Тема 11 1 Английский уголовный процесс считается классическим процессом эпохи капитализма поск
Работа добавлена на сайт samzan.net:
Тема 11
1. Английский уголовный процесс считается классическим процессом эпохи
капитализма, поскольку в нем впервые возникли многие фундаментальные
институты, которые впоследствии стали достоянием других процессуальных
систем.
В современной Англии основными источниками права, в том числе и
уголовно-процессуального, являются статуты (парламентское законодательство)
и судебные прецеденты. Помимо этого, к источникам права в Англии относятся
также труды классиков юриспруденции, положения канонического права,
средневековые правовые обычаи и даже общепринятые нормы морали. В
исторически сложившейся системе источников английского права определенная
иерархия между ними практическиотсутствует. Это приводит к несогласованности
и противоречивости системы в целом, что проявляется не только при сравнении
отдельных видов источников между собой, но ив пределах каждого конкретного
вида. Для ориентации в огромном массиве норм используется так называемый
метод конкурирующей аналогии, который позволяет из всего обилия норм избрать
именно ту, которая в наибольшей степени подходит данному юридическому
казусу.
Английский уголовный процесс строится на основе принципа
состязательности. Такая конструкция предполагает следующую дифференциацию:
функция обвинения (возбуждение уголовного дела перед судом, собирание
обвинительных доказательств, поддержание обвинения в суде): функция защиты
(собирание оправдательных доказательств, защита в суде): функция суда
(обеспечение соблюдения сторонами правил судебного спора, решение вопроса о
виновности, определение меры наказания).
Предварительное расследование В соответствии с концепцией
общегражданского обвинения, действующей в современном английском процессе,
право уголовного преследования представляется любому физическому или
юридическому лицу. В этих условиях потерпевший, а также иные лица, которые
по закону располагают правом уголовного преследования, могут осуществлять
предварительное расследование либо лично, либо посредством приглашения
частного детектива или обращения в соответствующий государственный орган.
В тех случаях, когда уголовное преследование осуществляется от имени
государства или частное лицо обращается в государственные органы,
предварительное расследование производится должностными лицами полиции,
следственными аппаратами департамента Директора публичных преследований,
Государственной обвинительной службой (с 1986 г.), возглавляемой Генеральным
атторнеем.
Британская полиция осуществляет предварительное расследование по подавляющему большинству преступлений. Ее полномочия были существенно
расширены Законом о полиции и доказательствах по уголовным делам 1984 г.
Например, полиция получила право в неотложных случаях осуществлять арест без
судебного ордера. Решение органов полиции о предъявлении обвинения могут
быть отменены только директором публичных преследований или генеральным
атторнеем.
По особо опасным преступлениям, затрагивающим интересы государственной
безопасности (мятеж, взяточничество, коррупцияи преступления,
предусмотренные Законом 1912 г. об охране государственной тайны),
расследование проводит департамент Директора публичных преследований под
руководством Генерального атторнея, который является высшим должностным
лицом государства в сфере осуществления уголовного преследования. Его
указания являются обязательными для всех лиц и органов, производящих
предварительное расследование. В результате реформы следственного аппарата в
1986 г. создана Государственная обвинительная служба, возглавляемая
Генеральным атторнеем.
Функции возбуждения уголовных дел переходят от полиции к специально
создаваемой Государственной обвинительной службе, возглавляемой Генеральным
атторнеем, и находящемуся у него в подчинении Директору публичных
преследований, который в свою очередь назначает на места королевских
обвинителей. Штат этой службы составляет 2440 человек. На этой стадии
процесса допускается применение ряда мер процессуального принуждения, в
частности обыска и ареста. Эти действия могут осуществляться без санкции
суда и даже без проверки первичных данных о признаках преступления. В
соответствии с доктриной общегражданского обвинения право производства
ареста предоставляется не только должностным, но и частным лицам, если
существуют "разумные основания" подозревать лицо в совершении или подготовке
преступления, влекущего арест.
Таким образом, эта мера процессуального принуждения может быть
применена не только в случае очевидности признаков преступления и лица, его
совершившего, когда обстоятельства дела не терпят промедления, но даже в тех
многочисленных случаях, когда налицо сомнение не только в отношении личности
преступника, но самого факта преступного деяния вообще.
Вполне понятно, что столь широкие полномочия порождают многочисленные
злоупотребления. Согласно данным МВД Великобритании, в стране ежегодно
производится более 50 тыс. незаконных арестов.
С целью предотвращения такого рода злоупотреблений и проверки
правомерности содержания арестованного под стражей в Англии используется
процедура, известная под названием "хабеас корпус". Согласно ей арестованный
или любое другое лицо, действующее от его имени, может обратиться в суд с
заявлением о незаконности ареста. В этом случае арестованное лицо
доставляется в суд и рассматривается вопрос о правомерности его ареста с
участием защитника.
