Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 8. Вартість і оптимізація структури капіталу
Сутність економічної категорії «капітал» досліджується науковою думкою протягом багатьох століть.
Первісне значення терміна «капітал» (від лат. capitalis) означає головний, основний. Пізніше у німецькій та французькій мовах цим терміном стали позначати основне майно або основну грошову суму.
Перше наукове визначення капіталу дав Аристотель. Сутність його він пов'язував, з одного боку, з майном, з володінням, а з іншого — з мистецтвом забезпечувати достаток, або з такою діяльністю, яка спрямована на отримання прибутку на зроблені вкладення.
У подальших дослідженнях капітал розглядався як сукупність засобів виробництва, що приносять дохід власнику цих засобів; як запас, що використовується для господарських потреб і приносить дохід; як сукупність речей, без яких виробництво не могло здійснюватися, але які не є безплатними дарами природи.
У перелічених визначеннях категорія капіталу пов'язується з речовою формою і не враховує грошового капіталу, який не можна ототожнювати з засобами виробництва і який призначається для їх придбання для забезпечення безперервності руху капіталу у сферах виробництва та обігу.
Якщо розглядати капітал як певне вкладення коштів, що дає змогу отримувати дохід, то до нього треба віднести і витрати, що сприяють майбутньому збільшенню доходів, тобто вкладення у робочу силу.
Розглянуті підходи до визначення капіталу можна охарактеризувати як макроекономічні. З погляду підприємця (тобто на мікроекономічному рівні) капітал є сумою вартісної оцінки майна і коштів підприємця, які він може використати на господарські потреби.
Функціонування капіталу на мікроекономічному рівні характеризується процесом його індивідуального кругообороту, який здійснюється за відомою схемою:
Тобто капітал будь-якого суб'єкта господарювання складається з трьох частин, а саме:
засоби виробництва;
готова продукція;
гроші та грошові документи.
Підприємство насамперед мас авансувати кошти для придбання факторів виробництва (елементів постійного та змінного капіталу). Для цього воно вступає в економічні відносини з продавцями на ринку засобів виробництва і виходить на ринок праці для придбання необхідної за кількістю та якістю робочої сили.
Отже, для нового підприємства капітал починає свій рух у сфері обігу як грошовий капітал. Функція грошового капіталу зводиться до придбання елементів виробничого капіталу.
Якщо підприємство має засоби виробництва і робочу силу, починається виробничий процес. На цьому етапі капітал виступає як виробничий капітал. Основна функція виробничого капіталу — приносити більшу вартість, тобто самозростати.
Але для того щоб підприємство отримало більшу вартість у грошовій формі, треба реалізувати продукт капіталу. При цьому капітал набуває форми товарного капіталу. Основна функція товарного капіталу — реалізація товару й одержання більшої вартості у грошовій формі.
Отже, капітал проходить три стадії і набуває трьох форм — грошової, виробничої і товарної. Такий послідовний рух називають кругооборотом капіталу. Припинення руху на одній із стадій кругообороту призводить до порушення процесу зростання капіталу.
На кожний даний момент для капіталу, що функціонує в тій чи іншій сфері виробництва, характерне певне співвідношення між функціональними його формами. Обсяг капіталу підприємства визначається величиною виробничого капіталу. Чим триваліший процес виробництва продукції, тим більшим має бути виробничий капітал.
Саме виробничий капітал створює більшу вартість, і тому значна його частина фіксується у грошовій формі. Тому виробничий капітал виступає основним фактором, що впливає на розмір капіталу підприємства.
Підприємства (підприємці) певну частину капіталу формують у грошовій формі. Це пояснюється:
потребою в наявних грошових коштах для забезпечення безперервності кругообороту капіталу;
бажанням мати певний резерв, який можна пустити в обіг для швидкого отримання доходів (і прибутку);
необхідністю мати частину капіталу в найліквіднішій формі на випадок непередбачуваних подій.
Розмір товарного капіталу обумовлений договірними і кредитними зобов'язаннями виробника. Головними чинниками при цьому виступають обсяг виробництва, стан ринку збуту, організація збуту й інфляційні процеси, які сприяють відносному зростанню товарного капіталу.
Оскільки капітал постійно перебуває в русі, всі його три частини (грошова, виробнича і товарна) здійснюють кругооборот. Безперервний рух капіталу у сферах виробництва й обігу, послідовне повторення стадій кругообороту перетворюють його в оборот капіталу.
Різні частини капіталу обертаються з різною швидкістю. Наприклад, уречевлена частина капіталу (будівлі, приміщення) функціонує багато років, тому обертається повільно. Оборот капіталу, вкладеного в основне технологічне обладнання, також охоплює кілька років. Частина капіталу, втілена у сировині, матеріалах, заробітній платі працюючих, авансується підприємством для кожного виробничого циклу і повертається підприємству з вартістю реалізованої продукції (товару, робіт, послуг).
Отже, частину капіталу, яка зберігає свою споживну вартість протягом кількох циклів виробництва, переносячи її на продукт частинами, називають основним капіталом. Частину капіталу, що втрачає свою споживну вартість за один виробничий цикл, вартість якої повністю повертається на підприємство разом з реалізацією продукції, називають оборотним капіталом. Чим вища частка оборотного капіталу у співвідношенні між основним і оборотним капіталом, тим швидше обертається капітал. Підприємці повинні контролювати загальний оборот свого капіталу, тобто оборот авансованої ними вартості, і повернення цього капіталу до вихідної форми — грошової.
Отже, капітал — це одна з категорій, яка найбільш широко використовується у фінансовому менеджменті. Він є базою створення і розвитку підприємства.
Зміст категорії «капітал» проявляється в його специфічних рисах і сутнісних характеристиках (рис. 8.1).
Рис. 8.1. Основні характеристики капіталу як об'єкта управління
У процесі функціонування підприємства капітал забезпечує інтереси держави, власників і працівників. Він є основним джерелом добробуту його власників як у початковому, так і в майбутньому періодах. Будь-яке підприємство веде виробничу або іншу комерційну діяльність, мусить мати відповідний капітал як сукупність матеріальних цінностей, грошових коштів, фінансових вкладень і витрат на придбання прав і привілеїв, необхідних для здійснення його господарської діяльності.
Капітал підприємства — головний вимірник його ринкової вартості. У цій ролі виступає насамперед власний капітал підприємства, що визначається обсягом його чистих активів і одночасно обсягом залучених коштів, які сприяють одержанню додаткового доходу.
Зростання власного капіталу в динаміці характеризує рівень ефективності господарської діяльності підприємства, його здатність підтримувати фінансову рівновагу за рахунок внутрішніх джерел. І навпаки, зниження обсягу власного капіталу пов'язане з неефективною, або збитковою, його діяльністю.
Існує два основних джерела надходження капіталу. Кошти можна позичати у фінансових інститутів або одержувати у власника. В останньому випадку капітал у формі акцій може бути одержаний одним із двох шляхів - або шляхом випуску та реалізації нових акцій, або ж за рахунок неповної виплати всього отримуваного прибутку по дивідендах. Проте необхідно зазначити, що перший спосіб - випуск та реалізація нових акцій - непопулярний захід, оскільки призводить до спаду біржового курсу акцій на фондовій біржі. При застосуванні другого способу компанії отримують необхідний додатковий капітал і заощаджують кошти на витратах по випуску нових акцій.
Власний капітал підприємства складається зі статутного фонду, доданого капіталу, резервного капіталу, фондів нагромадження та споживання, амортизаційних відрахувань, нерозподіленого прибутку.
1. Статутний капітал являє собою суму внесків засновників суб'єкта для забезпечення його життєдіяльності. Величина статутного капіталу відповідає сумі, зафіксованої в установчих документах, і є незмінною. Збільшення чи зменшення статутного капіталу може прийматися у встановленому порядку (наприклад, за рішенням загальних зборів) тільки після перереєстрації господарського суб'єкта. Як внески в статутний капітал можуть бути внесені: будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності; цінні папери; права користування землею, водою, будинками, спорудами, устаткуванням. Крім цього, інші майнові права (у тому числі на інтелектуальну власність: "ноу-хау", право на використання винаходів і т.д.), а також кошти в гривнях та валюті. Вартість внесків оцінюється в гривнях спільним рішенням учасників господарських суб'єктів і становить їхню частку в статутному капіталі.
2. Приріст доданого капіталу в більшості випадків відображає приріст вартості позаоборотних активів за рахунок їх переоцінки. Ця переоцінка регламентується державою і фактично враховує інфляцію.
3. Резервний капітал створюється господарськими суб'єктами на випадок припинення їхньої діяльності для покриття кредиторської заборгованості. Утворення резервного фонду є обов'язковим для акціонерного товариства, та підприємства з іноземними інвестиціями. Відрахування в резервний фонд та інші аналогічні за призначенням фонди проводяться до досягнення розмірів цих фондів, встановлених установчими документами, але не більше 25% статутного капіталу.
4. Амортизаційні відрахування є стійким джерелом фінансових ресурсів. Амортизаційні відрахування проводяться тільки до повного перенесення балансової вартості фондів на собівартість продукції (робіт, послуг). Амортизаційні відрахування можуть нараховуватися рівномірним чи прискореним методами.
5. Накопичувальний капітал – це капітал, отриманий підприємством у процесі його діяльності. Він складається з капіталу від переоцінки, дарчого капіталу і перерозподіленого прибутку.
6. Нерозподілений прибуток – це частина чистого прибутку, що залишається у підприємства після виплати доходів власникам та формування резервного фонду.
Капітал підприємства класифікується за такими ознаками:
за належністю підприємству;
джерелами формування капіталу;
належністю власникам капіталу;
формою власності;
організаційно-правовою формою залучення капіталу;
терміном залучення капіталу;
формами перебування в процесі кругообороту;
об'єктами інвестування;
рівнем ризику;
правовою формою використання;
за характером використання у виробничому процесі.
Розвиток підприємства вимагає насамперед мобілізації і підвищення ефективності використання власного капіталу, що забезпечує його фінансову стійкість і достатній рівень платоспроможності. Це, у свою чергу, потребує оцінювання вартості власного капіталу в розрізі окремих його елементів і в цілому.
Розглянемо механізм оцінювання вартості елементів власного капіталу. Вартість власного капіталу, який використовується у звітному періоді, визначається за формулою:
(1)
де ВКзвіт — вартість власного капіталу товариства (підприємства), який використовується у звітному періоді, %;
Пч — сума чистого прибутку, яка сплачена акціонерам при його використанні;
ВК — середня сума власного капіталу товариства у звітному періоді.
Вартість власного капіталу в плановому періоді визначається за такою формулою:
(2)
де ВКплан — вартість власного капіталу в плановому періоді, %;
ВКзвіт — вартість власного капіталу у звітному періоді, %;
І — прогнозований індекс зростання виплат з чистого прибутку акціонерного товариства.
З метою визначення вартості залучення додаткового капіталу за рахунок емісії звичайних акцій необхідні такі показники:
сума додаткової емісії звичайних акцій;
сума дивідендів, виплачених у звітному періоді на одну звичайну акцію;
індекс зростання виплат дивідендів у плановому періоді;
сума витрат на емісію звичайних акцій у плановому періоді.
Розрахунок вартості додаткового капіталу через емісію звичайних акцій визначається за такою формулою:
(3)
де ВКзв.ак — вартість додаткового капіталу від емісії звичайних акцій, %;
Кзв.ак — кількість додаткових звичайних акцій, шт.;
Дзв — сума дивіденду на одну звичайну акцію у звітному періоді, гри;
І пл — індекс зростання дивідендів у плановому періоді;
ВКзв.ак — сума власного капіталу, залученого від випуску звичайних акцій, грн;
Вем — витрати на емісію звичайних акцій відносно загальної суми емісії акцій, %.
Власники привілейованих акцій мають перевагу перед власниками звичайних акцій. Привілейовані акції не обмежені датою їх погашення. У разі ліквідації активів власники привілейованих акцій одержують гроші лише після того, як будуть виконані вимоги кредиторів. Коли підприємство залучає кошти шляхом випуску привілейованих акцій, воно менше ризикує. Одна з особливостей привілейованих акцій — це сплата фіксованого дивіденду або оголошеного процента від вартості акцій на час їх випуску. Ринок відіграє важливу роль у визначенні дивідендного доходу від привілейованих акцій.
