Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
52
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ
СТУПЕНЬ Михайло Григорович
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИКОРИСТАННЯ І
ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ В УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН
Спеціальність: 08.10.01 –розміщення продуктивних сил
і регіональна економіка
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора економічних наук
Київ –
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України.
Науковий консультант:доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НАН України Дорогунцов Сергій Іванович, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, голова
Офіційні опоненти:
доктор економічних наук, професор Лисецький Анатолій Степанович, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, завідувач відділом регіональних проблем і розміщення сільськогосподарського виробництва;
доктор економічних наук, професор Михасюк Іван Романович, Львівський національний університет ім. Івана Франка Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри економіки підприємства;
доктор економічних наук, професор Черево Георгій Владиславович, Львівський державний аграрний університет Міністерства аграрної політики України, завідувач кафедри економіки АПК
Провідна установа:Інститут регіональних досліджень НАН України, відділ регіональної соціально-економічної політики та територіального управління, м. Львів
Захист відбудеться 29 грудня 2003 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.160.01 Ради по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.
З дисертацією можна ознайомиться у бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.
Автореферат розісланий “17” грудня 2003 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
доктор економічних наук, професор Бандур С.І.
Актуальність теми.Постійними ознаками більшості населених пунктів у світі є незадовільні соціальні, економічні та екологічні умови проживання населення.За експертною оцінкою фахівців Світового банку, першопричиною вказаних проблем є зростаюча урбанізація.
В Україні погіршення умов життєдіяльності людей викликане, з одного боку, посиленням процесів урбанізації, а з іншого –негараздами трансформаційного характеру. У цих умовах особливо важливого значення набуває вивчення проблем землекористування в населених пунктах, дослідження кількісних та якісних процесів розвитку структури земельного фонду населених пунктів і на цій основі проведення науково обґрунтованого зонування території, удосконалення оцінки земель, формування системи реєстрації землі та прав власності на нерухомість. Здійснення радикальних економічних реформ в Україні передбачає інтенсивний розвиток населених пунктів, як складової регіональної господарської системи. Однією з важливих умов прискорення трансформації економіки регіонів України є соціальне спрямування відтворювальних процесів. Це, перш за все, стосується організації використання і охорони земель населених пунктів, покликаної вирішувати вагомі соціально-економічні й соціально-політичні завдання суспільства.
Теоретичні та прикладні аспекти організації використання та охорони земель в умовах реформування земельних відносин досліджено в наукових працях відомих учених-економістів і практиків, зокрема у сфері містобудування, землевпорядкування тощо. Вагомий внесок у розвиток цієї проблеми зробили В.В.Артеменко, О.П.Асташкін, В.Р.Бєленький, І.К.Бистряков, В.М.Богданов, Д.І.Богорад, П.П.Борщевський, Д.І.Гнаткович, В.Г.Давидович, Б.М.Данилишин, Д.С.Добряк, М.І.Долішній, С.І.Дорогунцов, В.І.Кабаков, В.О.Кірсанов, С.О.Ковальов, П.Ф.Козьмук, М.Д.Лесечко, Г.К.Лоїк, А.С.Лисецький, І.Р.Михасюк, В.Н.Мурель, Л.Я.Новаковський, В.І.Нудельман, О.Я.Панчук, В.В.Покшишевський, М.Д.Спектор, М.Ф.Тимчук, А.М.Третяк, М.А.Хвесик, В.С.Хорев, Г.В.Черевко, Л.Г.Чернюк.
Наукові здобутки вітчизняних і зарубіжних вчених мають важливе значення для сталого розвитку населених пунктів. Проте проблема організації використання та охорони земель населених пунктів в умовах реформування земельних відносин потребує подальшого дослідження, оскільки докорінно змінилися внутрішні й зовнішні умови життєдіяльності українського суспільства. Передусім це стосується теоретико-методологічних підходів до організації використання земель населених пунктів, оцінки його особливостей у період реформування земельних відносин, обґрунтування напрямів використання земель населених пунктів. Водночас потребують Ґрунтовного опрацювання проблеми містобудівного кадастру і зонування територій, правового забезпечення організації використання та охорони земель населених пунктів, удосконалення системи обліку цих земель, характеристики об'єктів нерухомості на території населених пунктівта їх впливу на рівень використання земель, врахування ринку землі у справі організації раціонального використання земель, земельно-господарського устрою населених пунктів, обґрунтування методологічних і методичних основ контролю за використанням та охороною земель у населених пунктах. Оскільки у кожному регіоні організація використання й охорони земель у населених пунктах в умовах реформування земельних відносин має свої особливості, то це зумовило необхідність комплексного дослідження теоретико-методологічних засад територіальної організації використання і охорони земель населених пунктів в умовах побудови соціальне орієнтованої багатоукладної ринкової економіки та обґрунтування шляхів її розвитку на регіональному рівні.
Головна ідея дисертаційної роботи полягає в тому, щоб на основі узагальнення вітчизняних і зарубіжних теоретичних та практичних засад земельних відносин розробити методологічні положення раціонального землекористування і охорони земель у населених пунктах.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводились автором протягом останніх десяти років у рамках основних державних програм, концепцій побудови соціальне орієнтованої ринкової економіки в Україні.
Тема дисертаційної роботи відповідає основним напрямам Програми реформування та розвитку населених пунктів в ринкових умовах господарювання на 2002-2005 роки та на перспективу до 2010 року в Україні.
Робота здійснювалась відповідно до науково-технічної програми на 1996-2000 рр. "Земельна реформа в Україні" (номер державної реєстрації 0196U022555) та планів науково-дослідних робіт, які передбачались контрактом з УААН та договорами з Державним комітетом України по земельних ресурсах. У рамках вказаної роботи автором обґрунтовано організацію використання і охорони земель населених пунктів в умовах реформування земельних відносин.
Дисертаційне дослідження безпосередньо пов'язане з тематикою науково-дослідних робіт Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, зокрема темами: 3.1.5.58 "Прогноз розвитку і розміщення продуктивних сил України на тривалу перспективу" (розділ "Природно-ресурсний потенціал: земельні ресурси"), номер державної реєстрації 010U000089; 3.1.5.59 "Дослідження природно-ресурсного потенціалу та перспектив економічного і соціального розвитку України (регіональний розріз)", номер державної реєстрації 0199003691; 4.2.1.5.57 "Дослідження земельно-ресурсного потенціалу України, наукове обґрунтування соціально-економічних, правових та екологічних засад оптимізації його використання і охорони", номер державної реєстрації 0199U000782, досліджено стан земельно-ресурсного потенціалу західних регіонів України.
Найбільш повно результати дисертаційного дослідження відображено у темі: "Розробити теоретичні основи управління земельними ресурсами, землевпорядкування, земельного кадастру та методику організаційно-екологічно-безпечного використання земель в ринкових умовах (2000-2005 рр.)", державний реєстраційний № 0100U002331, яка виконувалась у Львівському державному аграрному університеті. Участь автора у її виконанні полягала в розробці прогресивної моделі сучасного розвитку організації використання та охорони земель населених пунктів України з розрахунками відповідних прогнозних показників.
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження –розробка теоретико-методологічних засад удосконалення організації використання і охорони земель населених пунктів та обґрунтування перспектив їх розвитку в умовах реформування земельних відносин на засадах сталого розвитку.
Відповідно до цієї мети в роботі послідовно розв'язувалися такі задачі:
Об'єктом дослідженняє процес формування економіко-правової системи організації та охорони земель у населених пунктах України в умовах ринкових перетворень. Для апробації результатів дослідження вибрано Західний регіон України, зокрема населені пункти Львівської області, в яких процеси земельної реформи набули найбільш динамічного розвитку.
Предметом дослідженняє методологічні, методичні і прикладні основи та підходи щодо вдосконалення організації використання й охорони земель України та економічні механізми її регулювання на державному і регіональному рівнях.
Методи дослідження.Методологічною основою дисертаційної роботи стали ключові положення сучасної економічної теорії щодо використання землі в ринкових умовах господарювання; теорії регіоналістики, зокрема теорії розвитку регіону, теорії розміщення, а також праці вітчизняних та зарубіжних вчених різних галузей знань, в яких висвітлено фундаментальні теорії розвитку територіальних систем, формування адміністративно-територіального устрою держави, становлення і розвитку регіональної політики; відображена сучасна трансформація існуючих систем управління землями населених пунктів.
У проведеному дослідженні використовуються такі наукові методи: порівняльного та структурного аналізу, статистичних групувань та індексний –для регіонального аналізу рівня розвитку територіальної організації використання та охорони земель населених пунктів України;функціонального аналізу –для обґрунтування теоретичних засад територіальної організації використання і охорони земель населених пунктів; економіко-математичні, графічні і картографічні –для розробки інструментарію визначення ефективності використання земель населених пунктів регіону; логіко-структурні –для розробки інструментарію управління землями населених пунктів регіону; сценарного моделювання –для складання прогнозів розвитку територіальної організації використання земель населених пунктів та йогоокремих сегментів. Як один із найважливіших методологічних і методичних підходів у роботі застосовано системний підхід з урахуванням міждисциплінарного характеру дослідження.
Інформаційну базу дослідження складають закони України, нормативно-правові акти та матеріали законодавчих і виконавчих органів влади України, щорічні звіти, методичні й статистичні матеріали Державного комітету статистики, Державного комітету України з будівництва та архітектури. Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства аграрної політики, інших міністерств і відомств, матеріали досліджень міжнародних організацій з проблем розвитку територіальної організації використання і охорони земель у населених пунктах.
Наукова новизна одержаних результатівполягає в тому, що вперше в Україні дисертантом розв'язана важлива науково-прикладна проблема організації та охорони земель населених пунктів з врахуванням різних форм власності на землю в перехідних до ринку умовах і на цьому підґрунті визначено стратегічні напрями забезпечення раціонального використання та відтворення земель. Науковою новизною відзначаються такі теоретико-методологічні і прикладні результати:
Практичне значення одержаних результатів.Викладені у дисертаційній роботі наукові результати дають можливість удосконалити територіальну організацію використання та охорони земель населених пунктів на рівні держави, регіону. Вони можуть бути використані при формуванні державної регіональної політики, у роботі регіональних органів управління земельних ресурсів, при здійсненні земельної реформи, розробці регіональних програм.
Практична цінність дослідження визначається адресною спрямованістю конкретних програм, методик, положень, вказівок, рекомендацій для суб'єктів різних рівнів управління земельних ресурсів населених пунктів: власників землі, землекористувачів, державних органів виконавчої влади.
Наукові результати комплексного дослідження організації використання і охорони земельних ресурсів покладено в основу системи пріоритетних заходів щодо інформаційного забезпечення організації використання земельних ресурсів. Результати дослідження напрямів забезпечення ефективного і раціонального використання земель населених пунктів в умовахринку дістали нормативну оцінку, знайшли втілення на регіональному рівні, зокрема, у Львівській області.
Результати дослідження використовуються регіональними органами виконавчої влади, а саме: Львівським обласним управлінням земельних ресурсів (довідка № 01-16/6-1470 від 26.11.2002 р.), Хмельницьким обласним управлінням земельних ресурсів (довідка № 01-875/02 від 20.11.2002 р.), Трускавецьким міським управлінням земельних ресурсів (довідка № 771 від 22.11.2002 р.), Кам'янець-Подільським міським відділом земельних ресурсів (довідка № 918 від 22.11.2002 р.), Корсунь-Шевченківським відділом земельних ресурсів (довідка № 793 від 22.11.2002 р.), Володимир-Волинським районним відділом земельних ресурсів (довідка № 511 від 26.11.2002 р.), Томашпільським районним відділом земельних ресурсів (довідка № 407 від 28.11.2002 р.), Костопільським районним відділом земельних ресурсів (довідка № 938/1 від 10.12.2002 р.), Полонським районним відділом земельних ресурсів Хмельницької області (довідка № 310 від 5.12.2002 р.), Ладижинським міським відділом земельних ресурсів Вінницької області (довідка № 57 від 4.12.2002 р.), Нововолинським міським відділом земельних ресурсів Волинської області (довідка № 206 від 12.12.2002 р.), Самбірським міським управлінням земельних ресурсів Львівської області (довідка № 151 від 19.12.2002 р.), Чернівецьким міським управлінням земельних ресурсів (довідка № 5/01 від 17.01.2003 р.), Локачинським районним відділом земельних ресурсів Волинської області (довідка № 8/01 від 29.01.2003 р.), Заліщицьким районним відділом земельних ресурсів Тернопільської області (довідка № 1330 від 25.12.2002 р.), Стрийським державним комунальним міжрайонним бюро технічної інвентаризації Львівської області (довідка № 55/02 від 21.02.2003 р.).
Окремі положення дисертаційного дослідження використані при підготовці лекційних курсів "Земельний кадастр населених пунктів", "Містобудівний кадастр", "Управління земельними ресурсами", "Економіка природокористування", "Економіка землекористування" (довідка Львівського державного аграрного університету № 01-35-01/2 від 11.12.2002 р.), "Планування і розвиток територій", "Регіональна і міська економіка" (довідка Львівського регіонального інституту державного управління № 566/01 від 19.11.2002 р.) та при розробці навчально-методичних рекомендацій для проведення лабораторно-практичних робіт з даних дисциплін.
Практичне втілення отримала "Схема землевпорядкування території міста (план земельно-господарського устрою міста)", розроблена за участю дисертанта.
Практична реалізація пропозицій дисертаційного дослідження дозволяє підвищити економічну ефективність та обґрунтованість рішень, пов'язаних з пріоритетними напрямами земельної політики в умовах трансформації вітчизняної економіки.
Особистий внесок здобувача.Дисертаційне дослідження є персональною працею, здобуті автором результати –особистим вкладом автора в економічну науку. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертаційній роботі використані лише ті ідеї та положення, які отримані автором особисто.
Апробація результатів дисертації.Основні наукові результати дисертаційного дослідження апробовано на 21 українській і міжнародній науково-теоретичній та практичній конференції, зокрема: "Земельна реформа в Україні та завдання землеустрою в її здійсненні (Харків, 1994 р.); "Проблеми приватизації та охорони земель в Карпатському регіоні України в умовах здійснення земельної реформи (Чернівці, 1996р.); "Проблеми агропромислового комплексу України: стан і перспективи" (Львів; Дубляни, 1996 р.); "Приміські території: проблеми і перспективи їх розвитку" (Львів, 1997 р.); II симпозіумі "Австрія-Україна. Сільське господарство: наука і практика" (Відень, 1998 р.); "Теорія і практика розвитку агропромислового комплексу" (Львів, 1999 р.); "Економіка, менеджмент, освіта в системіреформування агропромислового комплексу" (Харків, 2000 р.); III симпозіумі "Україна-Австрія. Сільське господарство: наука і практика" (Чернівці, 2000 р.); "Здоров'я села –здоров'я держави" (Львів; Дубляни, 2000 р.); "Регіональні проблеми розвитку агропромислового комплексу України: стан і перспективи вирішення" (Київ, 2000р.), "Аграрна освіта і наука на початку третього тисячоліття" (Львів, 2001р.); "Проблеми природокористування Карпатського регіону" (Коломия, 2000 р.); IV симпозіумі "Австрія-Україна. Сільське господарство: наука і практика" (Гумпенштайн, 2002 р.); "Еколого-економічні проблеми розвитку АПК" (Львів, 2002 р.); "Теорія і методи оцінювання, оптимізації використання та відтворення земельних ресурсів" (Київ, 2002 р.); "Динаміка наукових досліджень" (Дніпропетровськ; Дніпродзержинськ; Харків, 2002 р.); "Проблеми розвитку земельних відносин на засадах нового Земельного кодексу" (Київ, 2002 р.); "Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія, методологія та практика" (Львів, 2003 р.); "Землевпорядна освіта, наука та виробництво: сьогодення та перспективи очима молодих вчених" (Київ, 2003 р.); "Динаміка наукових досліджень (Дніпропетровськ; Донецьк; Харків, 2003 р.); "Економічні проблеми виробництва та споживання екологічно чистоїагропромислової продукції" (Суми, 2003 р.).
Публікації.Основні результати дисертаційного дослідження викладені в 62 наукових працях загальним обсягом 67,85 друк. арк., у тому числі 47,34 друк. арк. належить особисто автору. З них одна індивідуальна монографія, три монографії у співавторстві, два навчальні посібники, 23 статті у наукових фахових виданнях, 10 публікацій, які додатково відображають результати дослідження, 21 стаття у матеріалах і тезах наукових конференцій та симпозіумів, дві науково-методичні рекомендації.
Структура та обсяг дисертації.Робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків і пропозицій, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації становить 463 стор. комп'ютерного тексту, в тому числі 404 стор. –основного тексту, який містить 21 табл. і 29 рис., що займають 33 стор., список використаних джерел із 314 найменувань викладено на 26 стор., 27 додатків - на 32 стор.
У першому розділі–“Наукові засади організації використання земель населених пунктів” –узагальнено основні науково-теоретичні уявлення щодо особливостей і тенденцій розвитку земель населених пунктів; визначено головні методологічні засади використання земель населених пунктів в умовах реформування земельних відносин, поглиблено зміст і соціально-економічне значення базових категорій землекористування в населених пунктах; обґрунтовано правовий режим використання земель населених пунктів. На основі спеціальних досліджень встановлено тісний взаємозв'язок рівня житлового забезпечення населення з кількісно-якісним розвитком житла, його формами, типами, колом розв'язуваних соціальних завдань.
Категорія землі населених пунктів єпроявом багатовимірного поняття земля.Ця дефініція є комплексною, системною, яка об'єднує в єдине ціле сукупність різних видів земель, що використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель, споруд та інших об'єктів загального користування в межах міських (міста республіканського, обласного, районного підпорядкування і селища міського типу) і сільських (села й селища) поселень. У роботі розглянуто статус населених пунктів України, серед яких, крім міських і сільських поселень, розрізняють також гірські та курортні населені пункти.
Межа села, селища, міста –це умовно замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територіюцих поселень від інших земель і встановлюється та змінюється відповідними органами державної влади за проектами землеустрою, які розробляються відповідно до техніко-економічного обґрунтування розвитку, генеральних планів населених пунктів. Під територієюрозглядається частина земної поверхні, що характеризується відповідною площею з властивими їй географічним положенням, природними та іншими ознаками.
Землі, які розміщені за межами населених пунктів, є резервом для розширення території населених пунктів, місцем розташування і будівництва необхідних споруд, пов'язаних із благоустроєм і нормальним функціонуванням міського господарства. Землі, зайняті лісами, лісопарками та іншими видами зелених насаджень, виконують захисну і санітарно-гігієнічну функції та є місцем відпочинку населення.
Зміст категорії землі населених пунктіврозкривається через пізнання їх структури, внутрішніх властивостей і особливостей складових, зв'язків і взаємозалежностей, які зумовлені організацією продуктивних сил.
Відповідно до Земельного кодексу України (2001 р.) за цільовим призначенням розрізняють категорію земель житлової та громадської забудови,як невід'ємну складову земель населених пунктів. Крім земель житлової та громадської забудови, землі населених пунктів включають земельні ділянки промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони; сільськогосподарського, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення; лісового та водного фонду.
Структуру земель міських і сільських поселень, як правило, відображає їх походження, що пояснюється чинником розселення,формами просторового існування продуктивних сил. У контексті розселення територія населених пунктів переважно має подвійну функцію: з одного боку, як простір проживання населення; з іншого –як базис розміщення продуктивних сил і сформованої системи економічних відносин, що зумовлює характер використання земель. У зв'язку з цим нами запропоновано класифікацію земель населених пунктів залежно від характеру розселення: житлові землі,тобто територія, яка пов'язана з постійним проживанням населення, і нежитлові землі,як територія в межах населених пунктів, на якій безпосередньо населення не проживає. Йдеться переважно про землі комерційного використання, громадського призначення, промисловості, транспорту, відпочинку тощо.
У соціально-економічному значенні територія населених пунктів характеризується сукупністю штучного середовища життєдіяльності і природного оточення, на основі яких реалізуються властиві земельні відносини в системі "Суспільство-Природа". У цьому контексті вбачається необхідність розглядати землі населених пунктів як забудовануі незабудовану (природну) територіюв межах міських і сільських поселень. Забудована територіяохоплює житлові, індустріальні, комерційні, інституційні землі; забудовані землі суспільного та адміністративного управління; землі транспортних шляхів; аеропорти; землі кладовищ; землі санітарної очистки, водопостачання, каналізації; землі інженерного забезпечення; землі, зайняті під поточним будівництвом. Незабудована територіявключає землі зелених насаджень; сільськогосподарські угіддя; землі під водою; землі, вкриті лісовою рослинністю; інші відкриті землі у межах населених пунктів.
Виходячи з того, що землі населених пунктів є просторовим базисом для розміщення матеріальних ресурсів, їх використання створює можливість для суспільства досягти бажаних економічних цілей. Звідси земля, як речовий чинник, за допомогою якого людство шляхом використання ресурсів здійснює виробництво матеріальних благ і нематеріальних цінностей, набуває ознак власності (привласнення, володіння, розпорядження, користування), які регулюються системою земельних відносин. Оскільки фізичні характеристики землі і земельні відносини з приводу її використання змінюються, то суспільство постійно видозмінює систему прав власності на землю. Тому важливим напрямком дослідження землекористування населених пунктів є оцінка земельно-майнових прав і правового режиму земельних ділянок.
Спираючись на викладені міркування, ми розглядаємо категорію земель населених пунктів як територіальне соціо-природне утворення, яке є сполучною ланкою взаємодії суспільства і природи. Таке узагальнене розуміння визначеного поняття відіграє важливу методологічну роль у дослідженні системності землекористування в населених пунктах, дозволяє визначити його структурну організацію, дослідити ступінь комплексності, рівень ієрархічності, потенціал розвитку.
У дисертаційній роботі встановлено, що організація землекористування населених пунктів –це історично сформована землевпорядна діяльність щодо формування середовища життєдіяльності людини в межах людських поселень. Причому організацію землекористування в цих поселеннях можна розглядати як єдність двох взаємопов'язаних процесів –формування і розвитку використання землі. Формування землекористування населених пунктів –об'єктивний процес стихійного або цілеспрямованого розподілу на території об'єктів і явищ у межах поселень, який визначається історичними, природними, соціальними, економічними, політичними умовами розвитку продуктивних сил. Розвиток землекористування в населених пунктах вказує на процес удосконалення сформованої системи використання земель населених пунктів за двома напрямками: організація базису життєдіяльності населення (соціально-економічний аспект) і організація простору (планувальний аспект). Обидва напрями організації землекористування населених пунктів включають власне землеустрій, прогнозування і планування розвитку територій населених пунктів, забудови та використання земель, поліпшення природного середовища тощо. Автор обґрунтовує, що вдосконалення теорії та практики землекористування населених пунктів базується на послідовному застосуванні системного аналізу до вивчення структури та взаємозв'язків об'єкта дослідження і його функціонального призначення, при цьому кількісні і якісні показники основних процесів використання землі визначаються залежно від статусу і величини населених пунктів у загальній системі розселення.
На об'єктному рівні організація землекористування, на наш погляд, має розглядатись, по-перше, стосовно населеного пункту в цілому, по-друге, на по об'єктному рівні території поселення, де слід розрізняти житлову і нежитлову, забудовану і природну території. На функціональному рівні організацію землекористування пропонується досліджувати щодо основних функцій окремих територій населених пунктів, зокрема комерційної, індустріальної, сільськогосподарської, ландшафтно-рекреаційної тощо.
У роботі акцентується увага на зонуванні території, що сприяє створенню оптимальної просторової, функціональної, соціальної організації матеріального середовища в населених пунктах.
З огляду на те, що земля є базовою складовою нерухомості, необхідною умовою землекористування населених пунктів є управління земельно-майновим комплексомна державному і місцевому рівнях, оптимальним його розподілом за функціональним і цільовим призначенням, розміщенням і використанням об'єктів виробництва, формуванням раціональної структури господарства і його територіальної організації. Оскільки земельно-майновий комплекс населених пунктів, з одного боку, є фізичною субстанцією як нерухомість, а з іншого об’єктом власності, то управління цією складною системою передбачає державне і ринкове регулювання його розвитку на основі правових норм з використанням економічних механізмів (попиту і пропозиції; ціноутворення; конкуренції; платності). У практичній площині розвиток земельно-майнового комплексу в населених пунктах регулюється положеннями генерального плану, плану земельно-господарського устрою, іншої містобудівної документації.
Механізм державного і ринкового регулювання земельно-майнового комплексу розглядається у взаємозв'язку чотирьох аспектів –політичного, економічного, екологічного і правового (юридичного). Пріоритет у механізмі регулювання земельних відносин мають демократичні принципи й економічні закони, які діють у ринковому середовищі. Останнім часом в Україні посилюється необхідність правового та екологічного регулювання шляхом побудови раціонального і екологобезпечного землекористування.
На підставі викладеного можна дійти висновку, що раціональне землекористування в населених пунктах –це така система використання землі, яка найбільше відповідає економічним законам і базується на принципах оптимального розміщення продуктивних сил; рівномірного розселення населення; збалансованого екологічного стану території; рівноправного функціонування різноманітних форм власності і господарювання на землі; ефективного управління органів місцевого самоврядування.
У другому розділі–“Аналіз і оцінка сучасного стану використання земель населених пунктів” –пропонується використовувати землі населених пунктів відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних і місцевих правил забудова.
У 2001 році площа земель у межах 29962 населених пунктів (міст –, селищ міського типу –, сіл –) становить порівняно незначну частину земельної території країни –,1 млн. га, або 11,9%, з них міст та селищ міського типу –,81 млн. га, сільських населених пунктів –,37 млн. га.
Міста і селища міського типу за останні сорок років територіальне розширились майже вдвічі, темпи їх росту постійно збільшуються. Площа земель у межах сільських населених пунктів у 2000 році складала близько 5,37 млн.га, що становить 8,9% загальної території України. Динаміка земель у межах сільських населених пунктів свідчить, що за останні двадцять років їх площа збільшилась в 1,5 раза. При цьому закономірним для розвитку населених пунктів є підвищення інтенсивності використання їх території. Так, при збільшенні чисельності населення на 9,3%, територія зросла лише на 1,3 %, а площа земель у розрахунку на одного жителя скоротилася з 429 мдо 395 м .
У державній власності перебуває 30,4 млн. га (51,0%) земель, у комунальній –,2 млн. га (5,0%). Землі у власність і користування загальною площею 7,4 млн. га надано 20900 тис. громадян. До земель запасу і резервного фонду населених пунктів зараховано 3,9 млн. га. Площа населених пунктів зросла на 750 тис. га.
Землі населених пунктів нараховують 1,55 млн. га, які розміщені під забудовою. У населених пунктах є сільськогосподарські угіддя, які складають 4,6 млн. га, у тому числі орні землі займають 3,3 млн. га, багаторічні насадження - 3467 тис. га, сіножаті і пасовища –,7 тис. га. Площа земель населених пунктів значно менша, ніж земель сільськогосподарського призначення, однак грошова оцінка їх набагато вища, внаслідок чого й вища сума надходжень до державного і місцевого бюджетів від справляння плати за землю.
Питомі показники використання міських земель в областях мають широкий діапазон: від 149 м/особу у Черкаській до 524 м/особу в Івано-Франківській (середній показник –м/особу).Найнижчий рівень використання міських земель у Дніпропетровській, Чернівецькій, Чернігівській, Сумській областях. Кращі показники у Київській, Хмельницькій, Одеській областях. Розрахунки показують, що територіальні резерви міст України становлять 0,4-0,5 млн. га.
В Україні 12,6 млн. громадян мають право на приватизацію земельних ділянок. Найбільше їх приватизовано у Сумській, Волинській, Закарпатській, Запорізькій областях. У період реформування земельних відносин спостерігається збільшення площі сільськогосподарських угідь на одного жителя: у Вінницькій області –,12 га, Сумській –,04 га, Хмельницькій –,08 га. Чернігівській –,21 га. Громадянам у приватну власність в Україні передано 35,7% земель, зокрема в Автономній Республіці Крим –,9%, Черкаській області –,2%, Хмельницькій –,7%, Волинській –,7%, Сумській –,8%, Чернівецькій –,4%. Розрахунки показують, що в містах 40-60%, а в селах 70-90% земель підлягає передачі у приватну власність.
Площа земель міських поселень складає 3% загальної території України, проте постійне збільшення території міст передбачає вилучення земель сільськогосподарського і рекреаційного призначення для цілей промисловості, транспорту, зв'язку та іншого будівництва, що посилює антропогенне навантаження на земельні ресурси, спричиняє деградацію екосистем. Спостерігається забруднення території водних екосистем поселень, зокрема замулення річок, забруднення ґрунтів важкими металами внаслідок кислотних дощів і викидів промислових відходів, підтоплення земель та ін. На основі проведених розрахунків встановлено, що за останні сорок років внаслідок урбанізації та індустріалізації деградовані більш ніж 100 тис. га земель міст України.
Особливої уваги заслуговує питання передачі у приватну власність земель у зонах інженерних мереж і підприємств. У таких випадках при передачі земель у приватну власність, наданні у користування необхідно вказувати відповідні обмеження щодо використання всієї земельної ділянки або її частини з визначенням конкретної мережі обмежень.
Протягом 1995-1996 рр. у Львівській області проведено оновлення містобудівної документації на новій соціально-економічній основі. Розроблено плани міст Борислава, Стебника, Дублян, Самбора, Жовкви, Дрогобича, Стрия, селищ Рудного, Верхнього Синьовидного, схему планування Дрогобицької агломерації, схему планування зони приміського розселення м. Стрия.Аналіз землекористування міст Львівської області показав, що при кількості жителів від 51 до 100 тис. чол. площа міських територій у розрахунку на одного мешканця складає 6м, від 101 до 200 тис. –м, від 201 до 500тис. –м, понад 500 тис, чол. –м.
Міжнародними опитуваннями експертів з питань визначення пріоритетів формування життєвого середовища виділено такі актуальні проблеми: інфраструктура; проблема комунікацій; екологічна; вдосконалення територіально-просторової організації; зміна соціального середовища.
У Львівській області на земельних торгах продано 9 земельних ділянок, з них: у Трускавці –; Червонограді –; Львові –.
У третьому розділі –“Земельно-інформаційне забезпечення організації використання земель населених пунктів” –розкривається значення державного земельного кадастру, який забезпечує повноту відомостей про всі земельні ділянки населених пунктів; розроблено модель єдиної кадастрової системи земельно-майнової інформації в населених пунктах; запропоновано застосування системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок; обґрунтовано необхідність кадастрової оцінки земель.
У роботі встановлено, що інформаційне забезпечення комплексного управління землекористуванням у населених пунктах потребує структурної реорганізації інформаційних потоків, оскільки існуюча система земельного кадастру зорієнтована переважно на обслуговування інтересів держави і не задовольняє потребинових власників землі та землекористувачів. У сформованій практиці земельного кадастру відсутні положення про правову й еколого-соціальну складові інформації як основу раціонального землекористування населених пунктів, а облік кількості та якості міськихземель має фрагментарний характер за укрупненими категоріями, що не дозволяє виділяти всю множину значущих для населених пунктів категорій землекористування та визначати обґрунтовані розміри плати за землю в населених пунктах. Досі існує ситуація перманентної правової невизначеності, коли забудовники не мають прав власності на землю, а потенційні інвестори не мають правової інформації про нерухомість. Таким чином, у структурі державного управління відсутня єдина система відомостей про земельно-майновий комплекс. Наявні традиційні кадастри населених пунктів (земельний, містобудівний, реєстр нерухомості) зосереджені у різних державних відомствах і ведуться окремо. Це призводить до дублювання інформації, непорівнянності показників та витратності ведення державного обліку і реєстрації нерухомості в населених пунктах.
З огляду на це, у дисертаційній роботі запропоновано нову модель державного земельного кадастру населених пунктів на основі введення просторово-територіальної одиниці управління –нерухомості, що включає земельні ділянки і об'єкти нерухомого майна, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без знецінення та зміни їх призначення, а також сукупність прав та обов'язків юридичних та фізичних осіб.
Земельний кадастр населених пунктів пропонується розглядати в тривимірній площині: система просторових координат (опорні пункти) =>земельна ділянка (координати меж, кадастровий номер) => нерухоме майно (векторні межі) (рис.1). Зазначені інформаційні рівні містять структурні блоки другого і третього порядку групування компонентів, характер яких залежить від об'єкта кадастру (населений пункт, зона, район, нерухомість). Останні формують просторові рівні комплексного кадастру міських та сільських територій. Інформаційні характеристики кожної з цих тематичних категорій мають відображатися у відповідних реєстрах: адміністративні і територіальні межі; правовий режим та господарський стан використання земель; результати кодування, зонування, кадастрового районування, оцінки земель; сервітути тощо.
Розташування земельно-майнового комплексу в будь-якій просторовій площині (основний, наземний, підземний, допоміжний базис) визначається за допомогою геодезичних вимірів внаслідок встановлення координатних точок відносно фіксованих пунктів опорної межової системи. Базовою земельно-просторовою одиницею в земельному кадастрі населених пунктів виступає земельна ділянка з фіксованими геометричними і юридичними межами. Звідси реєстр земельних ділянок повинен містити основні фізичні показники і правові характеристики: кадастровий номер, площу, межі, цільове призначення, вид використання, місце розташування, результати оцінки, сервітути тощо. Безпосередньо із земельною ділянкою пов'язаний штучний об'єкт нерухомого майна, якому властиві відмінні від базового об'єкта ознаки. На наш погляд, реєстр нерухомого майна в земельному кадастрі має бути мінімально інформаційний для задоволення потреб основних користувачів і містити наступні елементи: кадастровий номер, контури об'єктів нерухомого майна, їх площу; режим використання; місцеположення тощо. В юридичному аспекті нерухомість має правовий статус, який включає форму власності, цільове призначення, дозволене використання, обмеження, обтяження. Отже, доцільно виділити реєстр власників нерухомості, в якому відобразити основні правові характеристики об'єкта кадастру.
cd
ec
c7
e4
c3
Рис. 1. Фізичні рівні земельного кадастру населених пунктів.
На основі практичного аналізу земельного кадастру в населених пунктах встановлено, що система обліку земель потребує суттєвого вдосконалення. Облік земель має здійснюватись за фактичними результатами кадастрових знімань. Для обліку земель на території населених пунктів доцільно в межах забудованих і незабудованих земель встановити обґрунтовані стандарти обміру земельних ділянок. Для забудованої території знімання повинно здійснюватися в масштабі 1:5 00 з обчисленням площ з точністю до 1 м, за межами забудованих кварталів –у масштабі 1:1000 з точністю до 15 м.
В якості технологічного забезпечення автоматизованого земельного кадастру запропонована багаторівнева інтегрована геоінформаційна система (ГІС), що включає засоби графічної візуалізації кадастрових планів, бази даних кількісних та якісних характеристик нерухомості та їх взаємозалежності з різними тематичними реєстрами щодо кожної складової об'єкта кадастру стосовно раціонального управління територією населених пунктів.
Практично неможливо забезпечити формування взаємопов'язаного земельного кадастру без організації відповідної інституційної структури. Для того щоб реалізувати нову модель земельного кадастру в перспективі, у роботі запропонована схема його інституційної мережі, яка враховує сучасні реалії і перспективи реформи земельного кадастру в Україні (рис.2).
Основними аспектами інституційної структури земельного кадастру є:
Система реєстрації землі (правовий статус нерухомості, сервітути, борг) адмініструється Міністерством юстиції України, причому первинну реєстрацію об'єктів нерухомості здійснюють нотаріуси і спеціалісти бюро технічної інвентаризації.
Загальне управління земельним кадастром у населених пунктах (кадастрової, геодезичної компоненти), що охоплює організацію процесів обліку, оцінки, реєстрації нерухомості, здійснюють відповідні центри державного земельного кадастру, які залучають як державних, так і приватних спеціалістів для проведення кадастрових робіт. Органи податкової інспекції можуть виступати одночасно суб'єктом управління державного земельного кадастру в частині оподаткування земельних ділянок і споживачем даних земельного кадастру з метою організації та контролю платності землекористування.
Нами проведено аналіз щодо визначення сутності земельної ренти в населених пунктах та її ролі в умовах сталого функціонування продуктивних сил. Встановлено, що сучасна методологія рентно-системного підходу не відповідає принципам ринкової економіки. На нашу думку, сутність запровадження збалансованих рентних відносин у містах полягає у формуванні справедливого ціноутворення на землі населених пунктів у такій послідовності: цінність>рента> вартість>ціна. Причому земельна рента населених пунктів, як плата за цінність землі, повинна надходити муніципальній владі на облаштування і розвиток території міста. Слід зазначити, що земельний ринок у населених пунктах України має хаотичний характер і в кінцевому рахунку може призвести до дефіциту землі. Тому кожна земельна ділянка в межах міста, селища, села повинна бути ідентифікована як об'єкт права власності. При цьому необхідно, щоб переважна частина території населених пунктів залишалась у комунальній власності при умові створення системи гарантій реалізації прав громадян на землекористування та присвоєння одержаного від праці на земельній ділянці доходу. Право кожного суб'єкта землекористування повинно стати юридичною основою роздержавлення земельних ділянок, у тому числі й без передачі їх у приватну власність. Повинні забезпечуватись умови для соціалізації земельної ренти через делегування місцевими та державними органами влади (можливо, і продажу на певний період часу) частини своїх земель у користування господарств різних форм власності. Вилучена земельна рента (у вигляді плати за землю) повинна використовуватись як на потреби суспільства, так і на розвиток землекористування, поліпшення екологічного стану території населених пунктів.
Для запровадження раціонального механізму рентних відносин важливою є оцінка земель. У системі земельного кадастру вона включає систему оціночних показників порівняльної цінності та вартості земельних ділянок населених пунктів. Предметний аналіз результатів досліджень методологічних та методичних положень оцінки земель населених пунктів як складової земельно-кадастрових відомостей дає підстави зробити висновок про необхідність введення категорії кадастрової оцінки земельі впорядкування статистичної інформації щодо проведення земельнооцінних робіт.
Кадастрова оцінка земель населених пунктів –це процес оцінювання землі за кількісними та якісними характеристиками в системі державного земельного кадастру. Вона включає два основні різновиди оцінки: а) поаспектну оцінку функціонального стану земель, тобто оцінку якості і містобудівної придатності земель; б) оцінку вартості земельної ділянки, тобто грошову оцінку земель.
У роботі на прикладі м. Рави-Руської Львівської області проаналізовано практичні результати поаспектної оцінки, у тому числі критерії якісного стану земельних ділянок у населених пунктах, і встановлено, що практично щодо всіх категорій земель сукупність достовірних даних є недостатньою для їх обґрунтованої оцінки. Ключовим напрямом розв'язання цієї проблеми є проведення суцільної інвентаризації земель населених пунктів із занесенням відомостей про якісний стан і містобудівну придатність земельних ділянок у відповідні реєстри Поземельної книги.
З огляду на те, що в сучасних умовах переходу до ринку в основу грошової оцінки земель населених пунктів покладено витрати на освоєння та облаштування території, на наш погляд, доцільно поступово переходити до проведення масової оцінки на принципах ринкової вартості землі. У дисертаційній роботі обґрунтовується модель масової оцінки ринкової вартості землі на основі пофакторного методу. Згідно із запропонованою методикою, масова ринкова вартість земель населеного пункту може бути визначена як добуток ринкової ціни одиниці площі та коефіцієнтів, що характеризують вартісні характеристики землі (чинники місцеположення, виробництва тощо). Проведені розрахунки ринкової вартості земель м. Коломиї засвідчили, що така оцінка методично виправдана і практично здійсненна, а її результати відповідають ринковому розвитку економіки країни.
У четвертому розділі–“Особливості містобудівних чинників і врахування їх впливу на організацію раціонального використання земель населених пунктів” –встановлено, що комплексний підхід до вирішення проблем розвитку і розміщення продуктивних сил населених пунктів у контексті вимог сталогорозвитку, оптимізації структури землеволодінь і землекористувань найкраще можна реалізувати через різні форми спеціального зонування території на основі визначення системи однорідних планувальних характеристик.
У науковому і практичному аспектах з метою більш повного та ефективного використання економічних умов, а також екологічних чинників велике значення має врахування диференціації території та виділення житлових, комерційних, індустріальних, сільськогосподарських, ландшафтно-рекреаційних і приміськихзон. Функціональне зонування території населених пунктів - це інструмент регулювання відносин з приводу володіння, використання й охорони нерухомості в межах поселень. За своєю сутністю функціональне зонування передбачає поділ території населеного пунктуна встановлену кількість зон з визначеними межами. Критерієм поділу території населених пунктів на зони відповідного типу є встановлення системи однорідних характеристик для однорідної групи земельних ділянок та показників їх використання. Вважаємо, що такий підхід дозволяє вдосконалити земельний кадастр населених пунктів у ході проведення земельної реформи, реалізувати пріоритетність екологічних аспектів, створити сприятливі передумови для інтеграції економіки населених пунктів країни у світову економічну систему.
Житлова зонав містах охоплює значну територію; у сільських населених пунктах така територія займає розосереджену і обмежену площу, на якій розташована житлова забудова, до якої входять середньо-, багатоповерхові будинки, котеджі тощо. Виділення даних зон дозволяє врахувати вплив різних умов на розвиток житлової сфери, ефективність застосування інтенсивних чинників їх економічного росту.
Комерційна зонаохоплює територію, на якій розташовані об'єкти комерційного використання (офісні будівлі, бізнесові підприємства, ділові центри, підприємства автотехобслуговування, оптової та роздрібної торгівлі, ринкової інфраструктури), а також центрально-ділову територію (загальноміський центр). У дисертаційній роботі запропоновано для комерційної зони порядок визначення території та об'єктів комерційного використання та інструментарій управління цими землями, підвищення ефективності їх використання на основі державного регулювання і планування збалансованого розвитку території.
Індустріальна зона – це територія, головною характеристикою якої є диференційоване визначення земельних ділянок під об'єктами важкої і легкої промисловості, будівництва, переробних та комунально-складських підприємств, транспортних магістралей тощо. У характеристиці індустріальної зони важливе місце займають дані про розвиток великих промислових центрів, територіальних комплексів, а також їх вплив на екологічний стан території населених пунктів.
Сільськогосподарська зона територіальне різниться в розмірах залежно від розміру населених пунктів. У характеристиці сільськогосподарської зони знаходять узагальнене відображення дані щодо природних, ґрунтових та економічних умов. Тому сільськогосподарська зона розглядається нами як ареал у межах населених пунктів, де внаслідок взаємного впливу тривалодіючих економічних і природних чинників формується спеціалізація, структура виробництва, концентрація та інтенсифікація домінуючих у зоні різних форм власності й господарювання. Сільськогосподарські зони виділяються на основі врахування: природних умов, фізичних ресурсів та економічних чинників, розміщення, спеціалізації й концентрації сільськогосподарського виробництва.
Ландшафтно-рекреаційна зона - відносно однорідні земельні ділянки (зони) території міста, обмежені природними чи штучними межами, що мають визначену ландшафтно-рекреаційну, оздоровчу, історико-культурну цінність. Чергування житлових районів з крупними озелененими масивами дозволяє поліпшити екологічний стан території. Неподрібненість вільних територій населених пунктів є суттєвим чинником їх збереження.
Приміська зона – це частина території навколо міст та великих промислових комплексів, центрів економічного, політичного і духовного життя народу, яка безпосередньо прилягає до населених пунктів, обслуговує поселення і використовується як резерв території їх перспективного зростання.
Нами встановлено, що науково обґрунтоване зонування території населених пунктів створює необхідні правові та економічні умови розвитку землекористування шляхом регламентації прав та обов'язків землевласників і землекористувачів, реалізації визначених пріоритетів розвитку території населеного пункту, попередження негативних наслідків нераціонального використання території, залучення фінансових інвестицій від юридичних та фізичних осіб, забудовників.
З практичної та організаційної точок зору, зонування території населених пунктів передбачає розробку і затвердження концепції зонування, в якій мають бути визначені положення щодо конкретизації генерального плану та містобудівної документації і регламентації напрямів використання території, забезпечення легітимності планувальних рішень. Проведене нами зонування території м. Рави-Руської Львівської області засвідчило, що продаж земельних ділянок за ринковими цінами надасть населеним пунктам можливість отримати більше надходжень від правильно нарахованих податків. Приватні власники часто роблять інвестиції у громадську сферу. Це на користь усьому місту, тому що дозволяє поповнити місцевий бюджет.
Державній реєстрації підлягають об'єкти нерухомості, незалежно від того, де вони розташовані –у населених пунктах чи за їх межами (на дорогах, у лісах, заказниках), –будівництво яких закінчене і які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку. Реєстрації не підлягають тимчасові споруди, а також споруди, не пов'язані фундаментом із землею. Державна реєстрація здійснюється на основі правовстановлювальних документів. Реєстраційні записи проводяться в реєстрових книгах. Комплексна оцінка земель населених пунктів здійснюється в три етапи: 1) аналізуються природні чинники; 2) робиться аналіз антропогенних чинників; 3) дається загальна оцінка чинників.
У п'ятому розділі –“Напрямки забезпечення ефективного і раціонального використання земель населених пунктів в умовах ринку” –даються прогнозні розробки щодо використання земель для містобудівних потреб. Автор вважає, що в основу прогнозу землекористування населених пунктів має бути покладено план земельно-господарського устрою населених пунктів. У ньому повинні бути передбачені перспективи розмежування земель державної і комунальної власності, розвиток прибудинкових територій, визначення їх меж, а також обмеження розмірів земельних ділянок і відстані від них до житлових і громадських будинків, поверховість забудови яких впливає на розміри прибудинкової території.
Забезпечення територіальних умов розвитку населених пунктів на довготривалу перспективу передбачає розміщення і будівництво споруд у приміських зонах багатофункціонального призначення. За прогнозними розрахунками, у приміських зонах необхідно мати 300-350 м/особу зелених насаджень. Необхідно розвивати транспортну інфраструктуру населених пунктів. Повинні створюватись багатопровідні коридори для розміщення автомобільних доріг та залізниць, ЛЕП, засобів зв'язку, різних видів трубопроводів для транспортування газу, нафти, води, стічних вод, сміття. Розрахунки показують, що економія території при створенні коридорів може становити 30-55% на 1 км траси порівняно з роздільним способом прокладання. Зекономити кошти в населених пунктах можна за рахунок проектування групових систем інженерних мереж для міста і приміської зони. Пропонуються конкретні заходи щодо контролю за використанням і охороною земель населених пунктів.
Виходячи з критичного аналізу методичних положень та практичних реалій сучасного землекористування поселень, у дисертації обґрунтовані концептуальні принципи формування земельних відносин у населених пунктах, запропонована методологія формування земельної політики міст, що визначає ідеологію реалізації пріоритетних завдань земельної реформи.
Розвиток земельних відносин у населених пунктах в Україні в найближчі роки, на наш погляд, має здійснюватись на основі наступних принципів: сталого розвитку; оптимального задоволення попиту і пропозиції на землю; рівноправного функціонування різних форм власності на землю; ефективного управління територією; посилення ролі громадськості у прийнятті землевпорядних рішень.
Гармонізація соціальних, економічних та екологічних відносин і складових землекористування в населених пунктах є запорукою їх сталого розвитку.
Оптимальне задоволення попиту і пропозиції передбачає розв'язання проблем дефіциту землі в населених пунктах та її соціальне справедливого перерозподілу між різними суб'єктами земельних відносин. Розвиток різних форм власності на землю з відповідними правами та обов'язками і формування різних систем землекористування на основі акціонерного підходу є передумовою задоволення потреб різних соціальних верств населення.
Органи місцевого самоврядування та державні адміністрації повинні ефективно регулювати розвиток земельно-ресурсного потенціалу населених пунктів, раціонально використовувати земельні ділянки, що перебувають в їхньому розпорядженні.
Необхідною умовою успішного проведення земельної реформи є прозорість, відкритість і можливість залучення громадськості до її реалізації.
У дисертаційній роботі обґрунтовано наступні пріоритетні напрями земельної реформи в населених пунктах:
Першочерговим завданням забезпечення розвитку різних форм власності на землю є виокремлення власників та користувачів земельних ділянок на основі розмежування державної та комунальної власності на землю з подальшою передачею земель в оренду і частковою приватизацією. Розмежування форм власності на земельні ділянки населених пунктів сприятиме їх раціональному використанню, збільшенню рентних надходжень, задоволенню потреб суб'єктів землекористування. Місцеві органи самоврядування, як основні власники і користувачі земель населених пунктів, мають визначити конкурентоспроможні форми землекористування (акціонерна, кооперативна, корпоративна). Щоб сприяти їх успішному розвитку, ці форми мають бути представлені різноманітними інституціями, які репрезентують інтереси основних секторів землекористування: громадського, приватного, державного. Недієздатні форми власності мають бути трансформовані в ефективні форми господарювання, а інколи навіть в інші форми власності. Однак цей процес повинен бути відкритим для участі всіх зацікавлених власників землі і підлягати громадському контролю.
Ключовим напрямом земельної реформи в населених пунктах є розвиток ефективних ринків землі, які реагують на попит і задовольняють суспільні потреби. Ціни на земельні ділянки в населених пунктах є головним індикатором розвитку ринку землі. Нами запропоновано визначення показника рівня задоволення суспільних потреб у земельних ділянках як відношення середньозваженої ціни на землю до середньодушового доходу міського жителя, який відображає доступність різних верств населення до землі, ефективність місцевого управління територією населених пунктів. В Україні численні фактори обмежують пропозицію земельних ділянок у населених пунктах. Причому основна частка земель (понад 90%) сконцентрована в муніципальних органах влади, що призводить до слабкості ринку землі. Бюрократичні процедури, відсутність адміністративних інститутів, застарілі кадастрові системи та інструкції, неефективні судові рішення, несправедлива оцінка землі і, відповідно, необґрунтована плата за землю є наслідками відсутності ринкової конкуренції. Тому в роботі акцентується увага на стимулюванні конкуренції між різними суб'єктами ринку за ефективне використання земельних ділянок. Іншими завданнями розвитку ринку земель населених пунктів є створення інфраструктури обслуговування ринку, запровадження дієвих економічних інститутів і механізмів (купівлі-продажу, оренди, кредитування, іпотеки, інвестування, страхування) перерозподілу земельних ділянок між суб'єктами землекористування.
Удосконалення земельного кадастру населених пунктів передбачає низку взаємопов'язаних заходів: інтеграція положень обліку земель і майна як єдиного земельно-майнового комплексу в частині врахування характеристик нерухомого майна і проведення суцільної Інвентаризації нерухомості; формування сучасної системи реєстрації нерухомості; проведення зонування території населених пунктів; поступове здійснення масової оцінки ринкової вартості земельних ділянок і нерухомого майна; створення автоматизованого земельного кадастру. Фінансування процесу удосконалення земельного кадастру пропонується проводити на основі бюджетного фінансування в межах встановлених нормативів від надходжень плати за землю у населених пунктах, у тому числі від плати за здійснення кадастрових землевпорядних робіт.
Впорядкування механізмів платності землекористування в населених пунктах передбачає розширення об'єкта оподаткування до меж земельно-майнового комплексу. У комплексних моделях, які необхідно використовувати при встановленні податку на нерухомість, орендної плати, слід враховувати не тільки економічні показники та якість, але й функціональні властивості земельних ділянок і використання нерухомого майна, інфраструктуру виробництва, стан доріг тощо. Плату за землю мають встановлювати органи місцевого самоврядування диференційовано щодо кожного об'єкта нерухомості в рамках загальнодержавних принципів. Одним із основних принципів удосконалення системи платності землекористування слід визнати адресну, чітко регламентовану спрямованість надходжень від плати за землю на фінансування заходів з благоустрою території населених пунктів. Резерви розширення бази земельного оподаткування полягають в обов'язковій реєстрації землевласників, землекористувачів, орендарів земель і своєчасному наданні списків платників земельного податку в податкові інспекції. Ці функції слід покласти на Державний комітет України по земельних ресурсах.
Крім негативного впливу на здоров'я і добробут населення, деградація і виснаження земельних ресурсів стримують розвиток міст, спричиняють зростання витрат. У зв'язку з цим принципово важливим завданням щодо охорони земель населених пунктів є відтворення природного потенціалу земель з метою збереження важливих екосистемних функцій. Оптимізація землекористування на основі збалансованого поєднання різних категорій земель населених пунктів –один із ключових чинників охорони земель. Для того щоб попередити наслідки незбалансованого землекористування в населених пунктах, місцевим органам влади необхідно залучати зацікавлені сторони для сталого розвитку і раціонального управління землями, заохочувати моделі землекористування, які б зводили до мінімуму потреби в транспортних послугах, забезпечували економію енергії і збереження відкритих зелених територій. Гармонізація розвитку міських районів і навколишнього середовища передбачає запровадження політики планування і проектування розвитку населених пунктів на принципах оптимального землекористування і регулювання щільності забудови. Оптимальне землекористування включає охорону природних земель, які підтримують біологічне розмаїття, сільськогосподарських угідь, земель водного фонду, прибережних територій, приміських лісів тощо.
Сучасна система управління земельними ресурсами в населених пунктах, очевидно, потребує реформування шляхом введення нового об'єкта управління земельних ресурсів - земельно-майнового комплексу, який, на відміну від існуючого, крім безпосередньо земель, включає нерухоме майно. Водночас структура управління не може бути ефективно реформована без її побудови на основі додержання природоохоронного пріоритету, який передбачає розробку різноманітних еколого-економічних інструментів. Основним елементом пропонованої структурної моделі управління земельними ресурсами є централізація найважливіших завдань, включаючи регулювання процесу землевпорядкування, організацію ведення земельного кадастру, оцінної діяльності й орендних відносин на землю, ринку землі. При цьому важливою проблемою управління земельними ресурсами є контроль за дієвістю й ефективністю додержання законів, норм і стандартів у сфері земельних відносин. Реформування управління земельними ресурсами в населених пунктах має здійснюватись з урахуванням реформування розвитку ефективних ринків землі, принципу затрат-вигод щодо запровадження нових інституцій і механізмів, уникнення дублювання землевпорядної діяльності. Для цього необхідно забезпечити міжвідомчу взаємодію з питань управління нерухомістю; удосконалити структуру органів управління земельними ресурсами, у тому числі організувати відділ з питань додержання земельного законодавства; розробити комплексні інформаційні і картографічні системи.
ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено розробку теоретико-методологічних положень спрямованих на удосконалення територіальної організації використання та охорони земель населених пунктів в умовах реформування земельних відносин, запропоновано систему заходів щодо регулювання економічних процесів у сфері земельних відносин, розвитку землекористування, формування кадастру нерухомості, удосконаленню методичних підходів до оцінки розвитку форм власності на змелю, розширенню економічних показників землекористування населених пунктів.
За результатами дослідження сформульовані наступні висновки.
Для забезпечення розвитку раціонального землекористування в населених пунктах важливим є додержання таких принципів: сталого розвитку, оптимального задоволення попиту і пропозиції на землю, рівноправного функціонування різних форм власності на землю, ефективного управління територією, посилення ролі громадськості у прийнятті землевпорядних рішень.
Пріоритетними напрямами земельної реформи населених пунктів є: сприяння розвитку різних форм власності на землю; розвиток земельного ринку; впорядкування механізмів платності землекористування; охорона земель і оптимізація землекористування; удосконалення державного управління земельними ресурсами.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
Монографії та брошури
Статті в наукових фахових виданнях
Статті в інших виданнях
Ступень М.Г.Теоретичні основи організації використання і охорони земель населених пунктів в умовах реформування земельних відносин. –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.10.01 –розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. –Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, м. Київ, 2003.
Дисертація присвячена розробці нових теоретико-методологічних засад розвитку територіальної організації використання і охорони земель населених пунктів в умовах реформування земельних відносин в України.
У дисертаційній роботі розкрито зміст категорії землекористування населених пунктів, запропоновано класифікацію земель населених пунктів залежно від розселення і соціо-природних особливостей території, обґрунтовано сутність, принципи та підходи до раціонального землекористування населених пунктів. Розглянуто соціально-економічні проблеми реформування земельних відносин, зокрема роздержавлення і приватизації земель міст, розмежування земель державної і комунальної власності, земельного кадастру населених пунктів, управління земельними ресурсами тощо. Розроблено нові підходи до удосконалення системи обліку земель населених пунктів, запропоновано нову модель земельного кадастру єдиної системи земельно-майнової інформації, обґрунтовано методичні підходи до вдосконалення оцінки земель населених пунктів, зонування земель, складання планів земельно-господарського устрою міст.
Ключові слова: земельно-майновий комплекс; землекористування населених пунктів; охорона земель; земельний кадастр; зонування; земельно-господарський устрій; ринок землі; управління земельними ресурсами.
Аннотация
Ступень М.Г.Теоретические основы организации использования и охраны земель населенных пунктов в условиях реформирования земельных отношений. Рукопись.
Диссертация на соискание учёной степени доктора экономических наук по специальности 08.10.01 - размещение производственных сил и региональная экономика. - Совет по изучению производительных сил Украины ПАН Украины, Киев, 2003.
Диссертация посвящена разработке теоретико-методологических основ усовершенствования организации использования и охраны земель населенных пунктов и обоснованию перспектив их развития в условиях реформирования земельных отношений на принципах стабильного развития.
Главная цель работы состоит в комплексном исследовании теоретических и практических проблем организации использования и охраны земель населённых пунктов с учётом разных форм собственности на землю в переходных к рынку условиях и определении на этой почве стратегических направлений обеспечения рационального использования и обновления земель.
В работе углублены теоретико-методологические основы территориальной организации использования земель населённых пунктов, в частности расширена социально-экономическая сущность их базисных категорий, определены особенности землепользования в населённых пунктах как целенаправленного, динамического процесса локализации его объектов с соответствующей системой взаимосвязей в условиях реформирования земельных отношений.
Автором предложены составные градостроительного кадастра и зонирования территорий, а также разработаны: методологическая схема формирования основных пропорций его территориальной организации; система учета земель населённых пунктов; концептуальная модель прогнозирования использования земельных ресурсов для градостроительных целей. Вработе углублены научно-методические основы характеристики зданий и сооружений, придомовых территорий, домовладений на основании использования новых критериев и принципов, характеризующих сложность и многофакторную обусловленность такой оценки, научно обоснованы концептуальные подходы к экономическому механизму управления землями населённых пунктов, применения новых средств территориальной организации использования земель населённых пунктов с целью максимального удовлетворения потребностей населения.
В диссертационной работе углублены теоретические основы проведения земельных торгов по продаже земли в населённых пунктах на Украине. Установлены новые тенденции и существующие резервы проведения земельных торгов, предложена схема группирования населённых пунктов по численности населения, отдалённости районных центров от рынков сбыта продукции. Автором обоснованы направления программно-целевого обеспечения контроля за использованием и охраной земель населённых пунктов, которые являются методологической и методической основой разработки программы реформирования этой отрасли в масштабах Украины.
Изложенные в диссертации научные результаты дают возможность усовершенствовать территориальную организацию использования и охраны земель населённых пунктов на уровне государства, региона.
Практическая ценность диссертационной работы определяется адресной направленностью конкретных программ, методик, положений указаний, рекомендаций для субъектов разных уровней управления земельных ресурсов населённых пунктов землевладельцев, землепользователей, государственных органов исполнительной власти.
Результаты научного исследования организации использования и охраны земельных ресурсов положены в основу системы приоритетных мероприятий по информационному обеспечению организации использования земельных ресурсов.
Ключевые слова: земельно-имущественный комплекс; землепользование населённых пунктов; охрана земель; земельный кадастр; зонирование; землеустройство; рынок земли; управление земельными ресурсами.
Stypen M.G. Theoretical basis for organization of urban land use and protection in the condition of land reform. - Manuscript.
Thesis for Doctor's degree in Economics by specialty Productive forces allocation and regional economics 08.10.01 - Council for studying the productive forces of Ukraine, Kyiv, 2003.
The dissertation is devoted to development of new theoretic-methodological basis of development of the territorial organization of urban land use and protection in conditions of land reform in Ukraine.
In thesis it was evaluated the contents of urban land use category. The urban land classification according to settlement and socio-natural peculiarities was offered. It was established roots, principles, and approaches to rational land use in habitat settlements. Social and economic problems of land reform, in particular urban land privatization and transformation, delimitation of the state and municipal land ownership, land cadastre of settlements, land management was considered. New approaches to improvement of urban land survey system are developed, it is offered new model of the real-estate information, methodical approaches to development of urban land valuation, land zoning, urban land plans and city land management were developed.
Key words: land-real-estate complex; urban land use; land protection; land cadastre; zoning; land surveying; land market; land management.