Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Лекция 3. ПРИРОДНІ КРАЄЗНАВЧО-ТУРИСТИЧНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ1
4.1. Наукова сутність та суспільне значення рекреації у природному середовищі
Краєзнавство і туризм базуються на цільовому і раціональному використанні рекреаційних ресурсів. Визначити цінність тих чи інших територій для краєзнавства і туризму допоможе вивчення рекреаційних ресурсів - сукупності природних і створених людиною об'єктів і явищ природного середовища, які придатні для туристично-краєзнавчої діяльності.
Рекреаційне природокористування - це комплекс заходів, пов'язаних із використанням природних ресурсів з метою оздоровлення людини, відновлення її фізичного та психологічного самопочуття, розширення екологічного і культурного світогляду.
Рекреаційне природокористування здійснюється на конкретних територіях з певними соціально-економічними та природними умовами. Система рекреаційного природокористування формується під впливом зростаючих потреб суспільства в рекреаційних послугах та рівня придатності природно-ресурсного потенціалу території для рекреаційного використання.
У наших умовах, з різних причин, процес відновлення життєвих сил часто носить традиційно пасивний характер і пов'язаний з уявою про спокій у домашніх умовах як кращу форму відпочинку. Такий підхід призводить до ряду негативних наслідків - зростання взаємопов'язаних фізичних і психічних захворювань, які поступово переходять у хронічні, погіршуються параметри здоров'я у дітей і підлітків. Таке становище викликане як погіршенням стану природного середовища, так і зміною характеру життєдіяльності населення у створеному дисбалансі між характером затрат людини та їх відновленням. У цих умовах процес відтворення повноцінної працездатності може бути забезпечений тільки в результаті росту споживання рекреаційних послуг. На цьому базується медико-біологічний чинник формування потреб у рекреаційних послугах - необхідність лікування та оздоровлення населення на основі бальнеологічних, кліматичних та мікрокліматичних ресурсів, психокомфортного природного середовища.
На формування попиту на рекреаційні послуги вагомий вплив має також територіальний чинник, який, у свою чергу, залежатиме від геополітичного положення, наявності та забезпечення рекреаційними природними ресурсами навколишніх територій, наявної економічної ситуації та багатьох інших чинників.
Традиційно, в науковій літературі щодо функцій рекреаційного природокористування користувалися положеннями, висвітленими М. С. Мироненком й І. Т. Твердохлєбовим [15], де рекреація характеризується економічною, медико-біологічною та соціально-культурною функціями. Проте, специфіка рекреаційної діяльності зараз вимагає дещо зміненого трактування.
На нашу думку, при розгляді питання функцій рекреаційного природокористування слід користуватися такими положеннями:
- рекреація існує як вид господарської діяльності;
- це спосіб задоволення життєво важливих потреб населення у лікуванні та відпочинку, елемент процесу відновлення працездатності;
- при належній організації рекреаційна діяльність виступає як форма освітньо-виховної діяльності;
- претендуючи на певні території, рекреаційна діяльність обмежує існування інших видів господарювання, які є екологічно менш безпечними;
- виступаючи як форма міжнародного співробітництва, рекреаційна діяльність, туризм зокрема, відіграє важливу політичну роль.
Отже, виходячи з цього, слід виділити п'ять основних функцій рекреаційного природокористування: соціально-економічну, медико-біологічну, освітньо-виховну, політичну та природоохоронну (рис. 4.1):
Рис. 4.1. Функції рекреаційного природокористування
Суть соціально-економічної функції полягає в отриманні економічного ефекту завдяки функціонуванню рекреаційного підприємництва. Рекреаційна діяльність при належній організації здатна дати поштовх соціально-економічному розвитку території, на якій ця діяльність формується. Окрім цього, побічний соціально-економічний ефект досягається завдяки підвищенню продуктивності праці, зниженню захворювань рекреантів. Досліджено, що в перший місяць після активного відпочинку продуктивність праці зростає на 15-25 %, потім поступово знижується і через 4-8 місяців досягає попереднього рівня.
Медико-біологічна функція рекреаційної діяльності призводить до зниження захворюваності, збільшення тривалості життя людей. Активний відпочинок у лісі знижує рівень захворюваності серцево-судинної системи приблизно на 50 %, органів дихання - на 40 % , нервової та кістково-м'язової систем - на ЗО % . Велике значення має активний відпочинок у профілактиці психічних захворювань.
Медико-біологічна функція має виключне значення, оскільки завдяки їй формується основний попит на різноманітні рекреаційні послуги. Основними рекреаційними ресурсами прийнято вважати лікувальні мінеральні води, пелоїди, озокерит, використання яких позитивно впливає на лікування захворювань крові, серця, органів травлення, кістково-опорного апарату, нервових захворювань тощо. Перебування в бальнеологічних закладах часто є необхідною умовою післяопераційного періоду лікування.
Вагоме значення при лікуванні та профілактиці легеневих захворювань мають кліматичні умови гірських долин, особливо у поєднанні з оздоровчими властивостями лісу. До таких властивостей належать:
1. Киснепродукуюча здатність лісу. За даними С. В. Белова, 1 га лісу виділяє в атмосферу (залежно від класу бонітету) 1,8-5,0 т кисню за рік, не враховуючи тієї частини (50 %), яка витрачається на розклад опалого листя, хвої, гілок тощо, водночас, в утвореній в результаті росту дерев органічній речовині зв'язується 2,8-6,5 т вуглекислого газу. Високобонітетні ліси Карпат можуть виділяти до 20 т кисню за рік з 1 га, а річну норму для людини може дати 0,3 га лісу.
2. Фітонцидна властивість. Гектар хвойного лісу виділяє за добу до 5 кг фітонцидів, листяного - 3 кг. У 1м3 лісового повітря знаходиться в 50-70 разів менше хвороботворних організмів, ніж у місті. Ялиця виділяє фітонциди, які вбивають коклюшну паличку, збудників черевного тифу, сосна - туберкульозну та кишкові палички. Дуб згубно діє на збудників дифтерії, стафілокок. Повітря соснового, дубового, березового лісу, насичене фітонцидами, вбиває збудників хвороб краще, ніж алое, часник, цибуля, перець.
3. Іонізуюча здатність лісів полягає у виділенні легких іонів, які позитивно впливають на активність дихальних ферментів, збільшення біотоків мозку, підвищують кількість кисню в крові і зменшують вміст цукру. Усі ці властивості використовують при лікуванні гіпертонії, атеросклерозу, туберкульозу легенів, бронхіальної астми, перевтоми, безсоння. Окрім цього, ліси володіють важливими пиловловлюючою і шумозахисною здатностями, регулюють температурний режим, збільшують відносну вологість повітря.
Розглядаючи медико-біологічну функцію рекреації, часто нехтують важливим значенням активного туризму. Хоча, власне екстремальність цього виду рекреаційної діяльності є основним фактором запобігання ряду психічно-нервових і похідних від них захворювань. Нині умови проживання обмежують людину в повноцінній руховій активності, створюють психологічний дискомфорт, породжують як дефіцит часу, так і дефіцит пошукової активності, синдром нереалізованих можливостей. Виникає так званий техногенний стрес, який часто є надто тривалим у часі й супроводжується пасивно-захисною реакцією організму, що, в свою чергу, призводить до ряду серйозних як психічних, так й інших захворювань - печінки, серця, шлунку.
Активна участь у туристичних походах, що супроводжуються екстремальними погодними і побутовими умовами, низкою небезпек і перешкод, сприяє мобілізації активно-захисних функцій організму через такі збудники, як тривога, страх, фізичні навантаження, емоційне збудження, інтелектуально-пошукова активність. Подолання рекреантом короткотривалого стресу, пов'язаного з активною туристичною діяльністю, супроводжується подоланням "домашнього" стресу. Людина відчуває значне психологічне розвантаження, що і є основною причиною підсвідомого бажання наступного відпочинку.
Важливим є також; позитивний вплив активного туризму на організм дітей. Встановлено, що покращення функціонального стану кардіореспіраторної системи проявляється у збільшенні ударного об'єму крові, збільшенні потужності вдиху, видиху, покращенні силових показників, витривалості школярів під впливом навіть одноразових багатоденних туристичних походів.
Освітньо-виховна функція реалізується, в основному, через задоволення пізнавальних потреб населення.
Із загостренням інформаційного і техногенного впливу на людину послаблюється етичне відчуття природи, що пов'язано із зменшенням безпосередніх зв'язків більшості людей з природою і, відповідно, зменшенням сприйняття й розуміння її процесів та явищ. Людина, яка віддалена від природи, не здатна усвідомити не лише масштаби антропогенного впливу на довкілля, але й свою залежність від нього. За таких умов процес пізнання, на основі якого формується освітньо-виховна функція, має надзвичайно важливе значення.
Для формування екологічного світогляду недостатньо лише знань, набутих за підручником чи отриманих із джерел масової інформації. Необхідний тісний позитивний зв'язок знань з почуттями у процесі діяльності. Перебування на теренах природи, безпосереднє її вивчення і набування конкретних природничих знань у поєднанні з емоційним збудженням, пов'язаним з естетичною красою навколишніх ландшафтів, певною екстремальністю умов, дає змогу зробити якісно новий крок для досягнення цілей екологічного виховання. Власне цей аспект поєднання інтелектуальної та емоційної діяльності має вагоме значення у формуванні екологічної свідомості. Для підтвердження цього варто згадати уроки серед природи видатного педагога В. О. Сухомлинського.
Безпосередній контакт з природою, конкретні наочні приклади взаємозв'язків природних комплексів і можливі їх трансформації внаслідок людської діяльності створюють передумови для засвоєння більш загальних екологічних знань глобального масштабу. Гасло екологів "мислити глобально, а діяти локально" повинен на початковій стадії пройти через узагальнення, абстрагування конкретних екологічних знань і переконань, набутих на основі власного досвіду, і бажано ще у шкільному віці.
Політична функція реалізується, основним чином, через міжнародний туризм. Знайомство з культурно-історичною спадщиною країни, безпосередній контакт із місцевим населенням, участь у традиційних народних обрядах часто є основою як для особистих товариських відносин, так і для тісного міжнародного співробітництва в галузях науки, культури та бізнесу.
Природоохоронна функція є як прямою, так і побічною. Вагомість цієї функції часто визначає пріоритетність ведення господарства на певних територіях. Рекреаційна діяльність, як і будь-яка інша форма природокористування, негативно впливає на природне середовище. Проте, слід урахувати той факт, що на певні рекреаційні території претендують й інші галузі господарства реґіону, які, відповідно, при розвитку рекреації обмежені як територіально, так і функціонально.
Окрім цього, рекреаційні території виконують важливу буферну роль при організації природно-заповідних територій (наприклад, національних природних парків). Збільшення територій абсолютного заповідання без рекреаційних зон практично призводитиме до їх зменшення - через незацікавленість місцевого населення в існуванні таких об'єктів, і може призвести до негативних наслідків - вирубування лісів, браконьєрства, не-дозволеного випасу худоби, винищення рідкісних лікарських рослин тощо. Заповідний режим, який без буферних зон важче контролюється, буде порушуватися, що реально означатиме зниження цінності природних об'єктів. Рекреаційні зони як стале джерело прибутків для місцевого населення відтягнуть на себе економічні проблеми природокористування при зацікавленні у збереженні природних комплексів на цій території.
Природне середовище в галузі рекреаційної діяльності виступає не лише як об'єкт, але й як партнер людини в процесі організації цієї діяльності. Адже сама природа, тобто поєднання умов та ресурсів, лікує, оздоровлює та відтворює здоровий фізичний і психічний стан рекреанта, а людина лише виступає як посередник, організовуючи певну рекреаційну інфраструктуру обслуговування. Тому процес рекреаційного природокористування тісно залежить від екологічного чинника, оскільки збережене природне середовище, на якому формується рекреаційна діяльність, є основною цінністю, завдяки якій ця діяльність є можливою.
Втрата якісних або кількісних характеристик природного середовища може призвести до значних екологічних і, відповідно, економічних збитків або припинення рекреаційної діяльності взагалі. Тому максимальне збереження природних систем є необхідною умовою рекреаційного природокористування і виступає гарантом сталості економічного розвитку певної території. На користь сказаного слід зазначити, що у Німеччині рекреаційна оцінка лісів є у 20 разів вищою, ніж економічна оцінка зрубаної деревини, а в Японії рекреаційний ліс оцінюється в 50 разів вище господарського.
З огляду на майбутнє, очевидно, доцільно було б об'єднати соціально-економічну функцію з природоохоронною в колого-економічну, оскільки майбутній розвиток чи реконструкція рекреаційного господарства повинні відповідати концепції сталого розвитку, що була задекларована Конференцією ООН Ріо-92 і широко обговорювалася на 19-й спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1997 р. у Нью-Йорку. Поряд з економічним розвитком території, пріоритети надаються екологічним аспектам. Доцільним вважається такий рівень природокористування, де при наявному економічному ефекті певне підприємництво не завдає шкоди довкіллю.
Звідси, сталий туризм - це ведення економічно доцільного туристичного господарства, при якому вплив на природні комплекси не перевищує межі природного самовідновлення протягом цієї діяльності. Такі вимоги можливо виконати лише при максимально можливій організованості рекреаційної діяльності, що повинна бути контрольованою і регульованою.
Передумовами використання природних ресурсів і об'єктів з метою туризму (краєзнавства) виступають туристичний інтерес і туристичне враження.