Вартість додаткового власного капіталу за рахунок емісії привілейованих акцій можна визначити за формулою:
(4)
де ВКпр.акц — вартість додаткового власного капіталу, отриманого від привілейованих акцій, %;
Дпр.акц — сума дивідендів до виплати відповідно до контрактних зобов'язань акціонерного товариства;
ВКпр.акц — сума власного капіталу від привілейованих акцій;
Вем.пр.акц — емісійні витрати за привілейованими акціями відносно загальної суми емісії.
Трансформація економічних відносин на сучасному етапі розвитку економіки потребує значних грошових вкладень, тому кожен суб'єкт господарювання самостійно вирішує питання збільшення свого капіталу, його ефективного інвестування і реінвестування. Вибір варіантів і шляхів залучення капіталу має відмінності залежно від сфер діяльності, організаційно-правової форми підприємства. Крім того, на прийняття рішень щодо управління власним капіталом впливають як фактори зовнішнього середовища, так і внутрішні характеристики підприємства і підходи власників і менеджерів (одна компанія вибирає метод збільшення капіталу через емісію акційні облігацій, друга — залученням позичкового капіталу, третя — вибирає політику внутрішнього фінансування, мобілізуючи резерви і реінвестуючи більшу частину прибутку, і т. д.).
До складу позичкового капіталу входять такі елементи:
довгострокові фінансові зобов'язання;
короткострокові фінансові зобов'язання;
кредиторська заборгованість.
Довгострокові фінансові зобов'язання розглядаються як довгостроковий позичковий капітал (у формі кредитів і позик), що є джерелом фінансування позаоборотних активів і частини оборотних активів. Довгострокові фінансові зобов'язання згідно з П(С)БО 2 «Баланс» і 11 «Зобов'язання» включають:
довгострокові кредити банків;
інші довгострокові фінансові зобов'язання (за випущеними облігаціями; за виданими довгостроковими векселями; за іншими позичковими коштами);
відкладені податкові зобов'язання;
інші довгострокові фінансові зобов'язання.
Довгострокові кредити і позики відображають у бухгалтерському балансі як довгострокові зобов'язання зі строком погашення, який перевищує 12 місяців.
Другою формою залучення довгострокового капіталу є випуск облігаційних позик. Акціонерне товариство має право розміщувати облігації відповідно до рішення ради директорів, якщо інший порядок не визначено його статутом. Облігація засвідчує право власника вимагати її погашення (виплату номінальної вартості і процентів або номінальної вартості за дисконтною облігацією) у встановлений термін.
У рішенні про емісію облігацій повинні визначатись форми, строки та інші умови їх розміщення.
Номінальна вартість усіх випущених облігацій не повинна перевищувати розмір статутного капіталу товариства або розмір забезпечення. Товариство може випускати облігації зі строком погашення за серіями у визначені терміни. Погашення облігацій може здійснюватися в грошовій формі або майном відповідно до рішення про їх випуск.
Товариство може випускати облігації, які забезпечені відповідним майном; облігації під забезпечення, яке надає третя особа; облігації без забезпечення, Випуск облігацій без забезпечення дозволяється товариству після трьох років діяльності та за умови затверджених двох річних балансів.
Облігації можуть бути іменними або на пред'явника. Товариство може обумовити можливість довгострокового погашення облігацій за бажанням їх власника.
Товариство не може розміщувати облігації, які можуть конвертуватися в акції, якщо кількість оголошених акцій належить відповідним категоріям і типам, право на придбання яких надають такого роду цінні папери.
Підприємство може отримати кредити в комерційних банках під забезпечення векселів або інших боргових цінних паперів. Повернення підприємством таких кредитів здійснюється з поточних рахунків підприємства або за рахунок коштів, отриманих банком від дебіторів під час оплати векселів (заставлених). Підприємство несе відповідні витрати за залучення капіталу. Ці витрати пов'язані зі сплатою процентів за кредитами і позиками.
Порівнюючи довгострокові кредити з фінансуванням через позики, які залучаються через фондовий ринок (емісія корпоративних облігацій), доцільно відзначити такі переваги:
підприємство не несе витрат щодо випуску документарних емісійних цінних паперів, на їх розміщення; оплату послуг фінансових посередників;
умови надання кредиту визначаються партнерами за кожною кредитною угодою;
термін отримання кредиту від банку з моменту його оформлення завжди менший порівняно з надходженням коштів з фондового ринку.
