Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Евріпід (бл. 484—406 рр. до н. е.). Його творчість починається у добу Перікла і досягає розквіту в найтрагічніші роки афінської історії, коли затяжна війна зі Спартою уже не залишала надій на перемогу. Афіни наближа¬лися до занепаду своєї державності.
Евріпід в дусі свого часу захоплювався філософією, яка під впливом Сократа і софістів своє головне завдання вбачала в осяг¬ненні не так природи, як людини.
Творчість Евріпіда знаменує цілком новий етап розвитку тра¬гедії, коли вона остаточно втрачає свій культовий характер і стає мистецьким жанром. Афіняни, які в масі своїй були не готові сприйняти художнє новаторство Евріпіда, вважали, що його твори розбещують афінську молодь в той час, коли війна вимагала згуртованості навколо полісних ідеалів.
Евріпіду належало 90 трагедій, з яких збереглися 18: «Алкестіда» (438), «Медея» (431), «Геракліди» (430); «Іполіт», «Кіклоп» (сатирівська драма), «Гекуба», «Геракл», «Благальниці» (всі у 428— 418 рр.); «Троянки», «Електра», «Іон», «Іфігенія в Тавриді», «Гелена», «Андромаха», «Фінікіянки», «Орест», «Вакханки», «Іфіге¬нія в Авліді» (всі у 415—405 рр. до н. е.).
Сюжети Евріпідових драм відповідно до традиції мають міфологічний характер. Суть самої трагедії, що розігрувалася навколо жертовника богу Діонісу, не допускала інших підходів. Проте в Евріпіда ми знаходимо нове розуміння людини, нові цінності, які належали не до громадського чи релігійного життя, а відображали антропоцентричну позицію. Як драматург Евріпід відчув і втілив самотність і безпорадність людини. Вона тричі безпорадна: боги відмовляють їй у допомозі, навіть жорстоко мстять за найменший непослух; людина безпо¬радна у спілкуванні з іншою людиною і не може знайти з нею спільної мови; людина втратила внутрішню гармонію і перебуває у незгоді з власною душею.
Таким чином, Евріпід приходить до жанру філософсько-психологічної трагедії. Він залишає Софоклу розробляти жанр метафізичної трагедії, де переживання героїв були тісно пов'язані із зіткненням з непізнаванною, таємничою сутністю буття, такою як фатум. Жанр героїко-культової трагедії відійшов у минуле разом з Есхілом. У своїх драмах Евріпід зосереджується на розкритті переживань, пов'язаних із зіткненням реальних характерів, праг¬нень, бажань. Волю богів він вводить як зловісне тло, могутню і прикру перешкоду для виявлення вільної волі людини.
Важливо згадати, що в п'єсах Есхіла і Софокла персонажі постають як втілення доброчесності, носії родових забобонів чи за¬старілих моральних норм; мотиви вчинків всіх цих царів, титанів, героїв високі чи життєво важливі. Їх вибір до кінця не вільний, бо вони бояться порушити вищий закон. Есхіл і Софокл дають мо¬рально-естетичну оцінку своїм героям з погляду вічних, ідеальних законів, з погляду родової сутності людини.
У Евріпіда вчинки персонажів здебільшого суб'єктивні, в основі їх лежить індивідуалістична мораль самоствердження. Причину і імпульс до свого вчинку людина знаходить завжди у власній душі. Це дає можливість Евріпіду заглибитися в душу героя, висвітлити в ній досі не відомі мистецтву пристрасті. Його приваблює насам¬перед розкриття інтимних переживань. Найсильнішим імпульсом душі, який зароджується автономно і стає могутньою рушійною силою вчинків, є кохання. Тема кохання, сімейних відносин стає головною для Евріпіда. 12 з 18 п'єс, що дійшли до нас, названі жіночими іменами. В більшості з них розкривається доля жінки, закоханої нещасливо і навіть трагічно.