Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Сучасне людство налічує приблизно дві тисячі різних народів (тільки в Україні їх понад 100), а незалежних держав у світі близько 200. Отже, більшість народів світу проживає в багатонаціональних державах. Цей факт треба завжди пам’ятати. Усі ми живемо й завжди житимемо спільно з людьми різних національностей. Ця обставина вимагає від кожного з нас особливої делікатності, терпимості та відповідальності. Завжди слід пам’ятати, що в народів більше спільних рис, ніж відмінностей.
І ця спільність нині, коли цілісність та взаємозв’язаність світу стали такими відчутними для нас, буде зростати. Проте зближення народів не нищить їхніх національних особливостей. Навпаки, саме своєрідність культури різних народів є живим джерелом духовного багатства всього людства.
Кожний із нас відносить себе до певної національності. Національність — це належність людини до певної етнічної (від гр. «етнос» — народ) спільності. У курсах історії та філософії вже розглядалися такі етнічні спільності, як рід, плем’я, народність, нація . Їх розвиток пов’язаний зі зростанням продуктивних сил, господарських зв’язків. З розвитком капіталізму посилюються економічні та культурні зв’язки, створюється єдиний національний ринок, ліквідовується господарська роздробленість даної народності, а різні її частини з’єднуються в одне національне ціле — націю.
Нація — це найбільш розвинута етнічна спільність. Вона складається протягом тривалого історичного періоду в результаті з’єднання, «змішування» представників різних племен та народностей. У людей однієї нації, як правило, спільні економічні зв’язки, територія, мова, культура. Це не біологічні ознаки. Вони виникають і формуються протягом усього суспільного розвитку. Так, українська нація склалася в процесі подолання феодальної роздробленості та створення єдиного загальноукраїнського ринку. Процес цей проходив у боротьбі за незалежність, за утвердження української державності . Сучасна українська мова базується на стародавніх слов’янських мовах. Але водночас вона ввібрала в себе масу слів з інших мов — латинської, грецької, татарської, французької, німецької, англійської, польської та багатьох інших.
Не слід уявляти процес етнічного розвитку як ідеально прямий шлях просування від однієї форми спільності до іншої. Народи перебувають у вічному русі: етноси виникають, розвиваються, зникають. У кожного народу — свій шлях, своя доля. З історії ми знаємо, що багато колись відомих народів пішли у безвість (фінікійці, скіфи, половці і т. д.), а деякі з сучасних народів виникли ще в стародавньому світі (вірмени, грузини). англійська нація склалася в XVI столітті, українська й російська нація — у XVII—XVIII століттях, німецька — у XIX ст. Десятки націй сформувалися й формуються в ХХ столітті. І нині людство репрезентоване всім багатоцвіттям етносу — родом, племенем, народністю, нацією, що пов’язано з різноманітністю економічних, культурних, соціальних умов його життєдіяльності.
Етнос завжди перебуває в розвитку. А тому не слід догматизувати ті чи інші риси, уважаючи їх раз і назавжди даними. Існують етноси, що розпорошені по різних країнах, тобто не мають єдиної території та економіки, але їх представники вважають себе однією нацією. Українці, наприклад, які живуть в інших країнах, називають себе українцями. Буває навіть і так, що представники однієї нації говорять різними мовами. Усе більшає на Землі людей, що народилися від змішаних шлюбів (тобто від батьків різних національностей), і вони мають право вибирати собі національність будь-кого з батьків. У більшості країн світу національність визначається не державними органами, а самою людиною — добровільно. За сучасними цивілізованими канонами вибір національності з власного бажання є невід’ємним правом людини, однією з умов її свободи. Отже, національна самосвідомість людини, тобто те, ким вона себе визнає, який етнос вибирає, — це ще одна ознака нації.
У процесі зміни етносу виявляється дія двох взаємозв’язаних тенденцій . Одна з них — це етнічна диференціація, тобто відособлення людей певної етнічної групи, її прагнення до саморозвитку, до національної самостійності, до розквіту власної економіки, політики, культури. Цю тенденцію ще називають національною.
Друга — інтеграція, об’єднання націй (її ще називають інтернаціональною). Ця тенденція веде до розширення зв’язків між різними етносами, руйнування кордонів, сприйняття всього найліпшого, що створено іншими народами, до поглиблення економічних відносин, розвитку спілкування у сфері культури і т. д. Обидві тенденції взаємозв’язані. Вони пояснюються об’єктивними економічними та соціально-культурними потребами.
Дія обох цих тенденцій у розвитку етносу наочно простежуються протягом усієї історії людства. Обидві вони сприяють прогресу цивілізації, бо одна веде до внутрішнього самовдосконалення, розквіту етносу, а друга — сприяє взаємозбагаченню народів, обміну національними цінностями, зміцненню взаєморозуміння, довіри, дружби й миру. У кінцевому підсумку обидві тенденції сприяють розвиткові людської особистості.