Короткостроковий позичковий капітал залучається підприємством відповідно до кредитного договору, укладеного з банками. У бухгалтерському балансі короткострокові кредити і позики відображаються як короткострокові зобов'язання зі строком погашення протягом 12 місяців. Вони є джерелом покриття оборотних активів.
Позики можуть бути у вигляді облігацій; привілейованих акцій; фінансових векселів; інших боргових цінних паперів. Позиками вважаються і суми до сплати за фінансовий лізинг.
Використання залученого капіталу дає змогу підприємству нарощувати економічний потенціал і забезпечити ефективніше використання власного капіталу, а отже, підвищити ринкову вартість підприємства.
Різні джерела й умови формування капіталу позичковими коштами обумовлюють доцільність проведення порівняльної оцінки ефективності залучених коштів.
Вартість позичкового капіталу у формі банківського кредиту визначається за формулою:
КЗб.к = Пб.к * (1 – Нпр) / (1 – РВб.к) (5)
де КЗб.к — залучений капітал у формі банківського кредиту, %;
Пб.к — ставка процента за банківський кредит, %;
Нпр — ставка податку на прибуток, %;
РВб.к — рівень витрат за банківський кредит у його сумі (частка), %.
Вартість залученого капіталу за рахунок емісії корпоративних облігацій визначається на основі ставки купонного процента, за якою формується сума періодичних купонних виплат. Якщо продаж облігацій здійснюється на інших умовах, тоді базою для оцінки виступає загальна сума дисконту, яка виплачується під час погашення. У першому випадку оцінка здійснюється за формулою:
КЗо = Ск.п * (1 – Нпр) / (1 – РВ1) (6)
де КЗо — вартість залученого капіталу за рахунок емісії облігацій, %;
Ск.п – ставка купонного процента за облігацію, %;
Нпр – ставка податку на прибуток, %;
РВ1 – рівень емісійних витрат в обсязі емісії.
У другому випадку розрахунок вартості позики здійснюється за формулою:
(7)
де К31о — вартість залученого капіталу за рахунок емісії облігацій, %;
Д — середня сума дисконту (процента) за облігаціями, грн;
Но — номінальна облігація, грн;
РВ1 — рівень емісійних витрат сум залучених коштів за рахунок емісії.
Залучення капіталу у формі випуску облігацій забезпечує акціонерному товариству такі переваги:
емісія облігації не веде до втрати контролю над управлінням товариством (порівняно з випуском акцій);
облігації можуть бути емітовані за відносно невисоких фінансових зобов'язань за процентами (порівняно з процентами за банківський кредит або дивіденди за акціями);
облігації мають більшу можливість розповсюдження, ніж акції, завдяки зменшенню рівня ризику для інвесторів, оскільки забезпечені майном товариства.
Одночасно емісія облігацій має і негативні наслідки для акціонерного товариства:
облігації не можуть бути емітовані для формування статутного капіталу і покриття тимчасової нестачі грошових коштів;
емісія облігацій пов'язана зі значними додатковими витратами емітента; емісію облігацій на велику суму в змозі здійснювати тільки великі акціонерні товариства (корпорації);
після випуску облігацій унаслідок зміни кон'юнктури фінансового ринку середня ставка позичкового процента може знизитися, а це негативно впливає на емітента.
Отже, в умовах сучасного вітчизняного фінансового ринку емісія корпоративних облігацій поки що вигідніша для високорентабельних акціонерних компаній.
Внутрішня кредиторська заборгованість являє собою безкоштовне джерело фінансування підприємства. Сума цієї заборгованості умовно може бути прирівняна до власного капіталу. З урахуванням оцінки вартості окремих складових позичкового капіталу і питомої ваги кожного елемента у загальній сумі визначається середньозважена вартість позичкового капіталу.
Вартість фінансового лізингу визначається на основі ставки лізингових платежів. Оцінюючи таку сучасну форму залучення фінансового кредиту, підприємство має враховувати, що вартість фінансового лізингу не повинна, з одного боку, перевищувати вартість банківського кредиту, а з іншого — використання фінансового лізингу має супроводжуватися зниженням його вартості.
