Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Питання № I* Предмет, мета та завдання курсу.
За роки незалежності України значно розширились її міжнародні зв’язки. Тепер щоденно у різні країни світу виїздять не тільки дипломати, як це було раніше, але тисячі спеціалістів, туристів і бізнесменів. Істотно й зросла потреба у фахівцях які б консольтували чи працювали у державних та громадських установах, чи приватних бізнесових структурах.
Країнознавство – гуманітарна дисципліна яка займається комплексним вивченям різноманітних політичних, економічних та культурних державних утворень тобто країн. Країна – політичне, національне, соціальне і культурне співтовариство, організоване державою із акцентом на його географічному (просторовому* положенні в світі. К. має більш широкий зміст, ніж поняття держава, з яким її часто ототожнюють. Воно включає історико-культурні особливості, своєрідність народу (або народів*, звичаї, суспільну будову.
Країнознавство – комплексне вивчення країн або великих регіонів з метою виявлення на конкретних територіях загальних закономірностей, які встановлюються політичною, фізичною і економічною географіями. Виділяються три напрями країнознавства: фізико-географічний, економіко-географічний і соціально-політичний, політико-географічне, історико-географічне, воєнно-географічне, медико-географічне та ін.
Прогнозне і конструктивне країнознавство – вивчення територій, на яких будуть виконуватись довготермінові програми і проекти соціально-економічного розвитку.
Наукове країнознавство – вивчення й аналіз географічної, політичної, історичної, культурної, етнічної своєрідності і проблем певної території (країни, регіону, району*.
Культурно-освітне країнознавство – знайомить різні групи населення з географічною картиною світу, з різними країнами, їх господарством, населенням, містами, етнокультурними особливостями, політичними й економічними проблемами.
Краєзнавство географічне – вивчення взаємозв’язків природних і соціальних явищ з науковою, навчальною, виховною і практичною метою.
Економіко-географічне (суспільно-географічне* країнознавство – займається вивченням господарства і населення з точки зору його галузевої спеціалізації та територіального розподілу й організації.
Медико–географічне країнознавство – галузь знань про мед.-геогр. особливості території, стан здоров’я населення та організацію його охорони в країнах, регіонах, районах. М.-г.к. вивчає санітарний стан територій, наявність внутрішніх і положення відносно зовнішніх осередків можливих масових захворювань
Навчальне країнознавство – представляє важливу складову частину шкільної географії з вивчення країн і регіонів, а також включає підготовку професійних спеціалістів-географів і викладачів.
Геоінформаційне країнознавство – вивчає методику одержання, обробки, узагальнення та передачі споживачу географічної інформації про країни, регіони, райони та інші географічні й економічні об’єкти.
Культурно-освітне країнознавство – знайомить різні групи населення з географічною картиною світу, з різними країнами, їх господарством.
Головна задача комплексного країнознавства – полягає у створенні цілісних і якомога ширших за своїм змістом характеристик різних територій, перш за все країн і районів. Вона поділяється на: опис (виявлення фактів*, пояснення і передбачення (прогнозування*.
Комплексні країнознавчі взаємозв’язки – характер відношення: природа – людина, яке визначає дію природи на всі сторони життя людини; природа – господарство, в умовах НТР зберігається першорядна роль природної складової в розвитку, спеціалізації і розміщенні господарства; природа – суспільство, яка визначає роль природної складової в розвитку, функціонуванні суспільства та його територіальної організації; природні ресурси – господарство, яке визначає вплив географії природних ресурсів на географію господарства.
Комплексні країнознавчі характеристики – представляють собою свого роду „географічний паспорт” певної території і є одною з розповсюджених і ефективних форм доведення спеціально обробленої інформації про території для різних груп споживачів. За Я.Г.Машбіцем, вони включають такі елементи: 1* Своєрідність країни (району, різних територій*; 2* Територія, географічне і геополітичне положення; 3* Історико-географічні етапи розвитку; 4* Природа і природокористування; 5* Населення і культура; 6* Господарство; 7* Розселення
Країнознавчий „паспорт” території – характеристика особливостей усіх форм власності й усіх типів господарювання на конкретних територіях.
Становлення країнознавчих принципів.
Англійська школа країнознавства – розвивалась у XVII-XVIII ст. як описова з комерційним нахилом (Г. Чисхольм „Керівництво з комерційної географії”*.
Німецька школа країнознавства – розвивалась у XVII-XVIII як описове країнознавство, або „камеральна статистика” в німецьких університетах. Студенти заучували відомості про країни і міста – їх території, населення, господарство, державний лад, армії, фінанси та ін. Роботи цієї школи відрізнялися насиченістю цифровими даними. Гетнер (Хетнер* Альфред (1859 – 1941* – німецький географ. Основні праці з країнознавства, історії і методології географії. Відносив географію до наук про простір.
Французька школа країнознавства – „географія людини” традиційно сильна своєю країнознавчою направленістю. Вона відрізнялась образністю комплексних країнознавчих описів, особливою увагою до людини і циклів її життєдіяльності. В основі праць представників цієї школи знаходиться всесторонній показ специфічних особливостей тої чи іншої території, її неповторний образ. Особливо велику увагу приділяли опису різноманітності географічних форм і типів, показу господарського використання і заселення території, взаємодії на ній природи, людини, суспільства, господарства, культури. На чолі школи стояв Елізе Реклю (1830 – 1905рр.* – французький географ і засновник сучасного країнознавства. Автор, редактор та ідейний керівник багатотомногоциклу видань „Нова всесвітня географія” та 19-томна загальна географія „Земля і люди”, в яких основний акцент переніс з природознавчого опису на опис народів, міст, історичних пам’яток. Головна ідея цих праць – людська праця, зміна природи людиною. Боден Жан (1530-1596* – французький політичний діяч, юрист, теоретик держави. Вперше сформулював і обгрунтував поняття суверенітету як суттєвої ознаки держави. У праці “Шість книг про республіку” визначив: “Суверенітет – це абсолютна і постійна влада держави”. Серед суттєвих ознак суверенітету держави Б. виділяв право видавати та скасовувати закони, оголошувати війну й укладати мир, призначати вищих посадових осіб, здійснювати суд в останній інстанції та ін. Необхідно і згадати Монтеск’є який у книзі „Про дух законів” (1748 р.* розмірковував про залежність соціального устрою, форм правління від клімату, грунтів, розмірів країни. Д.г. найбільшого поширення набув у XVIII cт. і згодом виявився теоретичною основою численних країнознавчих праць.
Радянська школа країнознавства – сформувалась під безпосереднім впливом ідей районної школи Барановського – Колосовського – Вітвера, яка склалася на географічному факультеті Московського університету. Основним положенням школи було вчення про „район” як складову частину країни, з його об’єктивним характером, а також створенням програми країнознавчих комплексних характеристик. Барановський М.М. (1881-1963* – російський географ, професор, чл.-кор. Основні праці – з економічної географії, економічної картографії та країнознавства. Основоположник радянської школи країнознавства, обгрунтував учення про район як органічну складову країни. З 1929 р. працював у Московському університеті, де розробив ряд курсів і видав низку підручників.
Основополжники країнознавчих досліджень.
Геродот (між 490 і 480 – 430 і 424 рр. до н.е.* – давньогрецький історик, який у своїй 4-й книзі „Історія” залишив розділ з країнознавства (географія Пн. Причорномор’я*.
Ератосфен Кіренський (276 – 194 рр. до н.е.* – давньогрецький вчений, що дав назву „географія” самій науці й склав „Географічні записки”, одну з перших країнознавчих робіт.
Гвіччардіні Л. (1483 – 1540* – італійський географ, який написав книгу „Опис Нідерландів”, надруковану в 1567 р. Більшість географів вважають її першою працею в галузі економічної географії країнознавчого напрямку
Вареній Б. (Вареніус* (1622-1650* – голландський географ, який написав працю „Всесвітня географія”, де виклав основи країнознавства. Його концепція полягала в поділі географії на генеральну (загальну* і власне географію (окрему*, яка вивчає різні країни – країнознавство. У структурі К. виділено три розділи: 1. „земний” – (положення країни, її межі, конфігурація, площа, рельєф, видобуток руд, води, ґрунти, рослинний і тваринний світ*; 2. „небесний” – широта місця і висота Сонця, тривалість сезонів року, кліматична зональність; 3. людський – склад населення, особливості його життя, торгівля, міста, політичний устрій.
Мета курсу: поглибити знання студентів з історії, сучасного політичного, економічного та суспільно-культурного розвитку провідних країн світового співтовариства.
Основні завдання курсу:
а* формування сучасних уявлень про країни через комплексне, ширше за своїм змістом, вивчення країн шляхом систематизації та узагальнення різнорідних даних про їх політичну, економічну соціально-культурну сфери їх життя;
б* вироблення навичок самостійного пошуку знань з даного предмету;
в* навчити аналізувати проблеми геополітичного, геоекономічного та геокультурного розвитку світових держав та країн регіону, особливо тих з них, що безпосередньо впливають на внутрішню і зовнішню політику України;
г* привити студентам навички самостійної роботи із літературою, матеріалами сучасної преси, інтернет-ресурсами з країнознавчої проблематики.
д* отримання теоретичних знань та практичних умінь з даного курсу.
Розв’язування таких завданнь вимагає залучення матеріалів інших навчальних предметів – всесвітньої історії, культорології, теорії міжнародних відносин, політичної географії, історії міжнародних відносин і зовнішньої політики, регіональних мов та інших курсів, тому курс „Країнознавство” передбачає широкі міжпредметні зв’язки.
Об’єктом вивчення країнознавства є країни як основні одиниці політичної, економічної соціально-культурної організації світу.
При цьому методами „Країнознавства” створюється багатогранний образ країни і виявляється її своєрідність, неповторність. Існують загальнонаукові та особливі методи досліджень (синтетичний, системний, індукційний і дедукційний, описовий, порівняльний, історичний, статистичний, картографічний , дітературний, соціологічний, метод прогнозування та інші*.
Джерельну база курсу складають три групи: а* конституція країн, зоконодавча база країни, міжнародні договори та угоди, статистичні збірники; б* словники, енциклопедії, довідники, наові монографії, матеріали наукових конференції; в* публіцичтичні матеріали, повідомлення у ЗМІ, інтернет-ресурси.
Програма курсу „Країнознавство” включає в себе дві частини тобто модуль №1-2. У 1 модулі будуть розглянуті найбільш розвинуті країни світу які мають значний вплив на Україну або є її стратегічними партнерами. У другому модулі об’єктом вивчення стануть, історико-географічні, природньо-культурні регіони світу. (країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону, державні утворення Південної Америки та макрорегіон Африка*.
Питання №ІІ* Основні поняття та категорії.
При освоєнні навчального курсу з країнознавства та роботі з літературою зустрічаються досить часто незрозумілі поняття, визначення та категорії. Країнознавство, як комплексна дисципліна, характеризується численною і різноманітною термінологією з історії, етнографії, політології, соціології, теорії міжнародних відносин, фізичної та економічної географії, економіки, культурології. Звертатися в таких випадках необхідно до енциклопедичних довідників.
Групування можливе з різними принципами:
- Географічно-територіальними ознаками – Австралія (від лат. Australis – південний* – материк в Пд. півкулі. Відкритий в 1606 р. голландцем Янсзоном. Азія (від. семітського „асу” – схід* – найбільша частина світу (30 % всієї суші*, частина єдиного материка Євразії. Материкова Азія розташована в Півн. півкулі. границя з Європою умовна. Площа А. (з Кавказом* – 43448 тис. км2, у тому числі 2 млн. км2 – острови і 8 млн. км2 – півострови. Америка – частина світу, що складається з двох материків – Північної Америки і Південної Америки з прилеглими островами. Загальна площа – 42,5 млн. км2. Відкрита для європейців у 1492 р. Х. Колумбом. Названа іменем Амеріго Веспуччі. Америка Південна – материк у південні частині Зах. півкулі. Площа разом з островами – 18 млн. км2. Америка Північна – материк у Зах. півкулі. На пд. з’єднується Панамським перешийком з Південною Америкою. Площа – 20360 тис. км2. До неї відносяться острови: Гренландія (2176 тис. км2*, Канадський Арктичний архіпелаг (1300 тис. км2*, Вест-Індійські (240 тис. км2*. Америка Центральна – назва пд. частини Північної Америки, між Теуантепекским і Дар’єнським перешийками. Площа – 770 тис. км2. Балтійські країни – розташовані на узбережжі Балтійського м. і Данських проток: Данія, Швеція, Фінляндія, європ. частина Росії, Латвія Естонія, Литва, Польща, Німеччина; загалом (без Росії* – 147 млн. мешк., 1,7 млн. км2; зараз терміном Б.к. окреслюють Литву, Латвію, Естонію. Географічне положення – розміщення певної території чи об’єкту на земній поверхні по відношенню до інших територій або об’єктів. Розрізняють Г.п. по відношенню до природних (материків, океанів, морів, річок, озер, гір тощо* та екон.-геогр. (районів, областей, країн та ін.* об’єктів. Г.п. характеризується також географічними координатами об’єкта. Густота населення – кількість чоловік на 1 км2 площі; в середньому в світі вона складає приблизно 40 осіб на 1 км2, в Європі – 100, Азії – 15, Північній і Південній Америці – 21, Австралії та Океанії – 3 особи на 1 км2 ; до країн з найвищою Г.н. належать у Європі – Нідерланди (342* та Бельгія (322*; в Азії – Бангладеш (590* і Південна Корея (375*; в Америці – Пуерто-Рико (375 осіб на 1 км2*.
- Політичними принципами – Етапи формування політичної карти світу (ПКС* – зміна кількості суверенних держав та їх розмірів протягом історії людства. Виділяють наступні етапи: перший – рабовласницький, коли виникли перші могутні держави, такі як Вавілон, Єгипет, Греція, Рим, Карфаген; другий – феодальний (V – XV cт.*, коли виникли могутні імперії, йшло загарбання колоніальних володінь. Могутніми країнами стають Візантія, Київська Русь, Англія, Іспанія, Франція, Османська імперія; третій – новий або капіталістичний (з XVI ст. до першої світової війни*, коли сформувався світовий ринок і завершився розподіл світу між капіталістичними країнами. Загострення політичних відносин на межі ХІХ і ХХ ст. переросло в першу світову війну, в результаті якої Німеччина втратила частину європейської території та колонії, розпались Австро-Угорська та Османські імперії, лідером світової економіки і політики стали США; четвертий – почався із закінченням першої світової війни і утворенням Радянського Союзу – першої соціалістичної країни. Велике значення для формування ПКС мала друга світова війна, в результаті якої сформувався світовий соціалістичний табір з 15-ти країн, змінилися кордони СРСР за рахунок приєднання балтійських країн, Західної України і Західної Білорусії, Східної Пруссії, Німеччина розпалась на ФРН і НДР, Італія і Японія втратили колонії, утворились великі військово-політичні блоки – НАТО і Варшавський договір; п’ятий або сучасний (початок припадає на середину 80-х років* – розпад Радянського Союзу на 15 суверенних держав, розпад соціалістичного табору, об’єднання Німеччини, розпад Югославії і Чехословаччини. Державна влада – вища форма влади в державі, що поширюється на всі сфери суспільного життя. Здійснюється з допомогою спеціального апарату, володіє монопольним правом видавати нормативні акти, обов’язкові для всього населення даної держави. Д.в. включає законодавчу, виконавчу, судову, військову владу. „Велика держава” - поняття з політичного лексикону, яке, на відміну від географічного й демографічного значення, характеризує країну, яка є не просто великою за розміром і має чисельне населення, а ще й володіє потужним економічним, військовим потенціалом, що уможливлює її визначальний вплив на перебіг світових подій . Зараз великими державами вважаються країни члени „великої вісімки”, а також постійні члени Ради Безпеки ООН. Адміністративно-територіальний устрій – певний спосіб територіального улаштування держави, утворення й діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування. Або А.-т. у. будь-якої держави - це поділ її території на певні частини, краї, області, провінції, землі, штати, департаменти, губернії, волості, повіти, райони, кантони тощо. Зовнішня політика - загальний курс країни у міждержавних відносинах, спрямований на створення як найсприятливіших умов для досягнення власних цілей і здобуття переваги на міжнародній арені, на ствердження співіснування з іншими державами й народами у відповідності до певних принципів і норм
- Економічними відносинами – Економіка – 1* сукупність відносин з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг в умовах конкретної економічної системи і конкретної держави; 2* господарство якого-небудь регіону, держави або її частини; 3* наукова дисципліна, яка вивчає сектори і галузі господарства, умови і всю сукупність елементів. Е. – це галузь людської діяльності, що пов’язана з виробництвом, обміном і споживанням товарів і послуг. Економіко-географічне положення (ЕГП* – положення будь якої території (об’єкту* по відношенню до різних чинників природного і соціально-економічного характеру. ЕГП, в свою чергу, ділиться на низку „положень”, і серед них транспортно-географічне, ресурсно-географічне, промислово-географічне. При трактуванні ЕГП визначається пріоритетність зовнішніх або внутрішніх факторів. Основними властивостями ЕГП є: відношення (причинно-наслідкові до інших об’єктів*, потенційність (можливі наслідки взаємозв’язку з іншими об’єктами*, дистанційність (відстані між об’єктами*. Основною властивістю ЕГП є характер територіальних відношень, які поділяються на: 1* основні – територіальні відношення об’єкту до галузей, елементів і ареалів власного виробництва; 2* похідні – територіальні відношення об’єкту до економічних зв’язків, точніше до фокусів і ліній їх втілення; 3* інтегральні – територіальні відношення різного масштабу. Агропромисловий комплекс (АПК* – сукупність галузей народного господарства, зв’язаних з виробництвом продуктів харчування і предметів широкого вжитку з сільськогосподарської сировини та постачанням їх населенню. Умовно поділяється на 3 сфери: групу галузей для виробництва засобів виробництва для матеріального забезпечення с.-г.; безпосереднє с.-г. виробництво; групу галузей, які забезпечують рух продукту від виробника до споживача. Валовий внутрішній продукт (ВВП* – сукупна вартість кінцевої продукції підприємств, галузей матеріального виробництва і сфери послуг, що знаходяться на території країни. ВВП – сукупний доход, вироблений на території країни. Валовий національний продукт (ВНП* – доход, який включає вартість товарів і послуг, вироблених національними суб’єктами (підприємствами, організаціями і приватними особами* за рік, незалежно від їх місцезнаходження (на території країни чи закордоном*. Валюта (італ. valuta – ціна* – 1* Грошова одиниця країни; 2* Паперові гроші, монети, векселя, чеки, які використовуються в міжнародних розрахунках. Галузь промисловості – сукупність підприємств (об’єднань*, яка характеризується: єдністю економічного призначення вироблюваної продукції, однорідністю перероблюваної сировини й основних матеріалів, спільністю технологічного процесу й матеріально-технічної бази, професійним складом кадрів і специфічними умовами праці.
- Культурними явищами – Культура (від лат. cultura – догляд, освіта, розвиток* – у сучасному розумінні характеризує сукупність матеріальних і духовних цінностей, що їх створило людство впродовж своєї історії. Культурно-національна автономія - одна з форм етнонаціональної самоідентифікації та самовизначення етнічних груп у поліетнічній державі, закріплена відповідними законодавчими актами і гарантована етнополітикою держави. Передбачає всебічне задоволення культурних потреб етнічної групи, що зберігає поряд з національною свою етнічну свідомість, стереотипи поведінки, має розвинуту релігійну і побутову обрядовість, прагне зберегти свою етнічну специфіку в державі-нації. Демократія ( від грец. demos – народ i kratos – влада* – форма держави, що базується на визнанні народу джерелом влади, його праві приймати участь у вирішенні державних справ у сукупності з широким колом громадянських прав і свобод. Термін Д. використовується для характеристики організацій і діяльності різних соціальних і політичних інститутів. Ксенофобія – невизначений страх перед незнайомими людьми, народами; негативне ставлення до інформації, що надходить з інших країн; ненависть до інших етносів, людей іншої національності. Різновиди: русофобія, антисемітизм і т. ін. Світогляд людини – відображення суспільного буття, сукупних відношень, що складаються у процесі виробництва нею матеріальних благ, створення і накопичення духовних і культурних цінностей. Але це відображення відбувається в різних формах. Однією з форм відображення навколишнього світу є релігійне бачення. Релігія (від лат. religio – побожність* – система вірувань і ритуалів, за допомогою яких група людей пояснює та реагує на те, що вважає надприродним і священним. Р. значною мірою зумовлює мораль і етику, світосприймання й мету життя, культурний клімат суспільства й соціальні відносини, характер і типи економічного розвитку.
Питання №ІІІ* Структура сучасного світового порядку (політичний, економічний та суспільно-культурний розвиток країн світу*.
Комплексні підходи до вивчення країн розширюють практичне значення країнознавства, яке, володіючи значним інтеграційним потенціалом, об’єднує в собі знання з різних наук. Розглядаючи фізичне, політичне, економічне, соціальне, культурне становищи країни чи регіону потрібно памятати загальні характеристики (план* за якими здійснюється вивчення країни:
Загальні відомості;
Географічне (фізико-, економіко- та політико-географічне* положення, територія, суходільна чи марська площа*;
Природне середовище (особливості природних умов, клімат, аналіз природокористування, забезпеченість природніми ресурсами*.
Основні етапи історичного розвитку (яке проживало населення в певні історичні періоди, при цьому важливо розглянути органічне поєднання минулого (історичне коріння* із сучасностю й можливе тенденційне майбутнє*.
Форми державного політико, економіко адміністративно-територіального устрою країни (форма правління, органи влади, політичні та громадські організації, ЗМІ, навчальні заклади, адміністративний поділ*.
Народонаселення (кількість, структура, тривалість життя, розміщення, міграції населення, типи поселень*.
Господарство (характеристика провідних галузей промисловості, сільського господарства, транспорту, сфери послуг і територіальної структури економіки*.
Культурно-релігійне становище (мова, релігійна приналежність, етногеографічні особливості, традиції, „географія занять і способу життя”, всесвітньо відомі пам’ятки природи та культури, які стали своєрідними візитними картками країн, внесок у світову культурну спадщину видатних діячів науки, літератури, музики, образотворчого мистецтва*.
Характеризуючи географічне положення, природні умови і ресурси країн ви повинні спиратися на вже здобуті знання про їх розташування, рельєф, клімат, внутрішні води, ґрунти, корисні копалини, водні, лісові, агрокліматичні, рекреаційні ресурси з попередніх курсів географії. Країнознавство обов’язково містить історичний елемент, щоб не бути „блідою копією місцевості”, тому згадка про основні події та їхні наслідки, пов'язані з історією заселення і господарського освоєння території, дає можливість повніше задіяти міжпредметні зв'язки з історією. Питання особливостей народонаселення, своєрідності культури та господарської діяльності є основою змісту курсу. При характеристиці господарства акцентується увага на галузях спеціалізації. У сфері послуг окремих країн виділяються галузі освіти, спорту, туризму, знання про які особливо актуальні й цікаві для молодої людини. У зовнішньоекономічних зв’язках держав потрібно виділяти зв’язки з Україною. Детальність і глибина, з якою розкривається кожний пункт характеристики країни, визначаються проявом її специфічних і типових рис.
Розгляд країни:
Німеччина - провідна економічно розвинута індустріальна країна Європи. Офіційна назва Федеративна Республіка Німеччина (ФРН*. Самоназва – Дойчланд. Столиця – Берлін. (3.3 міл.жителів*. Офіційна мова – німецька. Центральність географічного положення в Європі. Площа – 357 тис. км.кв. Вихід у Півн. і Балтійське моря. Берегова лінія – 924 км. Максимальні відстані: Пн.-Пд. – 869 км., сх.-Зх. – 628 км. Клімат помірний. Основні річки – Рейн - 865 км., Дунай - 647 км., Везер – 440 км., Ельба – 109 км., Одер – 854 км. Лісова площа країни 31%, 17 національних заповідних парки. Основні мінеральні багатства: камяне і буре вугілля, калійні солі. Історичний розвиток починається з 1 тисячоліття до н. Е. – поява германських племен. I-V ст. – у складі Римської імперії. VI-IX ст. – у складі Франкської держави. X-XIX ст. – феодальна роздробленість. 1871 р. – проголошення Германської імперії. 1914-1918 рр. – 1939-1945 рр. Розпачала і програла світові війни. 1949 р. розєднаня на дві держави ФРН та НДР - 1990 р. їх обєднання. Адміністративно-територіальний державний устрій. Форма правління – республіка з федеративним державним устройом. 16 федеральних земель - Баварія, Баден-Вюртемберг, Берлин, Брандербург, Бремен, Гамбург, Гессен, Мекленбург Передня Померанія, Нижня Саксонія, Рейнланд-Пфальц, Саар, саксонія, Саксонія-Анхельт, Рейн-Вестфалія, Тюрінгія, Шлезвинг-Гольштейн. Народонаселення. Найбільші міста: Берлін, Кельн, Дрезден. Органи влади – законодавча парламент із 2 палат: Бундестаг і Бундесрат (національна і федеральна рада*; – виконавча – федеральний уряд на чолі з федеральним канцлером. Кількістний склад народонаселення – німці - 93%, турки – 4%, італійці -0.7, поляки, греки, французи близько - 0.4%. та інші національності. Міграція населення – 70 р. ХХст. – турки, 80 р. - греки, 90 р. - вихідці з постсоціалістичних країн Полящі, СРСР, Югославії. Тривалість життя в середньому чоловіки - 73 р., - жінки 80р.. Культурне надбання складають всесвітньо відомі об’єкти: Берлін як осередок світової культури, Кельнський собор, Дрезденська картинна галерея, Сан-Сусі. Німеччина - батьківщина видатних письменників (В. Ґете, Ф. Шиллер, Т. Манн, Б. Брехт, Е.-М. Ремарк*, композиторів (С. Бах, Р.Шуман, Л. Бетховен, Р. Вагнер*. Господарство. Сфера послуг – 58 %, пром-сть – та будівництво – 38%, с/г. – 4%. Приватні корпорації „Дойче Телеком”, „Альянз”, „Дойче банк”, „Сіменс” „Беєр”, „Люфтганза”, автомобілебудування Німеччини представлене виробництвом легкових автомобілів всесвітньо відомих фірм („Ауді”, „БМВ”, „Даймлер-Бенц”, „Опель”, „Порше”, „Фольксваген”*. В спортивній сфері ФРН відома футболом. Корисні копалини: кам’яне і буре вугілля, залізні руди, калієві солі. Електростанції переважно теплові. Німеччина відноситься до групи найбільш розвинутих постіндустріальних країн. За обсягом ВНП (3003,5 млрд. марок* та пром. вироб. займає 1 місце в Зах. Європі, 3 місце в світі, на неї припадає 7,8 % світового ВНП. Промисловість: металургія, машини, автомобілі (3 місце в світі*, електроніка, хімічна. Високорозвинуте с.г. (15 % ВНП*. Гол. галузь – тваринництво (7,4 млн. т м’яса*, а також вирощ. зернових. С.г. повністю задовольняє потреби нас. Основа транспорту – залізниці (40,9 тис. км* та автошляхи (211 тис. км*. Морські порти: Гамбург, Росток. Експорт: автомобілі, електротехнічні вироби, оптика, морські судна, вагони. Імпорт: нафта і нафтопродукти, природний газ, кольорові метали. Головні торгові партнери – країни ЄС.
Існує і так званий неофіційний опис країн її коротка характиристика. Наприклад; що за країна - Законодавиця моди, та країна закоханих - Франція. Держави нейтралітету і найнадійніших у світі банків, годинників - Швейцарія і Австрія. Край тисячі озер та НОКІА - Фінляндія. Царина льоду та вогню - Ісландія. Країни Закавказ’я - Грузія, Азербайджан, Вірменія. Країни Балтії - Естонія, Литва, Латвія. Світовий лідер виноробства, макаронів, піцци, та мафіозі - Італія. Батьківщина конкістадорів - Іспанія. Колиска європейської цивілізації - Греція. Найбільша країна світу - Росія. Держави-карлики - Ватикан - держава-місто, папа-Римський. Князівство Ліхтенштейн - країна банків і туризму. Андорра. Сан-Марино. Монако. Міст між Європою й Азією – Туреччина. Країна трьох світових релігій Ізраїль. „Гарячі точки” планети – Ірак, Афганістан, Сєра-Ліоне. Світовий лідер нафтодобування - Саудівська Аравія. Індія - країна священного Гангу. Індонезія - країна 13 тисяч островів. Японія - країна сходу Сонця. Китай - держава з найбільшою кількістю жителів. Єгипет - дар Нілу, Піраміди, фараони. Алжир - край в обіймах Сахари. Республіка Конго - царство джунглів. Ефіопія - земля найдавніших цивілізацій Африки. Кенія - країна національних парків і сафарі. США – найдемократичніша країна світу країна №1. Канада- країна кленового листя. Мексика - земля ацтеків і майя кактуси. Куба – соціалістична республіка в Америці. Сигари. Фідель Кастро. Бразилія – карнавальна країна. Футбол. Аргентина – „країна срібла”. Перу - земля імперії інків. Австралія - держава-материк. Нова Зеландія - околиця світу.
Питання IV* Джерела та література
Атлас світу. – К.,1999. – 215 с.
Атлас світу. - ДНВП „Картографія”, - 2002. - 192 с.
Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна – К., 1997.
Географічна енциклопедія України. – К., 1989. – 414 с., К., 1990. – 480 с., К., 1998 – 480 с.
Весь світ в цифрах і фактах: Довід. - К., 2001.
Весь мир: Страны. Флаги. Гербы (Энциклопедический справочник*. Мн.: Харвест, 1999, - 704 с.
Гайдуков Л.Ф., Кремень В.Г. та ін. Міжнародні відносини та зовнішня політика: 1980-2000. - К.: Либідь, 2001. - 384 с.
Гладкий Ю.Н. Политическая и экономическая дифференциация мира. - С-Пб: АСТ-ПРЕСС, 1995. - 218 с Грицак Ю. П. Социально-зкономические типи стран. - Харьков, 1998.
Кузик С, Книш М. Економічна і соціальна географія країн Америки: Навч. посібник-Львів, 1999.
Ровенчак І. Економічна і соціальна географія Росії. - Львів, 2000.
Ростов Є. Ф. Економіка країн світу: Довід. - К., 1998.
Зіллер Ж. Політико-адміністративні системи країн ЄС. Порівняльний аналіз. – К., 1996.
Зарубежные страны. - Выпуск 1: 1998-2003 гг. /Авт.-сост. Я.М.Бердичевский. - Запорожье: Премьер, 2003. - 624 с.
Клець В.К. Країнознавство: Курс лекцій: У 2-х ч.– Дніпропетрівськ, 1998
Малая энциклопедия стран /Сиротенко Н.Г., Менделеев В.А. - М.: ООО Издательство АСТ.; Харьков ООО Торсинг, 2000. - 720 с.
Масшбиц Я.Г. Основы страноведения: учеб. Пособие /Ин-т Рос. Акад. образования, геогр. факультет. - М.:, 1995.- 220 с.
Мацбиш Я.Г. Комплексное страноведение. – М,. 1998. 236 с.
Машбиц Я. Г. Основи страноведения: Кн.. - М.: Просвеще-ние, 1999.-268с.
Новейшая история стран Азии и Африки. ХХ век: Учебник для студ. Высш. учеб. заведений: в 3 ч. /Под ред. А.М.Родригеса. - М.: ВЛАДОС, 2001.
Новейшая история стран Европы и Америки. ХХ век: Учебник для студ. Высш. учеб. заведений: в 3 ч. /Под ред. А.М.Родригеса и М.В.Пономарева. - М.: ВЛАДОС, 2001.
Подгорлецкий А.И. Экономика зарубежных стран: учебник. - 2-е изд. - СПб.: издательство Михайлова В.А., 2001. - 450 с.
Романов А.А. Зарубежное туристическое краеведение. - М.: Советский спорт, 2001. - 287 с.
Ростов Є.Ф. Економіка країн світу. - Довідник. К.: НВП "Картографія", 1998. - 383 с.
Советский энциклопедический словарь. – М.,1980. – 1600 с.
Страны и народы. Научн.-популярн. геогр.-этногр. изд.: В 20 т. – М.,1980.
Страны мира. Энциклопедический справочник. - Смоленск.: Русич, 2002. - 624 с.
Страны мира: Полный универсальный информационный справочник. - М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2001, 720 с.
Энциклопедичный справочник: Все страны мира. М.: Вече, 2001. - 625 с.
Юрківський В.М. Країни світу: довідник. - К.: Либідь, 1999. - 367 с.