в пам’яті матеріалу, одержаного в результаті запам’ятовування. Але матеріал не зберігається в тому самому вигляді, в якому був отриманий, змінюється його зміст і форма. Ці зміни відбуваються в результаті мнемічних операцій, які не усвідомлюються. Але точність і надійність збереження інформації залежить від частоти її використання, від включеності її до діяльності людини і ступеня значимості для людини цієї інформації. Матеріал, що рідко використовується і мало значить, забувається швидше.
Відтворення - це процес відновлення матеріалу, який зберігається в пам’яті.
Ефективність, точність і легкість відтворення матеріалу залежать від його об’єму, складності, часу, що пройшов від запам’ятовування до відтворення. Чим більше за обсягом та складніше матеріал, тим важче він відновлюється. Але й непроста інформація буде відтворюватися краще, якщо в свій час була установка на точність її запам’ятання, зроблена значна кількість повторень.
Відтворення тісно пов’язане із мисленням, це реконструкція матеріалу, яка часто проходить із вольовими зусилля. Мнемічні дії при цьому мають репродуктивний характер.
Формами відтворення є впізнавання, власне відтворення, пригадування і згадування.
Впізнавання матеріалу відбувається при його повторному сприйманні. При цьому шукається потрібний матеріал із того, що міститься в довготривалій пам’яті і звіряється із сприйманим образом. Впізнавання може бути різним за ступенем чіткості та довільності.
Власне відтворення - це відновлення матеріалу, який раніш запам’ятовувався. Воно може бути мимовільним і довільним. При мимовільному відтворенні відновлення матеріалу відбувається за умов відсутності мнемічної спрямованості. Матеріал відновлюється без зусиль, спливає сам собою. Одні думки ведуть за собою інші, елементи відтворюваного матеріалу асоціативно пов’язані між собою.
Довільне відтворення відбувається при постановці завдання відтворити матеріал. При цьому застосовуються мнемічні дії, часто докладаються вольові зусилля. Як правило, чим більший проміжок часу пройшов від момента запам’ятовування, тим важче точно відтворити матеріал. Але бувають випадки точного відтворення матеріалу, який вже здавався забутим. Цей ефект має назву ремінісценції і найчастіше буває у дітей.
Пригадування – це найбільш активна форма відтворення. Воно пов’язане із довільним пошуком потрібного матеріалу в тривалій пам’яті та його реконструкцією. Цей процес часто тривалий, вимагає вольових зусиль і включає мислительні дії. Людина міркує, шукає логічні зв’язки між елементами, що відтворюються, порівнює та аналізує. Успішність пригадування залежить від чіткого розуміння репродуктивної задачі, навичок використання мнемічних дій і наполегливості.
Згадування – це відтворення людиною образів подій її минулого. Спогади часто бувають дуже яскравими, в усіх подробицях. Згадування буває мимовільним, тоді образи минулого виникають на грунті асоціацій, і довільним, при постановці завдання згадати.
Забування - це процес, що полягає у неможливості відтворити матеріал, що був закріплений в пам’яті. В першу чергу забувається те, що не є важливим для людини, не знаходить зв’язків із її попереднім досвідом. Також, на думку З.Фрейда, забувається (витісняється з пам’яті) те, що людина не хоче пам’ятати. Швидкість, із якою забувається деякий матеріал, тим більше, чим він більше за обсягом, менш структурований і беззмістовний, чим менше зв’язків існує між ним і відомим раніш.
За дослідженнями Г. Еббінгауза в перші 12 годин після запам’ятовування забувається біля 60% матеріалу, після процес забування іде значно нижчими темпами і через 6 діб пам’ятається приблизно 20% початкового матеріалу. Тому для кращого запам’ятовування матеріалу варто використовувати повторення в декілька етапів: через 15-20 хвилин після заучування, через 8-9 годин, і через 1-2 доби.
Процес забування грунтується на явищі гальмування нервових зв’язків, що утворилися при запам’ятовуванні. Воно може відбуватися внаслідок діяльності, що передувала запам’ятовуванню або відбувалася після нього. В першому випадку гальмування буде проактивним, в другому – ретроактивним. Ці явища пояснюють, наприклад, корисність розподілення повторень в часі, краще збереження початку і кінця матеріалу, стійкість того, що вивчено перед сном.
Види пам’яті
Розрізняють два типа пам’яті: генетичну і прижиттєву. Генетична пам’ять (її вивчає не психологія) містить інформацію, що визначає анатомічну та фізіологічну будову організму в процесі розвитку, а також інстинкти.
В прижиттєвій пам’яті зберігається інформація, яка отримана людиною протягом її життя. В залежності від критерію розрізняють різні види прижиттєвої пам’яті.
Рухова пам’ять - це пам’ять на позу, рух тіла. Вона виявляється у людини ще в ранньому дитинстві і є основою для формування рухових навичок: ходіння, танцю, грі на музичному інструменті, спортивних, професійних та великої кількості інших навичок. Рухова пам’ять досягає свого повного розвитку раніше інших видів пам’яті та є підґрунтям для їх формування
Емоційна пам’ять - це пам’ять емоцій, почуттів. Вона надає можливість зберігати емоції і почуття, що раніш виникали і відновлювати певний емоційний стан при повторній дії ситуації. Слідами в емоційній пам’яті є не самі по собі емоції і почуття, а події, що їх викликали. Особливості цієї пам’яті полягають в швидкості, виключної стійкості, тривалості зберігання слідів та в мимовільності відтворення. При виникненні в житті людини ситуацій, що схожі на емоційно забарвлені події минулого, в неї виникають схожі емоційні стани. При цьому людина не відноситься до згаданого почуття як до спогадів раніш пережитого, а відносить його саме до даної ситуації.
Пам’ять на почуття присутня вже у піврічної дитини і досягає повного розквіту в три – п’ять років. Спогади дитинства найчастіше пов’язані із глибокими переживаннями. Взагалі, яскраві, емоційно насичені події, можуть зберігатися в пам’яті дуже довго. І запам’ятовується, насамперед, та інформація, що емоційно забарвлена.
Образна пам’ять – це пам’ять на зорові, слухові, нюхові, смакові, дотикові образи. В ній зберігаються картини навколишнього світу, звуки, запахи, що колись сприймалися людиною. Образи, що містяться у пам’яті, з часом трансформуються: вони спрощуються, втрачають яскравість, стають більш узагальненими, на передній план виходять суттєві ознаки матеріалу, а часткові особливості стираються. Найменше змін зазнають незвичайні зорові образи.
Словесно-логічна пам’ять – це суто людська пам’ять на думки, судження, закономірності і зв’язки між предметами і явищами дійсності. Цей вид пам’яті тісно пов’язаний із мовленням і мисленням, формується разом із їх ними і досягає свого розвинутого вигляду пізніше за рухову, емоційну, образну. За допомогою словесно-логічної пам’яті можливо збереження і відтворення вербальної інформації. Але можливо як дослівне запам’ятовування текстів, так і запам’ятовування тільки їх змісту. В останньому випадку відтворення являє собою реконструкцію тексту, перехід від більш узагальнених характеристик матеріалу до частковостей.
Сліди в словесно-логічної пам’яті із часом дещо трансформуються, але взагалі цей вид пам’яті характеризується точністю і залежністю від волі людини.
Короткочасна пам’ять забезпечує константність образу, що сприймається та обслуговує розуміння, мислення. Вона дозволяє управляти тривалістю збереження слідів за допомогою повторення.
Довгочасна пам’ять практично не обмежена за об’ємом і тривалістю зберігання інформації. Це основне сховище досвіду людини. В нього поступає матеріал із короткочасної пам’яті, але він не знаходиться там в постійному вигляді. Цей матеріал неперервно перетворюється: узагальнюється, класифікується, об’єднується в смислові групи.
Мимовільна пам’ять є продуктом діяльності, не спрямованої безпосередньо на запам’ятовування даного матеріалу. Утримання та відтворення матеріалу відбувається без мети його утримати чи відтворити. Цей вид пам’яті з’являється в ранньому дитинстві і обслуговує процес набуття дитиною певних навичок. Мимовільна пам’ять є підґрунтям для виникнення довільної, що починає розвиватися набагато пізніше, і удосконалюється у взаємодії із нею.
Довільна пам’ять є продуктом особливої, мнемічної, діяльності, спрямованої на запам’ятовування. Ця діяльність характеризується наявністю мнемічної мети, сукупності мнемічних дій, часто супроводжується вольовими зусиллями.
Мнемічні властивості особистості.
В пам’яті людей спостерігаються значні індивідуальні відмінності. Вони проявляються:
Характеристиками продуктивності процесів пам’яті є обсяг матеріалу, що може запам’ятати людина за деякий проміжок часу, швидкість і точність запам’ятання матеріалу, тривалість збереження матеріалу в пам’яті і готовність до його відтворення. Ці характеристики значно розрізняються у різних людей і певною мірою залежать від особливостей типів вищої нервової системи. Встановлено, що продуктивність процесів пам’яті у осіб із слабким типом нервової системи нижча, ніж у представників сильної, проте вони краще запам’ятовують логічну структуру матеріалу. Висока рухливість нервових процесів обумовлює високу швидкість запам’ятовування, а сильне гальмування підвищує точність і міцність запам’ятовування. В представників рухливої нервової системи краще розвинена мимовільна пам’ять, а у осіб із інертною нервовою системою – довільна.