Применение судом мер процессуального принуждения. Эта стадия
английского уголовного процесса начинается с момента представления полицией
в суд процессуального документа, известного под названием "информация". В
нем содержится обоснование необходимости привлечения конкретного лица к
уголовной ответственности. Если судья соглашается с информацией, то он
издает так называемый варрант - судебный приказ, содержащий предписание
осуществить арест, обыск и иные меры процессуального принуждения. В
английском уголовном процессе известны два вида варрантов: специальный и
общий. В специальном варранте точно указывается лицо, подлежащее аресту,
помещение, в котором необходимо провести обыск. Общий варрант имеет, по
существу, безадресный характер, поскольку санкционирует применение мер
процессуального принуждения к любым лицам в связи с расследуемым
преступлением.
Предварительное производство в суде. В уголовном процессе Англии
существуют две процедуры рассмотрения уголовных дел: суммарное (упрощенное)
судопроизводство и судопроизводство с обвинительным актом. В основе данного
разделения лежит прежде всего степень опасности конкретных видов
преступлений. Так, к суммарной юрисдикции отнесены дела о малозначительных
преступлениях. К делам, требующим обвинительного акта, относятся более
опасные преступления. В связи с этим закон устанавливает важные условия:
стадия предварительного производства в суде имеет место только в том случае,
когда разбирательство уголовного дела осуществляется в порядке
судопроизводства с обвинительным актом. На этой стадии в условиях
состязательности происходит проверка судьей достаточности оснований для
предания обвиняемого суду. При этом допустимо производство допросов
свидетелей обвинения и исследование иных обвинительных доказательств. После
производства указанных действий судья оглашает обвиняемому формулу обвинения
и разъясняет его сущность. Далее рассматриваются доказательства,
представленные защитой. В заключение выступают обвиняемый (или его защитник)
и обвинитель, которые дают свою оценку рассмотренным доказательствам.
Результатом предварительного производства в суде является решение о предании
обвиняемого суду или о прекращении уголовного дела.
Судебное разбирательство дела по существу. Данная стадия начинается с
рассмотрения судьей проекта обвинительного акта, в котором излагается
сущность обвинения. Далее этот документ утверждается судьей единолично.
Утвержденный обвинительный акт предъявляется для ознакомления обвиняемому.
Признание обвиняемым своей вины резко упрощает весь последующий процесс.
Судья может вслед за этим заслушать изложение обвинителем основных фактов и
заявление обвиняемого, его защитника, и вынести единолично приговор.
Если обвиняемый отрицает свою вину, а обвинитель не представил
изобличающих доказательств, судья издает приказ о записи в протоколе
оправдательного вердикта без передачи дела на рассмотрение присяжных.
В случае если обвиняемый не признает своей вины, а обвинитель
представил изобличающие доказательства, судья приступает к формированию жюри
присяжных заседателей. Состав жюри определен в количестве двенадцати
человек. Отобранные и не подвергнутые отводу присяжные приступают к
судебному разбирательству.
Теоретически критерий разграничения судьи и присяжных заседателей
установлен четко: жюри решает вопросы факта, судья - вопросы права. Этот
критерий в нормативном виде был закреплен еще в 1877 г. Палатой лордов.
Впоследствии круг вопросов, подлежащих разрешению присяжными, уменьшался, а
компетенция судьи соответственно расширялась: При этом судьи
перераспределяют компетенцию по своему усмотрению, вне рамок нормативного
регулирования. Эта возможность у судей появилась в результате исключительной
казуистичности, с которой английское доказательственное право связывает
разграничение вопросов права и факта.
Судебное следствие начинается с исследования доказательств обвинения.
Порядок судебного следствия такой же, как при предварительном рассмотрении
дела в суде. Наряду с изложением сущности обвинительного акта и обзором
основных доказательств обвинителем вызываются и допрашиваются свидетели,
указанные в обвинительном акте. Затем обвинитель подводит итоги исследования
доказательств обвинения. После этого подсудимый или защитник может
обратиться к судье с заявлением о неубедительности обвинительных
доказательств и о прекращении дела. Если судья сочтет это заявление
обоснованным, он должен дать указание присяжным об оправдании подсудимого.
Если такого заявления не последовало, исследуются доказательства
защиты. Перед допросом свидетелей защиты подсудимому или его защитнику
предоставляется вступительное слово для обзора доказательств защиты. После
исследования доказательств защиты подсудимый и его защитник подводят итоги.
Обвинителю также предоставляется слово для анализа доказательств защиты.
