Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
34
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ВОЙЦЕХІВСЬКА Ірина Нінелівна
УДК 93/99(093).92
ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО У ТВОРЧОСТІ В.С.ІКОННИКОВА
Спеціальність 07.00.06 –Історіографія, джерелознавство та
спеціальні історичні дисципліни
А В Т О Р Е Ф Е Р А Т
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора історичних наук
Київ –
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі архівознавства та спеціальних галузей історичної науки історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Науковий консультант: доктор історичних наук, професор КАЛАКУРА Ярослав Степанович, завідувач кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор КАЗЬМИРЧУК Григорій Дмитрович, професор кафедри історії Росії Київського національного університету імені Тараса Шевченка
доктор історичних наук, професор ПІНЧУК Юрій Анатолійович, завідувач відділу української історіографії Інституту історії України НАН України
доктор історичних наук ЧИШКО Віталій Сергійович, директор Інституту біографічних досліджень Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського.
Провідна установа: Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С.Грушевського НАН України, відділ історії та теорії археографії та споріднених джерелознавчих наук
Захист відбудеться “_27_” березня 2000 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Київ, вул.Володимирська, 60, ауд.349.
З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (вул.Володимирська, 58).
Автореферат розісланий “25” лютого 2000 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради, БОЖКО О.І.
доцент
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ
Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, п’яти розділів (17 підрозділів), висновків та списку використаних джерел та літератури (58 стор., 742 назви). Загальний обсяг 382 стор.
ВСТУП. Актуальність дослідження та його наукова значимість. Дослідження широкомасштабних проблем становлення та розвитку джерелознавства в Україні є одним з найважливіших завдань сучасної історичної науки. Зростаючий інтерес до проблем історії та культури, суттєві зміни в суспільному та громадському житті, переоцінка ряду концептуальних положень та подолання усталених стереотипів вимагає переосмислення багатьох історіографічних оцінок і, що важливо, узагальнення та опанування досвіду, набутого нашими попередниками.
Усвідомлення ролі й відповідальності історика перед наукою нині набуває особливого сенсу. Об’єктивні процеси розвитку історичних знань значною мірою опосередковані особистістю історика, проходять через його інтелект, історіософію, індивідуальний досвід, методологію. Біографічний фактор в історіографії стає одним з пріоритетних напрямів досліджень, що сприяє, з одного боку, індивідуалізації дослідницького процесу, а з другого, –реконструкції особистості історика в контексті епохи.
З огляду на це великого значення набуває вивчення наукової спадщини тих учених-істориків, які зробили значний внесок у становлення та розвиток українського джерелознавства, сприяли пошуку та збереженню національних документальних раритетів, заклали підгрунтя для створення Національного архівного фонду України.
Загальновизнано, що джерельний пласт духовної спадщини народу є свідком його еволюції, особливостей ментальності, національної індивідуальності, дослідження якого впливає на суспільну думку епохи. Саме тому набуває актуальності вивчення розвитку історичного джерелознавства, його дисциплінарної структури, методології та термінології, що є показником самоідентифікації цієї галузі наукового знання.
Одним з визначних центрів дослідження джерелознавчих дисциплін в Україні є Київський національний університет імені Тараса Шевченка, alma mater історичної школи документалістів, основоположники якої заклали традиції українського джерелознавства, невіддільні від здобутків західноєвропейських джерелознавчих шкіл. Серед фундаторів джерелознавства провідне місце займає Володимир Степанович Іконников (1841-1923) –видатний історик, історіограф, архівознавець. З його ім’ям тісно пов’язаний процес становлення історичного джерелознавства в Україні, пошуки шляхів та методів опрацювання джерел, їх критичного аналізу та оцінки.
Актуальним у даному контексті є реконструкція наукової біографії вченого, аналіз еволюції його поглядів, методологічних засад, а відтак концепції в галузі дослідження вітчизняного джерелознавства. Оцінка внеску історика в джерелознавчу галузь і визначає його місце в історіографії.
До критеріїв оцінки визначення місця вченого в українському історіографічному процесі відомий український джерелознавець М.Ковальський відносить такі параметри, як коло наукових зацікавлень історика, наявність попередників, ступінь новизни наукових розробок, оцінка сучасниками та нащадками результатів його наукової творчої діяльності, вплив вченого на історіографічний процес.
Виходячи з таких критеріїв, можна констатувати, що творчий доробок В.С.Іконникова охоплює практично всі напрями історичного джерелознавства і найповніше віддзеркалює стан та досягнення цієї галузі знань наприкінці ХІХ –на початку ХХ століть. Цей доробок ще не дістав належного висвітлення в історіографії й використання в історико-джерелознавчій практиці.
З огляду на актуальність та недостатнє висвітлення теми, дослідження всієї джерелознавчої спадщини В.С.Іконникова має важливе наукове і практичне значення. Необхідність системного аналізу наукової спадщини вченого як сукупного документального зібрання, що є сьогодні не тільки вагомим джерелом вивчення його творчих здобутків, але й виступає комплексним культурологічним явищем, сприяє, передусім, встановленню приналежності В.С.Іконникова до українського історичного джерелознавства.
Зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема розроблялася згідно з напрямом наукових досліджень кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Спеціальні галузі та дисципліни історичної науки” та на основі угоди про співробітництво кафедри з Інститутом української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України у рамках плану наукової теми Інституту “Історико-археографічні та архівознавчі дослідження в Україні у ХІХ–ХХ ст.” (93.2.7.22). Дана проблематика є також складовою наукової теми історичного факультету “Історичні та етнічні засади розвитку української нації у ХХ ст.” (№ 97173).
Об’єкт дослідження складає джерелознавча спадщина В.С.Іконникова, його внесок у розроблення проблем теоретичного та практичного джерелознавства, спеціальних історичних дисциплін.
Предметом дослідження є тенденції становлення та розвитку вітчизняного джерелознавства, визначення місця і ролі в ньому В.С.Іконникова.
Хронологічні межі дисертаційного дослідження мають два рівні: перший зумовлений роками життя В.С.Іконникова (1841-1923); другий передбачає хронологічні межі джерельної та історіографічної бази праць В.С.Іконникова, а також його родоводу, проведення генеалогічних пошуків та вивчення усього біоісторіографічного процесу з кінця ХУІ до ХХ ст.
Метою дисертаційного дослідження є комплексне вивчення, наукове осмислення та історіографічна реконструкція доробку В.С.Іконникова в галузі історичного джерелознавства, визначення пріоритетних напрямів його творчості, висновків та положень, оцінка місця та ролі вченого в історіографії.
Відповідно до поставленої мети визначені наступні завдання:
1. Проаналізувати стан і ступінь дослідження проблеми в українській та зарубіжній історіографії, визначити рівень і повноту її науково-теоретичного осмислення.
. Реконструювати життєвий і науковий шлях В.С.Іконникова як історика-джерелознавця:
–укласти генеалогічну схему родоводу Іконникових та визначити найяскравіших її представників;
–опрацювати повну наукову бібліографію вченого та провести її бібліометричний аналіз;
–визначити пріоритетні напрями наукової творчості В.С.Іконникова, виокремити в ній блок дослідів джерелознавчого спрямування, систематизувавши їх за проблемами.
–простежити еволюцію наукових поглядів та інтересів ученого на підставі його творчості.
. Дослідити внесок В.С.Іконникова в становлення вітчизняного джерелознавства та його методологічних засад:
–простежити елементи наступності в історичних дослідженнях та зміну концептуальних засад на різних історіографічних етапах;
–проаналізувати доробок В.С.Іконникова в галузі теоретичного та практичного джерелознавства;
–з’ясувати систему теоретико-методологічних підходів ученого до аналізу джерел;
–охарактеризувати принципи класифікації вченим архівних, музейних та бібліотечних установ з урахуванням специфіки їх діяльності;
–визначити основні критерії оцінки документної інформації різних рівнів та дослідити методику опрацювання джерел;
–проаналізувати підходи вченого до систематизації спеціальних галузей історичних знань та їх місця в структурі історичної науки.
. Окреслити аспекти проблеми, які потребують подальшого дослідження та намітити шляхи їх вивчення.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше в українській історіографії розглянута спадщина В.С.Іконникова як комплексне культурологічне явище, сукупне документальне зібрання, що репрезентує роль та місце вченого у вітчизняній історичній науці, її джерелознавчій галузі. У роботі проведений комплексний джерелознавчий аналіз наукової творчості В.С.Іконникова, визначено пріоритетні напрями його досліджень, окреслено особистий внесок ученого у становлення та розвиток теоретичного та практичного джерелознавства, дослідження окремих типів, видів та груп джерел, їх опрацювання, класифікацію та введення до наукового обігу. Укладена повна бібліографія опублікованих праць вченого, проведений їх джерелознавчий та бібліометричний аналіз, системно проаналізовано та введено до наукового обігу численні архівні документи та історіографічні джерела.
Досліджено епістолярну спадщину В.С.Іконникова, яка сприяє відтворенню історії розвитку джерелознавства в Росії та Україні, зокрема в Київському університеті. Висвітлено невідомі раніше факти ініціювання створення та активної участі вченого в роботі численних товариств та комісій.
На основі нових даних простежено підготовчий етап та процес написання “Опыта русской историографии”, показано труднощі його видання, проаналізовано причини припинення публікації третього тому, який і досі не побачив світ. Проаналізований текст рукопису третього тому “Опыта” з огляду на проблемно-тематичне та джерелознавче спрямування, фактологічну насиченість та критичний аналіз використаних документів.
У дисертації подається узагальнена оцінка факторів, що вплинули на формування суспільно-політичних та наукових поглядів історика, окреслені концептуальні підходи та методологічні засади його творчості.
Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в тому, що одержані результати і викладені в ньому положення збагачують знання з історії становлення вітчизняного джерелознавства, повніше реконструюють його генезис, розкривають специфічні ознаки, теоретичні засади і найбільш характерні тенденції розвитку.
Матеріали дисертації можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць з історіографії та джерелознавства, розробленні проблем біографістики, архівництва, книгознавства, бібліографії та інших спеціальних історичних дисциплін.
У навчально-педагогічній практиці результати досліджень можна використати при написанні підручників та підготовці університетських курсів з історичного джерелознавства, архівознавства, історіографії тощо.
Методологічну основу дисертації склали фундаментальні теоретичні засади сучасного джерелознавства, наукового розуміння ролі і місця особи в історії, історіософські ідеї щодо розуміння культурно-історичного процесу, наукового пізнання, викладені у працях вітчизняних і зарубіжних учених.
Головними методологічними засадами дослідження послужили наукові принципи об’єктивності, системності та діалектичного розуміння історичного процесу, що дозволило відійти від стереотипів минулого в оцінці наукової творчості вченого.
Дисертаційна робота носить комплексний проблемно-тематичний характер і грунтується на досягненнях та методиці таких традиційних галузей історичної науки як джерелознавство, історіографія, а також комплексу спеціальних історичних дисциплін.
Дисертант послуговувалась методами історичного, проблемного та порівняльного аналізу, комплексного підходу, використовуючи проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, статистико-аналітичний та ретроспективний методи дослідження.
Апробація роботи. Результати дослідження апробовані на 11 міжнародних та всеукраїнських конференціях, на засіданнях круглих столів, джерелознавчих, архівознавчих та книгознавчих читаннях, у доповідях на засіданнях кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Розроблені положення та висновки роботи відображені в двох індивідуальних, ряді колективних монографій, посібниках, наукових розвідках, статтях. Вони доповідались на міжнародних конференціях “Образ епохи. Культурне середовище Києва кінця ХІХ –початку ХХ ст.” (К., 1995), “Відродження української державності: проблеми історії та культури” (Одеса, 1996) та ряді загальноукраїнських науково-практичних конференцій: “Українське архівознавство: історія, сучасний стан та перспективи (К., 1996), “150 років розвитку вітчизняної історичної науки в Київському університеті” (К., 1993), “Актуальні проблеми розвитку архівної справи в Україні” (К., 1996), “Архів і особа” (Київ, 1999) та 1-их генеалогічних читаннях пам’яті Вадима Модзалевського “Українська генеалогія: теорія, методологія, історія та практика” та перших книгознавчих читаннях, присвячених пам’яті С.І.Маслова (К., 1997).
Дисертація обговорювалась на кафедрі архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Публікації: Результати дисертації відображені в індивідуальних монографіях: “Володимир Іконников: джерелознавчі студії (К., 1999. –
др.а.), “Академік Володимир Іконников: життєпис та бібліографія” (К., 1998. –,2 др.а.) та 40 наукових публікаціях (заг. обсягом 22 др.а.), серед яких 20 статей в наукових, фахових виданнях, затверджених переліками ВАК України (заг. обсягом 14 др.а.), 12 статей у збірниках наукових праць та колективних виданнях та 8 публікацій доповідей та повідомлень у випусках матеріалів наукових конференцій та читань. Всього 42 друк. арк.
Окремі концептуальні положення роботи висвітлені у навчальних курсах “Спеціальні історичні дисципліни”, “Джерела особового походження”, “Особові архівні фонди” та у циклі радіопередач “Вітчизняні історики України” (передача 19.02.1999 р.).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Розділ 1 “ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ” складається з двох підрозділів і присвячений аналізу архівних документів і матеріалів та історіографічній базі дослідження життєвого та творчого шляху В.С.Іконникова.
У підрозділі 1.1 “Джерельна база дослідження” аналізуються документи, що зберігаються у 17 архівосховищах та рукописних відділах бібліотек України та Росії і свідчать про наявність значної джерельної бази для дослідження життєвого та творчого шляху вченого. Найбільший пласт інформації містить колекція документів особового фонду вченого в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського (ф.46) та в фондах М.Х.Бунге (ф.57), М.П.Дашкевича (ф.65), О.І.Левицького (ф.91), М.І.Костомарова (ф.ХХІІ), М.В.Владимирського-Буданова (ф.60), С.І.Маслова (ф.33) та ін. Чисельна епістолярна спадщина зберігається у фонді Літературних матеріалів (ф.І) та Листування (ф.ІІІ) ІР НБУВ.
Архівні матеріали Центрального державного історичного архіву у м.Києві представлені документами особового фонду В.С.Іконникова (ф.849) та фондами попечителя Київського учбового округу (ф.707), Канцелярії Київського, Подільського та Волинського генерал-губернатора (ф.442), Київського товариства охорони пам’ятників старожитностей та мистецтва (ф.725) та особовими фондами М.С.Грушевського (ф.1235), М.В.Довнар-Запольського (ф.262), М.С.Сумцова (ф.2052), В.І.Савви (ф.2058) та ін.
Великий масив документів зберігається в особовій справі академіка В.С.Іконникова в архіві Президеії НАН України (ф.1), у фондах Київського дворянського депутатського зібрання (ф.782), Київського цивільного губернатора (ф.2), Канцелярії Київського повітового предводителя дворянства (ф.1238) Державного архіву Київської області; у фондах Київського університету (ф.16), Київських Вищих жіночих курсів (ф.244) Державного архіву м. Києва; у фондах Новоросійського університету (ф.45), Одеського товариства історії та старожитностей (ф.93), Канцелярії попечителя Одеського учбового округу (ф.42) Державного архіву Одеської області; у фондах Канцелярії Харківського губернатора (ф.3) та Харківського університету (ф.667) Державного архіву Харківської області.
Значний комплекс документів перебуває на зберіганні в архівосховищах Росії у фондах Департаменту народної освіти (ф.733), Міністерства Народної освіти (ф.740), Указів та рескриптів по Міністерству Народної освіти (ф.744) Російського державного історичного архіву; у фонді І Кадетського корпусу (ф.314) Російського державного воєнно-історичного архіву; у фондах Канцелярії конференції АН і Секретаріату АН СРСР (ф.2), Комітету правління і управління справами Академії Наук (ф.4), Відділення російської мови та словесності АН Росії за 1841-1927 рр. (ф.9) та ін. Санкт-Петербурзького філіалу архіву Російської Академії Наук; в архіві ж. “Русская старина” (ф.265), “Вестник Европы” (ф.48) та багатьох особових фондах Інституту російської літератури (Пушкінський будинок). Епістолярна колекція В.С.Іконникова представлена в особових фондах О.Ф.Бичкова (ф.120), С.Ф.Платонова (ф.585), Т.Д.Флоринського (ф.818) та ін. Відділу рукописів та рідкісних книг Російської Національної бібліотеки та у фондах М.І.Кареєва (ф.119), С.О.Белокурова (ф.23), В.І.Григоровича (ф.86) Відділу рукописів Російської Державної бібліотеки. Всього опрацьовано 97 фондів.
Аналіз структурування джерельної бази дозволив класифікувати увесь комплекс документальних джерел за п’ятьма групами: 1) біографічні матеріали; 2) документи службової та громадської діяльності; 3) наукові, педагогічні та творчі матеріали; 4) епістолярна спадщина; 5) рукописи та друковані праці інших осіб.
До першої групи джерел віднесено ті, що висвічують факти біографії В.С.Іконникова, його родовід, сімейні зв’язки та ін. Серед них особова справа про дворянство майора Степана Михайловича Іконникова (батька вченого)2, копія наказу Катерини ІІ про надання діду В.С.Іконникова –Михайлу Семеновичу Іконникову чину унтер-лейтенанта3, послужні списки вченого4, автобіографії5, документація про здачу В.Іконниковим магістерських іспитів та захисту магістерської та докторської дисертацій6, особова справа Іконникова-академіка УАН7 тощо. Вагомо доповнюють біографічний блок матеріалів іконографічні джерела8.
До другої групи відносяться джерела, що висвітлюють службову та суспільно-громадську діяльність вченого протягом всього життя, в т.ч. його працю на Вищих жіночих курсах у Києві, в Археографічній комісії, участь в організації та проведенні Археологічних з’їздів, співпрацю в губернських вчених архівних комісіях, роботу на посаді редактора “Университетских известий” тощо9. Досліджено зміст записів робочого зошита за 1893 рік (92 арк.), що дає важливі відомості про наукове та громадське життя вченого, його суспільні інтереси. Серед матеріалів цієї групи ухвала Ради університету 1870 р. про затвердження В.Іконникова у званні екстраординарного професора, повідомлення попечителя Київського навчального округу про нагородження орденом св. Володимира ІІІ Ступеня, документ про обрання В.С.Іконникова у 1893 р. присяжним засідателем Київського окружного суду, документи про нагородження його орденами і медалями, повідомлення Міністерства народної освіти про заснування премії та медалі імені професора Київського університету В.С.Іконникова для слухачів Вищих жіночих курсів та багато ін.10
У підрозділі аналізуються джерела про роботу вченого в ряді наукових товариств та організацій: Історичного товариства Нестора-літописця, Літературно-артистичного товариства, на посаді Голови Київської Археографічної комісії тощо. Загалом ця група документів найбільш чисельна і вагомо репрезентує місце В.С.Іконникова в суспільно-політичному, науковому та культурному житті країни кінця ХІХ ст.
Третю групу джерел склали наукові, педагогічні та ін. матеріали, що відбивають наукову творчість вченого: рукописи опублікованих праць, деякі переписані рукою його дружини, нотатки та підготовчі матеріали до написання перших 2-х томів “Опыта русской историографии”, рукописи неопублікованих праць вченого та ін. До цієї групи джерел віднесено конспекти лекцій вченого, програми лекційних курсів, плани розподілу педнавантаження, програми дисциплін для студентів І та ІІ курсів історико-філологічного факультету Університету св. Володимира. Цінними є рецензії на праці Д.Кобеко, В.Грибовського, які дають можливість прослідкувати наукові інтереси та джерелознавчі методи оцінки доробку вчених. Про методику дослідницької роботи вченого свідчать також численні виписки з архівних матеріалів Оружейної палати, Міністерства імператорського двору, Рум’янцевської бібліотеки та ін.11
Четверта група джерел репрезентує епістолярну спадщину вченого, яка представлена більш як 7 тисячами справ, розпорошених у багатьох архівосховищах та бібліотеках України та Росії. Вона поділяється на дві підгрупи: листи В.С.Іконникова і листи до нього. До першої підгрупи (менш численної) належать дві справи в ЦДІАК України, де зберігаються лист вченого до професора П.І.Ковалевського та листи до невідомих осіб, написані російською та англійською мовами. В ІР НБУВ зберігаються листи до К.Царевського, С.Шереметєва, П.Ардашева, М.Костомарова, М.Дашкевича та ін., а також листи до дружини –Г.Л.Іконникової (Родзевич). Всього в ІР зафіксовано 32 адресати вченого.
Інформативно насиченими є листи В.С.Іконникова до колег-істориків, з якими його поєднували тісні дружні стосунки і які відклалися в архівах та рукописних відділах бібліотек Росії. Це листування з О.Бичковим, Т.Флоринським, С.Платоновим, С.Шубинським, Д.Корсаковим, М.Лемке, М.Семевським, М.Стасюлевичем, Я.Гротом, С.Ольденбургом, І.Срезневським12 та багатьма іншими. За неповними даними тільки в архівосховищах Росії знаходиться більше 2-х тисяч епістолярій В.С.Іконникова.
До другої підгрупи віднесено листи адресатів В.С.Іконникова, які розширюють уяву про коло спілкування вченого, його задуми та інтереси. В особовому фонді В.С.Іконникова в ЦДІАК України наявні 18 справ з листами до вченого. Більше п’яти тисяч епістолярій від 964 кореспондентів знаходяться на зберіганні в ІР НБУВ13. Це листи від В.Антоновича, Д.Багалія, К.Бестужева-Рюміна, В.Бузескула, М.Василенка, С.Венгерова, М.Грушевського та ін.
Досліджені епістолярії можна кваліфікувати як колекцію адресант-адресат, що є складовою частиною джерельної бази дослідження життєвого і творчого шляху В.С.Іконникова.
До п’ятої групи джерел віднесено рукописи та друковані праці інших осіб та установ, які в свою чергу структуризовано на чотири підгрупи: офіційні документи, атрибутовані матеріали, документи невідомих осіб, опубліковані праці.
До першої підгрупи –офіційні документи керівних осіб, —ми віднесли матеріали, що дозволяють окреслити участь В.С.Іконникова у науковому та громадському житті університету св. Володимира, інших інституцій та товариств, його особистого внеску у розроблення нормативних актів, звітів, резолюцій та ін. поточної документації”14.
Матеріали другої підгрупи –це документи з атрибуцією авторства, місця та часу їх створення. Серед них доповідь С.І.Маслова “Опыт русской историографии В.С.Иконникова”, реферат М.С.Грушевського “Роспись имущества Н.И.Романова и представляемые ею бытовые данные”, наукова розвідка М.Ф.Хандрикова “О новом способе определения широты и времени”та ін.15
Третя підгрупа включає документи невідомих осіб, серед яких стаття “Новий почесний член університету св. Володимира” про проф. В.Я.Цингера з посвятою “від укладача” В.С.Іконникову, статті “Примерна”, “Вермишель” та ін., автор (або автори) яких не встановлені, рукопис статті “Украина, Россия и Германия” тощо16.
Остання четверта підгрупа матеріалів представлена брошурами, журнальними публікаціями, відбитками з часописів та газет, які зберегли маргіналістичні помітки вченого, висвічують його ставлення до міжнародних, наукових та суспільних подій17.
Таким чином, дисертація грунтується на комплексі джерел, що дозволив провести достовірне дослідження теми.
Підрозділ 1.2 “Вітчизняна та зарубіжна історіографія” присвячений аналізу наукового доробку вчених, які досліджували різні аспекти життя та творчості В.С.Іконникова, зокрема його джерелознавчу спадщину.
Згідно завдань дослідження та для більш повного та грунтовного історіографічного аналізу праць їх умовно розподілено за 4-ма хронологічними періодами: кінець ХІХ ст. –-і рр.; 1930-ті рр. –перша половина 1950-х рр.; кінець 1950-х рр. –-ті рр., 1990-і рр.
У дисертації зазначається, що життя та творчість В.С.Іконникова ще не знайшли всебічного наукового висвітлення. Об’єктом дослідження виступали здебільшого окремі, вибіркові питання наукової, педагогічної та громадської діяльності історика, поверхово відображена його роль у культурно-освітньому процесі.
Серед праць першого етапу (кін. ХІХ –-і рр.) в дисертації виділені прижиттєві публікації про вченого18 та рецензії на його праці19, а також перші праці після смерті, зокрема некролог С.Ф.Платонова20, спогади О.І.Соболевського21 та невеличка стаття Л.П.Добровольського22, де вчені-колеги намагали висвітлити внесок і роль В.С.Іконникова у розвиток історичної науки.
Один з учнів В.С.Іконникова Л.Добровольський по суті першим досліджував вивчення історії України і, зокрема, києвознавства у творчості вченого, вказуючи на його відданість своїй батьківщині, Києву, де прожив усе життя і ревно та діяльно служив йому. Важливі історіографічні відомості містять матеріали засідання товариства Нестора-літописця від 16 грудня
р., на якому були заслухані доповіді про життєвий і творчий шлях В.С.Іконникова М.Василенка “Пам’яті Іконникова”, С.Маслова “Опыт русской историографии”В.С.Іконникова” та В.Базилевича “В.С.Іконников як історик Києва”23, однак джерелознавчий доробок вченого залишився поза увагою доповідачів .
Другий період (1930-і рр. –перш. пол. 1950-х рр.) не дав істотних наукових розробок, присвячених особисто В.С.Іконникову, однак його ім’я інколи згадувалось у монографічних, енциклопедичних та інших виданнях у контексті дослідження історичної науки в Київському університеті, розвитку вищої освіти, бібліографічній цінності “Опыта русской историографии”тощо24. М.Л.Рубінштейн в “Русской историографии”зазначав, що грунтовна історіографічна праця Іконникова відбивала бібліографічний напрямок буржуазної історичної науки25.
Третій період (кін. 1950-х рр. –-і рр.) характеризується використанням праць В.С.Іконникова при підготовці багатотомного видання “Історія міст і сіл України”26. Ім’я вченого увійшло і до тритомного видання “Очерки истории исторической науки в СССР”27. І хоча предметно його доробок там не аналізується, однак В.Є.Іллерицький в розділі Х 2-го тому “Очерков”кваліфікував працю В.С.Іконникова “Скептическая школа в русской историографии и ее противники”як історіографічну. Він у традиційному для радянської доби дусі критично віднісся щодо позитивної ролі скептичної школи, зазначав, що В.С.Іконников не хотів бачити негативного впливу основних засад скептиків при дослідженні історичних джерел28. У третьому томі “Очерков”до суттєвих недоліків творчості вченого віднесено відсутність чітко визначеного підходу до історіографічних та джерелознавчих проблем, зазначено, що історіографія у нього перемежовується з джерелознавством29. Загалом “Опыт” класифікувався як бібліографічна праця і таке визначення переходило з одного видання до іншого.
Рубіжною подією третього періоду можна розглядати публікацію статті відомого українського історика В.Г.Сарбея до 125-річчя від дня народження В.С.Іконникова, оцінка його як видатного вченого, “який зробив значний вклад у розвиток історичної науки і своєю прогресивною діяльністю на Україні сприяв єднанню кращих здобутків російської та української культур”30. У 1970-і рр. дедалі частіше стали з’являтися розвідки про окремі аспекти наукової спадщини В.С.Іконникова. Це, насамперед кілька статей російської дослідниці Р.О.Киреєвої, присвячених джерелознавчій та історіографічній спадщині В.С.Іконникова, в тому числі і неопублікованому ІІІ тому “Опыта”31, де вчена на основі аналізу тексту “Опыта” показала внесок науковця у розвиток історії, теорії та практики джерелознавства.
Четвертий період (1990-і рр.) оцінено як найбільш плідний у вивченні творчості В.С.Іконникова. За підрахунками дисертанта, в останнє десятиліття вийшло друком більше 50 публікацій, предметом дослідження яких був життєвий та творчий шлях вченого.
Серед монографічних видань –опубліковане автором дисертації дослідження32, в якому вперше комплексно висвітлено життя та науковий доробок ученого в галузі історичного джерелознавства та спеціальних історичних дисциплін. Цим проблемам присвячено дослідження О.П.Пронштейна33, в якому автор робить спробу аналізу джерелознавчого доробку Іконникова, визначає внесок вченого у розроблення проблем дослідження окремих видів і груп джерел, джерелознавчої критики, класифікації джерел тощо. Біобібліографічні довідники, словники, путівники репрезентують місце В.С.Іконникова в українській історіографії34. Інформаційно-довідковий характер має і нещодавно видана у Росії невелика за обсягом книга А.Колесникова “Иконниковы. История дворянского рода”, в якій висвітлено історію родоводу Іконникових від ХVІІІ ст. до сьогодення. І хоча в даній розробці не зосереджено увагу на постаті В.С.Іконникова, однак висвітлюються початки його родоводу, родинні зв’язки та ін.35
Статті та розвідки про творчість вченого розглянуто через призму їх проблемно-тематичного спрямування, що дає змогу дисертанту окреслити окремі досліджені аспекти спадщини і виявити численні маловідомі, або й зовсім незнані питання доробку вченого: статті загальнооглядові36, дослідження вченим проблем теоретичного та практичного джерелознавства, окремих галузей історичної науки, серед яких археографія, архівістика, бібліотекознавство, книгознавство тощо37.
Низка доповідей була проголошена на конференціях та читаннях, де були окреслені актуальні проблеми дослідження іконникознавства як напряму біографістики та намічені шляхи його подальшого вивчення38
.
Розділ 2 “НАУКОВА БІОГРАФІЯ ВЧЕНОГО” складається з 4-х підрозділів і розглядає життєвий та творчий шлях вченого, процес його становлення як історика-джерелознавця, генеалогічні корені родоводу.
Підрозділ 2.1 “Історія родоводу”. На основі різноманітних джерел реконструйовано родовід Іконникових від ХVІІІ століття до сучасності, який укладений у родовідних таблицях. Життєвий шлях братів та сестри В.С.Іконникова, їх суспільно-політична діяльність, професійний рівень, освіта, сімейний стан розглянуті в тісному зв’язку з формуванням самого Володимира Степановича, його оточенням, навчанням, обранням наукового фаху.
Увага у підрозділі приділяється долі сім’ї вченого: дружини Г.Л.Родзевич та єдиній доньці –Ользі Петрівій, яка пережила дві хвилі репресій, а реабілітована тільки у 1990-х рр.
Розгалужений родовід (київська гілка) із 1920-х років губиться у вирі суспільного життя країни, однак пряма лінія від академіка В.С.Іконникова виявлена і простежується до сучасності.
У підрозділі 2.2 “Роки навчання: шлях в історичну науку” розглядається життя В.С.Іконникова через призму навчання в Київському університеті, здачі магістерських екзаменів, захисті кандидатської та докторської дисертацій, отримання наукових звань –невід’ємних атрибутів кожного вченого. Зазначається, що вже в студентські роки В.С.Іконников виявив неабиякі здібності до наукової праці, опублікував перші наукові розробки, за які отримав Золоту медаль та Пироговську стипендію. У підрозділі висвітлюється робота вченого на посаді приват-доцента Харківського університету, де він прочитав свою першу лекцію з історіографії, яка поклала початок формуванню В.С.Іконникова-джерелознавця, простежується його зв’язок з Новоросійським університетом, де вчений захищав магістерську (1867) та докторську (1869) дисертації. У підрозділі підкреслюється, що шлях В.С.Іконникова в науку не був легким. Протягом десятиліть він наполегливо працював на освітянській, науковій та громадській ниві. Сорок років (1873-1913) був редактором “Университетских известий”, двічі обирався деканом історико-філологічного факультету Київського університету (1877-1880 та 1883-1887), був одним з фундаторів та активним учасником історичного товариства Нестора-літописця, де протягом 1874-1877 та 1893-1895 обіймав посаду Голови.
Обгрунтовується висновок про те, що роки, які передували виходу у світ “Опыта русской историографии”, були найбільш напруженими у вченого, оскільки вимагали поєднання значних зусиль у навчальній, науковій та громадській роботі. У рік виходу в світ “Опыта русской историографии” (1892 р.) вчений отримав звання заслуженого професора Київського університету, у 1914 р. його було обрано академіком Російської Академії Наук, а у 1921 –за поданням голови історико-філологічного відділу Української Академії Наук А.Ю.Кримського В.С.Іконников став академіком УАН. Таким чином, вчений пройшов шлях від студента до академіка –найвищого наукового рангу.
Підрозділ 2.3 “Недосліджена спадщина вченого” присвячений аналізу неопублікованих праць, лекційних курсів та програм, чернеток, записників, епістолярії В.С.Іконникова. Першочергове місце відведено дослідженню рукопису ІІІ тому “Опыта русской историографии”, матеріал якого сфондований у 7 справах і нараховує 64 зошити (по12-18 аркушів), що охоплюють перші три справи (249-251) і вміщують вступ і перший відділ. Відділ ІІ розміщений у 20 зошитах (270 аркушів) у справі 252, а третій відділ, що налічує 289 сторінок, написаний у 2-х загальних зошитах об’ємом 107 та 182 сторінки –це справи 253 і 254. У підрозділі зазначається, що рукопис третього відділу зберігся не повністю. Відсутні розділи 5, 6, 7, 8; розділи 4 та 12 не завершені. Не дійшли до нас і розділи 13-17. Можливо, втрата рукописних зшитків пов’язана з передачею цього рукопису з Рукописного відділу колишньої Бібліотеки АН СРСР у 1931 р. до архіву Російської Академії Наук.
Аналіз матеріалів третього тому “Опыта” дав підстави стверджувати, що основна увага в ньому приділена джерелознавчому оглядові документів особового походження, а саме: мемуарів, записок, щоденників, епістолярії, які систематизовані у відділах за хронологічним принципом: Відділ І. Огляд мемуарів російських людей і осіб, що служили у Росії; Відділ ІІ. Листування російських людей і осіб, що служили у Росії; Відділ ІІІ. Іноземні відомості про Росію з давніх часів до наших днів. Матеріал І та ІІ відділів розташований у хронологічному порядку, а третій відділ (іноземні свідоцтва) побудований за проблемно-географічним принципом: давні та візантійські письменники (2 параграфи); східні письменники (4 параграфи); західні літописці і сказання про Росію (6 параграфів); мандрівники, дипломатичні зносини (2 параграфи).
Опрацьовано 15 лекційних програм (деякі з них у 2-х або 3-х редакціях) та 12 текстів лекцій В.С.Іконникова, які охоплюють період російської історії з ХІУ до ХІХ ст. Цінна в них саме історіографічна частина, в якій поряд з бібліографічним матеріалом подані розробки з проблем історії, історіографії та джерелознавства в Росії та за її межами. Так, у п’яти зошитах (120 арк.) викладений лекційний текст розділу “Джерела з російської історії” з “Курсу історіографії” (частина 2); окремо представлена частина курсу під назвою “Іноземні джерела про Росію” у 4-х зошитах (71 арк.), яка згодом повністю увійшла в “Опыт русской историографии”. Не дивлячись на відсутність чіткого розмежування джерелознавчого та історіографічного матеріалу, праця дає можливість простежити задум вченого щодо комплексного вивчення вітчизняної історіографії.
Виняткову джерельну цінність має неопублікована епістолярія вченого та мемуари. Оприлюднені лише частково його листи до своїх респондентів і зовсім небагато листів до В.С.Іконникова39. Про внесок ученого в історичну науку та про авторитет свідчить те, що у 1914 р. була запроваджена стипендія та медаль імені професора Київського університету св. Володимира В.С.Іконникова за кращий науковий твір з історії. Однак даних про лауреатів цієї стипендії та медалі поки не віднайдено.
У підрозділі приділена увага бібліотечній спадщині вченого, що за його підрахунками складала 17 тис. 836 одиниць книг та 3 тис. брошур. Класифікована вченим за відділами: російська історія; загальна історія, фольклор, мовознавство та словесність; право; філософські й соціологічні науки вона вміщувала всі видані матеріали Археологічних з’їздів, “Труды”та “Известия” губернських учених архівних комісій, повний комплект “Университетских известий”, “Чтений в обществе Истории и древностей российских” та ін. періодичних видань.
Книжкова спадщина вченого зберігається в Національній бібліотеці України імені В.І.Вернадського.
У підрозділі 2.4 “Бібліометричний аналіз наукової творчості” на основі застосування критеріїв оцінки результативності наукової роботи і нормативних бібліометричних і науковометричних індикаторів проаналізовано науковий доробок вченого за наступними параметрами: на основі стандартизованих одиниць виміру об’єму інформації, що застосовуються в джерелометрії, проведено детальний аналіз динаміки виходу у світ публікацій вченого за творчими десятиліттями, визначено проблемне спрямування його монографічних праць та статей, виділені пріоритетні напрями творчості.
У підрозділі проаналізований видовий розподіл публікацій В.С.Іконникова та ареал їх розсіювання у періодиці. Зазначається, що за 53 роки активного творчого життя В.С.Іконников опублікував 716 наукових праць загальним обсягом понад 15,5 тисяч сторінок, не рахуючи редагованих видань. Він був автором 21 монографії, 90 статей, 521 бібліографічної нотатки. У середньому за рік вчений писав понад 300 сторінок тексту, публікував 13,5 робіт. Його перу належить 37 розгорнутих (іноді до 1 д.а. і більше) рецензій на нові видання, 23 видання підготовлені під його редакцією.
Бібліографічні нотатки займають 521 позицію у бібліографії вченого і хронологічно охоплюють період 16 років (1875–). Щодо інтенсивності бібліографічних оглядів нових видань, то найпліднішими у роботі вченого можна вважати 1878 р. (68 нотаток), 1879 р. (41 нотатка), 1881 (42 нотатки). Середня кількість бібліографічних нотаток складає 25–позицій на рік. За підрахунками дисертанта, В.С.Іконников 5 разів виступав з оглядом нових томів “Архива Юго-Западной России”, 17 разів “Архива князя Воронцова”, 34 рази “Сборника императорского Русского Исторического общества”та ін.
Аналіз наукових зв’язків вченого проводився на основі вивчення тих журналів, в яких публікувався В.С.Іконников. Найбільш плідні контакти пов’язували його з журналом “Русская старина”(402 публікації) та “Университетские известия”(178 публікацій). 35 позицій його творчості вийшли друком у “Чтениях в Историческом обществе Нестора-летописца”і десять —у журналі “Киевская старина”.
Таким чином, бібліометричний аналіз наукової творчості В.С.Іконникова свідчить, по-перше, що вчений входить до числа високопродуктивних дослідників з широкою науковою проблематикою; по-друге, особистий показник наукового доробку В.С.Іконникова є досить “некласичним”порівнюючи його з середніми нормативними показниками творчості вчених такого рівня; по-третє, не типовим є і шлях вченого в науку, про що свідчить досить ранній вихід у світ першої монографії та захист кандидатської і докторської дисертацій; по-четверте, бібліографічні нотатки є своєрідною візитною карткою вченого, який був неперевершеним знавцем бібліографії з проблем історичної науки; і, нарешті, підрахунки загальної кількості опублікованої продукції вченого і його рукописних праць репрезентують особистість В.С.Іконникова як неординарне явище в історичній науці кінця ХІХ —початку ХХ ст.
Розділ 3 “ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА У ПРАЦЯХ В.С.ІКОННИКОВА” має теоретико-методологічне спрямування і складається з 3-х підрозділів.
Підрозділ 3.1 “Підходи до визначення поняття “історичне джерело” присвячений дослідженню вченим однієї з центральних проблем історичного джерелознавства –змісту терміну “історичне джерело”, розробка якого припадає на другу половину ХІХ ст.
В.С.Іконников був грунтовно обізнаний з минулою та сучасною йому концепцією теорії джерелознавства, з діяльністю наукових шкіл та напрямів, що побутували в історичній науці, в т.ч. з трактуваннями поняття “історичне джерело”, яке вважається базовим у джерелознавстві.
Аналіз праць В.С.Іконникова засвідчив, що в них відсутнє власне визначення поняття “історичне джерело”, а замість нього використовується термін “історичний матеріал”. Очевидно це пов’язано з суттю наукового світогляду вченого, який базувався на позиціях позитивізму, прихильники якого вважали, що наука повинна будувати свої висновки не на загальнофілософських засадах, а дослідним шляхом, базуючись на вивченні конкретних фактів. Виходячи з позитивістського погляду на історичну науку, В.С.Іконников вважав гарантом об’єктивності та достовірності наукового дослідження історичне джерело, насамперед, писемне. Не підіймаючись до широких теоретичних узагальнень, він вважав, що історія має бути достовірним описом окремих фактів (подій). Одна з головних відмінностей історії від природничих наук, на думку В.С.Іконникова, полягає в тому, що події не можуть повторюватися, а, отже, “вони не підлягають перевірці за допомогою досвіду”. У зв’язку з цим вчений сам відповідав на питання, яким чином історик може отримати необхідні знання про минуле: "Історія відрізняється від інших наук переважно тим, що не має справи безпосередньо з матеріалом, а бачить перед собою тільки відбиття вражень, спричинених на очевидців та найближчих свідків”40. Це, на його думку, і є історичне джерело.
Отже, використовуючи ідіому “історичний матеріал” в значенні “джерела”, де відбиті “враження”, що впливали на його автора, В.С.Іконников не ставить питання про зв’язок вміщеної в джерелі інформації з особливостями відображення дійсності, що породила його в свідомості автора цього джерела. Уникаючи чіткого визначення “джерела”, вчений оперував такими категоріями, як “історичний матеріал”, “пам’ятник”, які несуть відповідні відомості для дослідника і слугують йому “джерелом”.
Підрозділ 3.2 “Принципи класифікації джерел” висвічує підходи вченого до класифікації та систематизації історичних джерел. В.С.Іконников, докладно аналізуючи доробок своїх попередників, їх думок щодо групування джерел не прийняв жодної із запропонованих ними класифікацій джерел. Він дійшов висновку про доцільність поділу всього “матеріалу”на три групи: 1) пам’ятки, що висвітлюють особисту діяльність (від літописів до різних літературних творів); 2) пам’ятки, що відображають напрями державної діяльності (акти дипломатичні, законодавчі матеріали, юридичні нормативи); 3) матеріали, що повідомляють допоміжні знання (географічні, етнографічні, матеріальні пам’ятки). Саме цю, авторську, класифікацію джерел він подав у першій книзі другого тому “Опыта”.
Перші дві групи В.С.Іконников назвав “історичними матеріалами”, а третю групу —“допоміжними знаннями”. Таким чином, він підходив до класифікації джерел з великою мірою умовності. З одного боку, він ділив їх за формою, а з другого —за змістом вміщеної в них інформації, що загалом співпадало з поширеним у тодішній історичній науці поділом джерел.
На основі даної класифікації В.С.Іконников підходив до з’ясування цінності історичних джерел, однак при цьому він визнавав деяку відносність такого поділу, оскільки вважав, що і письмові джерела не рівноцінні за значенням. Вчений дотримувався думки про те, що історія повинна вивчатися насамперед за актовими матеріалами, документами офіційного характеру, що мають “літературну форму”: літописи, записки сучасників, донесення таємних агентів та ін. Надаючи особливого значення для історичної науки актам та офіційним документам, він звертав увагу і на оповідні джерела, до яких відносив мемуари, приватні листи, автобіографії, біографії, генеалогії, житія. В.С.Іконников підкреслював, що оповідні джерела передають достовірні факти, однак у них можуть мати місце елементи тенденційності та суб’єктивізму. Нарешті, до джерел, які висвітлюють різні боки духовного життя людей, історик відносив міфи, легенди, перекази.
Таким чином, В.С.Іконников пов’язував проблеми класифікації джерел з необхідністю їх критичного аналізу і встановлення достовірності відомостей.
У підрозділі 3.3 “Джерелознавча критика та методи опрацювання документів” розглядається розуміння В.С.Іконниковим значення джерелознавчої критики, методів опрацювання джерел. На його думку, наукова критика складається з двох частин: зовнішньої (нижчої) (external criticism), яка повинна встановити “точність свідоцтв”, та внутрішньої (вищої) (higher criticism), завдання якої полягає у визначенні достовірності і точності фактів, про які повідомляє джерело. При цьому перша завжди передує останній і дає дані, що вже були піддані попередній оцінці.
Найбільш надійним засобом визначення достовірності джерела В.С.Іконников вважав аналіз його з метою встановлення протиріч між фактами, наведеними у джерелі, та обставинами життя його автора. Треба враховувати як висловлювання самого автора щодо особистої участі в створенні даного джерела, так й інших людей, які мають свідчення про особу автора, його життя, діяльність у той час, коли він писав даний твір. До завдань зовнішньої критики В.С.Іконников відносив також встановлення часу та місця появи джерела. У тих випадках, коли це не вказано в джерелі, треба проаналізувати мову документа, графічні та палеографічні особливості тексту.
Тільки після вирішення всіх питань зовнішньої критики В.С.Іконников вважав за можливе перехід до внутрішньої критики. Її завдання встановити, чи був автор джерела сучасником або свідком описуваної події і чи знаходився в досить сприятливих умовах для отримання достовірних і точних знань про неї. Після цього історик повинен перевірити точність повідомлених у документі фактів, порівнявши їх з даними археологічних пам’яток та інших джерел. Якщо вони відсутні, то історику доводиться довіряти і єдиному свідоцтву.
У підрозділі наголошується, що В.С.Іконников як друге завдання внутрішньої критики розглядав з’ясування того, наскільки автор джерела щирий у своєму свідченні. Завершальне завдання внутрішньої критики, за його словами, полягає в тому, щоб осягнути внутрішній зміст фактів, виявити їх духовний зв’язок і, таким чином, провести їх моральну оцінку... Такий підхід до завдань історичної критики в цілому можна охарактеризувати як позитивістський. У дисертації зазначається, що в ряді випадків В.С.Іконников відступав від позитивізму. Він із співчуттям наводив слова І.Дройзена про те, що не тільки те, що збереглося у джерелах, або у старовинних актах, роз’яснює нам, що відбувалося. Важливим фактором історичного минулого можуть бути і явища духовного світу, які залишились не зафіксованими у джерелах.
В.С.Іконников обгрунтував положення про те, що окремі види джерел потребують застосування відповідних методів дослідження. Наприклад, для роботи з міфами і сказаннями слід використовувати етнографічний, лінгвістичний та порівняльно-історичний методи. Значення статистичного методу вчений вважав обмеженим. Статистика, на його думку, встановлює тільки зовнішні причини, внутрішні ж спонукання людей вона розкрити не спроможна, оскільки знеособлює історію, залишаючи поза увагою багато фактів, важливих для науки.
Таким чином в “Опыте” та інших працях В.С.Іконников велику увагу приділив питанням теорії і методики вивчення історичних джерел. Вчений дослідив розвиток історичної критики у Росії, охарактеризував значення історичного джерела як єдиного, з його точки зору, інформатора про минулі події. Він обгрунтував свою позицію щодо принципів класифікації джерел і по суті приєднався до прийнятого того часу поділу джерел на залишки історичних фактів та перекази про них.
У розділі 4 “ПРАКТИЧНЕ ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО У ТВОРЧІЙ ЛАБОРАТОРІЇ ВЧЕНОГО” наголошується на тому, що розвиткові теорії джерелознавства сприяла діяльність вченого в галузі джерелознавчої практики.
У підрозділі 4.1 “Опрацювання літописів” зазначається, що виникнення давньоруського літописання В.С.Іконников тісно пов’язував з традиціями літописної справи в Давній Греції та Римі. Він поділяв увесь комплекс літописів на: а) південноруські; б) східноруські; г) західноруські; д) сибірські, зазначаючи, що літописи велись у Києві, Новгороді, Переяславі, на Волині, у Галичі та в інших регіонах Русі. Центром літописної справи вчений вважав Київ, де склались самобутні традиції, поширені згодом на інші місцевості.
Цінною є методика аналізу текстів руських літописів, які, на думку В.С.Іконникова, часто наслідували грецькі, і характеризувались штучністю розповіді, схильністю до вітієватості та риторики. Загалом вчений вважав, що руське літописання носило переважно церковний характер не тільки тому, що літописцями були особи духовного чину, а ще й тому, що церковний стиль був панівним в давньоруській літературі.
У підрозділі висвітлюється практика роботи вченого над текстами “Слова о полку Ігоревім”, “Повісті минулих літ”, які вчений вважав винятково цінним джерелом. Окремим розділом в “Опыте” вивчались “малоросійські літописи” козацької доби. Вчений акцентував увагу на дослідженні літописів Самовидця, Г.Грабянки, С.Величка, на аналізі історії створення та побутування “Коротких малоросійських літописів”, серед яких літописна хроніка П.Полуботка, “Повість про те, що трапилось на Україні, як нею Литва заволоділа, аж до смерті гетьмана війська Запорозького Зіновія Богдана Хмельницького”та інші. Висвітлено вивчення В.С.Іконниковим і родових українських літописів, зокрема записок Квіток, Лесовицьких та ін., що торкаються, як правило, історії Слобідської України ХVІІІ ст. Характеризуючи родові літописи, вчений зазначав, що загалом вони відбивають період козацьких війн, але часто торкаються й інших подій, мають не тільки місцеве, але й загальноісторичне значення.
Занепад літописної справи у ХVII —XVIII ст. В.С.Іконников тісно пов’язував з історичними подіями в політичному, суспільному та культурному житті країни. Як європейське, так і літописання в Росії з часом набуло інших форм: з’являються збірники та різноманітні твори, що висвітлювали події та факти суспільного життя (ступеневі книги, хронографи, оповіді, повісті).
У підрозділі зроблено висновок про те, що В.С.Іконников високо цінив видання блоку українських літописів, яке, на його думку, поглибило та розширило роботу істориків з цим важливим корпусом джерел.
Підрозділ 4.2 “Вивчення мемуарних джерел” присвячений дослідженню В.С.Іконниковим комплексу мемуарів з часу їх виникнення до 1912 року.
У підрозділі висвітлюється робота вченого з мемуарами Ф.Прокоповича, записками П.Могили, щоденниками ігумена брестського монастиря О.Филиповича, щоденниками П.Орлика, П.Апостола, сина гетьмана Данила Апостола, в щоденнику якого містилися цінні відомості про населення, звичаї, побут окремих місцевостей України, його враження від нових знайомств та зустрічей, перебування українців у столиці, спілкування та зв’язків з ними.
Особливого значення надавав учений щоденникам генерал-хорунжого М.Ханенка та Я.Марковича, розглядаючи їх як цінні пам’ятки для вивчення малоросійської історії середини XVIII ст. Не менш важливим він вважав записки прилуцького полкового осавула М.Мовчана, сина полковника Ф.Мовчана, який служив спершу у гетьмана Дорошенка, а потім у лівобережних гетьманів Самойловича, Брюховецького та Многогрішного. Записник М.Мовчана написаний декількома почерками XVII та XVIII ст., який закінчує його онук —Андрій Мазаракі, до якого цей записник перейшов у спадок. На основі їх вивчення В.С.Іконников стверджував, що політичне, особливо культурне, життя в Україні почало втрачати національні риси, атрибути ментальності і поволі вливалося у загальноросійський процес.
У підрозділі наголошується, що на основі проведеного джерелознавчого аналізу комплексу мемуарів та щоденників В.С.Іконников показав неперевершену інформативну вагу масиву свідоцтв і особистих вражень для вивчення соціально-політичних, економічних та культурних процесів.
Підрозділ 4.3 “Дослідження епістолярії” містить аналіз В.С.Іконниковим листів як специфічного джерела особового походження, встановлення ступеню їх достовірності, суб’єктивності, тенденційності, справжності та фальсифікаті у листах.
У підрозділі висвітлюється історія становлення термінів, що передували визначенню епістолярій, побутування терміну “грамота”у княжі часи та більш пізнішої термінології. Увага акцентується на періоді XVII–XVIII ст., останнє з яких В.С.Іконников вважав “золотим віком”в епістолографії. Всі листи цього періоду він розподіляв на дві групи: ділові та особисті. Одні відкладаються в державних архівосховищах, інші —родинних та приватних архівах. Водночас, вчений вказував на відносність такого поділу: адже і в приватних листах наявна суспільно вагома інформація. До вивчення листів історик підходив суто з джерелознавчих позицій, а саме вважав за необхідне проведення джерелознавчої критики з метою перевірки їх достовірності і правдивості. Окремо досліджував учений листування українських політичних, громадських та культурних діячів з наведенням численної бібліографії виданої епістолярії. Серед них листи гетьманів В.Наливайка, І.Самойловича, І.Мазепи, церковних діячів І.Гізеля, Л.Барановича, С.Полоцького та ін.
Особливу увагу звертав учений на збірку листів, що висвітлювали стосунки Петра І з С.Яворським, Ф.Прокоповичем, які торкаються, як правило, проблем культури, зокрема літератури та освіти. Листи Ф.Прокоповича до Петра І, Катерини І, Анни Іоанівни, Долгоруких, І.Скоропадського та його дружини, Д.Апостола та інших історичних осіб допомагали історику глибше визначити сферу громадських інтересів епохи, суспільно-політичні погляди осіб, окреслити їх внесок у розвиток вітчизняної науки і культури.
Вчений досліджував також багату епістолярну спадщину М.Гоголя та його сучасників, вказував на листування М.Гоголя з М.Максимовичем, О.Бодянським та ін. діячами української культури.
В.С.Іконников позитивно оцінював те, що в останні роки ХІХ ст. —перші роки ХХ ст. “Киевская старина”, “Русский архив”, “Вестник Европы”, “Русская старина”друкували чимало епістолярних збірок як монологічного так і діалогічного характеру. Були опубліковані листи П.Куліша, М.Закревського, О.Бодянського, Т.Шевченка, М.Костомарова, М.Юзефовича, В.Барвінського, Г.Галагана, братів Лебединцевих та ін., які містили важливі відомості з історії цієї доби. У підрозділі зазначається, що В.С.Іконников не аналізував систематизований ним корпус епістолярних джерел, а віддав пріоритет його класифікації за двома напрямами: хронологічним та соціальним з огляду на авторську приналежність та впорядкуванню бібліографії опублікованих листів.
Таким чином, на основі дослідження літописів, мемуарів та епістолярії у розділі досліджується вивчення Іконниковим джерел особового походження, їх специфіки, аналізу та використання.
Розділ 5 “ДЖЕРЕЛОЗНАВЧІ ГАЛУЗІ ІСТОРИЧНИХ ЗНАНЬ У ТВОРЧОСТІ В.С.ІКОННИКОВА” охоплює дослідження комплексу проблем, пов’язаних з вивченням окремих галузей знань та спеціальних історичних дисциплін.
Підрозділ 5.1 “Архівістика: проблеми збереження документальної спадщини” присвячений висвітленню в спадщині В.С.Іконникова питань історії заснування та діяльності архівів, становлення архівознавства, розвитку архівістики як окремого напряму історичної науки.
Знавець вітчизняних та зарубіжних архівів, історії архівного будівництва, шляхів та засобів комплектування архівів документами В.С.Іконников провів грунтовний огляд комплексу архівних установ Росії від центральних державних до губернських, міських, монастирських, приватних та особових. Він розглянув ряд проблем стану архівної справи в Росії, торкнувся історії провідних архівів зарубіжжя. Однак, висвітлюючи дане питання, Іконников не пішов по шляху систематизації матеріалів з питань архівістики, а розпорошив його по 2-м книгам першого тому “Опыта”, де, як правило, огляд архівів і аналіз його документної бази проводиться разом з оглядом бібліотек та музеїв відповідного рангу.
У підрозділі аналізується доробок В.С.Іконникова у вивченні діяльності губернських вчених архівних комісій, організації та проведення Археологічних з’їздів, створення та діяльності архівів: Московського архіву Міністерства іноземних справ, архіву Міністерства юстиції, архіву “Оружейной палаты” тощо. Окремою групою виступають Київський архів давніх актів, Віленський архів, архів Малоросійської колегії, обласні архіви, архіви генерал-губернаторств та ін. Поряд з державними архівами вагомого значення історик надавав родовим та приватним архівам, серед яких чимало архівів відомих діячів науки та культури України. Навівши важливі відомості про долю рукописної спадщини М.Маркевича, О.Ханенка, архіву Сулим, гр. Г.Милорадовича, гр. Ф.Платера, кн. Любомирської, кн. Острозьких, кн.Яблоновських, гр. Ходкевичів, гр. Чацьких та ін., вчений звернув увагу на те, що саме цей корпус документів найменш захищений від усяких випадковостей та природних лихоліть. Необхідною умовою виживання архівів, на переконання В.С.Іконникова, є їх матеріальна підтримка і опіка з боку державних структур.
У підрозділі показано звертання вченого до наявності документів вітчизняної історії у зарубіжних архівах: Італії, Австрії, Данії, Швеції, Англії та ін. країн, у фондах яких відклалися джерела до різноманітних аспектів економічного, політичного та духовного життя Росії та України у різні періоди історії. Заслуга вченого. як історика-джерелознавця, полягає не тільки у ретельній скрупульозній роботі щодо виявлення та систематизації документальної бази джерел з проблем російської та української історії, але й в їх науково-бібліографічному опрацюванні.
У підрозділі 5.2 “Археографічна евристика і видання джерел” висвітлюється внесок ученого в пошук, збирання та публікацію документів. Його увага була сконцентрована на археографічній роботі наукових історичних товариств, архівних комісій, археографічних експедицій тощо. Докладно досліджена археографічна експедиція П.Строєва, яка, на думку В.С.Іконникова, відкрила новий етап у дослідженні російської історії. Вчений одним з перших висвітлив діяльність Київського університету св. Володимира, Київської Археографічної комісії, Російської Академії Наук як центрів археографічної роботи. Значну увагу він приділив процесу публікації віднайдених джерел, навів численну групу періодичних видань, класифікуючи їх за хронологією, проблемним спрямуванням та територіальною приналежністю.
Доробок В.С.Іконникова засвідчує, що початок едиційної наукової археографії в Україні можна віднести до середини ХІХ ст., що він пов’язується як з діяльністю наукових інституцій і товариств широкого профілю, так і з іменами окремих вчених-істориків, джерелознавців, що були ініціаторами та засновниками наукової археографічної діяльності.
Найавторитетнішим центром виявлення, вивчення та публікації джерел з історії України ХІУ-ХУІІІ ст. учений вважав Тимчасову комісію для розгляду давніх актів при Київському, Подільському і Волинському генерал-губернаторові (1834-1921), яка опрацювала і успішно випробувала основні напрями археографічної діяльності: 1) джерельну евристику (виявлення, пошук, збирання історичних джерел; 2) вивчення і відбір джерел для публікацій; 3) підготовку їх до видання на основі розробленої методики передачі тексту, високої культури, археографічного оформлення публікацій; 4) написання монографічних досліджень на основі джерел, що друкувалися. Комісія, в роботі якої брав активну участь сам В.С.Іконников, видавала документальні й наративні джерела, а також проводила дослідження в галузі допоміжних історичних дисциплін. Едиційна методика, розроблена київськими вченими, організаційна структура комісії та основні засади її діяльності, справили значний впив на формування вітчизняної археографічної практики другої половини ХІХ –початку ХХ ст.
У підрозділі 5.3 “Музейна практика та колекціонування старожитностей” проаналізовано дослідження вченим процесу виникнення, становлення та діяльності музейних установ як центрів збереження пам’яток матеріальної культури, які, на думку В.С.Іконникова, знайомлять нас із зовнішньою стороною життя народу, ступенем його цивілізації в окремі періоди, зв’язками з іншими народами і, навіть, розумовим світосприйняттям.
Виклад розділу “Опыта”, присвяченого музейництву та історії збирання, колекціонування та збереження старожитностей, побудований за традиційною того часу класифікаційною схемою, що охоплювала 5 основних груп музейних інституцій: 1) державні (урядові) музеї; 2) відомчі; 3) міські; 4) церковні; 5) приватні. За такої структури і проведений огляд музейних установ.
Докладно висвітлюється і колекціонування старожитностей та раритетів, численні археологічні колекції, серед яких відомі Ф.Фундуклея, В.Тарновського, В.Стороженка, Д.Самоквасова та ін., нумізматичні –М.Юзефовича, В.Антоновича, художні –О.Лазаревського та ін.
Загалом, за підрахунками дисертанта, В.С.Іконников назвав близько 140 власників музейних колекцій та найцінніших збірок в Росії.
Підрозділ 5.4 “Бібліотекарство та книгознавство” розкриває джерелознавчі аспекти вивчення бібліотечної справи та книгознавства у Росії.
У підрозділі висвітлюються підходи В.С.Іконникова до історії та комплектації бібліотек від періоду збирання перших книжкових пам’яток і організації бібліотек до сер. ХІХ ст. Основна увага вченого приділялася бібліотекам та книжковим колекціям монастирів, окремих просвітителів, що опікувалися книжковою справою тощо. Періодом активізації книгодрукування вчений вважав першу чверть ХVІІІ ст., коли відкриваються друкарні і розпочинається книговидавнича діяльність.
Особливу зацікавленість історик виявив до бібліотек навчальних закладів, наукових товариств, установ, родових та приватних книгозбірок, досліджував бібліотеки Кременецького ліцею, Київського, Новоросійського, Казанського та ін. університетів, бібліотеки духовних установ. Досить докладно вивчав він родові та приватні бібліотеки: П.Строєва, О.Бодянського, О.Черткова, В.Ундольського, М.Білозерського, О.Лазаревського, П.Куліша, В.Антоновича, І.Лучицького та ін.
Таким чином, висвітлюючи проблеми історії створення та діяльності бібліотек вчений згрупував комплекс бібліотечних установ за блоками: центральні (державні); бібліотеки вищих навчальних закладів та наукових товариств; бібліотеки духовних установ; монастирські бібліотеки; родові та приватні. Він подав відомості про характер їх книгозбірок і в такий спосіб розкрив місце бібліотечних фондів у джерельній базі історичних знань.
Підрозділ 5.5 “Роль "допоміжних знань” в історичному пізнанні” висвітлює студіювання вченим комплексу історичних галузей знань (палеографія, дипломатика, сфрагістика, геральдика, нумізматика та ін.), який В.С.Іконников об’єднав під узагальнюючим визначенням “археології” як науки, що вивчає матеріальні пам’ятки. Незалежно від археології вчений розглядав генеалогію, хронологію, історичну географію, етнографію, філологію, історію літератури та історію права. Особливу увагу В.С.Іконников надавав історичній бібліографії, яку вважав посібником для підготовки наукового дослідження. Увага вченим приділялася і методам роботи з різними видами джерел.
Таким чином, не дивлячись на відсутність на той час більш-менш усталеної структури комплексу спеціальних галузей історичної науки, В.С.Іконников в “Опыте”запропонував свою власну систематизацію цих дисциплін з урахуванням видових особливостей джерел та їх інформативних можливостей. Попри недосконалість такої структуризації, вчений на початковій стадії становлення спеціальних галузей історичної науки вибрав за основу ті їхні системні якості, які, на його думку, дали підстави, з одного боку, показати їх специфіку, а з другого, об’єднати в окремі групи.
ВИСНОВКИ містять стислий виклад результатів дослідження, основний зміст яких виноситься на захист:
. На основі наукового аналізу джерельної бази та історіографії проблеми з’ясовано стан і ступінь її дослідження, визначено рівень та повноту науково-теоретичного обгрунтування.
. Реконструйовано життєвий та науковий шлях вченого: укладена генеалогічна схема родоводу, опрацьований науковий доробок вченого та проведений його бібліометричний аналіз, визначені пріоритетні напрями наукової творчості В.С.Іконникова та виокремлений блок дослідів джерелознавчого спрямування.
. В галузі теоретичного джерелознавства на основі аналізу “Опыта”та ряду інших джерелознавчих праць В.С.Іконникова окреслено комплекс питань, що складали сферу його наукових інтересів. На прикладі позиції вченого щодо визначення та обгрунтування понять “історичне джерело”, “джерелознавча критика”, “класифікація джерел”оцінений внесок вченого у розробку теоретичних проблем вітчизняного джерелознавства, зокрема методів опрацювання джерел.
—доведено, що, користуючись поняттям “історичний матеріал”, вчений збагатив зміст терміну “історичне джерело”, розмежувавши у ньому чисто джерельні відомості, історичні факти та побіжну інформацію;
—показано, що історик дотримувався здебільшого побутуючого тоді поділу історичних джерел на дві групи: залишки та перекази, що по формі були писемні, усні та матеріальні. Однак він запропонував власну класифікацію джерел, за якою поділив їх на три групи : а) пам’ятки, що висвітлюють особисту діяльність; б) пам’ятки, що відображають напрями державної діяльності; в) матеріали, що повідомляють допоміжні знання. Перші дві групи він назвав історичними матеріалами, а третю –допоміжними знаннями, тобто, з одного боку, він класифікував їх за формою, а, з другого, —за змістом вміщеної в них інформації;
— досліджено підхід В.С.Іконникова до завдань і методів джерелознавчої критики, без оволодіння якою, на думку вченого, історична наука не може успішно розвиватися. Надаючи першочергової ваги “здоровому глуздові”, як основі наукової критики взагалі, історик виділяв 2 етапи: критику нижчу (зовнішню критику тексту) та вищу (внутрішню), завдання якої бачив у визначенні джерельної достовірності фактичного блоку документальних свідчень;
—висвітлено погляди В.С.Іконникова на методи історичної науки, пріоритетне завдання яких він вбачав у збиранні та описуванні фактів, їх систематизації, і на цій підставі “відтворення минулого”. Іншого шляху він не бачив, оскільки не визнавав закономірностей розвитку суспільства, вважав, що історія розвивається від причин, які неможливо передбачити.
. Основний внесок В.С.Іконникова в практичне джерелознавство полягає у вивченні ним оповідних джерел, характеристиці та аналізі літописів, мемуарів, епістолярії, житій, хронік. Проведене дослідження дозволило:
—висвітлити роль ученого в трактуванні історії світового літописання, аналізі причин та спонукальних мотивів появи давньоруських літописів, їх авторства, регіональних особливостей, специфіки викладу подій тощо. Він дотримувався усталеного принципу класифікації літописів на південноруські, східноруські, західноруські та сибірські і, що важливо, в окрему групу виділяв малоросійські літописи, перш за все цикл козацьких літописів;
—дослідити ставлення В.С.Іконникова до мемуаристики, систематизацію ним вітчизняного мемуарного комплексу джерел за групами: мемуари (спогади); щоденники, пам’ятні записки (нотатки); автобіографії, в основу аналізу яких поклав хронологічний принцип. Акцентуючи увагу на мемуарних джерелах “південноросійських діячів, духовних і світських осіб”, учений розкрив їх значення для вивчення української історії. Значне місце історик відводив бібліографії опублікованих мемуарів та щоденників, подав відомості про місце зберігання первісників та неопублікованих джерел;
—показати специфіку опрацювання вченим епістолярних джерел, їх поділ на дві групи: службові та приватні листи. Увесь епістолярний комплекс Іконников класифікував за двома критеріями: хронологічним та соціальним з огляду на авторську приналежність. Вказуючи на безперечну цінність епістолярій, дослідник констатував, що саме ця група джерел відрізняється найбільшою тенденційністю і авторською суб’єктивністю. Вченому належав пріоритет у складанні вичерпної бібліографії опублікованих на той час листів.
5. Важливим показником ролі В.С.Іконникова в розвитку джерелознавства є дослідження ним комплексу джерелознавчих галузей історичної науки, серед яких пріоритетне місце відводилося архівістиці, археографії, музейництву, бібліотекарству та ряду допоміжних знань, зокрема археології, генеалогії, хронології, філології та ін. У висновках наголошено, що:
—вивчаючи історію архівної справи, заснування та комплектування архівів В.С.Іконников систематизував їх за групами: центральні державні архіви; губернські, міські, військові та станові; єпархіальні, монастирські та церковні; родові та приватні. Висвітлював діяльність губернських вчених архівних комісій щодо збереження документальної архівної спадщини. Вчений провів грунтовний огляд історії створення архівів, їх будівничих, проаналізував ряд архівних колекцій та особових фондів. Йому вперше вдалося систематизувати та узагальнити величезний територіально розпорошений комплекс архівних документів з української історії, що зберігався в російських та закордонних архівах;
—досліджуючи процес археографічної практики у Росії, публікацію комплексів документів як необхідної складової розширення та поглиблення джерельної бази наукових досліджень, вчений сконцентрував увагу на археографічній роботі наукових історичних товариств, комісій, археографічних експедицій, періодичних виданнях тощо. Він висвітлив місце та роль археографічних експедицій у виявленні та виданні унікальних пам’яток старожитностей. Вчений дійшов висновку, що серед видань
-х —-х рр. переважали публікації з давньої історії та результати археологічних пошуків, а з кінця 1850-х і до 1880-х дедалі частіше стали з’являтися історичні та літературні матеріали нового періоду, передрук джерел в більш повному обсязі з примітками та покажчиками. Таким чином, було закладено підгрунтя для едиційної методики, що справило значний вплив на формування вітчизняної археографічної практики кінця ХІХ —початку ХХ ст.;
—проводячи огляд колекціонування старожитностей та наявних музейних експонатів, вчений висвітлив діяльність музейних інституцій, як центрів збереження пам’яток матеріальної культури. Він виділив 7 груп музеїв, класифікуючи їх наступним чином: загальноісторичні (урядові); відомчі (профільні); вищих учбових закладів; наукових товариств; міські; церковні; приватні. Значну увагу вчений приділив вивченню музейних колекцій Південно-Західної Русі, в т.ч. музейним експонатам Києво-Печерської лаври, Софійського Собору та Десятинної церкви. В.С.Іконников докладно дослідив створення музейних експозицій, їх фондування, історію колекціонування, вирізняючи найцінніші збірки.
—аналізуючи процес створення та діяльність бібліотек, вчений згрупував комплекс бібліотечних інституцій за блоками: центральні державні бібліотеки; вищих навчальних закладів та наукових товариств; монастирські; родові та приватні. Велику увагу приділено висвітленню книгозбірок у вітчизняних та закордонних бібліотеках, їх відмінностей та характерних рис, виокремлено при цьому південно-західний регіон з огляду на його особливості. Вчений подав грунтовну бібліографію даного питання і характеристику бібліотек відомих діячів культури та науки: О.М.Бодянського, О.М.Лазаревського, П.О.Куліша, В.Б.Антоновича, І.В.Лучицького та ін.
—оцінюючи роль та місце допоміжних знань в історичному пізнанні, вчений запропонував власну систематизацію джерелознавчих галузей історичної науки з урахуванням видових особливостей джерел, їх системних якостей, специфічності, інформативності, що дало змогу об’єднати їх в окремі групи. Він виокремив археологію, як комплексну науку, складовими якої вважав палеографію, дипломатику, сфрагістику, геральдику, нумізматику та старожитності мистецтв і побуту. До самостійних допоміжних знань відносив генеалогію, хронологію, історичну географію, етнографію, філологію, історію літератури та історію права. Окрім них до цієї групи В.С.Іконников відніс ще історичну бібліографію та зазначав про доцільність, у ряді випадків, застосовувати дані природничих наук.
У висновках визначені проблеми, які потребують подальшої наукової розробки. Зокрема, звертається увага на необхідність узагальненого дослідження бібліографічної діяльності вченого, його праці на посаді Голови Бібліотечної комісії університету св. Володимира тощо.
Малодослідженими залишаються історіософські погляди В.С.Іконникова, їх формування та еволюція, закономірності становлення в руслі сучасної йому російської та західноєвропейської концепції історичного розвитку.
Основний зміст та висновки дисертації викладені у публікаціях:
Індивідуальні монографії
1. Володимир Іконников: джерелознавчі студії. –К., 1999. –с. (15,2 др.а.).
Рец.: Буравченков А., Стуканов Є. Знаний і незнаний академік В.С.Іконников // Студії з архівної справи та документознавства.–К., 1999. –Т.4. –С.206-208.
Рец.: Корольов Б. В.С.Іконников –вірний служник музи Кліо // Пам’ять століть. –. –№ 6. –С.146-149.
. Академік Володимир Іконников: життєпис та бібліографія. –К., 1998. –с. (5,2 др.а.).
Рец.: Дмитрієнко М. Академік Володимир Іконников: життєпис та наукова творчість // Бібліотечний вісник. –. –№ 4. –С.56.
Публікації в наукових, фахових виданнях, затверджених переліками
ВАК України
. Основні напрями джерелознавчих студій В.С.Іконникова // Вісник Київського університету. Історія. Вип.34. –К., 1996. –С. 146-152 (0,5 др.а.).
. Архівознавство у науковому доробку В.С.Іконникова // Студії з архівної справи та документознавства. –К, 1996. –Т.І. –С.115-123 (1 др.а.).
. Проблеми історіографії та джерелознавства у науковій спадщині В.С.Іконникова // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Зб. наук. праць. –К., 1997. –С.80-89 (0,5 др.а.).
. Києвознавство у творчості В.С.Іконникова // Вісник Київського університету. Історія. Вип.36. –К., 1997. –С.75-81 (0,5 др.а.).
. Епістолографія (епістолологія) як наука історичного циклу: проблеми, шляхи їх вирішення // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Зб. наук. праць та спогадів. –К., 1998. –Число 2. –С.23-45 (0,7 д.а.) /у співавт. з Дмитрієнко М./
. Спеціальні історичні дисципліни у творчості В.С.Іконникова // Питання історії, історіографії, джерелознавства та архівознавства Центральної та Східної Європи. Зб. наук. праць. –Вип.І. –К.-Чернівці, 1997. –С.249-254 (0,5 др.а.).
. Володимир Іконников –бібліотекознавець та бібліофіл // Бібліотечний вісник. –. –№ 1. –С.39-42 (0,5 др.а.).
0. Проблеми теоретичного джерелознавства у творчості В.С.Іконникова // Серія: “Історія архівної прави: спогади, дослідження, джерела”. Вип.2. Спеціальні галузі історичної науки. Збірник на пошану М.Я.Варшавчика. –К., 1999. –С.33-47 (1 др. а.)
. Географія джерельної бази “Опыта русской историографии”В.С.Іконникова // Історико-географічні дослідження в Україні. Зб. наук. праць. На пошану видатного вченого-історика, члена-кореспондента НАН України, доктора історичних наук, професора Федора Павловича Шевченка. –К., 1998. –С.42-56 (0,7 др.а.).
. Бібліометричний аналіз наукової творчості академіка В.С.Іконникова // Бібліотечний вісник. –. –№ 3. –С.42-48 (0,7 др.а.).
. Академік В.С.Іконников про “допоміжні знання” у праці “Опыт русской историографии” // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. –Історія. –. –Вип.41. –С.9-12 (0,5 др.а).
. Володимир Іконников: незнана спадщина // Пам’ять століть. –. –№ 4. –С.67-77 (1 др.а.).
. Огляд особового архівного фонду академіка В.С.Іконникова // Студії з архівної справи та документознавства. –К., 1999. –Т.4. –С.134-137 (0,5 др.а.).
.150-річчя з дня народження В.С.Іконникова // УІЖ. –. –№ 12. –С.141-148 (0,5 др.а.) (у співавт. з Дмитрієнко М.).
. Губернські вчені архівні комісії в Україні (кінець ХІХ –початок ХХ ст.) // Київська старовина. –. –№ 6. –С.105-112 (1 др.а.) (у співавт. з Семергеєм О.Л.).
. Від предків до нащадків (Життєпис вітчизняного вченого-історика Володимира Степановича Іконникова) // Пам’ять століть. –. –№ 3. –С.75-91 (1,5 др.а.).
. Світанки і сутінки родини Іконникових // Слово і час. –. –№ 1. –С.30 (0,2 др.а.).
. Методика опрацювання історичних джерел у творчості В.С.Іконникова // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Історія. Вип.48. –К., 1999. –С.4-10 (0,5 др.а.).
. Літописознавство в творчості Володимира Іконникова // Наукові праці Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського. –Вип.3. –К., 2000. –С. 95-115 (1,5 др.а.).
22. Проблеми археографії у науковій творчості В.С.Іконникова // Український археографічний щорічник. –Вип. 3-4. –Т. 6-7. –К., 1999. –С. 50-55 (0,4 др.а).
Публікації, які додатково відображають результати дисертації
. Епістолологія. Короткий історичний нарис. –К., 1998. –с. (3 др.а.). (у співавт. з Ляхоцьким В.П.) (авторських –,5 др.а.).
. Специальные исторические дисциплины. Уч. пос. / Под ред. В.Замлинского, М.Дмитриенко. –К., 1992. –с. (чл. автор. кол.) (авторських –др.а.).
. Исторические дисциплины. Краткий библиографический справочник-указатель. –К., 1990. –с. (упор. у співавт. з Дмитрієнко М.Ф.).
. Володимир Іконников // Історія України в особах ХІХ-ХХ ст. –К.: Україна, 1995. –С.108-112 (0,5 др.а.).
. Іконников Володимир Степанович // Малий словник історії України. –К.: Либідь, 1997. –С.172 (0,2 др.а.).
. Іконников Володимир Степанович // Українські архівісти. Біобібліографічний довідник. /Упор. О.М.Коваль, І.Б.Матяш, В.С.Шандра: У 3-х вип. –Вип.І. (ХІХ ст. –-ті рр.). –К., 1999. –С.153-156 (0,3 др.а.).
. Іконников Володимир Степанович // Джерелознавство історії України. Довідник. /Редкол. Варшавчик М.Я. (голова) та ін. –К., 1998. –С,172-173 (0,2 др.а.).
30. Книгознавчі дослідження у творчій спадщині Володимира Іконникова // Перші книгознавчі читання: Зб. наук. праць /відп. ред. О.Онищенко. –К., 1997. –С.134-137 (0,4 др.а).
. Маргіналістика –спеціальна дисципліна історичного циклу // Історія українського середньовіччя: Козацька доба. Зб. наук. праць у 2-х част. (На пошану історика, лауреата державної премії ім. Т.Шевченка Олени Михайлівни Апанович). –Ч.І. –К., 1995. –С.133-152 (1 др.а.) (у співавт. з Дмитрієнко М.).
. До питання українсько-хорватських наукових зв”язків другої половини ХІХ –початку ХХ століття //Питання історії, історіографії, джерелознавства та архівознавства Центральної та Східної Європи. Зб. наук. праць. –Вип. 1. –К.-Чернівці, 1997. –С. 91-95 (0,5 др. а.) (у співавт. з Стрельчук Н.)
. Київська школа документалістів // Архівна та бібліотечна справа в Україні доби визвольних змагань (1917-1921 рр.). Зб. наук. праць. –К., 1998. –С.239-241 (0,3 др.а.).
. Трудар науки (Володимир Іконников) // Історичний календар / Упор. А.Денисенко, В.Туркевич. –К., 1997. –С. 333 (0,2 др.а.).
. Вітчизняна архівістика в особах: актуальні проблеми дослідження // Українське архівознавство: історія, сучасний стан та перспективи. Наукові доповіді Всеукраїнської конференції (Київ 19-20 листопада 1996 р.) –Ч.І. –К., 1997. –С.74-79 (0,3 др.а.).
. Наукова спадщина В.С.Іконникова (до історіографії проблеми) // Проблеми соціальних і гуманітарних наук. Матеріали наукової конференції. –Миколаїв, 1996. –С.75-77 (0,3 др.а.).
. В.С.Іконников: огляд наукової творчості // 150 років розвитку вітчизняної історичної науки в Київському університеті. Матеріали республіканської науково-практичної конференції. –К., 1993. –С.85-89
(0,4 др.а.).
. Педагогічна та просвітницька діяльність В.С.Іконникова // Культурне середовище Києва кінця ХІХ –початку ХХ ст. Образ епохи. Тези доповідей міжнародної наукової конференції. –К., 1995. –С.184-186 (0,3 др.а.).
. Питання історії культури та просвітництва у творчості В.С.Іконникова // Матеріали міжнародної наукової конференції “Відродження української державності: проблеми історії та культури. –Ч.І. –Одеса, 13-16 травня 1996 р. –С.161-162 (0,2 др.а.).
. До питання про джерельну базу для складання родоводів // Українська генеалогія: теорія, методологія, історія та практика. Матеріали І генеалогічних читань пам’яті Вадима Модзалевського. –К., 1996. –С.49-53 (0,4 др.а), (у співавт. з Дмитрієнко М.Ф.)
. Документи архівосховищ Києва про життя та творчість академіка В.С.Іконникова // Актуальні проблеми розвитку архівної справи в Україні. Доповіді та повідомлення наук. конф. 15-16 березня 1995 р. –К., 1996. –С.107-109 (0,4 др.а.).
. Проблеми біографістики у творчості В.С.Іконникова // Український біографічний словник: історія і проблема створення. Матеріали науково-практичної конференції. –Львів, 8-9 жовтня 1996 р. –Львів, 1997. –С.23-25 (0,3 др.а.).
Войцехівська І.Н. Історичне джерелознавство у творчості В.С.Іконникова. –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.06 –Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. –Київський національний університет імені Тараса Шевченка. –Київ, 2000.
У дисертації на основі аналізу творчої спадщини В.С.Іконникова розкрито його внесок у розроблення проблем теоретичного та практичного джерелознавства, опрацювання шляхів та методів дослідження джерел, їх критичного аналізу та оцінки.
Реконструйовано життєвий та творчий шлях В.С.Іконникова як історика-джерелознавця, обгрунтована узагальнена оцінка факторів, що вплинули на формування наукових поглядів та джерелознавчого мислення історика, окреслені концептуальні підходи та методологічні засади його творчості. Упорядкована бібліографія праць вченого, проведений їх бібліометричний аналіз; визначено пріоритетні напрями досліджень та виокремлений блок джерелознавчих праць.
Ключові слова: В.С.Іконников, джерелознавство, історичне джерело, теорія джерела, джерелознавча практика, джерельна інформація, класифікація джерел, історіографія, методика, критичний аналіз.
Vojtsehivska I.N. Historical Source Study in the works by V.S.Ikonnikov.-Manuscript.
Dissertation for a Doctor of History degree conferment /specialized field 07.00.06/ - Historiography, Source Study and Special Historical Subjects, Kyiv National Taras Shevchenko University, Kyiv, 2000.
The theoretical thesis deals with Ikonnikov's contribution to elaboration of problems of theoretical and practical source study, working out the ways and methods of sources analyses, their critique and appreciation. As a basis of analysis Ikonnikov's legacy has been taken.
Ikonnikov's way of life and his creative work have been reconstructed according to a historian-source scholar. Generalized appraisal of the factors was substantiated in the dissertation. All this had an influence on formation of scientific view and source study thought of the historian. Conceptual approach and methodological principles of his scientific work are described there too. The bibliography of the scientist's works has been put in good order and their bibliometric analysis has been made too. Prior scientific trends and the picked out bloc of source study works have been determined in the dissertation.
Key words: V.S.Ikonnikov, source study, historical source, theory of source, source study practice, source information, source classification, historiography, methods, critical analysis.
Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.06 –Историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. –Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2000.
Актуальность настоящего исследования обусловлена необходимостью изучения научных достижений наших предшественников, переосмыслением многих концептуальных оценок прошлого, а также недостаточным изучением данной проблемы в украинской и зарубежной историографии.
В диссертации реконструирована научная биография В.С.Иконникова. На основе использования критериев оценки результативности научной работы и нормативных библиографических индикаторов проанализировано научное творчество ученого и определены приоритетные направления. Дается обобщенная оценка факторов, которые повлияли на формирование научных взглядов и источниковедческого мышления историка, очерчены концептуальные подходы и методологические принципы его творчества.
На основе использования широкого круга архивных и историографических источников, комплексного анализа научного творчества В.С.Иконникова, становления его как историка-источниковеда, архивиста, историографа раскрыт вклад ученого в процесс становления и развития исторического источниковедения и отдельных отраслей исторического знания.
В диссертации впервые в украинской историографии проанализировано источниковедческое наследие В.С.Иконникова, разработка им проблем теоретического и практического источниковедения, методов исследования отдельных видов и групп источников, их классификации и критического анализа.
В области теоретического источниковедения внимание сконцентрировано на освещении роли ученого в разработке и определении понятий “исторический источник”, “источниковедческая критика”, “классификация источников”и т.д. Определена методика поиска, систематизации и исследования источников, изучен подход историка к их анализу и публикации.
Источниковедческая практика рассматривается в контексте работы В.С.Иконникова с летописями, мемуарами, эпистолярными источниками, показана методика использования документов личного происхождения, приемы определения их достоверности, авторства, времени и места происхождения.
Раскрывается обоснование ученым значения и роли смежных к источниковедению областей знаний: архивистики, музееведения, библиотековедения, книговедения и комплекса “вспомогательных дисциплин”с учетом их особенностей и информативных возможностей.
Диссертация содержит ряд выводов и рекомендаций, направленных на дальнейшее использование результатов исследования в научных разработках.
Ключевые слова: В.С.Иконников, источниковедение, исторический источник, теория источника, источниковедческая практика, источниковая информация, классификация источников, историография, методика, критический анализ.
2 ДА Київської області, ф.782, оп.1 (ч.1), спр.4898.
3 РДВІА, ф.314, оп.1, спр.3848, арк.113.
4 РДІА, ф.733, оп.225, спр.183, арк.9-24; ф.740, оп.17, спр.48, арк.11-30; ЦДІАК України, ф.707, оп.198, спр.1, арк.31-47; ДА Києва, ф.16, оп.465, спр.4836, арк.30.
5 ІРЛІ (Пушкінський будинок), ф.273, оп.2, спр.8; ІР НБУВ, ф.46, спр.79, арк.1-2.
6 ДА Одеської області, ф.45, оп.4, спр.2585, арк.1-21.
7 Архів Президії НАН України. Особова справа академіка В.С.Іконникова. Секретаріат. Особливий стіл, ф.1, спр.168/34.
8 ІР НБУВ, ф.46, спр.661; ЦДКФФА України, 0-174379; 0-184126; 0-162036.
9 ІР НБУВ, ф.46, спр. 77, 85, 91, 94, 100, 105, 114, 306, 319, 483, 582-592, 605-613,.
10 ЦДІАК України, ф.849, оп.1, спр.3, 15, 16; ф.707, оп.198, спр.1, арк.31-47; оп.40, спр.67, арк.15, 28-29, 231, 347зв.; оп.37, спр.224, арк.160, 168; оп.36, спр.342, арк.6; ф.2052, оп.1, спр.486-487; оп.82, спр.70, арк.1-10.
11 ІР НБУВ, ф.46, спр.7, 13, 16, 18-29, 30-35, 42, 48, 50-69, 664-669, 673-677 та ін.; ІРЛІ (Пушкінський будинок), ф.265, оп.2, спр.3891; ПФА РАН, ф.2, оп.5, спр.61, 74.
12 ІРЛІ (Пушкінський будинок), ф. 119, оп.5, спр.30; ф.661, оп.9, спр.483; ф.274, оп.1, спр.180; ф.293, оп.1, спр.617; ВР РНБ, ф.120, оп.1, спр.711; ф.818, оп.1, спр.185; ф.585, оп.1, ч.2/2, спр.3032, 3033, 3034; ф.874, оп.1, спр.2; ПФА РАН, ф.137, оп.2, спр.388; ф.208, оп.3, спр.388; ф.208, оп.3, спр.235; ф.216, оп.5, спр.267.
13 Видатні вчені Національної Академії Наук України. Особові архівні та рукописні фонди академіків і членів-кореспондентів у Національній бібліотеці України імені В.І.Вернадського (1918-1998). Путівник. / Укладачі О.С.Боляк, Т.І.Воронкова, С.Г.Даневич та ін. – К., 1998. – С.50.
14 ЦДІАК України, ф.849, оп.2, спр.58, 66, 67; ф.442, оп.630, спр.225, арк.4, 12, 20-21; ф.325, оп.1, спр.3. ІР НБУВ, ф.46, спр. 131-132, 321-326, 638-640; ПФА РАН, ф.4, оп.4, спр.243, арк.14.
15 ІР НБУВ, ф.33, од.зб.409, спр.1187-1191; ф.46, спр. 630, 694.
16 ЦДІАК України, ф.849, оп.1, спр.65, 86, 87.
17 ЦДІАК України, ф. 849, оп.1, спр.63, 74, 68, 70, 94-100; ПФА РАН, ф.4, оп.4, спр.243, арк.1, 25-25зв.; ф. РV, оп.1-И. спр.3.
18 Венгеров С.А. Критико-биографический словарь русских писателей и ученых (от начала русской образованности до наших дней). — СПб., 1889. — Т.І. — Вып.1–21. — С.818–826; Венгеров С.А. Источники словаря русских писателей. — СПб., 1910. — Т.П. — С.480–481;. Биографический словарь профессоров и преподавателей имп. университета св. Владимира (1834–1884) / Под ред. В.Иконникова. — К., 1884. — С.228–234; Материалы для биографического словаря действительных членов имп. Академии Наук. — Ч.2 (М-Я). — Пг., 1917. — С.304–314; Список трудов и биографический очерк профессора В.С.Иконникова // Университетские известия. – 1914. – № 1. – Оф.ч. – С.1-14; Список трудов и биографический очерк профессора В.С.Иконникова // ЧИОНЛ. – 1906. – Кн.ХІХ. – Вып.1. – Отд.1. – С.3-10; Личный состав имп. университета св. Владимира к июню 1898 г. – К., 1898. – С.19 та ін
19 Див.: Войцехівська І. Академік Володимир Іконников: Життєпис та бібліографія. – К., 1998. – С.34-36, 55, 76-78; 80-81.
20Платонов С.Ф. Владимир Степанович Иконников (некролог) // Анналы. —1924. — № 4. — С.254–256.
21Соболевский А.И. Памяти Владимира Степановича Иконникова (Набросок воспоминаний) // Библиографические известия. — 1925. — № 1–4. — С.215–218.
22 Добровольський Л.П. В.С.Іконников про Київ та місцеве минуле // Записки історико-філологічного відділу ВУАН. — 1929. — Кн.ХХV. — С.223–233.
23 Записки історично-філологічного відділу ВУАН. —— 1924. - Кн.ІV.— С.347.
24 Большая Советская Энциклопедия / Гл. ред. О.Ю.Шмидт. — М.. — 1935. — Т.27. — С.735–736; Масанов И.Ф. Словарь псевдонимов русских писателей, ученых и общественных деятелей. — Т.1. — М., 1956. — С. 191, 203, 205, 418.
25 Рубинштейн Н. Русская историография. – М., 1941. – С.16.
26 Історія міст і сіл України. — В 26-ти тт. — Т.Київ.—К., 1968. — С.98, 102, 103, 116, 117, 121, 122, 159.
27 Очерки истории исторической науки в СССР. — Т.2. — М., 1960. — С.562–564; Т.3. — М., 1963. — С.563–565.
28 Там само.— Т.2. — М., 1960. — С.589.
29 Очерки истории исторической науки в СССР. — Т.3. — М., 1963. — С.564.
30 Сарбей В.Г. Один з перших істориків-академіків АН УРСР (До 125-річчя з дня народження В.С.Іконникова) // УІЖ. — 1966. — № 12. — С.130.
31 Киреева Р.А. Первые шаги В.С.Иконникова в историографии // Проблемы истории общественной мысли и историографии. — М., 1976. — С.330–337; Киреева Р.А. А.Л.Иконникова и ее записки по историографии // История и историки. Историографический ежегодник. — М., 1975. — С.189–213; Киреева Р.А. Неизданный том “Опыта русской историографии” В.С.Иконникова // АЕ за 1977 г. — М., 1978. — С.323–335; АЕ за 1978. — М., 1979. — С.265–275.
32 Войцехівська І.Н. Володимир Іконников. Джерелознавчі студії. – К., 1999. – 360 с.
33 Пронштейн А.П. Источниковедение в России. Эпоха капитализма. – Ростов-на-Дону, 1991. – С.201-233.
34 Малий словник історії України / Редкол. В.Смолій (відп. ред.), В.Верстюк, С.Віднянський та ін. – К., 1997. – С.172; Джерелознавство історії України. Довідник. – К., 1998. – С.172-173; Українські архівісти. Біобібліографічний довідник / Упор. О.М.Коваль. І.Б.Матяш, В.С.Шандра: У 3-х вип. – Вип.1 (ХІХ ст. – 1930-ті рр.). – К. – 1999. – С.153-156; Л.Й.Кондратик. Історія соціології України в іменах. – Луцьк, 1996. – С.53-54.
35 Колесников А.А. Иконниковы. История дворянского рода. — Барнаул, 1998. — 100 с.
36 Дмитрієнко М.Ф., Войцехівська І.Н. 150-річчя з дня народження В.С.Іконникова // УІЖ. — 1991. — № 12. — С.141–148; Радзивілл О. В.С.Іконников та В.Б.Антонович: Єдність протилежностей? // Академія пам’яті професора Володимира Антоновича (16–18 березня 1993 р.). — К., 1994. — С.177–187; Її ж. Кілька слів про початок літературної діяльності В.С.Іконникова // Ucrainika: архівні студії. – К., 1997. – С.242-248; Войцехівська І.Н., Стрельчук Н.В. До питання українсько-хорватських наукових зв’язків другої половини ХІХ — початку ХХ ст. // Питання історії, історіографії, джерелознавства та архівознавства Центральної та Східної Європи. Зб.наук.праць. — Вип.1. — К-Чернівці, 1997. — С.91–95; Войцехівська І.Н. Від предків до нащадків (Життєпис вітчизняного вченого-історика Володимира Степановича Іконникова) // Пам’ять століть, – 1997. — № 3. — С.75–91.
37 Радзивілл О. Археографічна діяльність В.С.Іконникова // Матеріали ювілейної конференції, присвяченої 150-річчю Київської Археографічної комісії (К-Седнів, 18–21 жовтня 1993 р.) / Відп.ред. П.Сохань. — К., 1997. — С.234–244; Войцехівська І.Н. Володимир Іконников — бібліотекознавець та бібліофіл //Бібліотечний вісник. — 1998. — № 1. — С.39–42; Куликова-Радзивілл О. Формування історісофії В.С.Іконникова (до постановки проблеми) // Історія, історіографія, джерелознавство. – К., 1996. – С.138-160 та ін.
38 Дмитрієнко М., Войцехівська І. До питання про джерельну базу для складання родоводів // Українська генеалогія: теорія, методологія, історія та практика. Матеріали І генеалогічних читань пам’яті Вадима Модзалевського. — К., 1996. — С.49–53; Пиріг П.В. В.С.Іконников як історик України // 150 років розвитку вітчизняної історичної науки в Київському університеті. – К., 1992. – С.89-92 та ін..
39 Ульяновський В., Короткий В. Володимир Антонович: образ на тлі епохи. – К., 1997. – С.156-159; Радзивілл О. Кілька слів про початок літературної діяльності В.С.Іконникова // Ucrainica: архівні студії. – К., 1997. – С.246-247; Афиани В. Документы о подготовке издания сочинений Н.М.Карамзина Академией Наук (1914-1917 гг.) // АЕ за 1991 г. – М., 1994. – С.287-289.
40 Иконников В.С. Опыт русской историографии. – Т.1. – Кн.1. – К., 1891. – С.166.
A:\aref.doc