Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Практичне заняття 4
Укладання текстів наукового стилю
1. Поняття про текст. Основні елементи структури тексту.
Мовлення як вид людської діяльності завжди зорієнтоване на виконання якогось комунікативного завдання. Висловлюючи свої думки і почуття, людина має конкретну мету − щось повідомити, про щось дізнатися, спонукати когось до виконання певних дій, у чомусь переконати тощо. Це стосується не лише усного спілкування мовців, а й писемного, яке віддаляє контакт з адресатом, оскільки може відбуватися не одразу.
Отже, спілкуючись усно чи письмово, монологічно чи діалогічно, ми виступаємо творцями різних форм тексту. Але не будь-яке висловлювання є текстом, а тільки таке, що відповідає загальновизнаним ознакам тексту. До них відносять цілісність, зв'язність, структурну організацію, завершеність.
Сам термін текст має латинське походження і перекладається як «тканина, сплетіння, з'єднання». Пор., слово текст зі спільнокореневими текстура, текстиль, текстоліт.
У мовознавстві немає одностайної думки про те, що таке текст. Дехто вважає, що ним може бути й одне речення, наприклад, прислів'я, крилатий вислів, афоризм, гасло, заклик: Як дбаєш, так і маєш; Єдина справжня розкіш − це розкіш людського спілкування (Антуан де Сент-Екзюпері). Інші − об'єднання речень, зв'язаних між собою за змістом і граматично. Звернемося до такого прикладу: На краю яруги стоїть стара черешня. Черешня має тверду, червону деревину, що, зокрема, використовується для виготовлення паркету, у художньому промислі. Сучки на ній обламано, кора облізла. На стовбурі видніється дупло.
Перед нами ряд пов'язаних між собою речень, наприклад: черешня − на ній. Є смисловий зв'язок між першим, третім і четвертим реченнями, що одне за одним розкривають поняття стара черешня. І все ж ця сукупність не є текстом, оскільки всі чотири речення разом не утворюють тематичну єдність, що завжди дає змогу визначити до нього назву (дібрати заголовок). Іншими словами, тематична єдність, тема − це зміст у гранично стислому, сконцентрованому вигляді.
Надзвичайно важлива послідовність розташування тематично пов'язаних речень. Прочитайте:
Випав сніг; Тільки одна стежка протоптана; Білим килимом вкрилася земля; Сюди пройшло більше сотні дітей; Веде ця стежка до школи; Засипало, замело всі дороги і стежки.
Написане сприймається як окремі, розрізнені речення. Але досить поміняти їх місцями, щоб кожне наступне продовжувало й доповнювало попереднє, − окремі речення зіллються в єдину цілість − текст:
Випав сніг. Білим килимом вкрилася земля. Засипало, замело всі дороги і стежки. Тільки одна стежка протоптана. Веде ця стежка до школи. Сюди пройшло більше сотні дітей.
А чи мав би цей текст змістову закінченість, якби не було двох останніх речень? Залишилось би неясним, що це за стежка, чому вона одна протоптана. Таким чином, текст мусить відзначатися і завершеністю.
Кожний текст, висвітлюючи якусь тему, містить у собі певний обсяг фактичних даних, інформацію. Текст виконує певні комунікативні завдання. Наприклад, особистий лист є засобом спілкування між близькими людьми, оголошення про щось повідомляє, пейзажний вірш впливає на естетичні почуття читача, викликає у нього захоплення красою природи. Важлива й стильова єдність компонентів тексту.
Домінуюча функція тексту визначає його стиль. Ви знаєте, що «Собор» О. Гончара відносимо до художнього стилю, особистий лист − до розмовного, а заяву − до офіційно-ділового. Стиль, комунікативні функції тексту визначають його мовне оформлення.
Окрім переданих адресатові в тексті фактів, міститься ще й концептуальна інформація − вияв авторської установки. Різні автори можуть по-різному інтерпретувати перемогу «Динамо» у футбольному матчі, результати переговорів між головами держав Росії та України тощо. Певний текст несе ідейний задум автора, авторську концепцію.
Уся сукупність лінійно, горизонтально розташованих мовних одиниць тексту становить контекст. Створюючи текст, автор орієнтується на певного читача, на певну підготовленість адресата, на певний рівень розвитку читача. Тобто, для того, щоб відбувся контакт між читачем і автором, потрібен «вертикальний» контекст. Не кожна людина зрозуміє працю з вищої математики, не легкими у сприйманні є деякі вірші П. Тичини, І. Драча, не всі факти історії відомі читачеві поеми «Єретик» Т. Шевченка тощо.
Отже, можемо узагальнити, що текст − мовний витвір, що відзначається завершеністю, смисловою та змістовою цілісністю, зв'язністю, який має структурну організацію (складається із заголовка і речень, абзаців) складових частин, об'єднаних різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв'язку, і має певну цілеспрямованість.
Як речення утворюється з одного слова або з групи граматично зв'язаних між собою слів, так текст утворюється з одного речення або з певної кількості зв'язаних між собою речень.
Приклади текстів, що складаються з одного речення, ми навели раніше. Додамо, що й коломийка, частівка, загадка, ліричний чи й сатиричний вірш, мініатюра може також становити одне речення. Таких текстів порівняно менше, ніж тих, що складаються з певної кількості узгоджених між собою речень.
У суцільному тексті кожне наступне речення повинно доповнювати, уточнювати, розвивати або заперечувати думку, висловлену в попередньому. Особливо це помітно в текстах, що належать до ділового чи наукового стилів. Те, про що говориться в реченні, може стосуватися не попереднього речення, а більш чи менш віддалених фрагментів тексту.
Кожний текст складається із трьох частин: вступної, яка готує до сприйняття наступної розповіді; основної, або викладу, у якій реалізується основна розробка теми; і закінчення, що завершує текст і, до речі, містить основну його думку.
Звернімось до прикладу.
ЛАЗЕРИ
Лазери належать до класу приладів, які в механіці об'єднані спільною назвою «генератори». Різні типи генераторів призначені для перетворення одного виду енергії в інші або для видозмінення енергії. Так, генератор змінного струму перетворює механічну енергію обертання ротора машини в електричну енергію змінного струму. Інший приклад − видозмінення потоку енергії за допомогою лампового генератора, який застосовується в радіотехніці. Цей генератор перетворює змінний струм низької частоти в змінний струм високої частоти.
Лазери − генератори для перетворення різних видів енергії в когерентне, монохроматичне випромінювання у видимій або близькій до неї ділянках спектра (В. Висоцький)..
Такі мінімальні тексти у мовознавчій літературі називають складним синтаксичним цілим (ССЦ), або надфразною єдністю (НФЄ). У таких випадках зміст понять «текст» і «ССЦ» (НФЄ) є тотожними, і ССЦ набуває всіх ознак тексту.
Але у великих за обсягом текстах, як-от: оповіданнях, статтях одного із параграфів підручника тощо, може бути кілька ССЦ (НФЄ). Тема тексту розкривається через сукупність мікротем (підтем) кожного із ССЦ, що об'єднуються в текст.
На письмі ССЦ здебільшого виділяються абзацними відступами, а в усному мовленні − тривалішими паузами.
Перед вами найголовніші ознаки тексту й ССЦ (НФЄ) такі:
1. Текст − це повідомлення на певну тему в усній чи писемній формі.
ССЦ (НФЄ) – одна зі складових частин тексту; сукупність речень, об’єднаних мікротемою.
2. Тексту властиві змістова (початок, виклад основної думки, закінчення) і структурна завершеність.
ССЦ (НФЄ) є тими блоками, компонентами, у єдності яких реалізується структурно-змістова завершеність тексту.
3. У тексті виражається авторський задум (ідея, основна думка).
ССЦ (НФЄ) реалізація ідеї не властива.
4. Текст реалізується в одній із форм − розповіді, описі, міркуванні або є поєднанням різних форм з перевагою однієї з них. У ССЦ такого поєднання бути не може.
5. Якщо значення понять текст і ССЦ (НФЄ) збігається, тоді останнє набуває всіх ознак тексту.
Отже, ви пригадали чи одержали основні відомості про текст.
Що таке конспект?
Ви стали студентом, і неодмінним атрибутом студентського життя поряд із лекціями, семінарськими заняттями, колоквіумами, заліками, іспитами будуть тепер і конспекти. Вільними від конспектування ви будете хіба що під час канікул.
Конспект − це «короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо. Конспект складається з плану, стисло викладених основних положень, фактів і прикладів» (із УРЕ).
Конспект ведеться в окремому зошиті. Спочатку треба занотувати паспортні дані книги, над якою працюєте:
Коваль А.П. Ділове спілкування: Навч. посібник. − К.: Либідь, 1992. − 280 с.
Далі треба записати план конспекту. Його основою може бути зміст книги. У тексті конспекту нумеруйте чи подавайте назви пунктів плану.
Матеріали конспекту доречно записувати на одній, правій сторінці зошита, а зліва записуйте власні думки, коментарі, оцінки.
Під час записування слова скорочуйте так, щоб вони однозначно встановлювалися за контекстом. Використовуйте загальноприйняті скорочення, наприклад: б-ка − бібліотека, бл. − близько, г-во − господарство, гол. − головний, д-ва − держава, заг. − загальний, зх. − західний, ін-т − інститут, кол. − колишній, літ. − літературний, л-ра − література, осн. − основний, пд − південний, пн − північний, пор. − порівняй, р. − рік, рр. − роки, 1992−1998 рр., пп. 2,5,7 − пункти 2,5,7, с. − сторінка, табл. − таблиця, тис. − тисяча, т. − товариш, тов. − товариш, тт. − товариші, і т. д. − і так далі, і т. ін. − і таке інше тощо.
Правила вимагають, щоб у кінці скорочень не було букв на позначення голосних та м'якого знака. Повторювані в конспекті терміни рекомендують позначати першою великою літерою слів, що входять до їх складу, наприклад: речення − Р, податок − П, депозитний вклад − ДВ тощо.
Ви можете виробити свою систему умовних позначень, символів, знаків для створення конспектів.
Найважливіші фрагменти авторського тексту слід оформляти шляхом цитування. Цитата, як ви знаєте, − різновид прямої мови. Нагадаємо, що, по-перше, цитата (речення чи кілька речень) береться у лапки (« »); по-друге, у кінці цитати в конспекті досить зазначити в дужках джерело − сторінку (с.14); по-третє, якщо ви випускаєте слова чи речення то, у першому випадку ставте на місці пропуску крапки (...), а в другому − крапки в кутових дужках ([...]); по-четверте, відтворюйте різні авторські виділення у тексті: напівжирний шрифт − прямою лінією (економно), курсив − хвилястою (проблема), розрядку − пунктиром (п р и с у д о к).
Правильно, раціонально оформлений конспект повинен нести правильно перероблену інформацію. Для створення такого конденсованого тексту треба знати способи та прийоми компресії (ущільнення) тексту і письмової фіксації прочитаного.
Найперше треба осмислити мету своєї роботи. А це дасть змогу швидше і повніше осягти смисл прочитаного. Прочитайте весь текст.
Далі зафіксуйте основні теми книги або статті − складіть план. План книги − це розширений її зміст. Якщо треба опрацювати певну частину тексту − складайте план цієї частини. Готуючись до складання плану, робіть олівцем у тексті позначки. Кожний пункт плану в невеликому тексті відповідає ССЦ, абзацу чи кільком абзацам. Виходьте із позицій, що текст містить смислові частини, якими є заголовок, початок та закінчення тексту. Виділивши мікротему абзаца, озаглавте його, сформулюйте пункт плану.
Розкрити суть текстової інформації допоможуть тези. Певні аспекти мікротем під час тезування тексту доповнюються основними положеннями. Тези подаються у формі логічних суджень. Якщо пункт плану являє собою складне словосполучення, то тези − це, як правило, прості поширені речення. Ось, наприклад, так:
|
Пункт плану |
Теза |
|
1. перевага ділового засідання |
1. Перевагами ділового засідання є максимальна присутність майбутніх виконавців рішень, що приймаються, а також можливість обговорити, оцінити ці рішення. |
Звідси й різний рівень інформативності цих двох форм нотування. Пункт плану відповідає на питання, про що конкретний фрагмент тексту, а в тезах визначається, що саме пише автор з цього приводу. Що ви занотуєте для себе, залежить від мети роботи. Ви вибираєте те, що важливе для вас.
Аналітичний запис прочитаного передбачає переробку первісного тексту шляхом трансформації більших мовних одиниць у менші: зміст словосполучення передавайте словом, зміст речення − окремим словосполученням, складне речення замініть на просте і т. ін.
Керуйтеся найголовнішим принципом нотування чужого тексту − не допускати перекручень змісту.
План і тези входять до складу конспекту, і лише в конспекті ми можемо не просто занотувати прочитане, але й висловити власне ставлення до інформації, записати власні думки.
Пам'ятайте, що при роботі з великими текстами недоцільно фіксувати мікротеми кожної надфразної єдності (абзацу чи групи абзаців), оскільки їх інформативна цінність неоднакова. Важливо зберігати логічну послідовність викладу, оцінити значимість тематичної лінії.
При згортанні значного обсягу інформації виникають складності в її мовному переоформленні. Складаючи тези, ми в основному вдаємося до лексико-граматичного перефразування речень. Трансформуючи великі тексти, іноді доводиться в одному реченні вміщувати зміст цілого абзацу, а то й більших фрагментів.
Конспект поєднує в собі стислість плану і докладність тез.
АЛГОРИТМІЧНІ ПРИПИСИ ЯК РЕГЛАМЕНТОВАНІ СХЕМИ НАВЧАЛЬНИХ ДІЙ ПРИ АНАЛІТИЧНОМУ ОПРАЦЮВАННІ ІНФОРМАЦІЇ НАУКОВОГО ДЖЕРЕЛА
Набувши досвіду композиційно-змістового аналізу наукового тексту, кожен може і має розвинути навички анотування, реферування, рецензування наукової літератури зі спеціальності відповідно до вимог нормативних документів. Анотування й реферування наукових джерел − важливий чинник професійної підготовки в системі самоосвіти. В опануванні цими видами писемної мовленнєвої діяльності реальними помічниками стають відповідні алгоритмічні приписи, які визначають «кроки» розумової діяльності, їх логічну послідовність за загальною моделлю, як-от: визначення і вилучення необхідної інформації, переформульовування її та аргументований виклад за логікою й вимогами відповідних жанрів наукової літератури.
Анотування наукового джерела
Анотування − це процес створення анотації (від лат. annotatio − зауваження, помітка та від annoto − позначаю), під якою розуміють коротку, стислу характеристику змісту книги, статті тощо [Словник іншомовних слів /За ред. чл.-кор. АН УРСР О.С.Мельничука. − К., 1977. − С.54; Словник іншомовних слів / Уклад.: С.М. Морозов, Л.М. Шкарапута. − К., 2000. − С. 42].
Анотація обов'язково складається з двох частин: бібліографічного опису (вихідні дані джерела відповідно до чинних ДЕСТів) і власне тексту. Сутність і призначення анотації полягають у тому, що вона є стислою характеристикою джерела інформації та відповідає на питання, про що йдеться в цьому джерелі. Анотація не розкриває змісту наукового джерела, а лише інформує про наявність наукового джерела певного змісту і характеру. Таким чином, анотація дозволяє користувачеві скласти достатнє й об'єктивне попереднє уявлення про незнайому для нього наукову публікацію і тим самим допомагає в пошуку, відборі та систематизації необхідної інформації.
За різними параметрами виокремлюються кілька видів анотацій: 1) за змістом і цільовим призначенням − довідкові (описові, інформаційні) та рекомендаційні; 2) за повнотою охоплення змісту анотованого джерела − загальні та спеціалізовані (у тому числі аналітичні); 3) за кількістю анотованих джерел − групові та негрупові.
Найбільшого поширення в науковій та навчально-науковій діяльності набули довідкові анотації, які характеризують наукове джерело за тематикою й проблематикою. Саме вони є найефективнішими в наданні своєчасної, об'єктивної і достатньої інформації про нові досягнення в різних галузях науки та суттєво заощаджують час пошуку й збирання наукової інформації. Знання алгоритмічного припису до анотування, уміле й оперативне користування ним сприяє адекватному вилученню основних положень наукового джерела та їх оформленню відповідно до вимог нормативної документації.
Текст довідкової анотації може складатися з відомостей про: науковий жанр джерела (підручник, монографія, дисертація, стаття, доповідь тощо); призначення джерела; завдання, які розв'язує автор джерела; метод, яким користувався автор (експеримент, порівняльний аналіз тощо); структуру анотованого джерела; предмет і тему джерела, основні положення й висновки; допоміжний та ілюстративний матеріал, додатки тощо; про автора (у разі необхідності).
Характерною особливістю змісту анотації є те, що в ній обов'язково має зазначатися, що нового несе анотоване наукове джерело порівняно з іншими, близькими до нього тематикою й цільовим призначенням; чим відрізняється це видання від попередніх. Щоб вилучити з наукового джерела основну і нову інформацію та сформулювати й правильно оформити її в жанрі анотації, необхідно мати як достатні знання у відповідній галузі знань, так і сформовані навички й уміння у складанні анотації.
Процес анотування наукового джерела має відповідати певним вимогам. Так, зокрема, композиція анотації має бути внутрішньо логічною і може відрізнятися від композиції анотованого джерела; відбір відомостей для анотації, їх формулювання та розташування залежать від змісту й характеру анотованого джерела, від призначення анотації та її адресата; мова анотації має бути науковою, нормативною, лаконічною, ясною, простою, без довгих і занадто складних речень; загальний обсяг анотації не повинен перевищувати 500 друкованих знаків і лише у виняткових випадках може сягати 800 − 1000 друкованих знаків. Довідкові анотації можуть бути максимально лаконічними (1-3 речення) або розгорнутими, але не перевищувати зазначених обсягів.
Найпоширенішою помилкою при складанні анотацій є їх надлишковість, яка виникає переважно при повторенні інформації, використанні зайвих фраз, вставних слів, складних підрядних конструкцій.
АЛГОРИТМІЧНИЙ ПРИПИС ДО АНОТУВАННЯ НАУКОВОГО ДЖЕРЕЛА
1. Ознайомтеся з вихідними даними наукового джерела (назва, жанр наукової продукції, автор, рік і місце видання, структура, обсяг, ілюстрації тощо).
2. Прочитайте текст, усвідомлюючи його загальний зміст.
3. Визначте логічний суб'єкт (те, про що розповідається в тексті) і логічний предикат (те, що про це говориться).
4. З'ясуйте актуальність і адресат джерела (статті, книги тощо).
5. Проаналізуйте структуру тексту (книги), визначивши вступну, основну та заключну частини.
6. Визначте головну інформацію основної частини тексту, відповівши для цього на такі питання:
•Які проблеми висвітлюються?
•Що констатує автор?
•Як розглядаються і розв'язуються окреслені проблеми?
• Яких висновків доходить автор?
7. Оформіть письмово текст анотації, використовуючи необхідні лексико-граматичні конструкції.
8. Здійсніть самоконтроль виконаної роботи.
9. Відредагуйте текст анотації, зіставивши його з науковим джерелом і перевіривши за правописними нормами. Зверніть увагу на обсяг анотації (не більше 8% тексту-джерела), її структурну організацію і логіко-граматичні зв'язки між реченнями та їх частинами.
Примітка. Найпоширенішою є така модель довідково-рекомендаційної анотації наукового джерела:
1. Вступна частина: вихідні дані джерела (назва, жанр, автор, місце і рік видання, структура, обсяг, ілюстрації).
2. Основна частина: перелік основних проблем та/або висновків тексту-джерела (можна за розділами, главами, параграфами).
3. Заключна частина: актуальність і адресат джерела.
Пам'ятайте! Показниками рівня анотації є: якість і точність інформації про першоджерело; логічне її оформлення; відповідність чинним мовним нормам; обмежений обсяг.
Реферування наукового джерела
Реферування являє собою такий складний процес аналітико-синтетичної переробки інформації наукового джерела (або джерел), результатом якої і стає реферат (нім. Referat, від лат. refero − доповідаю) − короткий виклад (перед аудиторією або в письмовій формі) наукової праці, вчення, змісту джерела (або джерел) із зазначенням характеру, методики, результатів дослідження та збереженням його мовностилістичних особливостей [Словник іншомовних слів / Заред. чл.-кор. АН УРСР О.С.Мельничука. − К., 1977. − С.587].
Рефератом в освітянській сфері називають і доповідь на будь-яку тему, що складається з огляду різноманітних джерел.
Реферат як самостійний і поширений жанр наукової літератури, окрім загальних закономірностей наукового стилю, має особливості, характерні саме для нього (на відміну від інших жанрів цього стилю), що обумовлено функцією реферату, його інформативним призначенням. Так, на відміну від жанру наукової статті, у рефераті немає характерної для статті наукової ґрунтовності викладу, розгорнутих доведень, міркувань, порівнянь, обговорення результатів, оцінок тощо, оскільки все це − дієвий засіб переконання читача, а призначення реферату − передати інформацію, повідомити.
Сутність реферату − це короткий виклад (за умови достатності інформативної повноти) основного змісту джерела (джерел), повідомлення нової проблемної інформації, що міститься в ньому, або доповідь за певною темою, підготовлена в результаті самостійного опрацювання кількох джерел.
На відміну від анотації, яка відповідає на запитання, про що йдеться в науковому джерелі, і подає загальне об'єктивне уявлення про це джерело, його стислу характеристику (найчастіше через перелік основних проблем), реферат відповідає на запитання, що саме нове й суттєве є в першоджерелі, і викладає основний його зміст, нову проблемну інформацію. Отже, у рефераті обов'язково акцентується увага на новій інформації, яка є в першоджерелі.
Студентам усіх напрямів вищої освіти навички реферування допомагають опрацьовувати на якісному рівні та в зазначених обсягах науково-навчальну, науково-популярну, суто наукову літературу за спеціальністю. Реферативне читання наукових джерел за фахом є обов'язковим при підготовці, наприклад, курсових, дипломних, конкурсних та інших науково-дослідних робіт у навчальному закладі. Воно передбачає сформованість певного комплексу взаємопов'язаних умінь і навичок, зокрема з оглядового, пошукового й суцільного видів читання; смислового аналізу тексту та його фрагментів з метою вилучення основної інформації; "згортання" ("пакування") інформації до рівня плану, тез, конспекту, анотації та обв'язково з мовного оформлення матеріалу за чинними нормами. Тому навчання реферуванню наукових джерел починається з усвідомлення відповідного алгоритмічного припису в цілому і кожного з його "кроків", яке підкріплюється тривалим тренінгом через виконання спеціальних вправ та посилюється ознайомленням зі зразковими текстами наукових рефератів.
Реферати класифікуються за різними параметрами. З урахуванням ступеня повноти викладу змісту першоджерела реферати поділяються на кілька видів:
1) інформативні (реферати-конспекти), які містять в узагальненому вигляді всі основні положення наукового джерела, ілюстративний матеріал, важливу аргументацію, відомості про методику дослідження, використані технології, сфери застосування;
2) індикативні (реферати-резюме), які містять лише ті основні положення, що якнайтісніше пов'язані з темою реферованого джерела.
За кількістю реферованих джерел реферати поділяються на монографічні, що складені за одним науковим джерелом, та оглядові (реферати-огляди), підготовлені за кількома науковими джерелами однієї тематики.
За читацьким призначенням реферати поділяються на загальні, що містять виклад змісту джерела в цілому та у зв'язку з цим розраховані на широке коло читачів, і спеціалізовані, в яких виклад змісту орієнтований на фахівців відповідної галузі знань.
За укладачами реферати поділяються на: автореферати, які готуються самим автором; реферати, складені спеціалістами тієї галузі знань, до якої відноситься рефероване наукове джерело; реферати, що підготовлені професійними референтами, у тому числі перекладачами-референтами.
У рефератах будь-якого виду не допускаються як суб'єктивні погляди референта на висвітлюване питання, так і оцінка реферованого наукового джерела. У разі професійної потреби (за наявності очевидних помилок або протиріч у твердженнях автора джерела), таку оцінку доречно подавати як примітку.
При підготовці курсових, дипломних, конкурсних, дисертаційних та інших науково-дослідних робіт найбільшу допомогу надають інформативні реферати. Щоб навчитись адекватно викладати зміст основних положень наукового джерела (джерел), необхідно бути озброєним не лише глибокими знаннями з певної галузі, але й уміти якісно та у визначений час реферувати джерела за алгоритмічним приписом і в повній відповідності до вимог об'єктивності, інформативної повноти, логічності, єдності за стилем, чинних мовних норм та достатності за обсягом (напр., тисяча друкованих знаків − оптимальна норма для рефератів наукових статей).
Композиційно текст реферату переважно складається з трьох логічно пов'язаних частин: вступної, основної (описової), заключної.
До композиції більшості рефератів (у т.ч. авторефератів) за сучасними вимогами входять ключові слова − основні наукові терміни і терміносполуки, які відбивають основні наукові поняття реферованого джерела та логіку викладу матеріалу.
АЛГОРИТМІЧНИЙ ПРИПИС ДО РЕФЕРУВАННЯ НАУКОВОГО ДЖЕРЕЛА
1. Визначте мету реферування обраного наукового джерела (реферат-конспект чи реферат-резюме).
2. З'ясуйте функції та обсяги підготовлюваного реферату відповідно до його мети і жанру наукового першоджерела.
3. Здійсніть бібліографічний опис наукового джерела (наукових джерел).
4. Опрацюйте наукове джерело і відберіть інформацію для реферату, застосовуючи такі види читання, як оглядове, пошукове та суцільне.
5. Визначте композицію реферату.
Пам'ятайте! Реферат-резюме має таку модель: 1)заголовна частина (точний бібліографічний опис джерела); 2) безпосередньо реферативна частина (основна інформація); 3) довідковий апарат (кількість ілюстрацій, таблиць, схем, бібліографія тощо).
6. Запишіть логізований план реферату як перелік основних тем і проблем першоджерела (для основної частини реферату).
7. Здійсніть розподіл опрацьованої й відібраної для основної частини реферату інформації, усвідомивши:
а) мету і зміст реферованого наукового джерела;
б) методи дослідження;
в) конкретні результати (теоретичні, експериментальні, описові, насамперед нові й перевірені факти, тенденції тощо);
г) висновки і позицію автора в розв'язанні проблем, прийняті ним або спростовані гіпотези;
д) сфери застосування, шляхи практичного впровадження результатів роботи.
Примітка. Якщо в науковому джерелі відсутня якась частина наведених у п.7 даних (методи, висновки, сфери застосування), то в тексті реферату вони не наводяться для збереження послідовності викладу. До основної частини реферату-резюме добирається основна (ключова) інформація наукового джерела, при цьому малоінформативні смислові частини вилучаються, подібна і близька інформація об'єднується та узагальнюється.
8. Оформіть письмовий реферат:
•здійсніть "згортання" змісту та мовну компресію відібраної для реферату інформації;
Примітка. Пригадайте, як ви працювали, конспектуючи друкований науковий текст
•скомпонуйте відібрану інформацію та, використовуючи різні лексичні засоби організації зв'язного тексту і пам'ятаючи мету реферування, підготуйте письмовий реферат.
Примітка. Ступінь узагальнення і "згортання" інформації в рефераті-резюме вдвічі − втричі є більшою, ніж в інформативному рефераті. Лексичні засоби зв'язку є спільними для всіх видів рефератів.
9. Здійсніть самоконтроль написаного реферату на смисловому, структурно-логічному і мовному рівнях та переконайтесь, чи досягли ви поставленої мети реферування.
Пам'ятайте! При реферуванні, як і при конспектуванні, відбувається вилучення необхідної інформації, переформулювання її, а також аргументування. Зміст та обсяги реферату залежать від його виду: реферат-конспект − це повний реферат; реферат-резюме − це короткий, узагальнений реферат; реферат-огляд − це реферат на основі кількох наукових джерел, з-поміж яких визначено базове.
10. Здійсніть (у разі потреби) редагування тексту реферату.
АЛГОРИТМІЧНИЙ ПРИПИС ДО РЕФЕРУВАННЯ КІЛЬКОХ НАУКОВИХ ДЖЕРЕЛ
1. Визначте мету й особливості реферування кількох наукових джерел.
2. Сформулюйте чітко й точно тему оглядового реферату, усвідомивши межі теми, з якої добиратиметься та узагальнюватиметься наукова інформація.
3. Опрацюйте оглядовим читанням відібрані наукові джерела і визначте поміж них базове за змістом, тобто те, в якому тему розкрито найглибше та найповніше.
4. Опрацюйте реферативним читанням (спочатку ознайомчо-пошуковим, а потім суцільним) базове джерело, звертаючи увагу на курсив.
5. Складіть логізований план базового джерела.
6. Прочитайте всі джерела (по черзі) і знайдіть у кожному нову (щодо базового джерела) інформацію за темою оглядового реферату.
7. Деталізуйте план базового джерела пунктами й підпунктами − і ви одержите загальний план кількох наукових джерел за визначеною темою, тобто план реферату-огляду.
Примітка. Для уникнення повторного конспектування наукових джерел є доцільним робити записи на окремих аркушах, але з обов'язковим зазначенням вгорі питання за загальним планом. Цитати треба супроводжувати вказівкою на автора й вихідні дані джерела (назва, рік, сторінка).
8. Систематизуйте відібраний матеріал відповідно до загального плану реферату та його структурної схеми.
9. Порівняйте наукові позиції авторів статей (спільне, подібне, відмінне), застосовані ними методи дослідження, одержані результати, висновки.
10. Скористайтеся різними видами мовних трансформацій (перефразування, узагальнення, абстрагування тощо) та лексичними засобами організації зв'язного тексту і підготуйте письмовий реферат-огляд.
Примітка. У разі потреби, можна висловити в заключній частині реферату-огляду своє ставлення до теми та характеру висвітлення її в опрацьованих наукових джерелах.
11. Здійсніть самоконтроль написаного реферату-огляду на всіх рівнях: смисловому (чи всю основну та нову інформацію джерел висвітлено), структурно-логічному (чи немає повторів, непослідовності) та мовному / мовленнєвому (чи немає помилок).
12. Здійсніть (у разі потреби) редагування тексту оглядового реферату.
АЛГОРИТМІЧНИЙ ПРИПИС ДО РЕЦЕНЗУВАННЯ
1. Визначте предмет наукового аналізу (доповідь, реферат, журнальна стаття, твір-есе, автореферат, дисертація тощо).
2. З'ясуйте ступінь актуальності теми дослідження (для науки в цілому, певної галузі знань, розв'язання практичних завдань тощо).
3. Проаналізуйте зміст наукової роботи і з'ясуйте ступінь її новизни й оригінальності у розв'язанні певних питань, проблем тощо.
4. Встановіть достоїнства рецензованої роботи в контексті її теоретичного й практичного значення та зазначте конкретні сфери доцільного використання матеріалів і результатів її.
5. Схарактеризуйте виявлені недоліки та прорахунки в рецензованій роботі, за обов'язкової умови − аргументувати свої зауваження.
6. Подайте об'єктивно, лаконічно, ясно й чітко загальну оцінку роботи.
7. Сформулюйте висновки з урахуванням виду та жанру рецензованого наукового джерела, його мети й поставлених автором завдань.
8. Перевірте записаний текст рецензії на узгодженість між змістом і формою та на відповідність чинним мовним / мовленнєвим нормам.
9. Здійсніть самоконтроль виконаної роботи.
10. Відредагуйте (у разі потреби) текст рецензії.
АЛГОРИТМІЧНІ ПРИПИСИ В ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ НАУКОВОЇ РОБОТИ
Здобуття вищої гуманітарної освіти, як і будь-якої іншої, передбачає в умовах Болонського процесу обов'язкову самостійну наукову роботу студентів, яка реалізовуватиметься в обох формах (усній, письмовій) та різних жанрах сучасного наукового дослідження, насамперед у курсових і дипломних роботах, а також у доповідях і повідомленнях на конференціях, наукових конкурсних роботах, есе та статтях в обраній галузі знань, без чого не є можливим процес подальшої ефективної дослідної діяльності.
Наукова робота і малих, і великих жанрів обов'язково має бути скерована на одержання нових знань в обраній галузі. Зрозуміло, що для молодого дослідника є важким (а інколи й неможливим) процес здобуття абсолютно нових знань. У зв'язку з цим у студентських наукових роботах новизна визначається переважно такими поняттями, як "розширено", "доповнено", "уточнено", "конкретизовано", "узагальнено", "систематизовано", "класифіковано", "проілюстровано", "обґрунтовано", "унаочнено" відомі матеріали та результати, що уможливлюється завдяки поглибленому вивченню певних дисциплін, актуальних тем (окремо та в комплексі) і розвиненими навичками та вміннями із самостійної організації наукової праці у відповідності до сформульованої мети, завдань і обраної методики наукового пошуку. При цьому до автора наукової роботи висувається ряд обов'язкових вимог: на високому рівні бути обізнаним з наукової літератури за досліджуваною проблемою (знати всі доступні джерела наукової інформації, опубліковані в Україні та за кордоном), уміти обирати найдоцільнішу методику дослідження та знати її, вміти аналізувати, аргументувати, порівнювати й узагальнювати, логічно викладати матеріали дослідження, лаконічно й переконливо формулювати висновки, викладати зміст роботи за чинними нормами української наукової мови. У роботі має знайти відображення науковий пошук, а саме: автор має наводити самостійно дібрані й нові приклади щодо досліджуваної проблеми; узагальнювати дані у вигляді аналітичного огляду тематичної літератури, різноманітних класифікацій, а також таблиць, схем, графіків, діаграм тощо; формулювати висновки, підбивати обгрунтовані підсумки.
Наукова робота має адекватно відбивати логіку здійсненого конкретного дослідження, що виявлятиметься в її загальному структуруванні, рубрикації, побудові розділів, абзацоподілі та інших формальних елементах.
Зміст і результати наукового дослідження, самостійно виконуваного студентами, магістрантами, аспірантами, найчастіше оформлюються малими жанрами наукової літератури: науковою доповіддю, повідомленням (монологом) на науково-практичних конференціях та науковою статтею.
Підготовка і написання наукової доповіді
Усне монологічне наукове мовлення має кілька різних форм: виступ, повідомлення, доповідь, лекція тощо. Доповідь дозволяє на широкий загал схарактеризувати предмети, явища, поняття через їх ознаки, параметри, особливості. Підготовка доповіді (монологу) об'єктивно скорочується у часі, полегшується й оптимізується, якщо доповідачеві відомий відповідний алгоритмічний припис.
АЛГОРИТМІЧНИЙ ПРИПИС ДО СКЛАДАННЯ НАУКОВОЇ ДОПОВІДІ (МОНОЛОГУ)
1. З'ясуйте мету і завдання свого монологу з урахуванням складу слухацької аудиторії.
2. Уточніть його тему та визначте її змістові межі.
3. Доберіть і ретельно опрацюйте наукову літературу різними видами читання (оглядовим, пошуковим, суцільним).
4. Складіть деталізований план доповіді (монологу).
5. Визначте проблеми дискусійного характеру та принципи їх презентації.
6. Доберіть фактичний матеріал (у т.ч. можливі таблиці, діаграми, графіки, схеми тощо) до кожного пункту розробленого плану.
7. Спрогнозуйте можливі запитання слухачів і підготуйтеся до їх висвітлення під час доповіді чи обговорення.
8. Лаконічно й однозначно та відповідно до мети доповіді сформулюйте висновки.
9. Продумайте оригінальну (наприклад, несподівану для слухачів інформацію, що може здивувати їх) вступну частину доповіді.
10. Визначте місця для риторичних і проблемних запитань, логічних пауз тощо.
11. Оформіть у письмовому вигляді матеріали доповіді.
12. Перевірте матеріали доповіді на відповідність основним вимогам: логіці викладу, точності інформації, чинним мовним / мовленнєвим нормам.
13. Виголосіть, не спираючись на текст, окрім плану і цитат, доповідь вдома перед уявними (в цьому разі запишіть монолог на відеомагнітофон або диктофон) чи реальними слухачами.
14. Здійсніть самоконтроль виконаної роботи при огляді відеокасети.
15. Відредагуйте (у разі потреби) текст підготовленої доповіді.
Підготовка до участі у науковій дискусії, полеміці
Кожна освічена людина повинна розвинути в собі вміння і навички з полемічного мистецтва. Особливе місце це мистецтво і відповідно полемічна культура посідають у професійній діяльності гуманітарія. Ще античні мислителі з метою публічного обговорення гострих, соціально значущих питань широко застосовували діалог, що дозволяло здобувати знання шляхом роздумів, міркувань, спільного обговорення проблеми, пошуків правильного, оптимального та конструктивного рішення. Саме метод діалогу в пошуках істини був обраний Сократом як сенс усього життя. Випробування іронією сократівських бесід пройшли віддані друзі Сократа, його вірні учні, постійні слухачі, захоплені шанувальники. Деякі з них з особливою ретельністю відновили бесіди Сократа, які й досі не тільки не втратили своєї значущості при навчанні культури наукового діалогу, дискусії, полеміки, спору, але й актуалізувались.
Дискусія (лат. розглядаю, досліджую) і полеміка (від грец. "військова майстерність") як найпоширеніші різновиди наукового публічного спору мають багато спільного між собою [Словник іншомовних слів / Заред. чл.-кор. АН УРСР О.С. Мельничука. − К., 1977. − С. 215, 532]. Так, їх перевага − бути ефективним засобом як переконання, так і формування нових поглядів, захисту прав людини; форми проведення їх − усна й писемна. Разом із тим їх цілі відмінні: мета дискусії − з'ясувати й зіставити різні точки зору, шукати та досягати певного ступеня згоди між учасниками або спільного рішення стосовно тези дискусії; мета полеміки − захистити й утвердити власну точку зору через спростування думки супротивника, перемогти супротивника. Метою визначається відповідно і предмет обговорення: дискутанти розглядають спірні питання з різних, зокрема наукових, тем; полемісти − соціально значущі питання, нові точки зору, погляди, права людини. Мета та особливості тематики цих різновидів наукового спору окреслюють специфіку застосовуваних засобів переконання: у дискусії кожен учасник по черзі застосовує при наведенні тверджень ті засоби переконання, які доступні іншій стороні і які вона визнає; кожен з учасників наукової полеміки застосовує ті прийоми, які вважає за необхідні для досягнення перемоги й утвердження власної думки, позиції, погляду.
АЛГОРИТМІЧНИЙ ПРИПИС УЧАСНИКУ НАУКОВОЇ ДИСКУСІЇ
1. Визначте для себе "межі теми" дискусії та переконайтеся, чи всі слова і поняття теми та проблеми дискусії ви чітко й повно розумієте "(у разі потреби скористайтеся авторитетними науковими й словниково-довідковими виданнями).
2. З'ясуйте основні структурні компоненти дискусії та їх роль в обговоренні означеної теми:
2.1. Початок (встановлення контакту із співрозмовниками; визначення мети, проблем та актуальності дискусії; активізація уваги);
2.2. Інформування (виклад інформації в обраний спосіб: повідомлення, пояснення, опис, характеристика);
2.3. Власне дискусія: аргументація (коректне наведення доказів на захист сформульованих тез);
2.4. Контраргументація (коректне наведення доказів для нейтралізації антитез, заперечень, непогоджень із співрозмовником);
2.5. Прийняття рішення;
2.6. Підбиття підсумків.
3. Визначте: джерела інформації з дискутованої теми, детально ознайомтеся з ними й зафіксуйте найважливішу інформацію (тези, аргументи) до кожного із структурних компонентів дискусії.
4. Порівняйте точки зору різних авторів і вибудуйте свій погляд на дискутовану проблему або приєднайтесь до певної тези чи позиції автора.
5. Побудуйте свої дії як учасника дискусії за п'ятьма законами організації мисленнєво-мовленнєвої діяльності (концептуальний, моделювання слухацької аудиторії, стратегічний, тактичний, мовленнєвий).
6. Спрогнозуйте вірогідні заперечення і зауваження співрозмовника та визначте можливі контраргументи й оптимальну форму реакції на них з метою переконання.
7. Оберіть коректні прийоми утримання уваги співрозмовників і дотримуйтесь правил цивілізованого спілкування.
8. Визначте можливі варіанти завершення дискусії та оберіть найдоцільніший із них.
9. Проаналізуйте свою мисленнєво-мовленнєву діяльність під час дискусії, зробіть аргументовані висновки та сформулюйте стислі поради й рекомендації для себе як дискутанта на майбутнє.
3авдання 1. За варіантами перекладіть тексти:
а) Наиболее распространен так называемый плановый конспект. Название подсказывает, что речь идет о конспекте, составленном на основе предварительно разработанного плана. Каждому пункту плана в такой записи соответствует определенная часть конспекта. Естественно, к плановому конспектированию можно приступить лишь в том случае, когда студенты овладели навыками составления плана.
На первом этапе можно предложить обучающимся конспект из вопросов − ответов. Пользуясь планом из вопросительных предложений, они составляют по тексту краткие, но точные ответы.
б) Частным видом плановых конспектов являются листы с опорными сигналами. Такие конспекты пользуются определенной популярностью в последние годи. Речь идет о воспроизведении текста системой знаков: отдельными буквами русского, украинского и латинского алфавитов, короткими словами, контурами, знаками пунктуации, эскизными рисунками, цифрами, математическими и химическими символами и т.д. Каждый из этих знаков имеет значительную информационную емкость и дает возможность студентам, пользуясь ассоциативными свойствами памяти, впоследствии воспроизвести фрагмент учебного текста.
Завдання 2. Прочитайте текст, складіть до нього простий питальний план. Дайте короткі відповіді на питання з вашого плану, намагайтеся зберегти авторську лексику. Напишіть конспект тексту.
НАЦІОНАЛЬНИЙ ГІМН
До найбільших святинь будь-якого народу належить і гімн. Це ті слова та музика, які змушують кожного з нас підніматися при перших же акордах, з трепетом у душі слухати ту мелодію, яка віднаходить найпотаємніші струни, кличе до високого й світлого. Є такий символ і в українців − це гімн «Ще не вмерла Україна».
Утім, принагідно згадаємо, що перша музична символіка нашого народу сягає часів Київської Русі. Тоді роль державного гімну − у сьогоднішньому розумінні − виконували бойові заклики та пісні, які створювали патріотичний настрій перед битвами. Вони, як свідчить «Слово о полку Ігоревім», закликали воїнів до хоробрості, аби здобути «князю славу», «слави Ігорю Святославичу, Буй-Туру Всеволоду, Володимиру Ігоровичу» − «за землю Руську», «за рани Ігорові хороброго Святославича».
З тих часів поширюються й пісні релігійного змісту. У них возвеличуються Божа Матір, Господь, святі. До найпоширеніших видів старовинної гімнової пісні належать канти, що виконуються хором, триголосні псалми, короткі похвальні кондаки в честь Богородиці та святих тощо. Закордонний дослідник В. Трембіцький припускає, що національно-державним гімном Київської Русі могла бути похвальна церковна пісня «Архангельський глас».
Перед боєм з монголо-татарською ордою на Калці 1223 року руські дружинники співали «З нами Бог, розумійте, язици». Також як гімн звучала з уст українських воїнів перед Грюнвальдською битвою 1410 року бойова пісня «Богородзіца Дзевіца», що була на той час спільною для народів Польщі й Литви.
У період козацької історії на перший план виходять пісні-гімни, що прославляють подвиги цієї своєрідної суспільної організації. Особливо популярною була спочатку «Нумо, хлопці, до зброї».
Пізніше поширилися такі, як «Пісня про Байду», «Ой на горі вогонь горить», «Ой на горі там женці жнуть», «Засвіт встали козаченьки», які набули великої популярності.
Коли 1848 року у Львові стає до влади Головна Руська Рада, вона приймає за національний гімн вірш отця Івана Гушалевича «Мир вам, браття».
На Закарпатті тоді ж Олександром Духновичем був написаний гімн «Я русин єсмь і буду».
Та саме в ті часи − у другій половині XIX століття (точніше: 1862 року в Києві) − з'являється вірш відомого етнографа Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Він був покладений на музику Михайлом Вербицьким і невдовзі став новим національним гімном:
Ще не вмерла Україна, і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці. Приспів:
Душу й тіло ми положим
За нашу свободу
І покажем, що ми, браття,
Козацького роду.
Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону,
В ріднім краю панувати не дамо нікому.
Чорне море ще всміхнеться, дід-Дніпро зрадіє!
Ще у нашій Україні доленька наспіє.
А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
За Карпати відоб'ється, згомонить степами,
України слава стане поміж народами.
Цей твір і сьогодні залишається найпопулярнішим українським національним гімном. Після всенародного референдуму 1 грудня 1991 року, який підтвердив незалежність України, музична редакція національного гімну «Ще не вмерла Україна» затверджена державним гімном нашої держави. Крім нього, часто виконуються також «Боже великий, єдиний, нам Україну храни» (музика М. Лисенка, слова О. Кониського), «Ой у лузі червона калина» (гімн українських січових стрільців). Під час виконання цих творів усі встають.
Завдання 3. Ознайомтеся з текстами довідкових і рекомендаційних анотацій на видану останніми роками та актуальну для студентів наукову літературу різних жанрів. Визначте їх структуру, порівнявши з типовою моделлю анотацій, та знайдіть синонімічні лексико-граматичні конструкції, які використано для оформлення кожної її частини. Занотуйте вихідні дані джерел за своїм фахом.
Вихованець І.Р. Теоретична морфологія української мови: Академ. граматика укр. мови /І. Вихованець, К. Городенська; За ред. І. Вихованця. − К.: Унів. вид-во „Пульсари”, 2004. − 400 с.
У теоретичному курсі описано морфологічну систему і структуру сучасної української літературної мови. Розглянуто з позиції функціонально-категорійної граматики центральні питання морфології: морфологічні одиниці й типии морфологічних категорій; функції морфологічних одиниц і категорій; взаємозв'язки морфології, синтаксису і словотвору. У книзі апробовано теоретичні засади нової академічної граматики української мови.
Призначено для мовознавців, викладачів і студентів філологічних факультетів.
Горпинич В.О. Українська морфологія: Навчальний посібник. − Дніпропетровськ: ДДУ, 2000. − 364 с.
У посібнику висвітлено основні закономірності функціонування морфологічної системи української мови, проаналізовано відповідно до сучасних наукових принципів категоріальне значення, морфологічні категорії, синтаксичні властивості та склад суфіксів кожної частини мови.
Для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів.
Глущик С.В. Сучасні ділові папери: Навч. посіб. для вищ. та серед. спец. навч. закладів / С.В. Глущик, О.В. Дияк, С.В. Шевчук. − К.: "А.С.К.", 2001. − 400 с.
У посібнику подаються основні ознаки офіційно-ділового стилю та розглядається писемна форма його реалізації − ділові папери. Наведено зразки документів, правила їх оформлення, вправи різного ступеня складності. Виклад основного матеріалу доповнюють словник ділової людини, правила орфографії та пунктуації в таблицях.
Для студентів вищих навчальних закладів України.
Зубков М.Г. Українська мова: Універсальний довідник. − X.: ВД “Школа”, 2004. − 496 с.
Довідник є найновішим і найповнішим функціональним виданням такого роду.
Розгляд змін у правописі, що сталися, відбуваються або очікуються, супроводжується науковим обґрунтуванням та коротким історичним коментарем.
У книзі розглянуто різні граматичні теми, лексичні узгодження, вживання літери Г не лише в загальних назвах, а й у власних іменах; викладено паралельні форми вживання фразеологізмів, сталих виразів з огляду на їх російські аналоги. Доречними є додатки: скорочення, імена по батькові, словнички типових мовних зворотів тощо.
Довідник розраховано на всіх, не байдужих до своєї грамотності.
Завдання 4. Ознайомтесь уважно з наведеною нижче таблицею, яка містить лексико-граматичні засоби оформлення структурних частин довідково-рекомендаційної анотації наукової статті. Назвіть найпоширеніші в анотаціях конструкції при формулюванні теми, проблематики статті та її висновків.
Лексико-граматичні засоби для складання анотації наукової статті
|
1. Вступна частина анотації (бібліографічний опис) статті |
Стаття, що анотується, має назву "...". Статтю, під назвою "..." опубліковано в журналі (часописі) "..." за ... р., № (число)… Стаття містить таблиці..., схеми... |
|
2. Тематика статті |
Статтю присвячено актуальній проблемі... Тема статті − ... Автор статті висвітлює теоретично значуще питання... Стаття являє собою узагальнення (огляд, виклад, аналіз, опис)... У статті йдеться про... Автор статті "..." здійснює ґрунтовний аналіз... |
|
3. Проблематика статті |
У статті розв'язуються (висвітлюються, досліджуються, ставляться, порушуються) проблеми… Автор формулює… Автор визначає сутність питання… Автор висвітлює в ході дослідження такі актуальні питання, як… У статті узагальнюються результати дослідження… Автор пропонує науково-ґрунтовний аналіз… |
|
4. Ілюстрування думок прикладами |
Автор наводить переконливі приклади... Автор ілюструє прикладами... Автор цитує... У статті наведено статистичні дані... Для переконливої ілюстрації автор використовує… |
|
5. Підсумок. Висновки |
Автор наводить висновки... Автор підбиває підсумки... Автором стверджується, що... Завершуючи дослідження, автор формулює висновки: ... Автор переконує, що... |
|
6. Адресат (для рекомендаційної анотації) статті |
У статті наведено професійно значущий матеріал… Стаття зацікавить... Стаття розрахована на (широке коло читачів, перекладачів, менеджерів, фахівців з міжнародних відносин, маркетологів, юристів, студентів, аспірантів)... Стаття адресована науковцям (викладачам закладів і факультетів вищої гуманітарної освіти)… |
Завдання 5. Відновіть текст довідково-рекомендаційної анотації, розташувавши речення за її логікою та узгодивши фрагменти інформації, наведені в лівій та правій колонках. Спрогнозуйте назву анотованого наукового джерела.
|
І. |
Статтю присвячено… |
1. |
…спеціалісти в галузі права, науковці й практики. |
|
ІІ. |
Автор статті ґрунтовно доводить, що… |
2. |
…актуальній проблемі – конституційним гарантіям прав і свобод людини в Україні. |
|
ІІІ. |
У заключній частині статті зазначається, що... |
3. |
...юридичні гарантії(загальноправові та конституційні) − систему взаємопов'язаних форм і засобів, яка забезпечує належне визнання, захист і реалізацію певних прав та відповідних їм обов'язків. |
|
ІУ. |
На початку статті автор усебічно характеризує ... |
4. |
...в Україні залишається проблематичною реалізація ряду прав, передбачених Конституцією, і це пов'язане головним чином з економічною й політичною кризою. |
|
У. |
Адресат статті − … |
5. |
...конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. |
Завдання 6. Ознайомтеся зі зразками рефератів-резюме опублікованих в Україні наукових видань, які наведено з Українського реферативного журналу (УРЖ) "Джерело" (Серія 3 − Соціальні та гуманітарні науки. Мистецтво), котрий з 1995 р. є періодичним інформаційним виданням для оперативного й оптимального відображення змісту наукових джерел. Випишіть лексико-граматичні конструкції, що використовуються для оформлення тексту наукового реферату-резюме.
З.Ш.1658. Формування мовної компетенції майбутньої гуманітарно-технічної еліти: Матеріали міжнар. міжвуз. студ. наук, конф., 10 груд. 2002 р. / Нац. техн. ун-т «Харк. політехн. ін-т». − X., 2004. − 103 с. − укр.
Розглянуто питання гуманітарного виховання майбутнього фахівця технічних спеціальностей, а також викладання мов у ВНЗ. Висвітлено проблеми двомовності в Україні, мовленнєвого етикету, а також викладання російської мови як іноземної студентам з Польщі, Афганістану, В'єтнаму та Китаю. Проаналізовано особливості формування свідомості інформаційного суспільства, а також нового світогляду особистості XXI ст.
З.Ш.1646. Здобутки, проблеми та перспективи безперервної мовної підготовки студентів у вищих технічних навчальних закладах України: Матеріали міжнар. наук.-метод. конф., 30-31 жовт. 2003 р. / Ред.: В.І. Ковальов; Харк. нац. автомоб.-дор. ун-т. − X., 2003. − 297 с. − укр.
Проаналізовано сучасний стан та перспективи мовної політики в Україні у регіональному аспекті. Висвітлено проблеми викладання соціально-гуманітарних дисциплін у технічному ВНЗ, сучасні термінологічні проблеми в галузі будівництва доріг та мостів. Описано специфіку підготовки підручників та навчальних посібників з краєзнавства для іноземних громадян, стратегію безперервного навчання іноземної мови у технічних ВНЗ, викладено комунікативний підхід до її вивчення. Проаналізовано роль комунікативного аспекту в процесі навчання іноземної мови. Розглянуто комунікативний метод навчання як передумову формування комунікативної компетенції студентів.
З.Ш.І670. Теорія перекладу: Курс лекцій: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / О.М. Білоус; Кіровогр. держ. пед. ун-т ім. В. Винниченка. − Кіровоград, 2002. − 116с. − Бібліогр.: с. 110-116. − укр.
Висвітлено загальні положення перекладацької компетенції, описано засоби подолання лінгвоетнічного бар'єра. Проаналізовано особливості формально точного, адекватного, буквального, вільного перекладів, а також перекладацької трансформації, зокрема, перестановки, заміни, додавання тощо. Розглянуто переклад як текст, наведено вимоги до тексту перекладу.
З.Ш.1671. Типологічна диференціація концептуальних структур як одиниць ментального простору / В.Л. Іващенко // Мовознавство. − 2004. − № 1. − С. 54-61. − Бібліогр.: 23 назв. − укр.
З урахуванням різних точок зору щодо типологічної диференціації концептуальних структур, фрагментарно представлених у сучасних мовознавчих дослідженнях, запропоновано загальну класифікацію концептів як ментальних одиниць, незважаючи на вербальні та невербальні засоби їх вираження. Запропонована класифікація є систематизацією розрізнених і неузгоджених між собою типологій, а також першою спробою виокремити недосліджені різновиди концептів.
Завдання 7. Ознайомтесь уважно з мовними / мовленнєвими стандартами-кліше для наукового реферування. Визначте з-поміж них спільні для анотації та реферату і випишіть кліше, актуальні в обраній вами спеціальності.
1. Вступна частина реферату:
Робота • присвячена (присвячений) актуальній
проблемі...
Книга •являє собою виклад (опис, аналіз, огляд...)
(чого?)...
Монографія • є результатом (чого?)...
Колективна монографія • є узагальненням (чого?)...
Брошюра • містить (що?)...
Збірник статей • складається з (чого?)...
Стаття • представляє собою (що?)...
Низка статей • висвітлює (що?)...
2. Основна частина реферату:
Аналізується / аналізуються • актуальна (нова, важлива…) проблема
• система (чого?)...
• сутність та форми (чого?)...
• роль (чого в чому?)...
• структура та зміст (чого?)...
• різні точки зору (на що?)...
• результати (чого?)...
• (які?) ... протиріччя (в чому?)...
• механізми (чого?)...
• природа (чого?)...
• (яка?)... природа...
• коло проблем (чого?)...
Наводиться / наводяться • (яка?) ... теорія...
• загальна характеристика (чого?)...
• результати (чого?)...
• вагомий статистичний матеріал стосовно
(чого?)
• аналіз (чого?)...
• (які?) ... відомості...
• відомості (про що?)...
•дані (про що?)...
• характеристики (чого?)...
• (яка?) ... класифікація...
• класифікація (чого?)...
•типологія (чого?)...
•дефініція (чого?)...
• тлумачення (чого?)...
Викладається / викладаються • (яка?) ... теорія...
• концепція (чого?)...
• проблеми (чого?)...
• загальні норми (чого?)...
• підходи до розв'язання (чого?)...
• суть (чого?)...
• принципи (чого?)...
• правила (чого?)...
• погляди (на що? кого?)...
• аргументи на користь (чого?)...
• контраргументи...
• тези доповіді (чого?)...
Досліджується / • (яка?)... проблема ...
Досліджуються • проблема (чого?)...
• низка (яких?) проблем ...
• процес (чого?)...
• (який?) ... процес...
• (які?)... функції...
• зміст і форми (чого?)...
• такі проблеми, як...
• застосування (чого в чому?)...
• зрушення (в чому?)...
• чинне законодавство...
• форми і методи (чого?)...
• (які?) ... питання...
• (які?)... категорії...
• (яка?) ... парадигма ...
• стан (чого?)...
Обґрунтовується / • (яка?) ... теорія...
Обґрунтовуються •теза (про що?)...
• погляди науковців (на що? стосовно
чого?)...
• (яка?) ... доктрина...
• точка зору практиків (на що?)...
• (яка?) ... концепція...
• (яка?) ... позиція законодавця...
• позиція законодавця (на що? стосовно
чого?)
• перспективи (чого?)...
• авторське розуміння (чого?)...
• система (чого?)...
• шляхи розв'язання (чого?)...
Узагальнюється / • (який?) ... досвід...
Узагальнюються • досвід (кого? чого?)
• висновки (кого? про що?)...
• результати (якого?)... дослідження...
• результати дослідження (чого?)...
• результати (якого?)... експерименту...
• матеріали (якого?) ... дослідження ...
• експериментальні дані ...
• статистичні дані...
• матеріали науково-практичної конференції
• результати кредитно-модульної системи ...
• матеріали дослідження (ким? чого?)...
Висвітлюється / • (яка?) ... теорія...
Висвітлюються • теорія (чого?)...
• методика (чого?)...
• висновки (кого? про що?)...
• закономірності (чого?)...
• тенденції (чого?)...
• (яка?) ... проблема...
• проблема (чого?)...
• система (чого?)...
• (яка?) ... концепція...
• концепція (кого? чого?)...
• хід та результати (чого?)...
• роль (чого? у чому?)...
• (які?) ... питання...
• зміст (якого?)... поняття...
• сутність (чого?)...
• можливості (чого?)...
• (які?) ... реалії та (які?) ... перспективи...
• перспективи (чого?)...
Підлягає / підлягають • критиці (яка?)... теорія
• критиці теза (про що?)...
• аналізу (який?)... експеримент
• (якому?) ... аналізу...
• (якому?) ... розгляду...
• подальшому обговоренню (які?) ...
пропозиції.
• додатковому обстеженню факти (про що?)...
• критиці характеристика (чого?)...
• сумніву концепція (кого? чого?)...
• розмежовуванню (з чим?)...
• перевірці на практиці...
• додатковому аналізу (що?)...
• обговоренню на ...
• всебічному обґрунтуванню ...
Розглядається / • (яка?) ... проблема...
Розглядаються • проблеми (чого?)...
• такі проблеми, як (що?)..
• особливості (чого?)...
• (які?) ... параметри...
• ознаки (чого?)...
• структура (чого?)...
• співвіднесеність (чого? з чим?)...
• зв'язок (чого з чим?)...
• сутність (чого?)...
• основні принципи (чого?)...
• засади (чого?)...
• характер (чого?)...
• (які?) ... аспекти...
• аспекти (чого?)...
• шляхи розв'язання (якої?) ... проблеми
• механізм (чого?)...
З’ясовується / • причини (чого?)...
З’ясовуються • сутність (чого?)...
• (яка?) ... проблема...
• особливості (чого?)...
• умови (чого?)...
• (які?) ... принципи...
• сутність (чого?) і характер (чого?).
• природа й структура (чого?)...
• функції (чого?)...
• основні принципи (чого?)...
• (яка?) ... позиція...
• позиція (кого? в чому?)...
• місце і роль (чого в чому?)...
• помилковість (чого?)...
• недостатність (чого?)...
• параметри (чого?)...
• напрями дослідження (чого?)...
• закономірності (чого?)...
Міститься / • виклад теорії (чого?)...
Містяться • аналіз (чого?)...
• (основні) положення (чого?)...
• (які?) ... принципи...
• принципи (чого?)...
• характеристика (чого?)...
• огляд (чого?)...'
Порівнюється / • одержані дані (про що?)...
Порівнюються • (які?) ... поняття...
• позиції (кого?)...
• різні точки зору (кого? на що?)…
• результати дослідження (чого?)...
• параметри (чого?)...
Зіставляється / • різні підходи до розв'язання (чого?).
Зіставляються • наукові концепції (кого? чого?)...
• результати (чиї? чого?) ...
• погляди (кого? на що?)...
• (які?) ... якості...
• (які?) ... ознаки...
• ознаки (чого?)...
• (які?) ... функції...
•особливості (чого?)...
• дефініції (чого?)...
Характеризується / • сутність (чого?)...
Характеризуються • сучасний етап (чого?)...
• значення (чого?)...
• механізм (чого?)...
• співвіднесеність (чого?)...
• основні напрямки (чого?)...
• особливості (чого?)...
• передумови (чого?)...
• (які?) ... якості...
• якості (чого?)...
• зміст (чого?)...
• попередні етапи (чого?)...
• (які?) ... причини...
• причини (чого?)...
• принципи (чого?)...
Встановлюється / • закономірність (чого?)...
Встановлюються • нове поняття (чого?)...
• (яка?) ... тенденція...
• тенденція (чого? до чого?)...
• основні закони (чого?)...
• принципи (чого?)...
• необ'єктивність (чого?)...
• неправомірність (чого?)...
• системні ознаки (чого?)...
• (які?) ... параметри...
• першоджерело (чого?) ...
Відслідковується • процес (чого?)...
Відслідковуються • (які?) ... процеси...
• логіка (чого?)...
• (які?) ... факти...
• причини (чого?)…
• (які?) ... тенденції...
• (які?) ... можливості..,
• можливості (чого?)...
• періодичність (чого?)...
• умови (чого?)...
Ілюструється / • висновок (про що?)...
Ілюструються • (які?) ... висновки...
• тенденція (до чого?).,.
• позиція автора стосовно (чого?).
• авторські погляди (на що?)...
• (які?) ... закони...
• закономірності (чого?)...
• способи розв'язання (чого?)...
• методика (чого?)...
• (яка ?) теза ...
Пропонується / • нові підходи (до чого?)...
Пропонуються • шляхи розв'язання (якої?) ... проблеми.
• підвищення ефективності (чого?)...
• регламентувати (що? як?)...
• класифікація (чого?)...
• нова методика дослідження (чого?)...
• здійснити (що?)...
• рекомендації щодо (чого?)...
• (який?) ... план ...
• план (чого?)...
Підкреслюється / • актуальність (чого?)...
Підкреслюються • важливість (чого?)...
• дискусійність (якого?)... питання...
• складність розв'язання (чого?)...
• необхідність (чого?)...
• (які?) ... питання ...
• протизаконність (чого?)…
• суперечливість (чого?)...
• перспективність (чого?)...
Спростовується / • (яка?) ... теза...
Спростовуються • теза (про що?)...
• погляди (на що?)...
• точка зору (кого? на що?)...
• висновок (про що?)...
• аргумент щодо (чого?)..
• гіпотеза щодо (чого?)...
Констатується / • у цьому зв'язку (що?)...
Констатуються • (які?) ... факти...
• факти стосовно (чого?)...
• причини (чого?)...
• дискусійність (чого?)...
• невирішеність (якої?) ... проблеми.
• нерозв'язаність (чого?)...
Доводиться / • теза (про що?)...
Доводяться • актуальність (чого?)...
• правомірність (чого?)...
• справедливість твердження (кого? про що?)...
• (яка?) ... гіпотеза...
• гіпотеза (про що?)...
• (які?) ... припущення...
• припущення стосовно (чого?)...
• реальність розв'язання проблеми щодо (чого?)..
Підтримується / • версія (кого? чого?)...
Підтримуються • (яка?) ... версія...
• точка зору (кого? на що?)...
• (яка?) ... концепція...
• (яка?) ... доктрина...
• думка (кого?) стосовно (чого?)...
• класифікація (кого? чого?)...
• пропозиції (кого? чого?)...
• позиція (кого? відносно чого?)...
Формулюється / • принципи (чого?)...
Формулюються • завдання, зокрема...
• (який?) ... закон...
• закони (чого?)...
• (яке?) ... правило...
• правила (чого?)...
• висновки (про що?)...
• рекомендації стосовно (чого?)...
• позиція щодо (чого?)...
• (яка?)... теорема ...
Завдання 8. Опрацюйте уважно зразки клішованих рефератів, підготовлених на різножанрові наукові джерела. Визначте синонімічні мовні / мовленнєві стандарти-кліше, а також спільні для анотації та реферату.
• Колективна монографія складається з семи розділів і присвячена аналізу (чого?)...
• У першому розділі аналізується (що?)...
• Характеризуючи (що?)..., автори зазначають ...
• Висвітлюючи (які?)... питання, автори підкреслюють (що?)...
• Другий розділ скеровано на розв'язання (якої?)... проблеми...
• Актуальне питання (про що?)... досліджується комплексно, а саме: ...
• Автор наводить переконливі доводи на захист (чого?)...
• У третьому розділі простежується (що?)...
• Також наводиться (що?)...
•Авторами обґрунтовується (яка?)... концепція...
• При цьому підлягає критиці (що?)...
• Четвертий розділ розкриває (що?)....
• Автори залучають додаткові матеріали (про що?)...
• Висвітлюються хід і результати експерименту (чого?)...
• У п'ятому розділі йдеться (про що?)...
• Розв'язуються, зокрема, такі питання, як ...
• Автори з'ясовують (що?)...
• Шостий розділ містить (що?)...
• Порівнюються й аналізуються різні точки зору (кого? на що?).... •Наводиться яскравий ілюстративний матеріал для спростування (чого?)...
• У сьомому розділі підбиваються підсумки стосовно (чого?)...
• Формулюються завдання, зокрема..., що визначають перспективи дослідження цієї проблеми...
• Узагальнюються результати (якого?) експерименту...
• Висвітлюється значення (чого?)... в контексті (чого?)...
• У статті висвітлюється складна проблема (чого?)...
• Автор підкреслює винятково важливе значення (чого? для чого?)...
• Ураховуючи (що?)..., автор вважає, що...
• На думку автора, ...
• Свої твердження автор перевіряє (чим? на чому?)...
• У статті підкреслюється (що?) ...
• За результатами здійсненого дослідження автор дійшов висновку, що...
• У заключній частині сформульовано принципи (чого?)... і наведено рекомендації, а саме: ...
• Книгу присвячено актуальній проблемі
• Зазначаючи цілі та завдання дослідження, автори констатують (що?)...
• Послідовно простежуючи (що?) ... , авторський колектив завершує ґрунтовний аналіз висновком: “…”
• При цьому підкреслюється необхідність (чого?) ... , зокрема...
• Також висвітлюються такі питання, як...
• Книгу, що складається з трьох глав, підготовлено авторським колективом за науковою редакцією (кого?) ...
• У першій главі йдеться (про що?) ...
• Автори ретельно аналізують закономірності (чого?) ...
• Розмежовуються поняття (чого і чого?)...
• Особливу увагу надано питанню про роль (чого?)...
• Другу главу присвячено проблемі (чого?) ...
• На думку авторів, ...
• Автори наводять переконливі приклади (чого?)...
• Увагу акцентовано на питанні (про що?)...
• Ураховуючи (що?)..., автори всебічно і комплексно аналізують у третій главі (що?...)...
• Зазначається, зокрема, (що?) ...
• Автори наводять розроблену й апробовану ними концепцію (чого?)...
• Думки обґрунтовуються (чим?) ...
• Формулюються висновки (про що?) ...
• Науковий збірник "..." складається з 29 статей, об'єднаних актуальною проблемою − ...
• Статті згруповано за трьома розділами: ...
• У статтях першого розділу висвітлюються різні аспекти актуальної в гуманітарній сфері проблеми (чого?)...
• Зокрема, (ким?) ... досліджено (що?) ...
•Статті другого розділу містять нову наукову інформацію стосовно (чого?) ...
• Автори цих статей аналізують (що?) ...
• Також побіжно розв'язуються такі актуальні питання, як (що?)...
• До третього розділу включено статті, в яких представлено результати дисертаційних досліджень (чого?)...
•На особливу увагу заслуговує наукова стаття доктора філологічних наук, професора (кого?) ..., у якій, зокрема, пропонується розв'язання в оригінальний спосіб питання, яке давно є на часі, − …
Завдання 9. Ознайомтеся з лексико-граматичними засобами для вираження впевненості, припущення, критики (непогодження). З'ясуйте, які з них є доречними в тексті рецензії.
1. Лексико-граматичні засоби впевненості
- У(в)певнений (упевнена) у(в) тому, що...
- Є впевненість у тому, що...
- Є певність у тому, що...
- Є переконання в тому, що...
- Переконливою є точка зору знаних авторитетів у цій галузі знань (кого? на що?)...
- Безумовно, що...
- Не можна не зважати на те, що...
- Доведено, що...
- Загальновідомо, що...
- Є очевидним, що...
- Немає сумнівів щодо (чого?)...
- У цьому зв'язку зрозуміло, що...
- Ці факти переконують у (чому?)...
- Автор переконливо доводить, що...
- Результати дослідження підтверджують справедливість (чого?)...
- Можна з упевненістю (певністю) сказати, що...
- Враховуючи вищезазначене, можна стверджувати, що ...
- Доцільно взяти до уваги ...
2. Лексико-граматичні засоби критики (непогодження, спростування)
- Доцільно (доречно) викрити (зазначити) недоліки...
- Не можна не заперечити...
- Не можна погодитися...
- Навряд чи можна погодитись...
- Автор, на наш погляд, помиляється стосовно...
- Є підстави дорікати в неточності, неуважності...
- Є серйозні розбіжності в поглядах на...
- Є серйозні заперечення з приводу...
- Можна спростувати наведену думку...
- Автором, як свідчить його доповідь (виступ, робота...), ігноруються факти...
- Автор припускається явних неточностей...
- Автор дотримується нетрадиційного погляду на...
- Автор припускається, на наш погляд, помилкових тверджень...
- Автором не висвітлено питання (чого?)...
- Авторська позиція суперечить (чому?)...
- Автором необґрунтовано стверджується, що...
- Автором поставлено нерозв'язуване завдання...
- Висновки не підтверджуються фактами...
- Не зрозуміло, що автор має на увазі, стверджуючи (що?) ...
- Є дискусійним питання (про що?)...
- Сумнів викликають наведені статистичні дані: ...
- Низка сумнівів та зауважень виникає при ...
3. Лексико-граматичні засоби припущення
- Припустімо, що...
- Допустімо, що...
- Можна висловити припущення...
- Є підстави висунути гіпотезу...
- Домовимось, що...
- Маємо припустити, що...
- Доречно проаналізувати ситуацію, припустивши, що...
Завдання 10. Ознайомтесь із зразками рецензій на різножанрові наукові джерела (монографія, підручник) актуальної тематики для студентів гуманітарних спеціальностей. Випишіть лексико-граматичні конструкції, що характерні для текстів рецензій, звернувши увагу на позначену курсивом інформацію.
Рецензія на монографію:
Шумарова Н.П. Мовна компетенція особистості в ситуації білінгвізму − К., 2000 // Мовознавство. – 2002. - №1. – С.69-71.
Монографія Н.П. Шумарової підсумовує багаторічне вивчення дослідницею однієї з найважливіших «гуманітарних» складових частин мовної ситуації − мовної компетенції комуніканта. Книга неординарна у багатьох аспектах і має яскраво виражений новаторський характер. Це перше фундаментальне соціолінгвістичне дослідження в Україні, яке охоплює значний за обсягом масив конкретних лінгвістичних фактів, що стосуються мовної поведінки білінгвів різних регіонів України залежно від віку, соціального статусу, мови батьків, мови освіти та інших соціолінгвістичних змінних. Завдяки цьому в праці окреслено і зафіксовано стан мовної свідомості українського білінгва кінця XX ст.
У сучасній лінгвістиці донині превалюють дослідження, де двомовність вивчається як об'єктивна даність в абстрагуванні від свого суб'єкта − носія двох мов. У цьому, на нашу думку, виявляється своєрідна відстороненість соціолінгвістичних студій від антропоцентричної парадигми сучасного мовознавства, представленої, зокрема, лінгвістичною прагматикою, функціоналізмом, етнолінгвістикою, які зосередили свою увагу на «людському факторі» у мові. Працю Н.П. Шумарової можна вважати піонерською передусім завдяки запропонованому загальному підходу до вивчення проблеми двомовності: фокус дослідження тут зосереджено на носієві двох мов як основній постаті у розвитку мовної ситуації. Таким чином, у рецензованій монографії класичну соціолінгвістичну проблематику білінгвізму розглянуто крізь призму мовної особистості в аспекті її соціальних, культурних, психологічних ознак. Тому цілком закономірним є те, що мовна особистість кінця 80-х − початку 90-х рр. постає як феномен, який виявляється у мовній поведінці, відображеній у мовленнєвій діяльності в різних комунікативних актах.
Основна проблема дослідження − формування і вияв мовної компетенції білінгва розв'язується у психо- і соціолінгвістичному ключі з використанням методик і системи понять, властивих цим напрямам, з урахуванням історичної ретроспективи. У праці чітко проведено думку, що мовна компетенція виявляється насамперед у щоденній діяльності мовця, в його мовній поведінці, яка в ситуації білінгвізму формує певні стереотипи і навички зміни мовного коду. Погляд на двомовну особистість як члена колективу і − ширше − соціуму, представлену в трьох ракурсах − соціальному, психологічному й історико-культурному, дав змогу зробити типізацію мовної поведінки комуніканта, завдяки чому особистість постає представником певної етнічно-мовної групи і творцем мовної ситуації загалом. Можна без перебільшення сказати, що це дослідження і мовної особистості, і водночас мовної ситуації.
Розбудовуючи комплексний підхід до вивчення мовної компетенції, авторка спирається на наукову традицію, яка йде від антропоцентричної концепції В. Гумбольдта, що дозволяє представити людську особистість як творця та носія національно-мовної картини світу, наголошуючи на інтимних, нерозривних зв'язках людини з її рідною мовою. До теоретичних засад дослідження належать також положення про соціокультурну детермінацію мовної поведінки особистості (праці Д. Хаймса, У. Лабова та ін.), основні постулати мовленнєвої діяльності (праці О.М. Леонтьєва, О.О. Леонтьєва) та теорії установки Д.М. Узнадзе. Послідовний розвиток цих наукових традицій при описі та інтерпретації нового мовного матеріалу забезпечив у кінцевому підсумку «стереоскопічність» загальної картини мовної компетенції білінгва 80-х − 90-х рр., яка виникає завдяки комплексному аналізові соціологічних, психологічних та історико-культурних чинників і демонструє їх вплив на мовну компетенцію і мовну поведінку білінгва.
Монографія складається з трьох розділів, кожний з яких розглядає певний аспект формування або виявлення мовної компетенції особистості. У першому розділі «Мовна компетенція як комплексна проблема», крім викладу основних теоретичних положень, привертає увагу ретроспектива виникнення й розбудови в лінгвістиці поняття «мовна компетенція». Зазначимо, що його продуктивність у сучасній науці засвідчують дослідження різних типів мовленнєвої діяльності, зокрема мовлення іноземною мовою (мовами) і текстотворення, та численні споріднені терміни, що в них використовуються, − «комунікативна компетенція», «прагматична компетенція», «текстова компетенція», «стилістична компетенція» (праці Ю.М. Скребнєва, В.В. Богданова, Р. де Богранда та ін.). Н.П. Шумарова наголошує на тому, що основним компонентом поняття мовної компетенції є компонент «знання», а відтак пов'язує це поняття з проблемою розуміння висловленого й аналізує його у контексті співвідношення мови й мислення. На думку дослідниці, саме семантична компетенція − знання й розуміння значення й смислу є основою мовної компетенції. Для успішного спілкування найважливішими виявляються лексичний та граматичний компоненти мовної компетенції, а для визначення діапазону креативних можливостей мовної особистості − стилістичний компонент.
Цікаві факти і слушну аргументацію наведено при розгляді поняття рідної мови (с. 28-34) − поняття складної психосоціальної природи, що демонструє зв'язок людини з матір'ю та етносом, а також при розгляді його співвіднесення з поняттям функціонально першої мови, яку здебільшого диктує соціум. Це актуальне для сучасної мовної практики питання потребує подальшого осмислення і виваженої аргументації, особливо тому, що передбачає проведення чіткої межі між поняттям «наївної лінгвістики», тобто уявлень пересічного комуніканта про мову, відбитих у лексиці, прислів'ях, приказках тощо, і термінологічним апаратом соціолінгвістики. Немає сумніву в тому, що концепт «рідна мова» є одним з ключових культурних понять у мовних картинах українця і росіянина (пор., наприклад відзначену А. Вежбицькою неспівмірність рос. родина і англ. homeland як культурно значущих концептів) [Вежбицкая А. Понимание культур через посредство ключевьіх слов. − М., 2001. − С.33.], але його використання у статусі соціолінгвістичного терміна, принаймні з огляду на оцінність його семантики, потребує виваженої позиції.
У цьому ж розділі розглядається питання про ранній білінгвізм, представлено протилежні погляди різних дослідників, насамперед О.О. Потебні, І. Епштейна, В. Пенфільда, Ю. Шевельова, Н.В. Імедадзе, Р.М. Фрумкіної та ін. Дослідниця схиляється до висновку, що «з гуманістичного погляду при розумінні великих можливостей людського мозку важко прийняти в цілому думку про беззастережну шкідливість раннього білінгвізму. Очевидно, вона виникає на практиці, в умовах соціально-культурної нерівноправності, а також суржикомовному середовищі. Що ж до індивідуального раннього білінгвізму, який виникає в інтелігентських сім'ях, сім'ях з розвинутим чуттям мови, то його появу й розвиток можна вітати, вивчати й розповсюджувати» (с. 39). Безперечно, цікавим є й розгляд концепції фазової побудови процесу внутрішнього мовлення, розбудову якої було, як відомо, започатковано Л.С.Виготським та О.Р.Лурія і яка знову привертає увагу лінгвістів, що працюють у галузі теорії дискурсу та когнітивної лінгвістики.
Другий розділ монографії «Мовна поведінка як компонент мовної ситуації» присвячено опису й інтерпретації даних анкетування, проведеного в 15-ти містах різних регіонів України − Києві, Львові, Луцьку, Дрогобичі, Вінниці, Хмельницькому, Кам'янці-Подільському, Чернівцях, Харкові, Сумах, Ніжині, Полтаві, Кіровограді, Кривому Розі, Одесі. Розподіл за регіональним принципом, як слушно зазначає авторка, дає можливість проаналізувати загальні й специфічні риси мовної поведінки субсоціумів залежно від етнокультурних особливостей і територіального фактора (с. 46). Розділ побудовано на ґрунтовному аналізі опосередкованих експериментальних даних − матеріалу, в якому мовці трьох експериментальних груп (українці з рідною мовою українською, українці з рідною мовою російською, росіяни), відповідаючи на запитання добре продуманої анкети, розкривають свою мовну поведінку в офіційних і неофіційних комунікативних ситуаціях. На підставі цих даних дослідниці вдалося точно схарактеризувати як продуктивну, так і рецептивну компетенцію киян та мешканців ще 14-ти міст різних регіонів України. Опрацювання значних за обсягом масивів експериментальних даних і високий рівень володіння статистичними методиками дали змогу виявити реальну сутність асиметричного білінгвізму, зокрема диспропорцію між продуктивною і рецептивною компетенцією, а також визначити характер впливу соціодемографічного та територіального чинників на мовну поведінку. Серед факторів національно-мовного відродження як найреальніший і потужний дослідниця виділяє мову шкільного навчання (с. 98). Цей розділ за насиченістю експериментальним матеріалом, його обсягом та рівнем теоретичного осмислення, здається,поки що не має аналогів в українському мовознавстві і може бути гідним зразком для молодих соціолінгвістів.
Психолінгвістичну частину дослідження репрезентує третій розділ, де проаналізовано результат психолінгвістичних експериментів, метою яких є визначення й опис особливостей комунікативної компетенції, що виявляється при переказах текстів українською та російською мовами. Звичайно, найоб'єктивнішим психолінгвістичним матеріалом були б записи спонтанного мовлення, але вони майже унеможливлюють здійснення порівняльного аналізу мовлення двох груп респондентів − з рідною українською та рідною російською мовами. Натомість оповідь на певну тему з уведеним елементом підготовленості дає підстави для порівняння отриманих експериментальним шляхом результатів. Цей продуманий у деталях і логічно обґрунтований експеримент заслуговує на окрему увагу. Він складається з двох частин − тлумачення інформантами слів художніх та науково-популярних текстів (лінгвістичного й логічного аналізу засобів і структури тлумачень) і переказу текстів з відповідним аналізом цих переказів. Така структура експерименту дала змогу дослідити мовну особистість на трьох рівнях: адекватної передачі змісту, правильності побудови висловлення, стилістичної виразності, а також на рівні інтерпретації категорій тексту(автор, текстовий простір, час, герой, підтекст, тональність, зміна типів мовлення). Аналізуючи перекази українською мовою, зокрема українцями з рідною мовою російською, Н.П.Шумарова відзначає, що при відтворенні українського тексту його семантична картина адекватна ядру змісту: «в цілому вона є зрозумілою», а тому комунікативний конфлікт зміщується у сферу навичок, пов'язаних з вибором слова як форми відтворення змісту та граматико-категоріальним оформленням висловлення.
Дослідження засвідчило, що асиметричний білінгвізм стосовно україномовних і російськомовних респондентів має неоднаковий діапазон впливу. У російськомовних асиметрія може фіксуватися і на рівні власне знань, і, що зустрічається найчастіше, на рівні навичок, проте в будь-якому разі вона розпочинається на етапі внутрішнього мовлення (с. 229). Розв'язуючи комплекс складних, не розроблених вітчизняною наукою питань, які потребують подальшого наукового аналізу, монографія Н.П.Шумарової відкриває нові напрями соціолінгвістичних досліджень та започатковує в українському мовознавстві традицію широкого факторного аналізу соціолінгвістичних даних, розвиток теорії мовної (і комунікативної) компетенції, вивчення мовної особистості і мовної свідомості (Т.Радзієвська).
Рецензія на підручник: Кочергам М.П. Загальне мовознавство: підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих закладів освіти України − К., 1999. − 288 с. // Мовознавство. – 2000. - №2-3. – С.77-79.
У практиці викладання нормативного університетського курсу "Загальне мовознавство" склалася, на наш погляд, парадоксальна ситуація: при наявності значної кількості науково-методичної літератури, виданої у різний час у колишньому СРСР та в Україні, існує нагальна потреба у підручнику нового типу, зорієнтованому на сучасний рівень розвитку науки про мову. На нашу думку, усталена трьохаспектна структура цього курсу (історія лінгвістичної думки, теорія мовознавства, методи лінгвістичного аналізу), яка виправдала себе, повинна бути наскрізь пройнята сучасним функціонально-комунікативним баченням природи мови, розумінням її сутності як "оселі людського духу" (М.Гайдеггер), а також максимально коректно доповнена новими розділами, в яких знайшли б своє втілення найважливіші, усталені поняття психо- та етнолінгвістики, теорії мовленнєвої діяльності, когнітивної лінгвістики, філософії мови та інших сучасних напрямів мовознавства. Однак створення такого підручника в умовах відсутності (близько десяти років!) нової програми згаданого нормативного курсу є завданням складним і навіть ризикованим, оскільки може виявитися, що він повною мірою не відповідатиме вимогам і змісту цієї давно очікуваної програми. Незважаючи на це, новий підручник, який написав відомий український мовознавець, досвідчений викладач, завідувач кафедри загального та українського мовознавства Київського державного лінгвістичного університету проф. М.П.Кочерган, побачив світ і почав своє, уже незалежне від автора, життя. Спробуємо поглянути на підручник із окреслених вище позицій (зауважимо, що це лише один із можливих підходів).
Уже перше, досить побіжне, знайомство зі структурою підручника свідчить про те, що його автор віддає перевагу традиційній побудові згаданого нормативного курсу: як і у практично кожному з існуючих посібників, присвячених теорії мовознавства, у ньому наявні звичні й давно усталені розділи: "Знакова природа мови", "Мова і мислення", "Мова і мовлення", "Системно-структурна організація мови", "Мова та історія". В їх межах М.П.Кочерган розглядає проблеми, логіка і порядок розв'язання яких також є певною мірою усталеними. Якщо ж мати на увазі, що в рецензованому підручнику відсутні нові розділи (порівняно з іншими підручниками), то враження традиційності посилюється. Але глибше знайомство з його змістом, способами подачі теоретичного й ілюстративного матеріалу (із значної кількості мов різних сімей), логікою викладу та іншими складовими праці науково-методичного характеру засвідчує, що перед нами підручник, який суттєво відрізняється від уже існуючих. На нашу думку, відмінності стосуються не стільки структури посібника, скільки специфіки розгляду і презентації найважливіших, достатньо апробованих практикою викладання, проблем теоретичного мовознавства, тобто лінгводидактики.
Найпомітнішою особливістю рецензованого підручника є відхід його автора від сухого академізму, який з невідомих причин вважається ознакою "науковості", чітка зорієнтованість на конкретну студентську аудиторію з певною сукупністю знань про сутність, організацію, функціонування та розвиток мови. Згадана зорієнтованість стала основним стрижнем структурної організації матеріалу, виявляючись у наявності добре виписаних "місточків" між темами, у способах аргументації, продуманій систематизації й класифікації у вигляді схем, доборі літератури, для зручності класифікованої на основну (із зазначенням сторінок) і додаткову, вивіреності вживаних термінів. Але найголовнішим результатом прекрасного знання автором студентської аудиторії, на нашу думку, є те, що в новому підручнику (порівняно з існуючими) суттєво розширені розділи, присвячені аншіізові основних та проміжних рівнів мови. Така увага до рівневої організації об'єкта дослідження слугуватиме реальному зміцненню міжпредметних зв'язків з іншими лінгвістичними дисциплінами, підвищенню рівня знань з граматики, лексики, фонетики, отриманих прд вивченні конкретних мов. Аналіз рівнів здійснюється з акцентом на визначення їх основних одиниць, специфіки системної організації та функціонування, а також з максимальним наближенням до відповідних тем пропедевтичного нормативного курсу "Вступ до мовознавства". Усе це дозволяє говорити про методичну цілісність і наступність у викладанні теоретичних проблем мовознавства.
Урахування положень функціональної лінгвістики при розгляді більшості проблем (попри відсутність спеціального розділу, присвяченого функціонально-комунікативним аспектам мовознавства) − ще одна помітна риса рецензованого підручника. Саме цим значною мірою пояснюємо залучення автором до розгляду "вічних" проблем мовознавства таких відносно нових понять, які, зрештою, вже зарекомендували себе в лінгвістиці, як-от: приховані категорії (с. 97-98), прагматичний синтаксис (с. 108-109), пропозиція, глибинна та поверхнева структури висловлення (с. 113-116) та ін. Не уникає автор обговорення досить "дратівливих" проблем соціолінгвістики, зокрема тих, що стосуються мовної ситуації в сучасній Україні (розділ "Мова і суспільство"). При цьому, звертаючись до низки складних і дискусійних проблем загального мовознавства, М.П.Кочерган актуалізує зіткнення думок відомих теоретиків мови, серед яких помітне місце посідають вітчизняні вчені, насамперед, О.О.Потебня, А.О.Білецький, Л.А.Булаховський, О.С.Мельничук. 1.1.Ковалик та ін. В живому діалозі, у порівнянні ідей, у дискусії не губиться і голос автора підручника.
Говорячи про структуру нової науково-методичної праці, необхідно відзначити глибоко опрацьований розділ "Методи дослідження мови". У ньому з позицій сучасної лінгвістики розкрита сутність і запропонована чітка класифікація низки найважливіших традиційних і сучасних методів лінгвістичного аналізу, інформацію про які до цього часу викладачі шукали у найрізноманітніших спеціальних виданнях. Класифікація ж методів, запропонована, фактично, в єдиному з існуючих підручників, є неповною і − з погляду лінгвістики кінця XX ст. − досить застарілою. Разом з тим згаданий розділ у методичному аспекті значно виграв би, якби автор чіткіше диференціював поняття методу, методики і прийому аналізу, одночасно показавши співвідношення між ними.
У цілому високо оцінюючи структуру підручника, осмислення і майстерність презентації матеріалу високого рівня − абстракції, слід зауважити, що не з усіма висловленими автором положеннями можна погодитись та методично їх обгрунтувати в студентській аудиторії.
Зупинимося на кількох найочевидніших.
Розглядаючи проблему "Знаковість і одиниці мови", автор твердить, що "речення не є знаком, оскільки складається зі знаків і належить до рівня структур" (с. 31). З цим важко погодитися, оскільки речення є знаком ситуації, про що, зрештою, згадується нижче. Крім того, автор не роз'яснює поняття "рівень структур" і його співвідношення з іншим значенням терміна "рівень" як "підсистема в загальній системі мови". Аргумент на користь того, що в межах "класичних" знаків на зразок слова "у висловлюванні не може бути асиметричності плану вираження і плану змісту" (с. 31), також є непереконливим, оскільки у межах вторинних комунікативних актів (натяк, іронія, сарказм тощо) висловленням згадана асиметрія притаманна.
Автори практично всіх чинних підручників із загального мовознавства критикують теорію ізоморфізму рівнів мови, запропоновану свого часу Є.Куриловичем. Не уникнув цього і М.П.Кочерган, вважаючи, як і В.І.Кодухов та С.В.Семчинський, що висловлена ідея не пояснює всієї складності мовної структури, а зводить її до найпростіших структур з площинною будовою (с. 71). Це далеко не так, оскільки згадана теорія є лише складником інтерпретації системно-структурної організації мови одного з найвидатніших лінгвістів XX століття. У тексті підручника серед найважливіших лексико-семантичних угруповань (категорій, парадигм) слів, поряд з лексико-семантичними полями (ЛСП) та лексико-семантичними групами (ЛСГ), чомусь не згадані такі загальновизнані парадигматичні класи, як тематичні групи слів (ТГ), а також обґрунтовані в багатьох дослідженнях ситуативно-тематичні групи (СТГ) та функціонально-ономасіологічні групи (ФОГ).
На жаль, не знайшлося місця і для бодай короткого пояснення найважливіших понять психолінгвістики та теорії мовленнєвої діяльності. Останні були б, гадаємо, доречними в межах розділу "Мова і мовлення".
Сказане слід розглядати лише як побажання авторові вкрай потрібного всім українським філологам підручника, на якого (а ми в цьому переконані) чекає довге життя поряд з найкращими науково-методичними працями. Не виключена можливість перевидання підручника в майбутньому. А тому з метою створення повного комплексу посібників із загального мовознавства, об'єднаних єдиною авторською концепцією і написаних з єдиних методологічних і методичних позицій, М.П.Кочергану варто було б подумати над написанням підручника з "Історії лінгвістичних учень", якого так бракує студентам-філологам України (Ф. Бацевич).
Завдання 11. Ознайомтеся з наведеною мовою оригіналу "Пам'яткою учаснику диспуту", перекладіть її українською мовою та обґрунтуйте кожну позицію.
Памятка участнику диспута
1. Прежде чем спорить, подумайте, о чем будете говорить.
2. Спорьте честно и искренне, не искажайте мыслей и слов оппонентов.
3. Начиная спорить, ясно и четко сформулируйте положення, которые будете защищать, доказывать. Эти тезисы должны оставаться неизменными на протяжении всего спора.
4. Помните, что лучшим доказательством или способом опровержения являются точные и бесспорные факти.
5. Доказывая и опровергая, излагайте свои мысли ясно, просто, отчетливо, точно, корректно. Старайтесь говорить своими словами.
6. Если доказана ошибочность вашего мнения, имейте мужество признать правоту своего "противника", оппонента.
7. Заканчивая выступление, подведите итог, сформулируйте выводы. (В. Лисовский)
Завдання 12. Розробіть, зорово спираючись на опрацьований алгоритмічний припис, модель уявної дискусії навколо тези Цицерона "Ніколи не слід заперечувати очевидне", спрогнозувавши можливі точки зору.
Завдання 13. Прокоментуйте в ракурсі причин і наслідків наукової дискусії, диспуту, полеміки відому сентенцію французького філософа, математика і фізика Р.Декарта: "Точно використовуйте слово, і ви позбавите світ від половини непорозумінь".