После заслушивания сторон и рассмотрения доказательств обвинения и
защиты судья подводит итоги судебного следствия и произносит напутственное
слово присяжным. По существу, в напутственном слове судья дает анализ не
только фактической, но и юридической стороны дела.
Далее следует процедура вынесения вердикта присяжными заседателями.
Если присяжные не пришли к определенному решению о наличии или об отсутствии
виновности лица, судья вправе распустить состав жюри и назначить новое
судебное разбирательство.
После вынесения вердикта присяжными заседателями суд производит ряд
процессуальных действий, направленных на определение меры наказания (в
случае вердикта "виновен") и постановляет приговор. С этой целью
заслушиваются показания свидетелей о личности подсудимого, рассматриваются
аргументы защиты о смягчении наказания, предоставляется последнее слово
подсудимому. Особое значение имеет при назначении наказания доклад о
социальном обследовании подсудимого, который составляется органами пробации.
Суммарное производство. В порядке суммарного производства (упрощенного)
магистратскими судами рассматриваются в Англии более, чем 96 процентов всех
уголовных дел.
Правосудие в магистратских судах осуществляется без присяжных
заседателей. Число судей от двух до семи, в некоторых случаях производство
осуществляется судьей единолично.
Особенностью суммарного производства является возможность рассмотрения
дела в отсутствие подсудимого в зале судебного заседания, причем круг
конкретных случаев, при которых это допустимо, расширил, в частности, Закон
об уголовном правосудии 1988 г.
Порядок рассмотрения уголовных дел в магистратских судах зависит от
отношения подсудимого к вопросу о виновности. Если он признает свою вину,
суд без исследования доказательств постановляет приговор. Единственным
основанием такого приговора является признание подсудимым своей виновности,
поскольку материалы, собранные полицией не оформляются процессуально в
качестве источников доказательств и не проверяются судом по существу в
судебном заседании.
В том случае если подсудимый не признает себя виновным, дальнейшее
судебное разбирательство осуществляется по правилам, аналогичным правилам
судопроизводства с обвинительным актом. Только вопросы виновности и
назначения меры наказания с постановлением приговора решаются магистратскими
судьями.
Апелляционное производство. В английском уголовном процессе не
существует единой процедуры обжалования приговоров. Это обусловлено тем, что
процессуальная регламентация обжалования судебных решений, вынесенных в
порядке суммарного производства и в порядке производства с обвинительным
актом, весьма различна.
Имеется несколько апелляционных инстанций, каждая из которых
руководствуется в своей деятельности отдельными процессуальными нормами.
Апелляционные жалобы на приговоры и решения, вынесенные в порядке
суммарного производства, рассматриваются в Суде Короны. Жалобы на приговоры
Суда Короны и Высшего суда рассматриваются отделением по уголовным делам
Апелляционного суда. Высшим судом страны считается Суд Палаты лордов,
который рассматривает решения Апелляционного суда в порядке вторичной
апелляции.
Основания апелляционного обжалования разделяются на две категории:
фактические и правовые. Для обжалования приговора и вердикта присяжных по
фактическим основаниям необходимо разрешение судьи, постановившего приговор,
или согласие суда апелляционной инстанции на пересмотр данного дела.
Апелляция по правовым основаниям особого разрешения не требует.
Компетенция судов апелляционной инстанции весьма широка. В соответствии
с Законом о судах 1971 г. и Законом об уголовном правосудии 1988 г. они
могут оставить приговор без изменений, отменить приговор и направить дело на
новое разбирательство в нижестоящий суд, изменить приговор и, наконец,
постановить новый приговор. При этом первоначальное наказание может быть
повышено, если апелляция подавалась по правовым основаниям.
2. У цивільному процесі Англії розгляд справи відбувається у відкритому судовому засіданні, за винятком випадків, коли це, на думку суду, не буде відповідати меті правосудця
Після того, як помічник судді (master) вирішить питання про призначення справи до слухання (про місце і час її розгляду, про розгляд з участю чи без участі присяжних засідателів), позивач повинен своєчасно надіслати відповідачу повідомлення про це з дотриманням встановленого строку.
В судовому засіданні при розгляді справи по суті першим виступає адвокат позивача, який викладає фактичні обставини справи і за необхідності аналізує судження, вміщені в процесуальних паперах відповідача. Але якщо відповідач в своїх поясненнях на позов визнав наявність деяких фактичних обставин у справі, йому надається право виступити першому.
За виступом адвоката досліджуються докази, подані стороною, що виступає першою. Потім виступає адвокат протилежної сторони, який може оспорювати доводи і докази сторони, що виступила першою, або подати клопотання перед судом про допит інших свідків і дослідження інших доказів, ним поданих. Після цього знову виступає адвокат цієї сторони з підсумковими поясненнями у справі. А за ним виступає з підсумковими поясненнями адвокат сторони, який виступав першим. На цьому закінчується розгляд справи і виноситься рішення.
