Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1. Притягнення голови виборчого округу до кримінальної відповідальності за вчинення злочину проти виборчих прав і свобод людини і громадянина є неможливим виходячи з такого.
Припущення щодо наявності у діях голови виборчого округу ознак складу злочину, передбаченого ч.3 ст.157 КК, спростовується через встановлений вичерпний перелік способів вчинення вказаного злочину: підкуп, обман або примушування. Жодний з наведених способів не був використаний при недопущенні до дільничних виборчих комісій необхідної кількості кабін для таємного голосування. Відтак, виключається кваліфікація вчиненого за ч.3 ст.157 КК.
Кваліфікаційною ознакою «втручання службової особи з використанням службового становища у здійснення виборчою комісією її повноважень, установлених законом, вчинене шляхом незаконної вимоги чи вказівки з метою вплинути на рішення виборчої комісії» (ч.4 ст.157 КК), серед іншого, є пред’явлення незаконної вимоги або вказівки та спрямованість діяння на досягнення конкретної мети – вплинути на рішення виборчої комісії. Враховуючи відсутність відомостей про направлення зазначених вимог до виборчих комісій, а також рішень, які б містили формалізований результат цих вимог, – кваліфікація за ч.4 ст.157 КК виключається.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.83 Закону України «Про вибори народних депутатів України» контроль за облаштуванням приміщення для голосування покладається на дільничну виборчу комісію. На окружну виборчу комісію п.9 ч.2 ст.31 Закону України «Про вибори народних депутатів України» покладає обов’язок контролювати діяльність місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань забезпечення обладнанням виборів депутатів на території одномандатного округу. З викладеного випливає відсутність юридичного обов’язку голови ОВК забезпечити ДВК обладнанням для голосування.
2. Ромашко не підлягає кримінальній відповідальності, оскільки неможливо стверджувати про наявність злочинного наміру на розголошення змісту волевиявлення громадянина, спираючись лише на його намагання дізнатись про обраних виборцями кандидатів.
Підтвердження дійсності наміру щодо доведення змісту волевиявлення виборця до відома інших осіб не є законною підставою кримінального переслідування Ромашко, оскільки злочин, передбачений ч.1 ст.159 КК є злочином невеликої тяжкості, готування до вчинення якого відповідно до ч.2 ст.14 КК не тягне за собою кримінальної відповідальності.
3. Діяння винного необхідно кваліфікувати за ч.1 ст.175 КК – безпідставна невиплата заробітної плати більш як за один місяць.
Наведена кваліфікація є правильною у разі наявності кваліфікаційної ознаки цього злочину строку невиплати заробітної плати, більше ніж за один місяць. Сприймаючи умову задачі буквально, цього висновку дійти не можна.
4. Ректор має бути звільнений від кримінальної відповідальності з застосуванням ч.3 ст.175 КК.
Кримінальне провадження відкрито за фактом безпідставної невиплати стипендії більш як за один місяць. До кримінальної відповідальності сам ректор не притягувався, оскільки його не було повідомлено про підозру у вчиненні цього злочину (п.14 ч.1 ст.3 КПК).
5. Дії начальника РУВС належить кваліфікувати за ч.1 ст.365 КК – перевищення службових повноважень, виходячи з таких міркувань.
Відповідно до п.4 Положення про органи досудового розслідування МВС України старші слідчі звільняються з посад начальниками головних управлінь в областях за поданням начальників слідчих управлінь (відділів). Оскільки питання допуску громадянина до проходження служби у ОВС врегульовано спеціальним актом, КЗпП до даних відносин не застосовується, що тягне неможливість розцінювання вчиненого начальником РУВС діяння як грубого порушення законодавства про працю.
Водночас, вчинивши дію, яка віднесена до компетенції вищестоящої службової особи цього відомства, начальник РУВС перевищив надані йому повноваження (пп. «а» абз.2 п.5 ПостПВС «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень»), що потягло заподіяння потерпілому істотної шкоди нематеріального характеру, яка виражається у порушенні гарантованого Конституцією України права не бути незаконно звільненим (ч.6 ст.43 Конституції).
6. Діяння громадянина С. необхідно кваліфікувати за ч.1 ст.176 КК – незакінчений замах на незаконне тиражування та розповсюдження об’єктів авторського права і суміжних прав, що завдало матеріальної шкоди у значному розмірі.
Підтверджуючи обґрунтованість цього висновку, необхідно спиратись на такі обставини.
Відповідно до пунктів 1, 8 ч.3 ст.15 Закону України «Про авторське право та суміжні права» відтворення творів, їх розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом допускається лише з дозволу автора або іншої особи, яка має авторське право. Всупереч наведеним положенням винний самовільно вдався до тиражування об’єктів авторського права та/або суміжних прав шляхом їх відтворення на компакт-дисках та продажу контрафактної продукції.
При цьому об’єктивна сторона складу злочину виконана у повному обсязі, оскільки як тиражування, так і відчуження творів мають бути узгоджені з носієм авторського або суміжних прав та оформлені відповідною угодою, яка у більшості випадків передбачає надання йому матеріальної винагороди. Оскільки вказані операції з творами здійснені самовільно, одержану в результаті їх здійснення можна вважати матеріальною шкодою, заподіяною носію авторського або суміжних прав. При цьому цю шкоду необхідно вважати значною у розумінні примітки до ст.176 (27 780 грн перевищує встановлений приміткою розмір шкоди – 11 470).
7. Громадянин П. підлягає кримінальній відповідальності за ч.1 ст.121 КК – умисне тяжке тілесне ушкодження.
Кримінальну відповідальність за посягання на здоров'я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів винний не нестиме, оскільки об’єктивна сторона цього злочину характеризується діями, що проявляються в організації або керівництві групою фізичний осіб. Ідентифікацію з такою групою не можна ототожнювати з організацією або управлінням нею.
8. Притягнення журналіста Л. до кримінальної відповідальності є необґрунтованим виходячи з такого.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.42 ЗУ «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які порушують права і законні інтереси громадян якщо в них розголошується таємниця, яка спеціально охороняється законом, проте ці відомості не було отримано журналістом незаконним шляхом. Одержання інформації з інтернет-джерела не є неправомірним та унеможливлює притягнення Л. до кримінальної відповідальності.
9. Дії екзаменатора В. необхідно кваліфікувати за ч.1 ст.183 КК – незаконна відмова у прийнятті до навчального закладу. Підтверджуючи обґрунтованість цього висновку, необхідно спиратись на такі обставини.
Виходячи зі змісту ч.1 ст.24 Конституції України встановлення обмежень для громадян за ознакою зовнішнього вигляду можна визнавати проявом дискримінації, несумісним з проголошеним у ч.1 ст.21 Конституції України принципом рівності усіх людей у своїй гідності та правах.
Безпідставне заниження винним оцінки потерпілого через невідповідповість зовнішнього вигляду абітурієнта уявленням винного про зовнішній вигляд людини, утворює склад злочину, передбачений ч.1 ст.183 КК – незаконна відмова у прийнятті до навчального закладу.
Водночас, за відсутності ознаки малозначності діяння, пряме обмеження права потерпілого на освіту можливо кваліфікувати за ч.1 ст.161 КК.
10. Вчинені директором дії належить кваліфікувати за ч.2 ст.183 КК – незаконна вимога оплати за навчання у державному навчальному закладі, якщо незадоволення потерпілими висловленої винним незаконної вимоги призвело б до порушення прав їхніх дітей на дошкільну освіту. Якщо вимога не була підкріплена погрозою настання таких наслідків, кваліфікація за ч.2 ст.183 КК виключається.
11. Лікар не підлягає кримінальній відповідальності, оскільки грошова подяка, яку він вимагав він пацієнта, не була призначена закладу охорони здоров’я, а йому особисто.
За одержання працівником комунальної установи неправомірної вигоди для себе не тягне кримінальна відповідальність не настає. У разі належності місця працевлаштування Лікаря до державної власності його дії мають бути кваліфіковані за ч.3 ст.354 КК.
12. Дії головного лікаря необхідно кваліфікувати за ч.1 ст.184 КК – незаконна вимога оплати за надання медичної допомоги у комунальних закладах.
13. Дії Розумова належить кваліфікувати за ст.232 КК – розголошення комерційної таємниці особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною діяльністю вчинене з корисливих мотивів.
Цей висновок виходить з вирішення питання про конкуренцію загальної кримінально-правової норми (ст.163 КК) та спеціальної (ст.232 КК).
14. Працівники міліції не підлягають кримінальній відповідальності зважаючи на таке.
Норма ч.3 ст.233 КПК дозволяє слідчому до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла у невідкладному випадку, пов’язаному з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. Одержання оперативної інформації про зберігання за адресою проживання С. вогнепальної зброї, підкріплене даними про намір С. збути вказану зброю сторонній особі, свідчить про наявність у працівників достатніх відомостей, що вказували на можливість досягнення мети проникнення до житла. Відтак, дії працівників міліції є правомірними.