Термін "етнос" (з давньогрецької - народ) трактується як особливе соціальне угруповання людей, що виникло упродовж тривалого історичного розвитку. Важливі умови формування етносу - спільність мови і території. Але й територіально роз'єднані групи етносу можуть тривалий час зберігати свою національну самобутність, яка виражається у звичаях, народному мистецтві, релігії, нормах поведінки, обрядах тощо. Отже, етнос - стійка спільнота людей, що історично склалася на певній території, де люди мають власну мову, культуру, розуміння своєї єдності і відмінності від інших етносів.
Міжнародний поділ праці сприяв формуванню світового ринку, зародки якого сягають найдавніших етапів розвитку людського суспільства. Таким прикладом є виникнення торговельних держав (Фінікія, Венеція та ін.). Але зовнішня торгівля в цей період мала локальне значення, обмежувалася незначними регіонами впливу.
У сучасному світі нараховується близько 5 тис. різних мов. Детально встановити їх кількість дуже важко, бо деякі області земної кулі недостатньо вивчені в лінгвістичному відношенні. Виділяється 32 мовні сім'ї, серед них: індоєвропейська, семіто-хамітська (афроазійська), кавказька, дравідійська, уральська, алтайська, чукотсько-камчатська, нігеро(конго)-кордофанська, ніло-сахарська, койсанська, китайсько-тибетська, австроазіатська, австронезійська, ескімосо-алеутська.
Найбільш поширені мови індоєвропейської сім'ї (44,8 % населення світу), яка включає близько 100 різних мов. Ця сім'я об'єднує 10 мовних груп, але тільки чотири з них (індоарійська, романська, германська і слов'янська) мають понад 100 млн. осіб кожна. На другому місці за кількістю людей, що говорять цими мовами - китайсько-тибетська сім'я, яка займає дуже компактну територію Східної і Південно-Східної Азії (понад 1 млрд. осіб).
Серед інших сімей багаточисельними є мови сіно-тибетської (22,6 % населення світу), нігеро-кордофанської (6,1 %), семіто-хамітської (5,6 %), австронезійської (4,9 %), дравідійської (3,9 %).
До найбільш поширених мов світу належать: китайська (кількість осіб, що розмовляє цією мовою на початку XXI ст. становила 1,3 млрд осіб), англійська (450 млн. осіб), хінді і урду (350), іспанська (300), російська (240), бенгальська, індонезійська, арабська (по 180), португальська (170), японська (123), німецька та французька (по 100), українська (понад 50). На цих мовах розмовляє майже 70 % населення світу.
Окремі народи спілкуються двома мовами (білінгвізм): бельгійці (валлонська і французька), ірландці (ірландська та англійська), канадці (англійська і французька), філіппінці (філіппінська та іспанська). Шість мов є офіційними і робочими в ООН: англійська, французька, російська, іспанська, арабська, китайська.
У світі нараховується близько 5 тис. народів, які нараховують від багатьох мільйонів до декількох сотень або навіть десятків осіб. Найбільші народи, чисельність яких становить понад 10 млн осіб кожен, становлять майже 80 % населення світу.
Більшість країн світу — багатонаціональні. В Європі близько 20 держав, де основна національність становить понад 90 % усього населення (Данія, Швеція, Португалія, Італія, Ірландія, Греція та ін.). В Азії національно однорідними є Південна Корея, Японія, Ємен, Бангладеш, Саудівська Аравія та ін. Більшість країн Америки — багатонаціональні. У США живуть представники понад 100 народів, у Бразилії та Канаді - понад 80, Мексиці та Аргентині - понад 50 тощо. У Латинській Америці майже всі країни мононаціональні, оскільки індіанці, мулати, метиси вважаються представниками єдиних націй. В Африці переважають країни відносно однорідні в етнічному відношенні (Центральна, Східна та Південна Африка). Понад 30 % населення Австралії - англоавстралійці, частина жителів - аборигени, предки яких тисячоліттями жили на цьому континенті.
Політичні кордони не завжди збігаються з етнічними. Трапляється, що окремі народи (за винятком в основному Західної Європи і Латинської Америки) проживають у різних державах. Етнічні проблеми у світі постійно впливають на політичну та соціальну обстановку в багатьох країнах. Часто загострені національні відносини призводять до збройних конфліктів (Боснія і Герцеговина, Північна Ірландія, Палестина, країна Басків в Іспанії, Таджикистан, Нагірний Карабах, Ічкерія). Національно-релігійні конфлікти переростають у збройні, ведеться боротьба за національну незалежність, автономії, права релігійних меншин.