Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Система та джерела фінансового права
Фінансове право - це одна із галузей права України, що представляє собою систему правових норм, встановлених чи санкціонованих державою з метою регулювання суспільних відносин, що виникають у сфері створення, розподілу, використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів, необхідних для виконання завдань і функцій держави та її адміністративно - територіальних одиниць, які забезпечуються державним примусом.
Фінансове право характеризується ознаками:
1) встановлюється чи санкціонується державою
2) має, як правило імперативний характер;
3) є системою норм, що мають внутрішній розподіл на підгалузі та інститути фінансового права;
4) є загальнообов'язковим, так як приписи фінансових норм обов'язкові для виконання тими особами, яким вони адресовані;
5) є відносно стабільним і динамічним (норми податкового і банківського права є відносно стабільними, а норми бюджетного права, що закріплюють державний бюджет та місцеві бюджети приймаються компетентними органами щорічно);
6) є формально визначеним;
7) регулює особливе коло суспільних відносин, що складаються з приводу формування, розподілу і використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів;
8) забезпечується примусовою силою державного апарату.
Предметом фінансового права є суспільні відносини
пов'язані з фінансовою діяльністю держави:
Під методом фінансово-правового регулювання розуміють систему прийомів і способів правового впливу на поведінку учасників фінансово-правових відносин.
1) імперативний метод, пов'язаний із високим рівнем визначеності фінансово-правових норм, які вимагають точного і безумовного виконання їх приписів і забороною учасникам фінансово-правових відносин самостійно вибирати певну поведінку в конкретних умовах;
2) субординаційний метод, що базується на юридичній нерівності сторін, при цьому однією зі сторін фінансово-правових відносин завжди виступає представник держави, який направляє іншій стороні владну вказівку, закріплену в нормативно - правовому акті, що має бути виконаною;
3) диспозитивний метод, який дозволяє суб'єкту вибирати певну поведінку в межах передбачених правовою нормою (має місце переважно в банківських відносинах);
4) рекомендаційний метод, пов'язаний із визначенням компетентними органами певних зразків поведінки суб'єктів, що їм рекомендується, що можуть бути використані ними на власний розсуд.
Фінансово-правові норми та фінансово-правові відносини
Під фінансово-правовими нормами розуміють загальнообов’язкові правила поведінки (приписи), що встановлюються компетентними державними органами з приводу мобілізації, розподілу і використання коштів централізованих і децентралізованих фондів, які виражені в категоричній формі та забезпечені примусовою силою держави.
Фінансово-правова норма складається з гіпотези, диспозиції та санкції.
Гіпотеза фінансово-правових норм визначає умови, за яких у суб’єктів фінансових правовідносин можуть виникати передбачені нормою юридичні права і обов’язки у галузі фінансової діяльності. Ці умови завжди виражені конкретно.
Диспозиція фінансово-правової норми — це основа норми, що вказує на те, якою саме повинна бути поведінка сторін фінансових відносин за наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин. Вона містить вимоги норми, встановлює права і обов’язки суб’єктів фінансових відносин і завжди виражена в категоричній формі.
Санкція фінансової норми містить вказівки на невигідні для її порушника наслідки.
Об’єкт фінансових правовідносин — це фонди коштів, які формуються, розподіляються і використовуються внаслідок реалізації суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. Об’єкт фінансових правовідносин пов’язаний з інтересом держави, яку представляє уповноважений орган.
Суб’єкти фінансово-правових відносин — це юридичні і фізичні особи, які на підставі правових норм можуть бути учасниками фінансово-правових відносин. Суб’єктами фінансово-правових відносин є держава, адміністративно-територіальні утворення (в особі їх органів), юридичні особи (як колективні суб’єкти), фізичні особи (як індивідуальні суб’єкти).
Норми фінансового права розподіляються на дві великі частини.
Загальну частину, норми якої закріплюють загальні принципи здійснення фінансової діяльності, правовий статус фінансових органів, здійснення фінансового контролю та інших.
Особливу частину, норми якої розподілені на окремі сукупності, що є підгалузями фінансового права:
Кожна підгалузь в свою чергу поділяється на правові фінансові інститути. Так, інститутами бюджетного права є групи правових норм, об'єднані в глави Бюджетного кодексу України:
Формально - юридичними джерелами фінансового права України є нормативно-правові акти, змістом яких є норми, що регулюють фінансово-економічні відносини.
