Полум~яна квітка

Работа добавлена на сайт samzan.net:

PAGE   \* MERGEFORMAT7

Проектування жіночої сукні «Полум’яна квітка». Алгоритм.

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………….……7

Розділ І. Творчий пошук та вирішення теми……………………… ………….…10

Розділ ІІ. Технологія виконання…………………………………………………..15

Розділ ІІІ. Економічний розрахунок……………………………….…………..….25

Розділ ІV. Техніки безпеки та охорони праці…………………………………….29

Висновки ..………………………………………………………………………….32

Резюме……………………………………………………………………………....34

Список літератури……………………………………………………...…………..35

Вступ

Вишивка – класичний вид українського народного мистецтва, що розкриває невичерпне багатство творчих сил народу, вершини його мистецького хисту. Вона майже нічого не губила із своїх надбань, нагромаджувала своє багатство. Це унікальне мистецтво народної графіки, вона зберегла і несе в собі багатовікову культуру народної декоративної лінії. З неї починається безперервний процес творення – від простих елементів до складних мотивів орнаментальних форм. Саме це і визначило вибір теми дипломної роботи.

 Вишивка – поширений вид декоративного і художнього мистецтва. В якому узори та зображення виконуються вручну на різних тканинах, шкірі та інших матеріалах, лляними, бавовняними, шовковими, вовняними нитками, а також бісером, коштовними камінцями тощо.

Перші згадки про вишивку зустрічаються у давньогрецьких істориків, напевно, ніколи не дізнаємось, хто і коли вперше втілив у вишивці красу природи, свої почуття, любов до рідної землі. Однією з причин цього є те, що тканини недовговічні, і наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього виду мистецтва, тому ми змушені приймати на віру здогадки і припущення дослідників.

Українська народна сорочка є складовою частиною матеріальної культури, тісно пов’язана з соціально-побутовими умовами життя народу, національною культурою та історичним процесом розвитку, вона відбиває соціально-етнічні процеси на різних сходинках розвитку суспільства.

В основу крою сукні покладено крій та мотиви української народної сорочки. Оздоблюють такі моделі одягу, рахунковою та по вільному контуру техніками, бісером, лелітками.

Темою дипломного дослідження є: Жіноча сукня «Полум’яна квітка». Актуальність теми

Українська мода шукає свої не пройдені шляхи віддаючи данину загальним світовим тенденціям, напрямкам, розвиваючи тему національних традицій. Недостатнє теоретичне висвітлення в літературі проблеми розвитку традицій і творчості художників-модельєрів робить її актуальною. Темою даної дипломної роботи є жіноча сукня за буковинськими народними мотивами.

       Об’єктом виступають рослинно-геометризовані мотиви, які використовуються в оздобленні сукні.

Предметом дослідження є історія розвитку українського народного одягу, зокрема жіночого, та його основні функції.

Метою дослідження є створення методичного матеріалу, в якому б відобразились особливість техніки вишивання та застосування її в сучасному жіночому одязі.

Завдання:

- Створення жіночої сукні за народними мотивами в якій поєднуються народний орнамент з елементами сучасного крою;

- Створення методичного, в якому відображаються особливості технік: пряма лиштва та штапівка.

Завдання:

•  Вивчення та узагальнення історичного матеріалу та мистецтвознавчої літератури;
•  Вивчення практичного матеріалу на прикладі музейних експонатів;
•  На основі теоретичного аналізу різної науково-методичної літератури, вивчення різних аспектів процесу створення жіночого одягу;
•  Пошук нових ідей, що образно розкривають функцію жіночого одягу, що виявляє гармонію та красу, і як наслідок виконання серії ескізів жіночої сукні за народними мотивами.

Під час написання даного історико-етнографічного дослідження використовувались емпіричні методи дослідження:

•  Спостереження – пасивний метод наукового дослідження, при якому дослідник, тобто спостерігач не впливає на розвиток подій.
•  Опис – композиційна форма, яку використовують літературознавці і лінгвісти, щоб проаналізувати текст. Цю композиційну форму розділяють на: опис предметів, опис процесів, опис пережитого або опис життя й характеристику.
•  Аналіз – метод дослідження, який включає в себе вивчення предмета за допомогою уявного або реального розчленування його на складові елементи (частини об’єкта, його ознаки, властивості, відношення). Кожна із виділених частин аналізується окремо у межах єдиного цілого.

Історіографія питання: існує багато літератури з даної тематики, проте найбільш змістовною є книга О. Косміної «Етнічна знаковість традиційного вбрання українців. Етнічність в історії та культурі» (1998р.). У давній монографії висвітлюються джерела традиційної української вишиванки, багатовікова історія якої пов’язана з процесом розвитку української спільноти.

А також, досить змістовним є навчальний посібник З. Ткаченко і О. Коровецького «Моделювання костюму в Україні ХХ століття» (2000р.), що присвячений актуальним питанням теорії і практики українського художнього моделювання.

Альбом «Українська вишивка. Сучасне трактування» (2004р.) автора Марії Калиняк переконує про можливість застосування у сучасному побуті української народної вишивки з використанням багатющої спадщини орнаментів з різних областей України. Кольорові світлини вишивок, жіночих прикрас та ткацтва дозволяють читачеві проникнути у творче майстерню автора та глибше відчути красу давнього та водночас сучасного українського народного мистецтва.

Історичні рамки даного дослідження охоплюють період з кінця ХVІІ початок ХХІ ст..

Географія дослідження: Буковина.

Практичне значення виробу полягає в тому, що даний одяг прикрасить будь-яку молоду дівчину, це вбрання можна використати для святкових та урочистих подій, демонстрацій на сцені, а також як сценічний одяг.

Структура даної роботи складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, резюме та списку літератури.

Розділ І. Творчий пошук та вирішення теми

Традиційне вбрання розкриває глибоке коріння історії українського народу, пов’язане з раннім слов’янським періодом, а особливо з найвищими досягненнями культури Київської Русі.

Найдавніші риси у традиційному вбранні збереглися на тих землях України, де були ранні праслов’янські населення древлян, сіверян, полян, на основі яких сформувалися перші давньоруські князівства, це Подніпров’я, Галицько-Волинські землі, Подністров’я, Полісся.

На костюмі українців суттєво позначилась етнічна історія народу: поступове заселення українських земель, яке супроводжувалося змішанням культур різних регіонів; перебіг контактів з слов’янськими та неслов’янськими, сусідніми та віддаленими народами. Так у процесі історичного розвитку українських земель окреслювалися локальні особливості національної культури, що знайшли відбиток і в одязі.

Характерними особливостями визначався костюм різних соціальних  верств населення України – козацтва, селянства, міщанства, духовенства тощо. Стильові ознаки побутуючих на той час західноєвропейських художніх течій – Ренесансу, а з часом Бароко – проникають у художню культуру України, набуваючи своєрідної місцевої інтерпретації. 

Невід'ємною ознакою українського традиційного костюма є комплектність. Основними складовими комплектів убрання були: натільний, поясний (стегновий), нагрудний і верхній одяг. Кожний із компонентів виконував своє призначення, відрізняючись матеріалом, конструкцією, орнаментально - колористичним вирішенням, оздобленням, а також способом носіння та з'єднання одного з іншим.

В цілому одяг українок можна назвати скарбницею духовної культури народу, що притаманними їй специфічними способами відбиває його національний характер.

Українська сукня вишита кольоровими нитками чи бісером на домотканому полотні - це справжній талісман українок та збірник магічних тайнописів. Колись для українок вишиванка була щоденним і святковим вбранням, її вишивали власноруч, вкладаючи у орнаменти таємничі символи.

Але сама вишивка відрізнялась у різних куточках України своєю манерою вишивки і комбінаціями кольорів.

Кожному народу з його багатовіковими традиціями властиві свої кольорові поєднання, які відрізняються багатством відтінків, об’єднаних в основні тони.

У всіх випадках творчості, крім форми і узору майбутнього виробу, важливу роль відіграє колорит – гармонійне поєднання кольорів та їхніх відтінків. Кожному народу з його багатовіковими традиціями властиві свої кольорові поєднання,які відрізняються багатством відтінків, об’єднаних в основні тони.

