на тему Розвиток творчих здібностей засобами хореографічного навчання Зміст Вступ

Работа добавлена на сайт samzan.net:

Курсова робота на тему

«Розвиток творчих здібностей засобами хореографічного навчання»

Зміст

Вступ………………………………………………………………………….3

Розділ І. Теоретичні основи розвитку творчих здібностей……………..6

1.  Поняття творчих здібностей у педагогіці…………………………..6
   1.  Фактори розвитку творчих здібностей…………………………….14

Розділ ІІ. Зміст, форми і методи формування та розвитку творчих здібностей засобами хореографії. ………………………………………..19

2.1. Хореографічна культура як соціокультурний чинник творчої діяльності і розвитку особистості дитини……………………………….19

2.2. Шляхи розвитку творчих здібностей у процесі хореографічного навчання……………………………………………………………………..23

Висновки……………………………………………………………………..32

Література…………………………………………………………………….34

Вступ

Проблема розвитку творчих здібностей особистості є однією з центральних в педагогіці, оскільки прогрес суспільства – це шлях постійної творчості, долання стереотипів і вироблення нових, нестандартних, часто несподіваних ідей, оригінальних підходів і шляхів до їх втілення. Одним з головних педагогічних завдань при цьому є виховання людини, здатної акумулювати і творчо переосмислювати набутий досвід, досягнення людства в науці, культурі, мистецтві, розвивати технології. Це завдання відображене в Національній доктрині розвитку освіти в України, у якій підкреслюється необхідність застосовувати нові педагогічні технології особистісно зорієнтованого виховання для формування творчих здібностей учнів.

Практично, будь-яке педагогічне дослідження певною мірою торкається розвитку творчих здібностей і виховання творчої особистості, оскільки педагогічний процес є творчим за своєю сутністю, включаючи творчість учня, вчителя, вихователя, батьків, організаторів дозвілля, керівників самодіяльних гуртків і об'єднань. Значна кількість наукових праць вітчизняних і зарубіжних авторів присвячена дослідженню творчого процесу (В.Андрєєв, Т.Громов, В.Моляко, В.Николко та ін.), загальних проблем розвитку творчих здібностей та вихованню творчої особистості в різних видах діяльності (Д.Богоявленська, Г.Костюк, Б.Теплов, С.Рубінштейн, К.Платонов та ін.). Аналіз наукової літератури переконує, що ця проблематика є багатоаспектною і вимагає міждисциплінарного дослідження.

У педагогічній науці відомі різні підходи до розвитку творчих здібностей у процесі вивчення різних дисциплін, позакласної, гурткової роботи, зокрема засобами різних видів мистецтва: літератури, музики, образотворчого мистецтва, хореографії. Незважаючи на те, що останнім часом з'явилося багато ґрунтовних вітчизняних праць з окресленої проблематики: організації творчої діяльності учнів у позашкільному закладі (О.Рассказова), розвитку творчої активності молодших школярів засобами музичної ритміки (Н.Георгян), організації художньо-естетичного виховання (М.Лещенко, Л.Масол), різних аспектів підготовки майбутніх учителів, їх педагогічної майстерності, естетичної культури (Л.Зімакова, І. Зайцева; Л. Лимаренко) і т.д., – тема, обрана для даної курсової роботи, вимагає ґрунтовного аналізу. З одного боку, як переконує практика, більшість дитячих хореографічних гуртків і колективів зорієнтовані переважно на виконання, в той час як творчо-пізнавальна робота, її роль в розвитку самостійності й ініціативи, в духовно-творчому зростанні, самовираженні дітей все ще лишаються недостатньо дослідженими.

Усе це зумовлює актуальність теми даної курсової роботи – «Розвиток творчих здібностей засобами хореографічного навчання».

Мета роботи – дослідити особливості та шляхи розвитку творчих здібностей у процесі навчання хореографії.

Така мета роботи ставить перед нами необхідність розв’язання наступних завдань:

1.  Розкрити зміст понять «здібності» та «творчі здібності» у сучасній психології та педагогіці.
2.  Розглянути основні умови розвитку творчих здібностей особистості.
3.  Проаналізувати  роль хореографічного мистецтва у творчому розвитку особистості.
4.  Зробити висновок щодо специфіки розвитку творчих здібностей засобами хореографічного навчання.

Об’єктом дослідження виступає педагогічний процес розвитку творчих здібностей засобами хореографічного мистецтва.

Предметом дослідження є вплив навчання хореографії на розвиток творчих здібностей особистості.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

Розділ І. Теоретичні основи розвитку творчих здібностей.

1.  Поняття творчих здібностей у педагогіці.

Коли ми намагаємося зрозуміти і пояснити, чому діти, поставлені в однакові умови, досягають різних успіхів, ми звертаємося до поняття здібності. Цей термін, не дивлячись на його давнє і широке вживання в психології і педагогіці, наявність в літературі багатьох його визначень, неоднозначний. Якщо підсумувати його дефініції і спробувати їх представити в компактній класифікації, то вона виглядатиме таким чином:

1.Здібності – властивості душі людини, що розуміються як сукупність різноманітних психічних процесів і станів. Це найбільш широке і найстаріше з наявних визначень здібностей.

2.Здібності є високим рівнем розвитку загальних і спеціальних знань, умінь і навичок, що забезпечують успішне виконання людиною різних видів діяльності. Дане визначення з'явилося і було прийняте в 18 – 19 століттях, частково є вживаним і в даний час.

3.Здібності – це те, що не зводитися до знань, умінь і навичок, але пояснює (забезпечує) їх швидке придбання, закріплення і ефективне використання на практиці. Це визначення найбільш поширене зараз. І в той же час є найбільш вузьким і найбільш точними зі всіх визначень.

Значний вклад в розробку загальної теорії здібностей вніс Б. М. Теплов. Він і запропонував останнє визначення здібностей. Якщо уточнити його, користуючись посиланнями на роботи Б. М. Теплова, то в понятті «здібності», на його думці, уміщено три ідеї. «По-перше, під здібностями розуміються індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої. По-друге, здібностями називають не будь-які взагалі індивідуальні особливості, а лише такі, які мають відношення до успішності виконання якої-небудь діяльності або багатьох діяльностей. По-третє, поняття «здібність» не зводиться до тих знань, навичок або умінь, які вже вироблені в даної людини» [13, 7].

Здібності, вважав Б. М. Теплов, не можуть існувати інакше, як в постійному процесі розвитку. Здібність, яка не розвивається, якій на практиці людина перестає користуватися, з часом втрачається. Лише завдяки постійним вправам, пов'язаним з систематичними заняттями такими складними видами людської діяльності, як музика, технічна і художня творчість і т. п., ми підтримуємо у собі і розвиваємо далі відповідні здібності.

Успішність виконання будь-якої діяльності залежить не від якої-небудь однієї, а від поєднання різних здібностей, причому це поєднання, що дає один і той же результат, може бути забезпечене різними способами. За відсутності необхідних завдатків до розвитку одних здібностей їх дефіцит може бути заповнений за рахунок сильнішого розвитку інших.

Людина – це багатогранна особистість, яка володіє певним набором різних здібностей, залежно від індивідуально-психологічних особливостей, які можна класифікувати таким чином. У першу чергу необхідно розрізняти природні здібності і специфічні людські здібності, що мають суспільно-історичне походження.

Багато природних здібностей є спільним у людини і у тварин, особливо вищих, наприклад – мавп. Такими елементарними здібностями є сприйняття, пам'ять, мислення, здібність до елементарних комунікацій на рівні експресії. Ці здібності безпосередньо пов'язані з природженими завдатками і формуються на їх основі за наявності елементарного життєвого досвіду через механізми навчання типу умовно-рефлекторних зв'язків, оперантного обумовлення, імпринтінгу і ряду інших. У людини, окрім біологічно обумовлених, є здібності, що забезпечують її життя і розвиток у соціальній сфері. Це загальні і спеціальні вищі інтелектуальні здібності, засновані на використанні мовою і логікою, теоретичні і практичні, учбові і творчі, наочні і міжособистісні.

Загальні здібності включають ті, якими визначаються успіхи людини в різних видах діяльності. До них, наприклад, відносяться розумові здібності, розвинена пам'ять, досконала мова і ряд інших. Спеціальні здібності визначають успіхи людини в специфічних видах діяльності, для здійснення яких необхідні завдатки особливого роду і їх розвиток. До таких здібностей можна віднести музичні, математичні, лінгвістичні, творчі і ряд інших. Наявність у людини загальних здібностей не виключає розвиток спеціальних і навпаки. Нерідко загальні і спеціальні здібності співіснують, взаємно доповнюючи і збагачуючи один одного [21, 19].

Теоретичні і практичні здібності відрізняються тим, що перші зумовлюють схильність людини до абстрактно-теоретичних роздумів, а другі – до конкретних, практичних дій. Такі здібності на відміну від загальних і спеціальних, навпаки, частіше не поєднуються одна з одною, разом зустрічаючись лише у обдарованих, різносторонньо талановитих людей.

Здібності до спілкування, взаємодії з людьми, а також наочно - діяльнісні, або наочно-пізнавальні, здібності – найбільшою мірою соціально обумовлені. Як приклади можна привести мову людини як засіб спілкування (мова в її комунікативній функції), здібності міжособистісного сприйняття людей, здатність соціально-психологічної адаптації до різних ситуацій, здатність входити в контакт з різними людьми, робити на них вплив та інші.

Учбові і творчі здібності відрізняються одна від одної тим, що перші визначають успішність навчання і виховання, засвоєння людиною знань, умінь і навичок, формування якостей особистості, тоді як другі – створення предметів матеріальної і духовної культури, виробництво нових ідей, відкриттів і винаходів, словом – індивідуальна творчість в різних областях людської діяльності.

Таким чином, не окремі здібності безпосередньо визначають успішність виконання якої-небудь діяльності, а лише їх вдале поєднання, саме таке, яке для даної діяльності необхідне. Практично немає такої діяльності, успіх якої визначався б лише однією здібністю. З іншого боку, відносна слабкість якої-небудь здібності не унеможливлює виконання тієї діяльності, з якою вона пов'язана, оскільки відсутня здібність може бути компенсована іншими, що входять в комплекс, що забезпечує дану діяльність.

Здібності не лише спільно визначають успішність діяльності, але і взаємодіють одна з одною, роблячи вплив одна на одну.

Аналіз проблеми розвитку творчих здібностей багато в чому буде визначатися тим змістом, який ми вкладатимемо в це поняття. Дуже часто в буденній свідомості творчі здібності ототожнюються із здібностями до різних видів художньої діяльності, з умінням красиво малювати, вигадувати вірші, писати музику і тому подібне. Що таке творчі здібності насправді?

Очевидно, що поняття, що розглядається нами, тісним чином пов'язане з поняттям "творчість", "творча діяльність". Під творчою діяльністю ми розуміємо таку діяльність людини, в результаті якої створюється щось нове, – будь це предмет зовнішнього світу або побудова мислення, що приводить до нових знань про світ, або відчуття, що відображає нове відношення до дійсності [9, 16].

Якщо уважно розглянути поведінку людини, її діяльність в будь-якій області, то можна виділити два основні види вчинків. Одні дії людини можна назвати відтворюючими або репродуктивними. Такий вид діяльності тісно пов'язаний з нашою пам'яттю і його суть полягає в тому, що людина відтворює або повторює вже раніше створені і вироблені прийоми поведінки і дії.

Окрім репродуктивної діяльності в поведінці людини присутня творча діяльність, результатом якої є не відтворення вражень або дій, що були в її досвіді, а створення нових образів або дій. В основі цього виду діяльності лежать творчі здібності.

Таким чином, в найзагальнішому вигляді визначення творчих здібностей виглядає таким чином. Творчі здібності – це індивідуальні особливості, якості людини, які визначають успішність виконання нею творчої діяльності різного роду.

Оскільки елемент творчості може бути присутнім у будь-якому виді людської діяльності, то справедливо говорити не лише про художні творчі здібності, але і про технічні творчі здібності, про математичні творчі здібності, і так далі.

Творчі здібності є сплавом багатьох якостей. І питання про компоненти творчого потенціалу людини залишається до цих пір відкритим, хоча зараз існує декілька гіпотез, що стосуються цієї проблеми. Багато психологів зв'язують здібності до творчої діяльності, перш за все з особливостями мислення. Зокрема, відомий американський психолог Гілфорд, що займався проблемами людського інтелекту, встановив, що творчим особистостям властиве так зване дивергентне мислення [9, 34]. Люди, що володіють таким типом мислення, при вирішенні якої-небудь проблеми не концентрують всі свої зусилля на знаходженні єдино правильного рішення, а починають шукати рішення по всіх можливих напрямах з тим, щоб розглянути якомога більше варіантів. Такі люди схильні утворювати нові комбінації з елементів, які більшість людей знають і використовують лише певним чином, або формувати зв'язки між двома елементами, що не мають на перший погляд нічого спільного. Дивергентний спосіб мислення лежить в основі творчого мислення, яке характеризується наступними основними особливостями:

1. Швидкість – здатність висловлювати максимальну кількість ідей (в даному випадку важлива не їх якість, а їх кількість).

2. Гнучкість – здатність висловлювати широке різноманіття ідей.

3. Оригінальність – здатність породжувати нові нестандартні ідеї (це може виявлятися у відповідях, рішеннях, неспівпадаючих із загально-прийнятими).

4. Закінченість – здатність удосконалювати свій "продукт" або надавати йому закінченого вигляду.

Відомий дослідник проблеми творчості А.Н. Лук, спираючись на біографії видатних учених, винахідників, художників і музикантів виділяє наступні творчі здібності [21, 40]:

1. Здатність бачити проблему там, де її не бачать інші.

2. Здатність згортати розумові операції, замінюючи декілька понять одним і використовуючи усе більш ємкі в інформаційному відношенні символи.

3. Здатність застосувати навички, придбані при вирішенні однієї задачі для вирішення іншої.

4. Здатність сприймати дійсність цілком, не дробивши її на частини.

5. Здатність легко асоціювати віддалені поняття.

6. Здатність пам'яті видавати потрібну інформацію в потрібну хвилину.

7. Гнучкість мислення.

8. Здатність вибирати одну з альтернатив вирішення проблеми до її перевірки.

9. Здатність включати знов сприйняті відомості у вже наявні системи знань.

10. Здатність бачити речі такими, які вони є, виділити спостережуване з того, що привноситься інтерпретацією.

11. Легкість генерування ідей.

12. Творча уява.

13. Здатність доопрацювання деталей, до вдосконалення первинного задуму.

Кандидати психологічних наук В.Т. Кудрявцев и В. Синельников, ґрунтуючись на широкому історико-культурному матеріалі (історія філософії, соціальних наук, мистецтва, окремих сфер практики) виділили наступні універсальні креативні здібності, що склалися в процесі людської історії [16, 185].

1. Релізм уяви – образне схоплювання деякої істотної, загальної тенденції або закономірності розвитку цілісного об'єкту, до того, як людина отримає про неї чітке поняття і може вписати її в систему строгих логічних категорій.

2. Уміння бачити ціле раніше частин.

3. Надситуативно – перетворюючий характер творчих рішень – здатність при вирішенні проблеми не просто вибирати з нав'язаних ззовні альтернатив, а самостійно створювати альтернативу.

4. Експериментування – здатність свідомо і цілеспрямовано створювати умови, в яких предмети найбільш опукло виявляють свою приховану в звичайних ситуаціях суть, а також здатність прослідити і проаналізувати особливості "поведінки" предметів в цих умовах.

Учені і педагоги, що займаються розробкою програм і методик творчого виховання на базі ТВВЗ (теорія вирішення винахідницьких завдань) і АВВЗ (алгоритм вирішення винахідницьких завдань) вважають, що один з компонентів творчого потенціалу людини складають наступні здібності [21, 63]:

1. Здатність ризикувати.

2. Дивергентне мислення.

3. Гнучкість в мисленні і діях.

4. Швидкість мислення.

5. Здатність висловлювати оригінальні ідеї і винаходити нові.

6. Багата уява.

7. Сприйняття неоднозначності речей і явищ.

8. Високі естетичні цінності.

9. Розвинена інтуїція.

Аналізуючи представлені вище точки зору з питання про складові творчих здібностей можна зробити висновок, що не дивлячись на відмінність підходів до їх визначення, дослідники одностайно виділяють творчу уяву і якість творчого мислення як обов'язкові компоненти творчих здібностей.

1.  
   Фактори розвитку творчих здібностей.

У будь-якій дитині, як було сказано вище, від народження закладений творчий початок, який протягом життя зазнає безліч змін залежно від тієї життєвої ситуації, в якій вона знаходиться: або затухає, або навпаки – розвивається. І у зв'язку з цим, перед батьками і дорослими, які оточують дитину встає завдання не нашкодити, не «вбити» в дитині цей творчий початок, а навпаки направити його в потрібне русло. Для цього потрібно всіляко сприяти розвитку творчих здібностей – а це довгий і складний шлях.

Одним з найважливіших чинників творчого розвитку дітей є створення умов, сприяючих формуванню їх творчих здібностей. На основі аналізу робіт з цього питання ми виділили шість основних умов успішного розвитку творчих здібностей дітей [3; 9; 13].

Першим кроком до успішного розвитку творчих здібностей є ранній фізичний розвиток маляти: раннє плавання, гімнастика, раннє повзання і ходіння. Потім раннє читання, рахунок, раннє знайомство з різними інструментами і матеріалами.

Другою важливою умовою розвитку творчих здібностей дитини є створення обстановки, що випереджає розвиток дітей. Необхідно, наскільки це можливо заздалегідь оточити дитину таким середовищем і такою системою стосунків, які стимулювали б її найрізноманітнішу творчу діяльність і поволі розвивали б в ній саме те, що у відповідний момент здатне найефективніше розвиватися. Наприклад, ще задовго до навчання читанню однорічній дитині можна купити кубики з буквами, повісити азбуку на стіні і під час ігор називати дитині букви. Це сприяє ранньому оволодінню читанням.

Третя, надзвичайно важлива, умова ефективного розвитку творчих здібностей витікає з самого характеру творчого процесу, який вимагає максимальної напруги сил. Річ у тому, що здібності розвиваються тим успішніше, чим частіше в своїй діяльності людина добирається "до стелі" своїх можливостей і поступово піднімає цю стелю все вище і вище. Така умова максимальної напруги сил найлегше досягається, коли дитина вже повзає, але ще не уміє говорити. Процес пізнання світу в цей час йде дуже інтенсивно, але скористатися досвідом дорослих маля не може, оскільки пояснити такому маленькому ще нічого не можна. Тому в цей період дитина вимушена більше, ніж будь-коли, займатися творчістю, вирішувати безліч абсолютно нових для неї завдань самостійно і без попереднього навчання (якщо, зрозуміло, дорослі дозволяють їй це робити, вони вирішують їх за неї).

Четверта умова успішного розвитку творчих здібностей полягає в наданні дитині великої свободи у виборі діяльності, у чергування справ, у тривалості занять однією якою-небудь справою, у виборі способів і так далі. Тоді бажання дитини, її інтерес, емоційний підйом послужать надійною, гарантією того, що вже більша напруга розуму не приведе до перевтоми, і піде дитині на користь.

Але надання дитині такої свободи не виключає, а, навпаки, передбачає ненав'язливу, розумну, доброзичливу допомогу дорослих – це і є п'ята умова успішного розвитку творчих здібностей. Найголовніше тут – не перетворювати свободу на вседозволеність, а допомогу на підказку. На жаль, підказка – поширений серед батьків спосіб "допомоги" дітям, але вона лише шкодить справі. Не можна робити що-небудь за дитину, якщо вона може зробити сама. Не можна думати за неї, коли вона сама може додуматися.

Давно відомо, що для творчості необхідна комфортна психологічна обстановка і наявність вільного часу, тому шоста умова успішного розвитку творчих здібностей – тепла доброзичлива атмосфера в сім'ї і дитячому колективі. Дорослі повинні створити безпечну психологічну базу для повернення дитини з творчого пошуку і власних відкриттів [3, 80]. Важливо постійно стимулювати дитину до творчості, проявляти співчуття до її невдач, терпляче відноситися навіть до дивних ідей невластивих реальному життю. Потрібно виключити з ужитку зауваження і засудження.

Але створення сприятливих умов недостатньо для виховання дитини з високим творчим потенціалом, хоча деякі західні психологи і зараз вважають, що творчість від початку властива дитині і, що треба лише не заважати їй вільно самовиражатися. Але практика показує, що такого невтручання замало: не всі діти можуть відкрити дорогу до творення, і надовго зберегти творчу активність. Виявляється (і педагогічна практика доводить це), якщо підібрати відповідні методи навчання, то навіть дошкільники, не втрачаючи своєрідності творчості, створюють твори більш високого рівня, ніж їх ненавчені однолітки, що самовиражаються. Не випадково зараз такі популярні дитячі гуртки і студії, музичні школи і школи мистецтв. Звичайно, ведеться ще багато суперечок про те, чому ж і як учити дітей, але той факт, що учити треба, не викликає сумнівів.

Виховання творчих здібностей дітей буде ефективним лише в тому випадку, якщо воно буде цілеспрямованим процесом, в ході якого вирішується ряд часткових педагогічних завдань, направлених на досягнення кінцевої мети [13, 55].

У процесі розвитку творчих здібностей можна виділити ряд етапів. На одних з них відбувається підготовка анатомо-фізіологічної основи, на інших йде становлення завдатків небіологічного плану, на третіх складаються і досягають відповідного рівня дані здібності. Первинний етап в розвитку творчих здібностей пов'язаний з дозріванням необхідних для них органічних структур або з формуванням на їх основі функціональних органів. Він зазвичай відноситься до дошкільного дитинства. Спочатку розвитку цих здібностей допомагають різного роду ігри дітей, оскільки ігрова діяльність в дошкільному віці є провідною. Дитячі ігри дають первинний поштовх розвитку творчості, в основі якого лежать творчі здібності.

Багатоплановість і різноманітність видів діяльності, в які включається дитина, виступає як одна з найважливіших умов комплексного і різностороннього розвитку її здібностей. У зв'язку з цим з'являються і нові вимоги, які пред'являються до діяльності, що розвиває творчі здібності дитини. Ці вимоги наступні: творчий характер діяльності, оптимальний рівень її важкості для її виконавця, належна мотивація і забезпечення позитивного емоційного настрою в ході і після закінчення виконання діяльності.

Якщо діяльність дитини носить творчий, не рутинний характер, то вона постійно змушує її думати і сама по собі стає досить привабливою справою як засіб перевірки і розвитку здібностей. Така діяльність завжди пов'язана із створенням чогось нового, відкриттям для себе нового знання, виявлення в самому собі нових можливостей. Це само по собі стає дієвою стимул-реакцією до занять нею, до докладання необхідних зусиль, направлених на подолання виникаючих труднощів. Така діяльність укріплює позитивну самооцінку, підвищує рівень домагань, породжує в собі упевненість і відчуття задоволеності від досягнутих успіхів.

Якщо виконувана діяльність знаходиться в зоні оптимальної трудності, тобто на межі можливостей дитини, то вона веде за собою розвиток її здібностей, реалізовуючи те, що Л. С. Виготський називав зоною потенційного розвитку [2, 112]. Діяльність, що не знаходиться в межах цієї зони, набагато у меншій мірі веде за собою розвиток здібностей. Якщо вона дуже проста, то забезпечує лише реалізацію вже наявних здібностей; якщо ж вона надмірно складна, то стає нездійсненною і, отже, також не приводить до формування нових умінь і навичок.

Підтримка інтересу до діяльності через стимулюючу мотивацію означає перетворення мети відповідної діяльності на актуальну потребу дитини.

Творчі здібності – це культурно і соціально обумовлені здібності. Умовами і передумовами розвитку цих здібностей є наступні обставини життя:

1. Наявність суспільства, соціально-культурного середовища, створеного працею багатьох поколінь. Це середовище штучне, включає безліч предметів матеріальної і духовної культури, що забезпечують існування дитини і задоволення її потреб.

2.Відсутність природних завдатків до даної діяльності і необхідність навчання цьому з дитинства.

3. Необхідність участі в різних складних і високоорганізованих видах людської діяльності.

4. Наявність з народження довкола дитини освічених і цивілізованих людей, які вже володіють необхідними їй здібностями і в змозі передати їй потрібні знання, уміння і навички, маючи в своєму розпорядженні при цьому відповідні засоби навчання і виховання.

5. Відсутність з народження жорстких запрограмованих структур поведінки типа природжених інстинктів, незрілість відповідних мозкових структур, що забезпечують функціонування психіки, і можливість їх формування під впливом навчання і виховання.

Кожна з названих обставин є необхідною для розвитку творчих здібностей і цілеспрямоване використання їх в різних видах діяльності.

Розділ ІІ. Зміст, форми і методи формування та розвитку творчих здібностей засобами хореографії.

2.1. Хореографічна культура як соціокультурний чинник творчої діяльності і розвитку особистості дитини.

Вияв творчої активності дитини, збагачення її духовного життя невід’ємні від освоєння нею мистецтва. Сприймання художніх творів сприяє розвитку дитини, формує у неї сенсорну культуру, дає нову специфічну інформацію, пробуджує естетичне почуття краси. Концепція виховання через мистецтво не обмежується ознайомленням дітей з його творами, їх сприйманням, а передусім пропагує активне включення дітей у художню діяльність. Хореографічне мистецтво займає в реалізації такого підходу чільне місце. Воно через хореографічні вправи, дії розвиває пластику рухів, чуття гармонії, образне сприймання музики, дарує переживання радості вільного володіння моторикою власного тіла [18, 15].

Між тим, специфіка розвиваючого впливу хореографічного мистецтва на особистість недостатньо вивчена. Зокрема, відсутні теоретичні розробки навчальної роботи саме з дітьми різного віку на заняттях з хореографії. Не розглядаються питання, чому дитина фактично повторює ті самі вправи, що й дорослий? Наскільки вони відповідають фізичному і фізіологічному розвитку дітей? До того ж порівняно з літературною, музичною та іншими видами обдарованості хореографічна майже зовсім не досліджувалась, особливо в психологічному плані.

