Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ПРОФ. В.С.КУЛЬЧИЦЬКОГО (1919–2009)
І. Бойко
Володимир Кульчицький був людиною з великої літери. Це унікальна постать: один з найвизначніших українських вчених-правників у галузі історії держави і права не лише в Україні, а й за її межами середини ХХ – початку ХХІ ст., основоположник Львівської історико-правової дослідницької школи, доктор юридичних наук, професор, Заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка, член-кореспондент Академії правових наук України, Заслужений юрист України, талановитий педагог та чуйний вихователь студентської молоді, істинний інтелігент, взірець учителя для цілого покоління українських науковців, освітян та державних діячів.
Володимир Семенович Кульчицький народився 28 грудня 1919 р. у селі Кульчиці Самбірського району Львівської області в селянській сім’ї. Батько його був хліборобом, мав високий авторитет, за що громада села Кульчиці обрала його війтом села, тому перші життєві враження про добро і зло, правду і кривду, щастя і горе він отримав від батьків, які заклали йому християнські цінності добра, правди, справедливості, милосердя, які він проніс через усе своє життя.
Дитинство Володимир провів у рідному селі, де у 1930 р. закінчив початкову школу. У 1931 р. виступив до Самбірської гімназії імені Адама Міцкевича, яку у травні 1939 р. успішно закінчив. У Самборі, де більшість населення становили українці, крім поляків проживали ще євреї, німці, отже молодий Кульчицький, спілкуючись з ними пізнав їхню ментальність, звичаї, мову, що у майбутньому стало йому в пригоді. У гімназії Володимир вчився добре. Улюбленими його предметами були історія, література, іноземні мови. У вільний від навчання час охоче мандрував околицями міста, відвідував його історичні та культурні місця.
Після закінчення гімназії у 1939 р. вступив на перший курс юридичного факультету Львівського університету, що тоді називався університетом імені короля Яна Казимира ще у складі Польщі. Старанно відвідував лекції і практичні
заняття відомих вчених-правників. У той час на 17 кафедрах юридичного
факультету працювали відомі професори ще з часів Австро-Угорщини, а також виросли нові вчені. Серед них професор цивільного права Р.Лоншан де Барє –
останній ректор польського університету, в 1939–1941 рр. працював у радянському
Львівському університеті, а в липні 1941 р. разом із великою групою львівських учених був розстріляний гітлерівцями у Львові.
Приєднання у 1939 р. західноукраїнських земель до Радянської України відкрило нову сторінку в історії Львівського університету і його юридичного факультету. В діяльності університету відбулися значні зміни. Новим змістом наповнилися навчальний і науковий процеси. 1 грудня 1939 р. університет був переіменований у Львівський державний університет. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 8 січня 1940 р. йому було присвоєно ім’я Івана Франка.
Перший навчальний рік на юридичному факультеті Львівського державного університету радянської доби розпочався 15 січня 1940 р. Йому передувала короткочасна, але напружена праця адміністрація університету і факультету, його професорсько-викладацького складу, спрямована на підготовку нового навчального плану, наповнення навчально-виховного та наукового процесів новим змістом. Адже учбовий план юридичного факультету дорадянського періоду відповідав завданням підготовки кадрів переважно для державного апарату Польщі. Ним передбачалось навчання студентів, перш за все, на догмах тих галузей, які мали практичне значення для повсякденної діяльності чиновника державної установи. Новий навчальний план, опанування якого було розраховане на чотири роки, передбачав вивчення не лише галузевих юридичних дисциплін, але й мовну підготовку і ряд соціально-політичних та економічних дисциплін.
У процесі організації навчання та підготовці спеціалістів-юристів у Львівському університеті у той час коли вчився В.С. Кульчицький надавали колективи юридичного факультету Київського університету, Харківського, Московського та Свердловського юридичних інститутів, Інституту держави і права АН СРСР, які надсилали учбову літературу, а також відряджали викладачів для читання лекцій студентам. На початку
1940 р. під час навчання на факультеті В.С.Кульчицький слухав лекції професорів московських юридичних вузів і наукових інститутів, зокрема М.А. Аржанова, С.С. Кравчука, К.А. Мокичева, М.О. Чельцов-Бебутова, Б.С. Маньковського. На постійну роботу з Харкова прибув П.О. Недбайло, який тоді ж став деканом факультету. Значну допомогу в організації учбового процесу на факультеті в цей період надав професор Харківського юридичного інституту С.Л. Фукс, який справив значний вплив на майбутнього науковця В.С. Кульчицького. Він же вперше прочитав для студентів курс історії держави і права СРСР.
