Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Слід докладати нових глобальних зусиль
для впровадження елементів
міжнародної економічної системи
і потреб людства в забезпеченні
безпечних і стабільних природних умов.
Порядок денний на XXI століття
Глава
7
СИСТЕМИ СПЕЦІАЛЬНОГО
ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ
І ГАРМОНІЗАЦІЇ
7:1
Загальні положення
Крім загальносистемних і спеціальних функцій екологічного управління є сукупність (система) видів спеціального екологічного управління, одна ча стина яких уже отримала законодавче підтвердження (басейнове управ ління, управління формуванням національної екологічної мережі, управлін ня екологічною безпекою), інша — свого законодавчого підтвердження ще потребує (управління екологічною освітою, управління екологічним підпри ємництвом). У цій главі розглядаються види спеціального екологічного уп равління, які вже мають законодавче, інфраструктурне або суспільне виз нання і безпосередньо впливають на процес гармонізації життєдіяльності і співіснування суспільства і природи. Зазначені види управління реалізують ся в системах басейнового управління, управління формуванням національ ної екологічної мережі, управління екологічною безпекою. Практично це спеціальні механізми гармонізації життєдіяльності суспільства в природно му середовищі. Надалі, безумовно, види спеціального екологічного управ ління множитимуться в процесі гармонізації життєдіяльності суспільства, досягнення його збалансованості. Це може бути, наприклад, і управління етноландшафтною рівновагою в загальній системі регіонального (тери торіального) управління, і управління взаємодією громадськості з органами влади тощо.
7.2 Система басейнового управління
Принцип басейнового управління виник іще за часів розбудови іри гаційних мереж на річках Ніл, Тигр та Євфрат у давньому Єгипті, Месопо тамії та Вавилоні і був спрямований головним чином на врегулювання між країнами басейну розподілу води для зрошування земель. Це принцип во-
7.2 Система басейнового управління
догосподарського басейнового управління зі своїми договірними квотами на водоспоживання і відповідними розрахунками. Екологічні басейнові про блеми, наприклад, у басейні річки Ніл — посухи, наступ пустель, зменшен ня площі лісів, ерозія ґрунтів, замулення водойм, паводки, голод та інфекційні захворювання, протягом тисячоліть залишалися як стихійні лиха для народів, що заселяли басейни рік.
Тільки у XX ст., коли річки Європи, особливо в промислово розвине них країнах (Німеччина, Франція), почали нести загрозу для життя, прин цип басейнового управління став «зеленіти», тобто екологізуватися. Загаль ними зусиллями «басейнових» країн врятували річку Рейн, а також Дунай від техногенного отруєння. Але подолати екологічні кризи не так вже і лег ко. Повені завдають великої шкоди населенню Китаю, а також європей ських країн, у тому числі України. І в той же час у всьому світі зростає про блема питної води, вирішувати яку слід із застосуванням механізму еколо го-господарського збалансованого принципу басейнового управління.
БАСЕЙНОВА ПОЛІТИКА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СПІЛЬНОТИ
Україна, як значна частина Європейського континенту, прагне при єднатися до загальноєвропейської еколого-водогосподарської політики і прийняти вже напрацьовані стандарти басейнового управління з урахуван ням національних інтересів і особливостей водокористування, що склалися історично.
Слід підкреслити, що ключовим елементом європейської еколого-водо господарської політики є економічна, соціальна й екологічна збалансо ваність регіонального розвитку, у якій вода відіграє роль критичного чин ника для створення сприятливих умов для гармонізації життєдіяльності. Вирішення проблеми підвищення якості та збільшення запасів прісної во ди і довгострокова здатність задовольняти попит на воду потребують як гло бальної, так і національної скоординованої системи управління річковими басейнами, які повинні базуватися на загальновизнаних принципах. Відповідно до рішень міждержавного засідання в Будапешті (1998) були сформульовані керівні принципи, якими мають керуватися країни, що приєднуються до Європейського протоколу «Вода і здоров'я», Конвенції про охорону і використання транскордонних водотоків і міжнародних озер. Ці принципи узагальнюють міжнародно визнані підходи до управління во дами. Розглянемо їх.
327
Глава 7
Системи спеціального екологічного управління і гармонізації
Наведені принципи стосуються не лише водного середовища, а й уза галі всіх компонентів басейнової екосистеми. Обмеження басейнового управління тільки водогосподарськими функціями не відповідає цим євро пейським принципам.
7.2 Система басейнового управління
Зазначимо, що серед країн, які мають значний досвід впровадження басейнового принципу управління водокористуванням, охороною вод і від новленням водних ресурсів, можна назвати Чехію, Великобританію. А най більш характерним зразком впровадження басейнових систем управління, його організаційних і економічних засад слід вважати досвід Франції. Роз глянемо його.
У 1964 р. у Франції на законодавчому рівні повністю реформовано всю систему управління водами, яка існувала раніше. У новій системі функції регулювання водокористуванням (видача дозволів) і екологічного контролю залишилися за урядовими органами. Проте законодавчо було закріплено новий важливий принцип, який полягає у створенні в кожному з шести річкових басейнів двох органів, до компетенції яких крім традиційних технічних питань управління водними ресурсами ввійшли також питання політичного й економічного характеру. Такими органами стали Комітет річкового басейну і Водне басейнове агентство.
• Комітет річкового басейну — це справжній «водний парламент», який
розробляє основні напрями водної політики басейну. Члени Комітету
поділяються на чотири категорії:
колегія депутатів — представники виборчих органів влади регіонів,
департаментів, комун (мери, депутати, сенатори, радники та ін.);
колегія водоспоживачів — представники від промисловості, фермерів,
рибалок та ін.;
колегія представників економічних і соціальних рад регіонів Франції;
колегія представників державної адміністрації (від міністерств до місцевих адміністрацій).
Загальна кількість членів Комітету річкового басейну становить від 61 до 114 чол., залежно від розмірів басейну, рівня його економічного розвит ку, чисельності населення. При цьому чисельність колегії представників державної адміністрації не може перевищувати 20 % від загальної чисель ності Комітету. Таке обмеження зроблено для підвищення ролі місцевої громади в процесі прийняття рішень (депутати і водоспоживачі репрезенту ють інтереси населення), для сприяння постійному діалогу між ними, спря мованому на спільне вирішення питань в інтересах усіх зацікавлених верств населення. Передбачається, що Комітет річкового басейну відповідає за розробку Основних напрямів впорядкування території та управління вода ми. На основі цього документа розробляються виконавчі документи — Схе ми управління водами, кожен із яких охоплює певну ділянку басейну.
Комітет є дорадчим органом, де обговорюються питання тарифів, пла тежів за водокористування, методик їх розрахунків.
• Водне агентство є виконавчим органом басейнового управління. Цей
державний орган підпорядкований двом міністерствам — Міністерству
довкілля (з технічних питань) і Міністерству фінансів (з фінансових питань).
Керує Агентством правління, до складу якого входять 26 чоловік, з яких:
• вісім представників депутатів відбираються зі складу колегії депутатів
Комітету річкового басейну і затверджуються цією ж колегією;
Глава 7
Системи спеціального екологічного управління і гармонізації
вісім представників водоспоживачів відбираються за тим же принци пом із членів колегії водоспоживачів;
вісім представників державної адміністрації призначаються відпо відним міністерством;
один член правління вибирається технічним персоналом Агентства;
Голова правління призначається Прем'єр-міністром.
Правління затверджує п'ятирічні плани та річні басейнові бюджети.
Робочий апарат Агентства має у своєму складі чотири комісії:
фінансову;
позик і грантів;
проектів і перспективних розробок;
зв'язків.
Названі комісії співпрацюють із Комітетом річкового басейну і прав лінням, висловлюють свою думку щодо важливих проектів, відповідають за впровадження затверджених правлінням проектів.
Екологічне регулювання водокористуванням Агентство здійснює:
• шляхом збирання плати за водокористування;
• шляхом перерозподілу надходжень від плати за водокористування,
спрямовуючи їх на водоохоронні заходи.
У Франції є два види платежів за водокористування:
платежі за забір води з водного об'єкта та за безповоротне водоспо
живання;
платежі (податок) за забруднення водного об'єкта.
Усі водокористувачі, без винятку, які забирають воду з водного об'єкта та (або) скидають до нього зворотну воду, повинні вносити такі платежі. Однак у кожному Агентстві існують певні особливості щодо збирання пла ти. Наприклад, Агентство Луара—Бретань крім платежів, наведених вище, отримує плату за використання води гідроелектростанціями, а також плату за «регулювання паводків»; Агентство Рейн—Мец — плату за добутий із рус ла річки будівельний матеріал.
Прибуток від платежів за використання водних ресурсів становить базу фінансування заходів щодо відновлення вод як у кількісному, так і в якісно му відношенні. Ті державні або приватні організації, які витрачають свої кошти на відновлення вод, зокрема шляхом значного зменшення маси забруднювальних речовин у своїх зворотних водах, одержують від Агентст ва фінансову допомогу, розмір якої прямо пропорційний витратам таких організацій.
