Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
НацІональна юридиЧна академІЯ УкраЇни
імені Ярослава Мудрого
ПЕРВОМАЙСЬКИЙ ОЛЕГ ОЛЕКСІЙОВИЧ
УДК 347.193
УЧАСТЬ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ
У ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИНАХ
Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Харків — 2003
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі цивільного права Національної юридичної акдемії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України
Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор Спасибо-Фатєєва Інна Валентинівна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри цивільного права
Офіційні опоненти:
– доктор юридичних наук, професор, Заслужений діяч Науки і техніки України Шевченко Ярославна Миколаївна, Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, завідувачка відділу цивільного і трудового права
– кандидат юридичних наук, доцент Глібко Сергій Васильович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, доцент кафедри господарського права
Провідна установа – Київський національний університет імені
Тараса Шевченка, кафедра цивільного права
м. Київ
Захист відбудеться 22 жовтня 2003 р. о 9-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою:61024,м. Харків, вул. Пушкінська, 77
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77
Автореферат розісланий 20 вересня 2003 року
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Гончаренко В.Д.
Актуальність теми. Процес реформування суспільного життя України пов’язаний з законодавчим та практичним втіленням правових інститутів, притаманних більшості демократичних і правових країн світу. В той же час реалізація цих інститутів на практиці нерідко стикається з великим комплексом проблем та труднощів, що нагально потребують свого розв’язання і вирішення. Одним з таких проблемних питань є дослідження правових форм участі територіальних об’єднань громадян у цивільних правовідносинах.
Конституція України вперше закріпила існування таких самостійних учасників цивільних правовідносин, як територіальні громади сіл, селищ та міст. У подальшому відповідні зміни відбулися й у іншому законодавстві України. Разом з тим чинне цивільне законодавство України і новий Цивільний кодекс України не містять достатніх і необхідних положень, які б належним чином врегулювали питання участі територіальних громад у цивільних правовідносинах. Однак потреба у його чіткому регламентуванні не викликає сумнівів з огляду на ту обставину, що територіальні громади є власниками значного за своїми обсягами та вартістю майна — земель, нерухомості, транспортних мереж тощо. Не менш важливим є і подальше вдосконалення правових механізмів регулювання участі територіальних громад у зобов’язальних відносинах, як договірних, пов’язаних передусім з порядком відчуження чи надання у користування комунального майна, так і позадоговірних — із заподіяння шкоди об’єктам комунальної власності, заподіяння шкоди територіальною громадою іншим учасникам цивільних правовідносин тощо.
Важливим є й те, що належне врегулювання цивільних правовідносин за участю територіальних громад сіл, селищ та міст може стати надійним підґрунтям подальшого розвитку в Україні інституту місцевого самоврядування.
На теоретичному рівні ці питання фактично не досліджувалися. Окремі аспекти участі територіальних публічних утворень у цивільних правовідносинах висвітлювалися в роботах Л.М.Баранової, В.І.Борисової, М.І.Брагінського, О.В.Дзери, А.С.Довгерта, Л.А.Музики, В.М.Ігнатенка, О.А. Пушкіна, І.В.Спасибо-Фатєєвої, Є.О. Суханова, однак комплексного дослідження питання участі територіальних громад у цивільних правовідносинах з різних причин у науці цивільного права не проводилося.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до цільової комплексної програми “Основні проблеми забезпечення та захисту майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки” (№ державної реєстрації 0186.0.070867). Дисертація являє собою певний внесок у розкриття напрямків загального дослідження в рамках цієї проблеми.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розв’язання цивільно-правових проблем підстав та правових форм участі територіальної громади у цивільних правовідносинах; формулювання науково обґрунтованих рекомендацій для вдосконалення цивільного законодавства України і правозастосовної діяльності.
Для досягнення цієї мети були поставлені такі задачі:
- дослідити історичні передумови становлення здатності територіальних публічно-правових утворень до участі у цивільних правовідносинах;
- охарактеризувати види учасників цивільних правовідносин за критерієм порядку їх створення;
- визначити цивільно-правові форми залучення територіальної громади до участі у цивільних правовідносинах;
- проаналізувати ознаки територіальної громади як особи, що бере участь в цивільних правовідносинах;
- дослідити питання цивільної правосуб’єктності, право- та дієздатності територіальної громади;
- визначити правові підстави виникнення та припинення територіальної громади як учасника цивільних правовідносин;
- визначити випадки безпосередньої та опосередкованої участі територіальної громади у цивільних правовідносинах;
- дослідити питання участі територіальної громади у відносинах власності, зобов’язальних правовідносинах;
- визначити умови, підстави та межі цивільно-правової відповідальності територіальної громади.
Об’єктом дослідження є правовідносини, що складаються під час участі територіальних об’єднань громадян (територіальних громад) сіл, селищ та міст України у статиці і динаміці цивільних правовідносин.