Туристичний інтерес - це перспектива одержання туристом об'єктивної інформації, позитивних емоцій, можливості задоволення особистих рекреаційних потреб.
Об'єкти туристичного інтересу - це визначні місця, природні об'єкти і природнокліматичні зони тощо.
Специфічні інтереси різних туристичних груп дають підстави для виділення чотирьох категорій туристичних мотивів (спонук до подорожей).
1. Природні та кліматичні мотиви. Рельєф місцевості, рослинність, температура повітря тощо надзвичайно привабливі для туриста, відіграють суттєву роль у створенні таких форм туризму, як спортивний, водний, гірськолижний, пляжний тощо.
. Культурно-екологічні мотиви. Спілкування з природою розглядається як невід'ємний атрибут (потреба) особистісного розвитку людини.
. Рекреаційно-психологічні мотиви. Відображають біологічні й психологічні потреби населення міст, міських агломерацій у зміні середовища свого повсякденного перебування.
4. Економічні мотиви. Проаналізувавши рівень розвитку туризму, можна помітити, що чим вищий рівень добробуту і культури суспільства, тим більше його членів у використанні свого вільного часу надають перевагу туризму й пізнавальному краєзнавству.
Стійкий розвиток туризму залежить від нормування рекреаційного навантаження на природні комплекси (або пропускного потенціалу).
Рекреаційне навантаження - це показник, що характеризується чисельністю туристів на одиницю площі за певний період.
Пропускний потенціал території - це те максимальне навантаження, яке здатний витримати той чи інший природний туристичний об'єкт без втрати своїх фізичних та естетичних властивостей.
Прийнято виділяти три основні види (складові) пропускного потенціалу природної території:
1. Екологічний пропускний потенціал - це такий рівень відвідуваності природного об'єкта або місцевості, перевищення якого призводить до негативних екологічних наслідків або в результаті дій самих туристів, або через функціонування інфраструктури, яка обслуговує туризм.
2. Психологічний пропускний потенціал - це такий рівень відвідуваності туристичного об'єкта або місцевості, перевищення якого спричинятиме погіршення вражень від його відвідування.
3. Демоетнокультурний (соціальний) пропускний потенціал - це такий рівень відвідуваності місцевості заїжджими туристами, перевищення якого призводить до негативних наслідків для місцевої культури і погіршення взаємовідносин місцевого населення з туристами.
Таким чином, пропускний потенціал обмежує рівень використання ресурсного потенціалу території з точки зору стійкого збереження, підтримки і відновлення природних властивостей туристичного об'єкта або місцевості.
4.2. Потенціал природних краєзнавчо-туристичних ресурсів України
Природні краєзнавчо-туристичні ресурси - це природні та природно-антропогенні ландшафти, об'єкти та явища живої і неживої природи, які мають комфортні властивості для туристичної діяльності, які можна використати для її організації протягом певного часу.
Розвиток туризму і краєзнавства передбачає максимальне використання природних та історико-культурних можливостей території, а також інфраструктури виробничої і невиробничої сфер економіки, адміністративно-територіального поділу з урахуванням вимог ефективного природокористування та охорони навколишнього природного середовища.
Україна має надзвичайно багаті й різноманітні природні туристично-краєзнавчі ресурси: кліматичні, водні, орографічні (гірські хребти та передгір'я), приморсько-пляжні, біотичні (лісові), ландшафтні, бальнеологічні, фітолікувальні (масиви лісових і паркових насаджень), спелеологічні тощо.
Загальна площа природних рекреаційних ландшафтів України становить 9,4 млн га (15,6 % території держави).
Для України характерні переважно рівнинні території з невеликими висотами. За даними І. М. Гуньовського, середня висота рівнинної частини, яка займає 95 % площі України, становить 175 м над рівнем моря, і тільки 5 % припадає на Українські Карпати й Кримські гори - унікальні для рекреаційного освоєння природні комплекси. Гірсько-рекреаційні ресурси Українських Карпат і Кримських гір використовуються для розвитку відпочинкового, кінного, гірськолижного, пізнавального, екологічного туризму тощо.
Водні ресурси - це гідрологічні й лімнологічні (річки, потічки, водосховища і ставки, канали і моря), бальнеологічні (мінеральні й термальні води) і бальнеогрязьові (запаси грязей) ресурси.
Україна відносно добре забезпечена водно-рекреаційними ресурсами. Країна має добре розвинену річкову сітку, до складу якої входить близько 73 тис. річок, у тому числі 14 з них мають довжину понад 500 км. Загальний об'єм стоку всіх річок становить 210 км3. Більшість річок України належить до басейну Чорного й Азовського морів. Річки мають переважно дощове і снігове живлення та, здебільшого, рівнинний характер. Найбільшими річками України є: Дніпро, Дністер, Дунай, Південний Буг, Сіверський Донець, Західний Буг, Прип'ять, Десна, Ворскла, Оріль, Черемош, Прут, Стрий.
На річках Карпат і Кримських гір часто трапляються пороги і водоспади, які є туристичними атракціями. Найвідоміші з карпатських водоспадів: Гук (у підніжжі Говерли), Маняв-ський (на р. Манявці), Шипіт (на р. Шипіт), Яремчанський (Яремча); найгарніші кримські: Учан-Су та Джур-Джур.
Значні запаси водних ресурсів України зосереджені в озерах, яких нараховується понад 20 тис, у тому числі ЗО озер площею понад 10 км2. Також в Україні створено понад 1057 водосховищ та понад 27 тис. ставків. Територією України вони розподіляються нерівномірно.
Озера України можна згрупувати на Волинські, Придунай-ські, Чорноморські (озера-лимани), Кримські та Деснянські.
Багатою на озера є Волинь. Різні за формою і глибиною волинські озера провального і карстового походження трапляються групами і поодинці. Найбільш відома група Шацьких озер (складається з 22 озер). Найбільше з них - оз. Свитязь (площа дзеркала 24,5 км2, найбільша глибина 58 м) - називають "Українським Байкалом". Серед інших великих озер Шацької групи популярністю серед туристів користуються такі: Пу-лемецьке (16,3 км2), Турське (13,5 км2), Луки, Біле, Довге.
Придунайські озера заплавного походження, більшість з них мілководні і з'єднані між собою протоками й каналами. Тут знаходиться найбільше прісноводне озеро України - Ялпуг (149 км2), з'єднане з озером Кугурлуй. Цікавими для краєзнавців озерами є Китай (60 км2) та Катлабуг (68 км2).
На узбережжі Чорного моря розміщені 22 озера-лимани: Сасик (210 км2), Тилігуйський (160 км2), Хаджибейський (70 км2), Алібей (72 км2), Шагани (70 км2), Куяльницький (61 км2), Будацький (30 км2) тощо.
У Криму найбільшими є такі озера: Сасик-Сиваш (76,3 км2), Донузлав (46,2 км2), Айгульське (37,5 км2), Актакське (26,8 км2), Узунларське (21,2 км2), Кирлеуцьке (20,8 км2), Тобечицьке (18,7 км2) та інші; на узбережжі Азовського моря - Молочний лиман (170 км2).
А найбільшими в Україні є Дніпровський (860 км2) і Дністровський (360 км2) лимани.
Карпатські озера за способом виникнення поділяються на льодовикові, вулканічні та завальні. Серед туристів і краєзнавців найбільшою популярністю користуються славнозвісні високогірні карпатські озера льодовикового походження: Бребе-нескул (на висоті 1801 м), Брескул (1750 м), Несамовите (1750 м), Верхнє (1628 м), Драгобратське (1600 м), Нижнє (1515 м), Марі-чейка (1510 м), Ворожеска (1460 м), Шибене (1024 м), Озірце (1000 м), Синевир (989 м), Ворочівське (706 м), Синяк (600 м).
Найбільші штучні водойми України створено на Дніпрі. Це Київське (площа водного дзеркала 922 км2), Канівське (582 км2), Кременчуцьке (2252 км2), Дніпродзержинське (567 км2), Дніпровське (410 км2) і Каховське (2155 км2) водосховища. Функціонують також великі водосховища на інших річках держави: Дністровське (142 км2) на Дністрі, Червонооскольське (123 км2) і Печенізьке (86,2 км2) на Сіверському Дінці, Ладиженське (20,8 км2) на Південному Бузі, Старобепіівське (8,3 км2) на Каль-міусі тощо.
Україна багата на запаси різноманітних мінеральних вод. За експлуатаційними запасами мінеральних вод виділяють: АР Крим, Закарпатську, Львівську, Хмельницьку, Вінницьку, Полтавську, Одеську та інші області, в межах яких на базі затверджених запасів мінеральних вод здавна існують такі загальновідомі курорти, як Трускавець, Моршин, Східниця, Немирів, Шкло, Черче, Свалява, Шешори, Сатанів, Хмільник, Миргород, Березівка, Куяльник, Євпаторія, Саки тощо.
Перспективними з точки зору розвитку краєзнавства та туризму є лісові та озерні природні територіальні комплекси Полісся. Проте, значна частина цієї території забруднена радіоактивними речовинами внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Екологічно чистою залишилася лише територія західної частини Волинської області, де особливе місце серед рекреаційно привабливих територій займає Шацький національний природний парк (НПП).
Шацький НПГІ було створено у 1983 р. з метою збереження, відтворення та ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову та естетичну цінність. Площа парку становить 48 997 га. Волинське поозер'я характеризується великими за площею та глибиною озерами, великими лісовими масивами, а також теплим і м'яким кліматом, значними рибними ресурсами - все це створює сприятливі умови для масового відпочинку.
Нині переважаючим на території парку є загальнооздоровчий відпочинок у зоні стаціонарної рекреації озер Свитязь і Пісочне. Саме тут сконцентровано 56 баз відпочинку з незначною ємністю, спортивно-оздоровчі та дитячі табори, санаторії, пансіонати, стаціонари вищих навчальних закладів та два наметові містечка. Водночас у різних закладах можуть відпочивати близько 7600 осіб.
Багаті рекреаційно-курортні ресурси в зоні Шацьких озер дуже перспективні для організації масового регульованого відпочинку, туризму та санаторного лікування. Проте, нині в районі озера Свитязь унаслідок надмірного рекреаційного навантаження різко загострилася екологічна ситуація.
Лісові ресурси держави, поряд з економічними функціями, відіграють важливу рекреаційну та природоохоронну роль. Рекреаційна цінність лісів визначається їх соціально-культурною, економічною і медико-біологічною функціями (за М. С. Миро-ненком, І. Т. Твердохлєбовим).
Особливе значення має медико-біологічна функція, яка сприяє зниженню захворюваності, збільшенню тривалості життя. Медико-біологічна функція лісів полягає у виділенні кисню, поглинанні вуглекислого газу, пилу і шуму, іонізації повітря фітонцидами.
Другою важливою рекреаційною функцією лісів є їхні естетичні властивості. Вирішального значення естетичні властивості лісів набувають у тих лісонасадженнях, куди приїжджають рекреанти заради прогулянок, уїк-ендового відпочинку, збору ягід і грибів, лікарських рослин тощо.
Україна належить до європейських країн, слабо забезпечених лісовими ресурсами. її лісистість становить усього 14,3 % . Для порівняння, цей показник у Румунії складає 26 % , у Польщі - 28 % , у Німеччині - 30 % , у Білорусі - 35 % , у Словаччині - 38 % .
Лісистість у різних частинах і реґіонах нашої держави нерівномірна. Вона значно вища на заході й півночі, особливо в Карпатах, а також у Кримських горах. У західній і північній частинах України вкрита лісом площа становить 20-40 % , у Карпатах - понад 40 % , в Криму - 10 % .
За даними А. С. Генсірука, площа українських лісів державного значення становить 6,9 млн га, а тих, що можуть використовуватись для рекреаційної діяльності, - 4 млн га.
Гірсько-туристичні ресурси нашої держави зосереджені в Кримських горах й Українських Карпатах.
Українські Карпати - один з найбільш мальовничих реґіонів України - характеризується середньовисокими горами, чітко вираженою вертикальною зональністю. Близько 40 % території Карпат вкрито лісом, а ще близько 35 % зайнято лучною рослинністю.
У межах України довжина Карпат від верхів'їв р. Сяну (на західному кордоні держави) до витоків р. Сучави (на румунському прикордонні) становить 280 км. Простягаються вони з північного заходу на південний схід майже на 280 км при середній ширині близько 100 км. Окремі гірські хребти розділені поздовж-ними улоговинами та розчленовані глибокими поперечними долинами.
Загалом у межах України Карпати поділяються на: зовнішні (Скибові), куди входять Бескиди, Ґорґани і Покутсько-Буковин-ські Карпати; центральні або Верховинські; внутрішні або По-лонинсько-Чорногірські.
Середня висота Українських Карпат становить 1000 м. Найвищими вершинами Українських Карпат є: Говерла - 2061 м, Бребенескул - 2035 м, Піп Іван - 2022 м, Петрос - 2020 м, Гутин-Томнатик - 2016 м, Ребра - 2001 м. Усі вони розташовані в межах найвищого масиву Українських Карпат - у Чор ногірському масиві, який простягається територією Івано-Франківської та Закарпатської областей на 40 км між долинами річок Чорної Тиси, Білої Тиси та Чорного Черемошу. За Є. Ромером, середня висота хребта становить 1758 м, а на відрізку між Говерлою та Попом Іваном - 1833 м. Крім головного хребта, масив включає ряд бокових хребтів: Озірний, Маришевська, Кукуль, Хеде, Козмещик, Кострич, Стайки.
За сприятливих погодних умов з вершин Чорногори добре простежуються як найближчі гірські масиви - Свидовець, Ґорґани, Гриняви, Мармарош, так і більш віддалені - Чивчи-ни, Гори Родна та інші гірські пасма на території Румунії.
Схили Чорногірського масиву глибоко розчленовані, у верхній частині виражений альпійський лучний рельєф з формами давнього (плейстоценового) зледеніння: кари, льодовикові цирки, трогові долини та морени. У Чорногорі розміщений ряд післяльодовикових високогірних озер, найбільшими з яких є Ма-річейка, Несамовите, Бребенескул. Останнє з них знаходиться найвище в Україні - на висоті 1801 м.
Здавна Чорногора була чи не найбільш ізольованою частиною гуцульського краю, і незначний вплив цивілізації сприяв збереженню тут самобутності матеріальної і духовної культури місцевого населення.
Чорногора є традиційним місцем для проведення пішохідних, лижних, велосипедних і комбінованих походів. Проведення таких походів не суперечить концепції максимальної організованості рекреаційної діяльності, оскільки Правилами проведення туристичних спортивних походів передбачено, що при реєстрації та отриманні дозволу на похід у маршрутно-кваліфікаційній комісії вимагається дозвіл від адміністрації резервату, по території якого планується похід. Окрім цього, обов'язковою є реєстрація в контрольно-рятувальній службі.
Зараз велика частина Чорногори (близько 40 %) знаходиться в межах заповідних територій вищого (Чорногірський масив КБЗ і КНПП) і нижчого (заказники, пам'ятки природи) природоохоронного статусу.
Гринявські та Путильські Карпати є орографічним продовженням Чорногори і відповідають Чорногірській тектонічній зоні, хоча відзначаються значно меншими абсолютними висотами, які не перевищують 1586 м над рівнем моря (г. Баба Лю-дова). Межа між Чорногорою та Гринявами проходить долиною Чорного Черемошу, а між Гринявами та Путильськими Карпатами - долиною Білого Черемошу. Головний хребет Гри-нявських гір освоєний у сільськогосподарському відношенні, верхи обезліснені й використовуються під випас. Сільське розселення сконцентроване, в основному, вздовж берегів Пробійної і Чорного Черемошу від с Зелена та вниз за течією.
Протяжність головного хребта Гриняв сягає понад 25 км, а всього масиву - близько 50 км. Вище верхньої межі лісу знаходяться численні джерела питної води, що створює хороші б Туристичне краєзнавство можливості для організації наметових стоянок. Окрім цього, тут знаходиться багато вівчарських колиб, які можуть бути безпечним захистком у зимовий період.
Путильські Карпати обмежені із заходу Білим Черемошем, зі сходу - Сучавою, яка протікає на кордоні з Румунією. Найвищі точки масиву знаходяться на хребті Яровиця (Яровиця - 1574 м, Томнатик - 1565 м). Цей район у цілому заліснений, за винятком окремих гребеневих вершинних ділянок, на яких знаходяться полонини, які використовуються під пасовища.
Транспортна важкодоступність гірських масивів, віддаленість від великих адміністративних центрів та близькість до кордону не сприяли рекреаційному освоєнню території. Проте ця територія є дуже цікавою в етнографічному відношенні, зі збереженими культурною спадщиною і народними звичаями Гуцульщини.
Свидовецький масив є третім за абсолютними висотами в Українських Карпатах, його найвищими точками є вершини Велика (1888 м) та Мала Близниці (1883 м). Головний хребет складають три слабовиражені хребти - Апшинець, Свидовець та Урду-Флавантуч - з вершинами гір Стіг, Котел, Трояска, Ун-гаряска, Темпа тощо. Від них на південь відходять три паралельних середньогірні пасма (плайки).
Головний хребет відзначається незначними перепадами між сідловинами та вершинами, чим досягається велике абсолютне підняття цього масиву. Тут знаходиться 20 післяльодовикових карів, у днищах яких трапляються невеликі озера. Найбільші з них: Герашаска, Великий та Малий Апшинець, Ворожеска.
Для гір Полонинського хребта характерні вирівняні вершини, покриті гірськими луками - полонинами, що використовуються як літні пасовища. До таких полонин належать Рівна або Руна, Червона, Боржава, Свидовець, Кук та інші.
Масив Полонина Руна займає територію, що обмежена долинами річок Латориця - на сході, Тур'я - на півдні, Уж і Жденіївка - на півночі. Загалом він складається з багатьох хребтів, з'єднаних між собою залісненими невисокими перевалами. Найвищими з них, власне, є хребет Полонина Руна з однойменною слабовираженою вершиною - 1479 м, її північно-західний і північні відроги з вершинами гір Лаутинська Голиця (1374 м) і Гостра (1405 м). Інші хребти невисокі і, як правило, заліснені.
Хребет Полонина Руна являє собою припідняту виположену ділянку, незначною мірою порізану крутосхиловими зворами потоків. Вершинні поверхні настільки згладжені, що важко визначити найвищу точку масиву.
Істотно відрізняється від Полонини Руни ландшафт Полонини Боржави. Це протяжний (близько 50 км) хрестоподібний у плані масив, у центрі якого знаходиться гора Великий Верх (1598 м). Вододільна поверхня масиву характеризується незначними перевищеннями та значною шириною, за винятком ділянки гір Великий Верх - Стій, де спостерігається досить вузький високий гребінь. Найвища точка - г. Стій (1681 м), значними висотами відзначаються також гори Магура-Жиде (1516 м), на північно-західному краю полонини - Томнатик (1343 м), а на південно-східному - Кук (1361 м).
Полонина Красна обмежована межиріччям річок Тересви та Тереблі. Основний масив, що являє собою довгу, але вузьку звивисту смугу, дещо відрізняється від інших хребтів різкими перепадами висот власне вододільної поверхні. Найвищою точкою є г. Сиглянський (1568 м).
Верховинський вододільний хребет знаходиться у внутрішній смузі Українських Карпат, головним чином на межі Закарпатської і Львівської областей. Простягається від Уясз. до вєр~ хів'я Ріки. Висота до 1405 м (Пікуй). Назва хребта вказує на те, що по його орографічній осі пролягає Головний Карпатський вододіл. Через хребет прокладено основні карпатські перевали (Ужоцький, Верецький, Руський путь тощо).
Високогірні масиви Братківська, Бурштул, Негровець характеризуються орографічною єдністю (по якій проходить межа Закарпатської та Івано-Франківської областей). Ця територія повністю заліснена, за винятком найбільш піднятих гребеневих ділянок: хребет Негровець (з вершинами Негровець - 1707 м, Ясновець - 1600 м), Стримба - 1719 м, Бурштул - 1691 м, хребет Братківський (з вершинами Братківська - 1788 м, Чорна Клева - 1719 м).
Із головним Карпатським вододілом пов'язані міжгірні верховини та улоговини (Стрийсько-Сянська, Воловецька та інші верховини, Міжгірська, Верхньобистрицька, Ясінська, Ворох-тянська та Верховинська улоговини).
У межах Стрийсько-Сянської верховини виділяють два ландшафти - Турківський і Славський, які різняться між собою.
Для Турківського ландшафту характерним є паралельне простягання невисоких хребтів правильної симетричної будови, розділених давніми долинами, які займають майже третину всієї території. Давнє та щільне заселення призвело до значного винищення лісів, які вкривають зараз приблизно ЗО % усієї території. Славський ландшафт є дещо вищим, середні висоти сягають приблизно 800 м, а багато вершин значно перевищують 1000 м, наприклад, гори Тростян - 1232 м, Магій - 1281 м.
Ландшафт Воловецької верховини вирізняється м'якими формами рельєфу. Хребти короткі, малозаліснені, долини річок й потічків густозаселені.
Вулканічні Карпати - це один з наймальовничіших південних хребтів у системі внутрішніх Карпат (на сході Закарпатської області). Він складається з вулканічних порід, головним чином андезитів, базальтів та їхніх туфів. Довжина хребта в межах України становить близько 125 км, ширина - 8-20 км. Пересічна висота становить 800-1000 м, максимальна - 1081 м (Бужора). Схили круті, важкодоступні.
Вулканічний хребет сформувався вздовж системи значних регіональних розломів, що обмежують гірську споруду Карпат на південному заході. Розломи (вздовж яких закладені долини приток Тиси - Ужа, Латориці, Боржави і Ріки) розчленовують Вулканічні Карпати на окремі масиви: Вигорлат (Попрічний Верх, 1024 м), Маковиця (Плішка, 992 м), Синяк (Дунаука, 1018 м), Товстий (Товста, 798 м), Борилів Діл (1017 м), Великий Діл (Бужора, 1085 м), Тупий (Тупа, 878 м), Гутин (Фарсин, 826 м). Останні два поблизу Хуста утворюють мальовничу тіснину Тиси - так звані Хустські ворота завширшки 1,3 км.
Вулканічний хребет - це складна вулканічна споруда, особливістю якої є асиметрія будови. Південні схили пологіші, ніж північні та північно-східні, які на межі з низькогірно-стрімча-ковою зоною часто утворюють скельні форми рельєфу. Тут добре збереглися первинні поверхні вулканічної акумуляції. Серед них виділяються плоскі горизонтальні поверхні лавових плато, значні й дрібні масиви згаслих вулканів. Із таких вулканів у рельєфі добре збереглися вулканічні конуси гір Антало-вецька Поляна, Маковиця, Борилів. Вони зберегли правильну конічну форму, слабо розчленовані, мають однорідну будову. На вулкані Анталовецька Поляна чітко видно кратер. По всій території хребта на поверхні часто трапляються вулканічні бомби.
Біотичною особливістю Вулканічного хребта є наявність великих площ теплолюбної деревної рослинності. На південних схилах поширені грабово-дубові ліси, де основними породами є дуб скельний, дуб черешчатий, граб звичайний з домішкою в'яза, липи та клена. Подекуди трапляються чисті ліси із дуба скельного. З висоти 300 м на південних схилах з'являється бук. Поступово буково-дубові ліси переходять у дубово-букові, а вище 600 м і на північних схилах поширені чисті букові ліси.
Бескиди (Східні) - це система гірських хребтів у зовнішній смузі Карпат, що паралельно тягнуться від західного кордону держави територією Львівської та Івано-Франківської областей. Бескиди простягаються на понад 100 км смугою шириною 18-30 км. Висота вершин цього масиву нижча від Чорногір-ського і в середньому сягає до 1200 м. На окремі хребти масив розчленований поздовжними й поперечними долинами рік басейну Дністра та міжгірними улоговинами.
Клімат тут м'який, помірно теплий і вологий. Зима з частими відлигами, температура коливається у межах від 0 до +5 °С. Середня температура січня - 4,5-6 °С, липня +15,6-18,0 °С.
Бескидський масив долиною Стрию поділяється на Верхньодніпровські та Сколівські Бескиди.
Верхньодністровські Бескиди - це північний масив Східних Бескидів, розташований у межах Львівської області. На півночі вони плавно переходять у Передкарпаття, на півдні по Стрию - межують зі Сколівськими Бескидами, на південному заході - зі Стрийсько-Сянською верховиною. Пересічна висота масиву не перевищує 700-800 м, максимальна - 1021 м (Магура Лімнянська). Рельєф відрізняється симетричною будовою невисоких коротких хребтів з куполоподібними вершинами, розчленованих притоками Дністра, Стривігору, Стрию тощо. Територія Верхньодністровських Бескидів доволі щільно заселена й освоєна в сільськогосподарському відношенні, значна частина лісів вирубана.
З рекреаційної точки зору Верхньодністровські Бескиди варті уваги завдяки наявності екосистем мішаних буково-ялицевих та буково-смереково-ялицевих лісів на схилах гірських хребтів, скельних виходів поблизу села Головецько, а також джерел мінеральних вод поблизу сіл Грозево, Смерічка, Розлуч.
Обезліснені схили можна використовувати для організації гірськолижного відпочинку. Зокрема, курорт Розлуч є одним із центрів зимового відпочинку.
Сколівські Бескиди - це південний масив Східних Бескидів, розташований у межах Львівської та Івано-Франківської областей. На півночі вони плавно переходять у Передкарпаття, на півночі по Стрию межують з Верхньодністровськими Бескидами, на південному заході - з Ґорґанами. Сколівські Бескиди - це група середньогірних хребтів. Основні з них: Зелемінь, Парашка, Високий Верх. Пересічна висота масиву не перевищує 700-900 м, максимальна - 1362 м (Магура).
Бескиди найбільш доступні для освоєння, вони знаходяться близько від основних залізничних і шосейних транспортних магістралей, що має добру перспективу для розвитку гірських видів туризму у цій частині Карпат. У межах цього масиву на площі 35 684 га у 1999 р. створено національний природний парк "Сколівські Бескиди".
Ґорґани - це найбільш припіднята система гірських хребтів у зовнішній середньогірно-скибовій смузі Карпат, що тягнуться південніше Бескидів територією Івано-Франківської та Закарпатської областей. Межі Ґорґан окреслюють долинами річок Мизунки і Ріки (на північному заході) та Пруту (на південному заході).
Ґорґани поділяють на: Крайові низькогірні, Зовнішні (Ски-бові) і Привододільні (Внутрішні) Ґорґани. Основні хребти Ґорґан: Аршиця, Борсукова, Ґорґан, Довбушанка, Ігровище, Синяк, Хом'як, Грофа, Стримба, вони розчленовані поперечними долинами річок Бистриці, Пруту і Тереблі. Загалом виділяється 10 гірських хребтів з висотою понад 1700 м. Для цього району характерні суцільні смерекові праліси й окремі масиви сосни кедрової європейської. Рідше трапляються ялиця й бук, іноді - модрина.