Розмір платежів, методика їх розрахунку, а також обсяг фінансової до помоги розглядаються в кожному Агентстві і Комітеті басейну. При цьому враховується п'ятирічний план дій і можливості Агентства щодо фінансової допомоги.
7.2 Система басейнового управління
ФУНКЦІЇ СИСТЕМИ БАСЕЙНОВОГО УПРАВЛІННЯ
На підставі узагальнення європейського досвіду визначаються такі функції системи басейнового управління:
1) створення басейнових методик розрахунків і розмірів грошових
зборів за:
забір води з водного об'єкта;
скидання до водного об'єкта нормованих речовин;
пропуск води через турбіни ГЕС;
використання водного об'єкта водним транспортом;
видобування корисних копалин у межах земель водного фонду;
користування водними об'єктами для потреб рибного й мисливсько го господарств;
Глава 7
Системи спеціального екологічного управління і гармонізації
ЗАКОНОДАВЧІ ПІДСТАВИ ДЛЯ ВПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ БАСЕЙНОВОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ
Басейновий принцип управління закріплено в таких законодавчих і нормативних актах, як Водний кодекс України; Національна програма еко логічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води; Основні напрями державної політики у галузі охорони довкілля, викорис тання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки; постанова Верховної Ради України «Про концепцію розвитку водного господарства України»; закон України «Про загальнодержавну програму розвитку водно го господарства».
У Водному кодексі України проголошено, що «державне управління в галузі використання й охорони вод та відновлення водних ресурсів здій снюється за басейновим принципом...»
У Національній програмі екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води передбачено такі пріоритетні заходи та шля хи їх реалізації.
У Концепції розвитку водного господарства України передбачається «забезпечення взаємодії в управлінні водогосподарською і водоохоронною діяльністю за басейновим принципом».
Згідно з цією Концепцією система басейнового управління ґрунтується на принципах:
пріоритетності екологічної безпеки природокористування, узгодже ності і збалансованості екологічної політики суб'єктів водокористу вання і водогосподарської діяльності;
економічної цілісності басейнового водогосподарського комплексу,
самодостатності і самоокупності водогосподарської та водоохоронної
діяльності;
забезпечення взаємодії територіальних і галузевих суб'єктів управ ління водним господарством на основі програмно-цільового методу
(комплексне системне управління водним господарством забезпе-
T.2 Система басейнового управління
чується створенням координаційного центру, який через виконавчі структури — басейнове водогосподарське об'єднання, регіональні водогосподарські, природоохоронні та інші органи управління — реалізує політику, програми і завдання, спрямовані на досягнення визначеної мети збалансованого розвитку);
стандартизації процедур і процесів басейного управління та посилен ня відповідальності всіх суб'єктів водокористування і водогоспо дарської діяльності за стан водного басейну і якість водних ресурсів;
багатоваріантності механізмів еколого-інвестиційної діяльності, фі нансування водогосподарських і водоохоронних заходів, стимулюван ня раціонального використання і охорони водних ресурсів;
інформаційного і наукового забезпечення управлінських рішень,
участі громадськості у вирішенні водогосподарських і екологічних
проблем басейну.
Впровадження системи басейнового управління відбувається шляхом розробки і запровадження регламентуючих документів (положень, настанов, стандартів) і, згідно з ними, поступової реструктуризації функцій регіональ них суб'єктів управління в галузі використання, охорони і відновлення вод них ресурсів, відпрацювання методології управління на основі проведення басейнових експериментів і пілотних проектів.
До системи басейнового управління залучаються органи виконавчої влади, підприємства, установи та організації, а також інші суб'єкти госпо дарської діяльності в галузі охорони, споживання і відновлення водних ресурсів.
Закон України «Про загальнодержавну програму розвитку водного гос подарства» для підвищення ефективності управління водним господарством передбачає створення умов для переходу до управління водними ресурсами тільки за басейновим принципом.
Стратегічна мета реформування управління водним господарством — забезпечення басейнової збалансованості розвитку водного господарства, охорони вод і відновлення водних ресурсів на основі узгодженості правових засад і управлінських дій суб'єктів водокористування за басейновим прин ципом, спрямованих на збалансоване водозабезпечення населення і галузей економіки, впровадження перспективних технологічних нормативів викори стання водних ресурсів, запобігання шкідливій дії вод.
Відповідальні за впровадження басейнового принципу — Міністерство екології та природних ресурсів України, Державний комітет України по вод ному господарству.
В основу басейнового управління водним господарством покладено такі принципи:
нерозривна єдність і взаємозалежність процесів використання, охоро ни і відновлення водних ресурсів;
екосистем ний підхід, який передбачає створення управлінських структур, що здійснюють у межах басейнів функції планування, ко ординації та контролю;
Глава 7
Системи спеціального екологічного управління і гармонізації
• вдосконалення розмежування повноважень у питаннях використання водних ресурсів між органами державної влади, а також між ними та
органами місцевого самоврядування.
Для впровадження цих принципів потрібно:
на законодавчому рівні розробити і затвердити організаційну структу ру та функціональну схему впровадження басейнового принципу
управління;
розробити і затвердити відповідні нормативно-правові акти, що за безпечують реалізацію басейнового принципу управління водним гос подарством, охороною вод і відновленням водних ресурсів, захистом
від шкідливої дії вод;
створити комплексну басейнову геоінформаційну систему з банком
кадастрової інформації про водний фонд, водні ресурси та засоби їх
регулювання, про структуру земельних угідь і меліоративних земель,
про територіально-галузеву структуру водогосподарського комплексу
та використання водних ресурсів, про якість води тощо;
розробити методичну базу водогосподарської і екологічної інвес тиційної діяльності та функціонування управлінської інфраструктури в басейнах основних річок.
Враховуючи географічні особливості розміщення та водогосподарської освоєності основних басейнів, на території України доцільно створити орга ни управління басейнів за таким поділом: Західно-Бузьке, Верхньотисайсь ке, Дністровсько-Прутське, Південно-Бузьке, Дніпровське (з Прип'ятсь ким, Деснянським та Нижньодніпровським регіональними підрозділами), Причорноморське (гирлова частина Дунаю і Дністра, річки Причорно мор'я), Азовське (Сіверський Донець, річки Приазов'я), Кримське.
Плановою основою басейнового принципу управління є цільова про грама використання і охорони вод, відновлення водних ресурсів у басейні. У ній визначаються головна мета й основні завдання, які потрібно розв'яза ти, механізм фінансування і реалізації програмних заходів.
Як видно, в Україні є всі законодавчі підстави для переходу на басей новий принцип управління як такий, що повністю відповідає всесвітньо визнаній політиці збалансованого соціально-економічного розвитку і функціонування водних екосистем.
БАСЕЙНОВА МОДЕЛЬ ГАРМОНІЗАЦІЇ І РОЗВИТКУ (МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД СПІВПРАЦІ)
Впровадження в Україні принципів збалансованого розвитку, які визна чені в 1992р. на Всесвітній конференції в Ріо-де-Жанейро і підтверджені у 2002 р. в Йоганнесбурзі, найкраще починати з відпрацювання басейнової моделі гармонізації життєдіяльності як найбільш підготовленої в законо давчому плані. З методологічного погляду найпідготовленішим для цього є басейн р. Дніпро (завдяки міжнародній співпраці, у першу чергу — українсько-канадській, і функціонуючій басейновій водогосподарській інфраструктурі).
7.2 Система басейнового управління
Українсько-канадська співпраця з питань екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води тривала сім років (1994— 2000) і дала унікальні для України результати реалізації нових принципів і методологій, що вже зарекомендували себе в міжнародній практиці. Здійснено такі демонстраційні й пілотні проекти щодо впровадження ефек тивних методів басейнового управління:
за допомогою сучасної методології і найсучаснішого обладнання
системно досліджено екологічний стан басейну Дніпра;
проведено розрахунки досягнутого еколого-економічного ефекту
впровадження новітніх технологій водоочищення, оздоровлення сміт
тєзвалищ, екологічної модернізації виробництва на демонстраційних
об'єктах;
на основі експлуатаційних досліджень визначено стратегію боротьби
з несприятливими природними процесами, що виникли в басейні
Дніпра в результаті антропогенної діяльності;
розроблено принципово нові підходи до управління екологічним
станом за допомогою найсучасніших інформаційних технологій;
відпрацьовано методології здійснення екологічних аудитів підпри ємств різних галузей і регіонів басейну Дніпра та впровадження за їхніми висновками некапіталомістких природоохоронних заходів;
відпрацьовано методології та принципи впровадження басейнового
фінансово-економічного змішаного механізму реалізації екологічних
програм і проектів;
започатковано освітньо-навчальні процеси із зазначених вище питань
шляхом проведення семінарів, створення циклу телевізійних фільмів
і передач, підготовку та впровадження в навчальний процес відповід них посібників та курсів лекцій;
зроблено перші кроки щодо здійснення підтримки екологічного
підприємництва.
За роки українсько-канадської співпраці налагоджено взаємовідносини довіри, партнерства і прагматичності, встановлено ділові і дружні стосунки між багатьма людьми, підприємствами та установами різних форм власності обох країн.
