Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
КУЛІНІЧЕНКО ВАЛЕНТИН ЛЕОНІДОВИЧ
УДК 1.61:00
ФІЛОСОФСЬКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОЦЕСУ ЗМІНИ
ПАРАДИГМ У СУЧАСНІЙ МЕДИЦИНІ ТА ОХОРОНІ ЗДОРОВ’Я
Спеціальність 09.00.09 –філософія науки
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора філософських наук
Київ –
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Інституті вищої освіти АПН України.
Науковий консультант - Заслужений діяч науки і техніки України,
доктор філософських наук, професор
Михальченко Микола Іванович,
Інститут політичних та етнонаціональних досліджень НАН України,
головний науковий співробітник.
Офіційні опоненти: Доктор філософських наук, професор
Кисельов Микола Миколайович,
Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України,
провідний науковий співробітник;
Доктор філософських наук, професор
Свінціцький Володимир Миколайович,
Київський національний економічний університет, завідувач кафедри;
Доктор філософських наук, професор
Сидоренко Лідія Іванівна,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка,
професор кафедри філософії та методології науки.
Провідна установа: Національний медичний університет
імені О.О. Богомольця, кафедра філософії,
м. Київ.
Захист відбудеться 30 вересня 2002 р. о 14.00 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д. 26.001.17 в Київському національному
університеті імені Тараса Шевченка за адресою:
, м. Київ, вул. Володимирська 64.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного
університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033
м. Київ, вул. Володимирська 54.
Автореферат розісланий 16 серпня 2002 року.
В.о. вченого секретаря спеціалізованої вченої ради,
доктор філософських наук, професор Ярошовець В.І.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Докорінні зрушення, що здійснюються на соціокультурному просторі України, актуалізують вивчення людських вимірів суспільного буття і, насамперед, такого важливого чинника соціального оновлення, яким є здоров’я. Одне з нагальних завдань, яке сьогодні стоїть перед українським суспільством - використання творчого потенціалу здоров’я у посттоталітарній соціальній трансформації. Соціально-оновлюючий зміст медико-біологічного знання та здоровотворчої діяльності розгортається також і у більш широкому контексті. Сучасна медицина та біологія (поряд з економікою та політикою) стають глобальною “третьою силою” сучасного розвитку цивілізації. Тому вивчення та переосмислення змісту та стратегії здоровоохоронної та здоровобудівної діяльності суспільства, майбутнє якого у першу чергу залежить від людських якостей, що формуються та відтворюються саме засобами медицини та біології, постає актуальною проблемою розвитку наукового пізнання, зокрема філософії науки. Сучасна філософія медицини, як її розділ, вивчає лише окремі сторони і особливості трансформації медицини та охорони здоров'я (соціально-політичні, економічні, інформаційні та ін.). Системне вивчення трансформаційного процесу стримується певними світоглядно-методологічними труднощами, пов'язаними, у першу чергу, з тим, що класичні методологічні підходи (і відповідні парадигми, на яких вони базуються) виявляють свою недостатню ефективність і певну обмеженість в філософсько-методологічному опануванні цього феномену.
Теоретичний аспект актуальності дослідження проблеми трансформації медицини та охорони здоров’я міститься у необхідності дослідження зміни старих парадигм (теоретичної спрямованості діяльності та хвороби людини) - новими (етичної спрямованості діяльності та здоров'я людини). Практичний аспект - пов’язаний з розробкою та впровадженням етичних засад і настанов процесу трансформування, а також конкретних шляхів та технологій формування здорового способу життя українського народу.
Стан наукової розробки проблеми. Можна виділити принаймні декілька основних напрямків історико-філософських, гуманітарних, філософсько-методологічних та теоретико-медичних джерел щодо питань світоглядно-філософського аналізу медицини і охорони здоров’я та змісту їх сучасного трансформаційного перетворення, які посприяли розробці теми цього дисертаційного дослідження.
Першій напрямок пов’язаний з працями, присвяченими загальним світоглядним і методологічним питанням вивчення суспільства і природи, їх взаємодії, з’ясуванню сутності і змісту сучасних медико-біологічних проблем (як форми такої взаємодії) та шляхів їх вирішення. Плідні філософсько-методологічні ідеї розгортаються у історико-філософському дискурсі, а саме: у творах Конфуція, Платона, Плотіна, Аристотеля, Дж.Румі, Р.Декарта, І.Канта, Г.Гегеля, Ф.Ніцше, Г.Сковороди, П.Юркевича, М.Бердяєва, С.Булгакова, П.Сорокіна, А.Тойнбі, А.Айера, У. Бека, Ж.-Ф. Ліотара, Е.Морена, Е.Тоффлера, М.Фуко та ін. Особливо слід відзначити роботи видатних вчених А.Ейнштейна, І.І.Мєчнікова, П.Тейяра де Шардена, Д.С.Лихачова, Л.В.Громашевського, І.В.Давидовського, А.Д.Сахарова, І.Пригожина, І.Стенгерс, Г.Хакена, М.М.Мойсеєва, В.П.Казначеєва, та ін. У концептуальному плані принципове значення для розробки теми дослідження мають праці представників сучасної української та російської філософської думки: В.П.Андрущенка, В.П.Бранського, В.І.Вернадського, П.П. Гайденко, Л.В.Губерського, Н.П.Депенчук, Т.І. Заславської, О.О.Зіновьєва, Ф.М.Канака, Р.С.Карпинської, М.М.Кисельова, С.Б. Кримського, В.С.Крисаченка, П.В.Копніна, В.С.Лук’янця, В.В.Ляха, В.А.Малахова, М.І.Михальченка, І.Ф.Надольного, В.Подороги, М.В.Поповича, О.М.Соболя, В.С.Стьопіна, В.Г. Табачківського, В.І. Шинкарука, Г.П.Щедровицького, Т.І Ящук та ін.
Другий складається з досліджень світоглядно-методологічних чинників, особливостей та методології розвитку класичного і сучасного наукового знання, зокрема медико-біологічного. Це праці Е.Агацці, Л. Вітгенштейна, Н.П.Депенчук, П.З.Дишлевого, В.Г.Єрохіна, Р.С.Карпінської, П.В.Копніна, Т.Куна, І.Лакатоса, В.О.Лекторського, І.К.Лісєєва, М. Мастерманна, М.А.Ожевана, В.П.Петлєнко, К.Поппера, В.Н.Садовського, У.Селларса, С.Тулміна, П.Фейерабенда, І.Т.Фролова, М.Фуко, К.Хахлвега, М. Хайдеггера, В.О.Штоффа та ін. Необхідно спеціально підкреслити плідність філософських досліджень методологічних питань розвитку некласичного наукового знання І.С.Добронравової, С.Б.Кримського, В.С.Крисаченка, В.С.Лук’янця, Т.Д.Пікашової, М.В.Попова, М.В. Поповича, В.С.Стьопіна та ін.
Третій напрямок - філософські, соціологічні та психологічні дослідження, присвячені вивченню людини. Це роботи Н.Т.Абрамової, А.Адлера, А.Айера, А.Г.Асмолова, А.Бергсона, М.Я.Басова, М.М.Бахтіна, Л.Бінсвангера, Л.І.Божович, Б.С.Братуся, М.Бубера, М.Вебера, Л.С.Виготського, Л.Н.Гумільова, Е. Гуссерля, В.Дільтея, Ж.Дерріда, В.П.Зінченка, Ф. Капра, М.К.Мамардашвілі, М.Мерло-Понті, Є.Б.Моргунова, О.Н.Леонтьєва, Ж.-Ф.Ліотара, А.Маслоу, О.В. та В.О.Петровських, Ж.Піаже, Г.Ріккерта, С.Л.Рубінштейна, В.О.Сухомлинського, Е.Толмена, М.Ф.Федорова, В.Франкла, З.Фрейда, Ю.Хабермаса, М.Хайдеггера, В.Д.Шадрікова, М.Шелера, К.Юнга, С.Ярмуся, М.Г.Ярошевського, К.Ясперса та інш. Подоланню одномірності філософського розуміння людини у вітчизняній філософії сприяли роботи В.П.Андрущенка, Б.А.Головка, В.М.Губерського, А.М.Єрмоленка, А.М.Лоя, М.І.Михальченка та ін.
До четвертого залучені праці, присвячені новим міждисциплінарним напрямкам –валеології та біоетиці. Йдеться, зокрема про філософсько-методологічне і теоретичне обгрунтування валеологічної концепції у працях М.М.Амосова, Г.Л.Апанасенка, І.І.Брехмана, С.В.Бєлова, В.П.Войтенка, М.С.Гончаренко, В.П. Гоча, М.В.Гриньової, В.Є.Давидовича, Є.Н.Кудрявцевої, Є.Д. Кузнецова, В.В.Куприянова, В.П.Марченка, О.П.Мінцера, М.В.Попова, Л.О.Попової, О.К. Тихомірова та ін.
Нове усвідомлення взаємовідносин між людьми та світом відтворюється у сучасній біоетиці, насамперед у публікаціях В.Є.Борейка, Т.Бочампа, Р.Віча, В.В.Власова, О.Н.Воротинцевої, А.Я.Іванюшкіна, В.Н.Ігнатьєва, Ю.М.Лопухіна, В.І.Покровського, В.Р.Поттера, П.Д.Тіщенка, В.А.Тихоненка, С.Харакаса, Дж.Чайлдреса, А.Швейцера, Б.Г.Юдіна та ін. Для дослідження процесів впливу біоетики на трансформацію сучасної медицини та охорони здоров’я дуже важливими були ідеї, яки були розроблені останнім часом Ф.М.Канаком, М.М.Кисельовим, Ю.І.Кундієвим та іншими представниками біоетичної думки в Україні.
І, нарешті, особливо слід відзначити плідні для даного дослідження ідеї філософско-педагогічного змісту, які представлені у сучасній український та російській гуманітарній думці. Йдеться про роботи В.П.Андрущенка, Г.Бернлера, Л.В.Губерського, В.І.Джелалі, І.А.Зимньої, В.О.Кудіна, В.І.Лутая, Мальцевої Н.Л, А.В.Мартиненка, Б.В.Новікова, Н.Ф.Тализіної, О.І.Холостової , С.І.Чорбинського, О.П.Щепіна, Н.І.Юліної та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов’язана з науковими комплексними дослідженнями Інституту соціології НАН України:
завершеною науково-дослідною роботою “Політична трансформація України: соціоісторічний аналіз” (ІІ кв. 1997 р. –І кв. 2000 р. 3.2.6.112. - Державний реєстраційний № 0197U006626), новою НДР “Сучасні політико-ідеологічні стереотипи як предмет соціологічного аналізу” (ІІ кв. 2000 –І кв. 2003 р. 3.2.6.127. –Державний реєстраційний № 0100U002750), а також НДР Інституту вищої освіти АПН України (02.2000 –.2003) “Трансформація системи вищої освіти в Україні як наукова, політико-правова і соціокультурна проблема” (державний реєстраційний № - РК 0100U00347).
Основні положення дисертації втілені у програмі теоретичного дослідження (у співавторстві) “Фундаментальні основи інноваційного процесу та інноваційної діяльності”, яка була подана на конкурс наукових та науково-технічних проектів Державного фонду фундаментальних досліджень Міністерства освіти та науки України (реєстраційний номер 0407/ 00226).
Мета та задачі дослідження полягають у тому, щоб на основі системного та соціокультурного підходів виявити світоглядні та методологічні засади, евристичний потенціал та основні напрямки трансформації сучасної медицини та охорони здоров'я як процесу зміни парадигм.
Здійснення поставленої мети передбачає вирішення наступних задач:
оцінити характер та особливості статусу сучасного медико-біологічного знання;
- розкрити на підставі наявних філософсько-методологічних досліджень світоглядну та соціокультурну спрямованість і перспективи трансформаційних змін у медицині та охороні здоров’я;
з’ясувати зміст, засади та особливості процесу зміни парадигм у медицині та охороні здоров’я;
дослідити значення різних методологічних підходів до визначення категорії “людина” для теоретичної трансформації проблеми біологічного та соціального (як фундаментальної для медицини);
проаналізувати проблему науковості та інституційності валеологічного та біоетичного знання;
вивчити закономірності становлення та розвитку валеософії як світоглядно-теоретичної та методологічної основи вчення про здоров’я;
створити категоріальну модель сучасної валеології як методологічний інструмент трансформування медицини та охорони здоров’я;
дослідити світоглядні, філософські та наукові засади біоетики та розглянути її структуру як етики медицини;
розробити комплексну програму медико-валеологічної роботи як сучасну технологію формування здорового способу життя;
довести ефективність широкого використання нових філософсько-методологічних ідей у процесах підготовки фахівця (медика, валеолога та соціального робітника);
розкрити особливості духовно-інноваційної складової здоровотворчої діяльності та здорового способу життя.
Об'єктом дослідження є теоретична концепція трансформаційних змін сучасної медицини та охорони здоров'я в Україні як особливої соціально-культурної сфери.
Предмет дослідження –парадигми етичної спрямованості діяльності та здоров’я людини (далі валеологічна та етична парадигми), які втілені у валеології та біоетиці - нових міждисциплінарних напрямках сучасного знання та діяльності людини.
Методологічну основу роботи становлять здобутки постнекласичної науки: методологічний плюралізм, подолання розриву між об’єктом і суб’єктом пізнання, природознавством і гуманітарним знанням. Дослідження здійснено на основі використання системно-ієрархічного, соціокультурного, міждисциплінарного та діяльнісного підходів, що обумовлено складністю та особливостями об’єкта дослідження.
Наукова новизна отриманих результатів пов’язана з тим, що вперше на основі системно-ієрархічного та соціокультурного підходів проведене філософсько-методологічне дослідження процесу зміни парадигм існування та розвитку сучасної медицини та охорони здоров’я. Доведено, що їх сучасний стан характеризується трансформацією пануючих наукових парадигм у напрямку формування нової якості –здоровотворення та реалізацією політики моделювання і пошуками гуманних умов здорового способу життя людини.
Вперше встановлено, що класичні парадигми, які у теоретичній та практичній сферах медицини спрямовували діяльність фахівців на розробку теорії та на боротьбу з існуючими хворобами (далі - теоретична парадигма та парадигма захворювання) змінюються на нові - парадигму етичної спрямованості діяльності та парадигму здоров’я людини (далі –етична парадигма та парадигма здоров’я).
Доведено, що нові парадигми, як методологічні засади та рушійні сили трансформаційних процесів, збудовані на плюралізмі світоглядно-філософських принципів та єдності природного, соціального та духовного, сприяють подальшому розвитку концепції людини у філософському та медико-біологічному знанні.
Вперше досліджено філософсько-теоретичні засади, головні риси та напрямки розвитку валеології як сучасного вчення про здоров’я, з’ясовано зміст та структуру валеософії як її теоретичної основи, виявлено основні методологічні настанови формування системи категорій валеології та створено методологічну матрицю систематизації її понять. Удосконалена концепція здоров’я та здорового способу життя як змісту та цінності буття людини, а також з’ясовано, що її суттєвою якістю стає здоров’я, яке відтворює специфічну людськість, її духовність і самосвідомість, унікальність та творчість.
Дістала подальшого розвитку біоетична концепція, як етика сучасної медицини та охорони здоров’я і вперше доведено, що саме біоетичні засади та принципи формують сучасний здоровий спосіб життя людини. Також вперше визначені зміст та функції валеософського та біоетичного знання як світоглядно-методологічних основ розвитку вчення про здоров’я та формування здорового способу життя.
Вперше досліджена зміст, структура, гуманістичний, виховний та інноваційний потенціал медико-валеологічної роботи як основи здоровотворення і як єдності технологічних та освітніх підходів, а також показано значення духовно-інноваційної технології адаптації людини як засоба формування здорового способу життя.
Практичне значення одержаних результатів полягає у реальній можливості їх застосування для подальшої трансформації медицини та охорони здоров’я в Україні, зокрема, розвитку валеологічної та біоетичної сфер у суспільстві з відповідними структурами та інститутами, для впровадження нових учбових програм та курсів підготовки спеціалістів вже існуючих, так і нових фахів - соціальний робітник, валеолог (медик-валеолог, педагог-валеолог, психолог-валеолог і ін.) та впровадження технологій здорового способу життя.
У дисертації узагальнений досвід роботи на факультеті підвищення кваліфікації викладачів (декан, проф. Мінцер О.П.) Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика з лікарями, викладачами вищих медичних закладів, науковцями, працівниками науково-дослідних інститутів України, а також на факультеті соціології НТУУ “Політехнічний інститут” (декан, проф. Б.В. Новиков). Цей досвід знайшов своє відображення у розробці та впровадженні авторських навчальних курсів та відповідних програм: “Філософська антропологія та медицина”, “Біоетика як медична етика” (КМАПО ім. П.Л.Шупика), “Етика та деонтологія соціальної роботи” (НТУУ “Політехнічний інститут”), “Вступ до валеології” і “Валеософія” (Інститут педагогічної післядипломної освіти, м. Севастополь), які читаються протягом останніх трьох років.
Основні теоретичні положення та висновки дисертації, результати філософсько-методологічного аналізу проблем трансформації сучасної медицини та охорони здоров’я, знайшли також своє практичне відображення у “Етичному кодексі українського лікаря”, розробленому у співавторстві з С.В.Вєковшиніною, О.А.Насінником, Л.А. Пирогом, який був обговорений та в цілому затверджений Першим національним конгресом з біоетики (м. Київ, вересень 2001 р.). Теоретичні положення, що захищаються, стали основою “Кодексу професійної етики валеолога”, створеному разом з В.П.Гочем і Ю.М.Скоморовським, та доповнень до проекту Закону України “Про інноваційну діяльність” (у співавторстві з В.І.Джелалі, В.В.Мойсеєнком), а також були використані при створенні програми оздоровлення населення України “Гармонія здоров'я –гармонія життя” (у співавторстві з В.І.Джелалі) та при підготовці концепції навчання спеціалістів з фаху “педагог-валеолог” і “психолог-валеолог” (у співавторстві з Г.Л.Апанасенком, В.П.Гочем, О.П. Мінцером, Л.А.Поповою, Ю.М.Скоморовським).
Особистий внесок здобувача. Дисертація представляє собою власне дослідження. Автор особисто виконав філософсько-методологічний аналіз вітчизняних та зарубіжних літературних джерел у відповідності до теми роботи –вивчення трансформації сучасної медицини та охорони здоров’я як зміни парадигм їх існування та розвитку; узагальнив результати, отримані в окремих галузях та областях знання: теоретичній, клінічний та профілактичній медицині, медико-біологічному знанні, антропології, валеології, біоетиці, психології та педагогіці тощо.
Дисертант особисто розробив основні теоретичні та практичні положення роботи. Більшість робіт, у яких відображено зміст та результати дисертаційного дослідження, написані автором особисто. У виконаних у співавторстві наукових працях, присвячених, в основному, розробці практичних шляхів та технологій впровадження отриманих теоретичних результатів, автору належить до 50% матеріалів.
Апробація результатів дисертації. Основні результати і висновки дисертації доповідались на засіданнях кафедри гуманітарних дисциплін, на звітних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу КМАПО ім. П.Л. Шупика та обговорювалися на конференціях, симпозіумах та семінарах:
- на міжнародних - симпозіумі, присвяченому 50-річчю ООН (Київ, 1996); конференціях “Феноменологія і сучасне гуманітарне знання” (Київ, 1998), “Феноменологія та філософський метод” (Київ, 1999), “Питання духовності у сучасному світі” (Севастополь, 1998, 2000, 2001), “Питання валеології та еніовалеології” (Севастополь, 1998 - 2001); Першому українсько-британському симпозіумі з біоетики (Київ, 2000); Симпозіумі ”Біоетика на порозі ІІІ тисячоліття” (Харків, 2000); Першому Національному конгресі з біоетики (Київ, 2001), Другому міжнародному симпозіуму з біоетики, присвяченому пам’яті В.Р.Поттера (Київ, 2002), конференції “Образи світу на зорі нового тисячоліття” (Київ, 2002) та ін.;
- на Всеукраїнських: теоретичних семінарах “Світогляд та наукове пізнання” (1982-1990); науково-теоретичних конференціях у Національному медичному університеті ім. О.О.Богомольця (1994-1999); науково-практичних конференціях “Трансформація гуманітарної освіти (Ужгород, 1998), “Новації в соціальній роботі: теорія, практика, навчання” (Київ, 1999), “Сучасні освітні технології” (Київ, 2000); науково-практичному симпозіумі “Внутрішня і зовнішня політика України” (Київ, 1998; 1999); конференціях “Розвиток соціальної роботи в Україні та за кордоном” (Київ, 2001), “Інформаційні технології в охороні здоров’я” (Київ, 2002); семінарі “Ноосферна альтернатива та нові пізнавальні стратегії”, присвяченому 70-річчю С.Б.Кримського (Київ, 2000) та ін.
Публікації. Основні положення і висновки дисертації висвітлені автором у монографії “Сучасна медицина: зміна парадигм теорії і практики” (Київ, 2001), у колективній монографії (у співавторстві) “Методологічні аспекти дослідження антропогенезу” (Київ, 1991). З теми дисертації опубліковано у наукових журналах та збірниках наукових праць 20 робіт.
Структура і обсяг дисертації зумовлені метою та логікою дослідження і складаються із вступу, п'яти розділів (тринадцяти глав), висновків, списку використаних джерел та додатку. Повний обсяг дисертації - 366 сторінок, з яких - 29 сторінок найменувань використаних літературних джерел та 23 сторінок додатку.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обгрунтовується актуальність теми, визначається стан наукової розробки проблеми, з’ясовується зв’язок дослідження з науковими програмами, розкривається його мета, задачі, об’єкт, предмет, методи, формулюється наукова новизна отриманих результатів, встановлюється їх практичне значення, наводяться відомості про апробацію результатів дисертації.
Перший розділ –“Філософсько-методологічний аналіз пізнавальних підходів у сучасній медицині” містить загальні характеристики та аналіз розвитку сучасного медико-біологічного знання, дослідження особливостей системно-ієрархічного підходу як методологічного засобу трансформації медицини і охорони здоров’я на прикладі історії та світоглядно-методологічних засад сучасної епідеміології як найбільш теоретично розвинутої галузі медико-біологічного знання.
Принциповими для розробки методології сучасного медико-біологічного знання є відповіді на запитання: “Яка людина - здорова або хвора - є об'єктом вивчення?” і “Яка спрямованість діяльності у медицині та біології є переважною - теоретична чи етична?”.
Труднощі вивчення теоретико-пізнавальних аспектів медико-біологічного знання полягають насамперед у тому, що у сучасній медицині антична, аристотелівська традиція руху від часткового до загального, коли об'єкти пізнання узагальнюються як речі, предмети, стає неадекватною дослідженню людини –істоти свідомої та духовної, яка перестає бути “предметом”. Дослідники починають використовувати інший прийом узагальнення - виявлення типового. Саме цим шляхом пішов Е. Кассірер (досліджуючи науки про культуру), коли він став використовувати поняття “тип”, “рід”, нарешті “символ” як узагальнення такого роду і рівня, що зберігають присутність людини і людського споглядання. Таке звернення до “людської розмірності науки” є однією з особливостей та рис вітчизняної школи філософії науки. Фундаментальний аналіз стану сучасного медичного знання, де людина вже давно “присутня” відкрито та “прямо”, свідчить, що медицина має особливу структуру теорії, яка відрізняє її від природознавства. Це ще більше загострює проблему пошуку загальних критеріїв науковості й істинності. Дослідження стану і тенденцій трансформації сучасного медико-біологічного знання дозволяє оцінити його “повноцінність”, принципи і критерії об'єктивності.
Ці методологічні настанови почала використовувати сучасна вітчизняна філософія науки, яка за останні п'ятдесят років свого існування вже пережила дві трансформації, дві “мікрореволюції”. Перша з них - перехід від філософських проблем природознавства (з традиційним для них діалектико-матеріалістичним онтологізмом) –до дослідження логіко-методологічних проблем, рішення яких пов'язане з позитивістською філософською рефлексією; друга - перехід від позитивістського і постпозитивістського розуміння науки до аналізу, з одного боку, соціологічних і культурологічних аспектів її розвитку і, з іншого, її філософсько-метафізичних основ та вивченню так званого метафізичного ядра наукових програм І.Лакатоса. В даний час ця “мікрореволюція” ще не закінчилася, тому що в повному обсязі не реалізовані можливості вивчення соціокультурних засад науки, де наука уявляється не сама по собі, а в симбіозі з політикою, економікою, технікою, релігією, мораллю і ін.
У загальному вигляді соціокультурний аналіз виникнення, стану і розвитку наукового знання має дві складові. Перша - орієнтована усередину відповідного фахового наукового співтовариства і звернена до колег, які і оцінюють обгрунтованість і значимість визначеної галузі знання; друга - назовні, у напрямку його можливих користувачів. Виконання цієї, зовнішньої функції, яку умовно можна позначити як популяризація медичних (валеологічних, біоетичних та ін.) знань, є необхідною умовою для того, щоб ці знання могли б виступати в якості однієї з головних сил динаміки поточної культурної ситуації. Тому можна стверджувати, що медичне (валеологічне, біоетичне) знання безпосередньо і у вирішальному ступені, на відміну від іншого, що впливає опосередковано, формує саму культурну ситуацію. В ній, по-перше, стає усе більш поширеним і переважаючим у наукових дослідженнях вивчення об'єктів або комплексів, до яких у якості компонента включена сама людина. На них все частіше орієнтуються новітні технології і відповідна їм підприємницька діяльність. Виникає симбіоз “наука –техніка - бізнес”, кожний елемент якого потенціює дію інших, а вся система прискорено розвивається і трансформується за рахунок споживчої культури. По-друге, розгляд людини в якості елемента природних комплексів руйнує усталену, звичну наукову і соціальну методологію діяльності людини. Пошуки елементів нової методології приводять дослідників у сферу гуманітарних методологій та духовних практик, у яких свобода та самореалізація особистості досягаються в основному не шляхом зміни існуючої соціальної структури, а за рахунок її самозміни.
По-третє, трансформація медико-біологічного знання пов'язана зі зміною конструктивної функції етичних заборон, що перестають виступати в традиційній ролі інституціонально оформлених і закріплених обмежень. Моральні цінності і цілі перестають бути чимось зовнішнім стосовно науки, а стають внутрішньо науковими цінностями і цілями. Вони були спочатку розроблені в таких галузях знання як біотехнологія, генна інженерія, комп'ютерні технології тощо, а тепер набувають статусу загальнонаукових.
Трансформація медико-біологічного знання потребує також і нових методологічних принципів та підходів. Пошуки нових шляхів, традиційно, приводять дослідника у філософію та методологію науки, а також в область історії конкретної науки, вивчення якої дозволяє йому виявити внутрішні закономірності її розвитку, відмінні риси сучасного стану, невирішені проблеми і перспективи. Таким чином, трансформаційний процес, як процес парадигмальних змін, уявляє собою єдність критично-рефлексивного аналізу даної області знання та дослідження її філософських і логіко-методологічних передумов і засад. У сучасному знанні цей процес відбувається на засадах системно-ієрархічної методології. Системні принципи (цілісності, ієрархічності, організованості, доцільності, різноманітності функцій та зв'язків із навколишнім середовищем) і, навіть, принципи побудови принципів, загальновизнані і достатньо вивчені. У дисертації розглядаються саме методологічні настанови трансформації, які ще не визначені однозначно. Перша з них - пов'язана з методологією реконструкції і розуміння історії системного об'єкта. Два різних підходи (відповідно, дві методології) знайшли своє відображення у поняттях інтенсивної й екстенсивної системи. У першому випадку системні процеси розгортаються і вивчаються поетапно: тобто одна система передумов, засад і протиріч (елементів, структур, функцій) змінює іншу тільки в тому випадку, якщо вихідна система у своєму розвитку реалізувала основні, закладені в ній, потенційні можливості. Така системна форма розвитку тісно пов'язана зі стабільністю умов. Очевидно, що вести мову про такий тип трансформаційного системного розвитку відповідно до медицини й охорони здоров'я пострадянських незалежних країн не доводиться.
Екстенсивні системи мають іншу змістовну історію. Їхні етапи (рівні, стадії розгортання) не з’являються генетично один за одним. Кожний із них “просвічує” крізь інші, причому попереднє у знятому вигляді відтворюється в більш розвинутому і конкретному, а наступне, більш розвинуте, міститься в попередньому. Така форма, як нам вважається, відповідає розвитку нових галузей знання - валеології і біоетики та відповідних медико-біологічних технологій.
Друга настанова пов'язана з розумінням організації системи, яка може бути подана “моносистемними” і “полісистемними” моделями. Моносистемна організація існує у вигляді зв'язків і відношень між відносно автономними елементами (підсистемами), кожний з яких має свою структуру, функції, особливості і стадії розвитку. Визначальною тут є лінійна детермінація, за допомогою якої, наприклад, медицина вбачається дослідникові у вигляді сукупності окремих наук: анатомії, терапії, епідеміології й ін., або ж напрямів (теоретичного, клінічного і профілактичного). Поява нового знання утруднює реалізацію моносистемної методологічної настанови. Тому, наприклад, валеологію деякі дослідники трактують як складову частину гігієнічного (профілактичного) знання, а інші - як підрозділ фізіології, біохімії, гігієни, сімейної медицини тощо. Ще більш складною є проблема визначення місця і класифікації біомедичних технологій, які частина дослідників беззастережно зараховує до біологічного знання і на цій підставі забороняє їхнє застосування до людини; інші - розглядає їх тільки як підрозділ експериментального медичного знання. В основу “полісистемної”моделі покладена ідея взаємозв'язку (просторово-часового, структурно-функціонального) усіх елементів системи. Вона дозволяє розглядати валеологію і біомедичні технології як самостійні напрямки трансформування знання, а не як модернізацію його окремих сфер.
По-третє, існує методологічна настанова на виявлення і дослідження аспектів функціонування систем, як їх саморозвитку. Сучасні уявлення про історію як саморозвиток не тільки доповнили і конкретизували ескізні і абстрактні ідеї Гегеля. Більш того, вивчаються і його нові аспекти, яких не було ні в гегелівській концепції, ні в її наступних модифікаціях. Це, насамперед, ідеї когеренції і кооперативних ефектів, які були відкриті сучасним природознавством, зокрема фізикою нерівномірних процесів, нелінійною динамікою і породженою ними синергетикою.
І, нарешті, четверта методологічна настанова пов'язана з концепцією інтерпретації знання, що трансформується (у межах природо-, соціо-, психо-, антропо-, теоцентризму). Результат системного дослідження значною мірою залежить від того, у яких поняттях інтерпретується концептуальне знання, у межах якої трансформаційної моделі описуються зміни й отримані результати. Це пов'язано з тим, що розуміння, на відміну від опису і пояснення, базується не на дедукованих з основного змісту знання законах, принципах і основах, а використовує ціннісно-значеннєві засади та критерії їх одержання, застосування і розвитку.
Таким чином, філософсько-методологічний аналіз показує, що більшість методологічних ідей сучасної медицини, об'єднуються навколо загального концептуального “стрижня” - системного, цілісного розгляду досліджуваних явищ і процесів. Системному підходові належить головна роль не тільки у здійсненні переходу від емпіричного розгляду до побудови, доказу і використання теорії, але й в загальному процесі трансформації теорії і практики медицини. Ця теза у дисертації обгрунтовується за допомогою аналізу стану сучасної епідеміології як одного із найрозвинутих в теоретичному і методологічному відношенні напрямів медико-біологічного знання та практики. Епідеміологічна методологія зараз широко використовується в різних галузях знання (і гуманітарного також), що свідчить про її метанауковий статус.
Вивчення історії науки доводить, що окремі наукові методології розвиваються і можуть набувати статусу загальних (фізична, хімічна, біологічна), а загальні методології (математична, інформаційна) набувають статусу надзагальних, всеосяжних. При цьому науки, що створили останні методології, аж ніяк не втрачають свого специфічного предмету та об’єкту досліджень. Використання деяких термінів та знань про закономірності вивчення масових явищ у суспільстві (вибори, тероризм, голод, самогубства та взагалі всі можливі явища, що піддаються статистичній обробці) не припиняє існування епідеміології в класичному розумінні і не робить її “новою” наукою, об’єктом якої є вже не епідемічний процес, а всі фактори здоров’я населення. Тому сьогодні не народжується нова наука, а відбувається трансформаційні зміни класичної епідеміології, яка вступає в нову фазу свого розвитку –посткласичну. Ця стадія має два можливих “сценарії” її існування і розвитку. Перший –втрата специфічних ознак і особливостей класичної епідеміології; другий - перетворення її в медичну метанауку, одну із засад створення метамедицини як синтезу теорії патології та епідеміологічної і валеологічної теорії.
Другий розділ дисертації “Філософська концепція людини як рушійна сила трансформаційних процесів у медицині“ присвячено дослідженню методологічного значення категорії “людина” для аналізу єдності природного, соціального і духовного, осмисленню особливостей плюралістичного підходу до людини у сучасній філософії (від марксизму до феноменології), аналізу трансформації проблеми взаємозв’язків біологічного і соціального та їх впливу на вирішення питання про майбутнє людини.
Проблема побудови цілісної концепції людини має важливе теоретичне і практичне значення для різноманітних галузей науки і сфер людської діяльності, насамперед, для сфер будівництва та охорони здоров'я. Спроби побудови цілісної концепції людини, які здійснювались у різні історичні епохи і часи, у рамках різних культур і форм філософського знання, дали цікаві, але усе ж часткові результати. Сьогодні проблема теоретичної реконструкції цілісності людини залишається, як і раніше, до кінця невирішеною. Ця обставина змушує знову повертатися до її дослідження, насамперед, у плані аналізу методологічних засад цілісної концепції людини у філософському і науковому знанні. Необхідно також вивчити і критично оцінити методологічні підстави, істинність і дійсний зміст методологічних засад концепції людини в марксистській філософії і, особливо, у плані її звільнення від ідеологічних і міфологічних елементів.
Подолання наявних наукових утруднень розвитку загальнонаукової методології вивчення людини, а, з другого боку, досягнення необхідного рівня теоретичності і конкретності при переході від філософської теорії до її наукових досліджень, на нашу думку, пов'язані з використанням у методології побудови концепції цілісності людини системно-ієрархічного принципу. Цей принцип дозволяє теоретично відтворити різноманітні рівні і форми буття людини, представити їх у якості елементів такої теоретичної концепції людини, що містить у собі філософське, загальнонаукове і конкретно-наукове знання. Системно-ієрархічний принцип (підхід) дозволяє трансформувати абстрактну теоретичну модель людини, яка існувала у марксизмі, в достатньо конкретну методологічну модель, що відбиває зміст і характер знань про людину в різноманітних наукових дисциплінах, а також інтегрувати існуючі окремі фрагменти теорії людини в цілісну системну конструкцію. У всезагальному вигляді її можна уявити як інтенсивну систему, організація якої відтворює етапи розгортання й укорінення сутнісних сил людини в реальній дійсності, і, відповідно, етапи руху і поглиблення пізнання у дедалі глибші і складніші шари цієї сутності. Інакше кажучи, організація відображає рівні самоздійснення, саморозгортання і самопізнання суб'єкта. Людина як цілісність, подана у вигляді інтенсивної системи, містить у якості рівнів підсистеми організму, індивіда, суб'єкта (індивідуальності), особистості і “Я”. У свою чергу, вони являють собою визначену ієрархію, що дозволяє їх виділити і вивчати як самостійно існуючі цілісності. Але в реальності ці рівні в своїй основі мають єдине тіло і являють собою лише окремі сторони цілісної людини.
Ця настанова дозволяє розглянути проблему взаємозв’язків біологічного і соціального у сучасному медико-біологічному знанні. Їх взаємний вплив у всіх розглянутих напрямах сприятиме трансформації людини до якісних висот, які є недосяжними в умовах відсутності взаємодії чи пасивності біологічних або соціокультурних чинників. У дисертації показано, що дія останніх не завжди і не у всіх випадках породжує позитивні зміни в біології людини.
Проведене дослідження майбутнього людини доводить, що суспільний прогрес відкриває не тільки нові аспекти обмеженості біологічного субстрату людини, але і нові засоби для її подолання. Особливості свого біологічного субстрату людина постійно підсилює за рахунок соціального освоєння і використання можливостей самої природи. І оскільки вони невичерпні, бо людське в людині живе як раз переробкою можливостей природи у свої власні, людські (і у цьому процесі поки що не виявляється будь-яких принципово непереборних перешкод), постільки невичерпними є і можливості людини, зокрема в справі розв’язування протиріччя розвитку свого біологічного субстрату. Людина, отже, стоїть перед нескінченною перспективою соціально опосередкованого посилення можливостей свого біологічного субстрату невичерпними можливостями самої природи. Тому для Homo sapiens біологічний прогрес у масштабі видоутворення втрачає першочергове значення, бо засоби для розв’язування усіх протиріч в розвитку свого біологічного субстрату людина одержує не в біологічному, а в соціальному прогресі. Отже, для людини розумної будь-який новий крок до суспільного прогресу одночасно з цим є не просто новим кроком на шляху універсалізації її біологічного субстрату, але й таким, який все дальше й дальше віддаляє її від процесів біологічного видоутворення.
У третьому розділі “Валеологічна парадигма в сучасній науці: загальнонаукові, філософські та медико-біологічні аспекти” проаналізовано становлення і розвиток валеології, а саме: проводиться філософсько-методологічне дослідження її початків та засад, вивчається категоріальна будова валеософії і її центральна світоглядно-методологічна проблема - здоров'я як смисл і цінність буття людини.
Здоров’я - нова парадигма розвитку медико-біологічного знання. Сьогодні валеологія як наука про здоров’я використовує різноманітні, іноді конкуруючі між собою, засади. Про це свідчать визначення валеології як науки, які, виходячи із засад-принципів, у дисертації об'єднуються у шість груп: біхевіористське (пояснює здоров'я за допомогою парадигм “поведінка” і “спосіб життя” людини); “системне” (розглядає здоров'я як системну або полісистемну функцію); психоаналітичне (виводить здоров'я з парадигми “несвідоме”); когнітивне (здоров'я зв'язує з парадигмою “розумність” життя); “гуманістичне” (здоров’я - наслідок освоєння соціально-культурної сфери); екзистенціальне (здоров’я –проява екзистенціальної або інтенціональної природи людини). Цілком зрозуміло, що таке розмаїття визначень важко звести до якоїсь однієї, єдиної дефініції. Тому, у роботі використана ідея Л.Вітгенштейна про “родинну подобу” знання, яка дозволяє відобразити істотне та головне у всіх її основних напрямах. Валеологія –це комплексний напрямок знання, спрямований на зберігання і зміцнення здоров'я людини, що використовує індивідуальні методи і технології для досягнення здоров'я і вирішення проблем життєдіяльності людини.
Чи є валеологія самостійною наукою, або вона є тільки фрагментом медичного, педагогічного, психологічного і гуманітарного знання? Для відповіді на це запитання в дисертації використані такі філософсько-методологічні підстави: (1) об'єктні (предметні) - валеологія як самостійна і цілісна область пізнання існує через самостійність її окремих напрямків, що у своїй сукупності не можуть бути зведені до жодного існуючого нині наукового напрямку; (2) теоретичні - теорія валеології специфічна (в своїх засадах, початках і логіко-методологічному апараті), істотно відрізняється від теорії медицини, психології чи педагогіки і тому її не можна звести ні до однієї, пов’язаних з нею, областей знання; (3) методологічні - несамостійність одних методів і технологій валеології не впливає на самостійність інших. Всі вони у своїй цілосукупності утворюють методологічний апарат валеології, побудований на особливих категоріальних основах; (4) парадигмальні - з історичної та філософсько-методологічної точки зору сучасна валеологія виводиться, скоріше, з філософії, ніж із медицини; (5) дискурсивні - як практика співдружності творців науки розглянута в сукупності всіх її соціокультурних вимірів. У ході цієї практики об'єднання вчених створює свій “кінцевий словник”, власний запас понять, за допомогою якого відбувається артикуляція самосвідомості визначеної науки, її проблемного поля і соціокультурного змісту, а також розвиток фахової методологічної культури.
Валеософія - філософія здоров'я, мудрість здоров'я. Вона є інтегративною, комплексною науковою дисципліною, що синтезує в собі поняття, принципи та закони гуманітарного й природознавчого знання. Валеософське знання - базисне знання, що є світоглядною і методологічною підставою дослідження будь-якого аспекту проблеми здоров'я і всієї системи валеологічної діяльності створення і збереження здоров'я. Вона є результатом реального синтезу філософського, психологічного, медичного та валеологічного знань, взаємодія яких дозволяє розглядати життєдіяльність людини скрізь призму здоров'я як смислу і цінності. Особливістю формування валеософії в даний час є протиріччя між вже сформованими її окремими компонентами (розумінням предмета й об'єкта, категоріями, принципами і проблемами) і відсутністю її оформленості як певної наукової галузі. Сьогодні можна зафіксувати принципову “відкритість” цієї наукової області для залучення до неї нових елементів. Тому у дисертації вивчаються саме “засади” або основи валеософії для подальшої розробки світоглядно-методологічної проблематики науки про здоров'я.
Здоров’я є центральною проблемою валеологічного знання. В літературі можна знайти принципово різноманітні визначення здоров'я - від редукованих до рівня технічного або біологічного знання і до філософсько-релігійних. У роботі доведено, що теоретичний аналіз сутності явища здоров'я (і категорій, що відбивають цю сутність), стає можливим за допомогою визначеної методологічної моделі –матриці, як структури, що має горизонтальні й вертикальні ряди. Запропонована методологічна матриця, має два виміри: вертикальний - кластери і горизонтальний - плеяди), що відображаються відповідними ієрархічними структурами. Це і дозволяє розглядати медичне і валеологічне знання про здоров’я в широкому контексті вчень про біо-, психо-, валео- і ноосферу, а також досліджувати і відбивати динаміку змін того або іншого стану людини. Таким чином, матрична модель дозволяє одночасно використовувати і відбивати ці два виміри в ієрархічній структурі у вигляді восьми “вертикалей” і шести “горизонталей”. Подібна концептуальна структура не тільки встановлює межі її функціонування даної моделі (тобто межі достовірного теоретичного пояснення), але й дозволяє створити певний контекст для визначення ключових термінів і принципів, властивих конкретному історичному періодові розвитку медико-біологічного, гуманітарного і філософського знання. Застосування такої матриці для дослідження процесів трансформації сучасної медицини важливе також і для подолання таких загальних хиб, як надмірне узагальнення або, навпаки, детальна спеціалізація проблем, що аналізуються.
Виходячи із критеріїв змістовності та зв'язків з іншими галузями знання, ми вважаємо, що основні валеологічні категорії, можна уявити у вигляді ієрархічної шести рівневої структури категорій, а саме: медико-біологічних; протовалеологічних; базисних валеологічних; метавалеологічних; екстравалеологічних і валеософських. І якщо перші два рівні –відображають категоріальні передумови валеології (природознавчі, медичні, біологічні, психологічні, антропологічні та ін.), третій - вихідний (базисні категорії), то четвертий, п'ятий і шостий - інтегративні, що зв'язують категорії валеології з категоріями і поняттями соціології, культури, історії, логіки, етики, філософії. Кожний категоріальний рівень і вся ієрархічна структура побудовані за допомогою трансформації принципів бінарності і сполучення.
У валеології, як і будь-якій іншій науці, відбувається розвиток змісту категорій: протовалеологічні і базисні валеологічні категорії, як загальні для всіх напрямків валеології, виявляють тенденцію до перетворення в категорії вищого рівня. В свою чергу, співвідношення базисних і метавалеологічних категорій може бути осмислене у такий спосіб: кожна метавалеологічна категорія містить не тільки зміст визначеної базисної категорії валеології, але й відбиває співвідношення з іншими базисними категоріями, тобто виявляє свою системну якість. І якщо кожна з базисних категорій розкривається через зміст всіх інших базисних категорій (включає їх в гегелівському “згорнутому вигляді”), то кожна метакатегорія являє собою “розгортання” цих латентних, “схованих” утворень. Взаємовідносини між базисними категоріями валеології можна порівняти з взаємовідносинами між монадами Лейбниця: кожна відбиває кожну, а метафоричним вираженням взаємовідносин між базисними і метавалеологічними категоріями є християнський принцип “іпостасності” чи науковий образ голограми, кожна частина котрої (базисна категорія) містить і укладає в собі ціле (метакатегорію).
Запропонована і розроблена категоріальна ієрархічна структура не повинна розглядатися як завершена й остаточна. Проте, ми вважаємо, що побудова її у вигляді матриці, заснованої на ієрархічній концепції побудови методології (філософської, загальнонаукової, міждисциплінарної дисциплінарної і конкретно-наукової) і відповідних їм рівнях ієрархії категорій, має принциповий характер для подальшого розвитку медико-біологічного та валеологічного знання. Евристична цінність і методологічна значимість цієї матричної структури доводиться у дисертації при використанні її для вивчення об'єкта валеології і її специфічної предметної області - валеосфери.
У четвертому розділі “Біоетика –реальний шлях трансформації чи міст у майбутнє?”вивчаються світоглядні, філософсько-теоретичні засади та зміст біоетичної парадигми, розглядається особливості її функціонування, а також аналізуються співвідношення медичної етики, деонтології та біоетики.
Біоетика, як особлива галузь сучасного знання, набуває особливого евристичного змісту, коли розглядається не стільки, як фахова етика медиків і біологів, але, насамперед, як особливий, визначений історичним етапом розвитку європейської культури, світогляд, у якому розуміння феномену життя отримує нову просторово-часову розмірність і внутрішні перспективи для свого розвитку. Це дозволяє включити у сферу морального не тільки відношення між людьми, але і відношення людини до рослин і тварин, навколишнього середовища, до себе самої, до своєї чуттєвості, тілесності, духовності.
Однією із засад такого широкого розуміння предмету біоетики є осмислення традиції одухотворення природи і любові до усього живого в українській і російській філософській думці. У європейській культурі принципи біоетики, як етики життя, розроблялися в різноманітних теологічних, філософських, екзистенціальних та інших вченнях. Їхнім синтезом стала філософсько-етична концепція, яку її автор - А.Швейцер, позначив як етику благоговіння перед життям Для неї характерне усвідомлення самого факту життя як фундаментальної цінності, а саме благоговіння перед життям розглядається в якості центрального принципу, що повинен стати основою етичного відновлення людства, умовою виникнення універсальної етики майбутнього.
У дисертації розглядається зміст понять “життя”, “живе”, “природа”, “тілесність”, “смерть”, трансформований розвитком гуманістичної думки і соціокультурної практики людства ХХ сторіччя. Історія розвитку біоетики свідчить про те, що ми маємо справу з тим випадком, коли реалії життя виступають у якості такої “перервності”, що одночасно є й об'єктом і інструментом вивчення. Тому у практиці застосування біоетики використовується цілий арсенал різноманітних етичних правил і принципів: утилітарних, деонтологічних, теологічних, віртуальних і ін., часом суперечливих за змістом. В дисертації проаналізовані вихідні біоетичні принципи: добродійності, “не спричинення” зла, автономії особистості, благодійності, справедливості. Представники утилітарної і глобальної біоетики (головних її теоретичних напрямків) виходять не тільки з різноманітних принципів, філософських і світоглядних засад. Зведення їх у цілісну картину можливо за умови виявлення і відкриття того загального, що лежить в основі повсякденного життя людини і наукового концепту - загальних змістів, цінностей і змістів-символів, що їх конституюють. Цим загальним у сучасній культурі, центром фундаментальної філософсько-етичної проблематики стає дилема життя і смерті. Іншими словами, змістом біоетичної парадигми, як механізму трансформації сучасного медико-біологічного знання і можливості його гуманізації і гуманітаризації, є проблема визначення кордонів життя і смерті.
У дисертації розглянута методологічна проблема сутності та співвідношення медичної етики, деонтології і біоетики. Неможливо погодитися з підміною етики деонтологією, яка є лише її складовою. Деонтологія, як вчення про належне, значно вужче за своєю проблематикою від етики як такої. Вона розробляє визначені норми, розпорядження, заборони, які повинні регулювати діяльність медичного робітника або лікаря. Медична етика, на відміну від деонтології, не тільки допомагає відповісти на запитання “Як?”, але й “Чому?” (“Чому потрібно поступати належним чином?”, “Чому цінності регулюють вчинки людини?“ і ін.).
В роботі підкреслюється, саме біоетика намагається осмислити етичні проблеми, що виникають у результаті прогресу біології та медицини, зокрема у сфері розвитку біомедичних технологій. Саме під їх впливом традиційні проблеми медичної етики трансформуються в проблеми біомедичної етики, яка аналізує загрози розвитку медицини у навальному процесі її автоматизації, технізації, комп'ютеризації і технологізації? Це, насамперед, небезпека дегуманізації відношень лікаря і пацієнта. По-перше, відчуженість лікаря від пацієнта обумовлена, тим, що медицина стає усе більш наукою. Об'єкт науки - група досліджуваних явищ - ізолюється штучним шляхом із цілісного поля спостереження для того, щоб вивести найпростішу функцію залежності явищ одне від одного.
По-друге, розвинута об’єктивізація і технологізація діяльності в медицині призводить до ситуації “умертвіння” того об'єкта, який досліджується. Різноманіття проявів життєдіяльності людини як пацієнта і процес подальшої диференціації медичного знання, формує у лікаря технологічне відношення до пацієнта, потребу приймати його за неживий і навіть за “мертвий” предмет. В медицині також все частіше використовують статистичні або інформаційні методи, які не можуть відобразити складність і неоднозначність життєвого процесу та динаміку його форм.
Нарешті, по-трете, ще одна причина дегуманізації - організація медицини як науки та особливої галузі. Класична структура діяльності змінилася в напрямку її максимальної спеціалізації, що призводить до того, що між окремими вузькими фахами виникають проломи, “нічийні землі”, вивчення яких достатньо не проводиться. Воно вкрай необхідне і може виявитися плідним для подальшого розвитку теорії і практики медицини. Крім того, змінився характер організації праці у медицині. Вчений і лікар тепер такі ж робітники, як і робітник у машинному залі або чиновник у великому бюрократичному апараті в тому сенсі, що вони, як і всі інші, перетворюються в горезвісні “гвинтики”потужного виробничого процесу. Усе частіше вони змушені працювати колективно, тому що одна людина не в змозі опанувати складні та різноманітні методи дослідження. Тому науковці та лікарі перестають довіряти собі і починають шукати опору для своєї діяльності у складній апаратурі чи у колективній відповідальності спеціалістів. По відношенню до хворого вони вже не беруть повної відповідальності на себе і найчастіше відсилають його до своїх колег.
Відношення лікаря і пацієнта - це не відношення суб'єкта до об'єкта, що спостерігається, а одна з форм інтимних суб’єкт - суб’єктних відносин, історія яких настільки же стара, як історія людини і сім'ї. Стосунки двох персон, із яких одна перебуває в колі страждання, немочі і навіть смерті, а інша бере на себе тягар відповідальності за його життя і здоров'я, розігрується в атмосфері інтимності й великої емоційної напруги.
Принципи сучасної біомедичної етики, такі як принципи автономії і блага, солідарності, поінформованої згоди тощо, спрямовані на створення нової конструктивної моделі відношень між лікарем і пацієнтом, яка дає також можливість прояву взаємної емпатії, відповідальності і солідарності.
У сучасній медицині відбувається поступовий перехід від традиційної патерналістської та технічної моделей взаємовідносин лікаря і пацієнта до колегіальної моделі. Саме тут і можлива рівність між лікарем і пацієнтом, вони співпрацюють як колеги або друзі. Біоетика розробила також і контрактну модель, осмислення якої необхідне для її використання в Україні.
Для сучасної вітчизняної філософської, теоретичної і медичної думки значної актуальності у зв’язку з цим набула конкретна проблема - чи існує специфічна медична етика як особливий розділ етики, що відбиває особливості лікарської діяльності? А якщо така етика усе ж існує, що ж вона собою уявляє в змістовному відношенні? У дисертації визначається, що більшість дослідників дотримуються крайніх, полярних точок зору. Деякі з них вважають, що для регуляції діяльності лікаря і його відношень з пацієнтами достатньо тих принципів і цінностей, що втілені у загальнолюдській моралі або у релігійній етиці. Інші ж, абсолютизуючи специфіку медичної діяльності, розуміють медичну етику як деонтологію, що являє собою достатньо жорстку збірку правил і настанов лікарської діяльності.
У роботі показано, що сучасну медичну етику необхідно розглядати як особливу область етики, а не тільки як розділ відповідної фахової деонтології. Підстави та функції медичної етики більш широкі й універсальні, ніж у фахової деонтології. Сучасна медицина є складною соціальною системою, що вміщує трансісторичні і транскультурні явища людського буття (здоров'я, життя, народження і смерть, хвороба, виживання і зберігання людини, сенс життя). Всі, без винятку, люди беруть участь у відтворенні цих явищ, як особливого роду цінностей, і тим самим вступають у специфічні відношення з медициною. Кожна людина у різні періоди свого життя потребує медичної допомоги та відповідних послуг. Саме це й дозволяє зробити висновок, що мораль у медицині не є простим переліком фахових правил. Вона регулює відношення людей у більш широкому контексті, ніж навіть контексти релігійних, класових, національних та інших відносин, тому обмеження моральної проблематики медицини специфічними клінічними стосунками або відношеннями “лікар - пацієнт”неправомірне. Ці тези знайшли своє відображення у розробленому (у співавторстві) “Етичному кодексі українського лікаря”.
Біомедична етика набуває особливого значення в період трансформації медицини в Україні, зокрема, у період реформи всіх видів медичної допомоги. Так, наприклад, гуманізація роботи психіатричної служби не обмежується тільки організаційними перебудовами і прийняттям нового законодавства, оскільки правові норми і процедури, неосмислені і незасвоєні з етичних позицій психіатрами, являють собою лише зовнішні механізми регуляції, і, отже, мають для професіонала відтінок відчуження і зовнішнього примусу. Тільки розуміння морального змісту закону перетворює його виконання з формального обов'язку в модус моральної поведінки. Таким чином, медичне законодавство і функціонування демократичних правових інститутів не знижує роль етики, а у визначеній мірі її підвищує. Право і обов'язок повинні грунтуватися на етиці, яка є їх безпосередня передумова.
П’ятий розділ “Здоровотворення –єдність технологічних і освітніх підходів до здорового способу життя людини”, присвячений міждисциплінарному аналізу теорії і технології медико-валеологічної роботи, а також її невід’ємної складової - медико-валеологічної освіти як процесу духовно-інноваційної адаптації людини.
У дисертації вивчені істотні риси комплексної програми розгортання медико-валеологічної роботи, а саме:
- наближення всіх її видів до потреб здоровотворчої практики, яку слід розуміти широко - від вирішення повсякденних задач життєдіяльності людини до зміни способу життя і засобів її діяльності;
- корінна зміна процесу навчання фахівця (лікаря, педагога, соціального робітника) за рахунок використання як нових наукових дисциплін і напрямків (гуманітарного й етичного знання, валеології, інформатики, системного підходу, комп'ютерних знань і т.д.), так і спеціальних методів і засобів (насамперед, духовно-інноваційних), що розвивають самостійність і творчу здібність тих, кого навчають.
Відсутність концепції та моделі опрацювання медико-валеологічної роботи не дозволяє достатньо широко реалізувати в Україні два важливих у гуманістичному відношенні напрямки сучасної трансформації медицини й охорони здоров'я: широке використання інституту сімейного лікаря і впровадження різноманітних економічних форм і механізмів соціальної роботи в діяльності медичних установ.
Висловлені вище пропозиції повинні розглядатися як елементи великої соціальної програми - гуманізації всіх сфер життя нашого суспільства. І тому, поки не буде вирішений комплекс питань трансформації соціальної і духовної сфер нашого суспільства, не будуть поставлені на гуманістичну і демократичну основу стиль, методи і засоби діяльності, доти прагнення змінити форми діяльності в охороні здоров’я залишаються малорезультативними. Але соціальні й економічні перетворення в Україні, процеси розвитку духовного життя суспільства, його моральної атмосфери, прискорений соціокультурний розвиток у всій його різноманітності і складності, дають усі підстави вже сьогодні сподіватися на реалізацію головної цілі гуманізації - вільного і творчого розвитку людини.
Ідеал людини, породжений у античній Греції, доповнений і розвинутий у наступній історії, підготував людство до діяльності, здатної, нарешті, втілити його у сучасність. Розроблена (у співавторстві) програма “Гармонія здоров’я - гармонія життя”може стати одним із можливих шляхів такого втілення. Гармонійна людина творить себе і своє довкілля. Здоров'я, як елемент цієї гармонії, дозволяє розвивати особистість та індивідуальність, які є метою і результатом творчості, добра і щастя.
Який шлях вибере людство? У реальності повсякденного життя значних груп населення України (як і людства взагалі) ще треба зробити цей непростий вибір на користь здоров'я. Однією з таких груп є люди похилого віку, які складають до 25% населення нашої країни (в деяких регіонах України і більше). Вони перебувають в дуже складному періоді життя, що пов'язаний не тільки з погіршенням їх морального і фізичного самопочуття, але й з необхідністю нового ціннісного та смислового самовизначення. Це - період, коли відбувається вибір нових пріоритетів духовності і діяльності у ситуації дуже швидких змін суспільства перехідного типу при існуючому кризовому стані моральних норм і цінностей та кризі основних соціальних інститутів. Його специфічна особливість полягає в тому, що нові форми життєдіяльності треба вибирати не в силу зовнішніх потреб, зумовлених колективним способом буття, а відповідно власних інтересів і прагнень, шукати відповіді на такі питання, що раніше не знаходилися на першому плані. Таким чином, можна говорити про існуючі труднощі соціально-психологічного становлення людей похилого віку як групи з перехідним і невизначеним соціальним статусом, що потребує особливих засобів підтримки прийняття рішень, соціального і духовного орієнтування і захисту, розробки і реалізації нових смислів і цінностей життя. У дисертації запропоновано створення такої духовно-інноваційної системи, що дозволяє істотно поліпшити зберігання і реалізацію накопиченого в плині життя творчого й інноваційного потенціалу (особистого, сімейного, соціального) і, з іншого боку, яка забезпечує новий спосіб та режим життя, реалізацію правил і настанов, необхідних для утвердження сенсу життя і зберігання здоров'я, почуття самоповаги, самовдоволення. Соціальна адаптація для більшості населення України сьогодні пов'язана як з осмисленням нових пріоритетів духовного розвитку, прийняттям нових змістів, з укоріненням нового розуміння звичного способу життя, так і з пошуком нових особистих і соціальних можливостей адаптації і реабілітації. В умовах переорієнтування суспільства з принципів патерналізму і клієнтелізму на принципи відповідальності, творчості і свободи виникають труднощі в прийнятті життєво важливих рішень. Кожному потрібно навчитися приймати рішення, самому піклуватися про себе. У похилому віці дуже тяжко і фізично, і психологічно наново вчитися приймати рішення, самому відповідати за своє життя. Крім того, у нашому суспільстві запас життєвості багатьох видів фахової діяльності майже вичерпаний. Звична для багатьох людей похилого віку професійна діяльність стає або неможливою чи так трансформується, що необхідно знаходити її нові форми і сутність. У зв'язку з цим перед кожною людиною похилого віку постає завдання виявити той потенціал самореалізацїї, який необхідний у сучасних умовах і яким вона, можливо, дотепер не користувалася. Для цих людей теперішня ситуація загострюється ще й тією обставиною, що з віком матеріальні і духовні цінності, придбані протягом життя, можуть позбавлятися колишнього сенсу. Вимога часу - знайти нові привабливі пріоритети, відійти від одномірності власного сприйняття - основної причини кризи розвитку особистості. Ці нові життєві пріоритети не завжди людині зрозумілі чи психологічно допустимі, хоча, десь у найзагальніших рисах, відчутні. Самостійно вирішити виникаючі в похилому віці проблеми досить складно, тому потрібна серйозна допомога з боку висококваліфікованих спеціалістів, які б могли допомогти розробити і пояснити ці нові (соціальні і особистісні) пріоритети, сформувати нову сферу інтересів і потреб людини у похилому віці. У цьому напрямку значним кроком могло б стати створення і розвиток в Україні системи підготовки спеціалістів в області інноваційної діяльності, валеологічної і соціальної роботи з глибокими знаннями вікової психології і валеології, а також педагогів і технологів соціальної й інноваційної роботи, орієнтованих на навчання методикам творчості і духовності. Концепція і програма такої системи підготовки педагогів - валеологів уже розроблені. Треба відзначити, що сьогодні навчання ні з однієї з існуючих спеціальностей (лікар, педагог, психолог, соціальний робітник) не дають необхідних знань та навичок для достатньо повної допомоги людині у похилому віці. Такій людині необхідно пояснити причини кризового стану, розкрити суть і зміст тих схем, що стримують розвиток її життєвих сил, показати конкретні шляхи і методи виходу на нові життєві пріоритети, утвердити почуття відповідальності за себе і своїх близьких, активність в будь-якому виді життєдіяльності.
У висновках наведені основні результати дослідження, що пов’язані з теоретичним узагальненням та вирішенням нової проблеми –філософсько-методологічного аналізу процесу зміни парадигм у сучасній медицині та охороні здоров’я. Їх трансформація у напрямку появи нової якості –здоровотворення, проходить як заміна класичних парадигм “теоретичної спрямованості діяльності” та “хвороби людини” новими –“етичної спрямованості діяльності” та “здоров’я людини”. Викладене в дисертації можна узагальнити наступними положеннями.
. Процес трансформації сучасної медицини полягає, насамперед, у зміні її методологічної і соціокультурної спрямованості, що стає (спів)причиною, засобом визначення, джерелом і механізмом вирішення соціальних протиріч у суспільстві. Проведене дослідження зафіксувало й окреслило шляхи та можливу перспективу цих змін. Генералізація трансформаційних змін у науці змінює статус наукової раціональності. Разом з авторитарністю зникають і авторитети: зроблене і сказане людиною може і повинно змінюватися іншою людиною (людьми). Проект трансформації парадигмальних основ здійснюється як скасування самотабування науки й авторитетів, зашкарублості і догматизації людського розуму. У соціокультурній сфері (медицині, педагогіці, соціальній роботі) формами такої нової раціональності виступають саме валеологія і біоетика.
. Суттєва характеристика і особливість сучасної методології медико-біологічного знання - синтез різноманітних засад і, перш за все, об'єднання когнітивного, гуманітарного і соціокультурного підходів. З цих позицій, трансформація медицини і охорони здоров’я розглянута як процес зміни цілісних парадигм - історично конкретних типів пізнавальної і практичної діяльності, заснованих на визначених принципах та ідеалах, нерозривно пов'язаних із світоглядними і соціокультурними настановами конкретної епохи. Це дає підстави говорити не тільки про зміну парадигм діяльності, але й про зміну парадигм мислення:
- формується система нових взаємозалежних понять (здоров'я, трансформація, біоетика, інновація, медико-валеологічна робота й ін.);
- змінюється зміст традиційного понятійного апарату (патологія, профілактика, гуманізм тощо);
- зближаються парадигми стилю мислення в різноманітних сферах діяльності людини (технічній, гуманітарній, політичній, екологічній й ін.) на основі використання загальних методологічних підходів теоретичної і практичної діяльності - системно-ієрархічного, соціокультурного, міждисциплінарного та діяльнісного.
. Широке використання гуманістичного знання в процесі трансформації медицини й охорони здоров'я допомагає розв'язати ті протиріччя, що виникли в їх теорії і практиці на попередніх етапах історичного розвитку. Це, насамперед, протиріччя між науками про природу і суспільство, яке у медико-біологічному знанні набуває форму протиріччя між біологічним і соціальним у людини. Розвиток медицини та біології у XX сторіччі довів, що, з одного боку, неможливо цілком позбутися “людського” у процесі пізнання, а з іншого боку - знову підкреслив необхідність союзу науки і моральності, єдності філософського, природознавчого і гуманітарного знання.
. Становлення парадигми здоров’я у медицині та охороні здоров’я, насамперед, пов’язане з розвитком валеологічного знання. Розглянуті в роботі дискусійні питання про його науковість та інституційність дозволяють зробити кілька висновків:
- валеологія, яка репрезентує це знання у сучасній науці –її самостійна галузь з власним предметом дослідження і специфічним методологічним апаратом;
- валеологічне знання не повинно розглядатися тільки як складова частина будь-якого сучасного наукового знання (природознавчого, медичного, педагогічного або психологічного);
- валеологія повинна розвиватися на власних світоглядних і методологічних засадах, розвиток яких не може коректуватися ніякими адміністративними, духовними, ідеологічними й іншими правилами і розуміннями;
- валеолог - це спеціаліст, діяльність якого потребує спеціальної фахової підготовки, яку не можна зводити до існуючих форм традиційної (медичної або будь-якої іншої) освіти.
. Світоглядною, методологічною та теоретичною засадою парадигми здоров’я є валеософське знання. Валеософія допомагає розкривати і вивчати закономірності становлення і розвитку “спонтанно” виникаючих теоретичних систем у медичному і валеологічному знанні, стає своєрідним рефлексивним засобом дослідження інваріантів прямування медичних і валеологічних концепцій і шкіл. Запропонована і досліджена в дисертації валеософська модель матриці категорій валеології виступає як методологічний інструмент трансформування медицини й охорони здоров'я та засіб подолання їхньої сучасної кризи.
. Здоров'я - сутнісна екзистенційна характеристика людини. При дослідженні та регулюванні (відтворенні, збереженні чи зміцненні) здоров’я та здорового способу життя треба виходити з проблеми (поняття) людини, проблеми її взаємодії зі Світом (поняття, концепція Шляху) і методів та способів впливу на них (поняття Творчості).
7. Парадигма етичної спрямованості діяльності сучасної людини розробляється біоетикою –новим міждисциплінарним науковим напрямком. Загальнолюдські моральні принципи і традиції, християнська етика та етика науки виступають засадами формування сучасного біоетичного світогляду. Біоетика, як метанаукова концепція, не може зводитися лише до її світоглядного аспекту, який має, безсумнівно, важливе значення в трансформації сучасного медико-біологічного знання. Вона виступає також і у якості сучасної етики медико-біологічного пізнання та практичної діяльності. Структура біомедичної біоетики містить у собі дві основні частини: світоглядно-філософську і деонтологічну.
. Основним напрямком сучасної трансформації медицини та охорони здоров’я стає здоровотворення.
Соціальна практика здоровотворення пов’язана з реалізацією:
нових парадигм –здоров’я та етичної спрямованості діяльності;
програм навчання фахівця (валеолога, лікаря, педагога, соціального робітника), до змісту яких повинно залучатися вивчення нових наукових дисциплін і напрямків (зокрема, гуманітарного, біоетичного, валеологічного, інноваційного знання) та спеціальних методів і засобів, що сприяють здоров’ю та здоровому способу життя людини;
- комплексної програми медико-валеологічної роботи (організаційно-управлінської діяльності, підготовки відповідних кадрів, реалізації науково-практичних програм на засадах єдності технологічних та освітніх (духовно-інноваційних) підходів до людини.
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ
Монографії
. Кулиниченко В.Л. Современная медицина: трансформация парадигм теории и практики (Философско-методологический анализ). –К.: Центр практичної філософії. –. - 240 с.
. Методологические аспекты исследования антропогенеза (у соавторстві) –АН УССР, Институт философии. - К.: Наукова думка, 1991.- 224 с.
Статті у фахових (філософських) наукових журналах, збірниках і окремих наукових виданнях
. Кулиниченко В.Л., Довжанский С.И, Фокина Т.П. Системный подход в исследовании этиологии и патогенеза псориаза // Мировоззренческие и методологические вопросы современного научного познания. - Саратов: Изд-во СГУ, 1985.- С. 31-39.
. Кулиниченко В.Л. Диалектико-материалистическая методология как предпосылка и основа современного конкретно-теоретического знания о нравственности // Научно-технический прогресс и нравственно-деонтологическое воспитание студентов в медицинском вузе. –Саратов, 1987. –С. 20-26.
. Кулиниченко В.Л. Организация знания как методологическая проблема медицины и биологии // Философские проблемы медицины и биологии. - Вып. 21. –К.: “Здоров’я”, 1989. –С.19-28.
. Кулиниченко В.Л. Этическая проблематика в курсе диалектического материализма // Проблемы философии. –Вып. 80. - КГУ, 1989. –С.68-76.
. Кулиниченко В.Л. Козин Н.Г. Социальные и биологические факторы целостного развития личности // Социальная форма движения: проблема целостности. –Саратов: Изд-во СГУ, 1990. –С.131-139.
. Гирин В.Н., Крыштопа Б.П., Кулиниченко В.Л. Методологические вопросы повышения квалификации врачей в условиях перестройки здравоохранения //Философские проблемы медицины и биологии. - Вып.22.- К.: “Здоров’я”, 1990. –С.123-131.
. Кулиниченко В.Л. Предпосылки, общие условия и пути гуманизации медицины и здравоохранения // Гуманистические аспекты биологического познания. –К.: Изд-во “Наукова думка“, 1991. –С.136-150.
. Кулиниченко В.Л. Системность как способ трансформации эмпирического знания в теоретическое // Системно-антисистемная регуляция в живой и неживой природе. - К., 1993. С.8-13.
. Кулиниченко В.Л., Теленгатор А.Я. Ключи к здоровью. –К.: Укр. центр духовной культуры, 1996. - 96 с.
. Кулиниченко В.Л. Научные и христианские основания биоэтики // Вестник СевГТУ.- Философия. - №20.- Севастополь, 1999. - С.61-70.
. Вєковшиніна С.В., Кулініченко В.Л. Історичні засади та основи біоетики // Мультиверсум. - Філософський альманах: Зб.наук.праць. - Вип.12. - К.: Український центр духовної культури, 2000. –С.37-49.
. Кулиниченко В.Л. Валеософия и валеоэтика как формы современной практической философии // Практична філософія. - №1.- 2001 (2). –К., 2001. - С.158-175.
. Кулініченко В.Л. Філософсько-світоглядні засади біоетики // Практична філософія. - №3. –(4). –К., 2002. –С.37-43.
Статті у фахових (медичних і політологічних) наукових журналах, збірниках і окремих наукових виданнях
. Кулиниченко В.Л. Системный подход и особенности методологии медицины // Збірник наукових праць співробітників КМАПО по закінчених та перехідних НДР за 1990-1996 роки. –К., 1997. –С.350-352.
. Кулініченко В.Л. Майбутнє людини (Біосоціальні основи еволюції) // Збірник наукових праць співробітників КМАПО ім. П.Л.Шупика.- В 2-х кн. - Вип.7. - Кн.1. –К.: КМАПО ім. П.Л.Шупика, 1998. –С.86-99.
. Васильєва В.Л., Кулініченко В.Л. Світоглядні та методологічні засади мікробіологічного методу захисту рослин від шкідників та хвороб // Мікробіологічний журнал. - №6. - Т.61.- Київ, 1999.- С.75-86.
. Кулініченко В.Л. Становлення медицини як метанауки // Збірник наукових праць співробітників КМАПО ім. П.Л.Шупика. –В 2-х кн. - Вип.9.- Кн.1. - Київ, 2000. –С.39-43.
20. Кулініченко В.Л. Етичні засади валеології // Збірник наукових праць співробітників КМАПО ім. П.Л.Шупика. –В 2-х кн. - Вип.9. - Кн.2. –К., 2000. –С.809-813.
. Васильева В.Л., Кулиниченко В.Л. Развитие мировоззренческих и методологических основ современной эпидемиологии // Эпидемиология и инфекционные болезни. - №6. –М.: Медицина, 2000. –С.4-8.
. Кулініченко В.Л., Вєковшиніна С.В. Політичні та етико-правові аспекти життя та смерті у сучасному суспільстві // Сучасна українська політика. Політики та політологи про неї. - Вип.2. - К., 2000. –С.305-315.
АНОТАЦІЇ
Кулініченко В.Л. Філософсько-методологічний аналіз процесу зміни парадигм у сучасній медицині та охороні здоров’я –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.09 –філософія науки. –Київський державний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2002.
Дисертація присвячена вивченню змісту та особливостей трансформаційних процесів у сучасній медицині та охороні здоров’я як процесу зміни парадигм їх існування та розвитку.
Дисертаційна робота містить теоретичне обгрунтування історичних тенденцій становлення та розвитку у сучасній медичній науці нових парадигм: “здоров’я людини” та “етична спрямованість діяльності”, а також аналіз їх місця та ролі у трансформації сучасної медицини і охороні здоров’я. Розглядається зміст нових парадигм, що базуються на методологічних засадах системності, соціокультурній детермінації, самоздійснення та розвитку людини у людському бутті, як противаги пануючим сьогодні парадигмам “хвороба людини” та “теоретична спрямованість діяльності”. З метою адекватного осмислення синтезу біологічного, соціального та духовного в людині, а також сутності та способів його відображення до філософії науки залучаються нові ідеї, які репрезентовані у валеософії, біоетиці та концепції здоровотворення. Результати дослідження втілені у розроблених Кодексах етики українського лікаря та валеолога, а у програмах медико-валеологічної роботи та і духовно-інноваційної адаптації людини.
Ключові слова: філософія науки, філософія медицини, теорія, трансформація медицини та охорони здоров’я, парадигма, валеологія, валеософія, біоетика, медико-валеологічна робота, духовно-інноваційна адаптація, здоровотворення.
Кулиниченко В.Л. Философско-методологический анализ процесса изменения парадигм в современной медицине и охране здоровья. - Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени доктора философских наук по специальности 09.00.09 - философия науки. - Киевский государственный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2002.
Диссертация посвящена изучению содержания и особенностям трансформационных процессов в современной медицине и здравоохранении как процесса смена парадигм их существования и развития.
В работе содержится теоретическое обоснование исторических тенденций развития медико-биологического знания как процесса замены функционирующих ныне парадигм “теоретической направленности деятельности” и “болезни” новыми - “этической направленности деятельности” и “здоровья человека”, а также анализируется их места и роли в здравосозидании.
Существенной характеристикой и особенностью современной методологии в сфере медико-биологического знания является синтез когнитивного, гуманитарного и социокультурного подходов. Трансформация медицины и здравоохранения рассмотрена как процесс изменения целостных парадигм - исторически конкретных типов познавательной и практической деятельности, основанных на определенных принципах и идеалах, неразрывно связанных с мировоззренческими и социокультурными установками конкретной эпохи. В работе показано, что изменяются не только парадигмы деятельности, но и мышления. Такие изменения характеризуются формированием системы новых взаимозависимых понятий (трансформация, здоровье, валеология, биоэтика, инновация и др.); изменением содержания традиционного понятийного аппарата (патология, профилактика, гуманизм); сближением парадигм деятельности и мышления в разнообразных сферах (технической, гуманитарной, политической, экологической и пр.) на основе использования общих методологических подходов теоретической и практической деятельности –системно-иерархического, социокультурного, междисциплинарного, деятельностного и др.
В диссертации рассмотрены дискуссионные вопросы о научности и институционности валеологического знания и показано, что: валеология есть самостоятельная область знания, которая уже имеет собственный предмет исследования и специфический методологический аппарат; она не должна рассматриваться только как составная часть любого современного научного знания (естественнонаучного, медицинского, педагогического или психологического); валеология может развиваться на собственных мировоззренческих и методологических основах, которые не должны корректироваться никакими административными, духовными, идеологическими и иными правилами и соображениями; валеолог - это специалист, деятельность которого требует специальной профессиональной подготовки, которую нельзя сводить к традиционным существующим формам (медицинского или любого другого) образования.
Валеософия как философия науки здоровья помогает раскрывать и изучать закономерности становления и развития “спонтанно” возникающих теоретических систем в медицинском и валеологическом знании. Она становится своеобразным рефлексивным способом исследования инвариантов движения медицинских и валеологических концепций и школ. Предложенная и исследованная в диссертации валеософская модель матрицы категорий валеологии выступает как методологический инструмент трансформирования медицины и здравоохранения, как способ преодоления их современного кризиса.
Парадигма этической направленности деятельности базируется на общечеловеческих моральных нормах и традициях и на принципах научной, христианской этики, которые выступают основаниями формирования современного биоэтического мировоззрения. Биоэтика, как сложное междисциплинарное явление и как метанаучная концепция, не может быть сведена лишь к ее мировоззренческому аспекту. Она выступает также и в качестве современной этики медико-биологического познания и практики. Структура биомедицинской этики содержит в себе две основные части: мировоззренчески-философскую и деонтологическую.
Трансформация современной медицины и здравоохранения порождает новый вид социальной практики –здравосозидание, которая связана с реализацией комплексной программы медико-валеологической работы (в том числе программы обучения специалиста - валеолога, врача, педагога, социального работника). Такая практика обогащается как за счет использования новых научных дисциплин и направлений (гуманитарного и этического знания, валеологии, биоэтики, информатики, системного подхода и т.д.), так и специальных методов и способов (прежде всего, духовно-инновационных), которые способствуют развитию здоровья и здорового способа жизни, развивают самостоятельность и творческие способности человека.
Результаты исследования воплощены в разработанных учебных программах “Биоэтика как медицинская этика”, “Этика и деонтология социальной работы”, “Валеософия”, а также Кодексах этики украинского врача и валеолога и программе духовно-инновационной адаптации человека.
Ключевые слова: философия науки, философия медицины, теория, трансформация медицины и здравоохранения, парадигма, валеология, валеософия, биоэтика, медико-валеологическая робота, духовно-инновационная адаптация, здравосозидание.
Kulinichenko V.L. Philosophical and Methodological Analysis of Paradigm Change Process in Modern Medicine and Public Health. - Manuscript.
The Thesis is the context of competition for scientific degree of Doctor of Philosophy under Specialty 09.00.09 –Philosophy of Science. –Kyiv State University named after Tаras Shevchenko. –Kyiv, 2002.
The thesis is devoted to the investigation of transformation process’specialties in modern medicine and public health as process of their existence and development paradigms change.
The thesis includes a theoretical substantiation of historical tendencies of formation and development of valeologic and bioethical paradigms in modern science as well as analysis of their place and role in transformation of modern medicine and public health. Contrary to currently prevailing paradigms “man diseases” and “theoretical approach of activity”, new paradigms based on methodological systemic principles, socio-cultural determination as well as self-realization and man development in human being are suggested in the thesis.
With the purpose of adequate interpreting biological, social and spiritual phenomena in human being as well as nature and ways of their reflection in philosophy of science; new ideas represented by valeology, bioethics and health creation are enclosed. Results of work are presented in the Ethics code of Ukrainian physician and valeologist, in the Programs of medical and valeological work, in man spiritual and innovative adaptation.
Key words: philosophy of science, philosophy of medicine, theory, transformation of medicine and public health, paradigm, valeology, valeosophy, bioethics, medical and valeologісal work, spiritual and innovative adaptation, health creation.