Здебільшого колорит виробів є візитною карткою країни, області, району і навіть окремого села.

Щоб усі кольори поєднувались між собою та з тлом виробу, потрібно дотримуватись основних законів кольорознавства.

Усе розмаїття яскравих сполучень і кольорових відтінків, які ми бачимо в природі, можна поділити на дві групи: кольорові, або хроматичні(від грец. хрома – колір), та безбарвні, або ахроматичні.

До хроматичних належать кольори сонячного спектра: основні – червоний, жовтий, синій та проміжні – оранжевий, зелений, фіолетовий. Проміжні, або додаткові, кольори утворюються змішуванням двох основних: оранжевий – червоного і жовтого, зелений – синього і жовтого, фіолетовий – червоного і синього.

До ахроматичних (безбарвних) кольорів, які не мають яскраво виражених ознак, належать білий, чорний, сірі кольори та всі відтінки їх.

Хроматичні кольори, у свою чергу, поділяються на теплі та холодні.

До теплих належать найяскравіші кольори, які нагадують сонце – тепло-жовтий, оранжевий, червоний; до холодних – синій, зелений, фіолетовий та всі інші їх відтінки. Найтепліший колір – червоний, а найхолодніший – синій. Залежно від насиченості кольори бувають світлими і темними, поєднання їх називають контрастністю.

Хроматичні кольори характеризуються кольоровим тоном – співвідношенням одного кольору до його відтінків, а також різних кольорів один до одного; насиченістю, густотою та яскравістю – ступенем насичення того чи іншого тону.

Ахроматичні кольори відрізняються тільки світлотою або відносною близькістю якогось кольору до білого.

У рукоділлі рекомендується використовувати не тільки чисті кольори спектра, а й проміжні відтінки їх. Такі поєднання м’якші, спокійніші, краще сприймаються. Гармонійне поєднання часто завершується рівновагою теплих і холодних, темних і світлих тонів. Один і той самий орнамент сприймається по-різному, якщо змінити кольори ниток у вишивці. Від цього він може бути яскравим і барвистим або стриманим і бляклим.

Слід пам’ятати, що тло виробу завжди доповнює узор, темний його колір має підкреслювати ритмічність повторення кожного окремого мотиву або фігури.

У народній творчості крім однобарвних, або монохромних (від грец. полі – багато).

Добре поєднуються такі кольори: червоний із чорним, жовтим, сірим, коричневим, бежевим, оранжевим, синім і білим; синій із сірим, блакитним, бежевим, коричневим, жовтим, рожевим, золотистим; жовтий із коричневим, чорним, червоним, оранжевим, сірим, блакитним синім, фіолетовим; зелений із темно-жовтим, лимонним, салатовим, сірим, жовтим, оранжевим, коричневим, сірим, жовтим, золотистим, чорним.

Отже, що означають кольори застосовані в роботі.

Червоний колір – пристрасть.

Спектр червоного кольору має кілька значень, у тому числі він асоціюється з життям, здоров’ям, бадьорістю, війною, мужністю, гнівом, любов’ю і релігійним завзяттям. Загальна риса у всього перерахованого – це пристрасть, більше того, “життєва сила”, яка управляє пристрастю – кров – теж червона.

Коли люди сердяться, їх особи наливаються кров’ю, і вони стають червоними. Коли вони щасливі і здорові, їх щоки рожевого кольору (при цьому, коли людина хвора або коли вона помирає, її обличчя дуже бліде). Коли чоловіки вступають в боротьбу, проливається кров. У всіх випадках червона кров проявляє свій зв’язок з пристрастю.

Квітам надавалося настільки сильне значення в традиційних культурах, що об’єкти червоного кольору, як належало, дарували своєму власникові здоров’я, яке передавалося через сам колір. Наприклад, більшість червоних каменів, таких як гранати і рубіни, як вірили древні, володіли корисними властивостями з профілактики хвороб. У Римі діти носили червоний корал як талісман, щоб він захищав їх від хвороб, а в Китаї з тих же причин діти завжди носили шматочок червоної тканини при собі.

Білий колір – чистота.

У більшості культур білий колір символізує чистоту і невинність, а білий одяг, як правило, носився для того, щоб підкреслити свою духовну і / або сексуальну чистоту. Це не дивно, що білий колір став асоціюватися з чистотою, оскільки навіть маленька краплинка бруду порушує цілісність кольору.

Чорний колір – таємниця, смерть.

Багато стародавніх культур вважали, що “чорний – це колір таємниці, таємничих шляхів і мудрості Бога”. Це тому що ніч, так само як і темрява (відсутність світла) притупляє людське сприйняття, а мудрість Божа, на думку древніх, вночі тільки посилювалася.

З усіх таємниць смерть, можливо, була найбільшою загадкою. Стародавні люди перебували в повному невіданні щодо того, що відбувається з ними після смерті, і тому смерть в багатьох культурах асоціювалася з чорним кольором.

Цікаво, що частково заборонена, але не забута у радянські часи вишиванка, із проголошенням української незалежності отримала мало не культову роль. Жодне національне чи майже національне свято не проходило без цього неодмінного атрибуту. Особливо колоритно вишиванка виглядала у супроводі віршів і пісень.

До комплексу жіночого вбрання Буковини входила сорочка, за кроєм довша ніж чоловіча, декором та способом носіння близька до давньослов’янського одягу. Жінки носили  дві запаски : одну ширшу ззаду і одну спереду. Запаски повязували червоним вовняним паском. На ногах носили постоли. Зверху одягали як і чоловіки кептар.

Сорочки святкові в жінок були вишиті на передпліччях або цілі рукави . На святкові дні дівчата носили запаски (дротяні) переткані золотою ниткою. На свята або весілля дівчата вдягали замість запаски сукню з гранатового сукна, обшиту знизу золотими галонами. Підперезувалися зверху крайкою або шкіряним паском. На ноги вдівали червоні панчохи і капчурі з кольорової вовни і по них з задерними носами постоли або чоботи на високих каблуках.

Зберігаючи давні традиції, українська сукня постійно розвивалася й трансформувалася. Так, у високохудожніх локальних комплексах вбрання XIX-початку XX століття простежується наявність культурних цінностей різних епох. Деякі елементи традиційного костюма, які дійшли до наших днів: колорит, характер орнаментики, окремі деталі, несуть сліди найдавніших цивілізацій.

Отже, зберігаючи давні традиції, український костюм постійно розвивався  і трансформувався. Так, у високохудожніх локальних цінностей різних епох. Деякі елементи українського костюма, які дійшли до нашого часу: колорит, характер орнаментики, окремі деталі тощо, несуть сліди найдавніших цивілізацій.

Сьогодні нерідко вишиванка посміхається нам із телеекранів.

Вишиванка зараз - це і модно, і сучасно, і цікаво, особливо представникам інших країн. Кожен має власне розуміння вишиванки, проте всі вони свідчать, що українці високо цінують такий український скарб.

Загалом українки часто одягають вишиванки, переважно на свята, коли цього вимагають обставини, навіть на власний день народження. Зазвичай, відповідний настрій та нагода - найкращий привід вдягти вишивану сукню. При цьому всі почуваються комфортно, українцями, та носять її з гордістю. Насправді - це гарне продовження і збереження українських традицій.

Оздоблювалися сукні в залежності від їхнього призначення також від статусу людини та від її віку.

Дослідники українського народного вбрання свідчать, що орнаментація українських сорочок органічно пов’язана з їх кроєм.

За кроєм сорочки ХVІІ-ХХ ст. бувають з уставками і стрічками без уставок.

Сорочка складається з таких основних деталей:станок,рукава, комір, манжети.

Сорочки з уставками  призбирували коло шиї, рукава пришивали під прямим кутом до стану уставки.

Без уставкові сорочки є удосконаленим варіантом уставкових сорочок, рукави  яких кроїли суцільно з уставками з одного полотнища і пришивали паралельно до станка (по основі). Ці сорочки мали густі зборки біля шиї,стоячий комір, іноді з боковою застібкою, або зовсім не мали коміра. Вони формувалися під впливом міської моди.

Конструкція рукава складалася з трьох елементів: основної рукавної частини, яку шили з усієї ширини полотна і зшивали на внутрішньому боці швом через край; ласток – трикутної форми, або квадратних шматків грубішої тканини, котру підшивали у під пахову частину рукава для зручності при підніманні рук.  

Най яскравішою ознакою українських жіночих сорочок було їх оздоблення, зокрема вишивкою. Саме її характер, колірна гама та засоби декорування є визначальними регіональними рисами українських вишитих сорочок.  

Народна вишивка - це глибокий пласт української культури, в якому простежується еволюція творчого процесу. Проте, тільки на генетичній основі спадкоємності традицій різнобарвна народна вишивка у своєму регіональному різноманітті зберегла естетичну загальнонаціональну ідею.

Зараз люди носять одяг сучасного крою. Він зручний і практичний, але одноманітність викликає внутрішній протест. Хочеться відійти від стереотипу, заявити про себе, свою індивідуальність і тому все більш популярними стають вироби виконані руками.

Моделювання одягу а також його оздоблення є дуже яскравою і цікавою темою, яка захоплює немало людей з художнім спрямуванням. Вона дає можливість використовувати велику барвисту палітру, різноманітні форми і технічні прийоми, безкінечну можливість експериментувати. Ця сукня створена на основі традиційних українських жіночих сорочок.                                                                 

На формування українського одягу мали вплив різні фактори: природні умови, культурна спадщина попередніх поколінь, культурні взаємини з іншими народами, мистецькі здобутки, технологія виробництва. А також спосіб життя народу, його національні особливості, релігія, суспільна мораль.

Вбрання завжди чітко реагувало на певні ідеали художніх стилів моди.

Дана робота описує особливості розвитку народного, сучасного одягу, розвиваючи відмінні і спільні особливості. А також розкриває теоретичну і практичну актуальність традицій народного вбрання, зростає у світлі складного становища в проектуванні сучасного сценічного та святкового костюма, де найчастіше існує народна традиція.

Багатство раціональних художніх рішень народного крою й оформлення широко використовується в сучасному вбранні, особливо у жіночому одязі.

Використання народних художніх традицій в наш час сприяє зближенню й взаємозбагаченню культури.

Сорочка прямого крою, рукава - трапецієвидні, юбка трапецевидного крою, орнамент  розміщений  на рукавах, по юбці, на манжетах сорочки та на станку та на імітації фартуха.

Основні етапи проектування виробів декоративно-прикладного характеру

Збір інформації та її аналіз

Роботу над композицією будь-якого твору потрібно розпочинати із ознайомлення з завданням інформації по виробу, який потрібно розробити. Робота починається із усвідомленням теми та завдань.

Завдання проектуючого за відведений час зібрати максимальну кількість інформації про даний твір, про характеристику його зовнішнього вигляду, внутрішню будову, про кращі зразки виробів. Джерелами можуть бути публікації в українській та зарубіжній пресі, різноманітні каталоги фірм і виставок, матеріали музеїв та архівів. Вся зібрана інформація систематизовується. Ретельно та критично оцінюється з точки зору сучасних вимог і всіх особливостей художнього вирішення. Слід уважно ознайомитися з аналогами, зробити аналіз позитивних і негативних якостей, які можуть слугувати основою майбутнього проекту виробу. Включаючи прототипи чи аналоги, потрібно вести записи, конспекти, в яких знаходяться всі дані про виріб. Чим більше зібрано інформації, зроблено замальовок і схем, чим краще осмислені і обдумані технологічні якості виробу тим легше потім працювати над пошуком власного варіанту, тим оригінальніше буде рішення і повніша відповідь на поставлене завдання.

Ескізування

Ескіз - це попередньо пошуковий начерк майбутнього твору.

Робота над ескізами .

За час, який був відведений на ескізування було зроблено 10 ескізів. Продумано різноманітне розміщення орнаменту, оригінальні фасони жіночих суконь. Розробка та удосконалення поєднання кольорів відбувалася в кожному наступному ескізі.

Ідейний зміст твору завжди залишається головним, який керує і підпорядковує собі другорядне.

Завдання які вирішуються в ескізах:

За допомогою ескізу можемо визначити формат та розмір майбутньої роботи. Розміщення загальної маси всієї групи предметів на задуманому форматі паперу,з урахуванням гармонічної рівноваги предметів  та полів аркуша. Розроблено один ескіз в біло-зеленій, ще один в охристій гамі, наступні створювалися в біло-червоно-чорній кольоровій гамі. Остаточний ескіз вибрано у червоно –чорно-білій гамі. По завершенні ескізування , згідно затвердження ескізів виконується чистовий проект.

Проектування

Вміння проектувати складається з двох частин: обдуманого опрацювання ідеї та зображення цієї ідеї на папері.

Під час виконання чистового проекту важливо добре закомпонувати, тобто розмістити графічну частину проекту на планшеті (підібрати масштабність, співрозмірність зображення на площині планшета). Для того, щоб вірно закомпонувати зображення на листі паперу, необхідно розробити спеціальний чорновий ескіз у масштабі для полегшення виготовлення чистового проекту.

На проекті фігури розміщені посередині планшета, а з країв виносимо орнамент з рукавів  сорочки, манжети, станок, пояс, фартух. Після того як розмістили правильно всі ці деталі на планшеті,  можемо малювати орнамент. Перед початком роботи в кольорі, ще раз переглядаємо чи  нічого не забули, якщо все добре, то витираємо всі зайві  лінії, а вже після цього накладаємо фон водо-емульсією і починаємо роботу в кольорі.  

Практичні рекомендації

•  Робоче поле проекту повинно бути відкритим лише в тій частині, в якій виконується зображення в даний момент;
•  Під час перерви в роботі краще повністю закривати увесь лист додатковим аркушем;
•  Перед кольоровим рішенням, як правило, виконується креслення або малюнок, що робиться по наперед заготовленим ескізам;
•  Під час виконання графічної частини використовують переважно олівці середньої твердості, які не псують папір;
•  Креслярські інструменти: кутники лінійки потрібно вибирати дерев’яні або з дерев’яною підшивкою. Які менше забруднюють папір;
•  Якщо зображення не можливо виконати креслярським інструментом,його акуратно малюють від руки, або шляхом продавлювання через кальку з готового ескізу, який виконано в натуральну величину згідно розмірів проекту.

Отож, дана один жіноча сукня, виконана з різних комбінацій чорної, білої та червоної ниток та білої і червоної тканини. Як доповнення виступають манжети, імітація фартуха, ще пояс, горловина та по низу спідниці. Вишивка прикрашає рукави, нагрудну частину та імітацію фартуха. Орнамент виконаний чорними, білими та червоними нитками які надають особливої святковості.

Розділ ІІ. Технологія виконання

Вишивка – орнаментальна скарбниця в якій показані чудеса народної вигадки, фантазії та втілення в геометризований метод зображення краси землі, природи, сонця та людини. Річ прикрашена вишивкою набуває великої художньої цінності.

Для того щоб приступити до вишивання будь-якого виробу, зокрема весільної сукні, потрібно мати необхідні для вишивання інструменти та матеріали.

Нитковдягач – спеціальний пристрій, який полегшує затягання нитки в голку.

Наперсток – захищає середній палець правої руки від проколів голкою, допомагає робити чіткі проколи в щільній тканині. Він може бути металевим чи пластмасовим і має обов’язково відповідати розміру пальця.

Ножиці – повинні бути кількох розмірів, з гострими лезами і кінцями, які щільно змикаються. Великі ножиці призначені для розкроювання тканини, середніх розмірів для оброблення країв виробів і розрізування мотків ниток, маленькі з загнутими кінцями для обрізання робочих ниток, надрізання ниток основи тканини при виконанні мережок та прорізних вишивок, і ножиці «зигзаг» - для оброблення країв тканини.