Правові основи фінансового контролю в Україні
Фінансовий контроль визначають як цілеспрямовану діяльність законодавчого і виконавчих органів публічної влади і недержавних організацій, спрямовану на забезпечення законності, фінансової дисципліни і раціональності в ході мобілізації, розподілу і використання коштів централізованих і децентралізованих грошових фондів держави з метою найефективнішого соціально-економічного розвитку всіх суб’єктів фінансових правовідносин.
методи фінансового контролю — ревізії, перевірки, обстеження, інспекції, спостереження.
Ревізія згідно зі ст. 2 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26.01.93 — це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального розкриття недоліків, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За результатами ревізії складається акт.
Перевірка — це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій чи їх підрозділів. Результати перевірки оформлюються довідкою чи доповідною запискою.
Обстеження, як і перевірка, також охоплює окремі сторони діяльності підприємств, установ, організацій, але на відміну від перевірки проводиться по значно ширшому колу показників і виявляє фінансовий стан господарюючих суб’єктів, перспективи їх розвитку, необхідність реорганізації чи переорієнтації виробництва.
Інспекція — це перевірка стану фінансів підприємств на місцях, що періодично здійснюється суб’єктами — представниками держави та її окремих органів. Вона, як правило, проводиться з метою загального ознайомлення зі станом справ на місцях та надання оперативної практичної допомоги.
Спостереження — це загальне ознайомлення зі станом фінансової діяльності бюджетної установи, підприємства, відомства. Як правило, спостереження передує в часі застосуванню інших методів фінансового контролю.
Фінансова система:
Державна податкова адміністрація України (ДПА України) — центральний орган виконавчої влади, вищий орган у системі органів державної податкової служби України.
Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є: здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності в центральних органах виконавчої влади, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів всіх рівнів і державних цільових фондів; розробляє пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм.
Бюджетна система України.
Бюджетна система України — сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного та адміністративно-територіального устроїв і врегульована нормами права.
Бюджетна система України:
1. Державний бюджет
2. Місцеві бюджети:
а)бюджет АРК
б)бюджет області
в)бюджет району
г)бюджет району в містах
д)бюджети місцевого самоврядування:
• Бюджети територіальних громад сіл
• Бюджети територіальних громад селищ
• Бюджети територіальних громад міст.
Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:
1) податкові надходження;
2) неподаткові надходження;
3) доходи від операцій з капіталом;
4) трансферти (ст. 9 Бюджетного кодексу України).
Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі.
Неподатковими надходженнями визнаються:
1) доходи від власності та підприємницької діяльності;
2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;
3) надходження від штрафів і фінансових санкцій; 4) інші неподаткові надходження.
Трансферти — це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.
Принцип єдності бюджетної системи України — єдність бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності.
Принцип збалансованості — повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період.
Принцип самостійності — Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними.
Принцип повноти — до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження до бюджетів і витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.
Принцип обґрунтованості — бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик і правил.
Принцип ефективності — при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.
Принцип субсидіарності — розподіл видів видатків між державним бюджетом і місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача.
Принцип цільового використання бюджетних коштів — бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями.
Принцип справедливості і неупередженості — бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.
Принцип публічності та прозорості — Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними радами.
Принцип відповідальності учасників бюджетного процесу — кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.
Фінансова діяльність - формування, розподіл та використання коштів.
основним методом фінансового права є - державно-владні приписи, які стосуються порядку і розмірів платежів до бюджетної системи держави, фондів, цільового використання державних грошових коштів та ін.
Державні доходи
Центральне місце у системі державних доходів посідають доходи бюджетів держави - державного бюджету та місцевих бюджетів.
При складанні проекту бюджету відбувається планування його доходів, яке покликане визначити суму коштів, що мас бути залучена до бюджету для фінансування розвитку народного господарства, соціально-культурної сфери, потреб оборони, утримання органів влади і управління.
За соціально-економічними ознаками доходи бюджету включають доходи, що надходять від підприємств і організацій, та доходи, що надходять від населення.
За джерелами створення розрізняють надходження від державних підприємств і організацій, надходження від підприємств і організацій інших форм власності, інші надходження.
За методами вилучення доходи бюджету містять в собі податкові або неподаткові надходження.
Загальнодержавні фінанси формуються шляхом перерахування коштів від підприємств, організацій, установ та населення у вигляді податків, зборів, обов'язкових платежів та добровільних внесків.
Видатки державного бюджету.
Видатки бюджету, як основна частина державних видатків, являють собою витрати, що виникають у зв'язку з виконанням державою своїх функцій.
Видатки бюджету класифікуються за функціональними та економічними ознаками.
Функції, що виконуються державою, можна розділити на 4 категорії:
І. Державні послуги загального призначення.
//. Суспільні та соціальні послуги.
/// Державні послуги, пов'язані з економічною діяльністю.
IV. Обслуговування державного боргу.
Економічні ознаки:
До поточних видатків за предметними ознаками відносяться:
Під капітальними видатками розуміють платежі з метою придбання капітальних активів, стратегічних і надзвичайних запасів товарів, землі, нематеріальних активів.
Доходи і видатки місцевих бюджетів
Місцеві бюджети - це система формування, розподілу і використання фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них функцій і завдань як власних, так і делегованих.
До власних доходів належать місцеві податки і збори, платежі, що встановлюються місцевими органами влади, доходи комунальних підприємств, доходи від майна, що належить місцевій владі та інші.
Згідно з Бюджетним кодексом до місцевих бюджетів зараховуються прибутковий податок з громадян, плата за землю, податок з власників транспортних засобів, державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам, плата за ліцензії на впровадження певних видів господарської діяльності, плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності та інші.
Видатки місцевих бюджетів - це економічні відносини, які виникають у зв'язку з фінансуванням власних і делегованих повноважень місцевих органів влади.
Бюджетний процес в Україні
Бюджетний процес — регламентована нормами права діяльність, пов’язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України. В Україні бюджетний процес регулюється Конституцією України, Бюджетним кодексом України та іншими нормативними актами.
Бюджетний процес поділяється на чотири стадії:
Звітність про виконання Державного бюджету України буває оперативною, місячною, квартальною та річною.
Правовий режим бюджетного фінансування
Під бюджетним фінансуванням прийнято розуміти безповоротний безвідплатний відпуск коштів з державного та місцевого бюджетів на виконання загальнодержавних функцій, функцій місцевого самоврядування та забезпечення функціонування бюджетних підприємств, установ та організацій.
Бюджетне фінансування покладається на спеціально для цього уповноважених посадових осіб (керівників бюджетних установ) — розпорядників бюджетних коштів.
Поняття та система податків в Україні.
Сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів і державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування.
Суб’єкт — платник податку — юридичні і фізичні особи, на яких згідно із законом України покладено обов’язок сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі).
Об’єкт оподаткування — доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об’єкти, визначені законами України про оподаткування.
Строки сплати податку — дата, не пізніше якої податок повинен надійти у бюджет відповідного рівня.
Податкові пільги — повне або часткове звільнення від сплати податків і зниження загальної норми оподаткування.
Штрафна санкція (штраф) — це плата у фіксованій сумі або у вигляді процентів від суми податкового зобов’язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв’язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.
Загальнодержавні податки та збори
Під податком, збором, внеском до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах що визначаються законами України про оподаткування.
Прибуток в умовах ринкової економіки є базою економічного розвитку держави, тому що наповнює через податок на прибуток доходну частину бюджету.
Закон визначає загальні принципи оподаткування фізичних осіб, оподаткування окремих видів доходів, порядок обчислення податку з підприємств та нерезидентів, а також порядок складання звітності та відповідальності платників податків щодо забезпечення виконання податкових зобов'язань.
Функції податків:
Акцизний збір - це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом, як підакцизні, який включається в ціну товарів (продукції) , вироблених на митній території України, або при імпортуванні таких товарів на митну територію України.
Платниками акцизного збору є:
Банківське право України
Банківське право — самостійна галузь права, яку складає система норм і інститутів, що регулюють банківську діяльність, організацію і функціонування банківської системи держави.
Предметом банківського права є банківська діяльність.
Ринок цінних паперів
Ринок цінних паперів або фондовий ринок - це особлива сфера ринкових відносин, де завдяки продажу цінних паперів здійснюється мобілізація фінансових ресурсів для задоволення інвестиційних потреб суб'єктів економічної діяльності.
Основним об'єктом фондового ринку є цінні папери.
Цінні папери - це документи, які здійснюють обіг на фондовому ринку (ринку цінних паперів), виражають майнові відносини і підтверджують право на будь-яке майно або грошові кошти.
Згідно із Законом, в Україні можуть випускатися такі види цінних паперів:
Державний кредит
Державні позики — це кредитні відносини між державою і фізичними та юридичними особами, в результаті яких держава отримує обумовлену суму коштів на обумовлений термін за встановлену плату.
Держава виступає або в ролі позичальника грошових коштів, або кредитора (займодавця) відносно приватних осіб, фінансових та кредитних закладів, урядів інших держав, міжнародних фінансових та кредитних організацій.
За строками випуску розрізняють позики короткострокові (до 1 року ), середньострокові ( 1-5 років ), довгострокові (понад 5 років) та з правом довгострокового погашення.
Ощадна справа - це діяльність у суспільстві, пов'язана із заощадженням, накопиченням і використанням грошей.
Ощадні вклади служать їх власникам для нагромадження грошових заощаджень і підтверджуються видачею їм на руки відповідних документів. Кошти на ощадних вкладах зберігаються у банках тривалий період і є стабільними ресурсами для довгострокового кредитування банківських клієнтів.
Державні фінанси
Державні фінанси - це грошові відносини з приводу розподілу та перерозподілу вартості суспільного продукту і частини національного багатства, пов'язані з формуванням фінансових ресурсів держави та її підприємств і використанням державних коштів на витрати, пов'язані з розширенням виробництва задоволенням соціально-культурних потреб суспільства, потреб оборони та управління.
Структура державних фінансів
Дефіцит бюджету
Метою бюджетної політики держави є забезпечення балансу між доходами і видатками державного бюджету. Однак таке збалансування здійснюється не щороку. В окремі роки видатки державного бюджету можуть перевищити надходження до нього, виникає дефіцит. Бюджетний дефіцит являє собою перевищення видатків бюджету над його доходами.
Конкретні заходи держави у напрямі подолання бюджетного дефіциту можуть бути різними, але в результаті вони зводяться до створення умов і можливостей для зростання доходів та скорочення видатків бюджету.
Державний борг
Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу. Державний борг означає сукупність зобов'язань держави перед іноземними та внутрішніми кредиторами. Його сума складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави.
Пенсійний фонд
Пенсійний фонд - фонд цільового призначення, у якому акумулюються кошти, призначені для пенсійного забезпечення працівників, нарахування та виплати пенсій, різних видів допомоги, реалізації державних і регіональних програм соціальної підтримки пенсіонерів та інших категорій громадян, які потребують допомоги.
Кошти цього фонду не входять до Державного бюджету, витрачаються відповідно до цільового призначення і не можуть бути використані на інші цілі, крім виплати пенсій і допомоги.
Джерелами формування коштів Пенсійного фонду є:
Кошти Пенсійного фонду України використовуються на фінансування таких заходів:
Фонди соціального страхування
Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності виконує функції державного фінансового забезпечення соціальних потреб населення через систему обов'язкового соціального страхування.
Складовою частиною соціального страхування є страхування на випадок безробіття - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг за рахунок коштів відповідного фонду.
Державне казначейство
Цей виконавчий орган вирішує комплекс завдань, пов'язаних з організацією та виконанням Державного бюджету і бюджетів місцевого самоврядування, проведенням операцій з наявними бюджетними коштами та їх ефективним управлінням, обліком доходів та витрат бюджетів, організацією і аналізом фінансової звітності про стан їх виконання.
Державне казначейство у своїй діяльності взаємодіє з органами законодавчої та виконавчої влади, Національним та комерційними банками України, Іншими учасниками бюджетного процесу, а також фінансовими інститутами.
Правила складання і виконання бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, затверджується в порядку, встановленому законодавством України.
Страховий ринок
Страховий ринок - це особлива сфера грошових відносин, у якій здійснюється механізм перерозподілу фінансових ресурсів страхувальників та страховиків.
Обов'язковими умовами функціонування страхового ринку є наявність:
Майнове страхування є формою страхового захисту від ризиків та відшкодування збитків, що входять до обсягу страхової відповідальності.
Соціальне страхування є особливою сферою страхування. Із фінансового погляду - це вкладення ресурсів, їхнє накопичення, перетворення в капітал, одержання доходу й повернення вкладених коштів у майбутньому в обумовлений страховим договором термін.
Ринок особистого страхування включає в себе такі сегменти:
1. Страхування життя:
- змішане страхування життя;
- страхування дітей;
- страхування на випадок втрати працездатності та інші.
2. Страхування від нещасних випадків:
- індивідуальне страхування від нещасних випадків;
- страхування працівників за рахунок організацій;
- страхування пасажирів.