Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема №7
ПЛАНУВАННЯ ФОНДУ ТА ОПЛАТИ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ
План
Питання, що виноситься на самостійне вивчення студентами
1.Матеріальне стимулювання працівників підприємства
1.Сутність планування та види планів
Найважливішою функцією управління підприємством є планування його діяльності.
Планування – це процес визначення цілей і вибору оптимального шляху їх досягнення. Іншими словами, суть планування полягає в розробці та обґрун-туванні ці-лей, визначенні найкращих методів і способів їхнього досягнення при ефек-тивному використанні всіх видів ресурсів, необхідних для виконання поставлених завдань.
Існує декілька видів планування, яке поділяють відповідно до певних ознак:
1)відповідно до обов’язковості планових завдань планування буває:
-директивне планування являє собою процес прийняття рішень, які мають обов’язків характер виконання. Вся система соціалістичного народногоспо-дарського планування мала виключно директивний характер, плани мали си-лу закону. Таке планування може слугувати ефективним засобом вирішення багатьох завдань, які мають загальнонаціональне значення, наприклад, в сфері охорони навколишнього середовища, оборони, соціальної політики;
-індикативне планування являє собою найпоширенішу в усьому світі форму державного планування макроекономічного розвитку. Воно є антиподом директивному, тому що цей план не є обов’язковим для виконання, хоча в ньому можуть бути і обов’язкові завдання. В цілому він має спрямувальний, рекомендаційний характер. Індикативне планування застосовується і на макрорівні. Причому, при складанні перспективних планів застосовують індикативне, а в поточному плануванні – директивне планування;
2)залежно від терміну, на який складається план:
-перспективне планування охоплює період більший ніж п’ять років. Такі плани визначають довгострокову стратегію підприємства, виявляють соціальний, економічний та науково-технічний розвиток;
-середньострокове планування охоплює період від одного до п’яти років. Середньострокові плани деталізують перспективні щодо хронологічного порядку досягнення цілей, ресурсного забезпечення їх досягнення, відповідальних за виконання осіб. Чіткої межі між перспективними і середньостроковими планами немає. Також інколи середньострокове планування може збігатися з поточним плануванням на підприємстві;
-поточне планування охоплює період до одного року, включаючи піврічне, квартальне, місячне планування. Поточні плани регулюють діяльність підприємства по виробництву продукції, її збуту, матеріально-технічному забезпеченню, фінансових питаннях тощо. Такі плани дозволяють швидко реагувати на будь-які відхилення в діяльності підприємства, приймати необхідні рішення;
-оперативно-календарне планування є завершальним етапом в плануванні господарської діяльності підприємства. Основне його завдання полягає в конкретизації показників поточного плану з метою організації планомірної і ритмічної роботи підприємства (розробка планів-графіків виробництва продукції, її відвантаження тощо) та його структурних підрозділів, а також контролі за їх діяльністю. Якщо стратегічне планування розглядається як пошук нових можливостей підприємства, поточне – як процес створення передумов для реалізації цих нових можливостей, то оперативно-календарне планування розглядається як процес їхньої реалізації.
3)за змістом планування:
- виробниче планування;
- маркетингове планування;
- фінансове планування;
- інвестиційне планування;
- соціальне планування;
- інше.
2.Принципи та методи планування
Основними принципами планування є:
Принципи планування можна реалізувати за допомогою методів планування.
Методи планування – це способи встановлення планових показників. До методів планування пред’являються певні вимоги. Вони мають бути адекватними зовнішнім умовам ринку, враховувати різноманітність шляхів досягнення основної мети підприємства – максимізації прибутку, повинні відрізнятися залежно від виду плану, який розробляється.
Існують такі методи планування:
1)ресурсний – відповідно до цього методу планові показники встановлюються, виходячи з ресурсних можливостей підприємства;
2)статистичний – цей метод передбачає те, що для встановлення планових показників використовують фактичні статистичні дані за попередні роки (середніх величин);
3)факторний – вплив різних техніко-економічних факторів визначає величину планового показника;
4)балансовий – суть цього методу полягає в розробці спеціальних таблиць-балансів, в одній частині яких показують всі напрями витрачання ресурсів згідно з потребами, а в другів – джерела надходження усіх ресурсів. Під час опрацювання балансу треба домогтися рівності між цими двома частинами;
5)економіко-математичний – здійснюється оптимізація плану підприємства за допомогою математичних залежностей і прийнятого критерію оптимізації;
6)графоаналітичний – означає використання графіків і діаграм при визначенні планових показників;
7)нормативний – планові показники встановлюються на основі використання прогресивних норм витрат ресурсів з урахуванням зміни цих норм у плановому році.
3.Зміст та призначення бізнес-плану
Бізнес-план – це ретельно підготовлений плановий документ, в якому викладено суть, напрями і способи реалізації підприємницької ідеї, ринкові, виробничі, організаційні та фінансові аспекти майбутнього бізнесу, а також особливості управління ним.
Наявність бізнес-плану є обов’язковою вимогою з боку цивілізованого ринку. Він є дозвільною підставою для здійснення підприємницької діяльності, необхідною передумовою залучення інвестицій, впровадження інноваційно-інвестиційних проектів.
Бізнес-план є потужним інструментом самонавчання. У процесі його розробки розвиваються здібності підприємця як менеджера, набувається досвід оцінки умов конкуренції, способів просування товарів на ринок, використання переваг власного бізнесу, фінансового планування, розробки різних сценаріїв діяльності.
Бізнес-план є ретельно підготовленим документом, котрий розкриває всі сторони будь-якого запроектованого комерційного заходу. Він дозволяє передбачити не лише всі заходи для реалізації нової ідеї, а й визначити необхідне фінансове забезпечення підприємства та можливість одержання доходу (прибутку). Практично його можна вважати ефективною формою експертної оцінки доцільності та ефективності здійснення нової підприємницької ідеї.
За сучасних умов господарювання бізнес-план практично є робочим інструментом, що використовується в усіх сферах підприємництва. Його бажано розробити у разі організації нового підприємства чи його реструктуризації.
Найчастіше бізнес-план розробляється для залучення інвестицій.
Бізнес-план розробляється на тривалий термін, найчастіше на 3-5 років, можна й на більший термін.
4.Основні розділи бізнес-плану
Зміст та структура бізнес-плану не має жорсткої регламентованої форми, але, як правило, у ньому передбачають розділи, в яких розкривається концепція і мета бізнесу, характеризується специфіка продукту підприємства та задоволення ним потреб ринку; оцінюється місткість ринку та встановлюється стратегія поведінки підприємства на певних ринкових сегментах, визначається організаційна і виробнича структура, формується фінансовий проект справи, враховуючи стратегію фінансування та пропозиції щодо інвестицій, описуються перспективи зростання підприємства.
У загальному вигляді бізнес-план складається з таких розділів:
Резюме фактично є стислою версією плану, своєрідним «повідомленням про наміри». У ньому обґрунтовується необхідність організації нового підприємства, переваги майбутньої продукції порівняно з продукцією потенційних конкурентів, прогнозні обсяги продажу на найближчі роки, виторг від продажу, витрати на виробництво, валовий прибуток і ефективність вкладеного капіталу, термін окупності капіталовкладень.
Хоч резюме наводиться на самому початку бізнес-плану, складати його слід після закінчення роботи. Лише після того, як план повністю продуманий та написаний, можна в короткій формі викласти його зміст.
У розділі «Опис підприємства та галузі» необхідно детально описати підприємство, щоб переконати інвестора або потенційного партнера в тому, що підприємство має налагоджене виробництво і можливості працювати прибутково. Важливо також показати інвестору, що підприємство контролює діяльність свого підприємства.
У цьому розділі бізнес-плану має бути викладена коротка інформація про підприємство, враховуючи його назву, юридичний статус і форму власності, дату реєстрації, адресу, короткий аналіз основних показників господарської діяльності (для діючого підприємства).
Розділ «опис продукту» повинен мати такі основні показники:
В розділі «Маркетинг і збут продукції» необхідно спланувати комплекс маркетингу, до якого входить усе, що підприємство може провадити для підвищення попиту на свої товари і послуги, а саме:
Важливим для підприємства є визначення оптимальної ціни на продукцію, враховуючи попит та пропозицію на ринку.
У розділі «План виробництва продукції» необхідно розглянути сам процес виробництва продукції: описати будівлі, обладнання, потреби в сировині та трудових ресурсах, технологічні процеси, а також можливості бізнесу, використання виробничих потужностей та програми контролю якості. Даний розділ має такі дані:
У цьому розділі слід також розглянути рівень сервісу, який підприємство зможе забезпечити споживачам товару чи послуги.
У розділі «Організаційний план» розглядають організаційну структуру та юридичну форму підприємства.
Організаційна форма повинна передбачати:
Розкриваючи юридичні аспекти створення підприємства, необхідно визначити організаційно-правовий статус та форму власності.
У розділі «Фінансовий план» розглядається питання організації фінансування підприємницького проекту, обґрунтовується сума коштів, необхідна для реалізації проекту та визначаються джерела отримання цих коштів. При розробленні даного розділу повинні бути враховані наявні податки, валютні курси та тенденція їх зміни, інфляційна характеристика підприємства.
Досягнення бажаних фінансових результатів завжди пов’язане з певними ризиками, що виникають через настання небажаних негативних змін. Тому у бізнес-плані передбачено розділ «Ризики та гарантії». В ньому надаються рекомендації щодо запобігання ризику, а також викладається програма страхування від ризику. Передбачаються також страхові установи, до яких слід звернутися та суму страхових внесків.
У додатки бізнес-плану вносять усю важливу інформацію, яка не ввійшла до його основної частини: повні резюме менеджменту компанії; копії балансів і звітів про фінансову діяльність підприємства; детальні розрахунки економічної ефективності інвестиційних проектів; аналіз фінансово-економічної діяльності підприємства; рекомендаційні відгуки кредиторів; копії договорів, пов’язаних з реалізацією проекту; схеми і фотографії технологічних процесів; опис виробничих процесів, копії ліцензій, авторських свідоцтв і т.д.
5.Поняття та види заробітної плати
Заробітна плата – це винагорода працівнику за виконану роботу.
Відповідно до Закону України «Про оплату праці» (стаття 2 «Структура заробітної плати») розрізняють такі види заробітної плати:
Основна заробітна плата – винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів керівників, фахівців, службовців.
Додаткова заробітна плата – винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи, винахідництво, особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені иним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать видатки у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, грошові та матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які проводяться понад встановлені зазначеними актами норми.
6.Тарифна система та її елементи
Основою організації оплати праці є тарифна система. Вона відображає поділ працівників за професіями, спеціальностями та кваліфікацією.
Професія характеризує трудову діяльність і зайнятість працівника відповідно до одержаної ним підготовки, придбаних теоретичних знань і практичних навичок.
Спеціальність – це більш-менш вузький різновид в межах професії. Спеціальність потребує глибших знань і надбання практичних навичок з вужчого кола робіт.
Кваліфікація – це сукупність виробничих знань, умінь та певних практичних навичок. Вона виражає сукупність підготовленості працівника до виконання професійних функцій обумовленої складності.
Тарифна система є основою для установлення правильного співвідношення між темпами зростання продуктивності праці та середньої заробітної плати працівників. З її допомогою визначається необхідна кількість працівників відповідної кваліфікації чи спеціальності, а також співвідношення заробітної плати різних категорій працівників. У зв’язку з тим, що норми затрат праці установлюються нормуванням, тарифна система є сполучною ланкою між нормуванням та системами заробітної плати. У сучасних економічних умовах кожне підприємство може самостійно розробляти тарифну систему, дотримуючись державних гарантій і вимог генеральної, галузевої, регіональної тарифних угод згідно з чинним законодавством.
Отже, тарифна система являє собою сукупність факторів, які визначають співвідношення між розміром оплати праці, її якістю, кваліфікацією робітника і включає такі складові частини: тарифні ставки, тарифні сітки по категоріях робітників та тарифно-кваліфікаційний довідник.
На госпрозрахункових підприємствах усіх форм власності, форми і системи оплати праці, тарифні сітки, розцінки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємством у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених чинним законодавством, Генеральною і Галузевою угодами.
Тарифна ставка є головною складовою частиною тарифної системи. Вона визначає розмір оплати за обсяг роботи, одиницю часу, робочу зміну або годину. Величина тарифної ставки першого розряду носить динамічний характер і її рівень залежить від встановленого мінімуму заробітної плати в державі, тобто робітникові, який виконує роботи першого розряду, повинен бути забезпечений цей встановлений мінімум. Ставки за іншими розрядами розраховують множенням ставки першого розряду на відповідний тарифний коефіцієнт. Отже, тарифною ставкою називають розмір оплати праці за кожним розрядом за одиницю часу (година, зміна) або за норму виробітку.