П’яльця – спеціальний пристрій для зап’ялювання тканин під час вишивання. Вони бувають дерев’яні, металеві, або пластмасові, круглі, квадратні, овальні та прямокутної форми. Для невеликих виробів зручні круглі п’яльця, які складаються з двох дерев’яних обручів діаметром 20-30 см. Для вишівки золотом застосовують квадратні, чи прямокутні п’яльця.

Голки – бувають різні за довжиною і товщиною. Для рукодільних робіт треба мати набір швейних і штопальних голок.

Нитки полотняного переплетення найзручніші для вишивання ажурними та рахунковими швами.

Залежно від призначення виробу, що виготовляється та техніки виконання його добирають потрібну тканину. Для рушників, скатертей, доріжок,серветок, занавісок застосовують льон, льон з лавсаном, сирове полотно. Для даної сукні використовується полотно полотняного переплетення льон білого кольору з залотним напиленням та габардин червоного кольору.

Нитки – скручені волокна, які бувають натуральними (лляні, конопляні, бавовняні, вовняні, шовкові), штучними, синтетичними та змішаними. За призначенням їх поділяють на швейні, вишивальні, в’язальні та штопальні. За зовнішнім виглядом нитки бувають матові та глянцеві, або мерсеризовані. Для вишивання найчастіше використовують різнокольорові нитки муліне, шерстяні та шовкові. Для вишивання нитки потрібно вибирати нитки, які не линяють бо лише одна линяюча нитка у вишиванні може після прання зіпсувати усю художню річ. В даній вишиванці використовуються шовкові нитки – червоного, чорного та білого кольорів.

На лляному, домотканому, шерстяному полотні,вишивають нитками муліне в 3-2 рази складеними, або тонкою якісною шерстю.

Під час вишивання беруть нитку не довше ніж 0.5 м. бо занадто довга нитка змінює свій колір і блиск при багаторазовому протягуванні через тканину, а також частіше заплутується і цим затримує роботу вишивальниці.

Народна вишивка дуже різноманітна за техніками вишивання, тобто за прийомами виконання швів. Кожному народові, країні, регіону і навіть окремому селу властиві свої вишивальні шви, мотиви і колорит орнаментів, композиційні побудови та декоративність.

Для народної вишивки найхарактерніші лічильні шви, які виконують за рахунком ниток тканин, а також вільні та повільному контуру, або «по рисовці». За прийомами виконання вишивки поділяють на глухі, виконані по цілій тканині, та ажурні, виконані на висмикнутих і вирізаних у тканині нитках.

Глухі вишивки бувають однобічними, коли узор закріплюють шиттям тільки по лицьовому боці тканини, та двобічними, узори яких заповнені однаково з обох боків тканини. У глухих вишивках різними прийомами виконують тільки контури узору та його окремі деталі або щільно покладеними стібками вільних і лічильних швів заповнюють усю площину.

Ажурні (наскрізні, прозорі) вишивки-мережки нагадують мереживо, мають багато прийомів виконання (від простих до дуже складних), які залежать від місцевих особливостей вишивання.

Техніка вишивання, або шов, складається з окремих стібків, довжина яких дорівнює відстані (довжині нитки) між двома проколами (вхід і вихід) голки в тканину. Довжину стібка розраховують за кількістю ниток тканини під ним: на тонких тканинах беруть чотири – п’ять ниток, а на грубих тканинах – дві – три нитки.

Назви багатьох швів походять від способу накладання стібків на тканину, які в одних кладуть близько один від одного, а в інших – на відповідній відстані. В одних швах їх виконують справа наліво, а в інших – зліва направо, рівно та під кутом (по діагоналі або косо). Залежно від характеру розміщення стібків на тканині створюються окремі фігури та орнаменти, які мають безліч місцевих назв.

Нитку, якою шиють або вишивають називають робочою. Під час роботи потрібно стежити, щоб стібки були однаковими за довжино, розміщені на однаковій відстані та не стягували тканину. Особливу увагу слід приділяти зворотному боку вишивки, стежити за його чистотою – не робити вузликів і не залишати кінців ниток, при довгих переходах ховати робочу нитку під вишивку. Зробивши помилку у вишивці, слід випороти нитки і накласти стібки відповідно до узору.

За своїм призначенням шви бувають: з’єднувальні – для з’єднування окремих частин виробу; закріплювальні (крайові) – для оброблення країв тканини та підрублювання; оздоблювальні (декоративні) - для оформлення та оздоблення виробів; маскувальні – для з’єднування і одночасного закріплювання тканини різними вишивальними швами.

У народних вишивках завжди застосовувалися одночасно різні види швів, які доповнювали й прикрашали, ускладнювали узори і створювали їхню неповторність. Багато швів є загальними та подібними для вишивок різних народів, проте мають свої місцеві назви, їх виконують нитками різних ґатунків і кольорів.

Зупинімося на тих швах, якими користуються найчастіше, та на тих, які призабуті. Деякі з них застосовують як у шитті, так і у вишиванні. Послідовність їх виконання показано на рисунках-схемах літерами й цифрами. Стрілки вказують напрямок ходу голки з лиця, штриховими лініями позначено хід голки з робочою ниткою на зворотному боці тканини.

Рахунковими називають такі шви, для виконання кожного стібка, яких необхідно рахувати нитки тканини. Рахунковими швами виконують здебільшого геометричні і рослинно-геометричні орнаменти.

До рахункових швів належать: пряма гладь, коса гладь, занизування, низь, набирування, хрестик, зерновий вивід, виколювання, штапівка, різноманітні види мережок. В даній роботі використовувались такі техніки як пряма гладь та штапівка у вигляді простого шва безконечника (кривульки, змійки).

Лиштва - це одна з найдавніших способів шитва. Пов’язаний з точним розрахунком ниток. Помилка в одну нитку порушує цілісність узору в цілому. Кожний елемент виконується самостійно, що дає можливість створити з окремих мотивів різноманітні комбінації. Види лиштви це – пряма гладь, коса гладь, качалочкова гладь та гладь цеглинка.

Гладь лічильна (настил, насилування) – одна з найдавніших технік вишивання. Цю гладь широко застосовують для оздоблення одягу та побутових речей на Полтавщині, Чернігівщині, Поділлі. Вона буває одно- та двобічною, а залежно від розміщення стібків – прямою(лиштва) та косою. Характерним для цієї техніки паралельними стібками, віддаленими один від одного на одну нитку.

На Полтавщині та Чернігівщині лічильну гладь виконували переважно нитками білого або сірого кольору, які залишалися від ткання полотна. І нині це поєднання створює чудові вишивки. Гра світла й тіні ниток, покладених за узором у різних напрямках, створює враження різних відтінків. На Поділлі лічильну гладь вишивали кольоровими нитками – чорними, червоними та інших кольорів. Вона буває багатобарвною з добре дібраним колірним поєднанням ниток.

Однобічну лічильну гладь виконують з лицьового боку тканини, а на звороті утворюються дрібні (в одну нитку) стібки по контуру узору.

Двобічну лічильну гладь настилають одночасно з лиця та зі споду тканини.

Нитки для роботи мають бути м’якими, слабко крученими, щоб стібки щільно вкривали тканини.

У прямій гладі стібки кладуть уздовж ниток тканини горизонтально або вертикально, а в косій – із різним нахилом.

На Полтавщині та Чернігівщині лічильну гладь виконують переважно нитками білого або сірого кольору. Гра світла і тіні ниток покладених за узором у різних напрямках створює враження різних відтінків.

На Поділлі лічильну гладь вишивали кольоровими нитками – чорними, червоними та інших кольорів.

Лиштва виконується на тканинах полотняного переплетення, а на інших тканинах за допомогою трафарету. Її назва походить від слова «лиштва» (у

Пряма лиштва характеризується тим, що стібки виконуються зліва на право або навпаки і розміщуються паралельно ниткам основи або пітканню. Ця техніка зустрічається переважно у вишитих виробах на Полтавщині, Чернігівщині, Поділлі, Київщині та в західних областях України. Проте в кожному з цих регіонів композиція, спосіб виконання різні.

Штапівка -  одна з найдавніших технік вишивання, цю гладь широко застосовують для оздоблення одягу та побутових речей на Полтавщині, Чернігівщині та Поділлі.

Штапівка дуже поширена на Поділлі її можна використовувати на як доповнення, а як самостійний шов для оздоблення. Штапівку вишивають за принципом шва вперед голкою, спочатку вишивають половину штапівки в один бік, а йдучи назад накривають всі проміжки. При цьому з вивороту створюється такий же як з лицевого боку, тобто, двохсторонній шов.

Зигзагоподібні чи хвилясті лінії, якими позначається вода земна (річки, озера) та небесна (дощ), можуть розташовуватись горизонтально чи вертикально. Поширеним мотивом на вишивках є “безконечник” або “меандр”.

Меандровий (від назви звивистої річки Меандру, тепер Великий Мендерес) – один із  видів геометричного орнаменту у вигляді ламаної лінії різних форм. Цей знак ще називають “хвилька” або “вужик”.

Хвиляста лінія, що не має ні початку, ні кінця, символізує безкінечність і ритмічність руху води, життя, усього світу, втілює гармонію і рух, безмежність, вічне життя. Цей символ є оберегом від злих сил, які, за повір'ям, одного разу потрапивши в цю безкінечну лінію, будуть вічно кружляти по ній і ніколи вже не зможуть зашкодити власнику речі, на якій він зображений.

Зигзагоподібний меандрів орнамент зустрічається у вишивках західних районів Поділля.

Виколювання – належить до лічильних стягу вальних швів. У народній вишивці виколювання виконують радіальними стібками, якими розтягують нитки полотна від центра виколки. Цей шов шиють у вигляді квадратиків і кружечків, обметаних стібками двобічної гладі або петельного шва в один чи два заходи. Ці фігурки мають різні назви.

Солов’їні вічка виконують білими нитками. Спочатку за рахунком ниток намічають контур – позначають сторони майбутнього вічка. У центрі проколюють дірочку( у давнину її проколювали веретеном) і виконують радіальні стібки через одну нитку тканини. Голку завжди вколюють у центр, а виколюють на контурі виколу або навпаки. Після кожного стібка стягують робочу нитку в напрямку виколювання голки і таким чином розширюють центр. У разі, коли елементи цього шва утворюють ламану лінію. Досить часто такий шов у полтавських та покутських вишивках поєднують з лічильною гладдю, зерновим виводом, хрестиким та іншими техніками.

Товмацька зірка подібна до солов’їних вічок. Різниця полягає в тому, що солов’їні вічка мають форму квадратів, а товмацька зірка – ромба. Шиють її чорними або червоними нитками.

Очко – виколка круглої форми з Покуття.

Кручений шов складається з петельних стібків. Поширений на Покутті. Шиють його червоними, зеленими, жовтими, теракотовими нитками, а по контуру додатково обводять чорною ниткою стебловим швом.

Декоративні зірочки вишивають із чотирьох – восьми і більше стібків-променів за таким самим принципом, як і звичайна виколка.

Технологія розкроювання виробу

НОРМИ ПРИПУСКІВ НА ШВИ

Технологією розкрою передбачені такі припуски на шви у см:

До плечових зрізів	1,5 – 2
До бічних зрізів	2 - 3
До вирізу горловини, окату рукава, пройми	0,7 – 1
Внизу на підгин сорочки	4 – 6
До з’єднувальних зрізів рукавів	1,5 – 2
До дрібних деталей в закритих швах	0,5 – 0,7

Підготовка тканини до розкроювання

1.  Тканини лляні, бавовняні, шовкові випрасовувати із виворітної сторони; Пом’яті тканини зволожити і вирівняти витягуванням.
2.  Вирівняти краї тканини, витягнути поперечну нитку із її відрізаного краю;
3.  Визначити лицьовий бік тканини;
4.  Перевірити якість тканини. Знайти дефекти і обвести їх крейдою з вивороту щоб врахувати при закрою ванні;
5.  Визначити які труднощі можуть виникнути при розкроюванні тканини за моделлю.

Розкроювання тканини

1.  Скласти тканину лицьовим боком усередину в двоє у згин по нитці основи або покласти в розгорнутому стані виворотом узору;
2.  Розкласти викройки так, щоб напрям стрілок на викройці збігався з напрямком ниток основи тканини;
3.  Середина кожної деталі викройки повинна збільшитися із згином, зрізом;
4.  Між крупними деталями викройки розмістити дрібні. Випадки, по можливості, зсередини в одному місці, вони виконуються для обробки виробу;
5.  Обвести викройки крейдою або милом по контуру ліній, додати на припуски на шви;
6.  Викроїти деталі по лініях припусків на шви. Після розкрою приготувати виріб до пошиття.

Підготовка виробу до примірки

1.  Прокласти копіювальні стібки по контурних лініях і позначити контрольні лінії;
2.  Зметати дрібні деталі;
3.  Зметати нагрудні виточки на пілочці;
4.  Зметати виточки по лінії талії;
5.  Якщо є підрізи та інші фасонні лінії, зметати спочатку пілочку по цих лініях, а потім виточки;
6.  Якщо є кокетка, для якої треба зібрати нижню частину ліфа, то призбирування виконується на машинці або вручну на дві нитки. На зібрану деталь наметують, а потім настрочують кокетку;
7.  Зметати виточки, м’які складки по лінії талії і виточки від плечового схилу на спинці;
8.  Зметати фасонні лінії, складки виточки на спинці;
9.  По лінії заднього зрізу рукавів відтягнути, особливо в ділянці ліктя, а по лінії заднього зрізу пропрасувати в цій ділянці. Якщо тканина погано пропрасовується, то замість пропрасовування треба зробити по лінії ліктя виточку,яку зметують першу, а вже потім зметують зрізи рукавів;
10.  Зібрати окат рукава на дві нитки, першу окат призібрати, стягуючи обидві нитки одноразово і рівномірно розміщуючи зборки на косих зрізах.

Проведення першої примірки

Під час першої примірки потрібно:

1.  Звернути увагу на загальне облягання виробу, прямолінійність плечових і бічних швів, довжину і глибину виточок, розміщення фасонних ліній (виточки, складки кокетки), уточнити контур вирізу горловини, розміщення застібок і петельок;
2.  Уточнити лінії низу і довжини вшивного рукава, приколюючи зметаний правий рукав до пройми, щоб лінія найвищої точки окату (поздовжня нитка) була спрямована вздовж руки. Усі виправлення відмічаються крейдою або прокладним швом по правому боці виробу, а потім переносяться на лівий бік виробу.

Підготовка виробу до другої примірки та завершення пошиття

1.  Застрочити виточки на пілочці й спинці;
2.  Запрасувати виточки;
3.  Зшити плечові шви, розпрасувати або запрасувати їх у бік спинки;
4.  Зшити бічні шви, розпрасувати їх;
5.  Виготовити комір, манжети, пояс, припрасувати;
6.  Застрочити рукав по лінії ліктів, виточки і припрасувати їх;
7.  Застрочити і розпрасувати з’єднувальні шви рукавів;
8.  Приметати в пристрочити манжети рукавів;
9.  Провести другу примірку, виправити виявлені дефекти;
10.  Вшити рукав в пройми по рукавах;
11.  Видалити намітку з виробу;
12.  Остаточна обробка виробу:

- Волого – теплова обробка;

- Чищення;

1.  Пришити гачки тощо.

Технічні умови для виконання машинних робіт

Під час машинних робіт потрібно дотримуватись певних технічних умов.

1.  Для строчок використовувати нитки одного кольору з тканиною або ж іншого кольору це передбачено моделлю;
2.  Номери ниток і машинних голок, а також висота строчки повинні відповідати товщині тканини й видам використовуваної операції;
3.  Під час виготовлення виробу із шерстяних та шовкових тканин всі оздоблювальні строчки, а також петельки і закріпки виконують шовковими нитками;
4.  Кінці верхніх ниток оздоблених швів та строчок виводять на виворіт і зав’язують вузликом, або закріплюють ручними стібками;
5.  Всі внутрішні строчки закріплюють на машині зворотною строчкою. Довжина закріпки 1,5-2 см;
6.  Під час прокладення строчок по замкнутій лінії (вшивання рукавів, застрочування низу сукні) строчки на кінцях швів заходяти одна в одну на 1 – 1,5 см;
7.  Ширина швів повинна відповідати розмірам зазначеним у поданій таблиці;
8.  Зшивання деталей, застрочування швів, прокладання оздоблюваних строчок рекомендується виконувати за допомогою відповідних пристосувань. Фігурні оздоблювальні строчки виконують по лініях, намічених за лекалами;
9.  Під час з’єднування двох деталей, одну з них потрібно при посадити, її кладуть нижньою;
10.  Зрізи деталей обметують бавовняними нитками.

Волого-теплова обробка швейних виробів

Якість виробів, а також їхній зовнішній вигляд великою мірою залежить від волого-теплової обробки, яка є важливою складовою технічного процесу виготовлення одягу. Призначення волого-теплової обробки: обробка швів, оздоблення виробу, з’єднання деталей клеєм та надання об’ємно-просторової форми деяким деталям виробу.

Операції волого-теплової обробки становлять 15 – 20% трудомісткості пошиття легкого жіночого одягу і 20 – 25% - верхнього одягу.

Розрізняють три етапи волого-теплової обробки:

•  Розм’якшення тканини вологою й теплом;
•  Надання певної форми тиском;
•  Закріплення утвореної форми внаслідок видалення вологи.

Переплетення ниток, щільність та волокнистий склад – усе це слід брати до уваги під час роботи.

Організація робочого місця для волого-теплової обробки

1.  Обладнати стіл або прасувальну дошку. Стіл покрити сукном, а зверху лляним полотном. Стандартний розмір прасувального стола – 0,7х1,4 м. прасувальну дошку обтягнути сукном і лляним полотном;
2.  На підлозі біля прасувального стола або дошки покласти діелектричний гумовий килимок;
3.  Встановити висоту робочого стола відповідно до зросту людини , яка працює за ним. Відстань від лінії талії до поверхні стола має становити 16 – 18 см;
4.  На спеціально ізольованих підставках розмістити праски масою 2,5 – 4,0 кг.

Технічні умови для виконання волого-теплової обробки

Під час виконання волого-теплових робіт слід дотримуватись таких умов:

1.  Деталі або готові вироби перед прасуванням зволожують;
2.  Волого-теплову обробку деталей і виробів виконують з виворотного боку без пропрасовувача , а з лицевого – через пропрасовував;
3.  Перед початком волого-теплової обробки дію праски слід перевірити на великому клаптику тканини;
4.  Під час обробки виробів зі світлих тканин користуються білим пропрасовувачем, а на стіл на сукно кладуть вибілену лляну тканину. Волого-теплову обробку виробів з товстих тканин виконують на колодках, які не покриті сукном;
5.  Деталі й вироби на пресах обробляють з лицьового боку через пропрасовував. Подушки пресів повинні мати прокладки;
6.  Після остаточної волого-теплової обробки готові вироби просушують і зберігають підвішеними;
7.  Волого-теплову обробку деталей і виробів здійснюють за встановленими для даних тканин  режимами обробки.

Отже, для виконання даного виробу були використані штапівка та рахункова пряма гладь.

Розділ ІІІ. Економічний розрахунок

Для того щоб визначити ціну виробу необхідно підрахувати його комерційну собівартість.

Собівартість – це затрати пов’язані з виготовленням товару та його реалізацію, виражені в грошовій формі.

Затрати на виробництво виробу становлять виробничу собівартість, а затрати на виробництво та реалізацію – повну собівартість товару.

Для визначення собівартості товару необхідно знати витрати які йдуть на технологічні операції виконання даної роботи.

Економічний розрахунок дипломної роботи складається з обчислення наступних статей - затрат.

1.  Стаття: «Сировина та основні матеріали» включає основні затрати на сировину та матеріали, які утворюють основу виробу.

Вартість сировини основних матеріалів напівфабрикатів, додаткових матеріалів необхідних для технічних потреб визначаються на основі основних цін по прейс-куранту.

1.  Стаття: «Паливо та енергія на технологічні потреби» визначається виходячи з планових норм затрат. При значній кількості енергії різних видів, яка використовується на різні потреби – вартість окремих її видів визначається окремо. (1,28грн за кіловат)
2.  Стаття: «Основна заробітна плата» робітників виробництва планується внести на собівартість виробу. До складу цієї заробітної плати входять виплати по відрядним розцінкам та доплати по по-відрядній та погодинно-преміальній системі.
3.  Стаття: «додаткова заробітна плата» включає виплати передбачені законодавством про працю або колективним договором за невідпрацьований на виробництві час, оплата додаткових та чергових відпусток пільгових годин підлітків, перерви в роботі матерів-годувальниць, час пов’язаний з виконанням громадських та суспільних доручень,виплат винагород за вислугу років. Додаткова заробітна плата складає 5% від основної заробітної плати.
4.  Стаття: «Відрахування на соціальне страхування» визначається у відсотковому відношенні від основної і додаткової заробітної плати (основна заробітна плата + додаткова заробітна плата * 4% = відрахування на соціальне страхування).
5.  Стаття: «Цехові затрати» включають затрати на обслуговування та управління ними, амортизацію, ремонт приміщення.

Цехові затрати визначаються у відсотковому відношенні (6%) від основної заробітної плати (основна заробітна плата * 8% = цехові затрати).

Сума шести статей витрат складає цехову собівартість продукту.

1.  Стаття: «Затрати на утримання та експлуатацію виробу» становить 8% від основної заробітної плати (основна заробітна плата * 8% = затрати на утримання та експлуатацію виробу).
2.  Стаття: «Затрати на підготовку та освоєння нових видів фасонів та моделей продукції» включає затрати на розробку та освоєння нових технологічних процесів. Затрати по даній статті включаються в собівартість продукції, частинами протягом встановленого часу з дня освоєння продукції, і складає 10% від основної заробітної плати (основна заробітна плата * 10% = затрати на підготовку та освоєння нових видів фасонів та моделей продукції).

Сума восьми статей затрат становить виробничу собівартість товару.

1.  Стаття: «Невиробничі затрати» включає затрати пов’язані з реалізацією товару: упаковка, доставка продукції, зберігання. Невиробничі витрати визначаються у відсотковому відношенні 1% від виробничої собівартості продукції (виробнича собівартість продукції * 1% = невиробничі затрати).
2.   Стаття: «Фонд зайнятості» визначається у відсотковому відношенні 1,6% від основної заробітної плати (основна заробітна плата * 1,6% = фонд зайнятості).
3.   Стаття: «Фонд накопичення» складає 2% від основної заробітної плати.
4.   Стаття : «Відрахування до пенсійного фонду України» визначається у відсотковому відношенні (33,2%) від основної зарплати.

Сума дванадцяти статей складаю повну збутову собівартість товару.

1.   Стаття: «Прибуток або податок» визначається як 13% від повної збутової собівартості.
2.   Стаття: «Податок на додану вартість»  20% ((повна збутова собівартість товару + податок на прибуток) * 20%).

Роздрібна ціна виробу = собівартість + прибуток + податок на додану вартість.

1.  Основний та додатковий матеріал.

№	Назва матеріалу	Міра виміру	Кількість	Ціна	Вартість
1	Льон з напиленням	м	2.5	50.00	250.00
2	Габардин	м	1.2	26.00	30.00
3	Фатін	м	2	10.00	20.00
4	Нитки шовкові	шт.	22	5.00	110.00
5	Нитки катушкові	шт.	2	2.50	5.00
			Всього		415.00

1.  Паливо та енергія та технологічні потреби

1кВт/год. – 0.75

Витрати – 10кВт

0.75*10=7.5

1.  основна заробітна плата.

1	Виконання ескізу та відшивки	50.00
2	Розкрій сорочки та спідниці	50.00
3	Вишивання орнаменту на рукавах	100.00
4	Вишивання орнаменту на станку	40.00
5	Вишивання орнаменту на спідниці	300.00
6	Прання та прасування	20.00
7	Пошиття виробу	200.00
	Всього	760.00

1.  Додаткова заробітна плата.

У % відношенні від основної заробітної плати 760*5%/100% = 38.00

1.  Відрахування на соціальні страхування.

У % відношенні суми основної та додаткової заробітної плати (760+38)*4%/100% = 31.92

1.  Цехові витрати.

У % відношенні від основної заробітної плати760*7%/100% = 53.20

Сума шести статей витрат  складає цехову собівартість виробу 415+7.50+760+38.00+31.92+53.20 = 1305.62

1.  Затрати на утримання та експлуатацію виробу.

У % відношенні від основної заробітної плати 760*9%/100% = 68.40

1.  Виробничі витрати.

У % відношенні від основної заробітної плати 760*12%/100% = 91.20

Сума восьми статей витрат утворює виробничу собівартість виробу1305.62+68.40+91.20 = 1465.22

1.  Невиробничі затрати.

У % відношенні від виробничої собівартості 1465.22*1%/100% = 14.65

1.   Фонд зайнятості.

У % відношенні від основної заробітної плати 760*1.6%/100% = 12.16

1.   Фонд накопичення.

У % відношенні від основної заробітної плати 760*2%/100% = 15.20

1.   Відрахування до пенсійного фонду України.

У % відношенні від виробничої собівартості 760*32%/100% = 243.20

Сума дванадцяти статей витрат становить виробничу собівартість виробу 1465.22+14.65+12.16+15.20+143.20 = 1750.43

1.   Прибуток або податок.

1750.43*10%/100% = 175.043

1.   Податок на додану вартість.

(1750.43+175.043)*20%/100% = 385.1

Роздрібна ціна виробу 1750.43+175.043+385.1 = 2310.50 (грн.)

Розділ ІV. Техніки безпеки та охорони праці

    Трудовим законодавством нашої країни закріплена широка система методів, спрямованих на всебічну охорону праці.

     Адміністрація навчальних закладів, підприємств повинна забезпечувати належні умови праці, щоб запобігти травмам, професійних захворювань. Вишивання, як кожний вид діяльності, потребує правильної організації умов праці, а також, дотримання техніки безпеки на виробництві. Правильна організація праці – основна умова якісної роботи.

Загальні вимоги

1.  Забороняється загороджувати проходи в майстерні.
2.  Слід правильно організовувати робоче місце, дотримуватись дисциплін праці.
3.  Температура повітря в майстерні повинна становити 18 – 20оС.
4.  Дозволяється працювати лише в робочому одязі.
5.  Обов’язково виконувати комплекс вправ виробничої гімнастики під час перерви.
6.  Харчуватися дозволяється лише в спеціально відведених місцях.
7.  Протягом усього робочого часу слід дотримуватися чистоти в приміщенні.

Спеціальні вимоги

Перед початком роботи:

1.  Одягнути робочий одяг (халат, косинку);
2.  Помити руки;
3.  Підготувати необхідні матеріали для вишивання: тканину, нитки, набір голок, ножиці, наперсток, подушечку для голок, олівець, лінійку, п’яльця, нитки.
4.  Підготувати робоче місце: стіл, стілець, ослінчик, освітлення, ящичок для відходів, температура приміщення 18 – 20оС, сидіти один від одного на відстані витягнутої руки.

Під час роботи

1.  Сидіти на стільці зі спинкою, не сутулитися, ноги оставити на ослінчик, освітлення з лівого боку;
2.  Вишивку тримати на відстані 20 -30 см;
3.  Через кожну годину робити очам відпочинок; відвести погляд і поступово перевести на вишивку. Робити гімнастику очей: погляд вниз, вгору, в сторони, кругові рухи очей.
4.  Дотримуватись чистоти робочого місця, всі відходи вишивального процесу класти у відведене місце;
5.  Вишивальну нитку не відривати руками, а відрізати тільки ножицями;
6.  Вишивальну голку не тримати в зубах, не вколювати в одяг, не залишати в тканині без ниток. Зберігати в ігольницях;
7.  Не вишивати іржавою голкою.

Під час роботи з ножицями

1.  Під час роботи з ножицями їх слід класти зі зімкнутими лезами, направленими від працюючого;
2.  Зберігати в спеціально визначеному місці;
3.  Ножицями слід передавати кільцями вперед;
4.  Не розмовляти, не заважати сусідові по роботі;
5.  Під час розкроювання тримати тканину пальцями лівої руки,тримаючи їх на безпечній відстані від вузького леза ножиців, що містяться під тканиною.

По закінченню роботи

1.  Скласти вишивку, інструменти та матеріали;
2.  Прибрати робоче місце;
3.  Вимкнути лампу;
4.  Доповісти про несправності майстру виробничого навчання.

Під час роботи з праскою

1.  Вмикати та вимикати електропраску тримаючи сухими руками за вилку;
2.  Класти праску азбестову або керамічну підставку;
3.  Не залишати включену електропраску в мережі без догляду;
4.  Слідкувати щоб підошва  праски не доторкалася шнура;
5.  Слідкувати за нормальною роботою праски, про всі несправності доповідати вчителеві;
6.  У приміщенні з бетонною підлогою під час прасування обов’язково стояти на гумовому килимку;
7.  Не допускати до перегріву праски;
8.  Стежити за тим, щоб дріт не торкався робочої частини праски.

Під час роботи голками і шпильками

1.   Шити з наперстком;
2.  Зберігати голки в визначеному місці;
3.  Забороняється шити іржавою голкою.

    Вигляд речей залежать від матеріалів, з яких вони зроблені та інструментів, якими можна користуватися на роботі.

   Вишивання як і кожен вид діяльності, потребує правильної організації умов праці. Основна вимога в вишивці – правильне і достатнє освітлення робочого місця. Також важливе, на робочому місці дотримуватись порядку – без лишніх речей.

Висновки

Вишивка завжди була одним з найулюбленіших способів прикрашання одягу, а також різноманітних речей домашнього вжитку.

В результаті дослідження на тему: Жіноча сукня «Полум’яна квітка» можна зробити наступні висновки.

В Україні існує велика кількість різноманітних технічних прийомів виконання в вишивці. В кожному регіоні склалися свої, відшліфовані віками єднання орнаменту і засоби його вираження, визначення кольорової гами.

Вишивка в Україні – одна з найулюбленіших і широко використовуваних видів декоративно-прикладного мистецтва. Її творчість – це високо цінний світ краси і фантазії, поетичних думок навколишньої природи. Мистецтво вишивання прийшло з корінних глибин віків і разом з цим являється невід’ємною частиною сучасної культури України та нашого краю - Буковини. Декоративне прикрашення одягу і предметів побуту вишивкою відоме з давніх-давен.

Сучасна українська вишивка – складне, багатообразне явище. Вона розвивається в сфері традиційно-побутового жанру, самодіяльності мистецтва і творчості художніх професіоналів. Здавна відомих в центрах створені підприємства художніх промислів, діяльність яких направлена на бережне вивчення і відродження класичного надбання вишивки. Відомі майстри Н. Гречановська, Г.Цибулєва, А. Великодна, Л. Власенко, Г. Грабовська, С. Данилюк, М. Сабадаш продовжують і розробляють кращі традиції свого краю.

Сучасна вишивка збагачується новими мотивами, відбувається інтенсивний процес взаємозв’язку і взаємозбагачення різних кольорових центрів, що впливають на вирішення художньо виразних надбань цього виду мистецтва.

Сучасні сукні найрізноманітніших фасонів та оздоблення.

Українська мода шукає свої не пройдені шляхи віддаючи данину загальним світовим тенденціям, напрямкам, розвиваючи тему національних традицій.

Недостатнє теоретичне висвітлення в літературі проблеми розвитку традицій і творчості художників модельєрів робить її актуальною.

В основу сучасного дослідження локальних комплексів народного костюма покладено аналіз ряду етнографічних ознак, які допомагають виділити певні типи, види й форми. До них, насамперед, належить: матеріал, крій, техніка виконання, оздоблення, колористика, способи носіння, поєднання складників у комплексі.

Досліджуючи особливості крою складових частин традиційного одягу, можна простежити еволюції форм убрання від найпримітивніших до найскладніших.

Особливе значення при вивченні народної культури взагалі та народного одягу зокрема надається соціальним процесам, які відбуваються в суспільстві та впливали на  побутування тих чи інших форм одягу.

Ніщо не може зрівнятись з красою майстерно виконаних народних вишивок, які надають кожній речі своєрідності і неповторності.

Дана жіноча сукня «Полум’яна квітка» розроблена на не традиційних розміщеннях орнаменту та поєднанні сучасного крою з народним кроєм. Декор розміщений горизонтальними смугами з розкидкою.

Отже, оздоблення жіночої сукні є втіленням народних мотивів орнаменту з сучасним розміщенням.

Резюме

Отже, на сьогоднішній день розвиток сучасного одягу, і пов’язана з цим розвитком мода, є важливою частиною матеріального і духовного життя. Найхарактернішою рисою українського костюма та численних його доповнень є декоративна мальовничість, що відбиває високий рівень культури виробництва матеріалів для нього, створення різноманітних форм, володіння багатьма видами і техніками його створення, оздоблення. Костюм, як і інші галузі традиційної культури українців, давно вже став об’єктом досліджень різних фахівців України і за її межами.

Итак, на сегодняшний день развитие современной одежды, и связанная с этим развитием мода, является частью материальной и духовной жизни. Наиболее характерной чертой украинского костюма и численных его дополнений является декоративная живописность, что отражает высокий уровень культуры производства материалов для него, создания разнообразных форм, владение многими видами и техниками его создания, отделки. Костюм, как стал объектом исследований разных специалистов Украины и за ее пределами.

So today the development of contemporary clothing, and the related development of fashion, is an important part of the material and spiritual life. The most typical Feature of Ukrainian costume and its numerous amendments are decorative  scenic reflecting the high level of production materials for it, creating various forms of ownership of many types and techniques of its creation, decoration. Dress like the other branches of Ukrainian Traditional Culture, has long been the subject of various research experts from Ukraine and abroad.

Список літератури

1.  Антонович Є. А. Захарчук-Чугай Р. В. Станкевич М. Є. Декоративно-прикладне мистецтво. Львів, в-во «Світ» - 1992р. - 170, 209 с.
2.  АККО Інтернешнл. Ателье 2010р. – 2 – 8 с.
3.  Белічко Юрій, В’юник Андрій. Українське народне весілля. Київ в-во Мистецтво. 1970р. – 7, 12 с.
4.  Берник Т. О. Основи художнього проектування костюма ескізної графіки. (Сер. «Підручники ХХІстоліття»). Ростов н/д: фенікс 2001. – 320 с.
5.  Білан З. О, Стельманчук Г, Г. Український стрій. Львів, 2000. – 325 с.
6.  Селянська Л. Б. Вишиті мережива. Донецьк ООО ПКФ «БАО», 2008р. – 224 с.
7.  Васіна З. О. Український літопис вбрання: Книга-альбом.-К.: Мистецтво, 2003-2006. Текстівки, рез. Англ.., російська. Т.2:- поч.. 20ст. Науково художні реконструкції. – 2006. 448 с.
8.  Васильчук Ганна «Альбоми».
9.  Гаврилова Т. О., Цибульова Г. К. Ручне вишивання.
10.  Гасюк О. О., Степан М. Г. «Художнє вишивання».
11.  Доберман Д. Н. Мистецтво гуцулів. 1980р. – 190 с.
12.  Гура Л. П., Жоголь Л. Є. Прикрасить свій дім. Київ, 1999.
13.  Гущин А. С. Пам’ятки художнього ремесла Древньої Русі Х – ХХІІІвв. 1936.
14.  Гущин А. С. Нариси з історії українського декоративно-прикладного мистецтва. Львів, 1969р.
15.  Захарчук-Чугай Р. В. Українська народна вишивка. Західні області України. Львів, в-во «Світ» - 1992р. – 209 с.
16.  Кара-Васильєва Т. М., Чегусова З. Декоративно-прикладне мистецтво України 20ст. У пошуках «великого стилю». К.: Либідь, 2005 – 280 с.
17.  Кара-Васильєва Т. М.,  Чорноморець А. В. Українська вишивка.
18.  Кара-Васильєва Т. М.,  Історія української вишивки. Київ, в-во Мистецтво,2008. – 20 с.
19.  Никало Н. Г.-К.: Вища школа, 1997р. – 5 – 7,330 с.
20.  Козьміна Т. В., Васіна З. О. Українське весільне вбрання. Київ, 1989р.
21.  Конзель В. П. Гуцульщина. – Київ, 1991р.
22.  Кульчилька О. Народний одяг західних областей України. Київ, 1959р.
23.  Литвинецька Є. М. Голка, нитки, намистинки. -К .: Вища школа.2003.
24.  Литвинецька Є. М. Українське народне мистецтво. Вишивання і нанизування: Альбом. - К .: Вища школа, 2004р. 335 с.
25.  Наулко В. І. Культура і побут України. Київ, Либідь, 1992р.
26.  Купченко Г. Некоторые историко-географические сведения о Буковине. Киев, 1976р.
27.  Радкевич В. О., Пащенко Г. М. Технологія вишивання./ручник за ред.
28.  Кульчийька О. Народний одяг західних областей УРСР. Київ, 1959р.
29.  Матейко К. Й. Український народний одяг. К.: Мистецтво, 1997 – 270 с.
30.  Навроцкий. Гигиена труда. М., Медицина, 1967р.
31.  Наулко В. І. Культура і побут України. Київ, «Либідь»1991 – 232с.
32.  Наулко В. І. Етнічний склад населення Української РСР. – К., 1975
33.  Ніколаєва Г. В. Історія українського костюма. К.: Мистецтво, 1990.
34.  Никорак О. І. Сучасні художні тканини Українських Карпат. К., 1988.
35.  Панченко Л. М. Вишивання. К.: Техніка, 1990.
36.  Радкевич В. О. Технологія вишивки. К.: Мистецтво, 1997 – 306 с. Восточной Европы. Москва, 1986.
37.  Стамеров К. Нариси з історії костюмів. Київ в-во Мистецтво 2007 – 9 – 12, 182, 183, 186, 264 – 266, 274 – 280, 367 – 377 с.
38.  Тканко З. Моделювання костюма в Україні 20 століття. – Л. 2000.
39.  Цибульова Г. К., Гаврилова Г. Ф. Ручне Вишивання – К.: «Техніка» 1982. – 55 с. іл.

1. Психологія СпеціалізаціяМедична психологія З них- Кафед
2.  Определите количество теплоты которое выделится при превращении 6 кг воды в лед при температуре 0С
3. РЕФЕРАТ міжнародна фінансова корпорація
4. практикуму передбачає формування у студентів знань умінь і навичок у галузі використання засобів ІКТ у майб
5. на тему- Приватизаційний процес в Україні Студентки 4го курсу групи 09ПР11 напряму підготовки 03
6. Сахарный диабет 1 типа, тяжелое течение
7. Семья
8. физического капитала КФ.html
9. Психиатрический пациент как субъект научного исследования в США
10. тематика завданнь для студентов Задача 1 ОТК
11. Лекция 6 Программное обеспечение компьютеров 6
12. отцвела и сменилась пигментацией
13. Буран
14. Менеджмент продуктивности
15. Трещины прямой кишки
16. Социальная психология 1
17. тема мероприятий направленных на выработку и совершенствование в человеке способности воспринимать правил
18. Варианты ответа- 1 2 3 4 R2
19. Риски в Антикризисном Управлении
20. Введение Свайные фундаменты за последние несколько десятилетий нашли в России широкое применение

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе