Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Міністерство освіти та науки України
Хмельницький національний університет
Кафедра міжнародних
економічних відносин
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни
Світова економіка
на тему:
"Передумови інтеграції України до ЄС"
виконав: ст. гр. МЕВ08-03
Дублянська А.М
перевірив: к.е.н., доц.
Ніколайчук М.В.
2010
Зміст
|
[0.1] ВСТУП [0.2] 1.КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ [0.3] 1.1. Еволюція та етапи розвитку інтеграційних об’єднань [0.4] 1.2. Механізм вступу в ЄС [0.5] 1.3. Державна політика національної безпеки за умов інтеграції [0.6] 2. ПЕРЕДУМОВИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ ДО ЄС [0.7] 2.1. Ключові тенденції розвитку економік ЄС та України наслідки та інтеграційна сумісність [0.8] 2.2. Чинники сприяння та протидії інтеграції України до ЄС [0.9] СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ [0.10] ДОДАТКИ |
На сьогодні тема інтеграції до ЄС є досить актуальною для України. З самого здобуття незалежності Україна прагнула вступити до Європейського Союзу. Європейська інтеграція - це магістральний напрям розвитку континенту, який визначить як ситуацію в самій Європі в третьому тисячолітті, так і її місце у світі. Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою України, тому, що це є найкращим способом реалізації національних інтересів, побудови економічно розвинутої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин. Для України європейська інтеграція - це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки, насамперед на ринок ЄС. Основними політичними вигодами послідовної європейської інтеграції є зміцнення стабільності демократичної політичної системи та її інститутів, модернізація правового поля і забезпечення прозорості національного законодавства, поглиблення культури демократії і повага до прав людини.
Метою курсової роботи є вивчення, аналіз економічної співпраці
України з країнами Західної Європи, дослідження та порівняння стану економік країн-членів ЄС та України, і чи потрібно Україні членство у ЄС на даному етапі її розвитку.
У роботі відповідно до даної мети поставлені наступні задачі:
1. Розкрити основні напрями співпраці і шляхи інтеграції України до
ЄС;
2. Дати характеристику сучасного стану зовнішньоторговельного обороту України з країнами ЄС;
3. Проаналізувати динаміку розвитку зовнішньоторговельних зв'язків;
4. Дослідити та проаналізувати стан економік країн-членів ЄС
5. На прикладі країн Південної Європи в процесі їхньої інтеграції до ЄС проаналізувати основні загрози та можливості , що постають перед країнами-кандидатами на інтеграційному шляху.
6. Намітити основні шляхи, дати рекомендації щодо вдосконалення економічної співпраці, визначити першочергові цілі на шляху інтеграції України до ЄС.
Об'єктом дослідження є сукупність зв'язків (торгових, інвестиційних, фінансових) між Україною і країнами Західної Європи.
Предметом дослідження є процес взаємодії суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України і країн ЄС.
Економічна інтеграція – це процес економічної взаємодії країн, що приводить до зближення господарських механізмів, який приймає форму міждержавних угод і узгоджено регульований міждержавними органами. Вона розвивається на мікро- та макрорівнях. На мікрорівні вирізняють горизонтальну і вертикальну інтеграцію. На макрорівні розглядають такі основні форми міжнародної регіональної економічної інтеграції: зона преференційної торгівлі; зона (асоціація) вільної торгівлі; митний союз, спільний ринок, економічний та політичний союзи .
Механізм інтеграції в ЄС можливий при відповідності Копенгагенським критеріям, які були прийняті Європейською Радою, засідання якої відбулося 12-13 грудня 1997 р. в Люксембурзі.
Економічна безпека України забезпечується системою національної безпеки України, що здійснює узгоджену діяльність у межах законодавства України.
Економіка України не відповідає стандартам розвитку ЄС, хоча Україна співпрацює з ЄС у торгівлі, інвестиційній діяльності та технічній допомозі. ЄС виступає головним донором для економіки України.
Інтеграція до ЄС позитивно вплине на розвиток економіки України, за умови відповідності України Копенгагенським критеріям, у протилежному разі – наслідки інтеграції будуть негативні як для ЄС так і для самої України.
Тобто, Україна має чітко слідувати вимогам ЄС та виконувати реформи економіки для хоча б наближення до стандартів країн ЄС .
Економічна інтеграція – це процес економічної взаємодії країн, що приводить до зближення господарських механізмів, який приймає форму міждержавних угод і узгоджено регульований міждержавними органами.[20]
Економічна інтеграція характеризується деякими істотними ознаками, що у сукупності відрізняють її від інших форм економічної взаємодії країн: взаємопроникненням і переплетенням національних виробничих процесів; широким розвитком міжнародної спеціалізації і кооперації у виробництві, науці і техніці на основі найбільш прогресивних і глибоких їхніх форм; глибокими структурними змінами в економіці країн-учасниць; необхідністю цілеспрямованого регулювання інтеграційного процесу, розробки скоординованої економічної стратегії і політики; регіональністю просторових масштабів інтеграції, тому що необхідні передумови першорядно складаються між країнами, де установилися тісні господарські зв'язки.
За змістом інтеграція являє собою переплетення, взаємопроникнення і зрощування відтворювальних процесів країн регіону.
Проблеми, пов’язанні з інтеграцією, досліджували такі вчені, як М. Ісінгарін, Е. Ленський, В. Копійка, О. Булатова, Т. Татаренко, В. Посельський, О. Картунов , зокрема Т.І. Шинкаренко, В.А. Манжола, М.М. Білоусов, Л.Ф. Гайдуков, Д.В. Ченчик детально та ґрунтовно досліджують саме європейські інтеграційні процеси, їх розвиток, засади створення Європейського Союзу та механізми взаємодії країн в «малій Європі» .[15, c.5]
Російські вчені, такі як А.О. Чубарьян, В.Г. Барановський, Ю. Борко, М. Максимова розглядають інтеграцію в якості незворотного процесу конфліктно-компромісного розвитку, об’єктивного за природою процесу зближення, взаємодії національних господарств, формування регіональних господарських комплексів у рамках тих груп держав, де для цього склались сприятливі умови .
Науково-теоретичне вивчення проблем інтеграції засновано на розумінні інтеграційних процесів та направлене на виявлення загальних тенденцій. У 40-70-х роках XX ст. найбільш вивченими та поширеними були чотири теоретичні напрямки: школа функціоналізму (Д. Мітрані), неофункціоналізму (Є. Хаас), теорію федералізму (А. Спінеллі, К. Фрідріх) та «плюралістичну школу» (К. Дойч).[21]
Розглянемо міжнародну економічну інтеграцію як якісно новий етап розвитку і форму прояву інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування, переплетення всіх структур національних господарств.
Інтеграційні процеси проходять на мікро- і макро рівнях. На мікрорівні вирізняють горизонтальну і вертикальну інтеграцію. [24, c.55]
Горизонтальна інтеграція виникає при злитті фірм, які виробляють подібні або однорідні товари з метою їх подальшої реалізації через спільну систему розподілу й отримання при цьому додаткового прибутку, і супроводжується виробництвом за кордоном товарів, аналогічних тим, що виробляються в країні базування.
Вертикальна інтеграція передбачає об'єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах. Розрізняють три форми вертикальної інтеграції:
1. інтеграція «вниз» (наприклад, приєднання заводу-виробника сировини чи напівфабрикатів до компанії, яка веде головне виробництво);
2. виробнича інтеграція «вгору» (наприклад, придбання сталеплавильною компанією заводу, що виробляє металоконструкції);
3. невиробнича інтеграція «вгору», що включає сферу розподілу.
На певному рівні розвитку мікроінтеграції виникають транснаціональні корпорації. Вони є найбільш інтегрованими мікроструктурами (зокрема, Chrisler, General Motors, Volkswagen, Toyota, Honda - вертикальна, a Exoon, Mobil, Texaco - горизонтальна інтеграція).
На рівні національних економік інтеграція розвивається на основі формування економічних об'єднань країн з тим чи іншим ступенем узгодження їх національних політик. Тут йдеться про явище економічного регіоналізму. Отже, маємо дворівневу структуру інтеграційного процесу (рис.1.1).
Рис. 1.1. Структура інтеграційного процесу[18]
Процес економічної інтеграції відбувається тоді, коли дві або більше країн об'єднуються разом для створення ширшого економічного простору. Країни укладають інтеграційні угоди, сподіваючись на економічний виграш, хоча можуть також переслідувати політичні та інші цілі. На макрорівні розглядають такі основні форми міжнародної регіональної економічної інтеграції: зона преференційної торгівлі; зона (асоціація) вільної торгівлі; митний союз, спільний ринок, економічний та політичний союзи (табл. А.1- ).
Зона преференційної торгівлі – зона з пільговим торговельним режимом, коли дві або декілька країн зменшують взаємні тарифи з імпорту товарів, зберігаючи рівень тарифів в торгівлі з іншими країнами. Найбільш показовим історичним прикладом такої форми інтеграції є преференційна система Британського співтовариства (з 1932 р.), що об'єднувала 48 держав.
У зонах вільної торгівлі діє особливий пільговий торговельний режим для країн-учасниць за рахунок усунення внутрішніх тарифів при їх збереженні в торгівлі з іншими країнами. Типовими прикладами є Європейська асоціація вільної торгівлі (1960 p.), зона вільної торгівлі «США—Канада» (1988 p.), Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА).[18]
Наступною сходинкою міжнародної економічної інтеграції є митний союз. Митний союз - це угода двох або декількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу. Угоди про створення митного союзу діяли у Бенілюксі (з 1948 р.), В Європейському союзі (з 1968 p.).[5] Митний союз перетворюється у спільний ринок з усуненням будь-яких обмежень на переміщення товарів, послуг, а також виробничих факторів – капіталу і робочої сили.
У рамках спільного ринку забезпечується вільний рух не тільки товарів, а й послуг, капіталів та громадян (робочої сили). Такі умови економічних взаємовідносин у цілому характерні для Європейського союзу. Побудова спільного ринку повинна завершитися створенням справді єдиного економічного, правового та інформаційного простору і дати імпульс для переходу до якісно нової сходинки економічної інтеграції – економічного союзу.
В економічному союзі вільний рух факторів і результатів виробництва доповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої економічної політики. В країнах-учасницях функціонує, як правило, єдина грошова одиниця.
Ознаками економічного союзу є:
1) ліквідація будь-яких торгівельних обмежень і проведення єдиної зовнішньоторговельної політики;
2) вільне переміщення товарів, послуг, капіталу та громадян;
3) жорстка координація (по суті – єдність) економічної, фінансової та соціальної політики.
Прикладом таких союзів є Бенілюкс (з 1960 p.), Сполучені Штати Америки, Радянський Союз (до 1991 р.). На стадіях практичної реалізації плани щодо створення економічного і валютного Європейського союзу. [18]
На основі економічних створюються і політичні союзи, в яких поряд з економічною забезпечується й політична інтеграція.
Економічна природа інтеграційних угруповань та взаємовідносин між країнами, що їх утворюють, зумовлюють логіку і наступність у становленні та розвитку форм міжнародної регіональної економічної інтеграції.
При утворенні зон преференційної та вільної торгівлі, митних союзів міждержавні відносини стосуються лише сфери обміну, тобто розвивається торговельна інтеграція. Глибші форми міждержавної координації створюють умови для інтеграції і у сфері виробництва. Рівні, форми та типи міжнародної економічної інтеграції тісно взаємопов'язані (рис. 1.2).
Рис. 1.2. Рівні, форми і типи міжнародної економічної інтеграції[18]
Для створення економічного інтеграційного угруповання двох чи кількох країн необхідні певні політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні умови. З політико-правової точки зору принципове значення мають сумісність політичних устроїв та основного законодавства країн, що інтегруються. Ключовими щодо економічних умов інтеграції є такі критерії: рівень розвитку країн, їх ресурсні та технологічні потенціали; ступінь зрілості ринкових відносин, зокрема національних ринків товарів, послуг, капіталу та праці; масштаби та перспективи розвитку економічних взаємозв'язків країн і т. ін.; важлива також інфраструктурна та соціально-культурна сумісність. При цьому процеси формування економічних інтеграційних угруповань країн мають яскраво виражену регіональну специфіку.
Слід зазначити, що економічні інтеграційні угруповання країн можуть формуватися різними шляхами:
· «знизу-догори», у процесі поглиблення інтернаціоналізації та транснаціоналізації господарського життя, коли домовленостям між країнами про створення зони вільної торгівлі, митного союзу чи спільного ринку передує досить тривалий період розвитку міжнародних економічних зв'язків на рівні підприємців, фірм та корпорацій. Ці зв'язки активно підтримуються на державному рівні, водночас розробляються й реалізуються широкомасштабні двосторонні проекти поглиблення міжнародного економічного співробітництва. Саме таким шляхом розвивались інтеграційні процеси у Північній Америці, насамперед, між США та Канадою;
· «згори-донизу», коли з різних політичних та соціально-економічних причин створюється інтеграційне угруповання країн, які ще не повністю відповідають критеріям інтеграційної сумісності, але в процесі подальшого регульованого і скоординованого на наднаціональному рівні співробітництва досягають тієї чи іншої форми міжнародної економічної інтеграції.
Переважно таким шляхом розвивалась економічна інтеграція в Європі через дво- і багатосторонні переговори і асоційовану участь окремих країн у діяльності інтеграційних угруповань, які вже функціонують. Зокрема, таким шляхом ідуть сьогодні країни Східної Європи, які ставлять за мету інтеграцію до Європейського союзу. Те саме можна сказати про Мексику, її причетність до формування та розвитку Північноамериканської угоди про вільну торгівлю.
В цілому послідовний розвиток форм міжнародної регіональної економічної інтеграції забезпечує найбільш повне, найбільш раціональне використання економічного потенціалу країн та підвищення темпів їх розвитку.
Водночас вирішуються важливі питання соціальної політики за рахунок об'єктивно зумовленого зниження цін на основні товари та послуги та створення нових робочих місць і завдяки концентрації зусиль країн-учасниць на пріоритетних програмах соціально-економічного розвитку. Зауважимо також, що в зрілих інтеграційних угрупованнях виробляються й реалізуються потужні та дійові механізми, інструменти забезпечення колективної економічної безпеки.
Для розвитку міжнародних інтеграційних процесів необхідна наявність ряду об'єктивних і суб'єктивних передумов, ступінь розвитку яких суттєво відрізняється в окремих регіонах світового господарства. Це впливає на характер і рівень регіональної економічної інтеграції. Найважливішими об'єктивними передумовами є :
Для розвитку міжнародної економічної інтеграції важливе значення мають також економіко-географічна близькість країн, наявність спільних кордонів. Це суттєво інтенсифікує взаємні економічні зв'язки, знижує транспортні витрати, створює умови для реалізації великих спільних проектів співробітництва. Як правило, країни зі спільними історичними, культурними та іншими умовами розвитку більше тяжіють до економічної інтеграції; цілеспрямована діяльність соціальних груп і класів, партій, законодавчих і виконавчих органів країн щодо розвитку власне інтеграційних процесів. Ця передумова носить суб'єктивний характер і віддзеркалює об'єктивні економічні процеси, але водночас впливає на них, може деякою мірою сприяти розвиткові інтеграції чи гальмувати його;
З 1947 по 1995 р. у світі було створено більш 60 інтеграційних угруповань. Найбільш вагомі інтеграційні угруповання включають в себе десятки країн. Так, Африканське співтовариство – більше 30 країн, а АТЕС – більше 20, ЄС – 15.[19]
Конкретно визначити, на якому етапі розвитку знаходиться те чи інше інтеграційне угруповання, доволі складно. (Додаток А.1 табл)
Принципова можливість для європейських країн стати повноправними членами ЄС була визнана ще Римським договором у 1957 р. Початок поступового наближення країн Центральної Європи до ЄС пов’язують із розпуском Варшавського Договору та Ради Економічної Взаємодопомоги, коли політичний центр у Європі пересунувся на захід. Радянський Союз розпався на 15 окремих держав.[9] Виник певний вакуум впливу, що мав бути заповнений. За цих умов, Євросоюз інтенсифікував свої відносини з країнами Центральної Європи, що врешті призвело до формування курсу на новий етап розширення ЄС. Це рішення, на відміну від тих, що приймалися на попередніх етапах розширення Євросоюзу, мало скоріше політичне, ніж економічне підґрунтя.
Подальше уточнення основних умов вступу відбулося на засіданні Європейської Ради в Копенгагені в червні 1993 р. Глави держав і урядів Європейського Союзу погодились з тим, що асоційовані посткомуністичні держави Центральної та Східної Європи, які висловили таке прагнення, можуть стати членами ЄС. Вступ відбудеться як тільки асоційована держава буде здатна взяти на себе обов’язки членства, виконавши обов'язкові економічні та політичні умови:
У рішенні, прийнятому Європейською Радою в Копенгагені, зазначалося, що здатність Європейського Союзу прийняти нових членів, зберігаючи при цьому динаміку та рушійні сили європейської інтеграції, також є важливим фактором спільного інтересу як Союзу, так і держав-кандидатів.
У рішенні Мадридського саміту ЄС (грудень 1995 р., Іспанія) підкреслювалося, що критерії членства також вимагають обов’язкового створення державою-кандидатом умов для інтеграції шляхом пристосування національних адміністративних структур до європейських. Хоча транспонування законодавства Європейського Співтовариства в національне є важливим завданням, не менш важливою є й ефективна імплементація законодавства за участю відповідних адміністративних та судових структур. Це є необхідною умовою для взаємних зобов’язань, які випливають з членства в ЄС.
В рішенні Європейської Ради, засідання якої відбулося 12-13 грудня 1997 р. в Люксембурзі, зазначалося, що "відповідність Копенгагенським політичним критеріям є передумовою початку будь яких переговорів про вступ. Економічні критерії та здатність виконувати зобов’язання, які випливають з членства, повинні оцінюватись далекоглядно та гнучко". Згодом Копенгагенські критерії були розподілені у групи – політичні, економічні, інституційні – кожна з яких має свої складові.[22, c.6]
До групи політичних критеріїв входять такі субкритерії:
Група економічних критеріїв має дві складові – існування діючої ринкової економіки; спроможність впоратись з ринковими силами та тиском конкурентного середовища в межах Європейського Союзу – виконання кожної з яких оцінюється на основі аналізу ряду факторів.
1) Існування діючої ринкової економіки:
Оскільки вищезазначені фактори є основою будь-якої ринкової економіки, то виконання цієї складової економічних критеріїв повинно бути здійснено ще до початку переговорів про вступ.
2) Спроможність впоратись з ринковими силами та тиском конкурентного середовища в межах Європейського Союзу:
В 1995 р. на засіданні Європейської Ради в Каннах (Франція) було прийнято рішення, що найефективнішим способом виконання інституційних критеріїв є адаптація національного законодавства до acquis communautaire (спільного доробку ЄС, під яким розуміють сукупність актів законодавства, політичних документів та практики їх застосування, що у кожний даний момент існують у Європейському Союзі). Впровадження аcquis у національні правові системи є необхідною умовою завершення процесу вступу держави-кандидата в ЄС.
Крім того, існують п'ять так званих критеріїв конвергенції (зближення), виконання яких дає країнам право вступу до економічного та валютного союзу. Вони стосуються цінової стабільності, дефіциту бюджету, державного боргу, стабільності національної валюти та відсоткових ставок [22]:
Процедура вступу до ЄС включає наступні етапи :
1. консультативний етап передбачає подання заяви на вступ та укладання угоди про асоціацію ( Європейської угоди, угоди про асоціацію, або угоди про стабілізацію та асоціацію);
2. оцінюючий етап передбачає оцінку відповідності критеріям членства та офіційне набуття статусу країни-кандидата на вступ;
3. переговорний етап передбачає проведення двосторонніх конференцій з питань відповідності країни-претендента 31 розділу вимог відповідності та підготовку проекту угоди про вступ;
4. ратифікаційний етап передбачає узгодження угоди з Європейським Парламентом та ухвалення Європейською Радою, ратифікацію країнами-членами ЄС та країнами-кандидатами на вступ (за необхідністю на референдумі);
5. імплементаційний етап передбачає набуття угодою чинності.
Безпека - стан об'єкта захисту, який відрізняється динамічною стабільністю та своєчасністю вплинути на хід подій, з метою збереження цього об'єкта.[23, c.22] Для формування збалансованої державної політики та ефективного проведення комплексу узгоджених заходів щодо захисту національних інтересів у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах створюється система забезпечення національної безпеки України. Система забезпечення національної безпеки - це організована державою сукупність суб’єктів : державних органів, громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян об’єднаних цілями та завданнями щодо захисту національних інтересів, що здійснюють діяльність у межах законодавства України.
Правову основу забезпечення національної безпеки України становлять Конституція України, Закон України "Про національну безпеку України", інші закони і нормативно-правові акти, а також визнані Україною міжнародні угоди. Діяльність щодо забезпечення національної безпеки має бути доступною для контролю відповідно до законодавства України.
Основними функціями системи забезпечення національної безпеки в усіх сферах її діяльності є :
-створення правових засад для побудови, розвитку та функціонування системи;
-формування організаційної структури системи та державних органів забезпечення національної безпеки, що входять до її складу, розподіл їх функцій;
-комплексне забезпечення життєдіяльності складових частин системи: кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне тощо;
-підготовку сил та засобів системи до їх застосування згідно з призначенням;
2.Управління діяльністю системи забезпечення національної безпеки, що включає
-вироблення стратегії і планування конкретних заходів щодо забезпечення національної безпеки;
-організацію і безпосереднє керівництво системою та її структурними елементами;
-оцінку результативності дій, витрат на проведення заходів щодо забезпечення національної безпеки та їх наслідків;
3.Здійснення планової та оперативної діяльності щодо забезпечення національної безпеки, що включає:
-визначення національних інтересів та їх пріоритетів;
-прогнозування, виявлення та оцінку можливих загроз, дестабілізуючих чинників та конфліктів, причин їх виникнення, а також наслідків їх прояву;
-запобігання та усунення впливу загроз та дестабілізуючих чинників на національні інтереси;
-локалізацію, деескалацію та розв'язання конфліктів;
-ліквідацію наслідків конфліктів або впливу дестабілізуючих чинників;
4.Участь у міжнародних системах безпеки, що включає:
-входження в існуючі та утворення нових систем безпеки;
-утворення та участь у роботі двосторонніх і багатосторонніх керівних, виконавчих та забезпечуючи органів ( політичних, економічних, воєнних тощо);
-розробку відповідної нормативно-правової бази, що регулювала б відносини між державами та їх взаємодію в галузі безпеки;
-спільне проведення планових та оперативних заходів у рамках міжнародних систем безпеки.
Євроінтеграція є головним та незмінним зовнішньополітичним пріоритетом України, що закріплений у Законі України "Про основи національної безпеки України", Постанові Верховної Ради України "Про основні напрями зовнішньої політики України", Посланні Президента України до Верховної Ради України та у багатьох інших документах.
Зараз динамічно розвивається торговельно-економічне співробітництво між Україною та Європейським Союзом. Стабільно зростає двосторонній зовнішньоторговельний оборот та прямі іноземні інвестиції з країн ЄС в українську економіку. За даними Держкомстату України, за результатами 2009 року Європейський Союз вийшов на першу сходинку і став найбільшим зовнішньоторговельним партнером України. Його частка склала 31 % від загального обсягу зовнішньої торгівлі у цей період. Так, загальний зовнішньоторговельний оборот України товарами та послугами з країнами ЄС у 2008 році склав 30,6 млрд. дол. США. Обсяги експорту товарів та послуг з України до країн ЄС за 2006 рік склали 13,09 млрд. дол. США, а обсяги імпорту товарів та послуг з країн ЄС склали 13,16 млрд. дол. США.[4]
Основними формами економічного співробітництва між Україною і ЄС є торгівля, інвестиційна діяльність та технічна допомога. Торгівлі належить центральне місце в загальній сис темі економічної взаємодії.
Обсяги експорту-імпорту товарів до країн ЄС у 2009 року порівняно з попереднім роком становили 46% та 47,4%, відповідно 3959 млн.дол. та 6631 млн.дол. США. Негативне сальдо складало 2672 млн.дол. (у І півріччі 2008р. мінус 5390,4 млн.дол.). Коефіцієнт покриття експортом імпорту складав 0,60, у І півріччі 2008р. – 0,61. У загальному обсязі експорту частка країн ЄС становила 22,8%, імпорту – 33,5% (у І півріччі 2008р. відповідно 26,4% і 33%). Головними партнерами, як в експорті, так і в імпорті товарів залишаються Німеччина (відповідно 507 і 1682,6 млн.дол.), Польща (464,6 і 968,3 млн.дол.) та Італія (526,8 і 507,7 млн.дол.). Обсяги експорту товарів зменшились проти І півріччя 2008р. до усіх країн ЄС, крім Португалії – збільшення на 27,4 млн.дол. (у 22,3р.), Іспанії – на 13,9 млн.дол. (на 4,8%) та Бельгії – на 4,2 млн.дол. (на 5,3%). Обсяги імпорту товарів зменшились з усіх країн ЄС, крім Кіпру – збільшення на 3,2 млн.дол. (на 15,6%), Люксембурґу на 0,8 млн.дол. (на 9,7%) та Мальти на 0,5 млн.дол. (на 26,5%). Вагому частку товарної структури українського експорту до країн ЄС складали чорні метали – 18,6%, електричні машини – 9,9%, зернові культури – 6,2%, енергетичні матеріали, нафта та продукти її перегонки – 5,9%. Найбільші експортні поставки чорних металів здійснювались до Італії – 235,5 млн.дол., Болгарії – 98,3 млн.дол., Польщі – 80 млн.дол.; електричних машин – до Угорщини – 139 млн.дол., Німеччини – 82,1 млн.дол., Польщі – 46,2 млн.дол., зернових культур – до Іспанії – 155,7 млн.дол., Нідерландів – 29,7 млн.дол., Сполученого Королівства – 13,7 млн.дол., енергетичних матеріалів, нафти та продуктів її перегонки – до Словаччини – 81,2 млн.дол., Болгарії – 39,1 млн.дол., Угорщини – 22,2 млн.дол. Польщі – 15,1 млн.дол. та Італії – 11,1 млн.дол.
Основу товарного імпорту з країн ЄС складали механічні машини – 15,4%, фармацевтична продукція – 9,2%, полімерні матеріали, пластмаси – 7,6%, електричні машини – 6,8%, папір та картон – 5,8%. Найбільші імпортні надходження механічних машин здійснювались з Німеччини – 364,9 млн.дол., Італії – 147 млн.дол., Польщі – 63,4 млн.дол., фармацевтичної продукції – з Німеччини – 167,3 млн.дол., Франції – 87 млн.дол., Угорщини – 40,5 млн.дол., полімерних матеріалів, пластмаси – з Німеччини – 120,2 млн.дол., Польщі – 88,5 млн.дол., Італії – 50,7 млн.дол., електричних машин – з Німеччини – 115 млн.дол., Австрії – 48 млн.дол., Угорщини – 45 млн.дол., паперу та картону – з Польщі – 101,1 млн.дол., Фінляндії – 75 млн.дол., Німеччини – 52,3 млн.доларів.
Обсяг прямих інвестицій в економіку України з країн ЄС на 01.07.2009 становив 30,0 млрд.дол.США, що складає 79,0% загального обсягу інвестицій в Україну (на 01.07.2008 – 28,8 млрд.дол., 79,1%).
Рис. 2.2. Прямі інвестиції в Україну
Головними країнами-інвесторами, на які припадає понад 77% загального обсягу інвестицій з ЄС, є Кіпр – 8063,7 млн.дол. (26,9% загального обсягу інвестицій з країн ЄС), Німеччина – 6530,9 млн.дол. (21,8%), Нідерланди – 3717,1 млн.дол. (12,4%), Австрія – 2490,0 млн.дол. (8,3%) та Сполучене Королівство – 2330,0 млн.дол. (7,8%). Значні обсяги прямих інвестицій з країн ЄС зосереджено на підприємствах промисловості (22,1%). Серед галузей переробної промисловості суттєві обсяги інвестицій внесено у виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів; у металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів. Також інвестиційно привабливими для нерезидентів є організації, що здійснюють фінансову діяльність (22,0%), операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям (9,8%) та підприємства торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку (7,9%). Так, нерезидентами з Кіпру до підприємств промисловості інвестовано 1833,2 млн.дол. (22,7% до загального обсягу інвестицій з країни), організацій і установ, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям, – 1748,1 млн.дол. (21,7%) та фінансову діяльність – 1714,0 млн.дол. (21,3%). З Німеччини та Нідерландів до підприємств промисловості надійшло 1172,9 млн.дол. (18,0%) та 1428,6 млн.дол. (38,4%) відповідно, у тому числі переробної – 1145,0 млн.дол. (17,5%) та 1293,9 млн.дол. (34,8%). Нерезидентами з Австрії найбільше інвестицій внесено до фінансових установ – 1011,6 млн.дол. (40,6%). Інвесторів зі Сполученого Королівства приваблюють підприємства промисловості, де зосереджено 640,1 млн.дол. (27,5%), організації, які здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям, – 486,5 млн.дол. (20,9%), а також підприємства торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку – 393,6 млн.дол. (16,9%). Обсяг інвестицій з України в економіку країн ЄС на 01.07.2009 складає 5945,0 млн.дол., або 95,5% загального обсягу інвестицій з України (на 01.07.2008 – 5949,1 млн.дол., 96,0%).[9]
Порівняємо розвиток економік ЄС та України. У наведеній в додатках таблиці В.2 ми бачимо, що Україна має 80 місце у світі за ІЛР та середній рівень ІЛР проти високого країн ЄС. Значне розходження в рівнях соціальних стандартів виступа є одним з основних факторів послаблення інтересу до України з боку нинішніх членів ЄС. Відставання за рівнем людського розвитку — це, врешті-решт, відставання у сфері здатності витримувати жорсткі умови міжнародної конкуренції, що прямо входить в коло критеріїв придатності країни до членства в Євросоюзі згідно з Копенгагенськими критеріями.
Особливе значення мають такі чинники розвитку людського капіталу, як витрати на освіту та охорону здоров'я. Так, за рівнем державних витрат на освіту Україна в 2007 році мала показник на рівні 5,1 % ВВП, а за два роки раніше — навіть 3,6%, тоді як в 1995 році він дорівнював 5,42. В країнах ЄС протягом останніх років показник тільки державних витрат на освіту стабільно знаходиться на рівні 5,0 % ВВП, причому в багатьох краї нах цей рівень є істотно більшим. Так, він становить в Австрії та Португалії 5,7 % (2006 p.), Данії — 8,3 % (2007 p.), Франції — 5,8 %; (2006 p.), Фін ляндії — 5,9 % (2007 p.); Швеції — 8,4 % (2006 р.).
Державні і загальні витрати України на охорону здоров'я в 1999 р. дорівнювали відповідно 2,9 та 4,7 % ВВП, а в 1995 р. були 4,7 та 5,9 % ВВП4. У 2007 p., згідно із звітом про виконання державного бюджету, вони склали приблизно 0,7 % ВВП. І навіть повні витрати на цю мету не переви щували 3,1 %. Водночас в ЄС державні і загальні витрати на охорону здоров'я складали відповідно 6,6 та 8,9 %, в тому числі у Великій Бри танії — 5,9 % та 6,8 % ВВП; Австрії — 6,0 та 8,3 %; Нідерландах — 6,1 та8,5 %; Данії — 6,7 та 8,0 %; Бельгії — 6,8 та 7,6 %; Франції — 7,1 та 9,6 %; Швеції — 7,2 та 8,6 %; Німеччині — 8,3 та 10,7 %; серед країн-кандидатів: в Угорщині — 4,1 та 6,4 %; Польщі — 4,2 та 5,9 %; Естонії— 5,1 та 6,4 %; Словаччині — 5,2 та 6,8%; Чеській Республіці — 6,4 та 7,0%; Словенії — 6,8 та 7,8%; Литві — 7,2 та 8,3%.[9]
Фактично ці обмеження є проявом загальної інституціональної неадекватності української економіки з точки зору критеріїв ефективної участі в системі світогосподарських зв'язків і міжнародних інтеграційних угрупо ваннях. Певний інтерес становлять при цьому оцінки провідних міжнарод них організацій.
За "індексом лібералізації" Де Мело (М. De Melo), Денізера (С. Deni- zer) і Гельба (A. Gelb), в 1997 р. Україна мала кумулятивний показник 2,55, тоді як, наприклад, Угорщина — 6,84, Польща — 6,81, Словенія — 6,77, Хорватія — 6,53, Чеська Республіка — 6,40 (навіть Росія — 4,32).[22, с. 177]
За "індексом інституціональної якості" Кауфмана -Крея -Зойдо- Лобатона (D. Kaufmann-A. Kray-P. Zoido-Lobaton) та Ведер (В. Weder), який був складений за 6 (Ведер — за 5) агрегованими компонентами (всього понад 300 компонентів) і змінюється в межах від -25 до +25, при середньому показнику для розвинених країн 12,6 Україна мала середній показник -5,8 (-6,4 за індексом Ведер); при цьому Угорщина мала показники відповідно +8,7 та +8,0, Словенія — +8,5 та +8,0, Польща — +7,0 та +6,7, Чеська Республіка — +6,8 та +6,6, Естонія — +6,1 та +5,8.[29, с.130]
При цьому за своєю "інституціональною якістю" країни — члени ЄС групуються так як показано в таблиці В.3
Однак, ЄС та держави, які входять до його складу, є найважливішими донорами України. З 1991 року Європейське Співтовариство надало Україні допомогу на загальну суму в 2,5 мільярда євро. Обсяг фінансової допомоги ЄС Україні збільшується. Щорічне двостороннє фінансування (Національний План Дій) зросло з 47 мільйонів євро в 2002 році до 116 мільйонів євро в 2009 році.[25]
Оскільки Україна є привілейованим партнером ЄС і приймає участь у реалізації Європейської політики сусідства, вона користується перевагами European Neighbourhood & Partnership Instrument (ENPI) (Європейського інструменту сусідства й партнерства (ЄІСП)). У рамках дії цього інструменту партнерство ЄС і України перетворилося з простої технічної допомоги на більш суттєву та цілеспрямовану підтримку реформ і процесу інтеграції з ЄС, до яких прагне Україна.
Діючу assistance strategy for 2007-2010 (стратегію допомоги на 2007-2010 роки) (494 мільйона євро) було визначено в тісному співробітництві з Українським урядом і прийнято в березні 2007 року. Ця стратегія складається з таких нових інструментів, як підтримка бюджету й партнерство, метою яких є сприяння політичним принципам, стратегіям і планам Українського уряду відповідно до стандартів ЄС.
Щодо глобального рейтингу конкурентоспроможності (швейцарська бізнес-школа IMD в своєму офіційному щорічному рейтингу конкурентоспроможності економік світу) World Competitiveness Yearbook 2010 Україна зайняла передостаннє 57-е місце.[18] Лідируючі ж позиції займають економіки Сінгапуру і Гонконгу, слідом за ними йдуть США.
Серед європейських держав в першу десятку потрапили Швейцарія (4-е місце) з відносно низьким об'ємом бюджетного дефіциту, рівнем інфляції та безробіттям, а також скандінавські Швеція та Норвегія, що зайняли 6-і і 9-і місця відповідно. Варто також відзначити державу з найбільшою економікою в Євросоюзі - Німеччину (16-е місце), яка, не дивлячись на зростання бюджетного дефіциту і держвидатків, демонструє упевнений тренд, залишаючись найбільшим експортером промислових товарів одночасно із сталою діловою репутацією держави.
Таким чином, ми бачимо, що Україна - це держава з 45-мільйонним населенням, з великими економічними і політичними проблемами. Наша країна поки що практично не виконує так звані копенгагенські критерії. На сьогодні Україну не можна назвати країною зі стабільною демократією, де гарантуються права людини та захист національних меншостей. Щодо розбудови ринкової економіки, то хоча ЄС і підтвердив цей статус для України, рівня високорозвиненої держави, спроможної витримати тиск конкуренції в межах єдиного європейського економічного простору, ми ще не досягли. На даний момент економіка України має ефект стриманого розвитку, у країні панує політична нестабільність, слабкі позиції України у сфері високих технологій, низький рівень розвитку НТП, відсутні масштабні інвестиції в економіку України з боку провідних європейських ТНК та інш. І нарешті, наша держава, мабуть, ще не готова взяти на себе всі обов’язки членства в ЄС, включаючи орієнтування на цілі економічного та валютного, а також політичного союзу.
Європейський вибір України відображає життєво важливі інтереси України, викристалізувався з усієї попередньої історії українського народу, його ментальності та глибоких демократичних традицій, грунтується на законному прагненні громадян України бачити свою державу невід'ємною частиною єдиної Європи.
З усіх можливих альтернатив лише євроінтеграційний курс здатний забезпечити нашій державі гідне місце в сім'ї європейських народів. Для України інтеграція в Євросоюз - це рух країни до стандартів реальної, діючої демократії та цивілізованого, соціально орієнтованого ринкового господарства. Саме тому це є стратегічною метою державної політики України.
Інтеграція України в ЄС має свої переваги і недоліки для України, і для Європейського Союзу.
Для нашої держави важливого значення набувають як процес її послідовного наближення до ЄС, досягнення відповідності копенгагенським критеріям членства у ньому, що значною мірою збігається з головними завданнями здійснення системних перетворень в державі та суспільстві, так і стратегічний результат цього процесу - повноправне членство в ЄС.
Як невід'ємна (в географічному, історичному та культурному аспектах) частина Європи Україна орієнтується на діючу в провідних європейських країнах модель соціально-економічного розвитку. Євроінтеграційний курс розглядається саме у контексті реалізації цієї моделі в умовах України.
Вступ у майбутньому до ЄС сприятиме більш активному долученню нашої держави до європейських демократичних цінностей, поширенню на неї зони загальноєвропейської стабільності та безпеки, уникненню нових ліній поділу на континенті. Членство в ЄС дозволить більш ефективно використовувати переваги міжнародної спеціалізації та кооперації, що стане важливою передумовою прискорення економічного розвитку та модернізації країни.
Політичні переваги інтеграції України в ЄС пов'язані зі створенням надійних механізмів політичної стабільності, демократії та безпеки. Зближення з ЄС є гарантією, а виконання його вимог - інструментом розбудови демократичних інституцій в Україні. Крім того, членство в ЄС відкриє шлях до колективних структур спільної безпеки Євросоюзу, забезпечить ефективнішу координацію дій з європейськими державами у сфері контролю за експортом і нерозповсюдження зброї масового знищення, дозволить активізувати співробітництво у боротьбі з організованою злочинністю, контрабандою, нелегальною міграцією, наркобізнесом тощо. [19]
В економічній сфері переваги інтеграції в структури Євросоюзу випливають з функціонування в ЄС сталої та економічно ефективної моделі організації суспільства і наявності колективних механізмів підтримання макроекономічної стабільності. Інтеграція в ЄС сприятиме зростанню продуктивності економіки та темпів технологічної модернізації під впливом конкуренції на єдиному європейському ринку та забезпеченню вільного доступу до новітніх технологій, капіталу, інформації; підвищенню кваліфікації робочої сили за умов її вільного руху в межах єдиного ринку; створенню більш сприятливого інвестиційного середовища; істотному зростанню обсягів торгівлі на ринку ЄС; створенню передумов для прискореного зростання взаємообміну в галузях з підвищеним рівнем науко- і техноємності; підвищенню якості регулятивних інститутів у бюджетній, банківській, фінансовій сферах та корпоративному управлінні.[7] Інтеграція також надасть можливість використовувати фонди регіонального розвитку ЄС для прискорення виходу на рівень економічного розвитку, властивий більш розвиненим країнам Євросоюзу.
Європейський Союз (з урахуванням майбутнього розширення) стане потужним ринком для 500 млн. споживачів. Враховуючи їхню високу платоспроможність, швидкі темпи економічного розвитку країн ЄС, культуру виробництва, споживання, розрахунків, цей ринок має для України значні перспективи. Саме на європейському фінансовому ринку, який сьогодні є найбільшим у світі, Україна може мобілізувати кошти, необхідні для забезпечення макроекономічної стабільності, диверсифікуючи тим самим джерела зовнішніх запозичень.
Розвиток міжнародного співробітництва та економічних зв’язків з ЄС безпосередньо впливає на більш раціональний розподіл ресурсів, підвищення ефективності економічних процесів, тобто має позитивні наслідки в довготерміновому плані.
Соціальні переваги членства в ЄС пов'язані з наявними тут високим рівнем соціальних стандартів і розвитку гуманітарної сфери, ефективним захистом прав працівників, розвиненою системою охорони довкілля.
Наслідком інтеграції України в ЄС стануть суттєві зміни в забезпеченні права на вільне працевлаштування, адекватної оплати та безпеки праці, гарантій соціального забезпечення, належних умов життя громадян, охорони здоров'я, освіти, культури, соціального захисту і соціального страхування відповідно до європейських стандартів.
Сама мета інтеграції в ЄС, як доводить досвід практично всіх нинішніх країн-претендентів "першої хвилі" (Естонії, Польщі, Словенії, Угорщини, Чехії та Кіпру), є потужним стимулом необхідних для цього соціально-економічних перетворень.
Позитиви європейської інтеграції України для Європейського Союзу мають оцінюватися із точки зору внеску, який наша держава може зробити в його розвиток.
Це стосується насамперед геополітичної ролі України як одного з ключових факторів регіональної і загальноєвропейської стабільності та безпеки. Україна уклала угоди про дружбу з усіма своїми сусідами, забезпечила міжетнічний мир і стала загальновизнаним чинником стабільності у Центральній Європі. Її приєднання до ЄС (одночасно з поглибленням співпраці з Російською Федерацією в економічній, соціальній, політичній і правовій сферах) суттєво усунуло б небезпеку відродження протистояння між Сходом та Заходом, утворення нових геополітичних ліній розподілу на європейському континенті.
Україна має потенційно широкі ринкові можливості, значення яких важко переоцінити як на нинішньому етапі торговельно-економічних відносин з Євросоюзом, так і в рамках майбутнього єдиного ринку після її вступу до ЄС. Кадровий, науковий, промисловий (особливо в галузях високих технологій), сільськогосподарський потенціал нашої держави, її зростаюча роль у міжнародній миротворчій діяльності - це той безперечний позитив у євроінтеграційному контексті, який має бути врахований Євросоюзом.
Велике значення для ЄС матиме також транзитний потенціал України, насамперед з точки зору торговельно-економічних зв'язків між ЄС та Росією і країнами Центральної Азії. З входженням України до ЄС значущість цього чинника значно підвищиться.
Розглядаючи недоліки інтеграції України до ЄС, згадаємо такі проблеми України, як:
1. Обмеженість надійного джерела та потенціалу розвитку експортних можливостей - стійкого платоспроможного внутрішнього ринку;
2. Слабкі позиції України у сфері високих технологій, низький рівень розвитку НТП;
3. Недостатній рівень розвитку сучасної інфраструктури, особливо інформаційної і транспортної, та видів діяльності, що підтримують присутність українських виробників на міжнародних ринках;
4. Невисокий рівень конкурентоспроможності вітчизняних виробників, їх товарів і послуг та економіки країни в цілому;
5. Відсутність масштабних інвестицій в економіку України з боку провідних європейських ТНК, що унеможливлює входження українських виробників до їх міжнародних розподільчих систем;
6. Складнощі створення й удосконалення фондового ринку;
7. Недостатня готовність інституційної структури в Україні, брак кваліфікованих кадрів, ресурсної бази для виконання відповідних заходів.
На прикладі країн Південної Європи в процесі їхньої інтеграції до ЄС, ми можемо проаналізувати основні загрози, що постають перед країнами-кандидатами на інтеграційному шляху.
Після підписання угод про асоційоване членство і обрання курсу на скорішу інтеграцію до об’єднаної Європи, відбулося значне зростання обсягів торгівлі між країнами-кандидатами та ЄС. Так, частка товарного експорту ЄС з державами цього регіону зросла з 2,4% у 1992 р. до 7,4% – у 2004 р., тобто у 3 рази, а частка товарного імпорту – з 2,1% у 1992 р. до 5,2% – у 2004 р., тобто майже у 2,5 рази. Крім того, обсяги товарообороту ЄС з регіоном ПЄ були досить значними – ці країни до свого приєднання до ЄС входили до п’ятірки провідних імпортерів з країн ЄС та до десятки провідних експортерів, що було свідченням пріоритетного значення торгових відносин з цим регіоном для ЄС.
Приєднання до ЄС означало для країн „входження до західного співтовариства добробуту і безпеки ”. Нові члени після вступу до ЄС в
основному подолали замкнутість свого економічного простору та увійшли
до динамічно зростаючого ринку з обґрунтованими нормами та
стандартами. Прийняття до ЄС та пов’язане з цим скорочення тарифних і
нетарифних торговельних обмежень додатково стимулювало зовнішню
торгівлю та збільшувало ринок збуту.
Таким чином ЄЕС виділив із бюджету на вирішення економічних проблем коштів у розмірі 2,3% ВНП Греції, 2,5% ВНП Португалії; та 0,4 ВНП Іспанії.[15] Зокрема, після вступу в ЄС в 1981 році Греція стала одержувати фінансову допомогу, що також сприяла зміцненню економічного становища. Стійкий розвиток туризму, судноплавства й сфери обслуговування забезпечило Греції стабільне економічне становище: відповідно до "Індексу розвитку людського потенціалу", що використовувався ООН для оцінки якості життя в різних країнах, Греція в 2005 й 2006 роках зайняла 24 місце серед 177 країн світу [30]. Щодо сільського господарства ЄК відмітила, що зі вступом Іспанії зона сільськогосподарського виробництва Співтовариства збільшилась на 30%, а кількість населення, зайнятого в цій сфері – на 31%. 1980-х років економіка Іспанії була найбільш динамічною в Європі, середньорічний приріст валового внутрішнього продукту (ВВП) становив 4,1% у 1986-1991 роках. [11] Програма реструктуризації промисловості була спрямована на відтік ресурсів і робочої сили з неефективних галузей промисловості, що переживали спад (суднобудування, чорна металургія, текстильна промисловість), і забезпечення нових, більш конкурентоспроможних підприємств інвестиційними кредитами і субсидіями. Приєднання до ЄС також стимулювало зростання економіки: на початку 1990-х років Іспанія одержала майже 1/5 регіональних субсидій ЄС. [11]
На теперішній час країни ЄС переживають досить складний період. За підсумками 2009 року загальний борг країн Єврозони €7,1 трлн, чи 78,7% ВВП. В середньому по Єврозоні дефіцит державного бюджету в 2009 г. 6,3% ВВП. [12]
Економіки країн Північної Європи жили в умовах високих інфляції і високих процентних ставок і очевидно були не готові до введення євро. Швидкий розвиток, після вступу до ЄС, Середземного регіону в 1999-2007 рр. в значній мірі був викликаний масштабною кредитною експансією і збільшенням державних витрат. Як тільки довіра була підірвана кризою, ставки пішли вгору (для Греції вони досягли 11,2% річних), і обслуговувати борг стало немислимо. А девальвувати свою валюту було неможливо. Так виникла масштабна, але все ж і регіональна проблема.
Втеча з активів, пов'язаних з Грецією, вдарить по банках країн Єврозони, підірве довіру до євро і створить боргові проблеми для інших країн ЄС, в першу чергу Іспанії та Португалії. Німецьким банкам Греція та грецькі компанії винні в цілому 43 млрд. доларів.
Загроза була не тільки для стійкості єдиної валюти, але і стабільності фінансових інститутів: адже головні власники облігацій Греції, Італії, Іспанії і Португалії - це французькі (на €850 млрд.) і німецькі (на €520 млрд.) банки та пенсійні фонди. Ось чому заходи по підтримці євро стали і заходами спасіння національних банківських систем .
Німеччина надала майже 30% виділених Греції засобів, на кожного німця приходиться по 272,38 євро. При цьому борг на душу населення греків перед країнами Єврозони - 7104,54 євро. Зокрема фінансова допомога Люксембурга Греції в рамках екстрених кредитів на 80 млрд. євро, дозволених властями Євросоюзу, дорівнює 417,54 євро на душу населення, що являється максимальним показником серед країн Єврозони, повідомляє агентство Bloomberg. При цьому на долю Люксембурга приходиться всього 0,3% грецького "плану спасіння".[27]
Таким чином, на прикладі Греції, Італії, Іспанії і Португалії ми можемо зробити висновки, що очевидно українська економіка вступивши в ЄС розвивалась би за таким же принципом. Адже економіка України також не відповідає стандартам ЄС, зокрема дефіцит державного бюджету 8,2% ВВП проти 3% ВВП стандарту ЄС. Для ЄС у той же час Україна є лише привабливим ринком збиту і не розглядається, як повноцінний економічний партнер.
Європейський Союз просто не в змозі прийняти Україну, тільки для зняття диспропорції в інфраструктурі, приведення її до євро стандартів виявилася непотрібним пів бюджету ЄС. Тому прийняв Україну ЄС може просто розвалитися, адже економічно сильніші країни ЄС не зможуть утримувати настільки слабкі.
План дій Україна – ЄС схвалено 21 лютого (2005-2008) р. у Брюсселі на позачерговому засіданні Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС. [26]
Урядом України щороку визначаються заходи з його виконання. Питання виконання Плану дій Україна – ЄС постійно розглядаються Українською Стороною.
Відповідно до міжнародних зобов’язань України та її стратегічної мети щодо подальшої європейської інтеграції Україна продовжуватиме внутрішні перетворення на основі зміцнення демократії, верховенства права, поваги до прав людини, принципу розподілу влади та незалежності суду, демократичних виборів відповідно до норм і стандартів ОБСЄ та Ради Європи (політичний плюралізм, свобода слова та ЗМІ, повага до прав осіб, що належать до національних меншин, недискримінація за ознакою статі та політичної, релігійної та етнічної приналежності). У соціально-економічній сфері передбачається:
1. Подальший прогрес у створенні повністю функціонуючої ринкової економіки, включаючи ціноутворення, контроль за державною допомогою, законодавче середовище, яке забезпечує чесну конкуренцію між суб’єктами господарювання
2. Подальший прогрес у поступовому наближенні законодавства до існуючого в ЄС, забезпечення його ефективної імплементації
3. Покращення інвестиційного клімату, включаючи забезпечення прозорості, передбачуваності та спрощення механізму його регулювання та застосування
4. Закріпити прогрес у реалізації політики макроекономічної стабілізації та зростання
5. Здійснення послідовної та довгострокової програми структурної реформи з метою подальшого зміцнення функціонування ринкової економіки
6. Посилення діалогу та співробітництва з соціальних питань (як передбачено в статті 1 УПС); забезпечення наближення стандартів України до стандартів та практики ЄС у сфері зайнятості та соціальної політики
7. Запровадження ефективних заходів зменшення бідності та збільшення зайнятості, спрямованих на суттєве зменшення кількості населення, що перебуває за межею бідності, та посилення соціальної інтеграції, включаючи стабільну систему освіти, охорони здоров’я та інших соціальних послуг для всіх верств населення
8. Зменшення розриву між рівнями розвитку регіонів та покращення можливостей для місцевого розвитку
9. Сприяння сталому розвитку
Нещодавно була ухвалена Програма економічних реформ на 2010-2014 рр. "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава", розроблена і схвалена Комітетом з економічних реформ при Президенті України, що реалізовуватиметься в три етапи: 2010 рік, 2011-2012 рр. і 2013-2014 рр.. Це програма-відповідь на передані єврокомісаром з питань розширення ЄС і політики сусідства Штефаном Фюле документи, які називають в Єврокомісії "матрицею співпраці". У документі зазначено обсяги фінансової допомоги Євросоюзу і кроки, необхідні для отримання Києвом дорожньої карти безвізового режиму восени 2010 року.[14]
Перший етап (2010 рік) буде направлений на законодавче забезпечення економічних реформ. Впродовж цього періоду планується, зокрема, прийняття податкового кодексу, а також низки інших законодавчих актів, які формуватимуть основу для здійснення економічних реформ.
В рамках другого етапу (2011-2012 рр.) передбачається формування базових принципів для впровадження другого етапу пенсійної системи, перехід до принципу адресності всіх видів соціальної підтримки і створення в медичній сфері так званих госпітальних округів. В реальному секторі програмою передбачено ліквідувати перехресне субсидування в тарифній політиці, при цьому тарифи встановлюватимуться на економічно обґрунтованому рівні.
Крім того, запланована лібералізація ринку вугілля, реструктуризація НАК "Нафтогаз України" і початок реструктуризації "Укрзалізниці". У вказаний період також планується створення прозорого ринку земель сільськогосподарського призначення.
"Будуть гармонізовані з вимогами ЄС системи технічного регулювання, і відбудеться спрощення митних процедур. На цьому етапі очікується підписання Угоди про вільну торгівлю між Україною і ЄС", - сказала перший заступник глави адміністрації Президента України Ірина Акімова.
Третій етап реалізації Програми економічних реформ - етап отримання перших результатів і коректування плану реформ відповідно до отриманих результатів.
Цей етап розрахований до кінця 2014 року.[2] Він передбачає завершення процесу масштабної приватизації, буде почато впровадження обов'язкового медичного соціального страхування, а визнання якості української освіти за кордоном має сприяти впровадженню національних рамок кваліфікації, які гармонізовані з вимогами ЄС. Будуть підготовлені всі умови для членства України в організації економічного співробітництва і розвитку.
Як наслідок Україна приведе систему держзакупівель у відповідність зі стандартами Євросоюзу , реалізує конституційну реформу та змінить виборче законодавство , а також прийме закони, спрямовані на боротьбу з корупцією .Також передбачається реформа судової реформи після затвердження її концепції в Адміністрації президента, на яку планується виділити €10 млн. Після реформування газового сектора Києву обіцяють відкрити кредитну лінію на € 2,5 млрд. для модернізації газотранспортної системи.[14]
Таким чином, виконуючи ці реформи Україна отримає фінансову допомогу Євросоюзу, кредит у розмірі €610 млн. для покриття бюджетного дефіциту.
ВИСНОВКИ
На основі результатів дослідження передумов інтеграції України до ЄС слід зробити наступні висновки:
http://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:T6c8DSCvwJwJ:www.bsarg.crimeainfo.com/Analytical_papers/Problematic%2520Questions%2520of%2520Ukraine-EUCooperation.doc+%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B5%D0%BC%D0%BD%D1%96+%D0%BF%D0%B8%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F+%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%B2%D1%80%D0%BE%D0%B1%D1%96%D1%82%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%B0+%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8+%D0%B7+%D0%84%D0%A1&cd=1&hl=ru&ct=clnk&gl=ua&client=firefox
http://julietta.blox.ua/2008/07/Istorichnij-poglyad-na-vstup-Ispaniyi-do-YeS.html
Додаток А Таблиця А.1
Форми міжнародної регіональної економічної інтеграції
|
Форми міжнародної економічної інтеграції |
Ключові характеристики
|
|||||
|
Зниження внутрішніх тарифів |
Усунення внутрішніх тарифів |
Спільний зовніш ній тариф |
Вільний рух капіталів та робочої сили |
Гармонізація економічної політики |
Політична інтегра ція |
|
|
Зона преференційної торгівлі |
+ |
|||||
|
Зона (асоціація) вільної торгівлі |
+ |
+ |
||||
|
Митний союз |
+ |
+ |
+ |
|||
|
Спільний ринок |
+ |
+ |
+ |
+ |
||
|
Економічний союз |
+ |
+ |
+ |
+ |
+ |
|
|
Політичний союз |
+ |
+ |
+ |
+ |
+ |
+ |
Таблиця А.2. (початок)
Організації за рівнем розвитку
|
Рівень |
Назва і рік створення |
Країни – члени |
|
Преференційна торговельна угода |
|
ЄС, Білорусь, Казахстан, Росія, Україна Болгарія, Чехія, Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина, Естонія, Латвія, Литва, Словенія |
|
Зона вільної торгівлі (ЗВТ) |
|
Австрія, Великобританія, Данія, Швейцарія, Фінляндія, Ісландія, Ліхтенштейн, Португалія, Норвегія, Швеція. В 1972 р. із ЄАВТ вийшли Великобританія і Данія, в 1995 р. – Австрія, Фінляндія, Швеція Естонія, Латвія, Литва |
Таблиця А.2. (продовження)
|
3.Вишеградська четвірка,1990 р. 4.Центрально-Європейська 5.Північноамериканська зона вільної торгівлі, НАФТА, 1994 р. 6.Австралійсько-новозеландська торгова угода про поглиблення економічних зв’язків, АНЦСЕРТА, 1983 р. 7.Організація Азіатсько-Тихо-океанського економічного співробітництва, АТЕС, 1989 р. |
Угорщина, Польща, Чехія, Словенія Угорщина, Польща, Чехія, Словенія, Словакія Канада, Мексика, США Австралія, Нова Зеландія 21 країна-учасниця Азії, Північної і Південної Америки: Австралія, Бруней, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Нова Зеландія, Індонезія, Гвінея,Філіппіни, Тайвань, Гонконг, Китай, Південна Корея, Японія, США, Канада, Мексика, Чилі; з 1997 р. – В'єтнам, Перу, РФ |
Таблиця А.2.(продовження)
|
Митний союз
|
1.Центральноамериканський загальний ринок (ЦАЗР), 1961 р.
2. Арабський загальний ринок, 1964 р. |
Коста-Ріка, Сальвадор, Гватемала, Гондурас, Нікарагуа Єгипет, Ірак, Йорданія, Лівія, Мавританія, Сирія, Ємен |
3. Карибське співтовариство і Карибський загальний ринок, КАРИКОМ, 1973 р. |
Аргентина, Болівія, Бразилія, Чилі, Колумбія, Еквадор, Мексика, Перу, Уругвай, Венесуела, Парагвай Аргентина, Бразилія, Уругвай, Парагвай Антигуа і Барбуда, Багамські острови, Барбадос,Беліз, Домініка, Гренада, Гайана, |
Таблиця А.2.(продовження)
|
4. Андська група, 1969 р. 5. Рада співробітництва арабських країн Перської затоки, «нафтова шестірка», 1981 р. 6. Асоціація держав |
Ямайка, Монтсеррат, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Гренадіни, Тринідад і Тобаго – 13 країн Болівія, Колумбія, Еквадор, Перу, Венесуела Бахрейн, Кувейт, Оман, Катар, Саудовська Аравія, ОАЕ Індонезія, Філіппіни, Бруней, Сінгапур, Малайзія, Таїланд; з 1995 р. - В'єтнам |
|
|
Економічний союз |
1. Європейське економічне співтовариство, ЄЕС, 1957 р., з 1993 р. – Європейський союз, ЄС |
Австрія, Бельгія, Великобританія, Данія, Німеччина, Греція, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, |
Таблиця А.2.(продовження)
|
2.Економічний союз, Бенілюкс, 1948 р. 3.Співдружність незалежних держав, СНД, 1992 р.
4. Союз Арабского Магриба, САМ, 1989 р. 5. Західноафриканський економічний і валютний союз, ЮЕМОА, 1994 р. 6. Спілка розвитку Півдня Африки, САДК, 1973 р. |
Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція Бельгія, Нідерланди, Люксембург Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Україна, Узбекистан Алжир, Лівія, Мавританія, Марокко, Туніс Бенін, Буркіна-Фасо, Кот-д’Івуар, Малі, Нігерія, Сенегал, Того Ангола, Ботсвана, Лесото, Малаві, Мозамбік, Намібія, Свазіленд, Танзанія, |
Таблиця А.2.(закінчення)
|
7. Економічна спілка країн Західної Африки Африки, ЕКОВАС, 1975 р. 8. Економічна спілка країн Центральної Африки, КЕЕАС |
Замбія и Зімбабве, ПАР, Мавританія Бенін, Буркіна-Фасо, Острови Зеленого Мису, Кот-д’Івуар, Гамбія, Гана, Гвінея, Гвінея-Бісау, Ліберія, Малі, Мавританія, Нігер, Нігерія, Сенегал, Сьєрра-Леоне, Того – 16 країн 11 країн-учасниць |
ДодатокБ
Рис. 2.1. Зовнішня торгівля з країнами ЄС
ДодатокВ
Таблиця В.1. Зовнішня торгівля товарами України та країн - членів ЄС у 1996-2004 pp., млн дол. США(початок)
|
Країна |
Експорт |
Імпорт |
||||||||
|
1996 |
1998 |
2000 |
2004 |
2009 |
1996 |
1998 |
2000 |
2004 |
2009 |
|
|
Австрія |
101,5 |
135,2 |
163,6 |
249,4 |
288,0 |
175,5 |
193,8 |
185,1 |
344,4 |
532,5 |
|
Бельгія |
78,3 |
86,0 |
106,5 |
278,0 |
138,5 |
134,5 |
262,6 |
|||
|
Греція |
96,9 |
59,9 |
48,1 |
118,1 |
59,6 |
34,1 |
38,5 |
54,2 |
||
|
Данія |
6,6 |
37,3 |
24,7 |
115,1 |
67,7 |
75,9 |
68,2 |
172,3 |
||
|
Ірландія |
64,4 |
82,3 |
27,2 |
7,6 |
52,5 |
37,3 |
25,7 |
32,6 |
||
|
Іспанія |
90,2 |
131,3 |
162,9 |
521,8 |
503,8 |
57,0 |
80,3 |
100,2 |
171,0 |
325,4 |
|
Італія |
344,6 |
550,2 |
638,9 |
1620,4 |
1085,7 |
341,8 |
408,6 |
346,0 |
805,9 |
1015,9 |
|
Люксембург |
0,2 |
4,1 |
1,4 |
6,0 |
10,9 |
4,7 |
8,9 |
11,2 |
Таблиця В.1(закінчення)
|
Нідерланди |
99,7 |
117,7 |
134,0 |
524,9 |
492,4 |
197,8 |
161,5 |
146,6 |
352,2 |
609,0 |
|
Німеччина |
421,9 |
638,7 |
741,4 |
1891,0 |
1118,5 |
1068,7 |
1263,6 |
1134,4 |
2731,8 |
3468,4 |
|
Португалія |
11,3 |
16,1 |
20,1 |
27,0 |
2,9 |
3,5 |
7,7 |
21,6 |
||
|
Сполучене Королівство |
135,9 |
108,0 |
137,6 |
111,8 |
304,0 |
201,5 |
204,7 |
202,8 |
733,6 |
569,4 |
|
Фінляндія |
22,1 |
26,2 |
24,0 |
30,8 |
96,3 |
114,9 |
95,9 |
255,7 |
||
|
Франція |
111,1 |
118,9 |
11,7 |
203,5 |
393,1 |
245,1 |
300,2 |
2361,1 |
652,9 |
874,0 |
|
Швеція |
11,7 |
7,4 |
8,3 |
27,8 |
66,9 |
148,9 |
150,4 |
418,4 |
||
|
Естонія |
278, |
73,2 |
||||||||
|
Латвія |
377,3 |
51,0 |
||||||||
|
Литва |
468,6 |
154,7 |
||||||||
|
Мальта |
18,5 |
0,4 |
||||||||
|
Польща |
979,9 |
1090,3 |
968,6 |
1962,2 |
||||||
|
Словаччина |
398,1 |
216,5 |
||||||||
|
Словенія |
14,7 |
108,6 |
||||||||
|
Угорщина |
807,6 |
668,8 |
362,3 |
595,7 |
||||||
|
Чеська Республіка |
299,0 |
301,4 |
419,6 |
574,6 |
||||||
|
Румунія |
293,2 |
435,1 |
||||||||
|
Кіпр |
168,4 |
64,8 |
Таблица В.2 Індекси людського розвитку країн - членів ЄС, країн -претендентів на членство в ЄС та України
|
Країна |
Рівень ІЛР ПРООН |
Показник ІЛР -ПРООН |
Місце країни у світі за ІЛР |
|
Австрія |
високий |
0,926 |
15 |
|
Бельгія |
високий |
0,939 |
4 |
|
Греція |
високий |
0,885 |
24 |
|
Велика Британія |
високий |
0,928 |
13 |
|
Данія |
високий |
0,926 |
14 |
|
Іспанія |
високий |
0,913 |
21 |
|
Ірландія |
високий |
0,925 |
18 |
|
Італія |
високий |
0,913 |
20 |
|
Люксембург |
високий |
0,925 |
16 |
|
Нідерланди |
високий |
0,935 |
8 |
|
Німеччина |
високий |
0,925 |
17 |
|
Португалія |
високий |
0,880 |
28 |
|
Фінляндія |
високий |
0,930 |
10 |
|
Франція |
високий |
0,928 |
12 « |
|
Швеція |
високий |
0,941 |
2 |
|
Болгарія |
середній |
0,779 |
62 |
|
Естонія |
високий |
0,826 |
42 |
|
Кіпр |
високий |
0,883 |
26 |
|
Латвія |
високий |
0,800 |
53 |
|
Литва |
високий |
0,808 |
49 |
|
Мальта |
високий |
0,875 |
30 |
|
Польща |
високий |
0,833 |
37 |
|
Румунія |
середній |
0,775 |
63 |
|
Словацька Республіка |
високий |
0,835 |
36 |
|
Словенія |
високий |
0,879 |
29 |
|
Туреччина |
середній |
0,742 |
85 |
|
Угорщина |
високий |
0,835 |
35 |
|
Чеська Республіка |
високий |
0,849 |
33 |
|
Україна |
середній |
0,748 |
80 |
|
Для порівняння: Російська Федерація |
середній |
0,781 |
60 |
Таблиця В.3. Ранжування країн за показниками "інституціональної якості"
|
Вища квінтиль* |
Друга квінтиль |
Третя квінтиль |
Четверта Нижча квінтилі |
|
|
Країни — члени ЄС, крім Греції |
Греція |
Болгарія |
Росія |
|
|
Кіпр |
Естонія |
Румунія |
Україна |
|
|
Мальта |
Латвія |
Туреччина |
||
|
Словенія |
Литва |
|||
|
Угорщина |
Польща |
|||
|
Словацька Респуб ліка |
||||
|
Чеська Республіка |
1
1