Для Ґорґан характерні круті асиметричні схили й гострі гребені гір, на вершинах яких трапляються кам'яні осипища (місцева назва - "ґорґани") та субальпійські чорницеві пустища й зарості соснового криволісся. Ґорґани неможливо сплутати з жодним іншим масивом Українських Карпат. Адже характерною "візитівкою" Ґорґан є великі площі на вершинних поверхнях і пригребеневих схилах, зайняті кам'яними "полями" і "ріками" (ґреґотами), розцяцькованими накипними лишайниками.
Найвищі вершини масиву: Сивуля (1818 м), Ігровець (1803 м), Братківська (1788 м), Довбушанка (1754 м), Грофа (1748 м), Попадя (1740 м), Чорна Клева (1719 м), Яйко-Ілемське (1679 м) та ін.
На базі двох заказників - Джурджійського та Садки - у 1993 р. на схилах хребта Довбушанка створений Ґорґанський природний заповідник площею 5365 га. Цінність цього заповідника полягає в тому, що тут зберігся й охороняється типовий ґорґанський рослинний покрив. У заповіднику має місце типове для Ґорґан чергування природних буково-ялицевих, ялицево-смерекових, кедрово-смерекових лісів і заростей соснового криволісся.
Південно-східну околицю Ґорґанського масиву займають За-прутські Ґорґани з абсолютними висотами 1000-1400 м. Найбільшими вершинами тут є гори Біла Кобила (1476 м), Ґреґіт (1472 м), Ґаборянська (1444 м), Лисина Космацька (1461 м). Це один з основних районів розвитку полонинського вівчарства на Івано-Франківщині.
Покутсько-Буковинські Карпати - це система гірських хребтів у зовнішній смузі Карпат, що тягнуться майже на 75 км південніше Ґорґан територією Івано-Франківської та Чернівецької областей. Межі Покутсько-Буковинських Карпат окреслюють від верхів'їв Лючки (басейн Пруту) до кордону з Румунією. Ширина масиву сягає до 25 км.
Масив складається з системи паралельних хребтів (найбільші - Ребровач-Діл, Карматура, Кам'янистий, Брусний, Сокіль-ський, Шурдин тощо), які розділені річковими долинами Пі-стиньки, Рибниці, Черемошу, Сірету та ін.
До Покутсько-Буковинських Карпат відносять також групу хребтів під загальною назвою Лосова, які простягаються між Білим Черемошем і верхів'ям Сучави.
За рельєфом хребти Покутсько-Буковинських Карпат поділяються на низькогір'я (до 800 м), зокрема у Покутті, і крутосхилі середньогір'я (найвищий пік - гора Ротило, 1483 м). Схили хребтів до висоти 600-800 м вкриті буковими та буково-ялицевими лісами, до висоти 1150м - буково-ялиновими лісами, вище - ялиновими лісами та гірськими луками.
Територія малозаселена та важкодоступна, поселення знаходяться у долинах Черемошу, Путили та Сірету. Тут знаходиться Вижницький національний природний парк.
Марамороський масив - це найпівденніша частина Східних Карпат, розташована здебільшого у Румунії. У межах України (у прикордонній смузі Чернівецької, Івано-Франківської і Закарпатської областей) знаходяться лише його північні відроги - Рахівські гори і Чивчинські гори.
Твердість та стійкість кристалічних порід Марамороського масиву зумовили сильно специфічні, альпійського типу, риси рельєфу (характерними є круті, дуже круті, часто скелясті схили, пірамідальні вершини, ущелиноподібні долини з великими амплітудами висот). На північних схилах головного, найбільш піднятого хребта, розвинуті давньольодовикові форми рельєфу - кари із обривистими скелястими стінками, трогові долини.
Висота основних вершин перевищує 1700 м, це гори: Ненєска (Міка-Маре,1820 м), Жербан (1795 м), Петрос (1784 м), Чивчин (1769 м) та інші. Це другий за високогірністю масив Східних Карпат після Чорногори.
Нижня частина гір вкрита хвойними і мішаними лісами. Вище значну площу займають полонини. Територія малозаселена та малоосвоєна. Пасовищне господарство зосереджене, в основному, на полонині Лисича - між Петросом і Попом Іваном та на відрогах хребта Ненєска.
У 1990 р. у межах Марамороського ландшафту було створено Марамороський масив Карпатського біосферного заповідника площею 3155 га, а також Кузійський масив площею 747 га.
Чивчинські гори є північною окраїною Марамороського кристалічного масиву. В межах України знаходяться тільки північні схили цього хребта, загальна протяжність якого близько 40 км. Абсолютні висоти тут дещо менші, ніж на Марамороському масиві, і, за винятком кількох вершин припіднятого південного масиву гір (Коман, Команова, Палениця, Гнєтеса) та власне найвищої точки - гори Чивчин (1766 м), не досягають 1700 м.
Карпатські гори багаті на дикорослі плоди та ягоди, лікарські рослини. Це екологічно чиста зона, багата прісними та цілющими мінеральними водами (обліковано понад 800 джерел мінеральних вод). Гірські долини, захищені хребтами, мають сприятливий мікроклімат для розвитку кліматичних курортів (Яремча, Ворохта, Свалява, Поляна, Східниця, Розлуч, Космач, Шешори, Вижниця та багато інших).
Природно-ресурсна база санаторно-курортної субгалузі Карпатського реґіону дає змогу щорічно оздоровлювати до 10 млн осіб.
Серед найкращих та найдоступніших видів відпочинку в Українських Карпатах особливо виділяється сільський зелений туризм (відпочинок у приватній гірській оселі). Саме такому відпочинкові свого часу надавали перевагу І. Франко, Леся Українка, М. Грушевський, А. Шептицький, В. Стефаник, М. Коцюбинський. Різноманітність і краса ландшафтів, самобутній фольклор, народне мистецтво, смачні домашні страви - все це нині знову приваблює у гостинні сільські оселі Карпат сотні тисяч туристів.
Кримські гори займають південну частину Кримського півострова. Вони складаються з трьох майже паралельних хребтів, витягнутих з південного заходу на північний схід: Головного або Південного, Внутрішнього або Середнього, Зовнішнього або Північного. Характерною особливістю всієї гірської дуги є круті південні і пологі північні схили. Південна гряда (з висотами 1200-1500 м) є головним вододілом півострова. Тут знаходяться найвищі вершини Гірського Криму: Роман-Копі (1545 м), Демир-Капу (1540 м) та інші.
Характерною особливістю Головної гряди є наявність столо-подібної поверхні - яйли (у перекладі з тюркської - "літні пасовища"). Поверхня яйлинських масивів складена потужною товщею вапняків. Вона виявилась досить сприятливою для розвитку карстових процесів й утворення карстових форм рельєфу. Карстові форми рельєфу, особливо печери і шахти, є об'єктом досліджень спелеології і спелеологів (науковців, краєзнавців і спелеотуристів). У Криму детально досліджено понад 760 печер і шахт загальною довжиною близько 32 км. Популярністю серед туристів користуються такі цікаві печери, як Червона (Кизил-Коба, довжиною близько 13 км), Холодна (210 м), Тисячеголова (Баньбаж-Коба, 110 м), Аянська (550 м), Скельна (570 м) та інші. Найбільші печери Кримських гір (Мармурова, Червона, Еміне-Баїр-Хосар) обладнані для масового екскурсійного відвідування.
Кримські гори активно використовуються для всіх видів активного гірського туризму. Невисока лісистість (10 %), наявність крутих оголених схилів виступають привабливими запоруками для скелелазіння та любителів гострих відчуттів.
Кримські гори за екзотичністю не поступаються Карпатам. Крим багатий на унікальні пам'ятники, які мають велику краєзнавчо-пізнавальну і наукову цінність. Недарма Крим називають музеєм природи.
Найбільшою різноманітністю і багатством характеризується Південний берег Криму. Великий інтерес у межах Південного берега Криму для краєзнавців і туристів представляють: вулканічний масив Карадаг, зарості реліктової сосни Станкевича біля Судака і мису Айя, ущелина Ханхал з водоспадом Джур-Джур, інтрузивні маси Плака й Аюдаг, Ялтинський водоспад, ущелина Ун-Кош, Зелена бухта тощо.
М'який середземноморський клімат Південного берега Криму є визначальним фактором рекреаційної популярності Криму. Нині у Криму функціонує понад 700 лікувально-оздоровчих закладів. Найпопулярнішими курортами Криму є: Євпаторія, Саки, Севастополь, Форос, Алупка, Ялта, Алушта, Судак, Коктебель і Феодосія. Серед основних туристичних центрів Криму виділяють Севастополь, Керч, Феодосію, Судак, Ялту, Бахчисарай тощо.
4.3. Історія заповідної справи в Україні та поняття про державний природно-заповідний фонд
З розвитком людської техногенної цивілізації та глобальними наслідками її господарської діяльності (вирубування лісів, культурна трансформація ландшафтів, опустелювання, парниковий ефект тощо) виникла потреба у збереженні первозданної природи нашої планети. Для цього у світі в багатьох країнах виділені певні ділянки суходолу та акваторії, які оголошені територіями, де господарська діяльність людини обмежена або взагалі заборонена. Цим територіям надано заповідний статус.
Історія розвитку заповідної справи, яка бере початок ще з давніх часів, як і історія охорони природи в цілому, тісно пов'язана з розвитком людського суспільства. Завдання, які вона вирішувала на кожному етапі історичного розвитку людства, визначалися характером взаємовідносин людини з природним середовищем, ступенем використання нею природних ресурсів, потребами суспільства. Паралельно тривав процес формування науки про охорону природи.
Розвиток природоохоронних концепцій від примітивних до сучасної біосферної пройшов кілька послідовних етапів (табл. 4.1).
Таблиця 4.1.
Етапи розвитку концепцій охорони навколишнього середовища
|
Етап утилітарної охорони |
Етап поресурсної охорони |
Етап територіальної охорони природи |
Етап екологічної охорони біосфери |
|
від найдавніших часів до початку XVIII ст. |
початок XVIII ст. - середина XIX ст. |
із середини XIX ст. до середини XX ст. |
з другої половини XX ст. |
|
окремі угіддя охоронялися з огляду на їхнє господарське, мисливське чи оборонне значення (Чорний ліс на південно-східній межі Київської Русі та Литовсько-Руської держави) |
з розвитком біологічних наук (ботаніки, зоології) й систематизації людських знань про множину видів живих організмів охороні почали підлягати окремі види рослин і тварин |
ґрунтувався на тезі про доцільність охорони найбільш унікальних куточків незайманої природи планети, заселених ендемічними, рідкісними і зникаючими видами флори та фауни |
інтеґральний підхід до розв'язання проблеми збереження біосфери та всіх її екотонів; у рамках цього підходу розбудовується глобальна мережа так званих біосфер-них заповідників, якими охоплено майже всі репрезентативні екосистеми нашої біосфери |
У доісторичні часи первісні люди повністю залежали від природи, її дарів. Людина того часу, обожнюючи природні явища, окремих представників рослинного і тваринного світу, на підставі певного практичного досвіду пристосувалася до навколишнього середовища, не завдаючи йому відчутної шкоди. Численні заборони у первісних племен були спрямовані на охорону певної території, окремих видів рослин і тварин, оскільки такі дії сприяли збереженню природних ресурсів і відповідали інтересам первісних збирачів дарів природи (рибалок, мисливців). Так з'явилися перші "заповідні урочища".
Перші законодавчі акти про охорону природних багатств на території України були видані за часів Київської Русі. Так, "Руська Правда" Ярослава Мудрого визначала відповідальність за незаконний відстріл бобрів, деяких рідкісних видів птахів.
За наказом князя Данила Галицького (1220-1264 pp.), було створено великі заповідники у межах сучасних Біловезької (Білорусь) та Уманської пущ (Україна), які й нині виділені як природоохоронні території, де під охороною людини знаходяться, зокрема, популяції зубрів. Крім заповідників постійної охорони, існували й тимчасові заказні території, на яких охоронялися зубри, тури, олені, сарни, лані, а також цінні хутрові та рідкісні види фауни, і регламентувалося полювання.
Найдавніший прецедент законодавчого відстоювання охорони природи в Україні - судова справа, яку порушили на початку XVII ст. жителі Білої Церкви проти воєводи Івана Даниловича, котрий для потреб виробництва поташу почав вирубувати ліси оборонного значення.
Швидкі темпи технічного прогресу, необмежене використання дарових ресурсів природи в епоху середньовіччя та епоху зародження і розвитку капіталізму призвели до надзвичайно швидкого винищення природних багатств, скорочення території з незайманою природою. Створені заповідники і заказники зберегли від винищення ряд цінних видів рослин і тварин, а також збереглись місця їх проживання.
У 1735 р. Запорізький кіш спеціальним указом взяв під охорону ліси на острові Монастирському, що мали оборонне значення. У 1743 р. вперше створено у степовій зоні Великоана-дольський лісовий масив, який вважають колискою степового лісорозведення.
Важлива роль у розвитку заповідної справи на планеті належить видатному німецькому вченому-натуралісту і мандрівнику А. Гумбольту (1769-1859 рр.). Він перший з натуралістів поставив перед собою завдання вивчати природу як єдине ціле і зробив перші спроби класифікувати заповідні території. Ввів у наукову літературу поняття "пам'ятка природи" як першу науково обґрунтовану заповідну територію.