Для будь-якого підприємства принципове значення має віддача у формі прибутку використання як власних, так і залучених коштів. Якщо підприємство у своїй діяльності використовує як власний, так і залучений капітал, тоді дохідність власного капіталу може бути підвищена за рахунок банківських кредитів.
Мета управління капіталом, як власним так і залученим, — підвищення рентабельності і, як наслідок, збільшення прибутку підприємства. Для досягнення цієї мети необхідно визначити завдання управління фінансовою діяльністю, які спрямовані на досягнення різних цілей:
Вартість капіталу відбиває ціну, яку підприємство сплачує за його залучення з різних джерел у відносному виразі.
Приймаючи рішення про застосування (залучення) будь-якого джерела (ресурсу), важливо оцінити вартість цього джерела. Вартість капіталу (cost capital) — це відносна величина витрат на обслуговування складових капіталу. Окремі складові капіталу мають різну вартість. Ця вартість відображається у відносних величинах як процентна ставка (річні проценти).
Концепція ціни капіталу являє собою одну з базових в теорії капіталу. Але вона не зводиться тільки до визначення процентів, які підприємство мусить сплатити власникам за використання їх капіталу. Ціна капіталу характеризує ту норму рентабельності, нижче розміру якої підприємство не повинно приймати будь-яких рішень інвестиційного характеру.
Вартість капіталу використовується як:
вимірювач дохідності поточної діяльності підприємства;
базовий критерій ефективності фінансових інвестицій;
механізм управління структурою капіталу;
критерій ефективності лізингових операцій (якщо вартість обслуговування лізингу перевищує ціну капіталу підприємства, то застосовувати фінансовий лізинг для підприємства невигідно);
вимірювання рівня ринкової ціни підприємства (ціна підприємства — це величина власного капіталу). Зниження ціни капіталу супроводжується зростанням ринкової вартості підприємства, і навпаки. (Цей взаємозв'язок чітко проявляється в діяльності акціонерного товариства. Якщо ціна акцій на фондовому ринку змінюється (піднімається — знижується), то змінюється і вартість капіталу товариства.)
Отже, в основу управління вартістю капіталу має бути покладено підвищення ринкової вартості підприємства.
Узагальнюючим показником, що відображає мінімальну норму прибутку, яку отримують інвестори від своїх вкладень, є середньозважена вартість капіталу (СЗВК – WACC).
Для визначення СЗВК (WACC) застосовується формула:
(8)
де СЗВК – середньозважена вартість капіталу, %;
Ві – вартість і-го джерела коштів, %;
Чі – частка і-го джерела в загальній сумі капіталу, %;
n – кількість джерел (і = 1,2,3,…n).
Показник середньозваженої вартості капіталу підприємства використовується в аналізі під час вибору інвестиційних проектів. Тобто якщо норма рентабельності інвестицій (IRR) буде більшою середньозваженої вартості капіталу (СЗВК), рішення щодо прийняття проекту має бути позитивним. Якщо показник ІRR буде меншим за СЗВК, проект приймати не доцільно, і якщо ІRR дорівнюватиме СЗВК, в цьому випадку проект не принесе підприємству ні прибутку, ні збитків.
Показник СЗВК може змінюватися під впливом зміни вартості окремих елементів капіталу. Тому менеджер повинен постійно вносити корективи в розрахунки й у визначений показник — СЗВК.
Для оцінки вартості капіталу підприємства у звітному періоді, використовуються показники, які пов'язані з оцінкою окремих його елементів і які відображені у звітному балансі.
Розрахунок показника СЗВК підприємства на плановий прогнозний період має певну невизначеність, яка обумовлена як зовнішніми факторами — станом фінансового ринку, так і внутрішніми — динамікою прогнозних фінансових результатів підприємства, його платоспроможністю.
Важливим для підприємства є визначення взаємозв'язку оцінки поточної і майбутньої вартості СЗВК. Такий взаємозв'язок досягається за допомогою показника граничної вартості капіталу (ГВК). Цей показник відображає приріст СЗВК до суми кожної нової одиниці капіталу, який додатково залучається підприємством.
