Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

Подписываем
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 14. КОМЕРЦІЙНІ БАНКИ ЯК ОСНОВНА ЛАНКА КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ
14.1. ФУНКЦІЇ І ТИПИ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ
Комерційні банки - це багатопрофільні кредитні установи, що здійснюють операції у різних секторах ринку позичкових капіталів, обслуговуючи підприємства всіх галузей економіки та населення.
Основними функціями комерційних банків, що визначають їхню суть та роль у кредитній системі, є: приймання депозитів від юридичних та фізичних осіб; кредитування підприємств і населення; організація та здійснення розрахунків у господарстві; випуск кредитних знарядь обігу.
Усі функції тісно пов’язані між собою та забезпечують комерційному банкові статус органа, що емітує платіжні засоби для обслуговування всього кругообороту капіталу в процесі виробництва й обороту товарів.
Найважливіша особливість комерційних банків полягає в тім. що вони можуть створювати за рахунок кредиту додаткові платіжні засоби, збільшуючи залишки на поточних рахунках клієнтів. Водночас комерційні банки не мають права самостійно емітувати готівкові кошти, оскільки це є монополією центрального банку.
Комерційні банки можуть здійснювати операції з купівлі та продажу іноземної валюти, організовуючи фінансування зовнішньої торгівлі, виконувати довірчі операції, пов’язані з управлінням майном, грошовими та іншими матеріальними цінностями фізичних та юридичних осіб з їхнього доручення, надавати консультаційні послуги своїм клієнтам з питань організації господарсько-фінансової діяльності, проводити лізингові та факторингові операції, надавати економічну й фінансову інформацію, здійснювати операції з цінними паперами, а також ряд інших операцій, пов'язаних з обслуговуванням різних клієнтів.
За видами операцій комерційні банки поділяються на універсальні та спеціалізовані
Універсальний комерційний банк здійснює всі або майже всі види банківських операцій (понад стандартний набір кредитно-розрахункових послуг). При цьому банк може організовувати так зване «пакетне» обслуговування своїх клієнтів: надання як короткострокових, так і довгострокових кредитів, операції з цінними паперами, приймання вкладів, валютні операції, консультаційні та інші послуги.
Спеціалізовані комерційні банки, не відмовляючись принципово від надання універсального набору послуг, концентрують зусилля на здійсненні кількох основних банківських операцій або на обслуговуванні обмеженого кола клієнтів. Спеціалізація впливає на характер усієї діяльності банку, визначаючи особливості формування його активів і пасивів, побудову балансу, а також специфіку організації роботи з клієнтурою.
Залежно від територіального розміщення комерційні банки поділяють на:
Серед критеріїв класифікації комерційних банків важлива роль належить формі власності, що визначає особливості формування статутного фонду банку та порядок управління ним. Відповідно до цього критерію розрізняють такі типи банків: державні, приватні та змішані.
У державних банках капітал повністю належить державі в особі центральних органів влади й управління, зокрема, міністерства фінансів або галузевих відомств, які є засновниками банків.
Приватні банки можуть бути створені як акціонерні товариства відкритого чи закритого типу, капітал яких формується емісією акцій; як товариства з обмеженою відповідальністю або повні товариства, що створюються за рахунок пайових внесків юридичних та фізичних осіб.
Змішаний тип організації банку передбачає можливість поєднання державної і приватної форм власності на його капітал у різних співвідношеннях відповідно до інтересів суб'єктів господарювання та держави стосовно реалізації певних програм.
Основною формою організації банківського бізнесу нині є акціонерна, оскільки вона дає змогу якнайліпше організувати управління банком та має широкі можливості для залучення додаткового капіталу.
14.2. ОРГАНІЗАЦІЙНА ТА ФУНКЦІОНАЛЬНА СТРУКТУРА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ
Організаційна структура комерційного банку визначається двома основними моментами:
До органів управління банком належать:
Основним (найвищим) органом управління комерційного банку є збори акціонерів (учасників) банку. Цей орган збирається, як правило, один раз на рік і здійснює загальне керівництво діяльністю (затверджує і вносить зміни до статуту банку, затверджує річний звіт про роботу банку, визначає основні напрямки його діяльності тощо).