Предмет дослідження становить проблематика участі територіальних об’єднань громадян у цивільних правовідносинах, розв’язання яких дозволяє з’ясувати правові підстави та форми участі територіальних громад у відносинах власності, зобов’язальних відносинах, визначити їх об’єктний та суб’єктний склади, порядок здійснення своїх прав та обов’язків територіальними громадами.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети в процесі теоретичних досліджень у роботі були використані такі наукові методи:
- історичний (генетичний) метод – при дослідженні історичних передумов становлення здатності територіальних публічно-правових утворень до участі у цивільних правовідносинах;
- філософський (діалектичний) метод – при дослідженні сутності територіальної громади як різновиду учасників цивільних правовідносин та аналізі потенційних форм участі територіальної громади у цивільних правовідносинах: власності, зобов’язальних;
- юридичний (догматичний) метод – при з’ясуванні правових форм участі територіальної громади у цивільних правовідносинах, що передбачені чинним законодавством України та новим Цивільним кодексом України;
- метод системно-структурного аналізу – при дослідженні понять “суб’єкт права” і “суб’єкт (учасник) правовідносин” та застосуванні одержаних результатів щодо такого суб’єкта, як територіальна громада;
- метод порівняльного правознавства – при порівнянні положень чинного законодавства України з аналогічними положеннями, передбаченими в законодавстві інших країн.
Теоретичну основу дослідження склали роботи таких вітчизняних та зарубіжних вчених, як Ч.Н.Азімов, С.С.Алексєєв, Л.М.Баранова, Д.В.Боброва, В.І.Борисова, М.І.Брагінський, Н.С.Братусь, А.В.Венедіктов, В.П.Грибанов, О.В.Дзера, А.С.Довгерт, І.В.Жилінкова, В.М.Ігнатенко, О.С.Йоффе, В.М.Кравчук, О.О.Красавчиков, Н.С.Кузнецова, В.В.Луць, Р.А.Майданник, М.С.Малєїн, Г.К.Матвєєв, Л.А.Музика, О.А.Підопригора, О.А.Пушкін, Д.В.Пятков, М.М.Сібільов, І.В.Спасибо-Фатєєва, Є.О.Суханов, Ю.К.Толстой, Б.Б.Черепахін, Я.М.Шевченко, В.Ф.Яковлев та ін.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні монографічним комплексним дослідженням теоретичних проблем участі територіальної громади у цивільних правовідносинах. Елементами новизни виступають такі положення:
- вперше доводиться, що територіальна громада для участі у цивільних правовідносинах має набути статусу юридичної особи публічного права;
- одержало подальший розвиток розмежування понять “суб’єкт права” і “суб’єкт (учасник) правовідносин”, що послужило підставою для твердження про те, що відсутність у територіальної громади статусу суб’єкта цивільного права не виключає для неї можливості мати статус учасника цивільних правовідносин;
- вперше пропонується необхідність введення державної реєстрації територіальної громади, з якою пов’язана можливість її участі у цивільних правовідносинах;
- обґрунтовано новий підхід до розкриття участі територіальної громади у цивільних правовідносинах як безпосередньо, так і опосередковано через органи місцевого самоврядування, органи державної влади, фізичних та юридичних осіб приватного і публічного права;
- запропоновано новий підхід до розуміння феномена “право комунальної власності”, який можна розглядати не як самостійне та відмінне від поняття “право власності” правове явище, а як сукупність особливостей здійснення цього права територіальною громадою;
- одержало подальший розвиток з’ясування сутності змісту права власності, оскільки повноваження територіальної громади як власника не обмежуються відомою триадою, а знаходить свій прояв і в інших повноваженнях, серед яких одне з головних місць посідає повноваження управління;
- вперше пропонується нове розуміння тягаря права власності щодо територіальної громади, сутність якого полягає не тільки в обов’язку утримувати об’єкти комунальної власності у належному стані, а й у необхідності для неї бути власником тих об’єктів, що можуть перебувати у власності лише територіальних громад та/чи забезпечують задоволення соціально-економічних, житлово-побутових та інших потреб мешканців того чи іншого населеного пункту;
- пропонується нове бачення кола об’єктів права комунальної власності, яке слід розглядати як необмежене, оскільки інше суперечить положенню про рівність учасників цивільних правовідносин, порушує інтереси територіальної громади та мешканців того чи іншого населеного пункту, в межах якого територіальна громада існує;
- доводиться наявність у територіальної громади можливості укладення будь-яких договорів, а не тільки тих, право на вчинення яких передбачено чинним законодавством України;
- вперше проаналізовано сутність передачі державного і комунального майна з власності держави до власності територіальної громади чи навпаки;
- вперше визначено особливості підстави і умов покладання цивільно-правової відповідальності на територіальну громаду.
Практичне значення одержаних результатів. Викладені в роботі положення можуть бути використані: у науково-дослідницьких цілях — для подальших розробок проблеми правових підстав і форм участі територіальної громади у цивільних правовідносинах; у законотворчій діяльності – для вдосконалення редакції диспозицій статей 2, 82, 172, 372 ЦК України; в діяльності органів місцевого самоврядування, підприємців тощо – під час участі територіальної громади у цивільних правовідносинах; у навчальному процесі - при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників з загальної частини цивільного права України, у викладанні курсу загальної частини цивільного права України, в науково-дослідницькій роботі студентів. Дисертація може слугувати теоретичним підґрунтям для підвищення рівня правової культури громадян України, формування їх світогляду в питаннях колективного вирішення питань місцевого значення.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції, що містяться в дисертації, обговорені, схвалені та рекомендовані до захисту кафедрою цивільного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Результати наукового дослідження також доповідалися і обговорювалися на міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” (м. Хмельницький, квітень 2002 р.), ХІІ Харківських політологічних читаннях “Українська державність: становлення, досвід, проблеми” (м. Харків, грудень 2001 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників” (м. Київ, листопад 2001 р.), науковому тематичному семінарі молодих вчених “Право власності: проблеми забезпечення, реалізації та захисту” (м. Харків, вересень 2001 р.), науковій конференції молодих вчених “Конституція – основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України” (м. Харків, червень 2001 р.), міжвузівській науково-практичній конференції “Проблемы равновесия экономических систем в условиях рыночной трансформации” (м. Харків, квітень 2001 р.), IV міській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених Харківщини” (м. Харків, січень 2001 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми формування правової держави в Україні” (м. Харків, грудень 2000 р.).
Окремі із сформульованих у дисертації положень і пропозицій використовувалися автором у науковій роботі сектору правових проблем комунальної власності НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук України та при проведенні практичних занять з цивільного права зі студентами Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Публікації. Результати дослідження опубліковані автором у чотирнадцяти наукових роботах (дев’ять статей та тези п’яти наукових доповідей).
Структура роботи обумовлена метою і задачами дослідження. Дисертація складається із вступу; двох розділів, які містять вісім підрозділів; висновків до кожного із розділів; загальних висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації — 202 сторінки, із них основного тексту — 176 сторінок. Кількість використаних джерел – 288 найменування.
У вступі дисертації обґрунтовується актуальність проведеного дослідження, визначаються його мета і задачи, предмет і метод, викладені методологічна і теоретична основи роботи, положення, що характеризують її наукову новизну, теоретичне і практичне значення висновків, які в ній містяться.
Розділ 1 “Загальні питання участі територіальної громади у цивільних правовідносинах” складається з п’яти підрозділів.
Підрозділ 1.1. “Історичні передумови становлення здатності територіальних публічно-правових утворень до участі у цивільних правовідносинах” присвячено аналізу історичних передумов визнання за територіальним об’єднаннями громадян здатності до участі у цивільних правовідносинах.
У першу чергу звернено увагу на дослідження генези поняття “municipium” у праві Стародавнього Риму як явища, що має ознаки історичного прототипу сучасної територіальної громади. Автор погоджується з думкою окремих науковців (І.О.Покровський, В.Б.Єльяшевич) стосовно того, що створення муніципії як потенційного учасника цивільних правовідносин почалося ще у IV cт. до н.е. в результаті реформування правового статусу колишніх самостійних міст-держав (civitates), які в цей час фактично втратили свою державницьку самостійність та опинилися під владою Стародавнього Риму. Остаточне втілення муніципального устрою Староримської держави відбулося у І ст. до н.е., коли Рим перетворився з міста держави на державу-республіку, а у подальшому — в імперію. В цей період муніципії Стародавнього Риму почали виникати і з колишніх колоній або з повністю підлеглих (окупованих) Риму територій.
Незважаючи на те, що староримська юриспруденція так і не визнала persona за будь-яким іншим явищем, окрім людини, саме в час активного розвитку муниципій за останніми почала визнаватися здатність мати окремі права: одержувати майно у спадок, укладати угоди, шукати та відповідати у суді тощо, а самі муніципії вже розглядалися не як сукупність членів, а як певна єдність, котра має здатність як така брати участь у цивільних правовідносинах.
У подальшому ідея залучення до участі у цивільних правовідносинах штучних суб’єктів (на відміну від природних – людей) з інституту муніципії була поширена на різноманітні союзи, колегіуми і т.под.
Здатність до участі у цивільних правовідносинах, в першу чергу відносинах власності, мали територіальні об’єднання громадян (власне громади) і на сучасних українських землях за часів Київської Русі та Великого князівства Литовського. Саме в період існування останнього з 1339 р. на етнічних українських землях почалося поширення так званого “магдебурзького права”, що надавало містам статус самостійних учасників цивільних правовідносин.
Складний шлях своєї еволюції пройшли територіальні об’єднання громадян (йдеться переважно про міста) у Західній та Центральній Європі. За роками розквіту самостійності міст, що використовувалося центральною (королівською чи імперською) владою у боротьбі з феодалами, пішли століття майже повного знищення будь-яких привілеїв та ознак правового статусу міст як окремих учасників цивільних правовідносин. І лише подальша неспроможність центральної влади утримувати колишнє status quo стосовно правового становища міст зумовила те, що у ХІХ ст. почався новий період надання територіальним об’єднанням громадян можливостей участі у цивільних правовідносинах.
У підрозділі 1.2. “Загальна характеристика територіальної громади як учасника цивільних правовідносин” досліджуються загальні ознаки територіальної громади як учасника цивільних правовідносин та можливість визнання її юридичною особою публічного права.
Аналіз положень нового Цивільного кодексу України, а саме його ст. 2, надає можливість дійти висновку про існування двох кіл учасників цивільних правовідносин. До перших належать фізичні особи та юридичні особи приватного права, до других — територіальні громади сіл, селищ та міст України, держава Україна, іноземні держави та інші юридичні особи публічного права.
Вважаючи це розмежування принциповим з точки зору засад нового ЦК України як кодексу приватного права, у цій частині дисертаційного дослідження аналізується співвідношення понять “суб’єкт права” і “суб’єкт (учасник) правовідносин”, на підставі чого сформульовано висновок про неможливість віднесення територіальної громади до суб’єктів цивільного права. Разом з тим неможливість застосування до територіальної громади поняття суб’єкта цивільного права не заважає її участі у цивільних правовідносинах, оскільки серед учасників останніх можуть бути і суб’єкти публічного права.
Ключові відмінності між суб’єктами приватного і публічного права полягають, по-перше, у способі заснування цих осіб як штучних учасників правовідносин – юридичних осіб; по-друге, у наявності владних повноважень у цих осіб. Проте аналіз виокремлених відмінностей показує, що вони у цілому не стосуються змісту цивільних правовідносин, а перебувають поза їх межами. Так, механізм заснування юридичної особи приватного права теж має публічно-правові елементи, що не дає підстав стверджувати про її публічно-правове походження. Окрім того, якщо у процесі створення (заснування) юридичної особи і виникають цивільні правовідносини, наприклад, в аспекті укладення та виконання договору про заснування юридичної особи, вони не стосуються самої юридичної особи з тієї причини, що останньої ще не існує. З моменту ж державної реєстрації юридичної особи процес її заснування закінчився і тому аспект ініціації волевиявлення для цього: владного чи приватного не має значення. Нарешті, потенційна наявність у суб’єктів публічного права владних повноважень не стосується цивільних відносин і не будується за моделлю підкорення одного учасника владі іншого. Тому сам факт участі публічних осіб у цивільних правовідносинах робить їх статус аналогічним статусу приватних осіб як ще одного кола учасників цивільних правовідносин.
З огляду на наведене немає достатніх підстав стверджувати, що територіальна громада як суб’єкт публічного права має статус особливого учасника цивільних правовідносин, на зразок того, які, в свій час позначали правове становище СРСР як особливого учасника цивільних правовідносин (А.В.Міцкевич, О.С.Йоффе, М.Д.Шаргородський). Хоча не викликає сумнівів, що особливості участі територіальної громади як суб’єкта публічного права у цивільних правовідносинах все ж існують, їх дослідженню і присвячено наступні підрозділи цієї роботи.
Цивільне законодавство, у тому числі новий ЦК України, не містить самостійного, відмінного від закріпленого у ст.140 Конституції України та ст.1 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” визначення поняття територіальної громади, що позитивно оцінюється дисертантом з тих міркувань, що наявність статусу учасника цивільних правовідносин не усуває суттєвого положення про територіальну громаду як суб’єкта публічного права. Проте Основний Закон України закріпив можливість участі цього суб’єкта і в цивільних правовідносинах, що з вже викладених причин повинно відбуватися відповідно до цивільного законодавства та у правових формах, притаманних цивільному праву.
Як правові форми участі територіальної громади у цивільних правовідносинах аналізується можливість такої участі територіальної громади, по-перше, як сукупності фізичних осіб; по-друге, опосередковано за допомогою правосуб’єктності органів місцевого самоврядування (в першу чергу місцевої ради); по-третє, як вищезгаданого особливого учасника цивільних правовідносин; по-четверте, за допомогою такого спеціального суб’єкта, як “скарбниця”; по-п’яте, як юридичної особи публічного права.
Критичний аналіз перелічених варіантів участі територіальної громади у цивільних правовідносинах дозволив автору погодитися з думкою деяких вчених (А.С.Довгерт, М.М.Сібільов, І.В.Спасибо-Фатєєва), котрі пропонують визнати територіальну громаду юридичною особою публічного права, яка лише у цій якості має можливість брати участь у цивільних правовідносинах. Необхідність підтримки зазначеної точки зору обґрунтовується такими міркуваннями. Чинна Конституція України не надає можливості застосовувати інститут “скарбниці”, хоча такий був передбачений одним із проектів ЦК України. Навпаки, Основний Закон України однозначно вказує саме на територіальну громаду як на суб’єкта комунальної власності, а тому не відповідним Конституції України буде втілення концепції, внаслідок якої територіальна громада бере участь у цивільних правовідносинах виключно опосередковано за допомогою органів місцевого самоврядування. Не містить чинне законодавство достатніх підстав і для твердження про те, що участь територіальної громади у цивільних відносинах відбувається як участь сукупності осіб. Аналіз законодавства приводить автора до висновку про те, що територіальна громада розглядається як єдина особа. Нарешті, будь-який учасник цивільних правовідносин, відмінний від фізичної особи, традиційно у світовій юриспруденції розглядається як штучна, або інакше, юридична особа.
Підрозділ 1.3. “Цивільна правосуб’єктність, право- та дієздатність територіальної громади” присвячено аналізу понять цивільної правосуб’єктності, право- та дієздатністі та їх прояву в такого учасника цивільних правовідносин, як територіальна громада.
Дослідивши поняття цивільної правосуб’єктності, право- та дієздатності, дисертант доходить висновку про те, що їх застосування можливе і стосовно територіальної громади як учасника цивільних правовідносин з тих причин, що цивільна правосуб’єктність є обов’язковою передумовою участі у цивільних правовідносинах будь-якої особи, навіть якщо остання і не є суб’єктом цивільного права. Територіальна громада має і цивільну право- та дієздатність, підтвердженням чому слугує в тому числі системний аналіз статей 80, 81 ЦК України, які прямо вказують на наявність цивільної право- та дієздатності у юридичної особи без поділу на юридичних осіб приватного і публічного права.