Значення підсумків такої міжнародної співпраці важливі тому, що вони повністю відповідають стратегічним напрямам і завданням Національної програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води. Саме завдяки міжнародній співпраці були відпрацьовані механізми — організаційні, наукові, соціально-економічні, фінансові — реалізації Національної програми та їх якісного розвитку до міжнародно го транскордонного рівня (Республіка Білорусь, Російська Федерація, Україна).
Початок українсько-канадської співпраці (1994) збігається з початком формування і випробовування методології системних підходів до вирішен ня басейнових проблем Дніпра в умовах реформування соціально-еконо мічної системи держави.
335
Глава 7
Системи спеціального екологічного управління і гармонізації
На першому етапі Програми співпраці спільно виконано понад 40 про ектів; зроблено значний внесок у підготовку кадрів, у створення інфор маційних систем управління навколишнім середовищем, у формування еко логічної політики та освіти населення, у фундаментальні дослідження якості води, в екологічний аудит та «зелені технології», у міський контроль за за брудненням води. Проведена робота великою мірою сприяла підготовці й затвердженню Національної програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води.
Метою другого етапу Програми була підтримка і сприяння процесові організаційних реформ, які ведуть до поліпшення діяльності українських організацій з питань охорони навколишнього середовища, вдосконалення економічної, у тому числі інвестиційної, політики, а також підвищення екологічної свідомості населення України.
Значну роль у відборі, здійсненні та затвердженні проектів як на першо му (1994—1997), так і на другому (1998—2000) етапах українсько-канадської співпраці відіграв Українсько-канадський комітет управління Програмою співпраці. Українська сторона цього Комітету на різних етапах співпраці зазнавала певних змін, однак у її складі завжди залишалися найактивніші повноважні представники міністерств і відомств, наукових установ, Національної академії наук та відомчих інститутів, неурядових організацій, які протягом семи років співпраці регулярно здійснювали екосистемний менеджмент Програми, підбивали підсумки своєї роботи, забезпечуючи тим самим ефективне управління проектами та використанням коштів.
На першому етапі філософія Програми українсько-канадської співпраці спрямовувалася на:
підвищення ефективності системи державного екологічного управ ління України в здійсненні басейнового менеджменту екосистеми Дніпра, зокрема якості води;
визначення й впровадження заходів щодо зменшення забруднення
води в Дніпрі та його притоках, забезпечення населення питною
водою, зокрема в районі м. Запоріжжя;
сприяння розвиткові співпраці між громадськістю України та Кана ди, залучення до вирішення екологічних проблем басейну Дніпра не державних екологічних організацій;
активізацію процесу обміну інформацією та досвідом між ученими,
науково-дослідними інститутами різних відомств, державними служ бовцями, що безпосередньо відповідають за водно-екологічні пробле ми, між аналогічними групами та їхніми колегами в інших країнах, зокрема в Канаді.
Що ж до філософії другого етапу Програми, то тут уже ставилося за мету створити передумови для переходу до взаємовигідної еколого-інвес тиційної співпраці. Саме тому увагу Програми було акцентовано на трьох головних складових:
• розвиток системного басейнового управління в умовах інтегрування
екологічної політики в стратегію економічних реформ;
336
7.2 Система басейнового управління
оцінка ефективності дій щодо зменшення забруднення поверхневих і
підземних вод через систему демонстраційних проектів;
відпрацювання сучасних механізмів еколого-інвестиційної діяльності,
спрямованих на перехід до ринкової економіки.
З більш ніж 300 проектних пропозицій упродовж всього періоду ви конання Програми на конкурсних засадах було відібрано і реалізовано близько 70 проектів. По кожному з них на підсумкових конференціях у 1997 та 2000 pp. були зроблені спеціальні доповіді. Слід зазначити, що всі ці про екти досягли запланованої мети і є дуже важливими для підтримки реалізації Національної програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води, розвитку системи басейнового управління.
Розглянемо приклади пілотних проектів, за якими одержано позитивні результати.
В Україні вперше було проведено українсько-канадську комплексну екс педицію по Дніпру (1994), яка успішно об'єднала зусилля наукових шкіл Ук раїни (науково-дослідних інститутів, наукових центрів Національної академії наук, різних відомств), Канади, Нідерландів, Словаччини. Її результати вели кою мірою були використані під час підготовки проекту Національної програ ми екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води. Вони також стали вихідним матеріалом під час розробки методики уніфікованої екологічної класифікації якості поверхневих вод суші та естуаріїв України, картографування водних об'єктів басейну Дніпра як основи для виз начення екологічних нормативів якості поверхневих вод.
Започатковано в Україні впровадження екологічного аудиту як на методо логічному, правовому, так і на практичному рівнях. Канадська компанія AGRA разом зі спеціалістами Фонду відродження Дніпра (нині — Міжнарод ний фонд Дніпра), а також представниками науково-дослідних інститутів, ви робничих об'єднань провели екологічний аудит на підприємствах харчової промисловості, розробили рекомендації для керівництва цих підприємств що до некапіталомісткої модернізації виробництва, впровадження новітніх техно логій очищення промислових стоків. Підготовлено навчальний посібник для спеціалістів з екологічного менеджменту й екологічного аудиту; організовано й успішно проведено цикл науково-практичних занять у Канаді та Україні з питань впровадження та здійснення екологічного аудиту.
За результатами аналізу та оцінки стану прибережних смуг дніпровських водосховищ розроблено конкретні та всеосяжні рекомендації щодо поліпшен ня екологічного стану прибережних територій, які практично реалізовано на окремо взятій ділянці, — створена по суті перша прибережна захисна смуга до вжиною в три кілометри на Канівському водосховищі, що дало змогу припи нити обрушення берегів у районі розташування сільських населених пунктів, баз відпочинку та автодороги; продемонструвати можливості оздоровлення прибережних територій.
Розпочато створення Дніпровської інформаційної системи екологічного менеджменту з використанням низки інформаційних проектів, найважливі шим із яких є проект створення для південної частини басейну Дніпра регіональної інформаційної системи екологічного менеджменту.
Створена і діє електронна база даних із застосуванням сучасних геогра фічно-інформаційних системних технологій для оцінки еколого-геологічного
Глава 7
Системи спеціального екологічного управління і гармонізації
стану підземних вод, хімічного забруднення грунтів, розвитку небезпечних гео логічних процесів, що впливають на умови використання підземних вод; для поліпшення якості питного водопостачання в басейні Дніпра.
Важливим є те, що на сьогодні вже повністю закінчено розробку техно логічного устаткування блочно-модульного типу і створено технологію глибо кого доочищення питної води. Некапіталомісткі, малогабаритні комплекси, розроблені на її основі, здатні очищати воду від домішок важких металів, наф топродуктів, токсичних органічних сполук, радіонуклідів, вірусів та мікроор ганізмів для одержання високоякісної питної води, що відповідає європейсь ким і світовим стандартам. Виготовлено і змонтовано в школах, дитячих дошкільних закладах і лікарнях дослідну партію малогабаритних установок колективного користування.
На основі вивчення світового досвіду розроблено рекомендації щодо основних положень, які враховані в законі України «Про питну воду». Обгрун товано механізм запровадження в практику водопостачання основних поло жень закону.
Знято цикл телевізійних програм і відеофільмів, адаптованих до навчаль них програм Міністерства освіти і науки України. Випущено масовим тиражем відеокасети з програмами оздоровлення басейну Дніпра, які передано Україн ському еколого-натуралістичному центру для використання і розповсюдження. Комплекти відеоустаткування з касетами передано канівському інтернату, школам у містах Києві, Запоріжжі, Кривому Розі та Херсоні.
Для Дніпровського басейнового водогосподарського управління створено постійно діючий аналітично-інформаційний комплекс. У результаті його діяльності управління, контроль за використанням, охороною вод та віднов ленням водних ресурсів басейну Дніпра, а також контроль за гідрологічним режимом на захищених масивах каскаду дніпровських водосховищ здійсню ються на новому інформаційно-технологічному рівні.
Для підтримки прийняття управлінських рішень міністерствами і відомст вами створено і впроваджено міжвідомчу комп'ютерну інформаційно-аналітичну базу даних «Хімічний склад та якість поверхневих вод басейну Дніпра».
Проведено дослідження систем біотестування якості питної води. Впрова джено результати токсикологічного моніторингу в систему екологічного менеджменту басейну Дніпра.
На регіональному рівні здійснено комплексний екологічний аудит на п'яти великих підприємствах Запоріжжя, розроблено підприємницькі програ ми екологічної модернізації виробництва. Впроваджено некапіталомісткі ноу-хау на цих п'яти підприємствах, які продемонстрували екологічну та еко номічну ефективність нової для України методології екоаудиту.
У Запоріжжі створено унікальне виробництво органо-мінеральних добрив на основі осаду стічних вод міських каналізаційних мереж. Вирішено відразу дві значні проблеми — створення технології і виробництва високоякісних до брив за одночасної утилізації осадів стічних вод та значних обсягів інших відходів регіонального накопичення в басейні Дніпра.