Для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку форми хореографічної діяльності – танці, марширування, уроки ритміки, фізичні спортивні вправи – відповідають їхній природній потребі в русі. Рух стимулює діяльність організму, сприяє напруженню м’язів, активізації всіх органів. Потреба у русі в єдності з потребою нових вражень є провідною в розвитку дітей даного віку. Цей процес відбувається нерівномірно. Кожний його період характеризується вибірковою продуктивністю в напрямках, наприклад: розвитку мовлення, оволодіння уміннями читати, писати тощо. Такі періоди називають сензитивними. Вони визначаються найбільшою продуктивністю розвитку деяких умінь, властивостей і мають тимчасовий перехідний характер. Для становлення сфери рухів, моторики дуже важливим вважається саме вік дошкільника і молодшого школяра. У цей час відбувається становлення дитячого організму, іде інтенсивний розвиток органів руху; прості і складні рухи визначаються невимушеністю. Пізніше моторні уміння розвиваються з утрудненням, потребують від індивіда більше вольових зусиль, напруження для удосконалення.

Першооснову хореографічної обдарованості становлять природні задатки і життєво сформовані здібності – розвиток моторної сфери дитини. В основі моторної сфери знаходиться руховий аналізатор. Він включає рецептори, які розташовані у кістках, м’язах, суглобах і пов’язані з кінестетичними та статичними відчуттями. Кінестетичні – підтримують м’язовий тонус, координацію рухів; статичні – забезпечують рівновагу, статику тіла. Різний їх розвиток позначається на індивідуальних відмінностях виконання дітьми хореографічних вправ: одні з них виявляють у танцях більшу емоційність, другі – чіткість і точність рисунку у виконанні танцювальних фігур, а інші – вносять елементи суб’єктивного характеру, властиві тільки їм. Хореографічна обдарованість, передусім, пов’язана з моторною пам’яттю. Моторна пам’ять – пам’ять на рухи. З її допомогою запам’ятовуються як поодинокі, так і комплексні рухи.

До провідних властивостей хореографічної обдарованості включається і мислення як пізнавальний процес та інтелектуальна активність [20, 33]. Головним відкриттям останнього часу стала наявність безпосереднього зв’язку між рухливістю та інтелектом. Оскільки рухи тіла повністю контролюються мозком, то разом з тілесним розвитком розвивається і мозок, особливо та його частина, яку можна назвати “руховим інтелектом”. У дитини зоровий і слуховий інтелект швидше розвиваються саме тоді, коли вона має можливість доступу до величезного обсягу інформації – її інтелект зростає пропорційно кількості отриманої інформації, більше того, це веде до фізичного росту мозку [3, 49]. Визначаючи типи інтелекту, вчені виділяють руховий інтелект, який дає можливість свідомо, творчо організувати моторну сферу. Мислення, уява і емпатія є інструментами механізму творчості. Ейнштейн вважав, що уява більш важлива за знання, бо знання обмежені. Уява ж охоплює все на світі. Розвитку творчої уяви допомагає фантазія. Вона руйнує стереотипи мислення, підводить до позиції: “А чому б і ні?”.

Уява дітей відрізняється від уяви дорослих: її характеризує легкість створення нових зв’язків, образів. Діти ще не обмежені шаблонами, стандартами, люблять фантазувати. Образи їхньої уяви яскраві, оригінальні. Вони з усього можуть все. Уява дошкільників і дітей молодшого шкільного віку тісно пов’язана з емоційною сферою. Рибо вважав, що всі форми творчої уяви невідривні від переживань. Виготський називав вплив уяви на емоції законом емоційної реальності уяви.

Хореографічна обдарованість пов’язана з особливостями емоційної і вольової сфер дитини. Які ж характерні особливості емоційної сфери і яку роль вони відіграють у хореографічній діяльності? Емоційна чутливість, вразливість – характерні властивості художньо обдарованої людини. У дітей, що займаються хореографією, вона проявляється в реакції на музичні враження, в зацікавленому емоційному ставленні до занять [5]. Емоційний досвід закладається в ранньому віці. Розвиток і осмислення його йде протягом усього життя людини. Кожний вік дитини характеризується відповідними емоційними станами і почуттями і потребує уважного їх вивчення та виховання [6, 46].

Вольову сферу складають вольові дії. Вони починаються з усвідомлення мети. Звичайно, для дітей найбільш стимулюючими є близькі цілі. Їм важко стримувати себе від імпульсивних дій, мобілізувати свою волю для досягнення віддалених цілей. З широкого спектра вольових властивостей на заняттях хореографією дуже важливо виховувати цілеспрямованість, настійність, дисциплінованість, витримку, терпіння, самостійність.

2.2. Шляхи розвитку творчих здібностей у процесі хореографічного навчання.

Серед безлічі форм художнього виховання підростаючого покоління хореографія займає особливе місце. Вона, як жодне інше мистецтво, володіє величезними можливостями для повноцінного естетичного вдосконалення дитяти, для його гармонійного і фізичного розвитку. Це у свою чергу підтверджує, що у дитини гармонійно розвиватимуться творчі здібності, удосконалюючи дитячу творчість. Танець, будучи джерелом естетичних вражень дитини, формує її художнє «я».

Синкретичність танцювального мистецтва має на увазі розвиток відчуття ритму, уміння чути і розуміти музику, погоджувати з нею свої рухи, одночасно розвивати і тренувати м'язову силу корпусу ніг, пластику рук, грацію, виразність і зображальність. Заняття танцем формують не лише правильну поставу, але і прищеплюють основи етикету і грамотної манери поведінки в суспільстві, дають уявлення про акторську майстерність [12, 42]. Останнє ж має на увазі необхідний розвиток творчості, оскільки справжній актор лише той, хто працює творчо і з душею.

Справедливо відзначити, що в багаточисельних гуртках бального, естрадного і народного танців, в даний час, займаються сотні тисяч дітей. Проводяться фестивалі і конкурси, що демонструють достатню кількість добре виучених, хореографічно грамотних дітей. Все більший розвиток отримують хореографічні відділення в школах мистецтв, відкриваються хореографічні школи, причому не лише в крупних містах, але і у великих районних центрах.

Саме по собі, навчання танцям – це складний і творчий процес. Мабуть,  не можна зустріти жодного викладача-хореографа, який не вніс би щось нове до того учбового матеріалу, з яким він працює. Цьому ж він учить і дітей.

Таким чином, процес навчання хореографії «безпосередньо» сприяє розвитку творчих здібностей дітей. Але все-таки, як було вже сказано вище, він є і складним процесом що будує навчання у декілька етапів.

Перший етап – освоєння азів ритміки, азбуки класичного танцю, нескладних елементів історико-побутових і бальних танців, а також народного танцю.

Другий етап – вдосконалення отриманих знань, продовження вивчення класичного екзерсису (як основи правильного фізичного розвитку і ритмічного виховання дитини), освоєння репертуару історико-побутових і масових бальних танців, вивчення і виконання народних танців, знайомство з сучасними танцювальними напрямами. Продовження початої на першому етапі роботи по розвитку акторської майстерності і вихованню здібності до танцювально-музичної імпровізації.

Цим етапом можна завершити так званий всеобуч для деяких категорій дітей. Ті ж з них, які виявили цікавість і здібності до окремих хореографічних жанрів, висловили бажання продовжити свою освіту можуть перейти до третього етапу навчання.

Третій етап передбачає спеціалізовані заняття для дітей, що проявили певні здібності до танцю. Найбільш вірогідною формою занять тут стає студійно-гурткова. Удосконалюючи свої знання у вибраному жанрі, діти активно освоюють репертуар.

Всі педагоги-хореографи в один голос стверджують, що перший етап навчання хореографії повинен протікати в дошкільному віці. Обґрунтовують вони це тим, що по-перше, діти готові вже фізично до занять танцями, а по-друге, даний вік характеризується основами розвитку психічних процесів і по-третє, дошкільний вік – це період, в якому починає розвиватися творча уява. Останнє є найважливішою умовою опанування основ акторської майстерності, яка, у свою чергу, є складовою першого етапу навчання хореографії [17, 76].

В основу першого етапу навчання необхідно покласти ігровий початок. Йдеться про те, щоб зробити гру органічним компонентом заняття. Гра при навчанні танцю не має бути винагородою або відпочинком після нелегкої або нудної роботи, швидше праця виникає на грунті гри, ставати її сенсом і продовженням.

У процесі навчання хореографії відбувається насамперед розвиток хореографічної обдарованості. Це багатогранний процес, що здійснюється на основі природних задатків та умов навчання і виховання, набуття спеціальних умінь. Кожний етап розвитку характеризується новим змістом, формами, структурами, рівнем, складністю рухових дій, їхніх комплексів, систем, образів руху. Хореографічна діяльність є одним з видів художньо-творчої діяльності. Виразні засоби хореографічного мистецтва – це музично-організована, образно-виразна форма рухів. Художній образ у хореографії створюється на основі високого рівня моторної координації, динаміки рухів, їхньої пластичності, гармонічності, диференційованості, ритмічності тощо. У цьому процесі бере участь оптико-кінетична система, що включає міміку, контакт очей, рухи рук, плечей, ніг, пантоміміку тіла в цілому. Людське тіло є вихідним матеріалом виявлення рухів. Проте організм – тіло та індивід – особистість існують не паралельно, і тим більше не протилежно, а в тісному зв’язку. Для артистів балету постановка тіла, вміння прийняти ту чи іншу позу, поставу голови, міміку обличчя і т. п. – результат навчання, кропіткої, щоденної роботи, виконання системи тренувальних вправ. Мета всього цього – оволодіння технологією мистецтва. Тільки на основі цієї підготовчої стадії відбувається творення образів хореографічного мистецтва [1, 139].

Заняття з дітьми включають хореографічні вправи класичного характеру – постава тіла, постава ніг, оволодіння чіткими рухами рук тощо. При вивченні танців діти відпрацьовують окремі елементи – присідання, підскоки, приставний крок, галоп, пружинка, крок полька тощо. Заняття хореографією приваблюють дітей дошкільного і молодшого шкільного віку можливостями рухатись під музику, від чого дитина одержує насолоду, збудження, проявляє індивідуальність. У дитячих садках та молодших класах вводяться уроки ритміки, хореографії, психогімнастики. Музика супроводжує фізичні вправи, зарядку, спортивно-художню гімнастику. Відоме висловлювання Д. Б. Кабалевського про те, що музика стоїть на трьох китах. Це пісня, марш і танок. Марш і танок – це форми хореографічної діяльності. Вони невідривні від музики. Тому відгук, чутливість до звуків музики, її мелодії є одним із компонентів хореографічної обдарованості.

Найчастіше нахил до хореографії виявляють діти рухливі, з розвиненою моторною сферою. Це переважно представники сангвінічного та холеричного темпераментів. Проте темперамент –  тільки природна основа розвитку здібностей. Високий рівень розвитку хореографічних здібностей є результатом вияву всіх їхніх структурних компонентів – як уроджених, так і набутих.

Одиницею хореографічної діяльності є заняття, урок. Чітке визначення мети з самого початку кожного заняття забезпечує ефективність його проведення, так само і як підведення підсумку: що і як зроблено. Слово педагога в цьому процесі відіграє велику виховну роль. Він роз’яснює, як виконати завдання, оцінює роботу своїх вихованців. Ознайомлюючи дітей з хореографічною термінологією, збагачує їх художньою інформацією про історію балету, види, жанри танцювального мистецтва тощо. Педагог конкретно формулює вказівки щодо хореографічних вправ, корегує процес їх виконання. Успіхи у навчальному процесі як усієї групи, так і окремої дитини вчитель може оцінювати, заохочуючи їх старанність (“ми сьогодні добре попрацювали, конкретно зробили …”), (“молодець, бачиш, руки вже слухаються тебе …”). Отже, одного треба похвалити, щоб підтримати віру в свої сили. Стосовно другого цього робити не варто, щоб він не загордував.

Вікові особливості розвитку хореографічних здібностей нерозривно зв’язані з етапами загального становлення особистості дитини. Ранній прояв здібностей означає наявність природних даних для їх розвитку. Проте розвиток хореографічних здібностей в онтогенетичному (індивідуальному) плані не досліджувався. Цікаво відзначити, що реакція на музику виявляється у дитини в 9–10 місяців, а ритмічний елемент музики викликає рухи тіла, топання ніжками у дитини в перші місяці другого року життя. Спочатку цей процес відбувається хаотично, але дуже швидко він повністю може збігатися з пульсом музики) [11, 75].

У дітей дошкільного віку активно йде процес оволодіння тілом, рухами, формування їхньої моторної сфери. Виявити нахил до хореографічної діяльності в цьому віці важко, оскільки здорова дитина весь час знаходиться у русі. На заняттях у хореографічних дитячих колективах успішно розвивається чуття ритму, пластичність, виразність рухів. Діти, у яких розвинені різноманітні м’язові рухи, стають більш здатними до гармонійного розвитку. Завдяки пошуку варіантів руху танцю, способів його виконання удосконалюється мислення, пам’ять, уява, воля. У ході відтворення руху через активізацію психомоторних процесів іде побудова образу і відображення його в свідомості дитини.

Психомоторика дитини – особистісна цінність, вона є психологічним еквівалентом свідомості. Завдяки розвитку психомоторних здібностей через динаміку танцю відбувається творення краси в гармонії. Ця краса виражається в поведінці дитини, в її способі спілкування.

У сучасних умовах навчання та виховання все більше уваги приділяється формуванню творчої особистості, яка поєднує креативні здібності з розвитком вольової, емоційної, мотиваційної сфер, з набуттям професійних знань, умінь. Здібність до творчості є в кожній дитині. Щоб це побачити, дітям треба давати можливість творити в будь-якій діяльності.

У процесі творчості дитина виявляє свої почуття, думки, росте як особистість. Теоретики естетично-художнього виховання завжди підкреслюють, що в кожній дитині є величезна творча енергія. Вона повинна знайти вихід, виявитися в діяльності. Особливо продуктивна в цьому плані художня діяльність [12, 40].

Хореографічна діяльність має великі можливості для організації творчої роботи з дітьми. Оволодіння ними на заняттях своїм організмом веде до оволодіння своєю поведінкою, вчинками. Творча діяльність дітей яскраво проявляється в ігрових ситуаціях. Найдоступніший для дітей цього віку вид творчості – імпровізація. В імпровізації головну роль відіграють емоційні стани та уява-фантазія. Джерелом створення образів в ігровій діяльності виступають їхні життєві ситуації із власного досвіду. Можна рекомендувати створювати образні скульптурні композиції, зокрема, на колективних заняттях імпровізувати на казкові сюжети, фантазувати в умовах вільного діяння.

У навчальній хореографічній діяльності бажано використовувати вправи на наслідування. Для дошкільників і молодших школярів цікаво відтворювати, наслідувати, наприклад, ходу тварин чи птахів. Такі заняття потребують правильного вибору педагогом різних способів стимуляції образної та моторної пам’яті дітей. Зокрема, можна рекомендувати попереднє читання оповідань, коротеньких уривків про тварин, краще окремо про кожну: зайця, ведмедя, вовка тощо; розгляд їхніх малюнків за допомогою наочного допоміжного матеріалу. Такий спосіб готує дітей до відтворення характерних рухів, пластики, дій, зображування окремих тварин і птахів. На хореографічних заняттях широко використовується вправа на кошачий крок, що стимулює розвиток пластичності, грації. Подобається дітям наслідувати і рух поїзда, машин, політ літака. Творча активність може починатися з наслідування. Наслідування – це не копіювання, а орієнтація на зразок. Воно не перешкоджає вияву своєрідності та індивідуальності дитини [14, 141].

Перед педагогом завжди постає питання, як навчити дітей виявляти в танцях емоційний стан через поставу, міміку, рухи, пантоміміку. Хореографічна діяльність у цьому відношенні має багатий емоціогенний матеріал. Наприклад, можна рекомендувати етюди на виявлення емоційних станів, настрою, почуттів. Роль, яку виконує учень у хореографічному етюді, вимагає від нього перевтілення, передачі емоцій через володіння системою рухів, уміння виразно передати свої переживання.

Творчі можливості танцю визначаються через актуалізацію фольклорних канонів, народних зразків та створення на їхній основі таких варіантів, що зберігають для сьогодення значення мистецького взірця водночас забезпечують оновлення традицій та їх включення у сучасну хореографічну культуру. У розвитку творчої особистості дитини засобами хореографічної культури найоптимальнішим є її участь у різноманітних танцювально-ігрових діях, що відповідають віковим особливостям. Ігрова дія, відповідно до музичного ритму супроводжена пластичними засобами виразності, утворює цілісність сюжету. Ритмізація служить засобом організації характеру танцювальної дії, а музичний сюжет – композиційним принципом цілісності. Танцювально-ігрові дії синтезують ритм музики, мелодичну основу, словесний текст і пластичну виразність рухів. Основними системними компонентами танцювально-ігрової дії є пісня, танець, сюжетно-драматичні діалоги, ігри-імпровізації, вокально-танцювальні змагання, пародії і народні жанри. Провідна роль у танцювально-ігровій дії належить музиці, яка ритмічно організовує мову. Синтез „музичного мовлення” – пісні та „музичного руху” – танцю народжує танцювально-ігрову дію, де танець і пісня не тільки демонструють танцювальні чи вокальні навички учасників, а також засобом соціалізації і комунікації.

Шлях до створення хореографічного образу пролягає через ментально-психологічне та ідейно-художнє розкриття його характеру музично-танцювальними засобами, які набули специфікації в межах класичного та народно-сценічного танцю. Формування ідеальних художніх моделей є результатом такого творчого процесу, який передбачає взаємодію професійного та непрофесійного мистецтва, створення танцювального образу, формування репертуару, музично-рухової діяльності.

Зважаючи на актуальність танцювальної мови знайомство із нею доцільно здійснювати в умовах гри, оскільки сама умовність танцювальної мови сприймається дітьми як гра за правилами. Діти самостійно визначають риси танцювального образу з погляду зображальності, виразності і форми. Зміст образу у поєднанні з умовною формою викликає цілісне відчуття дійсності (ланцюг рефлексів) і поступово стає так само природним, як поєднання слова й звуку в пісні. Подальші кроки поглиблюють і розширюють уявлення дітей про танцювальний образ і про його компоненти; про акторську й музичну виразність, логіку танцювального руху, його органічність.

Майстерність балетмейстера залежить від його уміння застосувати особистісно орієнтовану систему формування особистості дитини, яка передбачає нову педагогічну етику (взаєморозуміння, взаємоповагу, співробітництво, підтримку, співпереживання, довіру). Головними ознаками особистісно орієнтованого навчання є багатоваріантність методик, уміння організувати навчання одночасно на різних рівнях складності, утвердження усіма засобами цінності і гідності дитячої особистості. Диференціація та індивідуалізація навчання і виховання стають основоположним принципом роботи хореографа.

Залежно від індивідуальних потреб дитини, відповідно до нахилів і задатків, пізнавальних можливостей та інтересів вибудовується особистісна освітня траєкторія здобуття умінь та навичок, яка насамперед є національно орієнтованою і демократичною.

Отже, процес засвоєння хореографічної культури дитиною вимагає гармонійного поєднання у діяльності хореографа-балетмейстера специфіки образної мови танцювального образу, інтерпретації змісту та імпровізації форми на підставі принципів навчання і виховання: наочності як основи удосконалення хореографічних рухів; системності викладання з використанням різноманітних форм роботи з дітьми; доступності як вирішення проблеми „бар’єру” психофізичних навантажень; послідовності як основи поступального засвоєння хореографічної культури і усвідомлення синтетичної основи хореографічного мистецтва.

Висновки

Людина – це багатогранна особистість, яка володіє певним набором різних здібностей.

Творчі здібності – це індивідуальні особливості, якості людини, які визначають успішність виконання нею творчої діяльності різного роду.

Творчі здібності є сплавом багатьох якостей. І питання про компоненти творчого потенціалу людини залишається до цих пір відкритим, хоча зараз існує декілька гіпотез, що стосуються цієї проблеми. Не дивлячись на відмінність підходів до їх визначення, дослідники одностайно виділяють творчу уяву і якість творчого мислення як обов'язкові компоненти творчих здібностей.

Одним з найважливіших чинників творчого розвитку дітей є створення умов, сприяючих формуванню їх творчих здібностей. Виділяють наступні умови їх розвитку: ранній фізичний розвиток,  створення обстановки випереджаючого розвитку, забезпечення максимальної напруги сил при виконанні творчих завдань, надання дитині свободи (у розумних межах), комфортна психологічна обстановка тощо.

Вияв творчої активності дитини, збагачення її духовного життя невід’ємні від освоєння нею мистецтва. Хореографічне мистецтво займає в реалізації такого підходу чільне місце. Воно через хореографічні вправи, дії розвиває пластику рухів, чуття гармонії, образне сприймання музики, дарує переживання радості вільного володіння моторикою власного тіла.

У процесі навчання хореографії відбувається насамперед розвиток хореографічної обдарованості. Це багатогранний процес, що здійснюється на основі природних задатків та умов навчання і виховання, набуття спеціальних умінь. Кожний етап розвитку характеризується новим змістом, формами, структурами, рівнем, складністю рухових дій, їхніх комплексів, систем, образів руху.

Завдяки розвитку психомоторних здібностей через динаміку танцю відбувається творення краси в гармонії. Ця краса виражається в поведінці дитини, в її способі спілкування. У сучасних умовах навчання та виховання все більше уваги приділяється формуванню творчої особистості, яка поєднує креативні здібності з розвитком вольової, емоційної, мотиваційної сфер, з набуттям професійних знань, умінь. Здібність до творчості є в кожній дитині. Щоб це побачити, дітям треба давати можливість творити в будь-якій діяльності.

У процесі творчості дитина виявляє свої почуття, думки, росте як особистість. Теоретики естетично-художнього виховання завжди підкреслюють, що в кожній дитині є величезна творча енергія. Вона повинна знайти вихід, виявитися в діяльності. Особливо продуктивна в цьому плані художня діяльність.

Хореографічна діяльність має великі можливості для організації творчої роботи з дітьми. Оволодіння ними на заняттях своїм організмом веде до оволодіння своєю поведінкою, вчинками. Творча діяльність дітей яскраво проявляється в ігрових ситуаціях. Найдоступніший для дітей цього віку вид творчості – імпровізація. В імпровізації головну роль відіграють емоційні стани та уява-фантазія.

Таким чином, процес навчання дітей хореографії має великий потенціал у розвитку творчих здібностей, зокрема творчої уяви, фантазії.

Література

1.  Балет. Энциклопедия. – М., 1981. 
2.  Выготский Л. С. Воображение и творчество в детском возрасте. – М.,1991.
3.  Глен Доман. Гармоническое развитие ребенка. – М., 1996. 
4.  Красовская В. М. О классическом танце // Н. Базаров, В. Мей. Азбука классического танца. – Л., 1983.
5.  Метлов Н. А. Музыка - детям. – М., 1985.
6.  Незайкинский Е. В. Звуковой мир музыки. – М., 1988.
7.  Поклад І.М. Деякі аспекти виховання особистості засобами хореографічного мистецтва // Матеріали до українського мистецтвознавства (на пошану А.І. Мухи): Зб. наук. праць НАН України та Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнографії ім. М.Т. Рильського за матеріалами Міжнародної наукової конференції „Україна на межі тисячоліть: етнос, нація, культура ”– К., 2003. – Вип. 3. – С. 179-183.
8.  Поклад І.М. Розвиток творчого потенціалу особистості в навчально-виховному процесі // Проблеми гуманізації навчання та виховання у вищому закладі освіти: Матеріали третіх Ірпінських міжнародних науково-педагогічних читань. – Ірпінь: Національна Академія ДПС України, 2005. – С. 471-473.
9.  Пономарев А. Я. Психология творения. – М., 1999.
10.  Пуртова Т. В., Беликова А. Н., Кветная О. В. Учите детей танцевать. – М., 2003.
11.  Радынова О. П., Катинене А. И., Палавандишвили М. Л. Музыкальное воспитание дошкольников. – М., 1994.
12.  Рудницька О. П. Інтегративні зв’язки у викладанні художньо-естетичного циклу // Початкова школа. – 2001. – № 5. – С. 40–43.
13.  Способности ваших детей / Сост. Линькова Н. П., Шумилин Е. А. – М., 1969.
14.  Тараканова А. П. Система хореографічного виховання у школах і позашкільних закладах. – К., 1996. 
15.  Татаренко М.Г. Майстер-клас – лабораторія розвитку творчих здібностей молодших школярів. Проблеми дидактики //Рідна школа.– 2004.– червень.– С.52-59.
16.  Татаренко М.Г. Творчі здібності людини: боротьба протилежностей чи синергетичний потік //Педагогічний процес: теорія і практика: Збірн. наук. праць /Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України.– Вип.2.– К., 2003.– С.184-190.
17.  Филатов С. В. От образности слова - к выразительному движению. – М.,1993.
18.  Фриз П.І. Зміст, форма і сутність хореографічної культури та її вплив на творчий розвиток особистості дитини // Музикознавчі студії / Наукові збірки ЛДМА імені М.В. Лисенка. – Львів. – 2007. – Вип. 16.– С. 15 – 23.
19.  Фриз П.І. Імпровізація у хореографії як засіб розвитку творчих здібностей дітей // Молодь і ринок. Щомісячний науково-педагогічний журнал. – №. 5 – 6 (28 – 29). – Дрогобич, 2007. – С.99-103.
20.  Фриз П.І. Теорія і методика хореографічної роботи з дітьми: Навчально-методичний посібник для студентів спеціальності „Хореографія”. – Дрогобич, 2006.
21.  Чудновский В. Э. Воспитание способностей и формирование личности. – М., 1986.

PAGE  3

1. 'кімшілік ы' б'зушылы' туралы 'Рны' за'ы 'ай жылы 'абылданды
2. исследовательских работ по курсу география- 6 класс
3. АРАКЧЕЕВ Алексей Андреевич
4. Курсовая работа- Особливості міжособистісного спілкування у підліткі
5. Реферат- Административное регулирование
6. Шпаргалка по предпринимательскому праву
7. История развития российской государственности в 1917 г
8. Утверждаю Декан факультета ЭТФ Беляев В
9. Управление памятью
10. Лишь внешние формы в которые она облекается в силу потребностей вербального изложения дабы выразить то ч
11. неврозом тревоги
12. the bked outer prt of foods such s pies or pizzs корочка whistle to whistle v
13. YNK KUPL
14. Аутсорсинг как способ минимизации затрат.html
15. 1Периодизация территорий индии
16. Доклад- Айва
17. 04 1 Код Форма по ОКУД
18. Манифест 17 октября 1905 года.html
19. Целебные ягоды
20. bbrru-indexphpbook 2824 Бердяeв НикoлйЦерковная смута и свобода совести Современные клерикальные настроения предс

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе