Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
8 тема
Історія становлення банківських валютних відносин в Україні.
Формування валютної системи України розпочалося одночасно з формуванням національної грошової системи, складовою якої вона є. Уже Законом України "Про банки і банківську діяльність", ухваленим 1991 p., були визначені деякі правові норми щодо організації валютного регулювання і контролю в Україні: встановлено ліцензування НБУ комерційних банків на здійснення операцій в іноземній валюті (ст. 50); дозволено НБУ купувати і продавати іноземну валюту, представляти інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн та у міжнародних валютно-фінансових органах; зобов'язано НБУ організувати накопичення та зберігання золотовалютних резервів (ст. 8). Це були перші кроки до перетворення НБУ на центральний орган валютного регулювання країни, що започаткували перший етап розбудови валютної системи.
Практичну розбудову власної валютної системи Україна розпочала з виходом з рублевої зони, проголошеним Указом Президента України "Про реформу грошової системи України" від 16 листопада 1992 p., яким було визначено статус рубля як іноземної валюти й упорядковано використання іноземної валюти на території України. Єдиним законним платіжним засобом визнавався український карбованець, а російський рубль, що перебував на рахунках в українських банках, підлягав обміну на карбованці за співвідношенням 1:1. Розпочалося офіційне котирування українського карбованця до російського рубля.
19 лютого 1993 р. Кабінет Міністрів прийняв Декрет "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", яким було проголошено курс на лібералізацію валютного ринку, запровадження дієвого механізму валютного регулювання і контролю. Зокрема остаточно визначено статус українського карбованця як єдиного законного платіжного засобу, встановлені порядок визначення валютного курсу карбованця за результатами торгів на міжбанківському валютному ринку, загальні принципи валютного регулювання і контролю, організацію яких покладено на НБУ, передбачено відповідальність резидентів за порушення норм валютного законодавства тощо.
Головною ознакою другого етапу було повернення до ринкових методів організації валютних відносин: прискорення лібералізації валютного ринку, відновлення роботи УМВБ та визначення офіційного валютного курсу карбованця на підставі результатів торгів на УМВБ, ліквідація множинності валютних курсів, істотне розширення переліку потреб резидентів у валюті, які дозволялось задовольняти через купівлю-продаж на біржі та міжбанківському валютному ринку. У травні 1995 р . було зменшено до 40 % частку валютної виручки експортерів, яка підлягала обов'язковому продажу. Був також розформований Тендерний комітет. Усе це сприяло консолідації валютного ринку, зростанню пропозиції та попиту на інвалюту, посиленню їх ролі у формуванні єдиного валютного курсу, у підвищенні його реальності. Валютний ринок був помітно децентралізований. Зросла довіра до національних грошей, чому сприяла офіційна заборона в 1995 р. обігу іноземної валюти на внутрішньому ринку України.
З вересня 1996 p., після випуску в обіг постійної національної валюти – гривні, розпочався третій етап формування валютної системи України, на якому ринкові засади набули подальшого розвитку. Основними заходами і результатами цього етапу були:
– остаточний перехід на режим плаваючого валютного курсу гривні: спочатку плавання обмежувалося валютним коридором, а з 2000 р. було введене вільне плавання;
– введення вільного розпорядження резидентами всією сумою валютних надходжень;
– певна децентралізація валютного ринку, припинення операцій на УМВБ та інших валютних біржах;
– подальша лібералізація доступу до валютного ринку юридичних і фізичних осіб-резидентів до рівня, адекватного вільній конвертованості національної валюти за поточними операціями;
– приєднання України (у травні 1997 р.) до статті VIII Статуту МВФ, що означало офіційне визнання вільної конвертованості гривні за поточними операціями.
Поняття валютних операцій та валютних обмежень. Розрахунки іноземною валютою
Операції з іноземною валютою підприємств, банківських та кредитно-фінансових установ, юридичних і фізичних осіб з купівлі-продажу, розрахунків і надання позичок називаються валютними операціями. Операції з іноземною валютою є одним з найважливіших видів операцій, що здійснюються на фінансовому ринку.
До валютних операцій відносять:
♦ операції, що передбачають обмін валюти, тобто купівлю-продаж однієї валюти за відповідну кількість одиниць іншої валюти;
♦ операції, пов'язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу, як засіб платежу;
♦ операції, пов'язані з ввезенням, вивезенням, переказом та пересиланням валюти.
Валютні обмеження - система нормативних правил, установлених у законодавчому та адміністративному порядку, спрямованих на обмеження операцій із золотом, валютними цінностями та іноземною валютою. Вони поширюються на фізичних та юридичних осіб стосовно обміну валюти власної країни на іноземну, а також інших валютних операцій.
Валютні обмеження передбачають організацію і здійснення компетентними органами відповідних країн спеціальних заходів з валютного контролю з метою врівноваження платіжних балансів і підтримання курсів національних валют.
Правове регулювання розрахунків в іноземній валюті здійснюється відповідно до Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті". Основними елементами, що визначають розрахунки в іноземній валюті" є:
• обов'язкове зарахування виручки в іноземній валюті на валютні рахунки одержувачів коштів. Виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності — з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної НБУ. Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії НБУ;
• оплата контрактів резидентами за рахунок придбаної для розрахунків іноземної валюти через уповноважений банк протягом 5 робочих днів з моменту зарахування її на власні валютні рахунки. Резиденти, які купують іноземну валюту через уповноважені банки для забезпечення виконання зобов'язань перед нерезидентами, зобов'язані здійснювати перерахування цих сум протягом 5 робочих днів з моменту зарахування таких сум на валютні рахунки резидентів.
Винятком з першого правила є "космічна сфера": розрахунки за експортно-імпортними операціями після перерахування суб'єктами космічної діяльності авансу за виконання робіт з виготовлення (розробки) агрегатів, систем космічних ракетних комплексів (космічних ракет-носіїв), космічних апаратів, наземного сегмента космічних систем та їх агрегатів, систем і комплектуючих здійснюються у строк до 500 календарних днів.
Договір обміну банком іноземної валюти: особливості порядку укладення, суб’єктного складу та змісту.
Обслуговування уповноваженим банком операцій за договором [зарахування іноземної валюти на рахунок резидента-позичальника в уповноваженому банку, що надходить від нерезидента як кредит; здійснення купівлі (продажу, обміну) іноземної валюти за кредитними операціями та платежами за цими операціями за дорученням резидента-позичальника; списання іноземної валюти на користь нерезидента з рахунку резидента-позичальника в рахунок погашення кредиту (основної суми, процентів тощо), а також виконання інших зобов'язань, передбачених відповідним договором] здійснюється лише за наявності реєстрації договору Національним банком.
Заявки клієнтів на купівлю чи продаж безготівкової іноземної валюти разом з підтверджуючими документами надходять до операційного відділу банку, де вони перевіряються спеціалістами відділу на предмет відповідності всім тим вимогам і нормам, які були наведені вище. У разі позитивного рішення на заявках проставляються відмітки, і вони передаються до відділу конвертації валютного управління. Такі самі заявки від філій банку приймає відділ кореспондентських відносин валютного управління і після перевірки передає до відділу конвертації валют. Заявки, прийняті до 12.00 за київським часом, обслуговуються в той самий день.
Відділ конвертації валют (ділингу) складається з двох підрозділів — власне самого ділингу (фронт-офісу) та бек-офісу, тобто підрозділу, що оформляє всі укладені дилерами угоди. Саме бек-офіс спочатку зводить одержані заявки по всіх валютах, прораховує сальдо по кожній із них, виводить загальну суму клієнтського попиту повалютно і подає зведену інформацію начальнику відділу. Аналізуючи курси, що склалися на міжбанківському ринку, начальник відділу вирішує, як будуть виконуватися заявки клієнтів, і дає відповідні вказівки дилерам. Крім того, певна частка угод у разі потреби має здійснюватися з метою підтримання ліквідності банку по окремих валютах і також у діях дилерів.
На початку кожного дня торгівлі на міжбанківському валютному ринку України уповноважені банки отримують інформацію НБУ про офіційні курси валют. Після цього дилери банків за допомогою моніторів системи Рейтер та телефонів починають з’ясовувати курси купівлі-продажу окремих валют у різних інших банках. Якщо певний курс влаштовує якісь дві сторони, то та з них, котра ініціювала угоду (скажімо, купівлі валюти) надсилає телекс зі стандартними реквізитами, головними з яких є:
код валюти;
курс обміну;
кількість валюти;
тип угоди;
дати валютування обох валют;
номер кореспондентського рахунку банку (в цьому випадку банку-покупця у банку-продавця).
Банк-контрагент має надіслати телекс-підтвердження угоди в той самий день.
Укладені угоди дилери оформляють розпорядженнями на здійснення розрахунків (так званими «тікетами»). Усі розпорядження перевіряються і підписуються спочатку начальником відділу (старшим дилером), а потім особою, що має в банку право першого підпису. Після цього розпорядження отримує бек-офіс, котрий перевіряє всі реквізити угод і потім безпосередньо розподіляє їх між бухгалтерією (якщо банк повинен переказувати гривню) та відділом кореспондентських відносин (у разі переказування валюти).
Звичайно валютні угоди поділяються на «касові» і «строкові». Якщо куплена валюта має бути надана у розпорядження покупця в день укладання угоди (today — «TOD»), або на наступний день (tomorrow — «TOM»), то такі угоди називаються «овернайт» (overnight).
Угоди, які передбачають поставку валюти протягом двох робочих днів після їх укладання, іменуються угодами «спот» (spot).
Ці два види угод об’єднуються поняттям «касові» валютні операції. За такий короткий період обмінний курс, як правило, не встигає значно змінитися, і ризик практично не виникає або зводиться до мінімуму. Інша справа, коли здійснюються строкові («форвардні») угоди, які передбачають обмін валют у заздалегідь установлені строки (як правило, від одного тижня до року і більше), але за курсом, зафіксованим у момент укладання угоди, тобто «сьогодні».
До строкових належать також угоди типу «своп», що являють собою комбінацію операцій «спот» і простого «форварда». Тобто операція «своп» — це одночасна купівля і продаж іноземної валюти на приблизно рівні суми за умови розрахунків за них на різні дати (купівля або продаж валюти на ближчу дату з одночасною контругодою на визначений строк у майбутньому).