Збори обирають раду банку та голову ради, а також призначають голову правління банку.
Раду банку та голову ради обирають на 5 років із представників засновників та акціонерів банку. Вони здійснюють загальне керівництво діяльністю банку в період між зборами акціонерів. Правління банку є виконавчим органом банку, здійснює керівництво й управління поточною діяльністю банку. Воно збирається не рідше двох разів на місяць.
Голова правління банку керує всією діяльністю банку, репрезентує банк в інших організаціях, підписує договори та інші документи від імені банку, несе персональну відповідальність за його роботу.
Ревізійна комісія банку є його контрольним органом, формується із представників акціонерів (учасників), затверджується рішенням зборів акціонерів (учасників).
Основними функціональними підрозділами, що безпосередньо здійснюють банківські операції та обслуговують клієнтів, є управління банку. Як правило, в універсальному комерційному банку 9 управлінь.
1. Управління прогнозування діяльності банку реалізує управлінські функції банку з метою забезпечення основних принципів його діяльності - ліквідності, рентабельності, надійності.
Це управління включає три основні підрозділи (відділи):
- відділ розробки основ комерційної діяльності, удосконалення управління: виробляє акти ділової політики банку, визначає конкретні завдання для кожного управління банку, розробляє баланси банку, визначає його кредитний потенціал, розробляє основні напрямки вдосконалення діяльності банку;
- відділ організації госпрозрахункової діяльності: прогнозує можливі доходи й витрати банку, аналізуючи фактичний оборот капіталів банку, розробляє конкретні заходи для збільшення доходів банку та зменшення його витрат, аналізує рентабельність роботи банку й перспективи її поліпшення;
- відділ з управління ліквідністю банку: вирішує комплекс питань, пов'язаних із визначенням поточної й перспективної ліквідності банку.
2. Управління маркетингу і зв'язків із клієнтурою за умов ринкової економіки займає надзвичайно важливе місце, оскільки відповідає за залучення нової клієнтури, за впровадження нових операцій та нових видів банківських послуг, вивчає кон'юнктуру ринку, надає організаційну та консультаційну допомогу клієнтам.
Управлінню можуть бути підпорядковані окремі відділи:
3. Кредитне управління є найважливішим і найбільшим підрозділом кожного банку, оскільки основною функцією комерційного банку та основним джерелом його прибутку є надання різноманітних позик.
У складі кредитного управління можуть бути створені такі відділи:
Відділ загальної організації кредитних операцій виробляє кредитну політику банку, методи її реалізації залежно від конкретної економічної ситуації, розробляє загальні методи кредитування й визначення кредитоспроможності клієнта, вивчає кредитні ризики та розробляє механізм їх страхування.
Відділ короткотермінового кредитування вивчає потреби клієнтів у короткотермінових позиках, вивчає кредитоспроможність клієнтів, укладає кредитні договори та організовує видачу й погашення кредиту, провадить кредитні справи своїх клієнтів.
Відділ довготермінового кредитування і фінансування розробляє основні напрями інвестиційної політики банку, організовує довготермінові кредитні операції та фінансування, визначає кредитоспроможність клієнта, укладає договори щодо надання довготермінових кредитів, здійснює кредитування, пов'язане з інноваційною діяльністю клієнта, організовує фінансування капітальних вкладень з доручення клієнта, надає посередницьку допомогу в пошуках партнерів для впровадження інновацій, а також у пошуках підрядчиків для реалізації довготермінових проектів.
Відділ кредитування населення організовує довготермінове й короткотермінове (для нагальних потреб) кредитування населення, видає чекові та кредитні картки.
Відділ міжбанківських операцій організовує, веде облік і аналіз усіх міжбанківських операцій, передовсім із Національним банком, а також внутрішньобанківських операцій (між філіями, відділеннями банку).
Відділ нетрадиційних банківських операцій займається розробкою і впровадженням операцій, пов'язаних із кредитуванням: факторингових, лізингових тощо.
4. Валютне управління нині відіграє все помітнішу роль у роботі банків. У його функції входить організація і проведення валютних операцій, дозволених ліцензією НБУ (ведення валютних рахунків клієнтів, неторговельні операції з іноземною валютою, операції за міжнародними торговельними розрахунками, операції залучення й розміщення валютних коштів, торгівлі валютою на внутрішньому валютному ринку, встановлення кореспондентських відносин з іноземними банками для міжнародних розрахунків та ін.).
Валютне управління називають «банком усередині банку», оскільки йому підпорядковуються такі важливі відділи, як:
5. Управління депозитних операцій працює для залучення коштів у банк, здійснює облік та аналіз залучених коштів і власного капіталу банку.
Воно складається з двох відділів:
6. Управління розрахунково-касового обслуговування веде переговори та укладає угоди про відкриття та ведення різних рахунків клієнтів банку, здійснює розрахункові, інкасові операції, а також операції з готівкою. До нього входять:
У ньому можуть створюватися відділи:
До організаційної структури банку належать також різноманітні служби, а саме:
14.3. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА БАНКІВСЬКИХ ОПЕРАЦІЙ
Залежно від особливостей формування та розміщення ресурсів комерційного банку його послуги можуть бути реалізовані проведенням трьох основних груп операцій: пасивних, активних та комісійно-посередницьких. За здійснення пасивних операцій банки залучають тимчасово вільні кошти для формування своїх ресурсів. Активні операції полягають у розміщенні банками сформованих ресурсів з метою отримання прибутку. Комісійно-посередницькі операції проводяться банком з доручення і на користь клієнта за певну плату. Виходячи зі специфіки основних функцій банку, його операції можна поділити на базові й додаткові. Базові операції пов'язані з реалізацією банком своїх функцій посередництва в кредиті та посередництва в платежах, що знаходить відображення у проведенні депозитних, кредитних та розрахунково-касових операцій. Однак здебільшого такі операції проводять лише банки, і саме вони визначають місце і роль банків у кредитній системі, а тому називаються базовими. Усі інші операції, що здійснюються банком відповідно до потреб своїх клієнтів, можна вважати додатковими (хоч у деяких спеціалізованих банках вони можуть становити досить значну і навіть переважну частку операцій). Такими є, наприклад, валютні операції, операції з цінними паперами, трастові, факторингові, лізингові, консультаційні операції тощо.
Залежно від статусу клієнтів банківські операції поділяються на два види: операції для юридичних осіб та операції для фізичних осіб.
Однак за будь-якої різноманітності та універсальності банківських операцій кожну з них можна віднести до однієї з трьох основних груп: пасивних, активних чи комісійно-посередницьких.
14.4. ПАСИВНІ ОПЕРАЦІЇ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ
Пасивні операції - це операції, пов'язані з формуванням банківських ресурсів. Вони відіграють первинну й вирішальну роль щодо активних операцій, для яких необхідною умовою є достатність ресурсів. Саме в результаті пасивних операцій банки отримують додаткові ліквідні кошти.
Банківські ресурси - це сукупність коштів, що знаходяться в розпорядженні банків і використовуються ними для проведення активних операцій. Відповідно до джерел формування кошти комерційного банку поділяють на власні й залучені.
Власні ресурси комерційного банку, тобто його власний капітал, є основою для залучення коштів інших суб'єктів ринку і необхідною умовою розвитку діяльності банку. Власні кошти утворюються за рахунок коштів акціонерів, засновників банку або з відрахувань від поточного прибутку.
Статутний фонд формується за рахунок пайових внесків власників банку (якщо це приватне підприємство), або за рахунок мобілізації коштів від випуску й розміщення акцій.
Резервний фонд утворюється за рахунок щорічних відрахувань з прибутку, розмір яких визначається загальними зборами акціонерів банку. Метою створення резервного капіталу є покриття загальних ризиків, що випливають із основної діяльності банку і щодо яких не формуються спеціальні резерви.
Нерозподілений прибуток - це частина прибутку, що залишається у розпорядженні банку після сплати податків, виплати дивідендів акціонерам та відрахувань до резервного фонду.
Власний капітал комерційного банку виконує три основні функції: захисну, оперативну і регулювальну. Захисна функція полягає в реалізації інтересів вкладників і кредиторів виплатою компенсацій у разі виникнення збитків або банкрутства банку, її значення пов'язане із забезпеченням можливої діяльності банку незалежно від загрози виникнення збитків. Оперативна функція полягає у створенні фінансової основи діяльності банку, тобто адекватного збільшення його активних операцій. Регулювальна функція пов'язана зі встановленням центральним банком для комерційних банків певних нормативів щодо розміру власного капіталу з метою гарантування нормального функціонування банків.
Головним джерелом ресурсів комерційних банків є залучені кошти, основну частину яких становлять депозити.
Під депозитом розуміють кошти, передані на зберігання у фінансово-кредитну установу з відповідним режимом їх використання, що регулюється банківським законодавством. Усі депозити поділяються на три основні види: до запитання, строкові та ощадні. Депозити до запитання можуть бути вилучені власниками на першу вимогу. При цьому кошти можна вилучити як готівкою, так і у безготівковому порядку - переказом на інший рахунок. Строкові депозити мають чітко визначений термін зберігання. На них сплачують фіксований процент і, як правило, обмежують можливість їх дострокового вилучення. Величина депозиту встановлюється здебільшого в круглих числах і залишається незмінною протягом усього строку зберігання коштів. Розрізняють власне строкові депозити й депозити з попереднім повідомленням про вилучення.
Власне строкові депозити передбачають передачу коштів у повне розпорядження банку на певний строк, по закінченні якого вклад можна вилучити будь-коли. Рівень процентної ставки на такі депозити є, як правило, прямо пропорційним терміну зберігання коштів. Депозити з попереднім повідомленням про вилучення допускають можливість отримання коштів клієнтом лише через певний (обумовлений договором) строк після подання відповідної заяви. Залежно від цього строку коливається і процентна ставка на депозити.
Часто внесення коштів на строковий депозит супроводжується видачею клієнтові депозитного сертифікату - письмового свідоцтва банку про депонування коштів і право вкладника на отримання депозиту й належних процентів. Існують різні види депозитних сертифікатів, у тім числі іменні, що їх не можна передавати іншим особам, та на пред'явника, котрі можуть вільно обертатися на фінансовому ринку.
Ощадні депозити призначені для тривалого нагромадження коштів, вилучення яких пов'язане з певними обмеженнями (наприклад, попереднім повідомленням).
14.5. АКТИВНІ ОПЕРАЦІЇ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ
Активні операції комерційних банків - це діяльність, пов'язана з розміщенням власних і залучених ресурсів з метою отримання прибутку.
Активи комерційного банку поділяються на такі основні види:
Кредитні операції передбачають організацію економічних відносин, у процесі яких банки надають позичальникам грошові засоби з умовою їх повернення та сплати процента за користування.
Традиційно банківські кредити поділяються на бланкові та забезпечені. Бланкові кредити видаються банком без конкретного забезпечення і грунтуються на його впевненості у здатності позичальника своєчасно виконати всі взяті на себе платіжні зобов'язання. Забезпечені позики видаються під заставу майна - найчастіше того самого, на придбання якого надається кредит (нерухомість, обладнання, товарно-матеріальні цінності). Крім того, у забезпечення можуть прийматися: цінні папери (акції, облігації, векселі, товаророзпорядні документи); документи, що засвідчують перевідступлення на користь банку вимог позичальника до третіх осіб; гарантії й поручництва інших осіб повернути кредит у разі неплатоспроможності позичальника. Забезпеченням кредиту може також бути страхування відповідальності позичальника за непогашення позики у страховій компанії.
Усі методи банківського кредитування поділяються на дві основні групи.
До першої групи належать методи, коли питання про видачу позики вирішуються щоразу в індивідуальному порядку за заявою клієнта. Друга група методів банківського кредитування передбачає надання позик у межах заздалегідь встановленого банком для позичальника ліміту, який використовується в міру виникнення потреби.
Інвестиційні операції комерційних банків полягають у вкладанні банківських ресурсів у приватні й державні цінні папери на порівняно тривалі строки з метою отримання прибутку.
Основними об'єктами інвестиційної діяльності банків є облігації приватних компаній і держави, а також акції корпорацій. Сукупність банківських ресурсів, вкладених у цінні папери, утворює інвестиційний портфель банку. Його склад і структура формуються відповідно до інвестиційної політики банку.
Структура інвестиційного портфеля комерційних банків має бути оптимізована таким чином, щоб максимально знизити ризик імовірних втрат коштів, вкладених у цінні папери, що пов'язано передовсім із можливим невиконанням емітентом узятих на себе зобов'язань. Основним способом зниження цього ризику є диверсифікація, тобто розподіл інвестиційного портфеля між різними видами цінних паперів.
Крім інвестиційних операцій, що їх банк виконує власним коштом, банки можуть здійснювати інші операції з цінними паперами, які мають назву фондових. До фондових операцій належать:
Частина активних операцій комерційного банку передбачає утворення поточних резервів платіжних засобів з метою постійного підтримування платоспроможності банку. Ці резерви поділяються на дві основні групи - первинні та вторинні.
Первинні резерви - це вкладення банку у високоліквідні активи, які можуть бути негайно використані як засіб платежу. До них належать кошти на кореспондентському рахунку в центральному банку і на рахунках в інших банках, що забезпечують можливість безперебійної організації безготівкових розрахунків, а також залишки готівки в касі банку для готівкових платежів.
Групу вторинних резервів утворюють вкладення в активи, які можна перетворити на платіжні засоби з мінімальною затримкою, -Це, як правило, інвестиції у короткострокові державні цінні папери або боргові зобов'язання інших банків, що дають невеликий дохід, але мають високий рівень ліквідності. Вторинні резерви, по суті, є джерелом поповнення коштів первинних резервів.
14.6. КОМІСІЙНО-ПОСЕРЕДНИЦЬКІ БАНКІВСЬКІ ОПЕРАЦІЇ
Комісійно-посередницька діяльність комерційного банку полягає у здійсненні різноманітних операцій з доручення клієнтів за певну плату - комісію. До таких операцій належать: розрахункові, касові, валютні, трастові, консультаційні, гарантійні та деякі інші.
Розрахункові операції пов'язані зі здійсненням з доручення клієнтів внутрішніх та міжнародних безготівкових розрахунків переказуванням коштів на рахунках у банку. У банківській практиці розвинутих країн цей вид операцій залежно від способу організації розрахунків поділяється на три основні групи: інкасові, акредитивні та перекази.
Здійснюючи інкасові операції, комерційний банк з доручення свого клієнта і на підставі отриманих від нього грошових документів стягує кошти з боржників та зараховує їх на рахунок клієнта. З документів, що пред'являються до оплати, найбільш поширені векселі та чеки.
Акредитивні операції полягають у дорученні клієнта банку виплатити певну суму коштів третій особі за виконання нею умов, передбачених в акредитивній заяві клієнта. В акредитивній операції беруть участь: клієнт, що дає доручення на відкриття акредитива; банк, котрий відкриває акредитив (банк платника); банк, у якому відкрито акредитив і який перевіряє виконання його умов (банк одержувача); особа, на користь якої відкрито акредитив (бенефіціар). Розрізняють документарний (товарний) і грошовий акредитиви. Умовою оплати товарного акредитива є подання в банк документів, які підтверджують відправлення товару покупцеві. Грошовий акредитив - це документ, що дозволяє клієнту отримати певну суму коштів в іншому місті даної країни або за кордоном.
Переказні операції полягають у тім, що клієнт дає доручення своєму банкові переказати певну суму коштів в інше місто (країну), де їх може отримати він сам або інша особа, на адресу якої здійснено переказ
Касові операції комерційних банків полягають у прийманні банками від своїх клієнтів готівки і зараховуванні сум на різні види рахунків, видачі готівки на вимогу клієнтів, забезпеченні надійного збереження довірених банку коштів.
Валютні операції - це вид банківської діяльності, пов'язаний з обміном однієї валюти на іншу, що передбачає купівлю і продаж іноземної за національну або за інші валюти. Такий обмін може здійснюватись банком з допомогою операцій «спот», «форвард» та комбінування цих операцій.
Операції «спот»- це купівля однієї валюти за іншу на ринкових умовах з поставкою валюти не пізніше, ніж за два робочі дні після укладення угоди. Операції «спот» застосовуються здебільшого для негайного отримання іноземної валюти, а також для швидкого «переливання» капіталів.
Операції «форвард» передбачають поставку для обміну певної суми валюти на визначену дату в майбутньому (понад два робочі дні) за курсом, зафіксованим на момент укладення угоди. До настання строку обміну (як правило, через І-6 місяців) розрахунки не проводяться. Своєрідним поєднанням операцій «спот» та «форвард» є операції «своп», що являють собою комбінацію купівлі або продажу валюти на умовах «спот» із одночасним укладенням зворотної угоди на умовах «форвард». Дані операції є зручними для банків, оскільки тимчасово забезпечують необхідною валютою без ризику, пов'язаного зі зміною курсу.
Трастові (довірчі) операції - це операції комерційних банків, пов'язані з управлінням майном і виконанням інших послуг в інтересах і з доручення клієнта на правах його довіреної особи. Комерційні банки можуть виконувати довірчі операції як для приватних осіб, так і для підприємств та корпорацій.
Гарантійні операції полягають у поручництві комерційного банку виконати грошові зобов'язання свого клієнта, якщо він буде неспроможний це зробити. Це означає, що банк бере на себе зобов'язання здійснити потрібний платіж за власний рахунок. До цієї групи банківських операцій належать: гарантії повернення кредиту за клієнта; гарантії відшкодування збитків, що можуть статися через невиконання клієнтом умов контракту на поставку товарів або надання послуг; гарантії вексельних зобов'язань клієнта (авальні операції).
14.7. ПОКАЗНИКИ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ
Основним принципом діяльності банків за умов ринкової економіки є комерційний розрахунок та самофінансування.
Важливим показником діяльності банків є прибуток.
Вибираючи банк, що в нього клієнт інвестуватиме кошти, він мусить аналізувати інформацію про результати фінансово-комерційної діяльності банку. Для цього можна використати таку систему оцінних показників:
1. Абсолютний розмір (сума) прибутку (збитку) банку
Цей показник має універсальний характер, дає уявлення як про зміст, характер, функціональну спрямованість та обсяг діяльності банківської установи, так і про результативність її роботи, що, власне, є головним у фінансовій справі. Цей показник є також досить зручним для різних порівнянь у процесі оцінювання економічної результативності банку.
2. Рентабельність капіталу
Цей показник є узагальнюючим показником результативності діяльності комерційного банку.
3. Рентабельність активів
Показник відображає внутрішню політику банку, професіоналізм його персоналу щодо підтримування оптимальної структури активів та пасивів (доходів та витрат).
Показник характеризує здатність банку забезпечити найбільшу віддачу активів, їхню прибутковість, на що, у свою чергу, впливає дохідність активів та можливості банку мінімізувати витрати і тим самим максимізувати частку прибутку в доходах.
4. Платоспроможність.
Показник відображає фінансову стійкість банку, достатність власних коштів для забезпечення виконання зобов'язань щодо залучених коштів.
5. Рівень витрат (частка прибутку в доходах)
Показник свідчить про результати роботи банку, оскільки контролює та порівнює зроблені витрати
6. Дохідність активів
Показник свідчить про рівень дохідності активів банку.
7. Загальна рентабельність
Показник демонструє, скільки прибутку (збитків) припадає на одиницю витрат банку.
8. Показник банківського ризику
Показник свідчить про ступінь захищеності операцій банку власним капіталом. Він аналогічний показникам платоспроможності та достатності капіталу.