Визначення граничної вартості капіталу (ГВК) здійснюється за такою формулою:
(9)
де СЗВК — приріст середньозваженої вартості капіталу в прогнозному (плановому) періоді, %.
Прийняття рішення про додаткове залучення капіталу об'єктивно передбачає визначення межі ефективного його використання. З цією метою розраховується показник «гранична ефективність капіталу» (ГЕК):
(10)
де РК — приріст рівня рентабельності капіталу, %;
СЗВК — приріст середньозваженої вартості капіталу, %.
Визначені показники у звітному періоді і на прогнозний (плановий) період дають змогу прийняти рішення щодо формування ефективної вартості капіталу підприємства.
Під структурою капіталу розуміють співвідношення між власним і позичковим капіталом. Власний і позичковий капітал мають певну відмінність, яка випливає з різного рівня дохідності останніх і рівня ризику для власників цього капіталу.
Оцінка і порівняння вартості різних елементів капіталу дають можливість сформувати цільову структуру капіталу.
Підприємства, визначаючи поточні і стратегічні цілі, аналізуючи фактори (внутрішні і зовнішні), установлюють цільову структуру капіталу. Але цілі (виходячи зі зміни умов) можуть змінюватися в часі. Однак у будь-який момент підприємство, маючи відповідну структуру капіталу, приймає фінансові рішення, які сумісні з цільовою структурою.
Процес управління активами підприємства, який передбачає зростання прибутку, у фінансовому менеджменті характеризується показником «ліверидж». У буквальному розумінні «ліверидж» означає невелику силу (важіль), за допомогою якого можна піднімати важкі предмети з меншими зусиллями. У фінансовому менеджменті термін «ліверидж» (важіль) означає, що зміна будь-якого фактора (обсягу реалізації, постійних витрат) зумовлює значні зміни результату (операційного прибутку, дохідності вкладених коштів).
Існують три види лівериджу:
^операційний;
^ фінансовий;
^ комбінований.
Операційний ліверидж (важіль) характеризує потенційну можливість впливу на операційний і чистий прибуток підприємства. Тобто інструментом операційного лівериджу є співвідношення постійних і змінних витрат і зміна обсягу реалізації за інших незмінних умов, що зумовлює зміни прибутку.
Ефект операційного лівериджу, або сила його впливу, визначається відсотковою зміною операційного прибутку у разі зміни обсягу реалізації.
Якщо операційний ліверидж визначає використання основного капіталу, то фінансовий ліверидж стосуються використання позичкового (залученого) капіталу — боргових зобов'язань і привілейованих акцій. Фінансовий ліверидж характеризує взаємозв'язок загального і чистого прибутку.
Для будь-якого акціонерного товариства важливого значення набуває правило, за яким як власні, так і залучені кошти забезпечують прибуток; сприяють підвищенню дохідності власного капіталу. Таке підвищення рентабельності власного капіталу у фінансовому менеджменті називається ефектом фінансового важеля (лівериджу).
Ефект фінансового важеля (лівериджу) — це прирощення до рентабельності (збільшення рентабельності) власного капіталу, яке отримано в результаті зміни структури пасиву балансу, тобто використання кредиту, незважаючи на те, що ця складова має планову основу.
Комбінований ліверидж (ефект комбінованого важеля) показує зміну чистого прибутку залежно від зміни обсягу виробництва продукції (робіт, послуг).
Оптимізація структури капіталу є однією зі складних проблем у фінансовому менеджменті. Процес оптимізації структури капіталу проводиться в такій послідовності:
1. Аналіз складу капіталу в динаміці (визначити показники ефективного використання складових капіталу та їх використання — коефіцієнт фінансової незалежності; заборгованості, співвідношення між довго- і короткостроковими зобов'язаннями; оборотність і рентабельність активів і власного капіталу.
Ураховуючи ці етапи, підприємство визначає на плановий прогнозний період найбільш прийнятну для себе структуру капіталу.
Товари (ресурси)
Товар
Гроші
Закупівля
Виробництво
Реалізація
апітал підприємства як об’єкт управління
економічною діяльностю
фінансовою діяльностю
за формами власності
факторами ризику
накопиченням
виробничими ресурсами
інвестиційними ресурсами
джерело доходу
сприяє ліквідності, платоспроможності
купівлі-продажу