Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1)Унітарна-держава
Існує два різновиди державного устрою: проста (унітарна держава) і складна (федеративна держава).
Унітарна держава являє собою єдине, злите держава, що не має у своєму складі державних утворень. Йому притаманні такі-риси:
1) єдиний центр державної влади, тобто єдина, загальна для всієї країни система вищих та центральних органів влади (парламент,уряд,Верховний-суд)
2) одна-система-законодавства
3) єдине-громадянство
4)єдина-судова-система
5) одноканальна система податків, тобто всі податки збираються по країні і акумулюються в центрі
6) адміністративно-територіальні одиниці не володіють політичною самостійністю, але наділяються досить широкою компетенцією-в-економічній,-соціальній,-культурній-сферах
Як правило, адміністративно-територіальні одиниці мають однаковий правовий статус (однойменні), займають рівне становище по відношенню до держави в цілому (так звані симетричні унітарні держави). Якщо ж на території унітарної держави є регіони, які мають національними, культурними, історичними особливостями, то створюється політична чи адміністративна автономія (асиметричні унітарні держави). Права у таких автономій трохи ширше, ніж у звичайних адміністративно-територіальних одиниць, але межі цієї самостійності встановлюються вищими органами влади країни.
Останнім часом в унітарних державах з'явилася нова форма - регіоналізм, коли автономні утворення мають право приймати своє законодавство. Вважається, що регіоналістські держава - своєрідна проміжна форма між унітарною і федеративною-державами.
Унітарні держави можуть бути централізованими і децентралізованими. У перших, як правило, відсутня місцеве самоврядування, а на чолі місцевих органів стоять призначені з центру чиновники. У децентралізованих унітарних державах місцеві органи влади обираються населенням і користуються значною самостійністю.
Форма унітарної держави дає можливість більш повної концентрації ресурсів у руках центру і може сприяти більш швидкому зростанню країни, її розвитку. У той же час вона зручна для бюрократичних структур і її вважають за краще авторитарні-режими.
Федерація-як-форма-державного-устрою
Федерація – складний державний устрій, для якого характерна наявність у складі держави інших державних утворень. У строго науковому сенсі федерацією є союз держав, заснований на договорі або конституції.
Федерації-характеризуються-такими-рисами:
1) певна політична і юридична самостійність суб'єктів наприклад, суб'єкти можуть мати свої конституції (США, Мексика,Німеччина),своє-громадянство(США)
2) дворівнева система органів державної влади: поряд з федеральними органами є органи влади суб'єктів федерації
3)дві-системи-законодавства-загальнофедеральних-та-суб'єктів
4)у двопалатному парламенті одна з палат представляє інтереси суб'єктів
5)наявність-подвійного-громадянства(не-у-всіх-федераціях)
6)двоканальна-система-податків
7) розмежування предметів ведення федерації та її суб'єктів. Дане питання особливо важливий для федеративної держави
Важливо відзначити, що входять у федерацію суб'єкти не володіють суверенітетом, тобто повним верховенством на своїй території, незалежністю у міжнародних відносинах, позбавлені права виходити з федерації (права сецесії). В даний час жодна держава світу не закріплює права сецесії за суб'єктами федерації.
Відсутність у суб'єктів федерації повного верховенства на своїй території засноване на тому, що федеральне законодавство поширює свою силу на всю територію держави .Суб'єкти позбавлені права самостійно виступати на світовій політичній арені. Цього права не визнає за ними і міжнародне право.
На розвиток федеративних відносин великий вплив надає ряд надзвичайних засобів політичного і правового характеру, якими володіє федеральний центр. Розрізняють національну та територіальну федерації.
Федерації засновані на національному ознаці, є неміцними, оскільки перебільшення ролі національного чинника в побудові федерації здатне не згуртувати, а, навпаки, розділити населення, підірвати державну спільність.
Територіальний підхід сприяє зміцненню державності, стимулює процеси інтеграції. У деяких випадках територіальний підхід повинен бути доповнений національно-культурною автономією, тобто правом національних меншин на користування рідною мовою, навчання на цій мові, розвиток своїх національних звичаїв, традицій, культурних установ і т.д.
Розрізняють також симетричні і асиметричні федерації. Симетричною є федерація, де всі суб'єкти мають однакове правове становище, користуються однаковими повноваженнями. У асиметричної федерації суб'єкти мають різний правовий статус. У світі абсолютно симетричних федерацій не існує, всі вони мають елементи асиметрії.
2) Федера́ція (лат. foederatio — об'єднання, союз) — форма державного устрою, за якої вищі територіальні одиниці держави мають певну юридично визначену політичну самостійність, чим відрізняються від звичайних адміністративно-територіальних одиниць унітарної держави. Складові частини федерації - це своєрідні державоподібні утворення, які називають суб’єктами федерації, а територія федерації складається з територій її суб'єктів. Суверенну державу можна охарактеризувати як територіально окреслену одиницю, яка має встановлені й послідовні процедури для вирішення конфліктів та прийняття рішень у її межах, яка не підпорядкована за законом чи фактично іншому, зовнішньому щодо неї утворенню і яка має у розпорядженні певних агентів (наприклад, правителів, державних службовців і т.д.), уповноважених діяти від її імені. Таке чи подібне визначення виключає будь-які згадки про абсолютну, повну, необмежену чи неподільну владу як про ознаки суверенітету, проте воно не знімає вказівок на нормативну зв’язаність, остаточність рішення чи політичну ієрархію. За наявности такого визначення зникає потреба у концепції “унітарної” держави. Федерація - це просто один із багатьох, навіть незліченних типів суверенної держави, приклади яких можна навести.
3) У вітчизняній літературі прийнято розрізняти дві головні форми автономії: національно-територіальну (етнотериторіальних); культурно-національну.
Обидві вони, як видно з їх назв, пов'язані з етнічними характеристиками. Залежно від обсягу повноважень існують дві форми національно-територіальної (етнотериторіальну) автономії: політична (її часто називають ще державної, законодавчої); а дміністративна.
Політична автономія має деякі ознаки державності. Вона (її органи) має право законодавства по місцевих питань (перелік цих повноважень зазначений у конституції, Іноді їй належить також право участі у вирішенні деяких загальнодержавних питань, у тому числі при переговорах про міжнародні угоди, якщо вони зачіпають питання автономних утворень,
Для політичної автономії характерна наявність місцевого парламент, іноді двопалатного. Закони, прийняті ним, не повинні суперечити інтересам держави та її складових частин. Такі закони звичайно можуть видаватися з питань організації адміністративних установ, підлеглих даному автономного утворення, адміністративно-територіального поділу автономії, місцевої поліції, ринків, санітарії, ремісничого навчання, дорожньої мережі, сільського господарства та ін Політична автономія утворює свій орган місцевої виконавчої влади. Це може бути колегія, обрана законодавчими зборами (радою) автономії, а може бути і його голова, який виступає як глава виконавчих служб. На відміну від суб'єктів федерації, які мають іноді свою судову систему аж до верховних судів (наприклад, у США), автономні утворення своїх судів не мають. У державі існує єдина судова система, і суди, розташовані на території політичної автономії, входять до неї. У дуже рідкісних випадках політичне автономне утворення має своє громадянство і свою конституцію. Громадянин автономії одночасно є громадянином держави, а якщо автономія входить до складу суб'єкта федерації - ще й громадянство цього суб'єкта. Нині свою конституцію має Автономна Республіка Крим на Україну, але власного громадянства вона не має.
Адміністративна автономія не має право видавати свої місцеві закони, хоча її представницькі органи видають нормативні акти в межах її повноважень. Однак у порівнянні зі звичайними адміністративними одиницями, які теж видають нормативні акти місцевого значення, адміністративна автономія володіє деякими додатковими правами. У районах адміністративної автономії в судочинстві може застосовуватися місцева мова, враховуються звичаї населення, на місцевому мовою видаються газети, здійснюються радіопередачі, він використовується для навчання в школах. Крім того, державний апарат комплектується з осіб, які знають місцеву мову, корінним жителям віддається перевага при формуванні місцевого управлінського апарату. Адміністративна автономія існує в меншій кількості країн, ніж політична.
Поряд з двома формами територіальної автономії в деяких країнах використовується культурно-національна автономія. Вона застосовується там, де національності, етнічні групи живуть не компактно, а розрізнено, упереміж з представниками інших етнічних груп. У цьому випадку національності створюють свої організації і виборні органи, які займаються переважно питаннями мови та культури, іноді посилають представника даної етнічної групи в парламент (з правом дорадчого голосу), мають представника (або обраний етнічною групою рада) при уряді держави. З ними консультуються при вирішенні питань мови, побуту, культури. У цілому необхідно зазначити зростання числа різних форм автономії, її різноманітність, збільшується чисельність автономних утворень у світі. Разом з тим є і конституційні заборони створювати автономні утворення.