Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 11
Тема 6: МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИРОБНИЦТВА
1. Зміст планування матеріально-технічного забезпечення та послідовність його розробки
2. Планування потреби в матеріальних ресурсах
3. Запаси і регулювання їх розмірів
4. Особливості визначення потреби цехів у матеріальних ресурсах в різних типах виробництва
1. Зміст планування матеріально-технічного забезпечення та послідовність його розробки
МТЗ — це вид комерційної діяльності щодо забезпечення матеріально-технічними ресурсами процесу виробництва, здійснюваної, як правило, до початку виробництва. Основна мета МТЗ — доведення матеріальних ресурсів до конкретних виробничих підприєм ств — у заздалегідь визначене договором місце споживання.
Розробка планів МТЗ сприяє успішному вирішенню проблем забезпечення сировиною, матеріалами, комплектуючими, паливом, енергією та іншими видами ресурсів, необхідних для здійснення процесу виробництва. В плані МТЗ визначаються також постачальники і терміни поставок матеріалів.
У ході розробки плану МТЗ повинна передбачатися максимально можлива економія ресурсів.
Основним завданням плану МТЗ є визначення оптимальної потреби підприємства в матеріальних ресурсах для здійснення виробничо-господарської і комерційної діяльності.
МТЗ на підприємстві виконує функції, пов’язані із закупівлею сировини, матеріалів, палива, енергії та обладнання, їх зберіганням та розподілом. Обсяг завдань МТЗ поділяють на дві основні групи:
Розглядаючи систему планування МТЗ, потрібно з’ясувати зміст і послідовність розроблення плану МТЗ.
У зміст планування МТЗ входять:
Планування забезпечення здійснюють у певній послідовності:
План МТЗ складається з двох частин:
- розрахунків потреби в матеріально-технічних ресурсах;
- балансів матеріально-технічного забезпечення.
Розрахунок потреби у матеріально-технічних ресурсах включає розрахунок потреби в сировині й матеріалах, паливі та енергії, обладнанні.
В балансі матеріальних ресурсів зіставляються потреби в матеріальних ресурсах із джерелами й розмірами їх задоволення, та визначається кількість матеріалів, які будуть постачатися зі сторони. В загальному вигляді матеріальний баланс являє собою наступну рівність:
, (6.1)
де Ппр.прогр. – потреба в виконанні виробничої програми, грн.;
Пнзп – потреба в поповненні незавершеного виробництва, грн.;
Пре – потреба в ремонтно-експлуатаційних роботах, грн.;
Пк – потреба на капітальне будівництво, грн.;
Пз – потреба в формуванні перехідних запасів, грн.;
Зп – очікуваний залишок на початок планового періоду, грн.;
Знзп – залишок матеріалу в незавершеному виробництві на початок планового періоду, грн.;
Мвн.р. – величина мобілізації внутрішніх ресурсів, грн.;
ОПст. – обсяг постачання матеріалів зі сторони, грн.
Визначення потреби в матеріально-технічних і енергетичних ресурсах проводиться як в натуральному, так і в вартісному виразі з метою узгодження цього розділу плану з планами по витратах, фінансовим планом.
План матеріально-технічного забезпечення формується відділом матеріально-технічного забезпечення на основі наступних планів:
1. Норми витрат матеріальних ресурсів (технологічний відділ);
2. План виробництва (планово-економічний відділ);
3. План заходів по підвищенню ефективності виробництва (техніко-технологічні відділи);
4. План заходів технічного і організаційного розвитку виробництва (техніко-технологічні відділи);
5. План залишку незавершеного виробництва (виробничий відділ);
6. План по ремонту обладнання (відділ головного механіка);
7. Потреба у спецодязі та засобах захисту (відділ техніки безпеки);
8. Потреба в допоміжних матеріалах (цехи споживача);
9. Потреба в паливі (відділ головного енергетика);
10. План капітального будівництва (відділ капітального будівництва);
11. План по витратах і фінансовий план (планово-фінансовий відділ).
Постачання матеріально-технічних ресурсів має бути своєчасним відповідно до витрат.
Залежно від системи забезпечення й особливостей руху матеріальних ресурсів від постачальників до споживачів розрізняють транзитну та складську форми МТЗ.
Транзитна форма займає значну частину в загальному обсязі постачань, вона більш економічна, має відносно високу швидкість постачань. Вибір транзитної форми постачань продиктовано насамперед обсягом споживаних ресурсів і встановленою для нього транзитною чи замовленою нормою постачань.
За цієї форми МТР постачаються споживачу безпосередньо від виробника. При цьому є можливість скоротити витрати на розвантажувальні операції та на зберігання продукції на складі.
Транзитну норму визначають як мінімально припустиму загаль ну кількість матеріалів, відвантажених постачальником на адресу споживача за одним замовленням. Замовлену норму розрахову ють як найменшу кількість матеріалів за однією позицією замовлення, узяту постачальником до виконання за обов’язкового замовлення на одночасну доставку кількох однорідних видів (типорозмірів) матеріалів на адресу одного споживача.
Ця форма постачання ефективна за постачання однорідного асортименту ресурсу та у великій кількості. Застосування сучасної транзитної форми постачання дає змогу зменшити величину партії поставок. При цьому МТР доставляють безпосередньо на робочі місця.
На відміну від транзитної, складська форма постачання передбачає доставку ресурсів підприємству через посередників. За цієї форми обсяг партії та строки поставок не лімітовані, але споживачі ресурсів несуть додаткові витрати за зберігання продукції на складах посередників тощо.
Вибирати постачальників матеріально-технічних ресурсів потрібно за такими критеріями: відповідність виробничої потужності постачальників потребам підприємства в матеріалах, якість і ціна останніх, репутація постачальника, його територіальна віддаленість та оперативність постачання, швидкість реакції на потреби покупця, умови розрахунків, можливість надання кредиту тощо.
2. Планування потреби в матеріальних ресурсах
Планування потреби в матеріально-технічних ресурсах включає:
1. Планування потреби в матеріалах
1.1 Планування потреби в основних матеріалах
Метод прямого розрахунку дозволяє одержати науково обґрунтовані дані про величину планових витрат матеріалів. Методом прямого розрахунку визначається потреба в сировині і матеріалах для випуску готової продукції при встановлених нормах їх витрат:
, (6.2)
де Нві – норма витрат матеріалу на і-й виріб;
Ni – обсяг виробництва і-го виробу в плановому періоді;
n – кількість видів виробів.
Метод аналогії використовується при плануванні виробництва нової продукції, для якої не встановлені норми витрат матеріалів. При цьому методі нові вироби за допомогою відповідних коефіцієнтів прирівнюються до виробів, що мають обґрунтовані норми витрат матеріалів:
, (6.3)
де Нб – норма витрат матеріалу на аналогічний базовий виріб;
Nн – запланований випуск нового виробу в натуральному виразі;
Кн – коефіцієнт, який враховує особливості матеріалу при виробництві нового виробу.
Якщо на момент розрахунку на підприємстві відсутні дані про обсяг виробничої програми в натуральному виразі, а також норми витрат матеріальних ресурсів, то потреба в них визначається методом динамічних коефіцієнтів:
, (6.4)
де Вфм – фактичні витрати матеріалів за минулий період;
Івп – індекс зміни виробничої програми;
Ін – індекс середнього зниження норм витрат матеріалів у плановому періоді.
При плануванні потреби в основних матеріалах використовуються також методи екстраполяції, математичної статистики, теорії ймовірностей, моделі багатофакторного регресійного аналізу, розрахунок потреби за типовим представником.
1.2 Планування потреби в матеріалах для поповнення незавершеного виробництва розраховується з врахуванням тривалості виробничого циклу і планового випуску продукції:
, (6.5)
де НЗВк, НЗВп – обсяг незавершеного виробництва на кінець та початок планового періоду;
Нв – норма витрат матеріалу на один виріб.
Потреба в матеріалах для поповнення незавершеного виробництва планується при зростанні обсягу виробництва і збереженні попередньої тривалості виробничого циклу, введенні в експлуатацію виробництв і цехів для виготовлення нових видів виробів.
1.3 Планування потреби в змащувальних матеріалах здійснюється із врахуванням специфіки їх споживання:
, (6.6)
де Нвз – норма витрат змащувальних матеріалів на одну машино-годину роботи обладнання, кг;
Ч – число працюючих одиниць обладнання;
Дрп – планова кількість робочих днів підприємства на рік;
Кз – коефіцієнт змінності обладнання;
Тзм – тривалість робочої зміни, год.
1.4 Планування потреби в ріжучому інструменті здійснюється виходячи з річної виробничої програми та швидкості заточування інструменту.
1.5 Планування витрат оснащення здійснюється виходячи з обсягу робіт на 1000 верстато-годин роботи певної групи верстатів
1.6 Планування потреби в матеріалах на ремонт обладнання визначається на основі норм витрат матеріалів на одну ремонтну одиницю і обсяг ремонтних робіт, виражений в одиницях ремонтної складності:
, (6.7)
де α – коефіцієнт, що враховує витрати матеріалів на огляди та міжремонтне обслуговування;
Нвк – норми витрат матеріалів на одну ремонтну одиницю при капітальному ремонті обладнання;
R1, R2, R3 – сума ремонтних одиниць обладнання, що підлягає відповідно капітальному, середньому і малому ремонтам;
β – коефіцієнт, що характеризує співвідношення між нормою витрат матеріалів при середньому і капітальному ремонтах;
γ – коефіцієнт, що відображає співвідношення між нормою витрат матеріалу при малому і капітальному ремонтах.
1.7 Планування потреби в матеріалах на ремонт будівель здійснюється виходячи з питомої ваги матеріальних витрат в загальній вартості ремонтних робіт і структури витрат:
, (6.8)
де Qр – обсяг ремонтних робіт, грн.;
Ум – питома вага матеріальних витрат в ремонтних роботах, %;
Rм – питома вага даного матеріалу в загальних матеріальних витратах, %;
Ц – планова ціна одиниці матеріалу, грн.
1.8 Планування потреби в матеріальних ресурсах для дослідно-конструкторських та науково-дослідницьких робіт визначається на основі заявок конструкторських та технологічних відділів.
2. Планування потреби в обладнанні здійснюється за напрямками: укомплектування виробничих об’єктів, що будуються, заміна фізично та морально застарілого обладнання, поповнення парку діючих машин.
2.1 Планування потреби в основному обладнанні здійснюється на основі розрахунку необхідної кількості обладнання для виконання виробничих планів.
2.2 Планування потреби в запасних частинах для забезпечення роботи обладнання встановлюється на основі прогресивних норм їх витрат і кількості працюючих машин.
3. Планування потреби в паливі здійснюється шляхом множення обсягу роботи в плановому періоді на норму його витрат, при цьому норми витрат різних видів палива встановлюються в одинцях умовного палива
4. Планування загальної потреби в енергії:
, (6.9)
де Ет – витрати енергії на технологічні цілі (на виготовлення продукції)
Евп – витрати енергії на власні потреби (опалення, освітлення);
Ест – енергія, яка буде відпущена стороннім споживачам;
Евт – втрати енергії в мережах.
3.1 Планування потреби в енергії на технологічні цілі визначається виходячи з норм її витрат на одиницю продукції та планового обсягу її виробництва в натуральному або грошовому виразі.
Кількість електроенергії на планову виробничу програму:
, (6.10)
де m – кількість найменувань виробів одного типорозміру;
Впот – потужність, яка використовується при обробці одного виробу, кВт;
Тм – норма машинного часу на обробку одного виробу, год;
n – кількість виробів одного найменування, од.;
Кве – коефіцієнт, який враховує втрати електроенергії.
Необхідна кількість електроенергії за потужністю встановленого устаткування:
, (6.11)
де Взаг – загальна потужність встановленого устаткування, кВт;
ФРЧ – фонд часу роботи цеху, год./рік;
К1, К2, К3, К4 – коефіцієнт використання устаткування по потужності, коефіцієнт використання устаткування по часу, коефіцієнт машинного часу (відношення машинного часу до штучно-калькуляційного), коефіцієнт врахування втрат енергії в мережах.
3.2 Планування потреби в енергії для опалення залежить від об’єму і теплової характеристики будівлі, температури всередині приміщення і зовні, тривалості опалювального періоду і різниці між тепловмістом пари і конденсату.
3.3 Планування потреби в енергії на освітлення визначається в залежності від площі приміщення, норми і кількості годин освітлення.
3. Запаси і регулювання їх розмірів
Запаси — це матеріальні активи, які:
Класифікуються запаси за такими видами: виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція, товари.
Виробничі запаси — це придбані або самостійно виготовлені запаси, які підлягають подальшій переробці на підприємстві або утримуються для споживання в ході операційного циклу.
Вони поділяються на:
Поточний запас призначений для безперервного забезпечення виробництва в період між двома поставками матеріалів. Величина його залежить від трьох факторів: величини щоденного споживання, характеру витрат (ступінь рівномірного споживання), часу між двома послідовними поставками.
Максимальний поточний запас дорівнює партії поставки матеріалів:
, (6.12)
де — середньодобові витрати матеріалу, натур. один.;
Тпост — період між двома поточними поставками, дні.
Підготовчий запас необхідний на час підготовки доставлених на підприємство матеріалів для виробничого споживання. Він створюється тоді, коли перед використанням матеріали потребують спеціальної підготовки (сушіння, розробки, правки тощо):
, (6.13)
де Тпідг – час на підготовку матеріалів, днів.
Страховий запас гарантує безперервність виробництва у випадках відхилень від прийнятих інтервалів постачань. Він потрібний на випадок можливої затримки надходження чергової партії матеріалів:
, (6.14)
де Тстр – час термінового поповнення запасу в днях або за стандартних інтервалів постачання – середнє відхилення від нього.
Сезонний запас створюється, як правило, на зимовий період або у випадках, якщо поставки залежать від сезону року.
Технологічний запас – час на підготовчі операції із виробничими запасами до можливого їх використання в технологічному процесі.
Транспортний запас – визначається як різниця між часом перебігу вантажу від постачальників до споживачів і часом обороту платіжних документів.
Таким чином, загальний запас матеріалів становить:
максимальний:
, (6.15)
мінімальний:
, (6.16)
середній:
, (6.17)
Управління запасами – це встановлення моментів подачі замовлень на закупку чи виробництво товарів для поповнення запасів, і прийняття рішень про кількість замовлень чи їх обсяг.
Основна мета управління виробничими запасами полягає в такій організації поставок продукції виробничо-технічного призначення, за якої, з одного боку, відбувається економія коштів на організацію поставок, утримання запасів, зменшуються втрати від мобілізації оборотних коштів, від можливого псування ресурсів при їх тривалому зберіганні, а з іншого боку – зменшуються втрати, які можуть виникнути внаслідок дефіциту необхідної продукції.
Регулювання запасів може здійснюватися за системами «максимум-мінімум», «стандартних партій», «стандартних інтервалів».
Система «максимум-мінімум» передбачає, що запаси поповнюються до рівня не нижчого за їхню мінімальну величину, а після надходження чергової партії не бувають більшими за встановлену максимальну кількість. Для забезпечення цих умов замовлення на чергову поставку матеріалів видається за такої величини поточного запасу, якої вистачить для роботи, поки замовлений матеріал надійде. Ця величина запасу називається точкою замовлення:
, (6.18)
де Тз – час у днях від моменту оформлення замовлення до надходження чергової партії матеріалів.
За системи з фіксованим інтервалом між замовленнями витрат на управління запасом немає. Через постійні інтервали часу з’ясо вують стан запасів і залежно від цього подають замовлення.
Система стандартних партій передбачає визначення оптимального розміру партій замовлення запасів.
Оптимальною є така партія поставки яка забезпечує мінімальні сумарні витрати на придбання і зберігання матеріалів:
, (6.19)
Витрати на придбання матеріалів:
, (6.20)
де Мр – річна потреба у матеріалах;
Ппост – партія поставки;
Втр – транспортно-заготівельні витрати.
Витрати на зберігання матеріалів:
, (6.21)
де Цм – ціна одиниці матеріалу;
Квз – коефіцієнт, що враховує втрати від відволікання коштів у запаси й витрати на зберігання матеріалів.
Залежність витрат на придбання й зберігання матеріалів від величини партії наведені на рис.
Рис. 6.2. Залежність річних витрат на управління запасами від розміру замовлення:
1 — витрати на зберігання запасів; 2 — витрати на виконання замовлення; 3 — загальні витрати на управління запасом
Оптимальна партія поставки:
, (6.22)
На вiтсутнiсть належним чином налагодженої логiстики на промислових підприємствах України вплинули консервативні погляди менеджменту українських підприємств, які ще не надто усвідомлюють важливість переходу підприємств на безскладове виробництво. Безскладове виробництво передбачає поступовий перехід до «тягнучої» системи управління матеріальними потоками, яка використовує принципи концепції «точно в строк», з застосуванням послуг логiстичних комплексів (центрів), здатних забезпечити не лише збереження, а й обробку товарів.
Концепція «точно в строк» - це сучасна концепція побудови логістичної системи в виробництві (операційному менеджменті), постачанні та розподіленні, заснована на синхронізації процесів доставки матеріальних ресурсів і готової продукції в необхідній кількості до того часу, коли ланки логістичної системи їх потребують, з метою мінімізації витрат, пов’язаних з утворенням запасів.
Концепція «точно в строк» тісно пов’язана з логістичним циклом та його складовими, вона виключає надлишкові запаси як у виробництві, так і в розподіленні та реалізації. Багато з існуючих сучасних логістичних систем, заснованих на даному підході, орієнтовані на короткі складові логістичних циклів, що потребує бистрої реакції ланок логістичної системи на зміни попиту і, відповідно, виробничої програми.
Логістична концепція «точно в строк» характеризується наступними основними рисами: мінімальними (нульовими) запасами матеріальних ресурсів, незавершеного виробництва, готової продукції; короткими виробничими (логістичними) циклами; невеликими обсягами виробництва готової продукції та поповнення запасів (поставок); ефективною інформаційною підтримкою; високою якістю готової продукції і логістичного сервісу.
4. Особливості визначення потреби цехів у матеріальних ресурсах в різних типах виробництва
Організацію забезпечення цехів матеріальними ресурсами можна проводити в декілька етапів:
1. Визначення потреби кожного цеху у матеріальних ресурсах;
2. Встановлення нормативу цехових запасів;
3. Визначення очікуваних залишків матеріальних ресурсів у цехах на початок планового періоду;
4. Встановлення лімітів відпуску матеріальних ресурсів;
5. Встановлення способу забезпечення цехів матеріальними ресурсами, розробка схем та графіків забезпечення матеріалами цехів підприємства.
При масовому та багатосерійному виробництві потреба в матеріалах складається у подетальному розрізі та обчислюється множенням виробничої програми деталей на подетальні норми витрат.
В умовах одиничного та дрібносерійного виробництва потреби в матеріалах визначають, виходячи з кількості виробів у замовленні та норм витрат матеріалів на виріб.
Залежно від типу виробництва застосовуються різні системи лімітування та забезпечення цехів матеріалами. На підприємствах одиничного та дрібносерійного виробництва поширено децентралізовану систему постачання цехів. Склад видає матеріали на підставі разових вимог цехів, які самостійно їх отримують і транспортують.
За умов масового та багатосерійного виробництва зі стабільною номенклатурою продукції й ритмічним споживанням матеріалів застосовується централізована система забезпечення робочих місць. Склад доставляє матеріали в цех безпосередньо на робочі місця в потрібній кількості й у належний час згідно з календарним графіком у межах встановленого ліміту.