Незважаючи на переважну точку зору (М.І.Брагінський, Л.А.Лунц, Є.О.Суханов та ін.), автор відстоює позицію про універсальний характер цивільної правоздатності територіальної громади на підставі тих обставин, що, по-перше, визнання територіальної громади юридичною особою вимагає послідовності і в аспекті визнання за нею універсальної правоздатності, як і в інших юридичних осіб; по-друге, територіальна громада не є органом державної влади, а тому до неї не застосовується положення ч.2 ст.19 Основного Закону України; по-третє, цивільно-правовий інститут спеціальної (цільової) правоздатності слугує фундаторам юридичної особи засобом контролю. Підлеглість територіальної громади своїм членам, тобто мешканцям відповідного села, селища чи міста, є публічно-правовою за своїм змістом, а відтак, не пов’язана з потребою застосування інституту спеціальної (цільової) правоздатності.
У підрозділі 1.4. “Виникнення і припинення територіальної громади та форми її участі у цивільних правовідносинах” розглядаються юридичні факти, з якими пов’язуються виникнення і припинення територіальної громади як учасника цивільних правовідносин та форми участі територіальної громади у цивільних правовідносинах.
Аналіз проблемних питань виникнення територіальної громади як учасника цивільних правовідносин приводить автора до розуміння важливості реєстраційної процедури відносно територіальної громади як учасника цивільних правовідносин.
Подібна реєстрація може відбуватися з використанням вже існуючого Єдиного державного реєстру підприємств, організацій та установ України або шляхом створення самостійних реєстрів усіх юридичних осіб публічного права чи виключно територіальних громад. З огляду на значну кількість територіальних громад в Україні доцільним видається створення самостійного реєстру територіальних громад, внесення чи виключення з якого слугувало б тим чітким однозначним моментом, з яким було б можливо пов’язати виникнення чи припинення територіальної громади як учасника цивільних правовідносин.
Досліджуючи форми участі територіальної громади у цивільних правовідносинах, дисертант доходить висновку, про те що територіальна громада має можливість брати безпосередню участь у цивільних правовідносинах поза діями своїх органів місцевого самоврядування та інших осіб. Прикладом цьому слугує участь територіальної громади у відносинах власності, у відносинах із заподіяння шкоди, безпідставного збагачення тощо.
Підрозділ 1.5. “Види територіальних громад як учасників цивільних правовідносин” присвячено аналізу критеріїв класифікацій територіальних громад як учасників цивільних правовідносин.
Відсутні сумніви у тому, що не існує єдиних територіальних громад Автономної Республіки Крим, областей та районів України, але не має одностайності у питанні існуванні територіальних громад районів у містах. Аналіз чинного законодавства України, а саме положень статей 5, 6, 16, 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, дозволяє дійти висновку, про те що законодавчо закріплено існування таких суб’єктів, однак це на практиці викликало масу проблем.
Аналіз вітчизняної і зарубіжної практики та законодавства з цього питання дозволив автору дійти висновку про необхідність законодавчого закріплення можливості створення територіальних громад районів міст, яке повинно відбуватися не автоматично внаслідок дії законодавчих положень, а в силу волевиявлення територіальної громади міста.
Аналогічним диспозитивним шляхом, на думку автора, слід вирішити питання щодо створення об’єднань територіальних громадян, для чого слід створити належне законодавче підґрунтя.
Розділ 2 “Участь територіальної громади в окремих видах цивільних правовідносин” складається із трьох підрозділів.
У підрозділі 2.1. “Участь територіальної громади у відносинах власності” аналізуються поняття права власності та участь у відносинах власності територіальної громади.
Погоджуючись з висловленими у фаховій літературі думками (К.І.Скловський, Є.О.Суханов, Я.М.Шевченко), автор вказує на відсутність підстав для розмежування форм права власності, а тому територіальна громада як суб’єкт права власності має тотожні з іншими суб’єктами цих відносин правомочності. Виходячи з цього, автор не погоджується зі спробами сформулювати визначення поняття права комунальної власності з відмінним від поняття права власності змістом. Порушення ідеї цієї тотожності вбачається у положеннях ст.1 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, яка зобов’язує територіальну громаду користуватися належним їй майном доцільно, ефективно та економно. Не викликає сумнів, що подібне формулювання суперечить самому сенсу права власності як міри можливої (на розсуд особи) поведінки, а відтак, має бути скасоване. Навпаки, чинне публічне законодавство повинно закріпити належні механізми додержання інтересів членів територіальної громади.
Дисертант відстоює точку зору, згідно з якою не має достатніх підстав для обмеження обсягів та видів об’єктів цивільних прав, що можуть бути у власності територіальних громад сіл, селищ та міст, оскільки подібне обмеження, по-перше, суперечить рівності всіх учасників цивільних відносин; по-друге, обмежує можливості мешканців певних адміністративно-територіальних одиниць на задоволення своїх соціально-культурних, житлових та інших потреб у зв’язку з неможливістю знаходження того чи іншого майна у власності територіальної громади; нарешті, по-третє, це може завдати шкоди контрагентам територіальної громади, які будуть змушені враховувати ту обставину, що територіальна громада має певні обмеження під час участі у цивільних правовідносинах.
У цій частині дисертації автор додатково аргументує наукову позицію деяких вчених (Л.М.Баранова, М.М.Слюсаревський, І.В.Спасибо-Фатєєва) стосовно того, що поняття “управління” має своє самостійне значення як цивільно-правове поняття, під котрим розуміється одна з правомочностей власника. На відміну від поняття управління у публічному праві управління у приватному сенсі спрямоване не на суб’єкта, а на об’єкт. Зазначена правомочність відмінна також від традиційно визнаних цивільних правомочностей “користування” і “розпорядження”, оскільки не пов’язана з одержанням користі від об’єкта права власності і не має своєю метою результат, пов’язаний зі зміною власника речі чи її знищенням.
Право власності має як свою складову так званий тягар права власності, що стосовно територіальних громад сіл, селищ та міст означає не тільки необхідність утримувати належні їм об’єкти права власності, а й обов’язок з набуття у комунальну власність від інших власників (приватних осіб, держави) майна, що задовольняє потреби мешканців відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
У підрозділі 2.2. “Участь територіальної громади у зобов’язальних правовідносинах” досліджено участь територіальної громади у договірних і позадоговірних відносинах.
Аналізуючи положення чинного законодавства, автор доходить висновку про те, що територіальна громада може укладати не тільки ті договори, можливість укладення яких прямо передбачено чинним законодавством, а й усі інші договори, за винятком лише тих двосторонніх правочинів, які територіальна громада не може укладати за відсутності у неї природних властивостей людини чи статусу суб’єкта підприємницької діяльності.
Окрім договірних зобов’язань територіальна громада є потенційним учасником і позадоговірних відносин, серед яких виділяють зобов’язання із: а) заподіяння шкоди; б) безпідставного збагачення; в) дій у чужому інтересі. Беручи участь у цих зобов’язаннях, територіальна громада може отримувати місце як кредитора зобов’язання, так і боржника (статті 509, 510 ЦК України).
Підрозділ 2.3. “Цивільно-правова відповідальність територіальної громади”, присвячено дослідженню умов, підстав та обсягів цивільно-правової відповідальності територіальної громади.
Автор відстоює позицію, згідно з якою територіальна громада є самостійним суб’єктом цивільно-правової відповідальності, для покладення якої на територіальну громаду потрібні наявність традиційних умов і підстави такого виду відповідальності.
В той же час наявна специфіка територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин зумовлює ту обставину, що до неї не можуть бути застосовані у повному обсязі приватно- та публічно-правові механізми, які б дали додаткові можливості реалізації принципу повного відшкодування і захисту інтересів потерпілого. Так, згідно з ст. 175 ЦК України територіальні громади відповідають за своїми зобов’язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення. В свою чергу за ч. 8. ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” об’єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальної громади та передані іншим суб’єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади чи відповідного рішення ради або уповноваженого ним органу, за винятком випадків, передбачених законом. Оскільки останніх винятків законодавством не передбачено, можна стверджувати, що при застосуванні, наприклад, договору застави як засобу забезпечення виконання територіальною громадою своїх обов’язків за основним договором (банківського кредиту), банківська установа не зможе одержати задоволення своїх інтересів за рахунок вартості об’єкта застави, оскільки територіальна громада чи її органи не дадуть згоду на подібне відчуження комунального майна.
Стосовно винятків у механізмі цивільно-правової відповідальності територіальної громади також маються на увазі й інститути відновлення платоспроможності, банкрутства особи. Однак не має достатніх підстав стверджувати, що чинний Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом“ може застосовуватися і відносно територіальної громади як самостійного учасника цивільних правовідносин, хоча б з тих причин, що цей законодавчий акт застосовується для відновлення платоспроможності чи його банкрутства лише суб’єктів підприємницької діяльності, яким, звісно, територіальна громада не є. Більш чітко щодо можливості застосування інституту банкрутства стосовно територіальної громади вирішує питання законопроект № 1263-3 “Про право комунальної власності”, в якому прямо зазначається, що “територіальна громада не може збанкрутіти”.
З огляду на наведене можна говорити про певні межі цивільно-правової відповідальності територіальної громади, встановлення яких пов’язане, по-перше, з положенням ст.175 ЦК України, яка забороняє звертати стягнення на визначене законом майно територіальної громади; по-друге, з обсягом майнових активів територіальної громади, що у будь-якому випадку повинні бути достатніми для мінімально ефективного функціонування інституту місцевого самоврядування у територіальній громаді, яка притягнута до цивільно-правової відповідальності. Тобто, на користь та в інтересах кредитора (потерпілого) на територіальну громаду як боржника (деліквента) не можуть бути покладені майнові обтяження, які призведуть до банкрутства та знищення дійового механізму місцевого самоврядування, шляхом позбавлення його майнового і фінансового підґрунтя.
У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, суть якого полягає у комплексному дослідженні підстав та форм участі територіальної громади у цивільних правовідносинах, формуванні нового підходу до розкриття сутності територіальної громади та визначені цієї сутності, внесенні пропозицій з удосконалення чинного законодавства з метою більш ефективного функціонування територіальної громади як учасника цивільних правовідносин.
Проведене єдине комплексне дослідження питань участі територіальної громади у цивільних правовідносинах дозволяє автору сформулювати такі основні висновки, що мають як теоретичне, так і практичне значення.
1. Становлення здатності територіальних публічно-правових утворень до участі у цивільних правовідносинах пов’язується з правом Стародавнього Риму, який у І ст. до н.е. отримав муніципальну організацію, і було продовжено у середньовіччі, новому та новітньому часі.
2. Стаття 2 ЦК України закріплює розмежування учасників цивільних правовідносин на природних — фізичні особи і юридичні особи приватного права, які у виключному переліку є суб’єктами цивільного права, та учасників, які змушені брати участь у цивільних правовідносинах з метою виконання наявних у них функцій, — суб’єкти публічного права, до яких належить і територіальна громада. Останні є лише учасниками (суб’єктами) цивільних правовідносин і не одержують статус суб’єктів цивільного права.
3. З’ясування сутності понять територіальної громади та юридичної особи дозволяє дійти висновку про те, що є достатні передумови для визнання територіальної громади юридичною особою публічного права.
4. Територіальна громада як передумову участі у цивільних правовідносинах має цивільну правосуб’єктність, цивільну право- та дієздатність, що у цілому не мають відмінностей у своєму змісті порівняно з іншими учасниками цивільних правовідносин. При цьому твердження про наявність цивільної правосуб’єктності, право- та дієздатності у територіальної громади не перетворює її на суб’єкта цивільного права, оскільки зазначені поняття в тих чи інших аспектах характеризують учасників цивільних правовідносин, серед яких є й суб’єкти публічного права.
5. Територіальна громада на відміну від переважної більшості юридичних утворень публічного права має загальну (універсальну) правоздатність, що найкраще слугує потребам мешканців відповідного населеного пункту та усуває зайві перешкоди для участі територіальної громади у цивільних правовідносинах.
6. Територіальна громада бере участь у цивільних правовідносинах як безпосередньо, так і опосередковано за допомогою органів місцевого самоврядування, органів державної влади, фізичних та юридичних осіб приватного і публічного права.
7. Зміни у розумінні і правовому регламентуванні відносин власності, що сталися на сьогодні, дають можливість стверджувати про те, що, досліджуючи поняття комунальної власності, потрібно не відшукувати особливості у змісті цього явища, а звертати увагу на суб’єкта цієї власності. На підставі наведеного слід визнати, що терміном “право комунальної власності” позначається не певне правове явище, а особливості здійснення цього права територіальною громадою села, селища чи міста.
8. Повноваження територіальної громади як власника не обмежуються володінням, користуванням та розпорядженням, а знаходять своє втілення і в інших проявах, серед яких особливе місце посідає таке повноваження власника, як управління. При цьому особи, що здійснюють управління об’єктами комунальної власності, не трансформуються у власників тих об’єктів, якими вони управляють, а тому мають можливість щодо відчуження комунального майна лише у разі надання власником чи уповноваженим ним органом вказівки чи згоди на вчинення розпорядження ним.
9. Таке повноваження територіальної громади ( у межах відносин власності), як користування, не повинно бути обмежене обов’язками до економного, доцільного та ефективного користування, оскільки це суперечить сутності права як певної можливості та не враховує публічно-правовий характер зазначених обов’язків.
10. Тягар права власності для територіальної громади виявляється не тільки в необхідності утримувати об’єкти комунальної власності у належному стані, а й у вихідному становищі територіальної громади бути власником тих об’єктів, що можуть перебувати у власності лише територіальних громад та/чи забезпечують задоволення соціально-економічних, житлово-побутових та інших потреб мешканців того чи іншого населеного пункту.
11. Обмеження кола майна, що може знаходитися у комунальній власності, є необґрунтованим, оскільки це суперечить загальному цивільно-правовому положенню стосовно рівності учасників цивільних правовідносин та порушує інтереси територіальної громади, мешканців відповідного населеного пункту.
12. Територіальна громада може укладати не тільки ті договори, право на вчинення яких територіальною громадою прямо передбачено чинним законодавством України, а й інші двосторонні правочини у разі відповідності останніх меті створення та функціонування територіальної громади.
13. Передача державного та комунального майна із власності держави до власності територіальної громади чи навпаки не є цивільно-правовим правочином.
14. Притягнення територіальної громади до цивільно-правової відповідальності відбувається на загальних засадах, що не виключає наявність певних меж такої відповідальності, які ґрунтуються на тому, що територіально-публічне утворення не може збанкрутіти та підлягати цивільно-правовим стягненням в обсягах, що позбавить місцеве самоврядування конкретної територіальної громади достатньої майнової та фінансової основи для свого функціонування.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТ
1. Становлення цивільної правосуб’єктності municipium у праві Стародавнього Риму // Проблеми законності.: Респ. міжвідом. наук. збірник / Відп. ред. В.Я.Тацій.- Харків: Нац. юрид. акад. України. - 2001.- Вип.47.- С.46-50.
2. До питання про джерела цивільного права // Право України.- 2001.- № 2.- С.34-37,52.
3. Перспективы развития коммунальной собственности в Украине // Підприємництво, господарство і право.- 2001.- № 2.- С.30-33.
4. Місцеве самоврядування в Україні: приватно- та публічно-правові аспекти // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. Вип.12. Одеса: Юридична література, 2001.- С.281-283.
5. До питання про участь Автономної Республіки Крим у відносинах власності // Підприємництво, господарство і право.- 2001.- № 3.- С.60-63.
6. К вопросу о понятии “управления” в гражданском праве // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права: Збірник наукових праць. - 2002.- Спецвипуск №1.- С.112.
7. Окремі питання участі територіальної громади у цивільних правовідносинах // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права: Збірник наукових праць. - 2002.- № 2- С.69-71.
8. Становлення цивільної правосуб’єктності municipium у праві Стародавнього Риму // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні (до 50-ї річниці Конвенції про захист прав людини та основних свобод): Тези доп. та наук. повідомлень Всеукр. наук.-практ. конф. молодих учених / За ред. проф. М.І.Панова.- Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000.- С.43-45.
9. Окремі питання вчення про цивільну правосуб’єктність // Конституція – основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України: Мат. наук. конф. молодих вчених / За ред. проф. М.І.Панова.- Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001.- С.93-95.
10. Управління об’єктами комунальної власності // Право власності: проблеми забезпечення, реалізації та захисту: Тези доповідей та наукових повідомлень наукового семінару молодих вчених / За ред. проф. М.І.Панова.- Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001.- С.28-30.
11. Проблеми відносин комунальної власності у містах з районним поділом // Конфлікти у суспільствах, що трансформуються: Збірник наукових статей (за матеріалами ХІ Харківських політологічних читань).- Харків: Право. - 2001.- С.107-108.
12. Частная и публичная собственность: единство и противоречия // Проблемы равновесия экономических систем в условиях рыночной трансформации: Мат. межвуз. научн.-практ. конф.- Харьков: Народная украинская академия, 2001.- С.32-33.
13. Територіальна громада як правова форма розвитку місцевого самоврядування в Україні // Українська державність: становлення, досвід, проблеми: Збірник наукових статей (за матеріалами ХІІ Харківських політологічних читань).- Харків: Право. - 2001.- С.98-99.
14. Місцеве самоврядування в Україні: приватно- та публічно-правові аспекти // Проблеми правового регулювання місцевого самоврядування: Мат. наук.-практ. конф., Харків, 4-5 грудня 2001 року / За ред. М.І. Панова.- Харків: Нац. юрид. акад.України, 2002.- С.115-117.
Первомайський О.О. Участь територіальної громади у цивільних правовідносинах. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. Харків, 2003.
Дисертацію присвячено проблемам участі територіальної громади у цивільних правовідносинах. Досліджуються правові підстави та форми участі територіальної громади у цивільних правовідносинах, а також розглядаються питання участі територіальної громади у відносинах власності, зобов’язальних відносинах, притягнення територіальної громади до цивільно-правової відповідальності. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення відповідних положень чинного цивільного законодавства, яке регулює участь територіальної громади у цивільних правовідносинах.
Ключові слова: територіальна громада, муніципія, юридична особа публічного права, право власності, право комунальної власності, об’єкти комунальної власності.
АННОТАЦИЯ
Первомайский О.А. Участие территориальной громады в гражданских правоотношениях. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 – гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. – Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. Харьков, 2003.
Диссертация посвящена анализу участия территориальной громады в гражданских правоотношениях, возможность которого предусмотрена действующим законодательством Украины. Исследуются исторические предпосылки становление возможности участия территориальных объединений граждан в гражданских правоотношениях на примере права Древнего Рима, Киевской Руси, Великого княжества Литовского, Российской империи, стран центральной и западной Европы (периода средневековья и нового времени).
Отстаивается точка зрения о том, что как участник гражданских правоотношений территориальная громада использует правовую форму юридического лица публичного права, для утверждения чего есть необходимые доктринальные и законодательные предпосылки. Момент возникновения и прекращения территориальной громады как юридического лица публичного права необходимо увязать с процедурой внесения и исключения из государственного реестра территориальных громад. Территориальная громада как участник гражданских правоотношений имеет гражданскую правосубъектность, право- и дееспособность.
Рассмотрены вопросы участия территориальной громады в отдельных видах правоотношений: собственности, обязательственных, а также проблемы возложения на территориальную громаду гражданско-правовой ответственности. В частности, утверждается, что имеющееся у территориальной громады право коммунальной собственности по своему содержанию не отличается от содержания права собственности, имеющегося у иных частником гражданских правоотношений. Наиболее детально проанализировано такое правомочие собственника, как управление.
Анализируется участие территориальной громады в различных видах договорных (купля-продажа, аренда, концессия, управление имуществом и т.п.) и внедоговорных отношений. Самостоятельно рассмотрены вопросы условий, основаниий и пределов возложения на территориальную громаду гражданско-правовой ответственности.
Ключевые слова: территориальная громада, муниципия, юридическое лицо публичного права, право собственности, право коммунальной собственности, объекты коммунальной собственности.
ANNOTATION
Оleg O. Pervomaiskiy. Partisipation of territorial bulk in civil legal relations. – Manuscript.
Thesis for PhD in law degree in the field 12.00.03 – Civil law and Civil procedure, Family law, International private law. – Yaroslav Mudry National Law Academy of Ukraine. – Kharkiv, 2003.
The thesis for the candidate degree is dedicated to the problems of territorial bulk participation in civil legal relations. The legal foundations and the forms of participation of territorial bulk in civil legal relations are investigated. The issues of territorial bulk participation in the property relations, contract relations and the institution of civil proceedings against territorial bulk are also analyzed. The propositions concerning the perfection of the civil legislation currently in force, that regulates the participation of territorial bulk in civil legal relations, are formulated.
Key words (terms): territorial bulk, municipality, juridical person of public law, the law of property, the law of communal property, objects of communal property.
Відповідальна за випуск
кандидат юридичних наук, доцент
Л. М. Баранова
Підписано до друку 17.09.2003. Формат 60ґ90 1/16.
Папір офсетний. Віддруковано на ризографі.
Ум. друк. арк. 0,7. Обл.-вид. арк. 0,9. Тираж 100. Зам. № 1768
Друкарня Національної юридичної академії України
імені Ярослава Мудрого
61024, Харків, вул. Пушкінська, 77