Тарифна сітка – це інструмент, за допомогою якого встановлюються співвідношення в оплаті праці робітників, що виконують різні за рівнем кваліфікації роботи. Вона являє собою кількість тарифних розрядів і відповідних їм тарифних їм тарифних коефіцієнтів, що визначають збільшення розмірів оплати праці кожного наступного розряду щодо попереднього.
Тарифні коефіцієнти показують, у скільки разів оплата праці кожного розряду кваліфікованих робітників вища від оплати праці робітників I-го розряду.
Для оплати робітників, зайнятих у сільському господарстві, використовується шестирозрядна сітка із співвідношенням тарифів 1-го і 6-го розрядів .
Тарифно-кваліфікаційний довідник містить перелік і характеристики робіт, вказівки про віднесення їх до певного розряду залежно від способу виконання та групи використовуваних засобів виробництва.
7.Форми та системи оплати праці
Форми оплати праці поділяються на погодинну і відрядну.
При погодинній формі оплати праці мірою праці виступає відпрацьований час, а заробіток працівнику нараховується згідно з його тарифною ставкою чи посадовим окладом за фактично відпрацьований час.
При відрядній формі оплати праці заробіток визначається за відрядними розцінками за обсяг виконаних робіт, або за одиницю виробленої продукції.
Під системою оплати праці розуміють спосіб поєднання основної, додаткової оплати праці та премії, що забезпечують найбільш оптимальне співвідношення між кількістю та якістю вкладеної праці та її оплатою, яка спонукає працівників до високопродуктивної праці.
При погодинній формі використовується проста погодинна та погодинно-преміальна оплата праці.
Проста погодинна система передбачає, що заробіток працівника встановлюється на підставі погодинної тарифної ставки відповідно до кваліфікації працівника і відпрацьованого ним часу.
Погодинно-преміальна оплата праці передбачає виплату в додаток до погодинних ставок, премій за встановлені кількісні і якісні показники; виконання і перевиконання планових завдань щодо обсягу виробництва продукції, зниження її собівартості, економію сировини тощо.
При відрядній формі використовується пряма відрядна, відрядно-преміальна, акордна, акордно-преміальна, непряма відрядна і відрядно-прогресивна оплата праці.
Сутність прямої відрядної системи оплати праці полягає в тому, що заробіток працівника перебуває в прямій залежності від індивідуального виробітку і за кожну одиницю роботи йому нараховується заробітна плата згідно з прийнятою в підприємстві тарифною сіткою і нормами виробітку на дану роботу. При цьому, відрядна розцінка за одиницю роботи визначається діленням тарифної ставки на встановлену в господарстві норму виробітку.
Суть відрядно-преміальної системи оплати праці полягає в тому, що за обсяг виконаних робіт у межах встановленої норми виробітку за кожну одиницю виконаної роботи заробіток нараховується в межах прийнятої тарифної ставки, а за перевиконання норми виробітку передбачається премія в розмірі, встановленому на підприємстві.
Непряма відрядна система застосовується переважно при оплаті праці допоміжних робітників: водіїв, майстрів-налагоджувальників, ремонтників та ін., за умов, коли їх заробіток ставлять в пряму залежність від заробітної плати основних робітників.
Відрядно-прогресивна система оплати праці полягає в тому, що за кожну одиницю виконаної роботи чи виробленої продукції в межах норми оплачують за незмінними відрядними розцінками, а виробіток понад норму – за підвищеними і прогресивно-зростаючими розцінками. Цю систему доцільно застосовувати не досить широко і на тих роботах, які є надто терміновими (сівба, садіння, збирання врожаю) і зумовлюють вищий рівень результату праці.
Акордна система оплати праці характеризується тим, що остаточний розрахунок з працівниками проводять за кінцеву продукцію (зерно, цукрові буряки, картопля, м'ясо). До одержання готової продукції заробіток нараховують за відрядними розцінками або тарифними ставками за фактично виконані роботи. Після одержання продукції роблять перерахунок. Для матеріального заохочення у збільшення виробництва продукції акордний фонд встановлюють на 25-50% більшим, ніж тарифний фонд.
Акордно-преміальна система оплати праці, крім основної акордної оплати за продукцію передбачає матеріальне стимулювання за підвищення кількісних і якісних показників виробництва продукції.