Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
УДК 940.5(1998-2005)
УКРАЇНСЬКО-НІМЕЦЬКІ ВІДНОСИНИ:
ПОЛІТИЧНА, ЕКОНОМІЧНА ТА КУЛЬТУРНА СПІВПРАЦЯ
(1998-2005 рр.)
07.00.02 –всесвітня історія
А В Т О Р Е Ф Е Р А Т
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Київ –
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у відділі всесвітньої історії і міжнародних відносин Інституту історії України Національної академії наук України.
Науковий керівник: кандидат історичних наук
МАРТИНОВ Андрій Юрійович,
старший науковий співробітник
відділу всесвітньої історії і
міжнародних відносин Інституту
історії України НАН України.
Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор
КУДРЯЧЕНКО Андрій Іванович,
завідувач відділу стратегії розвитку
політичної системи та громадянського
суспільства Національного інституту
стратегічних досліджень, м. Київ;
кандидат історичних наук, доцент
АСАТУРОВ Сергій Костянтинович,
завідувач кафедри міжнародної інформації
Київського славістичного університету.
Захист відбудеться “14” грудня 2007 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.008.02 у Національному університеті „Києво-Могилянська академія” (04070, м. Київ, вул. Г.Сковороди, 2, корпус №1, кімн.301).
З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Національного університету „Києво-Могилянська академія” (04070, м. Київ, вул. Г.Сковороди, 2).
Автореферат розісланий “ ” листопада 2007 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
кандидат історичних наук О.Г. Бажан
Актуальність дослідження. Українсько-німецькі відносини посідають важливе місце у національній історії двох країн та загальноєвропейському історичному процесі. Федеративна Республіка Німеччина, одна з найбільш економічно розвинених країн світу, є головним торговельним та інвестиційним європейським партнером України, завдяки чому створено надійний фундамент двосторонньої взаємодії.
Актуальність теми визначається як науково-пізнавальними, так і практичними чинниками. Винятковий науковий інтерес, зокрема, становить вивчення унікального німецького досвіду демократичної трансформації, на який має сформуватися попит української суспільної практики, що з різним ступенем успішності розв’язує проблеми становлення правової держави та створення функціональних механізмів соціальної ринкової економіки.
Використання значного політичного, економічного та культурного потенціалу ФРН на користь національним інтересам України належить до перспективних завдань української зовнішньої політики. Зважаючи на вагому роль ФРН у Європейському Союзі, Україна зацікавлена в поглибленні співпраці з Німеччиною в усіх сферах, які вирішальним чином впливають на реалізацію стратегічного завдання поетапної інтеграції України до Європейського Союзу. Саме тому комплексне вивчення двостороннього співробітництва, аналіз його стану та якості, визначення пріоритетних напрямів, форм і з’ясування перспектив їхнього подальшого розвитку з точки зору нагальних потреб України, має важливе значення як для української історичної науки, так і для формування політики подальшої співпраці між Україною та ФРН.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з науковими планами Інституту історії України НАН України у рамках теми відділу всесвітньої історії і міжнародних відносин “Європа і Україна: загальне і особливе у цивілізаційному розвитку та міжнародних відносинах у ХХ ст.” (державний реєстраційний номер 0199U4230).
Об’єктом наукового аналізу є спільні інтереси, зміст і форми співпраці України та Федеративної Республіки Німеччини.
Предметом дисертаційного дослідження обрано розвиток українсько-німецького співробітництва у політичній, економічній та культурній сферах упродовж конкретно визначеного хронологічного періоду.
Хронологічні межі дослідження охоплюють 1998–роки –цілком завершений, на думку автора, історичний період, критеріями визначення якого є політична історія України та Німеччини. Нижня хронологічна межа обумовлена розгортанням в Україні вирішального етапу формування поки що неконсолідованої демократії, що визнається документами Європейського Союзу. Верхня межа визначена зміною формату двосторонньої співпраці, ознакою чого стала потреба у наповненні конкретним змістом пріоритетних напрямів взаємодії. Упродовж 1998-2005 рр. Німеччина перебувала під управлінням коаліції соціал-демократів та партії зелених, а у листопаді 2005 р. за результатами дострокових виборів утворилася “велика коаліція” провідних політичних партій –християнських демократів, соціал-демократів та баварського християнсько-соціального союзу. Історичне завдання обох коаліцій полягало у трансформації соціального ринкового господарства ФРН та його адаптації до імперативів європейської інтеграції та глобалізації. Визначені хронологічні межі є змістовними для дослідження трансформаційних процесів різних типів, які відбуваються в України та Німеччині.
Мета дисертаційного дослідження полягає у з’ясуванні особливостей розвитку українсько-німецького співробітництва в умовах внутрішніх суспільних трансформацій із визначенням його ефективності, проблем та подальших перспектив. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання наступних наукових завдань:
Методологія дослідження ґрунтується на проблемно-хронологічному методі аналізу фактичного матеріалу українсько-німецьких відносин. Також використовувалися ретроспективний та дискурсивний методи для екскурсів у недавнє минуле двосторонніх відносин у пошуку аргументів для підтвердження авторських підходів. Порівняльний метод застосовувався з метою компаративного аналізу стану та тенденцій розвитку основних напрямів українсько-німецького співробітництва. Статистичний метод сприяв встановленню достовірних фактів, які стосуються конкретики торговельно-економічного та інвестиційного українсько-німецького співробітництва.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що в дисертації:
Практичне значення дослідження полягає в тому, що його матеріали можуть бути використані при розробці вузівських курсів і написанні підручників з історії міжнародних та українсько-німецьких відносин, а також для подальшого вивчення українсько-німецьких взаємозв’язків. Узагальнені автором дані, зроблені ним висновки та запропоновані практичні рекомендації можуть знайти застосування в аналітичній роботі МЗС України з вироблення концепції перспективного розвитку українсько-німецьких міждержавних відносин.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації доповідалися на науковій конференції “Десять років зовнішньої політики незалежної України” (Київ, 2001), на конференції молодих учених (Ужгород, квітень 2005 р.), на міжнародній науковій конференції Атлантичної ради України “Роль неурядових громадських організацій в інформуванні про діяльність НАТО” (Київ, червень 2005 р.), на міжнародному семінарі „Проблеми всесвітньої історії: держава та суспільство в історичній ретроспективі” (Чернігів, травень 2006 р.). Результати дослідження використовувалися дисертантом у практичній роботі в посольстві України в ФРН.
Публікації за темою дисертації здійснено у 5 статтях, надрукованих у фахових виданнях з історичних наук, що відповідають вимогам ВАК України.
Структура роботи обумовлена метою, завданнями та характером дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг роботи становить 195 стор., з них –стор. основного тексту. Список використаних джерел та літератури нараховує 515 позицій.
У вступі обґрунтовано вибір теми, розкрито її актуальність, визначено об’єкт, предмет і хронологічні межі дослідження, сформульовано мету і завдання, розкрито методологічну основу та наукову новизну дисертації, практичне значення отриманих результатів.
У першому розділі “Історіографія та джерельна база” проведено аналіз існуючої з проблеми літератури та огляд використаних джерел, викладено зміст основних принципів і методів роботи.
Українські історики досліджують усю систему сучасного українсько-німецького співробітництва, розглядаючи її переважно як невід’ємну складову європейської політики ФРН. А.І. Кудряченко з’ясував пріоритети зовнішньої політики ФРН та НДР у контексті “німецько-німецьких” взаємовідносин та процесі об’єднання Німеччини2. Проблеми трансформації суспільства об’єднаної Німеччини та тенденції визначення нової ролі ФРН в Європейському Союзі й світовій політиці стали предметом дослідження А.Ю. Мартинова, який висвітлив проблему адаптації німецького досвіду до загальних завдань посткомуністичних реформ 3. Переосмислення німецьких національних інтересів у процесі європейської інтеграції стало предметом розгляду Р.А. Кривоноса. Дослідник слушно наголошує на економічному домінуванні об’єднаної Німеччини в Євросоюзі, але, зважаючи на її умовний статус “першої серед рівних”, доводить, що економічний вплив не завжди конвертується у вирішальний політичний голос. Тому, на думку автора, Німеччині потрібно у пошуках консенсусу докладати систематичних дипломатичних зусиль заради пошуку спільних інтересів з країнами-членами ЄС4. С.В. Кондратюк розглянув еволюцію європейської політики об’єднаної Німеччини напередодні підготовки до масштабного розширення ЄС, яке відбулося у 2004 р., але питання про українсько-німецькі відносини торкнувся лише побіжно, оскільки воно виходить за межі його дослідження5.
Стабільний інтерес українських істориків привертає вивчення стратегічних засад зовнішньої політики об’єднаної Німеччини. А.І. Кудряченко дійшов висновку про суттєве розширення геополітичного обрію міжнародної діяльності ФРН на початку ХХІ ст. і цілком слушно довів, що важливе місце серед німецьких зовнішньополітичних пріоритетів належить країнам Центральної, Східної та Південно-Східної Європи6. Автор аргументовано стверджує, що міжнародні інтереси ФРН давно стали консенсусними для парламентських політичних партій7. Вивчення специфіки діяльності політичних партій ФРН становить предмет наукового інтересу С.К. Асатурова та А.Л. Шинкарука, яким вдалося з’ясувати проблеми функціонування провідних політичних партій ФРН в умовах формування інформаційного суспільства8.
Окремі аспекти двосторонніх українсько-німецьких відносин розглянуто в працях А.І. Кудряченка, Г.О. Грабарчука, М.Л. Копиленко, присвячених конкретним хронологічним періодам. Ці дослідження вирізняються змістовним аналізом здобутків та перспектив двосторонньої співпраці, місця проблеми європейського вибору України в українсько-німецьких відносинах. Спираючись на широке коло документальних джерел, автори окреслюють головні тенденції та проблеми розвитку двосторонньої взаємодії9. В аналогічному ключі виконана кандидатська дисертація В.В. Солошенко, присвячена співробітництву України та ФРН у 90-х роках XX ст.10 А.Ю. Мартинов з позицій політичного неореалізму розглянув взаємозв’язок внутрішніх реформ в Україні з проблемою її адаптації до імперативів членства в ЄС і переконливо довів, що підтримка Німеччини відіграватиме немаловажну роль у реалізації європейського вибору України11.
Помітно менше історіографічних лакун існує в дослідженні українсько-німецьких відносин у сфері міжнаціональних зв’язків. А.І. Кудряченко, І.М. Кулинич, В.В. Хохлачов, вивчивши становище етнічних німців України, справедливо вважають використання їхнього потенціалу винятково важливим для розвитку українсько-німецьких відносин12. Особливості соціально-політичного становища та ментальності етнічних німців України є предметом дослідження В. Кайгера, який цілком справедливо підкреслює, що на їхню самосвідомість та особливості політичного вибору після 1991 р. визначальний вплив мали національні репресії часів СРСР13. Окремий аспект досліджень вітчизняних науковців становить національне життя німців України. Л. Кравцова, маючи на меті встановити параметри етнополітичного розвитку німців Криму, проаналізувала діяльність “Фолькспарламенту” як інституції, що забезпечує створення сприятливих умов для життєдіяльності німецької громади14. Безперечно, позитивним є звернення вітчизняних науковців до вивчення досвіду німецької соціальної політики15. Разом з тим, малоз’ясованими залишаються і потребують поглибленого вивчення такі важливі питання як еміграція з України у роки суспільної трансформації більшої частини німецької громади, умови адаптації “українських” німців до життя на історичній батьківщині, особливості перешкод, що існують в Україні з адаптацією німецького досвіду перетворень.
Увага групи вітчизняних науковців прикута до вивчення тих міжнародних чинників, що впливають на розвиток українсько-німецьких відносин. Роль Німеччини як потенційного провідника інтересів України в Європі та аналіз проблем, які перешкоджають Берліну в повному обсязі та ефективно виконувати цю функцію, висвітлена у монографіях М. Михальченка та Л. Чекаленко16. Вплив польсько-німецького примирення та співпраці на стабільність на Сході Європи дослідили Н. Горська і С. Трохимчик17. Важливим чинником зміни парадигм зовнішнього впливу є співробітництво в сфері культури, що зумовило інтерес українських дослідників до з’ясування основних тенденцій культурних зв’язків і особливостей культурних взаємовпливів, до розгляду регіональної специфіки формування образу німців18.
Німецькі історики традиційно досліджують відносини ФРН та України у загальному контексті східноєвропейської політики Німеччини. Інституційним проявом цього явища є зосередження досліджень у східноєвропейських наукових центрах.
Розглядаючи історію України доби її незалежності, А. Каппелер і Г. Зімон переконані, що „Помаранчева революція” стала вирішальною подією на складному шляху формування української нації, моментом, коли почався відлік нового –демократичного етапу розвитку України19. О. Отт, простеживши за трансформацією у 1991-1998 рр. ролі політичних партій України, цілком справедливо зазначає, що уповільнений темп демократизації українського суспільства пов’язаний не лише з “радянським спадком”, а й з слабкістю самого громадянського суспільства та традицій самоорганізації20. М. Хельмеріх упевнена, що тісне переплетіння авторитарних та демократичних тенденцій у взаємодії гілок влади та представників політичної еліти стало в Україні визначальною ознакою трансформаційного періоду21. На думку В. Темпліна, не менш закономірною стала і зміна соціально-політичних настроїв українського суспільства під час президентської виборчої кампанії та одразу після неї22.
Окреме дослідницьке поле утворюють економічні аспекти трансформації українського суспільства. Х. Пляйнес, Х. Браун, К. Херрманн і М. Клогнер, зосередившись переважно на макроекономічній складовій, проаналізували особливості процесу формування в Україні передумов ринкової економіки23. Важливі масиви досліджень сформувалися навколо інформаційно-аналітичних центрів фондів німецьких політичних партій, які в умовах інтенсифікації трансформаційних процесів в Україні після президентських виборів 2004 р. помітно активізували свою роботу з висвітлення тенденцій політичного розвитку України24. Концептуальні засади зовнішньої політики України перебувають у центрі уваги Е. Людеманна, Х. Тіммерманна, І. Кампе. Їхні роботи відзначені обґрунтуванням прагматичного підходу Євросоюзу до підтримки європейського стратегічного вибору України, причому оптимальною стратегією ЄС вважається політика “посиленого спеціального сусідства”25.
Російські історики, залишаючись переважно у традиційному руслі висвітлення суто російсько-німецьких зв’язків, на початку ХХІ ст. поряд із збереженням пріоритетної уваги до політичних аспектів співпраці помітно змістили дослідницькі інтереси у бік вивчення економічного співробітництва, що, безсумнівно, продиктовано помітною інтенсифікацією економічних зв’язків Росії з ФРН. Предметом уваги В. Гутника, наприклад, став німецький досвід соціальної ринкової економіки та можливості його використання в Росії, В. Бєлов звернувся до прикладних аспектів російсько-німецького економічного та науково-технічного співробітництва, С. Погорєльська детально проаналізувала зміст, напрями і результати діяльності провідних політичних фондів для ефективності німецької дипломатії26. Сьогодні провідним центром німецьких студій у Росії є створений у 2005 р. Німецький історичний інститут, де здійснюються основні розробки з проблем німецької історії27
. Відсутність аналогічної установи в Україні суттєво обмежує потенціал наукової співпраці українських та німецьких дослідників.
Аналіз історіографії проблеми українсько-німецьких відносин у 1998-2005 рр. переконує в її недостатній вивченості. Попри безперечні досягнення у висвітленні окремих “секторальних” аспектів двостороннього співробітництва, з усією очевидністю постає необхідність у здійсненні комплексного дослідження. Доцільно також з’ясувати вплив українсько-німецьких відносин на структурні геополітичні зміни, які відбулися в Європі, зокрема, після двох хвиль розширення Євросоюзу. На окрему увагу заслуговує також проблема російського впливу на тенденції розвитку німецько-українських відносин.
Джерельну базу дисертації становлять два типи писемних джерел: документальні та оповідні. До перших належать три таких види:
Оповідні джерела об’єднують значну кількість матеріалів, які через їхню різноманітність доцільніше кваліфікувати за жанровими ознаками –публіцистичні та інформаційно-описові. До перших слід віднести публічні промови, заяви, звернення та інтерв’ю державних діячів України та ФРН різних рангів. Ці джерела віддзеркалюють не стільки особисті погляди їхніх авторів, скільки офіційну позицію тих установ, які вони представляли за родом своєї діяльності.
Інформаційно-описові джерела включають передусім матеріали інформаційно-фактологічного та поточно-хронікального характеру, які відтворюють хронологію та перебіг окремих подій українсько-німецьких міждержавних відносин. Ці матеріали, в свою чергу, можна поділити за походженням на основні підвиди –офіційні та неофіційні. До перших належать хроніки подій, новини, прес-релізи та інформаційні повідомлення з різних аспектів двосторонньої співпраці. Необхідно пам’ятати, що офіційні інформаційно-описові матеріали вирізняються певною однобічністю й тенденційністю, оскільки схильні зосереджувати увагу переважно на позитивних моментах українсько-німецьких відносин, уникаючи відображення їх протиріч та ускладнень.
У цілому стан джерел є достатньо репрезентативним для здійснення комплексного дослідження українсько-німецьких відносин у політичній, економічній та культурній сферах.
У другому розділі“Політичне співробітництво України і ФРН”з’ясовано, що, оскільки динаміка геополітичних змін, які відбуваються в Європі та світі під впливом процесу глобалізації, вирізняється мінливим характером, а створені поза межами ЄС і НАТО коаліції інтенсивно виникають і не менш інтенсивно розпадаються, перед Україною стоїть складна проблема ідентифікаційного вибору. Унікальне геополітичне становище України між об’єднаною Європою та Росією вимагає утримування геополітичного балансу на засадах активного розвитку всіх аспектів українсько-німецьких відносин.
Протягом 1998-2005 рр. двосторонні взаємозв’язки перебували під суттєвим впливом внутрішньополітичних змін, які спостерігались як в Україні, так і у ФРН. Інтенсивна ротація політичних еліт час від часу переривала двосторонній політичний діалог (у 2000-2003 рр. взагалі не відбулося жодної зустрічі на найвищому рівні), але загалом міждержавні політичні зв’язки створили сприятливі передумови для розвитку всіх напрямів співробітництва. Принаймні, тимчасовий застій у сфері політичних контактів не позначився на позитивній динаміці двостороннього економічного співробітництва.
Часткова зміна правлячої еліти в Україні після президентських виборів 2004 р. і відкрите визначення прозахідного вектора пріоритетним у зовнішньополітичному курсі нашої держави створили передумови для покращання двосторонніх дипломатичних відносин, а також сприяли інтенсифікації міжпарламентських контактів. Особливо активним міжпарламентське співробітництво було під час діяльності Верховної Ради України IV скликання.
Важливою складовою українсько-німецьких відносин стала діяльність німецьких партійних фондів в Україні. Свої зусилля вони спрямовують на сприяння формуванню в Україні структури громадянського суспільства та на налагодження діалогу між політичними елітами двох країн. Чималу роль у процесі здійснення в нашій державі демократичних перетворень відіграє надання згаданими фондами політичних консультацій.
Разом із тим все ще недостатньо використаним залишається потенціал горизонтальних політичних зв’язків, насамперед між політичними партіями обох країн. Основними чинниками, що стоять на заваді успішному розгортанню цього процесу, є певна ідеологічна недорозвиненість і недостатня структурованість українських політичних партій.
У третьому розділі “Основні тенденції українсько-німецької економічної взаємодії” з’ясовано, що згідно з двосторонньою договірно-правовою базою міждержавні економічні зв’язки здійснювалися за трьома основними напрямами –торгівля, інвестиційне співробітництво і технічна допомога.
Аналіз, систематизація та узагальнення значного масиву статистичних даних дозволили встановити, що Німеччина залишається другим після Росії торговельним партнером України та її першим контрагентом у Європі. Показники найбільш вдалого 2005 р. свідчать, що Україна імпортувала з Німеччини товарів на 3,4 млрд, а експортувала –на 1,3 млрд доларів США. Структура товарообігу між двома країнами відповідає місцю України та Німеччини в глобальному розподілі праці.
За специфікою предмета торгівлі основні форми українсько-німецьких торговельних зв’язків становили торгівля сировиною, промисловими товарами, послугами. Сировинна складова переважає в структурі українського експорту до Німеччини (понад 80%), що є наслідком тривалої технічної відсталості українського виробництва в умовах сучасного НТП. У складі німецького імпорту до України домінують інвестиційні промислові товари –новітнє устаткування та обладнання (близько 80%). Таке співвідношення не сприяє розвитку вітчизняного НТП і подоланню технічного відставання України, а отже, і становленню інноваційної моделі української економіки.
Головною формою українсько-німецької інвестиційної співпраці були спільні підприємства (всього понад 600 великих і середніх підприємств). Динаміка притоку прямих інвестицій з ФРН до України стабільно залишалась позитивною, причому їхня частка в загальному обсязі іноземних інвестицій в економіку України становила 34%. Здебільшого ці кошти вкладались у фінансову, хімічну і нафтохімічну галузі, виробництво деревини та будівельних матеріалів і сільське господарство. Проте існування в Україні несприятливого інвестиційного клімату стоїть на заваді інтенсивнішому залученню німецьких середніх і малих фірм до співпраці з бізнесовими суб’єктами України.
Повільне набуття Україною членства в Світовій організації торгівлі поставило українські товари під антидемпінгові розслідування. Крім того, додаткові перешкоди для надходження німецьких інвестицій в українську економіку створювали політична нестабільність, недосконалість законодавчої бази щодо системи оподаткування та загальна відсутність в Україні європейської традиції правосвідомості, насамперед, у бізнесових справах. Усі ці системні ризики спонукали німецьку сторону ініціювати надання Україні технічної допомоги з питань проведення радикальних економічних реформ.
Технічна допомога виявилась у запровадженні в Україні німецьких технологій та здійсненні стратегічних консультацій, спрямованих на розвиток і реформування вітчизняної правової та нормативної бази, урядових і неурядових інституцій, а також в організації досліджень, навчання та стажування. Успішні двосторонні програми зробили вагомий внесок передусім у процес демократичного реформування суспільної сфери та державного управління в Україні.
Найсуттєвішою проблемою ефективності технічної допомоги з боку ФРН залишається відсутність єдиної стратегічної мети, яка б об’єднувала і координувала роботу розрізнених проектів технічної допомоги з огляду на конкретні практичні завдання. Крім того, хоча німецька консалтингова допомога свідчить про безсумнівний стратегічний інтерес ФРН до України, підвищення ефективності цього виду інтелектуальної допомоги об’єктивно обмежується лімітом адекватності розуміння німецькими експертами специфічних українських економічних проблем. З іншого боку, українські суб’єкти послідовно ігнорують німецький досвід ринкової трансформації, зокрема колишньої НДР. Головним індикатором обмеженої ефективності консалтингової допомоги є низький рівень кореляції між рекомендаціями експертів та рівнем реалізації конкретних німецьких інвестиційних проектів в Україні.
У четвертому розділі “Двостороннє співробітництво в галузі культури” підкреслено, що запорукою в цілому успішного українсько-німецького гуманітарного співробітництва стало існування в цій сфері давніх історичних традицій. Найбільш продуктивним напрямом українсько-німецьких наукових зв’язків було партнерство НАН України з Берлінським університетом ім. В. Гумбольдта, Вільним університетом та Товариством ім. М. Планка. Важливою формою двостороннього наукового співробітництва стали спільні дослідження, кількість яких становила понад 200 на рік, що є достатньо позитивним показником для міжнародної наукової діяльності України. Разом із тим зменшення ефективності фундаментальної науки в Україні зумовило існування помітної асиметричності в галузі українсько-німецького науково-технічного співробітництва.
Підтримання досить високого освітянського та науково-інноваційного рівня в Україні є передумовою для збереження та розвитку українсько-німецьких науково-технічних зв’язків доби інформаційного суспільства. Розвиток цих зв’язків має стати пріоритетом в контексті реалізації програми спеціального сусідства між Україною та Європейським Союзом, адже наукові дослідження в ЄС вже давно інтегровані на наднаціональному рівні.
Розвиток двосторонньої співпраці у галузях освіти та мистецтва значною мірою здійснювався під впливом зовнішньополітичних пріоритетів культурно-інформаційної політики ФРН. Основні напрями співпраці в освітній сфері були зосереджені в системі вищої та післядипломної освіти України. Двостороннє освітнє співробітництво не здійснило глибокого впливу на загальну якість освіти в Україні, однак мало успіх при виконанні спільних проектів на рівні окремих українських ВНЗ і стало додатковим джерелом поширення в Україні сучасних європейських методик викладання низки важливих навчальних дисциплін у галузях ринкової економіки, державного та суспільного управління, викладання німецької мови.
ФРН зробила помітний внесок у розробку основ інформаційного суспільства в Україні. Завдяки системі німецьких стипендій і грантів упродовж досліджуваного періоду майже 10 тис. українських фахівців отримали високоякісну підготовку в Німеччині у галузях ринкової економіки, демократичного державного управління, міжнародних відносин, ЗМІ, правознавства, менеджменту неурядових організацій.
Основними формами українсько-німецьких мистецьких зв’язків стало проведення Днів культури України в ФРН та Німеччини в Україні, а також організація музичних, театральних і кінофестивалів, художніх виставок. Мистецькі заходи не знайшли належної державної підтримки з боку України. Їх основним спонсором виступив Український німецький форум, але відсутність прямих прибутків від проведених заходів помітно остудила ентузіазм меценатів. Недостатнім залишається і державне фінансування програм мистецької співпраці, внаслідок чого коефіцієнт розпізнання української культури в ФРН залишається незадовільним.
Винятково важливу роль у поширенні в Україні досягнень німецької науки та культури, в узагальненні досвіду двостороннього співробітництва у цих галузях, а також у практичному вивченні українцями німецької мови відіграє Гете-Інститут. Його зусиллями постійно організовуються численні конференції, художні виставки, музикальні та кінофестивалі, в яких беруть участь відомі науковці й митці з обох країн, а також налагоджено ефективну діяльність мовних курсів.
Натомість присутність України в культурно-інформаційному просторі Німеччини є набагато скромнішою, передусім через недостатнє фінансування та брак належної підтримки з боку нашої держави. Внаслідок цього коефіцієнт розпізнавання української культури в ФРН залишається досить низьким.
Певними складностями супроводжується також формування у ФРН іміджу України. Хоча в свідомості німецьких громадян її образ асоціюється переважно з трагедією Чорнобиля, злочинністю та іншими негативними явищами, існують об’єктивні передумови для радикальної зміни такого сприйняття. Для досягнення цієї мети необхідно докласти системних зусиль для створення позитивного образу України, як сучасної європейської держави, спочатку в свідомості німецької еліти, аби потім через неї транслювати його у масову свідомість.
У висновках підбито підсумки дослідження і здійснено їхнє узагальнення.
Розвиток міждержавних політичних відносин між Україною та ФРН сприяв поетапній трансформації політичної системи України, надходженню в Україну найкращого європейського досвіду парламентської роботи, визначенню міжпарламентського співробітництва та зв’язків між суб’єктами місцевого самоврядування обох країн як перспективних напрямів поглиблення співпраці, залученню нових суб’єктів співробітництва, зокрема неурядових громадських організацій. Водночас зв’язки між українськими та німецькими політичними партіями ще не вийшли на рівень регулярного обміну делегаціями та не мали практики постійних контактів між регіональними партійними осередками. Українські політичні партії виявилися неадаптованими до європейських політичних стандартів, що, зокрема, позначилося на їх надто обмеженій участі у транснаціональних європейських політичних проектах.
Німеччина розглядає Україну як важливий елемент стабільності в Центральній та Східній Європі. Для нашої держави ФРН залишається ключовим партнером в ЄС. Обопільна зацікавленість матеріалізується у взаємовигідних проектах економічної співпраці, а також у співробітництві України та ФРН у ряді регіональних міжнародних організацій –ЦЕІ, ОБСЄ, Вишеградській групі.
Німецькі партійні фонди позитивно впливають на впровадження європейських демократичних традицій в українське політичне життя. Крім того, за їхнього посередництва в Україні впроваджується досвід розвитку структур громадянського суспільства, застосовуються європейські правові норми та стандарти у процесі інтеграції України до ЄС.
Українсько-німецькі торговельні відносини впливають на еволюцію стратегії і тактики економічних реформ в Україні. Попри провідні позиції, які ФРН продовжує займати в статистиці української торгівлі з країнами членами ЄС, структура взаємного товарообігу засвідчує відсталість української економіки порівняно з німецькою. Україна експортує в Німеччину головним чином сировину (включно з нелегальною робочою силою), а імпортує технологічні товари.
Важливим пріоритетом є робота з відновлення репутації України як надійного партнера в галузі транспортування і зберігання природного газу. Для німецьких концернів важливо, аби доставка російського газу до споживачів не залежала від політичної волі транзитних країн. Допоки Україна як транзитна держава не має добротних автомагістралей, морських портів, а її залізничні колії не адаптовані до європейських, важко переконувати німецький бізнес у вигідності транспортування товарів до Росії і країн Близького Сходу через Україну. Німеччина готова взяти на себе функції провідника України в ЄС, але у ФРН є чимало впливових суб’єктів, які давно і плідно співпрацюють з Росією, а тому без ентузіазму ставляться до відхилень від напрацьованого курсу. До того ж інтеграція України в європейські структури неможлива, допоки вітчизняні бізнесові структури не навчаться ефективно працювати на західних ринках.
Упродовж досліджуваного періоду безпосередній вплив на ідеологію ринкових реформ в Україні здійснювала група німецьких економістів-консультантів уряду України. Головним позитивним підсумком цього став розвиток української моделі соціального ринкового господарства, однак, на думку німецьких експертів, її впровадження ускладнюється низькою ефективністю виробництва, недостатньою продуктивністю праці, високим рівнем енергомісткості української промисловості. Важливе значення мало також надання Україні правового досвіду взаємодії з СОТ.
Пріоритети інвестиційного співробітництва полягали для України у використанні німецького капіталу з метою структурної перебудови вітчизняної економіки, визначення її місця в глобальному розподілі праці. Основним форматом інвестиційної співпраці була діяльність спільних підприємств. Перспективний розвиток подібної взаємодії передбачає залучення до української економіки середнього та дрібного німецького капіталу, що, однак, потребує якісної європеїзації української економіки. Галузева структура німецьких інвестицій в економіку України фактично відповідає її ролі індустріально-аграрного ар’єргарду в європейському розподілі праці. При цьому загальний обсяг німецьких інвестицій помітно поступається аналогічним показникам не лише для центральноєвропейських країн, які після вступу до ЄС розвивають інвестиційне співробітництво з Німеччиною на якісно відмінних від України підставах, а й для Російської Федерації.
На відносно низькому рівні залишалось співробітництво в галузі науки та освіти. У цілому воно відповідало стану української гуманітарної сфери, яка в умовах суспільної трансформації фінансується за залишковим принципом. Це позбавило Україну можливості закріпити за собою місце в головних загальноєвропейських програмах науково-технічних досліджень, внаслідок чого відбувався переважно асиметричний обмін результатами наукових досліджень. Пріоритетне значення у процесі співпраці в освітній сфері відводилося розширенню в Україні кола носіїв німецької мови. У діалозі української та німецької культур провідна роль належала Гете-Інституту. Відсутність в Україні аналогічної установи негативно впливає на поширення в Німеччині знань про Україну. Внесок німецьких суб’єктів культурного співробітництва виявився у позитивному впливі на посилення уваги до завдань розвитку „людського капіталу” в Україні.
Виникнення певних проблем в українсько-німецькому співробітництві пояснюється перешкодами як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. Об’єктивно вони зумовлені тривалістю трансформаційного періоду розвитку України, в умовах якого кількість контактів далеко не завжди означала їхню якість, а суб’єктивно –пов’язані з непослідовністю української сторони у досягненні взаємовигідних результатів. Засобом для подолання згаданих перешкод може стати ефективніша координація спільних проектів, підвищення рівня мотивації до взаємозв’язків.
Формування в Німеччині українського іміджу відбувалось без цілеспрямовано впливу з боку України, через що він не повністю відповідає євроінтеграційним прагненням нашої держави. Успішне подолання такого стану може забезпечити удосконалення українсько-німецької взаємодії в інформаційній сфері та цілеспрямоване інформування в Німеччині широкого кола груп впливу на захист українських інтересів.
Основні положення дисертації викладені у наступних публікаціях:
Анотація
Химинець В.В. Українсько-німецькі відносини: політична, економічна та культурна співпраця (1998-2005 рр.). –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 –всесвітня історія. –Інститут історії України НАН України. –Київ, 2007.
Дисертація є першою узагальнюючою науковою працею з історії українсько-німецьких відносин у 1998 –рр. На основі широкого кола джерел у ній розглянуто політичні, економічні та культурні аспекти українсько-німецького співробітництва в умовах національних та глобальних трансформаційних процесів. Комплексне дослідження важливих напрямів і форм міждержавної взаємодії дозволило розкрити характер, зміст і основні підсумки двостороннього співробітництва.
Проаналізовано міждержавні політичні відносини, які формують загальні тенденції двосторонньої співпраці. Показано значення контактів між українським та німецьким громадянськими суспільствами з точки зору стимулів до демократичних перетворень та європейського вибору України. Розкрито зміст двосторонніх торговельних зв’язків, визначено позитивну роль німецької консультативної допомоги в процесі ринкових реформ в Україні, досліджено галузеву структуру основних німецьких інвестиційних проектів в Україні. З’ясовано особливості взаємодії в сфері культури, рівень розвитку наукових і освітянських зв’язків України та ФРН у контексті імперативів сучасного інформаційного суспільства. Узагальнено чинники, які впливають на імідж України у ФРН з огляду на європейську перспективу нашої держави.
Ключові слова: українсько-німецькі відносини, демократична трансформація, європейський вибір України, інвестиційні проекти, консалтингова допомога, інформаційне суспільство, європейський імідж України.
Аннотация
Химинец В.В. Украинско-немецкие отношения: политическое, экономическое и культурное сотрудничество (1998-2005 гг.). –Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 –всемирная история. –Институт истории Украины НАН Украины. –Киев, 2007.
Диссертация является первой обобщающей научной работой по истории украинско-немецких отношений в 1998-2005 гг. На основе широкого круга источников в ней рассмотрены политические, экономические и культурные аспекты украинско-немецкого сотрудничества в условиях национальных и глобальных трансформационных процессов. Внимание автора направлено на содержание и особенности развития двустороннего взаимодействия между высшими органами власти и управления, соответствующими министерствами, ведомствами и государственными учреждениями, а также общественными организациями и фондами обеих стран. Комплексное исследование важнейших направлений и форм межгосударственных взаимосвязей позволило раскрыть характер, содержание и основные результаты сотрудничества.
Исследована правовая основа украинско-немецких отношений, выяснен уровень практической реализации ключевых межправительственных соглашений, определен ряд проблем, решение которых требует усовершенствования двусторонней договорной базы.
Определен характер и основные этапы украинско-немецкого межпарламентского сотрудничества, выяснено непосредственное влияние его практических результатов на реформирование организационной структуры Верховной Рады Украины, внедрение новых регламентных норм, форм деятельности, функций и полномочий парламентских комитетов, усовершенствование отдельных сфер украинского законодательства.
Обобщение, систематизация и анализ значительного объема статистических данных позволили составить целостное и более глубокое представление о масштабах, интенсивности и результативности украинско-немецкого экономического сотрудничества по ключевым направлениям –торговые отношения и инвестиции. Исследованы также малоизученные аспекты двусторонних экономических связей: формы экспортно-импортных операций по специфике предмета торговли; размеры, формы и практические итоги немецкой технической помощи Украине. Результаты проведенного исследования дали возможность обосновать вывод о достаточно высоком уровне эффективности экономического взаимодействия двух государств.
Выяснены основные аспекты и содержание сотрудничества в области культуры. Осуществление взаимосвязей под влиянием внешнеполитических приоритетов культурно-информационной политики ФРГ обусловило их определенную ассиметрию.
По итогам исследования выявлены принципиальные проблемы и препятствия в развитии эффективного, взаимовыгодного межгосударственного сотрудничества Украины и ФРГ, предложен ряд практических рекомендаций по его дальнейшей оптимизации.
Ключевые слова: украинско-германские отношения, демократическая трансформация, европейский выбор Украины, инвестиционные проекты, консалтинговая помощь, информационное общество, европейский имидж Украины.
Summary
Chyminetz W.W. Ukraine-Germany relationship: political, economical and cultural cooperate (1998-2005). – The manuscript. The dissertation on reception of a scientific degree the candidate of historical science by speciality 07.00.02 –World history. Institute of History of Ukraine of the National Academy of Science of Ukraine, Kiev, 2007.
The thesis is the first scientific generalization on the history of Ukrainian-German relations in 1998-2005. On the basis of a wide range of sources, the thesis considers political, economic and cultural aspects of Ukrainian-German cooperation in the environment characterized by national and global transformations. A complex study of the important lines and forms of interstate interaction allowed the author to reveal the nature, contents and basic outcome of the bilateral cooperation.
The author has analyzed interstate political relations forming the general trends of bilateral cooperation. The work highlights significance of contacts between Ukrainian and German civil societies with regard to incentives pertaining to democratic transformations and the European choice of Ukraine. The thesis depicts the structure of bilateral trade links, accentuates the positive role of the German consultancy assistance in the process of market reforms in Ukraine, explores the sectoral composition of German investment projects in Ukraine. The author explains the peculiarities of interaction in the realm of culture and analyses the level of development of scientific and educational links between Ukraine and Germany with a focus on imperatives of the modern information society. The work summarizes factors influencing the image of Ukraine in Germany from the standpoint of the European prospects of our country.
Key words: Ukraine-Germany relationship, democratic transformation, Europe choice of Ukraine, investment projects, consulting help, information sociality, European imidg of Ukraine.
2 Кудряченко А.І. Європейська політика ФРН (1970-1991). – К., 1996. – 239 с.
3 Мартинов А.Ю. Об’єднана Німеччина від “Боннської” до “Берлінської” республіки (1990-2005). – К., 2006. – 447 с.
4 Кривонос Р.А. Німеччина в структурі європейського співробітництва. Автореферат дисертації кандидата політичних наук – К., 2002. – 22 с.
5 Кондратюк С.В. Європейська політика об’єднаної Німеччини. Автореферат дисертації кандидата політичних наук – К., 2003. – 24 с.
6 Кудряченко А.І. Нові геополітичні обрії сучасної Німеччини // Президент – 2003. - №1. – С.98-103.
7 Кудряченко А.І. Парламентська система ФРН – засадничий принцип західної демократії // Віче. – 2002. – №4. – С.69-74.
8 Асатуров С.К., Шинкарук А.Л. Пріоритети самоорганізації німецьких політичних партій у інформаційному суспільстві // Вісник Київського славістичного університету. – 2006. – Вип. 27. – С.17-28.
9 Кудряченко А.І., Грабарчук Г.О. Україна і Німеччина: двосторонні відносини на початку 90-х років. – К., 1994. – 46 с.; Копиленко М.Л. Українсько-німецькі відносини: здобутки, проблеми, перспективи. – К.: Національний інститут стратегічних досліджень, 1996. – 38 с.
10 Солошенко В.В. Українсько-німецькі відносини у 90-х рр. ХХ ст. Автореферат дисертації кандидата історичних наук – К., 2005. – 20 с.
11 Мартинов А.Ю. Українсько-німецьке співробітництво у контексті європейської інтеграції (90-ті рр. ХХ ст.). – К., 2000. – 86 с.
12 Кудряченко А.І., Кулинич І.М., Хохлачов В.В. Вихідці з німецьких земель на теренах України: минуле і сьогодення. – К., 1995. – 72 с.
13 Кайгер В. Немецкие переселенцы в Украине (1993-1998). – Одесса, 2003. – 149 с.; Кайгер В. Національні репресії часів СРСР та етнічна самосвідомість німців України // Соціальна психологія. – 2005. – №3. – С.52-59.
14 Кравцова Л.П. Німці Криму: історія і сучасне становище (проблеми етнополітичного розвитку). – Сімферополь, 2005. – 40 с.
15 Особливості соціальної молодіжної політики в Україні та ФРН на сучасному етапі / Ред. А.І.Кудряченко. – К. 2004. – 336 с.
16 Михальченко М.І. Україна як нова історична реальність: запасний гравець Європи. – К., 2004. – 487 с.; Чекаленко Л.Д. Зовнішня політика і безпека України. – К. 2004. – 352 с.
17 Горська Н., Трохимчик С. Польсько-німецьке примирення та співпраця в контексті європейської інтеграції. – Львів, 2002. – 96 с.
18 Зимомря М. Німеччина та Україна у нарисах взаємодії культур. – Львів, 1999. – 156 с.; Яцишин М. Українсько-німецькі культурні зв’язки кінця 80-х – у 90-ті рр. ХХ ст. – Луцьк. – 1999. – 206 с.; Бурдяк В., Ротар Н. Образ німців і Німеччини у громадській думці населення краю (на матеріалах Чернівецької області). – Чернівці, 2004. – 149 с.
19 Kappeler A. Der schwierige Weg zur Nation. Beitrдge zur neueren Geschichte der Ukraine. – Kцln, 2003. – 214 S.; Simon G. Die neue Ukraine. Gesellschaft-Wirtschaft-Politik (1991-2001). – Kцln, 2002. – 236 S; Ders. Neubeginn in der Ukraine. Vom Schwanken zur Revolution in Orange // Osteuropa. – 2005. – №1. – S.16-34.
20 Ott A. Parteien und Machtstrukturen in der Ukraine von 1991 bis 1998. – Kцln, 1999. – 160 S.
21 Helmerich M. Die Ukraine zwischen Autokratie und Demokratie. Institutionen und Aktoren. – Berlin, 2003. – 251 S.
22 Templin W. Farbenspiele – die Ukraine nach der Revolution in Orange. – Osnabrьck, 2007. – 280 S.
23 Pleines H. Ukrainische Seilschaften: Informelle Einflussname in der ukrainischen Wirtschaftspolitik 1902-2004. – Mьnster, 2005. – 198 S.; Braun H. Цkonomische, historische und kulturelle Aspekte der Transformation der ukrainischen Volkswirtschaft und Gesellschaf // Osteuropa-Wirtschaft. – 2005. - №1. – S.1-23; Klement H., Klogner M.. Wachstum in schwierigem Umfeld. Wirtschaftslage und Reformprozesse in Ostmittel und Sьdosteuropa sowie der Ukraine 2001-2002. // Working Papers – Arbeiten aus dem Osteuropa Istitut Mьnchen. №.242. – 137 S.
24 Behindern politische und wirtschaftliche Interessengruppen – ein Hindernis fьr politische Entwicklung der Ukraine? / Hg. v. der Friedrich Ebert Stiftung. – Kiew. 2005; Kurth H, Kempe I. President Election and Orange Revolution. Implecation for Ukraine’s Transition. – Kiev. 2005; Drewelowsky A., Wachsmuth R. Prдsident Juschtschenko kдmpf um seine Macht – Nascha Ukraina geht in die Opposition // Politischer Hintergrundbericht der AuЯenstelle Kiew der Konrad-Adenauer-Stiftung 2006; Gьnther M. Die Ukraine auf dem Weg nach Europa. Unterwegs zwischen Karpathen und Donbass / Hg. v. der Friedrich Eberth-Stiftung. – Berlin, 2006; Lange N. Rasender Stillstand. Die innenpolitische Konstellation in der Ukraine im Frьhjahr 2007 // Politischer Kurzbericht der AuЯenstelle Kiew der Konrad-Adenauer-Stiftung; 2007.
25 Lьdemann E. Abschied von der „Multivektiritдt“. Die AuЯenpolitik der Ukraine in unruhigen Zeiten // Osteuropa. – 2002. - № 8. – S.1040-1055. Timmermann H. Zur Strategie der EU gegenьber den Neuen Nachbarn – Ukraine und Belarus // Osteuropa – 2003. № 11. – S.1605-1623. Kampe I. Eine neue Ostpolitik. Europas Antwort auf die Regenbogen Revolutionen // Osteuropa. – 2005. – № 9. – S.52-59.
26 Гутник В.П. Политика хозяйственного порядка в Германии. – М., 2002. – 271 с.; Белов В. Россия и Германия: научно-техническое сотрудничество // Современная Европа. – 2004. – № 3. – С.65-78; Белов В. Германское содействие экспорту (немецкая система государственного страхования экспорта) // Современная Европа. – 2003. – № 4. – С.35-44; Погорельская С.В. Некоторые проблемы зарубежной деятельности немецких политических фондов. – М., 1998. – 140 с.
27 Ватлин А.Ю. Германия в ХХ веке. – М., 2003. – 336 с; Патрушев А.И. Германская история. – М., 2003. – 254 с.; Павлов Н.В. Германия на пути в третье тысячелетие. – М., 2001. – 367 с.; Павлов Н.В. Внешняя политика ФРГ в постбиполярном мире. – М., 2005 – 410 с.