Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
33. Поняття про мотиваційну сферу особистості
Мотива́ція (з лат. movere) — спонукання до дії; динамічний процес фізіологічного та психологічного плану, керуючий поведінкою людини, який визначає її організованість, активність і стійкість; здатність людини діяльно задовольняти свої потреби.
В управлінні мотива́ція — це процес стимулювання працівників до здійснення ефективної діяльності, спрямованої на досягнення цілей підприємства. Мотивація необхідна для ефективного виконання прийнятих рішень і запланованих завдань.
Мотивація — це те, що знаходиться в людини "всередині". Якщо людина мотивована, її задоволення від роботи обов'язково призведе до гарного результату
Основу мотиваційної сфери особистості становлять потреби - динамічно-активні стани особистості, що виражають її залежність від конкретних умов існування і породжують діяльність, спрямовану на зняття цієї залежності. Потреба, опосередкована складним психологічним процесом мотивації, виявляє себе психологічно у формі мотиву поведінки. Потреба - це нестаток суб'єкта в чомусь конкретному, а мотив - обґрунтування рішення задовольнити або не задовольнити зазначену потребу в даному об'єктивному й суб'єктивному середовищі. Схема переходу потреби в мотив:
Мотивом може стати тільки усвідомлена потреба й тільки в тому разі, якщо задоволення цієї конкретної потреби, багаторазово проходячи через етап мотивації, безпосередньо переходить у дію. Різноманітні потреби можуть як співіснувати, так і суперечити одна одній. Із суто пізнавальної точки зору людину може цікавити одна професія, з матеріальної - інша, з позиції престижу - третя. Зупинивши свій вибір на одній із них, людина здійснює чималу роботу щодо усвідомлення привілеїв тієї потреби, задоволення якої для неї найбільш значуще.
Отже, в основі будь-якої дії лежить потреба, яка психологічно виявляється як мотив, що може реалізуватися у низці форм: інтересах, прагненнях, переконаннях та установках.
34. Структура мотивації дорослої людини. Поняття мотиву та потреби
Різкі зміни в особистій, сімейній чи професійній сферах, наприклад ранній вихід на пенсію, скорочення на роботі, втрата дитини чи чоловіка (дружини), вимушений переїзд на нове місце проживання тощо можуть спричинити мотиваційну кризу — послаблення чи зміну основних мотивів діяльності. Нерідко вона блокує мотиваційний розвиток особистості. Критичною точкою мотиваційної кризи є втрата людиною головного життєвого мотиву — сенсу життя. З цим пов'язане виникнення так званого екзистенційного мотиваційного вакууму (людина не знає, для чого живе, не бачить, для чого жити), який породжує іноді суїцидальні настрої. Подолати цей вакуум допомагають їй основні життєзабезпечуючі потреби — в самоповазі й самореалізації.
Зниження мотивації людини зрілого дорослого віку пов'язане із наближенням старості. Безболісний перехід до неї можливий, якщо людина розглядатиме старість як неминучий етап свого життя, до якого можна підготуватись і навіть можна мати перспективні плани. У такому разі виникає мотиваційна настанова, яка дає змогу сприймати наближення старості як новий життєвий етап, не менш цікавий, не менш сприятливий для реалізації можливостей, ніж попередні.
ПОТРЕБИ – це необхідність підтримки стабільності оптимальних параметрів життєдіяльності організму – комфортного стану.
Потреби зароджуються на тлі виниклого дискомфорту. Вони визначають спрямованість психіки даної людини, підвишену збудливість її до окремих сторін дійсності. Суттєво, що в процесі задовільнення потреби відбувається як розвиток особистості, так і зміна оточуючого середовища, в якому живе людина. А це означає, що саме адаптивні процвси і потреби є рушійною силою розвитку та активності людини. Потреби мають одночасно і активний і пасивний характер, бо, з одного боку, вони задають людині умови біосоціального комфортного існування і пов’язані з виникненням дефіциту в комфортній сфері – соціальній або біологічній. З іншого – потреби стимулюють активність людини, спрямованої на усунення цього дефіциту і стабілізації комфортного стану.
Мотив, на відміну від мотивації, - це те, що належить самому суб'єкту поведінки, є її стійкою особистісною властивістю, що зсередини спонукає до певних дій. Мотив також можна визначити як поняття, що в узагальненому вигляді є безліччю диспозицій.
35. Класифікація видів потреб. «Піраміда потреб» за А. Маслоу
Потребами людини є базові, похідні та вищі.
БАЗОВІ ПОТРЕБИ – це потреби в матеріальних умовах і способах життя, у спілкуванні, пізнанні, діяльності та відпочинку. Вони диктуються об’єктив-ними законами життя індивіда в суспільстві та його розвитку як особистості.
ПОХІДНІ ПОТРЕБИ – це потреби, що формуються на основі базових. До них належать емоційні, культурні, поведінкові, навчальні і ін.
ВИЩІ ПОТРЕБИ – це потреби, пов’язані з такими аспектами життя людини, як її жертовність заради інших людей, творчістю особистості та т.ін. Депривація однієї з потреб приводить до деформації особиснісної поведінки в цілому. Так, наприклад, неможливість забезпечити свою безопасність веде до зросту рівня тривоги; затруднення в задоволені фізиологічних потреб веде до зниження когнітивних потреб і ін.
За вітчизняною класифікацією всі потреби розрізняють за походженням: природні та культурні; та за предметом: матеріальні (лежать в основі життєдіяльності людини), духовні (пізнавальні та естетичні – визначають рівень розвитку особистості), соціальні (відтворюють соціальну сутність людини).
К.Хорні описала 10 невротичних потреб, які в тій чи іншій мірі проявляються в поведінці більшості людей для того, щоб зменшити (нейтралізувати) „базову тривогу”:
1) в любові та схваленні (прагнення бути об’єктом уваги та схвалення з боку інших);
2) в залежності від інших ( прагнення запобігання одинокості);
3) в чітких обмеженнях (прагнення підкорятися встановленому порядку);
4) потреба у владі (прагнення домінувати та контролювати інших);
5) в експлуатації інших (прагнення використовувати інших в своїх цілях і страх бути використаним);
6) в суспільному визнанні (прагнення до високого соціального статусу);
7) у захопленні собою (прагнення створити ідеалізований образ самого себе, який позбавлений слабкостей і недоліків, бажання отримувати похвали, компліменти з боку інших);
8) в честолюбстві (прагнення до переваги над іншими);
9) в самодостатності та незалежності (дистанційованість, запобігання будь-яких відносин, які накладають певні обов’язки, запобігання невдач);
10) в бездоганності та незаперечності (прагнення бути морально непогрішним, стриманим, законоповажним, доброчинним та доброзичливим).
Х. Мюррей також визначив декілька груп потреб:
1) первинні (вісцерогенні) – вродженні, які відносяться до природних нужд організму (їжа, вода, сексуальне задоволення, запобігання болю);
2) вищі – сформовані за життя і характеризують людину як соціальну істоту (важливіші серед них – любов, дружба, товариство, співпраця, автономія, агресія, творчість).Видіяють також потреби:
1) явні (виражені) – мають явний прояв у діях, мові, поведінці, які доступні безпосередньому спостереженню;
2) латентні (приховані) – не проявляються в активній поведінці, але спонтанно проявляються в думках, нездійсненних бажаннях, фантазіях, іграх.
За функціями та формами прояву розрізняють потреби:
1) інтравертні – спрямовані на себе;
2) екстравертні – спрямовані на зовнішній світ та інших людей.
Маслоу, створюючи свою теорію мотивацій у 40-і рр. намагався пояснити, чому в різний час у людей виникають різні потреби. Він вважав, що потреби людини мають ієрархічну структуру з 5 рівнів.
У кожний конкретний момент часу людина буде прагнути до задоволення тієї потреби, що для неї є важливішою або сильною.
Фізіологічні потреби (потреби найнижчого рівня) є необхідними для виживання. Вони включають потребу в їжі, воді, захисті, відпочинку, сексуальні потреби.
Потреби в безпеці включають потреби в захисті від фізичних і психологічних небезпек з боку навколишнього світу і впевненість у тому, що фізіологічні потреби будуть задовольнятися в майбутньому (покупка страхового полісу або пошук надійної роботи з гарними видами на пенсію).
Соціальні потреби (потреби в приналежності, дружбі, любові) включають почуття приналежності до чого-небудь або кого-небудь, підтримки.
Потреби в повазі включають потреби в особистих досягненнях, компетентності, повазі з боку оточуючих, визнанні.
Потреби в самовираженні, самореалізації — потреби в реалізації своїх потенційних можливостей і зростанні як особистості.
Спочатку споживачі прагнуть задовольнити потреби нижчого рівня, потім можуть думати про задоволення наступної за значимістю потреби. Основний недолік теорії Маслоу зводиться до того, що їй не вдалося врахувати індивідуальні відмінності людей. Виходячи з минулого досвіду, одна людина може бути найбільше зацікавлена у самовираженні, у той час як поведінка іншої буде в першу чергу визначатися потребою у визнанні, соціальними потребами.
36. Теорії мотивації
Існують два підходи до вивчення теорій мотивації.
Перший підхід ґрунтується на дослідженні змістовної сторони теорії мотивації. Такі теорії базуються на вивченні потреб людини, які і є основними мотивом їх проведення, а отже, і діяльності. До прихильників такого підходу можна віднести американських психологів Абрахама Маслоу, Фредеріка Герцберга і Девіда Мак Клелланда. розглянемо докладніше ці теорії.
Теорія мотивації по А. Маслоу. (В попередньому питанні є)
Теорія мотивації Девіда Мак Клелланда. З розвитком економічних відносин і вдосконаленням управління значна роль в теорії мотивації відводиться потребам більш високих рівнів. Представником цієї теорії є Девід Мак Клелланд. Згідно з його твердженням структура потреб вищого рівня зводиться до трьох чинників: прагненню до успіху, прагненню до влади, до визнання. При такому твердженні успіх розцінюється не як похвала або визнання з боку колег, а як особисті досягнення в результаті активної діяльності, як готовність брати участь в ухваленні складних рішень і нести за них персональну відповідальність. Прагнення до влади повинне не тільки говорити про честолюбство, але і показувати уміння людини успішно працювати на різних рівнях управління в організаціях, а прагнення до визнання - його здатність бути неформальним лідером, мати свою власну думку і уміти переконувати оточуючих в його правильності.
Теорія мотивації Фредеріка Герцберга. Ця теорія з'явилася у зв'язку з необхідністю з'ясувати вплив матеріальних і нематеріальних чинників на мотивацію людини, що росте.
Фредерік Герцберг створив модель двохчинника, яка показує задоволеність роботою.
Чинники, що впливають на задоволеність в роботі
Гігієнічні чинники: Політика фірми і адміністрації, Умови роботи, Заробіток, Міжособові відносини, Ступінь безпосереднього контролю за роботою
Мотивація: Успіх, Просування по службі, Визнання і схвалення результату, Високий ступінь відповідальності, Можливість творчого і ділового зростання
Другий підхід до мотивації базується на процесуальних теоріях. Тут мовиться про розподіл зусиль працівників і вибір певного виду поведінки для досягнення конкретних цілей. До таких теорій відносяться теорія очікувань, або модель мотивації по В. Вруму, теорія справедливості і теорія або модель. Портеру — Лоулера.
Теорія справедливості. Згідно з цією теорією ефективність мотивації оцінюється працівником не по певній групі чинників, а системно з урахуванням оцінки винагород, виданих іншим працівникам, що працюють в аналогічному системному оточенні.
Теорія мотивації Л. Портера — Е. Лоулера. Ця теорія побудована на поєднанні елементів теорії очікувань і теорії справедливості. Суть її в тому, що введені співвідношення між винагородою і досягнутими результатами.
Л. Портер і Е. Лоулер ввели три змінні, які впливають на розмір винагороди: зусилля, особові якості людини і його здібності і усвідомлення своєї ролі, що затрачують, в процесі праці. Елементи теорії очікування тут виявляються в тому, що працівник оцінює винагороду відповідно до зусиль, що затрачують, і вірить в те, що ця винагорода буде тим, що адекватно затрачує їм зусиллям. Елементи теорії справедливості виявляються в тому, що люди мають власну думку з приводу правильності або неправильності винагороди в порівнянні з іншими співробітниками і відповідно і ступінь задоволення. Звідси важливий висновок про те, що саме результати праці є причиною задоволення співробітника, а не навпаки. Згідно з такою теорією результативність повинна неухильно підвищуватися.
Теорія мотивації Дугласа Макгрегора. Дуглас Макгрегор проаналізував діяльність виконавця на робочому місці і виявив, що керівник може контролювати наступні параметри, що визначають дії виконавця:
завдання, які одержує підлеглий;
якість виконання завдання;
час отримання завдання;
очікуваний час виконання задачі;
засоби, що є для виконання задачі;
колектив, в якому працює підлеглий;
інструкції, одержані підлеглим;
переконання підлеглого в посильності задачі;
переконання підлеглого у винагороді за успішну роботу;
розмір винагороди за проведену роботу;
рівень залучення підлеглого в круг проблем, пов'язаних з роботою.
37. Загальна характеристика вольової поведінки
Воля-це свідоме регулювання людиною своїх дії, що вимагають подолання внутрішніх і зовнішніх труднощів. Вольова поведінка характеризується свідомістю діяльності. Людина свідомо йде до поставленої мети.
Іншим найважливішим ознакою вольової поведінки є його зв'язок з подоланням внутрішніх і зовнішніх перешкод.
Серед внутрішніх перешкод можуть виступати втома, бажання розважитися, інертність, лінощі і т. д.
Прикладом зовнішніх перешкод може слугувати відсутність необхідного інструменту для роботи або протидія інших людей, які не бажають того, щоб поставлена мета була досягнута.
Фізіологічні основи волі.
В основі вольових дій лежить діяльність кори головного мозку.
На основі другосигнальних зв'язків здійснюється вся свідома регуляція людської поведінки, відбувається вибір місця, часу і характеру, способу, інтенсивності дії при реалізації отриманої інформації.
Величезне значення у здійсненні вольової регуляції мають лобові частки кори мозку. У них відбувається звірення досягнутого результату з попередньо складеної програмою мети. Поразка лобових часток призводить до апраксии (швидкої отвлекаемости, неможливістю зосередження на протязі тривалого часу на будь-якої діяльності). Абулія (хворобливе безвілля) розвивається частіше після енцефалітів, менінгітів, черепно-мозкових травм).
Рефлекторна природа волі пов'язана зі створенням у корі мозку вогнища оптимальної збудливості. Осередок оптимальної збудливості - це робочий вогнище в корі.
Важливий внесок в механізм вольового регулювання вносить ретикулярна формація. Вона є своєрідним фільтром, які відбирали одні імпульси, що йдуть до кори, і затримує інші, не мають життєво важливого значення. Ретикулярна формація є також своєрідним акумулятором і пультом управління з енергетичного постачання кори.
П. К. Анохін висунув поняття акцептора дії. Сутність його в тому, що нервові процеси як би випереджають протягом зовнішніх подій. На основі минулого досвіду людина передбачає, передбачає майбутні дії на нервову систему. На основі сигналу у мозку відновлюється весь комплекс нервових зв'язків, вся система асоціацій, вироблена багаторазовим повторенням.
Структура вольового акту (схема)
- Спонукання до вчинення дії
- Бажання (потяг)
- Осмислення мети діяльності
- Прийняття рішення (боротьба мотивів)
- Вольове зусилля
- Внутрішнє вольове дію (утримання себе від якогось вчинку)
- Зовнішнє вольове дію (активна діяльність по досягненню мети)
Воля людини проявляється в діях, вчинках, виконуваних з наперед поставленою метою.
38. Теорії вольової поведінки
39. Вольові зусилля та вольові якості
Воля особистості виражається у вольових якостях. Вольові якості - це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, які визначають рівень свідомої саморегуляції особистістю своєї поведінки, її влади над собою.
Волю особистості В. Селіванов характеризує як певну сукупність психічних властивостей, що відображає досягнутий рівень свідомої саморегуляції. Ця сукупність властивостей формується впродовж життя. Вольові якості особистості є відносно сталими, незалежними від ситуації, стійкими психічними утвореннями. До вольових якостей особистості належать: цілеспрямованість, рішучість, сміливість, мужність, ініціативність, наполегливість, стриманість, дисциплінованість тощо.
Індивідуальні особливості волі властиві окремим людям. До позитивних якостей зараховують такі якості, як наполегливість, цілеспрямованість, витримка тощо. Якості, що характеризують слабкість волі особистості, можна визначити такими поняттями, як безпринципність, безініціативність, нестриманість, боязкість, упертість тощо.
Перелік позитивних і негативних вольових якостей дуже великий, тому розглянемо основні з них.
В.К. Калін називає такі базальні (первинні) вольові якості особистості, як:
енергійність;
терплячість;
витримка;
сміливість.
Під енергійністю розуміють здатність вольовим зусиллям швидко піднімати активність до необхідного рівня.
Терплячість визначають як уміння підтримувати шляхом допоміжного вольового зусилля інтенсивність роботи на заданому рівні за умов виникнення внутрішніх перешкод (наприклад, якщо є втома, поганий настрій, за незначних хворобливих виявів).
Витримка - це здатність вольовим зусиллям швидко гальмувати (послаблювати, сповільнювати) дії, почуття та думки, що заважають здійсненню прийнятого рішення.
Сміливість - це здатність у разі виникнення небезпеки (для життя, здоров´я чи престижу) зберегти стійкість організації психічних функцій і не знизити якість діяльності. Тобто, сміливість пов´язана з умінням протистояти страху і йти на виправданий ризик задля визначеної мети.
До вольових якостей, які найбільше характеризують силу волі особистості, належать самостійність та ініціативність.
Сукупність позитивних (базальних і системних) вольових якостей утворює СИЛУ ВОЛІ особистості. Люди бувають із:
дуже сильною волею (їх називають залізними, вольовими);
сильною волею;
помірною волею;
слабкою волею;
безвольні.
40. Розвиток емоційно-вольової сфери особистості