Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Згідно з цією теорією історія державності започаткувалася з виникненням рабовласницької держави. Сутність цієї держави полягала в тому, що вона являла собою диктатуру класу рабовласників, знаряддя їх організованого насильства над експлуатованими рабами, механізм позаекономічного примусу рабів до продуктивної праці. Основу виробничих відносин рабовласницького суспільства становила повна власність на знаряддя праці, засоби виробництва і рабів, розглядалися як одушевлені знаряддя праці.
Виникла вона у 4-3 тисячолітті до н. е. в країнах Близького Сходу (Єгипет, Лівія, Вавилон). У 8-7 тисячолітті до н. е. виникли рабовласницькі держави в Європі (Греція, Рим). Особливого розвитку система рабовласницьких держав досягла в Стародавній Греції, Римі. У цих державах існували різні форми правління: монархія, аристократія, демократична республіка; найтиповішою формою державного устрою була імперія, а політичні режими — авторитарний, деспотичний.
Закріплювалася соціальна нерівність. Абсолютно безправними були чужинці, а рабів не визнавали суб'єктами права, вони були як знаряддя праці.
Соціальною базою такої держави був панівний клас рабовласників, що в свою чергу вимагало створення системи, яка здатна була б забезпечувати насильницьке підтримання його панування. Рабовласництво було індивідуальним, колективним або державним. Раб уважався головною виробничою силою. Рабів можна було купувати і продавати як звичайне майно, раб повністю залежав від власника. Поряд з рабовласниками і рабами на всіх етапах розвитку рабовласницького ладу зустрічалися різні соціальні групи вільних і напіввільних людей. Це були селяни-общинники, ремісники, або інші в тій чи іншій мірі залежні від царя і храмів люди. Їхнє становище також строго регламентувалася державою.
В межах рабовласницької держави, як і в межах інших її типів існували різновиди. Їх характер залежав від широти соціальної бази держави.
Платон виокремлював держави
Феодальний тип держави
Закріпачені селяни мали на відміну від рабів певні особисті права, але вони були прикріплені до землі, перебували в прямій залежності юридичній залежності від феодалів. До них з боку останніх широко застосовувався позаекономічний примус. У цей період існувала диференціація на великих і дрібних феодалів.(Join)
Суттєве значення в умовах феодалізму мав поділ суспільства на стани: світські феодали, феодали церковні і просте населення, серед них, зрозуміло перші два користувалися значними привілеями. Згодом у різних країнах з'являються впливові органи дорадчого характеру(Генеральні штати, Конвент, Гетьманська Рада та ін.), що характерно для станово-представницького періоду розвитку феодального типу держави. Поступово відбувається подальша концентрація влади.
Відносини між феодалами в Європі будувалися на основі залежності одних феодалів від інших. Одні феодали виступали як сеньйори, інші — як васали. Сеньйори давали своїм васалам землі і гарантували їм свій захист, васали були зобов'язані сеньйорам військовою службою і деякими іншими повинностями. Відносини сюзеренітету-васалітету створювали специфічну політичну ієрархію всередині феодальної держави.
Типовою формою феодальної держави була монархія. Феодальна республіка була характерна для порівняно не багатьох середньовічних міст Північної Італії, Німеччини, Росії. Що стосується форм феодальної держави, то за час свого розвитку воно пройшло ряд етапів:
Зацікавлені у ній були і феодали, що боялися народних рухів, наступу буржуазії, потребували захисту своїх прав і привілеїв.
Внаслідок цих процесів і факторів королівська влада дістала змогу зміцнитися, піднятися над суспільством.
Основні функції рабовласницької держави визначалися в першу чергу його класовою сутністю, необхідністю власників засобів виробництва закріпити і зміцнити відповідні економічні відносини. Тому значна частина внутрішніх функцій цілком підпорядковувалася завданням пригнічення рабів і придушення проявів невдоволення таким станом.
Однак держава здійснювала регулювання та інших існували всуспільстві відносин — регламентувала здійснення цивільно-правових угод, питання сім'ї та успадкування, організації грошового обігу таторгівлі, справляння податків і формування державних органів, здійснення правосуддя і т. д. Специфічним для країн Стародавнього Сходу підвнутрішньої діяльності держави була наявність економічної функції зорганізації громадських робіт по іригації земель, без чого землекористування було б практично неможливо.
Зовнішні функції рабовласницької держави виражалися в захистітериторії та існуючого ладу від зазіхань ззовні, у війнах зарозширення території чи захоплення нових рабів, підтримання стосунків зіншими державами в мирний час і т. д.
У різних країнах і на різних етапах розвитку форма рабовласницькогодержави змінювалася. У країнах Стародавнього Сходу вона представляла собоюсхідну деспотію, для якої характерним було обожнювання особистостімонарха і необмеженість його влади. Ці країни відрізнялися значною централізацією управління, передусім у військовій справі, і наявністю складногобюрократичного апарату. У розвиненіших античних державах форми правління були різноманітні: монархія, республіка аристократична і демократична республіка. Однак, незалежно від форми правління, в кожномудержаві існували органи управління, у першу чергу військового, органи, що здійснюють збір податків, органи, що реалізують функції правосуддя. У міру розвитку рабовласницьких держав їх механізм, як правило, ставав все складнішим. Але, незважаючи на відмінності в кількості державних органів, покладених на них функції та інші відмінності, механізм рабовласницького держави в цілому завжди представляв собою апарат насильства, що забезпечує своєю силою примусову реалізацію волі груп осіб, що володіють економічною і політичною владою—рабовласників.
Згодом, у зв'язку з малою продуктивністю рабської праці, обумовленою відсутністю зацікавленості раба в її результатах, відбувається закономірний перехід до феодальних виробничих відносин, унаслідок чого і з'являється феодальний тип держави. В умовах феодалізму головною виробничою силою стала земля, через що провідну роль відігравало не індустріальне, а сільськогосподарське виробництво.
Представницькі установи не скликаються в період абсолютизму зовсім, або ж дуже рідко. Король править країною сам, формується постійна армія, росте роль поліції. Абсолютна монархія — це останній період у розвитку феодальної державності. Вважається, що для наявності абсолютизму королів потрібні три основні передумови:
Саме в умовах абсолютизму різко посилюються притаманні феодалізму економічні та політичні суперечності. Швидкий розвиток виробничих сил був поштовхом до поступового розвитку індустріального суспільства. Буржуазія, що народжувалась була зацікавлена у створенні для всіх рівних стартових можливостей в економічній сфері. Паралельно виникає необхідність у відповідних перетвореннях в політичній сфері. Усі перелічені завдання вирішуються шляхом політичної революції, яка здійснюється буржуазією під гаслами свободи і рівності всіх перед законом, заборони будь-яких привілеїв. Наслідком цього є встановлення нового буржуазного типу держави.
Буржуазний тип держави
Її соціальною базою стають приватні підприємці—власники основних засобів виробництва. Ця соціальна база звужується або розширюється залежно від етапів розвитку буржуазного суспільства, яких було два:
Економічна свобода стає базою для створення громадянського суспільства, заснованого на недоторканості приватної власності, свободі договірних відносин, політичній та ідеологічній свободі.
Відображаючи і захищаючи власні інтереси, буржуазна держава на конституційному рівні закріпила такі інститути і принципи демократії, що мають загальнолюдську цінність, якпарламентаризм, поділ влади, політичний та ідеологічний плюралізм, свободи людини і громадянина. Але чинна майнова нерівність здатна породжувати соціальні конфлікти при виникненні яких держава прагне до їх пом'якшення. Така спрямованість діяльності буржуазної держави яскраво проявилася на першому етапі її існування.
Серйозні зміни відбуваються на другому, монополістичному, етапі існування буржуазної держави. Різні характерні чинники такої держави приводять до звуження соціальної бази і під тиском з боку робітничого класу і зовнішньополітичних чинників, у тому числі соціальної політики, формується державна політика у сфері соціальних послуг.
На наступному етапі розвитку суспільства відбувається науково-технічна революція, яка веде до постіндустріальної епохи. В індустріально розвинутих країнах підвищення продуктивності праці, розвиток форм приватної власності надають великому прошарку людей можливість підвищити свій добробут, що веде до появи середнього класу, до якого входить і частина робітників. Це зумовлює різке зменшення можливості гострих соціальних конфліктів та вибухів. За рахунок середнього класу держава розширює свою соціальну базу. Значно підвищується роль держави як представника загальносуспільних інтересів, велика увага приділяється соціальній політиці.
Соціалістичний тип держави
Окремо слід винести питання про соціалістичний тип держави. Особливості цього типу держави вбачалися в тому, що соціалістична держава повинна слугувати народові, базуватися на суспільній власності на засоби виробництва, будуватися на принципах гуманізму, демократії колективізму і справедливості. При цьому слід урахувати, що існують декілька моделей соціалістичної держави.
Соціалістична держава — це остання стадія розвитку суспільства по класифікації прийнятої у формаційному підході. Воно протиставляється трьом іншим типам держави, не будучи саме державою в загальноприйнятому сенсі цього слова. Соціалістична держава — вже не є, на відміну від інших типів, експлуататорською державою.
Марксизм стверджував, що пролетарська держава з моменту свого виникнення вже не є власне державою, а стає відмираючою «напівдержавою», яка потім буде замінено комуністичним суспільним самоврядуванням . Держави колишніх соціалістичних країн визнавалися державами вищого і історично останнього типа. Вони протиставлялися всім експлуататорським державам. Насправді це були, швидше за все, держави, обтяжені великими деформаціями перехідні до соціалістичного типу.
Соціальною державою є держава, яка не тільки прагне до соціальної безпеки, але й до соціальної справедливості, суспільної інтеграції та можливості розкриття особистості. Від виваженого підходу до цих цілей залежить законність соціальної держави. Ці цілі є інтегральною складовою частиною суспільного блага. Завдання держави полягає не у тому, щоб повністю брати на себе здійснення цих цілей. Вона повинна тільки гарантувати, що на основі рамкових умов, за які вона несе відповідальність, суспільству буде дано можливість досягати ці цілей.
У сучасних умовах моделі соціалістичних держав функціонують в Китаї, Північній Кореї, на Кубі.