Але якщо справа розглядалася з участю в цивільному процесі присяжних засідателів, то після виступу адвоката судця звертається до присяжних з коротким викладенням обставин справи, аналізом поданих у справі доказів і з поставленими питаннями, на які їм належить дати відповідь в своєму рішенні (verdict). Такі питання можуть мати загальний характер або належати до фактичних обставин справи. У відповідності з вердиктом присяжних засідателів суд постановляє рішення.
Після виступу судді з викладенням винесеного судового рішення адвокат сторони, на користь якої воно постановлено, порушує перед судом питання про присудження судових витрат.
Тема 12.
1. У США розгляд цивільних справ по суті має спільні риси з порядком, встановленим у цивільному процесі Англії, і провадиться у відкритих судових засіданнях. Для швидшого і зручнішого їх вирішення суддя за участю сторін може призначити рефері (тимчасового суддю з числа відставних суддів чи адвокатів) і передати йому на вирішення спірні питання. Рефері виплачується винагорода з розрахунку до ста доларів за годину, яка належить до судових витрат і стягується зі сторін. Засідання провадяться в приміщенні суду, але допускається його проведення за угодою сторін в іншому місці (відповідно до ст. 77 Федеральних правил), навіть, за межами їх територіальної підсудності
Процесуальний порядок розгляду справи в судовому засіданні врегульований для федеральних судів статтями 49-51 Федеральних правил цивільного процесу, а для судів штатів — їх цивільно-процесуальними кодексами, положення яких в багатьох питаннях мають адекватний характер. Якщо справа розглядається за участю журі присяжних, то після відкриття судового засідання провадиться його формування.
Можливість участі в цивільному судочинстві присяжних засідателів передбачена поправкою до Конституції США, якою встановлено, що у справах з ціною позову понад 20 доларів, які розглядаються на підставі норм загального права, сторони можуть вимагати розгляду спору федеральними судами з участю присяжних.
На її основі ст. 38 Федеральних правил забороняє позбавляти учасників конфліктів права на ведення процесу з участю журі присяжних. Зазначена сьома поправка до Конституції США була трансформована до Конституцій штатів, але знайшла в них неадекватне вирішення.
Оцінка американськими юристами функціонування інституту присяжних засідателів у судочинстві США має полярний характер. Він сприяє утвердженню в судочинстві принципів гласності, усності, змагальності, вільної оцінки доказів тощо, які характеризують його демократичний характер. Але присяжні за своїм життєвим досвідом не можуть краще професійних суддів оцінити докази, встановити обставини справи і винести рішення. Інститут присяжних спричиняє додаткові фінансові витрати сторін у справі і збільшує строки її розгляду.
Брати участь у відправленні правосуддя як присяжні засідателі мають право всі громадяни США, які досягли 18 років, незалежно від расової належності, кольору шкіри, релігійних переконань, статі, національності чи економічного становища. Але не можуть бути присяжними військовослужбовці, поліцейські, пожежники, посадові особи законодавчих, виконавчих і судових органів. Законодавством США окремих штатів цей перелік доповнюється юристами, лікарями, аптекарями, викладачами, священиками, журналістами, жінками тощо.
Для включення в список кандидатів присяжних засідателів пред'являються такі вимоги: необхідно, щоб громадянин не менше одного року проживав на території даного району; вмів читати, писати і розуміти англійську мову в обсязі, необхідному для заповнення надісланих йому з суду реєстраційних карток; володів розмовною англійською мовою; не мав психічних або фізичних вад, які перешкоджають участі у відправленні правосуддя; не перебував під слідством або не був засуджений за злочин до позбавлення волі на строк більше одного року, за винятком, коли його права поновлені помилуванням чи амністією; не належав до осіб, здатних розголосити таємницю правосудця або без розумних причин добиватися розбіжності у міркуваннях при винесенні вердиктів.
Список кандидатів присяжних засідателів складається на підставі списку реєстрації виборців даної адміністративно-територіальної одиниці та інших джерел інформації про громадян, які проживають на території підсудності даного районного федерального суду. В список включається не менше тисячі осіб, які замінюються через чотири роки. Всім кандидатам, включеним в список, надсилається перелік питань для остаточного вибору, на які вони зобов'язані надіслати відповіді. Складений після цього список кандидатів присяжних засідателів допускається для широкого огляду, але на розсуд судців може зберегтися в таємниці.
Для участі в розгляді конкретних призначених для слухання цивільних справ клерк (судовий чиновник) добирає певну кількість кандидатів, необхідних для комплектування журі присяжних, включаючи запасних членів, які призначаються для заміни присяжних, котрі можуть вибувати з процесу (12 основних і до 6 запасних). Сторони можуть домовитися про комплектування журі з меншого числа осіб.
Кандидати, включені в журі присяжних, можуть бути відведені за ініціативою суду, сторін у справі та їх адвокатів. Відвід може бути заявлений: всьому складу журі присяжних, запрошених для розгляду справи, з підстав істотного порушення встановленого порядку добору кандидатів (добір не-уповноваженою особою, без жеребкування); окремих присяжних за конкретними підставами, які впливають на їх неупередженість; окремих присяжних без зазначення конкретних підстав (безмотивні відводи). Кожна сторона має право на такі відводи.
Для остаточного визначення журі присяжних застосовується процедура їх допиту (voirdire — франц. «говорити правду»), як правило, під присягою судцями, сторонами та їх адвокатами з метою вивчення кожного присяжного для встановлення обставин, необхідних для заявления відводу. Присяжний може не відповідати на питання, яке торкається його репутації або може призвести до самообвинувачення в злочині.
Присяжні засідателі, включені в склад журі з розгляду конкретної справи, дають присягу встановленої законодавством форми і змісту, якою беруть на себе обов'язок діяти справедливо, не розголошувати таємниці нарадчої кімнати, уважно ставитися до фактів і доказів, винести справедливе рішення на підставі всіх досліджених в процесі у справі матеріалів. Журі присяжних із свого складу вибирають голову (старшину). За законодавством окремих штатів їх призначають судді.
Після закінчення формування журі присяжних засідателів судця може роз'яснити їх функції, повноваження і обов'язки, після чого суд переходить до дослідження справи по суті, яке розпочинається промовами сторін (як правило, їх адвокатів). Першим виступає адвокат позивача з аргументацією у справі, аналізом фактичних обставин і зазначенням засобів їх доказування та аналізом процесуальних паперів протилежної сторони. В разі коли відповідач не оспорює фактів справи, визнає їх, але висуває нові обставини, які виключають можливість задоволення вимоги позивача, то він виступає першим. Спір між сторонами з приводу того, хто з них виступатиме першим, вирішується суддею.
За виступом адвоката сторони, яка відкрила свою справу, може на свій розсуд виступити адвокат протилежної сторони і проінформувати суд, які засоби будуть використані для спростування предмета і підстави позову, або відкласти таку інформацію до завершення дослідження доказів, поданих позивачем.
Після виступу адвоката сторони провадиться допит її свідків та дослідження інших видів доказів, а потім — дослідження доказів протилежної сторони (див. § 5 гл. 15 цього підручника).
Завершується дослідження матеріалів спірної справи висновками, промовами сторін, тобто судовими дебатами. Першим виступає адвокат сторони, яка відкрила справу, потім адвокат протилежної сторони, а за ним адвокат, який розпочав дебати. В своїх виступах адвокатами дається юридична оцінка фактичних обставин справи і висновок про те, як має бути вирішена справа по суті в резолютивній частині винесеного у ній рішення.
Поряд з усним виступом адвокатами широко використовується подання письмових меморандумів, в яких підсумовуються наслідки дослідження в судовому засіданні матеріалів справи.
розгляд цивільної справи в судовому засіданні у федеральних судах СІЛА продовжується промовою судці, в якій він звертається з напутніми порадами до присяжних засідателів з метою сприяння їм у встановленні обставин справи, правильної оцінки доказів та в тлумаченні діючих норм права, якими необхідно керуватися стосовно варіантів виявлених фактичних обставин справи, яка розглядалася з їх участю. Такі поради проголошуються усно, але можуть бути викладені письмово незначним обсягом (до 10 crop.).
Адвокати сторін наділені правом надіслати судці письмові рекомендації, які, на їх думку, мають бути викладені в зверненні судді до присяжних, і одержати інформацію про їх реалізацію (ст. 151 Федеральних правил). Тому під час промови судді вони перевіряють їх реалізацію і після її закінчення мають право заявити судді свої заперечення з приводу викладених ними порад і просити виправити недоліки шляхом повторного виступу перед присяжними з додатковими порадами, які уточнюють чи розширюють їх.
Додаткові поради судці можливі за його ініціативою, коли присяжні не можуть винести вердикт кваліфікованою більшістю голосів, а також за ініціативою членів журі присяжних, коли між ними виникли розбіжності щодо змісту напутньої поради судці.
В порядку додаткових порад не допускаються нові, протилежного характеру, поради стосовно фактичних обставин справи і застосування норм права.
Після проголошення напутніх порад присяжні засідателі виходять в на-радчу кімнату на закрите засідання для винесення вердикту в справі. Судді в штатах або обираються, або призначаються. В усіх випадках їхні кандидатури мають бути попередньо схвалені босами правлячої в штаті партії.
Порядок розгляду кримінальних справ у суді присяжних. З участю присяжних найзначніші кримінальні справи розглядають окружні федеральні суди і суди загальної юрисдикції в штатах. Процедура вирішення кримінальних справ у суді присяжних складається з таких основних етапів: пред'явлення обвинувачення, формування лави присяжних (малого журі), дослідження доказів і промови сторін; напутнє слово судді присяжним, вердикт присяжних, резолюція і вирок судді.
Пред'явлення обвинувачення. Після відкриття судового засідання клерк суду зачитує обвинувальний акт або заяву про обвинувачення і суддя пропонує підсудному відповідати на обвинувачення зізнанням або запереченням своєї вини. Відповідь обвинуваченого заноситься до протоколу судового засідання.
Якщо підсудний визнав себе винним, присяжні до участі у вирішенні справи не залучаються і суддя виносить вирок. Перед призначенням покарання суддя може допитати свідків про обставини, які пом'якшують або обтяжують вину підсудного, але не про його винність. У деяких штатах визнання підсудним своєї вини не усуває судового розгляду, коли обвинуваченому загрожує смертна кара або інше суворе покарання.[9, c.1118]
Кримінально-процесуальне право США передбачає можливість своєрідної "торгівлі" між обвинуваченням і підсудним, який за згодою обвинувача має право визнати себе винним у вчиненні менш тяжкого злочину, ніж той, який указаний в обвинувальному акті або заяві про обвинувачення. Це так звані "угоди про визнання вини".
Суть їх — в укладенні між обвинуваченням і захистом особливої домовленості, відповідно до якої обвинувач зобов'язується перекваліфікувати діяння на менш тяжке, а обвинувачений — визнати свою винність.
У США в 90 відсотків кримінальних справ обвинувачені визнають свою вину. Приблизно 50 відсотків зізнань — це результат домовленості між обвинувачем і прокурором.
Формування лави присяжних. Якщо підсудний винним себе не визнав, суддя дає йому деякий час (як правило, не менше двох діб) на підготовку до судового розгляду. Після закінчення цього терміну суд приступає до формування лави присяжних — малого, або судового, журі. Підсудний може відмовитися від суду з участю присяжних, якщо йому не загрожує смертна кара або інша сувора міра покарання. Випадки такої відмови досить поширені. В більшості випадків з участю присяжних розглядаються лише близько 10 відсотків кримінальних справ.
До складу малого журі входить 12 чоловік, у судах деяких штатів — шість чоловік. Скорочення кількості присяжних можливе й за згодою сторін.
За законом, прийнятим конгресом США у 1968 р., присяжними в федеральних судах можуть бути лише громадяни США, які досягли 21-річного віку й проживають у місцевості, де проходить судовий розгляд, не менше одного року.
Список присяжних для того чи іншого суду складають за його дорученням шерифи, констеблі, судові клерки та їхні помічники. Для відбору кандидатур користуються списками виборців або платників податків, адресними й навіть телефонними книгами.
Як правило, присяжних викликають більше, ніж вимагається, бо деякі з них можуть бути відведеними, а для великих справ викликаються і запасні присяжні.
Кожен присяжний допитується і, якщо його кандидатура не відводиться, займає місце на лаві присяжних, принісши попередньо присягу. Відвід мотивований вирішує суддя, немотивований для нього обов'язковий. Після принесення присяги починається судовий розгляд.
Порядок дослідження доказів і промови сторін. Спочатку прокурор проголошує промову, в якій повідомляє, що він буде доказувати в суді. Це називається "відкриттям обвинувачення". Після прокурора виступає захисник, який викладає доводи захисту — "відкриває захист". Потім починається допит свідків обвинувачення і захисту, які приводяться до присяги або дають підтвердження про те, що будуть говорити лише правду. Спочатку вони допитуються тією стороною, яка їх викликала, потім відбувається перехресний допит.
Якщо обвинувачений забажає, він може бути приведений до присяги або може дати урочисте підтвердження і допитується як свідок захисту.
Після закінчення допиту свідків захисту атторней може ще раз узяти слово для заперечення проти показань свідків захисту, захисник же йому заперечити не має права.
Суддя має дуже великі повноваження. Він одноособово вирішує такі важливі питання, як належність і допустимість доказів, має право відхилити клопотання і зняти будь-які запитання сторони.
Після зкінчення судового розгляду суддя звертається до присяжних з напутнім словом. У ньому він дає вказівку стосовно правових норм, які підлягають застосуванню в даній справі, і ті пояснення стосовно достовірності й значення доказів, які, на його думку, необхідні для правильного вирішення справи.
Вислухавши напутнє слово судді, присяжні під наглядом посадової особи видаляються до нарадчої кімнати, вони мають право брати письмові й речові докази та письмові інструкції судді.
Вердикт — обвинувальний чи виправдувальний — проголошується публічно. У справах про злочини, за які передбачена смертна кара, він виноситься одноголосне. В інших справах вимагається більшість у 5/6, 2/3 голосів і т. п., залежно від тяжкості злочину. Вердикт присяжних стає дійсним лише тоді, коли він прийнятий суддею і занесений до протоколу судового засідання. Суддя має право запропонувати присяжним повторно обговорити лише обвинувальний вердикт.
У деяких штатах присяжні вирішують питання не лише про вину, а й про міру покарання.
Резолюція і вирок судді. Суддя відповідно до вердикту у відкритому засіданні виносить ще й резолюцію про визнання судом винності чи невинності підсудного, яка також заноситься до протоколу. Така резолюція виноситься судом і в справах, які розглядаються без участі присяжних. Потім суддя постановляє вирок, тобто визначає й оголошує покарання підсудному, яке заноситься до протоколу, причому не обов'язково, щоб вирок постановлявся відразу ж після вердикту присяжних. Це може відбутися і через деякий час після суду, як правило, в межах двотижневого терміну.
При виборі міри покарання суддя користується доповіддю про особу підсудного, складеною посадовою особою служби нагляду за умовно засудженим або іншим чиновником, який працює при суді. В ній містяться дані про минулі арешти, приводи, судимості, сімейний стан, освіту, роботу, репутацію та інші відомості, які одержує посадова особа з державних архівів в результаті опитування підсудного та інших людей.
Сумарне провадження. Судами сумарної юрисдикції в штатах є суди нижчі. Вони розглядають більшість кримінальних справ про незначні злочини, за вчинення яких застосовується короткочасний арешт або штраф у невеликих розмірах.
Процес у цих судах спрощений. Докази досліджуються лише тоді, коли обвинувачений заперечує свою вину. Як свідки та обвинувачі часто виступають поліцейські, які проводили затримання і допит підозрюваного в поліції. Розгляд справи відбувається протягом кількох хвилин. Письмове провадження, як правило, не ведеться.
2. Гражданский процесс Канады
Гражданский процесс в большинстве провинций Канады и на федеральном уровне построен на тех же принципах, что в Великобритании и США, и определяется соответствующими законодательными актами и судейскими правилами. Гражданский процессуальный кодекс имеется только в провинции Квебек. Первый ГПК был принят сначала вместе с Гражданским кодексом в 1866 г., затем, в новой редакции, — в 1897 г. Действующий ГПК 1965 г. вобрал в себя, как и его предшественники, основные черты гражданского процесса, соответствующие французской модели, но вместе с тем отразил существенные особенности процедуры разбирательства гражданских дел и правил оценки доказательств, принятых в других провинциях страны.
Трудовые отношения и вопросы социального обеспечения регулируются законодательством и коллективными договорами, заключаемыми между предпринимателями и представителями работников, как правило, на уровне отдельных предприятий, а иногда на общенациональном уровне (например, профсоюзами работников железнодорожного транспорта). Права государственных служащих на образование профсоюзов и заключение коллективных договоров признаны федеральным законом 1967 г. и последующим законодательством провинций, однако в некоторых провинциях им запрещено проведение забастовок. Федеральный закон 1978 г. разрешает властям вмешиваться в конфликты при заключении коллективных договоров между предпринимателями и профсоюзами. Коллективными договорами определяются ставки заработной платы и многие другие условия труда, возможности досрочного, по сравнению с законодательно установленным возрастом, выхода на пенсию, дополнительные социальные выплаты по безработице, в связи с профессиональными болезнями и др. Закон о равном праве на труд 1986 г. обязывает предпринимателей принимать на работу определенный процент женщин, представителей национальных меньшинств, лиц с ограниченной нетрудоспособностью. В 1988 г. внесены поправки в Закон о страховании от безработицы, расширяющие права безработных.
Законодательство предусматривает осуществление различного масштаба мероприятий, направленных на охрану окружающей среды. В 1986 г. прежняя система сравнительно небольших штрафов за промышленное загрязнение окружающей среды была заменена введением уголовной ответственности в виде различных сроков лишения свободы и крупных штрафов.
Уголовное право и процесс в Канаде.
В противоположность сфере гражданского права и процесса эта отрасль унифицирована в масштабе всей страны, поскольку с 1774 г. применение английского уголовного права было распространено и на Квебек, а Конституционный акт 1867 г. установил, что вопросы уголовного права и процесса относятся к исключительной компетенции федерации. Моделью для первого УК Канады 1892 г. послужил проект уголовного кодекса для Англии, составленный видным криминалистом Дж.Стифеном (в 1878 г. он был представлен в британский парламент, но так и не стал законом). УК 1892 г. представлял собой упорядоченное изложение норм английского и канадского общего права, относящихся к основным институтам Общей части уголовного права и видам преступлений (ответственность за некоторые преступления и после принятия кодекса определялась по нормам общего права, не вошедшим в него). В 1955 г. был издан новый Уголовный кодекс, представляющий собой результат кардинальной переработки прежнего законодательства с учетом опыта его применения судами, а также сравнительного анализа кодексов других государств, в том числе американских штатов. УК 1955 г. запретил применение уголовных наказаний за деяния, не перечисленные в нем, а предусмотренные лишь нормами общего права (единственное исключение — оскорбление суда). Вместе с тем он разрешил использование норм общего права для истолкования и применения положений кодекса.
В кодексе отсутствует формальное деление преступных деяний на фелонии и мисдиминоры, сохранявшееся в Англии до 1967 г. как пережиток уголовного права XVIII в. Однако в дополнение к лишению свободы он сохранил применение телесных наказаний (порки) за вооруженное ограбление, некоторые преступления против личности и половые преступления. Он предусматривает весьма суровые меры наказания, в том числе длительные сроки лишения свободы, за большинство преступлений, а для лиц, признанных «привычными преступниками» или «сексуальными психопатами», — превентивное заключение на неопределенный срок.
Кодекс включает в себя наряду с нормами материального уголовного права также нормы уголовного процесса, в том числе относящиеся к определению юрисдикции судов. Ныне готовится радикальный пересмотр этого кодекса.
Существенную роль в регулировании вопросов не только уголовного, но и гражданского процесса играет также Канадский закон о доказательствах («Закон, относящийся к свидетелям и доказательствам») 1927 г. с последующими изменениями. Смертная казнь в мирное время отменена с 1976 г. фактически последний смертный приговор был приведен в исполнение в 1962 г.
С 1918 г. в стране функционирует Федеральная комиссия по правовой реформе, в обязанности которой входит наблюдение за состоянием законодательства и внесение предложений по его совершенствованию. Одновременно с нею была учреждена Постоянная конференция по унификации права в Канаде, которая периодически обсуждает «модельные» проекты законов, рекомендуемых всем провинциям, чтобы преодолеть существенные различия в их законодательстве, в первую очередь по вопросам гражданского и торгового права.
В провинции Квебек ныне действует служба по пересмотру гражданского кодекса, периодически представляющая свои предложения по реформе его соответствующих разделов.
Вновь издающиеся в Канаде законы публикуются в ежегодных сборника) «Статуты Канады» (с 1867 г.), «Статуты Альберты» (с 1906 г.) и т.п. Собрания законов в пересмотренных изданиях (федеральные и отдельных провинций) публикуются, как правило, каждые 10 лет.
Научные исследования в области права ведутся, главным образом, на юридических факультетах 20 университетов, находящихся в крупнейших городах Канады (Монреаль, Оттава, Торонто и др.). На развитие юридической науки и судебную практику заметное влияние оказывают труды английских и американских юристов.
2. Забайкальский государственный университет Факультет филологии и массовых коммуникаций Кафедра китайс
3. Отечественная история
4. Анализ нормативно-правовой и документационной базы делопроизводства на примере ООО Фудзияма
5. Тема 1 Економічна модель діяльності будівельної організації
6. Цифровые и микропроцессорные устройства
7. Кубанский государственный университет ФГБОУ ВПО КубГУ Факультет управления и психологии Кафедра о
8. Профессиональная предпринимательская деятельность по организации и управлению процессами девелопмен
9. Динамика соотношения типов языковых значений в производных словах, развивающих многозначность (на материале французского языка)
10. НА ТЕМУ- ІМІДЖ ЯК ОБ~ЄКТ ПСИХОЛОГІЇ ВИКОНАЛА СТУДЕНТКА 3 КУРСУ МАРГАРЯН КАТЕРИНА АНАТОЛІЇВНА
11. Набор подобных средств взаимодействия называется интерфейсом прикладных программ PI ~ ppliction progrmming interfce
12. Ценности как философская категория
13. Характеристика обязательства как важнейшего вида гражданских правоотношений
14. ТА. СЕР. 12 ПОЛИТИЧЕСКИЕ НАУКИ
15. ru Все книги автора Эта же книга в других форматах Приятного чтения Жан Расин Федра Phedre
16. Реферат- Аспекты технического знания
17. Третий постулат к вопросу о происхождении видов
18. Патент как форма охраны объектов промышленной собственности
19. Возможности судебной экспертизы запаховых следов человека в расследовании преступлений
20. II cos x1 1n Rn 31 Возрастание и убывание функции