Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1 блок 16 питання
Автоматизація звуків
Автоматизація звука означає перебудову динамічного стереотипу ар тикуляційних рухів, що відповідають складам, словам і цілим слово сполученням, до фонематичного складу яких входить виправлений звук. У процесі автоматизації звука дитина переходить від наближе ної, невпевненої вимови звука, що відтворюється під контролем лого педа та батьків, до самоконтролю та наступної автоматизації. В корі головного мозку формується апарат контролю за відтворенням певної системи рухів (акцептор дії за П. Анохіним). Звуки, що вимовляються ізольовано і в складі, неоднакові. Вони мають і артикуляційні, і акустичні відмінності. Тому роботі над ізо льованим звуком треба відводити менше часу, ніж роботі над звуком у складі. Одночасно враховується близькість артикуляцій голосних і приго лосних звуків. Наприклад, для автоматизації звука л рекомендують поєднувати його з голосним у, оскільки підняття задньої частини спинки язика під час вимови голосного у допомагає артикуляції звука л. Однак, застосовуючи це правило, слід пам'ятати, що можливі випадки, коли поєднання приголосних, близьких за артикуляцією, викликає більші утруднення, ніж поєднання приголосних, різних за артикуля цією.
На етапі автоматизації доцільно зіставляти правильну і неправиль ну вимову (стару й нову артикуляцію), спираючись на слуховий та кінестетичний контроль. Це допомагає активізувати діяльність учнів. У процесі автоматизації слід добитись відтворення "нової" артику ляції на основі свідомого самоконтролю. З автоматизацією звука по треба в такому самоконтролі відпаде.
Як показує досвід, майже всі випадки затяжної автоматизації логопеди пояснюють тим, що батьки (вихователі) не стежать за вимовою учня. Це може бути також і через те, що дитина, оволодівши правиль ною артикуляцією завдяки наслідуванню, не має достатнього рівня знань про спосіб творення звука та навичок свідомого його відтворен ня. У таких випадках дитина не здатна контролювати свою вимову. Потрібна активність логопеда протягом усієї роботи над звуком. Лише залучення учня до активних дій, піднесення рівня усвідомленого ке рування рухами і положеннями власного мовного апарату, уміння від чувати те чи інше положення є запорукою розвитку самоконтролю за правильністю вимови в нових умовах (нових звукосполученнях, сло вах тощо).
Для автоматизації звуків більшість авторів пропонує добирати мов ний матеріал за фонетичним принципом, тобто насичений звуком, що має автоматизуватись, і в якому небагато слів з опозиційними (близь кими за артикуляційними та акустичними ознаками) звуками. На по чатковому етапі роботи такий підхід є доцільним. Проте часто тексти переобтяжені словами із звуком, який автоматизується. Це викликає велике напруження дитини, швидко її втомлює. Крім того, щоб мак симально наповнити мовний матеріал певною фонемою, створюються штучні речення, спрощуються тексти. Нерідко тексти втрачають літе ратурну, ідейну та виховну цінність. На початковому етапі роботи слід використовувати не тільки слова — назви предметів, а й слова — назви ознак предметів та слова — назви дій. Використання цих слів дасть змогу працювати із словосполучен нями, реченнями, що необхідно для загального мовного розвитку ди тини. На нашу думку, щоб полегшити автоматизацію звуків, потрібно використовувати різні види роботи з одними й тими самими словами. Це сприяє засвоєнню їх вимови в умовах, близьких до природного спілкування, зменшує напруження і втомлюваність дитини (при цьо му зникає потреба у фіксуванні уваги на вимові кожного слова).
Диференціація звуків
На етапі диференціації звуків завершується оволодіння артикуля ційними рухами, що відповідають певному звуку, та забезпечується протиставлення їх іншим звукам, близьким за артикуляцією та акус тичними характеристиками. За традиційною методикою на даному етапі передбачається автома тизація нового звука на матеріалі, що містить близькі за артикуляцією та акустичними характеристиками звуки. Здебільшого звуки диферен ціюються парами. Наприклад, у процесі роботи над подоланням вад у вимові звуків с, с', з, з' диференціюються такі пари звуків: с — с', з — з', с — з, с — з', с' — з', с — ш, з — ж, с' — ш, з' — ж, с — ц, с' — ц, с'— ц', з — дз, з'— дз, з' — дз', с — ч, з — дж, с' — ч , з'—дж. На диференціацію кожної пари відводиться певний час, добираєть ся відповідний мовний матеріал. О.В. Правдіна рекомендує зберігати при диференціації звуків ту саму послідовність, що й при автоматизації звуків, з поступовим ускладненням мовних вправ (диференціація в складах, потім у словах, фразах, реченнях).
У теорії і практиці логопедії автори по-різному визначають групи звуків, які слід диференціювати, та порядок їх диференціації в одній артикуляційній групі. Так, Л.П. Успенська, М.Б. Успенський та інші пропонують спочатку автоматизувати всі звуки однієї артикуля ційної групи, а потім переходити до їх диференціації. При цьому вони не передбачають диференціації пар твердих і м'яких звуків. Н.І. Соколенко вважає, що для диференціації матеріал потрібно використо вувати послідовно, в міру засвоєння правильної вимови близького за артикуляцією звука. У посібнику О. Ф. Рау, В. І. Рождественської, призначеному для роботи з диференціації звуків, зіставляються лише тверді пари. Найбільш повно й правильно розташовано матеріал у посібнику Г.Й. Блінової та ін. Після проведеної роботи деякі учні все ж таки не оволодівають достатнім умінням розпізнавати близькі за артикуляцією звуки. Одні єю з причин цього, на нашу думку, є те, що на етапі диференціації звуки протиставляються за кількома диференціальними ознаками: міс цем творення (с — ш; з — ж...); способом творення (с — ц; д — дз...); твердістю — м'якістю (с — с'; з — з'...), глухістю — дзвінкістю (с — з; с — ж...). Крім того, тренувальні вправи не дають учням певних узагальнюючих уявлень про ту чи іншу диференціальну ознаку в про цесі корекції вад вимови певної групи звуків. Як свідчить наш досвід, підготовчу роботу до диференціації звуків треба розпочинати на звуках, що добре вимовляються учнем. Учневі, який на підготовчому етапі зіставляв слова-пароніми за різ ними ознаками (вимовою, звучанням, змістом), значно легше перене сти набуті знання і вміння на звук, що раніше вимовлявся ним непра вильно, плутався з іншими звуками.
Введення звука в зв’язне мовлення
Потреба у проведенні такої роботи зумовлюється тим, що нерідко, незважаючи на автоматизацію та диференціацію звуків, учні продов жують плутати звуки в мові, а інколи зовсім переходять на стару артикуляцію. Це буває здебільшого тоді, коли логопеди припиняють роботу, як тільки дитина починає користуватись новою артикуляцією в умовах кабінету та під контролем батьків. Проте показником завер шення роботи є повне оволодіння кінестетичним і слуховим самокон тролем, умінням вільно вживати звук у будь-яких сполученнях повсякденного спілкування. На даному етапі нову артикуляцію потрібно закріплювати на різно манітному мовному матеріалі. Для цього бажано добирати матеріал за певними темами, доповнюючи та розширюючи знання учнів. Передбачаються такі види роботи, як зв'язні висловлювання, співбесіда, виступи перед невеликою аудиторією тощо.
17 питання
Фонетико-фонематичний недорозвиток мовлення - це порушення процесів формування звуковимовної системи рідної мови у дітей з різними мовленнєвими розладами внаслідок дефектівсприймання і вимови фонем.
До цієї категорії відносяться діти з нормальним слухом та інтелектом, у яких порушені вимовна сторона мовлення і особливо - фонематичний слух.
Фонематичний слух - це тонкий і систематизований слух, який дозволяє розрізняти і називати фонеми рідної мови.
Особливістю фонематичної сторони мовлення дітей з ФФНМ є неправильна вимова звуків у поєднанні з їх перестановками, замінами, пропусками, що призводить до зниження розбірливості мовлення, змазаності, невиразності. Ознакою фонематичного недорозвитку є незавершеність процесу формування звуків, які відрізняються дрібними артикуляційними чи акустичними ознаками. Несформованість звуковимовної системи проявляються так:
Крім означених недоліків вимови та розрізнення звуків при фонематичному недорозвитку інколи спостерігається незначне відставання у формуванні лексико- граматичної будови мовлення: різноманітні помилки у використанні дітьми відмінкових закінчень, при узгодженні прикметників та числівників з іменниками, при використанні прийменників тощо.
