Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Вступ
За дивним збігом обставин доля вкривала густим терном шлях кожного українця, який ставав на захист своїх національних прав. Тому борці за права співвітчизників ставали рішучими в діях, жорстокішими до ворогів, вищими у своїй меті. З веління долі із звичайних людей вони перетворювалися на героїв, провідників для наступних поколінь українців.
Українська історія кінця ХІХ- початку ХХ ст. багата на героїчні постаті, що присвятили своє життя рідній землі. Серед них і Микола Міхновський, який пройшов довгий шлях на «Голгофу», щоб назавжди залишитись у пам’яті прийдеш них поколінь.
Усе свідоме життя М. Міхновський присвятив боротьбі за відновлення Української Держави, захист національних та соціальних прав співвітчизників. У своїй діяльності він обирав найрізноманітніші шляхи, постійно шукаючи вихід зі складної ситуації, в якій опинилось українство. Не гребував при цьому ні скаргами, ні терористичними акціями. М. І. Міхновський був цілком солідарний зі своїми попередниками – українофілами, наголошуючи на необхідності якомога ширше популяризувати українську ідею, готуючи суспільство до нового майбутнього, виховуючи в ньому патріотичні почуття.
Проте ідея відновлення незалежної Української Держави на межі ХІХ-ХХ ст. була поширена в досить невеликому колі українських інтелектуалів. При цьому далеко не всі сприймали її серйозно, вважаючи відновлення державності недоцільним та утопічним, натомість наголошуючи на «спільці з Росією» (В.Винниченко). Але, незважаючи на зовнішні перепони, М. Міхновський протягом тривалого часу до кінця свого життя прагнув довести і втілити в життя ідею створення окремої української демократичної держави із справедливим соціально-політичним устроєм.
Актуальність теми дослідження.
Демократичні перетворення останнього часу призвели до помітної політизації суспільства, зростання ролі об’єднань громадян, посилення інтересу до історії суспільно-політичного руху в Україні, відновлення державницької ідеології. Ці процеси актуалізували вивчення теоретичних засад суспільно-політичного руху за створення незалежної української держави, переосмислення його концепції, важливу роль у становленні якого відіграв Микола Міхновський. У зв’язку з цим існує потреба дослідження його багатогранної діяльності.
Участь і роль М. Міхновського, одного з лідерів національно-визвольного руху, стала вагомою складовою суспільно-політичних процесів України кінця ХІХ – першої чверті ХХ ст. Його активна політична діяльність, теоретичні праці сприяли поступу національно-визвольного руху від просвітницько-культурницького (українофільство) до політичного (вимога державної самостійності України). Микола Міхновський один з перших обґрунтував ідею необхідності боротьби за державну самостійність України. Засновані ним політичні партії та господарські організації, періодичні видання мали на меті об’єднати українську еліту, виробити і впровадити програму досягнення політичного суверенітету України. М. І. Міхновський єдиний серед представників українського політикуму першої чверті ХХ ст. виступив за створення збройних сил Української держави. Універсальність і суперечливість постаті Миколи Міхновського, неоднозначна оцінка його діяльності надають дослідженню особливої актуальності.
Неоднозначність постаті М. Міхновського особливо чітко контрастує на фоні діячів Центральної Ради які зуміли прийти до влади, але так і не змогли використати її в інтересах незалежної української держави та українського суспільства.
З проголошенням незалежності України в суспільстві спостерігається підвищення інтересу до теоретичної спадщини М. Міхновського. Досвід його політичної діяльності може стати у пригоді сучасним політичним діячам, органам влади й управління, партіям під час розбудови політичної системи України.
Історіографія теми дослідження.
Перші спроби аналізу участі і ролі Миколи Міхновського у суспільно-політичних процесах України кінця ХІХ ст.. було зроблено в працях діячів українських політичних партій – М. Грушевського, В. Винниченка та ін..
Історіографію залучену для вирішення поставлених у науковому дослідженні завдань можна умовно поділити на дві великі групи:
Роботи першої групи дозволили нам висвітлити історію і еволюцію громадсько-політичної думки України кінця ХІХ – початку ХХ ст. В цій історіографічній групі виділяються основоположні праці ідеологів українського руху, що дозволяють чітко і об’єктивно з’ясувати історію суспільної думки визначеного періоду.
Розвиткові українського громадсько-політичного руху в цілому та, зокрема, діяльності М. Міхновського було присвячено ряд наукових досліджень, в яких висвітлено основні етапи становлення української суспільної ідеології, подано фактичний матеріал про діяльність громадських об’єднань, політичних партій.
Зважаючи на особливості розвитку історичної науки в умовах тоталітарної системи Радянського Союзу, наукові праці носили яскраво виражений ідеологічно-пропагандистський характер, не завжди відзначалися об’єктивним висвітленням фактів.
З часу існування незалежної української держави відкрилися можливості, завдяки яким вдалося позбутися ідеологічних нашарувань, що сприяло об’єктивному висвітленню суспільно-політичної історії України, діяльності провідних політичних діячів, в тому числі й Миколи Міхновського.
Зокрема, не наукові розвідки Т. Геращенко, О. Сарнацького, Т. Горбань, Н. Левицької, В. Солдатенко, П. Шморгун та ін.. У роботах цих дослідників проаналізовано політичний розвиток українського суспільства. Так В. Солдатенко концентрує свою увагу на періоді Національно-визвольних змагань 1917-20 рр., а дослідник Т. Геращенко більшу частину своєї уваги звертає на діяльності Міхновського наприкінці ХІХ ст., зокрема в праці «Братерство Тарасівців в спогадах і документах», проаналізувавши широке коло архівних джерел, маловідомих історичних документів із позицій новітньої методології, дослідження розкрила маловідомі сторінки діяльності цієї організації.
Окреслені питання ставилися і розроблялися дослідниками української діаспори: П. Гунчаком, П. Мірчуком.
Розкриттю в дослідженні окремих аспектів діяльності М. Міхновського сприяли праці другої історіографічної групи, виокримленої нами.
Неординарність поглядів, вплив його діяльності на український суспільно-політичний рух спричинили значну увагу до персони Миколи Міхновського. Задля уникнення уніфікації, дослідження, присвячені діяльності М. Міхновського, на наш погляд, доцільно поділити на праці вчених української діаспори та ті, що побачили світ із становленням української незалежності.
Поміж багатьох праць істориків української діаспори вирізняється робота П. Мірчука, у якій автор проаналізував роль М. Міхновського у створенні та діяльності перших самостійницьких організацій. Це була одна з перших спроб дослідників не лише висвітлити окремі деталі біографії цього діяча, але й дослідити його теоретичну спадщину. Праця «Микола Міхновський – апостол української державності» стала також першою спробою узагальнити всі наявні матеріали про життєвий шлях та діяльність М. Міхновського, визначити місце лідера українських самостійників у суспіль-політичному житті тогочасної України. В своїй праці П. Мірчук засвідчує позитивне ставлення до політичної діяльності Міхновського, проте де в чому перебільшує роль Міхновського в суспільно-політичних процесах. Загалом, незважаючи на певні недоліки, зумовлені суб’єктивізмом в оцінюванні та висновках, праці П. Мірчука становлять значний науковий інтерес через його насиченість фактичним матеріалом.
Потрібно зазначити, що діяльність М. Міхновського в радянській історичній науці практично не знайшла об’єктивного відображення через політичну кон’юктуру, що визначала розвиток вітчизняної історіографії у цей час. Як приклад, можна вказати на ряд досліджень, присвячених боротьбі з українським буржуазним націоналізмом, зміст яких зводився до жорстокого таврування усіх не комуністичних політичних теорій та ідеологій. Оскільки М. Міхновський не був відомий широкому загалу українців, то у борців з буржуазним націоналізмом не було потреби навіть згадувати про нього.
Із проголошенням незалежності України значний інтерес українських істориків викликали раніше заборонені, а тому й недосліджені напрямки історії, зокрема й історія суспільного руху.
Однією з перших стала стаття І. Курала, Ф. Гурченка, Г. Геращенко «М. І. Міхновський: постать на тлі епохи», опублікована в 1992 році. Її автори, оперуючи досягненнями вчених діаспори, мемуарами, архівними джерелами, зробили одну з перших спроб у сучасній українській історіографії дослідити постать М. Міхновського у контексті соціально-економічних та суспільно-політичних реальностей кінця ХІХ – першої чверті ХХ ст. Публікація цих авторів стала своєрідним початком нового етапу наукових досліджень діяльності М. Міхновського.
Починаючи з другої половини 1990-х рр. інтерес дослідників до постаті М. Міхновського посилюється. Різні аспекти його багатогранної діяльності було викладено у наукових розвідках Ф. Гурченка, Т. Геращенка, А. Бутенка і ін.. Так, наприклад, військово-політичну діяльність Міхновського висвітлював у своїх працях В. Солдатенко.
Оригінальність ідей Міхновського на сучасному етапі привертає увагу не лише істориків, а й політологів.
Так, Г. Мусієнко у своїй праці «Україна для українців. Хто за і проти?» дає політологічне виправдання різнобічній діяльності М. Міхновського і захищає його націоналістичні ідеї.
Отже, бачимо, що проблемі громадсько-політичної діяльності Миколи Міхновського присвячена низка джерел в історичній літературі, які, переважно, були видані після проголошення Україною своєї незалежності.
Мета дослідження: на основі виявленого комплексу джерел, здобутків історіографії проаналізувати участь і роль Миколи Міхновського в суспільно-політичних процесах кінця ХІХ- першої чверті ХХ ст.
Мета роботи визначає постановку і розв’язання таких завдань:
Об’єкт дослідження – особливості громадсько-політичного життя в Україні в кінці ХІХ – в 20-х рр. ХХ ст.
Предмет дослідження – участь і роль М. Міхновського в політичних процесах України в ХІХ – першій чверті ХХ ст.