Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема: Ідентифікація людини за ознаками зовнішності
1. Поняття ідентифікації людиниза ознаками зовнішності
Габітологія(або габітоскопія) — це галузь криміналістичної
техніки, що включає систему теоретичних положень про зовніш-ні ознаки людини та сукупність методів і науково-технічних засо-бів, які забезпечують збирання, дослідження та використання цих
ознак для ототожнення особи. Науковою основою габітології є дані
анатомії, антропології, біології
Ідентифікація людини за ознаками зовнішності являє собою вста-новлення тотожності або відмінності конкретної особи в оперативно-розшукових або кримінально-процесуальних цілях. Така ідентифікація
можлива через індивідуальність зовнішнього вигляду людини та від-носну його незмінність(стійкість).
Ідентифікованою за ознаками зовнішності є особа, яка перевіряєть-ся(розшукувана особа). Це може бути підозрюваний, обвинувачений,
підсудний, засуджений.
Ідентифікуючими об’єктами виступають:
1) мисленнєвий образ зовнішнього вигляду, який зафіксований у
пам’яті свідка, потерпілого, іншої особи; при цьому ототожнення здій-снюється шляхом пред’явлення для впізнання;
2) матеріальна фіксація зовнішнього вигляду людини на фотознім-ку або відеоплівці;
3) словесний опис зовнішності людини з використанням спеціаль-ної термінології(наприклад, у криміналістичному обліку розшукуваної
особи) чи в довільній формі(під час допиту потерпілого);
4) останки людини(труп, частини розчленованого трупа, череп).
Формами ототожнення людини за ознаками зовнішності є: 1) впіз-нання; 2) оперативне узнавання; 3) експертна ідентифікація.
У криміналістиці вирізняють також види ідентифікації людини за
ознаками зовнішності:
1) ідентифікація людини шляхом пред’явлення її для впізнання
(можуть бути пред’явлені живі особи, труп або його частини, їх фото-зображення);
2) ідентифікація людини шляхом безпосереднього зiставлення зо-внішності з фото- чи ізопортретом(комбінованим портретом);
3) ідентифікація людини шляхом безпосереднього зiставлення її
зовнішності зі«словесним портретом»;
4) ідентифікація людини шляхом зіставлення«словесного портре-та» з фотозображенням;
5) відновлення обличчя загиблого за черепом(скульптурна рекон-струкція портрета);
6) експертне ототожнення людини за фотознімками(фотопортрет-на ідентифікаційна експертиза).
Ідентифікація людини за ознаками зовнішності здійснюється:
1) за матеріально-фіксованими відображеннями(фотознімками,
відеозаписом живих осіб і трупів; за трупами і кістковими останками;
наприклад, відновлення вигляду загиблого за черепом із застосуванням
методу професора М. М. Герасимова);
2) за уявними образами(за ідеальними слідами);
3) за описом прикмет.
На сьогодні існують різні системи для створення суб’єктивних
портретів(методи відтворення зовнішності розшукуваного за показан-нями очевидців чи потерпілих):
1) синтетичні портрети— виготовляються з фрагментів фото-зображень різних осіб шляхом їх підбирання та компонування під ке-рівництвом слідчого або оперативного працівника;
2) рисовані портрети— виконуються художниками зі слів очевид-ців чи потерпілих;
3) фоторобот— комплекти фотографічних зображень частин об-личчя, які використовуються з певною механізацією(у1952 р. французь-кий криміналіст П’єр Шабо вперше використав набір фотознімків);
4) ідентифікаційний комплект рисунків(ІКР)— діапозитивів;
5) комп’ютерний фоторобот— найсучасніший метод формування
суб’єктивного портрета розшукуваної особи; являє собою використання
комп’ютерної програми та засобів комп’ютерної графіки з метою побудо-ви фотокомпозиційних портретів зі слів очевидців(або потерпiлих)
2. Класифікація ознак зовнішностілюди ни(словесний портрет)
Словесний портрет— це метод опису людини з метою її іденти-фікації за ознаками зовнішності. Як єдиний метод класифікації та
опису зовнішніх ознак людини з метою розшуку і ототожнення він був
розроблений наприкінці ХІХ ст. А. Бертільйоном і вдосконалювався
потім іншими криміналістами. Застосовується в оперативно-розшуковій,
слідчій та експертній практиці.
Головними принципами словесного портрета є повнота і система-тичність опису. Принцип повноти полягає в докладному описі зовніш-ньої анатомії, функціональних ознак(постава, хода, жестикуляція,
міміка, мовлення, манера поведінки) і одягу. Принцип систематично сті
означає: 1) певну черговість опису окремих груп зовнішніх ознак;
2) послідовність опису кожної групи зовнішніх ознак за правилом«від
загального— до окремого», «зверху донизу»; 3) обов’язкове викорис-тання спеціальної термінології.
Словесний портрет використовується для: 1) розшуку невідомих
злочинців за їх прикметами; 2) розшуку осіб, які переховуються від
слідства і суду, втекли з місць позбавлення волі; 3) розшуку безвісти
зниклих осіб; 4) встановлення загиблих осіб за неупізнаними трупами;
5) перевірки осіб, заарештованих на слідстві, у суді, місцях виконання
покарань; 6) проведення впізнання живих осіб і трупів; 7) проведення
огляду; 8) експертизи фотозображень з метою ототожнення особи;
9) перевірки документів, що посвідчують особу; 10) проведення
оперативно-розшукових заходів.
Всі ознаки зовнішності поділяють на групи: анатомічні(характе-ризують зовнішню будову тіла людини: зріст, статуру, форму голови,
риси обличчя тощо); функціональні(рухові, мовні та інші функції, які
виявляються зовнішньо, в тому числі поведінки: хода, постава, жести-куляція, міміка, голос, звички та ін.); прикмети одягу, взуття та інших
предметів, що носилися постійно.
Дані зовнішності людини, що підлягають опису. При характери-стиці загальнофізичних зовнішніх даних описуються стать(чоловіча,
жіноча) та вік(визначається за документами, на вигляд або шляхом
освідування). Демографічні дані охоплюють відомості про расу, на-ціональність, народність, етнічну групу. При характеристиці анатоміч-них даних використовуються такі показники, як розміри, контури
(форма), положення, колір. Розміри вказуються зазвичай не в абсолют-них цифрах, а щодо інших частин(деталей) тіла і передаються через
такі поняття, як малий, середній, великий; низький, середній, високий;
довгий, середній, короткий; вузький, середній, широкий; глибокий,
середній, дрібний; товстий, середній, тонкий. Контур описується за
подібністю з геометричними фігурами, а форма— щодо форм поверх-ні(або за аналогією з загальновідомими предметами).
У словесному портреті вказуються особливі та разючі прикмети.
Особливі прикмети— це відмітні особливості, які мають цінність для
ідентифікації людини за ознаками зовнішності(татуювання, родимки, шрами). Особливі прикмети, які легко доступні для спостереження і
звертають на себе увагу, дуже помітні, впадають в очі, називаються
разючими прикметами.
До особливих прикмет належать татуювання— наколоті особливою
фарбою візерунки на тілі.
Татуювання має поширення переважно серед злочинців. У злочин-ному середовищі татуювання називають«картинкою», «наколкою»,
«прошивкою» або«регалкою». Існують різноманітні способи нанесення
татуювання. Найпоширенішим способом, що використовується у місцях
позбавлення волі, є застосування двох–трьох голок, спеціальних штам-пів, пресів із зображеннями. Як барвник застосовують туш, графіт,
ультрамарин, чорнило. Великого поширення набули татуювання з зо-браженнями хрестів і перснів на пальцях рук, могильних пагорбів і
церковних куполів, морського якоря, жінок, карт. Трапляються татую-вання у вигляді цифр(«1981», №43), окремих букв і абревіатур(«зло»,
«туз», «клен»), слів(«люблю», «пам’ятаю»), виразів(«Дружина полає і
простить, коханка ж— відомстить»). Деякі татуювання наносяться в
примусовому порядку. Татуювання у вигляді малюнків(або інших зо-бражень), як правило, мають певний прихований зміст, а саме: можуть
вказувати на становище в злочинному середовищі, належність до зло-чинної діяльності, судимість і строки покарання, злочинний досвід і
ступінь кваліфікації, належність до певної категорії злочинців, спосіб
вчинення злочину, знаряддя злочину. Татуювання мають важливе іден-тифікаційне значення, використовуються з метою кримінальної реєстра-ції злочинців та в оперативно-розшукових цілях.
3. Експертне ототожнення особи за фотозображенням(портретно- криміналістична експертиза)
Суттєва роль в ідентифікації особи належить портретно-кримі-налістичній(фотопортретній) експертизі. Предметом її дослідження є
розпізнавання(діагностика) і встановлення тотожності особи за пор-третним зображенням.
Портретно-криміналістична експертиза поді-ляється на такі види:
1) експертиза зображень людей за фотопортретами з метою вста-новлення, чи не зображено на двох(або більше) фотознімках одну й
ту саму особу;
2) експертиза невпізнаного трупа(фотознімки якого надано) та
фотопортрета живої особи для встановлення особи трупа;
3) експертиза прижиттєвих фотографій безвісти зниклої людини та
черепа трупа для встановлення, чи міг виявлений череп належати даній
особі;
4) експертиза посмертної маски невідомої людини і прижиттєвих
фотозображень безвісти зниклого з метою впізнання трупа.
Ідентифікованим об’єктом портретно-криміналістичної експертизи
є конкретна особа, тотожність якої встановлюється. Ідентифікуючими
об’єктами можуть бути зображення голови та обличчя ідентифікованої
особи(фотознімки, відеокадри, рентгенівські знімки), череп або його
знімок.
Типовими питаннями, які вирішує портретно-криміналістична екс-пертиза, є такі: одна чи різні особи зображені на фотографіях, на фото-знімку і рентгенознімку; одному чи різним людям належать частини голови, обличчя, тіла, які зображені на наданих фотознімках; чи в одному й тому самому одязі сфотографовані особи на наданих фото-знімках; чи не належав череп, наданий на дослідження, людині, яка
зображена на фотознімках; в одному чи різному віці сфотографовано
людину на наданих знімках, який знімок є більш раннім; чи одна й та
сама особа або різні особи надані на відеокадрах тощо.
Експертне дослідження полягає у виявленні та порівнянні зовнішніх
прикмет з використанням спеціальних методів зіставлення, суміщення,
накладання зображень, координатних сіток, лінійних і кутових вимірів.
Застосовують такі технічні прийоми: виміряють відстані між одноімен-ними анатомо-топографічними точками, вивчають різномірні співвідно-шення, проводять графічні побудови. Експерти використовують зазвичай
12–14 антропометричних точок обличчя в положенні фас і профіль(на-приклад, точки, які відповідають зовнішнім і внутрішнім кутам очей та
губ, зіниці, кінчик носа, точка перенісся і основи носа тощо).
PAGE 1