Психічний розвиток дітей з ФФНМ також характеризується певними особливостями, такими як нестійкість уваги, відволікання, уповільненість запам'ятовування мовленнєвого матеріалу, дещо зменшений обсяг слухової пам'яті. Спостерігається зниження критичності мислення по відношенню то власної активної мовленнєвої діяльності, що проявляється у більшій кількості помилок при виконанні завдань порівняно з дітьми, які правильно вимовляють звуки. Недоліки у мовленні можуть призвести до формування у дітей негативних рис характеру, наприклад нерішучості, сором'язливості, замкненості. В окремих випадках у дітей з ФФН спостерігається неадекватна самооцінка, проблеми у міжособистісних стосунках. Тому корекцій на робота з дітьми сприятиме не тільки подоланню мовленнєвих вад, але і гармонійному розвитку особистості.
Кількість порушених звуків у дитини з фонетико-фонематичним недорозвитком мовлення може бути дуже великою - до 16-20 звуків. Такі порушення звуковимови у дітей безпосередньо зумовлені не сформованістю у них фонематичного слуху.
Дуже важливо своєчасно провести діагностику порушень розвитку мовлення. Вона проводиться логопедом при наявності картки стану здоров'я та розвитку дитини, в якій зазначено медичні висновки всіх спеціалістів. В процесі обстеження логопед використовує словесні та наочні методи. Під час бесіди з дитиною користується предметними та сюжетними малюнками, з'ясовує рівень сформованості фонематичного слуху та зв'язного мовлення, вади вимови звуків та стан порушення артикуляційної моторики.
Подолання фонетико-фонематичного недорозвитку мовлення відбувається шляхом цілеспрямованої роботи логопеда з розвитку звукової сторони мовлення і фонематичного сприймання. Корекційне навчання передбачає також коло знань про навколишнє середовище і відповідний обсяг словника, мовленнєвих умінь та навичок, котрі мають бути засвоєні дітьми даної вікової категорії.
Корекційний вплив у групах для дітей з порушеннями мовлення здійснюється у відповідності із спеціальною програмою навчання і виховання дітей з фонетико-фонематичним недорозвитком мовлення. Вона включає:
Режим включає в себе порядок проведення вихователями і логопедом занять, вказує їх кількість і тривалість. Відповідно розкладу логопед проводить різні типи занять:
Індивідуальні (окремо з кожною дитиною) Постановка і закріплення правильної вимови звуків відбувається на індивідуальних заняттях. Під групові (з 3 - 4 дітьми)
У підгрупи підбираються діти з подібними недоліками вимови. Склад підгруп на протязі року може змінюватись в залежності від конкретної мети того чи іншого періода навчання та індивідуальних успіхів кожної дитини. Фронтальні (з усіма дітьми)
На таких заняттях діти засвоюють елементи грамоти: ділять слова па склади, вивчають букви, вчаться читати, будувати поширені речення і складати схеми до них, працюють над граматичними категоріями і поширюють свій словник новими простими та складними словами.
Лише в тісному контакті з батьками і вихователями можна досягти успіхів у подоланні фонетико-фонематичного недорозвитку мовлення у дітей.
18 питання
|
Середа, 16 травня 2012, 11:54 |
|
Мовлення — це найважливіший засіб не лише спілкування, а й набуття знань. Достатній рівень розвитку мовлення є основою повноцінного психічного розвитку. За останні роки значно зросла кількість молодших школярів, які мають мовленнєві порушення. Діти з нормальним фізичним слухом та інтелектом, у яких порушена вимовна сторона мовлення й особливо фонематичний слух, належать до групи дітей з фонетико-фонематичним недорозвиненням мовлення(ФФНМ).
Фонематичний слух і фонематичне сприймання — це тонкий систематичний слух, що дає змогу розрізняти і впізнавати фонеми рідної мови. Фонематичний слух є частиною фізіологічного слуху, який спрямований на зіставлення і співвіднесення звуків, що чує дитина. Цей фонематичний слух зберігається в пам'яті людини. Фонематичне сприймання — це здатність розрізняти фонеми і визначати звуковий склад слова.
Мовлення дітей із фонетико-фонематичним недорозвиненням характеризується: • неправильною вимовою звуків (спотворенням); • пропусками звуків; • замінами звуків.