Для зменшення забруднення поверхневих і підземних вод хімічними ре човинами (фільтрату), що витікають із території полігону твердих промисло вих і побутових відходів № 1 (с. Леваневське Запорізької обл.) і витоки яких досягають Запоріжжя, побудовано спеціальну пілотну установку з переробки
338
7.3
Система управління формуванням національної екологічної мережі
фільтрату. Здійснено також заходи щодо відведення забрудненої води і хімічних речовин від місцевої річки та часткового відведення підземних вод, які підтоплювали територію полігону.
Отже, у межах українсько-канадської програми співпраці виконано величезний обсяг робіт, результати яких у багатьох випадках продемонстру вали здатність вирішувати «гуртом» проблеми екологічного оздоровлення басейну Дніпра і не мають аналогів. Можна сказати, що ця робота показа ла ефективність міжнародної співпраці.
Досягнуті результати стали можливими завдяки ефективній системі управління проектами. Ця система ґрунтується на таких принципах, як доцільність, прозорість, довіра, професіональність та об'єктивність. Вона враховує перш за все інтереси природного об'єкта співпраці, а не суб'єктів водокористування, максимально мобілізує місцевий потенціал для вирішен ня проблем.
Крім того, система побудована на міцних прагматичних засадах і спря мована на майбутнє. Саме така філософія управління здатна забезпечити гармонізацію системи «природа—суспільство», життєдіяльності в басейно вих річках.
Міжнародна співпраця дала цінні уроки і нові можливості. Найбільший урок — це придбання нового екологічного мислення, екологічної мудрості і розуміння необхідності співпраці заради досягнення великої екологічної мети, розуміння єдності і цілісності, екологічності і духовності.
7.3
Система управління формуванням національної екологічної мережі
Екологічні мережі являють собою єдину територіальну систему, яка містить ділянки природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні, території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні і лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні території та об'єкти інших типів, що визначаються законодавством України і є частиною структурних територіальних елементів екологічної мережі — природних регіонів, при родних коридорів, буферних зон.
Національна екологічна мережа, у свою чергу, є складовою формуван ня Всеєвропейської екологічної мережі як єдиної просторової (континен тальної) системи територій країн Європи з природним або частково зміне ним станом ландшафту.
Формування екологічної мережі передбачає зміни в структурі земельно го фонду країни через віднесення (на підставі обґрунтування екологічної необхідності (безпеки) та економічної доцільності) частини земель госпо дарського використання до категорій, що підлягають особливій охороні з відновленням притаманного їм різноманіття природних ландшафтів. Це фактично загальнодержавний механізм досягнення гармонізаційного спів існування суспільства і природи в її територіальному і біотичному різно манітті.
Глава 7
Системи спеціального екологічного управління і гармонізації
Процес формування національної екологічної мережі полягає в збере женні, розширенні, відновленні та охороні єдиної системи територій із при родним станом ландшафту та інших природних комплексів і унікальних територій, у створенні на їх основі природних об'єктів, які підлягають особ ливій охороні, що сприяє зменшенню, запобіганню та ліквідації негативно го впливу господарської та іншої діяльності людей на навколишнє природ не середовище, збереженню природних ресурсів, генетичного фонду живої природи і досягненню етноландшафтної рівноваги.
Такий процес здійснюється на підставі Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000—2015 роки, прийнятої постановою Верховної Ради України і введеної в дію відповідним законом України від 21 вересня 2000 р. № 1989-ІІІ.
ПРОГРАМА ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ МЕРЕЖІ
Основною метою Програми є збільшення площі земель країни з при родними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження їхнього різно маніття, близького до притаманного їм природного стану, та формування їхньої територіально єдиної системи, побудованої відповідно до забезпечен ня можливості природних шляхів міграції та поширення видів рослин і тва рин, яка б забезпечувала збереження природних екосистем, видів рослин ного і тваринного світу та їх популяцій. При цьому національна екологічна мережа має відповідати вимогам щодо її функціонування у Всеєвропейській екологічній мережі та виконувати провідні функції щодо збереження біологічного різноманіття. Крім того, Програма має сприяти збалансовано му й невиснажливому використанню біологічних ресурсів у господарській діяльності.
Основні завдання Програми такі:
1) у сфері формування національної екологічної мережі:
визначення просторової структури екологічної мережі для системати зації та визначення шляхів об'єднання природних середовищ існуван ня популяцій видів дикої флори та фауни в територіально цілісний комплекс;
визначення площі окремих елементів екологічної мережі для забезпе чення сприятливих умов існування, вільного розселення та міграції видів рослин і тварин;
обґрунтування та опрацювання організаційних, економічних, науко во-практичних та інших заходів щодо забезпечення процесу форму вання й захисту екологічної мережі;
визначення ділянок для формування складових елементів національ ної екологічної мережі — природних регіонів, природних коридорів
загальнодержавного значення, їхнього місця в структурі земельних угідь;
оптимізація площі, структури, стану елементів екологічної мережі,
підвищення статусу їх охорони;
340
Система управління формуванням національної екологічної мережі
резервування та подальше надання статусу заповідних територіям, ба
гатим на біорізноманіття, особливо стародавнім природним угрупо
ванням, прирусловим, гірським і байрачним лісам, цілинним землям,
типовим та унікальним екосистемам і ландшафтам, середовищам
існування рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення,
видів тварин і рослин, геологічним утворенням, еталонним типам
ґрунтів тощо;
узгодження питань, пов'язаних із транскордонним поєднанням еле ментів екологічних мереж суміжних країн з елементами національної
екологічної мережі, для розбудови Всеєвропейської екологічної мережі;
інформування населення про роль екологічної мережі в дотриманні
екологічної рівноваги в регіонах, участь місцевих органів виконавчої
влади та населення в збереженні ландшафтного різноманіття;
2) у питаннях охорони та відновлення земельних ресурсів:
оптимізація площ сільськогосподарських угідь та зменшення ступеня
їх розораності;
вдосконалення структури земель сільськогосподарського призначен ня та їх збагачення природними компонентами;
впровадження ґрунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною організацією території;
обмеження руйнівного інтенсивного використання екологічно ураз ливих земель;
консервація сільськогосподарських угідь із дуже змитими та дефльо ваними ґрунтами на схилах із крутістю понад 5...7°;
3) у питаннях охорони та відновлення водних ресурсів:
екологічне оздоровлення природних територій та акваторій, особли во витоків річок, поліпшення стану заплавних екосистем у межах ба сейнів Дніпра, Дністра, Південного і Західного Бугу, Сіверського
Дінця, Дунаю, у тому числі шляхом створення захисних смуг уздовж
берегів водних об'єктів, особливо крутосхилих ділянок; впроваджен ня заходів щодо збереження водно-болотних угідь, посилення їхньої
водозахисної та водорегулювальної здатності; ренатуралізація та поліпшення охорони природних комплексів водоохоронних зон;
розробка та реалізація заходів щодо збереження прибережних ланд шафтів Азовського і Чорного морів, створення мережі морських об'єктів природно-заповідного фонду;
4) у питаннях охорони, використання та відновлення ресурсів рослинного і
тваринного світу:
створення в агроландшафтах ділянок лісової та лучної рослинності;
відновлення (ренатуралізація), де це можливо і доцільно, степових,
лучних, водно-болотних та інших природних ландшафтів;
формування нових ділянок для забезпечення середовищ існування
певних видів рослин і тварин, занесених до Червоної книги України,
та природних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги Ук-
341
Глава 7
Системи спеціального екологічного управління і гармонізації
раїни, Європейського червоного списку тварин та рослин, що пере бувають під загрозою зникнення у світовому масштабі, а також інших видів рослин і тварин, внесених до переліків міжнародних конвенцій та угод, обов'язкових до виконання Україною;
оптимізація ведення сільського, лісового, мисливського і рибного
господарств з урахуванням умов існування видів місцевої флори та фауни;
поліпшення стану охорони, збереження та відновлення зелених наса джень і лісів, які входять до складу зелених зон міст та інших насе лених пунктів;
5) у питаннях збереження біологічного різноманіття:
збереження, зміцнення та відновлення ключових екосистем та сере довищ існування видів рослин і тварин;
збалансоване управління позитивним потенціалом біологічного різно маніття шляхом оптимального використання соціальних та економіч
них можливостей на національному й регіональному рівнях;
врахування цілей у сфері збереження та збалансованого й невиснаж ливого використання біологічного різноманіття в усіх галузях, що
використовують таке різноманіття або впливають на нього;
здійснення цільових заходів, що відповідають потребам збереження
різних типів екосистем (гірських, степових, лучних, прибережно-мор ських, морських, річкових, заплавних, озерних, болотних, лісових) та
ґрунтуються на правових і фінансових можливостях природокористу вачів та органів державної влади.
СТРУКТУРНІ ЕЛЕМЕНТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ МЕРЕЖІ
До складових структурних елементів екологічної мережі належать:
342
7.3 Система управління формуванням національної екологічної мережі
Національна екологічна мережа містить елементи загальнодержавного і місцевого значення, які встановлюються за науковими, правовими, техніч ними, організаційними та фінансово-економічними критеріями.
Елементами національної екологічної мережі загальнодержавного значення є:
природні регіони, де зосереджено існуючі і такі, що створювати муться, природно-заповідні території (насамперед це регіони Карпат,
Кримських гір, Донецького кряжу, Приазовської височини, Поділь ської височини, Полісся, витоків малих річок, окремих гирлових
ділянок великих річок, прибережно-морської смуги, континентально го шельфу тощо);
основні комунікаційні елементи національної екологічної мережі —
широтні природні коридори, що забезпечують природні зв'язки зо нального характеру, Поліський (лісовий), Галицько-Слобожанський
(лісостеповий), Південноукраїнський (степовий), а також меридіо нальні природні коридори, просторово обмежені долинами великих
річок (Дніпра, Дунаю, Дністра, Західного Бугу, Південного Бугу,
Сіверського Дінця), які об'єднують водні й заплавні ландшафти —
шляхи міграції численних видів рослин і тварин.
Окремий природний коридор, що має міжнародне значення, формує ланцюг прибережно-морських природних ландшафтів Азовського і Чорного морів, який оточує територію України з півдня.
Елементи національної екологічної мережі місцевого значення встанов люються відповідними регіональними програмами та регіональними схема ми формування екологічної мережі.
ОРГАНІЗАЦІЙНА ІНФРАСТРУКТУРА НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ МЕРЕЖІ
Організаційне забезпечення та контроль за реалізацією Програми формування національної екологічної мережі здійснює спеціально уповно важений центральний орган виконавчої влади, до відання якого віднесені питання екології та природних ресурсів України, разом із зацікавленими центральними та місцевими органами виконавчої влади.
Глава 7
Системи спеціального екологічного управління і гармонізації
Орган (Міністерство екології та природних ресурсів України), що забез печує організацію виконання Програми, щорічно має подавати Кабінету Міністрів України звіти та необхідну інформацію про хід виконання завдань Програми.
Кабінет Міністрів України на підставі наданої інформації здійснює коригування програмних завдань, їхнього змісту та обсягів фінансування.
Для координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, виконавців Програми, утворюється дорадчий орган — координаційна рада, до складу якої входять посадові особи цих органів, а також представ ники громадських організацій, провідні вчені. На координаційну раду покладаються також функції щодо:
організації розробки генеральної й регіональних схем формування
національної екологічної мережі;
підготовки пропозицій щодо включення національної екологічної ме режі як спеціальної функціональної території загальнодержавного значення до Генеральної схеми планування території України;
підготовки в разі потреби пропозицій про внесення змін до Програми;
організації підготовки раз на 5 років національної доповіді про стан
формування національної екологічної мережі.
КОМПЛЕКСНІ РЕЗУЛЬТАТИ ФОРМУВАННЯ
НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ МЕРЕЖІ
Реалізація Програми забезпечує відтворення біотичного механізму регу лювання навколишнього природного середовища, збереження і відновлен ня ландшафтного різноманіття, а також сприяє:
дотриманню екологічної рівноваги на території України;
створенню природних умов для життя і розвитку людини в еколо гічно збалансованому природному середовищі, максимально набли женому до природних ландшафтів;
запобіганню безповоротній втраті частини гено-, демо- та екофонду країни;
забезпеченню збалансованого та невиснажливого природокористу вання на значній частині території України;
розвиткові ресурсної бази для заняття туризмом, відпочинку та оздо ровлення населення;
зростанню природно-ресурсного потенціалу на суміжних із націо нальною екологічною мережею землях сільськогосподарського при значення;
вдосконаленню природоохоронної нормативно-правової бази та її
гармонізації з міжнародною;
розбудові Всеєвропейської екологічної мережі;
забезпеченню відновлення біогеохімічних кругообігів у навколиш ньому природному середовищі, зменшенню загрози деградації та втрати родючості земель;
7.4 Система управління екологічною безпекою
ренатуралізації земельних угідь, що вилучаються із сільськогоспо дарського використання;
посиленню узгодженості діяльності центральних і місцевих органів
виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських
екологічних організацій у вирішенні проблем екологічної безпеки України.
Формування національної екологічної мережі закладає потужний потенціал гармонізації життєдіяльності суспільства в природному сере довищі.
7.4
Система управління екологічною безпекою
Останнім часом у законотворчій, політичній, екологічній та іншій діяльності набуває пріоритетності екологічна безпека, яка, з одного боку, є складовою частиною національної безпеки, а з іншого — виходить за її межі як феномен глобальної і навіть геокосмічної безпеки. Головним тут є те, що поняття безпеки і збалансованого розвитку являють собою взаємопов'язану систему. Сама безпека асоціюється з надійністю, усталеністю об'єкта, про цесу, збалансованістю системи.
Якщо традиційний розвиток визначається як модель нестійкого дисгар монійного розвитку, то його безпеку в принципі гарантувати неможливо. Мова може йти лише про гарантування еколого-техногенної безпеки на шляху гармонізації взаємодії суспільства і природи, досягнення сталості життєдіяльності.
Ось чому будь-яка стратегія безпеки, в першу чергу — екологічної, має виходити зі стратегії гармонізації життєдіяльності, стратегії переходу до ста лого суспільства. Це абсолютно нове бачення проблем безпеки, адже доне давна безпека уявлялася тільки як захищеність від загроз відхилень від політичного курсу.
Безпечним можна вважати таке суспільство і таку державу, які реалізу ють модель збалансованого розвитку. Тоді небезпечними є ті суспільства і держави, що не відходять від моделі незбалансованого розвитку.
Виживання людства взагалі і кожної держави зокрема потребувало іншого розуміння безпеки — як системного безпечного переходу на модель збалансованого розвитку, гармонійної життєдіяльності.
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ УПРАВЛІННЯ
ЕКОЛОГІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ В КОНТЕКСТІ
ЗБАЛАНСОВАНОГО РОЗВИТКУ
Перехід на модель гармонійного співіснування суспільства і природи, досягнення збалансованості розвитку суспільства за основними її соціаль ними, економічними та екологічними складовими передбачає додержання таких принципів екологічної безпеки:
Глава 7
Системи спеціального екологічного управління і гармонізації
визнання екологічної безпеки як пріоритетної складової національної
безпеки та стратегії гармонізації життєдіяльності і збалансованого
розвитку;
визнання екологічної безпеки як пріоритетної складової національної
екологічної політики, екологічних політик корпорацій, підприємств,
регіонів, місцевих органів влади;
безпечність будь-якої системи управління, що містить функції уп равління екологічною безпекою адекватно впливам на навколишнє середовище, здоров'я населення і яка має бути організаційно визна ченою (за аналогією з управлінням технічною або пожежною безпе кою);
введення екологічних обмежень та обґрунтованих нормативів на еко
логічно безпечне господарювання та інвестиційну діяльність, забезпе чення дієвості механізму відповідальності за їх недотримання і пору шення;
розробка простих і надійних індикаторів та цільових параметрів, що
забезпечують ефективність оцінки екологічної безпеки в загальній
системі індикаторів збалансованого розвитку;
системне законодавче, нормативно-правове, організаційне, наукове,
кадрове та інформаційне забезпечення діяльності, що спрямована на посилення екологічної безпеки;
забезпечення системи програмно-цільового управління безпечним
вилученням твердих відходів і очищення стічних вод, вилученням
радіоактивних та інших небезпечних відходів, використанням токсич них хімічних речовин, у тому числі запобігання незаконному міжна родному обігу токсичних і небезпечних продуктів;
забезпечення програмно-цільового екологічно безпечного управління
використанням біотехнологій;
створення загальнодержавної інформаційної бази управління еколо гічною безпекою та оцінки ризиків виникнення екологічно небезпеч них ситуацій;
забезпечення вільного доступу до повної й достовірної екологічної
інформації, своєчасне попередження населення про екологічну не
безпеку;
гарантування екологічної безпеки об'єктів підвищеної небезпеки че рез запровадження комплексної системи екологічного контролю, моніторингу, аудиту і страхування ризиків виникнення небезпечних
ситуацій;
обов'язковість повної компенсації завданої шкоди з боку винуватця
виникнення екологічної небезпеки, реалізація принципу «забрудню вач платить»;
заміна екологічно небезпечних моделей виробництва, технологій;
екологізація всіх функцій управління та структурної, інвестиційної і
зовнішньоекономічної діяльності.
7.4 Система управління екологічною безпекою
ЗАКОНОДАВЧІ ОСНОВИ І ФУНКЦІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ
Законодавчі основи і функції забезпечення екологічної безпеки визна чені законом України «Про охорону навколишнього природного середови ща»; Основними напрямами державної політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки; Концепцією національної безпеки України.
Згідно із законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», екологічна безпека — це такий стан навколишнього природно го середовища, при якому забезпечується запобігання погіршенню еко логічного стану та виникненню небезпеки для здоров'я людей.
Основні напрями державної політики в галузі екологічної безпеки передбачають такі пріоритетні завдання:
проведення екологічного аудиту кризових територій України, що
включає визначення контрольних рівнів забруднення територій, які є
нормами для територій на найближчі 1—3 роки, та можливість їх
реального досягнення; першочергове проведення екоаудиту у високо
урбанізованих районах і містах;
здійснення перебудови техногенного середовища, технічного пере
оснащення виробничого комплексу на основі впровадження новітніх
наукових досягнень, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, безвід ходних та екологічно безпечних технологічних процесів, застосуван ня відновлюваних джерел енергії, вирішення проблем знешкодження
й використання всіх видів відходів;
налагодження ефективного екологічного контролю за науково-до слідними роботами зі створення об'єктів штучного походження, їх
проектуванням, побудовою та функціонуванням для управління тех ногенними навантаженнями, раціональним використанням природ них ресурсів і розміщенням продуктивних сил;
проведення класифікації регіонів України за рівнями техногенно-
екологічних навантажень, створення карт техногенно-екологічних
навантажень;
розробка методології визначення ступеня екологічного ризику для
довкілля, зумовленого техногенними об'єктами;
проведення досліджень для створення системи моделей моніторинго вого контролю за об'єктами спостережень у промисловості, енерге тиці, будівництві, транспорті й сільському господарстві;
комплексне очищення газових викидів і стічних вод з одночасною
утилізацією вилучених продуктів та подальшою переробкою їх;
розробка та здійснення програм створення високоефективних систем
очищення газових викидів і стічних вод;
здійснення програм комплексної переробки відходів;
здійснення програм щодо виведення з експлуатації виробництв з еко логічно недосконалими технологіями в усьому технологічному циклі;
Глава 7
Системи спеціального екологічного управління і гармонізації
розробка та впровадження систем запобіжного технологічного моні торингу навколишнього природного середовища на об'єктах із підви щеним екологічним ризиком;
розробка та впровадження технологічних процесів і обладнання для
використання енергетичного потенціалу шахтного метану;
розробка та впровадження технологічних схем очищення й викорис тання мінералізованих шахтних вод;
розробка та впровадження екологічно безпечних способів консервації шахт.
Зазначимо, що екологічну безпеку підприємств ядерної галузі слід оцінювати на всіх етапах проектування, побудови, експлуатації та зняття з експлуатації. Наслідки впливу таких підприємств слід визначати на весь життєвий цикл з урахуванням усіх видів небезпечних (радіаційних, хімічних, теплових), а також синергічних ефектів. Потрібно також враховувати вплив наслідків Чорнобильської аварії.
До основних принципів екологічної безпеки належать:
вибір місць розташування підприємств ядерної галузі з урахуванням
геологічних, гідрологічних, ландшафтних та метеорологічних характе ристик майданчиків, біогеоценозів, щільності розміщення населення;
науково обґрунтований вибір ядерних технологій, устаткування та об ладнання;
зменшення впливу на здоров'я населення дії природних джерел
іонізуючого випромінювання;
зменшення впливу на здоров'я населення і природне середовище
інших шкідливих чинників під час роботи підприємств ядерної галузі
в проектному режимі;
врахування наявності сукупного впливу підприємств ядерної та інших
галузей господарської діяльності на здоров'я населення та довкілля
під час вибору місця їх розташування.
Щоб обмежити вплив на довкілля різних видів забруднювачів, треба розробити системи екологічних нормативів, які мають враховувати кон кретні природно-географічні особливості регіону, та заходи щодо зниження вмісту штучних радіонуклідів у біосфері.
Пріоритетними завданнями радіаційної безпеки є:
1) розробка заходів щодо забезпечення радіаційного захисту населення України, які мають передбачати:
встановлення дозових рівнів втручання, спрямованих на запобігання
виникненню детермінованих ефектів, шляхом обмеження опромінен ня до рівнів, значно нижчих від порога виникнення цих ефектів (нор мування річної дози), та вжиття необхідних заходів щодо зниження
ймовірності виникнення віддалених стохастичних медичних наслідків
з урахуванням економічних і соціальних чинників;
проведення оперативної оцінки радіаційного стану території України,
зокрема мінімізації сукупного впливу іонізуючого випромінювання
та екологічних, соціально-психологічних і економічних наслідків
7.4 Система управління екологічною безпекою
реалізації заходів щодо переселення, обмеження споживання про дуктів харчування місцевого виробництва, зміни традиційного спосо бу життя населення тощо;
оптимізацію комплексу заходів щодо радіологічного захисту населення;
забезпечення соціальної захищеності населення, яке проживає на
територіях радіаційного забруднення;
2) розробка заходів щодо забезпечення радіаційного захисту населення
України у зв'язку з Чорнобильською аварією, які мають передбачати:
мінімізацію дозових навантажень і радіаційних уражень;
екологічний, медичний і соціальний захист, реабілітацію населення
України, яке потерпіло внаслідок Чорнобильської аварії;
розвиток промисловості, сільського та лісового господарств, поліп шення соціальної інфраструктури на територіях із підвищеним рівнем
радіоактивного забруднення та в місцях компактного проживання
переселених громадян;
удосконалення законів та інших нормативних актів, прийнятих у
зв'язку з Чорнобильською аварією;
3) розробка заходів щодо зменшення радіаційного навантаження на
населення України від природних джерел іонізуючого випромінювання.
Програма зменшення сумарної дози впливу на населення різних регіонів і України в цілому передбачає виконання таких робіт:
районування території України згідно з розташуванням джерел радону;
визначення вмісту радону в повітрі підземних виробок для зменшен ня радіаційного навантаження на робітників, зайнятих на гірничодо бувних роботах;
зменшення радіаційного навантаження на населення за рахунок ви користання в будівництві матеріалів, які мають обмежену кількість
природних радіонуклідів, коригування архітектурних рішень та прин ципів розташування будівель відносно місць із підвищеним природ ним радіаційним фоном тощо.
Для збирання та обробки інформації про радіаційну обстановку на те риторії України здійснюється поступове створення системи радіаційного моніторингу раннього оповіщення. її створення дає можливість запровади ти автоматичний контроль за радіаційними аварійними ситуаціями та опе ративним надходженням інформації про радіаційний стан, необхідної для раннього оповіщення про радіаційну аварію, щоб розробити та ефективно вжити заходи щодо захисту населення та довкілля.
У цілому для забезпечення ефективної державної системи екологічної та ядерної безпеки передбачається:
створення умов для ефективної дії правового забезпечення політики
екологічної та ядерної безпеки;
вирішення питань підготовки кадрів для забезпечення природоохо ронної діяльності і здійснення політики регулювання екологічної та ядерної безпеки;
розробка політики регулювання ядерної безпеки;
Глава 7
Системи спеціального екологічного управління і гармонізації
ліцензування і страхування екологічно небезпечних видів діяльності;
державна політика щодо зон надзвичайних екологічних ситуацій;
державний контроль за дотриманням природоохоронного законодав ства, у тому числі в галузі ядерної та радіаційної безпеки;
• забезпечення екологічної безпеки як складової національної безпеки.
Механізм організаційно-правового забезпечення екологічної безпеки являє собою сукупність державно-правових засобів, спрямованих на регу лювання діяльності, спроможної посилювати рівень екологічної безпеки, на запобігання погіршенню екологічної ситуації та виникненню небезпеки для населення і природних систем, на локалізацію проявів екологічної небезпе ки (визначення зазначеного механізму прийнято за В. І. Андрейцевим). До функцій такого механізму належать організаційно-превентивні, регулятив но-стимулюючі, розпорядчо-виконавчі, забезпечувальні та охоронно-відновлювальні.
Організаційно-превентивні функції — це комплекс юридично значущих дій, спрямованих на виявлення екологічно небезпечних об'єктів, зон, тери торій і видів діяльності, впровадження і застосування важелів щодо запобігання виникненню екологічної небезпеки.
Регулятивно-стимулюючі функції — це система юридичних норм і пра вил, спрямованих на врегулювання відносин, забезпечення дотримання пріоритетів, нормативів, стандартів, лімітів та інших вимог у галузі еколо гічної безпеки.
Розпорядчо-виконавчі функції — це цілеспрямована діяльність спеціаль но уповноважених органів чи служб щодо реалізації функцій і заходів у галузі екологічної безпеки.
Забезпечувальні функції — це система юридично значущих дій, спрямо ваних на запобігання екологічним правопорушенням, захист прав людини на екологічно безпечне життя і пов'язаних із ним інших екологічних прав та застосування до осіб засобів державно-правового примусу в разі пору шення ними вимог і норм екологічної безпеки.
Охоронно-відновлювальні функції — це комплекс організаційно-право вих засобів, спрямованих на локалізацію проявів екологічної небезпеки, здійснення ліквідаційних робіт, визначення правового режиму територій відповідно до рівня екологічного ризику і встановлення статусу осіб, які потерпіли від наслідків екологічної небезпеки.
МІЖНАРОДНІ ПРІОРИТЕТИ ЕКОЛОГІЧНО БЕЗПЕЧНОГО УПРАВЛІННЯ
Програма дій ООН «Порядок денний на XXI століття» визначає такі пріоритети екологічно безпечного управління:
екологічно безпечне управління використанням токсичних хімічних
речовин;
екологічно безпечне використання біотехнологій у природоохоронній
діяльності;
350
7.4 Система управління екологічною безпекою
екологічно безпечне вилучення небезпечних відходів, у тому числі за
побігання незаконному міжнародному обігу токсичних і небезпечних відходів;
екологічно безпечне вилучення твердих відходів і очищення стічних вод;
безпечне та екологічно обґрунтоване вилучення радіоактивних від ходів;
розширення діяльності, пов'язаної з відходами.
Екологічно безпечне управління використанням токсичних хімічних речовин.
У деяких найбільших промислових районах світу, у тому числі в Україні, продовжується значне хімічне забруднення, що завдає серйозної шкоди здоров'ю людей, генофонду, а також навколишньому середовищу і спричинює зменшення біорізноманіття. Щоб відновити нормальний еко логічний стан, потрібні великі капіталовкладення і розробка нових методів. Суть довгострокових наслідків забруднення, що стосуються навіть фун даментальних хімічних і фізичних процесів в атмосфері та кліматичній сис темі Землі, стали усвідомлювати лише останнім часом, тому і визнавати важливе значення цих наслідків у проявах змін клімату почали тільки нещо давно.
Основними елементами екологічного обґрунтованого використання хімічних речовин є:
належне законодавство;
збирання і розповсюдження інформації;
можливості для оцінки та інтерпретації ступеня небезпеки;
прийняття політики, спрямованої на зниження ступеня небезпеки;
можливості для застосування і забезпечення дотримання встановле
них норм;
можливості для відновлення заражених районів і реабілітації інтокси
кованих осіб;
ефективні програми навчання;
здатність реагувати на надзвичайні ситуації.
Мета діяльності в цій програмній галузі полягає в тому, щоб усунути неприйнятні або необгрунтовані ризики і, керуючись міркуваннями еко лого-економічної доцільності, зменшити небезпеку, створювану хімічними речовинами, шляхом застосування комплексного підходу, що містить широ кий перелік можливих заходів щодо зниження ступеня небезпеки і вжиття заходів щодо застереження на основі комплексного аналізу життєвого цик лу хімічних речовин.
Щоб досягти мети, потрібно:
• розглянути можливість прийняття у відповідних випадках політики,
що ґрунтується на визнаних принципах відповідальності виробників,
Глава 7 Системи спеціального екологічного управління і гармонізації
а також підході, що забезпечує вжиття заходів щодо застереження і запобігання забрудненню та впровадження контролю за використан ням хімічних речовин протягом усього їх життєвого циклу, тобто регулювання поводження з хімічними речовинами протягом їх ви робництва, торгівлі, транспортування, використання і вилучення;
провести узгоджені заходи для зменшення небезпек, пов'язаних із
токсичними хімічними речовинами, враховуючи увесь життєвий цикл
цих речовин, у тому числі заходи як регламентуючого, так і нерегла
ментуючого характеру, зокрема пропаганду використання більш чис тих продуктів і технологій, укладання кадастрів викидів; маркування
продуктів; встановлення обмежень на використання; економічні сти
мули; поступове припинення використання або заборону хімічних
речовин, що є токсичними і створюють загрозу для навколишнього
середовища та здоров'я людини;
прийняти політику і заходи регламентуючого й нерегламентуючого
характеру для виявлення і зведення до мінімуму впливу токсичних
хімічних речовин на основі їх заміщення менш токсичними і в кінцевому підсумку поступового припинення використання хімічних речовин, що створюють необгрунтовану або таку, що неможливо ліквідувати, загрозу для навколишнього середовища та здоров'я людини;
розробити національну політику і створити необхідний регулюваль
ний механізм запобігання аваріям, забезпечення готовності і реагу вання, зокрема за допомогою планування землекористування, систе ми дозволу і вимог щодо подання інформації про аварії;
сприяти створенню і зміцненню, за необхідністю, національних
центрів із боротьби з отруєнням для забезпечення швидкого та адек ватного діагностування і лікування у випадку отруєння;
знизити надмірну залежність від використання агрохімікатів на ос
нові впровадження альтернативних методів ведення сільського госпо дарства, комплексної боротьби зі шкідниками і використання інших
відповідних засобів;
вимагати від виробників, імпортерів та інших сторін, що мають спра ву з токсичними хімічними речовинами, розробити процедури засто сування заходів у надзвичайних ситуаціях і підготувати плани заходів
щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій для прийняття на
промислових майданчиках і за їхніми межами;
виявляти, оцінювати, знижувати і зводити до мінімуму або повністю
нейтралізувати дію небезпечних речовин за допомогою екологічно
безпечних методів.
Отже, необхідно створити цільову систему управління токсичними хімічними речовинами.
7.4 Система управління екологічною безпекою
Екологічно безпечне використання біотехнологій
у природоохоронній діяльності
(цільове управління)
Нині під загрозою перебувають усі біотичні та абіотичні компоненти навколишнього середовища: тварини, рослини, мікроби й екосистеми, що характеризуються біологічним різноманіттям; вода, ґрунти і повітря, що є фізичними компонентами середовища проживання і екосистем; а також усі взаємозв'язки між цими компонентами та їхнім середовищем існування й екосистемами. Зі зростанням використання хімічних речовин, енергії, відновлюваних та невідновлюваних ресурсів збільшуватиметься кількість проблем, пов'язаних з охороною навколишнього середовища. Незважаючи на зусилля із запобігання зростанню накопичування відходів і сприяння їх повторній переробці, масштаби шкоди, що завдається навколишньому середовищу в результаті надмірного споживання ресурсів, кількість відходів, що утворюються, і частка нестійкого землекористування також зроста тимуть.
Мета цієї системи управління полягає в тому, щоб запобігти, припини ти і повернути у зворотному напрямку процес деградації навколишнього середовища за допомогою відповідних методів застосування біотехнологій та інших технологій за одночасного забезпечення безпеки як одного з невід'ємних компонентів цільового управління.
Конкретні цілі системи передбачають якнайшвидше впровадження кон кретних програм, що містять конкретні завдання:
застосування виробничих процесів, що передбачають оптимальне
використання природних ресурсів на основі рециркуляції біомаси,
регенерації енергії і мінімізації виробничих відходів;
заохочення застосування біотехнологій, особливо — біологічного
відновлення земельних і водних ресурсів, обробки відходів, охорони
ґрунтів, відновлення лісу, лісонасадження, відновлення земель;
використання біотехнологій і біотехнологічної продукції для збере ження цілісності навколишнього середовища, щоб забезпечити дов гострокову екологічну безпеку.
Щоб досягти визначених цілей, потрібно:
розробляти екологічно безпечні альтернативні варіанти виробничої
діяльності й удосконалювати виробничі процеси, що завдають шкоди
навколишньому середовищу;
розробляти практичні методи мінімізації попиту на екологічно не раціональні синтетичні хімічні речовини і максимального викорис тання екологічно чистої продукції, у тому числі органічної продукції;
вишукувати шляхи скорочення утворення та обробки відходів, вико ристання матеріалів, що піддаються біологічному розпаду;
розробляти процеси утилізації органічних відходів і біомаси для отри мання енергії та забезпечення відновлюваних джерел енергії;
розробляти методи вилучення речовин, що забруднюють навколишнє
середовище, у тому числі в результаті аварійного витоку нафти, у тих
Глава 7
Системи спеціального екологічного управління і гармонізації
випадках, коли звичайні методи відсутні або дорогі, неефективні чи нераціональні;
розширювати виробництво посадкових матеріалів, особливо місцевих
сортів рослин, для використання в лісонасадженні й відновленні лісу
і домагатися більш сталих результатів у лісогосподарській діяльності;
розробляти практичні методи розширення виробництва стресостійких
посадкових матеріалів для відновлення земель і збереження ґрунтів;
заохочувати застосування комплексних засобів боротьби із сільсько
господарськими шкідниками на основі раціонального застосування
засобів біоконтролю;
заохочувати відповідні методи використання біодобрив;
заохочувати застосування біотехнологій, сприятливих для збереження
і наукового вивчення біологічного різноманіття та безпечного ос воєння біологічних ресурсів;
розробляти технології обробки стічних вод і органічних відходів, що
є легкими в застосуванні;
розробляти нові технології для прискореного відбору організмів, що
володіють корисними біологічними властивостями;
заохочувати застосування нових біотехнологій в інтересах екологічно
сталого освоєння мінеральних ресурсів.
Екологічно безпечне вилучення
небезпечних відходів
(цільове управління)
Ефективний контроль за утворенням, зберіганням, обробкою, транс портуванням, рекуперацією і вилученням відходів має надзвичайно важли ве значення для охорони здоров'я та навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів, забезпечення збалансова ного розвитку.
Ключовими елементами у сфері поводження з відходами є запобігання утворенню небезпечних відходів і відтворення забруднених районів, а це ви магає наявності відповідної системи управління.
У межах концепції комплексного управління життєвим циклом загаль на мета полягає в запобіганні і зведенні до мінімуму, наскільки це можли во, утворення небезпечних відходів, а також обробки цих відходів таким чином, щоб вони не завдавали шкоди навколишньому середовищу.
Цілями управління є:
скорочення, наскільки це можливо, утворення небезпечних відходів у межах комплексної стратегії більш чистого виробництва;
оптимальне використання сировинних матеріалів шляхом утилізації,
де це можливо і виправдано з екологічного погляду, відходів вироб ничих процесів;
розширення знань та інформації про економічні принципи запобіган ня утворенню небезпечних відходів та їх вилучення.
7.4 Система управління екологічною безпекою
Щоб досягти визначених цілей, потрібно передбачити:
врахування стратегій більш чистого виробництва і мінімізації небез печних відходів на всіх стадіях планування, а також встановлення
конкретних цілей;
заохочення використання нормативних і ринкових механізмів;
встановлення проміжного завдання стабілізації обсягу утворюваних
небезпечних відходів;
розробку довгострокових програм і політики, у тому числі, за не обхідності, завдань скорочення обсягу небезпечних відходів, що утво рюються на одиницю готової продукції;
забезпечення якісного поліпшення потоків відходів переважно шля хом вжиття заходів, спрямованих на зменшення їх небезпечних влас тивостей;
сприяння розробці ефективної, з позиції витрат, політики і підходів
щодо запобігання утворенню небезпечних відходів і управлінню
ними, з врахуванням рівня розвитку.
Також слід здійснити такі інноваційні заходи:
встановити або змінити існуючі стандарти чи закупівельні специфі кації, з тим щоб уникнути дискримінації щодо рециркульованих матеріалів;
економічно або нормативно стимулювати нововведення для переходу
на більш чисті методи виробництва, заохочувати до впровадження
капіталовкладень у технології запобігання утворенню відходів і сти мулювати капіталовкладення для зведення відходів до мінімуму;
активізувати діяльність у галузі наукових досліджень і конструктор ських розробок із питань ефективних, з позиції витрат, альтернатив процесам і речовинам, які сьогодні призводять до утворення небез печних відходів, що створюють особливі проблеми для екологічно
безпечного вилучення або переробки (при цьому потрібно враховува
ти питання про коагулювання виробництва речовин, що створюють
невиправданий або інший урегульований ризик, є стійкими отрутами
і можуть накопичуватись у живих організмах);
заохочувати промисловість обробляти, переробляти, утилізувати і
знищувати відходи біля джерел їх утворення або якомога ближче до
джерел, якщо уникнути утворення небезпечних відходів неможливо і
коли це є економічно та екологічно дієвим засобом для промисло вості;
заохочувати впровадження більш чистих методів виробництва шля хом створення центрів підготовки кадрів і розповсюдження інфор мації в галузі екологічно безпечних технологій;
передбачити в системах екологічного управління програми впровад ження більш чистих методів виробництва, систематичні оцінки життєвого циклу продукції.
Глава 7
Системи спеціального екологічного управління і гармонізації
Екологічно безпечне вилучення
твердих відходів і очищення стічних вод
(цільове управління)
Наявність нераціональних структур виробництва і споживання призво дить до того, що обсяг і види екологічно стійких відходів збільшуються без прецедентними темпами. Якщо така тенденція збережеться, обсяг відходів може істотно збільшитися, зокрема до 2025 р. зрости в чотири-п'ять разів. Найліпшим засобом, що дасть змогу повернути у зворотному напрямку тен денцію, яка спостерігається нині, є превентивний підхід до обробки й ви лучення відходів, що забезпечує зміни в способі життя, а також у структурі виробництва і споживання.
Тому в системах управління екологічною безпекою слід виходити з по рядку пріоритетності встановлених цілей і приділяти основну увагу таким чотирьом програмам:
мінімізація відходів;
максимізація екологічно безпечного повторного використання і ре циркуляції відходів;
сприяння екологічно безпечному вилученню та обробці відходів;
розширення операцій, пов'язаних із відходами, у життєвому циклі продукції.
Пріоритет слід надати впровадженню програм щодо забезпечення мінімізації обсягу утворюваних відходів та спонукати неурядові організації і групи споживачів до участі в таких програмах. Ці програми повинні, за можливості, формуватися на основі здійснюваних або запланованих заходів і спрямовуватися на:
створення і зміцнення національного потенціалу в галузі вивчення й
розробки екологічно безпечних технологій, а також застосування
заходів щодо зведення до мінімуму обсягу утворюваних відходів;
формування стимулів для зміни нераціональних структур вироб ництва і споживання;
розробку цільових планів дій із мінімізації утворення відходів як
складових загальнонаціональних планів розвитку народного госпо дарства;
надання особливої уваги чинникам мінімізації відходів у постачаль ницькій діяльності.
Цілями у сфері управління максимізацією екологічно безпечного по вторного використання і рециркуляції відходів є такі:
забезпечення зміцнення й розширення корпоративних систем утилі зації і вторинної переробки відходів;
розробка програм утилізації і вторинної переробки всіх видів відходів,
у тому числі паперу;
забезпечення підготовки інформації, розробки методів і відповідних
директивних документів, щоб сприяти створенню і впровадженню
систем утилізації і вторинної переробки відходів.
7.4 Система управління екологічною безпекою
Щоб досягти визначених цілей, потрібно:
створити і зміцнити національний потенціал для утилізації повторно го використання постійно зростаючого обсягу відходів;
переглянути і реформувати національну політику в галузі відходів для
створення стимулів для утилізації і повторного використання відходів;
розробити і впровадити національні плани в галузі обробки та вилу чення відходів, які б ґрунтувалися на концепції утилізації і повторно го використання відходів та забезпечували її впровадження;
змінити існуючі норми або вимоги до продукції, що виробляється,
для зменшення обсягів сировинних матеріалів;
розробити програми суспільної освіти та інформування в інтересах
пропаганди використання продуктів рециркуляції.
Безпечне та екологічно обґрунтоване вилучення
радіоактивних відходів
(цільове управління)
Радіоактивні відходи утворюються під час ядерного паливного циклу, а також під час використання ядерних матеріалів (використання радіоактив них ізотопів у медицині, у наукових дослідженнях і в промисловості). Рівень радіаційної та експлуатаційної небезпеки, пов'язаної з радіоактивними відходами, коливається від дуже низької (у випадку короткоживучих
відходів) до дуже значної (у випадку високоактивних відходів). Щорічно в усьому світі внаслідок виробництва ядерної енергії утворюється приблизно 200 000 м3 малоактивних і проміжних радіоактивних відходів і 10 000 м3 високоактивних відходів. Обсяг цих відходів зростає у зв'язку з введенням в експлуатацію нових ядерних енергоблоків, демонтажем ядер них установок і розширенням використання радіоактивних ізотопів. Висо коактивні відходи містять приблизно 99 % радіоактивних ізотопів і завдяки цьому становлять значну радіаційну небезпеку.
Мета безпечного та екологічно обґрунтованого управління вилученням радіоактивних відходів полягає в тому, щоб забезпечити безпечне повод ження з радіоактивними відходами, їх транспортування, зберігання та вилу чення для охорони здоров'я людини і навколишнього середовища на більш широкій основі інтерактивного комплексного підходу до безпечного повод ження з радіоактивними відходами.
Щоб досягти мети, потрібно:
сприяти проведенню політики і прийняттю практичних заходів щодо мінімізації утворення радіоактивних відходів та забезпечувати їх без печні обробку, кондиціонування, перевезення і вилучення;
надавати підтримку заходам, що пов'язані з розробкою і розповсюд женням норм або керівних принципів і кодексів стосовно радіоактив них відходів, у вигляді міжнародно визнаної основи для безпечного та екологічно обґрунтованого поводження з радіоактивними відхо дами та їх вилучення.
Глава 7
Системи спеціального екологічного управління і гармонізації
Розширення діяльності,
пов'язаної з відходами
Загальна мета полягає в тому, щоб діяльність у галузі санітарно-про філактичного та екологічно безпечного збирання і вилучення відходів охоп лювала все населення.
Щоб досягти мети, потрібно:
створити механізми фінансування розвитку служб з обробки й вилу чення відходів у районах, де такі служби відсутні, у тому числі відпо відні методи щодо створення можливостей для отримання прибутків;
застосовувати принцип «забруднювач платить» шляхом введення
зборів за обробку і вилучення відходів у розмірах, що відображають
витрати на надання таких послуг і забезпечують повну вартість їх еко логічно безпечного вилучення;
заохочувати залучення в офіційному порядку громад до процесу пла нування і впровадження діяльності з вилучення твердих відходів.
ВИСНОВКИ
Список рекомендованої літератури
має бути екологічно безпечною і містити функції управління екологічною безпекою адекватно до впливів на навколишнє сере довище.
Контрольні запитання та завдання
басейнового управління та управлін ня екологічною мережею з відповід ними європейськими системами.
Список рекомендованої літератури
?