В.С. Кульчицький слухав лекції професорів, які працювали тут у дорадянський період. Серед них професор П.Б. Домбковський,який став першим деканом юридичного факультету (в 1939 році, а потім був ним з 1944 по 1945 р.) радянського Львівського університету і до кінця своїх днів (1950 р.) очолював кафедру історії держави і права. Цивільне право викладали професори Маврикій Алерганд і Роман Лоншан де Барє, а кримінальне – Ю. Макаревич. У підготовку молодих кадрів юристів у цей період включалмся також відомі прогресивні польські вчені-юристи К. Кораній (пізніше професор Варшавського університету, член Польської Академії наук), К. Пшебиловський (в майбутньому професор Краківського університету), С. Розмарін (пізніше член-кореспондент Польської Академії наук, професор Варшавського університету), С.Ерліх (пізніше професор Варшавського університету) та ін. Поповнилися відразу ж викладацькі кадри факультету і представниками місцевої української інтелігенції, які не могли працювати в університеті за Речі Посполитої. Серед них були останній ректор Таємного українського університету у Львові Є.В. Давидяк, а також М.К. Топольський, О.П. Луців, В.І. Калинович та ін.
З особистих спогадів В.Кульчицького, найбільший вплив на нього мав професор Пшемислав Домковський, який читав історію польського права та історію державного устрою Польщі. Як надзвичайно ерудований науковець і чудовий лектор, П. Домбковський був популярним серед студентів. Під керівництвом проф. П. Домбковського В. Кульчицький, який вирізнявся серед інших студентів знанням іноземних мов, старанністю і сумлінністю, написав перші історико-правові праці. Проте навчання на факультеті перервала Велика Вітчизняна війна і Володимир закінчив другий курс у 1941 р. Вже 30 червня 1941 р. гітлерівські війська вступили у Львів. По-варварському віднеслися вони до Львівського університету і його вчених. У перші ж дні окупації почалися їх арешти і розстріли. Фашистами та їх політиками було розстріляно 11 професорів і 9 доцентів університету, серед яких були відомі вчені юридичного факультету професори Роман Лоншан де Берє та Маврикій Алерганд. Університету було завдано величезної матеріальної шкоди. Приміщення юридичного факультету використовувалися фашистами під казарму. Кабінети, навчальне обладнання, кафедральні бібліотеки були повністю зруйновані, знищені або використані для опалення кімнат.
18 серпня 1944 р. Володимир Кульчицький був мобілізований до лав Радянської Армії, брав участь у боях з німецькими військами, а 23 вересня того ж року тяжко поранений і демобілізований.
Бойові та професійні заслуги В.С. Кульчицького були відзначені орденом Вітчизняної війни І ступеня; 11 медалями і нагрудним знаком Державного комітету СРСР з народної освіти “За відмінні успіхи в праці”.
Після війни Володимир Кульчицький продовжив навчання на ІІІ курсі денної форми навчання юридичного факультету Львівського державного університету, і закінчив його у 1948 р. У той час прийом на денне навчання не перевищував 40 – 50 студентів. За перші післявоєнні 5 років (1945–1949 рр.) було підготовлено лиш 205 випускників юридичного факультету, серед яких був В.С. Кульчицький.
У 1948 р. поступив до аспірантури по кафедрі історії та теорії держави і права Львівського державного університету, яку закінчив у 1951 р. Після цього зарахований викладачем, згодом старшим викладачем на цій же кафедрі.
У 1950 р. В.С. Кульчицький приступив до глибокого наукового дослідження, як саме виявилися й реалізувалися у конкретних історичних умовах західноукраїнського регіону загальні закономірності розвитку держави і права.
Значну увагу Володимир Семенович звернув на дослідження суспільно-політичного ладу і права Галицько-Волинської держави, державного ладу, судоустрою і права в Україні, а особливо на землях Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття, які до 1939–1944 рр. перебувала у складі іноземних держав. 19 квітня 1954 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему: “Галицький сейм в системі колоніального апарату Австро-Угорщини”. Захист відбувся на юридичному факультеті Московського університету імені М.В. Ломоносова. Рішенням Вченої ради цього університету Володимиру Семеновичу Кульчицькому присуджено найковий ступінь кандидата юридичних наук. З 1954 по 1957 рр. обирався народним засідателем Народного суду 3-ї дільниці колишнього Ленінського району м. Львова.
4 лютого 1956 р. рішенням Вищої атестаційної комісії В.С. Кульчицькому присвоєно вчене звання доцента кафедри історії та теорії держави і права.
У 1970 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук на тему: “Політичний апарат колоніального управління Східною Галичиною (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)”. Захист відбувся в Інституті держави і права Академії наук УРСР. Рішенням Вищої атестаційної комісії від 9 квітня 1971 р. В.С. Кульчицькому присуджено науковий ступінь доктора юридичних наук, а 9 лютого 1973 р. присвоєно вчене звання професора кафедри історії та теорії держави і права.