Але на продуктивність пам’яті впливає не тільки тип вищої нервової системи. Остаточно властивості пам’яті формуються у процесі мнемічної діяльності людини, в результаті тренувань.
Людині із образним типом пам’яті простіше запам’ятовувати і відтворювати образний матеріал. Вона легко оперує наочним матеріалом, добре запам’ятовує кольори, картини природи, обличчя, звуки, мелодії, запахи та смаки. При цьому, як правило, простіше вдається оперувати образами тої чи іншої модальності: зоровими, слуховими, тактильними, нюховими чи смаковими. Найчастіше люди оперують зоровими та слуховими образами.
Людям із словесно-логічним типом пам’яті просто запам’ятати словесний, абстрактний матеріал: логічні схеми, формули. Такі люди без зусиль можуть відтворити структуру складно організованого матеріалу.
Якщо у людини немає переважання того чи іншого типу оперування матеріалом, то вона є володарем проміжного типу пам’яті.
Тип пам’яті впливає на успішність людини в оволодінні тією чи іншою професією. І, навпаки, оперування людиною в своїй діяльності тим чи іншим типом матеріалу веде до розвитку відповідного типу пам’яті, у людини формується професійна пам’ять. Образний тип пам’яті властивий, наприклад, працівникам матеріального виробництва, художникам, музикантам, акторам. Економістам, аналітикам властивий словесно-логічний тип пам’яті.
Зустрічаються люди, які мають феноменальну пам’ять, що характеризується незвичайно великим об’ємом, тривалістю зберігання слідів і виключно сильною образністю. Такі люди можуть утримати в пам’яті величезні таблиці чисел, слів, можуть уявити собі відсутній предмет до дрібних деталей. Часто вони користуються спеціальними прийомами для запам’ятовування. Однак наявність феноменальної пам’яті не завжди свідчить про високий рівень загального інтелекту, хоча багато хто з видатних людей мали надзвичайно хорошу пам’ять.
Психічним процесом, який звичайно відрізняють від відтворення як процесу пам’яті, є уявлення. Уявлення – це процес утворення образу предмету або явища, які в даний момент не сприймаються, але були сприйняті раніш. На відміну від відтворення, уявлення не передбачають чіткої часової локалізації в минулому, а стосуються предмета або явища як такого.
Уявлення, як і образи пам’яті, відрізняються від образів сприймання. Між образом сприйнятого предмету та його уявленням через деякий час майже ніколи не буває фотографічної подібності. Зміна образу пояснюється тим, що уявлення є результатом не тільки одиничного акту сприймання даного предмета, воно є результатом складної практичної діяльності. В уявленні та образі пам’яті матеріал окремого сприймання обов’язково пов’язується із матеріалом всього попереднього досвіду.
Психологічним механізмом уявлення (як і пам’яті), є асоціація – тобто зв’язок близьких за змістом уявлень. За принципом побудови розрізнюють такі основні їх види:
Види уявлень можна виділити за такими ознаками:
За модальністю уявлення розділяються на зорові, слухові, рухові, нюхові, смакові та дотикові. Але часто різні за модальністю уявлення сполучаються, утворюючи синтетичний образ. Так, наприклад, уявлення морського узбережжя може включати в себе не тільки зорову картину моря та піску, але і шум хвиль, крик чайок, запах водоростей.
Яскравість уявлення можна зрозуміти як міру подібності до актуального образу сприймання. Як показують дослідження, уявлення значно менш яскраві, але змістовно багатші, ніж образи сприймання. Як і відтворення предмету в пам’яті, уявлення передбачає попередню інтелектуальну переробку інформації, виділення найбільш суттєвих його ознак, віднесення предмета до певної категорії.
Чіткість, повнота та стійкість уявлення залежать від часу. Ступінь відмінності між образом сприймання предмету та його уявленням зростає із зростанням проміжку часу, який пройшов між актом сприймання і уявленням. Із збільшенням часу спрощуються та знищуються деталі предмету, деякі елементи перетворюються, роблячи предмет більш симетричним та однорідним, може змінюватися його розташування. Із часом образ предмета може перетворитися на загальну схему або символ.
Чим більша кількість зв’язків предмету відображається в процесі сприймання, чим більше якостей даного предмету розуміється, тим більш повним, чітким та стійким буде його уявлення. При повторному сприйманні предмету його уявний образ доповнюється новими деталями, росте, збагачується та поступово прояснюється. У різних людей в залежності від їх індивідуальних особливостей уявлення також розрізняються за даними якостями.
Запитання для повторення й самоперевірки