Кількість порушених звуків у дитини із ФФНМ може доходити до 16. Таке порушення зуковимови в дітей безпосередньо зумовлене несформованістю у них фонематичного слуху.
Під час обстеження дітей з ФФНМ потрібно вивчити рівень розвитку фонематичних процесів: 1) рівень фонематичного уявлення; 2) фонематичний слух; 3) рівень фонематичного сприймання; 4) визначити стан фонематичного аналізу; 5) визначити стан фонематичного синтезу.
I. ОБСТЕЖЕННЯ РІВНЯ ФОНЕМАТИЧНОГО УЯВЛЕННЯ 1) Складіть і назвіть слова зі звуком [с]; [ш, з, ж, ц, ч, л, р]. 2) Подивіться на малюнки (баклажан, яблуко, гарбуз, морква, фрукти, зебра, скрипка, прапор, дрова, відро, трамвай, персик, шкарпетки, шафа, калина, посуд, цукерка, серце, книжка, сонце); - назвіть зображення; - знайдіть малюнок, у назві якого є звук [з], а потім [ц], [с], [ш], [ж], [р], [л], [т], [д], [п], [б], [в]. 3) Відберіть іграшки зі звуком [ш] або [с], [р], [л]. 4) У дитини картинки, у назвах яких є два парних приголосних звуки (глухі — дзвінкі): коза — коса; осел — козел; жабка — шапка.
II. ОБСТЕЖЕННЯ ФОНЕМАТИЧНОГО СЛУХУ
1) У дитини є такі парні картинки: лоша — лоза; миска — мишка; казка — каска. Прослухайте слова і підніміть відповідну картинку, назвіть звуки, якими відрізняється одне значення слова від іншого. 2) Учитель-логопед вимовляє слова парами: кава — ґава; слива — злива. — Назвіть перші звуки в цих словах. 3) Розпізнайте на слух пари приголосних [с] - [ш]; [с] - [ц]; [с] - [ч]. Учитель-логопед роздає дитині кружечки і пропонує послухати слова. — Якщо почуєте звук [с] у слові, то покладіть кружечок на стіл. Слова: сани, сукня, серветка, шия, шпак, колеса, гусак, лоша, ручка, груша, піч, мішок, собака, підручник, печиво. 4) Розрізнення на слух твердих і м'яких приголосних звуків: [л] — [л']. Учитель-логопед дає дитині два трикутники червоного і жовтого кольору. — Якщо почуєте у слові м'який приголосний звук, то підніміть червоний трикутник, а якщо твердий приголосний звук — жовтий трикутник. Слова: літак ліжко, віл, сокіл, лось, лимон, лижі, тюльпан, учитель, автомобіль.
III. ОБСТЕЖЕННЯ РІВНЯ ФОНЕМАТИЧНОГО СПРИЙМАННЯ 1) Розрізнення, впізнавання, відтворення речень зі словами, що містять опозиційні звуки (з добором відповідних предметних, сюжетних малюнків, віршів, скоромовок, чистомовок, приказок).
|
2блок
4 пит. Етіоло́гія ( грец. αἰτία — причина та грец. λόγος — думати) — розділ медицини, який вивчає причини хвороб.
Мовленнєве спілкування — засіб, у якому як знакову систему використовують мовлення (систему фонетичних знаків, що містить два принципи: лексичний та синтаксич¬ний). Іншими словами, мовленнєве спілкування — це кому¬нікативний акт.
Ортодонтія — це розділ стоматології, який займається виправленням і попередженням аномалій розташування зубів і порушень прикусу. 90% людей мають такі порушення, але більшість навіть не помічають їх.
5пит. Анамне́з (грец. Αναμνησις — спомин) — основний суб'єктивний метод дослідження хворого, що полягає в отриманні інформації про хворого та його недугу шляхом розпитування
Центральний мовленнєвий апарат знаходиться в головному мозку, переважно в лівій півкулі, й складається з кіркових центрів, підкіркових вузлів, ядер стовбура мозку (переважно довгастого), провідникових шляхів і нервів, що йдуть до дихальних, артикуляційних і голосових м'язів.
Пасивні органи артикуляції-нерухливі органи мовлення, які нездатні до самостійної роботи. Вони в процесі артикуляції звука є точкою опори для активного органу (тверде піднебіння, альвеоли, зуби і т.д.).