В 1992 р. Володимира Семеновича Кульчицького обрано членом- кореспондентом Академії правових наук України. Вчений володів крім рідної української, польською, німецькою, російською мовами. Плідно займався науковою та навчально-методичною роботою. Професор досліджував, здебільшого, проблеми державно-правового розвитку західноукраїнських земель у різні періоди їх розвитку, зокрема в часи австрійського, польського панування, а також у період становлення української державності. Активно займався проблемами україно-вірменських політично-правових взаємин, державно- правового розвитку Молдови тощо.
Як науковий керівник або ж як консультант Володимир Семенович безпосередньо сприяв підготовці і захисту докторських дисертацій О.Д. Святоцького, І.Г. Біласа, М.М. Кобилецького, І.Й. Бойка, а також кандидатських дисертацій О.І. Мінаєва, Т.В. Фецича, О. Святоцького, М. Кравчука, Я.М. Пігача, Л.Т. Присташ, І.С. Лісної, М.М. Кобилецького, І.Й. Бойка, І.М. Паньонка, О.І. Мікули, І.Ю. Настасяк, О.М. Юхимюк, Я.І. Хомяка, О.О. Сидорчука, О.Я. Паславської, Н.Ю. Панича, В.О. Святоцької. Значна частина цих здобувачів під час навчання на юридичному факультеті Львівського університету працювали у студентському науковому гуртку з історії держави і права України, яким протягом 60 років опікувався В.С. Кульчицький.
Кульчицький В.С. був автором або співавтором близько 500 наукових і науково- популярних праць, зокрема 20 колективних монографій і 10 вузівських підручників: “Торжество історичної справедливості” (Львів, 1968), “Возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною (соціально-політичні і правові основи)” (Львів, 1985), “Юридична наука і освіта на Україні” (Київ, 1992), “История отечественного государства и права” (Москва, 1996), “Історія держави і права України” (Львів, 2000); “Правознавство” (Львів, 1994); “З історії української державності” (Львів, 1992); “Державний лад і право в Галичині в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.” (Львів, 1966); “Входження Галичини, Північної Буковини та Закарпаття до складу України (1939–1945 рр.)” (Дрогобич, 1995); “Історія держави і права України. Академічний курс у 2-х томах” (Київ, 2000), “Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923. Історія” (Івано-Франківськ, 2001); “Довідник з історії України” (Київ, 2001), “Апарат управління Галичиною в складі Австро-Угорщини” (Львів, 2002); монографія “Галицько-Волинська держава (1199–1349 рр.)” (Львів: Бібльос, 2006); “Генезис та еволюція української конституції” (Львів, 2006); “Історія держави і права України. Академічний курс”, реком. МОН України (Київ, 2008) і ін. Професор В.С. Кульчицький був членом Наукової ради юридичного журналу “Право України” (м. Київ), членом спеціалізованої вченої ради Д 35.05.03 у Львівському національному університеті імені Івана Франка.
У липні 1999 р. професору Володимиру Семеновичу Кульчицькому за особистий внесок у розвиток дружніх взаємин між народами та зміцнення міжнародного авторитету України присвоєно почесне звання “Народний посол України”. У жовтні цього ж року він удостоєний Почесної відзнаки лауреата Всеукраїнського конкурсу на краще професійне звання “Юрист року з номінації наукового співробітника за підсумками 1999 року.
У грудні 1999 р. Указом Президента України В.С. Кульчицькому присвоєно почесне звання “Заслужений юрист України”.
10 жовтня 2001 р. Вчена рада Львівського університету імені Івана Франка присвоїла йому почесне звання Заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка за особливі заслуги в розвитку науки і освіти, підготовку наукових кадрів вищої кваліфікації, довголітню науково-педагогічну та громадську діяльність в Університеті.
Принциповість і порядність, широка ерудованість і відданість науці, сумлінне ставлення до виконання своїх громадських і службових обов’язків, душевна теплота й чуйність здобули Володимиру Семеновичу Кульчицькому високий авторитет і глибоку повагу колег по роботі, студентів та керівного складу Львівського національного університету імені Івана Франка, у якому вчений безперервно працював понад 60 років. Жоден студент, доцент, професор, які зверталися до Володимира Семеновича Кульчицького за порадою не залишалися без його уваги, завжди отримували належні консультації чи рекомендації. 23 липня 2009 р. В.С. Кульчицький помер і був похований у Львові на Личаківському кладовищі.
Володимир Семенович залишив світлу пам'ять, він був, є і буде прикладом порядності, професіоналізму, патріотизму і людяності. Наша подяка йому за його добрі справи невичерпна.