Досить поширеною стає у ті часи ідея про взяття під охорону унікальних ландшафтів як національних реліквій, встановлення на таких територіях абсолютно заповідного режиму із забороною будь-якої діяльності. Така ідея почала практично реалізовуватися в другій половині XIX ст. в США. У 1864 р. на Американському континенті вперше у світі був створений Йо-семітський парк, а в 1872 р. - Єллоустонський національний парк на площі 899 104 га.
На початку XX ст. ідея створення національних парків стала практично реалізовуватись і в Європі. Перші національні парки (НП) організовуються в Голландії (1905 p.), Швеції (1909 p.), Швейцарії (1914 p.).
Вагомий внесок у наукове обґрунтування необхідності створення мережі заповідних природних комплексів, які охоплювали б у реґіонах усі типові природні території, належать українському вченому-ґрунтознавцю В. В. Докучаеву. Вчений ввів таке наукове поняття, як "еталони природи". Еталони природи, як зазначав В. В. Докучаев, мають типові для кожного реґіону заповідні ділянки, що зберігаються у природному (незайманому) стані. У 1990-х pp. у Старобільському повіті Харківської губернії він заснував заповідник на цілинній ділянці степу.
У XIX ст. в Україні і Росії почали створювати приватні заповідники, брати під охорону окремі пам'ятки природи (заповідник "Біловезька пуща" належав імператорській сім'ї Рома-нових).
На півдні України у Херсонській області в маєтку барона Ф. Є. Фальц-Фейна у 1874 р. були закладені перші вольєри для птахів і місцевих видів ссавців. У кінці 1880-х pp. в Асканії Новій закладається дендрологічний парк, у 1888 р. Ф. Є. Фальц-Фейн вилучає з господарського користування ділянку цілинного степу площею близько 1 тис. га з метою охорони місцевої фауни. У 1898 р. Ф. Є. Фальц-Фейн виділив нову ділянку цілинного степу (500 десятин) і оголосив його "захищеним на вічні часи". Цей рік і вважається роком заснування степового заповідника Асканія Нова, одного з перших приватних заповідників України.
На початку XX ст. за ініціативою багатьох учених почалося створення цілої мережі заповідників, які утримувалися на громадські кошти. У цей же час науковці Галичини, перебуваючи під владою Австро-Угорщини, а потім Польщі, силами окремих ентузіастів і громадських товариств широко і плідно займалися питаннями охорони природи.
З 1 січня 1853 р. почав діяти найстаріший природоохоронний документ в Австрійській імперії "Устави про ліси", що стосувався збереження лісових масивів у Галичині. Якщо охорону лісів здійснювали урядові інституції, то в охороні природи у різних її проявах велику роль відіграли громадські організації Галичини та окремі приватні особи.
Першим, хто плідно займався питаннями охорони природи, був професор Ягеллонського університету в Кракові зоолог А. Новіцький, який запропонував проект відповідного Уставу від 11.07.1869 р. Упродовж 1870-1900 рр. у Галичині природоохоронна робота велася силами членів фізіографічної Комісії Академії наук та Татранського товариства у Кракові і Товариства Природніков імені Коперніка у Львові. Ентузіасти з Товариства Природніков розробили план природоохоронної діяльності, прийнятий Десятим з'їздом лікарів і природознавців Галичини 22.07.1907 р.
15.11.1910 р. з промовою про важливість охорони природи перед послами крайового сейму виступив Ю. Бруніцький. Він висунув вимогу створити в Галичині низку резерватів і парків природи, але до Першої світової війни у цьому напрямку не було зроблено нічого. Лише після відвідин Чорногори двома високими урядниками з департаменту лісів Міністерства рільництва і державних маєтків Польщі, листом від 29.10.1921 р. це Міністерство розпорядилося обнести колючим дротом 477 га лісу та полонин Чорногори, чим і було покладено початок створення резервату. Тоді ж створено резерват і в Княжодворі площею 94,1 га (реліктовий тисовий ліс), а потім площу резервату на Чорногорі збільшено до 1512 га.
Першу в центральній Україні громадську природоохоронну організацію засновано 21.05.1910 р. учителем природознавства П. Ц. Бузуком у с Верхня Хортиця Катеринославської губернії (нині Запорізька область). Вона мала назву "Хортицьке товариство охоронців природи" і ставила за мету охорону "тваринного, рослинного й мінерального господарств природи в розумінні збереження цілості, краси та багатства їхніх представників і поширення в місцевому населенні понять про розумне користування дарами природи". У 1911 р. професор ботаніки Харківського університету В. І. Талієв створив Харківське товариство любителів природи, яке видавало спеціальний Бюлетень природоохоронного змісту.
Після революції 1917 р. в Україні розпочалося створення нової мережі заповідних територій. З 1919 р. створений в Херсонській області на базі приватного заповідника Ф. Є. Фальц-Фейна народний заповідний парк Асканія Нова. У 1921 р. в околицях Києва створено заповідник Конча-Заспа, а в 1923 р. поблизу Канева - лісостеповий заповідник імені Т. Г. Шевченка. У 1920 р. у степовій зоні України були взяті під охорону заповідники місцевого значення - Хомутівський степ, Кам'яні Могили і Білосарайська коса. У 1940 р. в Українських Карпатах створюється два великих державних заповідники - Чорногора (68 тис. га) і Ґорґани (50 тис. га).
Після Другої світової війни в Україні активізується природоохоронна діяльність. У 1960 р. Верховна Рада УРСР прийняла закон про охорону природи. Регулярно розширюється мережа заповідних територій. У 1968 р. організовано Карпатський, Поліський, Канівський та Луганський заповідники, у 1972 р. - Ялтинський та Мис Мартьян у Криму.
Постановою Ради Міністрів УРСР від 12.10.1973 р. № 489 затверджено Статут Українського Товариства охорони природи - добровільної масової громадської організації, яка розгорнула активну природоохоронну діяльність на теренах України.
Порівняно новим напрямом у заповідній справі України є пошуки вирішення проблеми поєднання охорони природи з організованим відпочинком громадян. На відміну від заповідників, національні природні парки (НПП) відкриті для пізнавальної і туристично-оздоровчої мети, але відвідування їх туристами допускається лише в установлених межах.
У 1980 р. в Івано-Франківській області створено перший в Україні Карпатський національний парк, а в 1983 р. - Шацький національний парк у Волинській області.
У 1990 р. в рамках глобальної програми ЮНЕСКО "Людина і біосфера" створено перший в Україні Карпатський біосфер-ний заповідник.
22.06.1999 p. створено перший в міжнародній практиці три-латеральний біосферний резерват "Східні Карпати" на території трьох країн: України, Польщі та Словаччини. Таким чином, природоохоронні ідеї в Україні розвиваються у тісній співпраці з глобальними концепціями і програмами охорони біосфери нашої планети.
Екологічні умови України сприяли формуванню на її території багатої флори. Флора України нараховує 4523 види судинних рослин, близько 800 видів мохоподібних, 1000 видів лишайників, понад 4 тис. видів водоростей, близько 15 тис. видів грибів і слизовиків. Найбільш багатою та оригінальною флорою відзначаються гірські райони - Крим, Карпати, Кременецькі гори.
Таким же багатством і видовою різноманітністю відзначається фауна України, що нараховує 44 800 видів тварин, з них: хребетних - 694 види, птахів - 344, рептилій - 20, земноводних - 17, риб - понад 200, інших - 12 видів.
У 1980 р. була видана "Червона книга Української РСР" - основний документ, в якому узагальнено матеріали про сучасний стан рідкісних і зникаючих видів тварин і рослин України, на підставі якого розробляються наукові та практичні заходи, спрямовані на їх охорону, відтворення і раціональне використання. Занесення того чи іншого виду до "Червоної книги..." передбачає його охорону, тобто заборону збору та відлову в усіх місцях, де він трапляється.
Верховною Радою України прийнято ряд законів, що регулюють правові основи організації охорони природи і використання природних ресурсів на території нашої держави. У Конституції України вказується: "Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до Закону" (стаття 13), "Кожен зобов'язаний не заподіяти шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки" (стаття 66).
Закон України "Про охорону навколишнього середовища" (від 25.06.1991 р.) визначив основні вимоги щодо охорони природи і використання природних ресурсів, коло природних об'єктів, що підлягають правовій охороні, органні громадські організації, які забезпечують охорону природи і регулюють використання природних ресурсів на території України.
До основних принципів охорони навколишнього середовища цим законом віднесено: пріоритетність вимог екологічної безпеки, гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей, запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища. Ним запроваджено плату за спеціальне використання придонних ресурсів, забруднення навколишнього середовища та погіршення якості природних ресурсів.
Закон України "Про природно-заповідний фонд України" (від 16.06.1992 р.) визначив правові основи організації, охорони та ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів і об'єктів. У цьому законі подано класифікацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, визначено форми власності на них, визначено режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду, їхній статус і завдання, вимоги щодо охорони природних комплексів тощо. Державний контроль за дотриманням режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду покладено на Міністерство охорони навколишнього природного середовища та його органи на місцях.
Крім цих базових законів, з питань охорони навколишнього природного середовища ВРУ і КМУ затверджено ще цілий ряд інших Законів України та урядових постанов, а також ратифіковано низку міжнародних конвенцій. Ці питання знайшли своє висвітлення і в кодексах галузевих правових актів України, зокрема, у "Лісовому кодексі України" (від 21.01.1994 p.), "Кодексі України про надра" (від 27.07.1994 p.), "Водному кодексі України" (від 6.06.1995 p.), "Земельному кодексі України" (від 13.03.1992 р.).
Законом України "Про природно-заповідний фонд України" подано офіційне трактування цього важливого поняття.
Природно-заповідний фонд України - це система ділянок суходолу і водного простору, природні комплекси та об'єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, ґенофонду, тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.
Законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною.
Основні проблеми розвитку заповітної справи в Україні зумовлені, перш за все, недосконалістю системи управління у цій сфері, низьким рівнем фінансування, матеріально-технічного забезпечення, недостатнім розвитком спеціальних наукових досліджень, слабкою правовою відповідальністю за порушення режиму заповідних територій та об'єктів.
"Мережу територій та об'єктів ПЗФ передбачається розширяти за рахунок мінімально антропогенно порушених земель та акваторій, а також тих, на яких ширше представлені види тварин і рослин, занесені до Червоної Книги України, та рідкісні рослинні угрупування, занесені до Зеленої Книги України. Має бути забезпечено, щоб у кожній фізико-географічній провінції був щонайменше один природний чи біосферний заповідник або національний природний чи реґіональний ландшафтний парк, де охорона природних комплексів і збереження екологічної рівноваги поєднуватимуться з організованими формами підготовки кадрів, екологічного виховання, екологічного туризму, регламентованого відпочинку на природі" (Постанова Верховної Ради України "Про Програму перспективного розвитку заповідної справи України" від 22.09.1994 р. № 177/94).
4.4. Класифікація об'єктів природно-заповідного фонду України
У Законі України "Про природно-заповідний фонд України" подано класифікацію територій та об'єктів ПЗФ України (стаття 3) та форм власності на території на об'єкти природно-заповідного фонду (стаття 4).
До складу природно-заповідного фонду України входять (рис. 4.2) як природні, так і штучно створені території та об'єкти.
Рис. 4.2. Структура типів територій і об'єктів, включених у природно-заповідний фонд (ПЗФ) України
Державний природно-заповідний фонд - це складна система, яка включає в себе чотири підсистеми:
1) природоохоронну та науково-дослідну (біосферні заповідники, заповідники і пам'ятки природи);
2) природоохоронну та рекреаційну (національні парки і пам'ятки садово-паркового мистецтва);
3) природоохоронну та ресурсновідновну (заказники природи);
4) науково-дослідну та природоохоронну (ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки).
Залежно від рівня наукової і природоохоронної цінності заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва отримують статус державного або місцевого значення.
Залежно від походження та інших особливостей природних комплексів та об'єктів, що оголошуються заказниками чи пам'ятками природи, заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, геологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні; пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.
Станом на 1 січня 2004 р. природно-заповідна мережа України охоплювала 7023 територій та об'єктів загальною площею понад 2,7 млн га.
Співвідношення територій і об'єктів, включених у природно-заповідний фонд України, показано на рис. 4.3:
Рис. 4.3. Співвідношення (у тис. га) територій і об'єктів, включених у природно-заповідний фонд України
Природні заказники й заповідники, яких в Україні найбільше і які займають найбільшу площу охоронних територій, обмежені як територіально, так і функціонально. Як правило, вони займають невеликі за площею території без наявності буферних зон.
Обмеження будь-якої діяльності на суміжних територіях зводиться лише до рекомендацій не розміщувати поблизу об'єктів природно-заповідного фонду екологічно небезпечне виробництво. Це веде до незахищеності периферійних ділянок із статусом суворого заповідання від впливу сільськогосподарської, лісогосподарської, рекреаційної діяльності та промислового виробництва (табл. 4.2):
Таблиця 4.2.
Біосферні та природні заповідники України
|
№ з/п |
Назва |
Підпорядкування |
Рік створення |
Загальна площа, га |
Площа земель у постійному користуванні, га |
|
Біосферні заповідники |
|||||
|
1. |
Асканія Нова |
УААН |
1985 |
33 307,6 |
11312,3 |
|
2. |
Чорноморський |
НАНУ |
1985 |
89 129,0 |
70 509,0 |
|
3. |
Карпатський |
Мінекоресурсів |
1993 |
53 630,0 |
31977,0 |
|
4. |
Дунайський |
НАНУ |
1998 |
46 402,9 |
22 662,0 |
|
5. |
Східні Карпати |
Мінекоресурсів |
2002 |
- |
- |
|
Природні заповідники |
|||||
|
1. |
Кримський |
Державне управління |
1923 |
44 175,5 |
44 175,5 |
|
2. |
Канівський |
Національний університет імені Т.Г. Шевченка |
1923 |
2 049,3 |
2 049,3 |
|
3. |
Український степовий |
НАНУ |
1961 |
2 768,4 |
2 768,4 |
|
4 |
Луганський |
НАНУ |
1968 |
1 575,5 |
1 575,5 |
|
5. |
Поліський |
Держкомлісгосп |
1968 |
20 104,0 |
20 104,0 |
|
6. |
Ялтинський гірсько-лісовий |
Держкомлісгосп |
1973 |
14 523,0 |
14 523,0 |
|
7. |
Мис Мартьян |
УААН |
1973 |
240,0 |
240,0 |
|
8. |
Карадазький |
НАНУ |
1979 |
2 855,2 |
2 855,2 |
|
9. |
"Розточчя" |
Міносвіти |
1984 |
2 084,5 |
2 084,5 |
|
10. |
"Медобори" |
Держкомлісгосп |
1990 |
10 516,7 |
10 516,7 |
|
11. |
Дніпровсько - Орільський |
Держкомлісгосп |
1990 |
3 766,2 |
3 766,2 |
|
12. |
Єланецький степ |
Мінекоресурсів |
1996 |
1675,7 |
1675,7 |
|
13. |
Ґорґани |
Мінекоресурсів |
1996 |
5 344,2 |
5 344,2 |
|
14. |
Казантипський |
Мінекоресурсів |
1998 |
450,1 |
450,1 |
|
15. |
Опуцький |
Мінекоресурсів |
1998 |
1 592,3 |
1592,3 |
|
16. |
Рівненський |
Держкомлісгосп |
1999 |
47 046,8 |
47 046,8 |
|
17. |
Черемоський |
Держкомлісгосп |
2001 |
2 975,7 |
2 975,7 |
Жорстке обмеження будь-якого господарського використання резервованих територій викликає негативне відношення місцевого населення і супроводжується частими порушеннями природоохоронного законодавства. Функціональні обмеження, зокрема проведення лише науково-дослідної та природоохоронної діяльності ставлять установу в жорстку залежність від державного фінансування, яке знаходиться далеко не на належному рівні. Окрім цього, збережені найбільш цікаві природні утворення держави є практично недоступними для відвідування як закордонними, так і вітчизняними громадянами.
Працівники природних заповідників, розуміючи складність цієї проблеми, часто проводять краєзнавчу екскурсійну діяльність, мотивуючи це необхідністю проведення екоосвітньої та ековиховної роботи, яка є однією з додаткових функцій цих природоохоронних установ. Проте, ця діяльність є можливою лише під керівництвом працівників заповідника на спеціально облаштованих екологічних стежках, створення яких вимагає додаткових коштів.
Натомість, серед туристів дедалі більшої популярності набувають установи природно-заповідного фонду, які передбачають поліфункціональне використання територій. Це національні природні парки й регіональні ландшафтні парки. У структурі їхньої діяльності рекреаційне природокористування займає одне з чільних місць (табл. 4.3):
Таблиця 4.3.
Національні природні парки та їх мережа в Україні
|
№ з/п |
Назва |
Рік створення |
Загальна площа, га |
Площа земель |
|
1. |
Карпатський |
1980 |
50 303,0 |
38 591,0 |
|
2. |
Шацький |
1983 |
48 977,0 |
18 810,0 |
|
3. |
"Синевир" |
1989 |
40 400,0 |
27 208,0 |
|
4. |
Азово-Сиваський |
1993 |
52 154,0 |
52 154,0 |
|
5. |
Вижницький |
1995 |
7 928,4 |
7 013,4 |
|
6. |
"Подільські Товтри" |
1996 |
261316,0 |
3 015,0 |
|
7. |
Святі гори |
1997 |
40 589,0 |
11878,0 |
|
8. |
Яворівський |
1998 |
7 078,6 |
2 885,5 |
|
9. |
"Сколівські Бескиди" |
1999 |
35 684,0 |
24 702,0 |
|
10. |
Деснянсько-Старогутський |
1999 |
16 215,1 |
7 272,6 |
|
11. |
Ужанський |
1999 |
39 159,3 |
14 904,6 |
|
12. |
"Гуцульщина" |
2002 |
32 271,0 |
7 606,6 |
|
13. |
Галицький |
2004 |
14 600,0 |
14 600,0 |
Національні парки поряд із природоохоронною функцією виконують рекреаційну. Саме завдяки цій категорії на національному рівні практично розв'язується суперечність між збереженням природної краси та її рекреаційним використанням.
Залежно від цільового призначення, природоохоронного статусу, територіальної і ландшафтної структури заповідних об'єктів, С. М. Стойко виділив їх основні функції:
Науково-дослідна функція. Полягає у можливості проведення в заповідних територіях систематичних стаціонарних досліджень, результати яких використовують при науковому обґрунтуванні раціонального природокористування, рекреаційного навантаження тощо.
Екологічна функція. Надання платних екологічних, соціальних і рекреаційних послуг туристам та екскурсантам відіграє важливу роль у формуванні власних фінансових ресурсів установ ПЗФ в умовах ринкових відносин.
Соціальна функція. Властива національним паркам, охоронним ландшафтним районам, паркам-пам'ятникам садово-паркового мистецтва. В умовах існуючих темпів урбанізації перед ними стоїть важливе завдання - забезпечення рекреаційними ресурсами населення міст й індустріально-промислових агломерацій.
Природо-пізнавальна функція. Властива екосистемам як природного, так і культурного походження. Природні екосистеми дають змогу ознайомитись туристам і краєзнавцям з визначними пам'ятками та явищами природи, красивими пейзажами; відвідати екологічно чисті об'єкти; побачити екзотичний тваринний і рослинний світ; відвідати історичні місця і споруди; познайомитись з інтродукованими видами рослин і тварин та їх адаптацією до нових екологічних умов.
Культурно-освітня та дидактична функція. Полягає у сприянні розвитку загальноосвітньої сфери людини, розширенні її природничого і краєзнавчого світогляду, вихованні природоохоронної активності та відповідальності за стан природи як національного, так і загальнолюдського багатства. Історичний аналіз взаємодії суспільства й біосфери свідчить про значення природних багатств не лише для біологічного виживання людини, але й для її інтелектуального і духовного розвитку.
Ландшафтно-естетична функція. Розуміючи важливе значення навколишньої природи, людина здавна прагнула зберегти не лише корисні для неї природні ресурси, а й естетично вартісні ландшафти. Саме завдяки цьому в Україні у XIX ст. створювалися прекрасні ландшафтні парки (Софіївка, Олександрія, Тростянець тощо), ботанічні сади, бралися під охорону мальовничі скелі, старі дерева й урочища.
4.5. Особливості природно-заповідного фонду Карпатського регіону
До складу Карпатського туристичного реґіону належать чотири області заходу України: Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська й Чернівецька.
В Українських Карпатах створені й функціонують 6 НПП: Карпатський (1980 р.), "Синевир" (1989 р.), Вижницький (1995 p.), "Сколівські Бескиди" (1999 р.), Ужанський (1999 р.) та "Гуцульщина" (2004 p.).
У Львівській області нараховується понад 400 об'єктів природно-заповідного фонду, в тому числі заповідник "Розточчя", національні парки Яворівський і "Сколівські Бескиди", 23 заказники, 240 пам'яток природи, 55 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва.
НПП "Сколівські Бескиди" створений у 1999 р. на площі 35 684 га. Межі парку в основному збігаються з межами природних ландшафтів і проходять вододільними хребтами та руслами річок. До парку повністю або частково ввійшли кілька раніше створених заповідних територій: лісовий заказник загальнодержавного значення "Сколівський", ландшафтні заказники загальнодержавного значення "Зелемінь" (частково) та місцевого значення "Майдан", заповідні урочища "Дубинське", "Сопіт", "Журавлине".
У ґрунтовому покриві переважають бурі гірсько-лісові, дуже щебенисті ґрунти, сприятливі для росту досить численних видів, з яких лише судинних рослин налічується близько 600 видів (понад третина флористичного багатства Карпат).
Різноманітність ландшафтів Сколівських Бескидів визначається особливостями тектонічної і геологічної будови. У північній частині парку формуються ландшафти крайового низько-гір'я, подекуди вкриті залишками ялицево-букових лісів. Численними допливами Стрию вони розчленовані на невеликі за площею низькогірні хребти. У місцях виходу твердих пісковиків поширені скельні утворення, які взяті під охорону як геологічні пам'ятки природи.
Значну частину парку займають середньогірні ландшафти з смерековими та смереково-ялицево-буковими лісами. Вони відзначаються відносно великими абсолютними висотами - до 1100-1200 м, значною стрімкістю схилів і найбільшою заліс-неністю. Долини потоків, які течуть у зоні поширення ямнен-ських пісковиків, мають вигляд мальовничих ущелин. Одна з них - долина Кам'янки - охороняється як геоморфологічна пам'ятка природи. Вишукана естетична цінність бескид-ських ландшафтів, етнографічна специфіка бойківського краю, гостинність місцевих жителів забезпечують високий рекреаційний потенціал парку для туризму.
У межах парку знаходиться Всеукраїнська дитяча оздоров-ниця - курорт Східниця з джерелами гідрокарбонатнонатрієвих з підвищеним вмістом органічних решток мінеральних вод. Мінеральна вода виявлена також між населеними пунктами Корчин і Верхнє Синьовидне. Для науково-пізнавального туризму інтерес становить городище древньоруського літописного міста-фортеці Тустані (X-XIII ст.) на вражаючих суворістю урицьких скелях.
Існують потенційні можливості для розвитку агротуризму в селах Майдан, Урич, Крушельниця, Підгородці, Корчин, Со-піт, Завадка, Росохач, Сухий Потік, Мита.
Рекреаційний потенціал парку дозволяє розглядати туризм як один з пріоритетних напрямів його діяльності.
Надсянсъкий регіональний ландшафтний парк створений у 1997 р. в Турківському районі на площі 19 428 га. Він безпосередньо межує з польським реґіональним ландшафтним парком "Долина Сяну". Обидва ландшафтні парки включені у міжнародний польсько-словацько-український біосферний заповідник "Східні Карпати". Ландшафтний парк розміщений на висоті 650-950 м над рівнем моря. Гребені гір покриті численними тріщинами. Найвищими вершинами є гори Санковська Кичера (850 м), Кичерка (769 м) і Вершок (815 м).
В Івано-Франківській області нараховується 147 об'єктів природно-заповідного фонду. Серед них: значні за площею гірсько-лісові резервати "Садки", "Джурджівський", "Княждвірський", "Скит Манявський", найбільший у реґіоні Карпатський НПП та НПП "Гуцульщина" і "Галицький".
Карпатський НПП - це перший в Україні національний парк, утворений в 1980 р. Загальна площа парку - 50,3 тис. га. НПП розташований на північно-східному макросхилі Українських Карпат. Його протяжність з півночі на південь становить 55 км і з заходу на схід - 20 км.
Територія парку репрезентує райони середньогірських Скибових Ґорґан, Ясинсько-Верховинської міжгірної котловини та Чорногорського масиву з слідами давнього зледеніння.
Національний парк охоплює верхів'я річок Пруту і Чорного Черемошу з г. Говерлою і включає 12 паркових лісництв, земельний фонд селянських спілок, а також землі селищних та сільських рад - Яремчі, Микуличина, Кремінця, Ворохти, Яблуниці. Найгустіше заселена частина Карпатського НПП лежить у північно-західній частині Ворохта-Путильського низь-когір'я (900-1000 м) - вузької улоговини, що простягається від верхів'їв Пруту (Яблуницького перевалу) до Сучави (з північного боку) між Ґорґанами і Покутсько-Буковинськими Карпатами та Братківським хребтом, Чорногорою та Гринявськими горами (з південного боку).
Флора парку налічує понад 1100 видів рослин, зокрема 70 видів дерев і 110 видів чагарникових. У Чорногорському і Ґорґан-ському масивах зосереджено чимало ендемічних, реліктових та рідкісних видів рослин, з яких близько 20 видів занесено до Червоної книги України. Це сосна кедрова європейська, рододендрон східнокарпатський, аконіт жакена, дріара восьмипелюст-кова, первоцвіт дрібний, радіола рожева, сон білий, чотири види тирличів (жовтий, крапчастий, роздільний, весняний), арніка гірська тощо. Близько 350 видів дикоростучих рослин мають лікувальне значення і використовуються в народній медицині.
На території парку живуть представники 46 видів ссавців та близько 180 видів птахів, плазунів, земноводних і риб. Найціннішими з них є ендемічні види, котрі за межами Карпат ніде не трапляються, а також реліктові, які вижили з минулих геологічних епох. Зокрема, серед ендеміків назвемо такі види, як тритон карпатський, глухар карпатський, білоспинний дятел, карпатська білка, снігова полівка, серед реліктів - бурий ведмідь, кедрівка, саламандра плямиста тощо. До Червоної книги України внесені зубр, кіт лісовий, беркут, змієїд, лелека чорний, снігова полівка, пугач, тритон гірський, саламандра. У 1987 р. у парку відтворено поголів'я рідкісної породи гуцульських коней. Жива природа НПП має характер "острівної" гірської тайги.
Основне завдання парку полягає у збереженні природи східного макросхилу Українських Карпат, його гірських і долинно-річкових ландшафтів, цінних історичних, архітектурних та етнографічних пам'яток.
Карпатський національний парк є одним з основних рекреаційних районів Карпатського реґіону та України. Кліматичні і географічні умови парку сприятливі для відпочинку та оздоровлення. Тут створена потужна матеріально-технічна база рекреаційного обслуговування. Функціонує 5 турбаз, 13 закладів відпочинку, 11 санаторіїв, б оздоровчих таборів.
Природними рекреаційними ресурсами виступають м'який клімат, лісові масиви, водні рекреаційні ресурси, лікувальні мінеральні води, численні природоохоронні об'єкти, історико-культурні пам'ятки. Рельєф території та тривалість снігового покриву сприятливі для розвитку різних видів гірськолижного спорту. В літньо-осінній період відпочиваючим пропонується цікава туристично-екскурсійна програма.
Уся територія парку поділяється на функціональні зони:
- заповідна зона - призначена для охорони та відновлення найбільш цінних природних комплексів, режим якої визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників;
- зона регульованої рекреації - в її межах проводяться короткотерміновий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць; у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристичних маршрутів і екологічних стежок; забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство й мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони;
- зона стаціонарної рекреації - призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувачів парку;
- господарська зона - в її межах проводиться господарська діяльність, знаходяться об'єкти комунального призначення парку, а також землі інших землевласників та землекористувачів, включені до складу парку, на яких господарська діяльність здійснюється з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища. На цих землях дозволяється будівництво житлових, культурно-побутових, виробничих, адміністративних, рекреаційних та інших об'єктів відповідно до генеральних планів населених пунктів і проектів районного планування. Тут ведуться традиційні художні промисли.
Рекреаційну та рекреаційно-господарську зону Карпатського НПП використовують для організованого туризму: тут допускається формування окультурених ландшафтів, розташовані місця відпочинку, санаторно-курортні та туристичні комплекси, створено туристичні та пізнавальні стежки.
З метою ознайомлення з природними екосистемами і геологічними та геоморфологічними пам'ятками у парку прокладена широка мережа екотуристичних маршрутів: ботанічний, зоологічний та географічний на Брескул (1910 м), ландшафтний на Говерлу (2061 м), ботанічний та ландшафтно-географічний на гору Піп Іван, загально-краєзнавчий на "Скелі Довбуша" та багато інших.
Заслуговують на увагу в Карпатському НПП зони відпочинку "Воротищі", "Закуток" (Підліснівське лісництво), "Женець" (Женецьке лісництво), "Ребровач", "Трамплін" (Татарівське лісництво), "Говерла", "Багончик" (Ворохтянське лісництво), "Гострий грунь" (Вороненківське лісництво), "Карпатський ди-воцвіт" (Яблунецьке лісництво). Однією з найкращих є "Воротищі" площею 15 га, що розміщена в селі Микуличин. Зона відпочинку поділена на дві підзони: перша - історично-інформаційна з відповідним павільйоном, друга - рекреаційно-розважальна з колибою, джерелом цілющої води, художньо обладнаними місцями для відпочинку.
Професійно підготовлені туристи взимку можуть скористатися гірськолижними трасами: гірського слалому в Татарів-ському та біатлонною в Яблунецькому лісництвах національного парку, водники в теплий період - трасою водного слалому та водно-спортивною трасою Прутом.
Щорічно Карпатський НПП відвідує близько 32-35 тис. туристів, що обліковуються адміністрацією парку на головній вхідній брамі до Говерли. Особливо проблематичними є питання, пов'язані зі сходженням на Говерлу і зумовлені ними рекреаційні навантаження (В. І. Гетьман, Ю. В. Зінько).
НПП "Гуцульщина" створений у 2002 р. на площі 32,271 тис. га (у тому числі 7606 га надані НПП у постійне користування). Національний парк розташований у Покутсько-Буковинських Карпатах на території Косівського адміністративного району, де найвиразніше і найповніше збереглися прадавні самобутні промисли, традиції і звичаї гуцулів. Ця територія відзначається великою історико-культурною цінністю, зокрема, тут щорічно відбувається всесвітній Гуцульський фестиваль. Унікальні ландшафтні комплекси й гірські екосистеми (23 пам'ятки природи) тут органічно поєднані з колоритним етнокультурним середовищем та багатими рекреаційними ресурсами.
Рельєф парку складений низкою низькогірних та середньо-гірних хребтів, що простягаються паралельними пасмами з північного заходу на південний схід. Найвища вершина парку - Ґреґіт (1472 м) - її схили вкриті кам'яними розсипами-ґреґо-тами. На окремих хребтах, зокрема на Сокільському, виступають скелі висотою 20-40 м, які є популярним місцем тренувань туристів та альпіністів.
Територією парку протікають численні річки й потоки. Найбільші з них - Черемош, Рибниця, Лючка, Шстинька. У гірській місцевості та при виході з гір річки утворюють перекати і водоспади, які місцеве населення називає "гуками" через гуркіт, який вони створюють. Гірські водоспади та плеса річок виступають зонами масового відпочинку населення краю та численних рекреантів. На Черемоші існують умови для розвитку водного туризму. В урочищі Лебедин на висоті 650 м знаходиться перлина "Гуцульщини" - озеро Лебедине, мальовниче плесо якого в обрамленні смарагдових гір вабить до себе екоту-ристів з усіх куточків країни.
Переважаючим типом рослинності парку виступають лісові екосистеми, на них в горах припадає 60 % , а в передгір'ях близько 24 % території НПП. Основними лісоутворюючими породами в горах виступають бук, смерека (ялина), дуб, ялиця, граб. У низинній частині переважають листяні ліси, переважно дубові. Під горами Ґреґіт і Ігрець збереглися смерекові праліси, а на хребтах Сокільському і Каменистому - букові праліси з домішкою ялиці та явора. Загалом флора парку включає понад 950 видів судинних рослин, 10 % яких належать до ендемічних, рідкісних і зникаючих видів.
У лісах "Гуцульщини" водяться кабан дикий, олень благородний, козуля європейська, бурсук, куниця лісова, видра, кіт лісовий, ведмідь бурий, рись звичайна, бурозубка альпійська тощо, орнітофауна парку налічує близько 190 видів.
На території НПП "Гуцульщина" розташовані численні туристичні бази, бази відпочинку, санаторії. У забудові рекреаційних споруд використано елементи народної гуцульської архітектури, які органічно поєднуються з ландшафтами, створюючи шедеври архітектурно-паркового мистецтва.
Для потреб екотуризму адміністрацією парку маркується розгалужена мережа еколого-пізнавальних стежок, з них най-популярніші серед туристів: на хребти Брусний, Каменистий, на гори Клифу, Рокиту, Михалків, в урочище "Дубина".
Державний заповідник "Ґорґани" створений у 1996 р. на площі 5344,2 га. У заповіднику під охороною знаходяться унікальні природні ландшафти та екосистеми Довбушанських Ґорґан - найнедоступніпіого, найвисокогірнішого й найбільш кам'янистого хребта Скибових Ґорґан. Найнижча точка заповідника знаходиться в урочищі Глодище (1140 м), а найвища - Довбушанка (1754,6 м). До заповідника увійшли такі стрімкі вершини Ґорґан, як: Ведмежик (1737 м), Полєнський (1693,3 м), Пі-кун (1657 м), Козій Ґорґан (1617 м), Бабин Погар (1478 м), Скалки Верхні (1596,8 м), Скалки Нижні (1313 м) та ін.
Пралісами вкрито 84 % площі заповідника. Найбільшу цінність мають реліктові, дуже рідкісні в Карпатах смереково-кедрові та кедрово-смерекові ліси. Вище смуги лісів (1000-1200 м) до висоти 1600-1700 м знаходяться субальпійське криволісся сосни гірської (жереп) та розлогі кам'яні розсипища. Флора наземних хребетних ссавців налічує 58 видів, 61 вид птахів, 6 видів плазунів та 10 видів земноводних.
Є у заповіднику "Ґорґани" унікальний потік Ситний, що зароджується на схилі гори Ведмежик і невдовзі в урочищі Нивка зникає під товщею кам'яного осипища й знову "виринає" на денну поверхню за 0,5 км нижче.
Заповідник відкритий для відвідування лише організованих екотуристичних груп. У його межах прокладено науково-пізнавальну екостежку, а поза заповідною зоною промарковано кілька туристичних маршрутів.
У Закарпатській області нараховується 415 об'єктів природно-заповідного фонду держави сумарною площею 1,54 тис. км2. Серед них: міжнародний біосферний резерват "Східні Карпати", Карпатський біосферний резерват, Карпатський НПП, НПП "Синевир", 38 заказників державного та місцевого значення, 349 пам'яток природи, 22 пам'ятки садово-паркового мистецтва, 3 заповідні урочища тощо.
Карпатський біосферний заповідник створений у 1968 р., з 1992 р. входить до мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО,
з 2000 p. виступає українським партнером проекту WWF "Ініціатива Карпатського Екореґіону". Загальна площа заповідника становить 57 880 га.
У складі Карпатського біосферного заповідника налічується шість відокремлених масивів та ботанічні заказники державного значення "Чорна Гора" і "Юлівська Гора". Вони розміщені на території Рахівського, Тячівського, Хустського та Виногра-дівського районів Закарпатської області в межах висот від 180 до 2061 м. Така територіальна структура репрезентує практично все ландшафтне та біологічне різноманіття Українських Карпат. Тут представлені найкраще збережені карпатські екосистеми, які є сховищами для багатьох рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин.
У заповіднику відмічено 64 види рослин і 72 види тварин, занесених до Червоної книги України та до Європейського Червоного списку. Майже 90 % його території вкрито лісами. Тут представлений весь комплекс висотної поясності Українських Карпат - від ділянок передгірних луків і дібров до альпійського поясу з лучними, скельно-лишайниковими ландшафтами.
На його території розгорнута мережа еколого-освітніх, науково-пізнавальних маршрутів та інформаційних центрів, працює єдиний в Україні Музей екології гір та історії природокористування Карпат (Рахів).
Кожен із заповідних масивів (Чорногірський, Мараморо-ський, Свидовецький, Кузійський, Угольсько-Широколужанський і "Долина нарцисів"), що входять до складу Карпатського біосферного заповідника, вирізняється своїми характерними, неповторними природними об'єктами.
Візитівкою Чорногірського масиву є найвища вершина України - Говерла, яка піднімається над рівнем моря на 2061 м. Поряд височать інші карпатські двотисячники - Петрос, Ребра, Бребенескул та ін. Рельєф високогір'я Чорногірського хребта носить сліди давнього зледеніння з характерними льодовиковими формами: карами та троговими долинами.
Марамороський заповідний масив знаходяться у Рахівських горах (відроги Марамороського кристалічного масиву), що лежать на південь від Чорногори. Масив складений з твердих кристалічних порід, така геологічна будова обумовлює унікальність рельєфу цієї території, якій властиві глибокі міжгірні долини, льодовикові цирки, численні скелясті гребені та вершини (найвища - Піп Іван Мараі.юроський, 1937 м). Через такий рельєф Марамороську частину Українських Карпат називають Гуцульськими Альпами.
Свидовецький заповідний масив охоплює найвищу частину Свидовця з вершинами Велика (1883 м) й Мала Близниці (1878 м), розлогими масивами пралісів і величними субальпійськими луками з розсипами едельвейсів, льодовиковими цирками і карами. За рейтингом туристичної популярності цей район поступається в Українських Карпатах тільки Чорногорі.
Кузійський заповідний масив охоплює південні відроги Сви-довецького хребта з пануючими вершинами Кимпа (1091 м) і По-лянський (1094 м). Тут, на окремих скельних виходах збереглися осередки тиса ягідного - реліктової рослини, яка дійшла до нас з дольодовикової епохи.
Угольсько-Широколужанський заповідний масив - найбільша частина Карпатського біосферного заповідника й водночас найбільший осередок букових пралісів у Європі. Південна частина масиву знаходиться у Пенінській зоні вапнякових стрімчаків з добре розвинутим карстом. Тут представлені найрізноманітніші підземні карстові об'єкти: печери, гроти, шахти, колодязі тощо. Тільки на території заповідного масиву їх налічується понад тридцять. Серед них і найбільша печера Українських Карпат - Дружба, сумарна довжина ходів якої становить близько одного кілометра. У печері Молочний камінь знайдена пізньо-палеолітична стоянка стародавньої людини. А серед надземних вапнякових утворів виділяється унікальний природний міст, відомий під назвою Кам'яного. Для території масиву властиві оригінальні геоморфологічні утвори - вапнякові стрімчаки, висота яких сягає понад 70 м. Значне багатство неживої природи масиву доповнюється великим різноманіттям живих об'єктів.
Заповідний масив "Долина нарцисів" знаходиться у Хустсько-Солотвинській долині на терасі Тиси біля с Кіреші (Хуст-ський район). Це унікальний ботанічний об'єкт, в якому охороняється останній в Європі рівнинний осередок нарцису вузьколистого.
Вулканічні Карпати представлені у Карпатському біосфер-ному заповіднику двома невеликими за площею заказниками "Чорна гора" та "Юлівська гора", які отримали свою назву від однойменних вершин Гутинського хребта. Рослинність цих масивів сформована унікальними для Українських Карпат де-ревостанами з дубів скельного, багатоплідного, бургундського. Лише у цих масивах заповідника поширений ряд рідкісних видів тварин середземноморського походження. Завдяки близькому розміщенню значних населених пунктів, зокрема Виноградова, ці осередки дикої природи мають велике рекреаційне значення.
Віосферний заповідник "Східні Карпати" - це єдиний у світі цілісний тристоронній біосферний резерват у межах Польщі, Словаччини й України, утворений у 1992 р. (українську частину включено у 1998 р. спеціальним рішенням ЮНЕСКО).
Українська частина біосферного заповідника "Східні Карпати" має площу 58 587 га і складається із "Ужанського" НПП, що розташований у верхів'ях долини річки Уж, та РЛП "Над-сянський". Ужанський національний парк безпосередньо межує зі словацьким національним парком "Полонини" та польським "Бещади". А ландшафтний парк "Надсянський" межує з польським регіональним ландшафтним парком "Долина Сяну".
Ужанський НПП створений у 1999 р. на площі 39 159 га. Утім, заповідні резервати "Стужиця" площею 331,8 га і "Тиха" площею 14,9 га існували на території сучасного парку ще з 1908 р.
Парк розташований на південному схилі Східних Карпат, його територія простягається вздовж верхів'я Ужа (притоки Тиси) і має видовжену форму довжиною 45 км і шириною 3-18 км. Найвищими вершинами є такі гори: Стінка (1092 м), Кременець (1214 м), Мала Равка (1303 м), Канчова (1111 м), Черемха (1133 м), Велика Семенівка (1091 м), Розсипанець (1107 м), Кінчик (1251 м) та Ополонок (1133 м). Басейни трьох великих річок - Дністра, Сяну та Тиси - сходяться разом у межах території парку на Ужоцькому перевалі (855 м). Саме тут проходить Європейський вододіл між Балтійським та Чорним морями.
У селах Ужок, Стужиця, Жорнава, Сіль є мінеральні джерела. Ця вода насичена діоксидом вуглецю з великою кількістю бору. Зазвичай, її широко використовують тутешні мешканці.
Цікава територія парку і в спелеотуристичному плані. Тут біля села Княгиня є малодосліджені карстові печери.
НПП "Синевир" створений у 1989 р. на площі 50,3 тис. га. Парк знаходиться у верхів'ях долини Тереблі з унікальними середньогірними ландшафтами Ґорґан, смерековими масивами, численними потічками та озерами на чолі з найкоштовнішою "перлиною" Українських Карпат - озером Синевир. Недалеко знаходиться Синевирська Поляна - найвище розміщений населений пункт України.
Не менш мальовничими заповідними урочищами парку є гірське озеро з назвою Озірце на північно-східному макросхилі Гропи, а також олігогрофні (з випукло-сферичною поверхнею) болота "Глуханя" та "Замшатка".
Рослинний і тваринний світ парку вражають своїм багатством - тут охороняється понад десять тисяч вищих судинних рослин, а також 43 види ссавців, 91 - птахів, 7 - плазунів, 12 - земноводних, 24 - риб, більше 10 000 видів безхребетних організмів.
Унікальним та єдиним в Європі є Музей лісосплаву, що знаходиться в парку на Чорній Ріці (Озерянці), лівій притоці Тереблі. Гребля (Клаузура) (утворене водосховище називається Клаузе), в якій знаходиться музей, була побудована ще в середині XIX ст. на цій річці для сплаву лісу з гір в долину. Під час повеней гребля неодноразово руйнувалась, зараз відновлюється. Серед збережених донині експонатів музею - знаряддя праці лісорубів.
У НПП "Синевир" облаштовані екологічні стежки, туристичні кінні та веломаршрути, є кінна ферма, де утримуються коні для верхової їзди. Розроблені пішохідні туристичні та спеціальні маршрути різної категорії складності на найвищі точки території парку. На території парку є всі можливості для розвитку сільського зеленого туризму. Для цього можуть використовуватись кордонні (помешкання лісника) та мисливські будинки (всього 16 будинків на 100 осіб).
У Чернівецькій області під охороною держави зараз перебуває 286 заповідних територій та об'єктів, у тому числі 7 заказників і 8 пам'яток природи загальнодержавного значення, а також 136 пам'яток природи, 40 парків - пам'яток садово-паркового мистецтва та 39 заповідних урочищ місцевого значення.
Загальна площа природно-заповідного фонду Чернівецької області становить 56 389,5 га, що становить 6,9 % території' області. Цей показник майже в 2 раза перевищує загальнодержавний.
До складу заказників державного значення входять ландшафтні заказники у Лужках, Стебнику, Цецино, орнітологічний заказник Дарницький, лісові заказники Лунківський та Петровецький. До пам'яток природи державного значення відносяться урочище Білка, печери Буковинка, Попелюшка, Ба-ламутівська, Шилівський ліс, Тисовий яр.
Основним екотуристичним репрезантом Буковинських Карпат виступає Вижницький національний парк.
Вижницъкий НПП створений у 1995 р. на площі 7928,4 га. Охоплює Вижницьке і Берегометське (частково) лісництва Бе-регометського держлісгоспу й створений з метою охорони низь-когірних ландшафтів Буковинських Карпат. Парк лежить у межиріччі Черемошу й Сірету, басейни яких ділять його майже порівну, в адміністративних межах Вижницького району.
Східна, сіретська, частина парку має більш згладжені контури гірських пасем, ширші долини його приток - Сухого та Стебника, меншу кількість відшарувань геологічних відкладів та кам'янистість. При середніх для всього парку висотах пасом 750-1000 м над рівнем моря абсолютні висоти русла Сірету сягають 470-500 м, а русла Черемошу - 340-390 м. Західна, черемоська, частина парку в басейні річок Великої та Малої Виженки розчленована значно глибше й інтенсивніше. Тому тут більш поширені стрімкі схили з частими виходами на денну поверхню геологічних відкладів, мальовничі скелі, численні водоспади, ущелини.
У парку для потреб екотуристів створена мережа пізнавальних стежок, якими охоплено найцікавіші природні атракції району. Велику увагу адміністрація парку приділяє розвитку сільського зеленого туризму, основними центрами якого виступають поселення Вижниця і Виженка. НПП "Вижницький" перспективний для розвитку пішохідного, мисливського, велосипедного, а також сільського екотуризму.
Цікавими теренами екотуризму на Буковині виступають Черемоський та Путильський реґіональні ландшафтні парки.
При визначені перспектив розвитку рекреаційної діяльності та, зокрема, туризму в Українських Карпатах слід врахувати, що пріоритет повинні мати ті типи чи види, які є популярними на сьогодні та перспективними напрямками розвитку рекреаційної діяльності на національному та міжнародному рівнях. А саме:
- санаторно-курортна рекреація на базі наявних бальнеологічних ресурсів, дефіцитних на світовому ринку;
- мобільні види (пішохідний, велосипедний, лижний, водний) туризму, які стають дедалі популярнішими у розвинутих країнах (мото- й автотуризм повинен організовуватися обмежено, виключно в межах автошляхів);
- гірськолижний відпочинок;
- агротуризм з аспектами етнотуризму.
Названі напрямки, при належному розвитку, здатні репрезентувати туристичний потенціал Українських Карпат як на національному, так і на міжнародному туристичних ринках.
Висновки
1. Краєзнавство і туризм базуються на цільовому і раціональному використанні природних рекреаційних ресурсів. Стійкий розвиток туризму залежить від нормування рекреаційного навантаження на природні комплекси. Дотримання туристами рівня використання ресурсного потенціалу території сприяє збереженню, підтримці й відновленню природних властивостей туристичного об'єкта або місцевості.
2. Україна має надзвичайно багаті й різноманітні природні туристично-краєзнавчі ресурси: кліматичні, водні, орографічні (гірські хребти та передгір'я), приморсько-пляжні, біотичні (лісові тощо), ландшафтні, бальнеологічні, фітолікувальні (масиви лісових і паркових насаджень), спелеологічні тощо.
3. Різноманітність і краса гірських ландшафтів, самобутній фольклор, народне мистецтво, смачні домашні страви - чинники, що приваблють сотні тисяч туристів у Карпатські та Кримські гори. М'який середземноморський клімат Південного берега Криму є визначальним фактором рекреаційної популярності Кримського півострова. Широкі піщані пляжі й рекреаційно-сприятливі погодно-кліматичні умови зумовлюють масові туристичні потоки у приморські відпочинкові центри узбережжя Чорного й Азовського морів України.
4. Законодавством України державний природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною. Серед туристів дедалі більшої популярності набувають установи природно-заповідного фонду, які передбачають рекреаційне використання територій. Це національні природні парки й регіональні ландшафтні парки. У структурі їхньої діяльності рекреаційне природокористування займає одне з чільних місць.
5. Найбільшим різноманіттям об'єктів природно-заповідного фонду серед реґіонів України відзначаються Карпати. Тут знаходяться два біосферні заповідники (Карпатський і "Східні Карпати"), 6 національних природих парків: Карпатський, Ужан-ський, Вижницький, "Гуцульщина", "Синевир" та "Сколівські Бескиди", а також ціла низка заповідників, заказників і ландшафтних парків.
Контрольні питання
1. Охарактеризуйте суспільне значення рекреації у природному середовищі.
2. Якими природними краєзнавчо-туристичними ресурсами багата Україна?
3. Опишіть історію розвитку заповідної справи в Україні.
4. Як класифікуються об'єкти державного природно-заповідного фонду України?
5. Дайте краєзнавчу характеристику заповідників і націо пальних парків Українських Карпат.
Рекомендована література
1. Барановський В. А. Екологічний атлас України. - К.: Гео-графіка, 2000. - 40 с
2. Бейдик О. О. Рекреаційно-туристські ресурси України: методологія та методика аналізу, термінологія, районування. - К.: Київ, ун-т, 2001. - 395 с.
3. Борейко В. История заповедного дела в Украине. - К., 1995. - 181 с.
4. Генсирук А. С, Нижник М. С, Возняк Р. Р. Рекреационное использование лесов. - К.: Урожай, 1987.
5. Гетьман В. І. Основні завдання і проблеми розвитку еко-туризму в національних природних парках і біосферних заповідниках України / Гори і люди (у контексті сталого розвитку): Матеріали міжнар. конф. 14-18 жовтня. - Рахів, 2002. - С. 304-313.
6. Гетьман В. І. Платні рекреаційні послуги установ природно-заповідного фонду України: законодавчі норми та економічні можливості // УГЖ. - 2002. - № 1. - С 58-64.
7. Гетьман В. І. Туризм і збереження довкілля Українських Карпат // Географія та основи економіки в школі. - 2000. - №3. - С 48-52.
8. Долишний М. И., Нудельман М.С., Ткаченко К.К. и др. Карпатский рекреационный комплекс. - К.: Наукова думка, 1984. - 184 с.
9. Забелина Н. Национальный парк. - М.: Мысль, 1987.
10. Заповедники СССР: Заповедники Украины и Молдавии / Отв. ред. В.Е.Соколов, Е. Е. Сыроечковский. - М.: Мысль, 1987. - 271 с.
11. Заповідники і національні природні парки України. - К.: Вища школа, 1999.
12. Заставний Ф.Д. Географія України: У 2 кн. - Л.: Світ, 1994.
13. Кукурудза М.М. Менеджмент національних парків: Навч. посіб. - Л.: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. -127 с.
14. Маценко Г. О. Книга рекордів України. Природа навколо нас. - Тернопіль: Навчальна книга "Богдан", 2000.
15. Мироненко Н. С, Твердохлебов И. Т. Рекреационная география. - М.: Изд-во МГУ, 1981. - 207 с.
16. Національні природні парки: проблеми становлення та розвитку: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. - Яремча, 2000.
17. Недашкивская Н.Ю. Рекреационная система Украинских Карпат. - К.: Вища школа, 1983. - 117 с.
18. Огульчанский А. Я., Иванченко А. В., Федоренко Н. Я. Заповедники Приазовья: Путеводитель. - Днепропетровск: Преминь, 1978. - 64 с.
19. Природно-заповідний фонд України загальнодержавного значення: Довідник. - К., 1998. - 240 с.
20. Природные национальные парки Украины / П. Т. Яценко, Е. М. Гребенюк, Л. А. Тасенкевич и др.; ответ, ред. С. М. Стойко. - Л.: Вища школа, 1988.
21. Реймерс Н. Ф., Штилъмарк Ф. Р. Особо охраняемые природные территории. - М.: Наука, 1978.
22. Рекреационные ресурсы и охрана природы Украинских Карпат. - Л., 1976.
23. Рутинсъкий М.Й. Врахування ландшафтного різноманіття у функціональному зонуванні національних природних парків України / Ландшафти і сучасність: 36. наук, праць. - Київ; Вінниця: Гіпаніс, 2000. - С 98-102.
24. Стойко С, ГадачЕ., ШимонТ. ma ін. Заповідні екосистеми Карпат. - Л.: Світ, 1991.
25. Стойко СМ. Эталоны природы. - Л.: Вища школа, 1980.
26. Фодор С. С, Терлецъкий В. К., Гладун Я. Д. Екзоти Карпат. - Ужгород: Карпати, 1982.
27. Царик Л. П., Чернюк Г. В. Природні рекреаційні ресурси: методи оцінки й аналізу. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2001.