Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 9
Міністерство освіти та науки України
Запорізький педагогічний коледж
Лекція №5
з навчальної дисципліни «Загальна психологія»
тема «Поняття про діяльність»
План
Мета навчального заняття:
Пізнавальна: познайомити студентів із поняттям «діяльності» у вітчизняній психології, вчити диференціювати поняття «активність», «рух», «дія», «операція», «діяльність», формувати розуміння студентами різниці між мотивом та метою, умінням та навичкою, ознайомити із поняттям провідного виду діяльності, із структурою діяльності.
Розвиваюча: розвивати уміння аналізувати навчальний матеріал, систематизувати свої знання, робити умовиводи, прагнення до пізнання себе та оточуючих.
Виховна: виховувати наполегливість, працелюбність, прагнення до позитивних звичок.
Професійна: виховувати відповідальність у майбутній професії за формування позитивних звичок у дітей дошкільного віку, формувати знання про вироблення умінь, навичок у дітей дошкільного віку.
Ключові поняття теми: активність, поведінка, діяльність, мотив, мета, інтериорізація, екстеріоризація, дія, рух, уміння, навичка, вправляння, автоматизація навички, перенесення навички, інтерференція, гра, навчання, праця.
Студенти мають знати: ключові поняття теми, структуру діяльності, психологічну будову діяльності, умови формування знань, умінь, послідовність виникнення звичок, шляхи формування позитивних звичок.
Студенти повинні вміти: пояснювати поняття «активність», «діяльність», «мотив» та «мотивація», «знання» - «уміння» - «навички»; організовувати навчальну діяльність дітей у дошкільному закладі по оволодінню ними знаннями та навичками; розробляти практичні рекомендації батькам по вихованню позитивних звичок у дітей.
Література
Засоби навчання: комп’ютерне забезпечення, література.
Завдання для самостійної роботи
Зробити порівняльний аналіз між діяльністю людини та життєдіяльністю тварин - таблиця.
Рекомендації до виконання самостійної роботи:
Хід проведення
І. Організація студентів.
ІІ. Мотивація навчальної діяльності.
«Человек создан для действия. Не действовать и не существовать для человека одно и то же.» Вольтер
- Що означають ці слова?
«Деятельность заключает награду в самой себе. Действовать, создавать, вступать в борьбу с обстоятельствами, побеждать их или чувствовать себя побежденным, вот вся радость; все человеческое здоровье заключается в этом!» Золя Э.
- Як Ви розумієте зміст цього виразу?
«Кожній людині відповідає певний рід діяльності, який робить її корисною для суспільства і одночасно приносить їй щастя.» Баррес М.
Бесіда на тему «Значення діяльності у житті людини»
ІІІ. Виклад нового матеріалу
Всім живим організмам присуща активність. Джерелом активності живих істот є потреби.
Потреба – стан живої істоти, в якому виявляється її залежність від конкретних умов існування.
ПОТРЕБА — початкова форма активності живих істот — форма прояву интенциональной природи психіки, відповідно якому живий організм спонукає до здійснення якісно певних форм діяльності, необхідних для збереження і розвитку індивіда і роду. Динамічна освіта, що організовує і спрямовує пізнавальні процеси, уяву і поведінку. Основна рушійна сила розвитку людини. Роздратування потягу. Завдяки потребам життя знаходить цілеспрямованість, і або досягається задоволення потреби, або запобігає неприємне зіткнення з середовищем.
Первинно біологічною формою потреби є потяг. У організмі періодично виникають певні стани напруженості; вони пов'язані з браком речовин (предмету), потрібних для продовження життєдіяльності. Ці полягання об'єктивної потреби організму в чомусь, що лежить поза ним і складає необхідну умову його нормального функціонування, називаються потребами. Це — стан індивіда, що створюється випробовуваною ним потребою в об'єктах, потрібних для його існування і розвитку, і виступаюче джерелом його активності. На заповнення потреби направлені інстинкти, в яких задані і властивості предметів, релевантних потребі, і основні поведінкові акти, потрібні для їх досягнення.
Потреба — це динамічна сила, витікаюча від організму. Ні тиск, ні потреба не існують ізольовано: задоволення потреби припускає взаємодію з соціальними ситуаціями і їх перетворення в цілях досягнення адаптації; в той же час і самі ситуації, і потреби інших людей можуть виступати і як спонука (потреба), і як перешкода (тиск).
Потреби не залишаються незмінними, але міняються і удосконалюються залежно від зростання загальної культури людини, його знань про дійсність і відносин до неї. Аналіз потреб краще починати з їх органічних форм.
АКТИВНІСТЬ — поняття, що виражає здатність живих істот проводити рухи довільні та змінюватися під впливом зовнішніх або внутрішніх стимулів-подразників, — загальну характеристику живих істот, їх власну динаміку як джерело перетворення або підтримки життєво значущих зв'язків з середовищем. Життєдіяльність організму — не урівноваження з середовищем, але активне подолання середовища, визначуване моделлю майбутнього потрібного. Активність будується згідно імовірнісному прогнозуванню розвитку подій в середовищі і положення в ній організму.
Активність тварин характеризується як поведінка і обмежується інстинктивними та умовно-рефлекторними діями, спрямованими на пристосування до умов життя і задоволення різноманітних біологічних потреб у їжі, розмноженні, захисті. У потребах тварини предмет їх задоволення постає як безпосередній стимул активності й визначає сам спосіб задоволення потреби.
Людська діяльність за сутністю є соціальною. Вона сформувалася історично, у процесі праці. Людина не лише пристосовується до умов життя, а й активно змінює їх відповідно до своїх потреб, що виникли й розвинулися історично. Діяльність людини характеризується свідомістю і цілеспрямованістю.
Під діяльністю ми розуміємо активність суб'єкта, направлену на зміну світу, на виробництво або породження певного продукту матеріальної або духовної культури, що об'єктивувався. Діяльність людини виступає спершу як практична, матеріальна діяльність. Потім з неї виділяється діяльність теоретична.
Діяльність є необхідною умовою формування особистості і в той же час залежить від рівня розвитку особистості, виступаючої як суб'єкт цієї діяльності. У загальному вигляді під діяльністю розуміється активність живого організму, направлена на задоволення потреб і регулююча усвідомленою метою. В процесі діяльності встановлюється тісна взаємодія людини з довкіллям.
Свідома діяльність людини корінним чином відрізняється від поведінки тварин. Ці відмінності відносяться до наступного:
Всяка діяльність складається звичайно із ряду актів —дій чи вчинків; будучи актами суб’єкту, вони мають по внутрішньому своєму змістові визначену психологічну будову: вони йдуть від тих чи інших поштовхів чи мотивів и направляються на певну мету. Оскільки в різних умовах ця умова повинна і може бути достигнута різними способами («операциями») чи шляхами («методами»), дія перетворюється у вирішення задачі. Оскільки єдність дій визначається спільним результатом, що є метою субъекта, а способи дії диференціюються в залежності від відмінності умов, в яких ця мета здійснюється, одна й та ж дія може і повинна в різних умовах здійснюватися різними способами. В результаті із дій чи вскладі її виділяють, певні часткові операції, пов’язані із певними об’єктивними умовами.
Структура діяльності
Рух операція
Мотив Рух операція дія діяльність мета
Рух і т.д. операція
Мета – те, до чого прагне людина (близька та віддалена)
— те, що реалізує людську потребу і виступає як образ кінцевого результату діяльності.
Мотив – внутрішні рушійні сили, що спонукають людину до діяльності (внутрішні та зовнішні, усвідомлені та неусвідомлені).
Систему рухів, спрямованих на присвоєння предмета чи його змісту,
називають діями.
Дія — відносно завершений елемент діяльності, направлений на досягнення певної проміжної усвідомлюваної мети.
Дії бувають:
Предметні – спрямовані на оволодіння предметами, на контакти з людьми, тваринами, рослинами.
Розумові – виявляються у сприйманні, мисленні, д-сті пам’яті.
Психомоторні - в результаті інтеріоризації (перенесення у внутрішній психічний простір людини) стають змістом розумової діяльності. А винесення внутрішніх, розумових дій назовні, називають екстериорізацією.
Діяльність – це сукупність усвідомлених, ціле направлених дій.
Формуючись в діяльності, психіка, свідомість в діяльності, в поведінці і виявляється. Діяльність і свідомість — не два в різні боки обернених аспекту. Вони утворюють органічне ціле — не тожество, але єдність. Рухома яким-небудь потягом, людина діятиме інакше, коли вона усвідомлює його, тобто встановить об'єкт, на який воно направлене, чим діяла, поки вона його не усвідомила. Сам факт усвідомлення своєї діяльності змінює умови її протікання, а тим самим її течія і характер; діяльність перестає бути простій сукупністю у відповідь реакцій на зовнішні подразники середовища; вона інакше регулюється; закономірності, яким вона підкоряється, виходять за межі однієї лише фізіології; пояснення діяльності вимагає розкриття і обліку психологічних закономірностей. З іншого боку, аналіз людської діяльності показує, що сама усвідомленість або неусвідомленість тієї або іншої дії залежить від відносин, які складаються в ході самої діяльності. В ході діяльності дія усвідомлюється, коли частковий результат, який їм досягається, перетворюється на пряму мету суб'єкта, і перестає усвідомлюватися, коли мета переноситься далі і колишня дія перетворюється лише на спосіб здійснення іншої дії, що направляється на більш загальну мету: у міру того як дрібніші приватні завдання набувають відносної самостійності, дій, на них націлені, усвідомлюються; у міру того як вони вбираються в обширніші загальні завдання, дії, на них направлені, вимикаються зі свідомості, переходять в підсвідоме. Таким чином, свідомість включається і вимикається залежно від відносин — між завданнями і способами їх здійснення, — які складаються в самому процесі діяльності. Свідомість не є зовнішньою силою, яка ззовні управляє діяльністю людини. Будучи передумовою діяльності, свідомість разом з тим і її результат. Свідомість і діяльність людини утворюють справжню єдність.
Свідома дія — це не дія, яка супроводжується свідомістю, яка крім свого об'єктивного виявлення має ще суб'єктивний вираз. Свідома дія відрізняється від неусвідомленої в самому своєму об'єктивному виявленні: її структура інша і інше її відношення до ситуації, в якій вона здійснюється; вона інакше протікає. Визначення діяльності людини у відриві від її свідомості так само неможливе, як визначення її свідомості у відриві від тих реальних відносин, які встановлюються в діяльності. Поведінка людини не зводиться до простої сукупності реакцій, вона включає систему більш менш свідомих дій або вчинків. Свідома дія відрізняється від реакції іншим відношенням до об'єкту. Для реакції предмет є лише подразник, тобто зовнішня причина або поштовх, що її викликає. Дія — це свідомий акт діяльності, який прямує на об'єкт. Реакція перетвориться в свідому дію у міру того, як формується наочна свідомість.
Виконання будь-якої справи потребує вміння. Вміння не є знанням про способи виконання даної справи.
Вміння є там, де знання певної справи поєднується з вправністю у виконанні дій, з яких складається ця діяльність.
Уміння ґрунтується на знаннях і навичках, і є готовністю людини успішно виконувати певну діяльність.
Вміння виконувати певну діяльність складається із низки часткових, тісно пов’язаних між собою умінь. Уміння – проміжний етап опанування нового способу дії, відповідно до певних знань. При багатократному застосуванні уміння, виробляється навичка – автоматизовані рухи (або доведені до автоматизму уміння).
Наявність навичок полегшує людині виконання свідомих завдань.
За свідомістю залишається можливість починати, регулювати й завершувати дію, а сам рух відбувається без будь-якого подальшого втручання волі як реальне повторення того, що вже робилося тисячі разів (І. Сєченов). Людина може усвідомлювати й автоматизовані компоненти, тобто рухи, з яких складається певна діяльність. У разі потреби вона може спрямовувати свою увагу на саму техніку написання літер з метою, наприклад, вивести їх каліграфічно, красиво.
Процес формування вмінь і навичок. Уміння і навички формуються
у людини у процесі її навчання. Виокремлюють три основні його фази.
Далі відбувається застосування одержаних пояснень на практиці, тобто виконання відповідних дій. На підставі пояснень, зорового сприймання, показу дії утворюється перше, ще загальне, схематичне зорове уявлення про просторові та часові особливості дії — про напрямок та амплітуду рухів, їх швидкість, погодження та послідовність. Вправляння супроводжується значним вольовим зусиллям і почуттям впевненості, віри у свої сили або сумнівом, нерішучістю, боязкістю. Ці переживання позначаються на ефективності вправляння, сприяючи йому або затримуючи його.
фази вправності. На цій фазі дії стають завченими, що дає можливість
удосконалювати їх, доводити до певного рівня майстерності.
Навичка, що стала потребою – звичка. (звичка рано вставати, звичка вітатися, звичка зранку та ввечері займатися чистотою свого тіла – погані звички) Приклад : Легше виховати, ніж перевиховати).
Звичка – негнучка частина діяльності, що не має свідомої мети. На відміну від простої навички, звичка може цілком свідомо контролюватися. На відміну від уміння, вона не завжди є розумною та корисною.
Для того, щоб виробити позитивну звичку, потрібно знати особливості її утворення, шляхи та умови її формування.
Особливість утворення звички полягає у її усвідомленості й послідовності:
Знання уміння навички звички.
Шляхи формування:
Успіх формування позитивних звичок залежить від цілеспрямованості, системності, наявності позитивної установки, пререживання успіху, самоконтролю, починати від найпростішого.
ІV. Підсумок заняття.
Питання до теми: