Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
2
ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ ВИХОВАННЯ
АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ
НЕЧАЙ СВІТЛАНА ПЕТРІВНА
УДК 373.22
АДАПТАЦІЯ ДІТЕЙ –СИРІТ МОЛОДШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
ДО УМОВ ДИТЯЧОГО БУДИНКУ
ЗАСОБАМИ МУЗИЧНО –ТЕАТРАЛІЗОВАНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
13.00.08 –дошкільна педагогіка
Київ –
Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Інституті проблем виховання АПН України
Науковий керівник –кандидат педагогічних наук, старший науковий
співробітник Плохій Зоя Павлівна,
Інститут проблем виховання АПН України,
завідувач лабораторією дошкільного виховання
Офіційні опоненти: - доктор педагогічних наук, професор
Борисова Зоя Назарівна,
Національний педагогічний університет
ім. М.П. Драгоманова,
професор кафедри дошкільної педагогіки;
співробітник Ладивір Світлана Олексіївна,
Інститут психології АПН України
ім. Г.С. Костюка, старший науковий співробітник
лабораторії психології дошкільника
Провідна установа - Південноукраїнський державний педагогічний
університет ім. К.Д. Ушинського,
кафедра дошкільної педагогіки (м. Одеса),
Захист відбудеться “”грудня 2001 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.454.01 в Інституті проблем виховання АПН України за адресою: 04060, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту проблем виховання АПН України (04060, м. Київ, вул. М.Берлинського, 9.)
Автореферат розіслано “”листопада 2001 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Г.П. Пустовіт
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження. Сучасна державна політика захисту дитинства є складовою загальної цілісної концепції розвитку Українського суспільства, що відображено в Конституції України, Державній програмі “Освіта”(Україна ХХІ століття), Законі про шлюб та сім’ю, у змінах і доповненнях, прийнятих Верховною Радою до порядку усиновлення (удочеріння) дітей, Законі “Про освіту”, “Законі України про дошкільну освіту”, “Законі України про захист дитинства”та інших нормативних документах.
У цьому зв’язку державне виховання і повне державне утримання дітей-сиріт є проявом дбайливого ставлення суспільства до найнегативнішого явища сучасності –зламаного дитинства.
Діти-сироти в процесі підростання змушені змінити ряд закладів: після року їх переводять з будинку маляти до будинку дитини, у 3 роки –з будинку дитини до дитячого будинку, у 6-7 років –до школи-інтернату. Тому проблема адаптації дитини до нових умов життя є актуальною, особливо в період переходу до нової для неї соціальної установи.
Аналіз сучасних досліджень в галузі дошкільного дитинства (Л.Артемова, А.Богуш, З.Борисова, О.Кононко, С.Ладивір, З.Плохій, Т.Поніманська, В.Оржеховська, В.Постовий та ін.) свідчить про інтенсивні пошуки вчених і практиків щодо оновлення змісту освіти й виховання дітей, реалізації особистісно орієнтованих виховних технологій, організаційно-педагогічних умов функціонування освітніх закладів різних типів і профілів, психолого-педагогічних умов оптимального розвитку дітей у сім’ї, дошкільних закладах і школі. У всіх дослідженнях пріоритетними є особистість дитини, обгрунтування умов її розвитку. Це дало нам можливість визначити основні напрями дослідження означенної проблеми.
Проблему гуманізації навчально-виховного процесу дітей-сиріт в умовах дитячого будинку досліджували співробітники лабораторії дошкільного виховання Інституту проблем виховання АПН України Н.Кириченко, Г.Марочко, Т.Науменко, З.Плохій, К.Стрюк. Психолого-педагогічні аспекти адаптації дітей дошкільного віку до нових умов розглядалися в працях Л.Галігузової, Т.Жаровцевої, О.Кононко, С.Мещерякової, Л.Царегородцевої, Ж.Юзвак та ін. Педагогічні умови забезпечення позитивної адаптації дошкільників простежуються в дослідженнях Н.Ватутіної, Р.Калініної, Т.Науменко. Адаптацію як проблему комплексної взаємодії медиків, педагогів, психологів і батьків досліджували А.Атанасова-Вукова, Л.Голубєва, Г.Гридньова, К.Грош, М.Зейдель, В.Манова-Томова, Р.Тонкова-Ямпольська та ін.
Дослідники Л.Галігузова, С.Мещерякова, Л.Царегородцева підкреслюють, що період звикання дітей-сиріт до нових умов життя, призводить до афективних станів (страх, депресія, агресивність, апатія), втрата набутих раніше навичок (відмова від самообслуговування, від мовного спілкування тощо). Вони зазначають, що під час переходу дітей-сиріт з будинку дитини до дитячого будинку прослідковуються ті самі зміни поведінкових реакцій, що й у дітей, які вперше потрапили до дошкільного закладу: емоційна напруженість, тривожність, стурбованість, страх, депресія, агресивність. Негативною поведінковою реакцією таких дітей є гіперактивність або загальмованість. Діти з будинків дитини в період адаптації до нових соціальних умов особливо легко впадають у стан емоційного і психічного стресу, що негативно впливає як на стан їхнього здоров'я, так і на сам процес адаптації.
Мистецтво є комплексним і доступним засобом, що викликає позитивні емоції та активізує пізнавальні процеси в дошкільників. Виявлено, що різні види мистецтва (музичне, театральне, танцювальне) специфічно впливають на емоційний стан і поведінку дошкільника в період адаптації (М.Бобньова, Т.Василець, Г.Подкопаєва, М.Просєлкова, Ю.Рубіна, Н.Шевельова, Ю.Шевченко, Г.Шипулін, Е.Шорохова та ін.).
Аналіз психолого-педагогічної літератури показує, що, незважаючи на значну увагу до вивчення процесу адаптації дітей дошкільного віку медиків, психологів, педагогів, ця проблема не знайшла свого розв’язання в умовах переходу дітей-сиріт з будинку дитини до дитячого будинку.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження входить до наукової комплексної програми Інституту проблем виховання АПН України як складова тематичного плану лабораторії дошкільного виховання: “Гуманізація освітно-виховного процесу в дитячих будинках” (р/н 0198 U 000004).
Об’єкт дослідження –процес адаптації дітей-сиріт молодшого дошкільного віку до умов дитячого будинку.
Предмет дослідження –вплив музично-театралізованої діяльності на процес адаптації дітей-сиріт до умов дитячого будинку.
Мета дослідження: науково обґрунтувати й експериментально перевірити, як музично-театралізована діяльність дітей-сиріт впливає на полегшення процесу їхньої адаптації до умов дитячого будинку.
Гіпотеза дослідження: процес адаптації дітей-сиріт до дитячого будинку відбувається успішніше за дотримання таких умов:
- підвищення професійного рівня педагогічного колективу дитячого будинку з організації навчально-виховного процесу з дітьми в адаптаційний період;
- створення у вихованців позитивного емоційного стану, зниження рівня тривожності, агресивності й незахищеності;
- коригування негативних емоційних проявів у дітей-сиріт засобами музичної діяльності;
- розвитку у дітей навичок соціальної поведінки в процесі музично-театралізованої діяльності.
Завдання дослідження:
1. Проаналізувати стан проблеми в педагогічній теорії і практиці.
. Виявити особливості процесу адаптації дітей-сиріт молодшого дошкільного віку до умов дитячого будинку.
. Визначити критерії адаптивної поведінки і групи адаптації дітей-сиріт в адаптаційний період.
. Розробити, науково обґрунтувати й експериментально перевірити методику організації музично-театралізованої діяльності, що сприятиме успішній адаптації дітей-сиріт.
Методи дослідження. В процесі реалізації завдань дослідження на всіх його етапах використовувався комплекс методів: методами теоретичного аналізу філософської, психолого-педагогічної та методичної літератури визначено основні положення, що склали науково-теоретичну основу дослідження; аналіз медичної та психолого-педагогічної документації дитячих будинків дозволив встановити стан соматичного та психічного здоров’я дітей; анкетування вихователів і музичних працівників, спостереження за навчально-виховним процесом та поведінкою дітей-сиріт у період адаптації дали змогу з’ясувати стан досліджуваної проблеми в практиці роботи дитячих будинків, визначити критерії адаптивної поведінки і групи адаптації дітей-сиріт; педагогічний експеримент, використаний для підвищення адаптаційних можливостей вихованців дитячого будинку засобами музично-театралізованої діяльності; методами математичної статистики оброблено й перевірено отримані дані дослідно-експериментальної роботи.
Експериментальна база дослідження. Педагогічний експеримент проводився протягом 1998-2001 рр. на базі дитячих будинків міст Фастова, Білої Церкви, Ірпеня Київської області, міста Севастополя (№№ 1, 2), сіл Строгоновки і Лозового Сімферопольського району Автономної Республіки Крим.
Експериментом було охоплено 197 вихователів, 12 музичних працівників, 218 вихованців дитячих будинків. В анкетуванні брали участь 426 педагогів дошкільних закладів інтернатного типу.
Дослідження проводилося в три етапи.
На першому етапі (1998-1999) здійснювалося теоретичне осмислення проблеми, формулювалася гіпотеза, теоретично обґрунтовувалися умови успішної адаптації дітей-сиріт до дитячого будинку засобами музично-театралізованої діяльності.
На другому етапі (1999-2000) проводилася експериментально-дослідна робота, в ході якої здійснювалися апробація та експериментальна перевірка ефективності розробленої методики впливу музично-театралізованої діяльності на процес адаптації дітей-сиріт молодшого дошкільного віку.
На третьому етапі (2000-2001) аналізувався й узагальнювався здобутий експериментальний матеріал, формулювалися висновки, розроблялися методичні рекомендації з організації музично-театралізованої діяльності, що сприятиме успішній адаптації дітей-сиріт.
Наукова новизна дослідження: науково обґрунтовано проблему адаптації дітей-сиріт молодшого дошкільного віку; розкрито особливості адаптаційного процесу дітей-сиріт до умов дитячого будинку; досліджено та обгрунтовано вплив музично-театралізованої діяльності дітей на перебіг адаптації дітей-сиріт молодшого дошкільного віку.
Теоретична значущість дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні сутності процесу адаптації, його механізмів та етапів; виявленні критеріїв адаптивної поведінки в нових соціальних умовах дітей-сиріт молодшого дошкільного віку та їх характеристиці; визначенні груп адаптації дітей-сиріт до умов дитячого будинку, що дає змогу здійснювати диференційований підхід до вихованців з різним рівнем емоційної активності.
Практичну значущість дослідження становить розроблена та апробована в ході експерименту методика полегшення процесу адаптації дітей-сиріт до умов дитячого будинку засобами музично-театралізованої діяльності.
Результати дослідження можуть використовуватися в практиці роботи дитячих будинків і дошкільних закладів, для роботи із студентами дошкільних факультетів вищих навчальних закладів, у системі післядипломної освіти, при складанні спеціальних програм і науково-методичних посібників для вихователів дитячих будинків і дошкільних закладів.
Особистий внесок автора полягає в теоретичному обґрунтуванні основних ідей і положень досліджуваної проблеми; виявленні особливостей процесу адаптації дітей-сиріт молодшого дошкільного віку до умов дитячого будинку; визначені критеріїв адаптивної поведінки і груп адаптації вихованців в адаптаційний період; розробці методики організації музично-театралізованої діяльності, що сприяє успішній адаптації дітей-сиріт.
Достовірність здобутих даних і висновків забезпечується методологічною обґрунтованістю вихідних позицій дослідження, використанням комплексу методів, адекватних меті й завданням дисертаційної роботи, репрезентативністю вибірки, кількісною обробкою та якісним аналізом результатів експерименту, апробацією і впровадженням їх у практику роботи дошкільних закладів.
На захист виносяться:
1. Характеристика особливостей процесу адаптації дітей-сиріт молодшого дошкільного віку до умов дитячого будинку.
.Критерії адаптивної поведінки і групи адаптації вихованців в адаптаційний період.
.Методика організації музично-театралізованої діяльності, що сприятиме успішній адаптації дітей-сиріт
Апробація і впровадження результатів дослідження здійснювалися в ході обговорення дисертації на засіданнях лабораторії дошкільного виховання Інституту проблем виховання АПН України (1998-2001), на щорічних всеукраїнських науково-практичних конференціях “Теоретико-методичні проблеми виховання дітей і учнівської молоді” Інституту проблем виховання АПН України (1999-2000), на науково-практичній конференції з проблем сучасних технологій підготовки майбутнього педагога до професійної діяльності в системі освіти в м.Запоріжжі (2000), міжнародному конгресі “Стреси в повсякденному житті дітей”у м.Одесі (2000). Висновки і основні положення дисертації було також використано в процесі читання лекцій і розробки спеціального курсу на педагогічному факультеті КДІПІ.
Публікації. Основні теоретичні положення й висновки дисертації викладено у 8 одноосібних публікаціях, з них 5 –у фахових наукових виданнях України.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (265 джерел), 12 додатків. Загальний обсяг дисертації 190 сторінок. Основний текст дисертації викладено на 158 сторінках. Робота містить 6 діаграм на 3 сторінках і 6 додатків на 9 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність проблеми й вибір теми дослідження; визначено об’єкт, предмет, гіпотезу й завдання; охарактеризовано використані методи; визначено етапи науково-дослідної роботи; розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення дисертації; сформульовано основні положення, що виносяться на захист; подано відомості про апробацію результатів дослідження, особистий внесок автора.
У першому розділі дисертації –“Науково-теоретичні основи проблеми адаптації дітей-сиріт молодшого дошкільного віку до закладу дошкільного виховання” –розкрито сутність процесу адаптації, його механізми, етапи, психолого-педагогічну характеристику процесу адаптації дошкільників та особливості його перебігу в дітей-сиріт; визначено критерії адаптованості дитини-сироти до умов дитячого будинку; обґрунтовано вплив музично-театралізованої діяльності дітей на процес адаптації.
Теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури з досліджуваної проблеми показав, що адаптація людини –це універсальна властивість живого організму, що забезпечує його життєздатність в умовах, які постійно змінюються і є процесом адекватним пристосуванню функціональних і структурних елементів до оточуючого середовища (А.Авцин, А.Георгієвський, І.Зотова, А.Казначеєв, І.Милославова, А.Солодков, В.Ротенберг та ін.) Універсальним механізмом адаптаційного процесу є емоційне реагування організму на навколишнє середовище (Б.Додонов, П.Симонов, Р.Плутчик, К.Ізард, Е.Яковлєва, V.Klinner, J.Weinrich та ін.).
Адаптаційний процес має ряд етапів: етап оборотних і нестійких результатів і етап стійких, ефективних змін. Перехід від етапу до етапу здійснюється за допомогою певних механізмів: на фізіологічному рівні –це “стрес-реакція”організму (за Ф.Меерсоном); на поведінковому –формування певних схем діяльності (за В.Медведєвим). Емоції є регуляторним механізмом на всіх етапах адаптації, в ситуації стресової адаптації ці функції стають провідними (Т.Землякова).
У дошкільній педагогіці проблему адаптації дітей раннього і молодшого дошкільного віку до умов суспільного виховання розглядали Н.Аксаріна, А.Мишкіс, Л.Голубєва, Н.Ватутіна, Ж.Юзвак та ін. Дослідники підкреслюють складність процесу адаптації дітей до умов суспільного виховання й важливість правильної його організації для розвитку особистості дошкільника. Аналіз психолого-педагогічної літератури дав змогу виявити об’єктивні причини, від яких залежать характер і тривалість процесу адаптації дітей-дошкільників, а саме: вік дитини, індивідуальні особливості вищої нервової діяльності, рівень соматичного і психічного здоров’я, соціального розвитку, вікові особливості розвитку дитини.
У ході теоретичного дослідження встановлено, що діти-сироти відрізняються від своїх ровесників із сімей за рядом параметрів. Це затримка фізичного і психічного розвитку, обмеженість соціальних контактів, нестабільність емоційних зв’язків, зниження уваги, інтересу, обмежена кількість комунікативних висловлювань. Під час ігор у таких вихованців знижена ініціативність, відкритість, дружелюбність, водночас частішають прояви агресивності. Такі особливості розвитку дитини-сироти можуть бути безпосередньою причиною дезадаптації і призводити до дисгармонізації відносин між особистістю і соціальним середовищем. У результаті аналізу показників адаптованості дитини до умов дошкільного закладу (Л.Галігузова, Т.Жаровцева, О.Кононко, С.Мещерякова, Л.Царегородцева, Ж.Юзвак та ін.) визначено критерії адаптованості дитини-сироти до умов дитячого будинку: емоційний стан, прояви афективних станів, контактність, прояви асоціальних форм поведінки, ставлення до діяльності й рівень активності в ній. Дослідження Т.Жаровцевої свідчать, що негативний емоційний стан є найбільш стійким проявом неадаптованості дітей до закладу суспільного виховання і займає провідне місце в ієрархії показників адаптованості.
Аналіз досліджень проблеми адаптації дошкільників до закладу суспільного виховання (Н.Ватутіна, Р.Калініна, Т.Науменко та ін) дав змогу визначити такі основні напрямки успішної адаптації дітей-сиріт до умов дитячого будинку: створення позитивного емоційного стану, активізація соціальних контактів, зниження рівня тривожності, агресивності й незахищеності; збагачення емоційного й соціального досвіду дітей, організація різноманітної та цікавої діяльності, що стимулює пізнавальну активність.
У ході теоретичного дослідження праць М.Бобньової, Т.Василець, Г.Подкопаєвої, М.Просєлкової, Ю.Рубіної, Н.Шевельової, Ю.Шевченко, Г.Шипуліна, Е.Шорохової та ін.) встановлено, що різні види мистецтва (музичне, театральне, танцювальне) специфічно впливають на емоційний стан і поведінку дошкільника в період адаптації.. Зокрема, дослідження В.Петрушина, К.Тарасової та ін. показали, що необхідними і достатніми для моделювання базових емоцій (сум, гнів, спокій, радість) є такі два показники: темп (швидкий –повільний) і лад (мажорний –мінорний).
Установлено, що музика здатна впливати на такі дезадаптуючі психічні стани, як тривожність, емоційна напруженість, депресія, психічна й соматична втомлюваність. Впливаючи на мотиваційно-потребну сферу, музика задовольняє потреби в самовираженні, у виході з напруженої соціальної ситуації, у підтриманні соціальних зв’язків.
Експериментальні дослідження психологів і педагогів (М.Бобньова, Т.Василець, Ю.Рубіна, Н.Шевельова, Н.Шорохова) довели, що сприймання театралізованої дії чи безпосередня участь у ній може змінити звичні поведінкові стереотипи дитини, активізувати її комунікативну діяльність, розширити спектр емоційних вражень, підвищити рівень упевненості в собі.
Спираючись на результати теоретичного аналізу, нами здійснено розробку педагогічної технології організації педагогічного процесу, що сприяла б успішній адаптації дітей-сиріт до умов дитячого будинку.
У другому розділі –“Експериментальна апробація впливу музично-театралізованої діяльності на перебіг адаптаційного періоду в дітей-сиріт молодшого дошкільного віку” –описано організацію, методику й хід експериментального дослідження, а також особливості процесу адаптації дітей-сиріт трирічного віку до умов дитячого будинку; охарактеризовано критерії адаптованості вихованців; визначено групи адаптації; здійснено порівняльний аналіз результатів експериментальної роботи.
Завдання констатуючого експерименту полягало у визначенні стану розв’язання проблеми адаптації дітей педагогічними колективами дитячих будинків та особливостей поведінки вихованців у період адаптації до умов дитячого будинку; у використанні музично-естетичних засобів вихователями ти музичними працівниками в період адаптації.
Констатуючий експеримент проводився за трьома напрямами, а саме: аналіз медичної та психолого-педагогічної документації дитячих будинків; аналіз методичної літератури, яку використовували педагоги в цих закладах; анкетування вихователів і музичних працівників дитячих будинків та спостереження за навчально-виховним процесом з дітьми-сиротами; обстеження дітей у період адаптації до умов дитячого будинку.
Результати дослідно-педагогічної роботи показали, дитячі будинки не забезпечені спеціальними програмами та методичною літературою, яка враховує специфіку роботи з дітьми-сиротами. Навчально-виховний процес по забезпеченню успішної адаптації дітей-сиріт до нових умов життя в дитячому будинку не має теоретичного і методичного підґрунтя, що призводить до стихійності та недостатньої ефективності виховної роботи з дітьми.
Поміж симптомів неадаптованості дошкільників у процесі музично-театралізованої діяльності виявлені групи дітей з високою руховою активністю, підвищеною емоційною збуджуваністю (гіперактивні –до 40%) та низькою руховою активністю, з вираженою апатією, загальмованістю (гіподинамічні –до 38%).
Результати анкетування свідчать, що педагогічні працівники звертають увагу на емоційний стан дітей-сиріт у перші дні їхньої адаптації до умов дитячого будинку, у міру свого досвіду і можливостей прагнуть створювати умови для формування у вихованців позитивного емоційного ставлення до оточуючого їх світу. Проте музичне мистецтво використовується епізодично, без урахування особливостей їхнього емоційного впливу.
Результати обстеження кожної дитини фіксувались у протоколах. Кількість протоколів на одного вихованця відповідала кількості днів спостережень (протягом перших 7 днів, через 7 днів, через 24 дні). Проаналізувавши протоколи поведінки дітей-сиріт в умовах дитячого будинку на початок адаптаційного періоду і виявивши подібні прояви порушення поведінки (негативізм, уникнення спільної діяльності, невпевненість, обмеженість і вибірковість у контактах), ми визначили групи вихованців із задовільною, частковою, нестійкою і незадовільною адаптацією.
Діти із задовільною адаптацією мають позитивний емоційний стан. Вони доброзичливо ставляться до ровесників і дорослих, виявляють бажання брати участь у діяльності; при цьому рівень включення в неї можна оцінити як “активний” та “активний вибірково”; вступають в ігрові взаємодії. У випадку конфліктної ситуації ці діти не виявляють асоціальних форм поведінки, їхним актуальним станом є внутрішня гармонія, спокій. Кількість таких дітей в експериментальній групі складала 14%, у контрольній –%.
Вихованцям з частковою адаптацією властивий нестійкий емоційний стан. У них негативні емоції проявляються в афективному стані плачу, що не переходить в істерику. Діти контактні, емоційна рівновага в стані афекту настає за перших лагідних слів вихователя. Ці діти віддають перевагу спілкуванню з дорослими, однак ставлення дитини до ровесників залежить від їх настрою. Бажання брати участь у діяльності також залежить від цьогохвилинного настрою. Рівень включення в діяльність таких вихованців характеризується як активний, активний вибірково, гіподинамічний. Діти не схильні проявляти асоціальні форми поведінки. Актуальним станом є потреба в стабільності, висока емоційна вразливість. Кількість таких дітей в експериментальній групі складала 36%, у контрольній –%.
До групи з нестійкою адаптацією увійшли діти неврівноважені, збудливі, негативні емоції яких проявляються в таких афективних станах, як плач, гнів, агресія. Вони віддають перевагу спілкуванню з дорослими, надмірно конфліктують з ровесниками. Такі діти схильні проявляти асоціальні форми поведінки (провокування бійок, непослух, схильність до руйнівних дій). Але тривалість асоціальних форм поведінки й афектних станів є короткочасною. Бажання дитини брати участь у діяльності також залежить від її цьогохвилинного настрою. Рівень включення в діяльність таких вихованців найчастіше характеризується як гіперактивний. У цілому характер емоційно-поведінкових реакцій залежить від ситуації, а їх прояв не спричиняє стійкого негативного ставлення дитини до оточуючого світу. Актуальним станом є запальність, агресія. Кількість таких дошкільників в експериментальній групі складала 33%, у контрольній –%.
Для дітей з незадовільною адаптацією характерне стійке негативне ставлення до оточуючого світу. Негативні емоції у них глибші, ззовні проявляються стримано (апатія, загальмованість). За подіями в групі, ці діти спостерігають збоку. Прагнення дорослого залучити дитину до спільних дій найчастіше викликає в неї опір. У поведінці таких дошкільників спостерігаються компенсаторні стереотипні дії (погойдування, погойдування в супроводі монотонного співу). Актуальним станом є апатія, негативне сприймання явищ життя. В експериментальній і контрольній групах була однакова кількість таких дошкільників –%.
У контактуванні вихованців дитячого будинку з дорослими ми не виявили жодної з відомих нам і типових для дошкільного віку форм спілкування. Водночас явний інтерес до дорослого, ініціативні дії, спрямовані до нього, загострена чутливість до його уваги й оцінок свідчать про те, що діти відчувають гостру потребу в увазі й доброзичливості дорослого, характерну для ситуативно-особистісної форми спілкування. Вони охоче сприймають будь-які звертання дорослого, але всі контакти з ним зводяться до того, щоб привернути його увагу й здобути прихильність.
Як показав аналіз спільних ігрових дій молодших дошкільників, вони не здатні самостійно виконувати певні ігрові дії без контролю дорослого; усі ігрові дії мають сплощений емоційний фон; діти не мають ігрового досвіду, не вміють спокійно гратися поруч з ровесниками, що призводить до підвищеного шумового фону в ігровій кімнаті. Тому одні вихованці (24% –експериментальна група і 20% - контрольна) починають нервувати, проявляють агресивні дії, впадають у різні стани афекту (плач, істерика); інші (18% –експериментальна група і 21% –контрольна) через відсутність емоційного комфорту починають виконувати компенсаторні стереотипні дії (погойдування, монотонний спів).
В адаптаційний період дошкільники не виявляють інтересу до спілкування з ровесниками, не вміють правильно звернутися до товариша, не називають ровесників на ім’я. У поведінці переважають такі негативні емоційні стани, як агресивність, гарячковість, замкненість і негативне сприймання навколишніх явищ, що створює труднощі в налагодженні емоційного контакту між дітьми.
У ході спостереження за поведінкою вихованців під час розважального заходу “Веселі хвилинки”було виявлено групи дітей, які характеризуються такими емоційно-поведінковими реакціями: вибіркова активність і адекватна емоційна збудливість, висока рухова активність і підвищена емоційна збудливість (гіперактивні), та дітей, які зовсім не брали участі в танцювальній діяльності або повільно погойдувалися збоку вбік, не узгоджуючи темпу своїх рухів з темпом музики (гіподинамічні).
Результати констатуючого експерименту свідчать, що через відсутність спеціальної педагогічної літератури педагогічний колектив дитячого будинку недостатньо підготовлений до забезпечення ефективності процесу адаптації дітей-сиріт. У ході експерименту для педагогів організовували семінари-практикуми, консультації, бесіди, педагогічний ринг, КВК; працювала педагогічна студія, головним завданням якої було проведення індивідуальних і групових ділових ігор з використанням музичного матеріалу й театралізованої діяльності: “До нас прийшов новенький”, “Розбуди”пасивного малюка”, “Гіперактивні діти і робота з ними”. При цьому вівся пошук найефективніших шляхів організації педагогічного процесу, визначалися методи і прийоми диференційованого та індивідуального підходів до дітей з різними емоційними станами.
На допомогу педагогам розроблено рекомендації щодо індивідуальної роботи з дітьми в стані афекту чи в період виконання дитиною компенсаторних стереотипних дій, проведення музично-розважальних заходів. Уся експериментальна робота проводилася в тісному зв’язку з музичним працівником дитячого будинку. Підсумки роботи обговорювалися на педагогічних радах, визначались перспективи подальшої діяльності щодо полегшення процесу адаптації дітей-сиріт до умов дитячого будинку.
У ході формуючого експерименту робота з вихованцями будувалася залежно від етапу їхньої адаптації (період дезадаптації і період власне адаптації). За часовий показник періоду дезадаптації ми взяли 3-4 тижні, період власне адаптації за нашим складом визначено 3 місяці (за Р.Тонковою-Ямпольською). У ході теоретичного дослідження і констатуючого експерименту встановлено, що перехід дітей-сиріт з будинку дитини до дитячого будинку пов’язаний із значними труднощами. При цьому багато дітей стають неспокійними, плаксивими, відлюдькуватими. Тривожний стан, емоційна напруженість пояснюють відсутністю знайомих дитині дорослих, зміною побутової обстановки, звичних умов і ритму життя. Тому ми вирішили почати роботу з ознайомлення дошкільників з предметами найближчого оточення (ігрова кімната, спальні, роздягальні, умивальна кімната). Вона проводилося протягом тижня в різних варіантах, що дало змогу дітям впевненіше орієнтуватися в групі, швидше запам’ятати своє місце за столом, своє ліжко, шафу тощо.
Для створення позитивної емоційної атмосфери під час ознайомлення вихованців з предметами найближчого оточення ми використовували “живі картинки”(виготовлені в техніці аплікації знайомі дітям казкові персонажі з рухомими частинами тіла). Опосередковане спілкування вихователя з дітьми через картинки дало змогу за короткий час установити емоційний контакт з вихованцями, створити атмосферу довіри.
У перші дні перебування дітей у незнайомому колективі було важливо, щоб вони навчилися звертатися до вихователя і няні, відчули їхнє дружнє ставлення до себе. Для цього проводилася гра “Клубочок”. Вона сприяла мимовільному запам’ятовуванню імені та по батькові вихователя, згуртованості дітей і дорослого. З іменами одне одного вихованці знайомилися під час гри “Луна”. Проведення цієї гри дало змогу кожній дитині відчути себе в центрі уваги, свою належність до групи, запам’ятати імена інших дітей.
Становленню дружніх стосунків між вихователем, нянею і дітьми сприяли ігри “Я іде до вас у гості з подарунками”, “Заглянь до мене у віконце...”.
Враховуючи специфіку виховання молодших дошкільників у будинках дитини, дефіцит тактильних і зорових контактів з незнайомими людьми, ми вважали за потрібне вводити в життя дітей-сиріт ігри, які сприяють збільшенню кількості тактильних і зорових контактів за схемою: дитина –дорослий, дитина –дитина. Проведення ігор супроводжувалося звучанням музичних творів. Характер твору визначав загальний темп гри, був фоном для створення певного емоційного настрою в її учасників. В адаптаційний період дітей використовувалися такі ігри: “Вгадай, хто в тебе на спині”, “Погладь статую”, “Лагідний ланцюжок”. Кожна гра мала свою корекційну спрямованість індивідуальних особливостей, дезадаптуючих дитину в колективі ровесників, свій фон емоційного настрою. Слід зазначити, що всі ігри були поліфункціональними. Це означає, що в процесі їх використання можна розв’язувати найрізноманітніші завдання, причому одна й та сама гра для однієї дитини могла бути засобом підвищення самооцінки, для другої –засобом створення розгальмовуючого тонізуючого ефекту, а для третьої –школою колективних стосунків. Позитивним ефектом на першому етапі роботи ми вважали появу в дітей почуття впевненості в своїх силах, зменшення боязкості й підвищення емоційного фону, що сприяє розширенню спілкування, інтересів, активності вихованців.
У ході самостійних ігрових дій дітей було важливо знизити шумовий фон у групі, частоту проявів афективних станів і компенсаторних стереотипних дій. Для цього використовували рецептивне сприймання музики. Музичним матеріалом служили 13 пакетів програм, розроблених вітчизняними авторами З.Матейовою, С.Машурою, А.Пилипенко для проведення музично-терапевтичних занять з дітьми. У процесі роботи пропоновані музичні твори відтворювалися в аудіозапису. Твори звучали як в авторському варіанті, так і в аранжуванні сучасних композиторів. Опосередковане регулювання сили шуму в ігровій кімнаті, спокійний характер мелодій створювали урівноважений стан як у гіперактивних, так і в гіподинамічних дітей.
Методи драматизації та інсценізації використовувалися в процесі корекції закріпленого стереотипу поведінки в період адаптації вихованців до нових умов предметного і соціального середовища. Театралізована програма охоплювала всі види дитячого музичного театру, прослуховування в запису музичних казок, музичних дитячих вистав, самостійне інсценування знайомих казок чи їх фрагментів, а також зміст улюблених пісень. На першому етапі роботи ставилося завдання підвищити емоційний тонус малюків, рівень їхньої товариськості, розвинути прагнення брати активну участь у спільних іграх. Для його реалізації театралізовані ігри планувалися щоденно в самостійній ігровій діяльності дітей.
Другий етап театралізованої діяльності полягав у підведенні молодших дошкільників до самостійного обігрування малих театральних форм: потішок, дитячих і народних пісень, музичних казок. У цьому разі педагог сам читав літературний твір чи наспівував пісню, а діти наслідували дії його героїв. Проведення театралізованих дій дало змогу пробудити у вихованців здатність уявляти собі те, що відбувається, співчувати, співпереживати. Розігрування потішок, народних пісень було однією з форм емоційно-мовного контакту дитини з дорослим, дитини з дитиною.
Завдання щодо забезпечення позитивного емоційного стану в дітей-сиріт у період адаптації до дитячого будинку також розв’язувалося під час проведення музично-розважальних заходів. Ця форма роботи охоплювала такі види розваг: “Веселі хвилинки”, “День знайомства”, “Наші імена”, “День іменинника”.
У ході формуючого експерименту ми використовували спонтанні танцювальні рухи під музику як одну з форм корекції індивідуальних особливостей дитини, дезадаптуючих її в колективі ровесників у період адаптації до нових соціальних умов. Для цього ми розробили серію музичних розваг, що включали спонтанні танцювальні рухи під музику й мали загальну назву “Веселі хвилинки”. Матеріалом для музичного супроводу були дитячі пісні сучасних дитячих композиторів з різним ступенем емоційного і м’язового навантаження. Проведення таких розваг сприяло створенню емоційно насиченої атмосфери, зниженню психо-емоційного напруження, розкриттю індивідуальних особливостей вихованців, формуванню дружніх стосунків усередині дитячого колективу.
У процесі проведення розважального заходу “Наші імена”кожна дитина ставала центром уваги своїх ровесників. Спільна діяльність вихованців організовувалася з урахуванням індивідуальних особливостей конкретної дитини. Під час такої розваги в дітей формувалися практичні вміння називати своє ім’я та імена ровесників у різних варіантах (Оля, Олечка), говорити про себе від першої особи: “Я”, доброзичливо відгукуватися про себе та інших дітей (“Я хороший”, “Толя хороший”), виявляти прихильність до ровесників, зберігати життєрадісний настрій, проявляти довіру до навколишніх (“Мене всі люблять, я –хороший хлопчик”).
У ході експериментальної роботи ми прагнули створити сімейну атмосферу, яка має певні традиції. Однією з таких традицій стало святкування днів народження кожної дитини в групі, днів народження вихователів і нянь.
Загальне навантаження музичних розваг на місяць було таким: “Веселі хвилинки”–один раз на тиждень; “День знайомства”–один раз на тиждень; “Наші імена”–два рази на тиждень; “День іменинника”–за кількістю іменинників у групі.
У ході теоретичного дослідження встановлено, що музика ефективно використовується для зменшення небажаних і відновлення бажаних, але порушених моделей поведінки (Дж.Меззоно, Б.Пруетер), зниження рівня тривожності (Stoudenmire J., Buller J.D., Olson P. J., Breen T.); для набуття навичок спілкування в різних соціальних ситуаціях (Дж.Меззоно, Б.Пруетер). Спираючись на дослідження зазначених учених, ми використовували музичні заняття як засіб корекції емоційних станів гіперактивних і гіподинамічних дітей. Робота на заняттях велася за двома напрямами: 1) підготувати вихованців до сприймання музичних образів і уявлень, формувати вміння адекватно емоційно реагувати на музику різного характеру; 2) розвинути комунікативні здібності (спілкування дітей одне з одним, використання музичних вражень у повсякденному житті).
Зміст музичних занять і їх загальний емоційний фон змінювалися залежно від етапу адаптації (період дезадаптації і власне адаптації).
На першому етапі загальний емоційний фон заняття відповідав емоційному стану групи дітей (підвищено-помірний емоційний фон –для гіперактивних дітей, помірно-спокійний –для гіподинамічних дітей) –метод “ізопринципу”.
Загальна схема занять з гіперактивними дітьми: емоційна й моторна активність емоційна регуляція поведінки саморегуляція дітей; з гіподинамічними дітьми: саморегуляція вихованців емоційна регуляція поведінки емоційна й моторна активність.
Другий етап полягав у тому, що на музичному занятті переважав помірно-протилежний емоційний рівень активності щодо емоційного стану дітей (гіперактивних чи гіподинамічних). Ми використовували завдання творчого характеру. Наприклад, показати, як зайчик ховається від лисиці (для дітей гіперактивних), як лисиця чи вовк доганяє зайця (для гіподинамічних дітей).
На другому етапі формуючого експерименту заняття мали чіткішу структур: музично-ритмічні рухи, розвиток почуття ритму, музикування, пальчикова гімнастика, слухання музики, розспівування, спів, танці, ігри, хороводи.
Отже, в період адаптації дітей-сиріт молодшого дошкільного віку до умов дитячого будинку музично-театралізованими засобами створювалися умови, які сприяють забезпеченню їхнього емоційного й соціального досвіду, активізації соціальних контактів, зниженню рівня тривожності, агресивності й незахищеності, активізації пізнавальних процесів.
Про характер позитивних змін у результаті проведеної нами роботи свідчить той факт, що в експериментальній групі порівняно з контрольною кількість дітей із задовільною і частковою адаптацією зросла на 9% і 15%, кількість вихованців з нестійкою і незадовільною адаптацією зменшилася на 17% і 7% (діаграма).
Результати контрольного експерименту
У ході констатуючого експерименту встановлено, що в адаптаційний період у процесі музичної діяльності в дітей-сиріт домінують гіперактивність і гіподинамія. Результати контрольних зрізів свідчать, що в умовах варіювання емоційного та моторного навантаження в процесі музичних занять в експериментальній групі зменшилася кількість вихованців із синдромом гіперактивності на 24% (і відповідала 16%), із синдромом гіподинамії –на 18% (і відповідала 22%).
У контрольній групі відбулися незначні зміни в емоційній поведінці вихованців: кількість гіперактивних дітей зменшилася на 6,7% (і відповідала 33,3%), показник кількості гіподинамічних вихованців лишився на попередньому рівні –%.
Порівняльний аналіз даних показників свідчить, що в експериментальній групі кількість гіперактивних дошкільників порівняно з контрольною груою менша на 17,3%, гіподинамічних –на 13%.
Результати контрольного експерименту.
На нашу думку, незначні зміни в емоційні поведінці гіподинамічних дітей можна пояснити тим, що ця форма поведінки спостерігається в дошкільників з більш глибокими порушеннями нервової системи. Слід зауважити, що гіподинамія може бути й наслідком низького емоційного тонусу дітей-сиріт після перенесення ними гострих респіраторних захворювань.
Результати проведеного дослідження дозволяють зробити висновок, що основні положення висунутої гіпотези підтвердилися. За даними контрольного експерименту, розроблена методика проведення музично-театралізованих заходів є дійовим засобом полегшення процесу адаптації дітей-сиріт молодшого дошкільного віку до умов дитячого будинку.
На підставі теоретичних та експериментальних результатів дослідження зроблено такі висновки:
1. Процес адаптації є загальною універсальною властивістю живого організму, яка забезпечує його життєздатність в нових умовах існування шляхом пристосування функціональних та структурних елементів до оточуючого середовища. Механізмами соціальної адаптації є емоційне реагування організму на нове середовище, формування певних схем діяльності, відповідної поведінки людини.
2. З’ясовано, що характер і тривалість адаптаційного періоду залежить від вікових особливостей розвитку дитини рівня її соматичного, психічного здоров’я, соціального розвитку та індивідуальних особливостей вищої нервової діяльності.
Діти-сироти відрізняються від своїх ровесників із сімей збідненим досвідом соціальних контактів, емоційно. Нестабільністю, затримкою фізичного та психічного розвитку. Дошкільники, які виховуються в дитячих будинках, мають менше можливостей для тренування адаптаційних механізмів і, відповідно, нижчий рівень соціальної адаптованості, що призводить до стресових станів у нових умовах життя. Адаптація дітей-сиріт до умов дитячого будинку до цього часу не була предметом спеціального вивчення.
3. Визначено наступні критерії адаптованості дітей-сиріт до умов дитячого будинку: емоційний стан; наявність афективних станів; контактність; вияв асоціальних форм поведінки; ставлення до діяльності та рівень активності в ній. За результатами констатуючого експерименту виявлені групи дітей, які відповідають задовільній, частковій, нестабільній та незадовільній адаптації.
4. Обґрунтовано вплив різних видів музичного мистецтва на емоційний стан та поведінку дітей дошкільного віку. Музика позитивно діє на мотиваційно-потребнісну сферу дитини, її психічні стани, поведінку. Театралізована діяльність сприяє збагаченню емоційно-почуттєвого та інформаційного досвіду, розширенню комунікативної діяльності, формуванню певних форм поведінки в умовах мікросоціального середовища.
5. Результати дослідно-педагогічної роботи показали, дитячі будинки не забезпечені спеціальними програмами та методичною літературою, яка враховує специфіку роботи з дітьми-сиротами. Навчально-виховний процес по забезпечення успішної адаптації дітей-сиріт до нових умов життя в дитячому будинку не має теоретичного і методичного підґрунтя, що призводить до стихійності та недостатньої ефективності виховної роботи з дітьми.
Поміж симптомів неадаптованості дошкільників у процесі музично-театралізованої діяльності виявлені групи дітей з високою руховою активністю, підвищеною емоційною збуджуваністю (гіперактивні – до 40%) та низькою руховою активністю, з вираженою апатією, загальмованістю (гіподинамічні – 38 %).
6. У педагогічному експерименті апробовано методику організації музично-театралізованої діяльності, яка містить наступні напрями: створення позитивного емоційного стану у дошкільників у період адаптації до умов дитячого будинку; розвиток у дітей навичок соціальної поведінки в процесі музично-театралізованої діяльності; корекцію емоційних станів гіперактивних та гіподинамічних дітей засобами музичної діяльності.
7. Здобута наукова інформація про вплив музично-театралізованої діяльності на успішне протікання адаптаційного періоду в дітей-сиріт 3-х років до нових умов життя розширює та конкретизує науково-теоретичні уявлення про застосування різних видів мистецтв для полегшення процесу адаптації дітей у спеціальних та загальноосвітніх закладах.
8. Аналіз результатів формуючого експерименту засвідчив відчутні позитивні зміни в адаптаційному процесі дітей-сиріт до умов дитячого будинку, про що свідчать кількісні та якісні показники. Кількість дітей з нестійкою адаптацією зменшилася на 17%, із задовільною та частковою адаптацією збільшилась відповідно на 16% та 12%. Група дітей із синдромом гіперактивності зменшилась на 24%, з синдромом гіподинамії – на 18%.
Перспективи розвитку теми нашого дослідження ми вбачаємо у вивченні особливостей адаптаційного процесу дітей-сиріт інших вікових періодів, які поступають із сімей, у створенні спеціальних програм та методичного забезпечення для дитячих будинків. Подальшого вивчення потребують педагогічні умови використання різних видів мистецтва для полегшення адаптаційного процесу дітей дошкільного віку до нових умов життя.
Основні положення та результати дослідження відображені в таких публікаціях:
1. Нечай С.П. Вплив музики на психічний стан людини // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді. – Збірник наукових праць. – К.: Пед. думка, 1999. – Кн. 2. – С. 228-233.
2. Нечай С.П. Вплив музичного мистецтва на емоційний стан дитини // Морально – духовний розвиток особистості в сучасних умовах (Теоретико- методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді – Збірник наукових праць. – К.: Пед. думка, 2000. – Кн. 1. – С. 281-286.
3. Нечай C. Адаптация как научная проблема // Сучасні технології підготовки майбутнього педагога до професійної діяльності в системі освіти. – Збірка матеріалів науково – практичної конференції. Запорізьке педагогічне училище.- Запоріжжя: Канон, 2000. – С. 64-77.
4. Нечай С.П. Педагогические условия адаптации детей-сирот дошкольного возраста // Истоки: научно-педагогический журнал для педагогов начального обучения и дошкольного воспитания. Симферополь, 2000, С. 15-19.
5. Науменко Т.И. Нечай С.П. Профилактика стресса в процессе адаптации у детей-сирот дошкольного возраста //Наука і освіта. – Науково-практичний журнал Південного наукового Центру АПН України –№1-2 січень-березень 2000. Спецвипуск - 2000: матеріали Міжнародного конгресу “Стреси в повсякденному житті дітей”. – Одеса – 25-29 квітня 2000 року: Видано за сприяння Міжнародного фонду “Відродження”. – С. 189-190.
6. Нечай С. Адаптація дітей-сиріт до нових умов життя // Дошкільне виховання. – № 6 – 2001. – С. 18-19.
7. Нечай С. Роль музики в соціальній адаптації дітей-сиріт // Мистецтво та освіта. – № 1 – 2001. – С. 39-43.
8. Нечай С.П. Вплив музики на психічний стан людини в процесі адаптації // Наука і сучасність. – Збірник наукових праць. Том ХХV. К.: Логос, 2001,
С. 107-112.
Анотації
Нечай С.П. Адаптація дітей-сиріт молодшого дошкільного віку до умов дитячого будинку засобами музично-театралізованої діяльності. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.08 – дошкільна педагогіка. – Інститут проблем виховання АПН України, Київ, 2001.
У дисертації науково обґрунтовано особливості процесу адаптації дітей-сиріт молодшого дошкільного віку до умов дитячого будинку; виявлено критерії адаптивної поведінки дітей-сиріт у нових соціальних умовах, дано якісну характеристику виявлених критеріїв; описано групи адаптації дітей-сиріт до умов дитячого будинку (задовільна, часткова, нестійка, незадовільна), що дає змогу здійснювати диференційований підхід до дітей з різним рівнем емоційної активності; подано методику організації музично-театралізованої діяльності, що сприяє успішній адаптації дітей-сиріт, а саме: підвищення професійного рівня педагогічного колективу дитячого будинку з питань організації навчально-виховного процесу з дітьми-сиротами в адаптаційний період; створення позитивного емоційного стану; зниження рівня тривожності, агресивності та незахищеності; корекція негативних емоційних проявів засобами музичної діяльності; розвиток у вихованців навичок соціальної поведінки в процесі музично-театралізованої діяльності.
Ключові слова: діти-сироти, дитячий будинок, процес адаптації, музично-театралізована діяльність.
Нечай С.П. Адаптация детей-сирот младшего дошкольного возраста к условиям детского дома средствами музыкально-театрализованной деятельности. – Рукопись.
Диссертация на соискание учёной степени кандидата педагогических наук по специальности – 13.00.08 – дошкольная педагогика. – Институт проблем воспитания АПН Украины, Киев, 2001.
В диссертации раскрыты теоретические основы процесса адаптации. Установлено, что адаптация является общим универсальным свойством живого организма, обеспечивающим его жизнедеятельность в новых условиях существования посредством приспособления функциональных и структурных элементов к окружающей среде. Механизмами социальной адаптации являются эмоциональное реагирование организма на новую среду, формирование определённых схем деятельности, соответствующего поведения человека. Характер и длительность адаптационного периода зависит от возрастных особенностей развития ребёнка, состояния его соматического, психического здоровья, социального развития и индивидуальных способностей высшей нервной деятельности.
В ходе теоретического исследования выявлено, что дети-сироты отличаются от своих ровесников из семей задержкой физического и психического развития, ограниченностью социальных контактов, нестабильностью эмоциональных связей. Снижены такие показатели, как внимание, интерес, количество коммуникативных высказываний. В играх детей меньше инициативности, открытости, дружелюбия, часты проявления агрессивности. Данные особенности развития ребёнка – сироты могут являться непосредственной причиной дезадаптации, приводить к дисгармонизации отношений личности с социальной средой.
Анализ показателей адаптированности ребёнка к условиям учреждения дошкольного воспитания (Л.Галигузовой, Т.Жаровцевой, Е.Кононко, С.Мещеряковой, Л.Царегородцевой, Ж.Юзвак и др.) позволил определить критерии адаптированности ребёнка – сироты к условиям детского дома: эмоциональное состояние, проявления аффективных состояний, контактность, проявления асоциальных форм поведения, отношение к деятельности и уровень активности в ней. Исследования Т.Жаровцевой свидетельствуют, что отрицательное эмоциональное состояние является наиболее устойчивым проявлением неадаптированности детей к учреждению общественного воспитания и занимает ведущее положение в иерархии показателей адаптированности.
В исследовании дана качественная характеристика выявленных критериев, описаны группы адаптации детей-сирот в условиях детского дома (удовлетворительная, частичная, неустойчивая, неудовлетворительная), что позволяет осуществлять дифференцированный подход к детям с разным уровнем эмоциональной активности.
Разработана методика организации музыкально-театрализованной деятельности, способствующая успешной адаптации детей-сирот. Она предусматривает повышение профессионального уровня педагогического коллектива детского дома по вопросам организации учебно-воспитательного процесса с детьми в адаптационный период; создание у детей положительного эмоционального состояния, снижение уровня тревожности, агрессивности и незащищённости; коррекцию негативных эмоциональных проявлений (синдром гиперактивности, синдром гиподинамии) средствами музыкальной деятельности; развитие у воспитанников навыков социального поведения в процессе музыкально – театрализованной деятельности.
Анализ результатов формирующего эксперимента свидетельствует об эффективности разработанной методики организации музыкально-театрализованной деятельности. У детей появилось чувство уверенности в своих силах: повысились эмоциональный тонус малышей, уровень их общительности, стремление принимать активное участие в общих затеях, сформировались дружеские отношения внутри детского коллектива.
Практическое значение исследования состоит в том, что его материалы могут быть использованы в практике работы детских домов и дошкольных учреждений, для работы со студентами дошкольных факультетов высших учебных заведений, в системе последипломного образования, при составлении специальных программ и научно – методических пособий для воспитателей детских домов и дошкольных учреждений.
Ключевые слова: дети-сироты, детский дом, процесс адаптации, музыкально – театрализованная деятельность.
Nechaj S.P. Adaptation of early pre-school age children-orphans to the childrens home conditions by means of musical-theatrical activities.– Manuscript.
A dissertation for receiving a scientific degree of a Candidate of Pedagogical Sciences (speciality 13.00.08 – Pre-School Pedagogy) – Institute of Problems of Education of Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, Kyiv, 2001.
The dissertation discloses and grounds the peculiarities of adaptation process of children-orphans at early pre-school age to the conditions of childrens home. The adaptive behaviour criteria are revealed, their qualitative characteristics being stated, the groups of adaptability (satisfactory adaptability, partial, unstable and poor one) are described, thus giving opportunity of differential treatment of children with various levels of emotional activity.
The principles of organizing the musical-theatrical activities which promote the successful adaptation of children-orphans to the new social conditions are worked out. Their introducing will require the advancement of professional competence of childrens home staff in the field of organization of the educational process with orphans at the adaptation period.
The elaborated principles are aimed at: creating the positive emotional conditional of the children; bringing down their anxiety, aggressiveness and insecurity; correcting the negative emotional manifestations by means of musical activities; development of childrensocial behaviour skills in process of musical-theatrical activity.
Key words: children-orphans, childrens home, adaptation process, musical-theatrical activity.